Холодно... Зима прийшла так несподiвано, що §жачок навiть не встиг знайти хоч якийсь притулок. Ну i що йому тепер робити? Всi нiрки вже зайнятi, а мати пiд боком такого колючого сусiда нiхто не хоче. I заховатися нiде. На землi нi листочка - все вiтрюган розвiяв. Добре, що снiгу ще немає, можна щось по§сти знайти.
I для чого ця зима кожного року приходить? Для чого вона потрiбна? Невже тiльки для того, щоби псувати життя маленьким §жачкам? Напевно, що нi. Адже маленьким людям зима навiть дуже подобається - §жачок сам бачив, як §м весело. От людям пощастило - у них лапи, чи як вони там у них називаються, не мерзнуть.
Та й бiлочкам теж, мабуть, взимку непогано живеться - он яка пухнаста до нього бiжить.
- А що ти тут робиш? Чому такий сумний?
- Менi холодно. I погрiтися нiде.
- Я б тебе до себе запросила, але ж ти не вмiєш по деревам лазити. Чи вмiєш?
- Нi, не вмiю. Одного разу спробував, бiльше не хочу.
- То що ж нам тодi робити? Стiй. Я, здається, придумала.
Вона що, смiється надi мною. Я й так стою, вже навiть голочок не вiдчуваю. Чому так несправедливо, чому у мене немає такого хутра, як у бiлочки? Тiльки нiкому не потрiбнi голки, якi зовсiм не грiють. Звiсно, вони врятували менi життя декiлька разiв, та зараз я б з радiстю обмiняв §х на щось теплiше.
Та бiлочка навiть не думала насмiхатися над §жачком. Їй було шкода бiдолаху. Тому зараз вона поспiшала до старого Дятла, щоб той допомiг збудувати житло для §§ нового знайомого. Адже саме завдяки Дятлу у бiлочки є така чудова тепла оселя.
А ось i дядько Дятел. За роботою, звiсно - бiлочок же багато.
- Доброго дня, дядечку.
- Доброго дня, бiлочко.
- Я хотiла ще раз подякувати вам за такий гарний будиночок. Менi тепер навiть лютий мороз не страшний, адже є де погрiтися та вiдпочити. А от моєму другу §жачку зараз дуже холодно - збудуйте i для нього будиночок, будь-ласка.
- Для §жачка? Але ж §жачки не живуть на деревах, а на землi я працювати не вмiю.
- То що ж нам робити?
- Шукати якусь нiрку.
- Але зима прийшла, всi нiрки давно зайнятi.
- Чому ж §жачок не знайшов собi оселю ще восени?
- То ви нам не допоможете?
- Звiсно, допоможу. Не кидати ж вас, малих, напризволяще. Бачив я тут неподалiк дуже гарну хатинку - твоєму маленькому другу вона якраз пiдiйде.
З цiєю радiсною новиною бiлочка поспiшила до §жачка, який i досi стояв на тому самому мiсцi. Вiн мрiяв про лiто. А ще йому дуже хотiлося спати, адже взимку §жачки впадають у сплячку.
- У тебе тепер є власний дiм!
Хто це так голосно кричить? Навiть помрiяти спокiйно не дають. Ой, та це ж бiлочка. Не забула таки про мене.
- Куди ми йдемо? Я замерз i спати хочу.
- Почекай ще трiшки. Ми майже прийшли.
I, дiйсно, вони вже були коло дерева, яке показав бiлочцi Дятел. Дерево було таке старе, що його корiння повилазило з-пiд землi - саме там й утворилося затишне гнiздечко. Та ще й вiтерець добре попрацював - встелив землю сухим листям. Тому й не дивно, що §жачок одразу заснув, ледве встигши подякувати бiлочцi за турботу.
Тепер бiлочка поспiшала до свого дупла - вона сьогоднi дуже втомилася. Але разом з тим §й було весело, не кожного дня знаходиш друга. З §жачком вони обов"язково зустрiнуться навеснi, коли той прокинеться. Справжнi друзi один одного не забувають.