а сьогодення, що одягнуто на зрiст
в суворий пiксель марної надiї,
серед солдат на розi дня стоїть,
похмуро дивлячись червоним оком звiра,
воно не тхне парфумами весни,
коли до смертi май же крок, не бiльше
i тiльки пiт побрАтима рясний
змиває кров його поранень першим,
та все ж росте - побiльшало в плечах,
а руки стали трiшечки сильнiше,
майбутнє - незнищЕнний часом птах
стрiпує над кривавим полем  Сiчi.

02.02.24