Эдуардович Руслан : другие произведения.

Зараза

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:



  
   ГЛАВА 1.
  -- Вiтання! Шеф ще не з'являвся?
  - Де тебе чорти носять? З ранку шукає, вже двiчi дзвонив.
  - Блiн i запiзнитися трохи не можна. Я винний, що на вулицях вiчнi автомобiльнi пробки?
  - Та в тебе завжди пробки. Марш до директора, на килим.
   - Не навчиш, як правильно розслаблятися та отримувати задоволення, без вазелiну?
   - Поговори ще, гуморист, останньої радостi позбавлю.
   - Який?
   - Премiї.
   - Зрозумiв, бiжу...
  
   - Жменьку сушених поганок, жаби iкру плодючостi, воронячих потрохiв для розуму, щурiв хитрощiв.
   - I трохи собачої вовни для волохатостi!
  - Нехай мерзне голим. Додатковий стимул до життя не завадить. Сумiсний орган розмноження з сечоводом.
   - Бабуся, але це бридко i некрасиво!
  - Зате зручно та практично. Що б не весь час розмножувалося, i iнодi дотримувалося санiтарної гiгiєни. Не збивайте з думки. Ще щось хотiла покласти, не пам'ятаю... Ми його солили?
   - I двi жменьки цукру кинули.
  - Тодi все. Ене - бене - раба. Бдинс, екс, пекс, секс. Амур-Шура! Три рази тьху - тьху-тьху! Тепер прикрити кришкою i нехай томиться чотири днi. Не забудь акуратно помiшувати кожнi шiсть карадумiв.
  - Дякую бабусю! Тепер моє домашнє завдання буде найкращим у класi.
  
  Затекло i онiмiло тiло, вiд спеки кидало в пiт. Знизу вiдчайдушно припiкало, а вузенька щiлина не давала зiтхнути на повнi груди свiжого повiтря. За якi грiхи помiстили в пекло, якщо ледве народжуся? Ще одна реiнкорнацiя? I була нiч, i був ранок, але коли ж настане час розкидати камiння? Якi великi думки лiзуть вiд туги. Що це за камiнь? де той час i чому треба розкидати будiвельнi матерiали?
  Вода википiла, стало нестерпно терпiти. Навiщо народили, якщо зараз засмажуся? Все все! Термiново вибираємось самостiйно. Ми народженi, щоб казку зробити буллю! Упершись верхньою точкою в кришку, напружив слабенькi сили i спробував пiдвестися. Щiлина стала ширшою. Дайте ковток свободи сволоти! Ех, палице, охнемо! Ще ухнем, сама пiде, гадина. Кришка зiсковзнула з каструлi i не гаючи часу, квапливо вискочив назовнi, оглядаючись на всi боки. Так ось, який ти рай...
  Зовнi прохолоднiше, нiж усерединi - це добре, але нижнi кiнцiвки припiкає - це погано. Стоїмо на плитi величезної грубки. Не пекти, а домна мiдеплавильного заводу. Пiдбiг до краю плити. Ого-го, десь унизу чорнiла земля. Без мотузки та парашута не спуститися. Як же занесло на пiч i чому думаю незрозумiлими словами? На краю стояти терпимо. Кiнцiвки не палить... Те, що знизу, ходильнi кiнцiвки, худенькi i волохати... Псевдоподiї з бокiв - хапалки. А верх? Обережно поторкався. Волосата, спереду носата й зубата... Кругла... Нею легко їсти, слухати, нюхати та пiдглядати. Ще вона думає та пам'ятає. Думалка - багатофункцiональний апарат. Треба берегти та плекати. Розiбралися. Тепер залишилося з'ясувати, що за незрозумiла штука мiж нижнiх кiнцiвок сховалася в кучерявiй шерстi. М'яка, млява, без кiсток i повний шкiряний, волохатий мiшок з двома пухлинами .... На нiс несхожа, на хапалку тим бiльше ... Навiщо потрiбна? Сенс її iснування? Недорозвинена кiнцiвка третьої ходилки? Рудимент минулого, потойбiччя? А хто я у минулому життi? Не пам'ятаю. Нiчого не пам'ятаю, нiчого не знаю, нiчого, нiкому не скажу... Вляпався.
  Думаю - отже, iсную. Продовжуємо розвивати думку. Швидше живий, нiж мертвий. Небiжчику не боляче. Труп нежить не страждає. Чорт забирай, звiдки все знаю, але нiчого не пам'ятаю? Воно менi потрiбне? Припиняємо розкидатися думками по асфальту, а тупо оглядаємось на всi боки, аналiзуючи обстановку.
  Чистенько живуть. Убрано, на печеру не схоже. Швидше, гiгантська кухня в панельному, багатоповерховому будинку. Багато. Що для чого - незрозумiло, але сидiв у каструлi. Залiзної. Або тефлонової? Яка рiзниця, головне питання, навiщо всередину посадили? Мiркуємо, мiркуємо. Навiщо кладуть у каструлю курча, чи свиняче реберце? Варити суп. Борщ. Солянку. Стоп. Приїхали до країни Кулiнарiї. З мене хотiли зварити суп? Бульйон?! Холодець?!
  Вiд неприємного знання засмоктало в животi i пiдiгнулися тремтячi ходилки. Живого, гарного, хтось хотiв тривiально зварити та з'їсти на обiд? Чи не випотрошеного, не обскупаного? Жах. Потрапив до людожерiв...
  Якщо потрапив до людожерiв-канiбалiв, тодi все стає по мiсцях. Вони великi, а я маленький, розмiром iз курча. Долю вирiшено та вирок оскарженню не пiдлягає. Лiземо назад у каструлю i приймаємо мученицьку смерть. Вiд людожерiв ще нiхто не уникав. Окрiм Кота в Чоботи. А чому б не припустити, що я з породи котячих? Мур мур. Кис-кись. Вусiв немає i хвоста.
  Еврiка! Все ясно! Я кiт! Тiльки хвiст голий i висить спереду. Бракований кiт - Мутант. Але котiв не варять i не їдять. Не факт. Iталiйцi охоче вживають кiшок у кулiнарiї, пiд спагеттi. Ще китайцi з в'єтнамцями, але товаришi з азiї вiд бiдностi кошатиною захоплюються. Скiльки знань, ще б розумiти змiст думок... Цiни б не було. Цiна, цiною, а змотуватися треба! Карету менi, карету! Пiвцарства за коня! Бiдний Йорiк. Так минає слава мирська. Щось думкою. Остаточний дiагноз - шизофренiя. Думковий пронос. Несе та несе. По хвилях пам'ятi...
  Думай Вася... думай... А чому б i нi? Буду Васею. Кожна мисляча iстота, повинна мати iм'я. Прiзвище. У найгiршому разi - тюремне прiзвисько. Iндивiдуальний Номер платника податкiв - IПН. Навiщо дається iм'я? Що б у безликому отарi, з iншими баранами не переплутали. Вася - iм'я, по батьковi - Iенен. А прiзвище - звiдки з'явився - Каструлiн. Каструлькiн нiжнiший i добрiший. Що за iстота - незрозумiло, але є iм'я - вiдправна точка вiдлiку. Ех, де наша карма не пропадала? Нiде. I зараз не пропаде!
  Десь далеко, пролунали лункi звуки i затремтiла кришка на каструлi, вiд важких крокiв гiганта. Йде кухар перевiрити страву на плитi. Чи готове м'ясо? Чи вперла картопля? Додати лаврового листа, чорного перцю та посолити? Чи не настав час знiмати з плити i розливати суп по тарiлках? Фiгу вам, пане шеф-кухар людожер. Вживайте вегетарiанську їжу, у овочах усi вiтамiни. М'ясо робить ноги!
  Уважно глянув униз. Не так вже й високо. У страху очi великi, а якщо зiстрибнути на ручку, а потiм нижче, то впадемо на пiдлогу, обламавши ходилки, але не думав. Заскрипiла, вiдчиняючись, гiгантськi дверi, час прискорив бiг i втрачати нiчого крiм ланцюгiв. Нехай не пролетарi... але пролiтати над пiдлогою - легко.
  Рiшуче видихнув i кинувся вниз, намагаючись потрапити ходилками на вузький виступ. Вийшло! Тепер далi та нижче. Ще один стрибок униз i ще... З останнього уступу зiрвався i полетiв перекидаючись як лист, на землю... Прощавай мамо люба, син ледь народившись, помер героєм, не дозволивши себе з'їсти!
  Голова встромилась у щось м'яке, але колюче. З м'якою посадкою, ваших батарейок. Скотився вниз i схопився на ноги. Дверi вiдчинилися, з'явилася величезна нога монстра. Озирнувся на всi боки i помiтивши щiлину в стiнi, метнувся в темряву, покладаючись на удачу. Успiх не змiнив. Чудовисько не помiтило i пiдiйшло до плити. У просторiй щiлинi було темно i запорошено. Дуже захотiлося чхнути, але видавати звуком не можна. Почують, зловлять i засунуть назад у каструлю. Не для того народився, щоб безславно загинути в чужому шлунку. Затиснув хваталками, дихалку та сопiлку, затримуючи нервове дихання.
  Брукнула каструля i пролунало гучне, огидне виття, що закладає вуха i тремтiнням волохатої шевелюри. Пил у щiлинi пiднявся вгору. Буду брудний та антисанiтарний. Покриюся шкiдливими мiкробами i важко захворiю на дизентерiю.
  - Бабуся! Її немає! Домашнє завдання втекло-о-о....!!!!!
  Поки людожера розкривши репетування - пронизливо кричало, вiд душi чхнув i витягнувши хапалки, побрiв углиб щiлини. Тунель йшов у глибину. Ксенофобiя стиснула серце i гулко застукала в скронях. З вогню та в полум'я. По ходилках потягло холодом. Протяг. Десь попереду свобода, рiвнiсть та братерство.
  - Як втекло? - обурився пронизливий, старечий голос, ще неприємнiший, противнiший i верескливiший. - Не може бути. Кришкою закривала?
   - Ко-нiч-но... Тепер у мене буде двiйка-а-а-а.
  - Не засмучуйся внучечка. Якщо не википiло, далеко не могло пiти. Подивися пiд плитою.
  Зашарiло, пiднявся вiтер. Кинувся вперед, стрiмголов. Ззаду щось гуркотiло i свiтло померкло.
  - Нiчого не видно!! - крикнула чудовисько в спину. Порив вiтру, як вибухова хвиля вдарив по тiлу, кидаючи ниць на пiдлогу. Та я на один ваш корiнний зубок, навiщо пристаєте до дитини? Карiєсу не боїтеся?
  - На, вiзьми сiрники. - Алес, ще секунда i таємний притулок, накриється великим мiдним тазом. Рванемо як стаєр i спринтер. Якщо є протяг, є вихiд. Якщо щось входить, має виходити. Закон природи не порушиш. Це вам не чорнi дiрки космосу.
  Схопився на ходилки i витягнувши хапалки вперед, рвонув у темряву. Недосконалий дiстався органiзм. Незграбний. На чотирьох кiнцiвках бiгати легше. А глядалки? Елементарно не бачать у темрявi. Як прожити без iнфрачервоного зору? Нюх слабкий, слух - на межi глухоти. Ехолокатора немає, радiопеленгатора. Куди годитися? Нiкуди. Попереду з'явилася сiра, блiда пляма свiтла, що збiльшувалася з кожним стрибком. Запасний вихiд! Ззаду пролунав трiск iскри i спалахнуло яскраве свiтло, розсiюючи темряву. Погано товаришi людожери миють пiд меблями пiдлогу, неакуратно. Величезнi засохлi крихти хлiба, кiстки невiдомих тварин, якi стали жертвою людожерiв.
  - Тут воно, тут! Стiй гадина! Ципа-ципа! Бабуся! Воно тiкає!
  - Ганчiркою її! Ганчiркою накривай!
  - А не вкусить? Чи не отруйне?
  - Цукор додавали - значить нi! Лови швидше, там псикська норка! Пiде, не зловимо!
  - Кись, кись! - Позаду як гiгантська анаконда, зашурхотiла рука людожера, намагаючись схопити у величезний кулак. - Стiй, дурню, я тебе не ображу! Хочеш бублик? Дожди гадина!
  Тримай кишеню ширше! Нехай зжере невiдомий Псикс, але на обiд не вiддамся! Чао крихти! Бай-бай! Пляма наблизилась i спiткнувшись об капелюшок цвяха, розмiром з люк каналiзацiйного колодязя, вилетiв iз притулку людожера. Прощайте канiбали, привiт невiдомiсть.
   - Втекло.
  - Не хвилюйся онучко, я зварю нове домашнє завдання. Час ще є, а щоб нова Воно, не втекло, ми її посадимо в скороварку.
   Дякую на доброму словi.
  
  Першої небезпеки позбулися, наступнi неприємностi зустрiнемо мордою обличчя i мiцними зубами. Псик повинен бути дрiбним, як я. На боцi звiра - невiдомо що, на моїй - природний кмiтливiсть, iнтелект, плюс швидкi ходилки. Втiкати вiд проблем - досвiд маємо.
  Пляма свiтла голубiла, протяг посилився до штормового вiтру. Наскрiзний вихiд. Блакитний колiр - свiтло надiї та чистоти. Жовтий - увага, червоний - небезпека, а зелений - грiнпiсс. Ось як...
  Пiсля темряви дивачки заволокло солоною вологою. Вiдчайдушно протираючи, дiстався краю, тримаючись за стiнку. Норка привела до краю бездонної прiрви. Вгорi прозоре небо, а десь унизу - далека, далека земля. На горизонтi - крутi гiрськi кручi, зi слiпуче бiлими вершинами. Казбек. Хорошi цигарки.
  До речi, не обов'язково. Пам'ять послужливо пiдказала - Альпи, Пiреннеї, Гiмалаї, Анди. Джумалунгма - найвища гора у свiтi. Влаштовувало все, окрiм Кавказького Хребта. Чому? А чорт його знає. Щось там живе страшне, могутнє, мстиве та численне. Родичi за розумом та кров'ю?
  Назад не можна - зжеруть людожери, вперед - немає можливостi, i на протягу холодно. Голi ми, лисi. Мерзне все, що стирчить. I рудимент мерзне - сечi немає. Прикрив хапалками i стиснувся в грудочку. Стало теплiше, але якщо не прийму швидке рiшення, то простирадло, захворiю i помру. Померти - як потрапити до каструлi, тiльки навпаки.
  Ще раз пiдiйшов до краю нiрки i подивився вниз. Якщо опускатися обережно, хапаючись за трiщини i камiнцi, то спуститися шанс iснує. Ех, нам би альпiнiстське спорядження, мотузки, черевики. Будь що буде. Унизу життя, цивiлiзацiя. Там тепло, там яблука. I повернувшись задом до блискучих вершин, почав повiльно спускатися вниз. Розум тремтiв, уявляючи наслiдки, але воля до життя радила - не дивись униз, не поспiшай i якщо не замерзнеш у бурульку, то знайдеш iншу смерть. Швидку. Ха-ха, як весело.
  Ходилку акуратно сюди, хапалкою тримаємось за туди, який холодний камiнь. Бр-р-р... Ще раз, ще два... Гину молодим... Не пристосований органiзм, задкує задом. Немає там додаткових хапалок, ходилок, глядалок. Я пристосований йти тiльки вперед та вгору! Народжений йти носом уперед, а не задкувати назад. Ми не рак, нас не рак!
  Раптом стало темно, просвистiв вiтер i щось упало зверху, мiцно обхопило тiло, впиваючись до болю, життєрадiсно заржало, каркнуло, довбало по темi i користуючись тимчасовим помутнiнням розуму вiдiрвало вiд крутої стiни i потягло вгору. Спiймали...
  
   РОЗДIЛ 2.
   - Навiщо шеф викликав?
  - Нiби не знаєш, навiщо начальство викликає? Безкоштовної роботи пiдкинули. Щастить як утопленику.
   - Все будемо там.
  
  Свистiло повiтря у вухах, хворiли боки i ледве розплющивши дивалки, тут же зачинив назад. Ситуацiя гiрша, нiж ранiше. Несуть як барана повiтрям у чужих хваталках, гори внизу, щастя немає, невдале мить i здоров'я нiчого очiкувати. Набравшись духу, знову вiдкрив глядалки. Кидати на землю не хотiли, вирiшили почекати до м'якої посадки та з'їсти на мiсцi? Знайшли булочку з родзинками. Ковбасу Лiкарську. Перевiв погляд на викрадача i спробував докiрливим поглядом пробудити у викрадачi милосердя. Стерв'ятник натужно оскалив зуби, скосивши фiолетове око.
   - Не крутись челев'як.
   - Але менi боляче!
  - Телпi. Думаєш менi легко робити тебе копитами? Глинешся на скелi, кiсток не збiлiш.
   - А куди ви мене несете?
   - Додому.
   - Навiщо?
  - Багато знатимеш, коли зробишся. Iго-го! Роблю клутий вилаж, дiлись клепче челевяк, входимо в висхiдний потiк!
  Довелося прислухатися до поради стерв'ятника i закривши глядалки, мiцнiше вчепитися в лапу невiдомого звiра. Затрясло на повiтряних ямах, i нутрощi пiдступили до думки. I лiтати не вмiємо. Народжений бiгати - лiтати не може. Чи не наша стихiя. Через деякий час стало легше. Звик. Нехай немає махалок, як у тварини, але переносити неприємностi органiзм умiє. Коли не будь, нащадки досягнуть високого неба, i побачать, як я, що земля плоска...
   - А ви мене хочете з'їсти?
  - Ти що дулак? Пегаси м'ясом не харчуються. Ми вегеталiанцi.
  - Аааа ясно. - замислено погодився я, хоч чесно кажучи, не зрозумiв зв'язку. Якщо зжерти вiдразу не хочуть, то на фiга потрiбний? Але на душi вiдлягло. Крикнув угору. - Довго ще мучитися?
  - Пiдлiтаємо. Заходжу на посадку.
   Затрясло сильнiше i пробiгши кiлька метрiв на заднiх копитах, Пегас стомлено зупинився, важко дихаючи, як загнаний кiнь.
  - Ну i важкий ти челев'як. Ледве допiла до гнiзда. Вiдчiпляйся. Плiлетiли. - Тварина розтиснула копита i я впав на землю. Вибравшись з-пiд черева летуна, став на ноги i уважно озирнувся на всi боки, вивчаючи обстановку i викрадача. Навколо стирчали вершини гiр, ми на однiй iз них. Маленький майданчик з купою трави посерединi. Вiдкрита протягами вершина. Холодина, вiтер до кiсток пробирає. Як тут жити? Буланий Пегас склав бiлi крила на спину i пiдiйшовши до трави, залiз на купу бiлого круглого камiння. Лiтнiй крилатий кляч, з благородною сивиною в рiдкiй гривi, але очi розумнi-розумнi...
  - Плiсай лядом. У копитах плавди немає людини.
  - Спасибi. - скромно присiв поряд, притискаючись до теплого боку Пегаса. - До речi, чому ви мене називаєте хробаком? Мiж iншим, я Вася. Василь Iєновiч Кастрюлькiн.
   - Сам плидумав?
   - А то!
  - Значить точно челев'як. Всi челев'яки лисi, голi, i люблять самi собi, та длуг длугу, прiзвиська плидумувати. Не можуть жити без iменi. Самоопледеляя в дешевому автолiтетi. Їсти хочеш?
   -- А як це?
  - Голова клужитися? Внутлi смокче? - прислухався до нутрощiв. Смоктало i бурчало, нiби всерединi сидiв протяг i гуляв кругами по тiлу шукаючи вихiд.
   - Смокче.
  - Тодi пригощайся. - Пегас мотнув мордою на пiдстилку. - Вибач, кломi сталого сiна нiчого немає. Ось яйця висидимо, вниз злiтаємо, потрапимо на свiжiй тлавцi. Ласкавай челев'як.
  - Що розповiдати? - не зрозумiв питання, засовуючи в жуйку пучок трави. Засохла трава пахла Пегасом i кололася всерединi жуйки. А на смак... бр-р-р-р... Скривившись вiд гидливостi, виплюнув траву на землю. - Тьху! Ну i гидота. Як ви її жуєте? Отрута.
  - Жуємо-живемо, не скаржимося. - Пегас злизнув iз землi пожовану траву i блаженно закотив очi пiд небо. - Я ж говолю - вегеталiанцi. Жуйнi - палнокопитнi. Звичайно, треба б харчуватися м'ясом, воно калолiйне i кориснiше. Що б униз злiтати, або попалити безтурботно на небосхилi, стiльки тлави зiжлеш - мало не здасться. Всi зуби зжувала, тому дикцiя погана. Тебе в каструлi робили, чи в духовцi випiкали?
  - У каструлi. Значить, не перший варений?
  - Не-не-е-е-е... - Пегас весело пирхнув нiздрями i оскалив у кiнськiй посмiшцi. - Бабуся з онукою постiйно експелементують. Двоєчники. Хочуть гомонкулусуйку зробити, щоб не блокована була. Адекватна.
   -- Ну i як?
  - Поки не виходить. Хоча... - Пегас нахилив голову, уважно вивчаючи мою анатомiю. - У цей лаз довге вийшло. Глива колотка i впеледi на глудi, мiшечкiв немає. А внизу що за багнюка з хвостом?
  - Де? - простеживши за поглядом Пегаса, знiяковiв i прикрив рудимент хапалкою. - Ах, це. Не знаю ще. Не використовував.
  - У пледючих гумункулосiв цього не було. - замислено констатував Пегас i обурено пирхнув. - Знову бабуся, хвiст не туди плилостила. Чи не заважає ходити? Вiдкусити?
  - Нi. Не треба. - злякано вiдсторонився i знизав плечима. - Нехай iснує. Яким створили, так i житиму-мучитися. А куди невдалi екземпляри дiвають? Викидають на смiтник?
  - Навiщо дослiдницький матерiал керувати зазлом? - здивувався Пегас, поворухнувши вухами. - Дослiджують, плепалилують i облатають у лаботу.
  - Щойно народившись, знову загинути в каструлi? - почухав верхньою хапалкою волохату думку. - Добре, позицiя людожерiв зрозумiла, а тобi я навiщо потрiбний? Врахуй, я нiчого робити не вмiю, тiльки говорити та iнколи думати.
  - Здiбностей за очi. - доброзичливо посмiхнувся Пегас. - Нянькою будеш. Гувелнантка. Поки лiтатиму, ти за дiтьми плiсмотлиш, поколмиш. Давно мрiяв завести слугу, помiчника. - Пегас знову оголив напiвстертi зуби в посмiшцi. - Зля Вася не харчуєшся, до вилуплення яєць, ще товпiти та товпiти. Хочеш натиснути сiна? Так краще пелевується в апендицитi.
  - Спасибi, не треба, гидливий. - вiдсахнувся i щiльнiше притулився до теплої шкiри Пегаса. - А що за яйця?
  - Там дiтки мої. Квiти життя. - гордо вiдповiв Пегас, обережно змiщуючись убiк i оголюючи бiлi круглi брукiвки, пiд черевом. - Плiсол слок мати дiтей. Ось плислухайся. Чуєш, копитами б'ють, на волю плюватися?
  Я притиснувся думкою до яйця i прислухався. Усерединi хтось рiвномiрно бився, бовтався i ледве чутно бурмотiв пiд нiс.
  - Чую. Шумить i бовтається як у каструлi при народженнi. А хто такi - дiтки? Iз чим їх їдять?
  - Квiти життя не їдять, вони для длугого пледна призначенi. - Пегас мрiйливо закотив дивитися пiд вузьке чоло, поворухнув гострими вухами i струснув короткою гривою. - Наше свiтле майбутнє. Несмiливiсть човна. Маленькi Пегаси. Стану постiйний, а дiтки сiно пележуватимуть. Змiна поколiнь. Ми так розмножуємося. Гельмофлодiти. Тiльки улодов багато з'являється. Плиходиться плодити селекцiю та внутрiшньовидовий вiдбол самостiйно. З скелi скидаю.
  - Топити не куштували? - ненав'язливо запропонував сентиментальному Пегасу. - Як слiпих кошенят у ополонцi? А ще краще робити аборт на раннiй стадiї зачаття. Презервативи. Контрацептиви.
   - Саме зрозумiло, що сказало?
  - Нi. - чесно зiзнався Пегасу. - Поки що слiв бiльше, нiж розумiння.
  - Ось за що ви менi нлавiться челев'яки, що несете повну нiсенiтницю, самi того не розумiючи. Життєрадiсно заiржав Пегас, знову забираючись на яйця. - Як хвилястi папужки - пелесмешники. Слова чужi повторюєте - чилiкаєте, без сенсу i полядка. З челевяками не скучиш, поки до тями не прийдете.
  
  Весело i невимушено говорячи про рiзнi луски, провели деякий час безтурботно. Дiзнався про масу цiкавого та корисного. Виявляється, я не черв'як-челев'як, а людина. Сенсу не вловив i рiзницi не зрозумiв, але трохи пишався. Вода буває рiдка, тверда, iнодi газоподiбна. Гори високi, ущелини глибокi. Краще парити у висхiдних потоках повiтря, нiж махати без толку крилами. Хвiст потрiбен, щоб вiд мошкари вiдмахуватися. Копити треба берегти, у них немає правди. В iнших мiсцях правда буває, Пегас особисто перевiряв, а копитах - нi. Сусiди - це тi, хто поруч, а козли, вони i в Африцi козли.
  Потiм Пегаса понесло i вiн почав хвалитися, розповiдаючи про себе коханого. То вiн, як Муза, всiм пiдряд приносить творче натхнення, будучи у снах, то тягає вiдомих людей на гору Парнас за славою, iнодi на гору Олiмп, щоб долучити до сумнiву богiв. Кого вiн за життя не перевозив. Iмена та прiзвища, вiдскакували вiд напiв-стертих зубiв лiтаючого коня, як горох вiд стiни. Царi, царицi, бандити, поп-зiрки, рок-зiрки, президенти, диктатори i далi за списком, проби на пропалених славах нiде ставити. Не врубився, хто, що, почем, але зрозумiв, що попередники i як би їх не назвали - один бiса, знаменитi люди. А Пегас стукав у груди копитом i розмахуючи крилами, що мене мало не здувало зi скелi, з пiною бiля рота доводив особисте значення. Що не будь його, хто б народ тягав на гору? Хто б визначив, що знаменитi? Хто б приносив натхнення? Самi вони нiкчемнi люди - тьху, порожнє мiсце, гер-хер на паличцi. Важливо нiхто i що робить у життi, а як на блюдечку пiдносять захопленiй юрбi чергового героя i долучають до пам'ятникiв. На чужому горбу кататись, справа нехитра, а спробуй самостiйно на гору заберись.
  Звичайно, робота приносить моральне задоволення, Пегасов славлять у вiршах та поемах, пишуть олiєю на картинах, але незаслужено мало. Особистих статуй по всьому свiту раз-два i обчевся, деякi пройдисвiти, гарненькi та хитрi, лiзуть без черги, користуються незаслуженою славою. На кожному календарi морда вiдбита, на дешевiй шоколаднiй обгортцi.
  Пегас ображено поржав, схропнув i капнув солоною сльозою на холодний камiнь, але потiм заспокоївся i дав урочисте слово, що при нагодi вiдвезе мене на Олiмп абсолютно безкоштовно. Якщо заслужу.
  
  Одне з яєць затремтiло i раптово трiснуло. Частина бiлої оболонки спухала, щоб пiд наступним ударом вивалиться назовнi. Пегас скочив на ноги, стовбурчивши крила i хвiст вiд внутрiшнього хвилювання.
  - Почалося! Схожих на мене клинами та молдою - налiво, блокованих - наплаво. Завдання зрозумiло Василь?
  - Базар-вокзал, а де? - почав з'ясовувати сторони свiту, але Пегас сам здогадався про мою слабку компетенцiю в акушерствi.
  - Побачиш-зрозумiєш. Вiдiйди до столону, не мiшайся пiд копитами.
  З першого яйця висунулась мордочка Пегасенка з широко розплющеними очима, сповненими жаху та цiкавостi. Шкаралупа затрiщала i розвалилася на двi частини. Один в один, схожий на дорослого Пегаса, вилитий батько, тiльки в липкiй оболонцi та iншiй мастi. Пегас уважно оглянув дитинча i задоволено фиркнув перенiс на пiдстилку. Закачалося наступне яйце, процес пiшов дружнiшим. Все повторилося, як уперше. Трiск, морда, шкаралупа, що розламується. Задоволений оглядом Пегас поклав наступного поруч iз першим.
  На п'ятому яйцi сталася перша та остання осiчка. З трiснутого яйця висунулась морда несхожа на батькiвську. З кучерями на головi i маленькими верхнiми хапалками, як у мене. Яйце розломилося навпiл. Нижня частина дитинчати не вiдрiзнялася вiд батькiвської, копита, хвiст, але без крил. Дивний гiбрид. Верхня частина вилитий я в молодостi, а нижня - Пегас у старостi. Приїхали. Перший виродок. Пегас прикро зморщився.
  - У сiм'ї не без влади. Вася, кидай його в плопасть.
  - А чому я? - злякано вiдскочив убiк, не бажаючи брати грiх на душу. - Ти його породив, ти й убивай. Батькiвське право священне i перекладається на стороннiх.
  - Навiщо тебе врятували? - Пегас докiрливо подивився менi в очi i сам же пояснив: - Що б був велим помiчником. Так що без дурних лазговолiв про гуманiзм i мовчки виконуй плакати.
  - Але ж вiн живий. - пролепетав я. - Ворушитися...
  - Не вiдволiкайся на дрiбницi, виконуй плiказ, у мене ще плодолжаються човни. Або я тебе самого зi скелi зблiшу.
  - Ми були простими солдатами i чесно виконували свiй обов'язок до кiнця. - Видав чергову сентенцiю, шморгаючи носом вiд холоду. Летiти з високої гори бажання не виникло i долаючи страх, пiдiйшов до виродку i обережно взяв на руки.
  - Тато! - Раптом закричав виродок i мiцно обхопив мене маленькими хапалками за шию. - Ням-ням, тату!
  - Гей, дитино... тато поруч дитинко, я чужий! - Намагаючись вiдiрватися вiд чiпких хваталок пояснив малюковi, але вiн ще мiцнiше обхопив шию i притулившись кучерявою думкою до грудей, пускав щасливi бульки. Я розгублено глянув на Пегаса. - Вiн не вiдпускається...
  - Ну, все, попався. - сумно зiтхнув Пегас. - Тепель у тебе плеснеться жалiсть, почуття обов'язку пелед улодом...
  - Вже прокидається. - погодився я. Вiд дитини йшло тепло, а м'яка, шовковиста шерстка приємно грiла змерзлий органiзм не гiрше за грiлку. Невпевнено запропонував Пегас. - Нехай живе? Сам виховаю...
  - Роби що хочеш. - махнув засмучено копитом Пегас. - Два копита - одна впала. Тiльки врахуй, як гласить закон давнього пiлота - теплий ти у вiдповiдi за свого плилученого ближнього. Ех, не вдалося завести помiчника.
  -- Що ти хочеш цим сказати? - насторожився я.
  - Плидеться нам ласувати Василь. - зiтхнув Пегас. - Не маю плавання залишати в сiм'ї владних мутантiв. Дiти зобов'язанi ласти голмонiчними особистостями, без комплексу неповноцiнностi та почуття ущелбностi.
   - Чому?
  - Мутанти зазвичай вилащають розумнiше i лазиваються швидше, а комплекс неповноцiнностi дає їм племайно в подальшому життi. У нашому спiвтовариствi Пегасiв де всi лавни i немає плiч для конфлiктiв, сильна, але ущербна особистiсть може створити плецедент i збити стадо з iстинного шляху. Все-таки, хоч i лiтаючi, але все ж таки конi. Стадний iнстинкт сильно лазить. Довгий атавiзм жити заважає.
   - А в чому справжнiй сенс вашого суспiльства?
   - Лiтати безтурботно в небесах, тягати челев'якiв на гору, пастись у безклайних степах, нести яйця i висоловувати нових членiв, що натомiсть iдуть.
   -- I все?
  - А лазвi цього мало? - здивувався Пегас. - Вилупився з яйця, отримав насолоду вiд життя i поступаєшся мiсцем пiд сонцем нащадкам. Круволот долi в плилодi. Всiм пусто, всi задоволенi. Життя воно для щастя дане!
  - Треба запам'ятати. - погодився з Пегасом. - А може, i нас залишите? Ми з краєчку поживемо...
  - Не не. Спущу на землю, там i є. - не погодився Пегас. - Одного б тебе Вася залишив, але разом - вибачте. Вас двох лише залиши. Заздрити станете, злостити, як у свiдомiсть увiйдете. Недалекi кiнськi уми поєднувати розумними iдеями. У стабiльному, щасливому спiвтовариствi нових пелемен не треба.
  - Тато! Ням ням! - Вимагало прийомне дитинча. - Жерти хочу - сечi немає! Хоч трави натиснiть на перший час! Потiм розрахуємось.
  - От бачиш? Я ж говолю - мутант. Декiлька миттєвостей на землi, а вже тлiбує - обурюється. Довжи його клепче лапами, я вас на землю спущу. Вiд глеху подалi. Ех, шкода Василю, не вдалося тебе на Олiмп звозити, але якщо що владнайся. Одного я тебе легко вiдвезу. Будеш на халяву знаменитiстю.
  Довелося пiдкоритися грубiй, нелюдськiй силi i притиснувши дивну дитину до грудей, терпляче терпiти бiль вiд копит, у вiльному польотi з гори. У долинi росли високi штуки зеленого кольору, розкинувши гачкуватi, волохатi хваталки в рiзнi боки. Спритно спланувавши на рiвну галявину мiж зеленими гiгантами, Пегас вiдпустив нас на землю, i, не прощаючись, злетiв у небо, повертаючись до нормальних дiтей. Пегасенок засмикнувся в руках, вiдчайдушно заревiв, просячись на волю.
  
   РОЗДIЛ 3.
  - Пропоную пiдбадьоритися. Кому що?
   - Випити чашку пилу з бразильських дорiг?
   - Кому не подобається кава, може насолоджуватися вiдваром iз грузинських вiникiв.
   - А вершки є?
  - Не розбещуй органiзм ласощами, пий, що на халяву дають. З тебе дев'ять ложечок кави пiсля получки. Пам'ятаєш?
   - З тобою забудеш...
  
  - Замовчи, будь ласка. Не розривай стогнаннями мою нiжну душу. - попросив Пегасенка, дбайливо опустивши його на землю. - Сльозами горю не допоможеш. Ми з тобою в однаковому становищi, їсти хотiв - йди пасись.
   - А хто менi траву пережовуватиме?
  - Сам жуй, не маленький. - суворо наказав i осiкся. Саме маленький. Нещодавно iз яйця. Зiбраний по нещастю. Вигнанець. Як i я. - До речi, не менше твого хочу їсти. А чому саме траву треба їсти?
  - Не знаю, але щось менi пiдказує - саме траву, чи фрукти з овочами. - пояснив Пегасенок, спритно шкутильгаючи на слабких копитах до великого зеленого куща, обвiшаного жовтими плодами. - Iз цього куща можна жувати фрукти. Корисно. Банани будеш?
   -- А менi можна?
  - Ти ж тато, а не я. - знизав плечима Пегасенок, зриваючи жовтий довгастий плiд. - Я так думаю - жерти можна все, коли голодний, а коли ситий, досить куштувати. Все корисно - що в рот полiзло. Пригощайся батько.
   - Скiльки разiв пояснювати, я не твiй батько.
  - Хто врятував - той i батько. - не погодився Пегасенок, спритно проковтуючи неочищений банан. - Закон цивiлiзованого суспiльства - головне не народжувати, а виховувати.
  - Слухай, а звiдки ти знаєш? - поцiкавився у дитини, пiдходячи до зеленого куща iз жовтими плодами. - Гаразд я - гумункулус у каструлi народжений, але ти - народжений як належить, батьком.
  - А я колись ще в яйцi знаходився, все чув i самостiйно навчався. Давно вибрався б, але ти ж чув, що татко сказав? Усiх виродкiв у прiрву. Скидати на дно найглибшої ущелини. Прикинув у головi. На фiг помирати молодим? До тебе за допомогою кинувся. Шанс врятуватися - маленький, худенький, але був. Чи не помилився. Ти їж, їж Папа - Челев'як.
  - Я не хробак, а Вася. - Ображено поправив дитину, вiдкушуючи жовтий плiд разом iз шкiркою. Банан виявився смачнiшим за пучок трави, але нам би ковбаси смаженої, з яєчнею. Суворо додав. - I запам'ятай малолiтнiй мутант, хто врятував, до того треба ставитись з належною повагою та повагою.
  - Добре Папа Вася, добре, тiльки не лiзь у пляшку. - погодився Пегасенок, проковтуючи один плiд за одним. - Але й ти з батькiвською нiжнiстю стався. До речi, менi iм'я треба. Гарне.
  - Сам вигадуй. Самовизначайся. - Усерединi органiзму забурчало, але почуття голоду вiдступило убiк. Зiрвав ще плiд, але цього разу дiяв мудрiше, почав виїдати лише серцевину банана, акуратно вiдпльовуючи шкiрку вбiк.
  - Не-е-е... я не вмiю. Ми Пегаси хоч i розумнi, але з творчою уявою у нас напружено. Чи не рiдна iпостась.
  - Напружся. Ти ж мутант, а твiй батько розповiдав про вас моторошнi речi. Боляче розумнi. Усi знаєте.
  - Знати та вигадувати - рiзнi речi. - повчально вiдповiв Пегасенок. - Тобi шкода чи що? Заходило?
  - Не висловлюйся хулiганським жаргоном, говори по-людськи! - Автоматично зробив зауваження дитинi, розмiрковуючи про поставлене завдання.
  Дати iм'я дитинi нелегке та важке завдання. Як каже, одна мудра iстина - як корабель назвеш, i попливе судно, по океану життя. Скiльки прикладiв послужливо пiдказує пам'ять, коли через невдале iм'я вiдбувалися особистi драми, колективнi трагедiї. Ось, будь ласка, - жив старенький капiтан у вiдставцi, на пенсiї. Вирiшив на старiсть взяти участь у навколосвiтнiй гонцi. Збудував добрий, добротний корабель i iм'я дав чудове, але втрутився зла доля. Вiдпали двi першi лiтери вiд назви, з вивiски на кормi... Кранти. Письменник усiм присутнiм. Пропав корабель. Фортуна пiшла зигзагами i лише винахiдливiсть, та вроджена кмiтливiсть пенсiонера-капiтана врятувала частину екiпажу вiд неминучої загибелi. Пасажирiв утопило - прiрва, а одна популярна спiвачка, збрендила зi страху, стала на нiс судна, що тоне, i заспiвала надривну, сумну англосакську пiсню. Їй кричать доброзичливцi з рятувальних шлюпок: - Заткнися дурниця! Пiсня в кiно буде, лише за сто рокiв! Рятуйся, доки не пiзно! Не почула, то разом iз кораблем та айсбергом пiшла на дно Свiтового океану... Чи все не так насправдi? Але як? Як звали корабель - Титанiк, Перемога? Бог iз ними, наведемо iнший приклад, - дитину назвали Ньютоном i що в результатi? Людинi все життя на голову падали рiзнi предмети, поки, зрештою, не прибило на смерть здоровенним ящиком з яблуками, скинутим з балкона заздрiсним сусiдом з наукової академiї. От i не вiр пiсля цього в прикмети... Чи все не так насправдi? Але як? Як звали корабель - Титанiк, Перемога? Бог iз ними, наведемо iнший приклад, - дитину назвали Ньютоном i що в результатi? Людинi все життя на голову падали рiзнi предмети, поки, зрештою, не прибило на смерть здоровенним ящиком з яблуками, скинутим з балкона заздрiсним сусiдом з наукової академiї. От i не вiр пiсля цього в прикмети... Чи все не так насправдi? Але як? Як звали корабель - Титанiк, Перемога? Бог iз ними, наведемо iнший приклад, - дитину назвали Ньютоном i що в результатi? Людинi все життя на голову падали рiзнi предмети, поки, зрештою, не прибило на смерть здоровенним ящиком з яблуками, скинутим з балкона заздрiсним сусiдом з наукової академiї. От i не вiр пiсля цього в прикмети...
  - Гей! Тату! Заснув? - невгамовний Пегасенок вивiв iз задуму. - Скоро хрестити почнеш? А то я наївся, тепер хочеться пити.
   - Тобi коротке iм'я дати, або як вийде?
  - Поки маленьке i коротке iм'я зiйде, але потiм теж великим, дорослим стану, а як iз коротким iснувати? - Пегасенок сито гикнув. - Несолiдно вийде. Чоловiк при бородi, з товстим черевом, а його знайомi всi Петько, та Петько кличуть. Мимоволi алканавтом станеш, або закукарекаєш.
  - Ти такий куртуазний. - дорiкнув Пегасенка та осiнений генiальною iдеєю, досить усмiхнувся. Куртуз-карапуз, а виросте - стане Куртуазом. Солiдно, невиразно, незрозумiло, але гарно. - До речi, а як iм'я - Куртуаз?
  - А що це таке та з чим його їдять? - не зрозумiв Пегасенок, почухавши кучеряву потилицю. Вийшло кумедно. Пегасьє тiло з кудлатим хвостом, а замiсть морди - частина мого тiла та морди. Вилитий кентавр. Кентавр? Знайоме слово, але що воно означає? Ех, пам'ять, пам'ять, повертайся швидше до тлiнного тiла. Як нам тяжко без тебе...
   - Тобi яка рiзниця?
  - Здоров'я - будь ласка. А раптом iм'я означає щось непристойне?
  - Не боїсь пацан, матрос - салагу не скривдить. - поблажливо поплескав Пегасенка по плечу. - Точний, перекладу слова з iмпортної мови не пам'ятаю, але означає щось хороше. Iнтимне та великосвiтське. Аристократичне. Не подобатися?
  - Куртуаз... - повторив Пегасенок, пробуючи нове iм'я на смак. - Добре, для старостi зiйде, а як ти мене зараз зватимеш?
  - Кузя. - миттю видав коротке iм'я.
   - А воно чоловiче?
  - Що чоловiче? - Не зрозумiв я.
  - Iм'я говорю, чоловiче? - повторив Пегасенок. - А то менi з бабиним нiяк не можна. Прикро буде.
   - А що таке чоловiче?
  - Ооо... - розчаровано протягнув Кузя. - Повна труба. Ти не знаєш основоположних принципiв свiтобудови? Те, що знає будь-який Пегасенок, що ледве вилупився з яйця?
  - Чому? Я знаю. - стрепенувся, але подумавши, чесно зiзнався. - Точнiше знав, але забув. Тимчасова втрата пам'ятi та атрофiя центральної нервової системи. Слова видаю без сенсу та внутрiшнього змiсту.
  - Буває. - погодився Пегасенок. - Спасибi Папа Васю, за iмена. Тепер, я не тварюка безсловесна, не мутант без роду i племенi, а повноцiнний член суспiльства. Ще б води випити, спрагу вгамувати, i для повноти вiдчуттiв подрiмати пiд деревом у тiнi. Пiшли шукати воду?
  - Як скажеш Кузя. - Я отчески потрiпав пасинка по головi. - Ведi Сусанiн.
  Гучно зацокавши копитами, Кузя поскакав уперед, встигаючи вiдбiгти вбiк i повернутися, поки я на своїх ходилках, неквапливо шкутильгав за ним, оглядаючись з цiкавiстю на всi боки. Низькi кущi чергувалися високими деревами, м'яка зелена трава майже не кололася, а дрiбнi камiнцi старанно обходили, оберiгаючи ходилки. Високi гори ховалися в хмарах, хтось надсадно чирикав у глибинi лiсу, дзижчали дрiбнi крилатi тварини - iдилiя. Так би йшов i йшов невiдомо куди, не замислюючись i лише милуючись навколишнiм свiтом.
  Хто я - не має значення, де я - непринципово. Прийде час розгадок, проблеми повернутися i усвiдомивши своє мiсце в навколишньому свiтi, стану розумнiшим, мудрiшим, але навряд чи щасливiшим...
  - Батько Васю! Йди сюди! Я знайшов струмок! - долинув радiсний зойк Пегасенка. - Ух, ти, а вода якась каламутна.
  Кинувши займатися прикладною фiлософiєю, поквапився до Кузи. Пегасенок стояло по колiно у водi i з цiкавiстю принюхувалося до струмка. Колiр рiдини нагадував своїм виглядом бiлi вершини гiр. Обережно пiдiйшовши до берега, зачерпнув жменю води та обережно пiднiс до нюхалки. Рiдина пахла коров'ячим молоком i була тепла. Набравшись смiливостi, смiливо спробував воду. Справдi, смак парного коров'ячого молока. Молочна рiчка - кисельнi береги?
  - Ну що? - нетерпляче запитав Кузя, вiдриваючи мене вiд роздумiв. - Пити можна, чи не ризикувати?
   Молоко не тiльки п'ють, а й роблять з нього рiзнi смачнi продукти, послужливо пiдказала дрiмуча пам'ять: - кефiр, йогурт, ряжанку, сметану, сир, сироватку, згущене молоко, морозиво...
  - Пий, тiльки не перестарайся. - Дозволив i не гаючи часу, став пригощатися безкоштовною халявою.
  - Смачно. - висловився Кузя, ласкаючи як кiнь, воду з струмка. - Здорово, що ми втекли вiд батька? Сидiли б зараз на голiй вершинi, що обдувається всiма вiтрами, i жували стару траву.
  - Мабуть. - погодився я i попросив пасинка. - Кузя, вiдламай будь ласка шматочок землi з дна струмка, є невиразна пiдозра...
  - Ти що тато? - здивувався Кузя. - Землю їсти не можна, вона для живота шкiдлива, ми ж не землянi хробаки.
   - Не розумь, а виконуй батькiвське прохання.
  - Ну i будь ласка, травись, тiльки не кажи, що не попереджали. - Кузина голова зникла в струмку, щоб через секунду, знову з'явитися з величезним шматком землi в маленьких ручках. - Лови, папуля. Пригощайся.
  - Спасибi. - спритно спiймав шматок бруду i обережно його обнюхав з усiх бокiв. Пахло, як вiд молока.
  Аби тiльки здогад пiдтвердився - будемо як сир у маслi кататися. I випити та закусити. Набравшись мужностi, вiдкусив маленький шматочок i вiдразу чортихаючись виплюнув назад. Земля - землею, киселем i не пахло. Яка гидота. Облом. Пам'ять вкотре обдурила надiї.
  - Ну, що я казав? - зi знущанням спитав Кузя. - Не до смаку довелося? Отож. Проти спадкової пам'ятi не попреш. Iнстинкт - страшна сила, його хитрим словом не обдуриш. Тепер настав час влаштувати невеликий переривник хвилин на шiстсот. Сон пiсля ситного обiду та снiданку перша справа для молодого здоров'я.
   - А що таке сон?
  - Це як у яйцi перебувати, без руху та у несвiдомому станi. - Кузя щиро позiхнув i мрiйливо простягнув. - Нiрван.
  - Але я ще не хочу занурюватись у нiрвану. - Зi здриганням згадавши про гарячу каструлю, заперечив пропозицiю. - Йдемо далi.
  - Встигнемо, не переживай. Весь свiт пiд копитами. Час є. - Кузя вибрався з молочного струмка i без сил опустився на траву. - Виконувати треба те, що вимагає тiло, а не пропонує голова.
  - Невже ми народженi, щоб пiдкорятися недосконалому тiлу? - Я поплескав себе по м'якому животу. - Щось тут неправильно...
  - Все нормально, предку, не переживай. Розслабся i отримуй задоволення. - Кузя пiдклав свої верхнi хапалки пiд голову i заплющив очi. - Iнстинкт менi пiдказує, що матерiя є первинною...
  - В сенсi? - Не зрозумiв, але Кузя вже засопiв носом, обмахуючись хвостом вiд дрiбних крилатих тварин, що невiдомо звiдки з'явилися, але настирливих i гидко дзижчать.
  Здивовано хмикнувши, я присiв поруч iз сплячим Кузей i спробував пiти в нiрвану. На вiдмiну вiд парнокопитної дитини, нiяк не вдавалося розслабитися. Гляделки зачинялися, але й крiзь темряву пробивалося свiтло, а дрiбнi пернатi тварюки, тонко пищали бiля думки вiдволiкаючи увагу. Кузе добре, є чим вiдмахуватись вiд сусiдiв, а менi? Спробувати використати незрозумiлу частину тiла мiж ногами? Коротка та самостiйно хвостом не працює. Ну що ж використовуємо видатну можливiсть щоб прийти в ясне свiдомiсть i зрозумiти сенс про iснування. Зрештою згадати хто я, де й навiщо.
  У головi тинялися незнайомi слова, спливали неяснi картини, виникали невиразнi асоцiацiї, але в єдину картину не складалися. Усерединi живота виник дивний бiль i десь щось просилося назовнi. Злякано схопившись iз зеленої трави, вiдiйшов убiк i спробував розслабитися. З непотрiбного вiдростка полилася тонким струмком жовта вода, приносячи несподiване внутрiшнє полегшення i часткове розумiння навколишнього свiту.
  Все дивним чином пов'язано, взявши щось зовнi, щось повиннi зсередини повернути назад. В одну дiрку вкладаємо, з iншої виймаємо, не порушуючи iснуючий порядок речей. Принцип збереження речовини та енергiї. Багато взяв - будь добрий, вiддай назад. Тiльки беремо приємно пахне, а вiддаємо неприємно смердюче. Як сказав один незнайомий, але великий мудрець - кожен намагається вдихнути чисте повiтря, а видихнути рiзну гидоту.
  Тепер є певне розумiння сутi речей та пристосувань. Все що вгорi органiзму - пристосовано для того, щоб брати собi, а низ тiла, - щоб вiддавати з себе. Логiчно.
  
  Iшов час, Пегасенок безтурботно валявся на травi, а жовте, гаряче коло на небi, поступово пересуваючись, сховалося за гiрську вершину. Стало прохолодно. Обстеживши близькi кущi та околицi, повернувся до пасинка i тепер терпляче чекав, коли нарештi вiн вийде з пегасьої нiрвани. Навколишнiй свiт дивував достатком плодiв та комах. У пам'ятi смутно бринiла надiя що коли не будь, все згадаю, або принаймнi усвiдомлюю свою роль.
  Кузя змахнув хвостом i розплющив осоловiлi очi. Широко позiхнувши, жваво скочив на копита i глянув на небо.
   - Ого, довго ж спав, зараз лусну вiд води.
  - Так, спиш як пожежник. - погодився я.
  - Типун тобi на язик. - злякався Кузя, озираючись на всi боки. - Прошу тебе нiколи не згадуй про це слово.
   - Чому?
  - Бiду накликаєш. - незрозумiло вiдповiв Кузя i вiдбiг убiк до найближчого куща. Пiднявши одну iз заднiх нiг, виставив уперед довгий вiдросток пiд черевом, дуже схожий на мiй, i вдарив потужним жовтим струменем, по тонких гiлочках куща, збиваючи листя i червонi, круглi ягоди. Через кiлька хвилин натиск води ослаб, полегшено зiтхнувши, Кузя смикнувся копитом, струшуючи останнi краплi i повернувся до мене.
  - Ну, що татусь? Готовий до працi та оборони?
  - Завжди. - не втримавшись вiд цiкавостi, зазирнув пiд черево Пегасенка. Справдi, водометний вiдросток дуже схожий на мiй, тiльки бiльший, товщий i довший. Душа невiдомо чому наповнилася необґрунтованою чорною заздрiстю до чужого поливального агрегату. - Кузя. Чим бiльше тебе знаю, тим бiльше знаходжу подiбностi мiж нами. Вiн тобi скакати не заважає? Тобi не здається вiдросток малофункцiональний предмет?
  - Iнстинкт пiдказує, що штука ще знадобиться в iншiй ролi. Як ти думаєш, чому рiдна матуся хотiла мене викинути з гнiзда в глибоку ущелину?
  - Ти не схожий на iнших дiтей. Крил немає, морда як у мене. - Я знизав плечима. - Кучерявий...
  - I це також, але головна причина мiж наших нiг. - Кузя тяжко зiтхнув. - Ми з тобою однiєї породи, потвори - самцi.
  -- Що ти хочеш цим сказати? - насторожився я.
  - Основний закон цього свiту - жiночий початок. Чоловiкам тут немає мiсця. Ось така пiдступна петрушка.
  - Менi нiчого не каже. Якщо можна докладнiше.
  - Тату, менi вiд народження, ще дня не минуло, а ти хочеш що б я, все розповiв i пояснив. - розвiв руками Кузя. - Знав би прикуп - жив би у Сочi. Разом шукатимемо вiдповiдi.
  - Але ти хоч щось знаєш, на вiдмiну вiд мене. - не погодився я. - Говориш недомовками та загадками. Напруж звивини, пошебурхнувши в iнстинктах.
  - Щось пов'язане з розмноженням та задоволенням, але точнiше не скажу. Знаю одне - ця штука сама пiдкаже, коли буде потрiбна, а до цього часу - на жаль. Чи не проявитися.
  - Шкода. - почухав думку. - I менi на думку нiчого розумного не спадає. Чим займемося найближчим часом?
  - Як чим? - здивувався Кузя, пiдходячи до куща з жовтими плодами. - Вечеряти, цькувати анекдоти, а потiм до ранку в нiрвану.
   -- I все?
  - Хiба цього мало? Добре, що ще можна попити молока. Влаштувати стрибки по пересiченiй мiсцевостi - фiзичнi вправи кориснi для молодого органiзму, що розвивається.
   -- А завтра?
  - Теж саме. Снiданок, обiд, полуденок, вечеря. У перервах мiж їжею - лiкувальний сон, гiмнастика.
   -- А потiм?
  - Поки не виросту, не наповнюся чоловiчими гормонами, нiчого свiжого запропонувати не можу. Терпи.
  - Є, пити, спати? - розчаровано простяг я. - Нудно та тривiально проводити вiдпущений час?
  - Добре, а що ти пропонуєш? Висувай варiанти, обговорюватимемо.
   - Менi здається, що ми не випадково з'явилися на цьому свiтi.
  - Ти розмiрковуєш про зумовленiсть долi? Нами рухає фатум i все давно розписано пiд мiсяцем? - Кузя поблажливо хмикнув. - Немає свободи волi i випадок як статистична закономiрнiсть?
  - Приблизно так. - вимушено погодився з Кузею. - Розумна особистiсть тим i вiдрiзняється вiд iнших тварин, що змушена все життя займатися пiзнанням себе i навколишнього свiту, тiльки в цьому випадку час вiдпущений на життя пройде весело i невимушено.
  - Багато знань - багато печалi, це раз. Друге - метушня потрiбна при ловi блiх, а третє, якщо дано розум, так потрiбен для отримання максимальних задоволень, а не для гiрких роздумiв, про влаштування несправедливо органiзованого свiту. - Кузя тяжко зiтхнув. - Батьку, кiнчай мучити незмiцнiлий розум розумними мiркуваннями, апетит вiдбиваєш. Приєднуйся до дармового частування. Бесiди та фiлософськi диспути на голодне черево, порушують травлення та викликають вирування газiв. Пiсля вечерi поговоримо.
  Побалакати пiсля вечерi не вдалося. Зовсiм стемнiло i Кузя впав на траву безпробудним сном. Довелося приєднатися до прийому i спробувати заснути. На небi загорiлися яскравi крапки, темряву розсiяло яскраво освiтлене коло, обгризене з одного боку. Десь далеко завили невiдомi звiрi, запищали в повiтрi кусачi комахи. Обiд пройшов, справа до ночi - дембель став на день коротшим. Туга...
  
  - Рота! Пiдйом! - Закричали пiд вухом нестямним криком, дневального-первогодки, що розважається як умiє, пiсля тужливого нiчного чергування бiля тумбочки. Нiчого не тямлячи, скочив на ноги, очманiло оглядаючись на всi боки. Крiм Кузi, що пiдрiс за нiч, поруч нiкого не було.
  - Ти що? З глузду з'їхав? - розсердився на Кузю. - Так збожеволiєш. Жартiвник-переросток. Чого розорився? Немає що робити?
  - Ага. - досить усмiхнувся Кузя. - Ми - мутанти, вранцi жартiвливi, грайливi. Ням-ням, хочу.
   - Iди та жри банани, мене навiщо будити?
  - Одному нудно. - Пегасенок сiв на землю i заднiм копитом почухав черево, як молоде, невмiле цуценя. - Рот маленький, живiт великий, поки травою та ягодами наб'єш утробу, вiд туги повiситись можна. Банан будеш?
  - Поки немає. - Сiв назад на землю i широко, вiд душi позiхнув. - Спочатку треба було б зарядкою зайнятися, прийняти воднi процедури, вмитися... Ух, ти, як тебе за нiч розбарабанило. Ростеш не щодня, а щогодини?
  - Якби м'ясо їв, то рiс би по секундах i миттєво, а так... - Кузя засмучено махнув рукою. - Коефiцiєнт корисної дiї як у паровоза - вся сила у свисток. Ну пiшли снiдати...
  - Чорт iз тобою. - Крохтя пiднявся на ноги. - Тiльки у мене в животi важкiсть i щось назовнi проситься. Захворiв вiд трави та бананiв.
  - Це називається - сходити по великому. - авторитетно заявив Кузя вказуючи рукою на зад i змахнувши хвостом. - Вчора вода виходила зайва, а сьогоднi буде вчорашня трава виходити. Тож виходить, що на користь не пiшло. Iди пiд кущик, я тебе тут зачекаю. Аж надто погано вчорашня трава пахне...
  Прислухавшись до поради дитини, що пiдросла, пiшов подалi вiд Кузi i присiв пiд кущами. Вiн мав рацiю - результат переробки вечерi та обiду, нiяк не нагадував вчорашнi банани. Довге сидiння навпочiпки, дало час для фiлософських роздумiв. Вчорашнi роздуми пiдтверджувалися - все що взяв iз навколишнього свiту, будь ласка, вiддай назад. З фiзiологiєю нутрощiв остаточно розiбралися - залишилося розiбратися з фiзичними параметрами, духовнiстю, культурою та вiдновити пам'ять.
  Пегасенок обдурив. Не дочекався i поскакав набивати черево бананами. Висновок - голод не тiтка, не дядько, а справжнiсiнька перевiрка почуттiв до ближнього. Ти мене спочатку нагодуй, напої, спати поклади, а ось пiсля, i побалакати не грiх...
  
  Поговорити за життя не вдавалося, затягла рутина та щоденна, одноманiтна метушня. Нi, не сказати, що повна туга, але час тягнувся одноманiтно i повiльно. Гаряче коло то з'являлося з-за гiр то опускалося назад, змiнюючись холодним свiтлом великого, нiчного ока. Наче якийсь одноокий гiгант, високо вгорi, уважно спостерiгав за нами в темрявi ночi, болiсно розмiрковуючи, що саме з нами робити. Страти, помилувати, або чорт iз ними, нехай помучаються далi? За розкладом виходило далi...
  Кузьма цiлими днями жер фрукти, мочився i гадив гнойовими купками вiдразу пiд кущами, нахабно заявляючи на зауваження про елементарну гiгiєну, що удобрює ґрунт корисними органiчними добривами. Спав безпробудним сном у будь-який час дня i ночi, час вiд часу, забуваючи лягати на землю i дрiмав стоячи, тонких на пiгаси копитах, продовжуючи i у снi жувати свої прокислi банани. Вегетарiанець млинець. Але посилене, безперервне харчування йшло пегасiй дитинi на користь i вiн рiс як на дрiжджах. Пивнi. Ха-ха.
  Iнодi в поодинокi перерви мiж справами, Кузя лiз iз дурними проханнями. Типу - давай татуся весело пограємо, пострибаємо по луках, по полях. Розкажи цiкаву казку, заспiвай сумну колискову пiсню, перед сном. Знайшов спiвака. Якi казки можу пам'ятати, якщо старша пасинка, на пару днiв, а з музичних творiв, марення пам'ять послужливо пiдсовувала пiснi революцiйних свят та манiфестацiй? - Це є наш останнiй i рiшучий бiй, з Iнтернацiоналом пiдбадьориться рiд людський - та-та-та - та-та-та... Пiсля такого, бравурного мажору, хочеться очумело метатися по луках у пошуках важкого брукiвки - знаряддя невiдомого пролетарiату, а не мирно перетравлювати траву в шлунку, солодко пускаючи слини увi снi.
  Отбрехивался, вiд дитячих докучань як мiг. Часом як справжнiй батько. А як дiє справжнiй батько? Брехт поруч не стояв, разом зi Споком та Макаренком. Що пропонуєш непосидi, замiсть розвиваючих iгор i безглуздих, щирих бесiд про моральний обов'язок перед суспiльством? Заявляєш прямо - вiдстань неприємна дитина, хiба ти не бачиш, що батько зайнятий важливими справами?! Iди займися самовихованням, самоосвiтою, помий посуд, витри пiд носом, помiти пiдлогу i вимий нарештi за собою чашку, гаденеш! Тiльки пiдневiльна праця на користь сiм'ї та батькам робить iз шкiдливої дитини, пристойного члена суспiльства.
  Чим хороша дитина вiдрiзняється вiд поганої? Тим, що не пристає до дорослих, а мовчки виконує накази та розпорядження старшого по квартирi. Хороша сiм'я тримається на дисциплiнi, що не розважає. Ось коли виростеш, тодi можливо ми тобi дозволимо в'якати, а поки що - впав - вiджався десять разiв. Стройовим галопом виконувати доручення батька-командира! Дiдiвщина - це не лише затягнений негативний термiн, що вийшов iз кримiнальних, армiйських справ, а й чудова сiмейна традицiя. Слово старшого - закон для пiдлеглого, i яка нам справа, що тобi - жовтий баклан, сказав командир батальйону, якщо дiдусь iз рiдного взводу наказав тобi термiново клеїти дембельський альбом! По печiнцi йому гаду, по печiнцi та чистити гальюн! Нi, тут явно переборщу, але ось за пивом, у найближчий кiоск салагу б зганяв ...
   Солодкi безцiльнi думки та переживання, не обтяженi важкою, нудною працею на рiдну державу.
  Звичайно, все було не так, як у рожевих мрiях. Намагався робити суворе обличчя, але тупо бiгав за Кузьмою слизькою травою, граючи в наздоганяння. Так, так - Василь Кастрюлькiн, майже дорослий i мудрий спочатку, грав у тупоумнi дитячi iгри, без найменшої надiї, хоч раз наздогнати пасинка i врiзати йому хвостом босою ногою, або навiть маленькою гiлочкою. З хапанням товщиною. I чесно намагався спiвати пiснi - тупо i тихо мукаючи, крiзь мiцно стиснутi вiд злостi зуби. I казки вигадував. Тiльки виходили вони нуднi та одноманiтнi. Дiд за рiпку, бабка за бабки, баю-бай, спи скотина, засинай...
  Але найчастiше знаходив вагомi причини, щоб уникнути питань виховання. Якщо вважати важливою справою валяння на травi, колупання в сопiлках i болiсний роздум про несправедливо влаштований свiт...
  Чому коли добре, то намагаєшся думати про погане? Що було б краще! Сам придумав, коли так само валявся на травi, вiдправивши Куртуаза на водопiй. Коли за спиною не висять великi предки i ти сам собi оратор, фiлософ i мудрець, будь-яка висловлена думка генiальна. Крiм мене, ще нiхто нiколи не говорив. Здорово. Будь-яка банальнiсть, що вилетiла випадково з рота - перл та стовiдсотковий афоризм. Не вiрите? Життя прекрасне. Ну i хто зневажливо скорчить фiзiономiю i покрутить пальцем у скронi - фi, мовляв, чули i не раз. А нi нiкого, я один як дурень, не рахуючи Кузю. Опонентiв немає. Надто розумних i хворих на голову - теж. Ще афоризм. Життя прожити не поле перейти. Справдi. Скiльки не ходив по полю туди - назад, жисть виходить довшою. Ну i хто заперечить, хто посперечається? Я першовiдкривач! Це моя заслужена слава! Шкода,
  Це ще що, а скiльки нових вiдкриттiв зробив, не перерахувати на пальцях. До речi, слово пальцi особисто придумав, як i багато iнших корисних слiв. Дiйшов дивовижного висновку - ходилки - швидше за все ноги, а хапалки - руки. А на них стирчать не щупальцi, бруднi вiдростки, жирнi сосиски та граблi, а пальцi, пальчики. Один палець, самий товстий - назвав великим, iнший хотiв назвати колупаючим у носi, але передумав i вирiшив назвати вказiвним. Чи мало, буду великим начальником, а чим загрожувати пiдлим, ледачим працiвникам i показувати, що саме треба робити i де копати? Середнiй палець - назвав середнiм, їм дуже зручно, показувати непристойний американський жест, а безiменний - безiменним. Толку вiд нього нiякого, але не бути чотирипалим, що я, жаба чи що? Найменший пальчик i найулюбленiший вирiшив назвати мiзинцем. Тому що розмiром з мiзинець i дуже зручно колупати не тiльки в носi, а й у вухах. Ще добре манiрно, аристократично вiдстовбурчувати, коли п'єш англiйський чай на файв-о-клаку, але поки чашок немає i компанiї джентльменiв поруч не помiтно.
  Вирiшив за аналогiєю i на ногах кожен палець обiзвати, але не знайшов оригiнальних назв, реального застосування i вирiшив залишити цю працю нащадкам, хоча копита як у Кузi були б краще. Пiдкову прибив i скачи цiлий рiк без взуття, а тут валянки, сандалi, ажурнi панчохи, з смердючими шкарпетками.
  Не давала спокою думка як назвати висюльку мiж нiг, але на думку приходили однi непристойностi та нецензурнi слова. Нi. Не може бути. Обзивати предмет скабрезним виразом, не знаючи яких цiлей призначений, не повертався мову. Сувора дiалектика - як рiч назвеш, для того й слугуватиме. Не добре. Чекаємо трохи, нехай сама визначається в орiєнтацiї.
  Але найголовнiше вiдкриття зробив, дивлячись на власне вiдображення у стоячiй водi. Виявляється, у мене є одна частина тiла - права, а iнша - лiва. Пiдозри переросли на здогад, коли провiв експеримент. Права рука - справдi правильна, а лiва - нi. Правою все можу робити. Кiнцiвка - вмiла i здатна, слiв немає. Кидати камiння, колупатися де хочу, свербiти там же. Палку нести правою приємно, iншою рукою незручно. Спробував намалювати на рiчковому пiску. Лiвою рукою виходить будь-яка абстракцiя iз сюрром, а спробував писати правою - вилитий Кузя на конi. Реалiзм як у Шишкiна - Ведмедi у лiсi. Коли дивлюся на правий бiк - то в головi правильнi, добрi думки - Iмперiалiзм переможе, наша справа права перемога буде за нами, фашизм нiкуди не пiде. Двiчi два - чотири, але це вже найвища математика. Там ще думати та думати, однi логарифми чого вартi, крiм синусiв i косiнусiв. А як морда фiзiономiї, повернеться лiворуч, так i думки якiсь лiвi. Стурбованi чуттєвими дурницями. Чи не сходити менi знову налiво... А як туди тягне... Словами не передати! Вiчний поклик, як у Кузi iнстинкти.
  Але найгiрше, що ноги переплутанi мiсцями. Якщо правша, то поштовхова нога - лiва. Як не стрибну - завжди лiвiше приземляюсь, нiж хотiв, а якщо ходити не замислюючись, то ходжу по колу, як цирковий кiнь по аренi. Парадокс.
  З вiдкриття вивiв новий закон. Все корисне та хороше, має протилежний бiк. День - нiч, свiтло-темно, жарко-холодно, смачне-гiрке, розумний-дурень. За останнiм твердженням хотiлося посперечатися, оскiльки розум немає певних критерiїв для порiвняння друг з одним, але даулiзм має право iснування. Ще б пак з'ясувати, що з чим їдять...
  Ще одна дивна закономiрнiсть виведена експериментальним шляхом. Все що на верху - неодмiнно падає вниз i неодмiнно намагається вдарити по макiвцi. Вода - мокра, пiсок сухий, земля брудна. Трава рiзна, але частiше несмачна, а вiд якоїсь одразу бiжиш пiд кущi. Вiд комах користi нiякої. Гудять i кусаються. Камiнь мiцний, а якщо про нього стукнешся, то й болючий, гад. Все що рухається - живе, а якщо якусь кусачу i лiтаючу козявку розчавити, то вона стає не живою, але на смак часом нiчого. До мертвого ставитися багато з навколишнього пейзажу, але з травою, кущами та деревами не визначився. Вони не ворушаться, але сказати, що вони мертвi - мова не повертається. Фауну вирiшив тимчасово зарахувати до третього стану природи. Не риба - не м'ясо, але нехай буде. Користь є.
  Яскраве коло на небi проходить по тому самому маршруту, даруючи всiм свiтло i тепло, але коли в зенiтi, то краще ховатися в тiнь, а то шкiра темнiє i лущиться. Бентежило нiчне око велетня, що поступово звужувалося, нiби хитро мружилося, придумавши нам з Кузою велику пiдлянку, для гостроти вiдчуттiв. З нього станеться...
  
   Роздiл 4.
   - Перекур.
   - Але ми ще й не працювали.
   - Гарна справа починається з гарного перекуру, але якщо ти хочеш працювати без перерви, то залишайся.
  - Ага, знайшли дурня. Я iз колективом.
  - Правильно. Вiдриватися вiд товаришiв по роботi - остання жлобство. З тебе цигарка.
   -- За що?!
   - За науку.
  
