...Прикритий дерном пiсок брустверiв на боцi противника свiтлiв плiшинами на бурому прибережному пригорбку - дерен висох i трава втратила свою зелень. З початку вiйни стрiлецька дивiзiя росiян захопила на нашому березi Прип"ятi чималий плацдарм i проти нього тут встав в оборону пiхотний полк нашої територiальної дивiзiї. За рiк оборона i наша, i ворожа, облаштувалася, встоялася, утряслася i на стороннього спостерiгача справила б враження природностi i стабiльностi. Звiдси добре проглядалися радянськi позицiї, якi розташувалися на горбкуватому узлiссi, за ними в кiлометрi рiвнина спускалася до самого берега Прип"ятi. Але двi доби тому оборону батальйону розтягли - якийсь полк дивiзiї вивели в тил для поповнення чи переформування - i рiвновага протистояння враз порушилася. I те, що з цих ворожих, вже майже рiк розташованих на нашому березi рiчки, позицiй також проглядається нова лiнiя нашої оборони, не радувало, але й не хвилювало: прийде час i все прийде в норму, а вогонь скрiзь може дiстати.
За низькими хмарами зависло сонце, готуючись пiрнути за горизонт, - їхнi краї вiддавали в жовтизну i рожевiсть. Померхла трава схилилася назустрiч нашим траншеям - подув рiвний i несильний пiвнiчно-схiдний вiтер. Пригорбок спадисто спускався до заболоченої лощини. Майже по самiй її кромцi йшли окопи передової охорони росiян - добре замаскованi, одначе мiлкi - в них виступала вода i москалi в них ходили пригiнцi. Далi тягнувся купинястий луг з пучками бурих трав, коричнево-туманний чагарник, потiм знову купинястий луг. А ще далi звивалися траншеї переднього краю з буграми дзотiв i щiлинками ходiв сполучення, а вже за горбистим берегом - Прип"ять. Рiка текла вздовж передової, то наближаючись метрiв на триста-чотириста, то вiддаляючись на кiлометр-пiвтора. На тому боцi ночами гули невидимi з нашого берега машини, якi пiдвозили все, що потрiбно було вiйськам на передовому плацдармi з ближнiх тилiв.
Над переднiм краєм - тиша осiннього дня. Але луг залишався таким же самим соковито-зеленим, можливо по контрасту з чорними вирвами вiд снарядiв i мiн на нiчийнiй смузi i там, де проходили траншеї.
- Товаришу капiтан, по моєму, вони зранку вiдходять в другi траншеї. - Висловив здогад командир сьомої роти лейтенант Зайченко. - А там у них i несправжнi є. Я примiтив.
- Примiтив? Яким чином? - Командир третього батальйону капiтан Сташенко пiдняв бiнокль.
- А там, де справжнi, вони маскування обновлюють часто, а на хибних - лiньки, воно жовтiше...
Дiйсно, перед узлiссям висохле листя маскування помiтно видiлялося, тягнулося, петляло жовтiючим валом. Комбат задумливо сперся пiдборiддям на бiнокль.
- А як би це перевiрити? -Обернувся вiн до командира роти.
- Перевiряли. Вчора хлопцi з передової охорони пiдбиралися майже до самих окопiв. Кажуть, нiкого там немає, жодного звуку не чути... Пустi...
- Не факт... Не факт... - Капiтан гостро глянув на ротного. - А запалювальнi набої в тебе є?
- Можна принести з пункту бойового живлення.
- А ну пошли за ними. - Наказав Сташенко, ще не впевнений, що його задум справдиться.
Коли посланий боєць повернувся, швиденько спорядили запалювальними ланку стрiчки.
- Надiньте, товаришу капiтан. - Простягнув його свого шолома лейтенант, коли комбат пiднявся було на сходинку.
Перша черга легкого кулемета не досягла мети. Капiтан збiльшив прицiл i натиснув спусковий гачок. Вгледiвся. Влучив чи нi звiдси не розгледiти, а те, чого очiкував, також не з"явилося... Дав ще одну чергу... Сташенко вже прибрав кулемет з брустверу, коли спостерiгач, який слiдкував за росiйськими траншеями, радiсно щось вигукнув. Над рудим валом затемнiв, закучерявився димок, зблиснув язичок полум"я i, роздмуханий вiтром-низовиком, поповз, як по пороховому шнуру далi.
А потiм трапилося те, чого нiхто в наших траншеях не очiкував.
Листя, яке ймовiрно маскувало кулеметне гнiздо, раптом спалахнуло i, забувши про iншу небезпеку, обслуга кулемета вискочила з окопу. Збоку двiчi ляснули пострiли, один з росiян змахнув незграбно руками i впав долiлиць, i другий кацап було спiткнувся, але за мить пiдхопився i стрибаючи по вiдкритому мiжтраншейному простору довгими стрибками, як заєць, скочив в другу траншею.
В стрiчцi кулемета ще залишалися набої i капiтан повiв вогонь короткими чергами. В свою чергу, росiяни не забарилися з вiдповiддю, прикрили свою першу траншею вогнем з глибини. Помiтивши переполох в окопах противника, вiдкрили вогонь черговi кулемети роти... Москалi вiдповiли, потiм пiдключилися батальйоннi мiномети i з одного, i з iншого боку. Куди й подiвалася тиша цього осiннього вечора...
Коли за пiвгодини гармидер стих i все попереду знову зацiпенiло, затаїлося, капiтан, побачивши збентежене, майже ображене обличчя Зайченка, засмiявся:
- А казав - оманливi... Начинка-то справжньою виявилася! - I пiдморгнув задоволено.
Однак начальник штаб батальйону старший лейтенант Ямпольський, коли Сташенко розповiв про причину шуму на передовiй, стривожився.
- Ось це менi й не подобається. - Дiловито зауважив вiн на слова комбата. I пояснив своє невдоволення. - Вчора вони були пустими, це точно... Полкова розвiдка минулої ночi нiчого там не виявила...
- Менi теж не подобається. - Погодився комбат. - Виходить, супостат пiдтягнув до передової лiнiї якiсь новi пiдроздiли. Для чого? Потрiбно доповiсти в штаб полку... I самим вжити запобiжних заходiв...
Пiдстави для занепокоєння у комбата були. Полк займав оборону на дiлянцi завдовжки бiльш, як сiм кiлометрiв. В першому ешелонi були два пiхотних батальйони - по кiлометру траншей на роту. А на плацдармi засiла повнокровна стрiлецька дивiзiя "червоних". Правда, ще один батальйон полку займав оборону в другому ешелонi за два з половиною кiлометри вiд передової, але сподiватися можна було тiльки на вогневу перевагу українцiв: 134 полк i один батальйон 135 полку пiдтримували бiльше двохсот артилерiйських стволiв калiбром 87,6 мiлiметра - дивiзiйний артполк i окрема артилерiйська бригада.
Батальйон зайняв позицiї на передовiй тиждень тому, пiсля тижневого вiдпочинку в другому ешелонi - командування суворо дотримувалося статутних вимог: два тижнi на передовiй, тиждень в тилу. I змiни, якi вiдбулися за час їхнього перебування в другому ешелонi, потрiбно було обдумати i знайти причину. До того ж, старий начштабу батальйону ще перед виходом на вiдпочинок був вiдкликаний i зараз прийняв командування батальйоном у новосформованiй дивiзiї, яку, за чутками, мали вiдправити на пiвдень, де ще з лiта йшли безперервнi бої. А новий начальник штабу батальйону ще недавно командував сьомою ротою, в якiй сьогоднi надвечiр побував комбат i виявив iстотнi змiни у супостата. Щоправда, капiтан Сташенко обдумав цi змiни в обстановцi на передовiй i вжив вiдповiдних заходiв. Вiн обговорив з командиром сусiднього батальйону отой гармидер - стики завжди потрiбно контролювати особливо.
Коли б начальник штабу батальйону залишався старий, можна було б просто повiдомленням про вжитi заходи обмежитися, але старший лейтенант був зовсiм зеленим, а капiтан був не тiльки командиром батальйону, вiн Статутом Бойовим зобов"язаний ще й вихователем для пiдлеглих бути.
- Отож, Iване Григоровичу, яких заходiв ми маємо вжити? - Зазвичай командирське навчання проводилося на сон грядущий. - Тiльки спочатку скажи менi, для чого той кулеметик росiяни там встановили? Для того, щоб вiд нас вiдбиватися чи для того, щоб нас трiшечки вiдлупцювати?
- Ну, точно не для того, щоб вiд нас... - Ямпольський розгорнув нещодавно закiнчену схему нового району оборони батальйону, якою, до речi, дуже пишався. - Атакувати росiян з траншей сьомої роти нiхто не буде, москалi i самi не дурнi, i нас дурнями не вважають. Тiльки ж i вони наносити по сьомiй ротi свiй удар тут також не будуть. Навiть, коли ввiрвуться в траншеї з флангiв, їм це нiчого не дасть. Позицiї в долинцi, з бiльш високих мiсць вдарять нашi кулемети, i зайнятi траншеї не врятують - вогонь дiстане зверху. Коли тут i атакувати, то атакувати стик з другим батальйоном. Хоча ще нiчого не вiдомо, противник може вдарити по всьому фронту батальйону, а то й полку.
- Що ж, логiчно. Але вони вже вдаряли, ще рiк тому i нiчого доброго не вийшло з тих ударiв. - Капiтан з задоволенням роздивлявся дбайливо, з стараннiстю i любов"ю накреслену схему. - Тому про атаку батальйону чи полку поки що говорити не будемо. Бiльш ймовiрним була б розвiдка боєм. Так?
- Схоже, що так. - Погодився начштабу. - Схоже, кулемет цей в разi проведення розвiдки боєм поставлений москалями прикрити вiдхiд у свої траншеї, щоб ми на їхнiх плечах до них туди не ввiрвалися.
- Тому про нашi мiркування повiдом у штаб полку, а з сусiдом праворуч я про це вже погомонiв...
...За трьома накатами блiндажа, в землi, передова майже не прослуховувалася. I в сирiй теплуватiй темнотi думалося особливо тривожно. За накатами шурхотiли мишi, по-домашньому i якось весело. Зрiдка, коли десь вибухав снаряд, до шурхотiння додавався шерех - обсипалася пiдсохла земля. Капiтан пововтузився, влаштовуючись зручнiше, попустив ремiнь на двi дiрочки - з того часу, як батальйон розтягнули, спали не роздягаючись, - i навiть став похропувати, коли вiдразу, обвалом, на оборону батальйону посипалися мiни. В першi секунди пробудження, напiвсонному, йому здалося, що загуркотiли пiд високим склепiнням училищної казарми пiдбори курсантiв i котки станкових кулеметiв: йому наснилося на залишку ночi рiдне Одеське пiхотне училище. Ще напiвсонний, та вже на ногах, затягуючи ремiнь i зсовуючи кобуру з живота назад за спину, капiтан знав, що сипалися мiни - вони по-особливому, противно вили i вибухали нiбито поверхнево, без глибинного снарядного тремтiння.
