Тiло, спечене сонцем,
Неначе степ український.
Хмара пливе за вiконцем,
Як птах перед бурею - низько.
Врятує хмара вiд сонця
Тiло моє, можливо,
Але не вiд тих, хто плюндрує
Душу мою вразливу.
У часi нехай поступово
Зникає спечене тiло.
Душу нiколи й нiкому
Вiддати б я не хотiла.
Мою, українську, землю
Не раз вороги топтали.
Зрадливi, так званi, друзi
В душу менi плювали.
Все темне, що в душу попало,
Враз поглинала земля.
Цiлителькою менi стала,
То ж з нею любов моя.
Ми, Земле-сестрице, з тобою,
Щоб горя нам не зазнати,
Завжди готовi до бою.
Будемо перемагати.