Першим воїном був пiший воїн. Iсторiя виникнення i розвитку армiй - це багато в чому iсторiя бойового шляху пiхоти. Дiї пiхоти вирiшували, як правило, не тiльки результат бою i битви, але й кампанiї i всiєї вiйни. А тому древня iсторiя пiхоти - це iсторiя вiйськового мистецтва, прояв таланта полководцiв рiзних епох.
Темно-зеленi машини стояли навпроти розкритих навстiж ворiт боксiв парка. Йшло планове обслуговування технiки. Командир роти старший лейтенант Вiктор Шиян пiдходив до однiєї машини, до iншої, прислухався до роботи дизелiв. Стрункий, високий красень, вiн без поспiху перевiряв роботу механiка-водiя бойової машини, потiм переходив до iншого бронетранспортера. Йому всього двадцять чотири роки, важко його ставити в один ряд з бойовими офiцерами, що пройшли Велику вiйну, лихолiття Смутного часу, коли на землю України зазiхали недоброзичливi сусiди, iспанську та близькосхiдну вiйни. I все ж...
У вiйськовому iнститутi Шиян вивчав вищу математику, загальну фiзику i хiмiю, начертальну геометрiю i машинобудiвне креслення, теоретичну механiку, опiр матерiалiв, електротехнiку, технiчну термодинамiку, гiдравлiку i гiдравлiчнi машини, двигуни внутрiшнього згоряння, їхнi системи, автомобiлi i гусеничнi машини, танки i самохiднi артилерiйськi установки. За чотири роки довелося вивчити багато такого, про що рокiв сiм тому нiхто й гадки не мав. Ну й, звичайно, загальновiйськовi дисциплiни: тактику, основи оперативного мистецтва, стратегiї. Цiла епоха лягла мiж ним i заслуженими ветеранами, хоч вiн не набагато молодший вiд декого з них, всього на шiсть-вiсiм рокiв. Пролягла епоха, але не протиставила...
...Парко-господарський день надходив свого кiнця, коли замогильним голосом заревiла над боксами сирена бойової тривоги. Тривога завжди налiтає несподiвано, але сьогоднi її не чекали. Спочатку все нiби завмерло, а потiм пiшло звичним порядком: екiпажi бронетранспортерiв шпарко готували машини до виходу, а за сiм-вiсiм хвилин в воротах парку затупотiли черевики пiхотинцiв, якi бiгли до своїх машин.
Шиян за бiйцiв не турбувався: сержанти роти свою справу знають. Iнше непокоїло. Чому тривога? Вiйна? Маневри? В суботнiй день! Це була несподiванка, так несподiванка!
- Паб! Паб! Паб-паб-паб!!! - Не вгамовувалася сирена. Учбова тривога чи бойова? Останнi повiдомлення з радянського кордону були тривожними. Побачив посередника з бiлою пов"язкою на рукавi i вiдлягло вiд серця: навчання, отже, ще поживемо! Сирена ж не змовкає. - Паб!! Паб-паб-паб!!!
А механiки-водiї тим часом вже виводили бронетранспортери, шикувалися в колону вздовж боксiв, до машин пiдбiгали пiхотинцi , вправно займали мiсця всерединi бойових машин, сержанти доповiдали командирам взводiв, а тi бiгли до ротного - рота до маршу i бою готова! Але цього разу покататися на бронетранспортерах не довелося: посередник вивiв їх ввiдною - по парку завдано повiтряного удару! Ну, на те ми й пiхота, щоб мiряти шляхи-дороги своїми ногами. Шиян бiгом вивiд роту з парку, а екiпажi бронетранспортерiв заводили машини знову в бокси. Втiм, вiдпочинок їм лише снився - заступник командира батальйону по технiчнiй частинi звiр, а не людина, коли рота в полi, байдикувати "бойовим втратам" не дасть!
...Роту в район зосередження i далi, згiдно наказу командира батальйону, вiв заступник командира роти, а старший лейтенант Шиян отримував в цей час бойову задачу в рухомому КП комбата.
- От що, Вiтя, - завдання комбат поставив i зараз офiцiйний тон вважав зайвим, - за пiвгодини вiд господарникiв пiде машина в район зосередження бригади , наженеш роту. I будь обережним, обстановка поки неясна, можуть бути всiлякi ввiднi, посередники саме на такий випадок i придуманi. Отож, щоб твої орли були готовi до всього. I оборону на рубежi, - комбат показав на картi, - потрiбно зайняти до ранку...
Ззовнi почулися голоси i в розкритi кормовi дверi КШМ заглянув начальник штабу батальйону. Вiктор зрозумiв, що розмова закiнчена i пiдвiвся.
- О дев"ятiй годинi чекаю на доповiдь. - Закiнчив настанови майор.
Коли старший лейтенант зник в раннiх сутiнках вечора, командир батальйону подумав, що не помилився у своєму офiцеровi: Шиян був хорошим командиром взводу i став непоганим ротним...
Розтягнувшись, як неймовiрна змiя-мутант, рота крокувала в учбовий центр Сiльце, де був полiгон. Двадцять з половиною кiлометрiв - багато це або мало? Хоч пiшi переходи для пiхотинця - рiч цiлком звична, але коли це вiдбувається пiд час весняного бездорiжжя, по ґрунтових дорогах, якi розкиснули, задоволення в цьому нiякого. Пiсля половини шляху командири перестали щохвилини пiдганяти i пiдтягувати роту, що розтягується, немов гумова стрiчка, i мовчки крокували поряд з бiйцями, зi злiстю видираючи ноги з в'язкого мiсива - дочапають, нiкуди не дiнуться.
- Всi люди, як люди, по асфальту гуляють, з дiвчатами пiд ручку, - бурчав пiд нiс круглий i мiцненький, як бiлий грибочок, пiхотинець, оступившись i видираючи з багнюки ноги, - а ти мiси грязюку...
- Весна, Мишко! Яка тут служба, коли гормони у деяких грають. - Усмiхнувся сержант, теж забрьоханий по самi вуха. - Пiсля зимової холодриги, пiсля хурделицi та сльоти, з котушок запросто з"їхати можна. Ось тому батьки-командири, i вiдправляють вас, нестриманих, вiд грiха подалi. У лiс вас, родненьких! На стрiльбище, на танкодромчик! У мiстечко штурмове i на поле тактичне - саме мiсце вам там зараз!
Сiра дорога, що розкиснула, з кожним кроком висмоктувала з солдатiв останнi, здавалося, сили. А вони все йшли i йшли, i кожен був упевнений, що дiйде тiльки до он того повороту, а потiм повалиться навзнак в цей чортовий холодний бруд i - дiдько з ним, хай хоч розстрiляють в дупу солоним огiрком, бiльше не зробить анi кроку. Але - поворот залишався позаду, i всi йшли далi - до наступного, а потiм - ще до наступного... I лише коли хтось, не звертаючи на черговому поворотi, продовжував рухатися по прямiй, заглиблюючись в розкисле поле, було зрозумiло: на ходу заснув хлопець. Йде з розплющеними очима, а нiчого не бачить, тiльки ноги машинально переставляє. Буває...
Хлопця наздоганяли i розвертали в потрiбному напрямi - до наступного повороту...
Орлами озирали довкiлля тiльки комвзводу-1, вiн же заступник командира роти (єдиний зараз офiцер), i сержант Вiтька Румша, командир першого вiддiлення, - окрiм свого штурмового карабiна, РД i штатної екiпiровки, тягнув на плечi пiхотний ракетний гранатомет. Гранатомет вiн пiдхопив з плеча Мишка Боровика - прiзвище i зовнiшнiй вид спiвпадали! - на дванадцятому кiлометрi шляху, точно за секунду до митi, коли Мишко готувався шпурнути це знаряддя тортур в грязюку. Не згинаючись пiд цiєю купою залiза, Вiтька бадьоро мiсив яловими черевиками захололу багнюку, i при цьому ще вмудрявся награвати на губнiй гармошцi - прощальному подарунку однокласникiв (i однокласниць), коли йшов до вiйська.
- Що граєш, Вiть? - наздогнав його Боровик. Позбавлений вiд своєї клятої труби, вiн тiльки що не пiдскакував - почував себе, немов у невагомостi.
- Не знаю, - вiдiрвався вiд губної гармошки Румша. - В кiно один солдат грав цю музику, я запам"ятав, тепер ось пробую...
- Нумо, нумо... Э, так це ж "Лiлi Марлен"! Слова знаєш?
- Нi, я тiльки мелодiю чув. А ти знаєш?
- А то! Давай, грай! - Мишко перекинув штурмовий карабiн на груди, хвацько зсунув вицвiле кепi на потилицю i, надихаючись з кожним кроком, заспiвав:
Vor der Kaserne vor dem grossen
Tor Stand eine Laterne, und steht sie noch davor,
So wolln wir uns da wiedersehn,
Bei der Laterne wolln wir stehn
Wie einst, Lili Marleen ...
(Ну, хто сказав, що нiмецька мова iснує тiльки для вiйськових команд i маршiв? Наплюйте цьому дурню в очi - якби це було так, то не було б нi Гете, нi Шиллера.)
Потроху пiсню почала мугикати пiд нiс решта першого взводу: До них пiдключилися i iншi - навiть тi, хто не знав слiв, але якось мугикали в такт, а вже останнi рядки пiдхоплювали всi хором. I виявилося - на превеликий подив добре крокується пiд цю пiсню, гармошка зазвучала в повний голос. I солдати вже не засинали на ходу - краще за всякi команди i окрики пiдбадьорювала стара пiсня про вiчну солдатську тугу за своїм домом i коханою. Трошки сумна, але все одно хороша. Солдатська, одним словом...
...Роту Шиян догнав, коли вже досить смерклося. В сутiнках повiльно розчинялися обриси дерев, кущiв, зливалися поступово в одноманiтний, сiро-синiй фон. Танула на горизонтi вузька бордова смужка. Було тихо, i цю тишу майже не порушували приглушенi команди i мiрний крок десяткiв пар нiг.
Заступник вивiв пiдроздiл в заданий район точно i вчасно. Ротному навiть чекати не довелося. А бiйцi були радi термосам з вечерею. Поки рота вiдпочивала i вечеряла, Шиян разом з командирами взводiв i вiддiлень обiйшов район опорного пункту, визначав мiсця траншей i вогневих точок. Позицiя була зручна для оборони i до ранку тут можна буде заритися в землю так, що виколупати роту, навiть без штатної бронетехнiки, з траншей й цiлому стрiлецькому полку буде важкувато. Насторожувало, правда, одне: праворуч по лощинi проходив виярок i по ньому могли прорватися в тил ротi дрiбнi пiдроздiли противника. Тому перший взвод старший лейтенант вирiшив розташувати на правому фланзi, другий в центрi, а третiй займав оборону уступом лiворуч.
Тим часом рота вечеряла. Розстелили плащ-намет, нарiзали хлiб, один за одним пiдходили бiйцi, дiставали казанки, бiля термосiв виникали короткi черги. Прилаштовувалися неподалiк вiд визначених на висотцi мiсць майбутнiх опорних пунктiв. В тишi подзенькували ложки i десь далеко-далеко дзижчали тихо двигуни танкiв. Очевидно, "противник" виводив свої пiдроздiли на рубежi майбутньої атаки. Найпiзнiше, на ранок вона i була ним призначена. Чи встигне рота обладнати позицiї, стурбовано подумав Шиян.
Втiм, бiйцi i самi добре розумiли що i до чого, ледь закiнчилася вечеря, взводи почали облаштування позицiї. Пiдганяти нiкого не потрiбно було, солдати енергiйно працювали малими пiхотними лопатками - великi сапернi лопати залишилися в парку, разом з бронетранспортерами, якi "потрапили пiд бомбовий удар противника". За годину-пiвтори опорнi пункти взводiв почали набирати зримих обрисiв. Бiйцi добре знали старе правило минулої вiйни - краще десять метрiв траншей, нiж один метр могили. Приданих гранатометникiв командир першого взводу висунув вперед i сектори обстрiлу збiльшилися градусiв на п"ятнадцять. Але чим бiльше Шиян вдивлявся в позицiю роти, тим менше вона його задовольняла.
- Ти де поставив кулемети? - Ротний пiдкликав командира першого взводу. Лейтенант показав.
- А як би ти дiяв на мiсцi "ймовiрного супостата"? - Молодий, щойно пiсля випуску, офiцер на хвилину задумався. Шиян не став пiдказувати, не бажаючи нав"язувати своє рiшення.
- Я б зайшов по отому вибалку. - Показав командир першого взводу. - Легко можна пройти в тил взводу i всiй ротi. А потiм вiдволiк би атакою з фронту, а основний удар нанiс би звiдси... - Ротний кивнув, погоджуючись з висновком молодого офiцера. - Тому я один кулемет перекину сюди, - лейтенант показав на схил пагорба, - а тут, -провiв рукою уявну лiнiю, - обладнаю запасну позицiю для третього вiддiлення...
