- Нехай мерзне голим. Додатковий стимул до життя не завадить. Сумiсний орган розмноження з сечоводом.
- Бабуся, але це бридко i некрасиво!
- Зате зручно та практично. Що б не весь час розмножувалося, i iнодi дотримувалося санiтарної гiгiєни. Не збивайте з думки. Ще щось хотiла покласти, не пам'ятаю... Ми його солили?
- I двi жменьки цукру кинули.
- Тодi все. Ене - бене - раба. Бдинс, екс, пекс, секс. Амур-Шура! Три рази тьху - тьху-тьху! Тепер прикрити кришкою i нехай томиться чотири днi. Не забудь акуратно помiшувати кожнi шiсть карадумiв.
- Дякую бабусю! Тепер моє домашнє завдання буде найкращим у класi.
Затекло i онiмiло тiло, вiд спеки кидало в пiт. Знизу вiдчайдушно припiкало, а вузенька щiлина не давала зiтхнути на повнi груди свiжого повiтря. За якi грiхи помiстили в пекло, якщо ледве народжуся? Ще одна реiнкорнацiя? I була нiч, i був ранок, але коли ж настане час розкидати камiння? Якi великi думки лiзуть вiд туги. Що це за камiнь? де той час i чому треба розкидати будiвельнi матерiали?
Вода википiла, стало нестерпно терпiти. Навiщо народили, якщо зараз засмажуся? Все все! Термiново вибираємось самостiйно. Ми народженi, щоб казку зробити буллю! Упершись верхньою точкою в кришку, напружив слабенькi сили i спробував пiдвестися. Щiлина стала ширшою. Дайте ковток свободи сволоти! Ех, палице, охнемо! Ще ухнем, сама пiде, гадина. Кришка зiсковзнула з каструлi i не гаючи часу, квапливо вискочив назовнi, оглядаючись на всi боки. Так ось, який ти рай...
Зовнi прохолоднiше, нiж усерединi - це добре, але нижнi кiнцiвки припiкає - це погано. Стоїмо на плитi величезної грубки. Не пекти, а домна мiдеплавильного заводу. Пiдбiг до краю плити. Ого-го, десь унизу чорнiла земля. Без мотузки та парашута не спуститися. Як же занесло на пiч i чому думаю незрозумiлими словами? На краю стояти терпимо. Кiнцiвки не палить... Те, що знизу, ходильнi кiнцiвки, худенькi i волохати... Псевдоподiї з бокiв - хапалки. А верх? Обережно поторкався. Волосата, спереду носата й зубата... Кругла... Нею легко їсти, слухати, нюхати та пiдглядати. Ще вона думає та пам'ятає. Думалка - багатофункцiональний апарат. Треба берегти та плекати. Розiбралися. Тепер залишилося з'ясувати, що за незрозумiла штука мiж нижнiх кiнцiвок сховалася в кучерявiй шерстi. М'яка, млява, без кiсток i повний шкiряний, волохатий мiшок з двома пухлинами .... На нiс несхожа, на хапалку тим бiльше ... Навiщо потрiбна? Сенс її iснування? Недорозвинена кiнцiвка третьої ходилки? Рудимент минулого, потойбiччя? А хто я у минулому життi? Не пам'ятаю. Нiчого не пам'ятаю, нiчого не знаю, нiчого, нiкому не скажу... Вляпався.
Думаю - отже, iсную. Продовжуємо розвивати думку. Швидше живий, нiж мертвий. Небiжчику не боляче. Труп нежить не страждає. Чорт забирай, звiдки все знаю, але нiчого не пам'ятаю? Воно менi потрiбне? Припиняємо розкидатися думками по асфальту, а тупо оглядаємось на всi боки, аналiзуючи обстановку.
Чистенько живуть. Убрано, на печеру не схоже. Швидше, гiгантська кухня в панельному, багатоповерховому будинку. Багато. Що для чого - незрозумiло, але сидiв у каструлi. Залiзної. Або тефлонової? Яка рiзниця, головне питання, навiщо всередину посадили? Мiркуємо, мiркуємо. Навiщо кладуть у каструлю курча, чи свиняче реберце? Варити суп. Борщ. Солянку. Стоп. Приїхали до країни Кулiнарiї. З мене хотiли зварити суп? Бульйон?! Холодець?!
Вiд неприємного знання засмоктало в животi i пiдiгнулися тремтячi ходилки. Живого, гарного, хтось хотiв тривiально зварити та з'їсти на обiд? Чи не випотрошеного, не обскупаного? Жах. Потрапив до людожерiв...
Якщо потрапив до людожерiв-канiбалiв, тодi все стає по мiсцях. Вони великi, а я маленький, розмiром iз курча. Долю вирiшено та вирок оскарженню не пiдлягає. Лiземо назад у каструлю i приймаємо мученицьку смерть. Вiд людожерiв ще нiхто не уникав. Окрiм Кота в Чоботи. А чому б не припустити, що я з породи котячих? Мур мур. Кис-кись. Вусiв немає i хвоста.
Еврiка! Все ясно! Я кiт! Тiльки хвiст голий i висить спереду. Бракований кiт - Мутант. Але котiв не варять i не їдять. Не факт. Iталiйцi охоче вживають кiшок у кулiнарiї, пiд спагеттi. Ще китайцi з в'єтнамцями, але товаришi з азiї вiд бiдностi кошатиною захоплюються. Скiльки знань, ще б розумiти змiст думок... Цiни б не було. Цiна, цiною, а змотуватися треба! Карету менi, карету! Пiвцарства за коня! Бiдний Йорiк. Так минає слава мирська. Щось думкою. Остаточний дiагноз - шизофренiя. Думковий пронос. Несе та несе. По хвилях пам'ятi...
Думай Вася... думай... А чому б i нi? Буду Васею. Кожна мисляча iстота, повинна мати iм'я. Прiзвище. У найгiршому разi - тюремне прiзвисько. Iндивiдуальний Номер платника податкiв - IПН. Навiщо дається iм'я? Що б у безликому отарi, з iншими баранами не переплутали. Вася - iм'я, по батьковi - Iенен. А прiзвище - звiдки з'явився - Каструлiн. Каструлькiн нiжнiший i добрiший. Що за iстота - незрозумiло, але є iм'я - вiдправна точка вiдлiку. Ех, де наша карма не пропадала? Нiде. I зараз не пропаде!
Десь далеко, пролунали лункi звуки i затремтiла кришка на каструлi, вiд важких крокiв гiганта. Йде кухар перевiрити страву на плитi. Чи готове м'ясо? Чи вперла картопля? Додати лаврового листа, чорного перцю та посолити? Чи не настав час знiмати з плити i розливати суп по тарiлках? Фiгу вам, пане шеф-кухар людожер. Вживайте вегетарiанську їжу, у овочах усi вiтамiни. М'ясо робить ноги!
