Все почалось з жахливо§ кави у фаст-фудi. Мене дратувала посмiшка касирiв, така пластмасова, фальшива, приклеєна сухим клеєм до обличчя, нещира, нерадiсна, одним словом, фаст-фудiвська. "Доброго дня! Що замовлятимите?" - таким тоненьким коливаючим слова голосом. "Каву, будь ласка" - я навiть вимовив "будь ласка". "Бажаєте до кави пирiжок.." - далi я не почув, бо й не хотiв навiть чути. "Нi, дякую". Мене взагалi добиває нерозумiння сутностi бажань людини, якщо я замовляю каву, то знаю, що пирiжка менi не хочеться, тим паче фаст-фудiвський пирiжок якось не дуже пасує якiйсь там кавi. По-перше, кава це бiльш-менш нормальне з того списку, що тут продають, по-друге, пирiжок картонний i має вiдблиск машинного масла i хруст костi, тож варто розумiти, що i з чим §сти чи пити.
Запах! Боже, цей жахливий запах, сморiд у таких мiсцях - не виключення, менi навiть огидно сiдати за столик i споглядати на людей, якi витримано вiдвiдують фаст-фуд. Недалечко вiд мене розмiстилась дама, з довгими пазурями, так, не нiгтями, а саме пазурями, нафарбованими i прикрашеними якимись срiблястими узорами та закарлючками, вона чекає когось, через кiлька хвилин до не§ пiдходить дядько з пiдносом i посмiхається так само, як працiвники фаст-фуду. Сво§ми коротенькими пухлими пальчиками з довгими пазурями, вона вибирає шматочки жовто§ картопельки (не розумiю взагалi чого переводити i псувати так картоплю) i мочає кожну тверду паличку в соус, одразу видно, що ввечерi в не§ зiпсується настрiй пiсля того, як вона погляне у дзеркало, пiднявши кофтинку, i докорятиме своєму чоловiковi, який посмiхнувся, як фаст-фудiвський працiвник, у тому, що вони зайшли до того клятого мiсця, яке додає §й зайвi кiлограми в районах складочок на животику. Але вона жадiбно §сть картоплю, так, щоб не розмазати яскраву, мабуть, ще й недешеву, з якогось останнього каталогу Керi Мей, помаду. Я вирiшив споглядати в iншу сторону, тут i так усе було ясно. В iншiй сторонi я побачив протилежну картину - молода парочка сидiла обiйнявшись i §ла морозиво, я зрозумiв у який "реабiлiтацiйний центр" я потрапив. Менi було шкода дiвчини, бо на мiсцi §§ кавалера, я б нiколи не привiв таку красуню до фаст-фуда, §сти морозиво - це дуже особисто i потребує темного освiтлення в якомусь невеликому кафе, потребує тишi та спокiйно§ музики, а не гучно§ реклами i шумних девiзiв, потребує спокою, а не поглядiв оскаженiлого на свiт фаст-фуду мерзотника, тобто мене. Я допив свою каву i подумав, краще б менi швирнули меню в якiйсь забiгаловцi, анiж тулитися до стiни, яка теж смердiла фаст-фудом. I це була б зухвала офiцiантка, а не нещасна людина з ковпаком на головi. Уявляю, як вона/вiн себе почуває при на годi втекти додому, де тричi намилюється, щоб позбутись смердючостi картоплi, гамбургерiв та iншого лайна, потiм вона/вiн дивиться у люстерко. "Доброго дня!Чого бажаєте?" (як взагалi крiм кави в такому мiсцi можна чогось бажати) - одна й та ж фраза лунає в головi тисячi разiв, а на обличчi вимальовується недешевою помадою з Керi Мею посмiшка, виготовлена тими ж американцями "made in USA". Потiм вона/вiн прямує до кухнi, щоб зустрiтись зi сво§м життєвим ворогом - §жею, руки спритно готують вечерю, швидкi рухи "хода до плити - до стола - вiд стола - до плити" i т.д.
[Жах.]
