...412-й окремий повiтряно-штурмовий батальйон був пiднятий по бойовiй тривозi о двадцять третiй годинi сорок хвилин двадцять другого червня сорок четвертого року. В фiльварок, де розмiстився штаб батальйону викликали командирiв всiх трьох рот, взводiв та iнших бойових та забезпечуючи пiдроздiлiв. До речi, перша рота була виведена в резерв командування Вiсiмнадцятої армiї i командир її був вiдсутнiм.
Командир батальйону - майор Двужильний. Майор iшов бойовими дорогами з самого початку вiйни з комунiстичною Росiєю. Вiн мав чималий вiйськовий досвiд i непросту життєву бiографiю.
Командний пункт i штаб батальйону - в баронськiй садибi. Кабiнет командира батальйону на другому поверсi, поруч - кабiнет начальника штабу. Дверi командирського кабiнету вiдчинилися.
- Товаришi офiцери! - Скомандував начальник штабу.
Капiтани, старшi лейтенанти, лейтенанти i унтер-офiцери пiдхопилися. Важка у комбата рука - половину вiйни Юрiй Михайлович Двужильний у штрафних частинах провiв: спочатку сам провину свою кров"ю спокутував, потiм пiд його командою iншi боєм очищалися перед Українською Державою.
- Значить так, товаришi командири. - Суворе обличчя майора раптом усмiшкою осяялося, нiби сонце крiзь хмари проглянуло. - Отримано наказ на бойовi дiї. Прошу до карти...
Майор Двужильний починав вiйну командиром лiтака КС-3, що у вiйськово-транспортному варiантi мав назву С-42. Починаючи з вересня до грудня його лiтак перевозив з оточеного радянськими вiйськами Харкова цивiльний люд на захiд i пiвдень України, зворотними рейсами везли медикаменти i консервовану кров, боєприпаси i тушонку, авiацiйнi мотори i танковi дизелi. Вивезти з п"ятимiльйонного Харкова до вiйни встигли тiльки дiтей дошкiльного вiку, а от всiх дiтей шкiльного вiку до початку вiйни не змогли. Старшокласникiв вивозили, коли почався обстрiл мiських околиць. Разом з дiтьми вивозили i тих, хто для оборони мiста був непотрiбен. Десятки тисяч квартир, цiлi квартали будинкiв багатоповерхових стояли без господарiв, замкненi. Для мародерiв-грабiжникiв привiлля! Вiйськовi патрулi без попередження стрiляли таких, проте припинити розгул грабунку не вдавалося. В груднi, коли до схiдних i пiвнiчних околиць мiста радянськi вiйська пiдiйшли, i постала реальна загроза повного оточення, лейтенант Двужильний в Харкiв возив боєприпаси i продовольство, а назад вивозив хворих, важкопоранених, жiнок i старих. Трапився одного разу серед пасажирiв немiчний чоловiчок, плюгавенький, з маленькою валiзкою. Все бiдкався, що в оточеному Харковi кинув напризволяще квартирку, за якою нiкому буде приглянути. Всi мовчали, а чоловiчок той всю дорогу скаржився на вiйну та на злодiїв, що порожнi квартири грабують. А потiм у хмарах труснуло машину на повiтряний ямi, валiзка та й розкрилася! I випало звiдти те, що в квартирах харкiвських грабiжники поцупили. Пiдiйшов лейтенант до чоловiчка, пiдняв валiзку, а там - мiшечок з брильянтами та каблучками дорогоцiнними i золото - годинники, червонцi та коронки золотi. Чоловiчок скупником краденого виявився. Скипiла душа у лейтенанта, згрiб за барки чоловiчка, дверi вiдкрив та й скомандував: "Стрибай!", а той закрутився, навколiшки стати намагався, молив про пощаду, але ненависть лейтенанту вже до горла пiдступила. Тiльки й почули, як крик впав з висоти. Прилетiли на аеродром, доповiв лейтенант Двужильний про подiю. За самосуд вiддали його пiд трибунал, вирок - десять рокiв ув"язнення.
А напередоднi у вiдповiдностi з наказом Гетьмана України Павла Скоропадського в Дiючiй армiї штрафнi роти i батальйони створенi були.
I десятирiчний термiн ув"язнення замiнили Двужильному Юрiю Михайловичу трьома мiсяцями в штрафному батальйонi. А штрафбат - то не таке мiсце, де вiд вiйни ухилитися вдасться. Використовуються штрафнi роти i батальйони на найважчих i найнебезпечнiших дiлянках фронту, приймають вони на себе найлютiший вогонь ворога в оборонi i в наступi вiйськам своїм розчищають шлях-дорогу. Термiн служби в штрафному батальйонi - вiд одного до трьох мiсяцiв. Або до першої кровi. Проте поранення є нездiйсненною мрiєю для абсолютної бiльшостi штрафникiв, тут воюють частiше не до першої кровi, тут зазвичай воюють до загибелi. Штрафники недовго живуть i долю їхню результат визначає.
Однак пiд щасливою зорею народився Юрiй Михайлович Двужильний, три мiсяцi вiдвоював i не отримав жодної подряпини. Що ж, лейтенант, сказали йому в трибуналi, милостивий до тебе Бог, вiдбув термiн, отримуй назад свої погони i воюй до Перемоги.
Тiльки знову в транспортну авiацiю потрапити лейтенанту не вдалося.
В березнi саме почався контрнаступ радянських вiйськ пiд Бiлгородом i так доля склалася у лейтенанта Двужильного, що отримав вiн пiд своє командування взвод в штрафнiй ротi Сорок другої пiхотної дивiзiї. Штрафна рота - це десять взводiв по пiвсотнi бiйцiв у кожному, рота постiйно воює. На посади командирiв взводiв призначають хоробрих, освiчених, вольових офiцерiв, якi в боях себе проявили.
З квiтня по грудень сорок третього року пройшов Юрiй Двужильний шлях вiд командира взводу до командира тiєї самої штрафної роти. За майже дев"ять мiсяцiв у боях незчисленну кiлькiсть разiв побував. А штрафники за визначенням воюють на найважчiй дiлянцi i припадають їм найважчi бойовi завдання.
Чому? Бо на вiйнi постiйно потрiбно розкривати систему вогню противника. I не придумали ще кращого способу, нiж розвiдка боєм. Ось штрафнi частини й були тим знаряддям, яким цей спосiб здiйснювався. Виконали бойову задачу - поранених в госпiталь, загиблих - у землю, тут же наказ: поповнення отримати, бойове злагодження провести, на все - тиждень часу, а потiм - нова бойова задача. Офiцери штрафних пiдроздiлiв мають величезний досвiд ведення боїв, тому термiн вислуги для них скорочений удвiчi i пiсля закiнчення служби в цих частинах, вони отримують нечуване пiдвищення: командиру штрафної роти наступна посада - командир полку, командиру штрафного батальйону - командир дивiзiї.
В груднi сорок третього здав майор Двужильний Юрiй Михайлович штрафну роту i мав отримати пiд свою командирську руку пiхотний полк. Але доля вирiшила iнакше - запропонували йому сформувати i очолити аеромобiльний, тобто, повiтряно-штурмовий батальйон. Спосiб дiй у аеромобiлiстiв нiчим вiд дiй штрафної пiхоти не вiдрiзняється. У майора ж досвiд в таких боях - величезний. (Це не було вiдходом вiд канонiв i пониженням у посадi, за своїм статусом аеромобiльний батальйон дорiвнює пiхотному полку.)
А в українському вiйську, коли командування щось пропонує, вiдмовлятися не прийнято було. Майор прийняв пропозицiю i вiдбув до Днiпропетровська. Термiн був жорсткий: на формування - мiсяць!
Повiтряно-штурмовi частини i з"єднання дiяли в тилу противника на великiй територiї, по вiдокремленим напрямкам i в умовах стрiмкого перемiщення з одного району в iнший. Тактичний десант призначався для вирiшення задач, якi сприяли вiйськам, що дiяли з фронту, в досягнення мети бою i переростання тактичного успiху в оперативний. Тактичнi по сутi формування: рота, батальйон, бригада, виявилися здатними вирiшувати оперативно-тактичнi задачi в армiйськiй або навiть фронтовiй наступальнiй операцiї.