Як не дивно, але "противник" дав їм час добре обладнати позицiї. Вже були виритi окопи, траншеї, хоч i мiлкi, але по ним можна було безпечно дiстатися вiд одного флангу до iншого, ходи сполучення в тил. Перед фронтом i на флангах встановили мiнне поле, а пiдходи з тилу прикрили мiнними касетами.
..."Супостат" з"явився рiвно опiвднi. БРДМи - новi машини для розвiдки i дозору, якi зимою почав випускати Миколаївський танкоремонтний завод - з"явилися на горизонтi, покрутилися перед переднiм краєм оборони i щезли. А хвилин за двадцять з-за гребеню висипав густий ланцюг пiхоти. З бокiв, обходячи роту з флангiв, виповзли кiлька танкiв, до роти. Перший удар прийшовся по другому взводу, який займав позицiї в центрi. Але так легко, з наскоку, з нальоту, ротний опорний пункт не взяти. Позицiї взводiв розташованi так, як потрiбно, i обладнанi за всiма правилами польової фортифiкацiї. Це зрозумiв i "противник". Його пiхота залягла, потiм позадкувала i вiдiйшла на вихiднi позицiї. Танки, наразившись на умовне "мiнне поле", теж вiдiйшли.
"Ну, тепер тримайся, козаче!", - подумав старший лейтенант i по рацiї вiддав наказ вивести по ходу сполучення бiйцiв на зворотнi скати висоти. Зi свого КСП спостерiг, як ланцюжки вiддiлень - видно було тiльки шоломи в захисних сiро-зелених чохлах - зникали за гребенем, i майже в ту саму мить "запрацювала" "ворожа" артилерiя. Звичайно, це була тiльки iмiтацiя артпiдготовки вибуховими пакетами, але все одно вражень вистачило. Однак, удар прийшовся по пустому мiсцю: в траншеях залишилися тiльки спостерiгачi, та ротний зi своїм зв"язковим на КСП роти. Ледь обстрiл скiнчився, Шиян вiддав наказ взводам повернутися в траншеї. Вiддiлення зайняли позицiї вчасно: з-за висоти знову з"явився ланцюг пiхоти "противника". Але тепер вони наступали без пiдтримки танкiв, мiни - i посередники - не давали броньованим машинам можливостi пiдтримати атаку своєї пiхоти вогнем. Тому з пiхотою справилися вiдносно легко: два автоматичнi гранатомети з фронту та два станкача з флангiв не дали iнфантерiї "противника" навiть наблизитися до опорного пункту. I пiхотний ланцюг знову залiг, а потiм вiдiйшов на вихiднi позицiї.
Цього разу передишка була бiльш тривалою. Але не пройшло й години, як "противник" вiдкрив щiльний i досить сильний вогонь з 120-мiлiметрових мiнометiв i дивiзiйної артилерiї. Бiйцi роти могли спостерiгати за дiями артилерiї з першого ряду: справжнiй опорний пункт був зведений на сусiднiй висотi i саме по нiй садила бойовими снарядами артилерiя. За двадцять хвилин "ворожої" артпiдготовки снаряди та мiни переорали пiдготовленi саперами полiгону окопи та траншеї так, що там не лишилося жодної цiлої трiски, не кажучи вже про вогневi позицiї. Кожен змiг впевнитися в могутностi сучасного артилерiйського вогню i подумати над своїми дiями в такiй ситуацiї.
Артпiдготовка ще не скiнчилася, а пiхота "противника" вже пiднялася в атаку. Цього разу перед ланцюжком пiхотинцiв шаленiв вогненний вал, вмiло поставлений з допомогою вибухових пакетiв тими ж таки саперами. Щоб не класти даремно бiйцiв пiд снарядами, нехай i умовними, старший лейтенант вiддав наказ вiдiйти за гребiнь на зворотнiй бiк висоти, де були приготованi запаснi позицiї. Нехай це i були лише окопчики для стрiльби лежачи, але вiд вогню стрiлецької зброї вони рятували, а артилерiя "противника" за гребенем не бачила, куди стрiляти, i могла вести вогонь тiльки по площi, навмання. (Роботу "ворожої" артилерiї iмiтували - розмахнись, рука, розiйдись, плече! - сапери полiгону, кидаючи навсiбiч вибуховi пакети. I тому бiйцi роти Шияна похапцем поглиблювали окопчики, зариваючись в землю, i лаючи подумки старанних - щоб їм так чорти в пеклi дровець пiд казани пiдкидали! - саперiв нехорошими словами.)
I знову результат бою вирiшила ротна артилерiя - два автоматичнi станковi гранатомети. Ледь на висотi з"явилися пiхотнi ланцюжки, вони вдарили по "противнику", викошуючи його щiльним вогнем. Укритися на практично голому схилi було нiде, i солдати "противника" вiдiйшли. Вслiд їм довгими чергами були станковi кулемети. Командир роти подав команду, i його бiйцi пiднялися в контратаку, щоб не дати пiхотi "противника" закрiпитися в траншеях ротного опорного пункту. Ледь вiдкинули "противника", вiдразу ж запрацювали малi пiхотнi лопатки - учбовий бiй ще раз пiдтвердив: хочеш жити - заривайся в землю! I бiйцi роти старанно поглиблювали свої окопи i траншею, не шкодуючи шкiру на долонях: краще втратити вiдро поту, нiж краплю кровi. В разi справжнього обстрiлу краплею справа не закiнчилася б.
Наступна, третя вiд полудня, атака почалася з демонстративних дiй проти другого i третього взводiв. Атакуючi пiдроздiли "противника" залягли i почали окопуватися, тим часом частина їх повiльно змiщувалася праворуч. Шиян викликав командира третього взводу, показав на це перемiщення. Зустрiвся з сержантом поглядом i по виразу обличчя зрозумiв, що їхнi думки спiвпали.
- Я в перший взвод! - I по мiлкiй траншеї, пригинаючись, ротний заквапився на правий фланг.
Командир роти не помилився: у вибалку вже накопилося досить пiхоти i вона була готова до кидка. Ледь Шиян добiг до траншеї першого взводу, як "противник" стрiмким кидком спробував обiйти позицiю першого взводу з правого флангу i вийти в тил ротi. "Чому мовчить кулемет? Невже лейтенант захопився боєм i не встиг висунути його на правий фланг?" Вiн добрався, нарештi, до командира першого взводу i був вражений його спокоєм та незворушнiстю.
- Третє вiддiлення вiдвiв на запаснi?
- Вiдвiв, товаришу старший лейтенант. - Раз за разом тричi хлопнули пострiли касет дистанцiйного мiнування i на шляху атакуючих пiдроздiлiв "противника" було миттєво встановлене мiнне поле.
- А де кулемети? - Нiби вiдповiдаючи на питання ротного, коротко простукотiла кулеметна черга, за нею друга i третя. Потiм до унiверсального кулемета приєдналися легкi кулемети пiхотних вiддiлень .
Коли б тут йшов реальний бiй, то ця атака вже повинна була б захлинутися. Вже потiм, на розборi навчань, по оцiнцi посередника атакуючi втратили понад сорок вiдсоткiв особового складу i їм нiчого iншого не залишалося, як вiдступити. Але зараз ротний нi про що не здогадувався, але внутрiшнiм вiдчуттям вловив, що настав переломний момент, i потрiбно вдарити звiдси, в обхiд встановленого КДМ мiнного загородження, не чекаючи, поки "противник" оговтається. Вiн легко вистрибнув на бруствер траншеї i, оглянувшись, побачив, як слiдом за ним дружно пiднiмаються для контратаки бiйцi першого взводу...
Ледь Шиян повернувся на КСП, його викликав командир батальйону. Наказ був простим i важко виконуваним: його ротi належало негайно залишити опорний пункт i вiдiйти на новий рубiж оборони. Зробити це, маючи перед собою розлюченого невдачами "противника" було дуже складно. Вiдхiд на очах у ворога завжди був, є i залишиться найскладнiшим видом бойових дiй. Зазвичай цю задачу вирiшували, залишаючи на загибель якусь частину своїх вiйськ. Вiдiйти, зберiгши своїх бiйцiв, без втрат або з мiнiмальними втратами було практично неможливо. Однак, для тих командирiв, якi добре знали можливостi своїх вiйськ, зброї i тактику ворога та добре навчали бiйцiв воювати, це була, в принципi, посильна задача.
Шиян був хорошим командиром i здiбним офiцером. Та й задачi такi вiн проробляв в тактичному класi, на командирському ящику, на тактичних лiтучках, якi проводив командир батальйону на мiсцевостi, i на навчаннях не один раз, тому добре знав теоретично i на практицi, що та як робити. Не гаючись, старший лейтенант вiддав потрiбнi накази командирам взводiв i вiддiлень. А сержанти справу знали добре.
Спочатку вiдiйшли пiдроздiли важкої зброї: розрахунки автоматичних гранатометiв та станкових кулеметiв разом з одним iз взводiв. Зайнявши вогневi позицiї на максимальнiй вiддалi, вони прикрили вогнем вiдхiд решти взводiв. Так, перекатами - така тактика була вiдпрацьована Росiйською армiєю ще в роки другої половини дев"ятнадцятого столiття в нескiнченних Кавказьких вiйнах, - рота вийшла з-пiд удару "противника". I вже на безпечнiй вiдстанi вiддiлення i взводи згорнулися в похiдну колону, виславши, як i належить розвiдку, головну, бiчнi та тилову застави. I тому удар танкiв "противника" не застав бiйцiв зненацька. Танковий взвод, який азартно i навально атакував роту, - танкiсти "супостат" поквапилися i напали самостiйно, без пiдтримки своєї пiхоти, - вiдбили з допомогою ракетних пiхотних гранатометiв. Цього разу посередники визнали знищеними два танки. А Шиян пiсля бою подумав, що не заздрить своєму танковому колезi. За такi грубi промахи невдах-командирiв знiмали з посади i довго потiм згадували на рiзних нарадах та в наказах по вiйськам "незлим тихим словом"...
...Генерал-лейтенант Морозов випростався i звiльнив мiсце бiля стереотруби, даючи змогу гостю полюбуватися на роботу свого дiтища. Конструктор нового станкового автоматичного гранатомета Якiв Таубiн схилився до окулярiв, жадiбно вглядаючись в картину учбового бою. В стереотрубу було добре видно, як серед мiшенного поля вставали частi димнi розриви. Вибухи гранат здавалися не дуже потужними, але мiшенi, якi зображали пiхоту противника, падали, показуючи, що цiль уражена. Конструктор прибув на цi позаплановi навчання спецiально, щоб в реальних умовах побачити роботу свого дiтища.
- Як ви оцiнюєте цей вид зброї, порiвняно з ротними 50-мiлiметровими мiнометами? - запитав Таубiн у генерала. - В Управлiннi озброєнь Генштабу менi дорiкнули, що ефективнiсть майже однакова, а коштують автоматичнi гранатомети на порядок дорожче, нiж ротнi мiномети.
- Я знаю, хто так каже. - Вiдразу спохмурнiв начальник Генерального Штабу. - Цей товариш помиляється. Вашi гранатомети по своїм можливостям замiнюють легкi гармати, при мобiльностi станкового кулемета. А вiд ротного мiномета, калiбром 50-60 мiлiметрiв, багато не вiзьмеш, бiльш перспективними є батальйоннi, 81-мiлiметровi мiномети. Але основна тактична одиниця у нас - пiхотна рота. Для неї вашi гранатомети єдиний мобiльний засiб вогневої пiдтримки, який може постiйно супроводжувати пiхоту. Це ви самi щойно бачили, коли мотопiхотнiй ротi за умовами навчань довелося дiяти в пiшому порядку...
...Поява нового виду озброєння - пiхотного автоматичного гранатомета - була зумовлена подальшим розвитком пiхотної зброї пiсля Великої вiйни. В двадцятих роках у всiх промислово розвинених країнах велась iнтенсивна розробка нової автоматичної стрiлецької та артилерiйської зброї.
"Пуля -дура, штык - молодец!" - написав у своїй "Науцi перемагати" генералiсимус Суворов. I мав рацiю. В його часи стрельнути бiльш-менш точно з пiхотної фузеї можна було крокiв на двiстi, та й то один лиш раз, бо перезарядити своє "ружжо" пiхотинець вже не встигав. I коли пiхотнi шеренги сходилися груди в груди, в справу вступав багнет, який осiчок не знав i вбивав супостата швидко i надiйно. В тi славнi часи жорстокої тиранiї бравого молодця-багнета бiльшою дурепою в порiвняннi з кулею була тiльки граната, яку непросто було приготувати до дiї, i яка могла вибухнути, коли їй заманеться. Правда, з похмурими широкоплечими гренадерами - тодiшньої пiхотною елiтою - про це гомонiти не рекомендувалося. Аби не злити. Однак прогрес був невмолимим i в часи Свiтової вiйни статус велетнiв-гренадерiв стрiмко зiйшов нанiвець - окопи їм по причинi немалого росту доводилося копати довше i глибше, а кулi i осколки в них влучали частiше i бiльше, нiж у миршавих солдатикiв звичайної iнфантерiї. То ж залишки колишнiх чудо-богатирiв звели у придворно-параднi роти для демонстрацiї iноземним делегацiям молодецького вигляду та нездоланної могутностi держави. Та й жбурляли гранати у супостата вже не тiльки гренадери. Саме напередоднi Великої вiйни освоїли промисловий випуск гранат у потрiбних для вiйськ кiлькостях.