А ще Кiт Бегемот казав: "Я хотел бы служить кондуктором в трамвае, а уж хуже этой работы нет ничего на свете." Здається, вiн помилився.
Iнша справа продовження моє§ "подорожi" - це метрополiтен.
Я його поважаю, чесно кажучи. Звичайно, велика кiлькiсть громадян в пiдземцi мене дратує, але менi до вподоби архiтектурнiсть метрополiтену, в якому я надаю перевагу чекати по§зда на перонi. Вiн прибуває швидко, це його найхарактернiша особливiсть, яка навiть не викликає в мене болiсних почуттiв чи фрустрацi§, коли наприклад, чекаєш трамвай. Люди штовхаються, нервуються, поспiшають, - кожен у свiй вигаданий чи назначений кимось iншим - пункт. Я ж пропускаю декiлька по§здiв, жiнка в синьому костюмчику (наглядач)споглядає на мене, фиркає, напевно думаючи, що я божевiльний, спустився в пiдземку, щоб прогулятись величними коридорами, поцупити §§ увагу, слухаючи гуркотiння важких вагонiв, такий собi андерграундський збочинець.
Але вона не врахувала одного: я можу чекати на когось. Насправдi ж в такi моменти андерграундський збочинець витравлює хитру та єхидну посмiшку i насолоджується свободою. Я почуваюсь вiльним пiд корою заасфальтованого мiста, яким весь час вештаються автомобiлi, перебуваючи у заторах, я можу не сiсти у цей по§зд, в iнший, можу сховатись за темною колоною, посидiти на лавцi, знову не сiсти в наступний по§зд, - взагалi уникати його. Я прийняв реалiю , повернувся до не§ i вирiшив вiдвiдати книжкову крамницю. Я довго блукав книжковою крамницею, обираючи потрiбне менi, розглядаючи книжковi полицi, якi мали дивовижний запах - запах нових книжок, фарби та паперу, рiзно§ фарби: кольорово§ та чорно-бiло§, корисно§ i не дуже. Книжки в бiблiотеках пахнуть ностальгiєю, а в книжкових крамницях - майбутнiм, вони незалежнi i належатимуть комусь певному, вони читатимуться в метро, в маршрутках, на вулицi, в парках, вдома, в туалетi, на роботi, на заняттях, пiд ковдрою, бiля унiверситету, в чергах чи кафе, i навiть потраплятимуть до бiблiотек, якщо тi, звичайно, закуповуватимуть книжки.
Я зупинився на англiйському проза§ку Вiльямi Голдiнгу.
Погортав книжку, вирiшив, що вона необхiдна менi, бо ж мала якийсь фiлософський змiст та самобутнiсть, замайорiло iм'я Джек, яке здалось менi не пафосним, вирiшив придбати. Полицi з табличкою "Детективи" я оминув, щоб спати вночi повноцiнно, "Фантастика" - теж, i зупинився бiля поличок, де строкатi книжечки з пафосними назвами цiлком ймовiрно користуються популярнiстю у чоловiкiв в трендовому, чи як там вiн зветься, одязi. Вiд однiє§ назви "Лайно" мене вже знудило, я розумiю, що лiтература набула реалiзму i навiть цiлковитого авторства, але ж не такою мiрою. Я оминув це кладовище, де було повно гнилi i пiшов платити за Голдiнга.
Моє скромне помешкання знаходиться саме в тому мiсцi, куди треба йти пiшки довго й нудотно. Зранку я чую скрегiт трамва§в i сварки старих собак, якi вештаються у пошуках любовi. Машини в мене немає, на вiдмiну вiд мо§х друзiв, менi до вподоби ходити пiшки i пересуватись завдяки метрополiтену. Iнодi я багато курю, але все це є лише впливом з боку мо§х друзiв, насправдi ж я полюбляю випити кави на балконi i послухати пташок, ми лише вдягаємо маски перед iншими, та й менi не важко в цьому сенсi. Вдома мене нiхто не чекає, живу я сам. Звичайно, у вас складеться враження, що я забитий холостяк, чи гультiпай, але ж насправдi, я вiрно служу сво§й Маргаритi. Ця дивовижна жiнка вже рiк живе в Канадi, вона iнколи телефонує, але я розумiю §§ зайнятiсть. Марго не просто жiнка, вона ще й талановита, вона не бiзнес-ледi, а керiвник лялькового театру. Ви запитаєте, де, я, андерграундський збочинець мiг знайти таку кралю? Ми ж не всi одразу керiвники чи бiзнесмени, життя розкидало нас по усiх можливих траєкторiях. Щоб не поглиблюватись у сентиментальнiсть мо§х почуттiв, я нагадаю, що живу я у скромному помешканнi.