На початок сорок четвертого року українська армiя отримала майже дворiчний досвiд планування i проведення тактичних повiтряних десантiв, вiйська переходили до наступальних дiй. Весь час постiйно уточнювалися задачi i вдосконалювалася тактика застосування, органiзацiйно-штатна структура, озброєння та бойова технiка повiтряно-штурмових частин i з"єднань, спорядження окремого бiйця i система тилового забезпечення пiдроздiлiв, частин i з"єднань, бойове управлiння аеромобiльних вiйськ пiд час дiй в тилу противника. З огляду на новi можливостi авiацiйної технiки, яка розвивалася небаченими темпами, рiшуче переглядалися i змiнювалися ранiше незаперечнi, здавалося, канони застосування сухопутних вiйськ.
Поява в українськiй армiї гелiкоптерiв конструкцiї Iгоря Сiкорського робила тактичнi десанти незалежними вiд аеродромної мережi, вiдповiдно, такi особливостi скорочували дiї по захвату i утриманню аеродромiв i наближали райони висадки десантованих вiйськ до району їхнiх бойових дiй. Матерiальним фактором проведення повiтряно-штурмових бойових дiй стали гелiкоптери. З прийняттям на озброєння цих лiтальних апаратiв з"явилася можливiсть впровадження нових засобiв пiдготовки i ведення бойових дiй сухопутними вiйськами. Вже зимою сорок четвертого року тактичнi гелiкоптернi десанти стали постiйним елементом оперативної побудови сухопутних вiйськ української армiї в наступальнiй операцiї.
Сформований в сiчнi сорок четвертого року, 412-й аеромобiльний батальйон пройшов бойовий шлях по степах Пiвнiчного Кавказу, в плавнях Кубанi, по гiрських перевалах Грузiї та Азербайджану.
Зимою сорок четвертого року танковi i механiзованi дивiзiї армiй Тимошенка рвонули нестримно через придонськi степи до перевалiв Головного Кавказького хребта. Попереду наступаючих вiйськ гелiкоптернi полки висаджували аеромобiльнi батальйони i бригади, вони, при проривi ворожої оборони, займали на другiй позицiї вiйськ противника вигiднi райони для сприяння головним силам армiї, вели боротьбу з резервами противника, що пiдходили, i перешкоджали їм розгортатися в бойовий порядок, захоплювали аеродроми, пункти управляння i важливi об"єкти в тилу росiян, переправи через рiчки i перевали в горах.
412-й аеромобiльний батальйон в перший же день наступу одночасно з початком артилерiйської пiдготовки пiсля авiацiйного удару захопив вигiдний район на позицiї дивiзiйних резервiв росiян i шiсть годин утримував його до пiдходу передових частин нашої танкової дивiзiї. В подальшому батальйон здiйснив десантування на другiй позицiї стрiлецької дивiзiї росiян з метою сприяння головним силам танкової армiї в форсування водної перешкоди перед цiєю позицiєю i швидшому прориву першої смуги оборони противника. Поповнившись пiсля понесених втрат прямо в ближньому тилу, батальйон в ходi наступу наших вiйськ захоплював мости i переправи на рiчках, а при виходi українських армiй до гiр, штурмовi роти батальйону десантувалися на перевали, якi захоплювали i утримували до пiдходу наших танкiв i пiхоти.
До кiнця травня сорок четвертого року бої на Пiвнiчному Кавказi i Закавказзi закiнчилися. Батальйон повернули на Батькiвщину. Тут частину поповнили особовим складом згiдно штату, щоб всi були на бойових постах, без вiдсутнiх. Озброєння старе замiнили новим прямо з заводiв. Отже, скоро в дiло i затримаються в Українi десантники ненадовго. Першого червня надiйшов наказ - i 412-й аеромобiльний батальйон залiзницею перекинули до Латвiї, в район озера Алуксне.
На червень сорок четвертого року за можливостями це була зовсiм iнша частина, нiж на початок року. Структура повiтряно-штурмового батальйону, як i всiх iнших аеромобiльних частин i з"єднань Сухопутних вiйськ, постiйно удосконалювалася. Його бойовi можливостi постiйно зростали.
В червнi сорок четвертого року батальйон складався з трьох повiтряно-штурмових (аеромобiльних пiхотних) рот, роти важкого озброєння, протитанкової батареї, мiнометної батареї, взводiв: розвiдувального, зв"язку, зенiтного, саперного, автотранспортного, ремонтно-вiдновлювального, господарського, десантного забезпечення, хiмiчно-бактерiологiчного захисту, комендантського, батальйонного медичного пункту. Кожна пiхотна аеромобiльна рота мала в своєму складi три пiших взводи по три вiддiлення в кожному, взвод вогневої пiдтримки у складi кулеметного i гранатометного вiддiлень, та мiнометний взвод.
Батальйон налiчував шiстсот тридцять офiцерiв i солдатiв. На озброєннi батальйону знаходилися вiсiм 120-мм нарiзних мiнометiв "Октава-Б", дванадцять ротних мiнометiв калiбром 81 мiлiметр, шiсть 57-мм протитанкових гармат "Стилет-Б", по шiсть станкових гранатометiв СПГ-9Д i автоматичних станкових гранатометiв АГС-40, шiсть великокалiберних зенiтних кулеметних установок ЗУ-2, вiсiмнадцять ротних кулеметiв ПК-42, тридцять шiсть легких кулеметiв РПК-40 "Малюк", тридцять дев"ять ракетних пiхотних гранатометiв РПГ-9Д, чотириста дев"яносто чотири штурмовi карабiни М-40 (модифiкацiя штурмової гвинтiвки АУГ-40 для повiтряно-десантних i аеромобiльних вiйськ), дев"ять снайперських гвинтiвок i сто дев"яносто шiсть пiстолетiв-кулеметiв i пiстолетiв. Крiм того, майже сотня автомобiлiв i транспортерiв переднього краю, шiстдесят вiсiм мотоциклiв з коляскою i одиночок.
В поєднаннi з гелiкоптерами по своїй ударнiй i вогневiй силi вiн дорiвнював пiхотному полку.
Негайно по прибуттi в пункт тимчасової дислокацiї був збудований полiгон i пiшла бойова пiдготовка так, як це у статутах та наказах вимагається: без послаблень i спрощень. I тривоги за тривогами. Над стрiльбищами та полiгонами пил та дим спаленого пороху сонце ясне закриває. Зi стрiльбищ гiльзи стрiлянi вантажiвками вивозили, з раннього ранку i до смеркання на артилерiйському полiгонi гуркiт безперервний - тiльки-тiльки одна батарея вiдстрiлялася, а її мiсце вже iнша зайняла: вогонь! Вогонь!! Вогонь!!!
В такому шаленому темпi пройшов перший тиждень червня, другий, третiй...
Пiзнiм вечором двадцять другого червня 412-й аеромобiльний батальйон був пiднятий по бойовiй тривозi. Викликали всiх командирiв, до окремих взводiв включно, i комбат задачу бойову поставив.
- Товаришi офiцери, нам наказано висадитися в районi мiста Острiв, захопити залiзничний, пiшохiдний i автомобiльний мости через рiчку Велика та утримувати до пiдходу основних сил армiї. Питання є?
Питань нi в кого не було. Всi i так добре знали, що кому робити, майже мiсяць вiдпрацьовували свої дiї на спецiально збудованому полiгонi, який цi мости iмiтував. Свої дiї назубок кожен боєць вивчив.
Отримали боєприпаси, завантажилися на автотранспорт, власний i приданий, i на аеродром.
А на аеродромi, що неподалiк вiд латвiйського мiста Бауска, гелiкоптери вже свої гвинти розкручують. Вiд аеродрому завантаження до мiсця висадки - мiста Острiв, трохи менше вiсiмдесяти кiлометрiв...
Майор Двужильний кинув останнiй погляд на кiмнату, яку залишав i пiшов до виходу. В останнiй раз глянув на будинок фiльварку, на прибудови його, i до машини поспiшив. Ревнув, заводячись, двигун...
...Не спить сьогоднi маленький аеродром. То тут, то там чути неголосну говiрку, мигтять синi маскувальнi промiнчики електричних лiхтарiв. Екiпажi гелiкоптерiв вже готовi до вильоту, десантникiв своїх чекають: вони мають прибути з хвилини на хвилину. А ось, здається, їдуть: по викладенiй сталевими плитами злiтнiй смузi вiд КПП швидко рухаються парнi короткi смужки синього свiтла. Це "шестинiжки", для аеромобiльних вiйськ спецiально розробленi транспортери переднього краю виробництва Луцького автомобiльного заводу. З глухим гулом транспортнi машини десанту проїжджають до посадочних майданчикiв.
