Датыщев Владимир :
другие произведения.
Сборничек стихов на украинском
Самиздат:
[
Регистрация
] [
Найти
] [
Рейтинги
] [
Обсуждения
] [
Новинки
] [
Обзоры
] [
Помощь
|
Техвопросы
]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
Комментарии: 17, последний от 31/05/2008.
© Copyright
Датыщев Владимир
(
datyshchev@yandex.ru
)
Размещен: 27/04/2008, изменен: 08/05/2009. 17k.
Статистика.
Сборник стихов
:
Поэзия
Всякое разное...
Аннотация:
ЗА 2006 год! По просьбе одной Дамы... Старенькие стихи, некоторые были в печати, и которые не настолько ..., что не пришлось выбрасывать. Большинство написано на салфетках и в неадекватном состоянии, надеюсь, оцените.
Колишнiй
Жорстока нiч ввiснi єднала,
любов до нас обох плила,
а клятим ранком роз'єднала
зрадлива денная зоря...
Ти, сонце, нащо ти будилось,
як знало, що прийде кiнець
тим теплим ранкам... закiнчилось
кохання. Нiжний вiтерець
троянд i орхiдей бутонiв
на золотавiй простинi,
лишилось все отам кордонiв
iз того боку де однi
ми стоїмо i грiє перший
промiнчик сонця нашi сни,
вiн розлучив нас, безсердешний,
ми не дожили до весни...
Зима холодна грiла душу,
єднанням нашим дала в свiт
розцвiсти пагонами. Трушу
тепер з тих пагонiв розцвiт...
Усе пройшло, лиш залишилось
на моїх скорених руках
суцвiття спогадiв, що злилось
солодким болем на губах.
Ти була тим, кого шукав я
так довго мiж лихих снiгiв.
Я знав: розлучимось, кохання
пiде вiд нас i наших слiв.
Стоїш ти, капає сльозина
на берег твiй життя-рiки,
а я на iншiм, мов дитина,
про розставання лиш думки...
Комусь
Ти будь щаслива, проклинаю...
Живи iз ним, чужим менi.
Кохай його, я це вже знаю,
хай мрiї збудуться твої.
Якщо болить, слова невiрнi
ти можеш говорити в нiч,
та, хоч, становища нерiвнi,
та, наша гра, все ж, варта свiч.
Попробуй розiбрати правду:
де я збрехав, де ти сплела...
Ми ще зустрiнемось, направду,
ти б тiльки мрiяти змогла...
Не пам'ятаєш, чи забула
тi нашi ночi серед мгли...
Ти все вiдкинула, не вчула
що ми кохатися могли...
Про життя
Важкий кавалок горя
надавить мiж лопаток,
захочеш ти до моря
полинуть iз заплаток...
складається буття: ось
минуло твоє, Вiчнiсть,
там, де була жiночнiсть,
постала чоловiчнiсть.
Людей мiняє жура,
народжує - цiкавiсть
i праця - то халтура,
життя - суцiльна млявiсть.
Смiєшся - ти людина,
як плачеш, ти - малятко,
минає кожна днина
серйозний ти, став татком.
Оргазм, чуття, обiйми,
десь: смiх, журба, страждання,
болить, кидає, прийми,
цiлунок i кохання.
Людського в нас багато
ще бiльше, йдуть хвилини,
та прийде час вмирати,
залишаться тварини...
Поету
Чому накрила туга очi?
Чому на плечi налягло
так важко, але так охоче
всесильне i вселенське зло?
Ти так хотiв собi добутись
до iдеалу щастя-снiв,
хотiв до ласки пригорнутись
i помiж хмарами летiв.
Хотiв робити людям краще,
нести любов i доброту,
але отари непутящi
тебе не чули достоту...
Сидиш в машинi, сигарета
димить мiж пальцями, дрижить.
Повiльно крутиться планета,
хилява думка десь парить
наперекiр землi кружлянню.
Наш поворот - то тiльки зло,
нiде не скластися рiвнянню,
яке б цей рух перемогло...
Бо в русi Броуна - нещастя,
це той всесвiтнiй супер-код,
який недоумки лобастi
нiколи не дадуть в народ.