Повернувшись в своє помешкання, я взяв слухавку i довго балакав з Сергiєм. Вiн був мо§м компаньйоном, дуже розумна i порядна людина, яка завжди носить костюм, на вiдмiну вiд мене, не забльовує чужi квадратнi метри, перебравши алкоголю, i гарно висловлює сво§ думки. Вiн взяв мене на роботу мабуть не тому, що я талановитий, а тому що був другом його дитинства. Поки я вештався по вулицях i слухав "акварiум", вiн старанно вчився i навiть вступив до унiверситету, я ж закiнчив нещасне художнє училище i перебував у нього на гучнiй i величнiй посадi - дизайнер. Вся моя робота складалась з того, що я мав художньо розробляти i оформлювати канцелярiю. Вiн займався виготовленням того, що приносило кошти особливо на 1 вересня та завдяки замовленням рiзноманiтних фiрм i органiзацiй. Нудна робота, чесно кажучи, але я ще довго докоряв себе за цi слова пiзнiше, адже на цiй посадi я заробляв достатню кiлькiсть грошей, хоча виконував не тiльки сво§ обов'язки , але й прохання Сергiя.
Вiн був людиною порядною,як я вже казав, тому довго щось намагався менi пояснити, я ж мугукав i тiльки прислуховувався, зi сказаного я зрозумiв, що втратив роботу i нiчого не второпав стосовно того, що ж сталось з нашою фiрмою. Але я не звинувачував свого друга, навiть його худеньку коханку не звинувачував, я зрозумiв, що варто чекати телефонного дзвiнка i взяти тайм-аут. Менi не хотiлось вештатись холодним улюбленим метрополiтеном пiвроку, щоб потiм перетворитись на альфонса яко§сь мило§ жiночки. Запропонував себе художнiй студi§, куди мене з радiстю прийняли, але грошей, у порiвняннi з платнею Сергiя, менi не вистачало, тому я склав резюме, менi, звичайно, не вдалось нiчого знайти i одного вечора за читанням "Лайна" якогось там Уелша, в мою голову занурилась дивовижна iдея "а що, як спробувати себе i попрацювати в фаст-фудi?". Я розумiв всю ризикованiсть ситуацi§ для себе, але варто було хоч спробувати, я ж спробував читати "Лайно". В художнiй студi§ було надзвичайно цiкаво i затишно, я вiдкрив у собi новi можливостi професiйно§ дiяльностi, навколо було багато жiнок i я поводився справжнiм джентльменом з iншими викладачками у сво§ 25 рокiв.
1 день.
Сонце вже било в мо§ очi сво§м гострим промiнням, а над головою хтось налаштовував флейту, я попрямував на роботу. До вечора я побачив двi людини ,якi в майбутньому писатимуть картини i виставлятимусь §х у галереях, п'ятьох, хто викладатиме, як я, двадцять п'ять, якi нi на що не здатнi, i одну гарненьку дiвчину.
Запах. нi, це сморiд,ну, добре, нормальний запах(налаштовуючись).
Все валиться з рук, але я поводжусь привiтно. Чайових тут звичайно немає, але все ж таки перший день я витримав.
2 день.
Знову гарненька дiвчинка. У мо§й головi немає збочинських думок, i я зовсiм не герой "Лолiти" Набокова, тим паче дiвчисько пiдiймає менi настрiй. Я милувався §§ русявим волоссям, спокiйним смарагдовим поглядом i рiзкими рухами за мольбертом. Сьогоднi я почувався справжнiм Сухомлинським, адже заняття проводилось на свiжому повiтрi у парку.