Батальйон повзводно вишикувався на аеродромi. В темрявi всi здавалися горбатими i вайлуватими вiд десантних рюкзакiв та спорядження. Двужильний йшов по рядах, перевiряючи екiпiровку своїх солдатiв, уважно вглядався в до всього, що могло там, в Росiї, стати причиною смертi людини. Вiн наказав одному з бiйцiв замiнити десантний рюкзак, а потiм вiддав командирам пiдроздiлiв наказ на завантаження.
Люди рушили нестройними рядами, мимо них десантнi машини квапилися до гелiкоптерiв.
Колона вишикувалася по краю злiтної смуги, на землю зiскочили кремезнi здоров"яки, неголосна доповiдь командировi гелiкоптера. I ось вже опустилася рампа в кормi гвинтокрилою машини, ТПК завантажуються в кабiну; бiчна панель дверей ковзнула по рейкам, ледь торкаючись борту в кабiну пiднялися по драбинцi десантники. Розмiстилися без метушнi, кожен боєць добре знав своє мiсце.
Борттехнiк пiдняв драбинку, закрив дверi, а командир гвинтокрила звернувся до десантникiв:
- Увага всiм! З мiсця на мiсце пiд час польоту не переходити. Спостерiгати за землею i повiтрям. - Старший лейтенант кивнув на бортовi iлюмiнатори. - Для цього є блiстери. При необхiдностi вести вогонь через них: вони легко вiдкриваються.
- Не вперше. - Промовив один з десантникiв. - Технiку цю добре засвоїли.
- Нагадати не завадить. Командир вiддiлення хто?
- Сержант Величко. - Озвався худорлявий хлопець середнього зросту.
- Ви вiдповiдаєте з порядок у вантажнiй кабiнi, за дисциплiну.
- Зрозумiло. - Сержант звично вмостився на лавцi так, щоб в iлюмiнатор бачити все ззовнi.
- Ну все, злiтаємо. - Командир гелiкоптера пiднявся в пiлотську кабiну. Свистячий гул i дрож легкий по корпусу машини. Гелiкоптер гойднувся з боку на бiк i, трохи пiднявши хвiст, вiдiрвався вiд землi.
Гелiкоптери по одному вирулювали на старт. В десантнiй кабiнi було темно, тiльки неяскраво свiтили синiм свiтлом плафони по бортах, вiд чого обличчя у всiх здавалися напруженими. А, можливо, i не здавалося. Пiсля посадки свiтло вимкнули i через вiдкриту пройму лiвих дверей видно тiльки свiтлий метал посадочного майданчика i чути було короткi команди унтер-офiцерiв батальйону аеродромного обслуговування. А потiм дверi закрили, двигун заревiв на повну потужнiсть, корпус гелiкоптера задрижав. Сильнiше, сильнiше... Все всерединi наповнилося гулом i машина м"яко вiдiрвалася вiд майданчика i здiйнялася в повiтря. Нахиливши опецькуватий нiс, гелiкоптер пiшов вперед з набором висоти.
...Тихо згасають розсипи зiрок. Мiсяць хоча ще висить в небi, однак свiтло його поблякло в досвiтнiх фарбах вранiшньої зорi. Мiсячне свiтло поступово тьмянiє, в ньому з"являються бузковi i синi вiдтiнки - передвiсники близького свiтанку. Народжувався новий день. Яким-то вiн буде?
За бортом пiтьма. Але не глуха чорна непроглядна пiтьма глупої ночi, небо вже сiрiє на сходi, там ось-ось сяйнуть першi свiтанковi променi. В тiй сiрiй пiтьмi видно проблисковий маячок машини, що йде попереду. Аеродром залишається позаду, вiн нагадує про себе тiльки рiдкими вогниками, розкиданими по окрузi. Однак невдовзi зникають i вони
Коли б це трапилося вдень, можна було б подивитися i на сусiднi машини, i на землю, i все було б значно цiкавiше, а тепер в передсвiтанковiй млi нiщо не вiдволiкало, звук потужного гелiкоптерного двигуна подавив всi iншi i вiд нього нiкуди не дiнешся - рев мотора давить на вуха, на кожну клiтинку тiла.
За двадцять хвилин, коли пiднялися досить високо, стало свiтлiше.
- Нашi наступають! - Крикнув голосно командир взводу зв"язку i всi припали до iлюмiнаторiв.
Внизу простяглася вогненна смуга. В кiлькох мiсцях вона прорiзалася темними плямами, схожими на тунелi, прокладенi у вогнi. Зверху ця картина нагадувала електрифiковану карту, де поселення та висоти були оперезанi лiнiями, якi свiтилися.
Проходить десять-п"ятнадцять хвилин, i нiби виднiшати стало. Вже видно, як зблискує внизу вода рiчок, над якими проносяться на малiй висотi гелiкоптери. Колона проходить один репер, другий... Частина гвинтокрилiв йде попереднiм курсом, частина машин вiдвертає праворуч-лiворуч. I ось перед ними цiль...
Внизу з"явилася стрiчка рiки. I вiдразу стало видно мiсто. Острiв горiв, пiдпалений бомбардувальниками. Бомбили тiльки його пiвнiчну околицю - залiзницю i шосейнi дороги. I майор Двужильний порадiв у душi тому, що бомбардування було прицiльним. Нiхто не освiтив випадковою пожежею мiсце висадки десанту. I на залiзничному мосту, зовсiм невидимому, нiхто не стрiляв по гелiкоптерам - росiяни сподiвалися уникнути нальоту. В цю мить мигнули габаритнi вогнi переднього гелiкоптера i пiлот поклав машину у вiраж - до висадки залишалися лiченi секунди. Вiраж крутiше, крутiше... Крен пресував десантникiв до голови гелiкоптера, i раптом носовий крен змiнився боковим, вiд чого дехто не втримався на сидiннях. Майор вiдчув, як чиїсь руки охопили його за пояс. Хто це? Сержант-зв"язкiвець.
- Не бiйся, це вiраж! - Повернувши голову крикнув вiн у вухо сержанту.
Двужильний вiдчув легкий поштовх i панелi бiчних дверей по обох бортах ковзнули назад: сiли. Двигун працював на малих обертах, а десантники горохом сипонули на землю: сидячий гелiкоптер - вiдмiнна цiль, потрiбно негайно звiльняти десантну кабiну, щоб машина могла здiйнятися в небо...
...Рано-вранцi двадцять другого червня на сходi загримiла артилерiя бiлорусiв - на дiльницi їхньої оборони почався наступ радянських вiйськ. А вже пiзно ввечерi окремий полк армiйської авiацiї перелетiв на фронтовий аеродром. Для командира полку пiдполковника Миколи Лисенка завтрашнiй день починався вже сьогоднi з отримання завдання на майбутнiй вилiт: зв"язковий гелiкоптер доставив офiцера для доручень командувача армiї. Вiн привiз бойовий наказ i фотопланшети майданчикiв десантування аеромобiльного батальйону. А пiзнiше, коли закiнчувалася пiдготовка гелiкоптерiв до вильоту, на аеродром прибули командир бригади армiйської авiацiї i командири винищувального i двох винищувально-бомбардувальних полкiв разом зi своїми командирами ескадрилiй. Обговорили всi питання взаємодiї з винищувачами i зенiтними засобами на лiнiї фронту, розписали бойовi групи i уточнили їхнi задачi по фотопланшетам. Разом з авiаторами працювали i офiцери 412-о аеромобiльного батальйону на чолi зi своїм командиром.
Полк Лисенка ще з початку року взаємодiяв з батальйоном майора Двужильного i робота в них йшла добре. На вiдмiну вiд повiтряно-штурмових бригад, окремий аеромобiльний батальйон не мав своєї авiацiйної складової i при плануваннi бойових задач доводилося залучати армiйськi i фронтовi гелiкоптернi полки. Така практика бойового застосування не є найкращою - в повiтряно-штурмових операцiях надзвичайно важливим є взаємодiя окремого пiхотного аеромобiльного взводу i екiпажу гелiкоптера. I взаємодiя ця досягається тiльки спiльним виконанням бойових задач. Можна, звичайно, окремому аеромобiльному батальйону видiлити гелiкоптери, але такої чiткої взаємодiї мiж десантниками i екiпажами гелiкоптерiв, як в аеромобiльних бригадах у них не буде. I десантникам нечувано поталанило, що їх у ворожий тил будуть десантувати знайомi екiпажi.
