Коли гуде бджолиним раєм липа,
а злива рiже кожну мить навпiл,
той затишок у парасольці лiта
до мене входить з прожитих часiв
i стукає дощем своїм в кватирку,
що я забула зачинити знов,
а червень все чекає доки вийду,
знiмаючи його дарункiв шовк:
- Мiй лагiдний, той час тепер далеко!
ти ходиш в сон, де я ще не була,
червоним дзьобом довбить час лелека,
та намагає вбити повзуна,
що до моїй наважився Украйни
вповзти пiд тiнью Градових рядiв.
- Коханий мiй, iстоти ці - мутанти
пiд магiєю чорною Росії.
Держи всi хмари, воду, сонце, квiти,
все, що живе та свiт цей похваля
подалі їй, щоб не могли зiгрiти
нi клаптику країни той зрання,
щоби не впала нi краплина соку,
не виросло та не дало приплiд
нiщо живе вiд червня до сьогодні -
на вiки вiчнi в краю тiм.
Амiнь.

19.06.2023