Вмочила пензель в фарбу. Iндиго плюс палена сiєна, трiшки домiшаємо коричневу ван-дiк... Темний тон. Сiрувато-димчастий. Розмитий. Таємний, як i ти. Як не напружую пам'ять, нiяк не виловлю з неї твоє обличчя - лише образ, - нечiткий, iз висвiтленими краями, нiби розсипаний мiсячний пил. Збираю його пам'яттю, малюю якiсь тiнi. Синiй кобальт плюс сепiя та умбра... Вловити б твiй усмiх, засадити його в клiтку полотна...Вловити б твою душу i разом з нею тебе... Але ти десь розхлюпаний у промiннi, розчинений у просторi моїх спогадiв. Якою має бути концентрацiя тебе на квадратний сантиметр, щоб вималювати тебе? Тебе справжнього, без надуманих ерзацiв, складних свiтлотiней... Важко. Передi мною декiлька вже закiнчених ескiзiв. Нiби ти. Але щось не те. Десь не вистачає мазка, десь недостатньо висвiтлена фарба, а дещо я вже i забула...Ти помалу воскресаєш у моїх малюнках i воскресаєш у менi. Шар накладається на шар, з потаємних шухлядок мозку я витягую на свiт твої холодно-зеленi очi, неслухняне волосся i рiзкий запах Safari.Нервове постукування пальцiв по грифу гiтари, невпевненi кроки у коридорi - десь далеко-далеко, вкрадливi i тихi...
Я складу тебе докупи, як пазл, iз маленьких шматочкiв. Iз примарних спогадiв намалюю твiй портрет. Щоб зрозумiти i вiдшукати. Тебе.
Образ перший. Романтичний
О, це була справжня любов! Я зустрiла тебе у старовинному замку 13 сторiччя на бiсiвськiй вечiрцi з нагоди Геловiну. Богемна обстановка: темрява, ледь розсiяна блиманням червоних лампадок, старовиннi пiдсвiчники, декоративне павутиння на вiкнах-арках...Упир з посинiлим обличчям цiлував наступну жертву а lЮ FranГais...У розпатланiй вiдьмi з яскраво нафарбованими губами я впiзнала свою знайому - скромницю Наталку, яка тепер з диким вереском каталась на iмпровiзованiй шибенецi...
Ти галантно подав менi руку - ну чим не iдеальний кавалер iз сторiнок гламурних жiночих журналiв? Герой-романтик, герой-коханець, просто герой... Твої очi, з бiсиками в очах... губи з лукавим кривим усмiхом...тепло рук...
Ми дивились униз на сонне мiсто. Воно вiдсвiчувало оранжево-жовтуватим ореолом затишку i тепла, дихало захищенiстю i спокоєм, вiдливало охрою...Ми були однi на даху вежi пiд надкушеним перламутровим мiсяцем. Замок спав, спали i його привиди, дрiмали дзвони на княжiй дзвiницi. Гра напiвтiней. Гра в пiжмурки з своїми вiдчуттями. Гра у романтику.
По вечорах ми бродили безлюдним мiстом, ти дарував менi останнi осiннi хризантеми - вони пахли вiдречено i терпко.
Мiй Романтик зник разом iз першим снiгом. Розчинився в китайських бiлилах, холодi зими, коротких похмурих днях... Раптом став холодним виваженим прагматиком...
Останнiй штрих. Ти дивишся на мене замрiяними очима, теплими i зовсiм не прагматичними... Просто романтик, як i тодi, коли ми зустрiлись вперше.
Образ другий. Власник.
Я не кiмнатна рослина, менi потрiбно сонячне промiння i воля! Як ти не розумiєш! А ти не розумiв...Посадив мене у гарний горщик, поливав кожен день, за звичкою ,- помiрною увагою i листами. Не хотiв вiдпустити, ревнував i злився, коли я не вiдповiдала на твої дзвiнки i мейли. Я тебе боялася. Єдине, що я можу пригадати. Цiкаво, якого кольору страх? Мабуть, синього...Хай буде синiй...
Втеча була єдиним виходом. Salut! Bye! Ти нiби не сердився. Мовчав. Ненавидiв мене?
Чула, ти купив собi новий будиночок i висадив у дворi чайну троянду. Не люблю троянд... Я була лише геранню...
Образ третiй. Кай.
Маленький Кай у королiвствi снiгової королеви. Холоднi вуста i льодяне серце. Ти складаєш з кришталикiв iсторiю свого життя, заморожуючи все, до чого не доторкнешся. Срiбно-бiло. Заслiплюючи-бiло. Холодно...
Я не стала Гердою, не зумiла розтопити лiд. Бо замiсть серця у тебе був камiнь. Я не знала тодi, не хотiла знати! А ти знав i лише насмiхався надi мною, вбираючи моє тепло i конденсуючи його для своїх експериментiв.
Ти пiшов, не прощаючись. Просто, не оглядаючись. Я подарувала тобi на прощання ромашку, яку потiм знайшла у кишеньцi своїх джинсiв... Ну i добре...Ось вона лежить у моєму зошитi з вiршами, тепла...I менi не так холодно.
Образ четвертий. Dreamer.
Не знаю навiть, що iз сказаного тобою було правдою. Не те щоб ти був брехуном, просто ти жив у примарному свiтi вигадок. Ти - мрiйник, невиправний мрiйник iз карими хитрими очима - сепiя i темним волоссям - сiра пейна i дивним iм'ям. Ти нагадував легку повiтряну кульку, яка рвалась у небо, не стримувана тривiальною буденнiстю. Повiтрянiй змiй, ненав'язливо припнутий до землi тонкою ниточкою реальностi...