Десантування 412-о аеромобiльного батальйону мало сталися в двi хвилi. В першiй хвилi йшов бойовий гелiкоптерний полк Лисенка, вiн має висадити групи захвату майданчикiв. В другiй - транспортно-десантний гелiкоптерний полк пiд командуванням полковника Гаврилова з головними силами.
Полк Лисенка входив до бригади армiйської авiацiї, яка складалася з двох окремих гелiкоптерних полкiв: бойового i транспортно-десантного. 218-й окремий бойовий гелiкоптерний полк мав у своєму складi двi ескадрильї гелiкоптерiв вогневої пiдтримки С-411 (штурмовi гелiкоптери призначалися для супроводу повiтряно-штурмових пiдроздiлiв у польотi, їх вогневої пiдтримки при висадцi i виконання iнших задач по знищенню противника, пiлоти прозивали свої машини "Кобрами" через назву комплексу керованого протитанкового ракетного озброєння, що ставилося на одну з модифiкацiй цього гелiкоптера), ескадрилью транспортно-бойових С-55А i ланку управлiння з чотирьох легких гелiкоптерiв зв"язку С-51А. Всього в полку було тридцять шiсть "Кобр" - в кожнiй штурмовiй ескадрильї по шiстнадцять машин плюс в штабнiй ланцi чотири "Кобри", i двадцять гелiкоптерiв С-55А в транспортно-бойовiй ескадрильї.
Для забезпечення бойової дiяльностi полку в його склад був введений батальйон аеродромного обслуговування. Вiн мав управлiння батальйону, командний пункт авiацiї, двi аеродромно-технiчнi роти i роту охорони. Всього батальйон налiчував 296 осiб.
Свiтанок двадцять третього червня застав Лисенка i його льотчикiв в кабiнах гелiкоптерiв. Але командир, хоча й пекло його бажання починати найшвидше виконувати завдання, змусив себе дочекатися даних дорозвiдки погоди в Островi, на яку пiшла пара винищувачiв П-40А . Вiн побоювався, що ранковий туман закриє мости i майданчики висадки. Нарештi стало вiдомо, що погода добра i аеродром ожив.
Злетiла червона ракета i гелiкоптери один за одним стали запускати двигуни, зелена ракета - i гвинтокрилi машини разом здiйнялися в небо. Стрiй був вишикуваний ще на злiтному полi, колона йшла на ходу вирiвнюючи стрiй. Слiдом за гелiкоптерами бойового полку пiдполковника Лисенка за три-п"ять хвилин мали здiйнятися гвинтокрили транспортно-десантного полку.
218-й гелiкоптерний полк йшов двома ешелонами - кожен на свою цiль. Одна бойова ескадрилья прикривала три ланки транспортних гелiкоптерiв, якi мали висадити десант на залiзничний мiст, друга - двi iншi, своєю цiллю вони мали автомобiльний мiст за два з половиною кiлометри вiд мосту залiзничного.
Над своєю територiєю йшли на великiй висотi. Попереду з"явилася димна лiнiя фронту. З нею курнi стрiчки дорiг, якими рухалися на схiд нашi танковi i механiзованi частини. Росiяни спробували стрiляти, тiльки до цього були готовi i по них негайно вдарили нашi далекобiйнi батареї. Лiнiя фронту гримiла вогнем i сталлю - механiзованi дивiзiї проривали оборонний рубiж росiян. В смузi прольоту все було вже спокiйним - пiхотнi частини розрiзали першу смугу стрiлецьких дивiзiй i танки вийшли до дивiзiйних тилiв. Артилерiя дальньої дiї давила зенiтнi засоби противника, забезпечуючи вiльний шлях гелiкоптерам.
Пройшли переднiй край i командир полку дав сигнал зменшити висоту польоту. Успiх справи зараз вирiшувала раптовiсть. Лисенко, вiрний перевiренiй взимку на Кубанi тактицi, вiв полк в тил ворога на малiй висотi. Потрiбно було застати охорону росiян зненацька, i вийти на мости несподiвано. Штурмовим гелiкоптерам була поставлена задача подавити вогневi точки, коли зенiтне прикриття спробує чинити опiр. Льотчикiв заспокоювала та обставина, що два полки винищувачiв-бомбардувальникiв будуть забезпечувати десантування. Вони прийдуть на цiль ранiше вiд гелiкоптерiв на три-чотири хвилини i мають вiдволiкти на себе вогонь зенiток та не допустити до колони гелiкоптерiв ворожi винищувачi.
Полк йшов в колонi ланок над рiчковими заплавами, над лiсом, намагаючись якомога нижче притиснутися до земної поверхнi, аби не видати себе. Промайнули пiд короткими, скошеними назад крилами хатинки лiсового хутора, попереду i праворуч курiло бiлим паром озеро, лiворуч виднiлася сталева нитка залiзницi. Сонце пiднiмалося над горизонтом i його слiпучi променi били з правого боку в очi пiлотам...
На горизонтi став виростати пiнний зелений вал лiсу - показався правий берег Великої, а трохи згодом заблищала i сама рiчка. Це був рубiж розходження. Попереду йшли пари наших винищувачiв i поки в повiтрi було спокiйно. Пiлоти гелiкоптерiв також помiтили орiєнтир, вперед вишли машини з групами забезпечення висадки. А в навушниках шоломофонiв пролунав голос Лисенка:
- Увага! До цiлi три хвилини. Починаємо роботу. - "Кобра" командира полку проминула рубiж розходження ешелонiв по своїм цiлям. - Вогонь вiдкривати самостiйно.
Штурмовi гелiкоптери йшли парами. Попереду - двi пари ланки розчистки. Росiяни все ще не розумiли задля чого тут кружляють гвинтокрилi машини. Мабуть, думали, це розвiдники. Сподiвалися, що трохи покружляють i полетять собi геть.
Група Лисенка iшли на залiзничний мiст, група пiд командою заступника - на автомобiльний.
Пiдполковник дав повнi оберти турбiнi i пiшов у розворотi лiворуч - його ланка прикривала висадку групи, яка мала захопити i обороняти майданчик десантування. Показався залiзничний мiст. Двома прольотами довжиною понад дев"яносто метрiв кожен вiн з"єднував береги Великої. Пiдполковник глянув довкiл: чи немає поблизу винищувачiв росiян. Нi, немає. Перевiрив ще раз, як iдуть за ним його пiдлеглi: гелiкоптери ланки трималися на належнiй дистанцiї. Нормально... Лисенко зняв озброєння з запобiжникiв.
В цей момент росiяни, стривоженi дiями українських гвинтокрилiв, якi кружляли над мостом, вiдкрили вогонь. Транспортнi гелiкоптери вже заходили на посадку, коли Лисенко побачив, як з берегiв бiля мосту пiднялася курява - стрiляли в машини, якi зависли над землею, але з чого - не видно було. Вiн розвернув машину в тому напрямку i, хоча вогнева точка була ще поза дальнiстю дiєвого вогню, дав по нiй чергу з автоматичної гармати - сигнал для ланки атакувати зенiтнi установки. Ще раз майданчик висадки поглядом охопив - транспортнi машини встигли висадити групи i один за одним вже здiймалися в небо.
Досвiд висадок з гелiкоптерiв десантних пiдроздiлiв ще в першi днi виявив недолiк конструкцiї машини Сiкорського: наявнiсть однiєї досить вузької дверi, що утруднювало швидку висадку. Для пiдроздiлiв повiтряно-штурмових батальйонiв, якi зазвичай висаджуються пiд вогнем ворога, це мало критичне значення. I iнженери фiрми зреагували миттєво. Конструкцiя десантно-транспортного С-55 ще взимку сорок третього була модернiзована i починаючи з лiта у вiйська пiшли машини з двома дверима по обох боках фюзеляжу i з механiзованою рампою в кормi машини. Задля цього перенесли основнi стiйки шасi вперед, а носовi стiйки перемiстилися в корму. Правда, тепер С-55А мав досить своєрiдний вигляд, за який у вiйськах отримав назву "Богомол". Зате десант покидав машину за лiченi секунди i швидко вивантажували технiку. Ось i зараз - присiли "богомоли" на п"ять-десять секунд i вiдразу ж здiйнялися в повiтря...
