...Снiг був мокрий, повiтря було мокрим, вiд цiєї сиростi дерло в горлi. Близька Балтика дихала сирiстю i латвiйський сiчень був пронизливо сирим - що день, що нiч. А безперервний снiгопад допомагав стирати рiзницю мiж днем i нiччю. Втiм, льотчики полку на непогоду не скаржилися - вiдсипалися четверту добу за майже двомiсячну безперервну роботу. До цього кожна хвилина денного часу була на облiку - не встигнеш витрусити з вух гул двигунiв, як лунає команда: "По лiтаках!" Ще три днi тому було так, а зараз льотчики сплять до полудня, не кваплячись, iдуть в їдальню, завидно вкладаються спати. Iдилiя!
Снiгопад був безперервний, а снiгу на землi не дуже багато - вiтер здирав снiгове покривало.
Понад самою землею дув рiвний спокiйний вiтер, поземка текла по полю аеродрому, повторюючи звивини розбитої ґрунтової дороги по пiвденному його краю. А вище, якраз на рiвнi зросту дорослої людини вiдбувалося казна-що, неймовiрне творилося - вiтер кидався з боку в бiк, сипав повними жменями снiгу, величезною лапою хватав його на льоту, згрiбав з кущiв, з бадилля картоплi, забивав блимання лiхтаря над командним пунктом. Ця снiгова метушня мала свiй голос - нiби пiдвивав бездомний, голодний пес; нiч була чорна, снiг бiлий i в його бiлому кружляннi полковник Клiмов бачив бiлi пташинi крила...
...Українськi вiйськовi частини з"явилися в Прибалтiйських республiках в тридцять восьмому року. Спочатку - на веснi того року - тiльки в однiй Литвi, на землi якої в черговий раз зазiхнула створена державами-переможцями Англiєю, Францiєю i США Рiч Посполита Польська. Оскiльки Польщу оточували осколки розгромлених в Першiй Свiтовiй вiйнi iмперiй, то новостворена країна прихопила собi дещо бiльше територiй, нiж їй визначила Антанта. Урвали поляки i в переможеної Нiмеччини, i в новоствореної Чехо-Словакiї, а у Литви в двадцятому роцi вiдхопили шматок територiї разом зi столицею. Польща утримувала i частину Бiлорусiї, окуповану, коли йшла Громадянська вiйна в Росiї. Антанта всi цi самозахвати змушена була визнати. Але з двадцятого року мiж Литвою та Польщею дипломатичних вiдносин не було.
Взагалi, у вiдносинах з сусiдами поляки були унiкумами - у Польщi не було нi одного сусiда, який ставився б до полякiв хоч би байдуже. Однак до вибрикiв варшавських пустунiв ставилися доброзичливо у Парижi i Лондонi, тому вельможне панство в Бельведерi дозволяло собi з кожним разом все бiльше i бiльше. I на початку тридцять восьмого там вирiшили узаконити захоплену у литовцiв Вiленщину, змусивши Каунас вiдновити дипломатичнi вiдносини з Варшавою.
В першiй половинi березня тридцять восьмого року на литовсько-польськiй демаркацiйнiй лiнiї був знайдений труп польського прикордонника. Варшава поклала вiдповiдальнiсть за це на литовцiв i вiдхилила пропозицiю Каунаса про створення спiльної комiсiї для розслiдування прикордонного iнциденту. Литовцям поляки пред"явили ультиматум з вимогою вiдновити дипломатичнi вiдносини i прибрати з литовської конституцiї згадку про Вiльно, як про столицю Литви. Одночасно в польськiй пресi розпочалася кампанiя iз закликами провчити Литву i органiзувати похiд на Каунас.
Отримавши iнформацiю про польськi плани, в Каунасi ударили на сполох i звернулися до своїх сусiдiв i природних союзникiв. Свою думку висловили Нiмеччина, СРСР та Україна з Латвiєю i Естонiєю.