Знову "Лайно". Нiяк не можу його дочитати.
3 день.
але §§ холоднiсть i закритiсть, некомунiкабельнiсть, гордiсть не дозволяють §й балакати з усiма, я пишаюсь §§ м'якими нiжно-зеленими натюрмортами i починаю хвалити.
Фаст-фуд. Я помiчаю, що знову прийшла жiнка з пазурями на пухленьких пальчиках, здається, вона потовстiшала, я не пропоную §й, як усiм пирiжка з джемом. Звикаю до фаст-фуду.
4 день.
Метрополiтен починає мене дратувати, пачки людей,якi спускаються кожного дня до призначених справ. Я один з них, тому й дратуюсь, менi хочеться швидше дiстатись до студi§, нудить вiд вагонiв, якi кожного дня синi, однi й тi самi. Намагаюсь читати "Лайно" в метро, так усi тут роблять, але в мене не виходить зосередитись. Вперше фрустрацiя в пiдземцi.
Задля чого, сам не розумiючи , пропоную группi 5-А помалювати та влаштувати пiкнiк у парку. Згоду дають Тетяна, хлопець, який залицяється весь час до не§ зi сво§м другом, ще три дiвчини.
Сьогоднi в мене вихiдний у фаст-фудi, я дочитую "Лайно" Уелша i розумiю, що то не таке вже й лайно, i Брюсом менi аж нiяк не хотiлося бути. Засинаю в одязi , навiть не виключив радiо.
5 день.
Сьогоднi вихiдний. Але ж в групи 5-А зi мною пiкнiк!
Я приймаю теплий душ, голюсь i зачаровано дивлюсь на себе у дзеркало: темне хвилясте волосся,яке варто вже пiдстригти, засмученi-замученi сiрi очi, яким варто бiльше вiдпочивати, бiла шкiра, якiй нiчого не варто, а варто хазя§ну шкiри менше курити i здоровiше харчуватись, худе тiло - я точно не подобаюсь цiй Тетянi. Не розчаровуючи себе, а навiваючи думки про Риту, якiй вже 30, але яку я ще кохаю, я вдягаюсь i прямую на зустрiч.
Прийшли всi, хто давав згоду, так як я був §хнiм вчителем, я пояснив , куди ми попрямуємо i попередив, що сьогоднi можна звертатись на мене без "по-батьковi" i бажано на "ти".(тiльки сьогоднi). Два телепнi, один з яких весь час залицявся до Тетяни, врубив якусь жахливу музику на своєму останньо§ моделi телефонi i пiдспiвував, йдучи позаду. Тетяна мовчала, три красунi хiхiкали, i це було мо§м шансом хоча б познайомитись ближче. Я заговорив до не§ якимось нерiвним хриплуватим голосом, менi стало соромно i я почервонiв напевно, навряд чи вона це помiтила, адже вона потупляла погляд вниз. Нiхто з учнiв не знав, що андерграундському збочинцю лише 25, Тетяна напевно теж не здогадувалась. Ми знайшли найбiльш стратегiчно вигiдне мiсце i розташувались, пiкнiк був добровiльним й у тому планi, хто хотiв, той малював. Я розповiдав учням про Сальвадора Далi, вони уважно слухали i iнколи споглядали на дорогу, розповiдав про сво§ юнацькi роки i про ляльковий театр моє§ знайомо§, якiй я допомагав виготовляти ляльок, тобто про Риту. На фонi цих юних безтурботних людей,яким було по 16-17 рокiв, я почувався невдахою, який не змiг влаштувати своє життя, як про те мрiяли мо§ батьки, не змiг завести сiм'ю, згадав сво§ гуляння з друзями в п'яному чадi, про першi самостiйнi роки життя, згадав про те, як я ненавиджу, коли iншi люблять фаст-фуди, як прискiпливо я оглядаю людей навiть в пiдземцi, i як цинiчно ставлюсь до всього, читаючи усяке лайно самотнiми вечорами, пожалкував про те,що не по§хав слiдом за коханою, яка вже стала якоюсь чужою, i вiдчувався бар'єр мiж нами у розмовах раз на мiсяць, пожалкував про теЈ що вчинив багато неправильного i незрозумiлого iншим, й далi чиню. Всi малювали, а я спокiйним тоном з ораторським вираженням обличчя промовив:
--
Не жалкуйте нi про що, живiть, єдине - не засмучуйте сво§х батькiв.
