До початку Бiлоруської операцiї залишалися лiченi години. Два українськi фронти - Волинський i Полiський - i група вiйськ в Балтiї мали почати її завтрашнiм ранком, хоча Вiсiмнадцята армiя Сiверського фронту, яким командував генерал-лейтенант Герасименко, почала операцiю на чотири доби ранiше.
Наступ, який мав розпочатися за кiлька годин, українцями сприймався по-особливому. Вся географiя театру вiйськових дiй, назви мiст i мiстечок, була пов"язана з подiями чотирьохсотрiчної давнини - з Лiвонською вiйною, коли азiатська Московiя пiд ударами литовських i польських вiйськ новоствореної Речi Посполитої, керованих Стефаном Баторiєм, втратила землi, щойно загарбанi у Лiвонського ордену. Тут потрiбно вiдмiтити, що напiвзабута Лiвонська вiйна змiнила карту Європи не менше, анiж наполеонiвськi вiйни чи Велика вiйна. Завдяки в першу чергу саме їй з карти Європи зникли три держави: Лiвонiя була роздiлена, а Польща i Велике князiвство Литовське об"єдналися в Рiч Посполиту. Про цi подiї при плануваннi операцiї генералам i офiцерам фронтових i армiйських штабiв нагадували назви мiст i рiчок: Нарва, Полоцьк, Псков, Острiв, Вiтебськ, Орша, Смоленськ, Днiпро, Березина, Захiдна Двiна, Нiман...
В час призначення генерала Даниленка командувачем Вiсiмнадцятої армiї розгром радянських Бiлоруських фронтiв - в травнi сорок третього року єдиний до того Бiлоруський фронт росiян рiшенням Сталiна був роздiлений на три фронтовi об"єднання - в Бiлорусi iснував тiльки в задумi.
До операцiї "Баторiй" готувалося трохи бiльше мiльйона чоловiк, близько п"ятнадцяти тисяч артилерiйських стволiв, три з половиною тисячi лiтакiв i гелiкоптерiв, три тисячi танкiв i самохiдних установок. Приготування такого масштабу утаїти вiд ворога неможливо i тому в Києвi намагалися у росiян створити хибне враження, що хоча пiдготовка йде повсюди, однак головний удар восени сорок третього року буде нанесений не в Бiлорусi, а на пiвднi, через Тамань на Ставропiлля. Так, принаймi, було сказано командувачевi Вiсiмнадцятої армiї в Генеральному Штабi, коли Даниленка ознайомили з планом операцiї.
...Обстановка на пiвнiч вiд Прип"ятi залишалася без суттєвих змiн з початку вiйни.
Противник, утримуючи Бiлорусь, перекривав прямий сухопутний зв"язок Української Держави з країнами Балтiї, загрожував флангу українських вiйськ, що дiяли на Бiлгородщинi i Брянщинi, i одночасно забезпечував стiйке становище радянського фронту на пiвночi проти країн Балтiї. Маючи мережу аеродромiв з твердим покриттям на порiвняно невеликiй вiдстанi вiд Києва, ворог загрожував ударами авiацiї по центральним i захiдним промисловим районам України. Придаючи велике значення утриманню Бiлорусi, як плацдарму, радянське командування все ще не полишало надiї прорвати оборону українських вiйськ на пiвдень вiд Прип"ятських (Рокитнянських) болiт i захопити Полiський i Волинський промисловi райони, якi були важливими центрами виробництва озброєння i бойової технiки для Збройних Сил України та армiй її союзникiв. Для проведення операцiї - найбiльш масштабної з початку вiйни мiж Українською Державою та Радянським Союзом - українське командування планувало залучити вiйська трьох українських фронтiв (Волинського, Полiського i Сiверського), вiйська союзникiв України в Прибалтицi, дальню авiацiю, Днiпровську вiйськову флотилiю, а також з"єднання бiлоруських партизанiв. Перед вiйськами чотирьох фронтiв: Волинському i Полiському - на пiвдень вiд Прип"ятi, Сiверському i Групi армiй "Балтiя", якi готувалися до наступу, була поставлена задача лiквiдувати захопленi радянськими вiйськами плацдарми на територiї Української Держави i країн Балтiї, розгромити i знищити вiйська радянських Бiлоруських фронтiв, встановивши сухопутний зв"язок мiж Українською Державою i країнами Балтiї, повнiстю звiльнити територiю Бiлорусi вiд росiйської окупацiї i вiдновити Бiлоруську Народну Республiку. А далi почати звiльнення вiд влади комунiстiв самого росiйського народу, перенiсши бойовi дiї на територiю власне Росiї.