Фюрер нiмецького народу в цей час готувався до приєднання чеських Судетiв, тому повiдомив Варшаву, що нiмецькi iнтереси обмежуються тiльки Мемелем - литовською Клайпедою, а в iншому Польщi надається повна свобода рук. Литвi нiмцi порадили прийняти польський ультиматум. В Москвi литовцям також порадили "поступитися насиллю", тому що "мiжнародна спiльнота не зрозумiє литовської вiдмови", хоча росiяни i вказали полякам, що зацiкавленi у незалежностi Литви i проти розв"язування вiйни.
У Києвi оцiнили обстановку зовсiм iнакше. Українцi пам"ятали недавню польсько-українську вiйну. Тодi спiльно з росiйськими комунiстами поляки спробували вiдхопити кусень українських земель. В той раз нападники отримали одкоша. Однак планiв своїх не змiнили. В Києвi добре розумiли, що Францiя з Великою Британiєю не стануть надто напружуватися, коли у полякiв або ж росiйських комунiстiв з"явиться пiдходящий "казус беллi". Далi дипломатичних демаршiв справа не просунеться. Отже, союзникiв потрiбно були шукати серед тих, хто кровно зацiкавлений тримати Польщу в "рамках пристойностi". Це були країни Прибалтики насамперед. Тому в нiч пред"явлення польського ультиматуму литовцям, в Києвi був пiдписаний договiр про взаємодопомогу у випадку агресiї. I мiнiстр закордонних справ України заявив з трибуни Лiги Нацiй, що українськi вояки захищатимуть кордони Литви, як кордони своєї власної країни. Вже наступного дня польському вiйськовому аташе продемонстрували полiт трьох передсерiйних бомбардувальникiв К-36 з наступним бомбометанням з захмарних висот однiєї експериментальної бомби вагою в десять тонн з влучанням у де-сятиметрове крейдяне коло на полiгонi. Це ми готуємо сюрприз для агресора - так ввiчливо було пояснено польському полковнику. (Звичайно, йому не сказали, що лiтакiв всього тiльки десять i вони ще проходять заводськi льотнi випробовування, а керованих десятитонних бомб всього лиш три штуки, та й то двi з iнертним наповненням бойових частин. Втiм, пан полковник був не в тiм"я битий, розумiв, що коли стане гаряче, польським мiстам i вiд бомб меншого калiбру мало не буде.)
А щоб остаточно вiдбити у войовничих панiв охоту брязкати шаблями, в той же день повiтрям у Литву був перекинутий один батальйон легкої пiхоти. А з Одеси в другiй декадi березня вийшли транспорти з бойовою технiкою для двох зенiтно-артилерiйських, iнженерно-саперної та авiацiйної бригад. Особовий склад цих частин перекинули в Литву також повiтрям. Так українськi авiатори провели тренування у наведеннi "повiтряного мосту" в умовах, наближених до бойових. З березня морськi судна стали ходити в балтiйськi порти - Клайпеду, Лiєпаю i Ригу, регулярно. Однак Гетьман не планував надовго лишати українських воякiв у тiй балтiйськiй країнi. Потрiбно було всього лише продемонструвати можливому аг-ресору намiри i можливостi. Але в кiнцi тридцять восьмого року вже СРСР запропонував Латвiї i Естонiї розмiстити на їхнiх територiях свої вiйська - нiбито для захисту вiд можливої агресiї, - i дозволити створити вiйськово-морськi i авiацiйнi бази. Балтiйський флот вийшов з Маркiзової калюжi, а на кордонах були зосередженi радянськi вiйська - як додатковий аргумент не бути надто впертим. I тодi цi двi країни теж звернулися до Українського уряду з проханням про допомогу. В Ризi й Таллiннi справедливо розсудили, що український Гетьман не стане встановлювати у їхнiх країнах соцiальну справедливiсть, а от червоний маршал Ворошилов цiєю справою займеться неодмiнно, i так чи iнакше, але приєднає їхнi країни до "союзу нерушимого". З Ригою i Таллiнном Києвом були укладенi аналогiчнi договори про взаємодопомогу. Радянського вторгнення не вiдбулося тому, що спочатку планувалася операцiя проти нечисленних латвiйської i естонської армiй, без врахування на негайну сутичку з українськими вiйськами. В Кремлi, звичайно, Києва не боялися - надто малою була українська армiя в порiвняннi з пiвторамiльйонною РСЧА. Однак на той момент комунiсти не планували операцiю проти України.