Однак справа ця - метання гранати - була не дуже проста, особливо для тих недомiркiв, якi вцiлiли пiд кулеметним вогнем. Та ще й з положення "лежачи". Бо рекорд метання гранати - трохи бiльше, нiж вiсiмдесят метрiв. Це на стадiонi, коли нiхто не стрiляє. В бою ця вiдстань скорочується в рази. Обвiшаний спорядження та зброєю пiхотинець жбурне гранату метрiв на тридцять, в кращому разi, i то стоячи. I добре, коли з якогось окопу чи укриття. Частiше всього, в бою до противника можна тiльки пiдповзти i кинути гранату теж лежачи, дуже швидко i не особливо цiлячись, щоб кулею не знесло половину башки разом з шоломом. Тому реальна вiдстань гранатометання не перевищувала п"ятнадцяти метрiв.
Ось чому на початку Свiтової вiйни почалося масове виробництво гвинтiвочних гранат. Так їх назвали тому, що для метання такої гранати використовувалася гвинтiвка пiхотинця. Для цього на ствол гвинтiвки пiхотинець надiвав невеличку мортирку, в неї вставляв гранату, гвинтiвку заряджав холостим набоєм, приклад впирав у землю, ствол нахиляв пiд потрiбним кутом, тиснув на спуск i - ба-бах! - граната летiла метрiв на вiсiмдесят-сто точнiсiнько в окоп супостата. (Це якщо стрiлець-гранатометник вдало прицiлювався.) Потрiбно сказати, що гранати були доволi потужними. Переваги таких гранат були очевидними i ними поквапилися озброїтися всi воюючi країни. Нiмеччина, яка традицiйно вела перед у воєннiй технiцi, розробила гранату, яку можна було використовувати i як звичайну. В Росiйськiй iмперiї справу традицiйно поклали пiд сукно, але в кiнцi вiйни i в царськiй армiї все ж з"явився гранатомет Дьяконова. Правда, в масове виробництво вiн не пiшов по причинi всемогутностi вiйськової бюрократiї в Росiйськiй iмперiї...
Саме з гранатомета Дьяконова i почалося захоплення Якова Турбiна цим видом пiхотної зброї. Вiн познайомився з цiєю чудо-зброєю на полiгонi Одеського пiхотного iнституту, де студентiв-мукомолiв - а Таубiн навчався на другому курсi Одеського iнституту технологiї зерна i муки - навчали початкам вiйськової науки. Заряджання гвинтiвочної мортирки було довгим, нудним i викликало у "спудеїв-мукомолiв" тiльки нудьгу - на одеських бульварах їм було значно цiкавiше, а тепле Чорне море пiд боком манило до себе свiжiстю i прохолодою в спекотливий серпневий день. Ну, не до якихось недолугих мортирок їм було!
Однак, студенту Таубiну прийшла думка досить далека вiд млинiв i зернових елеваторiв - вiн задумав зробити автоматичний гранатомет i замiсть бульварiв та моря засiв за креслення i розрахунки. Вже в кiнцi серпня вiн вiдiслав свiй проект гранатомета в Управлiння озброєнь Генерального Штабу Збройних Сил України. Але там не сприйняли серйозно цей проект - студента-недоучку титулованi спецiалiсти зустрiли, м"яко кажучи, холодно. Як один, вони твердили, що створити автоматичну зброю при малому метальному зарядi неможливо навiть теоретично. Але, на щастя Таубiна, одним з експертiв, якi проводили це дослiдження, був провiдний спецiалiст з Вiнницького пiдприємства "Форт" - Конструкторського Бюро Спецiальної Технiки. КБСТ займався розробкою i виробництвом озброєння для авiацiї. Зокрема, екзотичних на той час гелiкоптерiв. Проект Таубiна потрапив на стiл керiвнику науково-технiчного вiддiлу Штабу авiацiї генералу Крутеню, Штаб ВПС знаходився також у Вiнницi. I Євграф Миколайович вiдразу зрозумiв, де можна використати нову зброю. Такої зброї потребували новi лiтальнi апарати - гелiкоптери, що їх почала виробляти новостворена фiрма Iгоря Iвановича Сiкорського на своєму пiдприємствi у Конотопi.
Справа у тому, що звичайнi кулемети були недостатньою зброєю для машини, яка лiтає переважно на малих i надмалих висотах. А бомби, навiть дрiбного калiбру, створювали небезпеку ураження самого лiтального апарата власними осколками i вибуховою хвилею. Нова машина вимагала нової зброї, яка могла б стрiляти боєприпасами невеликої потужностi, на рiвнi ручних осколкових гранат, на вiдносно близьку вiдстань - тисячу, максимум, тисячу п"ятсот метрiв. А призначений був гелiкоптер для аеромобiльної пiхоти, якiй також необхiдний був потужний i - головне! - мобiльний вогневий засiб. Новi принципи використання вiйськ i ведення бойових дiй висували новi вимоги. Цим вимогам найбiльше вiдповiдав гранатомет Таубiна. Якiв Григорович розпрощався з iнститутом технологiї зерна i муки та й переїхав працювати у Вiнницю на пiдприємство "Форт". I вже за два роки були створенi дослiднi зразки гранатомета для стрiльби гвинтiвочною гранатою Дьяконова. Україна втратила мукомола, зате придбала талановитого зброяра.
Першi зразки, потрiбно вiдзначити, не являли собою шедевр зброярської думки - магазинне живлення визначало невелику скорострiльнiсть, незручний станок вiд кулемета Максима обмежував маневренiсть гранатомета на полi бою, необхiднiсть використання металорiзальних верстатiв обмежувала випуск у воєнний час на неспецiалiзованих пiдприємствах. Але це були хвороби росту, якi притаманнi всякi новiй технiцi. Їх успiшно долали, тим бiльше, що в серединi тридцятих в конструкторськi бюро почала приходити талановита молодь, вона вносила у вже сталi методи проектування i виробництва свої, новi i революцiйнi погляди. Коли в 1934 роцi КБ Таубiна налiчувало лише п"ятдесят працiвникiв, то вже за п"ять рокiв тут працювали бiльше тисячi фахiвцiв. I наступнi зразки гранатомета ставали все бiльш i бiльш досконалими.
Спочатку визнали недоцiльним використання гранати Дьяконова. Була розроблена нова граната, калiбром 40 мiлiметрiв i вагою триста грамiв. Магазинне живлення замiнили на стрiчкове i коли початкова скорострiльнiсть не перевищувала 50-60 пострiлiв на хвилину, то тепер вона становила 440-460 пострiлiв. Хоча й одна граната в секунду - теж було немало. Використання малого заряду унiтарного гранатного набою визначало малий нагрiв ствола i його невеликий знос. Тому темп стрiльби можна було пiдтримувати, поки не закiнчиться стрiчка з гранатними набоями. Дальнiсть стрiльби становила 1200 метрiв. Були й iншi змiни в самiй конструкцiї нового автоматичного гранатомета та технологiї його виготовлення.
Зокрема, використання методiв холодного штампуваннi i точкового зварювання дозволили звести обробку деталей на металорiзальних верстатах до мiнiмуму. Тепер такої обробки потребували тiльки ствол та деталi затвора. Вiдмовилися вiд громiздкого i незручного колiсного станка i замiнили легкою штампованою триногою. В результатi вага автоматичного гранатомета становила не бiльше двадцяти кiлограмiв. Новi гранатомети використовували не тiльки для озброєння аеромобiльних пiдроздiлiв - революцiйно нового виду пiхоти, що з"явився в сороковому роцi, як результат усвiдомлення урокiв Суецького конфлiкту, - та для гелiкоптерiв, якi цю пiхоту транспортували на поле бою, але й для озброєння мобiльних розвiдувально-диверсiйних груп вiйськової розвiдки. Автоматичними гранатометами озброювали також броньованi катери рiчкових: Днiпровської та Пiнської, i вiдновленої Азовської вiйськових флотилiй.
А потiм розробили принципово нову - безгiльзову - гранату для ручних гранатометiв. I вiдразу її спробували використати для гранатометiв автоматичних. Iдея виявилася вдалою. Це ще бiльше спростило конструкцiю гранатомета i зменшило його вагу. Тепер гранатомет разом зi станком мiг легко переносити один боєць. I вже з початку сорок другого року новi гранатомети пiшли у серiйне виробництво. Саме дiю цих гранатометiв i спостерiгали на навчаннях конструктор нової зброї та начальник Генерального Штабу...
Однак КБ Таубiна розробляло не тiльки пiхотнi гранатомети. Пiхотинець повинен вмiти знищувати не тiльки своїх колег на тому боцi, проти нього воюватимуть не самi тiльки пiхотинцi противника. Перш за все на його окоп будуть насуватися танки. Чи означає це, що проти броньованої машини пiхотинець безсилий? Звичайно, нi! Боєць, який не може знищити ворога, нехай навiть той i за бронею, не боєць! Така була думка призначеного в сорок першому роцi начальником Генерального Штабу генерала Морозова. Отже, пiхотинцю потрiбно дати зброю, яка зрiвняє його можливостi у двобої з броньованою технiкою ворога. Таке завдання поставив Костянтин Костянтинович перед конструкторами. Дослiднi навчання виявили слабкiсть таких видiв протитанкової зброї, як протитанковi гранати - спробуй лише всидiти в окопi, коли на тебе насувається закута в броню громадина! - протитанковi рушницi нормального та великого калiбру i пляшки з запалювальною сумiшшю. Пiхотi потрiбна була принципово нова зброя для боротьби з танками та iншими бронеоб"єктами противника. Таку задачу поставили вiйськовики перед конструкторами зброї.
Вирiшували її в багатьох конструкторських бюро країни. КБ Таубiна на базi нових розробок вiтчизняних ракетних технологiй фiрми Сергiя Корольова i нiмецьких колег - тi якраз закiнчили розробку i почали серiйне виробництво реактивних протитанкових гранат "Панцерфауст" ("Броньований кулак") та протитанкових реактивних гранатометiв "Панцершрек" ("Гроза для танкiв"), - розробив протитанковий ракетний пiхотний гранатомет багаторазової дiї. Крiм ручного гранатомета був розроблений станковий ракетний гранатомет. Обидвi системи використовували спiльнi гранати: кумулятивну для боротьби з танками та осколкову проти пiхоти. Гранатомети мали просту конструкцiю i запустити їх в масове виробництво можна було на звичайних цивiльних машинобудiвних пiдприємствах i навiть великих майстернях, якi мали вiдповiдну виробничу базу. На базi нiмецького зразка одноразового гранатомета "Панцерфауст" була розроблена реактивна граната, що мала спiльний з СПГ-9 i РПГ-9 боєприпас. У випадку необхiдностi мiсячний випуск таких реактивних гранат мiг сягати двохсот тисяч одиниць. Це було тим бiльш важливо, що танковi вiйська Червоної армiї були найбiльш численними на всiй планетi - Радянський Союз мав танкiв та бронеавтомобiлiв бiльше, нiж армiї всiх iнших країн свiту разом узятi...
Вiйни i вiйськовi конфлiкти початку i першої половини двадцятого столiття стимулювали швидкий розвиток вiйськової технiки, давали багатий досвiд застосування бойових засобiв i надавали вiйськовикам чудову можливiсть всебiчної перевiрки нових винаходiв в областi озброєнь. Бурний розвиток промисловостi в передових європейських країнах в кiнцi дев"ятнадцятого столiття зробив можливим масове виробництво нових озброєнь, зокрема кулеметiв. I це змусило шукати новi форми ведення бойових дiй, оскiльки потужна i ефективна зброя вносила корiннi змiни в тактику бою. Рiзке збiльшення потужностi вогню пiхоти в роки Великої вiйни було досягнуто завдяки використанню нових видiв автоматичної зброї.
В знищеннi противника вогнем приймають участь рiзнi засоби i найбiльш масовим є стрiлецька зброя. Насамперед, кулемети - основний засiб вогневої могутностi пiхотних пiдроздiлiв. Так сталося, що Україна не отримала у спадок вiд Росiйської чи Австро-Угорської iмперiй власне збройове виробництво, на вiдмiну вiд чехiв, якi мали потужний воєнно-промисловий комплекс: заводи Шкода та збройовi заводи у Брно. I власне виробництво стрiлецької зброї, як i боєприпасiв до неї, довелося починати з нуля. В цьому була i позитивна сторона - можна було разом з сучасними зразками стрiлецької зброї створити i сучасну промислову базу для її виробництва. Потрiбно було тiльки вибрати правильний шлях розвитку, щоб не платити за помилки мирного часу кров"ю бiйцiв на полях битв. Вивчався свiтовий досвiд, насамперед Великої вiйни, i точилися дискусiї в колах українських вiйськовикiв та промисловцiв про вибiр правильного шляху розвитку зброї пiхоти.