Для цього створювалася кiлькiсна i якiсна перевага в силах i засобах. З серпня продукцiя вiйськових заводiв йшла на поповнення вiйськ, що мали бути задiянi в Бiлоруськiй операцiї. Каравани транспортiв вийшли з портiв України до Балтiї, забезпечуючи союзникiв України озброєнням i бойовою технiкою.
Планування i пiдготовку Бiлоруської операцiї почали ще весною сорок третього року. Але багато залежало вiд результатiв Бiлгородської операцiї, яка мала ось-ось розпочатися. Тому остаточне рiшення на її проведення було прийняте в кiнцi серпня. В першiй декадi вересня розроблений Генштабом план був представлений Гетьману України. В основу плану був покладений задум Верховного Командування, яким передбачалося потужними ударами по флангам Бiлоруського виступу - з пiвдня українськими вiйськами i з пiвночi армiями союзникiв України - розгромити головнi сили радянських вiйськ в Бiлорусi. Припускалося, що успiшне виконання задуму дозволить повнiстю звiльнити всю територiю Бiлоруської Радянської Соцiалiстичної Республiки, вiдкинути ворожий фронт до Смоленська, створити вигiднi передумови для нанесення наступних ударiв по ворогу, як з Бiлорусi та з Балтiї, так i з пiвнiчних районiв України i для розвитку операцiй на найбiльш вразливих для росiян псковсько-новгородському i гомельському напрямках.
Задум операцiї передбачав одночасний прорив оборони радянських вiйськ на шести дiльницях, щоб могутнiми i несподiваним для ворога ударами роздробити фронт його оборони, оточення i знищення найбiльш сильних флангових угрупувань противника в районах на схiд вiд Берестя-Литовського, Пiнська, Гомеля, що створило б сприятливi умови для розвитку операцiй українських союзникiв в Прибалтицi. Армiї країн Балтiї i Республiки Грумант мали задачу оточити i знищити вороже угрупування в районi Полоцька. В подальшому, нарощуючи удар i розширяючи фронт наступу, українськi вiйська мали з"єднатися з вiйськами союзникiв, вийшовши до межирiччя Днiпра i Захiдної Двiни в районi "смоленських ворiт". Задачi фронтам ставилися директивою Ставки на глибину до ста п"ятдесяти кiлометрiв. На пiвнiч вiд рубежу Барановичi-Слуцьк-Рогачов вони мали бути уточненi з урахуванням обстановки, яка на цей час склалася.
На протязi липня i серпня задум осiнньої кампанiї неодноразово обговорювався i уточнювався у Гетьмана України Начальником Генерального Штабу генерал-полковником Морозовим. Iз задуму операцiї видно, що вона переслiдувала рiшучу мету. Це виразилося в намаганнi розгромити одне з крупних стратегiчних угрупувань противника i звiльнити величезну за розмiрами територiю. Новим являлося завчасне планування оточення крупних угрупувань ворога в тактичнiй, ближнiй оперативнiй глибинi i на глибинi до 200 кiлометрiв. Головна роль вiдводилася армiям Сiверського фронту, вiйська якого мали здiйснити обхiд шляхами, паралельними напрямкам вiдходу головного угрупування противника. Першi фронтовi операцiї планувалися на глибину вiд 70 до 160 кiлометрiв. Всi вони мали починатися з прориву оборони противника. Основну роботу по придушенню росiйської оборони тут мала виконати артилерiя. На дiлянках прориву середня щiльнiсть стволiв складала 200-250 гармат i мiнометiв на кiлометр фронту. Загальна тривалiсть артилерiйської пiдготовки сягала вiд двох до двох з половиною годин, а артилерiйська пiдтримка атаки на рядi дiльниць Волинського, Полiського i Сiверського фронтiв здiйснювалася подвiйним вогневим валом.
У вiдповiдностi до задуму Бiлоруської операцiї i отриманих задач були прийнятi рiшення командувачами фронтiв. На Сiверському фронтi головний удар наносила Вiсiмнадцята армiя Даниленка. Армiя була однiєю з десяти армiй, якi брали участь в операцiї "Баторiй" i перед наступом в нiй налiчувалося зi всiма приданими частинами майже сто тисяч чоловiк. В смузi армiї було зосереджено близько чотирьох тисяч гармат i мiнометiв, понад сiмсот танкiв i до трьохсот самохiдних артилерiйських установок. Все це було нацiлене на двi вузькi дiлянки прориву, де мала вирiшитися справа. По стволу на кожнi п"ять метрiв з тих двадцяти кiлометрiв захоплених на лiвому березi Прип"ятi плацдармiв. I по двадцять метрiв на кожен танк i самохiдку, коли б роздали всi цi танки i самохiдки порiвну, чого, звичайно ж, робити не будемо.