Чотири роки бригади знаходилися в Прибалтицi в повнiй бойовiй готовностi вiдбити можливу агресiю з боку чи Польщi, чи Радянського Союзу. Але на кордонах було тихо i всi сподiвалися, що в сорок другому роцi українськi вiйська будуть виведенi. Але та тиша нiчого не значила. I припинилася вона шос-того вересня того ж, сорок другого року, коли всi вважали, що ось-ось повернуться додому. Не судилося.
Втiм, незважаючи на радянсько-українську вiйну, Прибалтiйськi республiки - пiсля консультацiй з українським урядом - заявили про свiй нейтралiтет у цьому конфлiктi. Ввечерi того ж дня радянськi посли в Естонiї, Латвiї та Литвi заявили, що радянський уряд буде поважати нейтралiтет Прибалтiйських республiк. Цi слова радянських послiв пiдтвердив народний комiсар iноземних справ СРСР В"ячеслав Молотов. I тим бiльшою несподiванкою стали для прибалтiв вибухи радянських бомб та обстрiл радянською артилерiєю їхньої територiї. Зважаючи на чисельнiсть ВПС Прибалтiйських республiк, радянськi льотчики могли дiяти, практично не звертаючи уваги на дiї кiлькох десяткiв винищувачiв. А нарком iноземних справ СРСР заявив, що такi дiї радянських ВПС та радянських вiйськ мають сугубо "оборонну мету"...
...На командному пунктi було тепло, сухо i яскраво свiтили плафони на стелi кунга.
- Товаришу полковник, - черговий вiддав честь, - вас викликає на третю годину командуючий групи. Лiтак буде готовий через, - лейтенант глянув на електричний годинник на стiнi, - шiсть хвилин.
- Ну, на десяту, так на десяту. - Полковник пiдiйшов до столу, глянув на закрученi лiнiї iзобар. - Пiдготувати вильоти першої та другої ескадрилiй по запланованих цiлях. Другу поведу сам. Думаю, до десятої години я повернуся. Чого викликають до генерала, не повiдомили?
- Нiяк нi! - Бiдолаха почувався винним вдвiчi. - Але наказ передав полковник Харченко.
Он як! Старий приятель. Ще по Iспанiї вони були знайомi i дружили сiм"ями, коли Клiмов вчився в Академiї. Але Вiтя Харченко з самого початку знаходився в Естонiї, чого це його до Латвiї занесло?
..."Бусол" приземлився на майданчику з запiзненням. Воно й зрозумiло - погода!
Штаб латвiйської групи розташувався на схiд вiд озера Лубанас в штабних модулях. Модулi знаходилися в капонiрах, виритих на схилi глибокої балки. Командуючий групи любив влаштовувати свої КП подалi вiд населених пунктiв, була в нього така стара звичка. Як правило, села i мiстечка є надто легкою цiллю для ворожої авiацiї та артилерiї, а генерал твердо поклав собi дiйти до кiнця вiйни не потрапляючи в госпiталi. В сорок другому його двiчi засипало в розбитих снарядами кам"яних будинках тих сiл, де випало тримати оборону його дивiзiї. Пiсля тих випадкiв генерал завжди вiддавав перевагу такому модулю, вритому в землю десь в чистому полi, нiж зручному i теплому будинку. I був, по-своєму, правий.
В штабi було досить людно. Тут були майже всi командири бригад i окремих частин Прибалтiйської армiйської групи, дислокованi в Латвiї. Всi, хто тут зiбрався, були Клiмову добре знайомi: з одними воював, з iншими учився. Коли вiн зайшов у штабний кунг, серед присутнiх пройшло пожвавлення.
- Здається, - сказав Клiмов пiсля привiтання, - сьогоднi саме я буду iменинником.
- Майже в яблучко. - Посмiхнувся у вiдповiдь Вiктор Харченко, командир гвардiйської iнженерної бригади спецiального призначення. - Вiд твоїх пiлотiв буде в сьогоднiшнiй операцiї залежати її успiх.
- Товаришi офiцери! - Генерал поморщився. - Не будемо витрачати час на балачки.
- Винен, товаришу командуючий. - Клiмов вiдчув, що червонiє. - Але зустрiчний вiтер...
