Прапор Перемоги : другие произведения.

Євген Гудима. Новi вiршi

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Євген Гудима - автор нашого Iнтернет-видання, регулярно друкується й у радивилiвськiй районцi "Прапор перемоги", iнших мiсцевих газетах. Нещодавно вийшла книга вчителiв-поетiв Рiвненщини "Струни серця", де є добiрка його поезiй. У недалекiй перспективi - збiрка творiв Є.Гудими, частину з яких надрукував "Прапор перемоги". Друкуємо чергову добiрку творiв Євгена Петровича i ми. Автор просив зазначити, що буде вдячний краянам, яким присвячував свого часу вiршi (книги, листiвки тощо), якщо зголосяться з метою допомогти усi твори зiбрати, систематизувати i укласти в збiрку.

  МАГIЧНЕ ДЖЕРЕЛО
  
  Пiд синiм небом України
  I на землi її святiй
  Мого народу пiсня лине,
  Як свiдок долi i подiй.
  
  У нiй спiвають рiки й гори,
  Метуть снiги i квiтне гай,
  У нiй тече рiкою горе
  I радiсть ллється
   через край.
  
  З нею орали i косили,
  Не раз пiдводились
   з колiн,
  Вона подвоювала сили,
  Коли лунав на сполох
   дзвiн.
  
  В нiй чути свист камiння
   з пращi,
  Що сиплеться
   на ворогiв,
  У нiй живе мiй давнiй
   пращур
  З часiв язичницьких
   богiв.
  
  В нiй вiдчай, змiшаний
   з журбою,
  Несуть за море журавлi,
  У нiй в бою
   пiд Пляшевою
  Дзвенять освяченi шаблi.
  
  Вона лунала у Сибiрах,
  На Колимi, на Соловках,
  I навiть там вселяла вiру,
  Що нелюдiв чекає крах.
  
  Вона в дiаспорi лунає
  Вже на мiльйони голосiв.
  Настане час - i поскидає
  Всiх, хто на шию
   людям сiв.
  
  У нiй спiває край мiй
   отчий
  Устами прадiдiв, батькiв.
  Душа народу в нiй
   клекоче
  Впродовж вiкiв,
   впродовж вiкiв.
  
  Її карали i вбивали,
  Та вона все пережила
  I гордо знову випливала
  Iз вiкового джерела.
  
  Воно цiлюще i магiчне,
  Бо б"є на небi - там,
   де рай.
  I буде бити воно вiчно
  З душi Марусеньки
   Чурай.
  
  З душ Кобзарiв,
   святих i чистих,
  I вiдчайдухiв-козакiв.
  Простих музик сiльських
   троїстих.
  Струмiтиме вовiк-вiкiв.
  
  Вплете в косу батькiвську
   мову,
  Калини цвiт,
   спiв солов"я,
  Козацьку вдачу
   гонорову...
  I заспiває вся сiм"я.
  
  Щоб пiд трембiту
   i цимбали,
  Що чують кожен порух
   рук
  Вся Україна заспiвала,
  Як Володимир Iвасюк.
  
  Щоб магiя не обiрвалась,
  Вливалась в душi
   з дальнiх зiр.
  Навiки з нами щоб
   зостались
  I Яремчук, i Бiлозiр.
  
  Нас б"ють iз Заходу,
   зi Сходу,
  По мовi цiлять,
   по пiснях.
  Вони ж безсмертнi
   у народу,
  Потуги цi чекає крах.
  
  Бо душi тих,
   котрi на небi,
  Серця запалюють
   вогнем.
  За мову й пiсню битись
   треба,
  Допоки на землi живем!
  
  
  МОЛЬБА
  З Рабiндраната Тагора (iндiйський лiтератор, лауреат Нобелiвської премiї 1913р.)
  
  Господи!
  Навчи мене жити,
   молю Тебе щиро,
  Безмежної ласки
   Твоєї вдiли,
  Зерна любовi,
   жертовностi, вiри
  В серцi посiй,
   щоби рясно зiйшли.
  
  Навчи, Боже, строго
   судити про себе -
  Маленьку пiщинку
   Твоїх володiнь.
  Хай свiтло любовi,
   що ллється iз неба,
  Не дасть напускати
   на ближнього тiнь.
  
  А буде плекати
   в душi моїй ниву
  Пристойностi, честi
   вовiки вiкiв.
  Врятуй мене, Боже,
   вiд помсти i гнiву
  Якi є ознакою
   всiх слабакiв.
  