  День був цiлком тривiальний, нудний, i я, як завжди, грав у наздоганяння з Кузею, глибоко в душi, проклинаючи свою зайву доброту. Щоб скоротити дорогу i обдурити швидконогого гаденя, вирiшив продертися прямо, крiзь густi кущi i високу траву. Краще б не робив. Все кололося i дряпалося. Якщо ноги ще терпiли бiль, то рудимент, що бовтався мiж ногами, доводилося прикривати руками вiд гострих i довгих шипiв на гiлках i листi кущiв.
  Якщо доля ходити по землi, а не ширяти вiльним у небi, треба щось придумати для прикриття нiжного вiдростка вiд випадкових поранень i подряпин. Типу чохли, або мiшечка. Чи багато виграємо? Звичайно. Звiльняємо руки для вiльної ходьби та бiгу. Перестаємо думати про обережнiсть i перемикаємо увагу на навколишнi краєвиди. До речi - руками можна рвати їжу та спокiйно їсти на ходу. Але як чохол прикрiпити на частину тiла, щоб вона не звалювалася i щiльно сидiла на належному мiсцi?
  Вигадати черговий, новаторський винахiд не дали, попереду хтось загорлав нестямним, пронизливим криком i пролунали глухi удари по чомусь м'якому. Кузя потрапив у бiду? Не дарма сьогоднi вночi, око на набi, остаточно пропало з поля зору. Нiчний велетень вирiшив виконати свою задуману гидоту? Ну, одноока камбала, дiстануся одного разу до тебе, нехай першими i будуть американськi космонавти, якщо не обдурили в черговий раз.
  - Тату! Наших б'ють! Вiдчепись рогата уродина! - долинув знайомий голос пасинка. Точно. Що за дитина - вiчно однi неприємностi. Не встиг двi хвилини побути один, як одразу вляпався в iсторiю. Незграбно перевалюючись, як пiнгвiн з ноги на ногу, побiг у бiк крикiв.
  На галявинi волохата, рогата iстота на чотирьох ногах, бiгала кругами за Кузею, намагаючись пiдчепити яскраво-жовтим рогом. Пегасенок несамовито кричав, але спритно вивертався, намагаючись лягти заднiми копитами кривдника по мордi. Але волохатий виродок був явно не дурень i голову пiд удар, не бажав пiдставляти.
  - Гей дура безглузда! Вiдстань вiд нещасної дитини! - грiзно заволав на звiра, смiливо вискакуючи з колючих кущiв. - Iнакше як врiжу ногою по вухах, копита вiдкинеш!
  Злiсна тварина рiзко зупинилася на мiсцi i спантеличено озирнулася в мiй бiк. Типу - хто тут без команди в'якає? Кому жити набридло в натурi? Та й премерзка пика, доповiм вам, постала перед глядачками. Обурено пирхнувши на образливi слова, безмозка худоба, рвонула в мiй бiк, нахиливши рогату голову до землi. Намiри у рогатого звiра до мирного спiвiснування двох рiзних систем не мали. Шляхетний батькiвський порив, стрiмко стiкав пiд ноги, у мiру наближення ворога.
  - Стiй на мiсцi - стрiлятиму! Перший пострiл у повiтря, другий на поразку! Хрiн наздоженеш! - Грiзно пообiцяв злобнiй худобi i не чекаючи реакцiї у вiдповiдь, кинувся назад у колючi кущi. Дуренька, не зупиняючись вломилася слiдом у заростi, намагаючись наздогнати. Нiчого собi, хижак вибрав нову жертву? А я тут причому? Нам взагалi не в той бiк...
  Думати стало зовсiм нiколи i додав швидкостi. Така немирна iстота. Агресивний. Не поговорити, не обговорити проблему, що назрiла. Прийти до взаємного консенсусу. Мама дорога! Ззаду долинуло гучне мукання i гострий рiг мало не встромився у фiлейну частину тiла. Страх надав нових сил i рвонув iз останнiх сил ще швидше. Нi. Фiг. Не втечу. У тварюки чотири ноги, а у мене лише двi. Я - раз, два, а тварюка на чотирьох копитах - тиг-дик, тиг-дик i в дамки. Потрiбно робити несподiваний, нестандартний хiд. Включити, наприклад, мiзки... Попереду майнуло товсте дерево i промайнула рятiвна думка.
  Як виявився на верхiвцi дерева - пам'ятаю невиразно, але коли став трохи розумiти, внизу мукала ображена тварина, а вгорi каркали розтривоженi сiрi пташки. Врятувався називається.
  - Що? З'їла? - зловтiшно крикнув розлютованiй звiрюзi, i показав мову. - Дурня волохата! Тварина безмозка! Скотина невдячна! Собака тупий! Свиня немита! Пiвень Гамбурзький! Ну Заєць постривай!
  Трохи подумав i склавши в дивну постать три пальцi, показав рогатому кривднику. Результат перевершив мислимi очiкування. Тварина остаточно збрендила з розуму в безсилiй лютi дiстати кривдника i почала бодати товсте дерево гострим рогом.
  - Ти ще зубами погризи! - саркастично розсмiявся я, мiцнiше хапаючись за товстий стовбур. - Мене голим рогам не вiзьмеш! Ворогу не здається гордий Варяг! Не вiддамо i п'ядi землi, ненависному вороговi! Кис звiдси, дурниця оксамитова! Свободу в'язням совiстi!
  Скотина прислухалася до поради i почала гризти кору дерева. Полетiли в рiзнi боки тирса. Крiм гострого рогу, у тварини i гострi зуби, зробивши сумний висновок, полiз вище на дерево. Розтривоженi сiрi пташки дуже схожi на ворон, прийшли в незрозумiлу лють i стали пiкiрувати вниз, намагаючись довбати довгими дзьобами, щоб збити мене з дерева, або хоча б пiдло подряпати гострими кiгтями.
  Що я вам поганого зробив, тварюки пернатi? Зiрвав iз насидженого мiсця? А трохи зазнати несподiваного квартиранта не можна? Самi виннi. Пiд руку попався колючий плiд дерева i не роздумуючи, запустив у зухвалу зграю зiрваним фруктом. Ображено каркаючи, пташки вiдлетiли убiк, але спроб дати спокiй не побажали.
  Тепер зграя дружно бомбардувала непроханого гостя, вмiстом шлункiв з недосяжної висоти, пiкiруючи над макiвкою. Кмiтливi пташки застосували килимове бомбардування - стрiлянина по площах, а не за метою. Снайперська влучнiсть - низька, але кiлькiсть завжди переходить у якiсть. За кiлька хвилин кiлька випадкових влучень розповзлися по волоссю голови i оголеному тiлу смердючими плямами. Пташина банда пiдбадьорилася досягнутим успiхом i тепер виходила на масоване бомбардування по черзi. Знизу долинало хрускiт кори i пихкання розлюченого звiра, зверху продовжували сипатися неприємностi. Що станеться спочатку? Покриюся смердючим пташиним послiдом i помру вiд ядухи, або разом iз деревом впаду на снiданок рогатої бестiї? Бути, чи не бути? Ось у чому питання, коли вирiшуються питання свiтобудови... Не в той степ галопом мчати думки,
  Пташиний послiд заважав зосередитись i вибрати варiант порятунку. Пасти пiд зубами, копитами розлюченого парнокопитного i померти болiсною, але гiдною смертю? Задохнутися смородом - з надiєю продовжити ненадовго життя, але зрештою пiти в небуття зганьбленим, обкаканим по вуха?! Нiзащо! Як казав один великий демiург, чийсь сучасник, - Всiх уб'ю, один лишусь!
  Якщо рогатiй психi стрибнути на загривок, що з ним буде? Тяжко. Осiдлати i пострибати, доки не заспокоїться. Шия у звiра коротка, копита знизу, волохата моталка ззаду небезпеки не представляє, а моїм спритним рукам, яка рiзниця за що триматися, за гiлки, чи рiг єдинорога? Нехай не ковбой, але єдибий, перший у свiтi...
  Запустивши в пiкiруючих пернатих, черговим колючим плодом i налякавши на мить зграю, влучно примiрявся, i попрощавшись з життям, зiстрибнув на спину кривдника. Ноги вдарилися об спину тварини, роз'їхалися в рiзнi боки i всiєю вагою свого тiла я приземлився на рудимент. Вiд нестерпного болю, заволав як недорiзаний i геть-чисто забув, що саме робити далi. Чи хапатися за вуха, чи за прищемлений вiдросток, не придумавши нiчого розумнiшого, вирiшив просто померти безвiсним героєм. Прощавай батяня - комбат, твої солдати виконали обов'язок до кiнця. I дорога не дiзнається, який танкiста був кiнець.
  Рогата худоба, поки я прощався з життям, i кричав вiд болю, не гаяв часу. Моторошно злякавшись, коли на неї впав з дерева ненависний ворог, ударивши всiєю вагою тiла, задерла хвiст трубою вгору, випустила струмiнь вчорашньої вечерi, i впала як пiдкошена на землю, пiд понiвечене зубами дерево, сумно проблискуючи останнє - пробач.
  Вмирати ще рано, але боляче... Що ж за проклятий рудимент, якi муки вiд нього терплю... Перемагаючи бiль, повiльно сповз iз поваленого ворога i спробував стати на ноги. Страшачись побачити наслiдки приземлення, обережно перевiв погляд униз.
  Могло б бути гiршим. Головне, щоб костюмчик сидiв. Розчавлений орган швидко розпухав i синiв, нагадуючи баклажан. Вiн баклажан, а я баклан. Але ворога перемiг. Звiр сiпнувся ногою востаннє, а потiм закотив жалiбно карi очi в блакитне, безхмарне небо, прощальним, скляним поглядом.
  Вiддав звiриному боговi душу. Вiдкинув ковзани та копита. Вибач, не винен, так вийшло. Доля. Перемагає найсильнiший, найрозумнiший, найхитрiший i пiдлий.
  Вiддамо ворожому трупу останню вiйськову честь i заберемо вiйськовi трофеї. Переможець завжди повинен щось забрати у поваленого ворога, iнакше перемога не в кайфi.
  Так заведено з давнiх часiв, коли кримiнальники-рецидивiсти, прирiзавши випадкового перехожого в темному пiдворiттi, забирали нехай драну шапку та останню дрiбницю з кишень жертви. Iнакше чим хвалитися перед нащадками, невдахами, прокурорами та суддями? Речовi докази - насамперед Фом невiруючих, лише вiдбитки пальцiв треба знищувати дома подвигу. Непогано б зняти шкуру i опудало зробити. В крайньому випадку, голову вiдкрутити i повiсити над камiном. Сидиш бувало в старостi, в м'якому шкiряному крiслi перед жарким, камiнним полум'ям, руки закутанi в м'який плед, грiєш у долонях - келих з коньяком, вiдпиваєш дрiбними ковтками, лiниво закушуєш, поглядаєш на голову поваленого ворога, в ряду iнших . Як молодi ми були, як щиро ходили лiворуч, праворуч i кругом...
  Башку не вiдкрутити, сил не вистачить. Без пiдручних iнструментiв i робити нiчого. Але й без трофею нiяк. Рiг йому вiдламати? Йому рiг уже не потрiбен. У своєму звiриному потойбiчному раю, скакатиме як новенький. Тiло нове нададуть, не ношене. Там нiчого хворiти не буде, страждань немає, а свiжої, смачної трави по вуха. Пасись на задоволення i бебекай алiлуй небесному пастуху.
  Бiль повiльно вiдступив, але штука спалахнула i почервонiла. Як тепер ходитиму? Втiкати вiд небезпек? Як жити пораненим та убогим? Хто дасть лiкарняний та виведе на iнвалiдну групу? Довiчна пенсiя нам не завадила б.
  - Вася тримайся! Нашi на пiдходi, оминають гада з флангiв! Смерть ворожим окупантам! Ур-ра! - долинув знайомий голос. Пегасенок iде на допомогу? У кущах пролунав трiск гiлок i на галявину вискочив розпалений Кузя, розмахуючи величезним цiпком. Побачивши цiлого i неушкодженого вiтчима, а поряд пiд деревом, що валявся без руху однорогого ворога, Кузя миттєво перестав кричати i застиг як Мiдний вершник, на заднiх копитах з цiпком наперевес.
  - Спасибi пасинок, за допомогу, але ти трохи спiзнився. - Отруйно сказав я, продовжуючи триматися за забиту промежину. - Надто довго обходив супротивника з флангiв. Справжнi герої завжди йдуть в обхiд?
  - Ага. Нi фiга собi .... Як ти його замочив? - здивувався Кузя, опускаючись на чотири копита. - Голими руками перемiг?
  - Навiщо руками? Ще крутiше. - розвiв руки i показав чим саме, гордо прокоментувавши. - Вiн навiть нявкнути не встиг, як упав убитий знаряддям. Стала в нагодi марна штуковина. Виявляється нею не тiльки кущi поливати, а й при нагодi вдарити кривдника. Замочити ворога над фiгуральному, а прямому сенсi. Фенiту ля комедiя та трагедiя. Ще трохи мiзками попрацював та iншими частинами тiла.
  - Ох i крутий татусь. - Кузя захоплено похитав головою, пiдходячи ближче до тiла поваленого ворога. - Дякую за смiливiсть. Був би генералом - медаль би вручив. За хоробрiсть. Так i треба вовку ганебному, знатиме проклятий ґвалтiвник, як на маленьких лiзти.
  - Ти стрiлки лiворуч не переводи. Чесно розповiдай, як безвинного звiра образив. Чим тварина спровокувала?
  - Як можна тато? - Кузя витрiщив безсоромнi глядалки. - Так ми Кузi - невиннiсть та поряднiсть. Невже не знаєш?
  - Ось що знаю. Визнавайся нестерпний мутант, iнакше суворо покараю, мало не здасться.
  - I як покараєш? - посмiхнувся Куртуаз, вiдскакуючи про всяк випадок убiк. - По хвосту вiдшлепаєш, або позбавиш обiду?
  - Цивiльних прав позбавлю. - грiзно пообiцяв пегасенку, намагаючись тихо пiдкрастись, вiдволiкаючи розмовою. - I батька з гори викличу. Iди сюди гаденя. Чи не посилюй провини, чесно зiзнайся, навiщо козла розлютив?
  - Ти спочатку спiймай. - Кузя показав рожевий язик i вiдбiг ще далi. - Я не козел однорогий, мiркування є. Не гiрше за твою.
  - Не виводь iз терпiння Куртуаз. Зiзнавайся щиросердно прийомному батьковi, iнакше в кут поставлю.
  - Куди? - злякано насторожився Кузя. Ага. Не такий i розумний малолiтнiй злочинець-мутант, щоб у розумi з Васею змагатися. Намагаючись зберегти грiзний вигляд, знизав обкаканими плечима, i загадково посмiхнувся.
  - А ось туди. Даю останнiй шанс для щирого каяття. Розповiдаєш, що накоїв, не караю. Слово честi. А якщо нi, то будеш мучитися в кутку. довiчно.
  - Чорт iз тобою, твоя взяла. - зiтхнув Кузя, покаянно опустивши кучеряву голову. - Я хоч i розумний, але з вами - челев'яками, не потягатись у гидотi. Пробач тату. Моя вина, за хвiст звiра смикнув. Жартувати хотiв, а однорогий дурень невiдомо на що образився. Звiрина тупа - жартiв не розумiє.
  - Ти хоч розумiєш, що накоїв? З твоєї милостi, єдинорiг життя втратив. Зовсiм. Добре, що я розумний i кмiтливий, а то б вiн насадив по самi гланди.
  - Так, зрозумiв, зрозумiв, бiльше не буду. - Кузя нетерпляче брикнув копитами. - Тiльки врахуй тата. Я його тiльки за хвiст смикнув, а ти його... i того. Перевищив необхiдну самооборону. Обтяжливi обставини. А що таке кут, куди ти мене хотiв поставити?
  - Ну... це... - невиразно покрутив у повiтрi пальцями. - Страшна штука, але насамперед при вихованнi неслухняних дiтей. Гiрше тiльки Бабайка i Баба-Яга з сiреньким дзиґом, що хапають за бочок. Пiсля хапання за дiжку дiти зазвичай стають нервовими шизофрениками i писаються в лiжко. Зрозумiв? Зрозумiв майбутнi муки? А щодо необхiдної самооборони, вилами на водi написано. Живих свiдкiв немає, i якщо тiло прикопати землею, те й доказiв не залишиться.
  - Це стiльки працювати, мало не здасться. - засмутився Кузя. - I питання, чим копати? Мої копита нiжнi, для земляних робiт не пристосованi. До речi, як варiант - можна голову звiровi вiдiрвати i в iнше мiсце сховати. Нехай доведуть, що це тiло козла, а не якась iнша тварина. Так завжди роблять закоренiлi злочинцi, а менти вiдкладають справу в довгу шухляду, поки тiло не знайдуть i не зберуть в одне цiле. Ось такi закони правосуддя.
  - А ти звiдки знаєш? - насторожився я. - Нещодавно вилупився з яйця, а мiркуєш як затятий рецидивiст-вбивця.
  - Спадкова пам'ять. Гени. - Кузя обмахнувся хвостом вiд настирливих кровососних. - Як запропонований варiант знищити докази?
   - Заслуговує на розгляд, хто буде голову вiдривати?
  - Хто дiвчину пригощає, той дiвчину танцює. - помiтивши незрозумiлий погляд, Кузя досить розсмiявся. - А ти думав, один розумний? Коротше вiдривай голову, а м'ясо зжеремо, не пропадати ж добру?
  - Думка цiкава. - повернувся до трупа i з сумнiвом оглянув звiра. Здоров'яна тварюка. Схопивши за вуха цапа, спробував згорнути голову набакир. Сил ледь вистачило, щоб загнути голову до спини, але не бiльше. Взявшись за рiг, обома руками, спробував ще раз. Несподiвано хруснуло й кiстяний, жовтий рiг залишився в руках, вiдламавшись бiля морди звiра.
  - Васю, не займайся нiсенiтницею, голову вiдвертай. - втрутився Кузя, з цiкавiстю спостерiгаючи, як намагаюся впоратися з тяжкою роботою. - Зубами спробуй горло перегризти.
  - Ага, ти ще запропонуй рудиментом обробити. - огризнувся на дурницi порадника, уважно розглядаючи рiг.
  Гарна штука. Довгий як рука i гострий як iкло. Порожнiй усерединi, з маленькою дiрочкою на кiнцi. Так... якби звiр наздогнав, то зараз, як шматок шашлику, висiв на гострому шампурi. Спробував переламати рiг навпiл, але не вийшло. А якого хрiна, ти вiд морди вiдпав? Дозрiв чи що? З усiх цих хряпнув рогом об дерево, але, вiдскочивши вiд стовбура, залишився цiлим.
  Ви хотiли трофей, ви його здобули, дядько Вася. Перевернувши рiг вiстрям до себе, дунув у дiрку, очищаючи рiг вiд смiття. Несподiвано пролунав гучний трубний звук. Вiд шуму мало не впустив рiг на землю. Очманiти, не встати. Дивовижна рiч, цiкава. Шкода марна... До речi, чому марна? Дуже корисна. Тепер я читець, жнець та на трубi iгрок. Усiм абзець. Було, але матом лаятись не варто, особливо в присутностi погано вихованих прийомних дiтей. Навчити дурня дуростi - справа нехитра, вiдучити назад - сiм потiв скинеш.
  -- Нiчого собi. - захопився Кузя. - Дай спробувати.
   - А що треба сказати, коли щось просиш?
  - Кончай приколюватися тата. Як вмiю, так i прошу. Ну, дай дунути в рiг. Жаль, чи що?
  - Треба коли просиш, казати - дайте будь ласка. З твоїм вихованням ще працювати та працювати. - Тяжко зiтхнув, простягаючи рiг Кузе. - Дуй обережно i тихо, а то зламаєш.
  - Не боїсь тато Вася. В моїх руках, як за кам'яною стiною. - заспокоїв мене Кузя i вихопивши рiг вiдбiг убiк тренуватись.
  Чим би дитя не тiшилося, аби не плакало, заспокоїв себе народною iстиною i став вивчати труп далi на предмет, щоб ще вiд нього вiдламати. Поки намагався вiдкрутити копита та хвiст, Кузя навчився видавати музичнi рулади на звiриному розi, розлякуючи живнiсть. Каркаючi, летючi кривдники - лайнометатели, приведенi в сум'яття вiд гучного вию, безглуздо замiтали в небi, вiд страху бомбардуючи околицi дерева. Молодець пасинок - так їм i треба. Не Бетховен звичайно, але нiчого.
  Не придумавши нiчого кращого, вiдтягнув звiра до кущiв i закидав торiшнiм листям та пожухлою травою. Замаскував. Нехай полежить, вiдпочине, а якщо знайдуть, то я тут не до чого. Моя хата з краю - нiчого не знаю. Нiчого не чую, нiчого нiкому не скажу.
  Десь вдалинi пролунав у вiдповiдь трубний рев. Олес. Догрався трубадур. Тепер точно не вiдкрутитись.
  - Кузя отас! Припиняй дудiти у трубу! Добавився придурок? - заволав на пасинка. - Шуба нам повна, вiд пiсеньок! Робимо ноги, поки менти ганебнi не замiли!
  - А що особливого? - образився Кузя, але дуть у рiг перестав. - Подумаєш, кiлька разiв дунув. Але ти помiтив, який чудовий музичний слух? Без жодної консерваторiї рулади виводжу. Мутанти - талановитi у всьому.
  - Досить балакати, термiново змотуємось. - перебив Кузю, уважно оглядаючи мiсце злочину. Якщо не брати до уваги трохи прим'ятої трави i купку листя пiд кущами, то бiльше доказiв не спостерiгалося. - Слухай алiбi. Якщо зловлять, то ми одне з одним не знайомi, а тут виявилися випадково. Зрозумiв?
  - Без ринку. - погодився Кузя i кивнув на рiг. - А з цiєю штукою робити? Жаль викидати, господарствi знадобиться. На музичному iнструментi стiльки бабок забавляємо - мало не здасться... Я невимушено граю, ти голосно спiваєш i канкан танцюєш. Вокально-iнструментальний ансамбль iменi пiснi та танцi. Музикантам - лабухам завжди бiльше милостинi подають, нiж звичайним жебракам. Давай рiг, iз собою заберемо?
  - Менестрiль вiдморожений? Речовий доказ залишати при собi? - Покрутив бiля вуха пальцем. - Ти ще на лобi напиши - ми вбивцi. Мiсцевих законiв не знаємо, звичаїв не вивчали, традицiй не знаємо. Що за аборигени, вкрите мороком. Раптом жителi - пегасо-людожери, а музика викликає пекучу алергiю? А якщо худоба була священною твариною? Живий тотем невiдомого божества? Розшматують на дрiбнi шматочки i роги пошмагають.
  - Добре Добре. Переконав. - зiтхнув Кузя, з жалем оглядаючи рiг. - А можна приховаю в затишне мiсце? Сподiваюся, розлучаємося з рiччю ненадовго, потiм повернемося, заберемо.
  - Добре, але тiльки... - На краю галявини з'явилася нова iстота. - Усi Кузя приїхали. Готуйся до пригод. Здоров'я Маша, - я Дубровський.
  
   РОЗДIЛ 5.
   - Пошту ще не брали?
   - Чекаєш повiстку вiд друга з вiйськкомату?
  - Сплюнь. Шеф зранку скаржився, що по милу нiчого прийняти не може. Контракт важливий чекає.
  - Почекає, не переломиться. Ми ж чекаємо, коли вiн затримує зарплату?
  - Логiчно. Ще по сигаретi?
  
  Iстота трохи схожа на мене, але страшна i жахлива. Волосатий, кудлатий, кудлатий. Огидне видовище перший i всi подальшi погляди. Яскраво-червонi, набряклi губи вискаленого рота, як згусток кровi, фiолетовi круги пiд величезними глядачками, на блiдо-рожевiй фiзiономiї. Довга грива, жовтої вовни, сплутана в товстi джгути, висiла нижче за пояс. Але найогиднiше були пальцi на руках. Як i рота, вони переливались на сонцi кривавими вiдблисками.
  Червоне - для нормальних людей - небезпечне. Що нагадує неповна пам'ять? Зелене - йди спокiйно прямо, жовте - увагу, а червоне - на мiсцi стiй. Вiдстою. Про що попереджає червоне свiтло? Небезпека, лють, збудження, салат з помiдорами, вершки з полуницею, сонечко i червонi лiхтарi в червоних кварталах Амстердама, де однi iстоти невiдомо якої породи, заманюють у свої тенета невиннi жертви. Тих, що клюнули на приманку, затягують у глибокi, затишнi нори, роздягають догола, довго i нудно стрибають по всьому тiлу, азартно, але удавано пихкають, доводять до несамовитостi марною фiзкультурою, а потiм позбавляють життєвих сокiв. Вампiри. Канiбали? Господи, куди ми потрапили...
  Шкура на iстотi, бiла як снiг, але розiрвана в кiлькох мiсцях, оголює лисо, гладке тiло, без жодної волосинки. На довгiй, худiй шиї, блискучi камiнцi на нитцi. I як апофеоз кошмару - два великi шкiрянi нарости нависали над животом ледве прикритi шкурою, перетягнутою блискучою стрiчкою з висюльками. Як i я - мутант iз каструлi бабусi? Бiдна, жахлива iстота, як ходить iз двома горбами на грудях? Тут, мiж нiг - мiшок з вiсюлькою в п'ять разiв менший i то заважає ходити, а яка iстота? Центр тяжкостi змiщений уперед, живота не видно. Мимоволi станеш злiсним монстром, тягаючи цiлими днями тягар перед собою. Хоча... є щось привабливе i дивно привабливе в її пружних горбах... манливе i кличе... Стоп! Прокидається лiва половина голови. Дивний зв'язок, але чому саме зараз i лiворуч?
  Iстота оголила бiлi зуби. Намагаючись зберегти гiднiсть, теж ощерився i прийняв бойову стiйку, звично закриваючи слабку, поранену крапку на тiлi. Чесно кажучи, стало невiдомо чому соромно за свiй безглуздо-оголений вигляд. Нам би краватка та капелюх... Чи щось iнше? Раптом це я - ущербний, з причиндалами мiж ногами, а воно, є сама досконалiсть i краса з горбами на грудях? То створила мати природа - мати її, а зi своїм статутом та в чужий, жiночий монастир? Яких тiльки виродкiв не виробляє життя на планетi, i даремно кажуть, що некрасивих тварюкiв не буває, що все в пiдмiсячному свiтi гармонiйно, iснує лише нездорова обивательська упередження... Так виникає расизм, фашизм, сiонiзм, комунiзм i тричi проклятий апостолом Марксом-Енгельсом , - мiжнародний iмперiалiзм. Ах, так - ще антиглобалiзм та антиамериканiзм.
  - Привiт подруги. - Привiталася iстота, продовжуючи щерити зуби. - Єдинорога не бачили? Повз нiхто не пробiгав?
  Ошалети, воно ще й розмовляє. А в худеньких, але мiцних ручках такий же рiг, як у нас. Мабуть, теж убивця. Агресивна iстота, треба триматися на сторожi. Але як? Не робити рiзких рухiв, не дивитись у вiчi, дати шматочок для частування. Пiдняти руки вгору та здатися на милiсть переможця. Поки болiсно розмiрковував, що робити, iстота нетерпляче переступила з ноги на ногу i сплюнувши крiзь зуби, роздратовано перепитала, звертаючись до мене.
  - Ви що - глухонiмi? На пальцях треба пояснювати?
  - Так. Не не. Нiкого не бачили. Ми тут випадково опинилися i один одного нiяк не знаємо, правда чотириногий громадянин? - Вийшов зi ступору i обернувся до Кузи, натякаючи на попередню домовленiсть. - До вас юнак звертаюся, не чуєте чи що?
  Кузя теж стояв як укопаний, широко розкривши рота i витрiщивши здивованi очi на страшилище. Бач, як дитина злякалася, аби дурниць зi страху не наробила. А того гiрше - не видав би таємницю. Правильно кажуть досвiдченi урки - свiдкiв треба прибирати. Немає людини - немає проблеми. Але як дурня прибереш, у ньому вже живої ваги бiльше, нiж у менi? Разу в два з половиною, крiм вчорашнього та ранкового обiду бананами? Та й куди саме прибирати, що злочинцi мали на увазi? У шафу складати? У кущиках маскувати? Довелося повторити фразу голоснiше, щоб привести пасинка до тями.
  -- Молода людина! Оглох?
  - Чого Вася? Ах, ну так. Я тут, як i вiн, зовсiм випадково. - Дозвольте познайомитись - Куртуаз. Старовинний Пегасiй аристократичний рiд. Дiвчина, а вас як звати?
  - Свiтлою Рудою кличуть. - Неохоче представилася iстота, почухавши лiвий горб кривавими кiгтями. - Наше плем'я з одних Свiтлонь складається. Родове iм'я. На честь Свєта названi. Пiвденного. Тут, за струмком живемо. Мiсцевi. Дiвчини-мисливцi. А ви як бачу - чужинки? Яким вiтром занесло у нашi краї?
  - скакали проїздом. - Кузя опустився, молодцювато випнувши груди i життєрадiсно перебираючи копитами, задер хвiст. - Ви сьогоднi ввечерi випадково нiчим не зайнятi? Чи вiльнi?
  - Поки проклятого цапа не впiймаю, у стiйбище не повернуся. - Iстота важко зiтхнула, струснувши жовтою гривою та шкiряними горбами. Зачаровано простеживши поглядом за коливанням пружної плотi, дiйшов певного висновку - є, є певна естетика та краса у грудних мiшечках. - Колектив третiй день, без м'ясного сидить. Банани впоперек горла встали. Ще трохи i станемо вегетарiанцями, а нам нiяк не можна без бiлкiв i вуглеводiв. Звiрiємо до худоби, вiд овочiв i фруктiв. Значить, не бачили єдинорога?
  - Вибачте будь ласка. - втрутився у розмову, перехоплюючи iнiцiативу. - У ваших краях, за випадкове браконьєрство, каральних заходiв, не передбачено?
  - Чому? Як належить iснуємо. За встановленими кримiнальними законами та давнiми звичаями. Ми не дурнi набитi, без правил iснувати. Живемо, як заведено, в iнших племенах. Хто на нашiй територiї полювати без лiцензiї, того в котел, а череп i скелет на тин перед сiльськими воротами. Що б ворогам не кортiло. А чого ти питаєш? До речi, тебе як звати? - Iстота зморщила гидливо нiс, критично оглядаючи з голови до нiг. - Дивна ти тiтка. Страшна, як смерть, плоскогруда. Зачiски - нi, стрижена, брови до пiдборiддя. Ноги та груди волохати, епiляцiю не робила, не фарбована, неманiкюрена.
  - Чого манiкюрено? - Не зрозумiв.
  - I парфумерiя не на висотi. - Свєтка затиснула носа пальцями i зробила несподiваний висновок. - Iз закордонних профурсеток, мабуть, чи хворiєш чим? До знахарки-гiнеколога давно не ходила?
  - Нi, здоровий тiлом i духом, тiльки на голову часом слабкий, пам'ять вiдбило при народженнi. Дозвольте представиться, - Василь Iєновiч Кастрюлькiн. - хитнув молодцювато головою. Вона пред'являє претензiї щодо зовнiшнього вигляду?! На себе дивилася б уважнiше. Нехай голий, але виглядаю краще. Але ображати господаря завчасно не варто. На чужiй територiї перебуваємо. Нехай думає що хоче, нам якась рiзниця? Разом яйця не висиджувати. Намагався вiдповiсти культурно та ввiчливо. - А щодо дивного зовнiшнього вигляду, не обессудьте. Як то кажуть - на смак та на колiр товаришiв немає. У нашому племенi всi такi. Порода iнша.
  - Ну-ну... - Свiтка-Руда поблажливо хмикнула. - Дикi, одне слово. Цивiлiзацiєю обiйденi. Вогонь знаєте? Арифметику?
  - А то. I про корiнь гiпотенузи чули. - Згадавши про каструлю на розпеченiй плитi, ледь не вилаявся вголос. Намагався перевести розмову в iнше русло. - Сьогоднi хороша погода. Скажiть, будь ласка, що ви з однорогами робите? Звiр тiльки для їжi необхiдний?
  - Не без цього. - погодилася господиня. - Не пропадати ж добру? Знову ж таки шкура, роги, копита, хвiст. Все йдеться. Безвiдходне виробництво. Спочатку часiв по-iншому iснували. Як точно, нiхто не пам'ятає, чутки, мiфи та бабинi плiтки. Старi розповiдають, спочатку єдинороги були iз золотими рогами, а зловити могла лише непорочна незаймана. Хто така незаймана, з чим їдять, навiщо золотi роги, вже нiхто й не знає. Потрiбно i все. Як закон всесвiтнього тяжiння. Спочатку так i робили. Ловили звiрюгу живцем, роги обламували i вiдпускали. Звiр само собою гинув вiд болю та втрати кровi. Труп гнити залишали, роги в печеру складали, доки повнiстю не заповнили. Поступово звикли до азартного полювання, а потiм i м'ясо в справу пiшло. Зайнятися крiм полювання нема чим. Ну поспiваєш увечерi бiля вогнища, пiснi про сумну бабину частку, поплачеш для душевної радостi, позласловиш про сусiдки для задоволення та спати. Туга. Затятi мисливцi - це коли завжди полювання, але не ясно чого саме. Толку вiд безглуздої роботи, якщо зi шкiри можна сшити сукню, з м'яса суп зварити, шашлик засмажити, ковбасу копчену, сосиски знову ж таки? З кiсток та копит клей варимо, холодець. Рогам iнше застосування знайшли, але вас не стосується. З'явився новий сенс життя. Так i живемо. Одне погано, однорогiв стає дедалi менше, а народ звик до м'ясної їжi. Так кажете, не бачили, куди звiр втiк? холодець. Рогам iнше застосування знайшли, але вас не стосується. З'явився новий сенс життя. Так i живемо. Одне погано, однорогiв стає дедалi менше, а народ звик до м'ясної їжi. Так кажете, не бачили, куди звiр втiк? холодець. Рогам iнше застосування знайшли, але вас не стосується. З'явився новий сенс життя. Так i живемо. Одне погано, однорогiв стає дедалi менше, а народ звик до м'ясної їжi. Так кажете, не бачили, куди звiр втiк?
  - Як вам i сказати .... - Перезирнулися з Кузей. Пасинок скорчив фiзiономiю, даючи зрозумiти, що настав час зiзнаватися. Щиросердне визнання полегшує не гiрше за проносне. Набравшись смiливостi, зiзнався. - Тут таке дiло... Коротше менi здається, що його хтось убив до нас. Тiло в кущиках валяється.
  - Де? - пожвавiшала Свєтка, оглядаючись на всi боки. Поклавшись на долю, показав пальцем, де саме лежить звiрюга. Горбато-груда мисливиця жваво пiдбiгла до купки i розворушив дiловито горбок, розчаровано вилаялася. - Козел забирай. Хтось уже рiг обламала, пiд корiнь, а кров не випустила.
   - Це не ми!
  - Ясно, що не ви. - зневажливо хмикнула мисливиця. - Тут вправнiсть потрiбна, вмiння. Вiдповiдний iнструмент для лову. Ех, мало не пропало м'ясо. Ну нiчого, у нас не пропаде...
  - Так ви Свiтлана не вiдповiли, чим займаєтеся сьогоднi ввечерi. - знову влiз у розмову збуджений Кузя. - Прогуляємось увечерi до ранкової зорi? Пiснi хором поспiваємо, частiвки, в кущики сходимо...
  - Куртуазе, менi здається, ти кудись збирався йти? - квапливо перебив схвильованого пегасенка. Два днi вiд роду-племенi, а спритностi як у дорослого. Та й на фiга горбата страшилка? Знайшов з ким пiснi пiд кущами спiвати... Невже не розумiє, нам мисливцем не по дорозi? Прокашлявшись, обережно додав, машинально подивившись на порожнє зап'ястя руки, наче там щось було дуже цiнне i потрiбне. Загадковий безумовний рефлекс, чи Швейцарський Наручний Роллекс? - О-о-о, часу скiльки... як пiдзатримався... Шкода, але настав час вирушати додому. Радi були з вами познайомитись. До побачення Руда Свiтлана. Привiт племенi та iншому народовi.
  - Навiщо передавати чужi вiтання? - Суворо вiдповiла мисливиця, дiстаючи з вирiзу на грудях, гострий нiж i сiдаючи навпочiпки перед мертвим звiром. - Самi передасте. В гостях вiдпочинете.
   - Але ж...
  - Нiчого не знаю. - перебила мисливиця, холоднокровно перерiзаючи горло мертвому звiровi. Хлинула струмком кров, оббризкавши голi ноги. - Розкажете дiвчатам, хто такi, яким вiтром занесло на нашу священну, недоторканну територiю. Чому виявилися поряд iз загиблим однорогом. Пред'явiть документи. Вiзу, паспорти. Як належить пiд час вiдвiдування закордонної держави.
  - Навiщо формальностi? - улесливо посмiхнувся тiтоньцi. - Нiкого нi, ми самi... Пропоную розплатитись на мiсцi. Вам добре i нам непогано.
  - Так-так... - Мисливець повiльно випростався, недбало витер лезо ножа об шкуру мертвого звiра, холодно подивився в мої глядалки i шкiдливо простягнув крiзь нафарбованi губи. - Хабарi пропонуємо посадовiй особi пiд час виконання?
  -- Ви що?! Якi хабарi? Чиста подяка!
  - Чого чого? Подяка? - Нiж блиснув на свiтлi, пустивши сонячного зайчика. Нутрощi миттєво наповнилися вчорашньою водою i дуже захотiлося вiдлити. Приїхали. Вiк свободи не бачити. Попалися як двi лохи на Запорiжцi. Неправильно дiяв. Треба було мисливцю убiк вiдвести та шепнути на вушко привабливу пропозицiю. Правильно нагадує пам'ять. Третiй зайвий. Навiть давнi, безстрашнi даiшники - мiфiчнi герої дорiг та автострад, нiколи не ризикували при стороннiх очах та вухах. Знає третiй - знає i свиня, у моєму випадку - Пегасенок Кузя. Це бджiлки беруть хабарi нектаром з квiточок, але вона - виконавча дурниця, її робота - у вулик мед тягати.
  -- Звичайно звичайно. Я нiчого поганого не мав на увазi.
  - Зате я ввiв би... - мрiйливо протягнув Кузя, обсмикнувшись на мисливницю, невiдомо що маючи на увазi туманнi натяки. Бач, проктолог знайшовся. - Так сказати - що маємо, те i вводимо... Грайливий амурний, галантний гумор. Ха-ха-ха... Жарти.
  - Ану припинити розмовники! - Горба нахмурилася. - Все з вами ясно метелики. Ви ворожi шпигуни, прибули в чуже плем'я, щоб вивiдати вiйськовi секрети. Руки вгору! Вважаю до трьох! Раз...
   - Свiтла, ви неправильно зрозумiли...
  - Ще як правильно, диверсанти - шпигуни! Руки вгору - сказала! Стрiлятиму, вовки ганебнi!
  - Свiтла, ви грiзний товаришу, але стрiляти... - Поблажливо посмiхнувся, схрестивши руки на грудях, демонструємо безстрашнiсть i нахабно оглядаємо мисливця з усiх бокiв. - Явний перебiр. Яким мiсцем стрiляти зiбралися? Мухлюєте дамочка. П'ятий туз у рукавi?
  - У досвiдченого мисливця та палиця стрiляє. - парирувала Свєтка-Руда. - Припинити розмовники! Перший пострiл у повiтря, другий на поразку!
  - Не треба стрiляти, здаємось на милiсть переможця. - Подолаючи збентеження, задер руки вгору, виставляючи на загальний огляд опухлий рудимент. Чорт iз нею, нехай милується знаряддям злочину. Кузя за компанiю задер руки, переднi копита i про всяк випадок пiдняв хвiст.
  Мисливець здивовано свиснув, побачивши покалiчений орган, безсоромно витрiщила очi, i плюхнулася задом на землю, вганяючи в червону фарбу сорому. I було вiд чого. Вiд перенесеної травми, рудимент спалахнув i безглуздо стирчав паралельно землi, не гiрше за довгий рог убитого цапа. Тепер прийшла Кузiна пора заздрити чужим розмiрам. Ранiше, коли мiй орган був у нормальному, безвiльному станi, невеликi розмiри спокiйно дозволяли маскуватися у волохатiй рослинностi мiж нiг, але тепер...
  Звiдки тiльки взялися сила та мiць? Звичайно постраждали, але все ж таки... Ще недавно безвiльний порох, i раптом - сталь, чавун! Ще б пак знати, для чого призначений, крiм замочування ворогiв i вiдливання води з органiзму, але вже неодноразово думали i придумали. Є iдея - використовувати замiсть вiшалки. Вiдкриваються великi переваги. Повiсив авоську з продуктами, або важкий портфель на персональний гачок, йдеш весело посвистуєш на дорозi i насолоджуєшся життям. Руки вiльнi. Гуляєш спокiйно вулицями, хочеш пиво пий, цигарку покурюй, друг зустрiвся - сердечно привiтався, проблеми виникли - пояснив на пальцях урцi ганебному - козу зробив, або в натурi, послав подалi розпалюванню пацанською. Прийшов у театр, до друзiв-родичiв, численнi гостi томяться у передпокої, а ти з особистою вiшалкою, проходиш вiльно до зали. Не треба в гардероб пальто здавати, жарко стало - пiджачок на плiчка, акуратно повiсив на особистий гачок. Рiч не пригадується, не пропаде. Краса. Або використовувати як стiнобитний таран. Пiдходиш до зачинених дверей, руки зайнятi продуктами - ну дуже важка вага. Бдинсь - штовхнув iнструментом, що стирчить, i входиш у квартиру. Заощаджуєш силу i час. Iще iдея. Лежиш на диванi i не тримаєш книгу в руках, а вживаєш рудимент як зручну пiдпору. Знай собi, жуй чiпси та пальчиком сторiнки перевертай, знання на задоволення. Заощаджуєш силу i час. Iще iдея. Лежиш на диванi i не тримаєш книгу в руках, а вживаєш рудимент як зручну пiдпору. Знай собi, жуй чiпси та пальчиком сторiнки перевертай, знання на задоволення. Заощаджуєш силу i час. Iще iдея. Лежиш на диванi i не тримаєш книгу в руках, а вживаєш рудимент як зручну пiдпору. Знай собi, жуй чiпси та пальчиком сторiнки перевертай, знання на задоволення.
   Додумати не дали, повернули у сувору реальнiсть.
  - Очманiти не встати .... - Злякано простягла Свiтлана-мисливиця i нервово, безглуздо хихикнула. - Баба з рогом...
  - А в чому, власне, справа? - не зрозумiв гумору. - Ви що, нiколи подiбних штучок не бачили? Хiба у вас його немає, пiд вашою е...?
  - Спiдницею? - уточнила Свiтлана-мисливиця i зневажливо пирхнула. - Була потреба. Досить того, що груди перетягую. Спина болить i шию ломить. Ще не вистачало, щоб мiж нiг роги стирчали. Жах в останнiй стадiї маразму.
  - Подумаєш - рудимент стирчить. - образився на дурне непорозумiння, продовжуючи тримати руки над головою. - Мене у каструлi робили. За iндивiдуальним проектом. Не винен. Це все стара-людожерка з онукою. Домашнє завдання...
  - А в мене теж така штука є. Нiчим не гiрше Васиної фiгнi. - образився Кузя, продовжуючи старанно балансувати на заднiх копитах, виставляючи на загальний огляд обвислi причиндали. - Ми обидва рогатi, тiльки в мене вiн зараз не вартий, нiчого не хоче, але й нiчим не хворiє. Ще молодий, недосвiдчений, однi теоретичнi знання в головi.
  - остаточно збрендила, стара карга. - Вилаялася Светка, не вiдриваючи погляду вiд мого пораненого гачка. - Недарма з ранку, сон поганий снився.... З Куртуазом - конем ясно - єдинорiг - мутант, ми виродкiв у трунi бачили, а ось iз Василiсою треба розбиратися... А не обманюєш? Зiзнайся чесно, сама штучку присобачила, для краси? Прикраси?
  - Думаєте, приколююся, для веселощiв? Чи не натуральний? Штучний? Спробуємо на мiцнiсть? - гордо посмiхнувся, але про всяк випадок вiдступив убiк, беручи до уваги рiшучий характер мисливицi. - Що дивуватися нещасному рудименту? Подумаєш справи - стирчить поранена кiстка, в недозволеному мiсцi. У свiтi багато дивовижного друга Горацiо.... Був би страусом, що говорить, або виродок двоголовий - iнша справа, є над чим приколюватися, та й то, грiх смiятися над убогими iстотами. На себе звернули б увагу. Один - парнокопитний, iнший - грудастий. Набридли ви менi, краще долоньками прикриюсь, вiд грiха подалi.
  - Нi-нi, почекай. Кожна частина тiла служить для чого-небудь корисного. Вуха - для сережок, вiї - для тушi, повiки - для тiней, очима зручно очi робити i ще по сторонах стрiляти, нiгтi на руках - для красивого, яскравого лаку, шия - для намиста, намиста, ноги - для педикюру, брови та пахви - для депiляцiї. Голова - для зачiски, талiя - для ремiнця. Груди - для .... - Свiтлана-Руда задумалася, закотивши очi в небо. - Блiн, забула. Але не важливо. А твоя штука навiщо служить, якщо не для вiчної жiночої краси та прикраси-залякування перед суперницями? Чому вiн тривожного, червоно-фiолетового кольору, як баклажан?
  - Чому? Чому. По кочану. - остаточно знiяковiв вiд безцеремонного розгляду, цiкавого мисливця. - Ви б їм когось прибили на смерть, подивитися, якого кольору була б штука.
   - Ти хочеш сказати, що вбив єдинорога цим цiпком?!
  - А як же. - Прийшли на думку новi знання з родоводу. - Але прошу взяти до уваги ненавмиснiсть убивства. Ее... самозахист без зброї.
   - Якщо своїм рогом - козла на смерть б'єш, то якi ж у тобi сили зберiгаються... Точно не брешеш?
  - Ми, тобто я, нiколи! - гордо вiдповiв рудою. - Чеснiсть - основний принцип iснування!
  - Так? - здивувалася Свєтка. - Тодi тим бiльше треба доставити до племенi. Руки вгору! Хоча... чорт з тобою, прикрийся лопухом та йди так. Тебе - кiнь, що говорить, теж стосується. Крок лiворуч, крок праворуч, стрибки на мiсцi - розглядаються як спроба втечi. Кроком марш уперед! Ах да. М'ясо заберiть, бо менi нести нiяк не можна, я ж конвоїр...
   - I менi не можна, я маленький.
  
   РОЗДIЛ 6.
   - Наш новий комп'ютерник, якийсь комп'ютерний шаман.
   -- З чого ви взяли?
   - Сьогоднi вранцi, у мене знову зламався комп'ютер, то вiн прийшов, щось пiд нiс побурмотiв, потiм мiй стiлець, десять разiв навколо осi покрутив, знову закотив очi, щось побурмотiв пошепки, штовхнув ногою пiд стiл i комп'ютер запрацював!
  - Так? Iдiть працюйте, я сам розберуся.
  
  Погода була чудова - принцеса була жахлива. Дерева зеленiли листочками, небо - бiлiло хмарами, трава - колола нiжки, а ми з Кузею, як два останнi вантажники, тягли на руках мертвого єдинорога. Тяг власне я, на особистому горбi, а Кузя через малолiття притримував тушу за копита, весело крокуючи поруч. Трохи позаду йшла мисливиця, постiйно забiгаючи вперед i кидаючи крадькома косi погляди на мою зброю злочину, загорнуту в лопухи пов'язки на стегнах, чим дуже бентежила i збивала з ноги.
  Намагаючись не помiчати хворого Светкiного цiкавостi, насилу пересував ноги в заданому напрямку. Декiлька днiв як втiк iз каструлi, а пригоди сиплються з вiдра. Помийного. Чому? Що в менi особливого? Навiщо? Я - iстота мирна, невинна. Мене не чiпай i я нiкого не зачеплю. I взагалi я бiлий та пухнастий. Киска. Котик. Котяра. Кошак... але найiмовiрнiше - верблюд. Корабель пустелi.
  Вдалинi з'явилося село Мисливцiв. Огородженi символiчною огорожею, кiлька невеликих будиночкiв з дахами iз трави. Посерединi села невеликий майданчик з палаючим вогнем.
  Бiля невеликих ворiт, прикрашених зав'ялими вiнками, сидiла на лавках охорона i спритно орудуючи невеликими паличками, щось плели з ниток. Помiтивши нас, одна з охоронцiв схопилася на ноги i пронизливо закричала на всю горлянку. Декiлька схожих на Свiтку iстот, але рiзного кольору мастi на головi, вискочили з будиночкiв i скупчилися бiля огорожi, уважно нас розглядаючи. Наш конвоїр пожвавiшала i стала чепуритися на ходу, поправляючи волосся на лобi i струшуючи непомiтнi оку порошинки з одягу.
   - Ну, Кузя, готуйся до чергових неприємностей.
  - Дурниця, де наша не пропадала. - вiдмахнувся безтурботно Куртуаз, з цiкавiстю розглядаючи аборигенiв. - Ого, скiльки роботи, орати та орати. Роботи - не мiрний край...
  - Розмовники! - припинила нас суворим голосом Свiтлана. - На допитi мови розв'яжiть. Ширший крок! Небагато залишилося.
  Тим часом жителi села, уважнiше роздивившись, хто наближається, натхненно завулюлюкали, розмахуючи руками. Нiгтi на пальцях, вiдкидали червонi вiдблиски, вселяючи в голову дуже поганi думки.
   - М'ясо йде!
  - Ну Свiтко молодець, врятувала вiд голодної смертi. Щастить же дурницi...
   - Вiчно їй халява пре.
   - Що робити - нi шкiри, нi пики у дiвки, одна мисливська удача.
  - I правильно, не два зеленi горошки в ложку. - зловтiшно додав хтось у натовпi. - А то звикла - i м'ясо з'їсти та на рiг сiсти. Привела дивовижнi виродки, зайвi роти. Самим їсти нiчого.
  - Її... це мисливський видобуток, нелюди. Свiже м'ясо самостiйно йде на обiд, i закуску на хребтi тягне, ох i хитра... Свiтло! Ти де виродкiв вiдкопала? Чи не отруйнi? На спекотне пiде?
  - Ви ще найголовнiшого не бачили! - весело крикнула Свiтлана, розпрямляючи спину i пiднiмаючи груди, в чому ледь не перестаралася. Диньки пiдскочили вгору i якби не шкура на грудях, то неодмiнно висунулися назовнi. У душi й тiлi щось вкотре ворухнулося свiтле, але зникло. Та й як не пропасти, якщо єдинорогова туша на плечах до землi тягне?
  Заiнтригованi фразою, аборигенки, стали обмiнюватися пропозицiями та уважнiше мене розглядати, намагаючись побачити головне. Дикуни. Нiщо б допомогти вантажнику, дотягнути тяжкiсть, i в спокiйнiй обстановцi прояснити питання. Стиснувши зуби, подолав останнi метри до хвiртки, на одному самолюбствi i ледве скинувши тушу, без сил упав поруч. Пегасенок вiдпустився вiд копит єдинорога, i важко вiддуваючись, витер сухе чоло, нiби вiн, а не я, тягнув вантаж на своїй спинi. Даремно я не послухався Пегаса i врятував мутанта вiд смертi. Якщо вiн з раннього дитинства росте ошуканцем i шахраєм, то нiяке виховання не врятує. природа.
  Тим часом, Кузя не марнував часу, збуджено оглядаючись по сторонах i шарячи безсоромними очима, по голих тiлах одноплемiнниць Свiтлани. А подивитися було на що... та вже...
  Краса, як i потворнiсть, пiзнається в порiвняннi, було б що з чим порiвнювати. Себе з ними та їх iз нами. Мудрено подумав. В очах зарябiло вiд блискучих прикрас на оголених тiлах. Висюльки у вухах, на шиї, на поясi, на ногах, руках, на пальцях. Все блищить - переливається на сонце. Гарно, але строкато.
  Я не виблискую. Погано? Ну цей недолiк цiлком вiдшкодуємо. Обвiшуємося при нагодi брязкальцями. Поїхали далi. Волосся на тiлi у них менше. Проблема вирiшувана. Общипаємо пiр'я, ноги поголимо, брови пiдрiвняємо, волосся виростимо. Дурницi. Перейдемо безпосередньо до тiла. А ось тут непереборнi перепони. Таких горбiв менi не виростити, як втiм i мисливцям не мати вiдросток мiж нiг. Вiдмiнностi мiнiмальнi, а наслiдки - нездоланнi.
  Тим часом мешканки села стовпилися навколо мене i стали уважно вивчати наш зовнiшнiй вигляд. Чим довше тривало огляд, тим бiльше розчарування з'являлося на обличчях мисливцiв.
  - Так... з'являються ж на свiт потвори. - пiдвела пiдсумок найгорбатiша. - Таку красуню, жодна косметика не врятує.
  - А що в ньому особливого? Дурня, як дура, тiльки плоска як дошка i бородатий як вiник. - знизала плечима iнша. - На спекотне зiйде, бiльшого вiд неї i не потрiбно... Брязнулю в горщик, кiнь на стайню.
  - Не знаю як ви дiвчатка, але я цю потвору їсти не буду. - скривила нiс одна з аборигенок. - Смердить сильно.
  - Ви найголовнiше не бачили! - урочисто проголосила Свєтка-Руда i обернувшись до мене наказала. - Знiми лопухи Василя, продемонструй свiй рiг. Нехай помилуються.
   - Що б ви з мене смiялися i хихикали?
  - Впасти порву. - попередила Свiтлана-Руда, подумавши додала. - Некрасиво сказала, вибач. Просто зарiжу i все.
  - Клоуна знайшли? - сумно простяг я, оглядаючи натовп. - Влаштовуємо виставу? Чудово. Панi та панове! Сьогоднi з вами, весь вечiр на аренi цирку.
  - Не виробляйся дурниця, знiмай лопухи. - перебила одна з одноплемiнниць, загрозливо пiднiмаючи спис. - Показуй фiгню дiвчаткам. Тут усi свої, соромитись немає кого i цiну набивати не варто.
  - Добре, вiддаю себе на ганьбу та заклання, але знайте, вашi глузування, для мене нiщо. Гидкий натовп, не образить героя, поки вiн серцем чистий! - Продекламував я, намагаючись зiрвати оплески, що бурхливо переходять в овацiї, але глядачi не помiтили майстерностi артиста, захопленi майбутнiм видовищем. Набравшись духу, рiшучим, гарним жестом зiрвав покривало невинностi, виставляючи на загальний огляд, ображений цiкавiстю плебсу гiднiсть та заплющуючи театрально очi. Лопухи, сумно прошелестiвши реп'ями, повiльно впали на землю.
  Але тиша була вiдповiддю.... Ну, панове, смiливiше, смiливiше. Непритомнiйте, захоплено зiтхайте, смiйтеся врештi-решт. Ось я весь перед вами, вiдкритий як на долонi, готовий до овацiй, трiумфу, провалу та гонiння. Чи не забагато пафосу? Дурницi. Кашу олiєю не зiпсуєш. Високi почуття вимагають високого польоту. Що ж ви гади мовчите, паузу затягуєте, порушуючи пристойнiсть?
  - Ну i? - пролунав розчарований вигук. - У чому прикол? Бридота - гидотою, нiякої естетики.
  - А... тут все було... велике. Як рiг у єдинорога на лобi. - спробувала виправдатися Руда-Свiтка i безглуздо хихикнула. - Вiдпало. Впало. Ось.
  Так Так. Подання провалилося? Не зрозумiв. В чому справа? Довелося розплющити очi i несмiливо подивитися вниз. Потiм довелося розплющити очi на всю котушку i нахилившись розглянути причину провалу. Рудимент одужав i здув до неймовiрно маленьких розмiрiв, представляючи звичайне сумне видовище. Пишатися нiчим, термiново опускаємо завiсу. Пафос змiнюється фарсом.
  - Що тут може вiдпасти, чи впасти? - розсмiялася сама грудаста одноплемiнниця, образливо вказуючи пальцем на мiй низ живота. - Звичайне захворювання. Застуда. А це великий синiй прищ. Їм не милуватися треба, а термiново видавлювати, щоб уникнути iнфекцiї та лiкувати, поки заразу по селi не рознесли.
  - Розмрiялися. Вiн уже одужав!
  - Марiє Iванiвно! Дiвчата! Слово честi, зуб даю! - Руда-Свiтка клацнула нафарбованим нiгтем по бiлих зубах. - Ось їй! Я як перший раз побачила його рiг, трохи свiдомiсть не зомлiла. Як вартовий стояв, не ворухнувшись! Вона їм ще й єдинорога на смерть вбила. Василиса пiдтверди.
  - Ну... - Я знiяковiло знизав плечима. - Як не сумно доводиться визнати, але це правда. Тiльки я не навмисне.
  - Ось цiєю маленькою штучкою, убила цапа? - Натовп дружно переглянувся i зловтiшно розсмiявся. - Що мисливець, що рибалка, правду нiколи не впiзнаєш. Казочники. Брехай та не завiряйся.
  - По-перше, не вона, а вiн! До речi, мiй батько. - уперше подав голос Кузя, перекрикуючи натовп. - По-друге, я не кiнь, не пегас, а нова порода високорозумних скакунiв i в стайню не хочу. Ви що, дурнi, про чоловiкiв нiчого не знаєте? Це наша фiзiологiя, а чи не ваша гiнекологiя.
  - Парнокопитним слово не давали. - перебила пишногiрна, мабуть, Марь Iванiвна. Чи є прямий взаємозв'язок - чим бiльше груди, тим ширший iнтелект i бiльший авторитет? Чи iснують iншi критерiї для ознак влади серед грудом'язових? Буде час - обмiркуємо. Начальниця тим часом продовжувала моралi. - Надалi, пiдбирай слова, перш нiж обзиватись у пристойному, дiвочому суспiльствi. Ми тобi не баби якi не будь сiльськi, а невиннi незаймана. Якщо коротко - дiви. Рiзницю вловлюєш, мутанте?
  - Поручнику Ржевському краще промовчати. - пирхнув таємничу фразу Кузя i хихикнув у кулак. Де вiн нахопився вульгарних анекдотiв?
  - Ось i мовчи. - Начальниця змiряла синка зневажливим поглядом i подивилася на мене. - Погано матуся, дiтей виховуєте. Жодної поваги до дорослих. Капусту треба частiше пропалювати.
  - До чого тут овочi? Вiн - однояйцевий.
  - Двох! - знову влiз невгамовний Кузя, безглуздо посмiхаючись. Я жарту не зрозумiв, але довелося показати йому кулак, щоб заткнувся. Обернувся до ватажка i притиснувши руку до грудей, запобiгливо усмiхнувся.
  - Вибачте, будь ласка, але прошу взяти до уваги, що вiн мiй прийомний син. Виховую як можу, але ж ви знаєте Пегасов? Яблуко вiд яблунi недалеко падає. А що ви мали на увазi пiд капустою? Навiщо її прополювати?
  - А ви своїх дiтей хiба не в капустi знаходите? - У свою чергу здивувалася начальниця, переглянувшись iз одноплемiнницями. - Не на грядках вирощуєш, вiд бур'янiв не оберiгаєш?
  - Поки що бог милував вiд потомства. - Ухилився вiд прямої вiдповiдi.
  - Молода ще, не залiтали. - здогадалася начальниця спiвчутливо. - Але нiчого, прийде термiн, усвiдомлюєш жiночу долю i залетиш на пригоди за повною програмою. Все там будемо .... Матерiнський обов'язок виконувати, це вам не в полях вiночки плести ... Хлiбнеш горюшка ...
   - А докладнiше не можна?
  - Хочеш запозичити нашi новаторськi методи селекцiї? - здогадалася начальниця. - похвальне бажання. Жiночу породу покращувати - нелегка i невдячна праця. Але шкiрка вартує вичинки. Подивися, якi в племенi красунi. Одна iнша красивiша. А все через що? Блюсти город у порядку, та частiше прополювати вiд бур'янiв, не пускаючи справу на самоплив. Нiчого складного. Дотримуватись агротехнiчного режиму, i перiодично знiмати врожай. Приходиш на раннiй зорi, та йдеш по грядках вишукуючи дiток у дозрiлiй капустi. Хороший плiд праворуч, недозрiлих на межу сохнути. Всi.
  - Справдi, просто. - погодився я. - Порядок та працелюбнiсть, що приносять заслуженi плоди. Дозвольте ми пiдемо потренуємось, дiтей у капустi вирощувати? Вже мрiю сьорбнути жiночого горюшка. Куртуаз попрощайся чемно з жiнками i йдемо городами.
  - Якi городи? - обурився натовп. - Не ясно сказано? Кажучого коня в стайню, а тебе розумна - в холодний льох, щоб не зiпсувалася. На завтрашнє спекотне. З картоплею.
  - Панянки, хiба ви людожерки? - покликав до почуттiв народу, вiдчуваючи животом наближення кiнця. - Невже ваше суспiльство ще не дозрiло свiтлих iдей гуманiзму? Людина - людинi, товаришу та брату!
  - Про гуманiзм не чули, а канiбалiзм є сувора потреба та вiтамiни. - розвела руками Марь Iванiвна. - Наша культура та мораль не суперечить iноземцям харчуватися. Своїх - так, погано, не естетично. Але i тут є плюси. Ми своїх мертвякiв у силосну яму складаємо для пiдвищення врожайностi на городi. Чи не пропадати ж добру?
  - Людей їсти не можна - табу. варварство.
  - умовностi. - посмiхнулася грудаста. - Все корисно, що в рота полiзло. А з приводу звинувачення нас у варварствi, то це з якого боку подивитися i як приготувати. Якщо в сирому виглядi i без солi, тодi не смакує i дикiсть, а якщо кулiнарiю застосувати, то цивiлiзацiя. Смакота - пальчики оближемо. Твої. Посмертно.
  - Спасибi, заспокоїли. Дивне ви плем'я. Суцiльний рацiоналiзм та суха логiка. Невже у вас нема простих людських почуттiв? Невже, щоб отримувати вiтамiни, треба обов'язково когось позбавляти життя, вбивати невинних тварин? Вам не шкода живих iстот?
  - У бджiлки - шкода, а нам жити треба. - вiдрiзала начальниця. - Болтаєш всяку брехню, незрiлi уми в збентеження вводиш. Розумна iстота розумом живе, а не дурними почуттями.
   - Але ж одним розумом жити важко i нудно.
  - Твоя правда. - погодилася Марь Iванiвна, а натовп сумно зiтхнув. - Нудно i сумно. Але iншого життя не знаємо. Порiвнювати нема з чим. А тому важка робота, одноманiтна праця i кориснi домашнi заняття прекрасно вiдволiкають народ вiд глибокодумних роздумiв про тлiннiсть свiту. За цiлий день напрацюєшся, напаєшся на городi, ледве сил залишається, щоб пiснi сумнi поспiвати бiля вогнища пiзнiм вечором, та поплакати про важку жiночу долю. Планiда - мати нашої долi. Фу... ну i сказала, самiй не зрозумiти. Тож про що говорили?
  - А чи не пробували щось змiнити, покращити? Праця, звичайно, робить з мавпи людину, але поступово перетворює на коня.
  - Попрошу без образ! - встряв Кузя.
  - Не переживай до тебе це не ставитись, ти - остання стадiя розвитку людства. Лiнь уперед тебе народилася. - заспокоїв Кузьму, i повернувся до перерваного монологу. - У карти погратись? Спортом зайнятися, аеробiкою, футболом, зрештою? Змагання влаштувати. Здоровий азарт ще нiкому не заважав жити, якщо не зловживати.
  - А що це таке? - не зрозумiла начальниця. - З чим їдять i навiщо штучка призначена?
  - Ну, спорт це така рiч... - глибокодумно простягнув я, болiсно намагаючись вудити з пам'ятi, що це таке. - Вiдразу й не розкажеш...
  - Ми не поспiшаємо. Говори. - наказала начальниця.
  - Якщо коротко, спорт - це колись швидше, вище i далi, як говорить основний принцип спорту. О! Спорт! Ти мир! - Говорили в давнину мудрi грецькi люди, племенi Де Кубертена, припиняючи вiйни та кривавi розбiрки, на час змагань з легкої та важкої атлетики. Хто швидше бiгає, стрибає далi й вище, важче камiнь пiднiме, довше на однiй нозi простоїть, тому шана та вiчна повага. Один усiх перемiг, решта заздрить i тренується далi. Переможцю оливковий вiнок на макiвку, медаль на шию, премiю в кишеню, пам'ятник на могилу та особисту, трiумфальну арку у фортечнiй стiнi. Автоматично стаєш майстром спорту, заслуженим дiячем культури, окрему печеру надають. Безкоштовно.
   - Коротше, займатися безглуздою, виснажливою працею, пiсля основної роботи на городi, як повна дурниця, а потiм ще й приниження терпiти, якщо не перемогла?
  - Якоюсь мiрою - так, але спорт, якщо вiн непрофесiйний, приносить багато здоров'я, пiднiмає настрiй, покращує фiгуру, трицепси - бiцепси стають сильнiшими, але головне - частина людей заздрять чорною заздрiстю, а iнша частина народу пишається переможцем та бере автографи. . На бенкети запрошують безкоштовнi. Пошана, повага, слава.
  - А сенс бiгати найшвидше, якщо для заздрощiв iснують iншi причини? - перебила пишногруда, загинаючи пальцi та перераховуючи резони. - Нова кофточка, намисто, гарна нога, рука з браслетом. Найменше витрат, а ефект на обличчя. Якщо не допомагає, завжди можна звалити на iншi обставини. Зате конкурентка - дурниця, а ти розумниця i цiнуєш глибокий внутрiшнiй свiт сильнiший, нiж брязкальця на вухах. Чи правильно дiвчинки?
  - Звичайно, Марiє Iванiвно. - дружно погодилися одноплемiнницi, тут же спростовуючи слова начальницi. - Бач, дуже розумна знайшлася. У в'язницю годюку, а завтра зваримо на обiд!
  - Бачиш, що народ каже? Голос народу - голос божий та iстина в останнiй iнстанцiї.
  - Добре, не хочете спорту, не треба. Займiться наукою, мистецтвом, той самий випернрежь, один перед одним, але приносить почуття глибокого задоволення, за небезцiльно прожитi роки. Тi самi змагання, але без явного переможця. Завжди можна знайти причину, чому творчiсть не оцiнена сучасниками, та звалити на культурну вiдсталiсть, неосвiченого натовпу.
  - Думка цiкава, але навiщо змiнювати пiдвалини, якщо звикли до певного способу життя? Сенс мiняти одне на iнше, якщо призначенi долею, ловити єдинорогiв, обкопувати город та вирощувати з капусти нових дiток? Нi. Нас чекає iнше життя, але для чого саме, ось питання. - Марь Iванiвна важко зiтхнула. - Задоволення не вистачає, радостi, еротики та оргазму, але що це i з чим його їдять, втрачено в сивих переказах .... Ось i iснуємо, як дурнi. Набитi.
  - Не хвилюйтесь, ви не самотнi у своїх стражданнях. - Пригнiчено мигнув носом. - Ви то хоч справою зайнятi, а навiщо я призначений? У чому сенс нещасного життя? Мене сиротину в каструлi зварили, невiдомо для яких цiлей. Ледве вижив, як одразу мало не зжерли творцi, ледве вiд погонi єдинорога пiшов. Куди не потраплю, все образити норовлять. Сам дурень - дурнем, як тут же батьком став. Нехай приймальнi, але вiдповiдальностi нiхто не знiмав. Щоправда, Кузя?
  - Базар. - погодився Кузьма. - Жодного життєвого досвiду у прийомного тата, а туди ж, життя вчить i виховує. Дiстав до гланд. Дiвчата, не вiзьмете на колективне виховання? А я вас сенсу життя навчу. Обiцяю, що вiдкрию для дiвчаток новi сторони життя. Боляче не буде. Нехай наполовину кiнь, зате чоловiчого роду. Iго-го! Вибачте, вирвалося.
  - Не слухайте богопротивнi промови дiви! - пролунав скрипучий голос. Натовп миттєво розступився, пропускаючи в центр кола дуже лiтню, стару каргу. Чому карга? Чому стара? Вiдiграла роль iнтуїцiя. Так має виглядати нелюбима теща, нелюбима дружина. Альтернативи нема. Нiс гачком, зморщена як печене яблуко фiзiономiя, бляклi косми, сплутаного волосся, обвислi груди до пояса. Загальне враження - огидне. Так ось вона, яка старiсть... Гину молодим.
  - Тихо всiм! - гаркнула Марiй Iванiвна. - Слово надається нашiй давнiй та мудрiй дiвi! Говори дорога ведуха-чаклунка Флора Гербарiївна.
  - Бреше, молодий поганець. - хрипко вiддихнувшись, продовжила стара карга. - Я хоч i вижила з розуму, але точно пам'ятаю, що прабабки казали. Без кохання - сексу немає! Нам дiв-дiвницям, як кажуть таємнi руни та перекази, треба чекати принца на бiлому конi. Прискаче, покохає i вiзьме замiж.
  - Яке кохання, що за принц, хто такi чоловiки, куди замiж? Навiщо секс? - обурилася Марь Iванiвна, нiчого не розумiючи зi слiв старої. - Чому нiчого не знаю? Що за таємницi вiд вождя племенi?
  - А я й говорю - таємнi знання. - Багатозначно закотивши очi пiд лоба, прошамкала Флора Гербарiївна. - Мовчала до певного часу. Терпiла. Тiльки на смертному одрi, перед силосною ямою i коли станеться пришестя, можу передавати знання. Тьху ти, господи. Дочекалася на сиву голову.
  - А детальнiше? - нетерпляче перебила стару Марiю Iванiвну. - Чого дочекалися? Розповiдай.
  - Ти спочатку полонянок у в'язницю запри. - Флора Гербарiївна мотнула сивими космами, на наш бiк. - Вiд грiха подалi. Все повiдаю, що знаю, але тiльки наодинцi. Нiчого недосвiдчене суспiльство в спокусу вводити.
  - Як скажеш. - погодилася Марiй Iванiвна i обернувшись до натовпу, наказала. - Дiвчатка, збори закiнчилися, цирк поїхав, пора на город. М'ясо єдинорога на кухню, кiнь та потвору у в'язницю, до ранку. Як усе вивiдаю, дiзнаюся, так рiшення i ухвалимо. Смирно! Вiльно. Розiйтись.
  - Не маєте права! - обурився Кузя, брикаючи копитами. - Я знаю громадянськi права! Малолiток у в'язницю не садять!
  - Мовчи, зраднику. - мстиво усмiхнувся. - Захотiв татку здати i сухим iз води вийти? Правильно мисливцi, хай не тiльки менi буде погано.
  - Ви чуєте? - Кузя скорчив плаксиву фiзiономiю. - Вася менi загрожує! У стражданнях дитини будете виннi. На смерть вiтчиму вiддаєте? Вiн з мене живцем шкуру спустить у в'язницi. Невже у ваших серцях немає i краплини спiвчуття сиротi безвинному? Якщо на слова образилися, то перепрошую у чесної компанiї. Зрештою, я темряви боюся!
  - Кузя, ти що з глузду з'їхав? - процiдив крiзь зуби, щоб не чули дiви. - Навiщо ганьбиш батька перед людьми i принижуєшся? Знайшов у кого пощади просити.
  - Не заважай татуся. - шепнув Кузя i знову пронизливо закричав, звертаючись до племенi мисливцiв, часом переходячи на кiнське iржання. - Пощади вимагаю та теплої стайнi зi стiйлом. Чорт iз вами, згоден тимчасово бути тягловим конем, тiльки з вiтчимом в одну в'язницю не сiдайте. Свiтло, хоч ти замов хороше слово. Марiй Iванiвно, мудра правителька, спаси бога заради. Ви ж бачите, бабуся в маразмi, а я через чуже марення страждати зобов'язаний?
  - Чорт iз тобою. - вiдмахнулася Марь Iванiвна. - Але врахуй мутант, це було твоє останнє бажання. Дiвчатка, до ранку посадiть окремо, пiд навiс у стiйло, все одно завтра пiд нiж пiде, або орати город змусимо.
  - Спасибi громадянин начальник, але краще попрацюю конем. - притиснувши до грудей руки, Кузя театрально вклонився, як дозволила кiнська конституцiя тiла. - Ще б пайку сiна та нари без клопiв, а вранцi побачимо хто кого, коли i скiльки разiв.
  На цьому бурхлива дискусiя завершилася i, пiдхопивши пiд бiлi ручки, нас розтягли в рiзнi боки. Мене потягли до покинутого будиночка i замкнули в порожнiй кiмнатi, а Куртуаза, що весело посмiхався, вiдвели пiд навiс i прив'язали до стовпа. I чому дурень радiє? Невже наївно припускає, що я б його випоров як сiдорову козу за пiдлi слова щодо прийомного батька? Нi звичайно, але потиличник бридкий дитина заробила. Ех, упустив час, треба було пороти ременем, поки вiн був маленький, тодi наука про запас. Вбивати пошану до батькiв i навколишнього свiту через дупу, жорстокий, але необхiдний метод виховання. Чим частiше лупиш, тим мiцнiша любов до Батькiвщини та батькiв.
  Тепер доведеться сидiти окремо, а шкода. Без сил опустився на брудну пiдлогу. Так би вдвох щось вигадали. Недаремно кажуть, одна голова добре, а двi краще. Враховуючи Кузини кiнськi витiвки - пiвтори голови. До речi, а хто вигадав дурницю з приводу колективного розсудливостi? З чого взяли, що для вигадування та прийняття рiшення необхiдна бесiда, суперечка та обговорення проблеми з iншими розумними iстотами, чи натовпом однодумцiв? Скiльки людей стiльки й думок. У компанiї добре розмовляти за життя, вирiшувати кросворди, спiвпереживати нещаснiй долi, пити горiлку та плакатися у жилетку. А думати та приймати рiшення треба одному. Дорогою єдиною думкою. Голова не тiльки для того iснує, щоб нею їсти i капелюх носити. Треба мiркувати в тишi та самотi, ще краще у порожнiй бочцi з-пiд вина. Вона велика та пахне приємно.
  Усiм мудрими думками не догодиш, а вислуховувати чуже марення, що видається за генiальнi iдеї, вище за людськi сили.
  Визнати, що хтось розумнiший за тебе i погодиться з чужою думкою? Вiдчувати розумову ущербнiсть та заробляти комплекс неповноцiнностi? Навiть якщо уявити, що сперечальники зрештою прийдуть до твоєї думки, то й тут купа пiдводного камiння. Не дай боже, не як передбачалося планом, а навпаки. а так неодмiнно i станеться. Злий рок. Збiг обставин, безглузде скло, спiвчутливий дурень, пiдлий заздрiсник. Не вийшло й усе. Доля грає людиною, а людина грає на трубi... Кранти генiальному пораднику. Шишки, звинувачення, глузування, гомеричний, уїдливий регiт за спиною, палець, що обертається бiля скронi. Але це тiльки в кращому разi, а найнервовiшi товаришi, можуть шию намилити, ребра перерахувати i мордою по асфальту поелозити. Вiдповiдаєш на повну програму за невдалу, генiальну думку.
  Але найгiрше буде, коли твоя iдея втiлиться у життя. Думаєте хоч одна сволота, скаже спасибi? Нiколи! Заслуженi лаври вiдберуть, скинуть iз п'єдесталу i самi спробують на нього забратися, з пiною бiля рота доводячи, що саме це вони й пропонували генiальний план. Коли? А пам'ятаєш, я почухав чоло, сказав - а, i багатозначно промимрив? Так, говорив якiсь лiтери, тупо мукав, та й що? А те, що саме ти озвучив мої таємнi думки гад! Плагiатом займаєшся i хочеш приписати собi спiльну славу?! Не вийде! Ми всi сидiли поряд i допомагали багатозначно мукати! Ми всi дуже розумнi, допомагали дечим чим i як могли! Спробуй вякни, проти згуртованого заздрiстю колективу.... Гiлочки вiника, швидко поставлять на мiсце прутiк - вискочку.
  Так що вибираю для себе, особистi думки, самостiйнi вчинки i сам вiдповiдатиму за будь-якi наслiдки. Нi з ким - нi славою, нi невдачею дiлитися не буду. Чи не має намiру! Вибачте панове-товаришi, все сам, все сам.
  
   РОЗДIЛ 7.
  - Що у вас iз бухгалтеркою? Вона в шоцi.
  - Нiчого особливого. Але дiстала печiнки. Включає комп'ютер у далеку розетку, а в ближню радiоприймач встромляє, любить чи бачите музику слухати, а сама коли працює, на стiльцi крутиться. Ну я прийшов, перематерився подумки, не висловлюватися перед жiнкою матюком? Розкрутив дрiт з нiжки стiльця, та комп'ютер подалi пiд стiл засунув. Ось i все, а що сталося?
  - Нiчого. Пошту зробили?
  - Сервер чомусь зависає. Перевiряємо ще раз.
  - Швидше, будь ласка. Робота вартує.
  -- Певна рiч. Чи можна йти?
   - Так.
  