- Я знаю, Володимире Григоровичу, i не ставлю це вам у провину. - Помахом руки генерал зупинив вибачення. - Але час зараз справдi на вагу золота. Полковник Харченко, вам слово. Прошу!
Вiктор Харченко пiдiйшов до карти, яка висiла на стiнi. Лiнiя фронту з самого початку вiйни була стабiльною i проходила по державному кордону прибалтiйських республiк, тiльки де-не-де вiдступаючи на два-три-п"ять кiлометрiв в той або iнший бiк. На "двохсотцi" були зображенi схiднi райони Латвiї та Псковська i захiднi райони Новгородської та Калiнiнської областей Радянської Росiї.
- Особливiстю даного театру бойових дiй, - Харченко торкнувся указкою карти, - є важка для наступу i зручна для оборони мiсцевiсть. Можна порiвняти з нашим Полiссям або з бiлоруськими болотами. Але є i рiзниця мiж вiйною на нашiй територiї i вiйною на даному ТВД. Наступати тут радянськi вiйська не в змозi - основнi їхнi сили зараз знаходяться на пiвденному напрямку, де почався наступ Росiйської Визвольної Армiї. А тут росiяни будуть оборонятися, використовуючи заздалегiдь пiдготовленi позицiї на схiдних берегах рiк та рiчок i мобiльнi резерви. Вони розташованi далеко за лiнiєю оборони i перекинути вiйська на загрожуванi дiлянки росiяни можуть по мережi шосейних i ґрунтових дорiг, а також по чисельних мостах на рiчках i рiках цього краю. Це дозволить противнику, навiть при тих порiвняно малих резервах, якi ще є в його розпорядженнi, запекло опиратися наступу Пiвнiчної групи армiї РВА . Але ми можемо звести нанiвець цю удавану перевагу противника. Варто тiльки зруйнувати зв"язок мiж фронтом та тилом противника, перекрити дороги, захопити мости, навiть малими силами, i резерви противника будуть скованi. Тут його ахiллесова п"ята. Це було доведено минулого року дiями мiсцевих партизан. Та й мої хлопцi попрацювали.
Але це добре розумiють i росiяни. Особливо, пiсля того, як на пiвднi - на Кубанi, Ставропiллi, в Калмицьких степах, на Дону, - з початком наступу РВА почалося стихiйне повстання козакiв i мiсцевого населення проти влади комунiстiв. Тут, - Псковщина, Новгородщина, Ленiнградська область, - також не все спокiйно. Були окремi спалахи супротиву комунiстам, але їх вдалося придушити i зараз склалася деяка рiвновага. Однак рiвновага ця нетривка. Населення очiкує куди качнеться шалька терезiв.
Росiяни перекинули в цей район частини особливого призначення для очистки тилу Дiючої армiї вiд повстанцiв та розвiдувально-диверсiйних груп, наших i прибалтiв. Їм вдалося взяти пiд контроль цю територiю: дрiбнi загони дезертирiв i тих, хто пiшов у лiси, щоб боротися з комунiстами, вони знищили, а крупнi змушенi були пробиватися через лiню фронту на територiю прибалтiйських республiк, йти на схiд - на Новгородщину, на пiвнiч - в Ленiнградську область, чи подаватися в Бiлорусiю, до "бiлошубникiв ".
В ходi очистки тилу ЧОНу вдалося захопити до тисячi полонених. Вони знаходяться ось тут, - полковник торкнувся указкою точки на картi, - в панському маєтку, колишньому замку ще з часiв хрестоносцiв. В цьому замку розташований окремий загiн особливого призначення. Це їхня основна база. Звiдси вони виходять на операцiї проти партизан i розвiддиверсiйних груп, на прочiсування мiсцевостi. Але вчора загiн спiшно перекинутий на пiвнiч, в Ленiнградську область. Є вiдомостi, що i там почалися заворушення.