Ось неподалiк вибухнув вже снаряд - земля здригнулася, забрязкотiли на столi алюмiнiєвi кружки та казанок з залишками чаю. Капiтан вiдзначив про себе, що противник водить артилерiю. Та смутна тривога, яка гризла з вечора, змiцнiла, а сам вiн нiби-то роздвоївся.
"Ну, ось... почалося. Почалося." - це була найперша думка.
Сташенко побачив свого зв"язкового, що нiмотно розкривав рота, а що саме вiн кричав, годi було почути - пролунав новий оглушливий вибух зовсiм неподалiк i вибухова хвиля зiрвала брезентову запону, яка замiняла дверi. Близько заторохтiли-закашляли, нiби захлинаючись цим кашлем зенiтнi автомати - згори напливав дзвенячий гул моторiв. Капiтан схопив пiстолет-кулемет i вискочив назовнi. Зверху падали грудки землi, а в промiжках диму, що нависав над бруствером, мигнув силует лiтака, який виходив з пiке.
Поступово, хоча ця поступовiсть i зайняла всього секунди, Сташенко взяв себе в руки. Пiсля думки про початок ворожого наступу, прийшла впевненiсть в тому, що москалi не можуть так довго i так бездарно стояти на мiсцi, коли на пiвднi нашi вiйська вийшли до берегiв Дону. Противник повинен був помiтити, що тут ми знiмаємо з передової частини i вiдводимо їх в тил. А потiм - куди їх? I дурневi зрозумiло, на пiвдень. Там зараз головне. Противник не може не помiтити, що оборона батальйону розтяглася, i зараз, коли заболочений берег за лiто пiдсохнув, зобов"язаний довбонути. В самий раз вдарити по сухому...
Капiтан поки що не знав, що виведена з передової дивiзiя зупинилася в лiсах зовсiм недалеко i вiдпрацьовувала задачi наступального бою. Вiдпрацювання цих задач вона вела так, що не бачити цього противник не мiг... I, звичайно, Сташенко не мiг знати, що зважаючи на нашi успiхи на пiвднi, у противника, який протистояв його дивiзiї, не все було в порядку - вище командування вимагало створення маршових пiдроздiлiв, бажано з добровольцiв, для вiдсiчi зазiхань нахабних хохлiв на "iконнi росiйськi землi".
Для того, щоб вiдправити цi маршовi поповнення, росiйське командування мало точно знати, що замислили хитрi хохли i чи не з"явилися у них в глибинi новi частини, якi готуються тут до наступу...
...Снайпери пiд самий ранок зiбралися бiля кухнi, командир батальйону ще ввечерi попередив, що день буде тривожним, невiдомо чи вдасться попоїсти, а яка ж то вiйна на голодний шлунок...
Командир господарчого взводу фельдфебель Луценко покачав у руцi незайману пляшку з коньяком - п"ятсот грамiв, якраз денна норма на пiхотне вiддiлення - i поставив її в куток полички.
- Що ж, нехай стоїть до вечора. - Снайпери допивали мiцний солодкий чай - колотий цукор лежав бiлою iскристою гiркою без усякої норми на блюдечку з мирними яскраво-червоно-синiми квiтами, такими недоречними на вiйнi. Бiйцi тiсно сидiли за столом в землянцi командира господарчого взводу i кухар з червоними вiд диму i постiйного недосипу очима, прибирав залишки снiданку.
Разом з командиром, сержантом Юрченком, снайперiв було шестеро. З одного боку столу сидiли єфрейтор Лавриненко, рядовi стрiльцi Попович i Вiкторович - земляки-бiлоруси з села пiд Мiнськом, спаленого карателями в тридцять третьому, пiд час Бiлоруського повстання; навпроти сержант, єфрейтор Засядько i стрiлець Волков - два статечних земляка-хуторянина з лiсгоспу пiд Коростишевом.
- Застоялися... - Сержант насмiшкувато зiщулив очi. - Руки в ноги i бiгом виконувати наказ!
Бiйцi заворушилися, в"яло посмiялися i стали вибиратися з-за столу. Неподалiк вiд кухнi чекав приземкуватий ТПК , - водiй позiхав так, що ледь не вивихнув щелепи, - завантажилися в нього всiм гамузом i машинка, тихо чахкаючи мотором, притьмом доставила вiддiлення в тил сьомої роти. Залишивши транспортер за другою лiнiєю траншей - спасибi командиру батальйону, видiлив транспорт, а то фронт оборони три кiлометри, коли що, не набiгаєшся! - почимчикували ходом сполучення до висотки в тилу сьомої роти. А водiй ТПК вiдразу ж вмостився спати, загорнувшись в шинелю.
Вони вийшли до другої, запасної лiнiї оборони, яку весь останнiй мiсяць копав батальйон. Снайпери зiбралися в котлованi недобудованого дзоту. Ще не прикрита дерном свiжа глина брустверiв свiтлiла на бурому пригорбку. Позицiї "червоних" видно було добре i можна легко дiстатися потрiбного мiсця.
Власне, снайперське вiддiлення не було передбачене штатним розписом батальйону - це була мiсцева самодiяльнiсть командира батальйону i сержанта Юрченка - неодноразового призера Полiського краю зi стрiльби. Власне, вiн i до вiйська прийшов зi своєю гвинтiвкою - маузерiвським карабiном 98К з оптичним прицiлом. З карабiном же вiн i почав полювання на москалiв ще в вереснi, коли полк зайняв оборону проти захопленого росiянами на нашому березi Прип"ятi плацдарму. Потiм до нього пристали двоє студентiв - Попович i Вiкторович вчилися в Житомирському сiльськогосподарському iнститутi...
Снайпери пройшли по другiй лiнiї оборони до спуску траншеї в широку долину i проритим талими водами байраком виповзли в рiденький чагарник, де були обладнанi парнi окопи. За низькими щiльними хмарами зiйшло сонце. Ранок видавався сiрим, якимось натужним, свiтло сочилося зi сходу i окопи противника висвiчувалися контрастно, як на екранi. Сержант обережно зняв з оптичного прицiлу чохольчик i м"яко, як до дiвочої руки приклався щокою до прохолодного прикладу.
Мабуть, очiкування дурня-противника - найбiльш болiсний перiод в снайперському полюваннi. Коли ще вiн зволить висунутися з-за брустверу, пройтися вiдкритою мiсциною чи втнути якусь iншу дурницю. Капiтан сказав, що зранку саме тут можлива атака позицiй або сьомої роти, або сусiднього батальйону. Тiльки снайпери в це вiрили слабо, хоча капiтан майже нiколи не помилявся. Однак це вiдносили до його вiйськового талану - ну, має людина таке щастя, що ж поробиш. I Волков, потомствений мисливець з старообрядцiв Сибiру, ввечерi пробурчав осудливо, коли комбат ставив задачу: "Вигадуєш, командире..."
Але капiтан не образився, йому подобався статечний, неквапливий Волков.
- Ох, Гнат Зосимович, Гнат Зосимович... Ну, не вигорить, то що ви втрачаєте? Ну, день. А то й половину дня. А прикурити "краснопузикам" дамо... Та як знаєш, не хочеш - не ходи. Я ж не наказую...
- Це точно. - Злорадно ошкiрився Волков. - Я пiду, менi справа важлива. А не наказ твiй.
Очiкуючи якихось дiй противника, Гриць Юрченко згадував оту вечiрню перепалку i про себе лаяв москалiв, якi щось барилися з атакою, нехорошим словами - хлопцi нудьгували i це було дуже недобре.
- Сержанте, а ну глянь... - Позвав його Лавриненко. - Заворушилися... Он, праворуч...
Юрченко пiдвiв голову. Трохи праворуч, в радянськiй оборонi, зазвичай такiй тихiй i непомiтнiй, явно вiдчувався стороннiй рух. Сонце, що сходило, пiдсвiчувало оборону "червоних" густо. I в цьому розсiяному, сiрому свiтлi проступали легкi димки цигарок, iнодi тьмяно вiдсвiчував метал добре змащених рушничним мастилом шоломiв - нашi шоломи покривалися мiшковиною, плямисто фарбованою. В траншеях переднього краю противника накопичувалася пiхота, сумнiватися в цьому не доводилося. Почалося!
- Засядько, за мною! - Не обертаючись наказав Юрченко. Ймовiрний перебiг подiй вимагав перемiстити позицiю снайперiв трохи праворуч. - Лавриненко старший. Стрiляти пiсля нас. Все. До бою!
Юрченко i Засядько пробiгли метрiв сто i шмигнули в чагарник - колись тут вони собi вiдрили парнi окопчики для полювання. Першими вдарили мiномети росiян, потiм до них долучилися батальйоннi "сорокап"ятки". Сюди, до другої лiнiї оборони осколки не долiтали, лише напливав гiркувато-пряний, збуджуючий дим вiд розривiв. Юрченко бачив, як мигтять шоломи наших бiйцiв, помiчав, як серед бурого бур"яну звивалися зв"язкiвцi, зрощуючи обриви, i визначив, що все йде правильно i побоюватися нiчого.
Вогонь мiнометiв i артилерiї посилився i розширився на весь фронт батальйону, по тилам полку завдала удару ланка пiкiруючих бомбардувальникiв - по "пєшкам" дружно вдарили зенiтнi автомати з полкових тилiв, стрiляли, втiм, безрезультатно. Вогонь перемiстився з перших траншей нашої оборони в глибину - тепер "червонi" били по штабу батальйону i ходам сполучення.
Ось тут i почалася атака.
Противник вискакував жваво, стрiмко - застоянi, добре тренованi солдати нiби летiли над землею, як лiтаючi лижники пiсля злету з трамплiну. На секунди вони купчилися бiля проходiв в дротяних загородженнях, а потiм бiгли знову вперед. Цiлитися по тих, хто вже прорвався за дрiт, було нелегко i Юрченко стрiляв по тих, хто ще тiльки вистрибував на бруствер своєї, такої надiйної траншеї.
Перший же, пiдстрiлений ним росiянин на мить покачався в неприроднiй позi - задерши вгору руку з ППШ , виставивши вперед колiно, - та й завалився назад. Сержант почав стрiляти першим i стрiляв трасуючими, показуючи цiль i куди потрiбно стрiляти. I снайпери запрацювали. А сержант в цей час стрiмко змiнив магазин своєї самозарядної гвинтiвки - вiдклав з трасуючими кулями i вставив зi звичайними. Тепер цiлевказiвка нi до чого, противник, як на долонi, бий - як душа того забажає!
I снайпери били. Звичайно, багато "краснопузих" встигали вiдштовхнутися вiд брустверiв i мчали вперед, але багато, дуже багато падали горiлиць, залишалися лежати на брустверах.
В гуркотi бою, мiнних i снарядних розривiв гвинтiвковi пострiли, звичайно, тонули, трас не було, а тому убивче точний, на вибiр, снайперський вогонь пригнiчуючи дiяв на тих, хто ще не встиг вистрибнути. Вони загаялися i там, в траншеях, заметалися радянськi командири, виштовхуючи своїх солдатiв, що барилися, i снайпери стали бити по шоломах, вибираючи точку прицiлювання нижче, на зрiзi брустверiв: точно влучиш - куля проб"є шию; вiзьмеш трохи вище - куля влучить в голову; а коли гвинтiвка "клюне", куля проб"є землю i влучить в груди. Гвинтiвкова куля потужна, калiбр 8,6 мiлiметра, за пiвкiлометра пробиває броню у вiсiм мiлiметрiв, а верхiвку бруствера проб"є i не завихриться. Не пiстолет стрiляє...