Ланка "п"ятдесят п"ятих" висаджувала десантну групу на обидва - пiвденний i пiвнiчний - береги рiки з обох кiнцiв залiзничного мосту. За задумом, два гелiкоптери мали сiсти на березi бiля його пiвнiчного краю. Але за пiвкiлометра знаходилася залiзнична станцiя, яку прикривали зенiтнi кулеметнi установки.
Зранку над водою здiйнявся легкий серпанок, вiн закрив майданчик i пара "п"ятдесят п"ятих", почавши зниження, проскочила район висадки i опинилася прямо над вокзалом. В першу мить росiяни розгубилися, але вже за кiлька секунд вiдкрили вогонь. Прямо по пiлотськiй кабiнi головної машини сiконула черга, обидва пiлоти були вбитi миттєво i гелiкоптер, не зменшуючи швидкостi упав прямо на залiзничну колiю. Ведений встиг проскочити вокзал i висадити десант за ним. Почав злiтати, аж раптом пiлот гелiкоптера побачив, що ДШК, який збив ведучого, розвертається прямо на нього. Пiлот, однак, встиг довернути i точку кулеметну ракетами накрити, а тут збоку вдарив ще один кулемет. Корпус "п"ятдесят п"ятого" загудiв, як барабан, вiд ударiв великокалiберних куль i "правак" - правий пiлот - раптом вiдчув, як ослабла ручка управлiння. Вiн глянув на командира - залитий кров"ю лейтенант висiв мертво на ременях. Кабiну вже затягував дим i, щоб якось зорiєнтуватися, льотчик вiдкрив блiстер кабiни, виглянув назовнi - на гелiкоптер стрiмко насувалася вежа водокачки. Iнстинктивно вiн потягнув ручку, щоб уникнути прямого удару... I вже за мить машина боком зiткнулася з вежею. Пiсля удару гелiкоптер покотився по колiї i загорiвся. Якимось дивом льотчик вцiлiв i змiг прийти до тями ще до того, як машину охопило полум"я. Вiн вибрався з кабiни i витягнув за собою борттехнiка. Той вже горiв - з розбитого баку в десантну кабiну щедро хлюпнуло бензином. Ледь його погасив. Вернувся за командиром, але полум"я охопило гелiкоптер повнiстю...
- Спостерiгаю роботу "зушки "! Два ДШК за вокзалом! - Почув в навушниках Лисенко. - Горить! "Богомол-п"ять" горить! Працюю по "зушцi"! Б"ють по менi! ДШК збоку, право... - I стих ефiр.
Лисенко розвернув гелiкоптер i повiв його на правий, пiвнiчний берег, в бiк вокзалу. Поглядом дим чорний на колiї навпроти вокзалу вловив вiдразу. А далi здiймався в небо ще один чорний султан. Вiд палаючого гелiкоптера вiдбiгають двоє: переднiй, весь в кровi, тягне за собою, як ляльку, когось в куртцi i трусах. А з боку вже пiдходили два транспортнi "п"ятдесят п"ятi" - "Богомол-три" i "чотири"...
Лисенко дав по радiо наказ "третьому" пiдсiсти i забрати людей. Вже на аеродромi пiдполковник побачив, як обгорiли льотчики. Правому пiлоту життя врятувала шкiряна куртка - захистила вiд вогню. А борттехнiк весь обгорiв - шкiра з кистей рук i з нiг геть облiзла вiд опiкiв, висiла, нiби печатки i шкарпетки. А " правак" вiд болю в шоцi i повторює: "Сашка збили i Вовка згорiв! Сашка збили i Вовка згорiв!"...
Коли С-55 з бортовим номером "три" злiтав, вiд пiвденної стрiлки вдарив по "Кобрi" командира полку ще один великокалiберний кулемет. Лисенко почув, як по корпусу нiби кувалдою хтось вдарив. Вiн ранiше чув вислiв: "смерть в потилицю холодом дихнула", але вважав його за красиву фразу. Тiльки зараз вiдчув, як холод крижаний вiд карка до потилицi пробiг, нiби дiйсно, хтось морозом дихнув... До тями пiдполковник прийшов вже на висотi. Як дiяв - не пам"ятає, на iнстинктах вирвався. Оглядiвся. Все нiби в нормi, двигун працює, основнi прилади - також. Тiльки веденого не мiсцi немає. По радiо запитує: "Двадцять другий, Двадцять другий!", а у вiдповiдь - тиша. Один! Як приском обсипало: "Збили!"
...Коли сiв на своєму аеродромi, глянув - його ведений на посадку заходить. Придивився, а на "Кобрi" мiсця живого немає. Дiрки - кулак пролiзе. Радiостанцiя розбита, навiгацiйнi прилади розбитi, двигун пошкоджений. Паливо з бакiв самопливом поступало. Як долетiв - одному Богу вiдомо...
...Майор Двужильний висаджувався зi своїми хлопцями на переправах Кубанi та Тереку, перевали на гiрських хребтах з повiтря захоплював, коли танковi клини в сiчнi сорок четвертого оборону росiян в кавказьких передгiр"ях прорiзали, а на чорноморське узбережжя Кавказу морськi десанти висадилися.
Стрибав з парашутом в складi розвiдувально-диверсiйної групи, здiйснюючи рейд в ворожому тилу. Висаджувався з гелiкоптерiв на чолi взводу, захоплюючи майданчик висадки. Десантувався разом з усiм батальйоном, коли десятки гелiкоптерiв одночасно сiдали на майданчики в тилу росiян.
Мало хто мiг з ним зрiвнятися, бо бiйцi повiтряно-штурмових пiдроздiлiв тануть швидше, нiж снiг на сонцi. Проте в його батальйонi були стрiлянi горобцi - взяти хоча б отого фельдфебеля на прiзвисько Пiвчуба, якого пiзнав i оцiнив ще пiд час першого бою свого батальйону.
Тактика дiй повiтряно-штурмової роти зводилася до двох варiантiв: перший - висадка з гелiкоптерiв поблизу об"єкту атаки i несподiваний для його охорони налiт з наступним вiдходом на гелiкоптерах; другий - захват об"єкта i його оборона до пiдходу своїх танкiв i механiзованої пiхоти. Звiсно, основним способом дiй був перший варiант: висадка, штурм об"єкта атаки, рознести там все вщент до дiдька, пiсля чого негайний вiдхiд або на гелiкоптерах, або на власному транспортi, щоб не потрапити пiд нищiвний удар вiйськ противника, бо його командування негайно кине на знищення десанту i танки, i мотопiхоту.
А другий варiант не користується особливою пошаною серед аеромобiлiстiв: тут вже потрiбно стояти насмерть проти танкових пiдроздiлiв та пiд ураганним артилерiйським вогнем. А командири у росiян не привченi своїх солдатiв щадити: кидають їх в бiй, як стахановцiв на прорив у московському метро. Звiсно, що пiсля таких боїв мало кому вцiлiти вдається, i навiть думка, що за одного десантника кацапи по десять чи п"ятнадцять своїх солдатiв вiддають, не дуже грiє душу бiйцям повiтряно-штурмових частин...
Ще в повiтрi Двужильний зорiєнтувався в обстановцi. Ближня батарея малокалiберних зенiтних автоматiв була знешкоджена залпом некерованих ракетних снарядiв - прицiл штурмової "Кобри" був вiрний. З-за насипу на правому березi Великої бив короткими чергами ручний кулемет i злiтали вгору червонi зiрочки сигнальних ракет. Майор, лиш тiльки скочив з гелiкоптера на землю, побачив, що команди додатковi давати йому немає потреби - до нього пiдбiг зв"язковий, два десантники розбивали контейнер, чотири штуки таких скинув з пiлонiв гелiкоптер, який висадив групу управлiння батальйону, а стрiльцi бiгли групами в бiк мосту. Вiд пiвденного кiнця мосту до гелiкоптера протяглися червонi траси куль, та один з штурмових гелiкоптерiв крутнувся на мiсцi i вогнева позицiя кулеметної установки зникла в сяйвi вибухiв.
Роти висадилися за планом, хоча їхнi командири доповiли про першi втрати при висадцi. При захопленнi залiзничного мосту один з гелiкоптерiв при пiдльотi був збитий i розбився. Але при ударi не всi загинули, кiлька десантникiв вижило. Покалiченi, побитi вони змогли покинути борт. Небораки вiдразу ж були завантаженi в iнший гелiкоптер i за якусь годину вони вже в тиловому госпiталi будуть.