  Темна, запорошена кiмнатка, з павутинням по кутках. Брудна, земляна пiдлога. Нi вiкон, нi дверей, повна кiмната огiркiв. Народний епос. Огiрок один. Я. Великий, жовтий, волохатий. Лiзуть же на думку поганi думки. Завтра вранцi спробують з'їсти. В черговий раз. Звернення до розуму i гуманiзму незайманок-мисливцiв не подiяли. Мене дорогого з'їдають, у прямому значеннi цього слова, без солi та перцю. Страшно? Ой ой.
  Спробував уявити сумну картину. Потрошити будуть, обскубувати? Шкiрку обдеруть, чи так зiйде? Варити? Смажити? У печеному виглядi, запiкають на багаттi? Краще зжерти сирим, зберегтися багато корисних вiтамiнiв та мiкроелементiв. Але багаття у дамочок є, значить будуть смажити. Випустити кров, дiстати з живота трiбуху, через гланди, або нижнiй отвiр. Потiм порожнє черевце нашпигувати печеними яблуками, вареним рисом, цибулi для смаку, перець горошком, тiльки трохи i трохи лаврового листа, для запаху. Насадити нещасну тушку на товстий рожен i повiльно крутити для рiвномiрного прожарювання. Ще рекомендується поливати слабким розчином оцту або бiлим вином, але зiйде i чиста, ключова вода. Щоб скоринка не пригорiла. Отриманий продукт, покласти на велику страву, прикрасити свiжою зеленню i поставити на середину столу. Марiй Iванiвнi як вождевi племенi найласiший шматочок, рештi їдцiв, вiдповiдно до статусу та суспiльного становища. Що в мене найласка?
  Схопившись на ноги, уважно оглянув себе з кулiнарної точки зору, вишукуючи на тiлi ласий шматочок. Реберця? Грудинку? Шийка? Окiст? Крильце? Стегна? На нозi м'яса бiльше. Фiлейна частина? Ущипнув за зад. Так, там м'яса бiльше, соковите та корисне. Маячня. Розглядаю як синюшну, бройлерну курку, на обробному столi шеф-кухаря. Качка по-пекiнськi. Курка гриль. Я б попросив фiлей...
  Жах. Якими займаюся дурощами, замiсть зайнятися роздумами про шляхетну втечу. Немає непереборних перешкод вiльної особи! Отже, пам'ять пiдказуй, як правильно робити ноги iз мiсць ув'язнення?
  Найпоширенiший спосiб - копати пiдземний хiд. Iнодi - пиляти грати, виламувати стiни, розбирати дошки стелi i йти через горище вiд погонi, вiдстрiлюючись одиночними пострiлами. Взяти заручника з конвоїрiв, вимагати машину та лiтак iз грошима. Прикинутися трупом. Генiальний лiтературний приклад - одного мужика переплутали з небiжчиком i поклавши в мiшок, скинули в глибоке море з високої скелi. Але арештант мав саморобний нiж i плавав, як риба. Пощастило товаришевi. Вiн потiм печеру знайшов зi скарбами i всiм кривдникам жорстоко помстився. Одне слово - француз. Висока культурна тюремна. Все не як у людей.
  Спробуємо копати. Пiдiйшов до кута кiмнати i присiвши навпочiпки, спробував розгребти щiльно втоптану землю пальцями. Через хвилину зламав два нiгтi, i роздратовано плюнув у дрiбну ямку, припинив безглузду працю. Без пiдручних коштiв робити нiчого. Лопату б, алюмiнiєву ложку, кайло з мотикою. Нi. Такий спосiб не пiдходить. Що я дурень, чи що надриватися непосильною працею навiть в iм'я життя? На землi.
  Тодi пиляємо ґрати на вiкнi. Пiдiйшов до вiкна у стiнi й уважно роздивився. В дiрку ледве пролазив кулак. За стiною щебетали пташки, свiтило сонечко i долинало життєрадiсне iржання Кузьми. Веселитися перед смертю. Мужньо зустрiчає майбутню загибель. Молодець. Але не вiдволiкаємось. Нам вiкно та ґрати не здолати. Чи не пролiзу. Товстi зробленi з колод стiни, а з пiдручного iнструменту - зуби. Спробувати погризти? Спробував. Не смачно. Насилу вiдщипнув трiску i набив повний рот трухи, навпiл з тирсою. Варiант невдалий. Був би камiн, то через димар до свободи.
  Думаємо далi. Кинув випадковий погляд на безвольний рудимент. Якщо єдинорога наповал, то чому б i нi? Але як? Чекаємо на генiальну думку, а поки що вивчаємо простiр. Штуку залишимо на крайнiй випадок.
  Ломаємо стелю? Пiдстрибнув угору, але ледь торкнувся закопчених дощок. Чи то я невисокого зросту, чи стеля спецiально високо зробили. Продуманi тiтоньки. Мабуть, часто ловили бранцiв i замикали до ранку. Дикуни, але тюремну справу знають. Братимемо заручника. Заманити до кiмнати, напасти ззаду. До шиї нiж, страшнi очi i голосно кричати. Лякати народ неприборканим гнiвом. Терорист. Усiх уб'ю! Марь Iванiвну сюди! Свободу бранцю, або ваш конвоїр загине разом зi мною. Втрачати нiчого, крiм життя та кайданiв! Гарно сказав. Ґрунтовно прокашлявся i пiдiйшовши до замкнених дверей ввiчливо постукав. Надворi, щось упало i невдоволений, заспаний голос грубо вилаявся.
   - Вибачте громадянин начальник, менi б вийти.
   -- Чого треба?
   - Менi по маленькому.
   -- Не дозволяється.
   -- Але я хочу.
  - Мочись у кут. Там параша.
  - Але це проти санiтарних правил. - обурився я, забарабанивши ногами по товстих дверях. - Не маєте права! Я не лише по маленькому, а й по великому захотiв.
   - Терпи до вечора.
   - А ще хочу їсти!
  - Кабанчика напередоднi заколювання не годують. Трибуху чисть легше. Пiд лiверну ковбасу. - розсмiялася грудаста охорона, приємним жiночим контральтом. - Терпи. Не довго мучитися. Наша Свiтлана, безболiсно коле тварин. Чик ножем пiд ребра i готовий. Не страждай, усi там будемо.
  - А де саме? - Але вiдповiддю було мовчання. Втратив вартовий iнтерес до бранця. Знову спати пiшла?
  Гумористка. Могильнi жарти. Чорний гумор ката. Оптимiзм знизився, але тиск у органiзмi пiдвищився. Тепер справдi захотiлося вiдлити. Жарти - жартами, але рятуватися треба. А то справдi - чик по горлу та на фарш. Ще толком не пожив, не пiзнав, не випробував, а смерть ось вона. Вечiр, нiч та ранок стрiлецької страти. Виходу немає, щастя немає i так шкода вмирати не цiлованим, не зрозумiлим. Подвигу не здiйснив, дерево не посадив, будинок не збудував. Який слiд залишу на землi, крiм купки лайна у кутку камери? Заради чого жив, страждав, мучився? Прийшов без сенсу життя i пiду в нiкуди - туди? Нi, не може бути. Кожна тварюка для чогось живе, мукає, цвiрiнькає, а тим бiльше розумна iстота як я. Недарма ж мене зварганили в каструлi Творцi-Демiурги.
  Де робимо вiдхоже мiсце? Що таке параша? Проводимо паралель, застосовуємо логiку. Якщо питав про це, то й натяк на парашу i є це те. А ще є чудова думка. Нагадаємо гадам перед дверима. Хоч трохи, але зiпсуємо мисливцям-канiбалам свято живота. Входить озброєний конвой i босою ногою в калюжу... А ще смiшнiше - посковзується на мерзеннiй, смердючiй купцi i падає горiлиць. Я роблю ноги i тiкаю. Примарна iдея, але шанс змотатися є.
  Не естетично, не красиво, дрiбно, пiдло, але менi можна, я ж не герой жiночого, авантюрного роману, де горбоносий красень, надходить виключно благородно, високохудожньо заманюючи в пiдступнi обiйми простушку-аристократку, для подальшого трахкання та бабахання. Манери рiзнi - та мета одна. Тiльки одним - ганьба та вiдставка, а iншим все що забажають i багаторазово. Однi метелика - шмяк-шмяк, а iншi повз - стриб-стриб. Несправедливо.
  Природна скромнiсть та делiкатнiсть не дозволила виконати задуману, пiдступну iдею. Тяжко зiтхнувши, вiдiйшов у кут i виконав мокру справу в дiрку на пiдлозi. Пiд землею пролунав невдоволений писк, що перемежувався матом. У буквальному значеннi слова.
  - Що за мат, його народ мат?! - злякано вiдскочив убiк, прикрив знаряддя злочину, проклинаючи безтурботнiсть. Однi вiд рудименту неприємностi. Як скористаюся - гидоти ллються струменем. Жовтий. Тепер зрозумiло, звiдки виник вираз - жовта преса. Одне джерело.
  - Вибачте, ненароком. - тихо пробурмотiв, звертаючись до дiрки, але лайка не припинялася, а набирала обертiв.
  - За ненароком - б'ють вiдчайдушно. Невже важко зрозумiти, мат його ети, що дiрки самi по собi, у землi не виникають? - З землi показалася мокра, вухата голова невiдомої, сiро-смугастої iстоти. - Що хтось трудився, робив затишну нору для проживання, не шкодуючи лап, зубiв? Невже в тупу голову не приходить проста, ясна думка, спочатку подумай, а потiм роби.
   - Але...
  - Якi до матюка, але?! - Тварина вибралася з дiрки i почала енергiйно обтрушуватися, розбризкуючи воду по камерi. - Запитувати треба заздалегiдь. Стукати, дзвонити.
  - А що я маю питати? - спробував виправдатися, з цiкавiстю розглядаючи тварину. Гучний голос, належав невеликому звiрку, своєю висотою ледве досягаючи мого колiна, та й то на заднiх лапах, разом iз вухами. Знизав плечима. - Дiра - дiрою, дверей немає. Конвойний сказав у кутку параша.
   - А якби тобi сказали, матюка тебе за ноги, що в кутку запасний вихiд, став би дурним лобом у стiну ломитися?
  - Але ж там дверей немає. - резонно заперечив, чим викликав новий напад лютi.
  - Мозкiв у тебе немає. Математик. - Обтрушивши хвiст, iстота пiдiйшла до своєї дiрки i сумно зазирнула всередину. - Блiн, доведеться до ранку чекати, коли просохне. Припаси пiдмокнуть... пiдстилку мiняти. Роботи наробив, мат всiм по черзi...
  - Нiхто не застрахований вiд помилок. Вибачте, якщо мої слова полегшать. Давайте чим не допоможу...
  - Вже допомiг. - Iстота зiтхнула, почухавши сiре черевце. - Щоразу, те саме, як новий постоялець, так хоч мат його, орiєнтацiю мiняй i прописку...
   - А часто новi постояльцi?
  - Ти третiй, як тут мешкаю. - Трохи пiдсохнувши, iстота пiдiбрала. - Теж на мат, спекотне?
  - Ага. До ранку жити лишилося.
  - Страждалець. Звати як?
  - Василю. Каструлькiн.
  - А мене - Крися. Миша Сiра. Але ж велика. Деякi товаришi не включаються i обзивають мене щуром. Врахуй Вася, - я фамiльярностi не люблю. Можу i за ногу, мат їй, вкусити. Зрозумiв?
  - Запитань немає. Окрiм одного, чому ти через слово вживаєш дивне слово - мат? Заклинання, магiя?
  - Для зв'язування слiв. - гордо пояснив гризун. - Голова невелика ну i вiдповiдно словниковий запас маленький, та й народ бiльше лякається, коли матюки вживаю через фразу.
  - Мудро. - Погодився i присiв поруч iз Щурою. Миша здивовано глянула на мене i показала гострi зубки. Знаючи, що в певних ситуацiях, оголенi зуби означають привiтнiсть i радiсть, посмiхнувся у вiдповiдь.
   - Дивно... А ти мене не боїшся?
  - Навiщо? Я ж нiчого поганого тобi не роблю, а за випадковiсть вибачився. А через дрiбне непорозумiння воювати? Ми ж розумнi iстоти?
  - Резонно. - погодилася Крися. - А мисливцi верещать i лякаються. Боятися.
  - Боятися - значить поважають. - пiдсолодив пiгулку. - Авторитет, не вiд розмiру тулуба залежить, а вiд харизми та сили волi характеру.
  - Це ти маєш рацiю. - Крися гордо пригорнувся. - Нехай я маленька, але дуже вiдважна iстота. Знаєш, що про нас кажуть? Не заганяй пацюка в кут, дай шанс втекти. Iнакше ж тобi гiрше буде.
   -- А що буде?
  - Що буде, те й буде. - Звiрятко несподiвано заметушився, приховуючи збентеження i оглядаючись на всi боки. - Стрибну, наприклад...
  - Сильно. - погодився з твариною. - Страшний приймач, я тут днями теж стрибнув. Завалив ворога до смертi. Трохи постраждав, але ж це фiгня? А чому тут живеш, начебто ховаєшся вiд когось? Вiддаєш перевагу самотностi?
  - Доводиться. Через неприборкану вдачу. Мат його. - Миша продовжувала метушитися, оглядаючись на всi боки. - Страшна в гнiвi.
  - Слухай Крися, а ти не допоможеш втекти звiдси? Тебе мисливця боятися, а бути з'їденим не дуже хочеться. Допоможи, мушу буду.
  - Як ти можеш допомогти? Гол як сокiл.
  - Вiдпрацюю. Порада корисний жiнок. Новий будиночок допоможу звести.
   - Що б прийшла чергова мука i залила нову квартиру?
  - А ми будиночок в iншому мiсцi збудуємо. Пiд кущиком або деревом. На волi. Свiже повiтря, природи.
  - Розумiєш, що говориш? - Щур часто-часто запихкав, зображуючи смiх. - Тут у камерi, раз на пiвроку нiрку затоплюють, а на вулицi? Куди йде мат етi, стурбований мученик? Далi з чужих очей, пiд густi кущi. Жодних сил не вистачить, воду вичерпувати. Мат його за ногу.
  - А якщо збудувати будиночок на деревi? Застосувати так би мовити, нетрадицiйний вихiд iз становища?
  - Ну, ти придумав... Мат i шах, через колiно. Як туди залазити? А запаси затягувати? Горiхи, ягоди, крихти зi столу мисливцiв? Не... повне марення.
  - Нiчого подiбного. - не погодився з гризуном. - Лапки спритнi, кiгтики гострi. Чик-чик i там. Запаси носитимеш у ротi. На високому деревi жити добре. Гарний краєвид з гнiзда. Ворогiв у тебе немає, мисливцi боятися. Живи, як сир у маслi катайся. А хочеш, поселились у нормальному будинку у мисливцiв. Ще краще. З твоєю харизмою швидко вождем племенi станеш. Будеш диктатором. Тираном. Жiночки будуть на колiнах повзати i найкращi шматочки їжi приносити.
   - Добре дурну дурницю пропонувати, коли справа, не стосується особистого тiла.
  - Але сам казав, що мисливцi тебе бояться. Крися - Жiночий жах. Про що ще мрiяти? Все у твоїй волi.
  - Не зовсiм... - Крися злодiйкувато озирнулася на всi боки, i пiднявши мордочку прошепотiла. - Я... як би сказати... не зовсiм щур...
   - Мутант?
  - Навiщо? Нормальна тварина. Але це... мат йому... трохи маскуюсь... Суслик я, якщо тобi щось каже...
  - Ну i? Яка рiзниця? Як звiра не назви, якщо морда вселяє страх, будь-хто зрозумiє хто хижак насправдi...
  - Не скажи. - Крися помахав лапкою перед носом, хитро примружившись. - Зовнiшнiй iмiдж важливiший за внутрiшню сутнiсть. Створив грiзний образ хижака i пiдтримуй повагу оточуючих, а iнакше не можна, важче. Якщо дiзнаються, хто перед носом насправдi, авторитет упаде та морду начистять. Тому й доводиться ховатися на самотi, зрiдка з'являючись у чужому суспiльствi. Пiдтримуємо створений мат собi - тобi, образ.
   - Важко?
  - Звичайно. - Крися зiтхнула. - Балансувати на межi шизофренiї, приховуючи пiд жахливою маскою звiра, справжню, нiжну суть скромного гризуна. Показувати зуби, коли хочеться посмiхнутися. Грiзно гарчати, коли краще розсудливо втекти. Постiйно плутаю, хто я насправдi. Злий щур, чи довiрлива мишка? Потрiбно щось робити, але що саме, не знаю. Ще трохи i дах остаточно з'їде набiк. Мет мат всiм i завжди.
  - Скористайся порадою, змiни обстановку, норку, життя, будь тим хто ти є насправдi...
  - Ага i загинути в чужому шлунку, як ти? Оматерiв зовсiм? За дурницю, мат мiй, тримаєш?
  - Послухай, якщо представник породи мишачих, то чому б не стати кажаном? - Осiннiй iдеєю запропонував Щурi. - Хто зловить у небесах? Там хижакiв нема.
  - А стерв'ятники, орли, шулiки?
  - Веди нiчний спосiб життя. Вдень спиш, уночi за горiхами, крихтами, плодами - овочами. Краса. Спи в печерi вгору ногами, на стелi i нiхто тебе не обос... вибач, обiллє. Шана, пошана страх.
  - Точно?
  - Звичайно! - з ентузiазмом вигукнув, ясно уявляючи у головi майбутнє життя лiтаючої мишi. - I головне жодних турбот. Печер повно, рити нiрки не треба, знай парi як птах у нiчному небi. Зiрочки, ворогiв немає, прохолодний вiтер у морду. До речi, боятися i поважати будуть не менше, нiж зараз, зображуючи щура. Все загадкове лякає обивателя та насторожує.
  - Але в мене нi пiр'я, нi крил. - щур сумно показав рожевi лапки. - А як уночi шукати їжу? Iдея хороша, але нездiйсненна.
  - Навiщо їсти траву, коли можна харчуватися мошкаркою? Мухи поживнiшi. Будеш користуватися для лову iнфразвуком, тобто вухами. Станеш не гризуном, а дрiбним хижаком. Головне повiрити у мрiю, а лiтати i без пiр'я можна. Брешуть поети, що народжений повзати, лiтати не може. Тут як глянути. Лiтають змiї є? Є. А хто небудь бачив повзаючу ворону, курку? Страуса? Отож. Поставити мету, визначити завдання та вiрити. Вiрити безмежно, що одного ранку, злетиш. Нехай погано, невмiло, але сам. Що заважає? Нiчого. Що стримує? Лише iнертнiсть i лiнощi. Все в наших руках та лапах. Головне дуже побажати стати iншим i станеш.
  -- Але як? Навiть стрибати не вмiю.
  - Не можеш - навчимо, не хочеш - змусимо. - Схопився на ноги. - Чи була хоч раз над землею? На краю урвища стояла?
   - Тiльки на краю нiрки.
  - Тодi йди сюди. - простягнув руки i обережно пiдняв пацюка на рiвень плечей. Миша злякано сiпнулася i заплющила очi. - Не боїсь, мiцно тримаю. Розплющ очi, озирнися на всi боки.
   - Страшно.
  - Страшно вперше, але потiм приємно буває. Вiдчуваєш, як кров закипiла в тiлi?
  - Ага. Як би не обробитись. - Глибоко зiтхнувши, Крися розплющила очi i обережно озирнулася на всi боки. - Гарно...
  - Вниз поглянь. Тiльки обережно.
   - Чому?
  - Як би не виснажило. Льотчиками, космонавтами та моряками одразу не стають. Органiзму звичка потрiбна. Щоденнi тренування. Ну? Переводь погляд вниз. Подобається?
   - Мат її їсти, яка я висока i велика!
   - Голова не крутиться?
   - Нормально.
  - Тодi продовжуємо випробування. Вiдправляємо у вiльний полiт. Трохи злетимо вище, згоден?
   - Валяй.
  - Полетiли. - I акуратно пiдкинув Криса вгору, пiд стелю. Суслик заверещала вiд страху та несподiванки, але очi не заплющила. Так само спритно впiймав її бiля землi i обережно поставив на пiдлогу. - Ну як? Жива Крися?
  - Мат перемат, у бога душу мат. - захоплено перематилася Крися. - Ну Вася, ну дякую, дав мрiю. Я тобi за труну життя зобов'язана. Згодна стати лiтаючим щуром. Що робити треба?
  - Тренуйся щодня. Спробуй постiйно стрибати на мiсцi вгору, з невисоких горбкiв, Розвивай груднi м'язи, вирощуй перетинки на пальцях. Кiлька сотень рокiв, кiлька десяткiв поколiнь i твої далекi правнуки будуть парити в небi не гiрше за гордi орли.
  - А я? - розгубився Крися. - Самостiйно польоту не дочекаюся? Лiтати не буду? Помру повзаючою та нещасною?
  - Нащадки оцiнять подвиг великого предка, прославлять у мiфах, казках. Буде тобi вiчна пам'ять та заслужена слава.
   -- I все?
  - Хiба цього мало? За меншу популярнiсть люди готовi не тiльки особисте життя вiддати, а й чуже. Блискнути зiркою на день, годину, хвилину, мить. Майнути в новинах i спокiйно здохнути в бруднiй канавi, виконавши заповiтну мрiю. Я був вiдомий! Мене Колю Пупкiна, Бiлла Факiна, Мадонну Затрахiну, Марадонну Футбольного, Буратiн Дерев'яного, дiзнався весь свiт! Я сам зiрка, був серед зiрок! Весь свiт пiд ногами, а верхiвка у хмарах та лаврових вiнках! Що заради цього тiльки не роблять. Вбиваю, грабують, показують мову, дупу, передницю свiту. Не важливо яким мiсцем, але потрапити у свiтськi хронiки та скандальну iсторiю. I по барабану, заслужена слава, зароблена, викрадена, чужа, куплена. Нiхто не знатиме, тiльки поваги додасть.
  - Але я й так вiдома, популярна. Народ боїться, шанує. Я думала, що отримаю все тут, зараз i сама. На який менi матюка, посмертна слава? Мало що говоритимуть невдячнi нащадки, хочу пожинати горiшки сама i зараз.
  - Вибач, але нiчого кращого запропонувати не можу. Щоправда, є iнший варiант. Простiше. Стати водяним щуром. Тодi будеш все життя мокре, сире. Теж добре. Там нiхто не вмочить. Плавай, пiрнай у своє задоволення. Рибу любиш?
   -- Не пробувала.
  - Спробуєш. На крайнiй випадок, харчуватимешся водоростями.
   - Та я плаваю як сокиру, мат йому.
   - Не хвилюйся, поступово навчишся.
  - I жити все життя застудженим, у соплях та з радикулiтом? Оматерiв? - Крися обурено пiдскочила на мiсцi. - Чекати коли виросте плоский хвiст, зябра та плавники замiсть лап? Нехай моїми стражданнями скористаються нащадки через двiстi поколiнь? Чи не жирно буде?
  - Плавати швидше навчишся, але чекати треба. Без працi не витягнеш рибку зi ставка. - розвiв iз жалем руками. - Швидко тiльки кiшки розмножуються та блохи заводяться. До речi, у водi їх не буде. Перевага.
  - Iдеї у тебе Вася гарнi, але нуднi та довгi. Не справа пiдземного гризуна, довго перебудовуватись. Один раз живу i витрачати коротку долю в iм'я майбутнiх поколiнь потреби не бачу. Краще раз на пiвроку ходити сирою, але решта часу займатись звичними, улюбленими справами. Дякуємо за задоволення польоту. Буде що сусiдкам розповiсти. - Крися пiдiйшла до краю нiрки i гидливо зазирнувши всередину, полiзла пiд землю, зневажливо кинувши через плече. - Прощай мрiйнику.
  - Еее... Крися, а як же нашi домовленостi? - розгубився, дивлячись, як ховраха ховається в норi. - Ти ж обiцяла допомогти? Почекай, давай ще будь що придумаємо.
  - Колись дурнем мучитися. Набирати час. Пiдстилку сушити, запаси робити - Долинуло з-пiд землi. - Фу... мат його, сморiд який... Що ж ви челев'яки нектаром не писаєте, як бджiлки? Мумiйо для органiзму дуже корисно при застудах i .....
  - Стiй Крися! Допоможи будьласка! - крикнув у вiдчаї, пiдбiгаючи до нори. Але тиша була вiдповiддю, лише десь вдалинi долинало неясне бурчання щура. - Врахуй, гризуне, видам твої таємницi та мисливицi боятися перестануть! Пожниш плоди невдячний сурок!
  - Хто повiрить бутерброду перед обiдом? - хихiкнула пiд землею Крися. - Мисливцi мають страх перед мишами вiд народження, а не великого розуму. Прощавай, завтра в моєму шлунку зустрiнемося. Пристрасть як обожнюю просмаженi кiсточки.
  - Ну i живи як щур. Я тобi мрiю давав, надiю змiнити життя, а ти... Тьху на тебе сiра дурниця. - роздратований чорною невдячнiстю, плюнув у дiрку. - Потiм не шкодуй про наданий шанс. Не мрiєш стати великим, користуйся крихтами з панського столу.
  Але чи то Крися захопилася прибиранням, чи заповзла в iншу нору, де посушiше, вiдповiдi не отримав. Не боляче й хотiлося, але шансiв урятуватися не побiльшало. Розмiрковуватимемо про тлiннiсть свiту i готуватимемося гiдно зустрiти смерть. До речi, чому, як дурень, боюся померти, я ж цього не знаю? Та схоже, нiхто не знає i з чим споживають. Чи менi, не обтяженому розумiнням сенсу життя, вантажитися тим, що не буде? Помiркуємо про смерть. Чи є вона, чи це перехiд в iнший стан духу, матерiї та розуму? Нiхто не знає i пам'ять не нагадує. Вiдомостей немає. Спробуємо танцювати вiд початку. Що пам'ятаю, з того що пам'ятаю? Де початок свiтовiдчуття?
  Вибравши мiсце в в'язницi чистiше i посушi, присiв бiля пилової стiни в позi iндiйської квiтки i став подумки мовити, говорити i розмiрковувати. Справа була ввечерi, робити нiчого. Даремно сiв на голу землю. Простирадло. Захворiю. Але чи менi, хто розмiрковує останню нiч про вiчне, боятися дрiбних проблем? Простатитом бiльше, простатитом менше, головне не отримати геморой. Нудна хвороба. Не самому подивитись, нi iншим показати. ...
  Отже. Книжка почав. Бiблiо у комiксах та картинках. Вiльний виклад - фривольне розумiння, за молодiстю, дурiстю, незнанням.
  Сидiв чоловiк на самотi i чухав рiпу. Було йому нудно, бо все знав. А знав мужик сумну iстину, що б не створив, все має початок i кiнець, крiм нього - великого, могутнього, мудрого та вiчного. Все минеться, нiщо не вiчне пiд ним. Вiн був завжди. Так здавалося, чи знав? Чорт знає. Пiчки не було, вiд якої змiг танцювати, та й забув за мiльярди рокiв куди танцювати. Часу немає, нi верху, нi низу, куди не кинеш погляд - порожнiй обрiй. I тиша....
  Сидiв як дурень у темрявi, тузi, ширяючи як крапля рiдини в невагомостi. А потiм осяяла випадкова думка. Чи був це сигнал iз паралельного всесвiту, чи думка виникла спонтанно, з нiзвiдки? Невiдомо. Але знаючи закон збереження енергiї, варто припустити, що товариш, породив думку самостiйно. То справдi був перший акт твори за довгу вiчнiсть. Що пiдтверджує теорiю про iдейний устрiй свiту. Матерiя, як важко визнати комунiстам - вторинна. Спочатку неусвiдомлене бажання, потiм думка, а далi всiх надiслати на три - п'ять лiтер, нижчi, глибшi .....
  Що ж було за бажання? Якщо народ за образом i подобою - вiдповiдi напрошуються самi собою. Нудьга, туга самотностi, жага слави, популярностi. Навiщо знадобилися люди та iнша живнiсть? Як каже основна версiя - щоб блювали придуманий закон, шанували, а потiм, закiнчивши земне буття приєдналися до дорогого, на небо, де продовжували б славити, любити i плекати, пiдносячи алiлуй. Нiщо людське товаришу не чуже? Де були туди i повернемось?
  Тодi до чого тут смерть? Перехiд з одного стану в iнший i всього справ. З газоподiбного до рiдкого, а потiм до твердого, дерев'яного? Смертi нема, хлопцi! Звiдки прийшли - туди i повернемось. Вперед до витокiв. Одному в яйце, iншому в капусту, а менi коханому - у каструлю. До того моменту, як почав розумiти, нiчого не вiдчував i лише коли стало жарко, потiм душно, усвiдомив хто, є i де. Висновок? Був би нiчого не тямущим дурнем, фiг би знав що живу. А не знав би що живу, звiдки я знав би що помру? З нiрвани вийшли - до неї i повернемося. Хара-Крiшна, Хара-Рама, Кама-Сутра...
  Не помiтив, як сплив у глибокий сон. Серед ночi хтось несамовито загорлав, але пролунав смачний ляпас, по чиєїсь фiзiономiї, i знову все завмерло в тишi, що дзвiнко, до свiтанку. Снилися кошмари, але що не розiбрав. Чи то мене все пiдряд, чи я всiх по черзi? Громадянка з авоськами, ви крайня! Пенсiонери! Дотримуйтесь громадського порядку! А вас дамочка, не обслужу, менi ще по обiдi товар приймати. Хр-р-р.
  
   РОЗДIЛ 8.
  - Ти перевiрив, чому пошта не йдеться? Шеф уже дiстає.
   - Нi, не заглядав.
  -- А чим займаєшся? Баклана тиснеш?
  - Ти че начальник? Для бухгалтерiї катридж заправляю.
  - Як заправиш, приймайся за пошту. Зрозумiв?
   -- А ти?
  - У старшого за посадою не питають, чим вiн займатиметься. Усiк?
   - Значить, давити баклана.
  
  Розбудили тихим шумом i рiжучим вуха, скрипом дверей. У кiмнатцi стало свiтлiше, але радостi свiтанок не принiс. Iнодi приємнiше, у нiрцi, у темрявi, довше, нижче, нiж на свiтлi, на пласi. Даремно не нагадив пiд дверi...
  Намагаючись не видати зайвим рухом, що прокинувся, трохи розплющив око. Передi мною стояв прийомний син Кузя. Картина Рєпiна - не чекали.
  - Папаня, пiдйом. - Басом, що ламається, вимовив Пегасенок, безцеремонно штовхаючи в плече. - Досить спати, змотуватися пора.
  - Кузя, якими долями? Вирiшив врятувати батька? - схоплюючись на ноги i обiймаючи Кузю за шию, зрадiв рятiвнику. За нiч Кузя ще пiдрiс на пару пальцiв i тепер голови були на одному рiвнi. Росте не щодня. - А я вже думав...
  - Iндик теж думав, доки в бульйон не потрапив. - перебив Кузя, сяючи пiд оком величезним фiнгалом. - Не кричи, мисливцiв розбудиш. Пiшли.
  - Що з тобою сина? - Серце наповнилося тривогою, але душа радiстю та гордiстю за прийомного сина. Заради татуся, на подвиг пiшов. Малий, та удав. Герой. Спiвчутливо поцiкавився. - Ти поранений? Де отримав фiнгал пiд оком? У нерiвнiй боротьбi зi шкiдливими тiтками? То вночi чулися крики, думав приснилося.
  - Ти про око? Дурницi. Дрiбницi життя. - вiдмахнувся Кузя, знiяковiло звiльняючись вiд мiцних обiймiв. - Неосвiчений у сексуальному планi народ. Не розумiють тонкощiв взаємин статей. Дурнi сiльськi. Працювати та працювати з народом, але тiльки не зараз. Робимо ноги, змотуємось, поки сплять, до речi, ще щось зробити необхiдно ... .
  - А охоронець? Ти її того? - Чиркнув пальцем по шиї, зображуючи акт вбивства i лякаючись почути вiдповiдь. Бракувало нового, кривавого злочину. - Чик по горлу та в колодязь?
  - Нi, в яму закопав. - буркнув Кузя, обережно цокаючи копитами по землi, але помiтивши розгублене обличчя, поблажливо посмiхнувся. - Жарт Вася, жарт. Не було за дверима нiкого. Спати пiшла. Шлях свободи вiдкритий. Нам би тiльки поскакати подалi. Слiди заплутати.
  - Зрозумiв. - пошепки погодився i заткнувся. Має рацiю синуля, спочатку ноги, а розмови потiм. На свободi. На волi.
  Що таке свобода? Воля? Свобода волi? Коли бажання не обмежене чужою волею? Коли чиниш, як хочеш? Захотiв - погуляв, не змiг - залишився незадоволеним? Пiшов лiворуч по руках, праворуч по чужих ногах i п'ятах? Хочеш, жери банани в три горла, а виникло дике бажання - запустив банан як бумеранг, у вiльний полiт. Чи свобода у здоровому пiдпорядкуваннi гарячого тiла вiдмороженiй головi та навпаки? Ось погано сидiти у в'язницi i хочу втекти. Навiсили запор, зачинили дверi з iншого боку, але головне позбавили права приймати самостiйне рiшення. Дайте примарний шанс, що можу чинити, як хочу i навряд чи поперся б у невiдомiсть. Фiлософ. Але присвятити деякий час особистому життю у роздумах про свободу волi - думка цiкава... Багато думок цiкавi, та не всi кориснi.
  - Батьку, прокинься. - Кузя вкотре безцеремонно перервав глибокодумнi роздуми. - Куди пiйдемо?
  - Твої варiанти? Налiво?
  - Дякую, вже був. Вночi. - Кузя машинально помацав око, що запливло. - Один раз одержав. На сьогоднi уроку достатньо. Нiчого доброго.
   - Тодi праворуч.
  - Згоден. Iди попереду, дорогу показуй.
  Знизавши плечима, погодився з доводами Кузя. На правах старшого, розумного - розсудливого. Нехай нудний мiй картонний образ, i нiчого спiльного зi справжнiм героєм, але скажiть панове, чесно та вiдверто, невже не маю права на iснування? Чорт iз ним, не сформувався молодий свiтогляд, немає складного, суперечливого характеру, метушого духу, не прописанi шляхетнi риси характеру, але скiльки в реальному життi обивателiв i без бiльшої частини моїх добрих сторiн душi? Зате я добрий та гарний. Дев'яносто вiдсоткiв людей думають одним мiсцем, а чинять iншим, що не заважає їм бути хорошими сiм'янинами, приємними челев'яками та високими начальниками. Буде час, втечемо, допливемо куди треба особистiстю, що сформувалася. Вперед Василь Iєновiч! Прапор нам до рук, дзвiнку трубу в зуби, барабан на пузо! Ще щось хотiв додати, але збився з думки.
  Село дiво-мисливцiв безсовiсно спало, хоча з-за гори з'явився край сяючого диска, розганяючи нiчну темряву. Будиночки так собi. Хиленькi, але гарнi куренi. Однiєю рукою розвалити - нiкчемна справа. Як же їм вдалося побудувати мiцну в'язницю, не маючи сил, умiння та вправностi?
  - Васю, почекай. - пошепки зупинив Кузя. - Давай помстимось?
  - Навiщо? Їх багато, прокинутися, зловлять.
  - I пiти не помщеним? - Кузя невдоволено скривився. - А як же зганьблена честь, попрана, заплямована совiсть? Пiти, не отримавши сатисфакцiї? Нащадки нас не зрозумiють.
  -- Чого чого? - не зрозумiв пасинка. - Сатисфакцiї? Знову лаєшся?
  - Чому лаюся? Нормальне iмпортне слово - задоволення. - переклав Куртуаз. - Ми до тiток усiєю душею, а нас ледве не зжерли на подяку. Де справедливiсть? Давай трохи нагадаємо?
   - Ну, припустимо, мало не зжерли мене, а ти...
  - Що я? Застосував вiйськову хитрiсть i кмiтливiсть. Та якби не я, чекав би як баран сумної долi.
  - Добре Добре. Згоден. Ти виявив тактичну мудрiсть, але якщо почнемо мститися, то не встигнемо далеко втекти. Наздоженуть, ще бiльше неприємностей отримаємо, на голу дупу.
  - Куди бiльше? - обурився пошепки Кузя. - Мене, шляхетного скакуна, хотiли запрягти як ломовий кiнь у роботу?! За нiжне поплескування по чужiй дупi, по юнацькому, нiжному обличчi кулаком? Нi. Тiльки жорстока, благородна помста. Ну давай хоч скрiзне слово на стiнi напишемо? Я пару фраз хороших знаю. Мало дiвам не здасться. Здохнуть вiд злостi.
  - Нi нi. Iдемо. - рiшуче не погодився, хапаючи Кузю за руку i тягнучи за собою. - Наступного разу розрахуємось сповна. Повернемося за допомогою i помстимось вiд душi, хоча почуття помсти низьке, дрiбне. Їм образливiше буде, якщо благородно пробачимо пiдлих гадин. Нехай страждають.
  - Тебе Вася не зрозумiєш. Мечешся розумом, як риба на нерестi. - пробурчав Кузя, покiрно крокуючи слiдом по пустельнiй стежцi мiж будиночками. - То вбиваєш усiх поспiль, то всiх поспiль вибачаєш. Безхарактерний чоловiк. Слабак. Чи не орел.
  - Хто слабкий? Хто не орел? - образився, зупиняючись на мiсцi, слова Кузi зачепили за живе. - Не знаю, що мав на увазi обзиваючи безхарактерним мужиком, але за слабака вiдповиш. Хочеш помсти? Отримаєш. Пропонуй варiанти. Спалимо село вщент, замочимо в сортирi, розграбуємо? Молодих у рабство, старих у яму?
  - Слова не хлопчика, а чоловiка. - зрадiв Кузя. - Нi, палити поки не будемо. Пропоную мiй план. Три рунiчнi символи на стiнi i один мисливець в полон. Лiтери для морального задоволення, а бабу для фiзичних втiх.
   - Ти вже знаєш, що робити з дiвами-мисливцями?
  - Здогадуюсь. Менi б зробити кiлька експериментiв, для повної впевненостi. Пропоную Свєтку - Руду з собою потягти. Через неї страждаємо, нехай вiддмухується за плем'я.
  - Боюся, не впораємося. - iз сумнiвом похитав головою, згадуючи рiшучий характер мисливицi. - Нам би кого простiше, слабше. Давай стару потягнемо? Ведунню-чаклунку Гербарiївну? Позбавимо плем'я знань та досвiду. Нехай будуть дурними. Перервом, зв'язок часiв та розуму.
  - Стару i страшну, як смертний грiх тягти з собою? - Кузя покрутив бiля скронi пальцем. - Розумiєш, що говориш? Нас не змiст цiкавить, а форма. Ми в полон беремо не для душевних розмов, а за жорстоку чоловiчу помсту.
  - Ти правий. - Згадавши мудру бабусю, пересмикнуло вiд огид. - Нехай дiви жахливi на наш погляд, але краще молоду вкрасти. Толку нiякого, але естетики бiльше. А може, Марiю Iванiвну? У неї авторитет об'ємнiший.
  - Так, авторитет що треба. - Кузя мрiйливо закотив очi. - Менi б твоє тiло, та моє лiбiдо, ох вiдiгрався б за повною програмою. Але, на жаль. Нам би до раю, та копита з хвостом не пускають. Коротше крадеш, хто перший трапиться, а я поки що на стiнi образливе слово накреслю. Великi, красивi лiтери. Що там було? Хрестик, чоловiча обламана хромосома i ще знак iз найвищого розумiння.... Згадав! Бiдний Йорик.
  - А чому я повинен один мисливець красти? Пiшли разом.
  - На тобi грiх смертовбивства, одним трупом бiльше, менша, яка рiзниця, а менi свою душу треба в чистотi тримати. Чи мало у нагодi в потойбiчному життi. Я ще непорочне дитя.
   - Ох, жук.
  - Давай тато не затримуй чергу. Ще скакати та скакати вiд погонi.
  - Тобi скакати, а менi вiдповiдати? Чи не багато честi?
  - Головне кради дiву, чорт з тобою, а я на спинi здобич понесу. - Кузя заметушився, натхненний майбутньою помстою. - Все, все працюємо. Час грошi. Що замiсть олiвця пiде? Вугiлля з багаття? Потягне.
  Невиразно пiдозрюючи, що Кузя вкотре обвiв навколо носа, пiшов до найближчого будиночка. За що я страждаю? Кузя напам'ять, а менi вiдповiдати? Щось тут неправильно. Я розумний? Звичайно. Який дурень скаже, що вiн дурень? Немає таких. Усi розумнi у власних мiзках. Розумнi. Розсудливi. генiальнi. Навiть мисливцi та Крися вiдзначили мою мудрiсть, але проти прийомного синочка пасую. Сказати, що Кузя голова? Пройдисвiт - так, а розумний - фiг. Але тупо пiдкоряюся пегасьим витiвкам, страждаю вiд наслiдкiв i, зрештою, по вуха в лайнi. А Кузя чистенький i хихикає осторонь. Випросив у мисливцiв пощади, замiнивши плаху ката, на стiйло в стайнi, а мене хотiли тривiально з'їсти. Мабуть, я iнтелiгент. Вони завжди страждають за чужi грiхи. Мученики совiстi. Щось у свiтi немає справедливостi, як i скрiзь. Не були скрiзь, але розум пiдказує, що з численних частковостей, складаються закони, та якщо з законiв - винятки пiдтверджують правила. Загинув розумно, але правильно. Що б ще раз пiдкорився Кузькиним вигадкам? Та нiколи! Так.
  Обережно скрипнувши дверима, зайшов у будиночок. Тиша та темрява. Порожня лежанка з подушкою у рюшечках. Квiти на столi. На вiкнах фiранки. Чистенько i зi смаком. Своєрiдним. Багато зайвого з чоловiчого погляду, марного, нефункцiонального. Але гарно. I запах приємний. Так має пахнути рiдна хата. Якщо втечемо вiд мисливцiв, то збудуємо з Кузей будинок. Для себе коханого та трохи для нього. Що б жити, як люди. Пiд дахом. Пiд дахом свого будинку...
  Але не вiдволiкатимемося на дрiбницi. Де ж народ? Де молодi дiви? Кого хапати та тягти? Дивно. Ходiмо шукати далi. Не втримався i лiг на лежанку. М'яко тепло та затишно. Начебто вже тут лежав. Iти не хочеться. Приємно, але трохи бiсить вiд чистенького i акуратненького. Бардака не вистачає, неохайностi. Господинi нема чим зайнятися? Допоможемо. Потягнувшись до фiранки, ненароком упустив горщик з квiтами на столi. Вода розлилася, квiточки розсипалися, але на душi полегшало. Ось тепер кiмната набула гармонiї. Незавершенiсть. Прагнення iдеалу. Зараз би подрiмати в тишi та спокої, але треба, треба Федько працювати. Мстити i хапати в полон. Доведемо пасинку, що ми не робили пальцем. Чи не пташки гордi - орли, але й не слабаки. Пацан сказав - пацан зробив.
  Сповнений рiшучостi схопився з лежанки i, вискочивши з будиночка, побiг до наступного. Та ж гнiтюча картина. Чистота, порядок та нiкого немає. Дiви безвiсти випарувалися. Пiшли на полювання? У город зранку ранiше, поливати i прополювати капусту? Щось тут не так. У тiлi поважчало i напружилося в районi спини, трохи нижче, вiщуючи неприємностi. Прокинулося нове почуття. А скiльки їх у мене? Почуття коли вiдчуваєш, вiдчуваєш, мацаєш i чiпаєш? Бачити - раз, чути - два, нюхати - три, якщо на смак спробувати - чотири. Рукою погладити - п'ять. А якщо неприємностi вiдчуваєш дупою - шiсть? Шостий орган почуттiв - iнтуїцiя, чи знаходиться там? Дивне мiсце, але доводиться з ним погодитись. Перевiримо припущення. Ку-ку, я тут дiвчата. Ходiмо шукати далi.
  У третьому будинку та сама картина. Усi пiшли на фронт. Осмєлєв пiдiйшов до наступного будинку i ногою вiдчинив дверi. Шуму багато - толку мало. Порожньо i тихо. Злякалися, втекли? Прокинулася совiсть i обурюванi соромом, мучительки тихо змоталися вiд грiха подалi? Ми перемогли? Ура.
  Повернувся до Кузи, що старанно щось малює на стiнi. Виходило криво i нерiвно. Чорнi смуги перетиналися в рiзних мiсцях, вселяючи жах та страх. Ось вона - сила друкованого слова. Значки не розумiю, але страшно. Аж, жах.
  - Кузя, село порожнє. Немає нiкого.
  -- Як нi? - здивувався Кузя, вiдриваючись вiд роботи. - Куди подiлися?
  - Звiдки знати? У будинках чисто, прибрано, а народу нема. Слухай друже, а ти фiнгалом мiзки не компостуєш? Iди об кут стукнувся, а на безневинних дiв списуєш? Куди справ?
  - обдурили гадини. - Кузя з досади плюнув на землю. -При менi спати розiйшлися, я ще до охоронцi чiплявся, але це не важливо .... Точно нiкого немає? Не брешеш?
  - Думаєш заради жарту голосно розмовляю? Приколююсь? Накрилася нещадна помста мiдним тазом.
  - Так... тепер вендетта безглузда. Без акта приниження - немає акта задоволення. Даремно старався, малював. Подобається?
  - Симпатично. Жах вселять i страх. - погодився, розглядаючи напис. - А що знаки позначають? Непристойне, нецензурне?
  - Чорт знає. Спадкова пам'ять. Давай хоч село спалимо, все одно тут не жити? Поглумимося. Погрiємось.
  - Давай. - погодився беззастережно. Чому б i нi? Нiхто не бачить, не впiзнає, не засудить. Не можу ж увесь час бути високо-порядною i скромною людиною? Якщо у мене є права та лiва рука, чому не припустити, що в менi є погане та добре? Щоб пiзнати добро треба знати, що є зло. Раптом воно приємнiше i цiкавiше? Перевiримо. Звернувся до пасинка. - Пояснюй, що робити треба? На гидотi у тебе голова краще працює.
  - Сам такий. - парирував Кузя. - Бери палку з вогнища i кидай усередину будиночкiв. Зробимо мисливцiв бомжами. Нехай по смiтниках пляшки збирають.
  Не врубавшись в останню фразу Кузьми, слухняно поперся до вогнища, виконувати Кузине доручення. Поки вибирав палку, Кузя пiдняв камiнь iз землi i запустив у найближче вiкно. Потрапив iз першого разу. Пролунав сумний брязкiт розбитого скла i радiсний Кузьма пiдстрибнувши на мiсцi, схопив наступний камiнь. Не знаю, як будувати, але ламати та руйнувати чуже майно, що приносить величезне задоволення. Але не надовго.
  
   РОЗДIЛ 9.
  
   - Здається, зловили новий вiрус.
  -- В чому проблеми? Запускай програму.
  - Вона у нас лiва. Потрiбно базу оновлювати.
  -- Яка рiзниця? Аби працювала.
   -- Я попереджував...
  
  
  - Гей! Кiнь! Перестань бити вiкна! - пролунав до болю знайомий голос i за мить весь майданчик перед багаттям, наповнився озброєними дiвами. Попереду, як завжди, командир - Марь Iванiвна. Поруч старенька-чаклунка та Свiтка. Спершись руками на пишнi боки начальниця звернулася до мене. - I ти дикун кинь цiпок назад. Бач, зрадiли волi.
  - Ну що я вам казала? Чи пiдтвердився експеримент? - радiсно прокрiпилася ведуха-чаклунка Флора Гербарiївна, гордо дивлячись знизу вгору, на начальницю. - Так i є - мужики. Принци. Тiльки мужики спочатку ламають i псують, а потiм думають про наслiдки.
  - Не знаю не знаю. - iз сумнiвом вимовила Марь Iванiвна. - Я б теж суперницi спочатку помстилася, а потiм втекла. Гей, Василю, кинь цiпок, чи оглухла чи що?
  - Хрiн вам! Живим не дамся! - загорлав я, виходячи зi ступору i кидаючись до Кузi. - Нам крiм життя втрачати нiчого, правда Кузя?
  - Краще смерть, анiж хомут на шию. - погодився Пегасенок, притискаючись до мене. - Ти татусь, як завжди мав рацiю. Треба було робити копита. Тепер напевно зжеруть за образливi слова i скло розбите.
  - Треба покарати, але наука насамперед. - Марiй Iванiвна обернулася до старої. - А чи є ще якiсь способи встановити статеву приналежнiсть?
  - Та годi. Якщо є в характерi гидота яка - значить чоловiком буде. - стара пожвавилася, вiдчуваючи значущiсть в очах керiвництва. - Пальцiв не вистачить грiхи перераховувати. Нечупари, ненажери, грубiяни, хулюгани, ледарi, дуже їм подобається всякi гидоти творити, про здоров'я не дбають, або навпаки. Матерник, байдужi чурбани, тупi як пробка, безглуздi.
  - Попрошу без образ. - заперечив я. - Про майбутнього покiйника погано не говорять, а вашi вигадки ґрунтуються на упереджених знаннях. Якби точно знав, що належу до чоловiкiв, зажадав би сатисфакцiї, чи правильно Кузя? I викликав на дуель.
  - Вони ще забiяки, забiяки i хтивi козли! - парирувала старенька-ведучка Флора Гербарiївна. - Так у переказах i йдеться. Де мужик - там бардак i розпуста. Нiчого святого! Щастить же людям...
  - А перевiрити як? - нетерпляче перебила Марiй Iванiвна. - У них на лобi не написанi їхнi пороки? Конкретнiше пропонуй.
  - То я вже говорила про....? Забула чай? - Бабуся притулилася до начальницi i стала щось азартно шепотiти їй на вухо, косячи карим оком на мою нижню частину тiла.
  - Де бiльше двох - кажуть уголос! - повчально вимовив Кузя, зневажливо хмикнувши у бiк мисливцiв. - А ще цивiлiзованi.
  - Тебе коня не питають - не танцюй. - замислено вiдповiла начальниця, вислухавши старухи нашiптування. - Чи точно виявить натуру?
  - Точно точно. - закивала стара, i закотивши очi в небо, урочисто прошамкала. - I будуть Вiн та Вона. I переплетуться їхнi тiла у бурхливих обiймах. I спалахне пристрасть i розгориться вогонь i буде їм так добре, що забудуть тiла про час i простiр. I буде мить щастя коротка як мить, але солодка як вiчнiсть. I знову з'єднуватиметься i буде нiжнiсть, i буде радiсть, i буде все... Приблизно так менi моя прабабка казала.
  - Вони - неприємнi козли, ми - нiжнi дiви, а в результатi всiм добре? - iз сумнiвом перепитала начальниця. - Дивно... Вiритися важко. Може, не варто ризикувати? Нехай буде як буде, а iнакше не буде. Вiд грiха подалi в казан, на обiд? З'їли i немає проблеми, а тут... Не знаю, не знаю.
  - А раптом не брешуть стародавнi перекази? Менi те, що я стара. Моя справа та тiло - позаду. Повернутися до старого життя завжди встигнемо, а проґавимо шанс? Життя новим змiстом наповнимо, цiль з'явиться.
  - Ти маєш рацiю Гербарiївна. - погодилася начальниця. - Живемо добре, але нудно. Треба змiнюватись, але як? Повiрити казкам?
  - Перевiримо. Вiд одного разика гiрше не стане.
  - Добре. - погодилася начальниця, приймаючи рiшення. - Нехай буде так. Що для перевiрки треба?
  - Одна доброволька та один бранець. Краще кволого використати. Василя. Вiн бiльше на людей схожий. Ще потрiбна лежанка широка з бiлими простирадлами та тазик з водою. Ще прабабка про презервативи якось говорила, щоб не залетiти. Далеко бачити батьки залiтали. Пiд небеса. Вперше без них обiйдуться. Чи не барi.
  - Ясно. - Марь Iванiвна обернулася до племенi. - Досвiд проводитимемо тут на площi. При народi. Дiвчата, принесiть лежанку для експерименту та тазик з водою. Простирадла у мене з будиночка вiзьмiть.
  - Еее... добродiї. - розгублено простягнув, озираючись на всi боки. - Якi на фiг експерименти? Знайшли млинець, пiддослiдну мишу. У жодних дослiдах брати участь не бажаю. Краще у каструлю.
  - Тебе не питають. Виконуватимеш, що наказано. - владно вiдповiла Марiй Iванiвна i знову обернулася до племенi. - Дiви! Як свiдчить стародавнє переказ, переказане ведучкою-чаклункою Гербарiївною, є шанс змiнити життя. Були у далекому минулому дивнi iстоти - мужики, з якими нашi пробабки iснували в одному селi. Як i чому вони зникли, нiхто не знає. Чи був розум - невiдомо, але щось дiвам давали, користь був, встановлений факт. Що несли дивнi створiння? Горе, страждання, радiсть, щастя, смуток? Всi разом? Не можу вiдповiсти, але гарнi казки. Як саме i що саме станеться пiд час досвiду, нiхто не знає. Покрито глибокою таємницею та забуто у столiттях. Експеримент, можливо, має бути смертельний. Чи варто ризикувати життям? Залишити як є? Не знаю. Не можу однозначно вiдповiсти. Вам вирiшувати. Як колектив вирiшить, так i буде. Але спробувати варто. Справжнє життя знаємо. Має плюси та мiнуси. Радощiв не багато, але й приводiв для смутку немає. Ризикнемо?
  - А чому б i нi? Я згодна. - вигукнула з натовпу свiтловолоса, висока мисливиця. - Пропоную Свєтку у добровольки. Привела їй i вiдповiдати.
  - Досвiд проводити, не вийде - у котел. - пiдтримало блондинку плем'я. - Набридло одноманiтнiсть, нових вiдчуттiв бажаємо. У добовольки - Свiтку Руду. Краще та особисто знайома. За себе постояти зумiє.
  - Тут не треба стояти, а лежати. - уточнила Марь Iванiвна, але палко пiдтримала думку племенi. - Правильно дiвчата. Спробуємо. Не сподобатися - повернемо процес на круги своя, а класно вийти - усiм добре буде. Свiтлана, згодна пiти на небезпечний експеримент?
  - Якщо народ так бажає, то хiба проти колективу пiдеш? - сумно зiтхнула Светка - Руда. - Боляче не буде? Якщо що, одразу добийте, щоб не мучилася.
  - Не хвилюйся, ми тебе гарно поховаємо, в окремiй ямi. - Марiй Iванiвна посмiхнулася натовпу. - Чи правда дiвчинки?
  - Проводимо гiдно в останню путь. - дружно пiдтримали мисливцi. - Манiкюр, педикюр, мереживна бiлизна, зачiску накрутимо, всi справи, не хвилюйся. На будиночок меморiальну дошку посмертно присобачимо, на честь тебе - вулицю села назвемо та поревемо вiд душi на похоронi. Щиро.
  - Чесне слово? Ридатимете, хай навiть туш потече? - зворушилася Светка пiдбадьорившись. - Куди йти страждати для науки?
  - Поки що страждати рано. - прошамкала Флора Гербарiївна. - Зараз лiжко принесуть. Дiятимеш згiдно з iнструкцiєю. До речi, для чистоти експерименту необхiдно роздягнутися. Усi вiдчуття i почуття коментувати вголос. Ти не бiйся, якщо досвiд пiде не на той бiк, допоможемо. Врятуємо вiд супостату. Де лежанка iз тазиком?
  - несуть. - Натовп розступився, пропускаючи мисливцiв iз довгою лежанкою на вигнутих нiжках.
  За кiлька хвилин мисливцi приготували мiсце експерименту. Лежанку застелили бiлою ганчiркою, тазик наполi теплою водою, бабця дiстала списану каракулями дошку, а доброволька Светка, почала неквапливо роздягатися.
  - А ти на особливу пропозицiю чекаєш? - дiловито звернулася до мене Марь Iванiвна. - Марш на лежанку.
  - Нiзащо! - Спробував гордо вiдповiсти, вiдчуваючи, як затремтiли колiна. - Лише через труп.
  - Будеш вироблятися - точно станеш. - пообiцяла Марiй Iванiвна i наказала мисливцям. - Взяти його. Тiльки акуратно, не вiдламайте зайвого. Вiн поки що живим потрiбен.
  - Ех, пропадати так iз музикою! - вiдчайдушно вигукнув у натовп, що наближається, розмахуючи палаючим палицею. - Кузя! Бий їх копитами! Помремо непокiрними!
  Загинути мисливцi не дали, але кiлька хвилин ми успiшно чинили опiр. Кузя лягав копитами, жваво розмахуючи кудлатим хвостом, тримав нападникiв дiв на вiдстанi, а я грiзно гарчав, махав палицею перед носом. Крику i шуму зчинили багато, але нiхто не прийшов на допомогу. Сили нерiвнi. I нехай окрема мисливиця слабша за будь-якого з нас, але чисельну перевагу на боцi згуртованого колективу. Товпаючись на вiдстанi вiд копит, хвостiв i палиць, дiви вичiкували коли ослабнуть сили обороняються, а ми зробимо тактичну помилку. Дочекалися. Кузя послизнувся на банановiй шкiрцi, i ненароком лягнув мене в живiт. Одночасно впали на землю, кричачи вiд болю та образи. Пiсля дружного падiння, опiр був остаточно зламаний i нас скрутили в баранячий рiг товстими мотузками. Настала повна капiтуляцiя. Тепер виплатимо контрибуцiю.
  Пов'язаного Кузю вiдтягли за кудлатий хвiст убiк, трохи посунувши ногами для виховання. Виховували за нiчнi приставання до охоронницi, нецензурщину та ганебну графiтi на стiнi, а мене кинули поруч iз лежанкою на брудну землю та почали радитись.
  - Тепер Василя треба помити та покласти на лiжко. - наказала ведуха-чаклунка. - Свiтла приготуйся, скоро твоя черга пiдiйде.
  - Пов'язаним класти в лiжко? - уточнила Марь Iванiвна.
  - Треба б розв'язати. Як вiн пристрасно обiйматиметься i зливатиметься, якщо руки та ноги пов'язанi? Ще й переплiтатися доведеться.
  - Василю. Ти продовжуватимеш брикатися?
  - Звичайно. - Крiзь зуби, зневажливо процiдив я. - Битимуся до останньої краплi кровi. Втрачати нiчого крiм чужих мотузок.
  - Пропоную укласти тимчасове перемир'я. - запропонувала Марiй Iванiвна. - Якщо експеримент пройде вдало i закiнчиться без наслiдкiв, урочисто обiцяю перед народом, вiдпущу на чотири сторони.
   - А прийомиша вiдпустiть?
  - I його вiдпустимо. Сам мучиться з вихованням бридкої дитини. Розв'язуємо, чи так постраждаєш для науки?
  Ну що Вася? Влетiв? Ой, влетiв... на повну програму. Лiворуч пiдеш - коня втратиш, праворуч - нiкчемне життя, а якщо досвiд закiнчиться благополучно, то страшна невiдомiсть i неяснi наслiдки. Смикайся не сiпайся, а створять з тобою, що в силах i бажаннях племенi. Пропонував же Пегас вiдкусити вiдросток? Був би як усi, не виживався i успiшно завершив iсторiю ще на початку оповiдi. Напрошується благополучний кiнець - i жив вiн довго, нудно, але був ситий, здоровий, у ладах iз совiстю, без особливих турбот i тривог, помер легкою смертю, чого й вам бажаємо.
  Вибору немає, але можна розслабитися i отримати задоволення, з несмiливою надiєю, що ґвалтiвники вiдстануть i милостиво дозволять жити далi. Як пiдiйти до питання. Що важливiше - посмертна честь, чи зганьблене життя? Спробуймо скористатися американською порадою - жито тiла, понад честь духу. Не сподобатися захiдний спосiб - застосуємо японське харакiрi, офiцерську кулю у скроню, мiщанську петлю на шию, або досвiд Му-Му - з каменем на шиї у ставок. Скорчивши мужню фiзiономiю i покректiв для солiдностi, гордо погодився.
  - Довiряю вашому слову. Розв'язуйте.
  - Молодець Вася, я знала - розсудливiсть у твоїй душi, вiзьме гору. - Чи то похвалила, чи то вкотре принизила Марiю Iванiвну. - Дiвчатка, розв'язуйте пiддослiдного. Тепер нiкуди не дiнеться. Флоро Гербарiївно, що робити далi?
  - Нехай миється i в лiжко. - Дiловито прошамкала стара, звiряючись iз записами. - Свiтко, ти роздяглася?
  - Бiжутерiю знiмати? - скидаючи спiдницю, спитала доброволька. - Кiльця, намисто, сережки?
  - Все знiмай. - наказала Гербарiївна. - Для чистоти експерименту.
  Поки стара радилася зi Свiткою, квапливо поплескався над тазиком i прослизнув пiд простирадло, почуваючи себе пiддослiдною жабою. Аби через соломинку надувати не стали. З них станеться...
  Через кiлька хвилин, Свiтлана повнiстю звiльнилася вiд висюлек у вухах, на руках, зап'ястях, кiсточок, шиї i рiшуче видихнувши, лягла поруч зi мною. Експеримент розпочався.
  
  - Чи всi готовi до досвiду? - поцiкавилася Марiй Iванiвна. - Як самопочуття перед стартом?
  - Почуваюся добре. Готова до небезпечного експерименту. - бадьоро вiдрапортувала Свiтка-Руда, але зморщивши нiс, поскаржилася начальницi. - А чи не можна Василя, змастити пахощами? Амброзiї дайте. Запах нестерпний, ледве терплю. Що ж ти погано помився? I шия брудна.
  - Нормально помився. Як умiю. Менi сорочки не носити, комiрець не бруднити, зiйде для досвiду. - образився на звинувачення. - Вiд самої, не квiточками пахне.
  - припинити розмовники. Вас оточують, природнi рiзностатевi запахи. Один - чоловiчий, а iнший - наш, дiвочий. Це з незвички ледве терпиться, але за кiлька хвилин звикнiть. Чекайте. Бiльше нiяких неприємних вiдчуттiв?
  - Простирадло колеться. - поскаржився старенькiй. - Синтетика?
  - Чистий льон. - машинально вiдповiла Флора Гербарiївна, уважно вивчаючи стародавнi знаки. - Iснує два варiанти проведення досвiду. Почнемо iз поетичного епосу. I будуть Вiн i Вона. Пiддослiднi є. I переплетуться їхнi тiла в бурхливих обiймах..... Свiтлана, Василь починаємо ласкаво i нiжно переплiтатися. Ну що лежимо дерев'яними плашками Приступаємо до досвiду. Дружно зрушили й обнялися.
  Подолаючи збентеження, спробував обiйняти Свєтку. Морща носа вiд гидливостi, дiва напружилася, але мужньо терпiла чужi руки на своєму тiлi.
  - I спалахне пристрасть i розгориться вогонь i буде їм так добре, що забудуть тiла про час i простiр. - процитувала стара далi за текстом. - Що вiдчуваєш Свiтлана? Вже приємно? Про час i простiр забуваєш?
  - У нього волосся на обличчi колючi та руки шорсткi. - Свєтку мимоволi пересмикнуло вiд огид. - Зараз спробую зосередитись... Нi. Поки що нi про що не забуваю. Неприємно, лоскiтно.
   - А тобi Василь?
  - Менi? - прислухався до вiдчуттiв. Перше почуття заплющив i тому нiчого не бачив, як страус ховаючись вiд неприємностей, четверте та шосте почуття тупо мовчали. Чув збуджене перешептування юрби мисливцiв, вдихав дивний запах чужого тiла, i лише дотик отримував невелике задоволення. Гладити бархатисту дiвочу шкiру неймовiрно приємно. - Ну як бабуся сказати... Поки не врубався.
  - Мiцнiше переплiтайтеся, обiймайтеся. - дбайливо порадила стара i почала цитувати далi. - I буде мить щастя, коротка як мить, але солодка, як вiчнiсть.... Енергiчнiше, пiддослiднi рухайтеся. Вже, притиснiться тiлами. Василь поклади ногу на живiт Свiтланi. Свiтла, обiйми Василя за шию. Носами потрiться, щоками... Вухами торкайтеся волоссям на зачiсцi. Чи пiшов процес небувалого задоволення?
  - Не можу зосередитись, запах заважає. Що ж ти колючий Василь? Як п'яний їжачок на парканi. Ногу нижче опусти, дихати нема чим.
  - А ти шию звiльни. - Прохрипiв я, намагаючись звiльнитися вiд Светкiного мiцного захоплення. - Ти мене задушити зiбралася, чи нiжнiстю запалала? Ми не боротись збиралися. Довго ще мучиться?
  - Поки що процес не почнеться, як у поетичних оповiдях. - втрутилася Марь Iванiвна, з науковим iнтересом спостерiгаючи за метушнею на лiжку. - А якщо Гербарiївно, пiддослiдним покрутитись на лежанцi у вiльнiй боротьбi? Нехай один через одного перекочуються? Швидше зiгрiються, спiтнiють. При нагрiваннi тiло розширюється, процес пiде енергiйнiше.
  - Гiрше не буде. - погодилася ведуха-чаклунка. - Чули, що Марiя Iванiвна наказала? Починайте перекидатися.
  Довелося пiдкоритися грубiй силi наказу i разом зi Свiткою перекидатися по широкiй лежанцi. Кожен iз борцiв намагався зайняти мiсце верхи на супротивнику i бiй розгорiвся неабияк. Дiва виявилася досвiдченою i вправною мисливицею, але на моєму боцi нехай i невелика, але сила. Спритно заломивши Свєтцi руку, нарештi закрiпився на дiвi i намагаючись зберегти рiвновагу заелозив ногами, притискаючи суперника спиною до лежанки. Чиста перемога! Класичний япон - япона мати!
  Але симпатiї вболiвальникiв на чужому боцi. Втрутилися ображенi глядачi i мене, спiльними зусиллями, зiштовхнули iз заслуженою перемогою. Боротьба перейшла в партер, перекидання пiшло зi змiнним успiхом. Ледве опинявся зверху суперника, уболiвальники починали люлюкати, а Марь Iванiвна, кидалася на допомогу Свiтке. Щойно Свiтка опинялася на менi, як я, обертаючись дзиґою, вискакував iз ножного захоплення. Нарештi остаточно знесиленi, ми завмерли в нiчийному клiнчi, мiцно обнявшись, на скуйовдженому лежанцi, важко вiддуваючись i не роблячи жодних дiй. Нелегка справа - палати пристрастю i розпалюватися вогнем, забуваючи про час i простiр у пошуках невiдомо чого. Коли ж довгоочiкуваний гонг та перерва на обiд?
  - Двi хвилини вiдпочиваємо. - змилостивилася стара. - Потiм ще кiлька разiв спробуємо. Перший млинець завжди грудкою. Мусить розгорiтися вогонь пристрастi. Потерпiть трохи, але потiм небувале задоволення отримаєте - не вiдiрвеш. Слаще за мед, вище кручi.
  - А я вважаю, що й одного разу достатньо для висновкiв. Брешуть старовиннi записи. Жодного задоволення. - заперечив я, випускаючи Свєтку iз захоплення. - Дайте попити води та розiйдемося друзями.
  - Неправда? - обурилася стара, трясучись папiрцями перед моїм носом. - Друкованому слову не вiриш? Сказано на листочках - i знову тiла з'єднуватися i буде нiжнiсть i буде радiсть i буде все... Значить, так тому i бути, а iнакше не бути.
  - А якщо потертись один про одного? - запропонувала Марiй Iванiвна. - Пам'ятаєш iз пiдпiльної молитви? - З iскри розгориться полум'я?
  - Товаришу, вiр - зiйде? Теж вiрно. - Флоро Гербарiївно, обернулася до нас. - Перерва закiнчилася. Ще в боротьбi перекидаєтеся, якщо не допоможе, енергiйно трiться один про одного. Сумiсний процес. Свiтла починай. Важко в навчаннi легко в бою.
  - Куля - дурниця, а я молодець? - посмiхнувся наївним iстинам, але схоплений Светкою за шию, припинив жарти.
  Другий раунд пiшов у рiвнiй боротьбi. Пiддослiднi берегли сили i перекидалися один через одного неохоче, без азарту. До кiнця сутички з'явився деякий спортивний iнтерес, особливо коли перед очима здригалися Свiткiнi груди з стопорченими бурульками. Бурульки-красульки. Рожевi. Чупа-чупси полуничнi. Так би й уп'явся зубами. Пiдозрiла реакцiя. Дивнi мрiї. Прокидається людожерський атавiзм? Докатався зi Свiткою на лежанцi? Так ось у чому полягає рiзностатевий iнтерес? Хто кого ранiше переможе та покладе на лопатки?
  Цiкавий думками, пропустив пiдступне захоплення. Рука пiшла на злам, шия на вигин, ноги в замку, не зiтхнути, не видихнути. Перемогла спортивна хитрiсть. Натовп радiсно загув, вiтаючи чемпiона.
  - Ну, Свiтла, що вiдчуваєш? - пожвавiшала ведуха-чаклунка.
  - Радiсть перемоги. - пихкаючи вiд зусиль, усмiхнулася Светка, не даючи менi ворушиться. - Повна вiкторiя.
   - Приємно?
   -- Слiв немає.
  - Палаєш пристрастю, коротку мить щастя вiдчуваєш? Забуваєш про час i простiр?
  - Забуваю, але хотiлося б швидше закiнчити перекидання, бо Вася виривається. Боюся, щастя закiнчиться ранiше, нiж утримаю у захопленнi.
  - Дивна реакцiя. - стара почухала сивi косми. - Гаразд, приступаємо до нового випробування. Починай про Васю тертися.
  - Як? Всiм тiлом чи чим вийде?
  - Шоркай чим хочеш, тiльки голову не обломи i руку не зламай. - завив вiд болю. - Калекой завчасно зробиш, досвiд занапастиш.
  - Бач, занепокоївся про експеримент. - посмiхнулася Марь Iванiвна, що стоїть поруч iз лiжком. - Бери участь, допомагай, чим можеш.
  - Згоден, але як?! Та я зараз розламаюся на кiлька частин. У вашiй поемi написано, що б обом було добре. Де справедливiсть?!
  - Свiтлана послабь захоплення, правду каже. Нехай теж задоволення отримує.
  Свєтка послабила хватку i стала iнтенсивно елозити на моє тiло. Ворушитися пiд мисливцем важко, але дав слово, тримайся Василь. Назвався грузде, - дерзай i лiзь. Полизати? Не дочекаться, команди не було.
  Енергiйно пошерхавшись один про одного, смертельно втомилися i завмерли без сил, один на одному, як сендвiч. Великий рожевий бутерброд. Хот-дог, хоч не дог, а програв. Поетичнi рядки не витримали зiткнення iз грубою реальнiстю. Проза життя. Соцiалiстичний реалiзм. Тупим нащадкам треба не зашифрованi поетичнi образи залишати, амурнi метафори, а докладнi iнструкцiї, технiчнi креслення, описи краще з картинками. Щоб зрозумiло було, що куди, коли i скiльки...
  - Перший спосiб не пiдходить. - Зробила глибокодумний висновок бабуся. Ха-ха, бо я не говорив. Дослухатися треба до розумних людей. Стара полiзла пiд одяг, щось квапливо шукаючи. - Спробуємо запасний варiант.
   -- Ще гiрше?
  - Чому гiрше? Краще! Використовуємо записи Генiальної Нострадамуси - Генеральної Рецензори. Вона нiби знала, що саме станеться у далекому майбутньому. Залишила послання. Велика провiсниця. Ох, мудра. З глибини столiть, з початку-початку все передбачила, продумала i вiдповiла. Тут правда, невелике застереження. Сумнiв висловив, що не потягне мущинка на круту секс-мiсiю. Та й вульгарно... Какавтора заковбасить... Але спробувати варто.
  - Кого заковбасить? - не зрозумiла Марiй Iванiвна, але тут же прикро вiдмахнулася. - Чорт iз ним, шлях загинається у творчiй кризi, нам головне експеримент завершити. Сама завела народ маревними iдеями - сама i розхльобуй.
  - Пам'ятаю. - Флора Гербарiївна, метушливо витягла з-пiд одягу, пошарпаний сторiччями листок. - Свiтлана вiдпусти Василя. Поки зачитую послання, нехай перепочине, сердешний. Йому ще страждати...
  - Спасибi. - стомлено прокряхтiв, вибираючись з-пiд Свiтлани. Вiд шурхання горiли стегна i живiт, але треба вiддати належне напарницi. Мисливця постраждала не менше, але мужньо терпiла. Амазонка. Польська.
  - Чи готовi слухати? - запитала стара i не чекаючи вiдповiдi, стала читати стародавнiй текст тремтячим вiд хвилювання, урочистим голосом. - "Свiтка, виставивши глядалки i випнувши обидва горби, труснула вiслюльками i потягла хапалку за спучений у її напрямi вiдросток..." Ось.
  - Ну? - Хором перепитали ми зi Свiткою та Марою Iванiвною, яка замовкла стару. - Не нудь, читай що далi.
  - Усе. На цьому кориснi поради обриваються, далi йдуть коментарi. Сакральний верх..., материнське лоно цивiлiзацiї..., то се... вам цього не треба, заплутаєтесь у розшифровках та поняттях. - стара квапливо сховала папiрець пiд одяг. - Головне зрозумiли? Приступаємо.
  - Нiчого подiбного! - злякано стиснувся в грудку, прикриваючи руками рудимент. - Протестую та категорично не згоден. Чи мало що написала генiальна дiвчина. Я знаю математикiв людських душ. Пам'ятаю, один чоловiк передбачив примари бродячого по Європi, так сiмдесят рокiв i натовпом виганяли приведення, з однiєї довiрливої до халяви країни. Послiдовники перестаралися. Народу поклали - жах, а толку? Як була країна неляканих iдiотiв, так i лишилася. Тепер замiсть примари, вирiшили рiг достатку збудувати. Але тiльки для деяких, а для iнших - демократiю i права людини.
   -- Ну i як?
  - Права людини? - знизав плечима, вивуджуючи з дiрявої пам'ятi необхiднi вiдомостi. - Обговорюють, досi. Права вiльної особи визначають i обов'язки. Замiсть рогу достатку - трубу зварганили. Газову. Вузька, маленька, але окремим товаришам добре перепадає. Не тiльки на хлiб з олiєю, а й на хрiн з редькою. Але не вiдволiкатимемося вiд теми. Робiть що хочете, але вiдросток образити не дам.
  - Злякався? - зневажливо простягла Марь Iванiвна. - Слово вирiшив порушити? Так зваж, як дала, так i не дам. Я маю на увазi слово.
  - Нiчого кращого й не очiкував, Марiє Iванiвно. Ви груба матерiалiстка. Мало того, що моя свiдомiсть постiйно зайнята з'ясуванням призначення вiдростка, так ще й провiсники перейнялися. Нехай Светка трясе будь-якими висюльками i витрiщає симпатичнi глядалки, я це вже пройшов у першiй частинi буття, а вiдросток не для цього призначений. Тим бiльше, що не спучений.
  - Спучим! - життєрадiсно заспокоїла Светка, поплескавши мене по плечу. - Хапалкою потягну, або стрибати з дерева на єдинорога змусимо. Опухне як милi, у потрiбному для експерименту напрямку.
  - I ти Брут? - докiрливо глянув на добровольку. - Знайшли млинець, рiпку. Повiрили провiснику? Вiдпустiть на волю, i я таке майбутнє передкажу, все життя будете дивуватися. Пораду дати? Говори туманно, але переконано, дивись щиро, проводь паралелi, застосовуй логiку, сам вiр у висловлене марення. I народ за тобою потягнеться. Озолоти ручку дорогою, всю правду скажу. Що лежить на серцi, що пiд серцем. Обивателю подобається.
  - Ти зуби не заговорюй, спущуйся! - розлютилася Марь Iванiвна. - Забираєш у дiв дорогоцiнний час, через тебе город ще не полили, грядки не копали, дiток не пропололи. Займай позицiю!
  - Вiддамся лише грубiй силi! - спробував вiдкотитися на край лежанки, але мiцнi руки помiчниць, притиснутi до простирадла. - Робiть що хочете, але поки що вiдросток належить моєму тiлу, вашi спроби марнi! Це найулюбленiша частина тiла! Про що я буду думати?!
  - Було ваше - стало наше! - грiзно пообiцяла доброволька Свiтлана. - Досить мене, як останню дурницю ганьбити перед чесним народом. Мало перекидалась i потiла? Усю зачiску розтрiпала, подряпалася об твої колючки. Забирай руки в сторони, або вiдiрву висюльку разом брязкальцями!
  - Згадала! - Раптом закричала стара, ляскаючи себе по лобi. - Найголовнiше згадала! Як згаяла, дура стара...
  - Бабуся, говори швидше, поки сили є чинити опiр. - помолився до чаклунки, вiдбиваючись вiд Светкiних та Мар Iванiвних рук. - Не дай померти нещасною калiкою. Я згоден!
  - Без кохання - сексу немає! - стара радiсно посмiхнулася. - Це ж найголовнiше. Ось суть речей. Вчора ще говорила, а сьогоднi пам'ять геть-чисто вiдбило. Вiдпускайте Васю. Толку не буде. Головного iнгредiєнта не вистачить. Сполучної ланки. Об'єднувача - вирiвнювача.
  - Що залагодила, як заведена? Сексу немає, сексу немає. - Марiй Iванiвна передражнила стару. - Ранiше не могла згадати? Якого зiлля не вистачає? Кохання? Так неси склянки з варенням. Зараз ми, гаду - клiзму з любов'ю заробимо, щоб з вух текло i спухло де i як належить! Не крутись Каструлькiн! Лежи смирно, дiстав уже. Ну i прiзвище, пробач господи.
  - Нормальне прiзвище. - простогнав крiзь зуби, мiцно притиснутий до лежанки добровольцями. - Звiдки взявся на честь того i назвався. Сам вигадав. Натомiсть по батьковi як iноземне - Iнененович. Звучить красиво, богообрано - майже Iзраєлевич. Чули, що вам мудра старенька сказала? Вiдпускайте. Кiна не буде.
  - Вiдпускайте. - погодилася Флора Гербарiївна, розвiвши покаянно руками. - Якби цi лiки були, давно б принесла. Тут iнша справа. Клiзма не допоможе. Шукати в iншому мiсцi треба.
  - Ну, стара вiдьма. - зiтхнула Марь Iванiвна, прибираючи руки з мого живота i пiдводячи невтiшний для племенi пiдсумок. - Зовсiм з розуму вижила. Настав час на пенсiю вiдправляти, в силосну яму. Говори - що за кохання таке. Чому її у племенi немає? Втратила? Пропила?
  - Що ж про вiдання-чаклунка, при народi, неповажно вiдгукуєшся? - Бабуся сумно подивилася на начальницю. - Була б моя вина, хоч зараз на добрива. Немає в племенi кохання. Не дано...
   - А Генiальна Настрадамуса, чому не передбачила?
  - Мабуть схибила. Далекi пророцтва давати, нелегка справа. Помилилася у розрахунках. Звичайну логiку застосовувала суху аналiтику. Не запровадила випадковий фактор абсурду. Чи не абстрагувалася вiд статевого питання.
  - Шкода. - Марiє Iванiвно, мотнула головою i дисциплiнованi помiчницi, прибрали вiд мене свої руки. - Вставай Василь Iнененевич. Вiдпочивай. I кiнь розв'яжiть, нехай розслабиться. Вiйна закiнчилася - всi вiльнi.
  - Спасибi. - Крохтя сiв, але про всяк випадок, руки вiд вiдростка не прибрав. Береженого Бог береже. Чорт їх знає, раптом передумають. - Ганчiрку не дасте на пам'ять, для прикриття сорому?
  - Можеш забрати простирадло. - милостиво дозволила Марiй Iванiвна. - Подарунок за роботу. Все одно пошматували, вигадали. Чи не вiдпрати.
  Обмотавшись довгим простирадлом, як римський патрицiй, пiдвiвся з лежанки. Нарештi з'явився одяг. Не дикун, а цивiлiзований громадянин. Тепер почну думати про високе, гарне, а не тiльки про дурницю.
  - Жаль експеримент сумно завершився, але можливо так i треба? Так i має бути? - замислено простягла Марiй Iванiвна. - Раптом недаремно зникли з життя? Нашi предки не дурнiшi за нас, про що ж думали? Якби мужики-принцi були необхiднi нашим бабусям, вони б їх зберегли. Створили заповiдник, у клiтцi тримали, одомашнювали... Та чи мало способiв збереження рiдкiсних видiв тварин? Ну i чорт iз ними. Переживемо. Флора Гербарiївна, а в старовинних дощечках не вказано причини, чому мущинки зникли? Хворiли на що, чи ми їх самi, пiд корiнь вивели? Як заразу?
  - Спочатку принци стали марними у домашньому господарствi. Тут ще вiрус фемiнiзму країною пройшов. Хвороба як грип, але тiльки на дiв дiяв. Ускладнення на серцi давав, кохання витравлював. Захотiлося дiвам бути сильнiшими за принцiв у мущинських справах. У мордобойських вiйнах, на стадiонi у футболi та хокей. Працювати з кувалдою на будiвництвi. Авто-слюсарями, ковалями, хулiганами. Принци навпаки - стали пiд дiв пiдроблятися. Губи фарбувати, сережки носити, спiдницi примiряти, та груди накачувати силiконом. Все змiшалося у будинку Облонських. Облом. Потiм кохання остаточно зникло, з кiнцями. А як любовi не стало, у прабабок, очi й розкрилися остаточно, закипiв їхнiй розум обурений i прокинувся. Всi мущинськi вади назовнi повилазили. Якщо до зникнення, любов очi застилало, то без неї вiдкрилася картина страшна. Нi цвяха принци прибити не вмiють, нi попрати як слiд. Грошей додому не носять, на iнших баб та мужикiв витрачають. То в гаражi пiд машиною, то в пивницi за кухлем пива з друзями-алкоголiками. Вдома з дивана хрiн пiднiмеш. На город сходити - дiток прополювати та вирощувати не виженеш. Далi бiльше. Дiстали остаточно. Смутнi часи, середнi вiки, iсторiї згорiли, залишився усний епос, i рiдкiснi дощечки з берестяними грамотами. Таємниця любовi зникла у глибинi столiть. Настав Амiнь. залишився усний епос, та рiдкiснi дощечки з берестяними грамотами. Таємниця любовi зникла у глибинi столiть. Настав Амiнь. залишився усний епос, та рiдкiснi дощечки з берестяними грамотами. Таємниця любовi зникла у глибинi столiть. Настав Амiнь.
   - Значить, доля...
  - Але є невиразне переказ, що десь залишилася. - Флора Гербарiївна хитро посмiхнулася. - У невеликiй кiлькостi, але iснує.
  - На що ви натякаєте? - Насторожився, вiдчуваючи, як органiзм напружився шостим почуттям. - Я нiкуди йти не збираюся, тiльки вiд дiв подалi.
  - Сам запропонував! - Бабуся помахала гачкуватим пальцем перед моїм носом. - Марiє Iванiвно збирай експедицiю. Пробуватимемо третiй варiант.
  - Пiти на пошуки кохання? - здогадалася Марiя Iванiвна, ожиючи на очах. - А що, цiкава iдея. Флоре Гербарiївно, але чи варто ризикувати? Що є кохання - морква? Iз чим її їдять? Раптом буде гiрше?
  - Нормально буде. Чудово. Субстанцiя загадкова, сухою мовою та формулами не перекажеш. Для рацiонального розуму - загадка, але для пiднесеної душi - як двiчi по два. Наразi озвучу кiлька старовинних музичних фрагментiв, самi оцiнiть. - Флора Гербарiївна, прокашлялася i заспiвала деренчливим голосом. - Кохання - величезна країна, i тiльки нам воно дане. У кохання як у пташки крила... еэ.... Без мене, тобi коханий летiти з одним крилом.... Еээ... Полюби мене, потiм я тебе, потiм разом ми помилуємося... зайчик... А чудовий уривок iз Баттерфляй? Щас напою.
  - Досить, достатньо! - Марiй Iванiвну перекосило як вiд зубного болю, та й я, хоч i не спiвак, але ледве стримався вiд Гербар'євського спiву. - Опиши прозою. Так добре як город прополювати? Смажене м'ясо їсти? Новi сережки купити, щоб сусiдки заздрили?
  - Любов є сполучною, втраченою ланкою. За переказами, все з любовi випливало. З неї триклятою текло. Навiть бiльше. Каталiзатор високих почуттiв. - Гербертiвна розвела широко руками. - Нашi пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-бабки, i його пра-пра-пра мущинки, без кохання жити не могли. За будь-якої можливостi про неї говорили. Хто кого любить, як любить, скiльки любить, коли любить, навiщо любить, заради чого любить. Та батьки всi любили. Траву, дерева, дiтей, Батькiвщину, уряд, начальникiв, кашу, оселедець копчений, дiаманти, новi черевики. Чого погляд стосувався, то й любили. Найширше почуття - величезнi можливостi. I страждання вiд кохання мали, радостi набували, щастя та смуток. Дивний взаємозв'язок фiзiологiї та високого польоту почуттiв. Скiльки сюжетiв для поетичної творчостi, сусiдських плiток та свiтських розмов. Заради кохання,
  - Бабуся, знизу трудовий ентузiазм, заспокойся. - Спробував урезонити стару ведучку-чаклунку. - Хiба зараз живете погано?
  - Добре, добре, але чому б i не спробувати свiженького? - пiдтримала ведуню-чаклунку, Марiє Iванiвно. - Все пiзнається в порiвняннi. Збираємо добровольцiв у похiд за коханням. Хто четвертим буде?
  - А хто троє перших? - поцiкавилася Свiтлана, неквапливо одягаючись i розвiшуючи брязкальця на одязi.
  - Ти з Васею i говориш кiнь. - незворушно вiдповiла начальниця, начебто само собою зрозумiле. - Дiвчатка, хто хоче у дальнiй похiд за компанiю? Справа суто добровiльна, але позачергову вiдпустку, премiю та вiчну пам'ять в устах нащадкiв гарантую.
  - Марiє Iванiвно, але я брала участь у дослiдах, чому знову в добровольки? Де справедливiсть? - благала Свєтка. - Нехай iншi дiви йдуть у похiд!
  - Така таємна воля народу, а я лише озвучила рiшення. Ти зiпсована, втрачати нiчого. - вiдрiзала начальниця i знову звернулася до натовпу дiв. - Ну хто ще хоче? Хто йде в похiд, звiльняється вiд робiт на прополюваннi капусти. Бажаючi погоджуйтесь, або згною на грядках!
  - Трьох достатньо. - втрутилася Флора Гербарiївна. - Навiть двох вистачить. Василя та Свiтлану. Кiнь зайвий. Залишимо в селi, менi по домашньому господарству допомагати. Листочки, жовтцi-квiточки, корiння возити для лiкiв. Готова прийняти гонорар Кузей.
  - Нi, я з ними. - подав стривожений голос Кузя. - Без мене пропадуть. Та й хто возитиме любов? Їстiвнi запаси? Я ще маленький. Менi з батьком належить перебувати!
  - Звичайно, з батьком. - пiдтримав пасинка. - Справдi. Хто тягне кохання, раптом важке, непiдйомне? Ви знаєте, якої вона ваги?
  - Якщо чесно зiзнатися, то не знаємо, навiть якогось виду. - Довелося погодиться Флорi Гербарiївнi. - За одними друкованими джерелами, важка як камiнь, за iншими, лежить на плечах важкою ношею. То кохання тече бурхливою рiчкою, то серце пронизує як гостра стрiла. Спалахає i горить, сухим порохом. Є версiї, що легка i пухнаста, але частiше гнiтить i мучить. Страждання вiд неї, тривоги...
  - Тим паче, двом не впорається. - метушився Кузя, боячись залишитися в селi. - Нехай наполовину як ви - людина, але спина i сила як у коня? Вiд мене пiдмога, як вiд трактора в одну кiнську силу.
  - Нехай вмотує з батьком. - дозволила Марь Iванiвна. - Дiвчатка, вiльнi. Хто не вирушає на прополку до городу, допомагає збирати Васю та Свiтлу у похiд. Велике спасибi Флора Гербарiївна, ви теж йдете вiдпочивати. Дякую за роботу, ввечерi розрахуємось.
  - Ми так не домовлялись. Про пошуки якихось кохань розмови не було. Я безплатно не згоден.
  Тепер я подав голос. Вiд походу не вiдкрутитися, то чому не продатися дорожче, випрошуючи додаткову винагороду? Ситуацiя є сприятливою для торгiвлi. Як сказано у стародавньому манускриптi "Капiтал"? - Товар i праця коштують стiльки, скiльки за них платять бажаючi та стражденнi. Справдi. Якщо рiч не потрiбна, то й грошi мiдного пошкодуєш на дрiбничку. А виникла потреба в дурницi, все труба. Готовий вдавиться аби придбати. Дивна закономiрнiсть, чим менше грошей - тим бiльше хочеться будь-якої луски. Пароплав, лiтак, машина, картини. Повний переписувач - якщо хобi маєш. Дах вiд поштових марок їде, або вiд статуй алебастрових. Ну куди тобi голоштанному статую Венери? Але хочеться, до вереску у штанах. Потенцiя - двигун прогресу. I позаздримо iмпотентам - їм нiчого не треба. Вони все було.
  Є винятки iз правил. Вiзьмемо, наприклад, подарунки на день народження. I яку тiльки хрiноть не тягнуть iмениннику, улюбленi родичi та друзi. Добре якщо дбайливi люди похилого вiку батьки подарують труси дикого забарвлення, або синтетичнi шкарпетки. Мовчки в душi скривишся, та сунеш у дальнiй кут комори пiсля свята. Тягнуть у подарунок вазочки, тарiлочки, краватки, плюшевих ведмедiв. Книгу - мати її, найкращий подарунок. Ненависний автор iз картинками. Класик доiсторичного перiоду iз розрiзненого зiбрання творiв. Самим не треба, хай iменинник мучиться. Долучається до найвищого мистецтва. Усмiхаються в вуса i напружено вдивляються в обличчя iменинника, - сподобався подарунок, чи час ображатися? Дарованому коневi в зуби не дивляться. А хiба скажеш правду - матку? Образяться смертельно, наступного разу ще гiрше подарунок притягнуть.
  Повернiмося до вартостi товару. Тобто, мене. Зараз почну кочувати, набивати цiну, якщо не переборщу, можуть вiдвалити капусти за повною цiною, продешевлю - грудна жаба загризе. Знати собi цiну - себе коханого поважати. Краще бути дорогою повiєю - велика сума тiшить уражене самолюбство. А дешевою портовою повiєю? Роботи багато. Знижуємо якiсть - добираємо кiлькiстю. Iнтенсивний шлях розвитку.
  - Хiба свобода та можливiсть придбати в особисте користування трохи кохання - погана цiна? - здивувалася Мар Iванiвна, багатозначно поправляючи на поясi великий ножик, явно не складаний. - Менi здається, будемо з розрахунку. Так Вася Iєненович?
  - По руках. Але якщо кохання знайдемо - п'ятдесят вiдсоткiв моє, решта навпiл, екiпiрування та закуска з вас. - Погодився скрипучи зубами. Iз залiзним, гостро нагостреним аргументом не посперечаєшся. Продалися недорого. Ми з породи портових красунь беремо кiлькiстю. Налiтай - подешевшало.
  - А менi, добрi пiдкови, нову попону, холодну зброю... - встряв Кузя, що ожив, старанно загинаючи пальцi. Правильно синок - бiльше просиш, бiльше отримаєш. - На голову - солом'яний капелюх, чотири теплi ковдри...
  - Стоп кiнь, не нахабся. - перебила Марь Iванiвна. - Побережи кiнське здоров'я та апетит для далекого походу. Все потiм. Потiм.
  - Коли? - не зрозумiв я, озираючись на всi боки. - домовляються на березi. Увечерi пiзно буде. Час пiде.
  - Час нiкуди не йде. Воно завжди iз нами. - зiтхнула Марь Iванiвна.
  - Ооо... ви фiлософ? - захопився я. - Де iдей нахопилися?
  - Нiчого не вистачало. Я сама знаю. Початкова жiноча мудрiсть. - Вона сумно провела рукою по коротко остриженому волоссю. - Щастя немає, все спало на думку. Iдiть готуйтеся до походу.
   - Але ж ми не домовилися.
  - Усе потiм Василь. Не поспiшай. У другiй частинi обговоримо i домовимося.
  