Пiхоту будуть пiдтримувати п"ять окремих батальйонiв важких танкiв; виняток складає важкий танкосамохiдний полк, який залишався в резервi командувача армiї. В другому ешелонi знаходиться також i моторизований корпус, вiн намiчений бути рухомою групою армiї, якою планувалося рiзонути вже пiсля захоплення Рєчицi i Гомелю вздовж межирiччя Днiпра i Сожi до самого Рогачова. Бiльшого поки що не дано - танковi армiї будуть дiяти на пiвднi, де наступ не припиняється i мiсцевiсть для них бiльш сприяє. Хоча цього Даниленко, звичайно, не знав, та припускати нiкому не забороняється; i було б дивним не припускати: нинi без танкiв не воюють. Та це всього лиш думки у вiльний час при поглядi на Велику Карту...
Бо з самого першого дня, як Даниленко прийняв командування армiєю, якiй доручено наносити головний удар, про щось iнше думати було нiколи. Поставлена задача на третiй день наступу взяти Рєчицю i, спiльно з П"ятою армiєю Сiверського фронту, Гомель. А до них ще дiйти потрiбно, а шлях кусається - лiс та болото! Особливостi мiсцевостi на даному театрi воєнних дiй багато в чому визначали хiд цих воєнних дiй i їхнє завершення. Радянське командування вважало, що українськi вiйська зможуть нанести в Бiлорусi тiльки другорядний удар, i геть-чисто виключало можливiсть використання тут великої кiлькостi танкiв.
I для такої впевненостi у "червоних маршàлiв" були досить вагомi пiдстави.
Територiя Бiлорусi покрита найбiльшими в Європi лiсовими масивами. На пiвдень вiд залiзницi Барановичi-Слуцьк-Бобруйськ розкинулося безмежне "море" лiсiв i болiт Полiсся. Там немає автомобiльних дорiг i не завжди є навiть пiшохiднi стежини. На пiвнiч вiд лiнiї Слуцьк-Рогачiв починається ще один величезний, що протягся на сотнi кiлометрiв по обох берегах рiки Березина, лiсовий район. Помережена "зеленими плямами" (Супрасльська, Бiловезька, Налiбокська Пущi) мапа Бiлорусi i в багатьох iнших мiсцях. Втiм, i свiтлi плями на мапi позначають зовсiм не рiвний i твердий степ, вiдносно вiдкритi дiлянки мiсцевостi десь заболоченi, десь покритi густим перелiском, порiзанi руслами незлiченних дрiбних рiчечок, ручаїв i струмкiв, притокiв Прип"ятi i Нiмана. По сутi, моторизованi з"єднання українських армiй могли вийти на оперативний простiр, тiльки переправившись на схiдний берег Днiпра. Але вiд пiвнiчного кордону України до Днiпра в районi Рєчицi їм ще потрiбно було пройти вiд 50 до 150 кiлометрiв.
На такiй мiсцевостi проштовхнути пару танкових дивiзiй навiть на сотню кiлометрiв вже сама по собi непроста задача, навiть за вiдсутностi будь-якого противника. При наявностi ж противника задача стає неймовiрно складною: стрiлецька рота (пiвтори-двi сотнi молодих здорових чоловiкiв) здатна зупинити рух танкової дивiзiї, просто звiвши на дорозi звичайнiсiнький лiсовий завал. Взвод мiнерiв, висадивши мiст через лiсову рiчечку, i замiнувавши пiдходи до неї, може затримати наступ моторизованої дивiзiї на добу.
Саме так воювали майже на такiй самiй мiсцевостi - на Волинi, в Полiссi, на Чернiгiвщинi - нашi вiйська в сорок другому роцi проти росiян, вiйська яких значно переважали нас в живiй силi i технiцi.
Звичайнi уявлення про спiввiдношення сил тут втрачають свiй сенс: танкова рота вiдрiзняється вiд танкової дивiзiї тiльки довжиною похiдної колони - розгорнутися в бойовий порядок на дорозi, затиснутiй з обох бокiв суцiльною стiною лiсу чи смарагдовою зеленню болотяної драговини не зможе нi батальйон, нi полк, нi дивiзiя; за 250-500 метрiв вiд мiсця зустрiчi з противником поле бою вже не видно, а в хвостi колони найзапеклiший бiй навiть i не чути... I тим не менш, проведення успiшної наступальної операцiї в Бiлорусiї можливе i Українська Народна армiя мала це довести в жовтнi сорок третього року...