Уважно глянув униз. Не так вже й високо. У страху очi великi, а якщо зiстрибнути на ручку, а потiм нижче, то впадемо на пiдлогу, обламавши ходилки, але не думав. Заскрипiла, вiдчиняючись, гiгантськi дверi, час прискорив бiг i втрачати нiчого крiм ланцюгiв. Нехай не пролетарi... але пролiтати над пiдлогою - легко.
Рiшуче видихнув i кинувся вниз, намагаючись потрапити ходилками на вузький виступ. Вийшло! Тепер далi та нижче. Ще один стрибок униз i ще... З останнього уступу зiрвався i полетiв перекидаючись як лист, на землю... Прощавай мамо люба, син ледь народившись, помер героєм, не дозволивши себе з'їсти!
Голова встромилась у щось м'яке, але колюче. З м'якою посадкою, ваших батарейок. Скотився вниз i схопився на ноги. Дверi вiдчинилися, з'явилася величезна нога монстра. Озирнувся на всi боки i помiтивши щiлину в стiнi, метнувся в темряву, покладаючись на удачу. Успiх не змiнив. Чудовисько не помiтило i пiдiйшло до плити. У просторiй щiлинi було темно i запорошено. Дуже захотiлося чхнути, але видавати звуком не можна. Почують, зловлять i засунуть назад у каструлю. Не для того народився, щоб безславно загинути в чужому шлунку. Затиснув хваталками, дихалку та сопiлку, затримуючи нервове дихання.
Брукнула каструля i пролунало гучне, огидне виття, що закладає вуха i тремтiнням волохатої шевелюри. Пил у щiлинi пiднявся вгору. Буду брудний та антисанiтарний. Покриюся шкiдливими мiкробами i важко захворiю на дизентерiю.
- Бабуся! Її немає! Домашнє завдання втекло-о-о....!!!!!
Поки людожера розкривши репетування - пронизливо кричало, вiд душi чхнув i витягнувши хапалки, побрiв углиб щiлини. Тунель йшов у глибину. Ксенофобiя стиснула серце i гулко застукала в скронях. З вогню та в полум'я. По ходилках потягло холодом. Протяг. Десь попереду свобода, рiвнiсть та братерство.
- Як втекло? - обурився пронизливий, старечий голос, ще неприємнiший, противнiший i верескливiший. - Не може бути. Кришкою закривала?
- Ко-нiч-но... Тепер у мене буде двiйка-а-а-а.
- Не засмучуйся внучечка. Якщо не википiло, далеко не могло пiти. Подивися пiд плитою.
Зашарiло, пiднявся вiтер. Кинувся вперед, стрiмголов. Ззаду щось гуркотiло i свiтло померкло.
- Нiчого не видно!! - крикнула чудовисько в спину. Порив вiтру, як вибухова хвиля вдарив по тiлу, кидаючи ниць на пiдлогу. Та я на один ваш корiнний зубок, навiщо пристаєте до дитини? Карiєсу не боїтеся?
- На, вiзьми сiрники. - Алес, ще секунда i таємний притулок, накриється великим мiдним тазом. Рванемо як стаєр i спринтер. Якщо є протяг, є вихiд. Якщо щось входить, має виходити. Закон природи не порушиш. Це вам не чорнi дiрки космосу.
Схопився на ходилки i витягнувши хапалки вперед, рвонув у темряву. Недосконалий дiстався органiзм. Незграбний. На чотирьох кiнцiвках бiгати легше. А глядалки? Елементарно не бачать у темрявi. Як прожити без iнфрачервоного зору? Нюх слабкий, слух - на межi глухоти. Ехолокатора немає, радiопеленгатора. Куди годитися? Нiкуди. Попереду з'явилася сiра, блiда пляма свiтла, що збiльшувалася з кожним стрибком. Запасний вихiд! Ззаду пролунав трiск iскри i спалахнуло яскраве свiтло, розсiюючи темряву. Погано товаришi людожери миють пiд меблями пiдлогу, неакуратно. Величезнi засохлi крихти хлiба, кiстки невiдомих тварин, якi стали жертвою людожерiв.
- Тут воно, тут! Стiй гадина! Ципа-ципа! Бабуся! Воно тiкає!
- Ганчiркою її! Ганчiркою накривай!
- А не вкусить? Чи не отруйне?
- Цукор додавали - значить нi! Лови швидше, там псикська норка! Пiде, не зловимо!
- Кись, кись! - Позаду як гiгантська анаконда, зашурхотiла рука людожера, намагаючись схопити у величезний кулак. - Стiй, дурню, я тебе не ображу! Хочеш бублик? Дожди гадина!
Тримай кишеню ширше! Нехай зжере невiдомий Псикс, але на обiд не вiддамся! Чао крихти! Бай-бай! Пляма наблизилась i спiткнувшись об капелюшок цвяха, розмiром з люк каналiзацiйного колодязя, вилетiв iз притулку людожера. Прощайте канiбали, привiт невiдомiсть.
- Втекло.
- Не хвилюйся онучко, я зварю нове домашнє завдання. Час ще є, а щоб нова Воно, не втекло, ми її посадимо в скороварку.
Дякую на доброму словi.
Першої небезпеки позбулися, наступнi неприємностi зустрiнемо мордою обличчя i мiцними зубами. Псик повинен бути дрiбним, як я. На боцi звiра - невiдомо що, на моїй - природний кмiтливiсть, iнтелект, плюс швидкi ходилки. Втiкати вiд проблем - досвiд маємо.
Пляма свiтла голубiла, протяг посилився до штормового вiтру. Наскрiзний вихiд. Блакитний колiр - свiтло надiї та чистоти. Жовтий - увага, червоний - небезпека, а зелений - грiнпiсс. Ось як...
Пiсля темряви дивачки заволокло солоною вологою. Вiдчайдушно протираючи, дiстався краю, тримаючись за стiнку. Норка привела до краю бездонної прiрви. Вгорi прозоре небо, а десь унизу - далека, далека земля. На горизонтi - крутi гiрськi кручi, зi слiпуче бiлими вершинами. Казбек. Хорошi цигарки.
До речi, не обов'язково. Пам'ять послужливо пiдказала - Альпи, Пiреннеї, Гiмалаї, Анди. Джумалунгма - найвища гора у свiтi. Влаштовувало все, окрiм Кавказького Хребта. Чому? А чорт його знає. Щось там живе страшне, могутнє, мстиве та численне. Родичi за розумом та кров'ю?
Назад не можна - зжеруть людожери, вперед - немає можливостi, i на протягу холодно. Голi ми, лисi. Мерзне все, що стирчить. I рудимент мерзне - сечi немає. Прикрив хапалками i стиснувся в грудочку. Стало теплiше, але якщо не прийму швидке рiшення, то простирадло, захворiю i помру. Померти - як потрапити до каструлi, тiльки навпаки.