   Роздiл 10. Частина 2.
   - Як процес?
   - Iде.
   - Ще по кухлi кави?
  - Знущаєшся? Я на лiчильнику.
   - Частую безкоштовно.
   - Тодi в чашку, двi повнi ложки кави!
  
  I настала друга частина. I йде караван верблюдiв - кораблiв пустелi у невiдомiсть. Гарне - маячить попереду, все погане - тягнеться пам'яттю ззаду. Куди, навiщо, чому несе перекотиполе? А ось треба. Потрiбно Вася. Ворушили копитами Куртуаз. Чи не вiдставай Свiтка.
  Все життя - дорога за часом та простором. Iдемо вiд одного берега до iншого, вiд початку життя до його кiнця. Вiд каструлi - до ями. Дмуть вiтри в обличчя, по опущених плечах б'ють краплi дощу. Холодно, жарко, все одразу i по черзi. Жага, голод, болять стертi ноги i згинається спина вiд важкої торбинки, але стиснутi мiцно зуби i погляд спрямований у туманну далечiнь. Наперед. Куди завгодно крокуй, але йдеш уперед. Сторони свiтла, напрямок шляху, не мають значення. Хоч розгорнися на сто вiсiмдесят градусiв, але йдеш у невiдомiсть.
  I тягнуть уперед, не питаючи бажання, хоч стiй на мiсцi, хоч упади. Не в змозi застигнути на мiсцi. Нема сил, перемогти обрану дорогу. Мимо проносяться турботи, печалi та радостi. Замри мить - ти чудово, дай тебе розглянути, доторкнутися, але лише промайнуло короткою радiстю справжнє, як тут же вiддається у вухах гулкою луною. Є неясне прийдешнє i пам'ять минулого, а що посерединi? Дорога мiж крайнощами...
  
  - Батю, а чо Свiтка штовхається? - вклинився в мудрi думки, хрипкий басок Кузi. - З кроку збиває i обзивається.
  - Сам такий. - Не залишилася у боргу мисливиця. Пролунав смачний ляпас по тiлу. - Кiнська бiда. За донесення наряд позачергово на кухню. Стукач. Увечерi чистити картоплю.
  - Ну ось знову! Чув? Вiд дурницi i чую. Батю, чи оглух? захищатимеш прийомного синочка? Вася, прокинься, iнакше за наслiдки не вiдповiдаю. Свiтло, я тебе копитом вдарю! Не подивлюся що начальниця.
  - Ризикни. Останньої вечерi втратиш.
  Тепер супутники почнуть нити i лаятися до найближчого привалу, пiднiмаючи настрiй, а я заробляю печiю. Одне й третiй день. Лайка, стусани i нескiнченне з'ясування хто розумнiший i головнiший. Як маленькi, право. Давно вже треба зробити однозначний висновок, що головний у походi тiльки я - найрозумнiший, терплячий та сумлiннiший. Ще порядний. Кому врiзати по порядку?
  
  Краще за обох. Приймаючи чийсь бiк, як зазвичай стану цапом-вiдбувайлом i все нервове роздратування супутникiв, повернеться бумерангом. Один почне зловтiшатися, iнший ображатиметься, а нерви трiпатимуть менi. Рiвнобедрений трикутник. Найстiйкiша геометрична постать, але щойно перетворюється на площину людських взаємин як вiдразу перетворюється на чорт тi що. Монолог неможливий, дiалогу немає, i кожен тягне ковдру вiн. Ех, була б з нами Марiє Iванiвно...
  Згадавши про начальницю дiв, сумно зiтхнув. Ось з ким треба було перекидатися на лежанцi i шаркотiти. Розумна дiва. I є про що поговорити та на що подивитися. Ми б знайшли точки дотикiв.... Iнтелектуальних та фiлософських.
  Коли йшли у похiд, то розлучалися майже друзями. Все виявилося не так страшно, як на перший погляд. М-да... закушувати чоловiчком нiхто не збирався, як i вбивати. Залякували для солiдностi, а виявилися наймилiшi люди. Огородники - Ботанiки. Землероби. Розмiрене життя, робота, та полювання на умi. З радощiв - обговорення та осуд один одного, вечiрнi посиденьки, сумнi пiснi, та кулiнарнi забаганки. З'ясував велику таємницю - навiщо їм роги однорогого цапа. Кузя постарався. Срамота одна. Накладнi нiгтi роблять, та ґудзики штампують на продаж та обмiн. А я то фривольно думав... Нiякої творчої уяви та новаторського пiдходу.
  Начальниця часом нiчого, але шкiдлива... Усi Свiтлани - шкiдливi, а рудi - особливо. Чи iм'я особливе? Карма? Свiтлани - нормально, адекватно, а як Руда - так Свiтка та шкода. Ще Таньки шкiдливi. Тетяни. Напишуть, наобiцяють - я вам пишу чогось бiльше, че ще сказати? А потiм у кущi. Добре б парою, а то самотужки. Добре, що у дiв у племенi Танек немає, iнакше довелося б класику вивчати. Однi Светки, Машки та Марь Iванiвни з Флорами та Фаунами.
  Дали у похiд усе, що просили. Капелюх, ковдри, гудзики на чесний товарообмiн, продукти на два тижнi. Тушонку домашню. З єдинорога. Приємна на смак. Пiсля овочiв, м'ясо за вухами весело їсти. Остаточно переконався у своїй орiєнтацiї. Чи не вегетарiанець. Нехай траву жуйнi їдять i прибахнутi на здоров'я. Нi, вiд бананiв та фруктiв не вiдмовляюся i картопля iз солоними огiрками, пiде, але як гарнiр, а основна страва - м'ясо. З кашею.... Макаронами. Смажене. Парене. Варене. Холодець.
  Озброїли тiльки Свiтку, i вона зi зброєю не розлучається, навiть увi снi. Якось попросив iз лука запустити разик стрiлою в цiль. Обламали бажання. Нiс зневажливо скривили, гордовито буркнули - не можна. Не вмiєш звертатися, раптом не туди вистрiлиш, та й узагалi... Не належить.
  Поклав на дiвчину пiсля образливих слiв, все що маю i бiльше принижуватися не маю намiру. Нехай сама мучиться.
  Кузя ще той... Козел. Вимахав вище за батька, а несе торбинку менше. Я мовляв, - бойовий ар'єргард, кавалерiйська розвiдка i має бути завжди напоготовi. Яка розвiдка? До чого готовий? Пiонер - дiткам приклад. Скаут недороблений. Вояджер - перехоплювач. Нахопився хитромудрих слiв, i мучить експедицiю. Скаче безтурботно кругами, Свiтло плоскими жарти задирає, пiснi горланить безсоромнiсть. Остаточно вiдбився вiд рук батька. Якщо неподобства погiршиться, доведеться того... Вуздечку в зуби, стремена на пузо, шпори в боки.
  - Василю. Твiй нестерпний Кузя дiстав. - Тепер подала голос Свiтка. - Або заспокой Пегасенка, або з цибулi пальну. Стрiли в м'яке мiсце. Менi втрачати нiчого, крiм дiвочої честi.
  - Ой, ой, згадала про честь. Ти ще про совiстi згадай i розум епохи. - передражнив Кузя, але про всяк випадок вiдскочив подалi вiд мисливця. - Тут тобi, не там, правда тато?
  - Усе. Дiстали дармоїди. - рiзко зупинився на мiсцi i скинув торбинку з плечей. - Денний привал. Член експедицiї втомився.
  - Знову не виконали план ранкового переходу. - дорiкнула Свiтлана, мрiючи про вiдпочинок не менше мого, i дiловито наказала. - Конi на мiсцi, хлопчики лiворуч, дiвчатка праворуч i не пiдглядатиму. Василь готуй обiд, я на полювання.
  Колектив розбiгся за iнтересами. Здiйснивши iнтерес, повернувся на галявину. З-за кущiв долинало хрускiт гiлок - Кузя користувався моментом i з апетитом гриз невiдомi плоди зеленого кольору, а з iншого боку галявини закаркали стривоженi пташки. Свiтлана намагалася полювати. Похвальне бажання, але снайпер iз дiви - жодної. Пташка не єдинорiг, у пернату ще потрапити треба.
  Втомлено опустившись на траву, почав розв'язувати торбинку. Залишились однi сухофрукти. Двотижневий запас м'яса знищили за три днi. Примудрилися. Все Кузя винен, та й Свiтка... Один їсть у три горла, а друга, полює без толку. Я експедицiю завжди свiжим м'ясом забезпечу .... Нема чого Кузю годувати тушонкою, на пiднiжному кормi проживе. А я вже нема. Звикли до хорошого.
  
  - Натовп! Обiд готовий! - крикнув, пiдзиваючи Свiтку та Кузю.
  Повторювати двiчi не довелося i за кiлька миттєвостей, соратники сидiли поруч. I Кузя сидiв. Навчився останнiми днями, сiдає на кiнський круп, широко розсовуючи заднi ноги i пiдкладаючи замiсть подушки кудлатий хвiст. Картина похабна, але скiльки не натякав виховано прикриватися, Кузьма вдавав що не розумiє. Вразливо згадував про напiвлюдську передню частину тiла i норовив мережу кiнськими причиндалами перед нашими фiзiономiями. Свiтло сором'язливо хихотить, але терпить, а менi нiяково. Завидно. Хоч труси на Кузю одягай...
  - Вiйна - вiйною, а обiд за розпорядком. - Кузя радiсно потер долонi. - Що сьогоднi? Знову сухофрукти? Тушеньки не залишилося?
  - Двi банки у недоторканному запасi. - вiдрiзала Свєтка. - I не мрiйте. Марш руки мити.
  - Кузя, не затримуй народ, їсти хочеться. - Пiдхалiмськи пiдтримав начальство, сподiваючись на зайвий шматок.
  - А чому один? - звично обурився Кузя. - У нас рiвноправнiсть. Сама, якщо хочеш, йди мийся. До речi, випадково бачив, хтось за кущики ходив, а гiгiєнi вчить. Видавати не буду, але бiле простирадло, видно здалеку.
  - Я ж їм по... - знiяковiв, але перейшов у наступ. - Так. В нас рiвноправнiсть. Якщо ходимо, то все, нiчого товаришами по нещастю зневажати.
  - Вже вимила. - Свiтла пред'явила мокрi долонi. - Хто добровiльно не йде, позбавляється солодкого.
  - Ваша диктаторська свавiлля втомила експедицiю до печiї. - Не витримав нескiнченних причiпок начальства. - То руки щодня мiй, то тарiлки.
  - А ще вона дражниться. - пiдтримав пасинок. - Самодура.
  - Так ... - Протягнула Свiтлана, встаючи з землi i витягаючи з-за ременя на поясi спiдницi, довгий ножик. - Заколот?
  - Так. Заколот. - Я теж скочив на ноги. Кузя смикнувся був пiдвестися, але передумав i залишився сидiти на травi. Навiщо дилде вставати на копита, якщо Кузина голова на одному рiвнi з моєю макiвкою? Акселерат-переросток. Гордо зiзнався. - Свiтлана, причiпки з дрiбниць, роз'єднують згуртований колектив, а постiйне хапання за ножик нервує. Набридло. Не вмiєш керувати - звiльни пост, мудрiшим керiвникам. Визнати вчасно помилки - врятувати похiд та довести доручену справу до кiнця.
  - Тобi звiльнити? - посмiхнулася Свiтлана. - Владi захотiлося?
  - Спокою хочу. - рвонув простирадло на грудях. - Тишi. Мандруємо третiй день, без плану, без мети. Невiдомо куди, за чорт-те чим. М'яса свiжого зловити не можеш. Лайка з Куртуазом цiлими днями. Причiпки по дрiбницях.
  - говорила Марiє Iванiвно, пiдтримуй жорстоку дисциплiну, тримай принцiв у кулаку, iнакше пошкодуєш. - блиснула розлютованим поглядом Светка. - Так i сталося. Розпустилися. Розслабилися на природi. Але нiчого, вкорочу декому, дещо, iншi замисляться.
  - А кохання як здобудеш? - уїдливо поцiкавився я. - Не забула, слова Флори Гербарiївни? Процес у парi дiє. А я взагалi неповторний. Iсную в єдиному екземплярi. Зiрвеш досвiд, Марiй Iванiвна шкуру спустить i в силосну яму вiдправить. На компост для капусти. Дiтям.
  - Я не фiгульку вiдрiжу, а язик. - Змiрявши зневажливим поглядом, зловiсно пообiцяла начальниця. - Любов'ю можна мовчки займатися.
  -- А я тут причому? - здивувався Кузя.
   - Коням мова взагалi не потрiбна.
  - Розмрiялася. Чим сiно жуватиму?
   - Сказати, чи здогадаєшся?
  - Ти звiдки знаєш? - встряю я, насторожившись. Начальство - iстота непередбачувана, заради особистого авторитету, дуростi творить, не гiрше за дурня, хрiн розхлибаєш. - Раптом мова для процесу кохання основний iнструмент? Поки не з'ясований механiзм дiї, будь-яка частина органiзму представляє особливу цiннiсть для експерименту. Протестую!
  - Пiдтримую! - погодився Кузя. - Правильно говориш татуся, iнодi нашi цiлi та завдання збiгаються.
  - Твоє завдання, не в частинах тiла, а в спинi широким. - парирувала розлючена начальниця. - Тебе в похiд взяли замiсть тяглової сили. Батьковi дякую.
  - Васю, нас не поважають. - зробив невтiшний висновок Кузя. - Суцiльнi загрози та лайка. Авторитет вождя падає на очах. Пропоную провести таємне голосування та переобрати начальника експедицiї.
  - Влаштувати демократiю? - зрозумiв я, i з радiстю пiдтримав Кузю. - Хороша iдея. Я згоден. Зважаючи на те, що нинiшнє керiвництво не справляється з обов'язками, виносимо питання на обговорення. Хто за?
  - Усе. Дiстали. - остаточно розлютилася Свiтлана, дiйшовши до крайньої точки кипiння. Чайник. Електричний. - Кажу останнiй раз. Або мовчки йдете мити руки, або закiнчуємо експедицiю.
  -- В якому сенсi? - не зрозумiв Кузя.
  - Зважаючи на випадкову смерть мущинської частини експедицiї. Натяк ясний? Марш виконувати наказ!
  У кого бiльше прав - той i правий. А ще бiльше має рацiю - у кого зброя. Важливим є сам факт наявностi, а не калiбр i розмiр. Проти беззбройного опонента та кийку - автомат Калашникова. Невтiшний висновок. Два здоровеннi бугая, а проти шкiдливої, маленької Свєтки - безглуздi ягнята. Баранiв. Чергову трiумфальну перемогу здобуло не гаряче слово, а тривiальна, холодна зброя. Дружно кинувши на начальницю, сповнений презирства погляд, побрели до струмка, що дзюркотiв неподалiк у невеликiй улоговинi.
  - Батько. Так жити не можна. - похлюпавшись у водi, сумно сказав Кузя, обтираючи руки об свою кiнську шкуру. - Одне iз двох, третього не дано. Сил чоловiчих немає, терпiти знущання.
  - Аналогiчно. Низи не можуть, вершки не хочуть. - беззастережно погодився з Кузей, звично обтираючи руки об колись бiле простирадло. Одяг. За три днi походу накидка втратила первозданний колiр i тепер була приємного сiрого кольору. Пил дорiг та мандрiвок. Маскувальний халат. - Твої пропозицiї? Варiанти?
  - Дочекатися ночi, напасти та обеззброїти. Без ножа та цибулi - Свiтло нiхто. Нуль без палички. Поставимо дiву на належне мiсце. А краще покладемо. Як iдея?
  - З першою частиною згоден, а класти на мiсце - звiльнiть. Минулого разу достатньо. Нехай живе незадоволеною. - пiдбив пiдсумок змови. - Чекаємо на нiч i по командi нападаємо. Захоплюємо зброю...
  - I по печiнцi її .... - Мстиво додав Кузя. - Потiм копитами витоптати, вiдлупцювати ременем i в кут поставити.
  - Жодного рукоприкладства. - вiдкинув Кузькiнi мрiї. - Єдиний провiдник у командi.
  - Ти збираєшся виконувати завдання? - здивувався Кузя. - Розкинь мозком, на який чорт потрiбне кохання? Жили без кохання i далi проживемо. Зв'яжемо вночi Свiтку, покладемо в кут i робимо ноги. Станемо вiльними людьми. Ненавиджу насильство над особистiстю.
  -- А я? Теж третiю.
  - Батьковi за статусом належить дiтей виховувати. - Подумавши, Кузя суворо додав. - Але без рукоприкладства, як Свiтлана. Iнодi мiцним словом, а частiше нiжнiстю та пестощами з бктербродом. Добре слово та кiшцi приємно.
  - Подивимося на вашу поведiнку котяра. - туманно пообiцяв Пегасенку. - Пiшли обiдати, про змову нi слова. Зараз би гаряченького, набридла сухом'ятка.
  
  Залишок дня пройшов за звичним планом. Кузя лаявся зi Свiткою, а я мовчки зловтiшався, представляючи вечiрню помсту. Гори не закiнчувалися i як три днi поспiль, брели i брели нескiнченною ущелиною.
  Стара, розбита дорiжка петляла мiж високими деревами, десь угорi спiвали пташки, дзижчали мухи та комарi. I нiкого довкола. Тиша.
  Тиша це погано. Тривожно. Спокiйнiше на душi, якщо поряд хтось галасує, розмовляє. Коли навколо багато людей, долинає веселий смiх, нехай лайка. Цiкавiше жити. Не в натовпi, але поряд iз нею. Спостерiгати з безпечної вiдстанi. Разом, але кожен окремо.
  Ймовiрно, я iстота колективна. Стадне. У стадi добре, безпечно. Є мiнуси, але бiльш позитивнi. Попереду на лихому конi - ватажок, поряд скриньки поплiчникiв i пiдлiз - охорона. Захищаємо стадо до останньої краплi кровi. Допомагаємо тримати у строгостi стадо. Контролюємо виконання законiв, допомагаємо ватажку чинити правосуддя. Вiрна почет, готова за хорошу винагороду продати командира i за першої нагоди зайняти мiсце ватажка. Далi основний натовп, що складається з нiчим не примiтних особистостей, їм по барабану хтось ними керує, аби жорячки вистачало i їх без особливих потреб не чiпали. Нижче i трохи осторонь - парiї. Їх нiхто не поважає, зневажає, але й не чiпає, забруднитись боїться. Вони першi на вилiт iз дружного стада та останнi до столу.
  Без усiх ланок стада не буде. Потрiбен командир, щоб стаду не думати i скакати куди забажає ватажок. До свiтлого майбутнього, до комунiзму, капiталiзму. Важливим є не результат, - важливий процес. Якщо прибiгли де багато жратви - пошана i слава начальнику, якщо нi, вибачся. На плаху цапа! Бажаємо iншого начальника! Ватажок як сапер помиляється один раз, решту часу керує та отримує задоволення. Але розлюбить стадо, старiє начальник, занедужає, i щастя немає. Попросимо на сцену нове обличчя! Ватажок помер, нехай живе новий ватажок! Iго-го, му-му, бе-е...
  Без почту, немає короля. Короля грає почет. Хто у вiрнiй свитi? Тi, хто не змiг поки що зайняти мiсце ватажка. Силянь мало, але чекаємо. Прийде час, пiдступно помстимемося, вiдiграємось за приниження - думає вiрний друг ватажка, дивлячись вiдданими очима в рот начальства. А скiльки пiдкилимних iнтриг, змов, наклепiв i плiток. Скiльки мiсця для душевних переживань. Бути на перших ролях, бути улюбленцем. Переможцем. Звичайно не цар, але божественна влада ватажка вiдсвiчує на лисинi улюбленця. Не важливо чим заслужив прихильнiсть господаря. Формою голови, мудрими мiзками, гарною дупою, ногою. Головну функцiю виконуєш - смаки задовольняєш. Ну i вiдповiдно маєш ласi шматочки з панського столу. Копуєш ватажка, - заводиш фаворита i так далi до самого низу пiрамiди. I говорить гордо царська посудомийка, сусiдцi по комунальнiй квартирi - зате через одне мiсце ми близькi з вождем. Ми не просто посуд мий, а несемо державну службу, блюдемо пiдвалини государевi, та без моїх чистих тарiлок стадо загине.
  Тi, хто не в свитi, але й не в парiях, має особистий iнтерес. Вони базис. Оплот стада. З середовища виходять ватажки, оточення та трошки бомжi, бродяги, жебраки, iнша неуспiшна наволоч. Каструля грiється, вода кипить. Бульбашки то вгору, то вниз. Як картка ляже. Стадо худеньке i царек слабенький. Ватажок так собi. Чи не орел. У серединi бути зручно. Тепло, ситно, протяг не продує. Жуємо травку. Не найсвiжiшу, але й не найгiршу. Надто не пострибаєш, високо не висунешся, але стабiльнiсть. Мичi насолоду, в загальному хорi, не виробляючись. Хай ватажок веде куди хоче, у нього голова велика, а ми є оплот стада, його суть. Наше стадо найкраще. Не те що iншi парнокопитнi. Ми є сiль землi. На нас усе тримається. I галопом скакати у вказаному начальником напрямi, якщо не хочеш опинитися у вiдщепенцях, у вошивих парiях. Там уже зовсiм погано. Соромно не бути як усi. Бе-е-е... час нас стригти, му-мууууу... час доїти.
  Який прекрасний був би свiт без виродкiв та iнших козлiв. Навiщо свiтовi потрiбнi парiї, алкоголiки та бомжi? Як гарно навколо, спiвають пташки, свiжа трава, а тут, поряд з нами, фi... Некрасивi, хворi та убогi. Вони з нашого середовища? З нашого стада? Не може бути, це жахливо панове! Неймовiрно! Яка ганьба на нашi роги... Ми серед них нiколи не опинимося. Нiзащо! Ми кращi. Ми кращi!
  Ватажкiв нам не треба, парiї - теж люди! Забираємо верхнiх, знищуємо нижнiх. Робимо стадо рiвним, рiвним. Заздрити нiкому не треба - демократiя. Найкраще. Анархiя мати порядку. Про що мрiяло стадо пiд гнiтом ватажка, залишилося далеко позаду. Повноцiнної, жирної яловичини не потрiбен начальник. Вона сама собi роги, копита та хвiст. Гуляй окiст, вiдпочивай грудинку!
  Проходить якийсь час i все повторюється. З'являється невiдомо звiдки свiжий ватажок, зхлiбувачi-друзi, почет фаворитiв i як завжди кiлька вiдщепенцiв-алкоголiкiв, слабких характером, пiдлою душонкою. Стадо починає пихкати пiд гнiтом нового ватажка. Потрiбно ж пiдлаштовуватися пiд нову мiтлу. Якщо старий козел любив пряме лестощi, то новий начальник хоче, щоб його славили у вiках i подавали квiти як бронзовiй пам'ятнику. Звички iншi, свiжа.
  Ще раз проводимо селекцiю. Все повторюється знову. Ватажок послабше, але амбiцiї вищi за роги. Настала черга керувати та вести стадо у потрiбному напрямку! Хто найбiльше мене любить - праворуч, iншi лiворуч, а ти гад призначаєшся клоуном i блазнем. Не подобається? Переходиш у розряд знедолених, недоторканних.
  I знову... i знову... Стадо все менше, але як був ватажок стада, так i є, як були знедоленi парiї, так i є. Чорт забирай, чому їм не хочеться бути рiвноправними? Якщо в курячiй зграйцi немає пiвня, то одна з курок вiдростить гребiнь, почне кукурiкати вранцi i перестає нести яйця. Ватажок яйця не несе. Ватажок керує i топче пiдлеглих. Але курячий народ щасливий. Несучiсть пiдвищується.
  Рiжемо всiх пiдряд. Залишаємо трьох на розлучення. Найслабших, найгидкiших, або навпаки. Трьох колишнiх ватажкiв. I що ми бачимо? Сумну картину. Один з них стає ватажком, iнший - тупо пiдкоряється першому i разом вони штовхають i лають третього, творячи з нього цапа-вiдбувайла. А якщо лишити двох? Пробуємо.
  Один керує, другий пiдкоряється. Нитка тягнеться за голкою. Перший покриває другого i намагається розмножуватися. Представник народу кректить пiд черевом начальства i мрiє про свободу, або змiну позицiї. Боїться залишитись один. А як не боїться? Битиметься до останньої краплi кровi. На барикади! Затоптав тирана силою народного гнiву. Бiльше топтати нема кого. Начальства немає, стада немає, парiїв немає. Все в собi коханому, єдиному, неподiльному.
  А поговорити? Помчати в компанiї? Кого штовхнути заслужено копитом? Кому вклоняться? З ким позловити? Ну хоч трахнути разочок...
  I тут розум, якщо вiн присутнiй у звивинi, бере додаткове навантаження. Ти сам собi ватажок - мусиш приймати самостiйнi рiшення. Сам собi стадо - треба пiдкорятися розуму, або примхам тiла i сам собi парiю, тому що совiсть гризе, ставить безглуздi питання i дорiкає дурницям. Навантаження ще та... Звалити проблеми нема на кого, все сам, все сам. I немає нiкого навколо порадитися, туга i смуток... самотня курочка чахне, бичок потрапляє в пазурi тигра, козел дичає, баран кидається в прiрву, а челев'як божеволiє. Жахлива перспектива. Неподалiк ми пiшли iз зоологiї. Закон живої природи - на свiтi та смерть червона.
  Щоправда, iснує окрема категорiя особин. Сил рiдкувато, щоб брати вiдповiдальнiсть на себе, трясуться в душi, а вмiще - ложкою вiдбавляй. Займають у стадi окрему позицiю, вся та всiх критикують. Неголосно - якщо ватажок сильний i брикається, але якщо старий i слабкий - починають мукати i виблискувати на повну горлянку. Причина для невдоволення будь-яка. Була б гiдна нагода, але можна i без. Чому йдемо на водопiй, якщо там крокодили? Давайте перетерпимо, навчимося видобувати воду iз сiна. Збережемо поголiв'я у стадi, навчимося лiтати. Потрiбно термiново йти на пiвнiч, - там прохолоднiше i мошкари немає. Але ж там холодно? Дурницi. Будемо кучкуватися i спати стоячи. Вони завжди мають рацiю у всьому. Бо песимiсти. А передбачати нещастя - робота не запорошена, завжди матимеш рацiю. Не одразу, то потiм. Усi там будемо. У нещастях. Усю дорiжку соломкою не застелиш. Базис i оплот стада, задумливо чухає рогату рiпу i захоплено погоджується. Справдi, казав нам розумний баран, не ходiть на водопiй, зжеруть крокодили, забуваючи, що перед цим, дуже хотiли пити, а чекати коли самостiйно навчатися видобувати воду з сiна, терпiння не вистачило. I прислухається дурний ватажок стада до думки народної i не чiпає балакучого барана, хоча в душi плюється i обурюється. А розумний ватажок прислухається, але робить по-своєму, звалюючи вину на розумника. Нехай виправдовується - здорова самокритика на користь звiриному суспiльству. I прислухається дурний ватажок стада до думки народної i не чiпає балакучого барана, хоча в душi плюється i обурюється. А розумний ватажок прислухається, але робить по-своєму, звалюючи вину на розумника. Нехай виправдовується - здорова самокритика на користь звiриному суспiльству. I прислухається дурний ватажок стада до думки народної i не чiпає балакучого барана, хоча в душi плюється i обурюється. А розумний ватажок прислухається, але робить по-своєму, звалюючи вину на розумника. Нехай виправдовується - здорова самокритика на користь звiриному суспiльству.
  Є i егоїсти, що плюють на умовностi та стадну думку. Бродять i гадять самi собою. Але вони зазвичай м'ясоїднi хижаки i до наших глибокодумних роздумiв стосунку не мають, час не настав. Та скiльки можна перетися за спекою?! Де справедливiсть?!
  
  - Привал. - крикнула Светка i взявши до рук цибулю, обернулася знесиленим супутникам. - Хлопчики готують вечерю, конi збирають хмиз для багаття, а начальство пiшло на полювання.
  - Попутного вiтру, синюшнiй птах. - буркнув невдоволено Кузя i показав язик услiд начальницi, що йде. - Курка не потрошена.
  - Кузя, поводься пристойно. - остудив невдоволеного пасинка, опускаючи торбинку на землю. - Не опускайся до кiнського рiвня. Наполовину все ж таки людина? Чим менше друг пiдозрює про зраду, тим солодша помста.
  До самого заходу сонця були люб'язнi i галантнi. Виконували Свєткiнi забаганки i терпiли причiпки. Пiшли мити руки, без суперечок помили тарiлки. Куртуаз скалив зуби в усмiшцi i говорив хитромудрi комплементи, не розумiючи куцим усмiшкою, що жартує на межi пристойностi.
  
  - Як приємно перебуває пiд вашим мудрим керiвництвом, бо тiльки жiночий початок спочатку привносить сенс самотнього мущинського iснування. - розголошував Кузя, розвалившись бiля вогнища та з апетитом поїдаючи сухофрукти. - Ми з Васею сумлiннi члени вашого гуртка та не потерпимо нових учасникiв. Заради ваших очей я готовий на будь-якi подвиги. Хочете, п'яти почешу кiнчиком хвоста? Приємно. Краще нiж з татком перекидатися.
   - Кузя, заспокойся.
  - Марiє Iванiвно, знала кого послати в любовну експедицiю. - не вгавав Кузя. - Єдина помилка, треба було замiсть Васi, мене в лiжко покласти для експерименту. Я б не схибив. Навчив дiв науцi. I без кохання задовольнив. Свiтлано, давай спробуємо?
  - Дiстав. Ти звiдки знаєш, що треба робити?
  - А моя друга половина? - Кузя поплескав себе по крупу. - Чим я добрий? Тим, що рiзний. З одного боку - розумна iстота. Можу розумно поговорити за компанiю, накази виконує iнiцiативно. Веселий i дотепний. А з iншого боку - твариннi iнстинкти полегшують сувору правду життя. Що розумом не розумiю, то задом вiдчуваю. Рефлекс душi.
  - Шосте почуття там, де в мене? - здивувався я, пiдтримуючи розмову. - А я думав, що один, як дурень чутливий.
   - У тебе там iнтуїцiя, а в мене - знання життя.
  - Вiдбiй. Всi спати. - Свєтка затиснула вуха руками. - Не можу бiльше слухати ахiнею. Ви мене постiйно думками вантажите.
  - А могли б вантажитися один одним. - мрiйливо простяг Кузя, але помiтивши лютий погляд начальницi, спiшно одужав. - У фiгуральному сенсi, у фiгуральному. Усi зрозумiв громадянин начальник. Мовчу. Сплю. Хр-р-р.
  - Iдiоти. - зiтхнула сумно Свiтлана i кинувши пiдозрiлий погляд, перейшла на другий бiк багаття, так i не уточнивши, кого саме вона мала на увазi.
  - На добранiч, дорогий керiвник експедицiї. - побажав начальницi, зловтiшаючись у душi. План складено, виконавцi готовi та сповненi рiшучостi вiдновити зганьблену честь. Починається нiч довгих ножiв... Варфаламей, виходь. Гугеноти тремтiть.
  Нiч темна i лякаюча. Темрява страшна. Думки важкi, упертi. Час чорних справ та темних iдей. Слабкий ховається в затишному мiсцi тремтячи вiд страху, сильний безтурботно спить, шакал виходить на полювання.
  
   РОЗДIЛ 11.
   - Скiльки ще до обiду?
   -- Пiвтори години.
  - Туга. А я як на зло вранцi не поснiдав.
  - Удома треба ночувати, у матерi. Батьки насамперед про рiдну дитину думають.
   - А ми сьогоднi не думали, а робили.
  
  Вночi палацовий переворот не вiдбувся. Таємна змова пролетiла фанерою над Парижем. Обiжравшись невiдомих плодiв, Кузя цiлу нiч бурчав животом i бiгав у найближчi кущi, не даючи нам зi Свiткою спати.
  Вранцi встали злi, що не виспалися. Поснiдавши нашвидкуруч, експедицiя рушила в дорогу.
  Кузя вiдчуваючи провину, безперервно пiдлизувався до мене, всiляко демонструючи синовi вiдданiсть i послух. Давно б так. Невже що почали б поважати треба щось наробити? Але тiшить. Совiсть у Кузi є. У зародковому станi, але iснує.
  Дорога завернула за чергову скелю, i ми вийшли на простiр. Гори розступилися i очам, вiдчинилася широка долина. Гарно. Струмок розправив плечi i став неширокою рiчкою, що петляє в зарослих високими рослинами берегах. Помилувавши краєвидом, що вiдкрився, Светка насупилась i вперше за ранок, подала голос.
  
  - Приїхали. Ми на межi наших земель. Далi зазвичай не ходимо. Опiвднi прийдемо до села, до сусiдiв. Там на ярмарку що не дiзнаємося.
  - Нарештi жива справа! - ожив Кузя, потираючи руки. - Дайте шанс i за пару годин, дiзнаюся все, що треба. Менi б грошей, i будь-яку мову розв'яжу.
  - Заспокойся заср ... - Почала було Свiтлана, але впоралася з роздратуванням. - Твоя роль - мовчати та слухати старших. Розмовлятимемо ми з Васею.
  - Ви наговорiть. - зловтiшно посмiхнувся Кузя. - Та якби вночi не захворiв живiт, ми б...
  - Що б ви? - не зрозумiла Светка, окинувши пiдозрiлим поглядом, блудливi фiзiономiї. - Ну-но, ну-но. Розповiдай. Знову щось думали?
  - Ми? Нiколи! - гордо вiдкинув пiдозри Куртуаз i спробував перевести розмову в iнше русло. - Добре, не бажаєте допомоги, не треба. Пихкайте самi. Змовкаю навiки. А там дiви живуть?
  - Дiви. - Свєтка фиркнула i зневажливо скривилася. - Дурнi повнi, але хитрi, як усякi селянки. Щоб не було проблем, доведеться маскуватися.
  - А навiщо? Ми й так гарнi. - Кузя гордо подбаченiвся i молодцювато прогарцював, розмахуючи кiнським хвостом. - Чим не рисак?
  - Ось ось. Саме рисак. - погодилася Свiтка та додала. - Але мовчазний. Пегасiв у селищi багато. За коня зiйдеш. Зрозумiв? Дивись у мене. Порушиш заборону, - продам у колгосп на сiнокiс. Дозволяю тiльки пирхати i iржати. Зумiєш?
  - Куди подiтися? Спробую. - зiтхнув Кузя i задерши голову вгору, сумно проржав. - Iго-го-го...о-о-о... ууууууу.
  - Молодець. - Свiтлана обернулася до мене i оглянувши критичним поглядом, хмикнула. - Не красуня, але як каже народна мудрiсть - немає некрасивих дiв, - є мало косметики. Зображатимеш одноплемiнницю. З новеньких.
  - Навiщо прикидатися? Виглядаю чудово. - Заперечив я, поправляючи простирадло, що сповзає з плеча. - Не хочу бути фарбованою. Шляпки на шиї не потрiбнi. I вуха проколювати не дам.
  - Ось ще, вуха. Щоб вуха проколоти, заслужити треба. - задумливо перерахувала майбутнi розправи. - Вимиємо, щоки поголимо, нафарбуємо вiї та губи. За третiй сорт зiйдеш. Говорити тонким голосом зможеш?
  - Запитань немає, пропищати дiвочим голосом. Але навiщо прикрашати красу? Нехай оцiнять реальну дiйснiсть - йде гiдне мущинка. Принц. Швидше iнформацiю вивудимо.
  - Хочеш брати участь у колективних експериментах? Дивись. Твоя воля, але потiм не ображайся, що не попереджала.
   - А ти думаєш...
  - Не думаю, а знаю. - вiдрiзала Свєтка. - У нашому селi одна ведуха-чаклунка, а там цiла купа. I всi рiзної наукової спецiалiзацiї. Хтось вiдьмою пiдробляє, хтось шаманкою-знахаркою, хтось бабою-ягою на ярмарку. Провiсницi минулого, циганки на картах. А бiзнес-вумени? Офiс-менеджери? Секретарки знову ж таки. Народ учений, їм палець у рот не клади, лiкоть вiдкусять. Будь-який горiшок знань розгризуть, не кажучи про гранiт науки. Ой, грамотнi. Обов'язково знайдуть спосiб, як здiйснити успiшний досвiд, без твого дозволу та присутностi. Зiпсують висюльку в дослiдницькiй старанностi, будеш як усi.
  - Згоден. Претензiї знiмаю. - Уявивши жахливу картину, де доводиться шаркотiти на лежанцi пiд цiкавими поглядами натовпу, вiдчуваючи пiддослiдною жабою... Бр-р-р... - Роби що хочеш, тiльки не на лежанку.
  - Дискусiя закiнчена, всi дiйшли одностайностi. - пiдвела пiдсумок бесiди Светка. - Кузя тренуйся iржати по кiнському, а ти Василь, марш у рiчку митися, поки готую бритву та пiну.
  Бiдолашнi, нещаснi чоловiки минулого, сьогодення та майбутнього. Яка туга i бiль голитися тупим лезом ножа, у недосвiдченого перукаря, без м'якої пiнки та лосьйону пiсля голiння. Гiрше, нiж лiкувати зуби. Простiше здiйснити героїчний подвиг, кинеться на ворожу амбразуру з гранатою, пiдняти бiйцiв в атаку пiд смертельною зливою куль. Поцiлувати тещу. Вбили вiдразу, без болю та страждань вiдiйшов у iнший свiт.
  Особисто менi, борода нiколи не заважала. Ну свербить, коли спiтнiєш i трохи пахне козлятиною. Запах на любителя, згоден, але вiд вони, ще нiхто не вмирав. Кому не подобається нехай виходить iз тролейбуса. Iнодi крихти залишаються пiсля їжi. Сущi дрiбницi, дрiбницi життя. Я бородою не ходжу, нi орю, нi сiю. Хай би висiла на належному природою мiсцi. До речi, маємо свої переваги. Мошкара вночi у бородi плутається i не жалить нiжнi щоки. Надає власнику мужнього вигляду. Була б довша, використовуй замiсть рушника руки витирай до i пiсля їжi. Ангiною нiколи не захворiєш, шия в теплi, шарфик завжди з собою. Що ще гарного? Згадав. Обдуренi дурнi чухають потилицю. Знову пролетiли. А мудрець чухає бороду i думає, кого ще обдурити. I обличчя має два види. З бородою та без. Маскуватися добре. Вчинив кримiнальний злочин, поголив бороду, жодна собака не впiзнає. Рiдна дружина, мимо пройде, не озирнеться. I навпаки. Сховався з очей, вiдсидiвся в льоху, вийшов iз новою бородою. Тебе шукають голощокого, а пiдозрюваний уже iнший. Та всi розумнi люди ходили з бородою. Вiзьми будь-якого стародавнього, лiтературного класика. Нехай рiденька бороденка, куцая, усiнки в рiзнi боки, бакенбарди кучерявi, але з письменницею та поетесою не сплутаєш. Вiдзначимося не змiстом, то хоч зовнiшнiм виглядом, на м'якiй обкладинцi безсмертного твору. але з письменницею та поетесою не сплутаєш. Вiдзначимося не змiстом, то хоч зовнiшнiм виглядом, на м'якiй обкладинцi безсмертного твору. але з письменницею та поетесою не сплутаєш. Вiдзначимося не змiстом, то хоч зовнiшнiм виглядом, на м'якiй обкладинцi безсмертного твору.
  Та ми мiж iншим, якщо не брати до уваги рудименту, тiльки бородою вiд протилежної статi вiдрiзняємося. Ще багато розумом, трохи силою, безумовно мудрiстю, однозначно генiальнiстю, богатирським здоров'ям, проникливим поглядом, кривими ногами, волохатими грудьми, сорок шостим розмiром стопи... Сто двадцять, сто двадцять, сто двадцять, де на пiджаку з погонами, робити талiю, товаришу офiцер?
   Пiсля двох годин мук, коли порiзали як молочне порося, Свєтка вiдiйшла вбiк i помилуючись перукарським шедевром, задоволено зiтхнула.
  - Ну тепер Вася - вилита красуня. З чого б паранджу зробити...
   - Кузя, ну як?
  - Ого-го... ууууу... - спробував проржати Кузя, знiяковiло вiдводячи блудливi очi вбiк. Щось вид капосний, на новий iмiдж.
   - Ми ще не в селi, говори людською мовою.
  - Нехай тренується, iржати професiйно. - заборонила Свiтлана, погрозивши кулачком Кузе. - Васю, iнших людей не слухай, у дзеркало не дивись. Май власну думку. Як ми, дiви. Чи мало що скаже заздрiсна подружка? Принциповим друзям вишуканим смаком не догодиш. То сукня надто яскрава, то помада не в тон iз нiгтями. На смак i колiр товаришiв немає. Головне, що б самому подобалося. Вважай себе неповторною красунею, єдиною до певної мiри i нiс задирай вище. Макiяжем недолiки виправимо. Правда Кузечка?
  - - Однозначно. - машинально погодився Кузя, але тут же одужав. - У сенсi - Iго-го, тату. Не засмучуйся, буває i гiрше.
  - Заклеїмо порiзи, припудримо рани, решту прикриємо ганчiрочкою, як Амкарську красуню. - защебетала невимушено Свiтлана, приховуючи знiяковiло. - Будеш як нова.
  - Так... - Протяг я зловiсно. - Остаточно понiвечили? Де дзеркало, перукар? Брадобрей - самоучка.
  - Ти Вася, не хвилюйся. Дзеркало, завжди бреше. Насправдi, як себе ставиш, така i фотогенiчнiсть. Якщо любиш себе дорогого, то у будь-якому вiдображеннi красунею виглядаєш. Внутрiшнє самовiдчуття. Мене аж твiй вигляд не лякає i не вантажить. Нi краплi.
  - Дзеркало давай! - Не витримав я, закричавши на все горло i схоплюючись iз землi. - Сам себе оцiнити бажаю! Садистка!
  - На, любий. Будь ласка. - лагiдно погодилася Свiтлана, простягаючи невелике дзеркальце. - Пам'ятай мудру пораду. Не вiр очам своїм, а вiр гарячому серцю. Внутрiшня, душевна краса, дорожче гарненької зовнiшностi. Уявно переконуй себе у винятковостi i жити стане простiше. Повiр моєму, гiркому досвiду.
  - Сам розберусь. - Вирвав дзеркальце зi Свiткiних рук i вперше у життi, побачив себе коханого збоку.
  У вiдбитку каламутного скла весело моргало блакитне око. Мiй. Обидва ока однакового кольору. Василькiв. Вася-Волошка. Iм'я вiдповiдає кольору очей. Мудра голова. Не дарма страждав - iм'я творив. Створив генiально. Бiлявi густi брiвки, пухнастi вiї. Невисокий, але мужнiй лоб, без жодної зморшки думок, але з червоною цяткою зрiючого прища посерединi. Дурницi. Ми на стадiї дорослiшання. Пiдлiтковий перiод. Потрiбно частiше мити обличчя. Нюхальний орган iз двох дiрок, весело курносився в небо. А що за жовтi цятки по порiзаним голiнням щокам? Невже захворiв на жовтяницю?
  - Це ластовиння. - пояснила Свiтлана, уважно спостерiгаючи за моєю реакцiєю. - Нормальний стан. Пiгментацiя весняна. Але якщо хочеш, знаю один хороший рецепт, як позбудеться. Береться сiк ромашки, гарний шорсткий камiнь. Капаєш на ластовиння соком i енергiйно розтираєш, поки разом зi шкiрою.
  - Хай будуть. - буркнув я, зберiгаючи суворий вигляд. Мучитеся похмурим обличчям. Страждайте. Спiвчуйте.
  А нiчого... Симпатичний. Красень-самець... Трохи обернувся боком, щоб розгледiти вуха. Гарнi вуха. Великi. То слух хороший. Локатори. I стирчать красиво, не те що як у Свєтки - притиснутi до голови, а майже паралельно до плечей. Такi симпатичнi вуха псувати дiрками для Сережок? Нiколи. Тiльки для Васьок.
  I рот красивий. Теж великий. Губастий. Зручно витягувати губи в трубочку коктейлiв. Передбачливо дмуть на холодну воду. Скажуть - закатайте губу, Василю Iнененовичу, вам за статусом, не належить, а я раз i закотив. Крити нiчим, давайте що заслужив. Пiдборiддя пiдвело. Чи не квадратний, а широкий. Вилицюватий. У горло будь-який шматок м'яса пролiзе. Рот, як вiдомо гурманам - великому шматку завжди радий. Усмiхнувся, перевiряючи зуби. Мiж переднiми зубами сяяла невелика щiлина. Чудово. Зручно плюватися. Зневажливо спльовувати на поваленого ворога. За гнилий ринок у натурi вiдповiсте. Тьху на вас, сволочi.
  Жаль волосся солом'яного кольору. Чи не пекучий брюнет, схiдного, гарячого типу, але з пивом потягне. Позитивнi моменти - сивину не видно. Стирчать кучерi в рiзнi боки, але якщо змастити слинами, олiєю, то й нiчого. Могло бути гiршим. Рудий, наприклад. Рудий, рудий конопатий, убив дiдуся лопатою... А ось i фiг. Ластовиння є, а неприємної рудостi - нi. Не правда ваша, панове.
  - Ну як? - не витримала Свєтка, про всяк випадок вiдступаючи убiк. - Вася, не хвилюйся, я ганчiрочку дам, у крайньому випадку, в лiсi залишишся чекати. Вiд грiха подалi.
  - Не дочекаєтесь. Iдемо разом. - помацав гладку щоку. Приємно. Якби не порiзи, то залюбки потерся знову, але без свiдкiв. - Менi здається, що досить постраждав в iм'я краси. Макiяж обiйдеться без травмування?
  - Звичайно, Василь. - квапливо запевнила Свєтка. - Бiльше нiякого голiння, зачiску зробимо, вiї нафарбуємо, тiнi покладемо, носик i щоки припудримо, брови трохи поправимо...
  - Продовжуй мучительку. - Милостиво дозволив Свєтцi, не пiдозрюючи, що муки тiльки починаються.
  Дороге волосся на макiвцi, що нiколи не знали гребiнця, постраждало першим. Мало того, що почали пiдстригати, то ще й розчiсувати. Клачi кучерiв злiтали з голови, як осiннiй листопад, покриваючи землю навколо нiг. У хiд пiшли щипцi, що горiли, запахло паленим. Ледве став обурюватися, як Свiтлана, пiдсунула дзеркальце. Голова набула нового вигляду. Кудрi прикрили вуха та прищ на лобi, надаючи фiзiономiї нового вигляду. Вiзьму смiливiсть i чесно зiзнаюся. Так. Стало краще. Не сказати що незрiвнянно, але краще. Що б волосся лежало акуратною зачiскою, виявляється можна обходитися без слин. Вiзьмемо на замiтку.
  За що страждаю, наводячи чарiвну красу? Сам себе бачу, лише у дзеркальному вiдображеннi. В iм'я чого перукарськi тортури? Не побачив фiзiономiї, щиро вважав себе красенем. Пiдозри посилилися пiсля знайомства, та й усi. А зараз? Мучуся, страждаю. Якщо взяти до уваги вимушене маскування в тилу ворога - згоден, але навiщо дiв-мисливцям щоденнi страждання? Навiщо треба проколювати вуха, накладати верстви гриму на обличчя? Самопожертва заради iнших? Нехай заздрять? Дивно. Зовнiшнiсть важлива, сумнiву немає, але як пiдказує пам'ять, - зустрiчають по одязi, а проводжають з розуму. Бояться, що стороннiм людям замало часу оцiнити генiальний змiст? Типу - в людинi має бути все чудово - черевики, розум, розфарбована фiзiономiя? Гармонiйний внутрiшнiй свiт - як вiдображення на гармонiйному тiлi? Краса врятує свiт? Вiд кого? Навiщо рятувати, хай живе.
  - Трохи потерпимо. Не сiпаємося. - дбайливо попросила Свєтка. - Буде трохи боляче...
   - Але тiльки трохи.
  - Звiсно. - Свєтка потяглася маленькими щипчиками до моїх очей. - Сидимо спокiйно. Трохи пiдправити брови. Робимо модною смужкою, чи ширше залишити? За старою модою?
   - Що менше втручання, то краще.
  - Як хочеш, ходи не модною дохудрою. - Дiловито погодилася Светка i рiзко смикнула волосок на брови.
  - Уя! - заревiв вiд несподiваного болю. - Не не! Дай брови спокiй! Сидiтиму в лiсi, тiльки не муч!
  - Пiзно. Процес пiшов. - холоднокровно вiдповiла Светка прицiлюючись щипчиками в новий волосок. - Я швидко, моргнути не встигнеш. Тихо, не сiпайся.
  - Творцi-творцi! - У вiдчаї заголосив, закотивши очi в бездонне небо. - Навiщо створили? Навiщо варили? Свiтка-гадина, загину вiд болю - перед Марою Iванiвною звiтуватимеш, за провалену експедицiю!
  - Вiд краси нiхто не вмирав. - заперечила Светка, видираючи чергове волосся. Я верескнув, а вона, не даючи прийти до тями, висмикнула новий. - Будеш писаний красень. Вилитий Бонд. Джеймс Бонд.
  - А що це за фрукт? - поцiкавився Кузя, що сидiв поруч. - Вiдомий красень? Теж брови вищипував?
  - Вiн не тiльки брови вищипував, а й пiд пахвами голився. Нам у дитинствi нянька казки казала. Справжнiй принц був. Самець. Нiчого не боявся i бiль терпiв як кам'яний. Хочеш, розповiм про його подвиги? Коли казки слухаєш, менше болю та час швидше йде.
  - Роби, що хочеш, садистко. - покiрно погодився, помираючи вiд болю. - А навiщо Бонд мучився? Маскувався?
  - Ага. I не тiльки. - Свєтка прицiлилася i вирвала чергову волосину. - Джеймс був сьомим за життям. Завжди. Не щастило з першим номером. Ти ж знаєш Вася, першому шану та повагу, другому - майно, третiй - дурень. Про четвертого, п'ятого, шостого нiчого сказати не можу. Звичайнi ледарi. А сьомий повний беззаконня. Працювати не любив, громадськi порядки не дотримувався, а де бiйка, вiн у самiй гущi. Але батькiвський улюбленець. Все з рук сходило. Батько Бонду навiть папiрець дав. Жовтий. Де так i написали, - хлопчика не чiпайте, йому все можна, через слабке здоров'я голови. Ну i посилали Бонда, кудись подалi вiд будинку. Нехай розважається хулiганством на боцi, нiж удома грушi биває. Роботу вигадали непилову - шпигун. Таємний агент. Морду комусь набити на чужiй сторонi, непомiтно стирати, що погано лежить. Трахнути когось з-за кута, для страхування. Паскудство вчинити, дорогим сусiдам. На те й воша кусається, щоб пес не дрiмав. Пропаде, так i чорт з ним, а якщо чужу, викрадену рiч додому притягне, так i користь для рiдної вiтчизни. Головне, щоб нiхто не здогадався. Не впiзнав. I ось приїхав Бонд, в чужу країну, красти молодильнi яблука, для хворих батькiв, та й особисто спробувати. Держава дика, бурi ведмедi вулицями ходить, а народ поголовно неголений i вiчно п'яний. Але була одна красуня-розмальовка. Еманюель звали. Краса страшна. Тому i не любив нiхто. Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже... Головне, щоб нiхто не здогадався. Не впiзнав. I ось приїхав Бонд, в чужу країну, красти молодильнi яблука, для хворих батькiв, та й особисто спробувати. Держава дика, бурi ведмедi вулицями ходить, а народ поголовно неголений i вiчно п'яний. Але була одна красуня-розмальовка. Еманюель звали. Краса страшна. Тому i не любив нiхто. Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже... Головне, щоб нiхто не здогадався. Не впiзнав. I ось приїхав Бонд, в чужу країну, красти молодильнi яблука, для хворих батькiв, та й особисто спробувати. Держава дика, бурi ведмедi вулицями ходить, а народ поголовно неголений i вiчно п'яний. Але була одна красуня-розмальовка. Еманюель звали. Краса страшна. Тому i не любив нiхто. Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже... Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже... Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже...
  - Великi груди? - крiзь бiль поцiкавився у перукаря. - Як у Марi Iванiвни?
  - Бiльше. - Свєтка вiдiрвалася вiд розправи i витягла перед собою руки, показуючи розмiри грудей у Еманюель. - Приблизно такi кавуни.
  - Мабуть, розумна була. - захопився розмiрами.
  -- З чого ти взяв? - незрозумiло спохмурнiла Светка.
  - Як розумiю в жiночiй iєрархiї, чим бiльше груди, тим бiльший авторитет i вiдповiдно розум. - гордо посмiхнувся, уявляючи, як зараз начальниця здивується мудрою проникливiстю. Вумище - кiнь не валявся. - Хiба не так?
  - Дурень ти Вася. - образилася Свiтлана i рвонула за брову. Мiнiмум п'яти волосся одразу втратив. Ледве свiдомiсть вiд болю не втратив.
  - Обережнiше! З бровою очей видереш! - скрикнув скривджено. Перетерпiвши гострий бiль, обережно поцiкавився. - Що таке сказав? Чи не правильно? Але хiба у вашої начальницi вони не найбiльшi? Ну i вiдповiдно...
  - А в тебе, з чим розум пов'язаний? З якою частиною тiла? - отруйно поцiкавилася Свiтлана. - Давай порiвняємо, авторитет та розум.
  - Тобi скажи. - буркнув i заткнувся. А справдi з чим порiвняти? Невже немає прямого зв'язку великого розуму iз зовнiшнiми проявами на тiлi? Iз рудиментом? Не не. Я розумнiший. Ось якщо вiн спухає, тодi - так. Чи є з чим порiвнювати, а в iнший час? Вiн маленький i невеликий розум? Фiгу, я завжди розумний. Розмiр ноги? Волосатiсть? Нi, Марiй Iванiвна не волохата. Шкода. Яка хороша гiпотеза не пiдтверджується. А нiби полегшилося життя простому народу. Чим бiльше нiздря - тим розумнiший володар. Йде людина з величезним шнобелем i всiм зрозумiло - крокує великий начальник. Низько кланяємось у нiжки i найнижче просимо панської милостi. Дайте громадянин начальник, премiю, допоможiть iз житлоплощею... Псу пiд хвiст, струнка теорiя залежностi розмiрiв, вiд мудростi.
  - У Марь Iванiвни авторитет не тут... - Свєтка тицьнула мене пальцем у груди, а потiм постукала їм же по моїй макiвцi. - А тут. Зрозумiв, кийок стоєросовий? За дурницю тримаєш? Повертай голову, будемо iншу брову рiвняти.
  - Свiтлана, я нiколи не сумнiвався у вашому розумi, незважаючи на... - I високим польотом думок, мало не полетiв убiк. - М-да... Краще казку далi розповiдай, поки що дурниць не наговорив.
  - Ось ось. Мовчання золото. - Свiтлана не на жарт образилася, але стримала негативнi емоцiї. Засмутилася. Заздрить начальницi? Полетiв на землю чергове волосся з брови, висiкаючи iскри з очей. Я голосно скрикнув, а Свiтланка заспокоїлася i продовжила казку. - На чому зупинилася? Ах да. Груди Еманюель були великi, але були дiву повною дурiстю. А всi красунi дурнi. Чи не два горошки в особисту ложку. Природа - мати, вона як робить? Десь дає бiльше, а в iнше мiсце не повiдомляє. Для рiвноваги. Закон природи. Найвища космiчна справедливiсть. Як красуня - така дурниця. А як обдiлена пишними формами, - так порядна, акуратна, нiжна, ласкава, добра, комсомолка, активiстка i просто симпатична дiвчина...
  - Коротше не можна? Розповiдай у справi. - подав голос Кузя, виходячи з образу мовчазного коня.
  - Не можна. Ой, Щось у око потрапило. - несподiвано схлипнула Свiтлана, витираючи ненавмисну сльозу. Вiдвернувшись убiк, поправила макiяж та продовжила казку дiловим тоном. - Коням слова не давали. Забув кiнську роль? Туш не розмазалася? Коротше, зрадила Еманюель дорогу Батькiвщину i з Бондом поїхала на Канари, прихопивши з собою кiлька кiлограмiв молодiльних яблук, з батькiвського саду. Одне слово - стерва недобита. Всi.
   -- Що всi?
  - Iз бровами все. - Свєтка вiдiйшла на пару крокiв, милуючись своєю роботою. - Тепер справа легше пiде. Зажмурюйся, починаємо очi пiдводити чорною тушшю. Стануть вони довгi, пухнастi.
   - А казку?
  - Що казку? - Свiтлана дiстала з кишенi мiшечок з мазями i почала розфарбовувати моє обличчя, продовжуючи сумне оповiдання. - Закiнчилась казка, почалася важка баба частка. Кинув Бонд Еманюель на Канарах, iншу дурницю, у чужому боцi знайшов. Красивiше i без принципiв iдеалiстичних - романтичних. Зрадниця бiдолашна зневажала, по людях, по руках була схожа, та й вирiшила з горя повернутися на iсторичну Батькiвщину. Подумала наївно - вибачать, помилують нещасну. Але тут уже дурнi за краденi яблука потрапило. Укотив суворий суддя Еманюелi, повний тюремний термiн, на всю котушку засадив зрадницю. П'ятнадцять рокiв iз повною конфiскацiєю майна. Адвокат ганебний дiстався, термiн не скосив. Вiдправили панянку на Калиму в табори, впаяли до купи п'ять рокiв без права листування та поразки у цивiльних правах. А полiтичних нiде не люблять, тим паче зрадникiв. Бач, захотiла високих почуттiв, вiллу на морi та джакузi з бульбашками. Мучся вдома, гадина. Батькiвщина не там, де добре, а де виростили. Пощастило - рости в квiтнику-теплицi, а нi, гною грядки будь вдячна. Як могли батьки так i пiдгорнули. Само собою опустили на зонi тiтку, запеклi кримiнальнi. Вiддали по злодiйськiй справедливостi. Стала чуханкою зачуханою. Чоботи загону мила. Бiлизна прала. До дитячого городу зрадницю не пускали, дiток вирощувати та й як виростиш? Дiтки вони тепло люблять, а на Колимi якась погода? Один розлад та риба солона - ковбаса. Само собою опустили на зонi тiтку, запеклi кримiнальнi. Вiддали по злодiйськiй справедливостi. Стала чуханкою зачуханою. Чоботи загону мила. Бiлизна прала. До дитячого городу зрадницю не пускали, дiток вирощувати та й як виростиш? Дiтки вони тепло люблять, а на Колимi якась погода? Один розлад та риба солона - ковбаса. Само собою опустили на зонi тiтку, запеклi кримiнальнi. Вiддали по злодiйськiй справедливостi. Стала чуханкою зачуханою. Чоботи загону мила. Бiлизна прала. До дитячого городу зрадницю не пускали, дiток вирощувати та й як виростиш? Дiтки вони тепло люблять, а на Колимi якась погода? Один розлад та риба солона - ковбаса.
   -- А що далi?
  - Куди вже далi? - здивувалася Свєтка. - Виходить повна мелодрама. Коли в дитинствi вперше вислухала, три ночi не спала, плакала. Шкода.
   - Еманюель?
  - Навiщо зрадницю шкодувати? - спохмурнiла Светка. - Ошукану Еманюелiвську Батькiвщину шкодувала. Нещаснi батьки. Адже сил не шкодували, здоров'я. Остання гадинi вiддавали, а вона? Тварина невдячна. Вирiшила легке життя знайти. На чужому горбi до раю в'їхати. Країну зрадила. Город рiдний. Носик попудримо... Губи пiдфарбуємо... Щастить же людям. Бач, губа червонiє i мазати не треба... Надто яскраво - зухвало. Пастельний тон спробуємо?
  - Постiльний. - квапливо погодився я. - Пiд колiр простирадла.
  - Хто губи у брудно-коричневий колiр фарбує? - розсмiялася Свiтлана. - Ти у нас натуральна блондинка, а вони як метелики - люблять усе яскраве. Нiгтi яскраво-червоним лаком покриємо, пiд колiр помади. Красиво та бруду пiд нiгтями не видно. Педикюр накласти, але мало лаку залишилося. Переодягнемо в мою спiдницю, лiфчик травою наб'ємо. Iди Василя за кущики, переодягайся.
  Взявши Свiтчин одяг, пiшов у кущi переодягатися. Зi спiдницею проблем не виникло, а лiфчик бовтався на грудях, як намисто. Провозившись iз застiбками кiлька хвилин, вийшов до народу дiловою ходою. Глядачi безпардонно заржали. Особливо Кузя. Iржав натуральним конем, схопившись за живiт. Навчився. Змiрявши зневажливим поглядом насмiшникiв, пiдiйшов до дзеркала i критично озирнувся. У дзеркалi стояв зовсiм iнший Вася. Майже дiва. Майже Василя. Брови дугою, вiї довгi, пухнастi, пика гладка, а зачiска кучерява. Рот оленiв як у жiнки легкої поведiнки. Обличчя пiд кремом горiло, повiки поважчали як у Вiя, але непогано, непогано. Натуральна мисливець iз племенi. Але чому викликаю iдiотський смiх? Яким мiсцем? Обернувся до Свєтки i ображено поцiкавився.
  - У чому справа панове - жартiвники? Що це за дурний смiх? Один на один дiва. Клоуном зробили? Ну ну.
   - Ой, схожий... Як пiвень, на ворону.
  - Хто пiвень i хто ворона? Попрошу уточнити.
  - Жарт, Васю. Не переживай. Однозначно схожий на дiву, лише кiлька невеликих вiдмiнностей. - Свєтка ледве вiдсмiялася. - Ну, i хода. Ходиш, як дерев'яний, дивишся спiдлоба. Лимон з'їв? Руки вiд органу забери. Вiн на мiсцi, не хвилюйся.
  - Стоп. - зупинив Свєтку. - Не поспiшай дiвчина. Пояснюй по порядку. Як ходити, як дивитися, що робити, про що щебетати. Я ще в мущинськiй ролi не освоївся, а ви хочете, щоб на дiву став миттєво схожий? Вiдразу лише гонорею пiдхоплюють. Вчи дiвочим штучкам-дрючкам.
  Штучок знайшлося багато. Почали з лебединої ходи. Ходити треба обережно, не розмахуючи руками, як вентилятор, допомагаючи при ходьбi. Чи не лижник на снiговiй трасi. Скромнiше, делiкатнiше, коротше крок, колiнами i пупом вперед, плечi опустити, груди пiдняти паралельно землi, черево втягнути в хребет, зад вiдстовбурчувати помiрно, при ходьбi плавно похитувати стегнами в такт, в руках неодмiнно сумочка, або будь-який iнший предмет. Дiва з вiльними руками - не людина!
  Спробував з'ясувати, але отримав незрозумiлу вiдповiдь. Так має бути, а iнакше, не бути. Сумочка - продовження руки дiви, її кишеня, її життя та її суть. Авоська-гаманець, сумка-баул, має бути завжди. Є три обов'язковi речi у гардеробi будь-якої дiви. Сумочка, красивi туфлi та чудова зачiска на головi. Все iнше - другорядне, але необхiдно. А якщо потрiбно, то має бути.
  Що має лежати у жiночiй сумочцi? Гребiнець, пилочка для нiгтiв, щипчики для вищипування зайвого волосся, лак на нiгтi, помада для губ, туш для вiй, все у двох примiрниках, про всяк випадок. Носова хусточка для випадкової сльози. Шматок вати для макiяжу, зв'язування ключiв, списаний блокнотик, порожня кулькова ручка. Уламок олiвця. Липка цукерка, що завалилася за пiдкладку, улюблений зламаний брелок, зiм'ята записка. Пустий пляшечку духiв. Смаженого насiння, що трохи розсипалося. Лейкопластир для улюбленої мозолi, простроченi таблетки вiд голови, шлунка та печiнки. Шпилька, брошка, порваний ланцюжок, одна з втрачених сережок, порожнiй гаманець, вiдiрваний гудзик, використанi трамвайнi квитки. Застiбка невiдомо вiд чого. I це далеко неповний перелiк, що лежить у сумочцi порядної дiви, балакуче пояснила мисливиця,
  Культурно попросив продемонструвати вмiст Свiтчиної сумочки, але вона з глибоким обуренням i безсторонньо пояснила, що цiкавитися вмiстом чужої сумочки так само непристойно, як колупатися на людях у чужому носi. Порiвняння загадкове, але зрозумiв.
  Менi зробили з пiдручних матерiалiв сумочку i вставили в руки-гаки. Руки звично спробували закинути вантаж на спину для полегшення ваги. Сачканути не дозволили, спроба зiрвалася. I на шию повiсити не дозволили, пахву сунути - категорично не можна. Тiльки на зiгнутому лiктi, або в руках. Похитувати одночасно стегном та сумочкою в один такт не виходило. Тяжка ноша била по нозi. Упрел, але тримався мужньо, тренуючись у дiвочiй ходьбi. Кузя не iржав, а валявся вгору копитами, знесиленi вiд смiху.
  Пiсля п'ятдесятої спроби впевнено прошкандибав дамською, лебединою ходою. Завдання ускладнили. Пiдклали в лiфчик сухого моху, надаючи грудей жiночi форми. Мох коловся i лип до розпаленого тiла. Змусили дивитися не пiд ноги, а стрiляти очима на всi боки. Знайшли стрiльця. Задерли шию, навчили тримати гордо голову, незалежно оцiнюючи потенцiйних суперниць. Не сякатися пальцями. Не колупатися у вухах, у зачiсцi. Заборонили плюватися крiзь зуби, похабно скеляться. Вiдросток чухати при ходьбi та безтурботнiй стоянцi, заборонили суворо настрого. Жодних натякiв на мущинську статеву приналежнiсть.
  - На перший раз зiйде. - Тяжко зiтхнула Светка i подивившись на небо, здивувалася. - Цiлий день тренуємося, а толку нi на грiш. Перерва на вечерю, пiвгодини вiдпочинку та продовжуємо тренування до заходу сонця. Ходiмо до селянок уранцi.
  Впав без сил на траву i закочував очi пiд повiки, жалiбно завив. Ще страждати та страждати! Вечеря ледве лiз у горло i не встигнувши вiдпочити, як безжальна начальниця продовжила розправу. Вiд грiха подалi Кузя втiк харчується та вiдпочивати, життєрадiсно подаючи голос iз гущавини лiсу. Щастить же деяким. Краще б я був мутантом. Нi клопоту не клопоту. Невiдомий науцi звiр. Роби як хочеш - прикладiв поведiнки немає. Нiхто не скаже, що робиш неправильно. Бути самим собою за будь-яких обставин, що може бути благороднiшим i чеснiшим перед совiстю? Та що б я став дiвою? Нi нi. Помру закатованим, але непокiрним.
  Пiдкорили. Приборкали. Навчили - видресували. Вчення i працю всiх перетруть. Перетерти на порошок. Не хочеш - змусимо, не знаєш навчимо, замучимо. I по руках лiнiйкою - пиши правильно! У кут, на биту цеглу. Нелегко у навчаннi, легко у переученнi. Виб'ємо з вас дур, поки сiль знань не з'явиться на плечах! Лiве плече - вперед! Кроком руш! Вище ноги курсант! Ать, два, сiно-солома! Два вбрання в черзi! Згною на гранiтi науцi!
  Вночi снилися кошмари. Начебто справдi став дiвою. Першою Євою на землi. Самотня i нещасна на бiлому свiтi. Нiхто не любить, життя немає i принц проскакав повз, на далекому горизонтi. Що робити? Як жити? Перед ким вироблятися? Заради кого фарбувати нiгтi? Без мети - немає щастя.
  Прокинувся в холодному потi й одразу перевiрив вiдросток. Нi. На належному мiсцi, дорогий мiй рудимент. Нiкуди не подiвся. А шкода...
  