В перший же день Даниленко побував у всiх територiальних дивiзiях армiї. Їхнi полки i батальйони були обстрiлянi, мали бойовий досвiд, але це була позицiйна, окопна вiйна, це був досвiд ведення оборони. А йому потрiбно було за два-три тижнi з "територiалiв" зробити сильне рухоме об"єднання, здатне вести широкомасштабнi наступальнi дiї. Задача не з простих. I головним, про що думав генерал з першого ж дня, коли прийняв командування армiєю, було те майбутнє, за яке вiн тепер першим вiдповiдатиме.
I вiдповiдальнiсть за це майбутнє змусила його ретельно вивчити план першої операцiї армiї.
Хоч з задумом всiєї операцiї, з якою вiн в перший же день був ознайомлений, Вiсiмнадцятiй армiї вiдводилася головна роль i для виконання видiлялися значнi сили, вiдповiдно до розроблених ще ранiше планiв, i передумувати щось було вже пiзно, у Степана Архиповича з"явилося бажання дещо передумати.
Ще до того, як вступив у командування армiєю, Даниленку здалося сумнiвним, що дiлянка прориву була вибрана на правому фланзi армiї, двi дивiзiї якої займали разом з дивiзiями П"ятої армiї плацдарм на правому березi Днiпра, захоплений ще у вереснi минулого року. Переправившись в перший же день на цей плацдарм i перевiривши все на мiсцевостi, впевнився, що сумнiви були не даремними: панiвнi висоти були в руках у противника i мiсцевiсть для атакуючих вiйськ нiчого доброго не обiцяла. Так само мiсцевiсть не сприяла для прориву на оперативний простiр i в межирiччi Прип"ятi i Днiпра - там тримала тридцятикiлометровий фронт Двадцять перша територiальна дивiзiя його армiї. Лiс i болото - пiхотнi батальйони дивiзiї займали оборону в окремих опорних пунктах на висотках, де було вiдносно сухо. Противник також закрiпився на сухому i перекрив дороги, якi вели на пiвнiч.
Наносити тут головний удар було безперспективно - впевнився в своїх сумнiвах Даниленко.
Наступної доби, прихопивши з собою полковника Музиченка - армiйського розвiдника, вiн побував на лiвому фланзi армiї, де значну дiлянку займала Сорок п"ята територiальна дивiзiя. Її полки i батальйони тримали оборону правого берега Прип"ятi i блокували 217-у стрiлецьку дивiзiю росiян, яка утримувала захоплений минулої осенi плацдарм на нашiй територiї. Намiр був подивитися на переднiй край гарненько, як воно все зблизька виглядає - i з раннього ранку, i вдень, i ввечерi. Подивитися i подумати.
А заодно i перемовитися з бiйцями, з їхнiми командирами. Коли приїжджаєш один, без почту, такi розмови бiльше дають, краще усвiдомлюєш для себе не тiльки дiйсний настрiй бiйцiв в траншеях, але й їхню думку про противника, яка склалася за якихось триста метрiв вiд нього, на вiдстанi голосу.
Саме тут, погомонiвши з дивiзiйними розвiдниками, з командиром дивiзiї полковником Кучерявенком i начальником штабу, прийшла в голову iдея наносити перший удар на флангах ворожого плацдарму. З вузла зв"язку дивiзiї поставив генерал-майору Стеценку задачу опрацювати цей варiант начорно.
Повернувшись пiзно ввечерi в штаб армiї, Даниленко вiдразу ж сiв працювати разом з генералом Стеценком, по ходу справи викликаючи всiх, хто був потрiбен, а потрiбно було чимало. Раз дiлянка головного удару переносилася - це стосувалося майже всiх. Особливо багато вносилося в артилерiйське i iнженерне забезпечення операцiї. Доводилося заново планувати i новi сектори вогню, i новi колоннi дороги для руху вiйськ, i новi переправи. Стеценко сказав, що командувач фронту не втримається, вже завтра приїде, аби своїми очима подивитися на нову дiлянку прориву. Тому вганяв у пiт працiвникiв штабу, хотiв завтра, до приїзду командувача фронту показати, як далеко зайшла їхня робота. Показати, що цi корективи, попри всю їхню трудомiсткiсть не викличуть зволiкань i не позначаться на термiнi готовностi армiї до наступу...
