В безоднi оксамитового неба
  спалахували зорянi вогнi.
  Я шепотiла злякано: "Не треба..."
  А ти: "Благаю..." шепотiв менi.
  Незчулися, як нiченька минула,
  i перший промiнь в очi зазирнув.
  П'янiючи вiд щастя, я заснула.
  А ти, коханий? 
              Чом ти не заснув?
  
  Коли важкi повiки розтулились, 
  тебе зi мною поруч не було.
  Мов пташка в клiтцi, серденько забилось.
  Мов полум'ям, у грудях запекло.
  Але чомусь надiя не зникала,
  що повернешся, просто заблукав...
  Я довго ще тебе тодi шукала.
  А ти, коханий? 
                 Ти мене шукав?
  
  На жаль, я надто пiзно зрозумiла,
  вогонь твоїх пригадуючи слiв,
  що до нестями я тебе любила!
  А ти, коханий... 
               ...теж  себе  любив.
  
  червень, 1996