А снiг iшов, пухнастий i лапатий.
  Сiрiло сумно небо у вiкнi.
  Нiчого не змогла тобi сказати,
  А ти нiчого не сказав менi.
  
  Минали днi, дороги розiйшлися,
  Розбiглися стежками у саду.
  Коханий, ти жорстоко помилився,
  Гадаючи, що я тебе знайду.
  Я горда, мов троянда серед степу,
  I разом з тим проста, як м'яти цвiт.
  Я першою не пiдiйшла б до тебе,
  Хоча б вiд цього усмiхнувся свiт!
  
  Та iнодi так боляче буває,
  Немов торкнув хто зранене крило,
  Коли душа зненацька пригадає
  Усе, що бути з нами ще могло,
  Якби посмiли ми тодi сказати...
  Якби ти в очi зазирнув менi...
  
  ...А снiг iшов. Пухнастий i лапатий.
  I супилося небо у вiкнi.
  
  1995