В самому замку залишилося всього сорок-п"ятдесят бiйцiв. Для розвантаження арештантських пiдвалiв на завтрашнiй ранок намiчена масова страта. Командування групи вирiшило запобiгти цьому. Для проведення операцiї видiляється один взвод моєї бригади. Висадимо їх з десантних гелiкоптерiв ось тут, за двадцять кiлометрiв вiд замку. Задача артилерiйської бригади - накрити пости ВНОС , радiолокатори i позицiї зенiтних батарей противника, пробити для прольоту коридор на передньому краї, щоб нi одна зенiтка не стрельнула, поки гелiкоптери з десантом будуть долати прифронтову смугу. Задача бомбардувальникiв полковника Клiмова - пiдтримка десанту пiд час штурму замку. Вашi пiлоти, полковнику, повиннi виконати двi задачi: перше, пробити бомбами стiни замку, друге, знищити сторожовi вежi. Там встановленi великокалiбернi кулемети i, коли не подавити цi вогневi точки, вони виб"ють десант ще на пiдходi до стiн. I, по можливостi, зруйнувати будiвлю солдатської їдальнi. Там буде основна частина гарнiзону замку.
Загальне прикриття з повiтря буде здiйснювати винищувальний полк майора Глiнки. Вашi "Беркути", майоре, повиннi блокувати аеродроми винищувальної авiацiї росiян. - Харченко показав на картi, якi саме аеродроми повиннi бути блокованi. Жоден лiтак не повинен злетiти, поки гелiкоптери не висадять десант i "Комарi" Клiмова не зруйнують стiни замку. Час "Ч" - чотирнадцята година. Задача зрозумiла?
- Ясно. - Вроздрiб вiдповiли командири.
- Ми свою задачу виконаємо. I ту їдальню зруйнуємо. - Вiдповiв останнiм Клiмов. - Але поясни, чому ти вважаєш, що гарнiзон буде обiдати в цей час?
- Є у мене свiй хлопець. Вiн повiдомив розпорядок дня. - Усмiхнувся Харченко. - У них саме обiд о чотирнадцятiй. "Вiйна вiйною, а обiд - за розкладом!" Ти вже будь точним зi своїми орлами...
- Не сумнiвайся. - Запевнив Клiмов. - Нарiкати твоїм хлопцям не доведеться.
- От i добре. - Полковник передав Клiмову товстенький пакет. - А оце документацiя по цiлi. Висоти, пiдходи, вогневi точки... Одним словом, все необхiдне...
- Начальник артилерiї, - командуючий звернувся до артилерiйського генерала, - ваше рiшення?
- Пролiт гелiкоптерiв забезпечимо. Ми з комбригом вже прикинули...
- Так точно, товаришу генерал. - Пiдтвердив командир артилерiйської бригади. - Найкраще це зробити ось в цьому районi. - Вiн показав на картi. - Передислокую сюди два дивiзiони "Граду", вони накриють касетними ракетами позицiї МЗА i середнiй калiбр в глибинi оборони. А "Гiацинти" й так тут зосередженi, вони накриють радiолокатори i вузли зв"язку. I батареєю "Смерчу" вдарю по КП бригади ППО.
- Добре. - Командуючий поглянув на годинник. - До шостої години закiнчити узгодження. I о десятiй доповiсти про готовнiсть частин до проведення операцiї. Все, приступайте до виконання...
...Однiєю з частин, якi вступили тодi до Литви, була окрема розвiдувальна ескадрилья. П"ять її ланок були озброєнi розвiдниками-бомбардувальниками Р-34Б . Ескадрилью перекинули в Литву повiтрям за кiлька годин до вторгнення полякiв. Для цього довелося порушити повiтряний простiр самої Польщi, але Український уряд пiшов на такий безпрецедентний крок, аби пiдтвердити серйознiсть своїх намiрiв.
З Бресту до Каунасу ескадрилья перелетiла за неповнi пiвтори години, протиповiтряна оборона полякiв просто не встигла зреагувати. Перелiт вiдбувався на шести тисячах метрiв - робоча висота для цих машин. Лiтак ХАI-5 було розроблено у Харкiвському авiацiйному iнститутi iнiцiативною групою студентiв пiд керiвництвом Йосипа Григоровича Нємана, талановитого учня Костянтина Калiнiна. Для свого часу лiтак Р-34, пiд такою назвою ХАI-5 був прийнятий на озброєння, став передовою машиною. Це був яскравий приклад того, як конструкторська думка випереджала вiйськову. Значну частину цих розвiдникiв Харкiвський авiазавод випускав у варiантi легкого бомбардувальника. Але для сорок другого року лiтак вже застарiв.