   РОЗДIЛ 12.
   - Ось гад, не хоче виявлятися.
   - Погано ворушиш, от i не хоче.
   - Програми треба частiше оновлювати.
   - Так кожен дурень може, а ти зi старою попрацюй.
  - Що я? Манiяк-збоченець? Я свiже люблю.
   - Зате старiсть - надiйнiсть та досвiд.
   - I пiсок iз щiлин програми сиплеться.
  
  Ранок видався сонячним та яскравим. Багаття за нiч прогорiло. Чiрiкали пташки, якi не знають турбот i працi. Щебечi цiлий день, дзьоб насiння. Голова маленька, великих думок не вмiщуються. Жоднi думки не вмiщаються. Пожерти, поспати, перепрошую - обробити з неба ходокiв, що повзуть по землi, i знову у вiльний полiт. Нiчого зайвого, все просто i рацiонально, як лопата у вантажника. Копай та кидай, у перервi - вiдпочиваємо.
  З хрускотом потягнувся, розправляючи члени, що затекли за нiч. Пiсля вчорашнього тренування, хворiли м'язи спини i нiг, нiби тягав важке камiння, а не вчився ходити легкою дiвочою ходою. Команда туристiв безтурботно спала, не бажаючи прокидатися. Кузя увi снi пiдригував заднiми ногами, кудись звично поспiшав. На обличчi блукала хтива усмiшка, а з куточка рота текла тонким струмком слина. I увi снi творить гидоти. Начальниця згорнулася маленьким колобком, ховаючись пiд ковдрою. Мишка - мала. Дiва для приспiву. Так би й узяв на руки, приголубив. Спiвав на вушко колискову. Мур-мур, жур-жур, спи мiй бебi солодко-солодко... Не зрозумiє. Спросоння розкриється. Одягне звичну маску суворого командира. Образиться. Як смiєте носити начальника експедицiї на руках? Негайно покладiть на мiсце, ви втратите мiй авторитет!
   Всi ми гарнi та гарнi, коли спимо зубами до стiнки.
  
  Машинально потер обличчя i жахнувся. Косметику вчора не змив! В око потрапила туш, що розтеклася. Перематерiвшись як навчив фальшивий щур, кинувся до рiчки. Поплескавши на фiзiономiю, обережно увiйшов у холодну воду. Бр-р-р...
  Вистрибнула з води срiбляста тiнь рибки i, перевернувшись через голову, знову впала у воду, пiднiмаючи невелику хвилю. Кола на водi, сталi розходяться в рiзнi боки, рiвномiрно i красиво, поступово згасаючи. Пiднявши з берега камiнчик, кинув у рiчку. I знову сплеск води, що зiмкнулась, i новi кола. Так ми. Бульк пiд воду i лише недовга пам'ять, що розходиться загасаючими колами по каламутнiй поверхнi. Припливли. Наперед головою. Ох i мудер вранцi, доки не знижу тиск у переповненому жовчому органiзмi. Мудрофiл - Фiломудрий. Але для друзiв та близьких знайомих - просто Фiля. Простофiля.
  А чому б справдi, не пiрнути? Нехай не риба, а й не сокира. Сподiваюся не тiльки лайно не тоне, а й челев'яки?
  Набравшись духу i глибоко зiтхнувши, смiливо кинувся пiд воду. Нирнувши, несподiвано згадав - безмозкий iдiот, я ж нiколи не плавав! Вiд страху розплющилися очi. Навколо повiтрянi бульбашки, холодно, сиро i лише дрiбна рибка, шарахнулась убiк, злякавшись нового мешканця пiдводних безодень. Чи то пiсля вчорашньої, мiзерної вечерi, лайна в органiзмi небагато, чи серед родичiв була сокира, але органiзм самостiйно спливати не захотiв. Потрiбно допомагати, але як? Мати природа пiдказувати. Ручки засмикалися, а нiжки машинально побiгли, нiби на березi, повзав на карачках. Батьки були чотирилапими? Попливли.
  Еее... нам нагору. Вдалину, прямою дорогою не потрiбно. Ми не на Пiтерськiй. Пiднiмаємось! Врятуйте! Жахливо захотiлося дихати. Панiки. Панiка на кораблi. Вперед та вгору! Мама дорога! Каструля мати - рятуй плiд! Ненароком спробував крикнути i вiдразу захлинувся, випускаючи останнє повiтря з грудей. Перед очима попливли не лише бульбашки, а й кола. Рiзнокольоровi. Симпатичнi.
  Руки послабшали, ноги завмерли. Стало все по барабану. Вирiшено. Залишаюся тут. Буду пiдводною рибою. Глибоководний. Черв'ячками харчуватися. Хлопчиками. Лякати голих купальниць. Сировато, але звикнемо, з часом. Тiльки за волосся не смикайте i не тягнiть. Зачiску зiпсуйте. Менi ще поки що боляче.
  
  Хтось засунув у рот, щось гнучке i вiдчайдушно задихав усередину тiла. Мокра, слизька, як змiя. Жива?! Вiд неприємного вiдчуття почало рвати. З горла бризнула каламутна жижа. Фу... Стало легше. Чуже, мускулисте тiло знову полiзло в рот, важко дихаючи в горло, нiби хотiло надути. Знайшли розумiєш, повiтряна кулька. Дудки. Нас не надуєш, не обдуриш, ми розумнi. Тепер був напоготовi i одразу вчепився зубами в повзучу гадину. Змiя закричала людським голосом, а я розплющив очi.
  Очi в очi, рука в руцi, язик до язика, у чужих зубах. На мене страшенно витрiщилася Светка. А що вона тут робить?
  - Отямився! - закричав радiсно Кузя. - Свєтка вiн прокинувся!
  - Яжик опушти, вiдхухтиш. Больхно. - Простогнала Свiтлана. Слiв не зрозумiв, але зуби розтиснув. Знову в животi зчинилася хвиля, i знову вирвало. Спробував зiтхнути. Вийшло. Але важко. Закашлявся вiд болю i обернувся на бiк. Я на березi, довкола трава, невже вибрався? Герой.
  - А ми вже думали, все. Поплив тато черевом вгору. Утоп. - радiв Кузя, пристрибуючи на мiсцi. - вирiшив рибою стати. Тобi погано?
  - Хо-ро-шо... - I знову почав блювати, каламутною рiчковою водою. Душевно напився водицi. По вуха.
  - Конесне холосо. Щуч яжик не вiдкусив. - поскаржилася Свiтлана, вiдкидаючи з обличчя мокре пасмо волосся. - Чого у воду полеж балда? Топитися вирiшив?
  - Поплавати хотiв. - винувато вiдвiв очi убiк. - Думав умiю. Чим гiрше водоплавних?
  - Тим що дурень, тим гiрше. - Свєтка розмахнулася, маючи намiр вiдпустити трiщину по потилицi, але передумала i махнула зневажливо рукою. - Розумний, розумний, а дурень. Знаєш народну правду? Не знаючи броду, не сунься у воду. Нормальний народ спочатку подумає, та був зробить. Вся вчорашня перукарня робота нанiвець. Знову пiвдня наводити порядок. Встати зможеш?
   - Спробую.
  - Давай татуся, допоможу. - запропонував Кузя, що пiдскочив, i схопивши за руку став тягнути вгору, пiднiмаючи на ноги. - А ти живучий. Для води важкуватий, але бульбашки пускав, залюбуєшся. Шум пiдняв несусвiтний. Ми вiд шуму i прокинулися. Думаємо, що за риба-кит у рiчцi хлюпається? Який карась спати заважає? А ти вже, ледь нiжками, ручками тремтиш, догори задом. Голова важка? Розумна? Мiзки на дно тягнуть? Добре зрозумiв, здогадався - тато в небезпецi. Хотiв у воду кинеться, та Свiтлана випередила. Залишився пiдстрахувати на березi. Мало, обидва пiдете на дно, а тут я. Остання надiя - Рятiвник Малiбу.
  - Ну i хвалько. - похитала головою Свєтка. - Веди Василя до вогнища сушити та грiти. Сподобалося пiд водою?
  - Ага. Але на землi краще. - Ноги пiдкошувалися, обхопивши Кузю за шию, повiльно попрямували до нiчної стоянки. Пiсля невдалого плавання, тiло тремтiло в ознобi. Нервовий стрес? Заробив чергову фобiю. Нiчого, комплекси неповноцiнностi допомагають стати повноцiнною особистiстю. Прогрес та цивiлiзацiю рухають уперед ущербнi особи. Якщо вона є, ця особа...
  - Довго тонув? - поцiкавився у Кузi, падаючи поруч iз погаслим багаттям.
  - Нi. Нормально, ще не всi мiхури вийшли. - Кузя простяг суху ганчiрку, щоб витертися. - Сиди, вiдпочивай, а я по дровами побiг. Зараз багаття розпалимо, швидко зiгрiєшся.
   - А де Свiтлана?
  - Секунду. - Кузя пiднявся на заднi копита i витягнувся в струнку, озираючись на всi боки. Життєрадiсно вигукнув. - Ого-го. Гола. Одяг за кущами вичавлює. А фiгурка нiчого, приваблива. Без ганчiрки набагато симпатичнiшi.
  - Не пiдглядуй. - суворо обложив Кузю. - Помiтить твою блудливу фiзiономiю, а потрапить обом.
  - Де наша не пропадала. Однiєю трiщиною бiльша, менша, яка рiзниця? Краще один раз побачити, нiж сто разiв почути.
  - А ще краще - один раз помацати. - промимрив пiд мокрий нiс, витираючи сухою ганчiрочкою. Кузя коментарi не почув, але пiдглядати перестав, риссю поскакавши за дровами.
  Дивний вчинок здiйснено. Висновки зроблено, але жаль залишилося. Треба тренуватись. Невже я не навчуся триматися на водi? Не може бути. Риба живе у водi. Свєтка плаває як дельфiн, а я нi?
  Прискакав Кузя з оберемком сухих гiлок i виваливши на згасле багаття, поскакав знову. Через кущi з'явилася рятiвниця. Свiтлана. Поглянув на начальницю iншими очима. Нi, колiр очей залишився тим же - волошковим, змiнилося ставлення до начальницi. В кращу сторону. Нiщо людське, вищому керiвництву не чуже? Уявляю особливу цiннiсть для племенi, щоб заради порятунку Васi, кидатися в рiчку? Як би вчинив, на Свiтчиному мiсцi? Став би рятувати? Ранiше - так. А зараз? Потонути вдвох? У холоднiй водi? Брррр... О! Кинув би рятiвне коло. Мотузку.
  - Хочеш води? - Запитала Светка, пiдiйшовши ближче.
  - Знущаєшся? Напився на тиждень уперед. Спасибi.
  - Гарячої води випити. З трав'яним вiдваром. - уточнила Свiтлана, вiшаючи на перекладину казанок. - Для зiгрiвання. Внутрiшнього. Одразу тепло буде. Не простирнеш, не захворiєш.
  - Тодi звiсно. Наливай. - Погодився i не дотримавшись цiкавостi, поцiкавився у начальницi. - Свiтлана дозволь поцiкавитися? Де плавати навчилася? Пiрнаєш як риба.
  - Нiде не вчилася. - знизала плечима Свiтлана, пiдкладаючи гiлки в багаття. - У наших краях, рiчка дрiбна. Курка вбрiд перейти. А сам бачив.
  - А як же наважилася врятувати? Подобаюся?
  -- Ще чого. Розмрiявся.
  - Високе почуття обов'язку? Обов'язок? Наказ Марiй Iванiвни, довести експедицiю до кiнця, за всяку цiну?
  - Теж менi - цiна. - хикнула Светка, змiрявши зневажливим поглядом. - На базарi червона цiна - п'ятачок, за пучок. Мета експедицiї - любов знайти, а ти лише як зручне засiб. Неясний стимул. Нiхто ще не довiв чоловiчої потреби. Вiдпочивай.
  - Але тодi, заради чого? - Не зрозумiв я. - У будь-якому вчинку є логiка. Просто так i пiвень не кукурiкне. Навiщо мучиться, пiрнати, рятувати? Бульк Вася i немає зайвого головного болю. Вдвох iз Кузю тобi простiше. Ти шукаєш кохання, вiн щастить.
  - Не задавай безглуздих питань. - вiдвернулась роздратовано Свiтлана. - Звiдки знаю, навiщо стрибнула у воду? Розгубилася. Засмикнулася. Кузя як оголошений орал - Папа, тато. Допоможiть. Нерви здригнулися.
  - Незрозумiлi вчинки, дивнi справи. - зiтхнув я, остаточно заплутавшись. Навiщо чому? Усi мислимi пояснення не пiдходять. Немислимi не лiзуть у голову. Приймемо як факт. Апрiорi. Ух мудер, але навiщо дурень, у воду пiрнув? Вiд великого розуму? Iхтiандр.
  Свiтлана налила вiдвар, що зiгрiвся, в кухоль i простягла менi. Огидне за смаком i запахом пiйло, зiгрiло та пiдняло настрiй. Життя продовжується.
  Повернувся Кузя з новою порцiєю дров. Багаття розгорiлося не на жарт, пiднiмаючись догори трубою густого диму. Дружно поснiдавши, мовчки перепочивши, переступили до пiдготовки.
  Сьогоднi справа пiшла веселiше. Зачiску поправили, брови причесали, наклали макiяж. Одягли у Свєткiну висохлий одяг. Набили травою лiфчик. Наказали Кузе заткнутися та провели польовi випробування.
  Тепер хода не вiдрiзнялася вiд Свiткiної. Стегна погойдувалися, груди тремтiли в такт диханню, сумочка не била по ногах, мирно гойдаючись на руцi. Задоволена досягнутими успiхами, Свiтлана не стала сваритися. Дала кiлька цiнних, iнтимних порад, i ми вирушили в дорогу.
  
  Гори залишилися позаду, неширока дорога петляла мiж високими деревами. Сонце пiднялося до зенiту та прогрiло повiтря. Пильна трава вздовж узбiччя цвiркотiла мошкарою. Вдалинi проскочила низькоросла тварина, але через високу швидкiсть, не встигли до ладу розглянути. Думки роздiлилися. Хтось доводив, що це заєць, Свiтка запевняла, що бачила молодого баранця, а Кузя стукав у груди, мукав i робив поганi знаки руками. Говорити вголос мiркування побоявся, через суворий наказ Свiтки мовчати в ганчiрочку, але промовистi жести, ясно позначали, що вiн мав на увазi. Сам ти Кузя - козел.
  Дорiжка зiйшлася зi стежкою i стала трохи ширшою. Ще одна стежка. I ще... З'явилася перша колiя. Мета подорожi ближче, але шосте почуття, що прокинулося, передбачало великi неприємностi. Так i має бути? Про приємне, заздалегiдь не пiдказуємо? Ненавмисна радiсть приносить бiльше задоволення? Завжди так.
  Дорiжка обiгнула густi кущi i вперше перетнулася з iншою дорогою, не зливаючись в одну. Перехрестя.
  На серединi перехрестя стояв вухатий, невисокий кiнь i крутив головою на всi боки. Помiтивши подорожнiх, кiнь не злякався, продовжуючи тупо трiпотiти головою. Перша домашня тварина? Ура, близькi до селища. Пiдiйшовши ближче, жахнулись. Кiнь був худий. Шкiра та кiстки. Жертва яловичого геноциду?
  - Кузя, дивись, що з родичкою життя створило. - спробував невинним жартом пiдняти настрiй народу. - Батькiв не слухала, вiд отари вiдбилася, тепер не знає в який бiк податися. Ось до чого призводить непослух.
  - Так Так. - пiдтримала Свєтка. - Наочний приклад дикого способу життя. Поки молода була, норовливiсть виявляла, непослух. Думала завжди так буде. А постарiла, знесила i нiкому не потрiбна. Нiхто не пошкодує, не поможе.
  - Дурнi ви обидва. - образився Кузя, виходячи з образу. - Тварина страждає, а ви знущаєтесь. Раптом у коня горе? Зараз дiзнаюся.
  Не чекаючи дозволу, Кузя поскакав уперед, на ходу зриваючи мiшок iз продуктами зi спини. Ми зi Свiткою здивовано переглянулися. Куртуаз виявляє спiвчуття? Дивовижно.
   Поки дошкуляли до коня, Кузя встиг пригостити тварину сухофруктами та напоїти водою.
  - Тату, це не мiй родич, а твiй. - весело заволав Кузя, коли ми наблизилися до коня. - Знайомтеся. Бурiдан. Вiслюк.
  -- Вiтаю. - Хором привiталися ми.
  - Доброго дня милостивi панове. - Доходяга статечно вклонився. - Осел - моє наукове, видове найменування, а Бурiдан власне iм'я. З ким маю честь...?
  - Васi... - спiткнувся, i тут же одужав. - Василя Iнененiвна Кастрюлькiна. Я з нею та з ним.
  - Свiтлана Руда з племенi дiв. - представилася Свiтка. - Ми з племенi дев-мисливок. Iдемо до села, на ярмарок.
  - Дуже приємно познайомиться. - Осел, струсив головою i хитнув довгими вухами. - Чув, чув про вашого племенi, великих городниць. З молоденьких будете? Зi свiжого врожаю? Плем'я дiв, завжди вiдрiзнялося добротною внутрiшньовидовою селекцiєю. Красунi, одна краще за iншу, як на пiдбiр. З однiєї капустяної грядки? Чи в доброму здоров'ї Марiє Iванiвно? Як поживає Флора Гербарiївна? Милi люди, дай Наука їм здоров'я.
  - А ви звiдки Марь Iванiвну та ведунню-чаклунку знаєте? - здивувалася Свєтка. - Зустрiчалися?
  - Мав щастя особисто спiлкуватися. - Осел усмiхнувся широкою, кiнською усмiшкою. Вийшло добродушно та приємно. - А вам, власне, не розповiдали про мене? Дивно. Давно тут я перебуваю.
  - Нi. - переглянулися зi Свiткою. - Ми поспiхом збиралися Начальство прогаяло, Призабуло.
  - Ех, молодiсть, молодiсть. - зiтхнув Бурiдан. - Iмовiрно, вашi мудрi керiвники припустили, що я наївно визначився з вибором шляху i залишив достославне мiсце. На жаль, ця нерозв'язна загадка досi займає мiй допитливий розум вченого.
  - А що це за загадка? - поцiкавився я.
  - Свобода волi, при правi самостiйного вибору, єдино правильного з багатьох невiдомих. - пожвавiшав Бурiдан. Трохи перекусивши, вiн пiдбадьорився i тепер жадав спiлкування. - Для розумiння широкої аудиторiї завдання максимально спрощене. За умови, три дороги. Три рiвноправнi шляхи. Є ще один варiант. Повернуться назад. До витокiв. Але так як ми частково його вивчили, то для нас вiн не є безумовно правильним рiшенням, навiть за умови, що, як говорить важко спростовувана гiпотеза - в одну рiчку двiчi не увiйдеш. До речi, також моя. З раннього...
  - Ну? Бачиш? Один на один - родич по розуму. - зловтiшно встряв Кузя, збуджено розмахуючи хвостом. - Фiлософ.
  - Та ви маєте рацiю молодий чоловiк. - гордо вiдповiв старий осел, пiднявши високо голову та обвислi вуха. - Маю честь належати до одного з головних напрямiв славетної, великої науки. Але повернемося до складного завдання. Маючи перед собою три рiвноправнi рiшення, ми не знаємо кiнцевого результату, оскiльки обравши один iз трьох, ми визначаємо свою подальшу дорогу, але втрачаємо свободу волi.
  - Чому? - Не зрозумiв я. - Вибравши одну з дорiг, ми виявили волю. Це наш вiльний вибiр.
  - Але, не знаючи вiд чого вiдмовилися, як можемо вважати, що вчинили абсолютно правильно? - Осел хитро посмiхнувся. - Вибравши один iз трьох варiантiв, ми зреклися двох iнших. Втратили бiльшого, нiж придбали. Ну, яке?
  - Дурниця яка. - знизала плечима Свiтлана. - Не може ж одна дiва, роздiлиться на три частини? Значить, треба вибирати щось єдине.
  - Але що саме? Ми не знаємо, що чекає наприкiнцi обраного шляху. Слава, сiно, смерть, прiрва? Невiдомо.
  - А я б нетоптаними луками поскакав. - глибокодумно помiтив Кузя, почухавши голову. - Там трава свiжа i копита не боляче по м'якiй землi.
  - Це новий, п'ятий шлях. До завдання нова умова не має вiдношення, тому що не визначилися, навiть iз трьома варiантами. - Бурiдан пiдняв обурено вуха. - Ускладнюючи максимально завдання, натуралiст остаточно заплутається i не зможе знайти рiшення. Наголошую - єдино правильного рiшення.
  - Та ви з голоду помрете. - пожалiв старичка Кузя. - Чорт iз нею, iз завданням. Не мучтеся. Дах з'їде.
  - Молода людина. - Осел докiрливо глянув на Кузю. - Кожна мисляча особистiсть зобов'язана давати не тiльки банальне сiно тлiнному тiлу, а й духовну їжу головi, тому що пiзнаючи свiт, пiзнаємо себе i знаходимо призначення навколишнього Ойкуменi.
  - Чи фiг нам до неї, якщо з голоду пухнеш? Займатися головоломною нiсенiтницею, можна коли шлунок ситий i робити нiчого. - Кузя поплескав себе по черевi. - Коли молодий i красивий, яка справа до порожнiх теоретичних завдань? Наше головне завдання, все i всiх мати. Отримати задоволення, поки що потенцiя є. Подивiться на себе. Шкiра та кiстки. Ще трохи i яке дiло, до обраного шляху, якщо копита вiдкинете?
  - У ваших словах є певний резон. - погодився Бурiдан. - Останнiм часом, не дуже багато мандрiвникiв та мандрiвникiв проходить моєю дорогою. Стипендiальний фонд невблаганно скорочується. На пiдтримку великих мислителiв сучасних наук у суспiльства, як завжди, не вистачає коштiв. Селя вi, панове.
  - То ви на подачках iснуєте? - здогадалася Свєтка. - Перехожi пiдгодовують?
  - Ви правильно вловили сенс, але неправильно пiдiбрали епiтет. - делiкатно поправив Бурiдан. - Чи бачите панночка, коли вчений зайнятий фундаментальними проблемами свiтобудови, питання харчування займають його остiльки, даючи можливiсть забезпечувати хлiбом насущним представникiв чистої науки недалеким обивателям.
  - Сенсу не зрозумiв, але здається начальство кудись зараз послали. - спантеличено буркнув Кузя. - Не пояснiть конкретний напрямок?
  - Ну що ви, юначе. - Пiшов вiд прямої вiдповiдi Бурiдан. - Невже проста можливiсть бути причетним до великої особистостi, не варто невеликої спонсорської допомоги? Врахуйте, будь-яке матерiальне сприяння послужить науцi та внесе банальне iм'я спонсора до анналiв iсторiї. Можна грошима.
  - А працювати не пробували, у перервах мiж глибокодумними науковими роздумами? - запропонувала єхидно Свiтлана. - Копити зайнятi однiєю роботою, мiзки iншою.
  - Ви вважаєте, що тривiальна робота копитами та наукова робота головою рiвнозначнi? - Осел обурено пирхнув. - Глибоко невiрна вистава. Подивiться на нещасного вченого i порiвняйте iз собою. Я не жалкую останнiх психофiзичних сил. Весь короткий життєвий термiн б'юся над важкою науковою проблемою, яка переверне академiчний свiт, забезпечивши скромному трудiвнику науки, вiчне мiсце та славу на Олiмпi, а ви? Молодi, сповненi здоров'я. Та будь-яка фiзична праця, порiвняно з науковими муками - легкий, безтурботний вiдпочинок. Ну, надiрвався тягаючи вагонетки, впустив лопату на ногу i все. Якi дрiбницi життя, панове. Дурницi. Виробнича травма. Пiшов на лiкарняний. А працю мислителя? Вченого? Так, будь-якого представника творчої iнтелiгенцiї? Скiльки нас загинуло з розбитими лобами, намагаючись пробити черговий пролом у стiнi невiгластва? Скiльки загинуло у психiатричних лiкарнях? Закiнчили тлiнне життя самостiйно? Невiком бути легко. Жити законами тiла легше, нiж законами академiчного духу.
  - Абсолютно вiрно. - Гаряче пiдтримав, великомудрого вiслюка. - Голова дана не зачiску носити з капелюхом, а напружено нею мiркувати про все. Тут i менi прийшла випадкова генiальна думка. Вибачте, шановний Бурiдан, але насправдi ви здiйснюєте п'ятий варiант завдання. Кузя по дуростi правильно примiтив, але не правильно сформулював.
  - Ви хочете сказати, що перебування тут, на перехрестi, тобто перебування в Статiсi, кажучи пробачення, простонародною мовою - у спокої є певне вирiшення завдання? - Осел поблажливо посмiхнувся. - Мабуть, помiтили панночка. Розвивайте далi допитливий розум. У вас є творчий потенцiал. Що ж до наївного рiшення, то цю гiпотезу я висловлював на зорi наукового отроцтва. Як один iз численних варiантiв - так. Але за певних умов. Ви вводите в умови завдання зацiкавленого спостерiгача, а це не є правильно, тому що обравши академiчну дорогу, я будую теорiю не як окремий випадок, а розглядаю завдання у широкому, глобальному сенсi. Не побоюсь цього слова - для всього цивiлiзованого свiту.
  - А якщо пiдiйти предметнiше? Чи максимально спростити завдання? - Заслужена похвала вченого осла, вирує в мiзках дослiдницьку думку. - Звести завдання до двох умов?
  - Прошу звернути увагу, перехрестя складається з двох лiнiй, що перетинаються, що дає спостерiгачевi чотири променi, з яких залишаємо три в силу перерахованих вище причин. - помiтив Бурiдан. - Вiдкинути один iз ключових моментiв, буде глибоко ненауково. Пахає шарлатанством. Академiчнi кола та наукова громадськiсть не зрозумiють.
  - Але змiнити об'єкт дослiдження нiхто не забороняв. - Робко дозволив не погодився з ученим, поблажливо поглядаючи на супутникiв. Нехай знають, з яким мудрецем, йдуть поруч життя, нехай оцiнять глибоку роботу думки. - Не дорога, а наприклад... щось iнше. Два шматочки цукру, ковбаси, два пучки трави? Не має значення. Що побачимо? Будь-який вибiр зберiгає невiдомiсть. Свобода волi, пучок сiна - як метод, право волi, вибору. I як правильно зазначив мiй недалекий товариш, з голоду не помрете шановний професор.
  - А знаєте, чарiвна панночка, у ваших словах присутня певний резон. - задумався Бурiдан. - Якийсь принцип вiдсiкання зайвого... застосувати Оккама? Пiд зубами дослiдницький матерiал... з голоду не помремо... Генiально. Я ж це припускав, але змарнував... Заробився. Академiчна розсiянiсть. Звичайно звичайно. Тiльки не дрiбний пучок трави, а нормальний стог сiна. Два абсолютно однакових за формою, смаком та вагою. Дослiдник перебуває на рiвнiй вiдстанi... На довше вистачить. Дякую Василю, ви маєте непоганий шанс увiйти до числа нечисленних спiвавторiв. Звичайно, завдання не вирiшили, але змiнити умови, чудова думка... Нетривiальний пiдхiд. Молодi люди, вам не важко, допомогти у лабораторних дослiдах? Сена накосiть?
  - Ну ... починається. - скуксився невдоволено Кузя. - Як у анал увiйти, так деяким будь ласка, без черги, а трудиться у потi чола, доводиться всiм пiдряд. Жодної справедливостi.
  - Анал, юнак, має дещо iнше значення. Медичне. Хiрургiчний. Iнодi має вузько-прикладне значення, але, втiм, не важливо. - вiдмахнувся хвостом учений осел. - Ви, мабуть, мали на увазi аннали? Аннали свiтової iсторiї?
   - Яка рiзниця, косити на менi будуть.
  - Заткнися Кузя. Чи не переживайте професор. Неодмiнно i з великою насолодою допоможемо. - штовхнув Свєтку в бiк. - Ми чеснi дiви, завжди готовi послужити чистiй науцi. Або фiг у любовних пошуках.
  -- Що ви маєте на увазi? - не зрозумiв лiтнiй осел.
  - Це не до вас вельмишановний вчений. Ми з подругою радимося, дiвочi секрети. - весело прощебетав Бурiдану, i пiдхопивши Свєтку по руку, вiдвiв убiк. Свєтка скривилася. Довелося пояснювати невiгласу її тупiсть. - Свiтлано, невже не розумiєш, що пожертвувавши заради науки деякою кiлькiстю часу, тим самим увiчним своє iм'я у вiках!? Бути спiвавтором великого вченого, вписати iм'я у скрижалi iсторiї? Тож мовляв i так, менi допомогли у вивченнi наукової теорiї славетнi учнi Свiтлана та Василь? Що може бути благороднiшим?
  - Здуй щоки, бо лопнеш. - зiтхнула Свєтка. - Чорт iз тобою, прив'язався як лазневий лист. Тiльки швидко.
  - Спасибi Свiтлано, я знав, що в iм'я наукової iстини ти пожертвуєш дещицею сил i часу! - I пiддавшись дивному пориву, несподiвано цмокнув начальницю в щоку, нафарбовану губою. Свiтлана злякано вiдсмикнулася i глянувши, як на прокаженого iдiота, гидливо стерла слiд помади.
  - Васю, бiльше так не роби, а то наступного разу по мордi отримаєш. Не дивлюся, що люди поряд.
  - Вибач, сам не зрозумiв, що накоїв. Перехвилювався. - Пунцово знiяковiв, i постарався швидко йти до вченого.
   Бурiдан вибирав мiсце для нового експерименту, керуючись тiльки йому зрозумiлими науковими критерiями.
  Поки професор болiсно роздумував, де продовжувати займатися науковою роботою, ми нарвали трави вченому ослу. Помiчнички працювали з лiнню, зате я надривав в iм'я високої науки останнi жили. Що взяти з них? Неосвiчений народ. Темрява. Дрiмучий селище. Наука обивателя пов'язана з видимим результатом, на обiдньому столi. Прикладна спецiалiзацiя Далi носа нiчого не бачать. Змайстрував нову ручку до сокири та вся радiсть. Плуг iз залiзним лемешом - епохальне вiдкриття. Вставив у зуби коня вуздечку, колесо змайстрував - науково-технiчний переворот. Дрiбнотравчасто мислять. Низько ширяють над неосяжними горизонтами науки.
  Але куди ж без високих матерiй? Iснувати можна, але жити не можна. Цивiлiзацiю рухають титани духу та розуму. Взяти Пiфагоровi штани? Архiмедiв гвинт? Лампочку Iллiча? Висока теорiя втiлившись у життя, привнесла стiльки нового в жисть челев'якiв, що й досi школярi поминають добрим словом генiїв думки. Теорiя - перевiряється практикою. Так. Згоден. Але без теорiї нема практики. Одне втiкає до iншого, як сполученi судини.
  Як би жили мiщани духу, без фiлософської працi класикiв? Прiсно жили. Нудно та нудно. Звiдки знали, що треба будувати первiсно-общинний лад, потiм трохи рабовласницький, потiм феодалiзм, пройти стадiю проклятої буржуазiї i потiм прийде соцiалiзм i як найвища стадiя - комунiзм. Щоправда є версiя, про кiнцеву зупинку - загнивальний iмперiалiзм, але де саме має стояти, одразу пiсля капiталiзму, або все ж таки пiсля комунiзму, не уточнили. Не переживайте - теоретики працюють, колiщатка крутяться. Прийде час - все пояснять, поставлять на належне мiсце. До стiни.
  Купа трави росла, професор напружено розмiрковував, народ мовчав, але гнiвно косився на представника науки. Довелося вiдiрвати шановного Бурiдана, вiд непосильної розумової працi.
  - Вибачте, шановний професоре. Куди траву класти?
  - Так вiдразу сказати важко. - пробурмотiв осел, випнувши нижню губу. - Занадто багато випадкових факторiв. Виходить багатоварiативна, синусоїдна крива. Звичайно, якщо враховувати тiльки мiсцезнаходження, i не брати до уваги деякi величини...
  - Слухай дiдусю. Ти вирiшуй коротше. Нам ще до вечора копита мозолити, до селища добиратися. - не витримав Кузя. - Або сам мiсце виберу, мало не здасться. Замучишся вiдповiдi вивчати.
  - Кузя! - обсмикнув шкiдливого пасинка. - Як iз старшими розмовляєш?! Вибачся перед вченим негайно!
   - А що вiн народ мучить?
  - До цокаєшся... по головi дам! Заткнися!
  - Василю, не кип'ятiться, молодий чоловiк має рацiю. Якщо вибиратиму мiсце, грунтуючись на наукових розрахунках, надовго затримайтеся. - Осел весело моргнув пiдслiпуватим оком. - Давайте внесемо несподiвану пропозицiю. Довiримо право обрати мiсце наукового експерименту, симпатичнiй дiвчинi. Свiтлана. Чи не заперечуєте, послужити, так би мовити академiчної науцi?
  - Я? - здивувалася Свiтлана, але тут же гордо присмакли. - За ради Бога. Не заперечую. Василя, Кузя, швидко взяли траву i кладiть поруч iз кострубатою березою. I ворушiться. Нема чого шановного мудреця затримувати. Вченому треба думати. Працюватиме головою. Рухати прогрес науки.
  Ууу... дiлова ковбаса. Запишалася, що великий учений вибрав у порадники? Я вигадав, а керувати вибирають iншого?! Нiжну душу наповнила гiрка образа. На всiх одразу i по черзi. На старого вченого осла, який поклав складну справу, чорт тi кому. На шкiдливого Кузю, який нахабно розмовляє з лiтнiми, незнайомими тваринами. На самовдоволену Свiтку - бач розрядилася, дура руда. На спекотну погоду, зокрема, на навколишнiй пейзаж мiсцевостi. На невдячний народ, пiдлу партiю i уряд, що зажерся. Все скидається на козлятину, коли серце вирує образою.
  Скрипучи зубами, кровоточивши скривдженим серцем, пiдкорився, грубому Свiтчиному невiгластву. Взяв вiдповiдальнiсть - неси до кiнця. Мстиво усмiхнувшись, неохоче пiшов виконувати безглуздi накази.
  Спiльними зусиллями розклали траву на двi однаковi копицi. Вимiрювали мотузкою рiвну вiдстань мiж купами. Вийшло огидно. А що ми могли очiкувати вiд дiви? Чим вона керувалася? Звичайно, не розумом. Звiдки розум у Свєтки? Розум - чоловiчого роду, а в них жiночого - вона. Дурниця. Ткнула пальцем у березу - тут i вирiшила встановити мiсце для експерименту. Жодного наукового, методологiчного пiдходу. Без математичних розрахункiв. Без логiки, формули, систематики, арифметики. Чудове, навколонаукове марення.
  Закiнчивши встановлення копiйок з травою, нашвидкуруч перекусили i почали прощатися з вченим вiслюком. Бурiдан бурмотiв слова подяки, тряс головою, пускав скупу, вчену сльозу. Потiм не витримав i залiзши на придорожнiй камiнь, промовив напутню промову.
  - Панi та панове, ледi та джентльмени. Ваша Високiсть та їхня превосходительство. Колеги! Вручивши заслужену Нобелiвську премiю, ви не помилилися у своєму справжньому виборi.
  - Кого? - перепитав Кузя, колупаючись у зубах. Пiсля обiду настрiй пегасенка покращився i вiн поводився вiдносно дружелюбно, але потиличник запрацював. Скорчивши скривджену фiзiономiю, плаксиво прогундосив. - А що такого запитав? Я про премiю нiчого не чув.
  - Ого.., поплив не в той академiчний степ... Вибачте. - одужав учений осел. - Склероз знаєте .... Склеротикус академiкус - аристократична хвороба працiвникiв розумової працi. Не турбуйтесь, для малоосвiченої публiки незаразна. Про що я? Ах да. Дорога молодь! Навчiться. Отримуйте солiдний багаж знань. Оволодiвайте науковими науками та академiчними академiями. Так, нелегко. Необхiдно напружувати звивини. Вiзьму на себе смiливiсть чесно попередити. Важко. Архiтрудно. Але. Знання сила. А сила - двигун цивiлiзацiї. Дерзайте в iм'я високої науки i до пенсiї, ви неодмiнно отримаєте заслужену славу та свiтове визнання. Нелегкий, повний тернiй i колдобин пройде вчений шлях. Заздрiснi колеги - вченi, чорна невдячнiсть неосвiченого плебсу чекає на звивистому шляху науки. Але ж знайте. Немає нiчого благороднiшого, вище у життi, нiж здобувати новi знання для невдячного суспiльства. Не завжди висока наука i допитливi головою мудрецi, потрiбнi обмеженому натовпу. Але горiшок знань має бути розгризений. Допитливий розум вченого врятує свiт або покаже, куди треба рухатися. Вичленує правильний корiнь iз гiпотенузи. А що сам не знає, то через багаточленне рiвняння пояснить. Спiвчуваю, але й вiдверто заздрю. Не переживайте абiтурiєнтiв, у науцi є позитивнi нюанси. Вченим бути добре, матерiально вигiдно. Мудрець потрiбний усiм. Чесно i вiдверто кажучи, нiколи не залишитеся без хлiба насущного. Черствого, але чесно заробленого. Не вдасться служити високiй, академiчнiй науцi, переходьте в прикладну. Знайдете вузьку спецiалiзацiю. Дерзайте. Працюйте. Переймайте знання у попередникiв. Мозок нацiї - вченi, все iнше тлiн невiгластва i порох бездарностi. Хай живе гранiт науки - наш п'єдестал, пiд гiпсове погруддя!
  - Згоден дiдусь! Чим бiльше i вище погруддя, тим мiцнiший потяг до нових знань! Пiзнаємо особистим прикладом! - пiдтримав виступ вченого вiслюка, бурхливими оплесками Кузя. Суворо глянув на пегасенка пiдозрюючи, що Кузя вклав похабний сенс у святе поняття. Але Кузя з непiдробним ентузiазмом плескав у долонi, що довелося пiдтримати мудрого спiкера бурхливою овацiєю. Багато чого з виступу не зрозумiв, але усвiдомлюю з часом. Мерсi за науку.
  - Дякуємо за увагу. Доброго шляху, дорогi друзi. - Лiтнiй осел, струснув молодця вухами i помахав хвостом на прощання. - Неодмiнно заходьте у гостi. Сподiваюся, що до вашого повернення, знайду рiшення задачi. Скатертю дорiжка!
   I поки ми не зникли за поворотом дороги, старий мудрий осел Бурiдан махав копитом услiд.
  - Гарний дiду, але боюся, бiльше його не побачимо. - зiтхнула Свiтлана, поправляючи зачiску. - Для нього це непосильна проблема. Вiд великого розуму дах з'їде. Або з голоду копита вiдкине.
  - Чому? - машинально повторив Светкiн жест. - Завдання завдяки моїй генiальностi, максимально спрощене. З двох невiдомих вибрати одну - нiкчемну справу. Завдання для малолiтки. З голоду не помре, багато стiльки трави заготовили, до другого пришестя вистачить.
  - А ти б яку купку сiна вибрав? - єхидно посмiхнувшись, запитала Свiтлана. - Лiву, праву?
  - Звичайно... - I на якийсь час притих, гарячково вирiшуючи поставлене завдання. Право вибору за мною. Лiва добре, але права ближче та жувати краще... А якщо йти через березу? Праворуч брати зручнiше, лiва загадкова. Вибираю одне iз двох, яка в принципi рiзниця? Але якщо в купцi, що залишилася, трава смачнiша, а в першiй отруєна? Загину не за грiш. Вибирай Вася, вибирай. Не падай обличчям у багнюку, перед малоосвiченою публiкою...
  - А я б обидвi купи вибрав. Люблю коли жратви багато. - встряв у розмову Кузя. - Стiй на мiсцi, та жуй. Краса.
  - Ти знову почав розмовляти? - скипiв, замахуючись на Кузю. - Твоя роль мукати та iржати. А ще краще - мовчати в ганчiрочку. З думки збиваєш дурними розмовами.
  - Iго-го. - Кузя показав язик i вiдскочив убiк.
  - Дочекаєшся коника. Наздожену - покараю! - Суворо погрозив Кузе кулаком i обернувся до Свєтки. - А ти б яку купу трави вибрала?
  - Нiяку. - байдуже знизала плечима Светка. - Я трави не їм.
  - Так не рахується! Не чесно! За умовою завдання треба зробити певний вибiр. Виявити свободу волi. А якби було двi купки меду? Чи цукерок? Тушенька?
  - Але ж нi? - усмiхнулася Свiтлана i покрутила пальцем бiля скронi. - Дивись Васю, не перегрiй мозок вiд перенапруги. Найкращий учень Бурiдана.
   -- Сама дура!
   - Вiд дурня i чую!
  Так з жартами-примовками ми вели наукову бесiду, поки на горизонтi не з'явилися першi будиночки - цiль нашої подорожi. Припливли. Здрастуйте селянки, я ваш улюблений поселянин.
  
   РОЗДIЛ 13.
  - Вiйна - вiйною, а обiд за розпорядком. Час перекусити.
   - А як же перевiрка диска?
   - Все потiм, на ситий шлунок.
   - Але...
   - Та не вантаж, шеф пiсля обiду добрiший.
  
  Село - селом. Нiчого особливого. Село, як село. Селянки. Будинкiв бiльше, даху вище. Народ пофарбував. Жарт. Не худеньке село, дев-мисливець. Цивiлiзацiя.
  Дорога зробила черговий крутий поворот i ми пiдiйшли впритул до села. Село опоясалося невисокою, чисто побiленою огорожею в половину людського зросту. Бiля розкритих ворiт стояла велика, озброєна тiтонька, в потертих обладунках, спершись на товсте спис i щось захоплено жувала. Навпроти тiтки, стирчала свiжозабарвлена смугаста будка з невеликим вiконцем. Потрiбний?
   Помiтивши нових мандрiвникiв, стражниця, перестала жувати та поправивши деталi мундира, широко посмiхнулася.
  - Здоровенькi були, гостi дорогi. Радi вас бачити на нашому багатому ярмарку. Горiлка, сало е?
  - Здрастуйте, шановна стража. - привiталася Свєтка та повторила вiтання стражницi. Спробував повторити i мало не впав на землю, добре, що Кузя помiтив помилку i пiдтримав дорогого батька. Свєтка кинула в мiй бiк докiрливий погляд i обернувшись до варти заперечливо похитала головою. - Нi. Чи не захопили. А треба було?
  - Нi... То ж у нас карантинний товар. До речi, конiка без ветеринарного дозволу не пропустимо. За якими справами в Окрайну державу завiтали? Дозвiл та запрошення е?
  - З якого часу село державою стало? - здивувалася Свєтка. - Все життя без дозволу до вас ходили торгувати.
  - То коли було? - Стражниця поплескала очима. - А тепер усе по-новому. Ми самi собою, ви самi. А шо на ярмарок несете?
  - Звичайний товар. - знизала плечима Свiтлана. - Гудзики з рогiв єдинорога. Бiжутерiя. Те, та ось.
  - Те змiнює дiло. Зараз. - Стражниця притулила спис до ворiт, пiдiйшла до нас ближче, квапливо озирнулась на всi боки i шепнула. - Як добре, що я потрапила, а не iнша варта. Ой, лютi баби. За новим законом iз кожного зустрiчного, по три гудзики б'ють. А ви подивлюся, народ не дуже багатий. Я ж, дiвчина дуже добра, по гудзику з рила i пропущу з довiдкою. Погоджуйтесь, допоки митниця на обiдi.
  - Ну i що? - не зрозумiла Свiтлана. - Варта, митниця, яка рiзниця? За що ґудзики? Ми так не домовлялися.
  - Яка дурна дiвчина. - сумно похитала головою стражниця i перевалюючись, як качка, з ноги на ногу, перебiгла дорогу, сховавшись у смугастiй будцi. Засмутилася до нетримання? Але за мить стражниця висунула голову з вiконця. Широке обличчя тiтки набуло державної суворостi. - Гей, дiвчино, до мене йди. Тепер я митниця. Гудзики давай. Три та три... Дев'ять штук. Довiдка вiд ветеринару в наявностi? Карантин проходили? Без сплати митного збору, вартовий на ярмарок не пропустить. Усекла?
  - Свiтлана. Дай тiтцi три ґудзики, хай подавиться. - шепнув нашiй начальницi. - Не бачиш, вона хабарниця?
  - Добре, ми згоднi. - зiтхнула Свєтка, розкриваючи сумочку.
  - Добре. - осклабилась тiтка i зникла з вiконця, щоб миттєво проявиться поруч iз нами. Насторожено озирнувшись на всi боки, стражниця простягла руку, склавши жирнi пальцi ковшком. Три гудзики впали на розкриту спiтнiлу долоню i зникли безвiсти. Фокусниця-iлюзiонiст. Отримавши хабар, тiтка широко посмiхнулася i пiдiйшовши вiдчиненою брамою, урочисто змахнула рукою. - Проходьте дiвчата. Гуляйте. Ми завжди радi дорогим гостям. Якщо чогось, то мене кликайте. Оксаною бачать. Те дiвоче прiзвисько.
   Шлях вiдкритий i розкланявшись iз тiткою, пройшли за ворота.
  - Ох, рано - встає охорона. - пробурчав Кузя, озирнувшись на стражницю, що залишилася бiля ворiт. - Якщо кожнiй тiтцi пiд час виконання, грошi давати, без штанiв залишимося. Хабарниця.
  - Кузя заткнися. Не виходь iз кiнського образу. - прошипiла Свiтлана i важко зiтхнувши, додала. - Чи тобi, парнокопитний переживати? З одягу - напiвпорожнiй мiшок на спинi. Але чи справдi, що за порядки? Менi про грошовi збори при входi на ярмарок, Марiя Iванiвна нiчого не говорила. Дивно.
  - У мене складається враження, що начальниця взагалi нiчого не пояснила. - зiтхнув я. - Нi про вiслюка, нi про митницю. Живете у глушинi, як запiчнi таргани. Тьмутараканщицi. Куди ж тепер? Де селянський ярмарок?
  - Прямо i лiворуч. - Наша начальниця махнула рукою вперед. - Посерединi села ярмарок, на майданi.
  
  Дорога на площу, тяглася вздовж невисоких парканiв, за чагарниками садових кущiв, бiлiли акуратнi будиночки, i гавкали надзвичайно великi собаки. Помiтивши незнайомих перехожих, тварини кидалися вперед, на всю довжину ланцюга i вiдчайдушно гавкали - лаялися. Зрозумiти, що саме говорили i мали на увазi, було складно, але собача лайка стояла на всю вулицю.
  - Гав-га-ди! Гав-гю-ги! Гав-дi-на! Хрреєєни-рр! - хрипiли в нашийниках злiснi пси.
  Простягнув до собачки руку i злякано вiдсмикнув убiк. Добрих намiрiв псина не зрозумiла. Зуби з брязкотом клацнули поруч iз пальцями, мов вовча капкан. За що собак посадили на ланцюзi? За якi грiхи? Це що треба наробити, щоб втратити благородний образ порядного пса? Бiдолашнi, нещаснi тварини.
  - Не дражни тварюку. - попередила Свiтка. - Чим менше звертаєш увагу, тим швидше заспокоюються. Гавкають - жратву вiдпрацьовують. Охороняють будинки селянок. Сторожа. Друзi людини.
  - Грiзний захист. - Шановно простягнув, вiдступаючи вiд паркану. - Загризуть i не помiтять. Селянки пiд надiйним захистом.
  - Ти впевнений? - посмiхнулася Свiтлана i рiзко нахилилася, маючи намiр пiдняти камiнь з дороги. Грiзно гарчить собака, помiтивши рух мисливицi, миттєво заткнувся i верещавши сховався за рогом будинку. Свiтлана пiдкинула камiнь у руцi, зневажливо пояснивши. - Пустолайки. Собака гавкає, вiтер носить. Гавкати з-за рогу на перехожих, не великий подвиг. Боягузливi створiння.
  - Швидше не боягузливi, а розумнi. - не погодився я. - Обрубав чужинця, виконав роботу, а кусатися i битися за окрему платню. Професiонали.
  Свєтка сперечатися не стала, а влучно запустила камiнь в iншого собаку, що надривається в сусiдньому дворi. Тягання миттєво припинилося. Iншi собаки, почувши неприємностi, трохи притихли. Мало що за бандит кидається камiнням, ще потрапить ненароком. Роботу виконали, господаря попередили, а далi хоч трава не рости.
  
  Чим ближче до ярмаркової площi, тим народу на вулицi густiшало. Селянки як на пiдбiр, високi та статнi. Кров з молоком. Булочка з маком. Шашлик з кетчупом. Каву з вершками. Та й iншi кулiнарнi вишукування. Час на обiд, а ми все ще в дорозi. Непорядок.
  - Свiтло, а Свiтло, а чому селянки великi? Я думав, одна стражниця висока та товста. На казенних харчах скуштувала.
  - Я ж тобi казала. Дурнi - повнi. Порода така. Селянська. - Свєтка випросталася, але i вставши навшпиньки, ледве дiстала до мочки вуха, що проходить повз тiтку. Заздрiсно зiтхнула. - Харчуються добре...
  Тiтка кинула поблажливий погляд у наш бiк i пропливла повз великий бiлий пароплав. На теплоходi грає музика, а я один стою на березi... I пускаю слину... Титанiк. Якi величнi обводи бортiв, вражаючi силуети, а щогла... Краса невимовна. Усього - багато, так би й повзав тiткою, як по баржi i кричав - все моє, все моє...
  - Iго-го-го-го... - Захоплено пiдтримав-проржав Кузя, проводжаючи поглядом селянки, що пливла корму. - Ого-го.
  - Кузя! Тпру! - Хором обложили розпаленого скакуна, одночасно погрожуючи кулаками. Вийшло чудово, як у синхронному плаваннi. Пошляк ображено схрапнув i перейшов на неквапливу рись, похитуючи кiнською крупою. Довелося прискорити крок, ледве встигаючи за мерзотником.
  
  Вулиця несподiвано закiнчилася, вiдкриваючи погляд на ярмаркову площу. Декiлька торгових рядiв пiд матер'яними навiсами i великою брудною калюжею посерединi. Ледве з краю, кiлька коней дивної форми, прив'язаних до перекладини. Або нормального, кiнського вигляду? Дуже схожi на Кузiного батька - Пегаса, але без крил на спинi. Натуральний кiнь... З пасинком, схожi на задню, хвостату частину, а мордою - вилитий Пегас. Помiтивши Кузю, конi пожвавiшали. Закосили на всi боки карими поглядами, вишкiрилися жовтими зубами i привiтно задерши в небо, кудлатi хвости, стали неквапливо обмахуватися як манiрнi дами на свiтському балу, шовковими вiялами. Визнали родича?
  Фiзiономiя Кузi розцвiла щасливою усмiшкою, пасинок молодцювато загарцював, випинаючи груди i впершись руками в боки. Нахиливши фiзiономiю в наш бiк, жарко прошепотiв, не випускаючи з поля зору прив'язь з кiньми.
  - Коротше, народ, я пiшов на стоянку, знайомиться. Треба вивiдувати у дiвчат про кохання, а ви починайте роботу iз селянками. Зустрiнемось ввечерi.
  - Ти дивись Кузя. Поводься пристойно. Обережнiше, не видавай себе. - порадила сувора Свiтлана, але Кузя махнув зневажливо рукою.
  - Сам знаю. Не вчiть батька... До речi. Дещо сухофруктiв вiзьму з мiшка, для мiцнiшого знайомства? Не заперечуєте? Грошей на дрiбнi витрати видайте пару гудзикiв. Жаль? Так i знав. Дякуємо за увагу, поки що предки. - I не чекаючи вiдповiдi, молодцювато поскакав до прив'язi, пригладжуючи кучеряве волосся на головi.
   Мы удивленно переглянулись и пожав плечами, пошли к торговым рядам. Совсем взрослым стал пасынок. Противоположный пол, становится важнее, чем родительское внимание. Вырастил ребенка и свободен? Годы, годы... Тьфу. Недели, недели. Проще. Время, время.
   Ну, что ж господа. Я теоретически готов к встрече с товарно-денежными отношениями. Начнем издалека, поплывем по волнам памяти.
   Кто только не приписывал себе в заслугу изобретение денег. В грудь стучали египтяне и показывая на вечные пирамиды, с арабским акцентом, доказывали первенство. Действительно, какой лох, будет таскать камни бесплатно? Только рабы. С пренебрежением отвергаем египетскую версию происхождения денег. Лишь свободная личность продается за деньги, а рабы пашут за тюремную пайку.
  Низько кланяючись i примружуючи вузькi очi, вступає в суперечку Середня iмперiя. Так, чай ваш, папiр ваш, шовк та порох безумовно. Але на цьому достатньо. Розберiться з Тайванем, а потiм вступайте у суперечку. До чого тут острiв? А при цьому. Завалили свiт одноразовими продуктами, а туди... Пiднiмiть якiсть продукцiї, введiть iнститути демократiї, тодi вступите в суперечку.
  Нашi дорогi Iндiйцi - ви вiльнi. У нiрванi грошi не потрiбнi. Ваша карма бути жебраками, але щасливими. На двох стiльцях сидiти не дозволимо.
  Ми, шумери з дворiччя першi! Тигр та Єфрат, чули? Ааа... Там де Багдад? У Багдадi все спокiйно? Ну ну. Наступний!
  Знаємо, знаємо дорогi Iзраїльтяни. Звичайно звичайно. Та хто сперечається? Пам'ятаємо, пам'ятаємо. А то... Сiм тисяч рокiв iз створення свiту - не баран чхнув. Але не було в раю грошей. Не купував Адам у Всевишнього Єву. Безкоштовно дали. У навантаження до яблук. Досi страждаємо.
  Хто ще хоче забрати лаври першостi? Кам'яний вiк? Немає прощення креманьйольцям за знищення неардальтальцiв. Мало що предки сучасного людства. Немає i все.
  Першi товарно-грошовi вiдносини з'явилися, коли далекий лiтнiй мавп самець обмiняв банан на тiлеснi втiхи з молоденькою мавпочкою. Але якщо ви думаєте, що першою роботою була проституцiя, то глибоко помиляєтеся. Любитель-Паппарацци негайно доповiв ватажку зграї про перелюб i отримав заслужену винагороду - ту саму мавпочку. Лiтнiй мавп, коли зализав рани отриманi вiд ватажка, при першiй нагодi помстився журналiсту. Але не заткнеш кулаком свободу слова та iнформацiї! Перший у свiтi журналiст знову донiс до мавпячого народу голос правди i принагiдно настукав ватажку... То хто ж виграв вiд товарно-грошових вiдносин? Є невиразна пiдозра, що хитра мавпа. Нам достатньо одного разика за вечiр...
  Жiночий народ статечно тинявся повз заваленi продуктами i ганчiрками прилавкiв. Грудастi продавщицi, лiниво спльовували лушпиння вiд смаженого насiння на землю i скаржилися один одному на погану торгiвлю. Покупцi мацали товар i спекотно торгувалися, збиваючи цiну. Не на тих напали. Невелика знижка закладена у вартiсть товару. Не переживайте - посунемося, але до певного рiвня. Нижче не можна - ляжемо великими грудьми, але не поступимося i п'ядi чистого прибутку вороговi. Науку Папи Карли та вiрного спiвавтора нiхто не скасовував. Вартiсть товару складається iз кiлькох умов. П'ятдесят вiдсоткiв - нормальна торгова нацiнка. Кому не подобається - крокуйте до магазину, там ще дорожче. Ми нещаснi лоточницi цiлий рiк пiд дощем, пекучим сонцем та колючим снiгом. А ти дура постiй цiлий день на нiжках, а потiм споживчi права качай! Та менi глибоко начхати на твоє ображене лiбiдо. Не купуєш товар - нiчого мацати брудними лапами. Вiдвалюй вiд прилавка, не затримуй чергу.
  Очi в начальника спалахнули i забувши про секретне завдання, кинулися вздовж прилавкiв, чiпко оглядаючи товар. Рука ковзала по гладкiй бязi, трепетно чiпала шовк спiдньої бiлизни, чiпко мацала хутро рiзнокольорових шубок, пестила нiжну вовняну тканину. Широко розплющенi очi не втрачали на увазi якiсть, кiлькiсть i цiну. Цiни кусалися. За вузьку смужку трусiв - пiвбарана! Що шнурками прикривати? Яку функцiю труси виконають при мiнусовому градусi тепла, навколишньої температури повiтря? За розшитий горошинами лiфчик - коня! Вартiсть Кузi - двi глибокi чашки i пару бретельок iз застiбкою?! Так, красиво, але хто оцiнить неземну красу пiд шаром грубої тканини? Прикраси на вуха - чотири гудзики з єдинорога! Краса - страшна сила i дуже дорога.
  - Ееє дорога. Озолотi рючку, всю правду скажу. - промовив хтось збоку, наполегливо смикаючи за одяг. Поруч стояла гачконоса, чорна красуня i посмiхалася золотими зубами. - Чекає на тебе далека дорога, казенний будинок.
  - Сама знаю. - буркнув, намагаючись вирватися з чiпких рук ворожки. - Вiдчепись, нема чим золотити. Вiдпочивай.
  - У тебе нема, у подружки є. - незворушно вiдповiла красуня, струсивши численними кiсками. - Не озолотиш ручку - удачi втратиш. Балет будеш. Кручина у тебе дорога, серце. Камiнь важкий лежить. Ой тяжкий. Успiх вiдвернувся. Палажi на руку що є - все скажу.
  - Немає в мене нiчого. Бiдолашна я, жебрака. Вiдстань заради бога. - Наполегливiсть ворожки напружувало, а зловiсне майбутнє почало засмучувати. А раптом не бреше чаклунка? Раптом правду каже? Хто попереджений, той озброєний. Знатиму, де впаду - пiдстелю соломки. Не заради користi, а користi для.
  - Навiщо брешеш? - Красуня осудливо похитала головою, буравивши мене своїм пронизливим поглядом. - Навiщо неправду кажеш? Ти в подруги попроси. Ой, справи поганi. Савсем поганi. Знаю, що за таємницю ховаєш пiд одягом. Нехорошо дорога. Ай, нехорошо.
  - А що я приховую? - Блiн, невже таємниця пiдлоги стала вiдома чаклунку-ворожницi? Де проколовся? Де вчинив неправильно? Ходкою, що розгойдується, видав чоловiчу суть? Вiдросток безсоромно вiдстовбурчує спiдницю? Начебто не видно. Чорт iз нею, попрошу грошей у Свєтки, поки остаточно не розкусили. Широко посмiхнувся i ввiчливо вiдповiв. - Добре, добре дорога ворожка. Тiльки не кричи на весь ярмарок. Свiтла! Вiдвернися на мить!
  - Чого? - розсiяно запитала Свiтлана, не вiдриваючись очима вiд огляду нової сумочки в руках. - Як тобi? Щоправда чудово пiдходить до чобiткiв?
  - Нормально. Свiтло, у нас проблеми.
  - Що наробила? - Повернулася в реальнiсть Свiтлана i нарештi помiтила гадалку, що стоїть поруч з нами. Начальниця змiнилася в особi, але в який бiк одразу не оцiнив. Начальниця суворо запитала. - Чого треба романе?
  - Дай пару гудзикiв, ворожка майбутнє хоче передбачити. - знiяковiло попросив у Свєтки. Вiрити шарлатанцi не справа великого мислителя, але пiдстрахуватися зайвою монеткою не завадить, раптом не бреше...
  - Усю правду скажу дорога. I тобi всю правду скажу. - пожвавилася ворожка, простягаючи руку. - Давай. Клади на долоню.
  - Пiшла звiдси! Лахудра квiтчаста! - заволала Свiтка на квiтчасту брюнетку. - Ручку їй позолоти... Тримай кишеню ширше! Шарлатанка! Шахрайка! Я сама так погадаю, мало не здасться! Бач, знайшлася провiсниця!
  - Ай, погано говориш. - захитала головою ворожка, вiдступаючи убiк. - Не буде щастя у дальнiй дорозi. Казенний будинок на вас чекає, довга розлука, пiки, черв'яки - три валети.
  - Сама вали! - Свєтка погрозила кулакiв услiд ворожцi, що зникає в натовпi. Отримавши сатисфакцiю, начальниця обернулася до мене. - Ну, що встав, як лялька ватяна? Долю хочеш дiзнатися? Так я передбачу, не гiрше за шарлатанку. Хрiн тобi, а не гудзики. Пiшли далi, не вiдставай, i на шарлатанок рота не розкривай. Очi витрiщив, як перший раз на базарi.
  - Але я справдi вперше. Раптом даремно тiтку образили? Пошле псування, не вiдмастимося.
  - Та хто їй повiрить? - зневажливо вiдмахнулася Свiтлана. - Звичайна шахрайка. Менi про них Марiя Iванiвна розповiдала. Iнструктувала. Як помiтиш тiтку в квiтчастiй спiдницi, вiдразу кричи, пручайся, iнакше всi гудзики виманить хитрiстю. Робота така, дур довiрливих потрошити.
  - А на вигляд пристойна дiва. - здивувався я, але Свiтлана вже не слухала жалюгiдний лепет виправдання, пiшовши з головою в торгiвлю. Нема що робити. Iдемо мовчки далi.
  Ярмарок не чiпав позитивних емоцiй. Вiд безлiчi товарiв паморочилося в головi. Тяжка i невдячна робота ходити з дiвою торговими рядами. Що шукати, що купувати? А головне, навiщо? Людинi для безтурботного життя достатньо смужки тканини на сором, i шматочок м'яса в живiт.
  Пройшли повз давню як мумiю продавщицi, що торгує старiнням. Ганчiрки та речi, далекi як горизонт бабиної молодостi. Раптом промайнула перед очима рiч. Iстинно чоловiча... Розгублено завмер на мiсцi, намагаючись зрозумiти, чому схвилювала вузька, довга смужка квiтчастої матерiї, з невiдомим дзьобатим птахом. Чим потрясла уява серед вицвiлих на сонцi ганчiр'я, трiснутих горщикiв, потертих життям каструль, i звалища iншого мотлоху, строката, трохи засмучена i лискуча вiд жиру рiч? Це вiн. Саме вiн. Що, власне, невiдомо, але вiн. Покупки кидали гидливий погляд на секонд-хенд старої i квапливо проходили повз, а я як заворожений, витрiщався на дивну рiч. Внутрiшнiй голос пристрасно прошепотiв на вухо - Вася, хочу.
  - Чаво мила зенки витрiщаєш? - прошамкала стара. - Аль рiч яка сподобалася? Купуй красуня, не пошкодуєш. Налiтай, недорого продам.
  - А це що за ганчiрка висить? - невинно поцiкавився у старої, намагаючись зберегти холодне самовладання. Внутрiшнiй голос вiдчайдушно надривався - Хочу! Дайте! Пiвцарства за пташку! Ледве заспокоївся i вказав старiй на загадкову рiч. - квiтчаста, з пташкою. Дивна штука.
  - З папугою? - здогадалася стара, усмiхнувшись самотнiм зубом. - Iсторiєю цiкавишся? Молодець. То дiва рiч старовинна, мущинська. Халстух.
  - А навiщо вiн потрiбний? Для краси?
  - Та ти що мила? Яка краса? Чого мущiни у нiй розумiли? - стара закряхтiла зображуючи веселий смiх i замахала руками як припадкова. Смiшлива бабуся попалася. Вiдкряхтiвшись, похитала головою. - Ох молодiж, молодiж, насмiшила стареньку.
  - Але для чого потрiбний, халстуку?
  - Це начебто мiтка бандитська. Зашморг - рейкова петля за старовинним змiстом. Страшний, болiсної сили предмет. Нашi прабабки про халстух, казки-сказали, жахи гомонiли. За що купила, те мила i перекажу. - стара перевела подих, збираючись iз пам'яттю. Маразм на якийсь час вiдступив, i бабуся почала розповiдати iсторiю стародавнього мущинського символу. - Купували халстух давнi дiви мущинкам у подарунок. Начебто з грiзним натяком дарували на свята, та на iменитi днi. Алi будеш вiрний як пес на ланцюгу, або затягну зашморг на бруднiй, немитiй шиї. Чим красивiший халстух, так нiби й милiший за дорогого принца. Як у гостi, чи на прогулянку йти, променаж вечiрнiй зробити, неодмiнно його на шию хахалю одягали. Значить, щоб не втiк вiд господинi, з рук не вирвався. Знову ж таки начальнику дарували в люб'язний презент i чесне нагадування. Мало платитимеш, або залiкую з твоєї милостi не в той степ, тут i смерть прийде - халстук на шию, та на високу рею. Халстук рiч строга - жартiв не визнає. Мищинки їх як вогню боялися. Але деяким принцам рiч подобалася. Тим що скромнiше, дресироване, антилiгентнiше, той навiть i пишався. А ось такий я мазохiст - будь-який бiль байдуже. Пущай подавляться садюги. Гарна робота старовинна. Подивися. Знесення халстуху немає. Тишi рокiв ганчiрцi, а блищить як нова. Випрати i погладити, ще тисячу рокiв прослужить. А ти чай не мiсцева? Приїжджаючи, мабуть? Пущай подавляться садюги. Гарна робота старовинна. Подивися. Знесення халстуху немає. Тишi рокiв ганчiрцi, а блищить як нова. Випрати i погладити, ще тисячу рокiв прослужить. А ти чай не мiсцева? Приїжджаючи, мабуть? Пущай подавляться садюги. Гарна робота старовинна. Подивися. Знесення халстуху немає. Тишi рокiв ганчiрцi, а блищить як нова. Випрати i погладити, ще тисячу рокiв прослужить. А ти чай не мiсцева? Приїжджаючи, мабуть?
  - Ага. З племенi городнiх дев-мисливцiв. Нещодавно з гiр спустилися. На ярмарок прийшли iз подружкою. - Мило посмiхнувся i присiв як стражниця бiля ворiт, зображуючи уклiн. - Себе показати. Iнших подивитися.
  - Давно ваших не було. Усi полюєте? Не всiх ще єдинорiгiв пострiляли - винищили? - стара задумливо похитала головою. - Я колись молоду була, теж любила хвостом перед подружками покрутити. Пустотлива була. Швидка. Так береш рiч? Недорого вiддам. За два гудзики вiддам. Гарнi у вас гудзики-то, шкарпетки i блищать дуже. Бери халстух молодика. У господарствi згодиться. Тобi на радiсть, менi в достаток. Погана торгiвля йде. Не цiкавиться молодь раритетами - артефактами. Антихварiат нонче не в пошанi.
  - З подружкою треба порадитись. Почекай бабусю, скоро повернуся. - облизнувшись на старовинну рiч, благаюче попросив стару. - Тiльки нiкому не вiддавай. Будь ласка. Я перша у черзi.
  Поки милувався халстухом, Свiтлана пройшла далеко вперед, загубившись серед торгових рядiв. Щойно знайшов. Начальниця стояла бiля прилавка з пахучими склянками, а вертлява продавщиця, балакуче розповiдала про товар.
  - А цей запах стiйкiший. Весняна свiжiсть. - продавщиця енергiйно збовтнула склянку i знявши кришку простягла пiд нiс начальницi. - Чи вiдчуваєте аромат? Дуже довго тримається на тiлi. Шлейфом iде за господинею. Все село помре вiд заздрощiв. Нещодавно iз Бонжурiї отримали. Модний напрямок парфуму.
  - Не знаю не знаю. Я ж мисливець, сильний запах вiдлякає звiра. - Протягнула задумливо Свiтлана, принюхуючись до протягнутої кришечцi. - Хочеться легший, нiжнiший. Щось лiтнє. Пiвденна спека.
  - Квiтковий вiдтiнок запропонувати? Вам на полюваннi, для маскування пiдiйде. Секундочку, зараз дивлюся. - Продавщиця втекла пiд прилавком, вишукуючи необхiдний запах. Користуючись моментом, пiдскочив до начальницi, запобiгливо дивлячись у вiчi.
   - Свiтла, а Свiтло, невелика справа...
  - Ну, чого ще? - невдоволено скривилася Свiтлана, не вiдволiкаючись вiд розглядання склянок. - Знову на неприємностi залетiв?
  - Нiяк немає. Дiлову пропозицiю. - склав благаю брови, дахом фiнського будиночка. - Дай у борг пару гудзикiв. Вiдпрацюю - зуб даю.
  - Навiщо тобi гудзики? Нова шахрайка з'явилася?
  - Рiч хочу купити. Мущинську. - квапливо додав. - Менi здається, вiн буде потрiбний для експедицiї. Iсторичний раритет. З ним я однозначно буду повноцiнним. I пам'ять повернеться.
  - Навiщо потрiбна твоя пам'ять? Однi проблеми. Що це за рiч?
  - Халстух. Чисто конкретно - пацанская рiч. З папугою рiзнобарвним. Птах такий. Загадковий Мущинський символ.
  - Добре. Пiшли подивимось. Дiвчина. - крикнула вона пiд прилавок. Продавщиця пiдвела голову. - Ми зараз повернемося.
  Не чекаючи вiдповiдi, повернулися до бабусi секонд-хенду. Стара чекала покупцiв незворушно i нерухомо, як чавунний пам'ятник. Одна рука замiсть козирка, уважний погляд спрямований у далечiнь, iнша рука на талiї. Загальне враження - десь за обрiєм свiтле майбутнє. Помiтивши нас, стара змiнила позу. Руки пересунулися на груди i переплелися. Iмператор Наполеон оглядає поле майбутньої битви. За врожай зернових.
  - Ну, де твiй халстух? - нетерпляче запитала Свiтлана оглядаючи старий прилавок. - Привiт бабусю, показуй товар, що зацiкавив подругу.
  - I тобi здоров'я молодка. - статечно привiталася стара i статечно виклала на прилавок заповiтну ганчiрочку. - Старовинний антихварiат, руками не чiпати. Рiч у єдиному екземплярi.
  - Ну i навiщо тобi рiзнобарвний птах - папуга? - хмикнула Светка з зневагою дивлячись на строкатий халстух. - Що з ним збираєшся робити?
  - Не знаю. - чесно зiзнався начальницi. - Потрiбен. Купи будь ласка. Шкода чи що? Перший раз у життi прошу... Всього два гудзики...
  - П'ять. - гордо встряла стара. Мої очi повiльно полiзли з очниць, вiд безмiрного нахабства божої кульбаби, як у вареної креветки в каструлi з окропом.
  - Як п'ять? Ми ж домовлялися про двох?
  - Так, коли було? iнфляцiя. - стара посмiхнулася жовтим зубом. Вiдчуваючи купiвельну зацiкавленiсть, безцеремонна мумiя нахилилася на очах. Вирiшила зiрвати куш iз наївного лоха. А лох - це я? Спекулянтка. Фарцiвниця. Мало вас гнобили у розвиненому соцiалiзмi.
  - Та я грошi ламаного не дам. - пирхнула Светка, вiдвертаючись вiд прилавка. - Василю, обiйдешся без старої ганчiрки. Я тобi хутряний капелюшок з вухами доглянула. Краса невимовна i недорого.
  - Не треба капелюшка, хочу халстук! - обернувся до старої. - Ти що, спекулянтка, блекоти об'їлася? Менi стiльки не дадуть. Знижуйте цiну.
  - Тодi чотири. - змилостивилася продавщиця, Свiтлана лише пирхнула i пiшла геть вiд прилавка. Моя перша в життi рожева мрiя, що повiльно випливала з-пiд носа. Але й бабуся захвилювалась. Прибуток йшов геть. Амбiцiї знизилися, на думку повернулася сувора проза життя. Жаба жадiбностi заткнулася i стара квапливо додала. - Добре мила. Три гудзики.
   - Та пiшла ти... - Свiтлана не уточнила напрям, але й без вказiвника ставало ясно - начальницю на порожнiй м'якiнi не проведеш.
  - Двi! - Цiна повернулася до первiсної, але Свiтлана нi вухом, нi рилом не повела. У гадина руда, нахабнiла. Бубуся дає реальну вартiсть халстуха, а вона... Хрiн допомагатиму експедицiї. Шукайте кохання самi. Губа впала на пiдборiддя, волошковi очi наповнилися вологою, а стара вiдчайдушно крикнула. - Ех, пропадати, то з музикою. Гей душогубице, я згодна. Один гудзик, але нижче не посунуся.
  - Тепер реальна цiна. - миттю погодилася Свiтлана, розвертаючись до прилавка. Начальниця безсоромно торгувалася, а я отримував серцевий iнфаркт? Гаразд, натуральний блондин, а то б покрився сивиною вiд душевних переживань.
  - Собi на збиток торгую. - занила стара, але очi горiли радiстю. Спихнула з рук рiч, що залежала.
  - Не вигадуй стара. - буркнула Свiтлана, дiстаючи з сумочки блискучий, кiстяний гудзик. - Краще поясни, навiщо служить мущинський халстух. Iнструкцiю iз застосування дай.
  - Так, подружцi розповiла. - стара ткнула в мiй бiк кiстлявим пальцем. - У гарячому не прайте, гладити праскою через марлю, носити на шиї. Ах да. Рiч талiсманна. Прикмета вiрна iснує - хто сам халстух правильно на шиї зав'яже, буде вдалим у справах. Офiс кам'яний, помiчниця правильна, i механiчна машина - Кадiллак iноземний з приватним негретянським водiєм. Умища щасливцю додасться, вигляд антилiхентний, прибуде в панських манерах, а на старiсть може i президентом стати. Особистої фiрми. Тренуйтеся, може справдиться.
   - А ти не знаєш, як зав'язувати?
   - Знала б, то не торгувала б старим.
  Минуло ще кiлька стомлюючих миттєвостей, поки жiнки поливали одна одну уїдливими натяками та обмiнювалися думками про розум i зовнiшнiсть, i про диво! Я став власником! У мене з'явилася власна особиста рiч! Хай живе приватна власнiсть! Нехай старенька, пошарпана, але своя. Оргазм. Буря емоцiй. Щастя. Кохання?
  - Задоволений? - усмiхнулася Свiтлана, дивлячись з яким непiдробним iнтересом, вивчаю папугу на халстуку. - Чим би дитя, не тiшилося, аби не плакало.
   - Що б розумiла у ковбасних обрiзках.
  Поблизу яскраво-червоний папуга виглядав гордим орлом. Трохи пошарпаний часом загальний вигляд халстуха, згладжувався гордим дзьобатим профiлем птаха. Переливається вiзерунок на крилах, яскраве пiр'я всiх кольорiв веселки, довгий перламутровий хвiст. Неземна краса. Халстух на тлi дiвчачого одягу сяяв, як маяк, на пустельному березi. Звичайно, зi спiдницею та блузкою мущинський предмет не виглядає. Тут потрiбен iнший одяг. Вiдповiдна. Щось iз комiром, кишенями та запонками. Буде час, зрозумiємо. Але якась закiнченiсть лiнiй. Суворiсть силуету та легкiсть малюнка. Нiчого зайвого. Ще б пак з'ясувати, як зав'язати на шиї. На стоянцi змiркуємо. Стара попереджала, у недосвiдчених руках предмет гардеробу небезпечний. Чи не перетягнути б на шиї. Краса... Ну як халстух можна носити з чимось дiвчачим? Дiвочi прикраси абсолютно недоречнi, зайвi. Нiяких сережок, намиста, намиста i браслетiв. Вiдволiкають увагу вiд сутi. Я що? Дурна ворона обожнює все яскраве? А з жовтими черевиками, халстух був би в гармонiї... Пiнгвiн - символ джентльмена. Фрак, манiшка i мiцна дзьоба.
  - Василю! - Грубим тичком пiд ребро, начальниця повернула до тями. - Прокинься, не вiдставай. Пам'ятаєш, що обiцяв?
  - Так звичайно. - Погодився, квапливо поправляючи халстух на шиї. - Що робити, де копати? Я у вашiй владi люба фрау мисливця. Мерсi за презент.
  - Усi смешуечки жартуємо? Гуморист. Вiдiйдеш на крок убiк, або вiдчепишся, iграшку вiдберу до кiнця експедицiї. - суворо попередила Свiтлана та для переконливостi пiднесла кулак до носа. Приємно пахло духами, але вiд мiцно стисненого кулака виходила конкретна загроза. Нам про щось натякають? Бажають позбавити останньої власностi? Експропрiацiя експропрiаторiв? Ну вже дудки. Ми за власнiсть живемо загризем. Ми не Тимчасовий Уряд, революцiї не зазнаємо. Закiнчився час колгоспiв.
  Але розсудливо заткнувся i став нудно терпiти. Терпiв довго, до вечора, поки голод та мозолi на ногах не здолали стiйкiсть духу. Свiтло по ярмарку, як риба у водi. Пурхала метеликом вiд прилавка до прилавка, встигаючи цiкавитися товаром, цiнами, питати про вiдомих чаклунiв-ведунь, письменниць, поетес i архiварiусiв з нотарiусами. Покiрно повзав за начальницею, як нитка за гострою голкою. Якби не нова iграшка, то помер би вiд туги. Спочатку як накрутив халстух на шию, навколишня публiка зневажливо вiдвертала голову, обмiнюючись недвозначними поглядами, але ближче до закриття ярмарку, деякi дiви вивчали предмет iз зацiкавленiстю та увагою.
  - Ну що? Втомився? - Нарештi поцiкавилася невтомна Свiтлана, коли язик лежав на плечi поруч iз кiнцем халстуха. - Небагато залишилося. Терпи. Провiдаємо Кузю, знайдемо мiсце для ночiвлi, повечеряємо та вiдпочинемо. Впораєшся?
  - Альтернативи немає. - крiзь зуби промимрив я, болiсно намагаючись тримати фасон. Вийшло чи нi, але начальниця бадьоро поплескала по плечу. Кiнець видно, кiнець близький, донесемо кiнець до кiнця. Кiнець - усiй справi вiнець. Де ж дорогий ледар Кузьма?
  