- Засядько, б"ємо по кулеметах. Твої - лiворуч. Мої - праворуч. - Орiєнтири снайперами були визначенi заздалегiдь i зайвих слiв сержанту витрачати не було потреби.
Їхня пара повела вогонь по станковим "максимам", намагаючись вибити кулемети, якi пiдтримували атаку противника. Важко сказати, чи це їм вдавалося, однак з ритму снайпери їх все-таки збили: кулемети то замовкали, то починали працювати знову. Схоже, що кулемети мiняли позицiю, або замiнювали вибитi розрахунки.
Бiй тривав уже довго, хвилин десять i сержант починав ставити собi питання. Противник атакував широким фронтом, значить, не боявся мiн. Отже, його мiнери попрацювали славно, визначили i знешкодили наше мiнне прикриття. Ну й, дротянi загородження виявилися розведеними акуратно i розумно - в них були зробленi кiлька проходiв. Так виявлялося. Що ж, до розвiдки боєм росiяни пiдготувалися ретельно.
Тут була повага до чужої майстерностi i розрахунку, але це за законами вiйни викликало у сержанта тiльки приплив бойової лютi. Можливо тому вiн став стрiляти частiше i частiше став, без сумнiву, мазати. Пiймав себе на цьому i став стрiляти виваженiше, вперше вiдчувши бiль в правому плечi: вiддача у його снайперської самозарядки була сильна i рiзка.
Та як би точно не били снайпери, як би не заливалися нечутнi в гуркотi вибухiв черговi кулемети, потiм з"ясувалося, бiльшу половину з них розбили з гармат прямої наводки, бiльшiсть атакуючих прорвалася в траншею, добила кiлькох спостерiгачiв i захопила "язика". По тих, що прорвалися, снайпери бити не могли - в траншеї виднiлися тiльки шоломи i хто там свiй, хто чужий, розiбратися було неможливо...
...До командно-спостережного пункту батальйону капiтан дiстався за якiсь двi-три хвилини. За першою траншеєю, прикритий схилами висотки, ще з вечора чекали два АТ-М - артилеристам зараз все одно вони нi до чого, а коли фронт батальйону розтягнутий на три кiлометри, то командиру тiльки пiшки бiгати залишається. В другий АТ-М завантажився резервний взвод, набраний з тилових служб батальйону.
- Синку, - сказав капiтан водiєвi транспортера, - за хвилину ти маєш бути бiля мiнометникiв, за двi - бiля других траншей сьомої роти. Поїхали!
Дiсталися благополучно, лиш два чи три рази обсипало їх пiщаним прахом вiд ближнiх розривiв.
На КСП роти комбат застав тiльки артилерiйського спостерiгача i чергового зв"язкiвця i вiдразу ж кинувся до стереотруби - впевнитися в тому, що противник нацiлився на стик. I тiльки переконавшись, що росiяни створюють вогневий мiшок навколо стику з другим батальйоном, а по фронту ведуть вiдволiкаючий вогонь, остаточно звiльнився вiд передчуття загальної для всього полку бiди. Тепер все, що вiдбувалося стало його особистою бiдою i турботою. А тому заспокоївся i й думати вiн став вiдповiдно.
Тим часом "червонi" кинулися в атаку i Сташенко через стереотрубу бачив, як почали падати ворожi солдати в проходах i на своїх брустверах. I справедливо оцiнив роботу снайперiв. Але коли першi росiяни все-таки вскочили в першу траншею, не на жарт розiзлився на снайперiв i навiть вилаяв їх уголос. Хоч i знав, що був зараз несправедливим до них - не можуть же снайпери ось так вiдразу вiдбитися вiд сотнi чи й бiльше спецiально тренованих солдатiв. Але зробити з собою нiчого не мiг.
Капiтан не сумнiвався, що противник не надто сильний. Навiть коли вони зараз i утримаються в траншеї, батальйон виб"є їх до ночi. Та й сам противник не дурень, не стане вiн закрiплюватися в низинцi. Тут потрiбно рвати вгору, до другої траншеї. Правда, цiлком можливим був варiант, що росiяни основний удар завдадуть в iншому мiсцi або пiзнiше, а це просто-на-просто вiдволiкаючий маневр. Однак знав капiтан досвiдом своїм, внутрiшнiм чуттям - це всього лише розвiдка боєм. Перевiрка, як українцi тримають оборону, якi тут у них сили. I вiрно вгадав своїм вiйськовим чуттям стан командира полку - той вже цiлком уяснив обстановку i доповiв в дивiзiю, а там, мабуть, i в штаб армiї. Отже, капiтан Сташенко i його батальйон стоять зараз на весь зрiст перед штабами i начальством. Тим часом його друге, вiйськове, єство вже виробило план контратаки i його мiсце в нiй. Сташенко уже знав, що сам поведе людей в бiй. Тому, що iнакше не можна. Бо саме вiн має показати той смертний особистий приклад, i саме його батальйон стоїть в центрi всiєї оборони, а, значить, i батальйон, i його командир мають виглядати з найкращого боку.
Капiтан суворо, причiпливо оглядiвся. На КСП набилося чимало народу: спостерiгачi, зв"язкiвцi - свої i артилерiйськi, зв"язковi i загнанi пiд накати КСП вогневим нальотом мiнометники, сапери, артилеристи... Iншим разом капiтан розiгнав би всю цю братiю - непорядок же! - але зараз тiльки похмуро i причiпливо оглядiв їх - всi були зi зброєю, на контратаку всього цього воїнства вистачить! - i подумав, що добре вiн зробив, коли наказав зберiгати тут ящик ручних гранат.
- Товариш капiтан! - Раптом повернувся до нього артилерiйський спостерiгач. - Менi наказано коригувати вогонь всiєї "Акацiї". - Це був кодовий позивний артилерiйської бригади, що пiдтримувала полк. - У повному складi. - Трохи ошелешено додав артилерист. Його можна було зрозумiти: щоб один батальйон пiдтримувала цiла артилерiйська бригада - сто сорок чотири стволи калiбром 87,6 мiлiметра! - такого з самого початку цiєї вiйни нiхто не мiг пригадати.
А Сташенко дивуватися було нiколи, ось вiдiб"ємося вiд москаликiв, тодi й здивуємося, подумав капiтан, вiддаючи по телефону наказ ротi. Сам же кинув слухавку в руки молодшому лейтенанту i сказав:
- Тодi вирахуй установки по траншеї противника i нехай поставлять НЗВ мiж нашими i їхнiми траншеями, коли ми почнемо контратаку. - Капiтан грiзно i рiшуче оглядiв усiх i рикнув-скомандував. - Розiбрати гранати! Приготуватися до контратаки! - I дивився, як швидко, без метушнi розбирали гранати.
Бiйцi закiнчували споряджати гранати i Сташенко з-пiд лоба швидким поглядом пройшовся по їхнiм обличчям i вже спокiйним, звичайним своїм голосом наказав:
- Приготуватися... Виповзай по одному. - Цей дивний, на погляд бiйцiв, перехiд вiд рикаючої лютi до повного спокою був незрозумiлим, але саме вiн подiяв найсильнiше - в них також поступово накопичувалася бойова злiсть. Сташенко першим вийшов в траншею, поправив шолома i розправив ватну куртку пiд ременем. Потiм помахав руками, розстебнув один ґудзик i засунув за пазуху пiстолет: вiн готувався до рукопашної, це всi зрозумiли i також стали готуватися до неї: хто витягнув нiж i засунув за ремiнь, бiльшiсть же просто пересунули лопатки з-за спини на бiк i розстебнули застiбки на чохлах - карабiни багнетами не комплектуються, в рукопашному бою добре могла допомогти тiльки МПЛ - мала пiхотна лопата.
Капiтан пройшов по траншеї. Сiрi, землистого кольору солдатськi обличчя, деякi опутанi бiлими бинтами, дивилися на командира батальйону i Сташенко пiзнавав i не пiзнавав своїх солдатiв. На якусь мить вiн затримався над убитим санiтарним iнструктором роти Задорожним, у вiдкритi мертвi очi якого сипалися червонястi грудочки глини вперемiж з жовтавими пiщинками i налипали на роговицю. Пробiг мимо кулеметникiв Васильченка i Прохоровича, слюсарiв МТС з Овруча, якi постiйно сварилися один з одним, але дружно давали вiдсiч кожному, хто спробував би зачепити когось з них. Зустрiв зв"язкового командира сьомої роти Чебуренка, який нiс на спинi чиєсь обвисле i вимазане в глинi тiло i сам був вимазаний в глину. Потiм в ходi сполучення зiткнувся з кулеметником сержантом Бiлоножко, який вiдгрiбав з-пiд нiг стрiлянi гiльзи, i зупинився - тут центр, звiдси потрiбно вести контратаку!
Пiдбiгли бiйцi iз взводу резерву i комбат, миттєво випрямившись, не крикнув, а сказав:
- За мною! - I сам першим легко i спритно вискочив на бруствер ходу сполучення. I вже стоячи на повен зрiст на брустверi, ще раз змахнув пiстолетом-кулеметом i крикнув: - За мною!
Вiн бiг, не оглядаючись, знаючи, що за ним бiжать його бiйцi, i ще тому, що дивився весь час на правий фланг роти, вслухався в стрiлянину, в розриви мiн i снарядiв. Вони вибухали тепер значно лiвiше, в розташуваннi житлових землянок i штабу батальйону. "Добiжимо! Пiд гiрку, - думав капiтан, - хвилину, в крайньому випадку - пiвтори. За цей час їхнi мiнометники не встигнуть перенести вогонь. Не встигнуть!"
Капiтана побачили в сьомiй ротi, тому, що звiдти донеслося гучне "ура!" i вiдразу ж посилився перестук наших штурмових карабiнiв i нестрашнi бабахання ручних гранат. Капiтан не квапився кричати "ура", i тiльки метрiв за п"ятдесят, а, можливо, й менше, закричав "ура!" i вихопив з сумки гранату. Бiйцi пiдтримали його. "Ну, все правильно", - вирiшив Сташенко i шпурнув гранату. Вона розiрвалася, не докотившись до траншеї. Одночасно з капiтаном стали кидати гранати й iншi. Вони вибухали в траншеї i поза нею. Забасили радянськi ППШ, але в хiд пiшли гранати, а потiм вдарили довгими чергами карабiни капiтанових бiйцiв. I - знову гранати. Сташенко не стрибнув в траншею. Цього вже не вимагалося обстановкою: бiгти попереду контратакуючих в траншеї - значить, не очолювати бiйцiв, а вiдриватися вiд них. Нi вiн нiчого не побачить, нi бiйцi не побачать його особистого прикладу.
