Коли проснешся раптом ти вночi,
I усвiдомиш, що ти сам на цьому свiтi.
Серце заб'ється так, що хоч кричи,
I зрозумiєш, що не має сенсу жити.

Не вiр пiдступним вiдчуттям,
Коли опинишся ти мiж життям i смертю.
Нема нiчого кращого за те життя,
Що долею призначено тобi прожити.

Призначена нам радiсть i печаль.
I море слiз, надiї й сподiвання.
Життя вiддати буде лиш тодi не жаль,
Коли зустрiнеш ти своє кохання.