Основним вогневим засобом в цi роки був станковий кулемет. А одним з пiонерiв у використаннi кулеметiв стала Нiмеччина. Нiмецькi вiйськовики своєчасно зрозумiли i оцiнили всi потенцiйнi можливостi нового виду стрiлецької зброї - кулеметiв. От тiльки поразка Нiмеччини у Свiтовiй вiйнi призвела до того, що рейхсвер на 100-тисячну армiю мав тiльки 1926 кулеметiв рiзних типiв. Обходячи обмеження Версальського договору, нiмецькi зброярi спiвпрацювали з зброярами iнших країн. Звичайно, велася така спiвпраця i з українськими вiйськовиками, промисловцями i зброярами. Це для України було особливо важливим, бо необхiднiсть швидкого озброєння масової армiї загострила проблему виробництва зброї. Особливiстю ж стрiлецької зброї є її виключна масовiсть в порiвняннi з iншими видами озброєнь.
А автоматична зброя була менш економiчною за вартiстю та бiльшою за тривалiстю виробничного процесу в порiвняннi зi зброєю з ручним перезаряджанням. Це вимагало спiвпрацi конструкторiв i технологiв, переводу виробництва зi спецiалiзованих заводiв на широкопрофiльнi цивiльнi пiдприємства з промисловим обладнанням загального типу, яке застосовується для виробництва невоєнної продукцiї, широкого використання прогресивних методiв холодної штамповки i точкового зварювання: удар штампа, i деталь вiдразу, або пiсля мiнiмальної доводки йде на складання. Нiмецькi, а разом з ними i українськi зброярi почали вирiшувати питання економiки виготовлення зброї разом з задачами спрощення конструкцiї, досягнення повної взаємозамiнностi деталей, спрощення i здешевлення методiв виробництва, вироблення конфiгурацiї деталей, якi можна було виробляти на простому устаткуваннi. Саме тодi, на початку тридцятих рокiв, склалися чiткi виробничо-економiчнi вимоги до зброї: вона повинна бути максимально проста i дешева, для її виготовлення необхiдна мiнiмальна кiлькiсть спецiального виробничого обладнання, малi затрати ресурсiв i працi, по можливостi використання дефiцитних матерiалiв повинне бути зведене до мiнiмуму, що є особливо важливим в умовах воєнного часу.
Одночасно вирiшувалися питання покращення бойових та експлуатацiйних якостей самої зброї. Це досягалося шляхом створення принципово нової конструкцiї певного типу зброї i вдосконаленням окремих пристосувань, пристроїв, установок i розробкою нових видiв боєприпасiв. I до кiнця тридцятих рокiв, крiм протитанкової зброї, українська пiхота отримала i новi системи стрiлецького озброєння.
Перш за все, вiйськовики i виробничники зосередилися на створеннi нового пiхотного кулемета. (В 1923 роцi за лiцензiєю почали випуск кулемета Максима-Вiккерса на київському заводi. Але заслужений ветеран Свiтової вiйни вже не вiдповiдав новим вимогам вiйни нового типу - маневреної i мотомеханiзованої.) I саме для нього на озброєння був прийнятий новий потужний гвинтiвково-кулеметний набiй зроблений на базi гiльзи маузерiвського набою. (Обладнання для випуску карабiнiв 98К Маузера зразка 1898 року Україна з допомогою чехiв купила у Нiмеччини разом з лiнiями для випуску набоїв.)
Пiсля закiнчення Свiтової вiйни та заворушень, викликаних розпадом Росiйської iмперiї, на територiї України зiбралася сила-силенна гвинтiвок-кулеметiв, пiстолетiв-револьверiв рiзних систем. Мосiнки, маузери, арiсаки, манлiхери, кольти та браунiнги гуляли просторами її степiв та лiсiв, принесенi "нашестям двунадесяти народiв" в часи розвалу Росiйської iмперiї. Така рiзноманiтнiсть ускладнювала постачання всiх цих зразкiв боєприпасами, оскiльки патронний завод був всього лише один. Луганський завод, що мiг задовольнити попит на стрiлецькi боєприпаси тiльки для гвинтiвки Мосiна, в часи Свiтової вiйни, коли лiк набоям йшов на сотнi мiльйонiв та мiльярди, з задачею постачання боєприпасiв не справлявся. Крiм того, якiсть набоїв, що випускалися цим пiдприємством, не вiдповiдала вимогам автоматичної зброї. Отже, постала задача створення нового сучасного виробництва боєприпасiв, здатного задовольнити попит в часи вiйни, яка готувалася Радянським Союзом. А оскiльки Україна не мала власного збройового виробництва, постало питання про вибiр набою. Вибiр був не таким вже й великим - росiйський набiй зразка тисяча дев"ятсот восьмого року, маузерiвський боєприпас, набiй для гвинтiвки Манлiхера чи японський, для гвинтiвки Арiсака. Однак керiвникам держави вистачило здорового глузду провести необхiднi дослiдження для того, щоб визначити, яка зброя буде використовуватися в майбутнiй вiйнi, i який саме набiй потрiбен вiйськам. I в результатi прийняли смiливе рiшення вiдмовитися вiд iснуючих гвинтiвково-кулеметних набоїв.
На озброєння прийняли боєприпас для кулеметiв та гвинтiвок зовсiм нового калiбру 8.6 мiлiметра. Новий набiй був бiльш потужним, нiж набої для гвинтiвок Мосiна i Маузерiв, отже, дозволяв уражати цiлi на бiльших дистанцiях. Це цiлком вiдповiдало вiйськовiй доктринi України i задачам оборони, тим бiльше, що ставилося завдання зробити новий набiй, який призначався спочатку виключно для кулеметiв, якi ставилися на лiтаки та бронетехнiку. Пiд новий боєприпас зброярi розробили i вiдповiдну зброю, вiдповiдно до завдання були станковi кулемети та далекобiйнi снайперськi гвинтiвки.
Випущений невеликою серiєю на початку тридцятих рокiв станковий кулемет ззовнi дещо нагадував чеський ZB-30 (що не було дивним, бо разом з українцями його розробляли i конструктори "Чеської Збройовки") i призначався для озброєння танкiв, бронеавтомобiлiв, для використання в пiхотних зенiтних установках. Вiн зарекомендував себе дуже непогано пiд час бойових дiй в Iспанiї, куди український уряд продав невелику партiю цих кулеметiв. Звичайно, експлуатацiя в бойових умовах виявила i певнi недолiки кулемета: занадто велику вагу, що обмежувало маневренi якостi зброї, та складнiсть конструкцiї i чутливiсть до забруднення. За результатами експлуатацiї в бою вирiшено було для озброєння пiхотних пiдроздiлiв створити новий зразок, аналогiчний новому нiмецькому МГ-34, унiверсальному кулемету, принципово iншiй концепцiї пiхотної зброї, здатному виконувати задачi станкового, ручного i встановлюватися на броньованiй i автомобiльнiй технiцi та мобiльних зенiтних установках. При цьому новий кулемет повинен був мати високу надiйнiсть i безвiдмовнiсть роботи автоматики у важких умовах експлуатацiї. Кулемет проектувався пiд новий потужний боєприпас калiбром 8.6 мм, це дозволяло знищувати цiлi на великiй вiддалi i вiдповiдало обороннiй доктринi України, але додавало зайвого головного болю конструкторам зброї.
Однак молодi конструктори технiчнi проблеми успiшно подолали i такий кулемет був створений збройовою фiрмою "Сапсан". Ззовнi новий кулемет був схожий на нiмецький унiверсальний "машiнгевер" зразка 34 року, але мав iнший принцип роботи автоматики. Щоб зменшити вiддачу потужного набою, ввели дульне гальмо-компенсатор. Це дозволило зробити кулемет гранично легким, вагою всього вiсiм кiлограмiв на сошках. Для станкового варiанту був створений легкий станок, що був майже вдвiчi легшим за кулемет, маса станка була менше п"яти кiлограмiв. В бойових умовах навiть станковий варiант мiг легко переносити один боєць. Щоб ствол не перегрiвався пiд час стрiльби, конструктори застосували вiдпрацьований на кулеметi Льюїса ежекторний спосiб охолодження. В результатi тривалiсть безперервної черги досягала чотирьохсот пострiлiв. Це дозволило вiдмовитися вiд запасного ствола i значно полегшило життя обслуги кулемета пiд час наступального бою. Живлення кулемета здiйснювалося з металiчної шарнiрно-ланкової стрiчки з незамкненою ланкою (тобто, здатною з"єднуватися з окремих шматкiв), аналогiчної тiй, яка застосовувалася для МГ-34. Приймач з двобiчною прямою подачею набою в патронник i двобiчна подача стрiчки дозволяли монтувати кулемет в установках будь-якого типу. Кулемет використовувався в пiхотних ротах в якостi ручного, а в кулеметних ротах батальйонiв, як станковий. Щоб точно стрiляти з кулемета на велику вiдстань у 2000-3500 метрiв використовували оптичнi - для станкового перископiчний, для ручного телескопiчний, - прицiли. Для боротьби з авiацiєю на висотах до двох тисяч метрiв, кулемет встановлювався на легку зенiтну триногу або монтувався на зенiтно-кулеметну спарену установку.
В танковому варiантi кулемет мав масивний ствол без гальма-компенсатора, були вiдсутнi сошки i знiмався приклад. А в разi необхiдностi танковий кулемет легко перетворювався у пiхотний варiант замiною ствола i встановленням сошок та приклада, якi входили в комплект спорядження танка...
...Приземкуватий всюдихiд - транспортер переднього краю - вправно долав лiсову дорогу. Широкi шини дозволяли легко пересуватися навiть на болотистiй мiсцевостi Полiського краю, а тут, в Причорномор"ї, машина могла пройти скрiзь. Слiдом за машиною генерал-лейтенанта Морозова рухався такий же всюдихiд з двома цивiльними - конструкторами-зброярами пiдприємства "Форт". На радiоантенах машин трiпотiли бiлi прапорцi - знак посередника. Однак сержант, командир патруля, не дуже на це зважив.
- Стiй! - З-за куща з"явилася кремезна фiгура в бляклому сiро-зеленому польовому однострою з штурмовим карабiном напереваги. За кiлька крокiв напарник бiйця з легким кулеметом взяв на прицiл автомобiль. Пiдiйшов ще один з сержантськими нашивками на погонах. Невдоволено глянув на пасажирiв, зiтхнув з досадою, i тiльки потiм пiднiс руку до польового вицвiлого вiд часу кепi. - Товаришу генерал-лейтенант, третє вiддiлення виконує задачi головного дозору. Командир вiддiлення сержант Риков.
- Добро. - Морозов вибрався з ТПК, потиснув руку сержанту i всiм дозорним. - Дякую за службу, товаришi бiйцi. Продовжуйте виконання задачi. А ми почекаємо роту тут.
Сержант вiддав честь, i, махнувши рукою своїм бiйцям, продовжив свiй шлях. Генерал зауважив, як вiн пiднiс до губ мiкрофон радiостанцiї, яка висiла на боцi i кинув кiлька слiв. Отже, його командир зараз буде тут. Дiйсно, за хвилину вiн почув тупiт на стежинi i з"явився командир роти - старший лейтенант.
- Товаришу генерал-лейтенант, друга рота 52-го окремого мотопiхотного батальйону виконує марш в район ..., командир роти старший лейтенант Шиян. - Вiн замовк i застиг по стiйцi струнко.
Мимо машин вже проходила у взводних колонах рота. Бiйцi звично несли на собi гранатомети i кулемети. Iншi, озброєнi штурмовими карабiнами або гвинтiвками, несли коробки з набоями до кулеметiв та гранатометiв. Ноша була важка, але вмiло розташована на кожному бiйцевi i не заважала рухатися.
- Вiльно. - Морозов потиснув руку ротному. - Ми спостерiгали дiї вашої роти в оборонi. Оголошую подяку вам, старший лейтенанте, всiм командирам i бiйцям роти. Продовжуйте марш...
...Переваги, якi дає автоматична зброя для пiхоти, були визнанi пiсля Бурської i русько-японської вiйн. У всi часи пiхота була i залишиться основою сухопутних вiйськ. Задача пiхоти - зайняття мiсцевостi i захист її вiд атак противника. У Великiй вiйнi кулемети вiдвоювали своє мiсце пiд сонцем у системi озброєнь. Але основою могутностi сухопутних вiйськ є iндивiдуальна зброя пiхотинця - гвинтiвка. Завжди з пiхотинцем є його гвинтiвка i часто якiсть саме цiєї зброї вiддiляє поразку вiд перемоги. Час настiйливо вимагав появи разом з кулеметами також автоматичної iндивiдуальної зброї пiхотинця.