  Господи!
  Стрiчать перемогу
   навчи без погорди,
  Бо з ласки Твоєї
   цього я досяг.
  Поразка не значить,
   що я другосортний,
  Поразка - фундамент
   майбутнiх звитяг.
  
  Господи!
  Якщо до вершин
   Ти простелиш дорогу,
  То скромнiсть хай
   дихає в спину менi,
  Якщо ж близька буде
   її перемога,
  Хай сторожем гiднiсть
   стоїть у вiкнi.
  
  Господи!
  А шкоду якщо я
   комусь заподiю,
  Зроби, щоб пробачили
   люди менi,
  Менi ж як напакостять
   хтивi злодiї,
  Хай серце не корчиться
   в гнiвi й вогнi.
  
  Я до кiнця
  не усвiдомив
  
  Я до кiнця не усвiдомив,
  Що час без тебе
   вже бiжить.
  Здається, щойно вийшла
   з дому
  I повернешся через мить.
  
  Не бракувало завжди
   й всюди
  Тобi i працi, i турбот,
  То, може, вийшла десь
   на люди,
  Чи подалася на город.
  
  Чи запiзнилась
   на маршрутку,
  Чи iнше трапилося щось?
  Душа здуває хмару
   смутку -
  Вона повернеться ось-ось.
  
   I скаже:
   - Подругу зустрiла
  I забалакалась.
   - Бува.
  - Ой щось на кухнi
   пiдгорiло!-
  Для мене ти -
   завжди жива.
  
  Чи скаже, що по
   телефону
  В онучок випитала все,
  Купила кофточку
   червону -
  Дитинi радiсть принесе.
  
  I характерно потре руки:-
  - Який футбол,
   який "Реал"?!
  Здоровi, слава Богу внуки,
  Мене чекає серiал.
  
  Вечеря? Та яка вечеря!
  У тебе й так росте живiт.
  У мене теж духовна
   сфера -
  Не звужуй мiй,
   будь-ласка, свiт.
  
  Спливають в пам"ятi
   картинки,
  Я так любив твiй кожен
   жест
  Нема. Немає половинки...
  Несу гiркої долi хрест.
  
  Думка виводить з цього
   стану,
  Як тiльки в спогади пiрна,
  Де ти єдина i жадана,
  До болю рiдна i земна.
  
  В душi зболiлiй вiтер
   свище
  I книгу спогадiв горта,
  Веде мене на кладовище
  До надмогильного хреста.
  
  Я до кiнця не усвiдомив,
  Того, що трапилось
   в життi,
  Та знаю: щем тупий,
   судома
  Мої супутники в путi.
  
  Ностальгiйне
  
  Рiчка мого життя обмiлiла
   давно,
  Жовтим листом верби вся
   покрита.
  I скупi промiнцi тьмяно
   свiтять на дно,
  Навiть тиша бринить
   сумовито.
  
  I спливають в думках всi
   роки молодi,
  Що за хмарами вже
   заховались...
  Якби розум менi,
   якби розум тодi, -
  Нинi з долею ми б
   поквитались.
  
  Доле, доле моя!
   У мереживi вся, -
  I яких тiльки барв тут
   немає!
  За тобою бреду,
   як заблудла вiвця, -
  Все мина, все мина,
   все минає
  
  Знаю, ти вiддаси мене
   в руки небес,
  Перед Божим Престолом
   постану.
  Грiшний я, але знай,
   що ти також не без...
  Не безгрiшна ти.
   Знай наостанок.
  
  Грiшнi простiр i час,
   якi випали нам,
  В такiм мiсивi правда
   конає
  Нам потрiбен тепер
   життєдайний бальзам,
  Але де вiн, скажи де?
   - Немає.
  
  А рятують нас Вiра
  I Надiя, й Любов
  
  Ми на пробу здаємо
  Екзамен постiйно:
  По життю як iдемо -
  Абияк чи надiйно
  
  Випробовують люди,
  Випробовує час
  I потiк словоблуддя
  Випробовує нас.
  
  I суспiльнi хвороби,
  I дрiбницi буття -
  Це екзамен на пробу,
  Це екзамен життя.
  