Його не бентежили першi втрати, що висадка батальйону пройшла не зовсiм так, як планувалося - десант не оркестр, щоб все грало в лад. Завжди щось буде не так, але десантник-штурмовик повинен здолати будь-яку перешкоду. Найголовнiше - залiзничний i автомобiльний мости навiть не були пiдготовленi до вибуху, дивна безпечнiсть з боку росiян. Що ж, це нам на руку, охорона мостiв захоплена штурмовими групами зненацька i чинити органiзований опiр не змогла. I повернути собi мости кацапи теж не зможуть, резерви радянськi далеко i нашi танки пiдiйдуть ранiше, нiж росiяни встигнуть вiдбити хоч би один мiст.
Здiйнялися в небо останнi гелiкоптери i стихло гудiння моторiв...
Посеред рiки Великої знаходиться острiвець мiж двох її рукавiв, на ньому в давнi-прадавнi вiки звели фортецю, яка отримала назву Городище. Залишки фортецi й донинi збереглися на пiвденному боцi острiвця. Саме на цьому Городищi i облаштував майор Двужильний свiй командний пункт, зайнявши будинок навпроти колишньої церкви, перетвореної комунiстами на овочевий склад. Коли вiйна пiшла не так, як задумували в Кремлi, в будинку цьому облаштували пост для мiнерiв. В пiдвалi його зберiгалися пiдготовленi заряди вибухiвки, що їх мали закласти в опори мостiв в разi необхiдностi, а на другому поверсi знаходився пост мiнерiв, якi повиннi були мости в Островi в повiтря висадити в разi необхiдностi.
Через обидва рукави Великої з острiвця вели ланцюговi мости, зведенi ще до Схiдної вiйни в дев"ятнадцятому столiттi. Бiйцi батальйону дiяли так швидко i навально, що охорона мостiв не встигла щось вчинити i мости цi цiленькими були захопленi. I зараз в кiмнатi з вузькими вiкнами на другому поверсi зiбралися командири пiдроздiлiв. На столi карта розстелена. З вiкон долинала нечаста стрiлянина - ще на пiвнiчному боцi подекуди сутички йшли з уцiлiлими радянськими солдатами, час вiд часу вибухали ручнi гранати i чулися удари мiн, якими стрiляли десь з пiвнiчної околицi Острова радянськi мiнометники, i стрiляли вони поки що навмання. В пiдвалi будинку санiтари вже розмiщували поранених, а на першому поверсi радисти обладнали вузол зв"язку. Все поки що вiдбувалося за планом, хоч втрати давалися взнаки.
Настав час малих пiхотних лопат, якi є у кожного десантника. Лопата для десантника не просто шанцевий iнструмент. Вона є гарантом стiйкостi аеромобiльної пiхоти, коли десанту потрiбно до пiдходу своїх танкiв протриматися. Ось як в нинiшнiй ситуацiї, коли наказано: мости зберегти за всяку цiну!
Вже на пiвденному березi довкола мостiв земля летить грудками - заривається десант в землю. Й першi окопчики вже он з"явилися. Без будь-яких команд кожен десантник за три хвилини вiдриває ямку в пiвтора десятка сантиметрiв глибиною i довжиною в пiвтора метри. Землю кожен перед собою кидає, боронить вона солдата вiд куль та осколкiв, формуючи спереду i по бокам бруствер окопу. Тепер окоп можна використовувати для стрiльби лежачи. I кулi будуть над головою свистiти, i танк не такий страшний стає.
Наїжачилися окопи стволами кулеметними та жерлами гранатометiв автоматичних i станкових: бо щомитi чи то вiд Пскову з пiвночi, чи то вiд пiвдня росiяни танки кинуть, щоб мости назад вiдiбрати. Тому копає десант землю, шкiру на долонях не шкодуючи: пiт зберiгає кров - краще десять метрiв траншеї, нiж два метри могили. Окопи тим часом поглиблюються, ще якiсь пiвгодини - i вже можна їх використовувати для стрiльби з колiна. Коли ворог дасть ще дещицю часу, доведе десантник глибину свого окопу до належної величини в сто десять сантиметрiв, щоб його можна було використовувати для стрiльби стоячи. Вiд свого окопу потiм траншею риє до сусiда, що лiворуч знаходиться. Тепер можна буде, хоч i пригинаючись, дiстатися пiд вогнем противника до свого товариша, коли йому раптом допомога знадобиться...
Мости так добре були вивченi пiд час пiдготовки до операцiї, що Двужильному не довелося вiддавати додаткових наказiв. Поки все здiйснювалося так, як належить, так, як було передбачено планом. Пробiгли мiнометники, аби зайняти позицiї на захiднiй частинi Городища. На пiвденному березi встановлювали гармати протитанкової батареї: три "Стилета" бiля залiзничного мосту, ще двi гармати - бiля автомобiльного. Гарматам снаряди потрiбнi: ревнули шестиколiснi транспортери моторами - тiльки дим з труб вихлопних понесло вiтром через рiку Велику. Але все-таки мало людей! Вони на такому великому просторi якось розчинилися. Найбiльше людей бiля залiзничного мосту - його потрiбно зберегти чого б це не коштувало, там аеромобiльна рота посилена протитанковим та гранатометним взводами. Автомобiльний мiст всього одна пiхотна аеромобiльна рота захищає. А на островi Городище резерв розмiстився разом з батареєю 120-мiлiметрових мiнометiв. Мiнометники з цього острiвця зможуть вогнем прикрити обидва мости, дальностi їм вистачить. I майор Двужильний мовчки стояв i вслухався в звуки двобоїв.
I саме в цей момент на ворожому боцi щось страшно i утробно завило - це десь там, за пагорбами на пiвднi розрядилися "катюшi" - реактивнi установки залпового вогню. Лиш тiльки стихає протяжний виючий скрегiт, як з пiднебесся на мости звалюється пронизливий виск їхнiх снарядiв. У вуха б"є вибух, другий, вiдразу два, далi вибухи зливаються в один суцiльний гуркiт. Земля нiби розверзається вiд урагану вибухiв грозового i смикається, стогне, тремтить, опираючись вiдчайдушно страшнiй силi руйнування.
Бiля залiзничного мосту на пiвденному березi спалахують десятки вибухiв, там летить вгору земний прах i б"є в небо тротиловим смородом, там завалюються землею окопи, де лежать приголомшенi люди... На схiд вiд Городища, бiля автомобiльного мосту, земля також здiймається вибухами в ранкове небо. За якусь хвилину все довкруг змiнюється невпiзнанно i моторошно. Пiсля шаленства вибухiв падає долу тиша. Ненадовго... Виють в пiднебессi мiни i новими вибухами крається пiвденний край берега Великої.
А батальйон в траншеях вже затаївся, в укриттях взводи сховалися. Командний пункт обладнаний за всiма правилами iнженерної науки, майор в окопi присiв, щоб дурного осколка в голову не пiймати.
Але ось росiяни переносять вогонь далi, вибухи глухiшають, розриви вiддаляються i тугi грудки землi летять у воду рiки. I вiдразу в стихаючий гуркiт розривiв вплiтається тривожний зумер радiостанцiї.
Прохрипiла слухавка i замовкла. Завмерло все в командирському окопi, нiхто не ворухнеться. Лише майор Двужильний на мiсцi нiби пританцьовує. Шаленство веселе майора переповнює. Тiльки прутиком по халявi свого черевика десантного, - їх у вiйську українському "берцями" прозвали, - хльоснув.
- Що, хлопцi, покажемо кацапам, де раки зимують? Батальйон, до бою! - Наказав, нiби вiдрубав...
...В Островi 412-й повiтряно-штурмовий батальйон висадився в складi двох пiхотних аеромобiльних рот, роти важкого озброєння, протитанкової i мiнометної батареї та забезпечуючих пiдроздiлiв.
Кожна пiхотна аеромобiльна рота батальйону складається з управлiння роти, трьох пiхотних взводiв, в кожному з них по двадцять чотири стрiльцi, гранатометно-кулеметного i мiнометного взводiв. Всього в ротi два офiцери, двадцять унтер-офiцерiв в званнi вiд молодшого сержанта до фельдфебеля i сто вiсiмнадцять рядових солдатiв. На її озброєннi знаходяться чотири 81-мiлiметрових мiномети, два автоматичних станкових гранатомети АГС-40, три ротних кулемети ПК-42, дев"ять легких кулеметiв РПК-40, три снайперськi гвинтiвки СГС-40, одинадцять пiхотних ракетних гранатометiв РПГ-9Д, сто вiсiм штурмових карабiнiв М-40, двадцять дев"ять пiстолетiв-кулеметiв i двадцять п"ять пiстолетiв. В оборонi пiдроздiл займає смугу до шестисот метрiв, а щiльнiсть вогню стрiлецької зброї була така, що кулями можна викосити не тiльки наступаючу пiхоту противника, але й всю траву в смузi оборони пiхотної аеромобiльної роти...