Ще раз пiдiйшов до краю нiрки i подивився вниз. Якщо опускатися обережно, хапаючись за трiщини i камiнцi, то спуститися шанс iснує. Ех, нам би альпiнiстське спорядження, мотузки, черевики. Будь що буде. Унизу життя, цивiлiзацiя. Там тепло, там яблука. I повернувшись задом до блискучих вершин, почав повiльно спускатися вниз. Розум тремтiв, уявляючи наслiдки, але воля до життя радила - не дивись униз, не поспiшай i якщо не замерзнеш у бурульку, то знайдеш iншу смерть. Швидку. Ха-ха, як весело.
Ходилку акуратно сюди, хапалкою тримаємось за туди, який холодний камiнь. Бр-р-р... Ще раз, ще два... Гину молодим... Не пристосований органiзм, задкує задом. Немає там додаткових хапалок, ходилок, глядалок. Я пристосований йти тiльки вперед та вгору! Народжений йти носом уперед, а не задкувати назад. Ми не рак, нас не рак!
Раптом стало темно, просвистiв вiтер i щось упало зверху, мiцно обхопило тiло, впиваючись до болю, життєрадiсно заржало, каркнуло, довбало по темi i користуючись тимчасовим помутнiнням розуму вiдiрвало вiд крутої стiни i потягло вгору. Спiймали...
РОЗДIЛ 2.
- Навiщо шеф викликав?
- Нiби не знаєш, навiщо начальство викликає? Безкоштовної роботи пiдкинули. Щастить як утопленику.
- Все будемо там.
Свистiло повiтря у вухах, хворiли боки i ледве розплющивши дивалки, тут же зачинив назад. Ситуацiя гiрша, нiж ранiше. Несуть як барана повiтрям у чужих хваталках, гори внизу, щастя немає, невдале мить i здоров'я нiчого очiкувати. Набравшись духу, знову вiдкрив глядалки. Кидати на землю не хотiли, вирiшили почекати до м'якої посадки та з'їсти на мiсцi? Знайшли булочку з родзинками. Ковбасу Лiкарську. Перевiв погляд на викрадача i спробував докiрливим поглядом пробудити у викрадачi милосердя. Стерв'ятник натужно оскалив зуби, скосивши фiолетове око.
- Не крутись челев'як.
- Але менi боляче!
- Телпi. Думаєш менi легко робити тебе копитами? Глинешся на скелi, кiсток не збiлiш.
- А куди ви мене несете?
- Додому.
- Навiщо?
- Багато знатимеш, коли зробишся. Iго-го! Роблю клутий вилаж, дiлись клепче челевяк, входимо в висхiдний потiк!
Довелося прислухатися до поради стерв'ятника i закривши глядалки, мiцнiше вчепитися в лапу невiдомого звiра. Затрясло на повiтряних ямах, i нутрощi пiдступили до думки. I лiтати не вмiємо. Народжений бiгати - лiтати не може. Чи не наша стихiя. Через деякий час стало легше. Звик. Нехай немає махалок, як у тварини, але переносити неприємностi органiзм умiє. Коли не будь, нащадки досягнуть високого неба, i побачать, як я, що земля плоска...
- А ви мене хочете з'їсти?
- Ти що дулак? Пегаси м'ясом не харчуються. Ми вегеталiанцi.
- Аааа ясно. - замислено погодився я, хоч чесно кажучи, не зрозумiв зв'язку. Якщо зжерти вiдразу не хочуть, то на фiга потрiбний? Але на душi вiдлягло. Крикнув угору. - Довго ще мучитися?
- Пiдлiтаємо. Заходжу на посадку.
Затрясло сильнiше i пробiгши кiлька метрiв на заднiх копитах, Пегас стомлено зупинився, важко дихаючи, як загнаний кiнь.
- Ну i важкий ти челев'як. Ледве допiла до гнiзда. Вiдчiпляйся. Плiлетiли. - Тварина розтиснула копита i я впав на землю. Вибравшись з-пiд черева летуна, став на ноги i уважно озирнувся на всi боки, вивчаючи обстановку i викрадача. Навколо стирчали вершини гiр, ми на однiй iз них. Маленький майданчик з купою трави посерединi. Вiдкрита протягами вершина. Холодина, вiтер до кiсток пробирає. Як тут жити? Буланий Пегас склав бiлi крила на спину i пiдiйшовши до трави, залiз на купу бiлого круглого камiння. Лiтнiй крилатий кляч, з благородною сивиною в рiдкiй гривi, але очi розумнi-розумнi...
- Плiсай лядом. У копитах плавди немає людини.
- Спасибi. - скромно присiв поряд, притискаючись до теплого боку Пегаса. - До речi, чому ви мене називаєте хробаком? Мiж iншим, я Вася. Василь Iєновiч Кастрюлькiн.
- Сам плидумав?
- А то!
- Значить точно челев'як. Всi челев'яки лисi, голi, i люблять самi собi, та длуг длугу, прiзвиська плидумувати. Не можуть жити без iменi. Самоопледеляя в дешевому автолiтетi. Їсти хочеш?
-- А як це?
- Голова клужитися? Внутлi смокче? - прислухався до нутрощiв. Смоктало i бурчало, нiби всерединi сидiв протяг i гуляв кругами по тiлу шукаючи вихiд.
- Смокче.
- Тодi пригощайся. - Пегас мотнув мордою на пiдстилку. - Вибач, кломi сталого сiна нiчого немає. Ось яйця висидимо, вниз злiтаємо, потрапимо на свiжiй тлавцi. Ласкавай челев'як.
- Що розповiдати? - не зрозумiв питання, засовуючи в жуйку пучок трави. Засохла трава пахла Пегасом i кололася всерединi жуйки. А на смак... бр-р-р-р... Скривившись вiд гидливостi, виплюнув траву на землю. - Тьху! Ну i гидота. Як ви її жуєте? Отрута.
- Жуємо-живемо, не скаржимося. - Пегас злизнув iз землi пожовану траву i блаженно закотив очi пiд небо. - Я ж говолю - вегеталiанцi. Жуйнi - палнокопитнi. Звичайно, треба б харчуватися м'ясом, воно калолiйне i кориснiше. Що б униз злiтати, або попалити безтурботно на небосхилi, стiльки тлави зiжлеш - мало не здасться. Всi зуби зжувала, тому дикцiя погана. Тебе в каструлi робили, чи в духовцi випiкали?
- У каструлi. Значить, не перший варений?
- Не-не-е-е-е... - Пегас весело пирхнув нiздрями i оскалив у кiнськiй посмiшцi. - Бабуся з онукою постiйно експелементують. Двоєчники. Хочуть гомонкулусуйку зробити, щоб не блокована була. Адекватна.
-- Ну i як?
- Поки не виходить. Хоча... - Пегас нахилив голову, уважно вивчаючи мою анатомiю. - У цей лаз довге вийшло. Глива колотка i впеледi на глудi, мiшечкiв немає. А внизу що за багнюка з хвостом?
- Де? - простеживши за поглядом Пегаса, знiяковiв i прикрив рудимент хапалкою. - Ах, це. Не знаю ще. Не використовував.
- У пледючих гумункулосiв цього не було. - замислено констатував Пегас i обурено пирхнув. - Знову бабуся, хвiст не туди плилостила. Чи не заважає ходити? Вiдкусити?