Iз закiнченням Свiтової вiйни вiйськовi керiвники багатьох країн приступили до осмислення її результатiв, i в першу чергу, в областi стрiлецької зброї. Вiйна пiддала цю найбiльш масову зброю серйозному iспиту i потрiбно було проаналiзувати отриманий бойовий досвiд, щоб виявити основнi тенденцiї розвитку всього комплексу стрiлецького озброєння на близьку i дальню перспективу.
По-перше, скоротилася дистанцiя застосування вогню iндивiдуальної пiхотної зброї. Друге, значно виросла щiльнiсть вогню за рахунок високого насичення вiйськ автоматичною зброєю. Третє, проявилось намагання замiнити ефективнiсть прицiльного вогню бiльшою його щiльнiстю, широко почав застосовуватися вогонь з ходу, менше стали придiляти уваги купностi бою зброї. Широке застосування автоматичної зброї було цiлком закономiрним i витiкало з загальних тенденцiй розвитку, як озброєнь, так i форм ведення бойових дiй. В ходi вiйни кардинально змiнилася тактика дiї пiхоти. В наступi пiхотинцям доводилося пересуватися пiд вогнем противника, в бiльшостi поповзом та короткими перебiжками. Новi бойовi порядки, що з"явилися в ходi вiйни, були тепер розрахованi на одночасне введення в дiю всiх засобiв озброєння. Збiльшилася маневренiсть вiйськ на полi бою, що привело до зменшення дальностi дiєвого вогню стрiлецької зброї при одночасному нарощуваннi потужностi - внаслiдок збiльшення скорострiльностi i зменшення маси та габаритiв. Всi цi змiни вимагали адекватної ситуацiї зброї - легкої i компактної. Тактична ситуацiя, яка постiйно змiнювалася в ходi бою, вимагала ураження малопомiтних та швидко зникаючих цiлей шквальним вогнем з усiх вогневих засобiв, тому ураження безперервним вогнем на середнiх та ближнiх дальностях стало однiєю з основних вимог до iндивiдуальної стрiлецької зброї пiхотинця. Широкомасштабне використання автоматичної зброї штурмовими групами привело до змiни поглядiв на необхiдну дистанцiю ведення вогню з стрiлецької зброї. Коли в передвоєнний перiод у всiх без винятку армiях намагалися її збiльшити, то вже першi бої показали, що ведення вогню навiть iз станкових кулеметiв на дальнiсть понад тисячу метрiв вже не є ефективним. Глибина поля бою не перевищувала, як правило восьмисот метрiв. Така вiдстань повнiстю перекривалася як вогнем станкових i ручних кулеметiв, якi щойно з"явилися, так i iндивiдуальною зброєю пiхотинцiв - гвинтiвками i карабiнами, що використовували такий самий, як i кулемети, потужний набiй, ефективний на дальностях понад двi тисячi метрiв. Але гвинтiвки i карабiни не давали необхiдної щiльностi вогню, а пiстолети-кулемети, якi з"явилися в кiнцi Великої вiйни на озброєння штурмових груп, були ефективнi на дальностi не бiльше двохсот метрiв. Крiм того, надлишкова потужнiсть гвинтiвково-кулеметних набоїв в цих умовах зробила неекономiчним цей вид боєприпасiв в зв"язку з рiзким зменшенням дальностi, на якiй велася стрiльба з iндивiдуальної зброї пiхотинця.
В тридцятих роках ретельно вивчивши тактичнi можливостi стрiлецької зброї i проблеми використання боєприпасiв для неї, нiмецькi конструктори сприяли концепцiї "штурмгеверiв" - нової iндивiдуальної зброї пiд набiй зменшеної, в порiвняннi з гвинтiвковим, потужностi. I коли прiоритет у створенi основної стрiлецької зброї - штурмових гвинтiвок або автоматiв - належить руському зброяру i конструктору Володимиру Григоровичу Федорову, то пальму першостi в практичному втiленi його iдей i оснащенi пiхоти такою iндивiдуальною зброєю подiляють нiмецькi зброярi, якi освоїли i поставили на промислове виробництво перший зразок штурмової гвинтiвки "Штурмгевер" вiдомого конструктора Гуго Шмайсера ще в сороковому роцi. (Тодi в Нiмеччинi прийшов до влади уряд демократичного спрямування, який змiнив диктатуру нацистiв пiсля вiйськового перевороту в кiнцi тридцять восьмого року.)
В Українi конструктори зброї, намагаючись випередити потенцiальних противникiв в пiдготовцi до збройної сутички з урахуванням нових умов i намагаючись встигнути переозброїти свою армiю перспективними зразками озброєння, уже в серединi тридцятих рокiв приступили до розробки промiжних набоїв та зброї пiд них. Цьому сприяло те, що вже на початку двадцятих - в двадцять першому роцi - при Київському Арсеналi було створене перше в Українi збройове Проектно-Конструкторське Бюро. В ньому вiдразу ж почалися активнi роботи по розробцi унiфiкованої системи автоматичної стрiлецької зброї для Української Народної армiї. Щось подiбне в тi часи проводилося тiльки в Радянському Союзi, який готувався до нової вiйни за торжество Свiтової Революцiї, на Заходi про це ще навiть не думали. Унiфiкована система автоматичної стрiлецької зброї задумувалася, як така, що використовує єдиний тип автоматики i єдинi принципи конструкцiї стрiлецького озброєння. Були створенi основи, принципи унiфiкацiї. I був накоплений безцiнний досвiд, правда, для самої iдеї єдиної конструкцiї негативний. Виявилося, що заснувати систему, унiфiковану для всiх видiв стрiлецької зброї на одному боєприпасi i однiй конструкцiї, неможливо. В результатi в кiнцi двадцятих рокiв була запропонована система, основана на двох видах набоїв: потужному кулеметно-гвинтiвковому для унiверсальних кулеметiв i снайперських гвинтiвок та зменшеної потужностi для автоматичних - їх назвали потiм штурмовими - гвинтiвок та карабiнiв i легких кулеметiв.
Для унiверсальних кулеметiв новий боєприпас вже був розроблений Київським арсеналом, правда, тодi вiн розроблявся, як набiй для авiацiйних кулеметiв. А для штурмових гвинтiвок та карабiнiв i ручних кулеметiв за основу взяли розробки зброярiв Росiйської армiї початку двадцятого столiття. Тодi Особлива Комiсiя, запроваджена для розробки автоматичної гвинтiвки вивчала властивостi двадцяти семи варiантiв дослiдних набоїв калiбром 6, 6.5, 7 мiлiметрiв. Пiсля теоретичних дослiджень Комiсiєю проводилися практичнi стрiльби. В результатi найбiльше вiдповiдав застосуванню в автоматичнiй гвинтiвцi набiй калiбром 6 мiлiметрiв з вагою кулi 7 грамiв i початковою швидкiстю 1000 метрiв на секунду. В цих дослiдженнях активну участь приймав видатний руський зброяр Володимир Григорович Федоров. Генерал Федоров був пристрасним прибiчником прийняття на озброєння Росiйської армiї автоматичної зброї, i ще в 1907 роцi написав фундаментальний труд "Автоматична зброя". Вiн же розробив кiлька варiантiв набоїв для автоматичної гвинтiвки i саму гвинтiвку, яка потiм перетворилася на перший в свiтi автомат. Калiбр нової зброї був меншим за калiбр гвинтiвки Мосiна i становив 6,5 мiлiметра. Зменшення калiбру стрiлецької зброї Федоров вважав постiйною тенденцiєю її розвитку, яка дозволяє кардинально вирiшити проблему створення автоматичної зброї солдата. На практицi це означало необхiднiсть для легкої iндивiдуальної зброї пiхотинця створення нового набою - меншого за потужнiстю, нiж кулеметно-гвинтiвковий.
Спроби створити автоматичну гвинтiвку пiд потужний кулеметно-гвинтiвковий набiй в багатьох країнах закiнчувалися невдачею. Так було з гвинтiвками Токарєва, Симонова, Гаранда, Маузера i Вальтера. I в українських зброярiв намагання використати гвинтiвковий маузерiвський набiй в автоматичнiй iндивiдуальнiй зброї пiхотинця також закiнчилося невдачею.
В Українi провели великi дослiдження i в результатi в другiй половинi тридцятих рокiв був прийнятий на озброєння набiй калiбром 6.35 мм - "четвертак" - для штурмових гвинтiвок та карабiнiв i легких (ручних) кулеметiв, якi складали основу озброєння пiхотних i мотопiхотних вiддiлень та взводiв. Створення нового малокалiберного боєприпасу дозволило конструкторам почати розробку пiд нього легкої, надiйної автоматичної зброї пiхотинця. I в тридцятому восьмому роцi Головне управлiння озброєнь ГШ ЗСУ оголосило конкурс на створення нової автоматичної гвинтiвки пiд набiй зменшеного калiбру. Зокрема, передбачалися тактико-технiчними вимогами до нової автоматичної (штурмової) гвинтiвки її невелика вага - до чотирьох кiлограмiв, - та малi габарити - довжина зброї не повинна була перевищувати вiсiмдесяти сантиметрiв. В змагання включилися вже визнанi конструктори стрiлецької зброї - Рощепєй, Коровiн, Марголiн - i ще зовсiм зеленi початкiвцi в збройовому конструюваннi. Та, не зважаючи на молодiсть, вони вже були справжнiми майстрами цiєї справи. З самого початку iснування Української держави в освiту та навчання молодi - майбутнього нацiї - вкладалися необмеженi кошти i тепер цi вклади давали результат.
Особливо актуальним створення нової автоматичної зброї стало для аеромобiльної - повiтряно-десантних, а з сорокового року i повiтряно-штурмових частин, якi перемiщувалися на гелiкоптерах Сiкорського - i механiзованої пiхоти, якi саме починали свою iсторiю в українському вiйську. (Мобiльна пiхота Української армiї вела свiй початок вiд махновських тачанок, якими Нестор Iванович швидко перекидав своїх бiйцiв в боях з частинами гетьманцiв та Бiлої армiї на пiвднi України в потрiбне мiсце i вирiшував цим результат бою з супротивниками на свою користь.) Специфiка парашутних, аеромобiльних та мотопiхотних пiдроздiлiв обумовила особливi вимоги до їхнього озброєння. Їм потрiбна була зброя, ефективна на вiдстанi 400-600 метрiв, здатна вести автоматичний i одиночний вогонь, замiняти в тактичному планi пiстолет-кулемет, карабiн та ручний кулемет. Зброя повинна була мати малi габарити, бути зручною у використання в тiсних об"ємах бойових машин: гелiкоптерiв та бронетранспортерiв. В Нiмеччинi таку зброю розробляли на замовлення новоствореного Люфтваффе, в Українi її розробку прискорили подiї, пов"язанi з Суецьким конфлiктом i першою вiйною мiж арабами та новоствореною - пiсля воєнного перевороту в Нiмеччинi та позбавлення нацистiв влади - державою Iзраїль. В цьому конфлiктi приймали участь i українськi добровольцi, оскiльки бiльше третини переселенцiв до нової країни прибули з України.
В Нiмеччинi розробкою нової гвинтiвки зайнявся провiдний iнженер фiрми "Рейнметал" Луїс Штанге, в Українi цю роботу виконував головний конструктор КБСТ Сергiй Олександрович Коровiн. Два зразка нової зброї мали багато спiльного i ззовнi були дуже схожi, хоч принцип дiї автоматики мали рiзний. Гвинтiвка Луїса Штанге FG40 (Fallschirmlandunsgewehr-40 - гвинтiвка парашутистiв-єгерiв зразка сорокового року) мала газовий двигун, а автоматика штурмового карабiна Коровiна використовувала вiддачу напiввiльного затвору. Крiм того, карабiн Коровiна виготовлявся з сталевого листа методом холодної штамповки i був пристосований до масового виробництва, а FG40 вироблялася на фрезерних станках i була досить дорогою у виробництвi. Ну, i, звичайно, набої обох зразкiв вiдрiзнялися потужнiстю. Для FG40 використовували стандартний набiй карабiну Маузера 98К, для зразка Коровiна - промiжний набiй.
Так само, як i в Штанге, карабiн Коровiна мав горизонтальний магазин на 20 набоїв, розташований з лiвого боку, трохи позаду пiстолетного рукiв"я. Одиночний вогонь вiвся з закритого затвора, а автоматичний - з вiдкритого, i був дещо точнiшим, оскiльки тут використовувався накат затвора. Але вiйськовi випробування виявили незручнiсть такого розташування магазину, i його остаточно перенесли назад з прийомним вiкном знизу ствольної коробки, а ствольна коробка сумiстила також функцiї прикладу. Екстракцiя стрiляних гiльз вiдбувалася вперед через спецiальний канал, оскiльки штурмовий карабiн мав використовуватися в бойових машинах та десантних кабiнах гелiкоптерiв, а там зовсiм не потрiбнi гiльзи, якi валяються пiд ногами. Та й при стрiльбi з лiвого плеча нову зброю стало зручно використовувати. (Така компоновка зброї була вiдома ще з початку двадцятого столiття, її вперше запропонували британцi i назвали "буллпап" - бичок.) Такому конструкторському рiшенню сприяло i те, що для нового набою був розроблений i новий магазин з ударостiйкої пластмаси, ємнiстю сорок набоїв, розташованих в чотири ряди.