Основний об"єм роботи, однак, припадав не на коригування плану майбутнього наступу, бiльшу половину свого часу командарм i начальник штабу Вiсiмнадцятої армiї витрачали на вирiшення проблем переформування територiальних пiхотних дивiзiй армiї в мотопiхотнi i механiзованi з"єднання.
I це була одна з причин його призначення командувачем Вiсiмнадцятої армiї. Не тiльки досвiд служби в болотах, а й досвiд швидкого переформування територiального з"єднання в мотопiхотну дивiзiю i потiм в моторизований корпус, були пiдставою для сходження Даниленка на вищий щабель в службовiй кар"єрi. Це Степан Архипович зрозумiв в перший день командування армiєю. На нього покладалися великi надiї. "Що ж, подумав вiн, коли на мене так покладаються, невдячним буде цi сподiвання не виправдати..."
...Появою i вдосконаленням структури Територiальної Армiї Оборони України українцi завдячують своєму сусiдству з Радянською Росiєю. А сусiдство з найбiльшою в свiтi країною, яка марить Свiтовою Революцiєю, є досить обтяжливим для навколишнiх країн. Передусiм тим, що потрiбно весь час бути готовим вiдбити несподiваний удар Червоної армiї, яка почала свiй Великий Визвольний Похiд.
Ця готовнiсть вiдстояти свою незалежнiсть вiд зазiхань неситих "кремлiвських мрiйникiв", передусiм означає, що потрiбно мати досить чисельну армiю, яка здатна привести до тями росiйських "визволителiв". Погано те, що в мирний час чисельнiсть армiї будь-якої держави не може перевищувати одного вiдсотка вiд загальної чисельностi населення. Коли чисельнiсть Збройних Сил країни наблизиться до цього фатального рубежу, або перевищить його, нацiональна економiка почне пробуксовувати, темпи розвитку знизяться, країна почне бiднiти, слабшати i, врештi-решт, її вiдiтруть вiд провiдної ролi в свiтових справах.
Перед Великою вiйною найбiльша країна свiту - Росiйська iмперiя Романових - мала чисельнiсть населення в сто вiсiмдесят мiльйонiв i армiя мирного часу напередоднi Великої вiйни становила мiльйон чотириста двадцять три тисячi осiб. Найбiльша в свiтi армiя мирного часу. Царський уряд - потрiбно вiддати йому належне - розумiв небезпеку подальшого збiльшення армiї. Бо армiя не просто вириває з економiки пiвтора мiльйони здорових i сильних працiвникiв, вона, i це головне, перетворює їх з працiвникiв в споживачiв. Солдата потрiбно кормити i одягати, йому потрiбно платити грошi, лiкувати i розважати, для нього потрiбно будувати казарми, а найперше - його потрiбно озброювати. За кожним десятком тисяч солдатiв - десятки тисяч творцiв зброї, науковцiв, конструкторiв, технологiв, металургiв, металiстiв, гiрнякiв, працiвникiв транспорту i зв"язку, орачiв i тваринникiв. На мiльйонну армiю працюють мiльйони людей поза армiєю. Всi вони виключаються з процесу творення i працюють на руйнацiю. Всi цi мiльйони, зайнятi в воєннiй промисловостi, також потрiбно кормити i одягати, їх потрiбно забезпечувати транспортом i житлом, їм потрiбно платити заробiтну плату, як правило, вищу, нiж в цивiльнiй галузi, i пенсiю. Маючи армiю в мiльйон солдатiв, ми саджаємо на шию суспiльству багато мiльйонiв, якi працюють на потреби вiйни...
Українська Держава, вiдбивши пiзньої осенi двадцятого року росiйських "червоних" коней, постiйно жила в передчуттi близького "визволення" пiвнiчним сусiдом. Без усякого сумнiву, українцi були першими, кому росiйськi комунiсти готували "совєтизацiю". Розмiри країни, значнi для Європи, але невеликi порiвняно з Радянським Союзом, не дозволяли українському керiвництву, використовуючи територiю, як своєрiдний амортизатор, мати досить часу в разi несподiваного удару "визволителiв", аби провести мобiлiзацiю i довести чисельнiсть армiї до потрiбної величини. Неоголошена вiйна, яка йшла на пiвнiчних i схiдних кордонах України аж до двадцять шостого року, подiї на Кубанi в тридцять другому i тридцять третьому роках не лишали надiї на мирне спiвiснування Української Держави з перетвореною комунiстами в плацдарм Свiтової Революцiї Радянською Росiєю. То ж потрiбно було створити систему безпеки, щоб i країну не розорити, i бути надiйно захищеним вiд усяких несподiванок з боку сусiди - Радянського Союзу.
