Не вiдчував я гiршого нiчого,
Нiж втрачене, загублене кохання
В життi своєму. Тiльки сподiвання
Лишилися на долю та на Бога.
Страшений лютий бiль я вiдчуваю,
Годинами дивлюсь на сiру стелю.
Самотнiсть - наче спрага у пустелi,
Й менi здається - виходу немає.
Цю спрагу намагаюсь тамувати,
Не чую я, на жаль, пiдтримки слово...
Надiю я втрачаю поступово.
Так тоскно, нiби влучив я за ґрати.
"Вмирає вiра, бо немає дiї",-
Згадав сьогоднi знову цi слова я.
I впевнений, що з часом все минає,
Та головне - не втратити б надiю.