- Нi. Не треба. - злякано вiдсторонився i знизав плечима. - Нехай iснує. Яким створили, так i житиму-мучитися. А куди невдалi екземпляри дiвають? Викидають на смiтник?
- Навiщо дослiдницький матерiал керувати зазлом? - здивувався Пегас, поворухнувши вухами. - Дослiджують, плепалилують i облатають у лаботу.
- Щойно народившись, знову загинути в каструлi? - почухав верхньою хапалкою волохату думку. - Добре, позицiя людожерiв зрозумiла, а тобi я навiщо потрiбний? Врахуй, я нiчого робити не вмiю, тiльки говорити та iнколи думати.
- Здiбностей за очi. - доброзичливо посмiхнувся Пегас. - Нянькою будеш. Гувелнантка. Поки лiтатиму, ти за дiтьми плiсмотлиш, поколмиш. Давно мрiяв завести слугу, помiчника. - Пегас знову оголив напiвстертi зуби в посмiшцi. - Зля Вася не харчуєшся, до вилуплення яєць, ще товпiти та товпiти. Хочеш натиснути сiна? Так краще пелевується в апендицитi.
- Спасибi, не треба, гидливий. - вiдсахнувся i щiльнiше притулився до теплої шкiри Пегаса. - А що за яйця?
- Там дiтки мої. Квiти життя. - гордо вiдповiв Пегас, обережно змiщуючись убiк i оголюючи бiлi круглi брукiвки, пiд черевом. - Плiсол слок мати дiтей. Ось плислухайся. Чуєш, копитами б'ють, на волю плюватися?
Я притиснувся думкою до яйця i прислухався. Усерединi хтось рiвномiрно бився, бовтався i ледве чутно бурмотiв пiд нiс.
- Чую. Шумить i бовтається як у каструлi при народженнi. А хто такi - дiтки? Iз чим їх їдять?
- Квiти життя не їдять, вони для длугого пледна призначенi. - Пегас мрiйливо закотив дивитися пiд вузьке чоло, поворухнув гострими вухами i струснув короткою гривою. - Наше свiтле майбутнє. Несмiливiсть човна. Маленькi Пегаси. Стану постiйний, а дiтки сiно пележуватимуть. Змiна поколiнь. Ми так розмножуємося. Гельмофлодiти. Тiльки улодов багато з'являється. Плиходиться плодити селекцiю та внутрiшньовидовий вiдбол самостiйно. З скелi скидаю.
- Топити не куштували? - ненав'язливо запропонував сентиментальному Пегасу. - Як слiпих кошенят у ополонцi? А ще краще робити аборт на раннiй стадiї зачаття. Презервативи. Контрацептиви.
- Саме зрозумiло, що сказало?
- Нi. - чесно зiзнався Пегасу. - Поки що слiв бiльше, нiж розумiння.
- Ось за що ви менi нлавiться челев'яки, що несете повну нiсенiтницю, самi того не розумiючи. Життєрадiсно заiржав Пегас, знову забираючись на яйця. - Як хвилястi папужки - пелесмешники. Слова чужi повторюєте - чилiкаєте, без сенсу i полядка. З челевяками не скучиш, поки до тями не прийдете.
Весело i невимушено говорячи про рiзнi луски, провели деякий час безтурботно. Дiзнався про масу цiкавого та корисного. Виявляється, я не черв'як-челев'як, а людина. Сенсу не вловив i рiзницi не зрозумiв, але трохи пишався. Вода буває рiдка, тверда, iнодi газоподiбна. Гори високi, ущелини глибокi. Краще парити у висхiдних потоках повiтря, нiж махати без толку крилами. Хвiст потрiбен, щоб вiд мошкари вiдмахуватися. Копити треба берегти, у них немає правди. В iнших мiсцях правда буває, Пегас особисто перевiряв, а копитах - нi. Сусiди - це тi, хто поруч, а козли, вони i в Африцi козли.
Потiм Пегаса понесло i вiн почав хвалитися, розповiдаючи про себе коханого. То вiн, як Муза, всiм пiдряд приносить творче натхнення, будучи у снах, то тягає вiдомих людей на гору Парнас за славою, iнодi на гору Олiмп, щоб долучити до сумнiву богiв. Кого вiн за життя не перевозив. Iмена та прiзвища, вiдскакували вiд напiв-стертих зубiв лiтаючого коня, як горох вiд стiни. Царi, царицi, бандити, поп-зiрки, рок-зiрки, президенти, диктатори i далi за списком, проби на пропалених славах нiде ставити. Не врубився, хто, що, почем, але зрозумiв, що попередники i як би їх не назвали - один бiса, знаменитi люди. А Пегас стукав у груди копитом i розмахуючи крилами, що мене мало не здувало зi скелi, з пiною бiля рота доводив особисте значення. Що не будь його, хто б народ тягав на гору? Хто б визначив, що знаменитi? Хто б приносив натхнення? Самi вони нiкчемнi люди - тьху, порожнє мiсце, гер-хер на паличцi. Важливо нiхто i що робить у життi, а як на блюдечку пiдносять захопленiй юрбi чергового героя i долучають до пам'ятникiв. На чужому горбу кататись, справа нехитра, а спробуй самостiйно на гору заберись.
Звичайно, робота приносить моральне задоволення, Пегасов славлять у вiршах та поемах, пишуть олiєю на картинах, але незаслужено мало. Особистих статуй по всьому свiту раз-два i обчевся, деякi пройдисвiти, гарненькi та хитрi, лiзуть без черги, користуються незаслуженою славою. На кожному календарi морда вiдбита, на дешевiй шоколаднiй обгортцi.
Пегас ображено поржав, схропнув i капнув солоною сльозою на холодний камiнь, але потiм заспокоївся i дав урочисте слово, що при нагодi вiдвезе мене на Олiмп абсолютно безкоштовно. Якщо заслужу.
Одне з яєць затремтiло i раптово трiснуло. Частина бiлої оболонки спухала, щоб пiд наступним ударом вивалиться назовнi. Пегас скочив на ноги, стовбурчивши крила i хвiст вiд внутрiшнього хвилювання.
- Почалося! Схожих на мене клинами та молдою - налiво, блокованих - наплаво. Завдання зрозумiло Василь?
- Базар-вокзал, а де? - почав з'ясовувати сторони свiту, але Пегас сам здогадався про мою слабку компетенцiю в акушерствi.
- Побачиш-зрозумiєш. Вiдiйди до столону, не мiшайся пiд копитами.
З першого яйця висунулась мордочка Пегасенка з широко розплющеними очима, сповненими жаху та цiкавостi. Шкаралупа затрiщала i розвалилася на двi частини. Один в один, схожий на дорослого Пегаса, вилитий батько, тiльки в липкiй оболонцi та iншiй мастi. Пегас уважно оглянув дитинча i задоволено фиркнув перенiс на пiдстилку. Закачалося наступне яйце, процес пiшов дружнiшим. Все повторилося, як уперше. Трiск, морда, шкаралупа, що розламується. Задоволений оглядом Пегас поклав наступного поруч iз першим.
