Плач по Ярославнi(Єжи Коровському)
Це було не на рiчцi Каялi,
Це - наснився менi дивний сон:
Нашi знову чогось там програли.
Мабуть, все. I попали в полон.
Але ж горду не стримати вдачу,
Чи у грудях, чи в срацi пече.
Ярославна ось тiльки - не плаче,
а мовчить, не пiдводить очей.
Княжий рiд перевiвся, козацький -
В мiкрофони про щось там вола.
Так, про славу, що ще не померла,
Ще не вмерла - бо i не жила.
I воюють нащадки козачi,
Обiцяють усяких нам благ.
Ярославна ось тiльки - не плаче,
Проклинає отих всiх вояк.
Ярославно, зозуле, та що ж ти?
Ти не слухай, дивись в далечiнь.
Обiцяли: чи в Бога, чи в чорта,
а здобудем. Чого ж ти мовчиш?
Ярославна хита головою.
- Чи не вiриш? - Не вiрю давно.
Напилася б вином та водою -
ох, яке ж воно кисле, вино!
А вода - нi шоломом iз Дону,
Нi з Днiпра не напитись - пливе
По водi бiла пiна. I вдома -
Не напитись...
Та є ще - живе?
Княже, княже, та хто ж це накоїв?
Де ти, княже?! Минули вiки.
Ярославна хита головою,
I несе на базар огiрки.