Третя аеромобiльна рота зайняла автомобiльний мiст i оборону його командир роти згiдно статутних вимог органiзував. Мiст цей зведений вже пiсля початку вiйни, коли росiяни виявили, що Варшавська залiзниця пiд ударами авiацiї опинилася i необхiдно ще один транспортний маршрут для постачання вiйськ мати. Для цього автомобiльну магiстраль вiд Пскову до кордону проклали, де радянськi вiйська все нiяк не могли оборону латвiйських вiйськ, дивiзiями Росiйської Добровольчої армiї посилених, подолати.
Довжина мосту сто десять метрiв, вiн витримує не тiльки автомобiльну технiку, але й важкi танки вагою до шiстдесяти тонн включно. Пiвнiчний край його до околицi Острова виходить. Оборону перший взвод тут тримає, тут пiхотi аеромобiльнiй танки легко стримати можна, танки ворожi можуть наступати тiльки вулицею i в бойовий порядок росiянам досить складно тут буде розвернутися, всiєю зграєю, як в полi чистому, накинутися не зможуть, а поодинцi танки бити легше. Головне - стримати пiхоту кацапську. Ротнi мiнометники та гранатомети автоматичнi для цього вогонь загороджувальний органiзували, кулемети ротнi та легкi перехресним вогнем притиснуть пiхотнi лави росiян, а снайпери та стрiльцi особливо завзятих вiдстрiлювати будуть. Коли ж ротнi мiномети не справляться з навальною атакою, їм батальйоннi 120-мiлiметровi мiномети допоможуть. I можна бути впевненим, що пiхота радянська тут не прорветься.
А пiвденний кiнець в чисте поле виходить. З цього боку пiхотi танковий удар вiдбивати важкувато буде - танки наступатимуть в лiнiю, вести вогонь зможуть всi разом i їм легко буде цiлi свої вiдшукати. Тут i командировi роти, i взводним командирам, сержантам, думати потрiбно, як бiйцiв розставити, де окопи копати, де гармати протитанковi поставити. I не баритися з рiшенням. Задача не легка, але вирiшувана...
Другий взвод оборону праворуч дороги тримає, тертiй - лiворуч. Копають десантники землю, долонь не шкодуючи, облаштовуючи взводнi опорнi пункти. Оборона вiдразу лаштується, як протитанкова. Танки - основна загроза для десанту. Тому в кожному опорному пунктi по гарматi протитанковiй та по три РПГ - протитанковi реактивнi пiхотнi гранатомети - на взвод, а ще метрiв за двiстi п"ятдесят попереду траншеї сапери мiни протитанковi та протипiхотнi встановили. Не густо, однак вистачить танки зупинити. Коли ж танк на мiсцi застиг, його протитанкiстам легше вцiлити. А гармата "Стилет-Б", що на озброєннi батальйону знаходиться, радянську "тридцятьчетвiрку" в лоб за пiвтора кiлометра пробиває. Рубiж же розгортання танкiв по узлiссю проходить, а узлiсся те всього-на-всього на кiлометровiй вiдстанi вiд вогневих позицiй протитанкових гармат.
Гармата - 57-мiлiметрова протитанкова зразка 1941 року - була приведена в бойове положення, пiдготовлена до стрiльби прямою наводкою i надiйно замаскована. Гарматний окоп перекрили маскувальною сiткою, використовуючи гiлки з негустим листям. Кущi перед окопом, якi заважали огляду i обстрiлу, зрубали малими лопатами пiд корiнь. Бiля гармати лежав розкритим один пенал з бронебiйними снарядами. Решта боєкомплекту - в ящиках в ровику. За сотню метрiв лiворуч i ближче до дороги з окопчика виглядав ствол ротного кулемета ПК-42 - прикриття гармати з флангу. Хлопцi за кулеметом бувалi, свою справу знають, зможуть притримати кулеметним вогнем тих, хто - коли росiянам вдасться прорватися по дорозi! - спробує обiйти вогневу позицiю з флангу. Атакуючи взводний опорний пункт в лоб - в цьому командир другого взводу був впевнений абсолютно - кацапи нiчого не доб"ються. Подолати пiд прицiльним вогнем кiлометр вiдкритого простору, де все видно, як на долонi, не так просто. А щоб обiйти опорний пункт праворуч, потрiбно бiльше двох кiлометрiв пробиратися узлiссям, яке прекрасно проглядається...
Вибухи "катюш" радянських вiдгримiли, супостат ще мiнами з-за лiсу додав щедро.
Час вже танкам атаку почати.
I танки радянськi не забарилися, про себе ледь чутним гулом заявили. Командир гармати сержант Величко весь внутрiшньо напрягся. Пiднiс до очей бiнокль, до окулярiв припав.
- До бою! - Скомандував.
Всi, хто знаходився бiля гармати, почули цей гул, приглушений вiдстанню, i приготувалися.
Ось i кацапи з лiсу висипали, як горох з мiшка, юрбою безладною. I сержант на мить розгубився, не знаючи, як бути, що робити. Ось цього вiн, признатися, не очiкував: на дорозi, що вела з лiсу до мосту один за одним з"явилися кiлька мотоциклiстiв. В бiнокль бачив їх вiн зовсiм близько. На зелено-оливкових машинах, в зелених сталевих шоломах, схопивши кермо широко розставленими руками, їхали мотоциклiсти. Вони, здавалося, являли одне цiле зi своїми машинами, як i тi солдати, що сидiли поряд в колясках, спрямувавши стволи ручних кулеметiв праворуч-лiворуч вiд дороги.
Величко очiкував побачити танки, самохiднi гармати, "зiси" або "студебекери" забитi мотопiхотою, а тут - мотоциклiсти! Чи ж для "Стилета" така цiль? Воiстину, з гармати - по горобцям! Бути не може, що за цими "драндулєтами" не рухається щось значнiше, iстотне, що не з"явиться цiль, гiдна снарядiв...
- Увага! Цих пропускаємо. - Негайно прийшло рiшення. - Нехай цими мандавошками пiхотà займається. Гармата замаскована вiдмiнно, нас вони не помiтять, проскочать мимо.
А мотоциклiсти їхали не поспiшаючи, об"їжджаючи баюри та ковбанi, погойдуючись на нерiвнiй горбистiй дорозi. Врештi-решт вони мали опинитися вiд гармати в якихось ста двадцяти, найбiльше, ста тридцяти метрах, ближче дорога не пiдходить до вогневої позицiї. Але помiтять чи не помiтять? По всьому - не помiтять, вони не дуже дивилися по сторонам. Все-таки в себе вдома їдуть. Коли б не така роздовбана дорога, не заносило б машини в багнюку, не доводилося б їм, виляючи з боку в бiк, вибирати дорогу, - як на парадi їхали б. Шкода, не можна розкривати себе до часу. Показали б їм...
Величко нарахував до тридцяти мотоциклiв. П"ятнадцять пар. Трiск їхнiх моторiв глушив всi звуки i неможливо було почути, чи йде за ними яка технiка... Нехай би вже їх мимо проносило швидше!
Колона мотоциклiстiв, нарештi, вся виїхала з лiсу i розтяглася по дорозi. Промiжок мiж останньою парою мотоциклiв i узлiссям ставав все бiльшим. Провiв сержант першу пару, яка пропала з очей, схована чагарником, другу, третю... I тут пролунав схвильований голос спостерiгача.
- Є цiль! Броньовик!
Величко миттєво перевiв бiнокль праворуч. На дорозi з"явився важкий, закутий в броню бронеавтомобiль БА-11. Широко рознесенi колеса з розвинутими ґрунтозачепами, потужний радiатор, по бокам корпуса запаснi колеса. За першим з"явився такий самий бронеавтомобiль, за ним - танк Т-34. Впритул...
- По головному! Прицiл постiйний! Наводити в двигун. - Сержант зробив паузу i голосно, аж голос сiв вiд напруги, скомандував давно очiкуване. - Вогонь!
