Ми будьмо, та навiть якщо,
холонуть жахи у стаканах,
i тихо вливається ранок
крiзь на нiч закрите вiкно,
ми будьмо у теплих вiршах,
що палим листом  паленiють,
допоки вустами сухими
п'ємо свiй затямлений жах
в присутностi смертi й вiйни,
з темрявою прямо за краєм,
де тiльки грачина навала
гадає наявнiсть весни,
де похапцем мрiї живуть
на те, що повернеться лiто,
та лютий за шибкою свiтла
стоїть, як важкий льодоруб.
Ми будьмо, бо доля така
не кожному буде по силi,
а шибку полагодьмо нинi,
знiмаючи зброю з плеча.

21.02.2024