У дитинствi ти перепливав океан на човнi вiкiнгiв, розводив у маминiй улюбленiй чашцi чорнило рiзних кольорiв - i органiзував неприбутковий бiзнес по продажу чарiвного елiксиру. З сачком у руках ти вистежував гномiв i ельфiв, розглядав у пiдзорну трубу мiсяць у пошуках позаземних цивiлiзацiй. Потiм тебе викрадали iнопланетяни...I пiсля якихось супер-секретних дослiдiв повернули тебе на Землю...
Рокiв у 15 мрiї переросли у фантазiї iншого плану. У кульцi забракло повiтря, натягнуто нитку, щоб змiй часом не вирвався i не шугонув у безкiнечнiсть...Ти був у крайньому разi президентом вiдомої компанiї, дiвчата переслiдували тебе табунами, V.I.P., коротше кажучи...Ця твоя мрiя збулась, принiсши з собою суєту i реалiстичнiсть. Власнику вiдомої будiвельної компанiї якось не вистачало часу на мрiї. Контракти, поїздки за кордон, зустрiчi з дiловими партнерами...
Часто ти гуляв на березi моря. За незворушною маскою обличчя з шаленою швидкiстю проносились мрiї дитинства. Ти ховаєш їх вiд усiх, свої мрiї.
Але це нiби дiагноз - Dreamer...Dreamer!!! Повiтряна кулька полетiла в ультрамариновi небеса, пiдхоплена потоком твоїх мрiй...
Образ п'ятий. Колекцiонер.
Нi, ти не колекцiонував метеликiв, жучкiв, корабликiв, олов'яних солдатикiв чи листiвок...I не займався нумiзматикою. Це для тебе було надто нудне заняття. Твоя колекцiя була незвичною, її не можна було виставити на показ - надто цiнною вона була для тебе. З педантичною точнiстю ти зберiгав всi свої експонати в пам'ятi. Вони були розставленi там на крихiтних поличках, законсервованi у скляночках i колбочках. З трепетом ревнивого власника, ти нарештi дозволив менi одним оком подивитись на свiй неоцiненний скарб. Я ледь встигла прочитати пару етикеток - Дiна, Наташа, Марi... Ти колекцiонував жiнок, поповнюючи своє багатство з пристрастю звихнутого колекцiонера метеликiв...Рiк за роком, майже половину твого життя. Не забував нiчого, жодної деталi. Круговерть дотикiв, запахiв, облич, усмiшок, пристрастi i вечiрнiх суконь, кадмiй плюс краплак...
Я у твоїх планах - експонат N25. Гарне число - моє улюблене... Проти нього я нiчого не маю...Але я категорично проти самої iдеї увiйти в твою колекцiю! Не хочу! У вiдповiдь - лише насмiшка : це ще ми побачимо...
Щось давно не дзвониш...Дивне вiдчуття спокою. Думаю, експонат N25 вже знайшовся...
Образ шостий. Друг.
"I need a friend, or yes I need a friend to make me happy..." La-la-la...Прозорi пастельнi тони, приглушенi i спокiйнi. Нi, сюди не пiдiйде нi крикливий червоний, нi холодне срiбло. Якби зiбрати золотавiсть сонця, яскравiсть помаранчi, то вийшов би ти. Але я не знаю як намалювати того, хто у моїй свiдомостi безтiлесний, так як нiколи не вiдчувала до тебе пристрастi...Рiвна любов, спокiйна i тиха. Це у нас називається дружба. Як безкриле кохання...
Це ти витягував мене iз тiєї прiрви, куди я впала, панькався зi мною, доки я не одужала. Ти моя мама-квочка, подружко-друг...
Намалюю тебе у кольорi любовi. Рожево-червоний? Тепло-жовтий? Не впевнена. Ти будеш в основi мого портрету, його серцевиною. Так би мовити - центральним образом, на який я обережно накладу усi iншi...
***
Ну от - готово! Хай просохне фарба.
На мене дивляться проникливi очi. Холоднi на перший погляд, але такi нiжнi в глибинi. Прихована пристраснiсть i мрiйливiсть пiд маскою байдужостi. Ти такий рiзний, вималюваний в усiх кольорах сонячного спектру. Я тебе впiзнала! Це точно ти! Як же довго я йшла до цього вiдкриття!
Була така слiпа... Але тепер у мене є твiй портрет. Зараз же тобi зателефоную...
2.
Давно не малювала. Дуже давно. Пензлики запилилися на пiдвiконнi. Фарби акуратно складенi у коробочку з-пiд Rafaello. Обережно дiстаю їх i розкладаю на пiдлозi. Мiй улюблений блакитний, прозорий i далекий як небеса, ультрамарин, фiолетовий... Ранiше я думала, що мiй колiр червоний.
Гарячий i пристрасний. Помилялася. Як i у багато - чому iншому...
Кажуть, що кожен iз нас малює картину своєї долi. Але на полотнi уже замальованi обличчя, фантастичнi квiти i дерева. Єдине, що у наших силах - це пiдiбрати вiдтiнок, вибрати колiр чи нанести новий шар фарби... Як у дитячих розмальовках... Але передi мною чистий аркуш. Tabula Rasa. Без контурiв, без слiдiв неслухняного графiчного олiвця. Потрiбно так багато зробити - нанести тисячу дрiбних штришкiв i массу мазкiв. Та у мене багато часу. Цього разу буду малювати без ескiзiв...