Новий лiтак мав замiнити тихохiднi розвiдники тридцятих рокiв. Цього вимагала i обстановка, що склалася при спробi завдати бомбових ударiв по радянськiй столицi. Прориви важких бомбардувальникiв вимагали значних втрат бойової технiки та особового складу. Без досконалого знання про ППО соватися до радянської столицi було нiчого. Вiдзняти на плiвку пояси ППО Москви старi Р-34 були неспроможнi.
Машина, яка прийшла на замiну "старинi" Р-34, була зовсiм не "чудо-зброєю", призначення якої змiнити хiд вiйни. Навпаки, iнженерiв i льотчикiв вражала архаїчнiсть конструкцiї - лiтак був виготовлений з фанери i авiацiйної пластмаси - i повна беззахиснiсть перед винищувачами противника. Плавнiсть силуету не порушувалося жодною кулеметною - не кажучи вже про гармати! - туреллю. I це, коли суцiльнометалiчнi тактичнi i стратегiчнi бомбовози наїжачувалися десятками скорострiльних стволiв. Конструктор лiтака свiдомо вiдмовився вiд цього. Легкiсть конструкцiї, ретельна обробка крил, аеродинамiчна досконалiсть контурiв машини - це коштувало цiлої батареї автоматичних гармат, бо перевага в швидкостi та маневрi робила лiтак практично невразливим.
Втiм, у конструктора "Комара" Олександра Сєвєрського i фахiвцiв його фiрми були свої мiркування з приводу захисту "Комара" вiд радянських "якiв", "мiгiв" та "лаггiв". Правильна думка, свiдчить старовинна мудрiсть, ґрунтується на хорошому досвiдi, але хороший досвiд може бути отриманий тiльки на основi неправильних думок. Вдала конструкцiя Сєвєрського пояснювалася його унiкальним досвiдом - досвiдом пiлота, який вчився лiтати - i перемагати! - без однiєї ноги, самостiйно, без iнструктора, i досвiдом конструктора, який умiє особисто пiлотувати свої апарати. "Самоучки", особливо на зорi авiацiї, завжди були прекрасними пiлотами. Багато хто загинув, але той, хто уцiлiв, нiколи не забував урокiв i досвiду, одержаного з перших рук. Є немало першокласних авiаконструкторiв, якi не вмiють лiтати. Вони напевно ж знають аеродинамiку краще за будь-якого пiлота. I досвiд в пiлотуваннi їм, ймовiрно, не дуже-то й потрiбен. Але умiння лiтати дуже допомагає авiацiйному конструктору!
...Окрему розвiдувальну авiаескадрилью в сорок третьому переозброїли новими лiтаками. Додавши ще одну ланку, її переформували в розвiдувальний авiаполк з двох ескадрилiй триланкового складу. В серединi сорок третього Володимир Клiмов вступив в командування новоствореним полком.
Полковник Клiмов працював з фiрмою Олександра Сєвєрського давно, як повернувся з Iспанiї. Винищувач "Грифон", який кардинально вiдрiзнявся вiд усiх iснуючих на той час машин, саме доводився до ума в одному з винищувальних полкiв, якi прикривали Крим вiд нальотiв радянської авiацiї. Йому шкода було залишати роботу, яка йшла до скорого завершення, але наказ є наказ, i в груднi сорок другого року Клiмов пересiв на нового розвiдника Р-42 "Комар". Назвали лiтак по аналогiї з англiйським "Москiтом", який розробляли на фiрмi Де Хевiленда ще з тридцять дев"ятого року. Обидвi машини мали багато спiльного.
Однiєю з задач покладених на полк було виконання спецiальних операцiй i пiдтримка бойових дiй частин спецпризначення. Такою була й гвардiйська iнженерна бригада полковника Харченко.
