На бездорiжжi пролiсок надiї
Жонглює бiлим кольором, смiється -
А свiт постiйно в русi i мiсiї
Небажанi освiченим, здається...
Беззахисний, безмовний перебiжчик,
Що восени пейзажно бовванiє,
Щороку оживає цей небiжчик,
А людство - навпаки, бо червонiє...
Не гояться поранення столiтнi,
I кожен час хтось пiдсипає сiль.
До справжньої краси ми непривiтнi -
А ось надiю гнобить заметiль.