А в траншеях тим часом розгорялася рукопашна - розриви гранат, крики, зойки, лайка, брязк зброї i, звичайно, пострiли. Його бiйцiв навряд чи було бiльше, нiж росiйських солдатiв. Однак українцi роздробили противника на кiлька груп i тепер, опинившись в звичних, обжитих траншеях, тiснили його i лупцювали, як б"ють i лупцюють грабiжникiв господарi пограбованого дому, не оглядаючись на законнiсть чи гуманiзм, били московських зайд люто i жорстоко.
Все йшло, як належить i бiда, що загрожувала батальйону i всьому полку, а, значить, i особисто Сташенко, оберталася... ну, дуже добре оберталася!
Метрiв за двадцять в окопi i бiля нього скупчилося щось з пiвдюжини росiян. Сташенко дав чергу зi свого ПК, а потiм вихопив з сумки гранату, зiрвав кiльце i, порахувавши до двох, метнув її вгору, одночасно скотившись в найближчу ямку i прикривши потилицю ствольною коробкою пiстолета-кулемета...
***
В стереотрубi, як на екранi все наближене i збiльшене; нiби кольоровий фiльм дивиться Даниленко, з тiєю тiльки рiзницею, що сам вибирає кадри. У фiльму два сценарiї - наш i ворожий, два постановника: командир 3-го батальйону 134-го пiхотного полку Сорок п"ятої дивiзiї капiтан Сташенко - з нашого боку, i командир 755-го стрiлецького полку 217-ї стрiлецької дивiзiї майор Бодров - з радянського.
В окулярах стереотруби пропливала жовто-сiра лiнiя траншеї, грудки вивернутої землi: сiрi, з оголеними корiнцями трави, червонi, глинястi, вивернутi вибухом з глибини, чорний дим, який сповзає у вирви, розбитий ППШ на брустверi, м"ятий шолом з порваним плямистим чохлом з мiшковини, кинутий речовий мiшок, шинель росiянина рвана куриться сизим димком, тлiюча куртка на вбитому нашому солдатовi. I два десятки смiливцiв, що пiднялися в контратаку. Вони бiжать схилом до першої траншеї бiля пiднiжжя пагорба, вони так i потрапили в окуляри стереотруби, ось так, на бiгу, i генерал спочатку здивувався, побачивши цей сiрий ланцюжок солдатiв, а потiм з досадою подумав: "Куди?! На смерть?" - а коли зрозумiв їхнiй задум, тихо похвалив: "Чортяки!"...
...Пiзно ввечерi в штаб армiї прийшло повiдомлення з Сорок п"ятої дивiзiї про можливу розвiдку боєм на дiлянцi 134 полку. В штабi обстановку оцiнювали по-рiзному i молодi оператори стривожилися: в них ще жив жах минулої осенi i зимових мiсяцiв, коли росiяни атакували позицiї територiальних дивiзiй, на втрати не зважаючи. По п"ять, сiм, дев"ять атак за добу. Вперед, на Овруч i Коростень!
Українцi проти масованих атак радянської пiхоти застосували артилерiю i кулемети. Кулеметники i снайпери косили шеренги москалiв одну за одною. Коли атака захлиналася, наступала коротка перерва, а потiм все повторювалося: п"ятихвилинний артилерiйський налiт i новi шеренги атакуючої пiхоти.
А пiсля того атаку повторити знову! I ще разок! I ще! I ще! I наступного дна зранку те ж саме...
Весь вересень i половину жовтня штурмували радянськi командири нашi позицiї пiд Овручем, знекровлюючи свої вiйська. Поклавши на берегах Словени i Желонi пiд Новою Руднею i Виступовичами кiлька десяткiв тисяч (хто ж їх рахував!) своїх солдатiв в кiнцi жовтня радянськi командири припинили безглуздий наступ, не досягши значних результатiв: українськi вiйська вони потiснили всього на сiм-дев"ять кiлометрiв. Пiд цим шаленим напором росiян нашi вiйська повiльно вiдходили, прикриваючись мiнними полями. Чотири територiальнi дивiзiї, якi тут оборонялися, використали весь резерв протитанкових i протипiхотних мiн Пiвнiчного ОК. I по цих непрохiдних мiнних полях рвалися на пiвдень, до Коростеня двi радянськi армiї, винищуючи самi себе i не завдаючи значної шкоди українським вiйськам.
А потiм цей жах знову повторився в груднi i в першi тижнi сiчня сорок третього.
Українськi кулеметники витримували в середньому по чотири таких атаки, на п"ятiй вони тихо божеволiли. Тому штабним офiцерам було вiд чого жахатися.
Але новий командарм побоювань молодих офiцерiв штабу не подiляв. Генерал Даниленко знав, що 217-а дивiзiя "червоних" наступала на другорядному напрямi i захопила плацдарм в розрахунку на успiшний наступ всiєї 3-ої радянської армiї. Проте наступ у вереснi не досяг поставленої мети i стрiлецька дивiзiя на плацдармi виявилася загнаною в мишоловку. Наступати звiдси було безперспективно, а вивести вiйська з захопленого плацдарму в штабi радянської армiї не наважувалися.
Однак пiсля провалу лiтнього наступу на бiлгородський виступ росiянам вiйська край, як потрiбнi були. Ось тому вони й промацували оборону українцiв розвiдкою боєм: можна зняти звiдси якусь частину своїх дивiзiй чи не варто ризикувати? I зараз, спостерiгаючи за перебiгом бою, генерал Даниленко про себе досадував лиш, що немає в нього можливостi притримати трошки, всього на якийсь тиждень, наш наступ - погода не дозволяє! - i дозволити радянському керiвництву зняти звiдси якiсь частини.
Тож напередоднi пiзно ввечерi генерал Даниленко виїхав на лiвий фланг Сорок п"ятої дивiзiї - пiд ранок переправа, кидок на той берег, там форсуватиме Прип"ять новосформований десантно-штурмовий батальйон дивiзiї. I йому було тривожно: що обiцяє завтрашнiй день? Чи все обiйдеться благополучно?
Берег, порослий непролазним чагарником, в цьому глухому мiсцi роздвоювався глибоким байраком. На днi його, серед напiвзогнилих трусок i каменiв, покритих слизьким водянистим мохом, дзюркотить ручай. Пiдступаючи до самої рiки, байрак потiм вiддаляється вiд берега i, обiгнувши високий пагорб, ховається в густому сосновому лiсi. Старi, з потемнiлою корою сосни так буйно розрослися, що крiзь їхнi густi крони не приникає сонячне свiтло i тому навiть в яскравий сонячний день на землi легкi сутiнки. В лiсi покоїться тiниста i сира тиша i тiльки рiчковий вiтер доносить iнодi запах болотяної тванi.
Зараз пiд густими кронами вишикувалися в ряд автомобiлi-амфiбiї переправно-десантної роти iнженерно-саперного батальйону дивiзiї. Батальйон отримав нову технiку зовсiм недавно i радянська розвiдка ще не встигла вiдстежити цi змiни в структурi української територiальної дивiзiї. Саме цим i вирiшив скористатися новий командувач переформованої Вiсiмнадцятої армiї Сiверського фронту. Саме на нову технiку, яка з весни сорок третього широким потоком пiшла в армiю, робив ставку генерал Даниленко, розробляючи свiй план звiльнення братньої Бiлорусi вiд росiйських загарбникiв.
Коли ранiше радянська розвiдка по напряму перемiщення переправних засобiв українцiв могла визначити мiсце форсування рiки, то тепер просто не встигала цього зробити, рiки перестали слугувати росiянам надiйною водною перешкодою.
Амфiбiй цих Днiпропетровський автозавод випустив небагато, всього вiсiм сотень, але саме через них зневiрилися в своїй перемозi радянськi полководцi. Влiтку i восени сорок третього року українцi отримали прекрасну можливiсть в ходi наступу цiлком несподiвано i в будь-якому мiсцi форсувати рiку (там де немає вiйськ росiян, що обороняються) силами до полку i захоплювати плацдарми. Причому на цих машинах можна було переправляти не одну пiхоту, а й мiномети i артилерiю калiбром до дев"яноста мiлiметрiв.
Це була не машина, а рожева мрiя будь-якого воєначальника. Бо виявивши дiрку в лiнiї оборони противника на водному рубежi, командир полку чи дивiзiї мiг за лiченi хвилини створити маневрену групу i моментально кинути її з усiм озброєнням туди, де легко переправитися без втрат. Амфiбiї були значно мобiльнiшi за понтоннi парки i важко було вiдстежити їхнє перемiщення навiть повiтряною розвiдкою. Мало того, навiть в ходi висування на рубiж вводу, колону можна було легко перенацiлити на iншу дiльницю i нiяка розвiдка не встигне нiчого повiдомити. А коли й встигне, то поки на загрожувану дiльницю росiяни зберуться перекинути частини, до того моменту нашi вiйська встигнуть переправитися i закрiпитися. Але навiть i при успiху розвiдки росiяни не встигали перекинути на дiлянку ймовiрного форсування рiки українськими вiйськами достатнiх сил...
Сорок п"ята пiхотна дивiзiя була територiальною, сформована в тридцять восьмому роцi, в другiй хвилi територiальних з"єднань ТАОУ, всi майже бiйцi її були мiсцевими i воювати готувалася саме тут, в Полiссi, захищаючи долину Прип"ятi. Мiсця бiйцям i командуванню дивiзiї були знайомими i варiанти дiй на рiзнi випадки життя розробленi ще до вiйни. План форсування Прип"ятi - не будемо ж ми все життя в окопах тут сидiти! - у командира дивiзiї полковника Терещенка був розроблений заздалегiдь. План був за задумом гранично простим, але складним у деталях виконання. Звичайно, першому кидку десанту на понтони нiчого сподiватися. Та й навряд чи вдасться вiдразу форсувати рiку великою масою людей i бойової технiки. Вiн розрахував, що вночi висадить невеличкий десант, сформований з вiдбiрних, надiйних людей, з кращих бiйцiв дивiзiї, здатних на виключний героїзм. За будь-яку цiну вiдкинути противника вiд берега, вiдбити у нього частину берега, зачепитися i протриматися до пiдходу основних сил десанту. Це вже потiм, коли роти i взводи десантно-штурмового батальйону вiдiб"ють плацдарм на ворожому березi, прибудуть армiйськi понтонно-мостовi частини i пiдроздiли i для полкiв дивiзiї понтонери наведуть свої переправи.
Але спочатку вiд десантно-штурмового батальйону мала висадитися на ворожий берег штурмова група в складi двадцяти семи бiйцiв. I цей перший десант має бути висаджений так, щоб захопити противника зненацька. В цю групу пiдбиралися люди, що могли гребти без сплеску, здатнi не закричати вiд болю поранення, коли ж доведеться тонути - не звати на допомогу; допомогу, коли можна було, надавали тому, хто тонув безголосо - тому, хто кричатиме, гарантований був удар веслом по головi. В перший десант командир дивiзiї особисто вiдбирав людей з дивiзiйної розвiдки, бiйцiв кмiтливих, зухвалих i вiдважних, яких знав особисто, якi не раз проявили себе в бою. За традицiєю штурмовикiв напучував сам командир дивiзiї...
