Умань, Умань, серцю мила,
я навiки полюбила
твої шуми стоголосi
i вогнiв твоїх колосся.
Рiдне небо - неповторне!
Коли крила нiч розгорне,
мiсто нiби заливає
синь низького небокраю,
мрiють зорi мерехтливi
про туманностi вродливi,
дме непосидючий вiтер
на рум'янi юнi квiти,
по софiївських стежинах
мiж ялин минуле плине:
Величава, мов царiвна,
Умань - сяюча, чарiвна!
1995
|