I така система була створена. Це була Територiальна Армiя Оборони України.
Коли в тридцять п"ятому роцi була звершена реформа Збройних Сил, в найбiльш чисельних, Сухопутних вiйськах, залишилося всього п"ять пiхотних дивiзiй, якi отримали статус гвардiйських, i якi стали базовими для вiдпрацювання тактики бою, органiзацiї вiйськ i способiв мобiлiзацiї. Решта пiхотних i кавалерiйських дивiзiй всiх армiйських корпусiв була рiшуче скорочена, частина їх переводилася на штат територiального вiйська. Основною одиницею Сухопутних вiйськ стала бригада. Оскiльки з двадцять дев"ятого року взяли курс на повну моторизацiю армiї, формувалися мотопiхотнi, механiзованi i танковi бригади. I повнiстю завершити формування тридцяти бригад - по десять кожного типу - вдалося тiльки напередоднi вiйни, восени сорок першого року, коли були прийнятi на озброєння зразки бронетанкової технiки вiтчизняного виробництва: середнi танки, бронетранспортери, самохiднi артилерiйськi установки i весь супутнiй спектр озброєння. Тiльки це дуже дороге задоволення - повна моторизацiя армiї, тому територiальнi дивiзiї, а їх налiчувалося всього двадцять п"ять пiсля закiнчення реформи, залишалися пiхотними з дуже незначною кiлькiстю автотракторної технiки, що значно обмежувало маневренi можливостi таких з"єднань. Це не вважалося, однак, недолiком, дивiзiї ж призначенi були не для маневреної вiйни, а для статичної позицiйної оборони. Коли всiм, вiд командира дивiзiї до стрiльця пiхотного вiддiлення ясна i зрозумiла задача: в окопах сидiти будемо i не пускатимемо супостата на рiдну землю, сидiтимемо в окопах до перемоги, або до своєї смертi! Однак двадцять п"ять дивiзiй резервiстiв надто мiзерна кiлькiсть, коли росiйськi "визволителi" можуть виставити i сто, i сто п"ятдесят, i двiстi стрiлецьких дивiзiй - мобiлiзацiйний ресурс величезного Радянського Союзу це дозволяв зробити: комунiстичнi вождi могли вiдразу поставити пiд знамена до чотирнадцяти мiльйонiв солдат, а "червонi маршàли" не вiдмовилися вiд простої i невигадливої концепцiї "росiйського парового котка". Тому ще в кiнцi тридцятих була розроблена i опрацьована на навчаннях та маневрах, а в тридцять восьмому i на практицi, проста та ефективна система розгортання нових пiхотних дивiзiй з "партизанських" з"єднань Територiальної Армiї Оборони України.
Суть її полягала ось в чому.
Кожна дивiзiя мали чотири комплекти озброєння, як того, що зосталося ще вiд сформованих в перiод становлення Української Держави з"єднань, так i тих, що виробили в двадцятих та тридцятих роках пiдприємства вiтчизняного вiйськово-промислового комплексу.
На складах самої дивiзiї наявний був другий комплект озброєння, а решта зберiгалося в арсеналах, на базах зберiгання вiйськової технiки i озброєння. Для чого? Кожна рота та батарея мали всього двоє офiцерiв - командира роти чи батареї i командира першого взводу. I коли дивiзiя знiмалася i виходила по тривозi в район зосередження, на мiсцi залишалися заступники командира дивiзiї, командирiв полкiв, начальникiв штабiв, командирiв батальйонiв, i вiд кожної роти i батареї - командири перших взводiв. I залишався повний комплект озброєння дивiзiї. Що це таке? Це скелет дивiзiї другого формування. Не потрiбно формувати нову дивiзiю заново, вона вже є, всi командири один одного знають, дивiзiя наповнюється резервiстами, вони отримують зi складiв озброєння, яке вже є в наявностi, - i друга дивiзiя готова!
Це дуже хороша система. Вона дозволяє мати вдвiчi бiльше з"єднань, нiж їх бачить противник. Тим бiльше, за попереднi роки було пiдготовлено чотири-шiсть комплектiв особового складу. Бiйцi i унтер-офiцери, а також молодшi офiцери вже знають один одного, вони походять пiдготовку в цiй же дивiзiї, як правило, це сусiди, колеги по роботi або ж просто добре знайомi люди. Тому на бойове згуртування взводiв та рот витрачається зовсiм мало часу, всього доба або й кiлька годин i друга дивiзiя може йти в бiй.