Командиром призначався старший лейтенант Шпакiвський, вiн добре знав цi мiсця ще з дитинства. Дебелий, невисокого зросту, справжнiй полiщук, вiн з першого погляду не викликав до себе симпатiї. Крок у нього важкий, неквапливий. Коли, ступаючи по-ведмежому, вiн йшов з опущеною головою, стороннiм здавалося. що вiн щось шукає чи просто невдоволений i його дратує все навколо. Та бiйцi, якi свого командира добре знали, любили його. Шпакiвський рiшень необдуманих не любив i сам нiколи не квапився з ними. Але коли ставив перед собою мету, йшов до неї неухильно. Воювати з таким було легко...
...Тихо навколо. Чотири штурмових човни тихо вiдчалили вiд берега i, нечутно сплескуючи веслами, зникли в сивому туманi, що повз над рiчковою водою. Та кожний знав, що будь-якої митi рiка може осяятися спалахами ракет, десант помiтять, гримнуть гарматнi пострiли i води Прип"ятi скиплять у вогнi...
Але було тихо. За десять чи трохи бiльше хвилин скрiзь туман пробився спалах потужного лiхтаря, мигнули у темрявi крапки-тире - десант дав знати, що закрiпився на лiвому березi i форсування рiки десантно-штурмовому батальйону можна починати. Полковник сказав кiлька слiв у телефонну трубку i разом запустилися двигуни амфiбiй - тихо рикаючи моторами, плаваючi автомобiлi ДАЗ-485 байраком виходили до Прип"ятi i один за одним входили у воду. Кожна з десяти машин переправляла взвод i через вiсiм-десять хвилин на протилежний берег висадився батальйон. Другим i третiм рейсом амфiбiї переправили важке озброєння i боєприпаси. Не пройшло i години, як в руках українцiв був плацдарм з кiлометр завширшки. Все йшло за планом i генерал вирiшив, що присутнiсть командувача армiї зараз тут буде зайвою. А вiдвiдати 134 полк, де вранцi "червонi" могли провести розвiдку боєм, командарму не завадило б...
...I зараз на спостережному пунктi командира 134-го пiхотного полку вiн спостерiгав за перебiгом бою на дiлянцi третього батальйону.
Полковий СП був улаштований на висотцi, зарослiй густою лiщиною. Тут росли поряд чотири величезнi сосни, до стовбура однiєї з них була прикрiплена приставна драбина. Там, вгорi на помостi, збитому з товстих жердин, були встановленi стереотруби i артилерiйськi далекомiри - СП використовували спостерiгачi дивiзiйного артполку. Помiст висiв метрах в п"ятнадцяти над землею; зверху i з бокiв прикритий маскувальною сiткою, в неї розвiдники ввiткнули свiжi гiлки, якi ще пахли смолою.
Починало свiтати, на захiднiй половинi неба продовжував висiти мiсяць, тому видимiсть була доброю. Десь зовсiм поряд, майже над головою, проспiвав ранковий птах i ця нiжна трель була такою несподiваною i дивною, що всi - спостерiгачi i зв"язкiвцi, командир полку i генерал Даниленко - глянули один на одного i заусмiхалися. В кiлькох метрах пiд ними зеленiли нижчi дерева, їхнi крони утворювали суцiльний щiльно зiтканий зелений килим. Лише окремi дерева пiдносилися вище. На пiвнiчному сходi ледь поблискувала гладь рiки.
На пiвночi, далеко в тилу противника сяйнула вогнем важка батарея, грiм залпу долинув вже опiсля, пострiли важких гаубиць стали сигналом до артилерiйського обстрiлу траншеї на передньому краї.
З-за горизонту показався пiвкруглий край сонця, освiтив сiрi фiгурки солдатiв, що висипали з ворожих окопiв. З боку Прип"ятi дув свiжий i вологий вiтерець i добре було видно все, що вiдбувалося в траншеї сьомої роти. Генерал бачив, як росiяни вискакували з нашої траншеї, iнодi за собою своїх поранених тягнучи, частiше просто тiкали, бачив, як падали деякi. Потiм, вiдсiкаючи ворога вiд його траншей, загороджувальним вогнем вдарили нашi батареї i на нейтральнiй смузi здiйнялася вгору суцiльна стiна розривiв. Вибухи накрили i радянськi траншеї, i ближнiй тил "червоних": на командних пунктах батальйонiв, артилерiйських позицiях враз постали димнi султани вибухiв, здiймаючи в ранкове небо сiрий пiщаний прах...
В супроводi командиру полку разом з ад"ютантом i бiйцем охорони, генерал пройшовся по траншеї сьомої роти. Командира батальйону вiн застав на запасних позицiях роти - вони знаходилися на зворотних скатах висоти i зi спостережних пунктiв на передньому краї противника не проглядалися. Комбат, голий по пояс, сидiв на землянiй приступочцi i фельдшер батальйону бинтував йому тулуб.
- Поранення легке, пройшов по дотичнiй осколок гранати, - пояснив генералу лейтенант-медик, - на боєздатностi капiтана не позначиться. Тiльки вчасно перев"язки робити потрiбно буде.
Коли Даниленко повертався, - командувач армiї оголосив подяку всiм бiйцям роти, ад"ютант видав радi роти дюжину бiлих хрестикiв Ордену Вiдваги, - то сказав командиру полку, що пам"ятає капiтана ще з довоєнних часiв, той проходив стажування зеленим курсантом-фенриком у його дивiзiї. Але Сташенко про це не обмовився, хоча пiд час розмови з командувачем армiї нагода така у нього була. "Самолюбивий, чортяка!" - зауважив командир полку i по тону було видно, що поставив це капiтану в плюс...
Близько полудня, пiсля двогодинної їзди по глухим путiвцям, три машини, - "луаз" командарма, радiостанцiя i всюдихiд охорони, - в"їхали в глибоку балку, де розмiстився командний пункт i штаб армiї. Штаб розташувався в байраку в стандартних модулях, вритих в його схили, посеред урочища Вовчого.
Командувач армiї вийшов з машини i, щоб розiм"яти затерплi пiсля їзди ноги, трохи пройшовся по дорiжцi до схожого на стандартний залiзничний контейнер модуля, в якому розмiстився начальник штабу армiї. Вдихаючи повiтря, яке пахло прiлим листям, мокрим деревом, Даниленко глянув на небо.
Крiзь гiлля дерев видно було хмари i генерал стурбовано подумав, що погода може зiпсуватися в будь-який час, ускладнюючи i так непросту задачу його вiйськ. Але вiтер шумiв в верхiвках, проганяв хмари, i десь на пiвночi артилерiйський грiм глухо гуркотiв-вовтузився, земля вiд цього погойдувалася, нiби на шальках терезiв. Долинула неголосна говiрка: фельдфебель господарчої роти шпетив недбайливого кухаря. Все було знайомим, як буває звичайно в розташуваннi великих штабiв. I генерал ловив себе на думцi, що бiльшiсть цих людей, стурбованих звичною роботою, зовсiм не уявляє собi степiнь небезпеки, яка таїться в цьому гуркотаннi на заходi.
Вiдсiк модуля, де зараз працював начальник штабу, був яскраво освiтлений плафонами на стелi. На столi лежала карта, навколо юрмилися штабнi офiцери, начальники вiддiлiв i служб, викликанi генералом Стеценком, занотовували в блокноти розпорядження начальника штабу.
Даниленко, нiкому не потискуючи руки, привiтався. Знявши куртку - вiд куртки рядового бiйця вона вiдрiзнялася тiльки що генеральською нашивкою на рукавi - сухо промовив:
- Коли не заважаю нарадi, прошу всiх негайно приступити до виконання своїх обов"язкiв. - Кiлька офiцерiв закрили блокноти i вийшли. - Прошу до карти. Думаю, краще присiсти.
Всi, хто залишився в примiщеннi, пiдсiли ближче до столу. Всi дивилися на командувача армiї, його сухе, з ледь помiтним шрамом незворушне обличчя рiзко контрастувало з рожевим моложавим обличчям начальника штабу - ззовнi командувач i генерал Стеценко разюче вiдрiзнялися один вiд одного.
- З вашого дозволу, почну з другорядних питань. - Даниленко мовчки погодився i начальник штабу продовжив доповiдь. - Переформування Шiстдесят п"ятої i Тридцять четвертої дивiзiй вiдбувається за графiком, можливо, вони будуть готовi до бойових дiї на добу ранiше, нiж ми планували. Командувач фронту повiдомив, що нам пiдпорядковується Двадцять сьома територiальна дивiзiя, ввечерi вона почне передислокацiю з району Берестя-Литовського. Через заборону використовувати радiо, зв"язок з частинами дивiзiї залишає бажати кращого. Триматимемо його делегатами через фронтовий вузол зв"язку. Але за двi доби дивiзiя має бути тут. З резерву Головного Командування нам переданi двi артилерiйськi гаубичнi бригади, бригада РСЗВ "Тайфун" i гарматний полк.
Командувач задоволено кивнув - генерал Морозов дотримувався своєї обiцянки значно посилити Вiсiмнадцяту армiю артилерiєю. Порiвняно з минулорiчним вогнева сила її збiльшилася багатократно.
- Тепер про головне. - Начальник штабу торкнувся карти олiвцем, що здавався в його великiй руцi сiрником. Нiгтi були акуратно пiдстриженi i весь вiн був акуратний, поголений з педантичною охайнiстю кадрового вiйськовика, доповiдь чiтка, голос безпристрасний. - Батальйон морської пiхоти Днiпровської флотилiї захопив плацдарм на правому фланзi армiї згiдно плану. На десяту годину крiм батальйону МП на плацдарм висаджений пiхотний полк зi складу Двадцять першої дивiзiї. Протидiя противника на цiй дiлянцi слабка. Перекинути значнi сили "червонi" можуть тiльки по рокадi , яка йде з Хойнiкiв вздовж Прип"ятi. Отже, спочатку вони мають лiквiдувати плацдарм на дiлянцi Сорок п"ятої дивiзiї. Бiльш складною є ситуацiя на лiвому фланзi... - Все це спiвпадало з тим, що Даниленко й сам бачив вранцi i вдень, в тилах армiї. - Зараз на плацдарм перекинутий один з полкiв дивiзiї, iнженерно-саперний батальйон i сапернi роти обладнують смугу оборони, поки противник не встиг оговтатися i його протидiя слабка...
- Як ведуть себе росiяни?
- За повiдомленням авiарозвiдки, помiченi колони противника. Рухаються по дорозi до плацдарму. Нам пiдпорядкована штурмова авiадивiзiя, штурмовики працюватимуть за нашими заявками...
- Дозвольте, товаришу генерал? - Представник авiаторiв запитально глянув на командувача армiї. Даниленко мовчки кивнув. - Заявки отриманi, перший удар штурмовики завдадуть, - глянув на годинника пiдполковник, - хвилин за двадцять, лiтаки уже в повiтрi. Триматимемо рокаду пiд контролем постiйно.
- Добро. - Схвально промовив командарм. - Отже, будемо сподiватися, що до ночi нiчого серйозного "червонi" вдiяти не зможуть. Що з повiтряним прикриттям плацдармiв?