Не можна правду побороти:
ми йдем, щоб мучитись вовiк,
комахи ми, такi дрiбноти,
щоби давив їх ЧОЛОВIК.
Абстракцiя
Спогад iз минулля, спалах
з-помiж вiття, шорох
серед гiлля, шелест
iз могилля...
Пригадаю тугу, темну,
наче хмара, вiльну,
нiби думку, нагадає
нари. Мiж тепер
i потiм. Ти сидиш
лепочеш. Хочеш,
та не можеш,
тiльки брудом дишиш.
КОхання обличчя, сiрi
смаком очi, весело
зiтхають в пустирi
щоночi... До самого
ранку. Все було,
минулось, день
пройшов чи вiчнiсть
i воно забулось...
Покидаю
Залишайся одна, самота iз собою,
ти не ввiйдеш уже у мiй лiс.
Я не буду плекатися бiльше тобою,
не пролиються бiльше краплиночки слiз.
Вiдiйди з моїх снiв, залишися пустою
лиш примарою всiх почуттiв,
що я мав i приймав тебе тою святою,
хто горiла для мене з пекельних вогнiв.
Покохай, полюби когось iншого, прошу,
але так, як любила мене в тi часи.
Горя я не несу, щастя бiльш не приношу,
вiдiйди, розчинись в морi зранку роси.
Летимо над землею, нема бiльше суму,
бо на рiзних ми полюсах зим...
Я молюся i прошу ту долю-Фортуну,
хай ти будеш щаслива iз ним,
хто забрав тебе з мого палкого цiлунку,
розсушив мою рiчку надiй
i розвiсив тебе на свому подарунку,
про його тепер хуя ти мрiй.
Про дiвчину
Хвилястi спогади-плечi,
скуйовджене волосся
i погляд як в малечi,
що бiга мiж колосся.
Ласкавий вигин спинки,
сiднички, наче сонця,
носисько як в дитинки,
що дивиться в вiконця.
Солодкий присмак губок
тих пухко полум'яних.
Так хочеться, мов кубок
пригубити як п'яний.
Легенький подих вiйок,
легкий вiтрець вiд вушок
i ти в же як в ошийок
пiрнаєш мiж подушок.
Гаряча теплiнь бедер,
важкий вогонь лобочка...
Зриваєш з неї светер
i топишся у очках.
Тi сiрi, карi, синi,
тi очi, що блистають
загадкою по нинi
i у душi зникають.
Закоханий по вуха
i не вiдвести погляд,
хай на дворi звiрюха
чи обласний медогляд.
Поринь у її тiло,
занурся помiж груди
i глибоко болiло,
коли ти входив туди.
Той розпач-насолода,
той бiль жаги-страждання,
її чарiвна врода
зродила в снi кохання.
Кохав ти ту єдину,
кого до сих кохаєш,
згадай її, людино,
бо кращих не пiзнаєш.
Горiлка (анти-вiрш)
Краплина алкоголю
нас тягне за собою,
та як же це приємно:
напитися таємно.
Вiдкинь наркотики,
не грай молодку,
ти лiпше потайки
похлепчи, дядько, водку!
Вiд початку i до кiнця
Дитячий вереск, радiсть...
Опля - нова дитина
вiдкрила рот, цiкавiсть
заповнила людину.
Вона зродилась тихо,
чи пiд волання мами
i у дитинство лихо
пiшла двома ногами.
Iз часом "та" - це татко,
злi крики - то образи,
за рiк чи два дитятко
вже вимовляє фрази.
Вже школа незабаром,
смiємося, читаєм,
а ввечерi пiд баром
нових шляхiв шукаєм.
Студентство - добра ноша,
пiзнання сексу вперше...
Зiтхає листоноша,
чуже життя розверзши.
Там армiя, робота,
злобивi спiвробiтки,
по вечорах - скорбота
за днями малолiтки.
Одруження, кохання,
надалi - дружба, зрада,
плiтки палкi, зiзнання,
вiд мудрих друзiв рада.
Робота, дiти, муки,
життя кипить, волає,
в мозолях мозки, руки,
душа не википає...