В перiод Судетської кризи таким чином всього за тиждень було збiльшено кiлькiсть територiальних дивiзiй з двадцяти п"яти до ста пiхотних з"єднань. Осiнь тридцять восьмого, коли через Карпатськi перевали пiшли українськi дивiзiї на допомогу Чехословацькiй Республiцi, показала деяким полiтичним дiячам, що армiя Української Держави має достатнiй потенцiал для ведення повномасштабної вiйни.
З такою ж самою кiлькiстю - двадцять п"ять територiальних дивiзiй, яка негайно збiльшилася в чотири рази - з"єднань ТАОУ вступила українська армiя у вiйну з Радянським Союзом. Для оборони країни цих сил було досить, та тiльки однiєю обороною вiйни не виграються. Практика показала, що iснуюча органiзацiя Сухопутних вiйськ достатня для оборони, але Українська Держава не може вести довгу позицiйну вiйну на виснаження, потрiбно буде переходити вiд стратегiї виснаження противника до стратегiї його розгрому. А така стратегiя потребувала рухомих вiйськ. А також панування в повiтрi.
То ж йшов пошук нових органiзацiйних форм танкових i мотопiхотних з"єднань.
Основним тактичним з"єднанням Сухопутних вiйськ була дивiзiя. Ще до початку вiйни вищi тактичнi з"єднання Сухопутних вiйськ органiзацiйно подiлялися на важкi дивiзiї: танковi i механiзованi; та легкi: мотопiхотнi i територiальнi пiхотнi. Дивiзiї мали практично однакову органiзацiйну структуру, яка складалася з двох основних елементiв: дивiзiйна основа, до неї входили постiйнi частини i пiдроздiли бойового i тилового забезпечення та бойова частина, вона складається з трьох-чотирьох полкiв по три-чотири батальйони рiзного роду вiйськ, якi й визначають призначення або тип дивiзiї.
Двi-три дивiзiї входять до складу армiйського корпусу, який є вищим оперативно-тактичним об"єднанням. Навчання i маневри мирного часу i досвiд перших мiсяцiв вiйни показав, що саме танковий або моторизований корпус є найбiльш потужним i одночасно високомобiльним i керованим оперативним об"єднанням для ведення загальновiйськового бою, ефективний, як в оборонi, так i в наступi.
Саме ця обставина зумовила переформування в Українськiй армiї дивiзiй ТАОУ в моторизованi i танковi корпуси, до складу яких входили танковi , механiзованi i мотопiхотнi дивiзiї...
За планом, чотири пiхотнi дивiзiї Вiсiмнадцятої армiї переформовувалися в армiйськi корпуси. Переформованi дивiзiї, якi знаходилися на днiпровському плацдармi, призначалися для головного удару i прориву на всю глибину оборони противника аж до Рєчицi, де вони мали вийти на оперативний простiр. При цьому радянськiй розвiдцi досить важко буде встановити факт переформування дивiзiй. На передньому краї залишалися тi ж самi пiхотнi батальйони територiальних пiхотних дивiзiй. По вже не раз вiдпрацьованiй схемi з територiального з"єднання видiлявся кiстяк дивiзiї другого формування i в близькому тилу за кiлька днiв з"являлася нова пiхотна дивiзiя. Тiльки цього разу вона мала iншу структуру i штати: формувалася моторизована пiхотна дивiзiя. Озброєння i бойову технiку новi з"єднання отримували прямо з заводiв, якi вже з весни сорок третього року працювали в режимi вiйськового часу. Таким чином Шiстдесят п"ята пiхотна дивiзiя ставала Шiстдесят п"ятим моторизованим корпусом в складi Шiстдесят п"ятої i Сто шiстдесят п"ятої мотопiхотних i Одинадцятої танкової дивiзiй...
До останнього часу дiлянку прориву на днiпровському плацдармi займала Шiстдесят п"ята територiальна пiхотна дивiзiя. Тепер пiхотнi батальйони дивiзiї вiдвели в тил, в третiй ешелон, а на їхнє мiсце висувалися пiдроздiли Сто шiстдесят п"ятої iнженерно-штурмової бригади. Змiна пройшла на протязi двох ночей i штурмовi батальйони, яким випадало наступати в першому ешелонi, сiли в окопи переднього краю, до цього зайнятi рiдким ланцюжком пiдроздiлiв Шiстдесят п"ятої дивiзiї.
Змiна вiдбувалася зi всiєю необхiдною обачнiстю, нiчна тиша нiчим не порушувалася, непомiтно для росiян. Новi частини, займаючи вчора i сьогоднi переднiй край, старанно спостерiгали за противником. Командири батальйонiв i рот, та й бiльшiсть командирiв взводiв, вже побували тут, але унтер-офiцери i рядовi бiйцi прийшли сюди, на цей переднiй край, вперше; а саме їм випадало першими пiднiматися в атаку, i вони також повиннi освоїтися i звикнути до того, що лежало перед ними.