- Плацдарми прикривають армiйськi зенiтно-артилерiйськi дивiзiони. - Продовжив доповiдь Стеценко. - Фронтова зенiтно-ракетна бригада отримала наказ прикрити плацдарми, на дальнiх пiдступах вони не допустять висотнi бомбардувальники, але проти низьковисотних штурмовикiв ракетники безсилi.
- Плацдарми прикриватиме винищувальна авiадивiзiя. - Доповнив доповiдь начальника штабу авiатор-пiдполковник. - Обiцяю, жодна бомба не впаде на пiхотинцiв.
- Не зарiкайтеся, пiдполковнику. - Так само сухо промовив Даниленко. - Що скаже розвiдка?
Начальник розвiдвiддiлу армiї, полковник Музиченко, схильна до повноти людина, звiв докупи брови, що вiдразу ж надало йому вигляду незалежного i суворого.
- Щоб лiквiдувати нашi плацдарми, противник може зняти частини або з фронту пiд Овручем, або з плацдарму, який займає його 217-а стрiлецька дивiзiя. Ми можемо поки покладатися на данi авiарозвiдки. А авiатори фiксують рух колон з-пiд Овруча. Отже, нашi припущення, що росiяни сприймуть нашi дiї, як спробу лiквiдувати їхнiй плацдарм, небезпiдставнi. Вважаю, що противник в найближчi двi доби плацдарм намагатиметься зберегти i для цього використовуватиме частини з iнших дiлянок фронту. Можливо, буде використано резерви з району Хойнiкiв i Калiнковiчей. Бiльш точну iнформацiю матиму сьогоднi вночi.
Полковник замовк.
Всi чекали за столом в напруженому вгадуваннi якоїсь дiї Даниленка. Так буває, коли в досить крупному штабi з"являється нова, надiлена всiєю повнотою влади людина, розкована в свої дiях, чиєюсь думкою не зв"язана. А командувач армiї дивився на карту, поцятковану рiзнокольоровими позначками обстановки, яскраво освiтлену плафонами, i мовчав, думаючи про можливе спiввiдношення сил на напрямi головного удару.
"Коли росiяни встигнуть перекинути три-чотири дивiзiї ранiше, нiж пiдiйдуть частини з-пiд Берестя-Литовського, доведеться прогризати їхню оборону з великими втратами. I весь мiй задум полетить пiд три чорти, м"яко кажучи. Це очевидно..." Але вголос не промовив цього, бо немає жодного сенсу говорити про те, що в цю хвилину розумiли, без сумнiву, всi за цим штабним столом.
- Необхiдно на третiй-четвертий день операцiї завершити перший її етап. Висновок може бути тiльки таким. - твердо промовив начальник штабу...
***
...Курiлися пилом дорога - на фронт iшов 323-й окремий батальйон важких танкiв. На початку серпня, коли в строю залишилося тiльки вiсiм машин i половина екiпажiв, батальйон вивели з боїв пiд Волоконiвкою, де важкi танки не давали ударним угрупуванням росiян переправитися через Оскол. Перед тим, як вiдiйти в тил, танки, що вцiлiли в боях, передали iншiй частинi. Вцiлiлi в боях машини поповнили танковi роти переформованої пiхотної територiальної дивiзiї. В тил вiдбували порожнем. Нову матерiальну частину батальйон мав отримати прямо на заводi. Поповнитися ж особовим складом належало в учбовому центрi танкових вiйськ. I там же, в учбовому центрi потiм проходити навчання i бойове злагодження.
На все про все давалося три мiсяцi, але обстановка рiзко змiнилася. Важкi танки стали потрiбнi на передовiй негайно. I от сьомого жовтня тисяча дев"ятсот сорок третього року 323-й окремий батальйон важких танкiв, виведений з боїв в перших числах серпня на доукомплектування i вiдпочинок в табори Науково-Дослiдного Випробувального Полiгону i Центру бойової пiдготовки бронетанкових i механiзованих вiйськ, що на пiвденний захiд вiд Києва, отримав наказ здiйснити марш на пiвнiч, до Прип"ятi.
Час не чекав i командування вирiшило, що перекидати танкову частину залiзницею не варто. Завантаження важкого танка на платформу - справа ювелiрної точностi, танки вантажаться не всi зразу, а послiдовно, один за одним, i це займе цiлий день, не менше. Тому вирiшили, що залiзницею батальйон перекидати не варто. До Овруча бойовi машини мали перевезти на важких танкових транспортерах, а вiд Овруча до мiсця зосередження танки йтимуть своїм ходом. На трейлери бойовi машини екiпажi повантажили за якусь годину i ще до полудня колона батальйону поминула Житомир.
Марш батальйону почався вранцi i продовжувався майже весь день. Автострада Житомир-Мозир, що вела до Овруча своїми восьми смугами, до вiйни утримувалася в зразковому станi, нинi ж вiд Коростеня дорога вся була в численних бетонних латках, мiсцями дорожнє полотно зяяло вирвами вiд бомб. До самого Овруча, подолавши за десять годин бiльш, нiж двiстi кiлометрiв маршруту, дiсталися в раннiх сутiнках, розвантажилися, i далi танки рушили на схiд, до Прип"ятi своїм ходом по ґрунтовим дорогам.
Стояла суха жарка погода, майже спека - природа добирала останнi днi бабиного лiта - i танковi траки збивали сухий сiрий пил, перемелюючи його на пудру. Вона сiрими клубами вибухала пiд танковими днищами, тугими струменями стьобала на всi боки, забивала щiлини i триплекси броньованих машин. Танки, замаскованi гiллям пiд величезнi кущi, йшли довжелезною колоною i здаля могло здатися, що це лiс за своїм бажанням вiдiрвався вiд землi та й помандрував, здiймаючи клуби сiрого пiщаного пилу, на схiд. Але всього цього не бачили танкiсти, укритi бронею, укутанi пилом, нiби лицарським плащем.
Старший сержант Олександр Iванько - командир танку пiд номером 27 - наказав заряджаючому, навiднику i стрiльцю-радисту спати. Опiвночi, коли танки спинилися у вiдкритому полi серед заквiтчаного все ще лугу, - танкiсти не бачили пiзнiх осiннiх квiтiв, позбавлених нiчною пiтьмою своєї останньої краси, їх колiр можна було визначити тiльки по запаху, - механiка-водiя за важелями змiнив радист. Ваня Литвиненко, механiк-водiй i також молодший сержант, на зупинцi оббiг навколо танка, мацав руками, визначаючи, чи не перегрiлися пiдшипники опорних каткiв i перевiряв натяг гусениць. Потiм повернувся, загорнувшись в зимову танкову куртку, влiгся в бойовому вiддiленнi та й заснув. Через вiдкритi баштовi люки, як через прочиненi дверi його хати в полтавському селi Попiвцi, зiрки входили в танк i в сон до нього.
Рушили...
Двигун працював рiвно, дорога була пустельною, Антон Горошко - стрiлець-радист - сидiв за важелями i слiдкував за червоним вогником стоп-сигналу танка, який йшов попереду. Антон сидiв майже непорушно, тiльки зрiдка легким рухом важеля змiнював напрям - повороти траплялися нечасто.
Поблизу передової радянська авiацiя вперше нагадала про себе. На маршi 323-й батальйон потрапив пiд бомбардування, яке ще не можна було вважати бойовим хрещенням. Якась дев"ятка росiйських бомбардувальникiв, рятуючись вiд наших винищувачiв, вивантажила бомбову начинку над дорогою i танк ледь-ледь ворухнуло, обдало гарячим вiтром та пiском i у всiх було таке вiдчуття, що вiйна привiтала їх, дружньо плеснувши по бронi, як рекрута бувалий солдат, приймаючи у своє кровне братство.
Негайно їй вiдсалютували зенiтнi установки i новачки вперше зблизька побачили, як закопався в землю ворожий лiтак, намагаючись сховати свiй великий i шумний вогонь.
Прямих влучань не було - машини збiльшили дистанцiю i швидкiсть. Крiм подряпаних осколками башт та розбитого баяна, прив"язаного з рiзними бебехами ззовнi, пошкоджень на весь батальйон не виявилося. Так, на якусь мить промайнуло у вiдкритому люковi щось, i Ванi Литвиненку з Антоном Горошком - механiк-водiй i стрiлець-радист в боях ще не бували - здалося, що всi радянськi бомбардувальники цiлилися тiльки в них одних. Нашi винищувачi погнали росiйськi бомбардувальники далi, а ранковi сутiнки не дозволили ворожим пiлотам виявити танки внизу.
Вже на свiтанку танки в"їхали в лiс, зупинилися пiд вiттям сосен i завмерли. Двигуни замовкали один за одним, поступово у лiсi запанувала звична тиша, а зi сходу, зовсiм близько вiтер доносив нервовий гуркiт гармат i мiнометiв. Попереду, на пiвнiчному сходi, вздовж всiєї лiнiї горизонту, палали заграви пожеж. Однi ще лиш набирали силу, горiли жовтим вогнем, як житня солома, iншi, коричневого вiдтiнку, вже згасали. Вiдразу по прибуттi екiпажам роздали недоторканий запас, а ротних командирiв викликали в батальйон. Поки вони лазили по артилерiйському бурелому на передньому краї, пiдiйшли машини з боєприпасами i паливозаправники. Тiльки ґрунтовнiше цих явних ознак пiдказувало старим танкiстам загострене чуття, що батальйон зустрiне ранок у вогнi. Мимовiльна стурбованiсть ветеранiв передалася й новачкам.
Екiпажi готували машини до бою, з броньованих коробок викидалося все, що могло дати поживу вогню. Перевiрялася зброя, боєприпаси, двигуни. Час вiд часу над колоною пролiтали ворожi лiтаки то з ледве чутним джеркотанням високо-високо вгорi, то з оглушливим ревiнням майже чiпляючи верхiвки сосон. В танку номер 27 трохи посперечалися, викидати чи нi старi танковi зимовi комбiнезони i вирiшили все-таки їх залишити, розтикавши по ящиках з запасними частинами i iнструментом.
Пiсля обiду справ нiяких не лишилося i танкiстам дозволили спати до вечора.
Всi п"ятеро вляглися, хто де: троє розмiстилися на кормi танка, розстеливши танковий брезент, двоє куняли в баштi на полику, пiдстеливши хутрянi куртки, про долю яких сперечалися ось щойно.
Екiпаж прокинувся на захiд сонця. Залишки денного свiтла ще трималися на рудих стовбурах сосен, коли надiйшов наказ вирушати. Внизу все густiше розливався морок i кишеньковi лiхтарики мигкотiли примарним синiм свiтлом. З боку переправи долинали звуки розривiв, з-за Прип"ятi залпами гуркала ворожа артилерiя. Вздовж колони побiгли посильнi i разом з наказом передавали останнi новини: "Мiст розбитий... Переправлятися будемо на поромi... Двох телефонiстiв поранило... Перша рота - вже на переправi..."