...Лiтаки йшли низько. Попереду головного "Комара" на вiдстанi двох кiлометрiв йшла ланка "Беркутiв". Простiр був заповнений блакитним серпанком, вiн обмежував огляд i розмивав горизонт. Над бiлим снiговим полем втрачалося вiдчуття реальної висоти польоту. Бондаренко дивився то на прилади в кабiнi, потiм знову на землю. Але дивився не вдалину, а ближче. Тодi погляд вихоплював з бiлою безмежностi темнi плями гайкiв, окремi дерева, будiвлi, i вiдчуття, нiби тебе закрили в бiлу сферу, пропадало.
- Льоня, як там позаду? - Звернувся капiтан до свого штурмана.
- Ланки тримають стрiй. Винищувачi на мiсцi. - Вiдповiв той. - "Якiв" не видно...
Лiнiї фронту вони ще не перетнули. Командир полку вирiшив схитрувати i, здається, його хитрiсть вдалася. Три ланки злетiли, як тiльки винищувачi доповiли про готовнiсть до вильоту. Над їхнiм аеродромом пройшли на бриючому i, як тiльки ескадрилья "Беркутiв" приєдналася до бомбардувальникiв, взяли курс на пiвнiч. Пройшли майже сто п"ятдесят кiлометрiв i над Естонiєю повернули на "слов"янський курс" - прямо на схiд, дев"яносто градусiв. Над Псковським озером йшли на висотi десяти метрiв i чорна вода, яка проносилася так близько, спочатку викликала острах. Як то аж у квiтнi Олександр Невський в цих краях заганяв на кригу псiв-тевтонiв? Сiчень, а вода ще плеще. Хоча холодна навiть на вигляд, а вже щоб скупатися в нiй... Бр-р-р-р! Аж морозом обсипає вiд однiєї думки. Але нiчого, скоро попустило.
Зате командир групи мiг сказати, що противник їх не засiк. Схiдний берег озера був весь зарослий високим очеретом та купчастими кущами. Лiтаки пронеслися над урiзом води i жодного пострiлу не пролунало навздогiн. Двi хвилини польоту i двадцять кiлометрiв вiдстанi. Внизу з"явилися широкi бруднi плями, проталини вiд багать, дороги з розмочаленими узбiччями. Очевидно йшла колона i тут був привал. I вогнища розводити не побоялися, поклалися, мабуть, на захист нiчного снiгопаду i вiддаленiсть фронту.
- Поворот. - Десь там, на заходi, наводив свої лiтаки на цiль полковник Клiмов на лiтаючому командному пунктi. Радiохвилi миттєво донесли його наказ пiдлеглим. Ударнi лiтаки йшли в режимi радiомовчання, працювала тiльки рацiя повiтряного КП.
Головна ланка, показуючи в поворотi свої спини, нацiлилася лiвими площинами крил в небо. Тепер двi дев"ятки йшли суворо на пiвдень. До цiлi залишалося менше двадцяти хвилин льоту...
Василь Михлик вiв свiй "Комар" праворуч вiд лiтака командира другої ланки. Йому добре було видно всi лiтаки групи i винищувачi. Вiн вiдчув, як загострилося сприйняття навколишньої обстановки, i вловлював напруженiсть внутрiшнього стану. Ведучий подав команду "Увага!" - блимнули двiчi АНО , - i лейтенант зняв зброю з запобiжникiв. "Скоро, вже скоро почнеться те, з-за чого ми сюди прийшли... А тиша яка..." По спинi проповз холодок хвилювання i обережностi. I тут вiн вiдчув, не побачив, а саме вiдчув, як командир групи - капiтан Михайло Бондаренко - став потихеньку набирати швидкiсть.
Ланка "Беркутiв" перейшла на правий бiк i пiшла носами вгору, в свiтле чисте небо. На кiнцi лiвої консолi спалахнув i двiчi мигнув червоний вогник. Це для їхньої ланки сигнал на розворот. I в шоломофонi одночасно пролунав голос командира полку, який "вiв" групу на екранi локатора повiтряного КП:
- "Комар-2", рубiж. - Лiтак командира ланки плавно лiг на крило. Третя ланка поверне пiзнiше.
