У маленькому мiстечку Н. жила одна сiм'я. Борис працював токарем на заводi запасних частин, Марина - продавщицею в магазинi продовольчих товарiв. Борису було тридцять, Маринi двадцять дев'ять. Дiтей у них не було. Борис любив випити i тому частенько приходив додому п'яний. Марина владнувала йому скандал, а вiн у вiдповiдь огризався. Кiнчалося це тим, що Марина в сльозах втiкала до своєї матерi за пiдкрiпленням.
Василина Iллiвна була високою i крупною жiнкою з суворо зрушеними бровами. Вона володiла гарячим i рiшучим характером. Одна виростила дочку. Душi в нiй не сподiвалася.
Марина поверталася додому з розгнiваною матiр'ю, яка з ходу, енергiйно закочувавши рукави, владнувала справжнiсiньке побоїще. Вона умiло орудувала мiцними кулаками, але їй нiколи не удавалося скрушити кряжистого суперника. Окаянний зять мiцно стояв на ногах. Закриваючись сильними руками, терпляче витримував наскоки буйної тещi.
Проте Василина Iллiвна завжди розсудливо вiдступала з поля битви в той самий небезпечний для неї момент, коли його очi наливалися кров'ю, що було, як говорять полiтики, чревато подальшою ескалацiєю вiйськової напруженостi, причому не в її користь.
У одiн прекрасний лiтнiй день Марина погрозила мужовi розлученням, якщо вiн не припинить п'янствувати, чим немало його засмутила. Борис довго не мiг заснути, все ворочався в лiжку. Дружина вiдвернулася вiд нього i докiрливо мовчала.
Наступного дня, повертаючись з роботи, Борис зустрiв колишнього однокласника Вiтю Мишкина, якого не бачив майже рiк, хоча жили вони в одном мiстi. Зустрiч була бурхливою. Борис, широко розкинувши свої руки, уклав в дружнi обiйми немiчного i низькорослого товариша дитинства. Вiтя працював в школi вчителем лiтератури i був неабияк пошарпаний довгими роками викладання, безсердечнiстю учнiв i хронiчним безгрiшшям. Вiн теж був рад зустрiчi з Борисом.
- Боровши! Скiльки рокiв, скiльки зим! - щиро вiтав Вiтя свого приятеля, що захищав його в далекi шкiльнi роки вiд кривдникiв, i запросив в гостi.
Жив Вiтя в однокiмнатнiй квартирi. Вiн усадив Бориса в м'яке крiсло, яке, судячи по облiзлому вигляду, було ровесником господаря, а сам сiв на краєчок скрипучого стiльця. Стiлець видав тужливий стогiн, що так нагадує важке сумне зiтхання Вiтi, що виривалося у нього з неминучiстю закону пiсля перерахунку крихiтної зарплати в день її видачi.
- Ось, Вiтя, вирiшив я зробитися розсудливим! Набридло менi це недолуге життя! - махнув правою рукою Борис, немов намагаючись вiдiгнати вiд себе своє життя.
Сумно опустивши голову, сказав Вiте, що вiд нього збирається вирушати дружина. Потiм Борис занурився в скорботне мовчання. Вiтя теж мовчав, оскiльки роздумував про те, де б дiстати трохи денег, щоб дотягнути цей тиждень до зарплати.
- Ну? - штовхнув Борис приятеля. - Що порадиш?
Вiтя порадив йому дотримуватися толстовської теорiї непротивлення злу насильством.
- Це як? - запитав Борис.
- Це виглядає так: не грубити, навiть, якщо тебе ображають, не вiдповiдати ударом на удар. Ось тому тобi слiд кинути пити, щоб себе контролювати. I тодi все неодмiнно налагодиться. Ти навiть не сумнiвайся!
Борис задумався. Виконання все це зажадає чималої напруги сил. А головне - доведеться капiтулювати перед тещею. Але виходу не було: Борис вирiшив пiти на все, аби Марина не пiшла вiд нього.
Прошло чотири мiсяцi. Борис перестав пити i навiть став називати Василину Iллiвну, до її безмiрного здивування, мамою. Вiн також став робити те, що за ним нiколи не водилося, а саме: готувати i читати Толстого, мабуть, для того, щоб черпати в його романах духовну пiдтримку. I навiть навчився в'язати теплi шкарпетки i шарфи.
Теща i дружина не могли нарадуватися цим несподiваним метаморфозам. Але прошло ще три мiсяцi, i Василина Iллiвна стала вiдчувати психологiчний дискомфорт. Її тiлеснiй потужностi явно була потрiбна розрядка. Василина Iллiвна сумувала по гарячим батальним сценам, здавалося, що безнадiйно пiшов в минуле. Могутнiй воячцi не з ким було битися у вiдчайдушнiй рукопашнiй сутичцi. Втративши в особi зятя гiдного противника, вона занудьгувала i навiть трохи постарiла. Їй дуже хотiлося, щоб бойовi часи повернулися якнайскорiше.
Марину теж перестала владнувати нова добродiйна поведiнка мужа, яка привела до iстотного скорочення їх родинного бюджету. Ушлоє начальство, пронюхавши фiнансову вигоду iз захоплення Бориса Льом Толстим, поступово, безсоромно, користуючись його принциповою лагiднiстю, мало не наполовину скоротило йому зарплату. На вимоги дружини пiти до бригадира i стукнути кулаком по столу, Борис, покiрливо звiвши очi до пiднебiння, вiдповiдав:
- Не можна, у жодному випадку не можна вiдповiдати силомiць на зло! Це ще сам великий Толстой довiв!
Через три месяца Марина, измученная нехваткой денег, под страхом развода категорично потребовала от Бориса, чтобы он отказался от теории Толстого.
Йому довелося пiдкорятися. Наступного дня вiн пiшов до бригадира i наполiг на виплатi зарплати в колишньому об'ємi. Увечерi того ж дня засмучений тим, що порушив заповiдi Толстого, Борис напився i посварився з дружиною. Заплакана Марина побiгла до матерi. Василина Iллiвна, по-стройовому друкуючи свiй важкий крок, з ентузiазмом попрямувала усмиряти зятя.
Чи то сил у неї накопичилося в надлишку за час вимушеного перемир'я, чи то Борис перебрав i тому не мiг їй успiшно протистояти, але цього разу успiх посмiхнувся їй. З криком "Ах, ти недолюдок!" вона високо пiдкинула свою праву руку i обрушила потужний удар на голову Бориса, який як той, що пiдкосив звалився на пiдлогу.
Прошло три мiсяцi. Все в сiм'ї повернулося на круги своя: Борис вважав за краще розсудливо забути про теорiю Толстого, вельми незручну в його життi. Вiн частенько приходить додому веселий, а Марина пiсля родинного скандалу втiкає до Василини Iллiвни...
Увечерi, якщо погода хороша, Марина любить посидiти на лавцi у дворi. Вона переконує уважно слухаючих сусiдок в тому, що користi вiд книг жодної, а однi лише проблеми, i протягом свого повчального монологу з нетерпiнням дивиться в ту сторону, звiдки ось-ось повинен з'явитися з роботи її чоловiк.