Їхали спочатку узлiссям. Потiм, звиваючись по сипучому пiску, дорога пiшла верболозом, по обочинам її траплялися рiзноманiтнi прикмети вiйни. По береговому скату спустилися донизу мимо скелету спаленої вдень вантажiвки. Неподалiк нацiлилося вгору стволом розбита гармата без колiс. Потягнуло рiчковою сирiстю. Попереду тьмяно блиснула рiчкова вода, вiдбиваючи вiдблиски далеких заграв.
Переправлялися на гусеничних понтонно-мостових машинах - спецiальнiй сапернiй технiцi для подолання широких водних перепон. Прип"ять, звичайно, не така вже й широка перепона, але артилерiя противника напередоднi розбила мiст i довелося використовувати для переправи те, що було пiд рукою.
Старший сержант Iванько, глянувши на ПММ-2 , критично скривився.
- Гей, на поромi! - Гукнув неголосно до саперiв, що вовтузилися в сутiнках. - Моя коробка на сорок сiм тонн майже тягне, а ваш самохiд всього сорок двi витримує. Як переправляти будете?
- Не переймайся. - Сапера в темнотi не було видно, лише зуби зблиснули бiлим. - Наша "двiйка" з додатковими булями, витримає вашу коробочку. Заводь смiливо, не потонемо, не май сумнiву...
Важкий танк заревiв дизелем i, повiльно перебираючи траками, поповз до води. Ваня Литвиненко дiяв впевнено, обережно пiдвiв танк до опущеної апарелi та в"їхав на пором. Слiдом з дрiбним перестуком пiдiйшов пiхотний взвод - i пiхота облiпила танк, як курчата квочку. Пiднялася апарель, двигун порома запрацював голоснiше, пихкаючи за кабiною синiм дизельним вихлопом, смужка води поширшала i правий берег став вiддалятися. Пором рушив навскоси вперед, вниз по течiї. Берег зник, проте ненадовго. В синiй темрявi на лiвому березi з"явилися густi заростi чагарнику i свiтлий пiсок пляжу, до якого прямував пором.
Бiля самого берега збавили хiд, пором розвернувся, правим боком пiдiйшовши до берега, апарель його опустилася у воду. Першими збiгли на лiвий берег пiхотинцi, танк Iванька в"їхав у воду, яка дiставала майже до половини опорних коткiв, потiм механiк-водiй повiв машину на дамбу, споруджену проти паводку, з"їхав на другий бiк i зупинився пiд розлогими вербами, заглушивши двигун.
Запала тиша i в цiй тишi вiдчутно i загрозливо лунала кулеметна стрiлянина i вибухи снарядiв та мiн. Попереду йшов бiй i танкiстам здавалося, що гуркiт пострiлiв долинає з усiх сторiн, що стрiляють поруч, що вони знаходяться на клаптевi землi, не набагато бiльшому, аби на ньому розмiстився танк, i що за спиною у них рiка. Не далi, як за сто метрiв, сяйнули вогнем стволи, вихоплюючи з темряви дивнi, зiгнутi у русi силуети артилеристiв. Батарея вдарила трьома залпами, а коли замовкла, ще густiшою стала темрява.
За хвилину-двi пiдiйшли ще два танка взводу, вони так само на поромно-мостових машинах переправлялися - переправу забезпечувала рота СПП армiйського десантно-переправного батальйону. Саперна технiка, не зважаючи на обстрiл, працювала чiтко, як швейцарський хронометр.
- Чиї машини? - Почувся з темряви знайомий голос командира батальйону.
- Третя рота, товаришу майор. - Доповiв командир третього взводу. - Другий i третiй взводи...
- Добре. Командири машин до мене. - Майор розгорнув планшет на лобовiй бронi командирського танку. Над картою схилилися шiсть голiв в чорних танкових шоломофонах i одна в польовому кепi. - Пiдете вiдразу на передову. Супостат натискує щосили на батальйон, який обороняє висоту. Проведе вас...
Комбат оглянувся назад, шукаючи когось.
- Молодший лейтенант Завгороднiй. - З темряви виступив мiцненький, круглий, як гриб боровичок, чоловiк. Головченко, командир другого взводу, вже знав, що це офiцер зв"язку вiд пiхотної дивiзiї, яку батальйон має пiдтримувати, i що вiн - начальник хiмiчної служби полку. Командир танкового батальйону майор Свiрьопкiн за якимось дiдьком запитав, яка в лейтенанта посада, i тому довелося неохоче вiдповiсти, що вiн начхiм полку. Вiдповiв i надовго замовк. Начхiми не люблять признаватися, що вони начхiми. Вже другий рiк посада ця - i без застосування, i без вiдмiни, а люди на такiй посадi - в усi дiрки затичка.
- Другий батальйон тримає оборону на висотi 130,4. Вчора, пiсля п"ятнадцятої противник спробував вибити батальйон з висоти, але атаку вiдбили. Думали, що до ранку "червонi" заспокояться i атакувати не будуть, але годину тому вони почали нiчну атаку позицiй батальйону на висотi. В бiй противником введенi танки прориву. Потрiбно поквапитися, бо коли не встигнемо, наших там перемелють гусеницями...
- Ясно. - Сказав Головченко. - Що ж, треба, так треба. Поїхали...
Батарея поблизу знову вдарила один за одним трьома залпами.
Три важкi танки рушили крiзь нiч, не вмикаючи фар. Механiки вели машини, спостерiгаючи за дорогою через прилади нiчного бачення. Переднi машини можна було побачити тiльки по червоним вогникам на кормi, або, коли танк спускався нижче, по обрисам на фонi горизонту. Як в"їхали в балку, взвод роздiлився. На броню танка вибрався високий стрункий боєць в шоломi i з штурмовим карабiном на плечi.
Фельдфебель повiв танк до недалекого узлiсся. Дорогу вiн знав напам"ять, нiби народився тут.
- Тихiше, зараз буде рiвчачок. Тепер газуй... Обережно, праворуч глибока промоїна. Двi вирви вiд бомб, одна праворуч, iнша - лiворуч... Тепер знову газуй щосили! - Чув Литвиненко у шоломофонi.
Провiдник впевнено вiв танк прямою лiсовою просiкою по горбкуватiй дорозi, що пролягала виярком. Стрiлянина раптом вщухла i вiдразу стало виразнiше чути потужний низький гул танкового дизеля.
- Стiй! - Попереду просигналили лiхтариком з синiм свiтлофiльтром.
Стало тихо, тiльки дизель муркотiв, працюючи на малих обертах. В темрявi ночi, що i небо, i землю злила воєдино, слабо вгадувалися звуки, через це вся пiтьма здавалася танкiстам живою, дихаючою...
- Встигли. - Фельдфебель вилiз з башти на броню i зняв шоломофон. - А ми тут, як у мами вдома. Лiворуч буде другий взвод, ось його. - Перчик показав на силует бiйця, що сигналив лiхтариком. - Праворуч на висотi перша i друга роти. Так що, з флангiв ми вас прикриємо, жоден "краснопузий" гранатометник не пiдбереться. Позаду нашi мiномети. А попереду, перед нами, крiм москалiв, нiкого вже немає...
I раптом тиша оглушливо вибухнула i освiтилася. Хапливо злiтаючи, ракети змiїлися, змiшуючись в небi. Ворожi окопи ожили, заворушилися, тiнi то стрiмко неслися по полю, то розганялися свiтлом. Все замигтiло: свiтло - темрява, свiтло - темрява...
Iванько, разом з навiдником, Iваном Романченком, i механiком-водiєм видерся на брiвку яра, бачив, як червоними метеликами гарячково забилися спалахи на боцi росiян. Вперехрест запульсували струменi трас великокалiберних кулеметiв, нiби батогами, з виляском вдарили по окопам української оборони. Кулеметнi черги металися на брустверах, втикалися в землю, збиваючи пiщаний прах. З"явилося у вогнях ракет голе поле, розсипанi по ньому темнi фiгурки людей, вони швидко пересувалися, то зникали в темрявi, то знову виринали на свiтло. Їх виникало все бiльше i кожної секунди вони ставали все ближче.
З того боку, вiд росiйських позицiй, навскоси злетiла ракета i яскраве, слiпуче свiтло залило все навколо. Танкiсти вловлювали сухi сплески гвинтiвок, трiск пiстолетiв-кулеметiв, дiловий перестук станкових "максимiв", черги ручних "дегтярiв", що аж захлиналися вiд шаленства. А нашi вiдповiдали мляво.
В небi повисла наступна ракета i стала повiльно опускатися на парашутику. Яскраве сяйво цiєї нової "люстри" дiставало аж самого дна лiсового виярку. Свiтло - темрява, свiтло - темрява...
- Так, Литвиненко, по командi висуваємося вперед, так, щоб тiльки башта здiймалася над брiвкою i вiдразу ж вмикаєш задню передачу. - Iванько глянув на механiка, той вiдповiв, що все зрозумiв. - Цiлi перед тобою, Романченко, в першу чергу - вибиваємо кулемети i танки. Он вони, сюди пруть... - По полю в примарному свiтлi ракети повзли на висоту вуглистi коробки радянських КВ. - Все, хлопцi, по мiсцях!
Ракета згасла i раптово вони почули низький, грiзний в темрявi, що настала, рев моторiв.
- Приготувалися. Ну... - Екiпаж зайняв свої мiсця i всi дивилися на командира. Навiдник припав оком до прицiлу, заряджаючий, Григорiй Лялько, тримав наготовi снаряд. - ...вперед, Литвиненко!
Дизель заревiв i танк повiльно посунув вперед. Сашко вчепився обома руками в командирський прилад спостереження, i коли в окулярах з"явилася смужка лiсу на тому боцi поля, скомандував "Стiй!", танк смикнувся i завмер. Заджеркотiв пiдшипниками гiдропривiд, розвертаючи башту стволом в бiк цiлi.
- Готовий! - Доповiв навiдник. Нiчний прицiл наближав ту точку, де вiд ворожих окопiв народжувалися траси кулемета. "Вогонь!", скомандував Iванько. I негайно Романченко вiдiзвався. - Пострiл!
Коротке, рване полум"я вирвалося в темряву з дульного гальма танкової гармати, оглушивши всiх, хто мав необережнiсть знаходитися поряд. Масивний казенник рiзко вiдкотився назад, клин затвору викинув стрiляну гiльзу в гiльзозбiрник, заповнюючи бойове вiддiлення їдким смердючим димом спаленого пороху. Втiм, його вмить всмоктала вентиляцiя. Заряджаючий кинув на лоток досилача новий снаряд, гнучка сталева змiя прибiйника iз дзвоном ввiгнала його в канал ствола, слiдом - заряд в латуннiй гiльзi.
Вибух снаряду розвернувся вогнищем на брустверi, згас i одночасно з ним згасли спалахи радянського ДШК . Романченко почекав кiлька секунд - значно коротших вiд звичайних - в окуляр прицiлу лiзло свiтло чергової ракети, траси спуталися - вогненнi пунктири летiли в рiзнi боки. Збоку i вище запульсував iнший вогник. Доворот, ствол гармати посунувся праворуч, навiдник звичним рухом збiльшив прицiл. "Готовий!" - "Пострiл!" Чергове вогнище спалахнуло червоним на брустверi ворожої траншеї i згасло. Кулемет замовк, в прицiл Iван Романченко бачив вогнища мiнометних розривiв серед ворожих окопiв, там змiшалося все - вибухи, кулеметнi траси, трiскотня пострiлiв, спалахи ракет. Тепер цi спалахи, кулеметнi траси, удари артилерiйської стрiлянини змiстилися праворуч - але висота закривала бiй, який йшов там.