  Випробовують музи,
  Що тобi дорогi,
  Випробовують друзi,
  А ще бiльш вороги
  
  Беруть пробу дитинство,
  Юнiсть i зрiлий вiк,
  Любов i материнство,
  Жiнка i чоловiк
  
  Беруть пробу на слово
  Його твердiсть та ще й
  Беруть пробу на славу,
  На любов до грошей
  
  Випробовують вiйни
  I хитючi мости,
  I шляхи ненадiйнi,
  I суворi пости
  
  А рятують нас Вiра
  I Надiя, й Любов,
  Бо вони - тiльки мiра
  Всiх життєвих основ.
  
   ДЯЧИХА
  
  Н.М.Черешневськiй, усiм хоќрисќтам Крупецької церкви, сьогоднiшнiм i тим, якi вiдiйшќли у вiчнiсть, в т.ч. моїй маќтеќрi, її подругам-хористам, та дiду, який був старостою (1920-1950 рр.) - з нагоди прес-тольного свята.
  
  Вулиця Довга, Мiсто,
  Свидники, Старики -
  Тут, як фортеця, мiцно
  Крупець стоїть вiки.
  
  Село рiдне не умовнiсть,
  В серцях слiд його нести.
  Тут i дiм наш, тут
   i совiсть,
  I могили, i хрести.
  
  Тут i храм Святої Трiйцi
  Наш духовний дiм,
  Вiд Гнильча до Пiдцiвiнцiв
  Весь народ у нiм.
  
  Церква Крупецька
   древня,
  Знала багато ран.
  Майже пiввiку ревно
  Правив тут Феофан.
  
  Крупець йому донинi.
  Вдячний, що так служив.
  Саме отець цей в Нiнi
  Божий талант вiдкрив.
  
  Будеш служити,
   "дєточка" -
  Так говорив вiн нам.
  I привела ця ниточка
  Її на порiг у храм.
  
  В церквi вона як мати
  Для рiдного їй села.
  В серцi добро слiд мати,
  Щоб вiра в душi жила.
  
  В небо ж пливе молитва
  Через серця людей.
  I вирушає в битву
  Христос проти злих iдей.
  
  Кається люд за вчинки -
  Грiшнi ж ми попри все -
  Заслуга цiєї жiнки,
  Що людям добро несе.
  
  Чи в соснах вiтер
   заб"ється,
  Чи греблею дощ пливе,-
  Мефодiївна не здається,
  Бо храм же зове, зове...
  
  Вона ж бо тут служить
   Богу,
  Не зiгнув її час у рiг,
  Навiть в темiнь знайде
   дорогу,
  На святий цей,
   святий порiг.
  
  Недарма називають
   требами -
  Служби Божi
   з усiх причин.
  Значить, серцю
   людському треба ми -
  Поспiшай, - зобов"язує
   чин!
  
  В холод, i в дощ,
   i в сушу -
  Скiльки вже тисяч раз(!)
  Голос цей грiє душу -
  Альт i сопрано й бас.
  
  Помах угору - форте
  Вниз йде рука - тихо
  Хор, як дзвiнка когорта,
  Не пiдведе дячиху.
  
  Iз отцем Вiктором
   дружно
  Служать за двадцять лiт.
  Голос її потужний
  Пiсню несе в полiт.
  
  Отож нехай Божа Мати
  Вiзьме їх пiд свiй омофор
  I в честь такої дати
  "Многая лiта", хор.
  
  На узвишшi храм
   намолений стоїть
  
  (Уривок з iсторичної балади)
  
  Стоїть церковка
   дерев"яна
  В селi Коритне сотнi лiт,
  До неї рiдко хто загляне,
  Вже ледь жива, але стоїть
  
  Малi вiконця,
   морок сизий
  В нiй поселився на вiки.
  Ось кладовище,
   горб до низу
  Спускається аж до рiки
  
  Його iсторiя сягає
  Далеко в глибину сторiч,
  Один лиш горб
   вiд нас ховає
  Ще не одну цiкаву рiч
  Люд засiвав тут
   хлiбом ниву
  Вже кiлька тисяч лiт тому,
  Це й уявити неможливо
  Здолати хащi
   й часу тьму.
  
  Тут над обривом
   на узвишшi
  Цей храм намолений
   стоїть,
  Оберiгають сили вищi
  Його вiд воєн, лихолiть.
  
  Сама церковка ця -
   святиня
  Стоїть на березi рiки,
  Це наших пращурiв
   творiння
  Говорить з нами
   крiзь вiки.
  
  В нiй слово Боже
   i молитва
  Живуть уже четвертий вiк,
  Без цвяха жодного
   цей витвiр
  Тут спорудив простий
   мужик.
  