За результатами вiйськових випробувань новий карабiн Коровiна був значно перероблений, вiн отримав змiнний ствол i врештi-решт став тiєю унiверсальною системою зброї, яку задумували конструктори в рамках програми розробки унiфiкованої системи стрiлецької зброї. Нова автоматична гвинтiвка отримала назву АУГ-40 - армiйська унiверсальна гвинтiвка зразка сорокового року. Унiверсальнiсть новiй гвинтiвцi надавала можливiсть трансформацiї. Простою замiною ствола та магазина - для цього був розроблений спецiальний чотирирядний магазин пiдвищеної мiсткостi на шiстдесят набоїв - зброя легко перетворюватися з карабiна зi стволом довжиною ствола 415 мм, на автоматичну гвинтiвку з стволом 508 мм, самозарядну снайперську гвинтiвку - з легким стволом у 621 мм або легкий кулемет з важким стволом довжиною 24,5 дюйма. Зброя мала дiоптричний прицiл, що значно пiдвищує для недосвiдчених стрiльцiв точнiсть прицiлювання у поспiху бою та в сутiнках, в порiвняннi iз звичайним секторним прицiлом.
Нова гвинтiвка складалася з восьми частин: ствольна коробка i корпус-приклад, штампованi зi сталевого листа, змiнний ствол, затвор i затворна рама, ударно-спусковий механiзм i зворотно-бойова пружина та магазин. Зброя вийшла чудовою i набагато випередила розробки в iнших країнах.
Але головний критерiй оцiнки зброї - її надiйнiсть в бойовiй обстановцi. Стiйкiсть до ударних навантажень, жари, холоду, запиленню, вологостi, протидiя хiмiчно активному агресивному середовищу, визначають долю навiть найкращих зразкiв - або на полицю музею, або на самiсiнький верх збройової iєрархiї, у вiйська, на озброєння армiйських, спецiальних, полiцейських та iнших пiдроздiлiв i формувань. I тому надiйностi придiляли найбiльшу увагу. Замовник - армiя - вигадував все новi i новi випробування брудом, водою, жарою, пiском, некондицiйними набоями з посиленим зарядом. Зброя стрiляла пiд дощем, її пiддавали запиленню, засипали пiском, позбавляли змащування i знову стрiляли й стрiляли. Цi жорстокi випробування виявили всi дитячi хвороби i вже в сорок першому роцi почалося серiйне виробництво нової гвинтiвки на одному з заводiв об"єднання "Пiвденний Машинобудiвний Завод " у Днiпропетровську.
Але немає меж досконалостi! Нова гвинтiвка ще не встигла пройти належних випробувань, коли група молодих конструкторiв запропонувала її модифiкацiю, наполовину зроблену з пластмаси. Українська хiмiчна корпорацiя (вона почала свiй шлях з утилiзацiї тирси - з неї робили акуратнi полiнця i продавали їх в якостi дровець для камiнiв та квартирних грубок), на той час винайшла спосiб переробки звичайної тирси, - а її накопичилися на тартаках мiльйони тонн! - в високомiцну пластмасу, яка за своїми механiчними якостями могла замiнити легкi метали i сплави. З неї спочатку зробили магазини для нової гвинтiвки, а потiм з такої пластмаси зробили корпус-приклад гвинтiвки i її УСМ . У вiйськовикiв це викликало шок, але на керiвникiв оборонної промисловостi слова: "економiя металу" справляли магiчну дiю, i нове КБ "Iбiс" отримало "зелене свiтло" на розробку "iграшкової гвинтiвки". Гвинтiвка i справдi здавалася iграшковою i на оглядинах вiйськовики крутили її в руках, а потiм казали: "Ну, добре, це макет для виставки i вiн нам подобається. А де справжня гвинтiвка?" Спочатку замовили всього п"ятдесят тисяч для повiтрянодесантних i аеромобiльних пiдроздiлiв - гвинтiвка М-40 була на п"ятсот грамiв легшою вiд АУГ-40, а це важливо для бiйця, який дiє у вiдривi вiд баз постачання i може взяти бiльше боєприпасiв.
Нову зброю генерали оцiнили не вiдразу. Особливо дратувала багатозоряних вiйськовикiв у "смугастих" штанях вiдмова вiд механiчних, як основних, прицiльних пристосувань. Але цю модель вiдразу оцiнили самi пiхотинцi, тi, хто мав з нею воювати. Для нової гвинтiвки розробили колiматорний прицiл, який зробив прицiлювання простим i iнстинктивним. Новий прицiл раптом виявився дуже зручним - тепер не потрiбно було сумiщати цiль, мушку i цiлик, ростова мiшень на вiдстанi 300 метрiв цiлком вписувалася в кiльце, бiльш вiддаленi вмiщалися в його нижньому краї, що гарантувало надiйне ураження на вiдстанi шестисот метрiв. На бiльшi вiдстанi вели вогонь вже спецiально пiдготовленi стрiльцi з допомогою оптичних чотирикратних прицiлiв. А в умовах поганої видимостi чорне кiльце краще розрiзнялося, нiж звичайна мушка i цiлик. Для стрiльби вночi для АУГ-40 i М-40 розробили нiчнi прицiли "Вампiр" i "Циклоп".
Застосування пластмас в конструкцiї гвинтiвки зробило можливим масове виробництво: один пресовий автомат мiг за змiну виготовити 250 корпусiв-прикладiв, якi без додаткової обробки йшли на складання. Ствольна коробка була алюмiнiєва, вона виготовлялася методом точного лиття. Сталь використовувалася тiльки для ствола, затвора з затворною рамою i пружин: зворотно-бойової i УСМ.
Можливiсть трансформацiї гвинтiвки в карабiн, автоматичну або самозарядну снайперську гвинтiвку та ручний кулемет була оцiнена вiйськовиками i дуже їм подобалася. Карабiн - металiчний К-4 i пластмасовий М-4 - стали основним видом озброєння пiхотинця, снайперськi гвинтiвки були у кожному вiддiленнi, а от вiд модифiкацiї АУГ-40, як ручного кулемета, у вiйськах вiдмовилися.
Проте необхiднiсть наявностi легкого кулемета на озброєннi таких дрiбних пiхотних пiдроздiлiв, як вiддiлення i взвод, здатного створювати високу щiльнiсть вогню, визнавалася необхiдною. Такi властивостi були в унiверсальних кулеметiв нормального калiбру, однак тут виникала необхiднiсть унiфiкацiї боєприпасiв в ланцi вiддiлення-взвод по набоям. I зменшений калiбр нового 6.35-мм набою надавав нових можливостей такому потужному виду пiхотної зброї для дрiбних пiдроздiлiв, як легкi кулемети.
Тут було три пiдходи. Перший: звичайну автоматичну (штурмову) гвинтiвку оснастити сошкою та бiльш мiстким магазином. Другий - легкий кулемет на базi штурмової гвинтiвки з бiльш важким стволом i бiльш мiстким магазином та змiненими органами управлiння. I третiй - створення нової конструкцiї. Цей пiдхiд дорожчий i є вiдмовою вiд унiфiкацiї зброї в нижчiй тактичнiй ланцi, але дозволяє краще вирiшити основну проблему збiльшення вогневої потужностi дрiбних пiхотних пiдроздiлiв - поєднання розмiрiв та маневреностi штурмової гвинтiвки з iнтенсивнiстю вогню кулемета.
По цьому шляху й пiшли українськi зброярi. Було визнана доцiльною розробка спецiального ручного (легкого) кулемета для ланки вiддiлення-взвод. В сороковому роцi разом зi штурмовою гвинтiвкою АУГ-40 на озброєння українського вiйська був прийнятий легкий кулемет РПК-40 "Малюк". Вiн дiйсно був малюком - вага без набоїв `всього п"ять кiлограмiв. Кулемет мав газовий двигун автоматики i мав невеликi розмiри. Але найбiльш примiтною рисою "Малюка" було змiнне живлення - стрiчкове або магазинне, вiд штатних - стандартних або пiдвищеної ємностi - магазинiв для штурмової гвинтiвки. Причому перехiд мiг здiйснюватися миттєво - закiнчилася стрiчка, взяв магазин у стрiльця, який поруч, примкнув до кулемета i продовжуєш стрiляти! Вiкна вiд магазина або стрiчки перекривалися спецiальною кришкою в залежностi вiд того, який тип живлення використовувався. При необхiдностi кулемет мiг встановлюватися на шворневi установки бронетранспортерiв та iнших машин або унiверсальний станок. Випуск нового кулемета почав той самий київський завод "Маяк", що розробив i унiверсальний кулемет...
...Старший лейтенант Шиян був занепокоєний i тихо злився на чергову ввiдну. Посередники, нiби змовившись, раз за разом зводили нанiвець всi спроби старшого лейтенанта вирватися з глухого кута, в який заганяли його роту. По всьому виходило, що шпацирували його бiйцi прямо в "мiннi пастку". Кожен раз, коли рота звертала з визначеного десь там, у "противника", маршруту, посередник оголошував вибрану дорогу "замiнованою", мiст "зруйнованим ударом авiацiї" або ще якусь чортiвню. То ж було ротному вiд чого злитися. Йому ще не доводилося потрапляти в "мiннi пастки", але у позаминулорiчному "Вiйськовому вiснику" вiн читав про них дуже ґрунтовну статтю капiтана iнженерних вiйськ якогось Вiктора Харченка, написану по гарячим слiдам подiй громадянської вiйни в Iспанiї. А оскiльки мiнна справа у Українi за останнi п"ять-сiм рокiв розвивалася досить швидко, можна було очiкувати, що веде Шиян свою роту прямим ходом до загибелi. I на якомусь кiлометрi цiєї дороги разом спрацюють десятки мiн: вистрибуючих, осколкових загороджувальних, направленої дiї, дистанцiйних касетних, ззовнi схожих на клапоть ганчiрки, а не на протипiхотну фугасну мiну. "Пастка" могла бути вже за наступним поворотом, кожен крок наближав його роту до неї i скiльки залишалося часу до першого вибуху було невiдомо. I тому ротний подумки гарячково перебирав варiанти дiй, якi обдумував ранiше в класах тактичної пiдготовки та пiд час тактичних лiтучок на мiсцевостi, коли їх проводив командир батальйону в учбових виходах в поле.
- Сержанте, - Шиян наздогнав командира саперного вiддiлення, який йшов попереду роти, - у вас комплект "Дракона" є? Здається менi, що нас на мiнне поле заганяють. Як ви думаєте?
- Отож. - Командир саперiв зсунув на лоба шолом i почухав потилицю. - П"ять разiв завернули... Добре, що ви, товаришу старший лейтенант, самi про це заговорили, а то я вже хотiв нагадати... А "Дракон" є, комбат наказав взяти два комплекти, про всяк випадок, разом з касетами дистанцiйного мiнування.
"Драконом" або "Змiєм Гориничем" називався комплект дистанцiйного розмiнування ПЗР-П , нащадок "бангалорської торпеди" часiв Свiтової вiйни. Тiльки замiсть металiчної трубки з вибухiвкою для "Дракона" використовувався гнучкий шланг з тканини, тонкої, але дуже мiцної, щось на зразок довгої, до 25 метрiв, ковбаси. Тiльки начинка тут була не м"ясна, а з пластиту, пластичної вибухiвки. На мiнне поле цей заряд вибухiвки подавався з допомогою невеличкої ракети, яка пiд час дiї свого двигуна була схожа на казкового дракона або Змiя Горинича, як його зображують у дитячих книжках. Ззовнi це була направляюча з пороховою ракетою, яка тягла за собою двадцятип"ятиметровий шлаг, начинений вибухiвкою, укладений в такий собi бляшаний короб з трьох ящикiв. Тiльки-но цей шланг потрапляв на ґрунт, спрацьовував детонатор, i пiхота отримувала стежину довжиною до 25 метрiв i шириною до 3 метрiв, вiльну вiд мiн i дротяних загороджень. Дешево i сердито... Дуже потрiбна штука при атацi на заздалегiдь пiдготовлену оборону. Хоча, по правдi сказати, розробляли "Дракона" для швидкої прокладки проходiв у власних мiнних полях, встановлених дистанцiйними засобами мiнування мiсцевостi: авiацiйними контейнерами або ракетами з касетними бойовими частинами.
- Командирiв взводiв i вiддiлень до мене. - Наказав Шиян зв"язковим, i тi зляканими горобцями пурхнули до своїх пiдроздiлiв. А ротний тим часом наставляв сапера. - Сержанте, приготуйтеся миттєво запустити "Дракона". Коли нас заманять у пастку, буде у нас всього п"ять-десять секунд на все-про-все.