Менi хотiлось додати "як я засмучую", але то вже було б лишнiм.
Пiкнiк скiнчився, i всi по§хали додому маршрутками, лише одна Таня, на моє щастя, попрямувала до пiдземки. На вулицi було ще сонячно, i ми розбалакались про iмпресiонiзм, у якому, на моє здивування, дiвчина добре плавала. Я довго не мiг наважитись, але запросив §§ до себе, щоб похвастатись колекцiєю репродукцiй Клода Моне. На мiй другий подив, вона погодилась, невимушено посмiхнулась i нарештi подивилась менi в очi.
Ми пили чай на балконi, я час вiд часу палив, Таня розповiдала про себе, про нудну школу (якби вона знала скiльки нудних речей ще буде в §§ життi), про те, як планує провести сво§ лiтнi канiкули, вона гортала мою колекцiю i висловлювала сво§ враження, почуваючи себе бiльш розкуто i впевнено. Нарештi §§ дзвiнкий голос перебив мобiльний телефон i вона швидко вдаряючи по кнопкам телефону,комусь настрочила, напевно повiдомлення, i вибачилась. Я знизив плечима i посмiхнувся (не варто вибачатись). Я бачив перед собою невинну перед усiм свiтом свiтлу дитину, якою був й сам ранiше.
Вулиця ховала у собi таємницi весни, яка весь час зраджувала мене. Навколо гуркотiло i бiгло життя, якщо навiть уважно придивлятись, можна помiтити як росте молоде листя на деревах з великих опухлих бруньок. Сонце сiдало далеко за обрiй на свiй королiвський трон, i менi хотiлось на мить стати маленьким принцем, який одного разу бачив 43 сiдання сонця на свiй величний трон, я споглядав на юну дiвчину i розумiв,що у кожному з нас живе дитина, варто тiльки зберiгати §§ у собi. Повiтря одурманювало мене, я бiльше не палив цигарки, i в менi народилась невпинна жага жити, жити, а не iснувати..
Пройшло три мiсяцi.
За цей час я проробив 34 днi у у фаст-фудi i звик до того, що люди все одно купуватимуть смачну й некорисну §жу, бо якась невидима сила огортає §х, i §м хочеться посмакувати "швидкоруч" в гучних залах, якi все одно смердять, якби менi не доводили. Я намагався бути спокiйним у метрополiтенi, адже катання кожен день в двi сторони по два рази знищувало мене, i я вже не отримував насолоди вiд чекання вагона на не безлюдному перонi. З Тетяною поза заняттями ми бачились декiлька разiв, вона гостювала в мене, ми ходили до книжкових магазинiв, i я купляв §й книжки, вiдвiдували сонячнi старi з запахом масла галере§, топтались горбатими вулицями увечерi i навiть одного разу вона подарувала менi свiй щирий дитячий поцiлунок.
Прийшла осiнь, я повернувся на стару роботу, але й художню студiю вирiшив не покидати, все частiше влаштовував заняття у осiннiй та весняний час на свiжому повiтрi, не морочив голови учням лекцiями, а розповiдав те, що вважав за потрiбне, з полегшенням(не з ненавистю) звiльнився з фаст-фуду i жив у своєму скромному помешканнi пiд гуркiт трамва§в i сварки старих собацюр, якi ще все попри свiй вiк жадають любовi. При§хала Рита зi сво§м новим чоловiком Андре, я проводив час у колi §§ богемних друзiв з канадським акцентом при вимовi укра§нських слiв i почувався цiлком нормально.
Я вбив в собi ненависть i цинiзм андерграундського збочинця.