Оглушливо, рiзко рвонув слух пострiл. З ствола вирвався слiпучий конус полум"я. Гуркiт струснув довкiлля. Гаряча гiльза, димно вилетiла з казенника, покотилася з передзвоном. Червона траса ковзнула понад самою землею i майже вiдразу долинув звук вибуху. Снаряд точно поцiлив в передню частину броньовика, яскраво сяйнуло на бронi, за мить мотор i кабiну охопило полум"я - бензин речовина легкозаймиста - охоплюючи башту з гарматою. Висунувся з лiсу ще один броньовик i вiдразу ж позадкував...
- По другому... Вогонь! - Зупинився та з"їхав у кювет i другий бронеавтомобiль.
Навiдник вже вiв вогонь без команди. Танк, який йшов за цiєю парою, став рiзко розвертатися, аби об"їхати пiдбитi машини... Третiй снаряд пролетiв мимо i зник в лiсi, однак четвертий влучив в борт "тридцятьчетвiрки", зриваючи ящики з ЗIПом, полетiли сторч якiсь шматки. П"ятий i шостий ввiйшли в борт нижче надкрилкiв, розриваючи праву гусеницю. Башта танкова смикнулася раз-другий i застигла, тiльки великий люк трапецiєподiбної форми вiдкинувся, з танка поспiшно вивалилися троє танкiстiв i за хвилину звiдти рвонуло в небо високим стовпом рожево-бiлого полум"я.
Над головою зi свистом пройшли кулi. Одна зачепила гарматний щит i з виском понеслась кудись вбiк. I всi почули дрiбний перестук кулемета. Величко повiв бiноклем вздовж узлiсся i вiдразу ж побачив спалахи "дегтяря". Не встиг вiн дати команду, як навiдник доповiв:
- Бачу кулемет! Є цiль!
- Осколковим! Два снаряди! - Сержант пiдняв руку i рiзко її опустив. - Вогонь!
Пострiл! Iз дзвоном стрiляна гiльза вилетiла i лягла мiж станин. Заряджаючий пiдхопив поданий пiдношувачем снаряд i з розмаху послав його в димний, жаркий казенник. Ще пострiл... В окулярах бiнокля видно було, як снаряди, ламаючи тонкi стволи, розiрвалися один за одним. Кулемет замовк.
Лiворуч почувся трiск мотоциклетного мотора i потiм коротка кулеметна черга - це стрiляли по мотоциклiстам, якi повернулися назад, кулеметники з прикриття. Два мотоцикла зробили пiвколо i понеслися з дороги через улоговину до гармати. З бiчної коляски переднього пульсуючим струменем бився вогонь кулемета. Його пiдтримав кулеметник з мотоцикла, який позаду рухався. Потiм з"явився третiй мотоцикл. Росiяни, ще не побачивши противника, вели вогонь навмання. Досвiдченi, видно, вояки: щiльний кулеметний вогонь, навiть неприцiльний, мав справити на артилеристiв досить значну психологiчну дiю...
Величко так i не встиг подати команду: "По мотоциклiстам лiворуч!", кулеметники з прикриття були стрiляними горобцями: друга чи третя коротка черга зрiзала вiдразу двох солдатiв на передньому мотоциклi. Водiй звалився на кермо, а кулеметник в колясцi вiдкинувся навзнак, i, поки мотоцикл ще котився по iнерцiї, рука його, що за борт звiсилася, тяглася по землi. Третiй солдат зiскочив, але кулеметник вже поклав на нього око i наступна коротка - в два пострiли - черга добила того москаля. Два заднi мотоцикла розiйшлися вiялом i один спробував розвернутися, але земля була волога i колеса буксували. Ще одна черга - це вже стрiляли зi своїх карабiнiв i протитанкiсти - влучила в бак i вiн, перевернувшись, загорiвся. Водiя задавило насмерть, а кулеметник все-таки вилiз з-пiд коляски i хтось з артилеристiв добив його. Третiй все ж встиг розвернутися i росiяни - їм навiть нiхто не встиг пальнути услiд - дали драла.
З-за другого бронеавтомобiля, який так i не загорiвся, виїхала ще одна "тридцятьчетвiрка", а потiм ще одна. Над широким скошеним лобовим листом гойдався в такт руховi тонкий хлистик антени.
- По танку! Прицiл постiйний! - Знову закричав командир гармати. Почув, як заряджаючий доповiв: "Готово!", i скомандував: - Вогонь!
Одночасно з пострiлом зовсiм поряд вибухнув один i слiдом ще один снаряд, у повiтря свиснули осколки - танки вiдкрили вогонь у вiдповiдь...
...Фельдфебель Грищенко початок вiйни зустрiв в протитанковiй артилерiї.
Протитанкiстiв пiхота з перших днiв вiйни називає "пушкарями", скорочено - ПТО , а то й просто "прощай, Батькiвщино!". Останнє прiзвисько для протитанкiстiв кривдне i злить їх, Тимофiй Грищенко з самого першого дня воює, пройшов шлях вiд рядового бiйця до заступника командира батареї. До вiйни ще в артилерiю протитанкову потрапив, як до вiйська добровольцем пiшов. У вереснi сорок другого року вiн вже командиром вогневого взводу став, тому зауваження про протитанкiстiв: "ствол довгий - життя коротке" явно не про нього було. Хоч доля правди була, тiльки признаватися собi в цьому не дуже любив. Вiйна за два роки багато в чому змiнилася, i в нас, i в росiян обновилася i тактика, i зброя. Iншими стали радянськi "тридцятьчетвiрки", з"явилися важкi "iси" i самохiдки зi 122-мiлiметровими i 152-мiлiметровими гарматами, а "Стилет-Б" все той самий, який був на початку вiйни. Хоч на нього грiх скаржитися, "тридцятьчетвiрки" росiян "Стилет" в лоб пробиває з ого-го якої вiдстанi, легкi ж танки та бронемашини взагалi, як горiхи, трощить. А важких "iсiв" у кацапiв не так вже й багато i з ними цiлком справляється гладкоствольна "Рапiра". Правда, "Рапiра" заважка для протитанкової гармати, вручну її по полю, як "Стилет", вже не покотиш, ось тому її на середнi танки i самохiдки ставлять. Втiм, часом протитанкiстам буває не солодко...
Густий i стрiмкий, як гiрський обвал, рев пiкiрувальникiв падає з блакитного пiднебесся. Вибухи бомб стрясають землю. Попереду оборони десантникiв, там, де вовтузилися серед чагарникової зеленi пiхотнi лави росiян i пересувалися оливково-сiрi башти радянських "тридцятьчетвiрок", здiйнялися ввись важкi грудки землi, пiсок i клоччя зеленi. Над ними зайшли ланки українських пiкiруючих бомбардувальникiв, закрутили своє "колесо". Тугi курнi хвилi гасять сонце, люте пекло вибухiв рве повiтря. Бомби рвуться по три вiдразу. "Тр-р-рах! Тр-р-рах! Тр-р-рах!" - здається, земля ось-ось лусне всiєю своєю товщею i розвалиться, як стиглий кавун, на двi половинки. Ревiння повторюється, виск - i знову: "Тр-р-рах! Тр-р-рах! Тр-р-рах!", пiдряд дев"ять вибухiв. Там, де готувалися йти в атаку росiяни, осiдає земля, зверху сиплеться зливою пiсок, пiднятий бомбами. З одного боку рев глухне, i вiдразу наростає з iншого. Крiзь пил не видно лiтакiв, якi заходять в пiке. Чути тiльки, як вiдриваються i, виючи, летять донизу бомби...
Над вогневою позицiєю "Стилета" заходить рокiтливо в атаку ланка штурмових гелiкоптерiв. Задня пара випускає поперед себе чорнi димнi щупальця ракетного залпу i серед радянських танкiв постають спалахи вибухiв. Здiймаються в синє небо чорнi султани диму - горять "тридцятьчетвiрки"...
Навскоси, по лугу, через чагарник до залiзницi, витягнувши довжелезнi, як телеграфнi стовпи, стволи, йдуть важкi Т-10, "Боксери". За ними, то доганяючи, то вiдстаючи, бронетранспортери з мотопiхотою. Бiй перемiщується за мiст, за рiчку, на пiвнiчну околицю мiста. По обидва боки невисокого залiзничного насипу суцiльним потоком йдуть танки, бронетранспортери, артилерiйськi тягачi, вантажiвки з боєприпасами, пальним, йдуть санiтарнi машини i бронетранспортери з червоним хрестом в бiлому колi...