- Зрозумiв, товаришу старший лейтенант. Зробимо... - "Десять секунд ,- думав про себе сержант, - коли за нормативом для запуску "Дракона" потрiбно було двi хвилини. Але... захочеш жити, будеш крутитися!". Поправив на плечi сумку з комплектом мiнера i пiдтюпцем побiг навздогiн за головним дозором.
Шиян встиг дати вказiвки своїм сержантам дуже вчасно. Не пройшло i двадцяти хвилин, як з близької лiсосмуги вдарити довгими чергами бiльше трьох десяткiв кулеметiв. Але командири взводiв i вiддiлень, знали що робити i своїм бiйцям вiддали накази заздалегiдь. I сапери також не пiдвели, їхнi "Дракони" спрацювали миттєво i саме там, де потрiбно. Ще не затихли першi черги, а в їхнiй бiк з виттям полетiли двi ракети "Драконiв" - старий закон засiдки стверджує, що там де тиша, там основна небезпека, а там, де стрiляють, може бути порятунок. I дiйсно, ледь взводи роти кинулися по проробленим "Драконами" проходам до кулеметiв "противника", - свої кулеметники тим часом давили вогнем ворожi кулеметнi точки, - як спрацювали встановленi вздовж дороги мiни i вогнеметнi фугаси. Але вибухнули вони майже вхолосту - рота встигла атакувати диверсiйну групу "противника". Атакували, правда, без успiху - диверсанти дiяли на автомобiлях i мотоциклах, вони не прийняли бою, а просто натиснули на педалi газу та й чкурнули геть. I хоч дiї бiйцiв Шияна були вчасними i доцiльними, все-таки посередники - а вони завжди вболiвають за противника - списали на бойовi втрати бiльше третини роти...
...Всюдиходи тiльки щойно подолали брiд, i тепер водiї старанно об"їжджали калабанi, щоб не забруднити свої чистенькi пiсля купелi машини. Дерева розступилися, i iнспекторськi "волинцi" вискочили на поляну, де вишикували в лiнiю три десятки з лишком таких же всюдиходiв та мотоциклiв - лiцензiйних БМВ, що їх випускав Київський мотоциклетний завод, з коляскою i без. Кожна бойова машина була озброєна кулеметом або автоматичним гранатометом, а ТПК мали їх кiлька: великокалiберний i один-два кулемети нормального калiбру, або "четвертакiв". Три машини мали на причепi вiзки з 81-мiлiметровими мiнометами. Мобiльний диверсiйний загiн чекав на Начальника Генерального Штабу пiсля недавнього нападу на колону пiхоти, яка перебувала на маршi. Правда, заскочити пiхотинцiв зненацька не вдалося, але втрат вони зазнали вiдчутних. Та й диверсантам, по оцiнцi посередникiв, перепало - пiхотинцi виявилися не тюхтiями, змогли вiдбитися. Основними героями цього нападу були мiномет, великокалiберний кулемет i автоматичний гранатомет - важка пiхотна зброя. I, звичайно, осколковi мiни - основна зброя диверсантiв.
- Товаришу генерал-лейтенант! Сiмнадцятий моторизований загiн шостого окремого розвiдувально-диверсiйного батальйону вишикуваний. Доповiдає сержант Федорчук. - Широкоплечий здоровило чiтко кинув руку до козирка свого кепi, стояв струнко, але поза була вiльна, без всякої запопадливостi. В цьому здорованi вiдчувалася повага до себе i - не самовпевненiсть, нi! - а саме упевненiсть у собi.
Разом з Начальником Генерального Штабу був цiлий почет: начальник Розвiдувального Управлiння i, звичайно, командир 6-го окремого РДБ, майор Харченко.
- Вiльно! - Морозов потиснув руку командиру диверсiйного загону. - Що, сержанте, не вдалося вам знищити пiхотинцiв? Мабуть, думали, чого з цими тюхтiями морочитися... Так?
- Ну, хто ж знав, товаришу генерал-лейтенант, що їхнiй командир регулярно читає "Вiйськовий вiсник". - Зiтхнув сержант. Пiсля закiнчення навчань вiн встиг переговорити з Шияном i той вiдкрив секрет, як йому вдалося розгадати задум диверсантiв Федорчука.
Диверсанти, всi, як один, в линялих, бляклих на вигляд захисного кольору куртках та штанях, з борiдками, стояли струнко, але з тiєю ж долею впевненостi у собi, як i в їхнього командира, що взагалi притаманне професiї професiйного вiйськовика. Борiдки - це своєрiдний шик диверсантiв, їхня вiзитна картка, так би мовити. В рейд всi вони виходять голенi i стриженi, тому що навiть гребiнець i бритва для диверсанта обтяжливi. Тiльки за днi рейду по тилам, нехай i умовного, "противника" обростають бородами i заростають, нiби дикуни австралiйськi. Втiм, коли суворо пiдходити, то бритва диверсанту i не потрiбна, кинджал у нього гострiший за бритву. Але бороди свої вони не голять до кiнця рейду, i поза очi отримали прiзвисько "бородачi", iспанською - "барбудос", бо засновник першого диверсiйного загону спецiального призначення, тодi ще капiтан, Вiктор Харченко - ветеран iспанської вiйни. Втiм, не вiн один. Новий начальник Другого, Розвiдувального, Управлiння Генерального Штабу Збройних Сил України, генерал-майор Iван Йосипович Проскуров також воював там, за Пiренеями. Пiсля Iспанiї полковник Проскуров прийняв командування бiлоцеркiвською бригадою середнiх бомбардувальникiв, але командував цим з"єднанням недовго. Його перетягнув на розвiдувальну роботу Костянтин Морозов, коли Гетьман призначив новоспеченого генерал-майора Начальником Генерального Штабу. I зараз в Українському вiйську вони впроваджували досвiд, набутий на стежинах таємної вiйни в Iспанiї. Але в Українськiй армiї на цьому досвiдi ветерани iспанських подiй не зупинилися, творчо розвинули набутi знання i вмiння, i пiшли вже досить далеко вiд тих несмiлих перших дослiдiв i експериментiв складної науки ведення сучасної вiйни.
А найпершим уроком стало розумiння того, що вiйська на передовiй не можуть обiйтися без тилу. I удар по тиловим частинам i пiдроздiлам часто може звести нанiвець чисельну перевагу ворога на передовiй. З розумiння цiєї простої iстини народилися спочатку дрiбнi пiдроздiли, а потiм частини та з"єднання диверсантiв i розвiдникiв, задачею яких стало виявлення i негайне знищення штабiв, вузлiв зв"язку, складiв, удари по транспортним колонам, а також по вiйськам на маршi. Для цього диверсанти замовляли i отримували необхiдну зброю та технiку, розробляли вiдповiдну тактику i набували потрiбний досвiд в бойовому навчаннi, на маневрах та навчаннях...
Першi диверсiйнi пiдроздiли в українськiй армiї були створенi ще на початку двадцятих, пiсля вивчення досвiду дiй подiбних диверсiйних пiдроздiлiв Червоної армiї. В Українському вiйську кожний вiйськовий округ - в серединi тридцятих провели вiйськову реформу i вiйськовi округи були переформованi в оперативнi командування - мав диверсiйно-розвiдувальний батальйон або ескадрон. Диверсанти i розвiдники десантувалися на парашутах в тил ворога i дiяли на його транспортних шляхах. Основне призначення розвiдникiв - постачати штаби необхiдною iнформацiєю, а диверсiйних груп та загонiв - завдати швидкого удару вороговi в несподiваному для нього мiсцi i швидко зникнути. Диверсанти не мали змоги взяти в тил ворога важке озброєння, стандартним озброєнням бiйця-диверсанта, який потрапляє в тил ворога повiтряним шляхом, були нiж, гранати та пiстолет-кулемет, спочатку МП-18, нiмецького виробництва, потiм власного, сконструйованого I.К. Безручко-Висоцьким, технiком Артилерiйської Академiї. (Конструкцiя його пiстолета-кулемета була на подив проста i технологiчна, i вже за рiк два машинобудiвнi заводи на пiвднi країни випустили бiльше мiльйона штук цiєї простої, надiйної i легкої зброї.) Потiм до стандартного набору парашутиста-диверсанта додалася реактивна граната. А коли на озброєння прийняли штурмовi гвинтiвки та карабiни, пiстолети-кулемети замiнили цiєю бiльш потужною зброєю. Однак проблема залишалася - позбавленi важкого озброєння диверсанти не можуть завдавати вiдчутної шкоди в тилу противника, їхнi пiдроздiли не йдуть нi в яке порiвняння по вогневiй могутностi з пiхотними i танковими дивiзiями. Причина була проста - бiйцi розвiдувально-диверсiйних груп i загонiв пересувалися в тилу ворога так само, як i древнi воїни Єгипту, Асiрiї, римськi легiонери та скiфи в причорноморських степах - пiшки. А на собi багато вантажу не понесеш! Надiя була тiльки на те, що вдасться захопити транспорт у ворога. Але покладатися на випадок у воєнний час - означає програти бiй, битву та вiйну. Це добре розумiли i у вiйськах, i в Генеральному Штабi, а тому на замовлення Збройних Сил над рiшенням цiєї проблеми працювали i державнi заклади, i приватнi фiрми. Однак кiнець тридцятих рокiв принiс кардинальнi змiни.
Крига скресла, коли авiацiйний концерн Iгоря Сiкорського приступив у сороковому роцi до випуску транспортно-десантних гелiкоптерiв. Стало можливим перекидати через лiнiю фронту i висаджувати в тилу ворога розвiдувально-диверсiйнi групи, оснащенi транспортним засобами - легкими автомобiлями пiдвищеної прохiдностi та мотоциклами. На основi всюдихода, зробленого на замовлення Державної Прикордонної Служби України, для диверсантiв розробили всюдиходи-носiї зброї, аналогiчнi автомобiлям типу "додж-3/4", якi випускалися в Сполучених Штатах на замовлення армiї. Стало можливим озброїти диверсантiв потужною зброєю, не позбавивши їх мобiльностi. Про це свiдчив i власний досвiд українських воякiв, зокрема бойовi дiї Нестора Iвановича Мiхненка, широко вiдомого батька Махна. Його кулеметна тачанка була зразком тiєї мобiльної i потужної вогневої одиницi, яка так була необхiдна сучасним диверсантам. Однак та махновська тачанка з кониками i станковим "Максимом" лишилася в минулому. Вiйськова технiка швидко розвивалася i на сучасному етапi цей заслужений ветеран вже застарiв. Але це тiльки означало, що диверсiйно-розвiдувальнi пiдроздiли потребують спецiальної зброї. Найпершою ж їхньою зброєю стали кулемети. Насамперед ручнi, як найбiльш мобiльнi i необтяжливi у ворожому тилу. Крiм пiхотних кулеметiв нормального калiбру для українських диверсантiв були сконструйованi i великокалiбернi кулемети. Згодом ця потужна зброя стала постачатися i в звичайнi армiйськi пiдроздiли та частини...
Вперше великокалiбернi кулемети застосували на полях битв Свiтової вiйни, як вiдповiдь на появу перших танкiв та бронемашин, оскiльки потужностi пiхотних кулеметiв нормальних калiбрiв для ураження бронецiлей не вистачало. Крiм того, розвиток авiацiї та застосування її для знищення наземних цiлей вимагав, в свою чергу, створення засобiв боротьби з повiтряними цiлями. Артилерiя протиповiтряної оборони була маломаневренна i не могла боротися з низьковисотними цiлями, якi перемiщуються з великими кутовими швидкостями. А тому задача протиповiтряної оборони також була покладена на великокалiбернi кулемети. Згодом в чисельних локальних конфлiктах великокалiбернi кулемети стали застосовуватися i для ураження вогневих засобiв i групових цiлей на вiдстанях, якi перевищували досяжнiсть стрiлецької зброї нормального калiбру. Перший великокалiберний кулемет був прийнятий на озброєння в Нiмеччинi. Його поява дала поштовх, але вже пiсля закiнчення Великої вiйни, для конструювання цього виду зброї в армiях iнших країн. Для них створювалися пiхотнi i унiверсальнi станки, а також спецiальнi зенiтнi установки, що дозволяли вести вогонь i по наземним цiлям. В якостi зенiтних великокалiбернi кулемети широко використовувалися на кораблях i катерах, а також на бронетехнiцi.
Розробкою великокалiберних кулеметiв в Українi зайнялися пiсля вивчення урокiв громадянської вiйни в Iспанiї та чисельних локальних конфлiктiв. Оскiльки така зброя призначалася i для мобiльних пiдроздiлiв, то завдання на проектування кулемета мiстило вимогу на граничну масу, яка становила всього 25 кiлограмiв. При цьому маса станка для пiхотного варiанта не могла перевищувати двох третин маси тiла кулемета. Отже, всього кулемет важив до сорока п"яти кiлограмiв, що дозволяло легко перемiщати його на полi бою обслузi з двох кулеметникiв. Вiн мав встановлюватися на рiзнi станки, пiхотнi i зенiтнi.
