Розбивається неба сапфiровий келих
I покiрно повзуть в горизонти чорнильнi
Анаконди з очима, забутими в сельвах,
Крокодили з серцями, забутими в Нiлi.
Бовванiють дерева, обiдранi й чахлi
В кучугурах смiття мiж бетонних бескидiв.
Гаснуть спiви безкрилих скалiчених птахiв,
Що забули свою голубу Атлантиду.
В переддень небуття, мiж скелетами згарищ,
Перед тим, як земля перетвориться в кригу
Поховайте мене на шляху казуара
В заморожений крик шаблезубого тигра.
У легенях свiтанку - ядуче бездим'я,
Аж сльоза спалахнула на сколi гранiту.
Я замало прожив, щоб судити людину,
Я занадто старий, щоб §§ зрозумiти.