На п'ятому яйцi сталася перша та остання осiчка. З трiснутого яйця висунулась морда несхожа на батькiвську. З кучерями на головi i маленькими верхнiми хапалками, як у мене. Яйце розломилося навпiл. Нижня частина дитинчати не вiдрiзнялася вiд батькiвської, копита, хвiст, але без крил. Дивний гiбрид. Верхня частина вилитий я в молодостi, а нижня - Пегас у старостi. Приїхали. Перший виродок. Пегас прикро зморщився.
- У сiм'ї не без влади. Вася, кидай його в плопасть.
- А чому я? - злякано вiдскочив убiк, не бажаючи брати грiх на душу. - Ти його породив, ти й убивай. Батькiвське право священне i перекладається на стороннiх.
- Навiщо тебе врятували? - Пегас докiрливо подивився менi в очi i сам же пояснив: - Що б був велим помiчником. Так що без дурних лазговолiв про гуманiзм i мовчки виконуй плакати.
- Але ж вiн живий. - пролепетав я. - Ворушитися...
- Не вiдволiкайся на дрiбницi, виконуй плiказ, у мене ще плодолжаються човни. Або я тебе самого зi скелi зблiшу.
- Ми були простими солдатами i чесно виконували свiй обов'язок до кiнця. - Видав чергову сентенцiю, шморгаючи носом вiд холоду. Летiти з високої гори бажання не виникло i долаючи страх, пiдiйшов до виродку i обережно взяв на руки.
- Тато! - Раптом закричав виродок i мiцно обхопив мене маленькими хапалками за шию. - Ням-ням, тату!
- Гей, дитино... тато поруч дитинко, я чужий! - Намагаючись вiдiрватися вiд чiпких хваталок пояснив малюковi, але вiн ще мiцнiше обхопив шию i притулившись кучерявою думкою до грудей, пускав щасливi бульки. Я розгублено глянув на Пегаса. - Вiн не вiдпускається...
- Ну, все, попався. - сумно зiтхнув Пегас. - Тепель у тебе плеснеться жалiсть, почуття обов'язку пелед улодом...
- Вже прокидається. - погодився я. Вiд дитини йшло тепло, а м'яка, шовковиста шерстка приємно грiла змерзлий органiзм не гiрше за грiлку. Невпевнено запропонував Пегас. - Нехай живе? Сам виховаю...
- Роби що хочеш. - махнув засмучено копитом Пегас. - Два копита - одна впала. Тiльки врахуй, як гласить закон давнього пiлота - теплий ти у вiдповiдi за свого плилученого ближнього. Ех, не вдалося завести помiчника.
-- Що ти хочеш цим сказати? - насторожився я.
- Плидеться нам ласувати Василь. - зiтхнув Пегас. - Не маю плавання залишати в сiм'ї владних мутантiв. Дiти зобов'язанi ласти голмонiчними особистостями, без комплексу неповноцiнностi та почуття ущелбностi.
- Чому?
- Мутанти зазвичай вилащають розумнiше i лазиваються швидше, а комплекс неповноцiнностi дає їм племайно в подальшому життi. У нашому спiвтовариствi Пегасiв де всi лавни i немає плiч для конфлiктiв, сильна, але ущербна особистiсть може створити плецедент i збити стадо з iстинного шляху. Все-таки, хоч i лiтаючi, але все ж таки конi. Стадний iнстинкт сильно лазить. Довгий атавiзм жити заважає.
- А в чому справжнiй сенс вашого суспiльства?
- Лiтати безтурботно в небесах, тягати челев'якiв на гору, пастись у безклайних степах, нести яйця i висоловувати нових членiв, що натомiсть iдуть.
-- I все?
- А лазвi цього мало? - здивувався Пегас. - Вилупився з яйця, отримав насолоду вiд життя i поступаєшся мiсцем пiд сонцем нащадкам. Круволот долi в плилодi. Всiм пусто, всi задоволенi. Життя воно для щастя дане!
- Треба запам'ятати. - погодився з Пегасом. - А може, i нас залишите? Ми з краєчку поживемо...
- Не не. Спущу на землю, там i є. - не погодився Пегас. - Одного б тебе Вася залишив, але разом - вибачте. Вас двох лише залиши. Заздрити станете, злостити, як у свiдомiсть увiйдете. Недалекi кiнськi уми поєднувати розумними iдеями. У стабiльному, щасливому спiвтовариствi нових пелемен не треба.
- Тато! Ням ням! - Вимагало прийомне дитинча. - Жерти хочу - сечi немає! Хоч трави натиснiть на перший час! Потiм розрахуємось.
- От бачиш? Я ж говолю - мутант. Декiлька миттєвостей на землi, а вже тлiбує - обурюється. Довжи його клепче лапами, я вас на землю спущу. Вiд глеху подалi. Ех, шкода Василю, не вдалося тебе на Олiмп звозити, але якщо що владнайся. Одного я тебе легко вiдвезу. Будеш на халяву знаменитiстю.
Довелося пiдкоритися грубiй, нелюдськiй силi i притиснувши дивну дитину до грудей, терпляче терпiти бiль вiд копит, у вiльному польотi з гори. У долинi росли високi штуки зеленого кольору, розкинувши гачкуватi, волохатi хваталки в рiзнi боки. Спритно спланувавши на рiвну галявину мiж зеленими гiгантами, Пегас вiдпустив нас на землю, i, не прощаючись, злетiв у небо, повертаючись до нормальних дiтей. Пегасенок засмикнувся в руках, вiдчайдушно заревiв, просячись на волю.
РОЗДIЛ 3.
- Пропоную пiдбадьоритися. Кому що?
- Випити чашку пилу з бразильських дорiг?
- Кому не подобається кава, може насолоджуватися вiдваром iз грузинських вiникiв.
- А вершки є?
- Не розбещуй органiзм ласощами, пий, що на халяву дають. З тебе дев'ять ложечок кави пiсля получки. Пам'ятаєш?
- З тобою забудеш...
- Замовчи, будь ласка. Не розривай стогнаннями мою нiжну душу. - попросив Пегасенка, дбайливо опустивши його на землю. - Сльозами горю не допоможеш. Ми з тобою в однаковому становищi, їсти хотiв - йди пасись.
- А хто менi траву пережовуватиме?
- Сам жуй, не маленький. - суворо наказав i осiкся. Саме маленький. Нещодавно iз яйця. Зiбраний по нещастю. Вигнанець. Як i я. - До речi, не менше твого хочу їсти. А чому саме траву треба їсти?
- Не знаю, але щось менi пiдказує - саме траву, чи фрукти з овочами. - пояснив Пегасенок, спритно шкутильгаючи на слабких копитах до великого зеленого куща, обвiшаного жовтими плодами. - Iз цього куща можна жувати фрукти. Корисно. Банани будеш?