- Механiк, назад! - танковий дизель заревiв i важка, в сорок сiм тонн вагою, машина посунула кормою вниз, на дно виярку. Вiдкинулася ляда люка i командир легко зiстрибнув на землю. - Ваню, за мною!
Бiля танка з"явився, як з-пiд землi, сержант, командир взводу, i повiв танкiстiв за собою, до готового окопу. На брустверi Iванько з механiком побачили солдатiв з лопатами - бiйцi третьої роти обладнували для них вогневу позицiю. Литвиненко побiг до танка, i за хвилину машина зайняла мiсце в окопi.
Нiч була на зламi - мiсяць зiйшов над деревами, заливав нiчне поле розсiяним слабким свiтлом аж до чорного лiсу. Лiс на нашому боцi шкрiбся сухими оголеними гiлками, шурхотiв свiжим передсвiтанковим вiтром - вiд Прип"ятi волого напливав туман. Раптом червоне невизначене свiтло виникло в небi над полем. Ракета описала дугу i впала на нiчийнiй землi мiж нашими i ворожими окопами, затухаючи. Негайно стрiмко злетiла друга ракета над дальнiм лiсом i розсипалася iскрами. Iскри згасли в темрявi i з-за висоти почулося-донеслося якесь виття. Воно все пiднiмалося, наростало там, за висотою, його заглушали гарматнi пострiли, часом накривав хвилями спливаючий трiск наших легких кулеметiв i штурмових карабiнiв.
- Ти чуєш? Чуєш? - Романченко запитально-розгублено дивився на командира.
- То кацапи, курва їхня мама, в атаку пiшли. - Спокiйно мовив Сашко. Трiск штурмових карабiнiв наростав все бiльше, але не мiг заглушити несамовите ревiння людських голосiв. Це було не гучне "ура!", звично-знайоме, люди кричали зовсiм по-iншому, знавiснiло, люто, не як людин, як дикi звiрi. - Минулої зими я чув вже таке... чув... Так в атаку пiд Бiлгородом росiйськi штрафники... їхня штрафна рота ходила.
Спереду, вiд чужих окопiв знову вдарили великокалiбернi кулемети, пронеслися-хльоснули над головою бiлi траси. З низини, вiд лiсу, промацуючи, били чергами кулемети, праворуч блиснула iскра, нiби вдарили по кресалу i за спиною зi спадаючим гуркотом вибухнув снаряд радянської дивiзiйної гаубицi.
Не в змозi подолати крутi схили висоти, радянськi танки повернули до позицiї третьої роти. Чорнi коробки, невиразнi в туманi, що напливав вiд рiки, наповзали з правого боку, вони швидко просувалися вперед, мiж ними з"явилися силуети фiгурок, що бiгли, розмитi пiтьмою, в глибоко насунутих шоломах. За якусь хвилину росiйськi танки перестали бути безформними темними плямами, цi коробки пульсували бiлими вогниками, танковi кулемети, не замовкаючи, працювали в низинi, траси летiли звiдти, врiзалися в землю бруствера. Стрiлянина посилювалася, приглушенi короткi стiжки пiстолетiв-кулеметiв вплелися в неї, мiни полкових мiнометiв стали вибухати на позицiях третьої роти. Вся низина перед висотою була тепер затягнута сiрим туманом, там вiдбувався рух, звiдти долинав рокiтливий шум танкових моторiв.
Квапливо здвоюючи пострiли, запрацювала з висоти швидкострiльна гармата. Уривчастi траси виникали в туманi i тяглися туди, де були радянськi окопи. Високий силует висунувся з туману, поряд з ним в бiлястих сутiнках з"явився ще один. Обидва танки вирiзняла висока башта з довгоствольною гарматою. "Судячи по всьому, важкi КВ-3 зi 107-мiлiметровою гарматою, - визначив по незвичайному силуету Iванько, - гiдний суперник для нашого танка. Нiчого, вiзьмемо їх в лоб, у нас гармата потужнiша..."
Тьмянi, невиразнi живi фiгурки бiгли до окопiв, близько розсипалися черги радянських ППШ, кiлька неясних тiней, розкидаючи на ходу спалахи, мелькали праворуч, набiгаючи вiд висоти. Танкiсти почули, як застукотiли станковi кулемети на висотi, один з них прошивав суцiльними бiлими струменями черг поле попереду. Ду-ду-ду-ду-ду, а-а-а! - чулося звiдти, з-за висоти змiшане i протяжне.
- Танки, - сказав Романченко, - а за ними бронетранспортери.
- По лiвому, бронебiйним! Наводити в центр! - Командир вiддавав команду спокiйним голосом, а навiдник вiдчував пекучий азарт: "Вмазати, вмазати йому з першого пострiлу!"
Однак вмазати не вдалося нi з першого, нi з другого пострiлу. Туман спотворював вiдстань, iнфрачервоний прожектор його не пробивав i нiчний прицiл перестав працювати. Навiдник тричi знижував прицiл, бронебiйнi болванки, прокреслюючи небо високо над цiллю, зникали в туманi.
Влучити вдалося тiльки з четвертого пострiлу, туман вiдразу став рожевим i сержант Iванько з веселим злим азартом вигукнув: "Тепер по правому!", i танкова гармата слухняно намацувала цiль. Силует праворуч рухався i викидав пучки вогню i бiлi траси, якi перехрещувалися i летiли прямо в обличчя йому.
"По правому, два снаряди! Вогонь!" Праворуч ударила протитанкова гармата, секундою пiзнiше вiдiзвався танк Iванька. На бронi радянського танку, який наповзав на окопи третьої роти сяйнули два вогника i згасли. Танк продовжував рухатися вперед, але тепер по ньому вела вогонь батарея протитанкових гармат, якi стояли в тилу висоти. Знову вдарила танкова гармата, трасер бронебiйного снаряду прошив корпус. Танк зупинився, постояв секунд десять-п"ятнадцять, здавалося, що зараз машина рушить знову, але глухо гупнув внутрiшнiй вибух i над ворожою машиною крiзь вибитi ударною хвилею люки здiйнялося високе полум"я. Два стовпи слiпучо-бiлого вогню шугнули з баштових люкiв високо в небо, закрутився над танком багряний дим, машину накрило ковпаком з чорної сажi. Екiпаж з машини так i не вискочив. Пальне з розбитих бакiв бризнуло в боки, танк запалав гiгантським смолоскипом.
З першого танку так само нiхто не врятувався, в ньому почали вибухати боєприпаси, потiм башту зiрвало потужним вибухом, вона здiйнялася високо вгору i упала вiддалiк вiд танку. Вогонь вiдразу ж згас, однак корпус продовжував курiти чорним димком з потворної дiрки.
Попереду окопiв рожеве двiчi змiшалося з яскраво-червоним i пропало.
Там вже все стало багряним - чи то танки горiли, чи то бронетранспортери - i гомiнке дудукання великокалiберних кулеметiв не перекривало трiскотню штурмових карабiнiв i пiстолетiв-кулеметiв, знову i знову оте "...ду-ду-ду, ду-ду-ду, ду-ду-ду..." виникало в туманi лiворуч висоти i за нею.
Було видно звiдси, з танкового окопу, як вiд нашої траншеї, що вся аж кипiла бiлим вогнем, одна за одною виникали i бiгли назад, до своїх окопiв, розмитi в туманi фiгурки, розбризкуючи навсiбiч бiлi пунктири, а з того боку поля доносилося гарячково i глухо: "ду-ду-ду-ду-ду", "ду-ду-ду-ду-ду"...
- Романченко, сто чортiв тобi в печiнку! Чого спиш? - Вилаявся Iванько. Навiдник загаявся i сержант натиснув кнопку, розвертаючи башту. - Бачиш? Гранатою , чотири снаряди... бiглий... вогонь!
Розриви лягли перед цими фiгурками, туман змiшався з димом i нiчого не стало видно. Коли з задимленого казенника вилетiла остання гiльза, навiдник обернув голову до командира. Той припав до окулярiв ПКНу : добре видно було, як снаряди здибили землю на узлiссi, де були окопи противника. Тепер там знову рухалися фiгурки i неясний протяжний крик "а-а-а!" доносився звiдти. Крик наростав i колихався, змiшуючись з важким, що посилювався, стукотiнням швидкострiльних гармат i кулеметiв на висотi.
Сашко розвернув командирську башточку, помiтив: в низинi перед нашою траншеєю веселими, жаркими вогнищами, нiби солом"янi стрiхи, палали два пiдбитi радянськi танки, там стрiлянина була особливо густою i над палаючими коробками в досвiтньому небi вертикально i стрiмко падала червона ракета...
Туман розсiювався, на сходi невдовзi мало здiйнятися задавлене димами сонце i все, що недавно бiлястою муттю ховалося, проступало чiтко. Перед нашими окопами димiли два пiдбитi КВ, за ними чотири бронемашини: три кутастi колiсно-гусеничнi бронетранспортери i гарматний бронеавтомобiль старого типу, здається БА-6.
Розвиднювалося. Вздовж узлiсся, позаду радянських окопiв столи пiвколом танки КВ-3, з баштами, здоровенними, як хата, i росiяни в чорному ходили навколо них. За ними, перетинаючи дорогу, що вела до Прип"ятi, поштовхами повзли чотири тупорилих бронетранспортери кудись на правий фланг, в обхiд висоти. Там, за висотою, трiск кулеметних черг продовжував рвати повiтря, але дикий нелюдський крик стих, нiхто бiльше не кричав, отже, там все скiнчилося. Атака штрафникiв була вiдбита, а, ймовiрнiше, всiх їх поклали там, ще на виходi з того болота...
В броню двiчi гримнули, мабуть, прикладом. Iванько пiдняв ляду i побачив фельдфебеля.
- Назад! - Перед окопами пiхотинцi кинули димовi шашки i сiрий дим поволi, нехотя, пiдiймався вгору, а потiм жваво потiк до москалiв у низину.
Танк кормою виповз з окопу i, пiдкоряючись командам сержанта, командира взводу, вiдiйшов метрiв на сто назад. Одночасно вiдходили пiхотинцi, допомагаючи артилеристам котити протитанкову гармату. Бiля другої траншеї зупинилися i негайно запрацювали малi пiхотнi лопати: окопи цi були подекуди засипанi попереднiм вогневим нальотом. Ледь бiйцi зайняли позицiї, заговорила ворожа артилерiя. Вогонь вiвся не по всiй площi оборони, а вiдразу по передньому краю. Снаряди залишали глибокi вирви, падали дерева, що росли на березi Прип"ятi, осколки вили, зрiзаючи соснове гiлля...
Вогневий налiт був коротким, тривав хвилин так зо п"ять, потiм знову рушили вперед танки, за ними вирiвнював стрiй ланцюг пiхотинцiв, поливаючи перед собою простiр свинцевим дощем...