  Впритул тут кожен блок
   поклали
  Далекi пращури - дiди.
  А як любовно обтесали!
  Вклонись їх пам"ятi,
   прийди!
  
  Майстри лишились
   безiменнi,
  На кладовищi поруч
   сплять.
  Їх душi вiрою натхненнi
  Вiками з нами гомонять.
  
  Творiмо Собор
  наших душ
  Царство Небесне
   спочилим у Бозi
  I всiм, хто завчасно
   пiшов iз життя,
  А ми, хто iде
   по життєвiй дорозi,
  Молiмо Всевишнього
   про каяття.
  
  Нехай в наших душах
   звучить Слово Боже,
  Як було в народу
   здавна,
  Господь нас утiшить,
  Господь допоможе,
  Нас щира молитва
   з"єдна -
  
  Багатих i бiдних,
   нещасних, щасливих
  I навiть знедолених
   вкрай.
  Допоки iдеш по життєвiй
   ти нивi,
  До Храму дорогу шукай.
  
  Вона не легка
   ця дорога, терниста, -
  Нас зло звiдусiль
   спокуша.
  На Бога надiйся
   i Дiву Пречисту
  Й дорогу вiднайде душа
  
  У справi великiй
   i навiть в малому
  Ти заповiдь Божу
   не руш.
  Завжди i в усьому,
   завжди i в усьому
  Творiмо Собор
   наших душ.
  
  * * *
  Згiдно з Божою волею,
  Розмаїттям iдей
  Люди творять iсторiю,
  Вона творить людей.
  
  На аренi iсторiї
  Битва зла i добра
  Йде по всiй територiї,
  Яку люд наш обрав.
  
  I одразу не визначиш,
  Радiсть це чи журба,
  Аж допоки не вичавиш
  Ти iз себе раба.
  
  Раб в кровi - це генетика,
  Вiн повзе з роду в рiд.
  Отака арифметика!
  I тому гнилий плiд.
  
  Це триває столiттями -
  Завжди зло на конi,
  Хоч давно всi помiтили,
  Що добро без бронi.
  
  Дива рiдко трапляються
  На цiй грiшнiй землi
  Людство знов
   спотикається
  На однi й тi ж граблi.
  
  Густо втиканий вiстрями
  Шлях здобуткiв i втеч,
  Бо забули ми iстину -
  Честь сильнiша за меч.
  
  Буде зло iще довгий час
  Свiй збирати оброк,
  Аж допоки не буде в нас
  З кулаками добро.
  
  * * *
  Днi бувають такими,
  Що все валиться з рук:
  Не шикуються рими,
  У словах пустий звук.
  
  I нутром вiдчуваєш
  Перевернутий свiт,
  Нiби книгу гортаєш
  Навпаки - "до i вiд".
  
  Перепони, як тiнi,
  Йдуть по колу - напасть!
  Як собака на сiнi -
  I не з"їсть, i дасть.
  
  Усе зважиш i змiриш -
  Де ж заритий тут пес?
  Мимоволi повiриш -
  Все iде вiд небес.
  
  Свiтом рухають ритми:
  Зима-лiто, нiч-день,
  Задають алгоритми -
  Нинi не до пiсень.
  
  У театрi артисти
  Грають роль сто разiв,
  Та щось трапиться
   з хистом -
  Здивувать не зумiв.
  
  Може, мiсяць у повнi,
  Чи густий зорепад,
  Розгойдався твiй човен -
  От i все невпопад.
  
  Наче пута незримi
  Тче довкола павук,
  Не шикуються рими,
  У словах пустий звук.
  
  
  * * *
  Є вiчнi цiнностi в свiтi,
  Це не посада i не платня -
  Синi волошки в житi,
  Дощ серед лiтнього дня.
  
  Барви веселки в небi,
  Iскристий дитячий смiх,
  Довга дорога до себе
  Важча, нiж шлях до всiх.
  
  Є в свiтi мамина пiсня,
  Скупа чоловiча сльоза,
  I туга, що серце тисне,
  I радiсть, як лiтня гроза
  
  Є в свiтi вiрнiсть i дружба,
  Схвильований блиск очей,
  А ти менi кажеш: служба,
  Кар"єра, багато грошей...
  
  
  * * *
  В час споживацької моралi,
  Моралi вуличних котiв
  Ви вiчнi цiнностi згадали,
  Про що я тут сказать хотiв?
  
  Євген ГУДИМА.
  м.Радивилiв.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"