До початку сорокового року в Українi було створено кiлька зразкiв рiзними збройовими фiрмами, то керiвництву Збройних Сил було з чого вибирати. Для нового кулемета прийняли калiбр 13.2 мм - саме цей калiбр мав розроблений українськими зброярами разом з нiмецькими колегами в часи, коли Нiмеччина не могла мати подiбну зброю, обмежена умовами Версальського договору, новий боєприпас для стрiлецької зброї. Розробляли набiй за завданням управлiння авiацiйних озброєнь спецiально для кулеметiв, якi мали встановлюватися на iснуючих i перспективних лiтальних апаратах, вiн був потужнiшим за вже iснуючi зразки таких боєприпасiв в Нiмеччинi, Великобританiї, Сполучених Штатах. Оскiльки вага зброї була одним з визначальних факторiв, в нових збройових розробках використовувалися всi досягнення збройової думки, якi дозволяли зменшити масу зброї i поставити її виробництво на потiк. А коли з"явилася потреба, в короткий термiн вже iснуючi зразки авiацiйних кулеметiв доповнилися своїми пiхотними варiантами.
Тiльки життя диктувало новi вимоги i на досягнутому українськi зброярi не зупинилися. Коли в сорок першому роцi в Радянському Союзi прийняли на озброєння новий набiй калiбром 14.5 мм для протитанкових рушниць i нових великокалiберних кулеметiв, набiй подiбного класу, тiльки трохи бiльшого калiбру - 15.5 мм - розробили i для авiацiйних кулеметiв i кулеметних установок бронетранспортерiв та розвiдувально-дозорних, iнженерних i iнших спецiальних машин. Технiчне завдання на новий великокалiберний кулемет становило вимогу двострiчкового живлення, оскiльки основним призначенням його була боротьба з легкоброньованими цiлями, а спорядження стрiчки набоями з рiзними кулями було визнано недоцiльним. (Бронебiйнi кулi на час видачi технiчного завдання мали осердя з вольфраму i були вельми дорогими. Тому двострiчкове живлення було заходом вимушеним - вольфрам був у дефiцитi.)
Для виробництва боєприпасiв такого калiбру вперше було використано роторнi автомати, якi згодом стали основою роторно-конвеєрних лiнiй. Такi лiнiї дали змогу виробляти боєприпаси для стрiлецької зброї дiйсно в масовому випуску. За добу вироблялося десятки мiльйонiв набоїв, що було неможливим при традицiйному способi виробництва. Застосування нових методiв виробництва на новостворених - державних i приватних - патронних заводах зняло небезпеку того, що вiйська у найскрутнiший момент будуть вiдчувати "патронний голод", як це сталося з Росiйською армiєю в перший же рiк Свiтової вiйни...
...Командир моторизованої диверсiйної групи, здоровенний гевал у бляклому сiро-оливковому комбiнезонi, доповiв генералу Морозову про дiї своєї групи по атацi пiхотної колони. Говорив лаконiчно, не приховуючи, що зазнав невдачi. А на зауваження Начальника Генерального Штабу, що диверсiйнiй групi не вдалося завдати вiдчутних втрат пiхотинцям, вiдповiв, що в даному разi "противник" виявився готовим до таких дiй i змiг уникнути розгрому i знищення, однак, перед диверсiйною групою таке завдання i не ставилося. Задача диверсантiв не бої з вiйськами противника, а дiї на комунiкацiях, якi будуть вiдволiкати сили ворога вже самою ймовiрнiстю несподiваного удару. А для цього всi можливостi є. Насамперед це дiї снайперiв по транспортним i маршовим колонам. Саме для такої роботи в екiпiровку кожної бойової машини входить снайперська зброя, насамперед, самозаряднi i великокалiбернi гвинтiвки.
- До складу моєї групи входять вiсiм автомобiлiв пiдвищеної прохiдностi, двi транспортнi вантажiвки та вiсiм мотоциклiв: чотири одиночки i чотири з коляскою. - Доповiв сержант. - Кожна бойова машина має сильне озброєння, "волинцi" три-чотири кулемети, i один з них обов"язково великокалiберний, станковий або автоматичний гранатомет i снайперську гвинтiвку нормального чи великого калiбру. Снайперiв, як таких в загонi немає, всi бiйцi проходить вiдповiдну пiдготовку i кожен може бути снайпером.
...З давнiх-давен завжди i всюди цiнувалися вмiлi стрiльцi, що стрiчалися - як i всякий талант, даний природою, - нечасто. У воєнне лихолiття їхнє вмiння перетворювалося на грiзну i страхiтливу силу. Лучники перських царiв, римських легiонiв, англiйськi стрiльцi з великими луками, японськi самураї - про них будуть пам"ятати завжди. Пiд час американської революцiї i вiйни за незалежнiсть англiйцi використовували у своїй армiї спецiальнi загони найманцiв, якi складалися з нiмецьких стрiльцiв. Американцi ж у своїх лавах мали пенсiльванських стрiльцiв з довгими рушницями-гвинтiвками, у яких був точний i дальнiй бiй. Наступна вiйна на Американському континентi - мiж Пiвднем i Пiвнiччю - принесла ще одне пристосування для вбивства на вiдстанi - телескопiчний прицiл. Бурська вiйна вiдбила у супротивникiв звичку припалювати третiм. Мистецтво снайперiв розвивалося i в часи Великої вiйни, нiколи ще не було такої кiлькостi спецiально навчених стрiльцiв на лiнiях бойових зiткнень такої протяжностi, нiколи ранiше снайпери не забирали стiльки людських життiв, нiколи до цього так не проклинали, ненавидiли, боялися, захоплювалися i славили їхнiй талант убивати. Снайпери дiяли в усiх армiях, якi приймали участь в тiй вiйнi...
...Основне правило у роботi диверсантiв - приходити нiзвiдки i зникати в нiкуди. Засобом впливу на ворога був точний пострiл. Боротися з "пострiлом нiзвiдки" дуже важко, це вимагає вiдповiдних навичок та вмiння. Знешкодити снайпера можна цiною важких i кривавих втрат. Варто признати, що снайпер у якостi самостiйної одиницi воєнної машини є зброєю фатальною i застрашливою, яка сiє смерть, панiку i страх у рядах противника. Ця вiйськова професiя створена не тiльки для полювання на людей, але й для морального пригнiчення ворога. Уже одне усвiдомлення присутностi снайпера в районi бойових дiй паралiзує страхом ворожих солдатiв, якi знаходяться поблизу. Тому кожен з диверсантiв був вмiлим стрiльцем, оскiльки розвiдувально-диверсiйнi групи могли успiшно дiяти лиш пiд потужним прикриттям снайперiв...
Робота снайпера надзвичайно важка i вимагає виключної фiзичної i психологiчної вiддачi. Пiдготовка снайперiв в українськiй армiї велася дуже iнтенсивно i включала в себе вмiння володiти зброєю та пiдготовку на мiсцевостi. З початку двадцятих рокiв дiяли стрiлецькi клуби та гуртки, кожен громадянин України вважав обов"язковим мати власну спортивну або мисливську гвинтiвку чи карабiн. Змагання стрiльцiв проводилися по всiй Українi, переможцi i чемпiони славилися, як нацiональнi герої. Особливо пiднявся престиж стрiлецького спорту пiсля перемоги українських стрiльцiв на Олiмпiйських Iграх тридцять шостого i сорокового рокiв, коли вони двiчi поспiль привозили олiмпiйське золото. На початок сорокових рокiв на сiмдесят з лишком мiльйонiв населення в країнi було бiльше ста мiльйонiв одиниць стрiлецької довгоствольної зброї у приватному користуваннi. I нiчого в цьому не було незвичайного - озброєний народ був найкращою гарантiю iснування Української держави. Тому у вiйськкоматiв кадрiв для вибору було бiльше нiж досить i проблем з кандидатами в снайпери не було.
Їх вiдбирали дуже ретельно i навчали володiти стрiлецькою зброєю, вести вогонь з усiх положень, вмiнню маскуватися, спостерiгати i вести розвiдку. Спецiально для снайперiв були розробленi кiлька моделей гвинтiвок: болтових, самозарядних, великокалiберних. Закон диверсантiв: чим менше шумиш - тим довше живеш. Для штурмових карабiнiв i гвинтiвок розробили спецiальнi насадки для безшумної та безспалахової стрiльби. Розроблялися для диверсiйних груп та загонiв i спецiальнi безшумнi гвинтiвки. Крiм гвинтiвок, розроблялися на новiй основi i давно забутi види зброї. Для безшумного ураження цiлей на великих - порiвняно! - вiдстанях, використовували арбалети та луки, зробленi з використанням останнiх досягнень по балiстицi та аеродинамiки, з сучасних матерiалiв. Луки i арбалети були легкi, надiйнi i зручнi.
Для захисту вiд агресiї з боку Радянського Союзу в Українi готувалися ретельно i зокрема для снайперiв розроблялися спецiальнi види стрiлецької зброї i боєприпасiв, експериментували з глушниками i оптичними прицiлами. Не однi тiльки державнi, а й приватнi пiдприємства i фiрми - а це заохочувалося Українською Державою - розробляли новi i вдосконалювали вже iснуючi моделi. Зокрема, для того, щоб прицiли не запотiвали, розробили моделi оптичних прицiлiв з внутрiшнiм заповненням азотом.
Новим словом снайпiнгу стали нiчнi iнфрачервонi прицiли.
Але основною зброєю диверсантiв були мiни. На численних навчаннях та маневрах були вiдiбранi найкращi зразки та типи мiн i вибухових пристроїв, опрацьованi способи їхнього використання. Найбiльш широко використовувалися осколковi мiни направленої дiї. Вони давали пучок осколкiв не у всiх напрямках, а у вузькому секторi, який вибирається при установцi. Такими мiнами можна перекривати дороги, стежини, на одну цiль можна нацiлити кiлька мiн, з гарантованим її ураженням. Спецiально для диверсiйних груп, щоб забезпечити їм вiдносно спокiйний вiдхiд вiд об"єкту атаки, були розробленi касети системи дистанцiйного мiнування - такий собi аналог пристосувань шпигунiв та диверсантiв древностi - японських нiндзя. Потiм ця система отримала розповсюдження i в звичайних пiхотних пiдроздiлах, але розроблялася вона для груп i загонiв диверсантiв. Касета являла собою алюмiнiєвий цилiндр, з габаритами шестидюймового снаряда, споряджений фугасними мiнами нажимної дiї. Мiна виглядала зовсiм не загрозливо - такий собi трикутний клапоть прогумованої тканини. Два клаптика цiєї тканини з"єднувалися вулканiзацiєю, а мiж ними була спецiально розроблена пластична вибухiвка, яка була цiлком безпечна в спокiйному станi. Але коли викидний заряд виштовхував мiни, вiд поштовху вибухiвка переходила в нестабiльний стан i тепер навiть легенький удар чи натискання призводив до детонацiї. Сила вибуху була незначна, але калiчила людей, розшукових собак - а саме вони ведуть переслiдування диверсантiв - надiйно i безвiдмовно. Та й невигiдно убивати солдатiв противника, значно вигiднiше зробити ворогу якнайбiльше калiк, а вони вже самим своїм виглядом будуть найкраще агiтувати проти вiйни з Україною. А щоб цi мiни не створювали проблем своїм вiйськам, вони мали хiмiчнi пристрої для самолiквiдацiї, в залежностi вiд погодних умов, через шiсть-тридцять годин пiсля постановки мiнного загородження.
Спецiально для диверсiйних пiдроздiлiв розробили багатозарядну мiну, з використанням звичайних 8-сантиметрових мiнометних боєприпасiв: мiна виштовхувалася з металiчного стакана слабким пороховим зарядом i пiдривалася на висотi близько метра. Таких стаканiв мiна мала рiвно сiм штук, за що i отримала у диверсантiв назву "мiнний наган". А оснащена спецiальним керуючим пристроєм з вiбрацiйними замикачами, вона могла використовуватися в автоматичному режимi, оскiльки пристрiй настроювався реагувати тiльки на певнi об"єкти: окремих людей або пiхотнi колони, або автомобiлi. Як правило, такi мiни ставилися на узбiччях дорiг i мали спецiальнi пристрої, якi робили неможливим їхнє зняття...
А в Бойовi статути Української армiї мiцно ввiйшов термiн "мiнна вiйна".
...Коли всюдиходи з генералами зникли за деревами, майор Харченко, командир окремого розвiдувально-диверсiйного батальйону, пiдiйшов до сержанта Федорчука.
- Можеш вважати, Вiталiю, що нинi легко вiдбувся. - Комбат натякав на те, що кожен випадок невдалого або зiрваного завдання на навчаннях або маневрах розбирався спецiальною комiсiєю i наслiдки для недбалих командирiв були дуже жорсткi. - Однак на майбутнє подумаємо, як нам дiяти, коли й червонi командири також читають наш "Вiйськовий вiсник"...