-- А менi можна?
- Ти ж тато, а не я. - знизав плечима Пегасенок, зриваючи жовтий довгастий плiд. - Я так думаю - жерти можна все, коли голодний, а коли ситий, досить куштувати. Все корисно - що в рот полiзло. Пригощайся батько.
- Скiльки разiв пояснювати, я не твiй батько.
- Хто врятував - той i батько. - не погодився Пегасенок, спритно проковтуючи неочищений банан. - Закон цивiлiзованого суспiльства - головне не народжувати, а виховувати.
- Слухай, а звiдки ти знаєш? - поцiкавився у дитини, пiдходячи до зеленого куща iз жовтими плодами. - Гаразд я - гумункулус у каструлi народжений, але ти - народжений як належить, батьком.
- А я колись ще в яйцi знаходився, все чув i самостiйно навчався. Давно вибрався б, але ти ж чув, що татко сказав? Усiх виродкiв у прiрву. Скидати на дно найглибшої ущелини. Прикинув у головi. На фiг помирати молодим? До тебе за допомогою кинувся. Шанс врятуватися - маленький, худенький, але був. Чи не помилився. Ти їж, їж Папа - Челев'як.
- Я не хробак, а Вася. - Ображено поправив дитину, вiдкушуючи жовтий плiд разом iз шкiркою. Банан виявився смачнiшим за пучок трави, але нам би ковбаси смаженої, з яєчнею. Суворо додав. - I запам'ятай малолiтнiй мутант, хто врятував, до того треба ставитись з належною повагою та повагою.
- Добре Папа Вася, добре, тiльки не лiзь у пляшку. - погодився Пегасенок, проковтуючи один плiд за одним. - Але й ти з батькiвською нiжнiстю стався. До речi, менi iм'я треба. Гарне.
- Сам вигадуй. Самовизначайся. - Усерединi органiзму забурчало, але почуття голоду вiдступило убiк. Зiрвав ще плiд, але цього разу дiяв мудрiше, почав виїдати лише серцевину банана, акуратно вiдпльовуючи шкiрку вбiк.
- Не-е-е... я не вмiю. Ми Пегаси хоч i розумнi, але з творчою уявою у нас напружено. Чи не рiдна iпостась.
- Напружся. Ти ж мутант, а твiй батько розповiдав про вас моторошнi речi. Боляче розумнi. Усi знаєте.
- Знати та вигадувати - рiзнi речi. - повчально вiдповiв Пегасенок. - Тобi шкода чи що? Заходило?
- Не висловлюйся хулiганським жаргоном, говори по-людськи! - Автоматично зробив зауваження дитинi, розмiрковуючи про поставлене завдання.
Дати iм'я дитинi нелегке та важке завдання. Як каже, одна мудра iстина - як корабель назвеш, i попливе судно, по океану життя. Скiльки прикладiв послужливо пiдказує пам'ять, коли через невдале iм'я вiдбувалися особистi драми, колективнi трагедiї. Ось, будь ласка, - жив старенький капiтан у вiдставцi, на пенсiї. Вирiшив на старiсть взяти участь у навколосвiтнiй гонцi. Збудував добрий, добротний корабель i iм'я дав чудове, але втрутився зла доля. Вiдпали двi першi лiтери вiд назви, з вивiски на кормi... Кранти. Письменник усiм присутнiм. Пропав корабель. Фортуна пiшла зигзагами i лише винахiдливiсть, та вроджена кмiтливiсть пенсiонера-капiтана врятувала частину екiпажу вiд неминучої загибелi. Пасажирiв утопило - прiрва, а одна популярна спiвачка, збрендила зi страху, стала на нiс судна, що тоне, i заспiвала надривну, сумну англосакську пiсню. Їй кричать доброзичливцi з рятувальних шлюпок: - Заткнися дурниця! Пiсня в кiно буде, лише за сто рокiв! Рятуйся, доки не пiзно! Не почула, то разом iз кораблем та айсбергом пiшла на дно Свiтового океану... Чи все не так насправдi? Але як? Як звали корабель - Титанiк, Перемога? Бог iз ними, наведемо iнший приклад, - дитину назвали Ньютоном i що в результатi? Людинi все життя на голову падали рiзнi предмети, поки, зрештою, не прибило на смерть здоровенним ящиком з яблуками, скинутим з балкона заздрiсним сусiдом з наукової академiї. От i не вiр пiсля цього в прикмети... Чи все не так насправдi? Але як? Як звали корабель - Титанiк, Перемога? Бог iз ними, наведемо iнший приклад, - дитину назвали Ньютоном i що в результатi? Людинi все життя на голову падали рiзнi предмети, поки, зрештою, не прибило на смерть здоровенним ящиком з яблуками, скинутим з балкона заздрiсним сусiдом з наукової академiї. От i не вiр пiсля цього в прикмети... Чи все не так насправдi? Але як? Як звали корабель - Титанiк, Перемога? Бог iз ними, наведемо iнший приклад, - дитину назвали Ньютоном i що в результатi? Людинi все життя на голову падали рiзнi предмети, поки, зрештою, не прибило на смерть здоровенним ящиком з яблуками, скинутим з балкона заздрiсним сусiдом з наукової академiї. От i не вiр пiсля цього в прикмети...
- Гей! Тату! Заснув? - невгамовний Пегасенок вивiв iз задуму. - Скоро хрестити почнеш? А то я наївся, тепер хочеться пити.
- Тобi коротке iм'я дати, або як вийде?
- Поки маленьке i коротке iм'я зiйде, але потiм теж великим, дорослим стану, а як iз коротким iснувати? - Пегасенок сито гикнув. - Несолiдно вийде. Чоловiк при бородi, з товстим черевом, а його знайомi всi Петько, та Петько кличуть. Мимоволi алканавтом станеш, або закукарекаєш.
- Ти такий куртуазний. - дорiкнув Пегасенка та осiнений генiальною iдеєю, досить усмiхнувся. Куртуз-карапуз, а виросте - стане Куртуазом. Солiдно, невиразно, незрозумiло, але гарно. - До речi, а як iм'я - Куртуаз?
- А що це таке та з чим його їдять? - не зрозумiв Пегасенок, почухавши кучеряву потилицю. Вийшло кумедно. Пегасьє тiло з кудлатим хвостом, а замiсть морди - частина мого тiла та морди. Вилитий кентавр. Кентавр? Знайоме слово, але що воно означає? Ех, пам'ять, пам'ять, повертайся швидше до тлiнного тiла. Як нам тяжко без тебе...
- Тобi яка рiзниця?
- Здоров'я - будь ласка. А раптом iм'я означає щось непристойне?
- Не боїсь пацан, матрос - салагу не скривдить. - поблажливо поплескав Пегасенка по плечу. - Точний, перекладу слова з iмпортної мови не пам'ятаю, але означає щось хороше. Iнтимне та великосвiтське. Аристократичне. Не подобатися?
- Куртуаз... - повторив Пегасенок, пробуючи нове iм'я на смак. - Добре, для старостi зiйде, а як ти мене зараз зватимеш?