Слiдом за батальйонами двох iнженерно-штурмових бригад першого ешелону, впритул, присунутi були дивiзiї другого ешелону, Тридцять четвертий армiйський корпус.
Щоб все це вiдбулося швидко i тихо, точно в призначений термiн, знадобилося особливо велике напруження в роботi всiх штабних i тилових служб. I повертаючись на командний пункт армiї, Даниленко, попри те, що довелося декого покартати за рiзного масштабу недолiки - без цього жодна велика справа не обходиться - вiдчував почуття великої вдячностi до людей. Бо, коли казати правду, без старання сотень i тисяч людей, якi, кожен на своєму мiсцi, роблять свою справу, командувач армiї один, сам по собi, безсилий. Хоча, здавалось би, цьому тверезому усвiдомленню заважає посада командувача армiї i звичка, що з цiєю посадою пов"язана, говорити i писати "...Я наказав", "...Я вирiшив"...
Попрацювали з начальником штабу над можливим розвитком подiй на плацдармi цiєї ночi, час вiд часу викликаючи офiцерiв оперативного вiддiлу. Потiм, переговоривши з командирами штурмових бригад i пiхотних дивiзiй на прип"ятських i днiпровському плацдармах, командувач викликав начальника iнженерної служби армiї полковника Яблонського. Олексiй Яблонський був вiйськовим iнженером ще у Велику вiйну i не квапився доповiдати, що у нього все в порядку. Все, що належало зробити до початку наступу, вiн зробив, зробив i понад це, за своєю iнiцiативою. I всi недолiки, помiченi командувачем, виправив. Але сам залишався невдоволеним iнженерним забезпеченням операцiї i, вже йдучи, сказав:
- Нам би ще доби три, товаришу командувач. Ну, хоча б двi...
- Чого захотiв! - Усмiхнувся Даниленко. - Тепер нам i години зайвої нiхто не дасть!
Потiм прийшов начальник медичної служби. Вiдпустивши його, поговорили з авiаторами, чи не завадить погода завтрашнiй роботi. Командир авiацiйного корпусу, приданого армiї, - колись вчився разом з командувачем армiї на командному факультетi Вiйськової Академiї, - заспокоїв, а Даниленко себе за цей дзвiнок подумки вибатькував. Дзвiнок авiаторам - зайвий, однак все-таки не втримався!
I нiчого тут не поробиш, чим ближче до справи, тим сильнiше турбуєшся.
- Головна задача авiаторам на весь сьогоднiшнiй i завтрашнiй день - захист плацдармiв. Коли штурмовики будуть дiяти так, як вчора i сьогоднi -дiдька лисого вони нас з плацдармiв зможуть зiпхнути. - Сказав Даниленко наостанцi, вiдчуваючи досаду на самого себе.
Пропрацювавши з начальником штабу ще близько години i сказавши йому, що повернеться о двадцять третiй годинi, Даниленко зiбрався пiти до себе, трохи перепочити пiсля важкого дня. Сiвши за стiл, з подивом побачив, що на ньому нiчого не зосталося. Все, що до цього часу намiчено було зробити, все було зроблене. Кiлька хвилин сидiв, вiдчуваючи втому вiд напруги дня, i щоб позбутися калейдоскопiчного мигтiння подiй останнього часу, навiть думки про вiйну i завтрашнiй день намагався прогнати.
Вiн сидiв непорушно досить довго, вiдчуваючи, як поступово витiкає з тiла втома...
Глянувши на годинник - хвилинна стрiлка не дiйшла двох подiлок до цифри 12, генерал поквапився до штабного модуля, де чекав начальник штабу. Вийшовши, з тривогою пiдняв до неба обличчя, чи не накрапає дощ? Але нi, це лиш здалося, тiльки вiтер шумiв в листi. Вiн вже пiдходив, коли дуже далеко, за спиною, виник ледве чутний гул лiтакiв. Даниленко зупинився i прислухався. Гул мiцнiшав i розходився хвилями.
Начальник штабу, коли командувач зайшов, розмовляв по телефону.
- Авiатори телефонували. - Поклавши трубку, сказав Стеценко. - Дивiзiя дальнiх бомбардувальникiв уже в повiтрi. Пiшли на цiлi.
- Що ж, потрiбно вважати - дiйсно почали! - Сказав Даниленко.