  Бiля стiйла панувало пожвавлення. Конi скупчилися навколо Кузьми i захоплено хлопаючи карими очима, слухали брехливi розповiдi. Пасинок блищав дотепнiстю. Глядачки захоплено iржали та трясли гривами.
  - Так, якби не мiй кмiтливiсть, бачили б живими. Включаю галоп, переходжу на п'яту швидкiсть, роблю рiзкий поворот i ховаюсь за товстим деревом. Громила не втримався на ногах, вiдкинув копита убiк i юзом головою в мурашник. Тiльки хижак став пiднiматися на ноги, трясучи очманiло головою, як пiдскакую ззаду i як ляжу вiд щирого серця пiд хвiст, ще по печiнцi хрясь i хук злiва. Рук-то у єдинорога немає, зi зброї один рiг, але гострий як шило. Потiм ще як трiсну по тупiй мордi, худоба знову до мурах у гостi. Звичайно, який би неблагородний козел, став би штовхати поваленого ворога копитами, добиваючи на землi, але ж я благородних, блакитних кровей? Родовiд тягнеться вiд коня римського Iмператора Калiгули, прямою лiнiєю. - Кузя гордо оглянув вiдданих слухачок i грайливо ляснув кауру конячку, що стояла поруч, по пружному заду. Кiнь щасливо заржав. - Ми - де Картуази, вiдрiзняємося царською великодушнiстю до повалених ворогiв. Але царської шляхетностi не оцiнили. Пiдступно користувалися безтурботнiстю. Коли повернувся до поваленого цапа спиною, даючи можливiсть смертельного ворога стати на ноги, вiн i скористався з моменту. А я ж говорю, у звiра рiг, бiльше нiж у мене... втiм не важливо, потiм оцiнiть. Гострий, довгий, як пiка. Нагнув козел голову, вибираючи мiсце для смертельного удару, розiгнався i... Привiт господарi. Iго-го, я тут. втiм не важливо, потiм оцiнiть. Гострий, довгий, як пiка. Нагнув козел голову, вибираючи мiсце для смертельного удару, розiгнався i... Привiт господарi. Iго-го, я тут. втiм не важливо, потiм оцiнiть. Гострий, довгий, як пiка. Нагнув козел голову, вибираючи мiсце для смертельного удару, розiгнався i... Привiт господарi. Iго-го, я тут.
   Помiтив нашу присутнiсть, але не знiяковiв, продовжуючи сяяти самозадоволеною фiзiономiєю.
  - Привiт пасинок. - привiтав Кузю i отруйно поцiкавився у хвалька, геройськими подвигами. - То як врятувався? Невже сам? Наодинцi? А я й не знав про героїчну подiю.
  - Дiвчатка, вiтаємо дорогих господарiв. - заметкотiв Кузя. - Чудовi дiви-мисливцi. Живу та горя не знаю. Годують добiрним вiвсом, сухофруктами. Пам'ятаєте пригощав? Шпор на шкурi не вiдчував, вуздечки на смак не куштував, батога в очi не бачив, копита не чiпають. Живи - не хочу. Вибачте, дiвчата, на хвилинку вiдскачу. Треба кiлька слiв перекинутися з господарями.
  - Знову маскування порушуєш? - Наша начальниця накинулася з докорами на Кузю. - Тобi що наказали? Мовчати в ганчiрочку i розмовляти тiльки кiнським - iржанням. Трепло.
  - Так кобили моєї кiнської мови не розумiють, як i людської мови. Нiчого не розумiють. Лише на команди реагують. Тпру, та ну. Тварини безглуздi, але добрi. Домашнi кобилки, об'їждженi. Тiльки iржуть, та сiно жують. Не боїсь, не видадуть.
  - Але якщо конi нiчого не розумiють, заради чого, бiсер метаєш? - не зрозумiв гумору. - Якого рожна?
  - Зате як слухають. - мрiйливо простяг Кузя. - Коротше начальство. Я тут до завтрашнього ранку в роботi. Не хвилюйтесь. Все буде окей - хокей.
  - Дивись паразит! - погрозила пальцем Свєтка. - Якщо з твоєї милостi маскування полетить нанiвець, вiдповиш порожньою головою та кiнською дупою. Запитання?
  - У матросiв немає запитань. - молодцювато вiдповiв Кузя i тут же полiз iз проханнями. - Ви пару кiлограмiв яблук не купите? Дiвчатам обiцяв.
  - Яким дiвчатам обiцяв? Ти вступив у контакт iз селянками?!
  - Нi звичайно. Моїм конячкам швидконогiм, солодке частування. Замiсть цукрових пряникiв.
   - До чого тут пряники?!
  - Без пряникiв не заграють. - терпляче пояснив Кузя. - Джентльмен я, чи нi? Ми Куртуази - завжди великодушнi.
  - Понесло. - зiтхнув я тяжко. - А де мiшок iз продуктами?
  - Ну, еэээ.... Iго-го коротше. Тю-тю. - Кузя розвiв порожнi руки. - Витратився трохи на вербування союзникiв.
  - Iдiот. - скипiла Свєтка. - Конi - тварюки безсловеснi. Яка користь? Знайшов шпигунiв.
  - Але на початку цього не знав, а коли з'ясував, сухофрукти вже закiнчилися. - незворушно пояснив Кузя. - Яблуно купiть, ще дещо з'ясувати треба.
  - Обiйдешся на печiї. - Свєтка зобразила постать iз трьох пальцiв i сунула Кузе пiд нiс. - Бачив? До кiнця експедицiї вiдпрацьовуватимеш збитки. Зрозумiв?
  - Ага. - Кузя шмигнув носом i невиразно промимрив. - Жмоти. На себе витрачаються, а менi пожалiли продуктiв. Думаєте, не бачу, не чую? Батьку гарну ганчiрку на шию, вiд тебе дух нелюдський. Скнари.
   - Поговори .... Марш в стiйло!
  Кузя засмутився, але виду не подав. Гордо поскакав до стiйки, весело помахуючи хвостом. Треба тримати марку перед дамами, хай i простi конячки. Я люблю свою конячку, причешу їй шерстку гладко, гребiнцем пригладжу хвостик i верхи поїду в гостi. Удачi Кузя, на нелегкому шляху...
  Свєтка явно розлютилася, тому що пiшла геть, швидко i рiшуче. Ледве встигав слiдом за начальством пересувати втомленi ноги. Одне знаю напевно - вибирай час поговорити та час промовчати, якщо не бажаєш отримати сковородою по мордi. До речi про вечерю. Скiльки не думай про високе, а їсти iнодi хочеться.
  - Тепер розумiю прабабок. - кинула через плече начальниця. - Однi вiд мущин неприємностi.
  - Попрошу не узагальнювати, нiчого поганого, зробити не встиг. Ми куди йдемо?
  - Куди треба. Розкудакався. А ворожка? А гудзик на халстух? - дорiкнула копiйчанiй рiччю. Докотилася, нижче нiкуди. Скупердяйка нудила далi. - Неприємностi та зайвi витрати. Жодних нервiв на вас.
  Оооо. Дiву понесло. Настала критична година. Будемо милосерднi. Вступати в полемiку - принижуватись сваркою, не в правилах. У Свєтцi говорить не розум, а банальна фiзiологiя. Теж втомилася i їсти хоче. Позитивний момент - нiщо людяне Свiтло не чуже. Сказав би смiливiше - дiва теж челев'як. Повторюю. Говорив. Нехай. Частiше думатимемо про людей приємне, знайдемо менше приводу для стресiв. Натомiсть у мене є халстух, а в неї немає. Але як не заспокойся - порожнiй шлунок бурчить голоснiше. Настав час для утроби. Вiдпочивай мозок.
  На кривобокiй стiнi, обшарпаного будинку, красувалася намальована лежанка i смажена, гола курка. Натяк на готель? Пiдозри пiдтвердилися. Постоялий однозiрковий готель. Умивальник наприкiнцi коридору, зручностi у дворi. Згоден на все, що завгодно. Впасти та простягнути ноги. Немає спочатку вечерю, а потiм якось впасти i спати. Спати. До обiду.
  У невеликiй кiмнатi з претензiєю на обiдню залу, повно дiвочого народу. Вiдвiдувачки зайняли всi столи i вдавалися до веселощiв. Хтось в'язав на спицях, парочка дам, штопала колготки, ще кiлька людей наводили вечiрнiй макiяж. Тихо, пристойно та гiдно. Тиша розбавляється тихою, сумною пiснею. У кутку невелика стiйка з лiтньою дiвою. Збита вежа зачiски, стиснутi у вузьку лiнiю яскраво розмальованi губи. Адмiнiстрацiя
   Спритно зманеврувавши мiж столиками, пiдiйшли до тiтоньки.
  - Добрий вечiр, нам би переночувати. - усмiхнулася Свiтлана.
  - Мiст немає. - Не ворушачи губами, вiдрiзала адмiнiстрацiя, не здригнувшись в посмiшцi повним обличчям. Чревомовителька? Тiтцi не в готелi працювати, а в цирку публiку розважати жахами. Начальниця не знiяковiла грiзною вiдмовою, а пошарiвши в сумочцi, виклала перед адмiнiстрацiєю пару гудзикiв. Очi на нерухомому обличчi ожили, але губи не здригнулися. - Ну... якщо пошукати...
   - Три ґудзики достатньо для пошуку?
  - Чотири. Тримаємо у резервi для коронованих осiб, затишний двомiсний номер. - Обличчя розпливлося в черговiй посмiшцi. Стало огиднiше. Не завжди усмiшка фарбує фiзiономiю. Крiм широкого оскала щелепою, треба й у душi посмiхатися.
  - Згоднi. Вечеря входить у вартiсть?
  - Так, але без мiцних напоїв. - Гудзики зникли зi столу. - Вечерятимете в залi, чи в номерi?
  - Посидимо з народом. - Свiтлана оглянула зал i помiтивши вiльне мiсце, махнула рукою. - Iди Василя, займай мiсце, зараз пiдiйду.
  За невеликим столом, розрахованих на чотирьох людей, сидiла повна дiва у бойовому вечiрньому забарвленнi та вечеряла. Невелика тарiлочка iз зеленню, поруч тарiлочка менша, зi шматочком бiлого м'яса. Молоко солодкий десерт на блюдi. Ваза з фруктами. Повний набiр. А запах... Менi все у двох примiрниках та м'яса, м'яса бiльше! Пiдiйшов, покректав, привертаючи увагу. Жiнка пiдняла очi.
  - У вас вiльно? Дозвольте?
  - Будь ласка. - I знову уткнулася в тарiлку. Присiв на краєчок стiльця i завмер, озираючись на всi боки. Досить мило. Не захлинуться б слиною до приходу начальницi.
  - Ви теж приїжджаючи? - напiвствердно спитав у дiви. Не вiдволiкаючись вiд салату, жiнка кивнула головою.
   - Вiдрядження.
  - I ми з подругою у особистих справах. - Слова не справили враження, а розмовляти з потилицею, що жує, не дозволяло виховання. Iнтелiгентно мовчатимемо. Як кажуть? Мовчання золото? Ось ось. У залi з'явилася начальниця. Ми типу ручки мили, а я повинен терпiти?
  - Ще не принесли вечерю? - нетерпляче запитала Свєтка, сiдаючи за столик. - Не поспiшають. Руки помити не бажаєш?
   - Де?
  - Туди. - По очах вгадав напрямок i пiшов упорядковуватися. Припудрити носик. Шнобель. Бiля будки юрмився народ. У порядку живої черги. Це надовго. Вечеря та мiцне охолоне. Злодiйка озирнувшись на всi боки, заскочив за рiг будинку. Ооо... чудовий орган тiла. Зручний, багатофункцiональний. За рiг повернув, спiдницю загорнув, краник вiдвернув. Всi. Носик припудрений. З почуттям виконаного обов'язку важливо пройшов повз здивовану чергу. Мучтеся, мучтеся, а нам тiльки руки ополоснути.
  За час короткої вiдсутностi на столику з'явилася вечеря, а вiдрядження уплiтала десерт, про щось жваво розмовляючи з начальницею. Жiнка поїла, настрiй пiдняла i хоче спiлкування? Прослизнув до столика i накинувся на їжу, краєм вуха прислухаючись до розмови.
  - У цiй дiрi нiчого не дiзнаєтесь про кохання. У метрополiю треба їхати. Там народ знаючий. Чи не вiд одних, то вiд iнших отримаєте iнформацiю, хоча, навiщо займатися дурницями? Шукати те, чого нема? Мало вам iнших турбот. Менi б так жити. Мотаюся по частках i весях, як проклята. Нiякого особистого життя. То дiстань, то принеси. Вiд неправильного харчування форму втратила, погладшала. Печiєю страждаю - професiйна хвороба. Усi на нервах, на емоцiях.
  - А чим займаєтесь? - делiкатно поцiкавився, пiдводячи голову вiд столу. А чим цiкавитися, якщо вечеря швидко закiнчила iснування, перемiстившись у живiт? Начальниця помiтила голодний вигляд i пiдсунула свою тарiлку з м'ясом. Натякає, щоб заткнувся? Зрозумiв. Некрасиво, соромно, але їсти хочеться бiльше.
  - Хербалайф. Новий напрямок дiєтичного харчування, лiкiв та вiтамiнiв в одному продуктi. - пожвавилася вiдрядження. - Чудово допомагає для схуднення, лiкує всi вiдомi хвороби, та й вiтамiнiв повний набiр. Ефект вражаючий. Харчовi добавки - майбутнє сучасного знахарства. Уявляєте, скiльки можна отримати за одну цiну? Повноцiнне харчування, можливiсть схуднути та провести профiлактику хвороб. До речi, дiвчинки, я тут недавно. Створюю мережу розповсюджувачiв. Про мережевий маркетинг чули? Є непоганий шанс заробити. Вам потрiбнi грошi? Дурiсть питаю - звичайно потрiбнi. Грошi як краса - завжди трохи не вистачає до iдеалу. У нашiй системi все просто та надiйно. Невеликий перший внесок на покупку першої партiї хербалайфу, i ви мiльйонери. Дохiд до десяти тисяч грошей на тиждень! Чудовi перспективи - висока пенсiя,
  - А скiльки трапляється в ґудзиках? - обережно зацiкавилася Свiтлана, вiдриваючись вiд овочевого салату.
  - Гудзики з єдинорога? Натуральнi? Один до п'яти... Одна тисяча в ґудзиках. Набираєте розповсюджувачiв, i народ працюють на вас. Схема мережного маркетингу дуже проста. Ви працюєте пiдi мною. Берете хербалайф зi знижкою на п'ятсот ґудзикiв. Перший етап закiнчено. Є бажання - поширюєте особисто, немає бажання, застосовуєте другий етап. Знаходьте в селi трьох дур... ой, вибачте, бажаючих зайнятися бiзнесом i впарюєте їм товар, звичайно з невеликою торговою нацiнкою. Вашу роботу виконують вони. Поки селянки розпродують товар, зв'язуєтесь зi мною та замовляєте нову партiю харчових добавок. Вашi розповсюджувачi знаходять наступних бажаючих, тi далi та бiльше. Пiрамiда мережевого маркетингу з продажу хербалайфу, працює на вас, а ви лежите на диванi та фарбуєте нiгтi. Але мало того, йдуть додатковi знижки та призовий бонус. Чи були на морi?
  - А що це? - Очi у Свєтки загорiлися вогнем. Вогнем наживи та користi. Та й я чесно розкрив рота. Ґудзики - ґудзиками, а долари серйозна валюта. Зелень, капуста. Кариби, Канарi, Касабланки. Але ще привабливiше Таїланд. Чайна країна, де можливе все. У межах фiнансових можливостей, сер.
  - Море - велике солоне озеро, без початку та кiнця, чистий пiсок, гаряче сонце. Щастя, фарт та задоволення. Вiчна радiсть, весела музика, пiкнiки на природi. Море - заслужений вiдпочинок, безкiнечна вiдпустка душi. Жодної метушнi, все роблять за тебе i для тебе. А морська риба? А вечiрнє вбрання? Безкоштовнi каруселi, танцi до ранку. Нiчнi салюти та феєрверки. Хто на морi не бував, той життя не нюхав. Я щороку на море їжджу. Як зароблю грошей на мережевому маркетингу, так до моря мчу, на Свято Життя. До речi, там можна i про кохання дiзнатися. Так можна все дiзнатися i всiх купити. Але для того, щоб побувати на морi, необхiдно заробити грошей на херболайфi. Зайнятися мережевим маркетингом. Гудзикiв багато? На першу партiю наберете?
  - Нi. - Свєтка сумно зiтхнула, перспектива з'їздити на загадкове море, розтанула, як дим вiд багаття. - Усього пару сотень iз собою. Марь Iванiвна - вождина племенi поскупилася на витрати.
  - Так, дiйсно мало взяли, але вам виключно пощастило. - Вiдрядження широко посмiхнулася. - Готова зробити невелику знижку та дати харчових добавок на двiстi гудзикiв. На збиток спрацюю, але справжня бiзнесвумен, думає про майбутнi прибутки, i не стурбована миттєвим прибутком. Гудзики iз собою?
  - Звiсно. У надiйному мiсцi. - Свiтлана поплескала по сумочцi. - У пiдкладку сховала. У потайну кишеню.
  - Молодцi, розумнi дiви. Продуманi. - похвалила вiдрядження. - Давайте познайомимося ближчим.
  - Василя. - Начальниця недбало кивнула головою в мiй бiк. - Подружка. З одного племенi дев-мисливок. А мене Свiтланою Рудою звуть. Ще є кiнь Кузя на стоянцi. А вас?
  - Софiя Петровська. - Представилася вiдрядження. - Для близьких друзiв - Сонька золота ручка. Показати?
  - Якщо можна. - зацiкавилася Свiтлана. Сонька дiстала з вирiзу на грудях золотий стрижень.
  - Я золотою ручкою контракти пiдписую по мережному маркетингу. Справжнiй Паркець. - похвалилася Сонька золота ручка i пошарiв у сумочцi, дiстала стос паперiв. - Ну що пiдписуємо контракт?
   -- Прямо зараз?
  - А що тягнути кiшку за хвiст? За обiднiм столом та пiдпишемо. Увечерi ґудзики, вранцi товар. Все чесно, чи не вiрите?
   - Вiримо, але... - простягла Свєтка.
  - Боїтеся. Чи не довiряєте. - Сонька гiрко зiтхнула. - консервативнi провiнцiали. Даремно. Я ж папiр дам. Договiр пiдписаний з усiма реквiзитами. Майте на увазi, в цивiлiзованому свiтi прийнято оплачувати вартiсть товару вперед, i лише потiм отримувати зi складу. Вранцi грошi - увечерi стiльцi. Не забувайте, йду назустрiч. Даю непогану знижку плюс сума не п'ятсот гудзикiв, а всього двiстi. Даремно дрiбно робите. Непродумано, необачно. Вiд щастя вiдмовляєтесь. Марiй Iванiвна не зрозумiє. Впустили вигiдну справу, не заробили для племенi шалений прибуток. Боїтеся помилитися?
  - Ми власне подорожуємо iншою справою. - Свiтлана боролася сама з собою. Невiдомий лiкувальний товар i майбутнiй прибуток хвилювали розум, але душа вiдчувала каверзу. - Самi знаєте, що шукаємо...
  - З харчовим херболайфом, неодмiнно кохання знайдете, та ще й грошей заробите. Гудзики звичайно валюта, але валюта нестабiльна. Як пiде торгiвля. - Сонька зневажливо помахала золотою ручкою у повiтрi. - натуральний товарообмiн - мiновий спосiб, що вiдмирає вид торгiвлi. Потрапите в iншу країну, цивiлiзовану, а там гудзики не котируються, самим подiти нiкуди, ну i що ви робитимете тодi? Пролетiли повз село. Дiвчата, послухайте мудрого менеджера з оптових продажiв. Треба бути попереду конкурентiв i тодi ж будете при фартунi та бабцi. Ну що? Переконала? Диктуйте данi. Записую.
  - Свiтлана-Руда. - машинально вiдповiла начальниця, пiддавшись натиску вiдрядження. Жадiбнiсть перемогла, станемо багатими i поїдемо на тепле море! Зачухалася права долоня. До майбутнього прибутку? Цiкаво, скiльки Светка вiдвалить вiдсоткiв? Менше нiж п'ятдесят, не згоден.
   -- Домашня адреса?
  - Плем'я Дев-Мисливцiв, п'ятий будиночок лiворуч. - Свєтка делiкатно запитала. - Навчiть, як правильно будувати мережевий маркетинг? Ми з подругою вперше вирiшили торгiвлею зайнятися, досвiду мало...
  - Завтра вранцi i навчитеся. - пробурмотiла Сонька золота ручка, заповнюючи папiрець текстом. - Якою буде адреса? О! Село дiвчат, за третiм поворотом вiд крайнього дерева. Шостий будинок, другий пiд'їзд, третiй поверх, стукатиме тричi. Два рази коротких - Тук-тук та один довгий - Ту-ук. Пiдписуй Свiтлано, став пiдпис. Молодець. Гудзики дiставай, рахувати будемо.
  - Просто тут? - злякалася Свiтлана, притискаючи сумочку до грудей. - А раптом у залi повно шахрайок? Як би не обiкрали.
  - Тут? Та хто посмiє торкнутися? - Сонька обвела зневажливим поглядом напiвтемний зал. - Не хвилюйся, вже .... Кхе ..., що говорю, коротше не думай, про неприємностi ранiше часу. Я в конкретному авторитетi, мене сама Танька-Тайванька поважає. В натурi. Вiк волi не бачити.
  - Перераховувати будете? - Через деякий час запитала Свiтлана, виклавши гудзики на стiл i акуратно їх перерахувавши.
  - Вiрю. - Сонько, недбало згрiбла грошi у свою сумочку i встала з-за столу. Ми дружно пiднялися за нею. - Дякую подруги. Вiтаю вас iз вступом до славних лав мережевих моше..., маркетологiв. Приємно було, що з вами познайомиться. Люблю та поважаю провiнцiалiв, за чистоту помислiв та глибоку вiру в людську поряднiсть. Сидiть далi за дiвчинку, десерт замовлений, за мiй рахунок, а я вже пiду до хати. Треба приготувати херболайф. У пакетики розкласти. В якому номерi зупинились?
  - У найкращому! - Не втримався вiд хвастощiв, вперше встрявавши в розмову. - А коли завтра прийдете, вивчати маркетингу?
  - З ранку зайнята... - Замислено вiдповiла Сонька, щось пiдраховуючи в умi. - Ближче до обiду. Готуйтеся. Докладно вивчатимемо. Довго та нудно. Сподiваюся, наука пiде на користь. Досвiд отримаєте неоцiненний. Все життя Соньку - золоту ручку, благодiйницю згадувати будете. Сидiть у номерi, нiкуди не виходьте, доки не пiдiйду.
  - Неодмiнно чекатимемо! - Ми зi Свiткою щасливо переглянулися. - Розумна людина - будь-якiй науцi радий. До побачення Софiя Петровська. З нетерпiнням чекаємо на захоплююче навчання.
  - Бувай. - Сонька помахала рукою i попрямував до виходу сумно пробурмотiла пiд нiс. - Ґудзики є, а радостi немає. Що за юнацький наїв? Держава неляканих чайникiв. Розслабляюсь, втрачаю квалiфiкацiю.
  Провiвши поглядом, нову подругу з мережевого маркетингу, сiли назад за стiл, чекати на солодкий десерт. Голова пiдраховувала чистий прибуток i згадувала фрази класикiв. - Костюм iз прикидом, магнiтофон та в Ялту. За безкоштовно - лише у морду без черги. Копiйка гривню береже. Халява - наш життєвий принцип. Рубль пишемо - три в кишеню!
  - Свiтлано, не припускав, що ризикнеш зайнятися бiзнесом, ну, гадаю, прощай чистий прибуток i бiлий пароплав. Як зважилася вкласти всi гудзики в мережевий маркетинг?
  - Чому все? - гордо усмiхнулася Свiтка. - П'ятдесят гудзикiв залишила про запас. Подорож довга, дай думаю заробимо трохи грошей, для комфорту.
  - Ох, мудра. - захоплено похитав головою. - Сподiваюся я також у реальнiй частцi? На багато не претендую, але фiфтi-фiфтi якраз.
  - Подивимося на поведiнку. - вiдрiзала Свєтка та окинула уважним поглядом зал. - Де служниця з десертом? Швидше поїсти солодкого та на бiчну. Гей! Гарсонко! Десерт неси!
   За кiлька хвилин пiдiйшла заспана дiва i виставивши на стiл двi вази, простягла листок.
   - З вас вiсiм грошик.
  - Це скiльки за курсом? Чотири гудзики? - Свiтлана насупилась. - А чому так дорого? Дереть гудзики з клiєнта, як у порядному ресторанi.
  - Десерт, плюс вартiсть вечерi сусiдки по столику. - Гарсонка нетерпляче тицьнула пальцем у списаний папiрець. - Там написано, я правильно порахувала, можете перевiрити ще раз.
  - А хiба Софiя Петровська не сплатила своєї вечерi i нашого солодкого? - не зрозумiла Свiтлана. - Дивно, обiцяла.
  - забiгала, забула. Завтра нагадаємо. - безтурботно вiдмахнувся вiд проблем. - Яка право дрiбниця. На херболайфi вдесятеро бiльше заробимо. Десь чув про Соню. Пам'ять нагадує, але невиразно.
  - Сплачуватимете, чи охорону викликатимете? - нетерпляче запитала Гарсонка. - Не затримуйте сервiс.
  - Так звичайно. - Моя начальниця, дiстала з сумки чотири ґудзики i простягла Гарсонцi. - Спасибi. В розрахунку?
  Але дiва нiчого не вiдповiла, мовчки взявши гудзики i стрiмко вiдiйшовши вiд столика. Переглянувшись, пiдвелися i пiшли в царськi апартаменти.
  Справдi царськi. Для царя гномiв. Все горище наш. Бiльше номерiв не увiйшло, та й кiмнатка маленька. Впритул двi вузькi лежанки, всерединi тумбочка i рваний килимок на пiдлозi. Ледве не стукаючи лобами, один об одного i низький дах, мовчки роздяглися i впали на жорсткi лежанки. Довгий день закiнчився удачею. Я маю халстух, Кузя - подружок, а начальниця - парфумерiю. Кохання не знайшли, але прибуток маємо. Теорiя Бурiдана розвалювалася на очах. Крiм свободи вибору, треба i нiжками попрацювати. Який би шлях не вибрати, якщо затятий i твердий, завжди досягнеш поставленої мети. Здобувати щастя лише своїми волохатими ногами, мозолистими руками та мудрою головою. Без наполегливої працi не витягнеш рiпку з грядки. Птах щастя завтрашнього дня прилетить монетами ланки. Опаньки, вже заснув?
  
   РОЗДIЛ 14.
   - У кафешку пiдемо, чи як завжди?
   - Я принiс iз собою.
   - Одноразову локшину?
   - З одноразовою соєвою сосискою.
  - Умовив, обiдаємо на роботi. Люблю сою, у нiй стiльки корисних, поживних речовин.
   - Особливо коли сосиска чужа?
   - Халява завжди смачнiша...
  
  До кiнця наступного дня стало остаточно ясно, з вiдрядженням сталося щось погане. Я схилявся до тривожної думки, що дорогу Соню збила вiзок запряжений парою лихих коней, або захворiла на вiдрядження i лежить хвора десь в iншому готелi. Свєтка рвала на головi волосся, лаялася навiщо даремно i навiщо свiтло, дорiкаючи за безтурботнiсть i наївнiсть. Начальниця чомусь наївно припустила, що нас елементарно надули-обдурили i забравши дорогi грошики-гудзики, кинули як двох останнiх лохiв.
  - Яка я дурниця! - голосила начальниця. - Як тупо купилася на халяву. Видно ж було перед носом пропалена злодiйка. Шахрайка чистої води. Мережевий маркетинг, мережевий маркетинг .... Вкладаємо п'ять гудзикiв - отримуємо вдесятеро бiльше. Ой, дурепа...
  - Не засмучуйся Свiтлана. Це безпiдставнi домисли. - заспокоював начальницю як мiг. - З чого вирiшила, що Сонька брехня? Менi вигляд вiдрядження здався глибоко порядним. Раптом тiтка померла, отруївшись вчорашньою вечерею, а ми про покiйника говоримо погано? Не добре. У дiви нещастя, а ми поливаємо свiтлу пам'ять, брудом безпiдставних пiдозр?
  - Ти справдi дурень, чи перетворюєшся? Що з шахрайкою могло статися поганого, по мордi видно - здоровий як кiнь? Точно. - Свєтка вiд душi грюкнула себе по лобi, нiби хотiла вибити мiзки через вуха. - Якщо справдi обдурила, то втекла на конi. Дуй термiново до Кузи. Усi конi бiля стiйла. Там у народу поцiкавишся щодо Соньки - золотої ручки.
  - Як скажеш Свiтлана. Але сиди у номерi. Аж раптом прийде, а нас немає на мiсцi. Некрасиво вийде...
   - Геть звiдси виконувати наказ!
  Нестерпно захотiлося пiти гордо. Плеснути з усiєї дурницi, дверима об одвiрок, висловити останнє слово. Безстороннє, вiдверте. Але в черговий раз терпiв завдану образу. Чи то безхребетний пiдкаблучник, чи культурно вихований? Не визначився, але настрiй Свiтлана остаточно зiпсувала. Змiряв начальницю виразним зневажливим поглядом i закрутивши шию халстухом, незалежною ходою вийшов iз готельного номера.
  Адмiнiстрацiя сидiла за столом i складалося враження, що звiдси нiколи не йде. Тут же спить, їсть i далi за абеткою. Похмуро привiтався i вийшов надвiр села.
  Погода пiд настрiй, але щось невловимо змiнилося. Не зрозумiв, доки не помiтив селянку в квiтчастiй ганчiрцi на шиї. Безсоромний плагiат... Ще одна горда дiва пропливла повз, з кiнцем, що розвивається, квiтчастої ганчiрки на горлi. Мiй халстух став модним дiвчачим аксесуаром? Чи став законодавцем моди? А ля Гуччi, Пако Кабанна? Вас Iнн Касс...
  Бережно поправив хастух i гордо попрямував до стоянки кiнської. Приступ слави закрутив голову i задер носа в небеса. Чи не хухри, не мухри, а йде вiдомий, популярний кутюр'є. Модельєр свiтового значення. Груди гордо випросталися, але в спину хтось тихо хихикнув. Здивовано обернувся назад. Двi дiви, в такому ж прикидi, безцеремонно витрiщалися вслiд i явно обговорювали моє вбрання. Мимоволi прислухався до розмови. Ми люди скромнi, але випадково почути пару хвалебних слiв про себе дороге, кому не приємно? Кримiнальної статтi нема. I суду нема. Присяжних засiдателiв.
   - Ну i пика, а туди ж...
  - Ага, як коровi сiдло... - Народу не подобається законодавець мод? Довелося повернутись, i з'ясувати причину веселощiв.
  - Доброго дня дiвчатка. - Чинно присiв у напiвпоклонi, чим викликав новий напад диких веселощiв. - Дико перепрошую, але здається, ви безсовiсно мене обговорюєте? В чому справа?
  - Та про своє розмовляємо, про дiвоче. - пирснули в долонi красунi. - Не засмучуйся, в iншому пощастить.
  - Дозвольте, дозвольте. Чи не в'їхав. Вам не подобається моя особа, чи щось iнше?
  - З лиця води не пити. Що дано, то дано, а от якщо хочеш модi вiдповiдати, то трохи мати смак, нiколи не завадить.
  - Ви про халтсух? - здогадався i гордо подбаченiвся. - Якщо бажаєте знати правду, то я його перший одягнув на шию. Це мiй винахiд, моя мода!
  - А я Мама Римська. - Пожартували модницi, i не вступаючи в подальшу суперечку, швидко ретувалися, вiд грiха подалi.
  Яка несправедливiсть, який облом. Нiхто не пiдозрює, хто саме став першим у свiтi одягати халстух на шию. Безсоромно скопiювали моду i з мене ж потiшаются. Не завжди заслуженi лаври дiстаються першому герою, винахiднику, мислителю, частiше автор пропадає в безвiсностi та злиднях, а досвiдчений пройдисвiт користуючись моментом протиснеться у свiтову iсторiю. Доводь iз пiною бiля рота, первородство, стукай у груди. Запiзнився. Мiф пiшов гуляти свiтом i безглуздi потуги того й цього, бо е... Заплутався. Але якщо сказати коротко i по сутi - єпрст всiх їх i всiх тих, через коромисло.
  Невже мало усвiдомлювати винятковiсть у душi, не виносячи смiття з хати? Пижиться мовчки i зневажливо пихкати, дивлячись, як натовп користується чужими iдеями? Так нi, жаба слави тужиться, проситься назовнi. Жадає захоплених крикiв браво, бажає прокотитися над головами на руках шанувальникiв, потонути у квiтах. Усвiдомлюємо - дрiбно, негiдно, але хочу!
  Бiля стiйла Кузi не було. Дивно. Озирнувся на всi боки, вишукуючи паразита пильним поглядом мисливця, у ярмарковому натовпi. Чи не дочекався товаришiв i змотався гуляти? З нього станеться. Жодної внутрiшньої дисциплiни. Знайду - випорю. Далеко було пiти. Совiстi Кузi немає, але голова на мiсцi. Куди ж без нас? Кому потрiбний? Нi кiнь, нi Пегас - лiтати, орати толку немає. В особистому селянському обiйстi вiд Кузi один збиток. Єдина користь у рясному гною. Квiти з огiрками у теплицi висаджувати, розсаду вирощувати.
  Неквапливо обiйшов ярмарок по периметру. Кожна друга дiва красувалася в халстусi, а кожна перша бiгала торговими рядами в марних пошуках. Модницi пiшли далi у використаннi предмета, нiж я. Деякi зав'язували бантиком навколо шиї, iншi вплiтали в кучерi, частина використовувала замiсть поясного ременя, але далi за всiх пiшла одна з дiв, що зустрiлися, обмотавшись вузькою смужкою тканини замiсть одягу. Мода на мiсцi не вартує. Iдея увiйшла до народних мас. Пiдхоплена з ентузiазмом. Тепер довести первородство марно i безглуздо. Запiзнився назавжди.
  Ще раз обiйшов ярмарок. Видерся на високий помiст, але нiде не майнула знайома фiзiономiя. Почав хвилюватися, але заспокоювався нейтральними думками. Сидить у в'язницi, попався на злодiйствi, пiшов прогулятися галопом, шукає десь пожерти. Поїсти товариш любить. Але чому Кузя пiшов вiд коней-подружок? Розчарувався, обламався?
  Горизонт порожнiй - Кузi не видно. А раптом, поки тупо блукаю кругами, поскакав до готелю, iнший дорогий? Кузя може? Так легко. Все може. Якщо захоче. А хоче вiн завжди та постiйно. Потенцiя на небувалiй висотi.
  Рисью повернувся до готелю. Тиша. Кузя пробрався повз адмiнiстраторку, в номер i сидить на лiжку вивчаючи мережевий маркетинг? Тихо пiдвiвся на горище i зазирнув у номер. Окрiм злої начальницi у номерi нiкого не було. Почувши скрип дверей, Свiтлана рiзко обернулася на звук.
   - Все дiзнався вiд Кузi?
  - Нi. - Шмигнув скромно носом, задкуючи на сходи. - Я думав тут сидить. Мережевий маркетинг вивчає.
  - Як сюди пiднiметься Кузя, вiн же на копитах? - Свєтка покрутила бiля скронi пальцем. - Думай, що кажеш. На ярмарку його нема?
   - Десь блукає.
  - Все ясно. Нам капут. - Свiтлана повiльно встала з лежанки. - Зникли останнi сумнiви. Картина набула закiнченого вигляду. Вася. Вiтаю. Нас однозначно кинули, а Кузю забрали.
  - Куди? - не зрозумiв натяку начальницi. Уявити навiть уявно, що Кузю забрали, не вкладалося в головi. Нехай зi Свiткою - два лохи, але що пропалений i хитрий Кузьма лопухнувся здавалося неймовiрним. Так Кузя сам будь-кого i коли завгодно. Уточнив. - Ти хочеш сказати, Кузю поцупили, як звичайний, безсловесний кiнь? Не може бути.
  - А куди подiвся? Ми вчора про Кузю сказали Соньцi-шахрайцi. Якщо вже нас провела, то Кузю навколо носа обвести простiше простого. Пальчиком поманi, халявою помахай. Наплела з трьох коробiв i купився Пегас. Пообiцяла пару безкоштовних яблук, копита зробив, поскакав. Зрадник.
  - Брехня. - Гаряче не погодився з начальницею. - Кузя, суперечки немає, страждає поганим вихованням, але погано вчинити? Кинути експедицiю? Я майже батько. Зрадити батька? Не вiрю. Дурниця.
  - Який ти батько? Нуль без палички.
  - Як не є. - образився на начальницю, чудово розумiючи натяк. - Дитину викрали, а ти лаєшся. Що робити будемо?
  - Звiдки знаю? - Свєтка знову опустилася на лежанку, сумно перераховуючи нещастя, що впали. - Гудзикiв немає, кiнь поцупили. Експедицiя пiд питанням.
  - Жодних питань. - Жарко заперечив, починаючи заводиться. - Чорт iз гудзиками та експедицiєю, треба Кузю рятувати, поки далеко не вiдвели. Нехай Пегас великий, але розуму - кiт наплакав. Пропаде не за грiш. Якщо повела Сонька - золота ручка, йдемо слiдами. Адреса шахрайки у кишенi. Гудзики почнемо економити. За номер сплатила?
   - Вчора за добу платила вперед, а що?
  - Змотуємось з готелю та вперед на ярмарок. - Ривком пiдхопив iз пiдлоги торбинку та сумочку. - Починаємо розслiдування i йдемо в погоню. Кузя ледар, його галопом змусять мчати, як бодливу корову риссю йти. Нi молока, нi покотиться з комфортом. Вперед Дiво, на нас чекають великi справи!
  Мета поставлена, завдання визначено, роги паралельно землi i вперед на ворога. Погоня. Нас образили, принизили та обдурили. Чесних, довiрливих товаришiв. Ми - довiряючi людям, попалися першою зустрiчною шахрайкою. Прикро? Звичайно. Але образа не в тому, що обдурили, а в тому, що зрадили високi iдеали. Челев'як виявився не друг i не сестра, не брат, а так. Вовк. Шакал. Смiйтеся пропаленi цинiки над святою наївнiстю. Усмiхайтеся в вуса навченi i битi життям. Дурнi обивателi крутiть у голови кривим пальцем i гомонiть як гуси. Над чим смiєтеся? Над довiрливою простотою вдач? Над собою смiєтеся, вам гiрше буде. Зникне у людей простодушнiсть, станемо пiдозрiлими, черствими та бездушними всiм буде гiрше, а шахраям подвiйно. Пiдiйдете зi приниженим проханням, - не знiму останню сорочку, не подам уявному погорiльцю i фальшивому бiженцю копiєчку - мучся сам. Бумерангом повертається обман, у твердий, тупий лоб.
  Спустилися до господинi готелю i спробували випитати iнформацiю про шахрайку вiдрядження. Тiтка хмурила брови, але навiть гудзик запропонований як винагорода не розв'язав язика. Чи справдi не знає про мережевий маркетинг, чи мало запропонували. Пiшли не солоно хлiбавши хлiбом. Порадившись на ґанку, роздiлилися. Менi на пiвнiч, начальницi - пiвдень селища. Мiсце зустрiчi - ярмарок. Свiтлана дала кiлька гудзикiв для роботи з народом i ми розiйшлися.
  
  Попадалися селянки, до вечора стали небалакучi i стурбованi. Невдоволено бурчали i тицяли далi. Так i торкався околицi, але нiчого не з'ясував. Стара знайома з митницi та охорони стояла на бойовому посту, пiдфарбовуючи губи. Помiтивши мене, весело усмiхнулась.
  - Привiт дiвчина, як торгiвля? Усi гудзики промiняли? Бачу, бачу ганчiрка на шиї гарна, чому купила?
  - Привiт Оксано. - привiтався з митницею. - За два гудзики взяла. Ти нашого коника не бачила? Повз не пробiгала?
  - Безкоштовно вийшов? - здивувалася варта та енергiйно похитала головою. - Побийся бога, у нас суворо. Зайти одна цiна, а вийти на iншу. Ми дуже цiкавий. Нi, не пробiгала. Втратили?
   - Пропала, або поцупили.
  - То в iншому краю села пошукайте. Якщо тут не вискочила, то значить там проскочила. Конячка багата, видна. Знайдете.
  - А товста тiтка повз нього не проходила? Вiдрядження? Софiя Петровська за документами звуть. Сонька - золота ручка. Паркець.
  - Шас пошукаю. - Стража пройшла до смугастої будки i зникла всерединi. Зашурхотiли папери i через кiлька секунд у вiконце висунулась голова. - Гудзики е?
   - Маленько.
   - Готуй одну штуку за iнформацiю, чи як?
  - Згоден. - Поки вивужував iз сумки необхiдну суму, варта вийшла з папiрцем з будки. - Знайшла? Проходила?
  - Заходила-заходила, документ виписувала. - Дружно обмiнялися, гудзик переплив у чiпкi руки охорони, а папiрець у мої. Митниця балакуче допомогла. - Але через мiй пост не виходила.
  - А нащо папiрець, якщо Сонька тут не з'являлася? - Не зрозумiв гумору i вiдчуваючи, що знову набридли нахабним чином.
  - Ось офiцiйний документ. - Повчально пояснила охорона. - Тобi у звiт, а менi на прибуток.
   - Спритно у вас виходить народ ляпати.
  - Ти дiва словами не кидайся. - образилася Оксана. - Живо в кутузку гримнеш. Ми при службi - нам належить.
  - Вибачте. - вибачився i ненав'язливо поцiкавився у сторожа. - Чому надвечiр селянки небалакучi стали? Похмурi.
  - То у селi радiсть велика. Лелеки прилiтають. - помiтивши подив на фiзiономiї, поблажливо пояснила. - У вас у селi як розмножуються?
  - У нас? - Ах, та я ж iз племенi дев-мисливцiв, а вони дiтей у городi знаходять, знизав поважно плечима. - Ми дiток у капустi знаходимо, а хiба ж у селянок не так само?
  - Вiдсталi люди. - посмiхнулася стражниця. - Городи копаєте, а ми вже iншим способом розмножуємось. Прогресивним. Дiток лелеки приносять. Птахи. Несуть i несуть, нi дна їм, не шини. Ранiше лише весною приносили, а тепер щомiсяця тягнуть. Пiдгодували на свою голову. Лелека птах лiнива. Летить куди ближче, а нi куди належить. Сьогоднiшня нiч випадає тяжка. Будемо птахiв ганяти. Парочку немовлят не треба? Для породи?
  - Вибач, до материнства не готова. Молодий. - Вiдбрiхався як мiг. - Та й кiнь треба шукати.
  - Це ти дарма. Кiнь знайти справу не хитру, а ось дiти завжди потрiбнi. - Оксана зажурилася. - Квiти життя. У мене вдома цiлiсний букет. От i доводиться пiдробляти на службi. Оглоєдов вигодовувати.
   - Чому сум у голосi?
  - Це одне немовля в радiсть, а коли їх чортова дюжина? Поки виростиш, поки на ноги поставиш, а молодiсть уже тю-тю. Пройшла безповоротно.
  - За все у життi доводиться розплачуватися. - Погодився зi вартою, зловтiшно трiумфуючи в душi. Не так у Оксани життя легке та безтурботне, як здалося на перший погляд. Спритно вiдлицемiрив. - Без склянки води не залишитеся перед смертю. Подадуть на смертному ложi.
  - А як пити не захочу? Подадуть i пiддадуть. Де ти бачила вдячних дiток? - схлипнула стражниця. - Вони ж про рiдну мамку, згадують, коли нова обнова потрiбна. Ореш, ореш як проклята, а шо в кiнцi? Щастя не було i немає.
   - А в чому щастя?
  - Смачно поїсти, солодко поспати, вiдпочити досхочу. - Стражниця замрiяно закотила очi. - Пам'ятаю, молодою була, горя-гiркого не знала за маминою спiдницею. Ручки бiлi роботою не бруднила .... Поки в тiло не увiйшла. Роки прийшли.
  - Ну й сидiла б на маминiй шиї. - Знизав плечима. - В чому проблеми? Куди стiльки дiтей набрала? Жила б насолоду.
  - А сусiдки? Хiба я гiрший за iнших? - образилася Оксана, переходячи з мiсцевого жаргону, на нормальну промову. - Хата має бути повною чашею. Що б i дiтки, i сало, горiлка та одяг був справний. Щоб заздрили, щоби поважали. Нi-нi, нiяк не можна iнакше. Все по-людськи, все як належить.
   - Обов'язок перед суспiльством?
  - Нi. Щоб заздрили. - На дорозi з'явилися новi ходаки. Оксана пожвавiшала. - загуторилася з тобою, затуркалася. Iди, сердешний, шукай коня. Назад повертатиметеся, то клiкайте, в мою змiну йдiть. Я за знайомством дешево поступлюся.
  - Пам'ятаю. Пам'ятаю. Оксано, а випадково про кохання нiчого не чула? Чи мало проносили через пiст, чи знаєш.
  - То такий маленький, твердий жартiвник, i всiм завжди потрiбний? - Оксана хихикнула в долоню. - Ну, якщо самi не здогадалися, то я не побачила, в iнших пошукайте. Покедова, вирушай, бач робота йде. Документ-довiдку справляти та митнити по кишенях. Усi, колись.
  - Спасибi за пiдказку. - подякував митницi i розвернувшись кругом, побрiв назустрiч iз Начальницею.
  Що маємо те й довiдалися. Кузя i вiдрядження через старi ворота не проходили. Любов маленька, кудлата штуковина, яка фирчить. Розмножуються селянки через пташок. Своєрiдний спосiб, але до чужого монастиря зi своїм статутом не ходять. Якось виходить не по-людськи. Певна психологiчна поведiнка збiгається, але фiзiологiя, гiнекологiя, та iнша патологiя розходиться немислимо. Куди котимося? Навiщо потрiбне i кому? Дива життя.
  
  Свєтка стояла на обумовленому мiсцi i нетерпляче на мене чекала, переступаючи з ноги на ногу. Вiтально змахнувши рукою, поспiшив до начальницi.
   - Що дiзнався?
  - На моїй сторонi Кузя не з'являвся. Митниця розповiла про вiдрядження. Оксану пам'ятаєш? Входила Сонька до села, з нашого боку. Кохання тут є, але маленьке, що полегшує завдання, а ти Свiтлано щось з'ясувала?
  - Так. Сонька ще вчора ввечерi поскакала на Кузьмi, у бiк сусiдньої держави. Зараз йдемо подивимося на селянське кохання, i вирушаємо в гонитву за шахрайкою. Спiймаю, уб'ю.
  - Нi, не згоден. - запропонував свiй варiант. - Пропоную спочатку наздогнати Кузю з тiткою, а потiм повернуться i подивитись на кохання.
  - Дурницi. - пирхнула Свiтлана. - Я вже домовилася про зустрiч, а Кузя нехай трохи помучиться. Гарним уроком буде, на власнiй шкурi дiзнається, як їхати з незнайомими людьми.
   - Сподiваюся ненадовго?
  - Ранiше сядеш, ранiше вийдеш. - Помiтивши, що товариш не зрозумiв, нетерпляче пояснила. - Жарт Вася, жарт. Пiшли.
  Своєрiдний гумор у нашого керiвництва, а чесно кажучи, скiльки людей, стiльки i жартiвникiв. Для одного жартiвника цегла на голову сусiда викликає гомеричний напад смiху, а деяким досить позначити тонким натяком комiчну ситуацiю. Рояль у кущах та шелбан за переляк. Ха-ха.
  Пiдiйшла огрядна, селянка з очима, що бiгають, по конопатому обличчi i пошептавшись з начальницею повела за собою, попередньо злупивши десяток гудзикiв. Два провулки та ми бiля мети подорожi. Декiлька миттєвостей i з'ясуємо, що є любов i з чим її їдять. За розповiдями Флори Гербарiївни, ця штука повинна виглядати по-iншому, але мало що приписує поголос, то чого немає насправдi. Скiльки в життi було ситуацiй, коли надiї не виправдовувалися. Мрiї малюють щось свiтле, рожеве, свiдки захлинаючись, дiляться незабутнiми враженнями, а приходиш i бац. Облом. Сiреньке, зморщене i пахне неприємно. З цiкавiстю розглядаєш, шукаєш взаємозв'язок iз пiдсвiдомiстю, а немає нiчого.
  Як пiрамiди, чи сфiнкс. Поки особисто не побачив гору щебеню i натовп обiрванцiв, що пихатiше iменуються гордими арабами - предками стародавнiх єгиптян, мав мрiю i радiсть. А подивився, переплювався, прокотився на линялом верблюдi i швидше додому, у рiдне болото. Але чи не розповiдати ж гiрку правду улюбленим родичам та дорогим сусiдам? Вони ж не їздили, але бажають почути вiд очевидця незабутнi враження вiд поїздки. Як чесно зiзнатися у безцiльнiй витратi грошей на туристичну поїздку, у глибоких розчаруваннях, вiд готелю, з гiгантськими тарганами та скорпiонами замiсть рiдних клопiв? Пильних, убогих дорогах, у ковдобинах та ямах? Намагаєшся пiдбадьоритися, з натхненням брешеш вiдчайдушно i поступово починаєш щиро вiрити, що отримав незабутнє враження вiд поїздки. Так створюються мiфи, легенди та казки. I їдуть новi цiкавi паломники, i знову корабель пустелi вiдриває товсту дупу вiд землi, ставлячи незграбних вершникiв на вуха. Бакс за пiдйом, два за спуск. Щерить гнилi зуби гiд-самозванець, а пiд щiльним мiшком на головi його дружини блищать золотi монiсти. Вах, ми завжди радi новим, дорогим дурням.
  Сумна правда. Сто разiв почути i мрiючи представляти щось величне, залишаючись вдома, чим морщиться вiд запахiв i втомилося повзти по розжареному пiску, неживої пустелi, нiкому не потрiбної екскурсiї.
  Ну i де наше маленьке кудлате кохання? Ми готовi розчаровуватися.
  
  В серединi напiвтемної кiмнати, на застеленому червоним скатертиною столi, височiла прозора, порожня колба. А де кохання? Пiдiйшли ближче. На днi колби лежала маленька блискуча монетка. Не зрозумiв?
  - Ось наше кохання. - урочисто сказала селянка. - Єдина i неповторна. Вся тут, все навколо неї крутиться.
  - Але це грiш. Дрiбнi монети. - розгублено промовила Свєтка. - Причому тут кохання?
  - Найсправжнiсiньке кохання. - Селянка з нiжнiстю подивилася на монетку. - Все вiд неї йде, рiдненька. Чого не торкнися. Що кохання? Взаємнiсть та прихильнiсть. Є грошi i всiм потрiбен, усiм необхiдний. Любить рiдня, пiдлещуються сусiди. Пошана та повага. Немає грошей i немає кохання. Все погано. Вiдвертаються родичi, знайомi не хочуть знатися, зi злиднями. А при грошi? Ти все i всiх можеш купити. Весь свiт у кишенi.
  - Якось приземлено, матерiально. - висловив сумнiв, але селянка лише кинула поблажливий погляд i з натхненням продовжила промову.
  - Тю.. якi ми романтики. Лiкаря. Брешете. Обманюєте себе та iнших. Немає жодного кохання, крiм грошей i брешуть спiваки зi спiваками, про неземне походження загадкового почуття. Ось вона. Причина. Все можна купити та продати. Iдеалiсти повертають зневажливо нiс, але грошi не забувають класти в кишеню. Грошi - цiль, засiб та високе почуття. Чим бiльше грошей - тим мiцнiше кохання. Велика таємниця перед очима. Що ранiше було, перш нiж грошей не було? А нiчого не було. Кожен жив сам собою, що викопав, те й з'їв. Що сподобалося, те й вiдiбрав у сусiда, якщо сил вистачало, чи вiн у тебе. Де справедливiсть? Ти менi барана, а тобi кофточку, а якщо не треба кофточку? Натуральний товарообмiн. I жили люди у темрявi i не знали високих почуттiв.
   - А грошi - високi почуття?
  - Звичайно! Свята наївнiсть. Найвищої проби, пiднесенi почуття до гроша. Про що мрiють люди насамперед?
   - Про здоров'я.
  - Здоров'я якщо є, то воно є, тут мрiяти нема про що. А якщо ти здоровий?
   - Ну, про красу...
  - Дурниця. - пирхнула селянка. - Про красу, тiльки набита дура мрiє, стурбована ущербними комплексами та вiдсутнiстю грошикiв на макiяж, косметолога та хiрурга.
   - Про щастя мрiє!
  - А грошi i є щастя, не абстрактне, а конкретне та близьке. Знайшов мiльйон грошей i ось воно - щастя. Що забажав, те й купив.
  - I купив дружбу? I кохання?
  - Ось дури безглуздi, сiльськi. - засмучено змахнула руками селянка, щиро не розумiючи наших слiв. - Звичайно. Заради грошей живуть люди, решта порожнього обману та лицемiрства. Ви у бiдних друзiв бачили? Нi. Самотнi, як дранi коти на смiтнику. А багатих без друзiв бачили? Ну якщо хоче побути на самотi, або скупердяйка остання, то так. Але найчастiше друзi в'ються навколо багатiя, як мухи на мед. Пiснi спiвають, розважають, клянуться у вiчнiй дружбi, цiлують у засос. Поки грошi є i можна на халяву, щось витягнути.
  - Маленько кохання продасте? - обережно запропонувала Свєтка. - Для нормальної проби?
  - Про що розмова, я що, даремно бiсер мечу? - пожвавiшала селянка. - Сто гудзикiв i наше кохання - ваше. Тягнiть грошi в свою дiрку, долучайте дев-мисливцiв до цивiлiзацiї. Менi не шкода, тiльки ґудзики вперед.
  - Свiтло, а Свiтло, десь я подiбнi мови чув. - прошепотiв нахилившись до начальницi, але вона нервово вiдсмикнула плече, вiдкриваючи сумочку.
  - На двадцять гудзикiв кохання не вiдважите? Бiльше ґудзикiв немає.
  - Бiльше немає? - засмутилася селянка, але начальниця рiшуче похитала головою. - На Нема й суду нема. Я згодна. Користуйтеся для здоров'я талiсманом.
  Перевернувши вгору дном прозору посудину, селянка витрусила монетку i простягнув нам, забрала останню жменьку ґудзикiв. Обмiнявшись лицемiрними посмiшками та мiцними рукостисканнями, вийшли надвiр. Угода вiдбулася. У нас є кохання, але радiсть покупка не викликала. Щось тут не так, так-так...
  Надворi стемнiло, селяни готувалися до бурхливої ночi. Селянка помахала рукою i зникла за поворотом.
  - Що робити будемо? - Запитала Светка, оглядаючись на всi боки. - Перетися в погоню на нiч дивлячись, справа марна i небезпечна. У готель?
  - I повечеряти. З ранку в ротi макової росинки не було. Бажаю бiлого хлiба та чорних видовищ. Розпусних.
  - Там i повечеряємо. - Погодилася Светка, крокуючи дорогою.
  - Тiльки не туди. - скривився губами, засiменiвши поруч. - Спогади не грiють душу. Адмiнiстрацiя не сподобалася i горище маленьке.
  - З якого часу став вибагливим? - посмiхнулася Свiтлана. - Скуштував солодкого життя? Добре, шукаємо iнший готель, але врахуй, беремо одномiсний номер. Починається режим заощадження. Жорсткою.
  - Згоден. - не витримав i поцiкавився у начальницi. - А як вважаєш, справдi кохання - це грошi?
  - Не знаю. Частка правди у її словах є. Принесемо нашому ведунню-чаклунку Гербарiївнi, нехай експериментує.
  - А менi здається, кохання щось iнше. - мрiйливо простягнув я. - Слово красиве i римується чудово - кров, нову, приготуй, моркву. Корейська. Трохи часнику, перцю для гостроти... Як їсти хочеться.... Але якщо кохання - грошики, то ти повинна на мене бурхливо реагувати. Дихати млосно, закочувати очi, бажати переплетень i буйних обiймiв. Нема дивних бажань?
  - Є, але тебе не належить. - вiдрiзала Свiтлана. От i поговорили.
  Вийшли на ярмаркову площу. Покупцi розiйшлися i лише рiдкiснi, пiзнi продавцi, квапливо прибирали товар з прилавкiв. Озирнувшись на всi боки, Свiтлана попрямувала в бiк вiд старого готелю, до особливого будиночка з намальованою на стiнi чашкою. Ура, голодними не залишимось.
  У невеликiй кiмнатi юрмився народ. А який народ може бути у жiночому селi? Лише жiночий. Який народ, такi й танцi. Так Так. Танцi - шманси-обнiманси. Дiви водили хоровод навколо круглого столика, на якому хвацько танцювала напiвроздягнена дiва. Навiщо танцiвницю занесло на столик невiдомо, але вигиналася дiвчина пiд звуки бубна непогано. I так повернеться i сяк. I сяде i пiдскочить, i нiжкою змахне. Приємне видовище, але як говорить народна iстина, - ногою качати, не ломом махати, спочатку задовольнiть голодний живiт, а за тiлеснi насолоди самi заплатимо.
  Пробилися крiзь танцюючий натовп до стiйки i замовивши гаряче, холодне i фруктове, стали з цiкавiстю оглядатися на всi боки. Народ у закладi був неприродно веселий i жвавий. З чого лазня впала?
  З гуркотом перед носами з'явилися два важкi, глинянi кружки. Щербата барменша весело оголосила.
  - Гаряче, за рахунок закладу. Пригощаю.
  - Спасибi. - Дружно подякували i переглянулись. Схилившись над кухлем, обережно принюхався. Пахло. Чимось рiдним та знайомим. Ранiше не куштував. Судячи з Свiткiн фiзiономiї, вона теж. Поторкав пальцем рiдину. Нi. Чи не гаряча. Iнтригуюча гра слiв? Знiмемо пробу. Народ п'є i нам час. У горлi заперло вiд спраги. Вперед Василь, уперед Свiтлана, пiзнайте радiсть. сьорбнув вiд душi. Душа широка, велика та ковток вiдповiдний. Тепла рiдина скотилася горлом всередину живота, поширюючи тепло. Так ось у чому справа. Вона грiє зсередини. Рiдина скотилася до нiг i гарячою хвилею пiшла вгору, на думку. Ну ну.
  - Ну i як? - поцiкавилася обережна начальниця. Я пiдняв осоловiлi очi на Свiтло. Пiдстрахувалася? Ми - мишка лабораторна? Та й хай. Нетерпляче уточнила. - Смачно?
  - Ситно. - У головi трохи зашумiло, битком-набита кiмната набула чарiвностi. Та й начальниця придбала. Треба тiльки збагнути, що саме придбала вона, i що я втратив. Обережно гикнув i висловив припущення. - Є думка - перед нами лiки, а ми прийшли до лiкарнi, але теж нiчого. Ти кухоль вип'єш, чи допомогти?
  - Спробую. - Свєтка пригубила i скривилася, вiдставивши недопитий кухоль убiк. - Яка гидка гидота. Точно лiки. Без закуски багато не вип'єш. Коли гаряче подадуть?
  - А я доп'ю. - не чекаючи згоди, перекинув залишки рiдини до рота. На голодний шлунок, мiцне пiшло чудово. Голод вiдступив на фланги, а настрiй рiзко пiшов у бойову атаку. - Свiтло, хочеш видам генiальну сентенцiю? Життя чудова штука, пiд кухоль мiцного. Пiшли спляшем?
   -- Їсти хочу.
  - Як бажаєте. - Обернувся до барменшi i улесливо посмiхнувся. - Дiвчина, а чи не можна повторити, чудовi лiки? Дуже сподобалось.
  - Так будь ласка. - Перед фiзiономiєю знову виник гурток, але випити не дали. Тяжка рука начальницi перекрила доступ. У секретному кодi доступу - вiдмовити? Невiрний пароль? Ображено простягнув. - У чому справа громадянин начальник? Що за справи? В натурi? Менi пiсля роботи належить.
  - Спочатку закусиш, потiм вип'єш. - вiдрiзала Свєтка i пiдсунула до носа тарiлку. - Сам хотiв їсти, чи забув?
  - Все пам'ятаю, але спочатку задовольнимо спрагу. - Ослаблою рукою вирвав кухоль з лап загарбницi i поки начальниця приголомшено витрiщалася дивлячками на непокору пiдлеглого, залпом перекинув пiйло в рот. Так. Справдi. Лiки. I лiки чудовi. Який прекрасний цей свiт, подивися... I дiвчата навколо чудовi. I чудовий стриптиз. Музики мало, але додамо. Iк...
  Як небагато треба для щастя. Випив лiки i ти - вiн. Щаслива людина. Нi пихкати, не працювати. Всi тлiн. Суєта. Ось справжнє життя. Дiвчата, я прийшов! Рiшуче вiдсунув Свєтку убiк i пiшов у танцююче коло. Хiба так танцюють? Та хiба так танцюють? Що за руки у боки? Що за тупе пританцьовування на мiсцi? Треба навприсядки i ногами махати в рiзнi боки! Гей, натовп розiйдись! Роззудь плече, розмахни рука! Ух! Ех! Тра-та-та, смикнем кiшку за хвоста! Жiнка - дозвольте вас заангажувати на повiльний фокстрот? Кавалер не заперечує? Його немає? Шкода. А спробуй вiдмовити, гарячому красеню. Нiхто не встоїть. Складно стояти на ногах i хочеться притиснутися до гарячого жiночого стегна, а ще приємнiше помацати груди... Ое-ей, прошу вибачення випадково торкнулися! Даю три гудзики i ти знiмаєш свiй лiфчик. Гоу! Гоу! Есс!
  Затанцювали стiни, змазувалися гарненькi обличчя, як король на iменинах, а навколо сорок тисяч гурiй. Мiй гарем - кого хочу, того й ворочу! Гей люба, ти теж подобаєшся, чи не пройдемо до номерiв? О-ей, якi ми строгi, якi недоступнi, Свiтко! Замов ще пару чарочок, для холодної подруги!
  Хтось смикав за спiдницю i рвав на грудях кофтинку, хтось лiз цiлуватися, а я був чарiвний. Нiхто не вiдобразить, паразит. Ми мужики, народженi, щоб робити казку буллю. Ти мене поважаєш? Ще нi? Дивно, наливай. Пропоную випити на брудершафт. Ми, всi люди - брати, а сестри - подруги. Господи, чому стало темно i що роблю пiд стiйкою? Нiчого не пам'ятаю. Де запонка? Термiново принесiть салат Олiв'є, хочу негайно тицьнутись у нього головою i спливти в нiрвану.
  
  Коли й хтось придумав обламати вiд Х, одну нiжку? Навiщо? Кому та що хотiли довести? Вийшла нова лiтера i вийшов перший склад - ХУ. Якщо одна лiтера не звучала, нагадуючи хрипiння астматика, то склавши звуки разом, можна випнувши губу - неголосно видихнути - ху-у-у... I навiть неголосно спробувати заспiвати. Гармонiя чи нi, але свiт став багатшим на ноту.
  Заодним свiт роздiлився на двi частини. Свiт до - ХУ, i свiт пiсля - ХУ. Поповзли по землi марнi монстри, якi нiчого не вмiють i на перший погляд марнi. I на другий погляд, i на третiй. Поповзли та поповзли. У рiзнi боки. Але свiт, як частина свiту, прагне спочатку розповзтися, а потiм повернутись назад до маленької точки. Рiзниця потенцiалiв, з'єднуючись, дає iскру. Плюс на мiнус - Гучний пшик, блиснула блискавка, прогримiв вдалинi грiм, настала глибока тиша. I знову надсадне кректання астматика - х-х-х... Чого до чого?
  