- Кузя. - миттю видав коротке iм'я.
- А воно чоловiче?
- Що чоловiче? - Не зрозумiв я.
- Iм'я говорю, чоловiче? - повторив Пегасенок. - А то менi з бабиним нiяк не можна. Прикро буде.
- А що таке чоловiче?
- Ооо... - розчаровано протягнув Кузя. - Повна труба. Ти не знаєш основоположних принципiв свiтобудови? Те, що знає будь-який Пегасенок, що ледве вилупився з яйця?
- Чому? Я знаю. - стрепенувся, але подумавши, чесно зiзнався. - Точнiше знав, але забув. Тимчасова втрата пам'ятi та атрофiя центральної нервової системи. Слова видаю без сенсу та внутрiшнього змiсту.
- Буває. - погодився Пегасенок. - Спасибi Папа Васю, за iмена. Тепер, я не тварюка безсловесна, не мутант без роду i племенi, а повноцiнний член суспiльства. Ще б води випити, спрагу вгамувати, i для повноти вiдчуттiв подрiмати пiд деревом у тiнi. Пiшли шукати воду?
- Як скажеш Кузя. - Я отчески потрiпав пасинка по головi. - Ведi Сусанiн.
Гучно зацокавши копитами, Кузя поскакав уперед, встигаючи вiдбiгти вбiк i повернутися, поки я на своїх ходилках, неквапливо шкутильгав за ним, оглядаючись з цiкавiстю на всi боки. Низькi кущi чергувалися високими деревами, м'яка зелена трава майже не кололася, а дрiбнi камiнцi старанно обходили, оберiгаючи ходилки. Високi гори ховалися в хмарах, хтось надсадно чирикав у глибинi лiсу, дзижчали дрiбнi крилатi тварини - iдилiя. Так би йшов i йшов невiдомо куди, не замислюючись i лише милуючись навколишнiм свiтом.
Хто я - не має значення, де я - непринципово. Прийде час розгадок, проблеми повернутися i усвiдомивши своє мiсце в навколишньому свiтi, стану розумнiшим, мудрiшим, але навряд чи щасливiшим...
- Батько Васю! Йди сюди! Я знайшов струмок! - долинув радiсний зойк Пегасенка. - Ух, ти, а вода якась каламутна.
Кинувши займатися прикладною фiлософiєю, поквапився до Кузи. Пегасенок стояло по колiно у водi i з цiкавiстю принюхувалося до струмка. Колiр рiдини нагадував своїм виглядом бiлi вершини гiр. Обережно пiдiйшовши до берега, зачерпнув жменю води та обережно пiднiс до нюхалки. Рiдина пахла коров'ячим молоком i була тепла. Набравшись смiливостi, смiливо спробував воду. Справдi, смак парного коров'ячого молока. Молочна рiчка - кисельнi береги?
- Ну що? - нетерпляче запитав Кузя, вiдриваючи мене вiд роздумiв. - Пити можна, чи не ризикувати?
Молоко не тiльки п'ють, а й роблять з нього рiзнi смачнi продукти, послужливо пiдказала дрiмуча пам'ять: - кефiр, йогурт, ряжанку, сметану, сир, сироватку, згущене молоко, морозиво...
- Пий, тiльки не перестарайся. - Дозволив i не гаючи часу, став пригощатися безкоштовною халявою.
- Смачно. - висловився Кузя, ласкаючи як кiнь, воду з струмка. - Здорово, що ми втекли вiд батька? Сидiли б зараз на голiй вершинi, що обдувається всiма вiтрами, i жували стару траву.
- Мабуть. - погодився я i попросив пасинка. - Кузя, вiдламай будь ласка шматочок землi з дна струмка, є невиразна пiдозра...
- Ти що тато? - здивувався Кузя. - Землю їсти не можна, вона для живота шкiдлива, ми ж не землянi хробаки.
- Не розумь, а виконуй батькiвське прохання.
- Ну i будь ласка, травись, тiльки не кажи, що не попереджали. - Кузина голова зникла в струмку, щоб через секунду, знову з'явитися з величезним шматком землi в маленьких ручках. - Лови, папуля. Пригощайся.
- Спасибi. - спритно спiймав шматок бруду i обережно його обнюхав з усiх бокiв. Пахло, як вiд молока.
Аби тiльки здогад пiдтвердився - будемо як сир у маслi кататися. I випити та закусити. Набравшись мужностi, вiдкусив маленький шматочок i вiдразу чортихаючись виплюнув назад. Земля - землею, киселем i не пахло. Яка гидота. Облом. Пам'ять вкотре обдурила надiї.
- Ну, що я казав? - зi знущанням спитав Кузя. - Не до смаку довелося? Отож. Проти спадкової пам'ятi не попреш. Iнстинкт - страшна сила, його хитрим словом не обдуриш. Тепер настав час влаштувати невеликий переривник хвилин на шiстсот. Сон пiсля ситного обiду та снiданку перша справа для молодого здоров'я.
- А що таке сон?
- Це як у яйцi перебувати, без руху та у несвiдомому станi. - Кузя щиро позiхнув i мрiйливо простягнув. - Нiрван.
- Але я ще не хочу занурюватись у нiрвану. - Зi здриганням згадавши про гарячу каструлю, заперечив пропозицiю. - Йдемо далi.
- Встигнемо, не переживай. Весь свiт пiд копитами. Час є. - Кузя вибрався з молочного струмка i без сил опустився на траву. - Виконувати треба те, що вимагає тiло, а не пропонує голова.
- Невже ми народженi, щоб пiдкорятися недосконалому тiлу? - Я поплескав себе по м'якому животу. - Щось тут неправильно...
- Все нормально, предку, не переживай. Розслабся i отримуй задоволення. - Кузя пiдклав свої верхнi хапалки пiд голову i заплющив очi. - Iнстинкт менi пiдказує, що матерiя є первинною...
- В сенсi? - Не зрозумiв, але Кузя вже засопiв носом, обмахуючись хвостом вiд дрiбних крилатих тварин, що невiдомо звiдки з'явилися, але настирливих i гидко дзижчать.
Здивовано хмикнувши, я присiв поруч iз сплячим Кузей i спробував пiти в нiрвану. На вiдмiну вiд парнокопитної дитини, нiяк не вдавалося розслабитися. Гляделки зачинялися, але й крiзь темряву пробивалося свiтло, а дрiбнi пернатi тварюки, тонко пищали бiля думки вiдволiкаючи увагу. Кузе добре, є чим вiдмахуватись вiд сусiдiв, а менi? Спробувати використати незрозумiлу частину тiла мiж ногами? Коротка та самостiйно хвостом не працює. Ну що ж використовуємо видатну можливiсть щоб прийти в ясне свiдомiсть i зрозумiти сенс про iснування. Зрештою згадати хто я, де й навiщо.