Все! Радiомовчання зберiгати вже немає потреби i командир групи вийшов в ефiр. Бондаренко ковзнув поглядом по верхнiй пiвсферi - чисто, ланка винищувачiв рiзко пiшла вгору i стала в коло. А попереду виростали високi мури старовинного замку. Башти стояли похмурими велетнями, якi дивляться насупившись з-пiд козиркiв своїх дашкiв. Он там в просвiтах хтось заметався. А-а-а! Заметушилися, гади! Пiзно!
- Увага! Приготувались. - Секунди спливали, як години. - Атака!
"Комар" легко струснуло - двi двохсотп"ятдесятикiлограмовi бомби пiшли вниз. Назустрiч лiтакам нiсся вогненний частокiл - хоч атака була несподiваною, вартовi на вежах все ж встигли зреагувати. Капiтан взяв ручку керування на себе i лiтак слухняно полiз вгору. Вiн ще встиг глянути в боки - як там веденi, куди влучать їхнi бомби. Але, звичайно, нiчого не побачив. Гальмiвнi парашути бомб розкрилися, як i належить, i бомбардувальник проскочив замок ранiше, нiж вони досягли цiлi. В дзеркальцi капiтан побачив своїх ведених, якi зайняли мiсце в строю. Почекав ще п"ятнадцять секунд - друга i третя ланки зараз саме скидали своїх "поросят". Прибрав газ - нiчого нестися стрiмголов, та й хлопцям легше зайняти стрiй.
- Мишко, все в порядку! - Доповiв штурман. - Друга i третя ланки втрат не мають.
- Добре. - I вийшов в ефiр. - "Комар-11", веди групу. Я подивлюся, як вiдпрацювали.
I капiтан бойовим розворотом лiг на зворотнiй курс.
Його пiлоти зробили свою справу бездоганно. Вiд мурiв залишилися самi тiльки уламки. Вони стирчали, як сказав би викладач тактики, "розташованi окремо" - з"їденi пеньки почорнiлих зубiв у ротi старезного дiдугана. "Цi вежi ми розбабахали чисто, задоволено хмикнув про себе капiтан, жодна собака звiдти не стрiляє."
А на землi йшов неслабий бiй - до проломiв в стiнах замку мчали приземкуватi в"юнкi машини в зелено-бiлому камуфляжному фарбуваннi. Весь простiр був заповнений червоними, зеленими, бiлими пунктирами трасуючих куль. По атакуючим машинам вiвся вогонь тiльки з приземкуватої будiвлi казарми. "От i перша несподiванка, подумав капiтан, розрахунок був, що всi охоронцi будуть саме обiдати. Що ж, розробляючи цю операцiю, ми врахували, що по ходу справи необхiдно буде iмпровiзувати. Саме на цей випадок я взяв не двi, а чотири бомби. Воно й добре, що незапланована цiль виявилася, не везти ж їх назад!"
- Льоня! - Звернувся до штурмана по внутрiшньому переговорному пристрою капiтан. - Бачив?
- Засiк! - Штурман вже водив данi в прицiл. - Давай у розворот, покладемо поросят точно в корито! I от що, Михайле, давай вище лiзь, нiчого землю пузом прасувати!
Дiйсно, погодився в думках зi своїм штурманом Бондаренко, ми вже виявилися себе, а на такiй висотi нас всяка собака палицею може збити. Вiн взяв ручку на себе, i "Комар" слухняно полiз вгору.
Штурман був точним до метра. Коли бомбардувальник опустив носа, похило пiкiруючи на замок, казарма, яка бризкалася кулеметним вогнем, лягла чiтко на прицiльний маркер.
- "Комар-1", я - "Сторож", закiнчуй роботу. - Озвалася рацiя голосом Клiмова. - З Псковського аеровузла червонi пiдняли три дев"ятки винищувачiв. Йдуть до вас. У вас чотири хвилини на вiдхiд.
- Вас зрозумiв, "Сторож". Роботу закiнчив. Прямую на базу. Я - "Комар-1".
Бондаренко розвернув лiтак на захiд. Праворуч i трохи вище прилаштувалася пара "Беркутiв" - винищувальний ескорт. Уже добре, не самому над ворожою територiєю чапати, допоможуть, коли що...
***
Жорстокий вогонь, який спалює iлюзiї, але вiн же й загартовує душу i дає людинi сили продовжувати свiй шлях.