  Я виявляюся на свiт, крiзь бiль та муку. Тiльки немає печiння п'ят, знизу не припiкає, а горить зсередини. Жага, шкрябаючи горло, непiдйомнi повiки i дума як чавунок. Онiмiло, очманiло i болiло все тiло. За якi грiхи помiстили у пекло? О! - Ого. Колись уже так думав. Повторюю. Все у життi повторюється. I далеко не двiчi, а бiльше та довше. Щодня тiльки й робимо, що повторюємо, повторюємося, перевiряємося. Чистимо зуби, якщо маємо, миємося, жуємо травку, м'ясо. Жеремо, гадимо, спимо, i тягнемося по старому колу, звичним мiсцем. Говоримо однi й самi безглуздi слова. Голова маленька, думок i знань мало - мукаємо i кукарекаємо. Голова на два розмiри бiльше - додаємо вигуки i тупо повторюємо чужi вислови. Для рiзноманiтностi мiняємо слова мiсцями, переносимо коми, додаємо пафосу, iнодi iронiї, але нiчого нового вигадати не можемо. Все сказано до нас - бiдний Йорiк... а так само - Юрик, Льолiк, Гарiк, Гномiк, Гомiк.
  Але як погано. Дуже погано. До неподобства огидно. I трохи соромно за вчорашнiй вечiр. Якби знати, що ще було у вчорашньому, минулому. Але соромно. Так пристойнi люди себе не поводять. А як ведуть пристойнi? Чинно, благородно, вiдповiдально. Не жеруть до свинячого вереску, руки не розпускають, до стороннiх людей не пiдчалюють, iз брудними натяками. Нiколи не чiпляються банним листом i чужих частин тiла не чiпають. Нiкого не чiпають. Не дiстають. Чи не нудять. Не пи.. Пi-пi-пi - СОС. Врятуйте нашу душу. До речi, де начальство?
  Пiднявши важко важку голову i розплющивши сльозливi очi, спробував зрозумiти де я i хто я? Ми не каструлi, не народжуємось. Ми повстаємо з попелу, птахом Фенiкс. До пернатих вiдноситься i важко, тому що пiр'я немає, а з одягу - заношена ганчiрочка, що прикриває живiт. Ось. Гаразд Вася, кiнчай придурюватися. Ти все чудово пам'ятаєш, хто ти є. Я є, а Свєтки немає. I Кузi немає. А де я? Зараз вип'ємо чашку кави та придумаємо.
   Двi чашки в лiжко, кiлька цигарок у рот, пiдбадьорилися i пiдбадьорилися... Огiркового розсолу...
  - Отямився козел? - Знайомий голос. Ура, ми разом. Зiницi навели рiзкостi. Справдi, дорогий начальник. Не в настрої.
  - Пити. - Тяжко прохрипiв сухим горлом, намагаючись лягти назад, але безцеремонно схопили за шкварник i посадили прямо. Зараз розпочнеться...
  - Вчора не напився? Мало було? - Почалося. Тепер попилять i постругають, як байдужий колоду. Заслужив? Не пам'ятаю.
   - Перепрошую, але пити все одно хочеться.
  - Перехочеться. Нажерся, останньою свинею, щойно не верещав.
   - А все iнше було?
  - Гiрше! Тепер пiзнала твоє справжнє обличчя. Огидна пика, а не обличчя. Господи, як соромно за нас, а пiсля того, як розпустив руки, хоч святих виноси. Тобi хоч трохи соромно?
  - Соромно, але за що саме поки що не пригадую. - Голова кружляла, а в ротi влаштували вiдхоже мiсце табун скакунiв. - Свiтло, мiй люстерко, дай водички.
  - На. - У тремтячi руки вставили кухоль, а у вуха вставили черговий закид. - Ти розумiєш, що зганьбив не тiльки себе, а й моє славне плем'я дев-мисливцiв? Правильно говорила Марiй Iванiвна - тримай Васю в їжакових рукавицях, не зводь очей, гiрше буде.
  - Не переймайся, зараз буде краще. - Залпом випив усю воду i трохи прийшов до тями. Мiнералочки б, або розсолу капустяного. На душi полегшало. - Спасибi, Свєта, врятувала вiд спраги. А де ми?
  - Де, де в... - впоралася з нервами i заспокоївшись уточнила. - У в'язницi, мiсцевiй. I мене за компанiю загребли. У кращому разi штраф та ганьба на округу, у гiршому - п'ятнадцять дiб громадських робiт та суд. Над тобою.
  - Я когось убив? - Голова та пам'ять не бажали повертатися у вчорашнiй день. Воно i на краще. Менше знаєш - мiцнiше спить совiсть. Уважно оглянув тiло. Частини органiзму дома, слiдiв кровi, синцiв i шишок не виявлено, але обличчя горiло. Обережно поторкався. Горить та сiдне. - Що з лицем?
  - Невже не пам'ятаєш? - Обурення начальника не вщухало. - роздерли харю, безсоромник i бабник.
   -- За що?
  - А хто лiз пiд чужi спiдницi i хапався за боки, бюстгальтери та груди? Хто пив на брудершафт з усiма поспiль i тягнув слинявi губи цiлуватися? Скакав на столi, тряс перепрошую, безсовiсними причиндалами?! А коли спробували ввiчливо покликати до порядку, став з'ясовувати стосунки iз вартою. - Начальниця спробувала передражнити мiй глибокий баритон. - Не маєте права, не маєте права, я вiльний громадянин i вимагаю присутностi адвоката?!
   - Знайшли?
  - Кого? Адвоката? О третiй годинi ночi? Думаєш, що кажеш? Та ти Вася взагалi нiколи й нiчим не думаєш. Ти найрозпадлiший козел i свиня!
  - Свєта, ти вже порiвнювала з рогатими та п'ятачковими. Повторюєшся. Хiба людина винна, що запропонували невiдомi лiки, вiд яких вона випадково втратила голову? Ти мiсцева, мала знати, що вживаємо. Сама винна.
  - Я повинна знати?! Звiдки? А елементарна обережнiсть? Хто змушував пити далi? Випив кухоль, закусив. Перевiрив стан, - пий далi. Так нi. Ще, ще, прорва ненаситна. Але нiчого. Отримаєш за повною програмою. У них iз вашим братом розмова коротка. Чик i нема проблем.
  - В якому сенсi? - Жахнувся, уявивши, як роблять - чик за рудиментом, i видаляють проблему без наркозу. Моторошна справа.
  - В прямому. Мотузку на шию та на перекладину. Повiсять. У них iз п'яницями розмова коротка. Усi за законом.
  - Що за закон, невинних людей розвiшувати на перекладинах, як мокра бiлизна? - У душi похололо. Дострибався, але здаватися без пояснень? Нiколи! Голосно пискнув на всю камеру. - Несправедливо. Де гуманiзм iз людським обличчям?
  - До чого тут гуманiзм? Селянки селекцiю проводять. Вiдсiвають непотрiбний баласт. Позбавляються зайвих ротiв.
  - Не зрозумiв, до чого селекцiя i я? Ми не мiсцевi, законiв не знаємо.
  - Незнання законiв не позбавляє вiдповiдальностi. - повчально вимовила Светка серйозним голосом i важко зiтхнула. - Найдавнiше розповiли. Напередоднi прильоту пташок з немовлятами, вони влаштовують свято, де вiдсiвають усiх п'яниць, бешкетникiв та хулiганiв. Швидко та ефективно. Це ми - городницi, грядки копаємо, капусту вирощуємо, а селянки, одним махом проблеми вирiшують. Контрольована народжуванiсть.
  - Маячня. - Потряс хворий головою, намагаючись прийти до тями. Там капуста, тут лелеки, вигадка вивернулася навиворiт. Залишилося знайти маточки, тичинки, намагатися розмножуватися пачкуванням i подiлом навпiл як амеби.
  - Ти зуби не заговорюй, через тебе потрапили, тобi й виплутуватись. Як Марiй Iванiвнi в очi гляну? Експедицiя пiд небезпекою.
   - А про Кузю нiчого не чути?
  - Тут почуєш. - сумно сказала Светка, оглядаючи в'язницю. Приєднався до огляду. Сидить дiвчина у в'язницi, а коса на вулицi. Двi статевозрiлi моркви з дитячої загадки, молодшого шкiльного вiку. Все може змiнитись у свiтi, але в'язниця залишиться незмiнною, як космос. Мiняти нiчого. Чотири стiни з маленьким вiконцем, стеля та пiдлога.
  - Перший раз у в'язницi? - поцiкавився у Свєтки, вона сумно кивнула. Гордо посмiхнувся, є привiд для невеликого хизування. - А я вдруге. Рецидивiст. Тепер буду старшим по камерi. Пахан. А ти вiрна шiстка.
  - Чого? - Не зрозумiла начальниця, але про всяк випадок насупилась. Злякала. Ха-ха. Пiдсунувся до стiни та зручно розвалився.
  - Чого чого. Шiстка. Помiчниця. Молодша камера. Закiнчилася твоя влада за дверима в'язницi.
  - Розмрiявся. - хикнула Свiтлана.
  - Це не порожнi мрiї, а сувора реальнiсть. Тюремнi, злодiйськi закони, найдавнiшi iз законiв. Ще цивiлiзацiї не було, у злодiї в законi шiсток рядами будували i порядок у камерi дотримувалися справедливостi. - Вiд туги понесло хвилями, пiднiмаючи настрiй. - У в'язницi кожен арештант зобов'язаний знати своє мiсце, лiжко та пайку. Законiв мало, але вони конкретнi та суворi. За невиконання та опустити можуть.
   - Куди?
  - Куди належить. - Багатозначно вiдповiв i замислився. Куди опускати начальницю? Другого поверху нема. Опускання має iнший сенс? Якщо не фiзична, то моральна? Опустити - принизити, образити, оскопити? Поставити на мiсце? Брехатимемо далi, потiм згадаємо. - Коротше куди належить опущу, мало не здасться. Ти маєш беззаперечно пiдкорятися старшому по камерi. Iєрархiя злодiйська строга, за непослух смерть. Закони простi. Перераховую по порядку. Нiчого не просити в мене, нiкого не бояться окрiм мене, i нiкому не вiрити окрiм мене - дорогого й єдиного пахану. По чужих тумбочках ковбасу не тирати - не можна, западло. Хто у товариша поцупив - останнiй гад. Стукати не можна - адмiнiстрацiї доносити про внутрiшнi справи в камерi, остання справа. Хто чужу рiч з пiдлоги пiднiме - чухан останнiй i стирає за спiвкамерниками шкарпетку. Нам би в камеру пiвня... Але справа поправна. Хто перший увiйде - той i буде пiвнем.
  - У його обов'язки ранкове кукарекання? - уточнила Свiтлана, нервово колупаючись пальцем у бруднiй стiнi. - Будити арештантiв на прогулянку та роботу?
  - Ага, будильник працювати. Але у в'язницi працювати - остання справа. Хто на державу оре, авторитет автоматично втрачає. А пiвень - остання справа для чесної братви. Якщо ти, наприклад, хочеш злодiйкою стати реальною, то маєш постiйно караульних дiставати порушенням розпорядкiв в'язницi i у вiдмову йти. Будь-який. Не важливо, вiд чого вiдмовляєшся. Але не бiйся, я перед урками слово вiрне замовлю, якщо поводитимешся добре i п'яти менi чухати. Базар-вокзал.
   - А ще що пам'ятаєш?
  - Багато чого. Червоне не носити, бiле не чiпати, блакитне та синє в горошок - категорично заборонено. Плювати на пiдлогу не можна. Коли народ приймає їжу, на горщик не ходити. Посилками - передачами дiлиться. Перестукуватись можна, але грати на iнтерес не можна. Чай - чифiрити, горiлку - навпiл. Татуювання має вiдповiдати тюремному званню.
  - Все сказав? - Продовжуючи копирсатися в стiнi, байдуже поцiкавилася Светка. - Упокоївся?
  - Ага. - сумно зiтхнув. - Бiльш не пам'ятаю, мало сидiв. Змотуватися треба. Збiгати, доки не повiсили. А ти не бачила, куди халстух подiвся, коли я був у нестямi? Втратив? Подарував?
  - Навколо живота халстух обмотаний. - тихо вiдповiла Свiтлана, уважно вдивляючись у стiну. - Васю, у тебе зiр гарний? Iди глянь, здається свiтло пробивається...
  Насилу пiдповз до начальницi, перевiряючи живiт i намацуючи дорогу рiч. Халстух дома, але навiщо на живiт намотав? Фуу.. не втратив. Справдi, крiзь маленьку дiрку пробивалося неяскраве свiтло. Стiна трухлява?
   - Щось блищить.
  - Свобода сяє i маячить! - пожвавiшала начальниця, енергiйнiше дряпаючи стiну. - Нiчого гострого нема?
  - Допоможу зубами! - Зрадiв я, i почав допомагати Свiтланi.
  Спiльними зусиллями, дiрка ставала ширшою, а надiя бiльшою. Потiм Надiя стала величезною i ми визирнули назовнi.
   Свiтло...
  
   РОЗДIЛ 15.
   - Пiсля ситного обiду потрiбно поспати.
   - Ти вчора спав, сьогоднi моя черга пiсля обiду спати.
  - А хто хотiв перевiрити жорсткий диск? Врахуй, шеф не пробачить, обоє постраждаємо.
  - Нiчого не знаю, обiдня перерва сорок хвилин. Менi за трудовим кодексом належить!
  - Наздоженуть i покладуть. Марш працювати!
  
   Розквiтло...
  А коли остання трiска, що перегороджує шлях до волi, була з коренем i кров'ю, висмикнута з мого плеча, заспiвали третi пiвнi. Тепер хочеться спiвати високим фальцетом та говорити витонченим складом рятiвника. Своїх слiв не було i немає, скористатися плагiатом неможливо, почнемо шпарити стереотипами i шаблонами.
  Двi неяснi тiнi мчали до волi... Нi? Двi жертви уникали погонi... Так приємнiше, але ще додамо гостроти. Два змученi втiкачi ледве пересуваючи ноги, намагалися уникнути загонщикiв... Хiба тi, що тiкають - вовки? Недосвiдченi щенята. Ще одна спроба ушляхетнити твiр. Хрипке дихання загнаних втiкачiв, заглушав гавкiт погонi, що наближається... Душевно i трохи напружує занудьгував читача. Додамо азарту та еротики. Крiзь порваний одяг утiкачiв безсоромно просвiчували стегна, груди, пупки, попки та пахви... Знову все сполошив.
  Коротше. Бiг з останнiх сил за швидконогою начальницею, сильно пересiченою мiсцевiстю. Позаду гавкали собаки, попереду блимав Свiткiн зад. Чому блiдий? А зад завжди блiдий, на нього сонця мало потрапляє, а засмагати як нудист, немає сенсу. Перед ким оголяться? Перед своїми подружками? I навiщо? Безглуздо. Перед друзями треба блищати модним одягом, а не обвислим животом i колiнами в навшпиньки.
  Iнший би задивився на випадкову еротику, але чи до того, бiдному та нещасному, якщо останнiй раз бiгав, коли забирав ноги вiд єдинорога? Не люблю бiгати, а марафон тим паче. Та й спринтер нiкчемний. Менi б думати, працювати начальником вiддiлу оптових продажiв у солiднiй фiрмi, у крайньому випадку, звiльненим майстром у ковбасному цеху. Нехай спортсмени бiгають - є певна мета. Медаль на шию, олiмпiйська. Чемпiонська.
   Просвистiла повз вухо стрiла, пiднiмаючи втiкачам настрiй i надаючи сили.
  Затятi селянки. Не такi вже повнi дурницi - бiжать, як скаковi конi. Охорона. За грошi вдавиться готовi. Ну, не змогли заплатити, немає у бранцiв ґудзикiв, усi скiнчилися, то в чому проблеми? Ми ж не вiдмовляємось платити? Збiгаємо до племенi, вiзьмемо у Марi Iванiвни ґудзикiв i повернемося, все сплатимо. Жадiбнi селянки, мстивi. Благородства нi на грiш. Фу... Думай не думай, а тiкати пiсля вчорашнiх лiкiв, все одно важко.
  - Васька тримайся ближче! Не вiдставай! - крикнула не обертаючись Свiтлана, i пiрнула в кущi.
  Починається. Тепер будемо петляти, як загнанi зайцi, ухилятися вiд колючок, гiлок, стрiл. Свiтланi хоч би що, їй прикривати нiчого, а бiгти в одному халстуху?! Де справедливiсть?!
  Мiж дерев з'явився блiдий туман. Лай посилився, але стрiли не долiтали. Застрягли у стовбурах дерев. Ще трохи житимемо. Нам би Кузькiнi копита. Туман посилився, а кущi закiнчились. Вискочили на берег рiчки. Знайома рiчка, кисельнi береги.
  Не зупиняючись, Свiтлана сиганула ластiвкою у воду i зникла з поля зору. А я? Заметався берегом, зляканою куркою. Рахунок пiшов на мить. Особливого вибору немає, не Бурiдан iз двома купками сiна. Йому простiше, а менi? Бути роздертим собаками та охороною, або булькнути на прощання останнє вибач? Тонути легше, не дуже боляче. Води вдихнув, бульбашки випустив, органiзм трохи посмикався, мiзки вiдключилися, програма вимкнулась в аварiйному режимi. Перезавантаження. Матриця - двi.
  Чи вiд розпачу, чи вiд безрозсудної смiливостi, невже гiрше за Свiтку? Пiдбiг до високого берега i, не зупиняючись, стрибнув у воду, заплющуючи рот i очi. Хлюп по головi i глибоко пiд стрiмким перебiгом води. Вiдчайдушно засмикався i згадуючи неприємнi моменти, закрутився тiлом, безнадiйно намагаючись спливти вгору. Трохи вийшло. Тодi не зупиняємось. Виходить! Спливаємо!
  Тиша закiнчилася i виринувши з води, з шумом встиг зробити видих та вдих, бiльше не вийшло, знову пiшов пiд воду. Позитивний досвiд набутий, вимагаємо повторення. Голова на поверхнi води, вдих-видих, гавкiт собак на березi, лайка охоронцiв i свист стрiл. Не влучили й знову пiд водою. Виходить. Чи не дельфiн, але й не мокра курка. Кiлькiсть перетворюється на якiсть. Тренування - мати перемоги.
   К десятому погружению, научился держаться на поверхности реки подольше. Течение несет, направление есть и только не уйти ко дну топором. Если махать руками и ногами не беспорядочно, а применить некую систему? Жабу видел? Не ту что душит, а та что в пруду? В болоте? Откуда? Мы же не болотные жители. А как собачка плавает? Как бежит, та и плавает. Морду выше и хвост по течению. Лапками блям-блям по воде. На четвереньках. Отросток, не мешайся под ногами. Шутка. Чему мешаться, сам заинтересован что б хозяин спасся. И плывет по реке Урал, раненый Василий Иванович и пуляют из пулемета проклятые беляки. Берег рядом, да партийный и литературный долг, тянет грузом ответственности ко дну.
  А уяви товариш дорогий, випливе заслужений герой iз холодної уральської води, рятується, хто про Василя Iвановича напише поетичний твiр, хто поставить художнiй фiльм? Герою як реальнiй людинi хочеться врятуватися, але не можна. Анекдотiв нiчого очiкувати. Вiрного ординарця Петьку вже того... вбили.
  Вдихнули-видихнули, ногами раз-два, руками три-чотири, справа йде. Тепер будь ласка поцiкавитися, а де ж Свiтлана?
  Найкраща риба - ковбаса, а четвер - рибний день. Рiчка пiшла в рiзкий поворот i погоня зникла з очей. Попереду майнув Свiткiн рудий хвiст. У правильному напрямку пливете товаришi. Але настав час визначаться, до якого берега причалювати. Вибрати лiвий напрямок, правий? Пристати до лiвого? - бути лiвим опортунiстом, правим радикалом?
  Думати i плисти, це не мiським парком гуляти, в тiнистих алеях. Але намагаємось. Не всяка пташка долетить до середини Днiпра, а ми плюх-плюх... Втомився. У водi сиро i холодно, правильно говорив фальшивий щур - мати радикулiт i жити з постiйним нежитем, не справа любителя. Вода - стихiя професiоналiв. Без ласт, зябер та хвоста, робити нiчого. Якщо врятуємось, то в рiчку бiльше нi рукою, нi ногою. Нi головою. I раз i два, i раз i два, лiвим веслом - табань, Великий Кормчий - тримай мiцнiше штурвал.
  Коли остаточно змирився з думкою, про неминучу загибель у водних безоднях рiчки, чиясь мiцна рука, схопила за волосся i потягла до берега. Через кiлька виснажливих хвилин лежали зi Светкою без сил на березi i намагалися зiгрiтися. На менi з одягу - халстух, на начальницi - погане плаття. Два потерпiлi корабля, на пустельному березi. Слава Алiлуя, живi залишилися i на тому гранд Мерсi.
  - Спасибi громадянин начальник. - проникливо подякував мокрiй начальницi. - Повинний по труну життя, двiчi. За порятунок.
  - Три. - уточнила Свiтлана, вiджимаючи сире волосся рукою. - Про в'язницю забув? Якби стiну не розколупала, то вже вiдпочивав би на мотузцi.
  - Три, то три. - покiрно погодився з начальством. - Ми не жадiбнi, розплачуся сповна.
  - Чим, ти розплатишся? - спробувала посмiхнутися Свiтлана, але вiд пронизливого холоду, зуб на зуб не потрапляв. - Ти ж ще нiчого не заробив у життi. Гол як риба. Одна луска, та хвостик.
  - Натурою розплачусь. Або коли стану царем - з мене золота медаль за порятунок потопаючих та пару рядкiв у мемуарах. До речi, два iндiанцi пiд однiєю ковдрою нiколи не замерзають. Випадково ковдра не збереглася?
  - Знущаєшся? - Свiтлана насилу пiднялася на ноги. - Пiшли звiдси, доки селянки не знайшли. Ходьба зiгрiває.
  - А краще зiгрiвають вчорашнi лiки. - Тяжко пiднявся слiдом за начальницею. Ноги тремтiли, але похмiлля пройшло. Мрiйливо простягнув. - Пiвгуртки на груди i закусити...
  - Обiйдешся на печiї. Алкоголiк. - кинула через плече начальниця i поплила до лiсу. Довелося пiдкоритися грубiй силi i важко пересуваючи ноги, рушити слiдом. Образа у начальника не проходила. Вразлива?
  Ми вiд дiдуся пiшли, вiд бабусi пiшли, а вiд тебе сiрий вовк i погано пiдемо. Якщо дiйдемо. Свiтка у лiсi як своя. Не дарма мисливець. А я нi. Не мисливець i не Мауглi - жабеня. Лiсове життя у безпросвiтну тугу. Комарi та мошки, кусають нашi нiжки. Я певний городянин, селянин у третьому поколiннi. Лiс для мене - книга за сiмома печатками. сейф. Тому мовчимо в ганчiрочку i робимо те, що рекомендують фахiвцi з виживання.
  Iшли через буреломи i байраки, харчуючись невiдомими ягодами на ходу i не зменшуючи кроку. Начальниця йшла безшумно i швидко, спритно ухиляючись вiд колючок i гiлок, а я як пiдбитий фашистами танк, ломився слiдом вiдчайдушно, проклинаючи себе, життя i далi за звичним списком. Голод не пiднiмав настрiй, а колючки псували рештки здоров'я. Хочеться бути оптимiстом та гумористом завжди. Нам пiсня i гарний жарт жити допомагає, але дозвольте висловити сумнiв, чи особисто вбив би гумориста в данiй ситуацiї. Весело i добре, коли все добре... Тьху, клятий графоман, заткни струмiнь фонтану i не заважай вибиратися з згубного мiсця.
  Скiльки брели густим лiсом, не згадаю, але нi довгий день, нi високi дерева не закiнчувалися. Навiяло протягом тривожнi думки. Навiвало. Ой, скiльки красивих слiв знаємо. Як багатий словниковий запас. Але толку? Жодного. Блискати химерними словами, треба в рiвноправному, рiзностатевому суспiльствi. На галасливому бенкетi. Дотепнiсть i тонкi комплементи словоблуддя, захоплюють молоденьких нiмфеток, викликає спортивний iнтерес, серед замiжнiх дам, пiднiмає авторитет серед представникiв старшого поколiння, з якого сиплеться пiсок столiть. Бути в центрi загальної уваги, кумиром натовпу, за допомогою спритно пiдвiшеного мови, мрiя будь-якого iдiота, втiм i мене. До речi про мову. Варений яловичий язичок пiд хрiном, чудова закуска та делiкатес. Рекомендую.
  - Свiтлано. Я їсти хочу. Дуже сильно. - Але мовчанка була вiдповiддю. Золота ти наша. Чаша Гроальова. Ходiмо iншим шляхом. Перевiреним.
  - Свiтла, вибач за грубi жарти та слова, це вiд сильного голоду та холоду. Я бiльше не буду.
  - Що саме? - подала голос начальниця, не обертаючись. Процес пiшов. Якщо вiдповiдає - значить вiдходить вiд образи. Пом'якшала. Продовжуємо розвивати досягнутий успiх. Що здуру не пообiцяєш начальнику, як у животi бурчить вiд голоду. Тiльки ситий буває гордим, доки не зголоднiє.
  - Нi пити, нi лаятись, не обiйматися. Все не буду. Нiчого та нiколи. - урочисто пообiцяв i жалiбно запропонував. - Давай кого не пiймаємо i з'їмо? Їсти дуже хочеться. Особисто допоможу.
  - Знайшовся помiчник. - хикнула зневажливо Свiтлана. - Якщо тiльки приманкою послужиш, живцем на великого звiра.
  - Чи нам звикати до неприємностей? Згоден на жертви, тiльки нагодуй.
  - Напої, спати поклади, казку розкажи ... - Єхидно продовжила Свєтка i насупившись, похмуро додала. - А де особиста iнiцiатива? Я у няньки, не наймалася. Як гидоти говорити - ми першi, а як ручками працювати - у кущi?
  Понесло... Усi ми люди, всi ми челев'яки. Коли живiт порожнiй, нiякi аргументи розуму, до шлунка не доходять. Спочатку ням-ням, хрум-хрум, а потiм колупаючись у зубах, мiркуватимемо про високе i будемо добрими? Чудово. Заткнемось i мовчатимемо. Потрапити пiд гарячу та важку руку начальника, особливої потреби немає. Нам би в армiю, ближче до кухнi, подалi вiд начальства.
  Лiс неляканих iдiотiв та заляканої дичини. Сподiваюся, немає потреби пояснювати, хто iдiот, i де дичину? Жива свинина шарахалася вбiк, козлятина i баранина не пiдпускали на гарматний пострiл, а стегенця i крильця, що лiтають, ширяли високо в небi. Нiхто не хотiв гинути...
  Зi зброї - палиця, палиця, мiцнi зуби, та розбовтанi нерви. Що вони всi чутливi? Чого шарахаєте вiд найменшого шуму? Ципа-цип... Утю-тю... Цоб-цобе... Iди сюди пiдла худоба! Прийми гiдну смерть пiд палицею мисливця i заспокой свою душу в моїх мiцних зубах!
  Бiгали з начальницею лiсом граючи в наздоганяння зi звiром, ховалися в засiдках, розставляли силки, кидалися камiнням у птахiв, що пролiтали повз, але все марно. Пiшли на обман i наважилися на вiдчайдушний крок. Я зобразив приманку, але величезний волчище, що вискочив з-за дерева, вiдбив бажання харчуватися собачиною. Не корейцi ж, зрештою? Зробили ноги i сховалися на деревi, де двi години втомлено лаялися зi Свiтлою i ревким вовком, поки звiрi не набридло чекати i вiн пiшов харчуватися мишами. Мисливський успiх повернувся конкретною попою. Симпатична, але голодний шлунок не до естетики. Асоцiацiї виникали не тi... Бекон ходячий...
  Перейдемо до розряду жуйних? З фауною простiше. Пiстики - тичинки, ягiдки-малинки. Апельсин не кочується пiд зубами, не пищить перед смертю, неприємним писком. А де ви бачили картоплю, що спливає кров'ю? Поранений огiрок? Капусту не ковбасить передсмертною судомою. На яблуках, крiм черв'ячкiв, нiщо не свердлить помираючим поглядом. Ока немає - одне насiння. З голоду не здохнемо, але на одних вiтамiнах довго не протягнемо. Шлунок повiльно наповнювався, вiдстовбурчуючи живiт. Як би апендикс не прорвало.
  Свєтка пiдняла руку, попереджаючи про чергову небезпеку. Завмер як лелека на однiй нозi. Жаба-квакушка. Черговий помах руки i ми повiльно просуваємось далi.
  - Свiтло, а Свiтло, давай за життя поговоримо? За розумною розмовою час бiжить непомiтно i їсти менше хочеться.
  - Про що розмовляти? - хикнула начальниця, пробираючись крiзь густi чагарники. - Слухати чергове марення? Вибач-посунься.
  - Абсолютно даремно iронiзуєте. - Спробував перейти на високий штиль, але спiткнувшись об корiнь, що стирчав iз землi, ледь не протаранив своєю розумною головою, зад начальницi. Вiдновивши рiвновагу, почав говорити далi. - Сама посуди, ми з тобою абсолютно рiзнi за формою та змiстом люди. Ти - нiбито жiнка, я - наче чоловiк. Що може пов'язувати нас, крiм завдання начальницi? Нiщо. Але чомусь останнiм часом у мене закрадаються пiдозри, що нас може багато що об'єднувати.
   - Поки що нi, а кохання знайдемо, проведемо експеримент i встановимо.
  - До чого тут кохання? Менi здається, що, крiм любовi, є й iншi почуття. Дружба, прихильнiсть, нiжнiсть, повага. Менi здається, що ми вже однозначно друзi-приятелi. Чи не знаходиш?
  - Знайомi - так, а друзi? Не знаю не знаю. - Начальниця похитала головою. - Сумнiваюсь. Гусак - свиня не товариш.
  - Знову обзиваєшся? До чого тут приказки?
  - Я не обзиваюся, а констатую факт. - Свiтлана посмiхнулася. - У нас у племенi є й iнша приказка. Чоловiк не може дружити iз жiнкою i навпаки. Iстина без доказiв.
   - Чому?
   - Друзiв не трахкають.
  -- В якому сенсi? З-за рогу курним мiшком по головi?
  - А я звiдки знаю? Думаю, що вираз фiгуральний, а сенс загублений у глибинi столiть. - знизала плечима Свiтлана. - Так кажуть, коли хочуть пожартувати та позначити неможливе. З тiєї ж приказки - як рак на горi свисне.
   - А хiба не має права на горi свистiти?
  - Раки не свистять, а дiви дружать iз дiвами. З вашим братом, дружити не пробувала. Не знаю.
  - Давай спробуємо? - запропонував керiвництву. - Без жодних переплетень та нiжних обiймiв. Ви як мiж собою дружите?
  - Ну ... - Свiтлана сповiльнила крок. - Так одразу й не поясниш... Довiряємо один одному особистi секрети, разом гуляємо вечорами, спiлкуємось, розмовляємо. Спiльнi вороги, спiльнi знайомi. За вiрну подругу у вогонь i воду готовi кинеться... Коли з капусти дiстали, i я стала дiвою, спочатку подружок не було. Всi сестри, всi рiднi люди, а потiм хтось бiльше став подобається, хтось менше. Коли подорослiшала, то подруга з'явилася. Вiрна. Поки що одного разу не посварилися. Подруга стала з iншою дiвою гуляти. Зрадила, обдурила. З горя до мисливницi пiшла. Тепер подружок немає... одна зовсiм...
  - А я? Теж самотнiй, як перс у пустелi Сахарi. - зiтхнувши, невпевнено запропонував Свєтцi. - Спробуємо спростувати дурний жарт? Кожну iстину треба спростовувати, раптом вийде.
   - А навiщо з iстинами сперечатися?
  - Цiкавiше у свiтi жити. - поправив сповзає з живота халстух. - Свiтло, скiльки ти живеш? Скiльки зим-рокiв?
   - Вiсiмнадцять.
  - Ого-го, яка стара. - здивувався, уважно оглядаючи Свєтку зi спини. - А ззаду виглядаєш як молода. Не знав. У вiсiмнадцять разiв старший за мене.
  - Я i є молода. - образилася начальниця. - Ми дiви довго живемо та довго розвиваємося. Якщо думаєш, що у капустi дiтей одразу дорослими знаходять, то глибоко помиляєшся, гумункулус каструльний.
  - Вибач, не хотiв образити. У питаннях народження дiтей, невеликий фахiвець. Я в каструлi одразу дорослим скипiв. Два тижнi вiд народження.
  - I дуже погано. - мрiйливо додала. - Дитинства втратив, безхмарного. Найприємнiших миттєвостей життя. Все пiзнаєш поступово. Навчаєшся, ростеш, набуваєш особистий досвiд, крок за кроком. Першi слова, посмiшки, лiтери.
  - А що ще приємного в дитинствi, крiм рожевого сюсюкання? Просвiти. Менi здавалося, одразу бути розумним добре, все отримуєш одразу й зараз.
  - От i страждаєш вiд розуму. Знання намiшанi салатом. Ковбаса, капуста пiд майонезом. Для дорослого смачно, а дитинi - зiпсований кишечник.
  - Так? Нiколи не замислювався. А ще що приємного у дитинствi?
  - Одразу i не згадаєш, але дуже багато. Дорослi тiтки пестять i плекають, шкодують, прощають, вчать життя i знанням. Добре...
  - Дякую капустi, за наше щасливе дитинство? Не знаю, чи не пробував. Невже жодних поганих спогадiв? Не вiрю.
  - Даремно. Дуже чудово бути маленькою дiвчинкою. Грай, веселись, майже жодних обов'язкiв, однi розваги. Ось пам'ятаю, один раз iз дiвчатами втекли купатися замiсть навчання. Весело було, увечерi правда потрапило, ременем по м'якому мiсцю та вечерю позбавили...
  - Так? А що ще приємного?
  - Пам'ятаю, шкiдливiй вчительцi-мучительцi пiдклали величезну, гостру кнопку пiд сидiння стiльця. Як учителька пiдстрибнула, а як голосно кричала..., трохи скла не вилетiли з вiкон... - Свєтка мрiйливо закотила очi в небо, згадуючи пригоду, але тут же сумно зiтхнула. - Веселилися п'ять хвилин, а постраждали усi. Я, як зачинниця, три днi в карцерi просидiла. Подружки вiрнi заклали. Потiм класом вибачення попросили, до наступного разу, поки не намастили жиром пiдлогу, перед шкiльною дошкою. Учителька ледь ногу не зламала i сидiти на стiльцi не могла три днi. Вiдбила товстий зад. Подружки радiли, а мене вiдшмагали.
  - Щось дорога Свiтлана, свiтлi дитячi спогади, пов'язанi з проказами та покараннями. Що ж хорошого? Де пестять i плекають, не врубаюся? - Я похитав головою. - Дивне рожеве дитинство.
  - Не завжди хулiганили. - не погодилася Свiтка. - Iнодi й без покарання обходилася. Ось пам'ятаю, залiзли на кухню i тишком-нишком варення з'їли, а звалили на щура. Три днi животом мучилися, але нiхто не зiзнався. А як ми мрiяли, що коли виростимо дорослими дiвами, то робитимемо що захочемо.
  - Так... - Я посмiхнувся. - То ще й крали у родичiв? Приємне дитинство. Чудовi дитячi спогади. I ти мене шкодуєш, що обдiлений романтикою юностi? Вибач-посунься.
  - У тебе цього немає. - Образилася Светка i попрямувала швидше, спритно продираючись крiзь кущi. - Ми були веселими, дурними дiтьми i жили без дорослих турбот, де нескiнченнi трудовi обов'язки та нудний обов'язок перед племенем. Щасливi, тому що життя попереду. Так, могли балуватися, знаючи, що покарають, але й пошкодують. Все малювалось у рожевому свiтлi, а тепер? Безпросвiтна сувора дiйснiсть.
  - У цьому ти маєш рацiю. - Погодився i замовк, намагаючись уявити якою б дитиною було дитинство. Без життєвого досвiду i уявляти важко, чого немає в принципi. Але пiдемо iншим шляхом. Звивистим. Всi Свiткiнi спогади пов'язанi з сильними вiдчуттями, а щоб запам'ятати, як було добре, треба неодмiнно порiвняти з поганим. Спробував солодке - отримай гiрке. Життєрадiсно нагадив ближньому - отримай заслужений урок. Чорне - бiле, чергується. Було погано в каструлi - вилiз, стало чудово. Почекай, любий товаришу. Дитинство - початок дороги. Коли починається? Коли став мати пам'ять i розум? Якщо йти прямою, то в мене теж було дитинство. Ура. Розiбралися.
  Ми йшли i йшли, продираючись крiзь лiс, невiдомо куди, йдучи вiд погонi. Думки плутанiше, ноги ледве пiднiмаються, а невтомна начальниця крокує та крокує. Не витримав i вирiшив зчинити бунт на кораблi.
  - Свiтло, я остаточно втомився. Ще трохи i впаду як загнаний кiнь. Пристрелиш, щоб не мучився?
  - Терпи, трохи лишилося. - кинула через плече начальниця.
  - Небагато залишилося до передчасної смертi? - уточнив фразу, i спробував саркастично розсмiятися. - Ха-ха...
  Вийшло непереконливо, але Свiтлана пiшла тихiше, даючи можливiсть продовжити муки. Сонячне коло опустилося нижче i в лiсi почали згущуватися сутiнки.
   Вийшли на чергову галявину i начальниця уважно оглянув мiсце, схвально кивнула.
  - Привал. Хлопчики лiворуч, дiвчата праворуч. Справляємо потребу i збираємо хмиз для багаття. Є питання?
  - Ура, перекур. - Видавив крiзь зуби i не мудруючи лукаво, примостився бiля найближчої ялинки. Солоним потiм, вся рiдина з тiла не вийшла, i що могли, тим рясно зрошили. Як казав, дорогий Кузя - схвалюємо та удобрюємо. Замотавши вiдросток халстухом, почав збирати сухi гiлки для багаття. За кущами несподiвано верещала Свєтка i тихо вилаялася.
  - Свiтлано, що трапилося? - Стривожився я, хапаючи товстий сук iз землi i приготувавшись дорожче продати життя. Гудзикiв за п'ятдесят-шiстдесят, бiльше не подадуть. - Ти жива?
  - Жива, жива. - З-за кущiв з'явилася розсерджена начальниця, потираючи ногу трохи нижче за спину. - вжалилася про кропиву. Чого стовпом вартий? Збирай далi хмиз i гiлки для пiдстилки. Щастить же деяким...
  - В якому сенсi? - Вкотре не зрозумiв гумору начальства. Так, ось такий тупий i непередбачуваний, буваю часом, за неправильно поставленого питання. Простiше панове, простiше.
   -- Неважливо.
  - Зрозумiв, заткнувся. - Потрапляти пiд гарячу руку начальства - бажання немає. Щось, а деякi висновки робимо самостiйно. Два рази на одну купку лайна, намагаємось не наступати. При можливостi.
  Гiрка дров росла, лежанка для сну м'якша i бiльша, темрява згущувалась i ставало незатишно. Досвiд ночiвлi просто неба є, але нам би будиночок у селi, на затишне лiжко, з великим бутербродом i склянкою чаю. Включити телевiзор i бездумно клацаючи кнопками пульта, насолоджуватися байдикуванням. Як мало треба для щастя, але як багато, для цього доводиться ворушиться... Тьху ти знову понесло в iнший степ. Спокiйнiше Вася, спокiйнiше, не шизофренi, дах з'їде.
  Спалахнув слабкий вогник, затрiщали сухi гiлки. Стало приємнiше, але до iдеалу далеко. Тепер би ситна вечеря i спати. Свєтка вкотре заспокоїлася i присiвши поруч iз багаттям, дiстала з-за пазухи кiлька грибiв. Неквапливо нанизавши на тонку гiлку, пiднесла до вогню. Запахло їжею. Проковтнувши слину, присiв поруч, але жебракувати не став. Будемо благородно терпiти та нести гiрку частку. Дочекавшись, коли гриби засмажать, Свiтлана простягла менi гiлку.
   - Частуйся.
   - Дякую, не голодний.
  - Перестань, не виробляйся, їж. Я ж бачу.
  - Чесно кажу, не буду. - Прийнявши незалежний вигляд, байдуже вiдвернувся убiк. - Сама їж.
  - Васю, не дiставай. - Начальниця насильно вставила в руку, гiлку зi смаженими грибами. - їж кажу. Завтра чекає важкий день.
  - Ну i що? Чи нам звикати до позбавлення долi? - спробував повернути гриби, але Свiтка, вiдсунулась. - Добре, давай вчинимо справедливо. Навпiл? Або викину в багаття.
  - Ох, i впертий. - зiтхнула Свiтлана, але кивнувши головою, погодилася. - Дiлимо за справедливiстю.
  Роздiлили гриби навпiл i не поспiшаючи заходилися їсти. Вечеря на один зуб, але краще щось, нiж нiчого.
  - Збреши що не будь. - несподiвано попросила Свiтлана.
  - Навiщо? - здивувався проханню начальства.
  - Час пролетить швидше. Все одно поки що спати не хочеться. У тебе добре язик пiдвiшений, говориш не замислюючись.
  - Це ми можемо. - погодився з несподiваним висновком Свiтлани. - Мовою працювати - не мiшки тягати. А пам'ятаєш вдень, у друзi напрошувався? Ти на запитання i не вiдповiла, дружитимеш чи нi?
  - Бачиш, Вася, дружба - це щось таке, що не пiддається розуму. Як можна примусово дружити, якщо до людини не лежить душа? Рiзнi ми з тобою...
  - Ну, що рiзнi дуже i чудово. Протилежностi притягуються. У мене однi позитивнi якостi характеру, у тебе iншi. Буде про що говорити, про що мрiяти. - насторожено уточнив. - Чи гидкий, як мущинка? На друга не потягну? Душа не лежить?
  - Та нi. - Свiтлана знизала плечима. - Нiби нiчого не буваєш. Часом. Не злий, не шкiдливий, але...
  - Так у чому ж справа? - Не зрозумiв я. - Ти менi теж подобаєшся. Ви обоє подобаєтесь. I Кузя, балбес i ти - розумна, справедлива, строга, але добра. Ми один одного чудово доповнюємо. Чи пiд дружбою щось iнше маєш на увазi?
  - А що мати на увазi? Дружба - це все. Хлiб, горе та радiсть навпiл. За життям завжди разом. Нiколи не зраджувати, не обманювати, не кидати у важку хвилину. Вмiти прощати... Важко.
  - Чому важко? - Не погодився я з начальством. - Дружба в моєму поняттi дуже легка рiч. Взаємомовиручка, вiрне плече друга завжди пiд рукою, поруч. I поговорити, та постраждати за компанiю. Тобi, можливо, нелегко пiсля зради, а в мене на свiтi нiкого немає. Один. Тiльки ви двоє. Та якби не ви, то не знаю, як би жив. Дик, з горя повiсився. Iсную у свiтi недовго i пам'ять дивна, заплутана, але iнодi розумiю одне. Люди повиннi мати, крiм родичiв, вiрних друзiв. Тодi щастя i життя буде повноцiнним, веселим. Чи не хочеш дружити зi мною, бо iнший? Через нього? Через рудимент? Але я тут не до чого, таким створили.
   - Ну... - зам'ялася Свiтлана.
  - Вважаєш виродком, чи справдi вiриш у безглузду приказку? Друзi не трахкають? Ну i що? Ми ж не знаємо з тобою, що батьки мали на увазi пiд словом? До речi, як на мене, дiви теж дивнi iстоти.
  - Чому? - образилася Свiтлана. - На себе глянь.
  - Це й мав на увазi. - квапливо погодився, намагаючись донести думку до Свєтки. - На мiй мущинський погляд дивнi. Груди вiд чогось великi. До чого? Навiщо? Вiї довгi, шкiра гладка... Я розумiю, дiви не виннi, так створила природа, на вiдмiну вiд мене, звареного в каструлi. Але питання є.
  - Правильно сказав. Нас створила мати-природа, а вона все живе робить гармонiйним та доцiльним. Ми сама досконалiсть, а ти? Волосатий, бородатий i таке iнше... Ноги кривi та вуха стирчать.
  - Ми переходимо зокрема i особистостi, йдучи убiк вiд розмови. Я не про це хотiв сказати. Про дружбу. Або у дружбi має значення зовнiшнiсть?
  - Нi звичайно. - погодилася Свiтлана. - У дружбi головне не довгi ноги i гарненька фiзiономiя, а поряднiсть, терпiння, чуйнiсть, вiрнiсть...
  - Во-во, душевнi якостi. Зовнiшнiсть - не головне i невеликi фiзiологiчнi вiдмiнностi, немає непереборних перешкод для дружби. Правильно говорю?
  - Загалом i загалом - так. - трохи подумавши, погодилася Свiтлана. - Чесно кажучи, я теж, до вас звикла. Ви дивнi, але веселi.
  - Згоден, не скучиш. - Зiтхнувши, завадив гiлкою вугiлля багаття. - Жаль, що пасинок зник, але ми його неодмiнно знайдемо. Альтернативи нема. Якщо херболайниця вкрала, далеко не вискаче. Неодмiнно повернеться додому, аби не розминуться дорогою.
  - Нiкуди не дiнеться. - Свiтлана зам'ялася, але продовжила. - Чуєш Вась, а пам'ятаєш, коли крутилися на лежанцi у науковому експериментi, на мене не образився? Ну, коли руку мало не зламала?
  - За що Свiтлана? Якi образи? В одному досвiдi брали участь. - Теж знiяковiв, але вiд iнших спогадiв. - Чи можна вiдверте питання? Я справдi дуже смердючий? Дивним запахом несе?
  -- Вже немає. Звикла. Тiльки колючий i це... хвилювало.
  - Так, так, ти теж хвилювала, але довкола стiльки народу i дивляться уважно, з цiкавiстю. Начебто в порнографiчному фiльмi брав участь або виступав пiддослiдним кроликом на хiрургiчному столi.
   -- Де де?
  - Неважливо. - вiдмахнувся рукою. - Не звертай уваги. Це випадковi знання прут, для зв'язування слiв. Сенсу не розумiю, але красиво. А коли обiймалися, помiтив дивну рiч - дуже зручно з дiвами переплiтатися обiймами.
  - Так? - Свiтлана задоволено хмикнула. - Тодi я зiзнаюся. Часом було непогано, але шаркотiти одне про одного бiльше не хочу. Тiло свербить.
  - Однозначно погоджуюся. Мабуть, спiльнi предки, не шаркотiли один про одного, а швидше за все переплiталися в мiцних обiймах. Але питання - навiщо? Викликали взаємне почуття - кохання?
  - Нi нi. Не згодна. Нам же Флора Гербарiївна пояснювала, що кохання, швидше за все, загадковi лiки, або заразна хвороба. Зовнi в органiзм надходить, а не всерединi. Мабуть, предки грiлися, або прийнявши любовнi лiки, лягали разом, для стимуляцiї пристрастi.
  - Можливi права. - Замислено простягнув я, перешкодивши вугiлля в згасаючому багаттi. - Але якщо взяти до уваги людськi форми, не лише для цього. Згоден, мене створили в каструлi i можливо справдi виродок зi своїм вiдростком, але скажи будь ласка, навiщо дiвам груди? Для краси не рахується.
   -- Тодi не знаю.
  - А я знаю. Стародавнiм принцам дуже подобалися ваше еэ... - Показав що саме i несмiливо додав. - Груди. Щиро кажучи, як i менi...
  - Ну i що? - Свiтла, пропустила повз вуха, сором'язливi визнання, зайнята проблемами стародавнього свiту.
  - Мущини любили тих дiв, у яких вона була, а безгрудих iгнорували. - висунула версiю пам'ять. - вступав у дiю жорстокий закон природного вiдбору. Природа виводила тип дiв, у яких груди є.
  - Ага, тодi навiщо вiдросток? - засумнiвалася Свiтлана. - Чесно кажучи, дивитись на нього, особливої радостi не вiдчуваю. Дивнi уподобання у прабабусь.
  - Згоден. Естетики замало. Напевно, у стародавнiх мущин його не було.
  - А Флора Гербарiївна казала, що були. Але навiщо?
  - Тодi як вiдмiтна ознака. - блиснув думкою. - Чи мав принц чимось вiдрiзнятися вiд дiви? Той самий закон природного вiдбору розвiв мущинку та жiнку по рiзнi боки барикад еволюцiї. У вас груди, у нас - рудимент. Вам одне, нам зовсiм iнше. На пташок звертала увагу? Пiвнi як рiзнокольоровi папуги, iншi сiренькi i непоказнi, а вигляд один - курячий. Навiщо пiвню яскраве пiр'я? Що б iз куркою не переплутали. Так i ми - мущинки, маємо всяку фiгню, на вiдмiну вiд дiв. Без вiдмiнностей фiзичних, чим видiлялися б? А потiм, коли потреба вiдпала в мущинках природним чином, вони зникли з землi. Як бiлi носороги, чи єдинороги.
  - Можливо ти правий. - Свiтлана поправила зачiску i безневинно запропонувала. - Слухай, Васю, давай випробуваємо любовну монетку?
   - У в'язницi не вiдiбрали?
  - Не дiждуться. Я пiдозрюю, що селянка банально обдурила, видавши за кохання грошi, але раптом не жартує? Якщо правда, то й експедицiя кiнець. Залишиться Кузю знайти i назад у село. Як думка?
  - Здорова. Але як використати?
  - Ляжемо спати i покладемо монетку поруч, якщо подiє, то все дiзнаємося, вiдчуємо i вiдчуємо, а нi, отже, не доля. Ходiмо шукати далi.
  - Згоден. Прямо зараз i почнемо. Хто лягає праворуч?
  -- Яка рiзниця? Я лягаю ближче до вогнища, а ти за мною. Митися та роздягатися.
  Остання фраза мiстила бiльше гумору, нiж вiдповiдала гiркiй дiйсностi. Що роздягати? На менi - халстух, на дiвi - погане плаття. Але iдея iз санiтарною гiгiєною має сенс. Звинувативши у неприємному запаху, дiви створили у душi комплекс неповноцiнностi. Що цiкаво - повiрив чужим вигадкам, а не власним органам почуттiв. Так, не вiдчуваю неприємного запаху, вiд себе гарного. Нюхайте хоч десь - не амброзiя, але жити можна. Пiднявши руку, самовiддано принюхався до пахви. М-да... Термiново в лазню.
  Висловлю вголос неприємну думку. Найгiрша iстота на землi - ми. Не радiйте тiтоньки - i ви теж. Кiшка бiгала цiлий день смiтником, прийшла додому облизалася - вовна чиста, гарна на руки господаревi. Мур мур. Кiнь скакав-скакав, орав-орав, ледве повернувся в стайню, пожував сiна, води випив. Зауважте копита перед їжею не мив, хвiст не пiдмивав, а вранцi пахне приємно. Кого з тварин не торкнися, всi не миються, лише деякi облизуються перед полюванням.
  А челев'як? Два днi без душа - ближче нiж на метр не пiдiйдеш, п'ять дiб без води - з кiмнати хоч святих виноси. Чим бiльше миємося - тим швидше мажемося i противно пахнемо. Та свинка, якби вiд мух не рятувалася в лайнi та брудi, то в десять разiв приємнiше пахла. А чому? Ми - лисi, безшерстi i безупинно потiємо. Вiд будь-якої роботи потiєм, вiд знiяковiлостi, вiд сорому, а вiд страху - пробиває холодний пiт. Ведемо нездоровий спосiб життя i видiляємо всяку гидоту. Але мало того, щоб приховати природний запах, бризкаємося дезадорантами, парфумами, одеколонами. Маскуємося. А бiднi тварини вiд нас у розсипну, втечею рятуються. Зайде товстий, сальний громадянин в автобус, упрiв, спiтнiв, а для лакування, зверху Шипром облився. Все - повна труба. Газова атака
  Пропоную варiант - взагалi не митися. Але всiм нiколи i не разу в життi. Пахнути огидно всiм одночасно! Влаштуємо рiвноправнiсть за смородом! Замiнити диктатуру парфумерiї, демократiї сморiд! Духи - на смiтник! Одеколон - випити на фуршетi! Дезадорантом - травити тарганiв та клопiв!
  Яка настане економiя, гармонiя та доброта. Збережемо чисту воду нащадкам, не отруїмо рiчки хiмiєю. Якщо всi однаково погано пахнуть, то немає i дискримiнацiї за запахом. Усi рiвнi та всi щасливi. Та монголи пiвсвiту завоювали без душа, ванни та лазнi. А англiйцi та iспанцi милися двiчi в життi, при народженнi, та смертi i нiчого - iмперiї створювали не гiрше нiж у Македонського. Народну прикмету блюли - успiх не змивали. А як митись почали - так i змили начисто. Ще кiлька столiть пiд душем i в бiде, - всiм алес, не буде європейської цивiлiзацiї, все змиється в каналiзацiйну трубу.
  Коли бруду багато, вона має властивiсть сама вiдпадати з тiла, сiрою скоринкою. Волоссям не рiзницi, який шампунь - їхня справа безперервно рости i зачiску тримати, а з лупою, або без, їм по барабану. Є невелика проблема - шкiрнi хвороби та паразити, але й тут знайдемо нетрадицiйний вихiд. Заганяти перiодично народ у газовi камери для дезактивацiї. Воша не людина - iстота нiжна, вiд штучної хiмiї самостiйно здохне. А шкiрнi хвороби лiкувати гiрчичниками та ультрафiолетом. Iнодi допомагає.
  Є мiнус - у будь-якому разi речi прати доведеться, iнакше тканина починає вiд бруду ламатися, на дрiбнi шматки. Не вiрите? А ви шкарпетки з трусами тиждень не знiмайте i результату на обличчя. Залишаться однi гумки, та розгнiванi сусiди по кiмнатi нерви витреплють. Якщо залишаться живими. Амiнь.
  У найближчому струмку, вiдтерся пiском до скрипу i виправся. Халтсух заблищав, як новий, пiр'я на птаху заблищало пiд мiсячним свiтлом. На ранок обов'язково висохне. За кущами хтось зловiсно проухав. Напевно дрiбна, ганебна тварюка, але користується гад темрявою i вiд страху, лякає чесний народ. Випробовувати долю не станемо, а швидше до вогнища, тепла та свiтла. Свiтланi. Настрiй зненацька пiднявся. Не лукавитимемо, дуже хочеться знову брати участь в експериментi.
  Начальниця ще не повернулася iз водних процедур. Не чекаючи команди, зайняв мiсце на оберемку трави. Добре... тепло... Хмари розiйшлися, вiдкриваючи бездонне нiчне небо, усипане яскравими цятками. Кажуть - зiрки, але менi здається чергова брехня. Хто над нами нагору ногами? Мухи. Сидять величезнi на стелi неба i моргають своїми очима на всi боки. Чекають. Чого чекають сказати не можу, не знаю, але коли одного разу спустяться вниз, усiм настане повна хана. Зжеруть iз тельбухами...
  Чи не романтична версiя. Висунемо iншу. Там на верху сидять брати по розуму i як я, грiються бiля вогнища, чекаючи кохання... Гарно, але чому не падають униз? А раптом наш свiт догори дригом, i для них, ми є загадковим непорозумiнням? Сидить антипод i чухає хаостух на животi. Що ж ти Вася не падаєш до мене? Ми б з тобою поговорили за життя, подiлилися досвiдом, враженнями, обговорили нашi Свiтло, прийняли на груди лiки...
  Дурень Пегас, менi б його крила, та силу, став би я тягати з мiсце на мiсце нiкчемних челев'якiв? Самi повзить, якщо вийде. Подолайте кручi, прямуйте вгору, як альпiнiсти. Чим крутiше круче, тим славнiша слава...
  Розбiгся б i пiднявся все вище i вище, далi i далi. Внизу залишилися гори та хмари, попереду сонце та зiрки. Через немогу, через бiль i страх до невiдомого, неминучого. Вийде - долетимо, не вийде - не доля, але хоч зiгрiлися. I впадемо на дно найглибшої криницi, найглибшої ущелини. Я сказав. Вах.
  Вночi хтось уперто штовхався i брикався, але сил розплющити очi не вистачило. Я щось обiцяв, але що й кому? Нiсенiтниця завтра з ранку розберемося... На чому ми зупинилися? Ах, так, ми летимо вгору, ширяємо над Парижем... Я велика плоска фанера...
  
   ГЛАВА 1.
  -- Вiтання! Шеф ще не з'являвся?
  - Де тебе чорти носять? З ранку шукає, вже двiчi дзвонив.
  - Блiн i запiзнитися трохи не можна. Я винний, що на вулицях вiчнi автомобiльнi пробки?
  - Та в тебе завжди пробки. Марш до директора, на килим.
   - Не навчиш, як правильно розслаблятися та отримувати задоволення, без вазелiну?
   - Поговори ще, гуморист, останньої радостi позбавлю.
   - Який?
   - Премiї.
   - Зрозумiв, бiжу...
  
   - Жменьку сушених поганок, жаби iкру плодючостi, воронячих потрохiв для розуму, щурiв хитрощiв.
   - I трохи собачої вовни для волохатостi!
  - Нехай мерзне голим. Додатковий стимул до життя не завадить. Сумiсний орган розмноження з сечоводом.
   - Бабуся, але це бридко i некрасиво!
  - Зате зручно та практично. Що б не весь час розмножувалося, i iнодi дотримувалося санiтарної гiгiєни. Не збивайте з думки. Ще щось хотiла покласти, не пам'ятаю... Ми його солили?
   - I двi жменьки цукру кинули.
  - Тодi все. Ене - бене - раба. Бдинс, екс, пекс, секс. Амур-Шура! Три рази тьху - тьху-тьху! Тепер прикрити кришкою i нехай томиться чотири днi. Не забудь акуратно помiшувати кожнi шiсть карадумiв.
  - Дякую бабусю! Тепер моє домашнє завдання буде найкращим у класi.
  
  Затекло i онiмiло тiло, вiд спеки кидало в пiт. Знизу вiдчайдушно припiкало, а вузенька щiлина не давала зiтхнути на повнi груди свiжого повiтря. За якi грiхи помiстили в пекло, якщо ледве народжуся? Ще одна реiнкорнацiя? I була нiч, i був ранок, але коли ж настане час розкидати камiння? Якi великi думки лiзуть вiд туги. Що це за камiнь? де той час i чому треба розкидати будiвельнi матерiали?
  Вода википiла, стало нестерпно терпiти. Навiщо народили, якщо зараз засмажуся? Все все! Термiново вибираємось самостiйно. Ми народженi, щоб казку зробити буллю! Упершись верхньою точкою в кришку, напружив слабенькi сили i спробував пiдвестися. Щiлина стала ширшою. Дайте ковток свободи сволоти! Ех, палице, охнемо! Ще ухнем, сама пiде, гадина. Кришка зiсковзнула з каструлi i не гаючи часу, квапливо вискочив назовнi, оглядаючись на всi боки. Так ось, який ти рай...
  Зовнi прохолоднiше, нiж усерединi - це добре, але нижнi кiнцiвки припiкає - це погано. Стоїмо на плитi величезної грубки. Не пекти, а домна мiдеплавильного заводу. Пiдбiг до краю плити. Ого-го, десь унизу чорнiла земля. Без мотузки та парашута не спуститися. Як же занесло на пiч i чому думаю незрозумiлими словами? На краю стояти терпимо. Кiнцiвки не палить... Те, що знизу, ходильнi кiнцiвки, худенькi i волохати... Псевдоподiї з бокiв - хапалки. А верх? Обережно поторкався. Волосата, спереду носата й зубата... Кругла... Нею легко їсти, слухати, нюхати та пiдглядати. Ще вона думає та пам'ятає. Думалка - багатофункцiональний апарат. Треба берегти та плекати. Розiбралися. Тепер залишилося з'ясувати, що за незрозумiла штука мiж нижнiх кiнцiвок сховалася в кучерявiй шерстi. М'яка, млява, без кiсток i повний шкiряний, волохатий мiшок з двома пухлинами .... На нiс несхожа, на хапалку тим бiльше ... Навiщо потрiбна? Сенс її iснування? Недорозвинена кiнцiвка третьої ходилки? Рудимент минулого, потойбiччя? А хто я у минулому життi? Не пам'ятаю. Нiчого не пам'ятаю, нiчого не знаю, нiчого, нiкому не скажу... Вляпався.
  Думаю - отже, iсную. Продовжуємо розвивати думку. Швидше живий, нiж мертвий. Небiжчику не боляче. Труп нежить не страждає. Чорт забирай, звiдки все знаю, але нiчого не пам'ятаю? Воно менi потрiбне? Припиняємо розкидатися думками по асфальту, а тупо оглядаємось на всi боки, аналiзуючи обстановку.
  Чистенько живуть. Убрано, на печеру не схоже. Швидше, гiгантська кухня в панельному, багатоповерховому будинку. Багато. Що для чого - незрозумiло, але сидiв у каструлi. Залiзної. Або тефлонової? Яка рiзниця, головне питання, навiщо всередину посадили? Мiркуємо, мiркуємо. Навiщо кладуть у каструлю курча, чи свиняче реберце? Варити суп. Борщ. Солянку. Стоп. Приїхали до країни Кулiнарiї. З мене хотiли зварити суп? Бульйон?! Холодець?!
  Вiд неприємного знання засмоктало в животi i пiдiгнулися тремтячi ходилки. Живого, гарного, хтось хотiв тривiально зварити та з'їсти на обiд? Чи не випотрошеного, не обскупаного? Жах. Потрапив до людожерiв...
  Якщо потрапив до людожерiв-канiбалiв, тодi все стає по мiсцях. Вони великi, а я маленький, розмiром iз курча. Долю вирiшено та вирок оскарженню не пiдлягає. Лiземо назад у каструлю i приймаємо мученицьку смерть. Вiд людожерiв ще нiхто не уникав. Окрiм Кота в Чоботи. А чому б не припустити, що я з породи котячих? Мур мур. Кис-кись. Вусiв немає i хвоста.
  Еврiка! Все ясно! Я кiт! Тiльки хвiст голий i висить спереду. Бракований кiт - Мутант. Але котiв не варять i не їдять. Не факт. Iталiйцi охоче вживають кiшок у кулiнарiї, пiд спагеттi. Ще китайцi з в'єтнамцями, але товаришi з азiї вiд бiдностi кошатиною захоплюються. Скiльки знань, ще б розумiти змiст думок... Цiни б не було. Цiна, цiною, а змотуватися треба! Карету менi, карету! Пiвцарства за коня! Бiдний Йорiк. Так минає слава мирська. Щось думкою. Остаточний дiагноз - шизофренiя. Думковий пронос. Несе та несе. По хвилях пам'ятi...
  Думай Вася... думай... А чому б i нi? Буду Васею. Кожна мисляча iстота, повинна мати iм'я. Прiзвище. У найгiршому разi - тюремне прiзвисько. Iндивiдуальний Номер платника податкiв - IПН. Навiщо дається iм'я? Що б у безликому отарi, з iншими баранами не переплутали. Вася - iм'я, по батьковi - Iенен. А прiзвище - звiдки з'явився - Каструлiн. Каструлькiн нiжнiший i добрiший. Що за iстота - незрозумiло, але є iм'я - вiдправна точка вiдлiку. Ех, де наша карма не пропадала? Нiде. I зараз не пропаде!
  Десь далеко, пролунали лункi звуки i затремтiла кришка на каструлi, вiд важких крокiв гiганта. Йде кухар перевiрити страву на плитi. Чи готове м'ясо? Чи вперла картопля? Додати лаврового листа, чорного перцю та посолити? Чи не настав час знiмати з плити i розливати суп по тарiлках? Фiгу вам, пане шеф-кухар людожер. Вживайте вегетарiанську їжу, у овочах усi вiтамiни. М'ясо робить ноги!
  Уважно глянув униз. Не так вже й високо. У страху очi великi, а якщо зiстрибнути на ручку, а потiм нижче, то впадемо на пiдлогу, обламавши ходилки, але не думав. Заскрипiла, вiдчиняючись, гiгантськi дверi, час прискорив бiг i втрачати нiчого крiм ланцюгiв. Нехай не пролетарi... але пролiтати над пiдлогою - легко.
  Рiшуче видихнув i кинувся вниз, намагаючись потрапити ходилками на вузький виступ. Вийшло! Тепер далi та нижче. Ще один стрибок униз i ще... З останнього уступу зiрвався i полетiв перекидаючись як лист, на землю... Прощавай мамо люба, син ледь народившись, помер героєм, не дозволивши себе з'їсти!
  Голова встромилась у щось м'яке, але колюче. З м'якою посадкою, ваших батарейок. Скотився вниз i схопився на ноги. Дверi вiдчинилися, з'явилася величезна нога монстра. Озирнувся на всi боки i помiтивши щiлину в стiнi, метнувся в темряву, покладаючись на удачу. Успiх не змiнив. Чудовисько не помiтило i пiдiйшло до плити. У просторiй щiлинi було темно i запорошено. Дуже захотiлося чхнути, але видавати звуком не можна. Почують, зловлять i засунуть назад у каструлю. Не для того народився, щоб безславно загинути в чужому шлунку. Затиснув хваталками, дихалку та сопiлку, затримуючи нервове дихання.
  Брукнула каструля i пролунало гучне, огидне виття, що закладає вуха i тремтiнням волохатої шевелюри. Пил у щiлинi пiднявся вгору. Буду брудний та антисанiтарний. Покриюся шкiдливими мiкробами i важко захворiю на дизентерiю.
  - Бабуся! Її немає! Домашнє завдання втекло-о-о....!!!!!
  Поки людожера розкривши репетування - пронизливо кричало, вiд душi чхнув i витягнувши хапалки, побрiв углиб щiлини. Тунель йшов у глибину. Ксенофобiя стиснула серце i гулко застукала в скронях. З вогню та в полум'я. По ходилках потягло холодом. Протяг. Десь попереду свобода, рiвнiсть та братерство.
  - Як втекло? - обурився пронизливий, старечий голос, ще неприємнiший, противнiший i верескливiший. - Не може бути. Кришкою закривала?
   - Ко-нiч-но... Тепер у мене буде двiйка-а-а-а.
  - Не засмучуйся внучечка. Якщо не википiло, далеко не могло пiти. Подивися пiд плитою.
  Зашарiло, пiднявся вiтер. Кинувся вперед, стрiмголов. Ззаду щось гуркотiло i свiтло померкло.
  - Нiчого не видно!! - крикнула чудовисько в спину. Порив вiтру, як вибухова хвиля вдарив по тiлу, кидаючи ниць на пiдлогу. Та я на один ваш корiнний зубок, навiщо пристаєте до дитини? Карiєсу не боїтеся?
  - На, вiзьми сiрники. - Алес, ще секунда i таємний притулок, накриється великим мiдним тазом. Рванемо як стаєр i спринтер. Якщо є протяг, є вихiд. Якщо щось входить, має виходити. Закон природи не порушиш. Це вам не чорнi дiрки космосу.
  Схопився на ходилки i витягнувши хапалки вперед, рвонув у темряву. Недосконалий дiстався органiзм. Незграбний. На чотирьох кiнцiвках бiгати легше. А глядалки? Елементарно не бачать у темрявi. Як прожити без iнфрачервоного зору? Нюх слабкий, слух - на межi глухоти. Ехолокатора немає, радiопеленгатора. Куди годитися? Нiкуди. Попереду з'явилася сiра, блiда пляма свiтла, що збiльшувалася з кожним стрибком. Запасний вихiд! Ззаду пролунав трiск iскри i спалахнуло яскраве свiтло, розсiюючи темряву. Погано товаришi людожери миють пiд меблями пiдлогу, неакуратно. Величезнi засохлi крихти хлiба, кiстки невiдомих тварин, якi стали жертвою людожерiв.
  - Тут воно, тут! Стiй гадина! Ципа-ципа! Бабуся! Воно тiкає!
  - Ганчiркою її! Ганчiркою накривай!
  - А не вкусить? Чи не отруйне?
  - Цукор додавали - значить нi! Лови швидше, там псикська норка! Пiде, не зловимо!
  - Кись, кись! - Позаду як гiгантська анаконда, зашурхотiла рука людожера, намагаючись схопити у величезний кулак. - Стiй, дурню, я тебе не ображу! Хочеш бублик? Дожди гадина!
  Тримай кишеню ширше! Нехай зжере невiдомий Псикс, але на обiд не вiддамся! Чао крихти! Бай-бай! Пляма наблизилась i спiткнувшись об капелюшок цвяха, розмiром з люк каналiзацiйного колодязя, вилетiв iз притулку людожера. Прощайте канiбали, привiт невiдомiсть.
   - Втекло.
  - Не хвилюйся онучко, я зварю нове домашнє завдання. Час ще є, а щоб нова Воно, не втекло, ми її посадимо в скороварку.
   Дякую на доброму словi.
  
  Першої небезпеки позбулися, наступнi неприємностi зустрiнемо мордою обличчя i мiцними зубами. Псик повинен бути дрiбним, як я. На боцi звiра - невiдомо що, на моїй - природний кмiтливiсть, iнтелект, плюс швидкi ходилки. Втiкати вiд проблем - досвiд маємо.
  Пляма свiтла голубiла, протяг посилився до штормового вiтру. Наскрiзний вихiд. Блакитний колiр - свiтло надiї та чистоти. Жовтий - увага, червоний - небезпека, а зелений - грiнпiсс. Ось як...
  Пiсля темряви дивачки заволокло солоною вологою. Вiдчайдушно протираючи, дiстався краю, тримаючись за стiнку. Норка привела до краю бездонної прiрви. Вгорi прозоре небо, а десь унизу - далека, далека земля. На горизонтi - крутi гiрськi кручi, зi слiпуче бiлими вершинами. Казбек. Хорошi цигарки.
  До речi, не обов'язково. Пам'ять послужливо пiдказала - Альпи, Пiреннеї, Гiмалаї, Анди. Джумалунгма - найвища гора у свiтi. Влаштовувало все, окрiм Кавказького Хребта. Чому? А чорт його знає. Щось там живе страшне, могутнє, мстиве та численне. Родичi за розумом та кров'ю?
  Назад не можна - зжеруть людожери, вперед - немає можливостi, i на протягу холодно. Голi ми, лисi. Мерзне все, що стирчить. I рудимент мерзне - сечi немає. Прикрив хапалками i стиснувся в грудочку. Стало теплiше, але якщо не прийму швидке рiшення, то простирадло, захворiю i помру. Померти - як потрапити до каструлi, тiльки навпаки.
  Ще раз пiдiйшов до краю нiрки i подивився вниз. Якщо опускатися обережно, хапаючись за трiщини i камiнцi, то спуститися шанс iснує. Ех, нам би альпiнiстське спорядження, мотузки, черевики. Будь що буде. Унизу життя, цивiлiзацiя. Там тепло, там яблука. I повернувшись задом до блискучих вершин, почав повiльно спускатися вниз. Розум тремтiв, уявляючи наслiдки, але воля до життя радила - не дивись униз, не поспiшай i якщо не замерзнеш у бурульку, то знайдеш iншу смерть. Швидку. Ха-ха, як весело.
  Ходилку акуратно сюди, хапалкою тримаємось за туди, який холодний камiнь. Бр-р-р... Ще раз, ще два... Гину молодим... Не пристосований органiзм, задкує задом. Немає там додаткових хапалок, ходилок, глядалок. Я пристосований йти тiльки вперед та вгору! Народжений йти носом уперед, а не задкувати назад. Ми не рак, нас не рак!
  Раптом стало темно, просвистiв вiтер i щось упало зверху, мiцно обхопило тiло, впиваючись до болю, життєрадiсно заржало, каркнуло, довбало по темi i користуючись тимчасовим помутнiнням розуму вiдiрвало вiд крутої стiни i потягло вгору. Спiймали...
  
   РОЗДIЛ 2.
   - Навiщо шеф викликав?
  - Нiби не знаєш, навiщо начальство викликає? Безкоштовної роботи пiдкинули. Щастить як утопленику.
   - Все будемо там.
  
  Свистiло повiтря у вухах, хворiли боки i ледве розплющивши дивалки, тут же зачинив назад. Ситуацiя гiрша, нiж ранiше. Несуть як барана повiтрям у чужих хваталках, гори внизу, щастя немає, невдале мить i здоров'я нiчого очiкувати. Набравшись духу, знову вiдкрив глядалки. Кидати на землю не хотiли, вирiшили почекати до м'якої посадки та з'їсти на мiсцi? Знайшли булочку з родзинками. Ковбасу Лiкарську. Перевiв погляд на викрадача i спробував докiрливим поглядом пробудити у викрадачi милосердя. Стерв'ятник натужно оскалив зуби, скосивши фiолетове око.
   - Не крутись челев'як.
   - Але менi боляче!
  - Телпi. Думаєш менi легко робити тебе копитами? Глинешся на скелi, кiсток не збiлiш.
   - А куди ви мене несете?
   - Додому.
   - Навiщо?
  - Багато знатимеш, коли зробишся. Iго-го! Роблю клутий вилаж, дiлись клепче челевяк, входимо в висхiдний потiк!
  Довелося прислухатися до поради стерв'ятника i закривши глядалки, мiцнiше вчепитися в лапу невiдомого звiра. Затрясло на повiтряних ямах, i нутрощi пiдступили до думки. I лiтати не вмiємо. Народжений бiгати - лiтати не може. Чи не наша стихiя. Через деякий час стало легше. Звик. Нехай немає махалок, як у тварини, але переносити неприємностi органiзм умiє. Коли не будь, нащадки досягнуть високого неба, i побачать, як я, що земля плоска...
   - А ви мене хочете з'їсти?
  - Ти що дулак? Пегаси м'ясом не харчуються. Ми вегеталiанцi.
  - Аааа ясно. - замислено погодився я, хоч чесно кажучи, не зрозумiв зв'язку. Якщо зжерти вiдразу не хочуть, то на фiга потрiбний? Але на душi вiдлягло. Крикнув угору. - Довго ще мучитися?
  - Пiдлiтаємо. Заходжу на посадку.
   Затрясло сильнiше i пробiгши кiлька метрiв на заднiх копитах, Пегас стомлено зупинився, важко дихаючи, як загнаний кiнь.
  - Ну i важкий ти челев'як. Ледве допiла до гнiзда. Вiдчiпляйся. Плiлетiли. - Тварина розтиснула копита i я впав на землю. Вибравшись з-пiд черева летуна, став на ноги i уважно озирнувся на всi боки, вивчаючи обстановку i викрадача. Навколо стирчали вершини гiр, ми на однiй iз них. Маленький майданчик з купою трави посерединi. Вiдкрита протягами вершина. Холодина, вiтер до кiсток пробирає. Як тут жити? Буланий Пегас склав бiлi крила на спину i пiдiйшовши до трави, залiз на купу бiлого круглого камiння. Лiтнiй крилатий кляч, з благородною сивиною в рiдкiй гривi, але очi розумнi-розумнi...
  - Плiсай лядом. У копитах плавди немає людини.
  - Спасибi. - скромно присiв поряд, притискаючись до теплого боку Пегаса. - До речi, чому ви мене називаєте хробаком? Мiж iншим, я Вася. Василь Iєновiч Кастрюлькiн.
   - Сам плидумав?
   - А то!
  - Значить точно челев'як. Всi челев'яки лисi, голi, i люблять самi собi, та длуг длугу, прiзвиська плидумувати. Не можуть жити без iменi. Самоопледеляя в дешевому автолiтетi. Їсти хочеш?
   -- А як це?
  - Голова клужитися? Внутлi смокче? - прислухався до нутрощiв. Смоктало i бурчало, нiби всерединi сидiв протяг i гуляв кругами по тiлу шукаючи вихiд.
   - Смокче.
  - Тодi пригощайся. - Пегас мотнув мордою на пiдстилку. - Вибач, кломi сталого сiна нiчого немає. Ось яйця висидимо, вниз злiтаємо, потрапимо на свiжiй тлавцi. Ласкавай челев'як.
  - Що розповiдати? - не зрозумiв питання, засовуючи в жуйку пучок трави. Засохла трава пахла Пегасом i кололася всерединi жуйки. А на смак... бр-р-р-р... Скривившись вiд гидливостi, виплюнув траву на землю. - Тьху! Ну i гидота. Як ви її жуєте? Отрута.
  - Жуємо-живемо, не скаржимося. - Пегас злизнув iз землi пожовану траву i блаженно закотив очi пiд небо. - Я ж говолю - вегеталiанцi. Жуйнi - палнокопитнi. Звичайно, треба б харчуватися м'ясом, воно калолiйне i кориснiше. Що б униз злiтати, або попалити безтурботно на небосхилi, стiльки тлави зiжлеш - мало не здасться. Всi зуби зжувала, тому дикцiя погана. Тебе в каструлi робили, чи в духовцi випiкали?
  - У каструлi. Значить, не перший варений?
  - Не-не-е-е-е... - Пегас весело пирхнув нiздрями i оскалив у кiнськiй посмiшцi. - Бабуся з онукою постiйно експелементують. Двоєчники. Хочуть гомонкулусуйку зробити, щоб не блокована була. Адекватна.
   -- Ну i як?
  - Поки не виходить. Хоча... - Пегас нахилив голову, уважно вивчаючи мою анатомiю. - У цей лаз довге вийшло. Глива колотка i впеледi на глудi, мiшечкiв немає. А внизу що за багнюка з хвостом?
  - Де? - простеживши за поглядом Пегаса, знiяковiв i прикрив рудимент хапалкою. - Ах, це. Не знаю ще. Не використовував.
  - У пледючих гумункулосiв цього не було. - замислено констатував Пегас i обурено пирхнув. - Знову бабуся, хвiст не туди плилостила. Чи не заважає ходити? Вiдкусити?
  - Нi. Не треба. - злякано вiдсторонився i знизав плечима. - Нехай iснує. Яким створили, так i житиму-мучитися. А куди невдалi екземпляри дiвають? Викидають на смiтник?
  - Навiщо дослiдницький матерiал керувати зазлом? - здивувався Пегас, поворухнувши вухами. - Дослiджують, плепалилують i облатають у лаботу.
  - Щойно народившись, знову загинути в каструлi? - почухав верхньою хапалкою волохату думку. - Добре, позицiя людожерiв зрозумiла, а тобi я навiщо потрiбний? Врахуй, я нiчого робити не вмiю, тiльки говорити та iнколи думати.
  - Здiбностей за очi. - доброзичливо посмiхнувся Пегас. - Нянькою будеш. Гувелнантка. Поки лiтатиму, ти за дiтьми плiсмотлиш, поколмиш. Давно мрiяв завести слугу, помiчника. - Пегас знову оголив напiвстертi зуби в посмiшцi. - Зля Вася не харчуєшся, до вилуплення яєць, ще товпiти та товпiти. Хочеш натиснути сiна? Так краще пелевується в апендицитi.
  - Спасибi, не треба, гидливий. - вiдсахнувся i щiльнiше притулився до теплої шкiри Пегаса. - А що за яйця?
  - Там дiтки мої. Квiти життя. - гордо вiдповiв Пегас, обережно змiщуючись убiк i оголюючи бiлi круглi брукiвки, пiд черевом. - Плiсол слок мати дiтей. Ось плислухайся. Чуєш, копитами б'ють, на волю плюватися?
  Я притиснувся думкою до яйця i прислухався. Усерединi хтось рiвномiрно бився, бовтався i ледве чутно бурмотiв пiд нiс.
  - Чую. Шумить i бовтається як у каструлi при народженнi. А хто такi - дiтки? Iз чим їх їдять?
  - Квiти життя не їдять, вони для длугого пледна призначенi. - Пегас мрiйливо закотив дивитися пiд вузьке чоло, поворухнув гострими вухами i струснув короткою гривою. - Наше свiтле майбутнє. Несмiливiсть човна. Маленькi Пегаси. Стану постiйний, а дiтки сiно пележуватимуть. Змiна поколiнь. Ми так розмножуємося. Гельмофлодiти. Тiльки улодов багато з'являється. Плиходиться плодити селекцiю та внутрiшньовидовий вiдбол самостiйно. З скелi скидаю.
  - Топити не куштували? - ненав'язливо запропонував сентиментальному Пегасу. - Як слiпих кошенят у ополонцi? А ще краще робити аборт на раннiй стадiї зачаття. Презервативи. Контрацептиви.
   - Саме зрозумiло, що сказало?
  - Нi. - чесно зiзнався Пегасу. - Поки що слiв бiльше, нiж розумiння.
  - Ось за що ви менi нлавiться челев'яки, що несете повну нiсенiтницю, самi того не розумiючи. Життєрадiсно заiржав Пегас, знову забираючись на яйця. - Як хвилястi папужки - пелесмешники. Слова чужi повторюєте - чилiкаєте, без сенсу i полядка. З челевяками не скучиш, поки до тями не прийдете.
  