У головi тинялися незнайомi слова, спливали неяснi картини, виникали невиразнi асоцiацiї, але в єдину картину не складалися. Усерединi живота виник дивний бiль i десь щось просилося назовнi. Злякано схопившись iз зеленої трави, вiдiйшов убiк i спробував розслабитися. З непотрiбного вiдростка полилася тонким струмком жовта вода, приносячи несподiване внутрiшнє полегшення i часткове розумiння навколишнього свiту.
Все дивним чином пов'язано, взявши щось зовнi, щось повиннi зсередини повернути назад. В одну дiрку вкладаємо, з iншої виймаємо, не порушуючи iснуючий порядок речей. Принцип збереження речовини та енергiї. Багато взяв - будь добрий, вiддай назад. Тiльки беремо приємно пахне, а вiддаємо неприємно смердюче. Як сказав один незнайомий, але великий мудрець - кожен намагається вдихнути чисте повiтря, а видихнути рiзну гидоту.
Тепер є певне розумiння сутi речей та пристосувань. Все що вгорi органiзму - пристосовано для того, щоб брати собi, а низ тiла, - щоб вiддавати з себе. Логiчно.
Iшов час, Пегасенок безтурботно валявся на травi, а жовте, гаряче коло на небi, поступово пересуваючись, сховалося за гiрську вершину. Стало прохолодно. Обстеживши близькi кущi та околицi, повернувся до пасинка i тепер терпляче чекав, коли нарештi вiн вийде з пегасьої нiрвани. Навколишнiй свiт дивував достатком плодiв та комах. У пам'ятi смутно бринiла надiя що коли не будь, все згадаю, або принаймнi усвiдомлюю свою роль.
Кузя змахнув хвостом i розплющив осоловiлi очi. Широко позiхнувши, жваво скочив на копита i глянув на небо.
- Ого, довго ж спав, зараз лусну вiд води.
- Так, спиш як пожежник. - погодився я.
- Типун тобi на язик. - злякався Кузя, озираючись на всi боки. - Прошу тебе нiколи не згадуй про це слово.
- Чому?
- Бiду накликаєш. - незрозумiло вiдповiв Кузя i вiдбiг убiк до найближчого куща. Пiднявши одну iз заднiх нiг, виставив уперед довгий вiдросток пiд черевом, дуже схожий на мiй, i вдарив потужним жовтим струменем, по тонких гiлочках куща, збиваючи листя i червонi, круглi ягоди. Через кiлька хвилин натиск води ослаб, полегшено зiтхнувши, Кузя смикнувся копитом, струшуючи останнi краплi i повернувся до мене.
- Ну, що татусь? Готовий до працi та оборони?
- Завжди. - не втримавшись вiд цiкавостi, зазирнув пiд черево Пегасенка. Справдi, водометний вiдросток дуже схожий на мiй, тiльки бiльший, товщий i довший. Душа невiдомо чому наповнилася необґрунтованою чорною заздрiстю до чужого поливального агрегату. - Кузя. Чим бiльше тебе знаю, тим бiльше знаходжу подiбностi мiж нами. Вiн тобi скакати не заважає? Тобi не здається вiдросток малофункцiональний предмет?
- Iнстинкт пiдказує, що штука ще знадобиться в iншiй ролi. Як ти думаєш, чому рiдна матуся хотiла мене викинути з гнiзда в глибоку ущелину?
- Ти не схожий на iнших дiтей. Крил немає, морда як у мене. - Я знизав плечима. - Кучерявий...
- I це також, але головна причина мiж наших нiг. - Кузя тяжко зiтхнув. - Ми з тобою однiєї породи, потвори - самцi.
-- Що ти хочеш цим сказати? - насторожився я.
- Основний закон цього свiту - жiночий початок. Чоловiкам тут немає мiсця. Ось така пiдступна петрушка.
- Менi нiчого не каже. Якщо можна докладнiше.
- Тату, менi вiд народження, ще дня не минуло, а ти хочеш що б я, все розповiв i пояснив. - розвiв руками Кузя. - Знав би прикуп - жив би у Сочi. Разом шукатимемо вiдповiдi.
- Але ти хоч щось знаєш, на вiдмiну вiд мене. - не погодився я. - Говориш недомовками та загадками. Напруж звивини, пошебурхнувши в iнстинктах.
- Щось пов'язане з розмноженням та задоволенням, але точнiше не скажу. Знаю одне - ця штука сама пiдкаже, коли буде потрiбна, а до цього часу - на жаль. Чи не проявитися.
- Шкода. - почухав думку. - I менi на думку нiчого розумного не спадає. Чим займемося найближчим часом?
- Як чим? - здивувався Кузя, пiдходячи до куща з жовтими плодами. - Вечеряти, цькувати анекдоти, а потiм до ранку в нiрвану.
-- I все?
- Хiба цього мало? Добре, що ще можна попити молока. Влаштувати стрибки по пересiченiй мiсцевостi - фiзичнi вправи кориснi для молодого органiзму, що розвивається.
-- А завтра?
- Теж саме. Снiданок, обiд, полуденок, вечеря. У перервах мiж їжею - лiкувальний сон, гiмнастика.
-- А потiм?
- Поки не виросту, не наповнюся чоловiчими гормонами, нiчого свiжого запропонувати не можу. Терпи.
- Є, пити, спати? - розчаровано простяг я. - Нудно та тривiально проводити вiдпущений час?
- Добре, а що ти пропонуєш? Висувай варiанти, обговорюватимемо.
- Менi здається, що ми не випадково з'явилися на цьому свiтi.
- Ти розмiрковуєш про зумовленiсть долi? Нами рухає фатум i все давно розписано пiд мiсяцем? - Кузя поблажливо хмикнув. - Немає свободи волi i випадок як статистична закономiрнiсть?
- Приблизно так. - вимушено погодився з Кузею. - Розумна особистiсть тим i вiдрiзняється вiд iнших тварин, що змушена все життя займатися пiзнанням себе i навколишнього свiту, тiльки в цьому випадку час вiдпущений на життя пройде весело i невимушено.
- Багато знань - багато печалi, це раз. Друге - метушня потрiбна при ловi блiх, а третє, якщо дано розум, так потрiбен для отримання максимальних задоволень, а не для гiрких роздумiв, про влаштування несправедливо органiзованого свiту. - Кузя тяжко зiтхнув. - Батьку, кiнчай мучити незмiцнiлий розум розумними мiркуваннями, апетит вiдбиваєш. Приєднуйся до дармового частування. Бесiди та фiлософськi диспути на голодне черево, порушують травлення та викликають вирування газiв. Пiсля вечерi поговоримо.
Побалакати пiсля вечерi не вдалося. Зовсiм стемнiло i Кузя впав на траву безпробудним сном. Довелося приєднатися до прийому i спробувати заснути. На небi загорiлися яскравi крапки, темряву розсiяло яскраво освiтлене коло, обгризене з одного боку. Десь далеко завили невiдомi звiрi, запищали в повiтрi кусачi комахи. Обiд пройшов, справа до ночi - дембель став на день коротшим. Туга...