  Весело i невимушено говорячи про рiзнi луски, провели деякий час безтурботно. Дiзнався про масу цiкавого та корисного. Виявляється, я не черв'як-челев'як, а людина. Сенсу не вловив i рiзницi не зрозумiв, але трохи пишався. Вода буває рiдка, тверда, iнодi газоподiбна. Гори високi, ущелини глибокi. Краще парити у висхiдних потоках повiтря, нiж махати без толку крилами. Хвiст потрiбен, щоб вiд мошкари вiдмахуватися. Копити треба берегти, у них немає правди. В iнших мiсцях правда буває, Пегас особисто перевiряв, а копитах - нi. Сусiди - це тi, хто поруч, а козли, вони i в Африцi козли.
  Потiм Пегаса понесло i вiн почав хвалитися, розповiдаючи про себе коханого. То вiн, як Муза, всiм пiдряд приносить творче натхнення, будучи у снах, то тягає вiдомих людей на гору Парнас за славою, iнодi на гору Олiмп, щоб долучити до сумнiву богiв. Кого вiн за життя не перевозив. Iмена та прiзвища, вiдскакували вiд напiв-стертих зубiв лiтаючого коня, як горох вiд стiни. Царi, царицi, бандити, поп-зiрки, рок-зiрки, президенти, диктатори i далi за списком, проби на пропалених славах нiде ставити. Не врубився, хто, що, почем, але зрозумiв, що попередники i як би їх не назвали - один бiса, знаменитi люди. А Пегас стукав у груди копитом i розмахуючи крилами, що мене мало не здувало зi скелi, з пiною бiля рота доводив особисте значення. Що не будь його, хто б народ тягав на гору? Хто б визначив, що знаменитi? Хто б приносив натхнення? Самi вони нiкчемнi люди - тьху, порожнє мiсце, гер-хер на паличцi. Важливо нiхто i що робить у життi, а як на блюдечку пiдносять захопленiй юрбi чергового героя i долучають до пам'ятникiв. На чужому горбу кататись, справа нехитра, а спробуй самостiйно на гору заберись.
  Звичайно, робота приносить моральне задоволення, Пегасов славлять у вiршах та поемах, пишуть олiєю на картинах, але незаслужено мало. Особистих статуй по всьому свiту раз-два i обчевся, деякi пройдисвiти, гарненькi та хитрi, лiзуть без черги, користуються незаслуженою славою. На кожному календарi морда вiдбита, на дешевiй шоколаднiй обгортцi.
  Пегас ображено поржав, схропнув i капнув солоною сльозою на холодний камiнь, але потiм заспокоївся i дав урочисте слово, що при нагодi вiдвезе мене на Олiмп абсолютно безкоштовно. Якщо заслужу.
  
  Одне з яєць затремтiло i раптово трiснуло. Частина бiлої оболонки спухала, щоб пiд наступним ударом вивалиться назовнi. Пегас скочив на ноги, стовбурчивши крила i хвiст вiд внутрiшнього хвилювання.
  - Почалося! Схожих на мене клинами та молдою - налiво, блокованих - наплаво. Завдання зрозумiло Василь?
  - Базар-вокзал, а де? - почав з'ясовувати сторони свiту, але Пегас сам здогадався про мою слабку компетенцiю в акушерствi.
  - Побачиш-зрозумiєш. Вiдiйди до столону, не мiшайся пiд копитами.
  З першого яйця висунулась мордочка Пегасенка з широко розплющеними очима, сповненими жаху та цiкавостi. Шкаралупа затрiщала i розвалилася на двi частини. Один в один, схожий на дорослого Пегаса, вилитий батько, тiльки в липкiй оболонцi та iншiй мастi. Пегас уважно оглянув дитинча i задоволено фиркнув перенiс на пiдстилку. Закачалося наступне яйце, процес пiшов дружнiшим. Все повторилося, як уперше. Трiск, морда, шкаралупа, що розламується. Задоволений оглядом Пегас поклав наступного поруч iз першим.
  На п'ятому яйцi сталася перша та остання осiчка. З трiснутого яйця висунулась морда несхожа на батькiвську. З кучерями на головi i маленькими верхнiми хапалками, як у мене. Яйце розломилося навпiл. Нижня частина дитинчати не вiдрiзнялася вiд батькiвської, копита, хвiст, але без крил. Дивний гiбрид. Верхня частина вилитий я в молодостi, а нижня - Пегас у старостi. Приїхали. Перший виродок. Пегас прикро зморщився.
  - У сiм'ї не без влади. Вася, кидай його в плопасть.
  - А чому я? - злякано вiдскочив убiк, не бажаючи брати грiх на душу. - Ти його породив, ти й убивай. Батькiвське право священне i перекладається на стороннiх.
  - Навiщо тебе врятували? - Пегас докiрливо подивився менi в очi i сам же пояснив: - Що б був велим помiчником. Так що без дурних лазговолiв про гуманiзм i мовчки виконуй плакати.
  - Але ж вiн живий. - пролепетав я. - Ворушитися...
  - Не вiдволiкайся на дрiбницi, виконуй плiказ, у мене ще плодолжаються човни. Або я тебе самого зi скелi зблiшу.
  - Ми були простими солдатами i чесно виконували свiй обов'язок до кiнця. - Видав чергову сентенцiю, шморгаючи носом вiд холоду. Летiти з високої гори бажання не виникло i долаючи страх, пiдiйшов до виродку i обережно взяв на руки.
  - Тато! - Раптом закричав виродок i мiцно обхопив мене маленькими хапалками за шию. - Ням-ням, тату!
  - Гей, дитино... тато поруч дитинко, я чужий! - Намагаючись вiдiрватися вiд чiпких хваталок пояснив малюковi, але вiн ще мiцнiше обхопив шию i притулившись кучерявою думкою до грудей, пускав щасливi бульки. Я розгублено глянув на Пегаса. - Вiн не вiдпускається...
  - Ну, все, попався. - сумно зiтхнув Пегас. - Тепель у тебе плеснеться жалiсть, почуття обов'язку пелед улодом...
  - Вже прокидається. - погодився я. Вiд дитини йшло тепло, а м'яка, шовковиста шерстка приємно грiла змерзлий органiзм не гiрше за грiлку. Невпевнено запропонував Пегас. - Нехай живе? Сам виховаю...
  - Роби що хочеш. - махнув засмучено копитом Пегас. - Два копита - одна впала. Тiльки врахуй, як гласить закон давнього пiлота - теплий ти у вiдповiдi за свого плилученого ближнього. Ех, не вдалося завести помiчника.
  -- Що ти хочеш цим сказати? - насторожився я.
  - Плидеться нам ласувати Василь. - зiтхнув Пегас. - Не маю плавання залишати в сiм'ї владних мутантiв. Дiти зобов'язанi ласти голмонiчними особистостями, без комплексу неповноцiнностi та почуття ущелбностi.
   - Чому?
  - Мутанти зазвичай вилащають розумнiше i лазиваються швидше, а комплекс неповноцiнностi дає їм племайно в подальшому життi. У нашому спiвтовариствi Пегасiв де всi лавни i немає плiч для конфлiктiв, сильна, але ущербна особистiсть може створити плецедент i збити стадо з iстинного шляху. Все-таки, хоч i лiтаючi, але все ж таки конi. Стадний iнстинкт сильно лазить. Довгий атавiзм жити заважає.
   - А в чому справжнiй сенс вашого суспiльства?
   - Лiтати безтурботно в небесах, тягати челев'якiв на гору, пастись у безклайних степах, нести яйця i висоловувати нових членiв, що натомiсть iдуть.
   -- I все?
  - А лазвi цього мало? - здивувався Пегас. - Вилупився з яйця, отримав насолоду вiд життя i поступаєшся мiсцем пiд сонцем нащадкам. Круволот долi в плилодi. Всiм пусто, всi задоволенi. Життя воно для щастя дане!
  - Треба запам'ятати. - погодився з Пегасом. - А може, i нас залишите? Ми з краєчку поживемо...
  - Не не. Спущу на землю, там i є. - не погодився Пегас. - Одного б тебе Вася залишив, але разом - вибачте. Вас двох лише залиши. Заздрити станете, злостити, як у свiдомiсть увiйдете. Недалекi кiнськi уми поєднувати розумними iдеями. У стабiльному, щасливому спiвтовариствi нових пелемен не треба.
  - Тато! Ням ням! - Вимагало прийомне дитинча. - Жерти хочу - сечi немає! Хоч трави натиснiть на перший час! Потiм розрахуємось.
  - От бачиш? Я ж говолю - мутант. Декiлька миттєвостей на землi, а вже тлiбує - обурюється. Довжи його клепче лапами, я вас на землю спущу. Вiд глеху подалi. Ех, шкода Василю, не вдалося тебе на Олiмп звозити, але якщо що владнайся. Одного я тебе легко вiдвезу. Будеш на халяву знаменитiстю.
  Довелося пiдкоритися грубiй, нелюдськiй силi i притиснувши дивну дитину до грудей, терпляче терпiти бiль вiд копит, у вiльному польотi з гори. У долинi росли високi штуки зеленого кольору, розкинувши гачкуватi, волохатi хваталки в рiзнi боки. Спритно спланувавши на рiвну галявину мiж зеленими гiгантами, Пегас вiдпустив нас на землю, i, не прощаючись, злетiв у небо, повертаючись до нормальних дiтей. Пегасенок засмикнувся в руках, вiдчайдушно заревiв, просячись на волю.
  
   РОЗДIЛ 3.
  - Пропоную пiдбадьоритися. Кому що?
   - Випити чашку пилу з бразильських дорiг?
   - Кому не подобається кава, може насолоджуватися вiдваром iз грузинських вiникiв.
   - А вершки є?
  - Не розбещуй органiзм ласощами, пий, що на халяву дають. З тебе дев'ять ложечок кави пiсля получки. Пам'ятаєш?
   - З тобою забудеш...
  
  - Замовчи, будь ласка. Не розривай стогнаннями мою нiжну душу. - попросив Пегасенка, дбайливо опустивши його на землю. - Сльозами горю не допоможеш. Ми з тобою в однаковому становищi, їсти хотiв - йди пасись.
   - А хто менi траву пережовуватиме?
  - Сам жуй, не маленький. - суворо наказав i осiкся. Саме маленький. Нещодавно iз яйця. Зiбраний по нещастю. Вигнанець. Як i я. - До речi, не менше твого хочу їсти. А чому саме траву треба їсти?
  - Не знаю, але щось менi пiдказує - саме траву, чи фрукти з овочами. - пояснив Пегасенок, спритно шкутильгаючи на слабких копитах до великого зеленого куща, обвiшаного жовтими плодами. - Iз цього куща можна жувати фрукти. Корисно. Банани будеш?
   -- А менi можна?
  - Ти ж тато, а не я. - знизав плечима Пегасенок, зриваючи жовтий довгастий плiд. - Я так думаю - жерти можна все, коли голодний, а коли ситий, досить куштувати. Все корисно - що в рот полiзло. Пригощайся батько.
   - Скiльки разiв пояснювати, я не твiй батько.
  - Хто врятував - той i батько. - не погодився Пегасенок, спритно проковтуючи неочищений банан. - Закон цивiлiзованого суспiльства - головне не народжувати, а виховувати.
  - Слухай, а звiдки ти знаєш? - поцiкавився у дитини, пiдходячи до зеленого куща iз жовтими плодами. - Гаразд я - гумункулус у каструлi народжений, але ти - народжений як належить, батьком.
  - А я колись ще в яйцi знаходився, все чув i самостiйно навчався. Давно вибрався б, але ти ж чув, що татко сказав? Усiх виродкiв у прiрву. Скидати на дно найглибшої ущелини. Прикинув у головi. На фiг помирати молодим? До тебе за допомогою кинувся. Шанс врятуватися - маленький, худенький, але був. Чи не помилився. Ти їж, їж Папа - Челев'як.
  - Я не хробак, а Вася. - Ображено поправив дитину, вiдкушуючи жовтий плiд разом iз шкiркою. Банан виявився смачнiшим за пучок трави, але нам би ковбаси смаженої, з яєчнею. Суворо додав. - I запам'ятай малолiтнiй мутант, хто врятував, до того треба ставитись з належною повагою та повагою.
  - Добре Папа Вася, добре, тiльки не лiзь у пляшку. - погодився Пегасенок, проковтуючи один плiд за одним. - Але й ти з батькiвською нiжнiстю стався. До речi, менi iм'я треба. Гарне.
  - Сам вигадуй. Самовизначайся. - Усерединi органiзму забурчало, але почуття голоду вiдступило убiк. Зiрвав ще плiд, але цього разу дiяв мудрiше, почав виїдати лише серцевину банана, акуратно вiдпльовуючи шкiрку вбiк.
  - Не-е-е... я не вмiю. Ми Пегаси хоч i розумнi, але з творчою уявою у нас напружено. Чи не рiдна iпостась.
  - Напружся. Ти ж мутант, а твiй батько розповiдав про вас моторошнi речi. Боляче розумнi. Усi знаєте.
  - Знати та вигадувати - рiзнi речi. - повчально вiдповiв Пегасенок. - Тобi шкода чи що? Заходило?
  - Не висловлюйся хулiганським жаргоном, говори по-людськи! - Автоматично зробив зауваження дитинi, розмiрковуючи про поставлене завдання.
  Дати iм'я дитинi нелегке та важке завдання. Як каже, одна мудра iстина - як корабель назвеш, i попливе судно, по океану життя. Скiльки прикладiв послужливо пiдказує пам'ять, коли через невдале iм'я вiдбувалися особистi драми, колективнi трагедiї. Ось, будь ласка, - жив старенький капiтан у вiдставцi, на пенсiї. Вирiшив на старiсть взяти участь у навколосвiтнiй гонцi. Збудував добрий, добротний корабель i iм'я дав чудове, але втрутився зла доля. Вiдпали двi першi лiтери вiд назви, з вивiски на кормi... Кранти. Письменник усiм присутнiм. Пропав корабель. Фортуна пiшла зигзагами i лише винахiдливiсть, та вроджена кмiтливiсть пенсiонера-капiтана врятувала частину екiпажу вiд неминучої загибелi. Пасажирiв утопило - прiрва, а одна популярна спiвачка, збрендила зi страху, стала на нiс судна, що тоне, i заспiвала надривну, сумну англосакську пiсню. Їй кричать доброзичливцi з рятувальних шлюпок: - Заткнися дурниця! Пiсня в кiно буде, лише за сто рокiв! Рятуйся, доки не пiзно! Не почула, то разом iз кораблем та айсбергом пiшла на дно Свiтового океану... Чи все не так насправдi? Але як? Як звали корабель - Титанiк, Перемога? Бог iз ними, наведемо iнший приклад, - дитину назвали Ньютоном i що в результатi? Людинi все життя на голову падали рiзнi предмети, поки, зрештою, не прибило на смерть здоровенним ящиком з яблуками, скинутим з балкона заздрiсним сусiдом з наукової академiї. От i не вiр пiсля цього в прикмети... Чи все не так насправдi? Але як? Як звали корабель - Титанiк, Перемога? Бог iз ними, наведемо iнший приклад, - дитину назвали Ньютоном i що в результатi? Людинi все життя на голову падали рiзнi предмети, поки, зрештою, не прибило на смерть здоровенним ящиком з яблуками, скинутим з балкона заздрiсним сусiдом з наукової академiї. От i не вiр пiсля цього в прикмети... Чи все не так насправдi? Але як? Як звали корабель - Титанiк, Перемога? Бог iз ними, наведемо iнший приклад, - дитину назвали Ньютоном i що в результатi? Людинi все життя на голову падали рiзнi предмети, поки, зрештою, не прибило на смерть здоровенним ящиком з яблуками, скинутим з балкона заздрiсним сусiдом з наукової академiї. От i не вiр пiсля цього в прикмети...
  - Гей! Тату! Заснув? - невгамовний Пегасенок вивiв iз задуму. - Скоро хрестити почнеш? А то я наївся, тепер хочеться пити.
   - Тобi коротке iм'я дати, або як вийде?
  - Поки маленьке i коротке iм'я зiйде, але потiм теж великим, дорослим стану, а як iз коротким iснувати? - Пегасенок сито гикнув. - Несолiдно вийде. Чоловiк при бородi, з товстим черевом, а його знайомi всi Петько, та Петько кличуть. Мимоволi алканавтом станеш, або закукарекаєш.
  - Ти такий куртуазний. - дорiкнув Пегасенка та осiнений генiальною iдеєю, досить усмiхнувся. Куртуз-карапуз, а виросте - стане Куртуазом. Солiдно, невиразно, незрозумiло, але гарно. - До речi, а як iм'я - Куртуаз?
  - А що це таке та з чим його їдять? - не зрозумiв Пегасенок, почухавши кучеряву потилицю. Вийшло кумедно. Пегасьє тiло з кудлатим хвостом, а замiсть морди - частина мого тiла та морди. Вилитий кентавр. Кентавр? Знайоме слово, але що воно означає? Ех, пам'ять, пам'ять, повертайся швидше до тлiнного тiла. Як нам тяжко без тебе...
   - Тобi яка рiзниця?
  - Здоров'я - будь ласка. А раптом iм'я означає щось непристойне?
  - Не боїсь пацан, матрос - салагу не скривдить. - поблажливо поплескав Пегасенка по плечу. - Точний, перекладу слова з iмпортної мови не пам'ятаю, але означає щось хороше. Iнтимне та великосвiтське. Аристократичне. Не подобатися?
  - Куртуаз... - повторив Пегасенок, пробуючи нове iм'я на смак. - Добре, для старостi зiйде, а як ти мене зараз зватимеш?
  - Кузя. - миттю видав коротке iм'я.
   - А воно чоловiче?
  - Що чоловiче? - Не зрозумiв я.
  - Iм'я говорю, чоловiче? - повторив Пегасенок. - А то менi з бабиним нiяк не можна. Прикро буде.
   - А що таке чоловiче?
  - Ооо... - розчаровано протягнув Кузя. - Повна труба. Ти не знаєш основоположних принципiв свiтобудови? Те, що знає будь-який Пегасенок, що ледве вилупився з яйця?
  - Чому? Я знаю. - стрепенувся, але подумавши, чесно зiзнався. - Точнiше знав, але забув. Тимчасова втрата пам'ятi та атрофiя центральної нервової системи. Слова видаю без сенсу та внутрiшнього змiсту.
  - Буває. - погодився Пегасенок. - Спасибi Папа Васю, за iмена. Тепер, я не тварюка безсловесна, не мутант без роду i племенi, а повноцiнний член суспiльства. Ще б води випити, спрагу вгамувати, i для повноти вiдчуттiв подрiмати пiд деревом у тiнi. Пiшли шукати воду?
  - Як скажеш Кузя. - Я отчески потрiпав пасинка по головi. - Ведi Сусанiн.
  Гучно зацокавши копитами, Кузя поскакав уперед, встигаючи вiдбiгти вбiк i повернутися, поки я на своїх ходилках, неквапливо шкутильгав за ним, оглядаючись з цiкавiстю на всi боки. Низькi кущi чергувалися високими деревами, м'яка зелена трава майже не кололася, а дрiбнi камiнцi старанно обходили, оберiгаючи ходилки. Високi гори ховалися в хмарах, хтось надсадно чирикав у глибинi лiсу, дзижчали дрiбнi крилатi тварини - iдилiя. Так би йшов i йшов невiдомо куди, не замислюючись i лише милуючись навколишнiм свiтом.
  Хто я - не має значення, де я - непринципово. Прийде час розгадок, проблеми повернутися i усвiдомивши своє мiсце в навколишньому свiтi, стану розумнiшим, мудрiшим, але навряд чи щасливiшим...
  - Батько Васю! Йди сюди! Я знайшов струмок! - долинув радiсний зойк Пегасенка. - Ух, ти, а вода якась каламутна.
  Кинувши займатися прикладною фiлософiєю, поквапився до Кузи. Пегасенок стояло по колiно у водi i з цiкавiстю принюхувалося до струмка. Колiр рiдини нагадував своїм виглядом бiлi вершини гiр. Обережно пiдiйшовши до берега, зачерпнув жменю води та обережно пiднiс до нюхалки. Рiдина пахла коров'ячим молоком i була тепла. Набравшись смiливостi, смiливо спробував воду. Справдi, смак парного коров'ячого молока. Молочна рiчка - кисельнi береги?
  - Ну що? - нетерпляче запитав Кузя, вiдриваючи мене вiд роздумiв. - Пити можна, чи не ризикувати?
   Молоко не тiльки п'ють, а й роблять з нього рiзнi смачнi продукти, послужливо пiдказала дрiмуча пам'ять: - кефiр, йогурт, ряжанку, сметану, сир, сироватку, згущене молоко, морозиво...
  - Пий, тiльки не перестарайся. - Дозволив i не гаючи часу, став пригощатися безкоштовною халявою.
  - Смачно. - висловився Кузя, ласкаючи як кiнь, воду з струмка. - Здорово, що ми втекли вiд батька? Сидiли б зараз на голiй вершинi, що обдувається всiма вiтрами, i жували стару траву.
  - Мабуть. - погодився я i попросив пасинка. - Кузя, вiдламай будь ласка шматочок землi з дна струмка, є невиразна пiдозра...
  - Ти що тато? - здивувався Кузя. - Землю їсти не можна, вона для живота шкiдлива, ми ж не землянi хробаки.
   - Не розумь, а виконуй батькiвське прохання.
  - Ну i будь ласка, травись, тiльки не кажи, що не попереджали. - Кузина голова зникла в струмку, щоб через секунду, знову з'явитися з величезним шматком землi в маленьких ручках. - Лови, папуля. Пригощайся.
  - Спасибi. - спритно спiймав шматок бруду i обережно його обнюхав з усiх бокiв. Пахло, як вiд молока.
  Аби тiльки здогад пiдтвердився - будемо як сир у маслi кататися. I випити та закусити. Набравшись мужностi, вiдкусив маленький шматочок i вiдразу чортихаючись виплюнув назад. Земля - землею, киселем i не пахло. Яка гидота. Облом. Пам'ять вкотре обдурила надiї.
  - Ну, що я казав? - зi знущанням спитав Кузя. - Не до смаку довелося? Отож. Проти спадкової пам'ятi не попреш. Iнстинкт - страшна сила, його хитрим словом не обдуриш. Тепер настав час влаштувати невеликий переривник хвилин на шiстсот. Сон пiсля ситного обiду та снiданку перша справа для молодого здоров'я.
   - А що таке сон?
  - Це як у яйцi перебувати, без руху та у несвiдомому станi. - Кузя щиро позiхнув i мрiйливо простягнув. - Нiрван.
  - Але я ще не хочу занурюватись у нiрвану. - Зi здриганням згадавши про гарячу каструлю, заперечив пропозицiю. - Йдемо далi.
  - Встигнемо, не переживай. Весь свiт пiд копитами. Час є. - Кузя вибрався з молочного струмка i без сил опустився на траву. - Виконувати треба те, що вимагає тiло, а не пропонує голова.
  - Невже ми народженi, щоб пiдкорятися недосконалому тiлу? - Я поплескав себе по м'якому животу. - Щось тут неправильно...
  - Все нормально, предку, не переживай. Розслабся i отримуй задоволення. - Кузя пiдклав свої верхнi хапалки пiд голову i заплющив очi. - Iнстинкт менi пiдказує, що матерiя є первинною...
  - В сенсi? - Не зрозумiв, але Кузя вже засопiв носом, обмахуючись хвостом вiд дрiбних крилатих тварин, що невiдомо звiдки з'явилися, але настирливих i гидко дзижчать.
  Здивовано хмикнувши, я присiв поруч iз сплячим Кузей i спробував пiти в нiрвану. На вiдмiну вiд парнокопитної дитини, нiяк не вдавалося розслабитися. Гляделки зачинялися, але й крiзь темряву пробивалося свiтло, а дрiбнi пернатi тварюки, тонко пищали бiля думки вiдволiкаючи увагу. Кузе добре, є чим вiдмахуватись вiд сусiдiв, а менi? Спробувати використати незрозумiлу частину тiла мiж ногами? Коротка та самостiйно хвостом не працює. Ну що ж використовуємо видатну можливiсть щоб прийти в ясне свiдомiсть i зрозумiти сенс про iснування. Зрештою згадати хто я, де й навiщо.
  У головi тинялися незнайомi слова, спливали неяснi картини, виникали невиразнi асоцiацiї, але в єдину картину не складалися. Усерединi живота виник дивний бiль i десь щось просилося назовнi. Злякано схопившись iз зеленої трави, вiдiйшов убiк i спробував розслабитися. З непотрiбного вiдростка полилася тонким струмком жовта вода, приносячи несподiване внутрiшнє полегшення i часткове розумiння навколишнього свiту.
  Все дивним чином пов'язано, взявши щось зовнi, щось повиннi зсередини повернути назад. В одну дiрку вкладаємо, з iншої виймаємо, не порушуючи iснуючий порядок речей. Принцип збереження речовини та енергiї. Багато взяв - будь добрий, вiддай назад. Тiльки беремо приємно пахне, а вiддаємо неприємно смердюче. Як сказав один незнайомий, але великий мудрець - кожен намагається вдихнути чисте повiтря, а видихнути рiзну гидоту.
  Тепер є певне розумiння сутi речей та пристосувань. Все що вгорi органiзму - пристосовано для того, щоб брати собi, а низ тiла, - щоб вiддавати з себе. Логiчно.
  
  Iшов час, Пегасенок безтурботно валявся на травi, а жовте, гаряче коло на небi, поступово пересуваючись, сховалося за гiрську вершину. Стало прохолодно. Обстеживши близькi кущi та околицi, повернувся до пасинка i тепер терпляче чекав, коли нарештi вiн вийде з пегасьої нiрвани. Навколишнiй свiт дивував достатком плодiв та комах. У пам'ятi смутно бринiла надiя що коли не будь, все згадаю, або принаймнi усвiдомлюю свою роль.
  Кузя змахнув хвостом i розплющив осоловiлi очi. Широко позiхнувши, жваво скочив на копита i глянув на небо.
   - Ого, довго ж спав, зараз лусну вiд води.
  - Так, спиш як пожежник. - погодився я.
  - Типун тобi на язик. - злякався Кузя, озираючись на всi боки. - Прошу тебе нiколи не згадуй про це слово.
   - Чому?
  - Бiду накликаєш. - незрозумiло вiдповiв Кузя i вiдбiг убiк до найближчого куща. Пiднявши одну iз заднiх нiг, виставив уперед довгий вiдросток пiд черевом, дуже схожий на мiй, i вдарив потужним жовтим струменем, по тонких гiлочках куща, збиваючи листя i червонi, круглi ягоди. Через кiлька хвилин натиск води ослаб, полегшено зiтхнувши, Кузя смикнувся копитом, струшуючи останнi краплi i повернувся до мене.
  - Ну, що татусь? Готовий до працi та оборони?
  - Завжди. - не втримавшись вiд цiкавостi, зазирнув пiд черево Пегасенка. Справдi, водометний вiдросток дуже схожий на мiй, тiльки бiльший, товщий i довший. Душа невiдомо чому наповнилася необґрунтованою чорною заздрiстю до чужого поливального агрегату. - Кузя. Чим бiльше тебе знаю, тим бiльше знаходжу подiбностi мiж нами. Вiн тобi скакати не заважає? Тобi не здається вiдросток малофункцiональний предмет?
  - Iнстинкт пiдказує, що штука ще знадобиться в iншiй ролi. Як ти думаєш, чому рiдна матуся хотiла мене викинути з гнiзда в глибоку ущелину?
  - Ти не схожий на iнших дiтей. Крил немає, морда як у мене. - Я знизав плечима. - Кучерявий...
  - I це також, але головна причина мiж наших нiг. - Кузя тяжко зiтхнув. - Ми з тобою однiєї породи, потвори - самцi.
  -- Що ти хочеш цим сказати? - насторожився я.
  - Основний закон цього свiту - жiночий початок. Чоловiкам тут немає мiсця. Ось така пiдступна петрушка.
  - Менi нiчого не каже. Якщо можна докладнiше.
  - Тату, менi вiд народження, ще дня не минуло, а ти хочеш що б я, все розповiв i пояснив. - розвiв руками Кузя. - Знав би прикуп - жив би у Сочi. Разом шукатимемо вiдповiдi.
  - Але ти хоч щось знаєш, на вiдмiну вiд мене. - не погодився я. - Говориш недомовками та загадками. Напруж звивини, пошебурхнувши в iнстинктах.
  - Щось пов'язане з розмноженням та задоволенням, але точнiше не скажу. Знаю одне - ця штука сама пiдкаже, коли буде потрiбна, а до цього часу - на жаль. Чи не проявитися.
  - Шкода. - почухав думку. - I менi на думку нiчого розумного не спадає. Чим займемося найближчим часом?
  - Як чим? - здивувався Кузя, пiдходячи до куща з жовтими плодами. - Вечеряти, цькувати анекдоти, а потiм до ранку в нiрвану.
   -- I все?
  - Хiба цього мало? Добре, що ще можна попити молока. Влаштувати стрибки по пересiченiй мiсцевостi - фiзичнi вправи кориснi для молодого органiзму, що розвивається.
   -- А завтра?
  - Теж саме. Снiданок, обiд, полуденок, вечеря. У перервах мiж їжею - лiкувальний сон, гiмнастика.
   -- А потiм?
  - Поки не виросту, не наповнюся чоловiчими гормонами, нiчого свiжого запропонувати не можу. Терпи.
  - Є, пити, спати? - розчаровано простяг я. - Нудно та тривiально проводити вiдпущений час?
  - Добре, а що ти пропонуєш? Висувай варiанти, обговорюватимемо.
   - Менi здається, що ми не випадково з'явилися на цьому свiтi.
  - Ти розмiрковуєш про зумовленiсть долi? Нами рухає фатум i все давно розписано пiд мiсяцем? - Кузя поблажливо хмикнув. - Немає свободи волi i випадок як статистична закономiрнiсть?
  - Приблизно так. - вимушено погодився з Кузею. - Розумна особистiсть тим i вiдрiзняється вiд iнших тварин, що змушена все життя займатися пiзнанням себе i навколишнього свiту, тiльки в цьому випадку час вiдпущений на життя пройде весело i невимушено.
  - Багато знань - багато печалi, це раз. Друге - метушня потрiбна при ловi блiх, а третє, якщо дано розум, так потрiбен для отримання максимальних задоволень, а не для гiрких роздумiв, про влаштування несправедливо органiзованого свiту. - Кузя тяжко зiтхнув. - Батьку, кiнчай мучити незмiцнiлий розум розумними мiркуваннями, апетит вiдбиваєш. Приєднуйся до дармового частування. Бесiди та фiлософськi диспути на голодне черево, порушують травлення та викликають вирування газiв. Пiсля вечерi поговоримо.
  Побалакати пiсля вечерi не вдалося. Зовсiм стемнiло i Кузя впав на траву безпробудним сном. Довелося приєднатися до прийому i спробувати заснути. На небi загорiлися яскравi крапки, темряву розсiяло яскраво освiтлене коло, обгризене з одного боку. Десь далеко завили невiдомi звiрi, запищали в повiтрi кусачi комахи. Обiд пройшов, справа до ночi - дембель став на день коротшим. Туга...
  
  - Рота! Пiдйом! - Закричали пiд вухом нестямним криком, дневального-первогодки, що розважається як умiє, пiсля тужливого нiчного чергування бiля тумбочки. Нiчого не тямлячи, скочив на ноги, очманiло оглядаючись на всi боки. Крiм Кузi, що пiдрiс за нiч, поруч нiкого не було.
  - Ти що? З глузду з'їхав? - розсердився на Кузю. - Так збожеволiєш. Жартiвник-переросток. Чого розорився? Немає що робити?
  - Ага. - досить усмiхнувся Кузя. - Ми - мутанти, вранцi жартiвливi, грайливi. Ням-ням, хочу.
   - Iди та жри банани, мене навiщо будити?
  - Одному нудно. - Пегасенок сiв на землю i заднiм копитом почухав черево, як молоде, невмiле цуценя. - Рот маленький, живiт великий, поки травою та ягодами наб'єш утробу, вiд туги повiситись можна. Банан будеш?
  - Поки немає. - Сiв назад на землю i широко, вiд душi позiхнув. - Спочатку треба було б зарядкою зайнятися, прийняти воднi процедури, вмитися... Ух, ти, як тебе за нiч розбарабанило. Ростеш не щодня, а щогодини?
  - Якби м'ясо їв, то рiс би по секундах i миттєво, а так... - Кузя засмучено махнув рукою. - Коефiцiєнт корисної дiї як у паровоза - вся сила у свисток. Ну пiшли снiдати...
  - Чорт iз тобою. - Крохтя пiднявся на ноги. - Тiльки у мене в животi важкiсть i щось назовнi проситься. Захворiв вiд трави та бананiв.
  - Це називається - сходити по великому. - авторитетно заявив Кузя вказуючи рукою на зад i змахнувши хвостом. - Вчора вода виходила зайва, а сьогоднi буде вчорашня трава виходити. Тож виходить, що на користь не пiшло. Iди пiд кущик, я тебе тут зачекаю. Аж надто погано вчорашня трава пахне...
  Прислухавшись до поради дитини, що пiдросла, пiшов подалi вiд Кузi i присiв пiд кущами. Вiн мав рацiю - результат переробки вечерi та обiду, нiяк не нагадував вчорашнi банани. Довге сидiння навпочiпки, дало час для фiлософських роздумiв. Вчорашнi роздуми пiдтверджувалися - все що взяв iз навколишнього свiту, будь ласка, вiддай назад. З фiзiологiєю нутрощiв остаточно розiбралися - залишилося розiбратися з фiзичними параметрами, духовнiстю, культурою та вiдновити пам'ять.
  Пегасенок обдурив. Не дочекався i поскакав набивати черево бананами. Висновок - голод не тiтка, не дядько, а справжнiсiнька перевiрка почуттiв до ближнього. Ти мене спочатку нагодуй, напої, спати поклади, а ось пiсля, i побалакати не грiх...
  
  Поговорити за життя не вдавалося, затягла рутина та щоденна, одноманiтна метушня. Нi, не сказати, що повна туга, але час тягнувся одноманiтно i повiльно. Гаряче коло то з'являлося з-за гiр то опускалося назад, змiнюючись холодним свiтлом великого, нiчного ока. Наче якийсь одноокий гiгант, високо вгорi, уважно спостерiгав за нами в темрявi ночi, болiсно розмiрковуючи, що саме з нами робити. Страти, помилувати, або чорт iз ними, нехай помучаються далi? За розкладом виходило далi...
  Кузьма цiлими днями жер фрукти, мочився i гадив гнойовими купками вiдразу пiд кущами, нахабно заявляючи на зауваження про елементарну гiгiєну, що удобрює ґрунт корисними органiчними добривами. Спав безпробудним сном у будь-який час дня i ночi, час вiд часу, забуваючи лягати на землю i дрiмав стоячи, тонких на пiгаси копитах, продовжуючи i у снi жувати свої прокислi банани. Вегетарiанець млинець. Але посилене, безперервне харчування йшло пегасiй дитинi на користь i вiн рiс як на дрiжджах. Пивнi. Ха-ха.
  Iнодi в поодинокi перерви мiж справами, Кузя лiз iз дурними проханнями. Типу - давай татуся весело пограємо, пострибаємо по луках, по полях. Розкажи цiкаву казку, заспiвай сумну колискову пiсню, перед сном. Знайшов спiвака. Якi казки можу пам'ятати, якщо старша пасинка, на пару днiв, а з музичних творiв, марення пам'ять послужливо пiдсовувала пiснi революцiйних свят та манiфестацiй? - Це є наш останнiй i рiшучий бiй, з Iнтернацiоналом пiдбадьориться рiд людський - та-та-та - та-та-та... Пiсля такого, бравурного мажору, хочеться очумело метатися по луках у пошуках важкого брукiвки - знаряддя невiдомого пролетарiату, а не мирно перетравлювати траву в шлунку, солодко пускаючи слини увi снi.
  Отбрехивался, вiд дитячих докучань як мiг. Часом як справжнiй батько. А як дiє справжнiй батько? Брехт поруч не стояв, разом зi Споком та Макаренком. Що пропонуєш непосидi, замiсть розвиваючих iгор i безглуздих, щирих бесiд про моральний обов'язок перед суспiльством? Заявляєш прямо - вiдстань неприємна дитина, хiба ти не бачиш, що батько зайнятий важливими справами?! Iди займися самовихованням, самоосвiтою, помий посуд, витри пiд носом, помiти пiдлогу i вимий нарештi за собою чашку, гаденеш! Тiльки пiдневiльна праця на користь сiм'ї та батькам робить iз шкiдливої дитини, пристойного члена суспiльства.
  Чим хороша дитина вiдрiзняється вiд поганої? Тим, що не пристає до дорослих, а мовчки виконує накази та розпорядження старшого по квартирi. Хороша сiм'я тримається на дисциплiнi, що не розважає. Ось коли виростеш, тодi можливо ми тобi дозволимо в'якати, а поки що - впав - вiджався десять разiв. Стройовим галопом виконувати доручення батька-командира! Дiдiвщина - це не лише затягнений негативний термiн, що вийшов iз кримiнальних, армiйських справ, а й чудова сiмейна традицiя. Слово старшого - закон для пiдлеглого, i яка нам справа, що тобi - жовтий баклан, сказав командир батальйону, якщо дiдусь iз рiдного взводу наказав тобi термiново клеїти дембельський альбом! По печiнцi йому гаду, по печiнцi та чистити гальюн! Нi, тут явно переборщу, але ось за пивом, у найближчий кiоск салагу б зганяв ...
   Солодкi безцiльнi думки та переживання, не обтяженi важкою, нудною працею на рiдну державу.
  Звичайно, все було не так, як у рожевих мрiях. Намагався робити суворе обличчя, але тупо бiгав за Кузьмою слизькою травою, граючи в наздоганяння. Так, так - Василь Кастрюлькiн, майже дорослий i мудрий спочатку, грав у тупоумнi дитячi iгри, без найменшої надiї, хоч раз наздогнати пасинка i врiзати йому хвостом босою ногою, або навiть маленькою гiлочкою. З хапанням товщиною. I чесно намагався спiвати пiснi - тупо i тихо мукаючи, крiзь мiцно стиснутi вiд злостi зуби. I казки вигадував. Тiльки виходили вони нуднi та одноманiтнi. Дiд за рiпку, бабка за бабки, баю-бай, спи скотина, засинай...
  Але найчастiше знаходив вагомi причини, щоб уникнути питань виховання. Якщо вважати важливою справою валяння на травi, колупання в сопiлках i болiсний роздум про несправедливо влаштований свiт...
  Чому коли добре, то намагаєшся думати про погане? Що було б краще! Сам придумав, коли так само валявся на травi, вiдправивши Куртуаза на водопiй. Коли за спиною не висять великi предки i ти сам собi оратор, фiлософ i мудрець, будь-яка висловлена думка генiальна. Крiм мене, ще нiхто нiколи не говорив. Здорово. Будь-яка банальнiсть, що вилетiла випадково з рота - перл та стовiдсотковий афоризм. Не вiрите? Життя прекрасне. Ну i хто зневажливо скорчить фiзiономiю i покрутить пальцем у скронi - фi, мовляв, чули i не раз. А нi нiкого, я один як дурень, не рахуючи Кузю. Опонентiв немає. Надто розумних i хворих на голову - теж. Ще афоризм. Життя прожити не поле перейти. Справдi. Скiльки не ходив по полю туди - назад, жисть виходить довшою. Ну i хто заперечить, хто посперечається? Я першовiдкривач! Це моя заслужена слава! Шкода,
  Це ще що, а скiльки нових вiдкриттiв зробив, не перерахувати на пальцях. До речi, слово пальцi особисто придумав, як i багато iнших корисних слiв. Дiйшов дивовижного висновку - ходилки - швидше за все ноги, а хапалки - руки. А на них стирчать не щупальцi, бруднi вiдростки, жирнi сосиски та граблi, а пальцi, пальчики. Один палець, самий товстий - назвав великим, iнший хотiв назвати колупаючим у носi, але передумав i вирiшив назвати вказiвним. Чи мало, буду великим начальником, а чим загрожувати пiдлим, ледачим працiвникам i показувати, що саме треба робити i де копати? Середнiй палець - назвав середнiм, їм дуже зручно, показувати непристойний американський жест, а безiменний - безiменним. Толку вiд нього нiякого, але не бути чотирипалим, що я, жаба чи що? Найменший пальчик i найулюбленiший вирiшив назвати мiзинцем. Тому що розмiром з мiзинець i дуже зручно колупати не тiльки в носi, а й у вухах. Ще добре манiрно, аристократично вiдстовбурчувати, коли п'єш англiйський чай на файв-о-клаку, але поки чашок немає i компанiї джентльменiв поруч не помiтно.
  Вирiшив за аналогiєю i на ногах кожен палець обiзвати, але не знайшов оригiнальних назв, реального застосування i вирiшив залишити цю працю нащадкам, хоча копита як у Кузi були б краще. Пiдкову прибив i скачи цiлий рiк без взуття, а тут валянки, сандалi, ажурнi панчохи, з смердючими шкарпетками.
  Не давала спокою думка як назвати висюльку мiж нiг, але на думку приходили однi непристойностi та нецензурнi слова. Нi. Не може бути. Обзивати предмет скабрезним виразом, не знаючи яких цiлей призначений, не повертався мову. Сувора дiалектика - як рiч назвеш, для того й слугуватиме. Не добре. Чекаємо трохи, нехай сама визначається в орiєнтацiї.
  Але найголовнiше вiдкриття зробив, дивлячись на власне вiдображення у стоячiй водi. Виявляється, у мене є одна частина тiла - права, а iнша - лiва. Пiдозри переросли на здогад, коли провiв експеримент. Права рука - справдi правильна, а лiва - нi. Правою все можу робити. Кiнцiвка - вмiла i здатна, слiв немає. Кидати камiння, колупатися де хочу, свербiти там же. Палку нести правою приємно, iншою рукою незручно. Спробував намалювати на рiчковому пiску. Лiвою рукою виходить будь-яка абстракцiя iз сюрром, а спробував писати правою - вилитий Кузя на конi. Реалiзм як у Шишкiна - Ведмедi у лiсi. Коли дивлюся на правий бiк - то в головi правильнi, добрi думки - Iмперiалiзм переможе, наша справа права перемога буде за нами, фашизм нiкуди не пiде. Двiчi два - чотири, але це вже найвища математика. Там ще думати та думати, однi логарифми чого вартi, крiм синусiв i косiнусiв. А як морда фiзiономiї, повернеться лiворуч, так i думки якiсь лiвi. Стурбованi чуттєвими дурницями. Чи не сходити менi знову налiво... А як туди тягне... Словами не передати! Вiчний поклик, як у Кузi iнстинкти.
  Але найгiрше, що ноги переплутанi мiсцями. Якщо правша, то поштовхова нога - лiва. Як не стрибну - завжди лiвiше приземляюсь, нiж хотiв, а якщо ходити не замислюючись, то ходжу по колу, як цирковий кiнь по аренi. Парадокс.
  З вiдкриття вивiв новий закон. Все корисне та хороше, має протилежний бiк. День - нiч, свiтло-темно, жарко-холодно, смачне-гiрке, розумний-дурень. За останнiм твердженням хотiлося посперечатися, оскiльки розум немає певних критерiїв для порiвняння друг з одним, але даулiзм має право iснування. Ще б пак з'ясувати, що з чим їдять...
  Ще одна дивна закономiрнiсть виведена експериментальним шляхом. Все що на верху - неодмiнно падає вниз i неодмiнно намагається вдарити по макiвцi. Вода - мокра, пiсок сухий, земля брудна. Трава рiзна, але частiше несмачна, а вiд якоїсь одразу бiжиш пiд кущi. Вiд комах користi нiякої. Гудять i кусаються. Камiнь мiцний, а якщо про нього стукнешся, то й болючий, гад. Все що рухається - живе, а якщо якусь кусачу i лiтаючу козявку розчавити, то вона стає не живою, але на смак часом нiчого. До мертвого ставитися багато з навколишнього пейзажу, але з травою, кущами та деревами не визначився. Вони не ворушаться, але сказати, що вони мертвi - мова не повертається. Фауну вирiшив тимчасово зарахувати до третього стану природи. Не риба - не м'ясо, але нехай буде. Користь є.
  Яскраве коло на небi проходить по тому самому маршруту, даруючи всiм свiтло i тепло, але коли в зенiтi, то краще ховатися в тiнь, а то шкiра темнiє i лущиться. Бентежило нiчне око велетня, що поступово звужувалося, нiби хитро мружилося, придумавши нам з Кузою велику пiдлянку, для гостроти вiдчуттiв. З нього станеться...
  
   Роздiл 4.
   - Перекур.
   - Але ми ще й не працювали.
   - Гарна справа починається з гарного перекуру, але якщо ти хочеш працювати без перерви, то залишайся.
  - Ага, знайшли дурня. Я iз колективом.
  - Правильно. Вiдриватися вiд товаришiв по роботi - остання жлобство. З тебе цигарка.
   -- За що?!
   - За науку.
  
  День був цiлком тривiальний, нудний, i я, як завжди, грав у наздоганяння з Кузею, глибоко в душi, проклинаючи свою зайву доброту. Щоб скоротити дорогу i обдурити швидконогого гаденя, вирiшив продертися прямо, крiзь густi кущi i високу траву. Краще б не робив. Все кололося i дряпалося. Якщо ноги ще терпiли бiль, то рудимент, що бовтався мiж ногами, доводилося прикривати руками вiд гострих i довгих шипiв на гiлках i листi кущiв.
  Якщо доля ходити по землi, а не ширяти вiльним у небi, треба щось придумати для прикриття нiжного вiдростка вiд випадкових поранень i подряпин. Типу чохли, або мiшечка. Чи багато виграємо? Звичайно. Звiльняємо руки для вiльної ходьби та бiгу. Перестаємо думати про обережнiсть i перемикаємо увагу на навколишнi краєвиди. До речi - руками можна рвати їжу та спокiйно їсти на ходу. Але як чохол прикрiпити на частину тiла, щоб вона не звалювалася i щiльно сидiла на належному мiсцi?
  Вигадати черговий, новаторський винахiд не дали, попереду хтось загорлав нестямним, пронизливим криком i пролунали глухi удари по чомусь м'якому. Кузя потрапив у бiду? Не дарма сьогоднi вночi, око на набi, остаточно пропало з поля зору. Нiчний велетень вирiшив виконати свою задуману гидоту? Ну, одноока камбала, дiстануся одного разу до тебе, нехай першими i будуть американськi космонавти, якщо не обдурили в черговий раз.
  - Тату! Наших б'ють! Вiдчепись рогата уродина! - долинув знайомий голос пасинка. Точно. Що за дитина - вiчно однi неприємностi. Не встиг двi хвилини побути один, як одразу вляпався в iсторiю. Незграбно перевалюючись, як пiнгвiн з ноги на ногу, побiг у бiк крикiв.
  На галявинi волохата, рогата iстота на чотирьох ногах, бiгала кругами за Кузею, намагаючись пiдчепити яскраво-жовтим рогом. Пегасенок несамовито кричав, але спритно вивертався, намагаючись лягти заднiми копитами кривдника по мордi. Але волохатий виродок був явно не дурень i голову пiд удар, не бажав пiдставляти.
  - Гей дура безглузда! Вiдстань вiд нещасної дитини! - грiзно заволав на звiра, смiливо вискакуючи з колючих кущiв. - Iнакше як врiжу ногою по вухах, копита вiдкинеш!
  Злiсна тварина рiзко зупинилася на мiсцi i спантеличено озирнулася в мiй бiк. Типу - хто тут без команди в'якає? Кому жити набридло в натурi? Та й премерзка пика, доповiм вам, постала перед глядачками. Обурено пирхнувши на образливi слова, безмозка худоба, рвонула в мiй бiк, нахиливши рогату голову до землi. Намiри у рогатого звiра до мирного спiвiснування двох рiзних систем не мали. Шляхетний батькiвський порив, стрiмко стiкав пiд ноги, у мiру наближення ворога.
  - Стiй на мiсцi - стрiлятиму! Перший пострiл у повiтря, другий на поразку! Хрiн наздоженеш! - Грiзно пообiцяв злобнiй худобi i не чекаючи реакцiї у вiдповiдь, кинувся назад у колючi кущi. Дуренька, не зупиняючись вломилася слiдом у заростi, намагаючись наздогнати. Нiчого собi, хижак вибрав нову жертву? А я тут причому? Нам взагалi не в той бiк...
  Думати стало зовсiм нiколи i додав швидкостi. Така немирна iстота. Агресивний. Не поговорити, не обговорити проблему, що назрiла. Прийти до взаємного консенсусу. Мама дорога! Ззаду долинуло гучне мукання i гострий рiг мало не встромився у фiлейну частину тiла. Страх надав нових сил i рвонув iз останнiх сил ще швидше. Нi. Фiг. Не втечу. У тварюки чотири ноги, а у мене лише двi. Я - раз, два, а тварюка на чотирьох копитах - тиг-дик, тиг-дик i в дамки. Потрiбно робити несподiваний, нестандартний хiд. Включити, наприклад, мiзки... Попереду майнуло товсте дерево i промайнула рятiвна думка.
  Як виявився на верхiвцi дерева - пам'ятаю невиразно, але коли став трохи розумiти, внизу мукала ображена тварина, а вгорi каркали розтривоженi сiрi пташки. Врятувався називається.
  - Що? З'їла? - зловтiшно крикнув розлютованiй звiрюзi, i показав мову. - Дурня волохата! Тварина безмозка! Скотина невдячна! Собака тупий! Свиня немита! Пiвень Гамбурзький! Ну Заєць постривай!
  Трохи подумав i склавши в дивну постать три пальцi, показав рогатому кривднику. Результат перевершив мислимi очiкування. Тварина остаточно збрендила з розуму в безсилiй лютi дiстати кривдника i почала бодати товсте дерево гострим рогом.
  - Ти ще зубами погризи! - саркастично розсмiявся я, мiцнiше хапаючись за товстий стовбур. - Мене голим рогам не вiзьмеш! Ворогу не здається гордий Варяг! Не вiддамо i п'ядi землi, ненависному вороговi! Кис звiдси, дурниця оксамитова! Свободу в'язням совiстi!
  Скотина прислухалася до поради i почала гризти кору дерева. Полетiли в рiзнi боки тирса. Крiм гострого рогу, у тварини i гострi зуби, зробивши сумний висновок, полiз вище на дерево. Розтривоженi сiрi пташки дуже схожi на ворон, прийшли в незрозумiлу лють i стали пiкiрувати вниз, намагаючись довбати довгими дзьобами, щоб збити мене з дерева, або хоча б пiдло подряпати гострими кiгтями.
  Що я вам поганого зробив, тварюки пернатi? Зiрвав iз насидженого мiсця? А трохи зазнати несподiваного квартиранта не можна? Самi виннi. Пiд руку попався колючий плiд дерева i не роздумуючи, запустив у зухвалу зграю зiрваним фруктом. Ображено каркаючи, пташки вiдлетiли убiк, але спроб дати спокiй не побажали.
  Тепер зграя дружно бомбардувала непроханого гостя, вмiстом шлункiв з недосяжної висоти, пiкiруючи над макiвкою. Кмiтливi пташки застосували килимове бомбардування - стрiлянина по площах, а не за метою. Снайперська влучнiсть - низька, але кiлькiсть завжди переходить у якiсть. За кiлька хвилин кiлька випадкових влучень розповзлися по волоссю голови i оголеному тiлу смердючими плямами. Пташина банда пiдбадьорилася досягнутим успiхом i тепер виходила на масоване бомбардування по черзi. Знизу долинало хрускiт кори i пихкання розлюченого звiра, зверху продовжували сипатися неприємностi. Що станеться спочатку? Покриюся смердючим пташиним послiдом i помру вiд ядухи, або разом iз деревом впаду на снiданок рогатої бестiї? Бути, чи не бути? Ось у чому питання, коли вирiшуються питання свiтобудови... Не в той степ галопом мчати думки,
  Пташиний послiд заважав зосередитись i вибрати варiант порятунку. Пасти пiд зубами, копитами розлюченого парнокопитного i померти болiсною, але гiдною смертю? Задохнутися смородом - з надiєю продовжити ненадовго життя, але зрештою пiти в небуття зганьбленим, обкаканим по вуха?! Нiзащо! Як казав один великий демiург, чийсь сучасник, - Всiх уб'ю, один лишусь!
  Якщо рогатiй психi стрибнути на загривок, що з ним буде? Тяжко. Осiдлати i пострибати, доки не заспокоїться. Шия у звiра коротка, копита знизу, волохата моталка ззаду небезпеки не представляє, а моїм спритним рукам, яка рiзниця за що триматися, за гiлки, чи рiг єдинорога? Нехай не ковбой, але єдибий, перший у свiтi...
  Запустивши в пiкiруючих пернатих, черговим колючим плодом i налякавши на мить зграю, влучно примiрявся, i попрощавшись з життям, зiстрибнув на спину кривдника. Ноги вдарилися об спину тварини, роз'їхалися в рiзнi боки i всiєю вагою свого тiла я приземлився на рудимент. Вiд нестерпного болю, заволав як недорiзаний i геть-чисто забув, що саме робити далi. Чи хапатися за вуха, чи за прищемлений вiдросток, не придумавши нiчого розумнiшого, вирiшив просто померти безвiсним героєм. Прощавай батяня - комбат, твої солдати виконали обов'язок до кiнця. I дорога не дiзнається, який танкiста був кiнець.
  Рогата худоба, поки я прощався з життям, i кричав вiд болю, не гаяв часу. Моторошно злякавшись, коли на неї впав з дерева ненависний ворог, ударивши всiєю вагою тiла, задерла хвiст трубою вгору, випустила струмiнь вчорашньої вечерi, i впала як пiдкошена на землю, пiд понiвечене зубами дерево, сумно проблискуючи останнє - пробач.
  Вмирати ще рано, але боляче... Що ж за проклятий рудимент, якi муки вiд нього терплю... Перемагаючи бiль, повiльно сповз iз поваленого ворога i спробував стати на ноги. Страшачись побачити наслiдки приземлення, обережно перевiв погляд униз.
  Могло б бути гiршим. Головне, щоб костюмчик сидiв. Розчавлений орган швидко розпухав i синiв, нагадуючи баклажан. Вiн баклажан, а я баклан. Але ворога перемiг. Звiр сiпнувся ногою востаннє, а потiм закотив жалiбно карi очi в блакитне, безхмарне небо, прощальним, скляним поглядом.
  Вiддав звiриному боговi душу. Вiдкинув ковзани та копита. Вибач, не винен, так вийшло. Доля. Перемагає найсильнiший, найрозумнiший, найхитрiший i пiдлий.
  Вiддамо ворожому трупу останню вiйськову честь i заберемо вiйськовi трофеї. Переможець завжди повинен щось забрати у поваленого ворога, iнакше перемога не в кайфi.
  Так заведено з давнiх часiв, коли кримiнальники-рецидивiсти, прирiзавши випадкового перехожого в темному пiдворiттi, забирали нехай драну шапку та останню дрiбницю з кишень жертви. Iнакше чим хвалитися перед нащадками, невдахами, прокурорами та суддями? Речовi докази - насамперед Фом невiруючих, лише вiдбитки пальцiв треба знищувати дома подвигу. Непогано б зняти шкуру i опудало зробити. В крайньому випадку, голову вiдкрутити i повiсити над камiном. Сидиш бувало в старостi, в м'якому шкiряному крiслi перед жарким, камiнним полум'ям, руки закутанi в м'який плед, грiєш у долонях - келих з коньяком, вiдпиваєш дрiбними ковтками, лiниво закушуєш, поглядаєш на голову поваленого ворога, в ряду iнших . Як молодi ми були, як щиро ходили лiворуч, праворуч i кругом...
  Башку не вiдкрутити, сил не вистачить. Без пiдручних iнструментiв i робити нiчого. Але й без трофею нiяк. Рiг йому вiдламати? Йому рiг уже не потрiбен. У своєму звiриному потойбiчному раю, скакатиме як новенький. Тiло нове нададуть, не ношене. Там нiчого хворiти не буде, страждань немає, а свiжої, смачної трави по вуха. Пасись на задоволення i бебекай алiлуй небесному пастуху.
  Бiль повiльно вiдступив, але штука спалахнула i почервонiла. Як тепер ходитиму? Втiкати вiд небезпек? Як жити пораненим та убогим? Хто дасть лiкарняний та виведе на iнвалiдну групу? Довiчна пенсiя нам не завадила б.
  - Вася тримайся! Нашi на пiдходi, оминають гада з флангiв! Смерть ворожим окупантам! Ур-ра! - долинув знайомий голос. Пегасенок iде на допомогу? У кущах пролунав трiск гiлок i на галявину вискочив розпалений Кузя, розмахуючи величезним цiпком. Побачивши цiлого i неушкодженого вiтчима, а поряд пiд деревом, що валявся без руху однорогого ворога, Кузя миттєво перестав кричати i застиг як Мiдний вершник, на заднiх копитах з цiпком наперевес.
  - Спасибi пасинок, за допомогу, але ти трохи спiзнився. - Отруйно сказав я, продовжуючи триматися за забиту промежину. - Надто довго обходив супротивника з флангiв. Справжнi герої завжди йдуть в обхiд?
  - Ага. Нi фiга собi .... Як ти його замочив? - здивувався Кузя, опускаючись на чотири копита. - Голими руками перемiг?
  - Навiщо руками? Ще крутiше. - розвiв руки i показав чим саме, гордо прокоментувавши. - Вiн навiть нявкнути не встиг, як упав убитий знаряддям. Стала в нагодi марна штуковина. Виявляється нею не тiльки кущi поливати, а й при нагодi вдарити кривдника. Замочити ворога над фiгуральному, а прямому сенсi. Фенiту ля комедiя та трагедiя. Ще трохи мiзками попрацював та iншими частинами тiла.
  - Ох i крутий татусь. - Кузя захоплено похитав головою, пiдходячи ближче до тiла поваленого ворога. - Дякую за смiливiсть. Був би генералом - медаль би вручив. За хоробрiсть. Так i треба вовку ганебному, знатиме проклятий ґвалтiвник, як на маленьких лiзти.
  - Ти стрiлки лiворуч не переводи. Чесно розповiдай, як безвинного звiра образив. Чим тварина спровокувала?
  - Як можна тато? - Кузя витрiщив безсоромнi глядалки. - Так ми Кузi - невиннiсть та поряднiсть. Невже не знаєш?
  - Ось що знаю. Визнавайся нестерпний мутант, iнакше суворо покараю, мало не здасться.
  - I як покараєш? - посмiхнувся Куртуаз, вiдскакуючи про всяк випадок убiк. - По хвосту вiдшлепаєш, або позбавиш обiду?
  - Цивiльних прав позбавлю. - грiзно пообiцяв пегасенку, намагаючись тихо пiдкрастись, вiдволiкаючи розмовою. - I батька з гори викличу. Iди сюди гаденя. Чи не посилюй провини, чесно зiзнайся, навiщо козла розлютив?
  - Ти спочатку спiймай. - Кузя показав рожевий язик i вiдбiг ще далi. - Я не козел однорогий, мiркування є. Не гiрше за твою.
  - Не виводь iз терпiння Куртуаз. Зiзнавайся щиросердно прийомному батьковi, iнакше в кут поставлю.
  - Куди? - злякано насторожився Кузя. Ага. Не такий i розумний малолiтнiй злочинець-мутант, щоб у розумi з Васею змагатися. Намагаючись зберегти грiзний вигляд, знизав обкаканими плечима, i загадково посмiхнувся.
  - А ось туди. Даю останнiй шанс для щирого каяття. Розповiдаєш, що накоїв, не караю. Слово честi. А якщо нi, то будеш мучитися в кутку. довiчно.
  - Чорт iз тобою, твоя взяла. - зiтхнув Кузя, покаянно опустивши кучеряву голову. - Я хоч i розумний, але з вами - челев'яками, не потягатись у гидотi. Пробач тату. Моя вина, за хвiст звiра смикнув. Жартувати хотiв, а однорогий дурень невiдомо на що образився. Звiрина тупа - жартiв не розумiє.
  - Ти хоч розумiєш, що накоїв? З твоєї милостi, єдинорiг життя втратив. Зовсiм. Добре, що я розумний i кмiтливий, а то б вiн насадив по самi гланди.
  - Так, зрозумiв, зрозумiв, бiльше не буду. - Кузя нетерпляче брикнув копитами. - Тiльки врахуй тата. Я його тiльки за хвiст смикнув, а ти його... i того. Перевищив необхiдну самооборону. Обтяжливi обставини. А що таке кут, куди ти мене хотiв поставити?
  - Ну... це... - невиразно покрутив у повiтрi пальцями. - Страшна штука, але насамперед при вихованнi неслухняних дiтей. Гiрше тiльки Бабайка i Баба-Яга з сiреньким дзиґом, що хапають за бочок. Пiсля хапання за дiжку дiти зазвичай стають нервовими шизофрениками i писаються в лiжко. Зрозумiв? Зрозумiв майбутнi муки? А щодо необхiдної самооборони, вилами на водi написано. Живих свiдкiв немає, i якщо тiло прикопати землею, те й доказiв не залишиться.
  - Це стiльки працювати, мало не здасться. - засмутився Кузя. - I питання, чим копати? Мої копита нiжнi, для земляних робiт не пристосованi. До речi, як варiант - можна голову звiровi вiдiрвати i в iнше мiсце сховати. Нехай доведуть, що це тiло козла, а не якась iнша тварина. Так завжди роблять закоренiлi злочинцi, а менти вiдкладають справу в довгу шухляду, поки тiло не знайдуть i не зберуть в одне цiле. Ось такi закони правосуддя.
  - А ти звiдки знаєш? - насторожився я. - Нещодавно вилупився з яйця, а мiркуєш як затятий рецидивiст-вбивця.
  - Спадкова пам'ять. Гени. - Кузя обмахнувся хвостом вiд настирливих кровососних. - Як запропонований варiант знищити докази?
   - Заслуговує на розгляд, хто буде голову вiдривати?
  - Хто дiвчину пригощає, той дiвчину танцює. - помiтивши незрозумiлий погляд, Кузя досить розсмiявся. - А ти думав, один розумний? Коротше вiдривай голову, а м'ясо зжеремо, не пропадати ж добру?
  - Думка цiкава. - повернувся до трупа i з сумнiвом оглянув звiра. Здоров'яна тварюка. Схопивши за вуха цапа, спробував згорнути голову набакир. Сил ледь вистачило, щоб загнути голову до спини, але не бiльше. Взявшись за рiг, обома руками, спробував ще раз. Несподiвано хруснуло й кiстяний, жовтий рiг залишився в руках, вiдламавшись бiля морди звiра.
  - Васю, не займайся нiсенiтницею, голову вiдвертай. - втрутився Кузя, з цiкавiстю спостерiгаючи, як намагаюся впоратися з тяжкою роботою. - Зубами спробуй горло перегризти.
  - Ага, ти ще запропонуй рудиментом обробити. - огризнувся на дурницi порадника, уважно розглядаючи рiг.
  Гарна штука. Довгий як рука i гострий як iкло. Порожнiй усерединi, з маленькою дiрочкою на кiнцi. Так... якби звiр наздогнав, то зараз, як шматок шашлику, висiв на гострому шампурi. Спробував переламати рiг навпiл, але не вийшло. А якого хрiна, ти вiд морди вiдпав? Дозрiв чи що? З усiх цих хряпнув рогом об дерево, але, вiдскочивши вiд стовбура, залишився цiлим.
  Ви хотiли трофей, ви його здобули, дядько Вася. Перевернувши рiг вiстрям до себе, дунув у дiрку, очищаючи рiг вiд смiття. Несподiвано пролунав гучний трубний звук. Вiд шуму мало не впустив рiг на землю. Очманiти, не встати. Дивовижна рiч, цiкава. Шкода марна... До речi, чому марна? Дуже корисна. Тепер я читець, жнець та на трубi iгрок. Усiм абзець. Було, але матом лаятись не варто, особливо в присутностi погано вихованих прийомних дiтей. Навчити дурня дуростi - справа нехитра, вiдучити назад - сiм потiв скинеш.
  -- Нiчого собi. - захопився Кузя. - Дай спробувати.
   - А що треба сказати, коли щось просиш?
  - Кончай приколюватися тата. Як вмiю, так i прошу. Ну, дай дунути в рiг. Жаль, чи що?
  - Треба коли просиш, казати - дайте будь ласка. З твоїм вихованням ще працювати та працювати. - Тяжко зiтхнув, простягаючи рiг Кузе. - Дуй обережно i тихо, а то зламаєш.
  - Не боїсь тато Вася. В моїх руках, як за кам'яною стiною. - заспокоїв мене Кузя i вихопивши рiг вiдбiг убiк тренуватись.
  Чим би дитя не тiшилося, аби не плакало, заспокоїв себе народною iстиною i став вивчати труп далi на предмет, щоб ще вiд нього вiдламати. Поки намагався вiдкрутити копита та хвiст, Кузя навчився видавати музичнi рулади на звiриному розi, розлякуючи живнiсть. Каркаючi, летючi кривдники - лайнометатели, приведенi в сум'яття вiд гучного вию, безглуздо замiтали в небi, вiд страху бомбардуючи околицi дерева. Молодець пасинок - так їм i треба. Не Бетховен звичайно, але нiчого.
  Не придумавши нiчого кращого, вiдтягнув звiра до кущiв i закидав торiшнiм листям та пожухлою травою. Замаскував. Нехай полежить, вiдпочине, а якщо знайдуть, то я тут не до чого. Моя хата з краю - нiчого не знаю. Нiчого не чую, нiчого нiкому не скажу.
  Десь вдалинi пролунав у вiдповiдь трубний рев. Олес. Догрався трубадур. Тепер точно не вiдкрутитись.
  - Кузя отас! Припиняй дудiти у трубу! Добавився придурок? - заволав на пасинка. - Шуба нам повна, вiд пiсеньок! Робимо ноги, поки менти ганебнi не замiли!
  - А що особливого? - образився Кузя, але дуть у рiг перестав. - Подумаєш, кiлька разiв дунув. Але ти помiтив, який чудовий музичний слух? Без жодної консерваторiї рулади виводжу. Мутанти - талановитi у всьому.
  - Досить балакати, термiново змотуємось. - перебив Кузю, уважно оглядаючи мiсце злочину. Якщо не брати до уваги трохи прим'ятої трави i купку листя пiд кущами, то бiльше доказiв не спостерiгалося. - Слухай алiбi. Якщо зловлять, то ми одне з одним не знайомi, а тут виявилися випадково. Зрозумiв?
  - Без ринку. - погодився Кузя i кивнув на рiг. - А з цiєю штукою робити? Жаль викидати, господарствi знадобиться. На музичному iнструментi стiльки бабок забавляємо - мало не здасться... Я невимушено граю, ти голосно спiваєш i канкан танцюєш. Вокально-iнструментальний ансамбль iменi пiснi та танцi. Музикантам - лабухам завжди бiльше милостинi подають, нiж звичайним жебракам. Давай рiг, iз собою заберемо?
  - Менестрiль вiдморожений? Речовий доказ залишати при собi? - Покрутив бiля вуха пальцем. - Ти ще на лобi напиши - ми вбивцi. Мiсцевих законiв не знаємо, звичаїв не вивчали, традицiй не знаємо. Що за аборигени, вкрите мороком. Раптом жителi - пегасо-людожери, а музика викликає пекучу алергiю? А якщо худоба була священною твариною? Живий тотем невiдомого божества? Розшматують на дрiбнi шматочки i роги пошмагають.
  - Добре Добре. Переконав. - зiтхнув Кузя, з жалем оглядаючи рiг. - А можна приховаю в затишне мiсце? Сподiваюся, розлучаємося з рiччю ненадовго, потiм повернемося, заберемо.
  - Добре, але тiльки... - На краю галявини з'явилася нова iстота. - Усi Кузя приїхали. Готуйся до пригод. Здоров'я Маша, - я Дубровський.
  
   РОЗДIЛ 5.
   - Пошту ще не брали?
   - Чекаєш повiстку вiд друга з вiйськкомату?
  - Сплюнь. Шеф зранку скаржився, що по милу нiчого прийняти не може. Контракт важливий чекає.
  - Почекає, не переломиться. Ми ж чекаємо, коли вiн затримує зарплату?
  - Логiчно. Ще по сигаретi?
  
  Iстота трохи схожа на мене, але страшна i жахлива. Волосатий, кудлатий, кудлатий. Огидне видовище перший i всi подальшi погляди. Яскраво-червонi, набряклi губи вискаленого рота, як згусток кровi, фiолетовi круги пiд величезними глядачками, на блiдо-рожевiй фiзiономiї. Довга грива, жовтої вовни, сплутана в товстi джгути, висiла нижче за пояс. Але найогиднiше були пальцi на руках. Як i рота, вони переливались на сонцi кривавими вiдблисками.
  Червоне - для нормальних людей - небезпечне. Що нагадує неповна пам'ять? Зелене - йди спокiйно прямо, жовте - увагу, а червоне - на мiсцi стiй. Вiдстою. Про що попереджає червоне свiтло? Небезпека, лють, збудження, салат з помiдорами, вершки з полуницею, сонечко i червонi лiхтарi в червоних кварталах Амстердама, де однi iстоти невiдомо якої породи, заманюють у свої тенета невиннi жертви. Тих, що клюнули на приманку, затягують у глибокi, затишнi нори, роздягають догола, довго i нудно стрибають по всьому тiлу, азартно, але удавано пихкають, доводять до несамовитостi марною фiзкультурою, а потiм позбавляють життєвих сокiв. Вампiри. Канiбали? Господи, куди ми потрапили...
  Шкура на iстотi, бiла як снiг, але розiрвана в кiлькох мiсцях, оголює лисо, гладке тiло, без жодної волосинки. На довгiй, худiй шиї, блискучi камiнцi на нитцi. I як апофеоз кошмару - два великi шкiрянi нарости нависали над животом ледве прикритi шкурою, перетягнутою блискучою стрiчкою з висюльками. Як i я - мутант iз каструлi бабусi? Бiдна, жахлива iстота, як ходить iз двома горбами на грудях? Тут, мiж нiг - мiшок з вiсюлькою в п'ять разiв менший i то заважає ходити, а яка iстота? Центр тяжкостi змiщений уперед, живота не видно. Мимоволi станеш злiсним монстром, тягаючи цiлими днями тягар перед собою. Хоча... є щось привабливе i дивно привабливе в її пружних горбах... манливе i кличе... Стоп! Прокидається лiва половина голови. Дивний зв'язок, але чому саме зараз i лiворуч?
  Iстота оголила бiлi зуби. Намагаючись зберегти гiднiсть, теж ощерився i прийняв бойову стiйку, звично закриваючи слабку, поранену крапку на тiлi. Чесно кажучи, стало невiдомо чому соромно за свiй безглуздо-оголений вигляд. Нам би краватка та капелюх... Чи щось iнше? Раптом це я - ущербний, з причиндалами мiж ногами, а воно, є сама досконалiсть i краса з горбами на грудях? То створила мати природа - мати її, а зi своїм статутом та в чужий, жiночий монастир? Яких тiльки виродкiв не виробляє життя на планетi, i даремно кажуть, що некрасивих тварюкiв не буває, що все в пiдмiсячному свiтi гармонiйно, iснує лише нездорова обивательська упередження... Так виникає расизм, фашизм, сiонiзм, комунiзм i тричi проклятий апостолом Марксом-Енгельсом , - мiжнародний iмперiалiзм. Ах, так - ще антиглобалiзм та антиамериканiзм.
  - Привiт подруги. - Привiталася iстота, продовжуючи щерити зуби. - Єдинорога не бачили? Повз нiхто не пробiгав?
  Ошалети, воно ще й розмовляє. А в худеньких, але мiцних ручках такий же рiг, як у нас. Мабуть, теж убивця. Агресивна iстота, треба триматися на сторожi. Але як? Не робити рiзких рухiв, не дивитись у вiчi, дати шматочок для частування. Пiдняти руки вгору та здатися на милiсть переможця. Поки болiсно розмiрковував, що робити, iстота нетерпляче переступила з ноги на ногу i сплюнувши крiзь зуби, роздратовано перепитала, звертаючись до мене.
  - Ви що - глухонiмi? На пальцях треба пояснювати?
  - Так. Не не. Нiкого не бачили. Ми тут випадково опинилися i один одного нiяк не знаємо, правда чотириногий громадянин? - Вийшов зi ступору i обернувся до Кузи, натякаючи на попередню домовленiсть. - До вас юнак звертаюся, не чуєте чи що?
  Кузя теж стояв як укопаний, широко розкривши рота i витрiщивши здивованi очi на страшилище. Бач, як дитина злякалася, аби дурниць зi страху не наробила. А того гiрше - не видав би таємницю. Правильно кажуть досвiдченi урки - свiдкiв треба прибирати. Немає людини - немає проблеми. Але як дурня прибереш, у ньому вже живої ваги бiльше, нiж у менi? Разу в два з половиною, крiм вчорашнього та ранкового обiду бананами? Та й куди саме прибирати, що злочинцi мали на увазi? У шафу складати? У кущиках маскувати? Довелося повторити фразу голоснiше, щоб привести пасинка до тями.
  -- Молода людина! Оглох?
  - Чого Вася? Ах, ну так. Я тут, як i вiн, зовсiм випадково. - Дозвольте познайомитись - Куртуаз. Старовинний Пегасiй аристократичний рiд. Дiвчина, а вас як звати?
  - Свiтлою Рудою кличуть. - Неохоче представилася iстота, почухавши лiвий горб кривавими кiгтями. - Наше плем'я з одних Свiтлонь складається. Родове iм'я. На честь Свєта названi. Пiвденного. Тут, за струмком живемо. Мiсцевi. Дiвчини-мисливцi. А ви як бачу - чужинки? Яким вiтром занесло у нашi краї?
  - скакали проїздом. - Кузя опустився, молодцювато випнувши груди i життєрадiсно перебираючи копитами, задер хвiст. - Ви сьогоднi ввечерi випадково нiчим не зайнятi? Чи вiльнi?
  - Поки проклятого цапа не впiймаю, у стiйбище не повернуся. - Iстота важко зiтхнула, струснувши жовтою гривою та шкiряними горбами. Зачаровано простеживши поглядом за коливанням пружної плотi, дiйшов певного висновку - є, є певна естетика та краса у грудних мiшечках. - Колектив третiй день, без м'ясного сидить. Банани впоперек горла встали. Ще трохи i станемо вегетарiанцями, а нам нiяк не можна без бiлкiв i вуглеводiв. Звiрiємо до худоби, вiд овочiв i фруктiв. Значить, не бачили єдинорога?
  - Вибачте будь ласка. - втрутився у розмову, перехоплюючи iнiцiативу. - У ваших краях, за випадкове браконьєрство, каральних заходiв, не передбачено?
  - Чому? Як належить iснуємо. За встановленими кримiнальними законами та давнiми звичаями. Ми не дурнi набитi, без правил iснувати. Живемо, як заведено, в iнших племенах. Хто на нашiй територiї полювати без лiцензiї, того в котел, а череп i скелет на тин перед сiльськими воротами. Що б ворогам не кортiло. А чого ти питаєш? До речi, тебе як звати? - Iстота зморщила гидливо нiс, критично оглядаючи з голови до нiг. - Дивна ти тiтка. Страшна, як смерть, плоскогруда. Зачiски - нi, стрижена, брови до пiдборiддя. Ноги та груди волохати, епiляцiю не робила, не фарбована, неманiкюрена.
  - Чого манiкюрено? - Не зрозумiв.
  - I парфумерiя не на висотi. - Свєтка затиснула носа пальцями i зробила несподiваний висновок. - Iз закордонних профурсеток, мабуть, чи хворiєш чим? До знахарки-гiнеколога давно не ходила?
  - Нi, здоровий тiлом i духом, тiльки на голову часом слабкий, пам'ять вiдбило при народженнi. Дозвольте представиться, - Василь Iєновiч Кастрюлькiн. - хитнув молодцювато головою. Вона пред'являє претензiї щодо зовнiшнього вигляду?! На себе дивилася б уважнiше. Нехай голий, але виглядаю краще. Але ображати господаря завчасно не варто. На чужiй територiї перебуваємо. Нехай думає що хоче, нам якась рiзниця? Разом яйця не висиджувати. Намагався вiдповiсти культурно та ввiчливо. - А щодо дивного зовнiшнього вигляду, не обессудьте. Як то кажуть - на смак та на колiр товаришiв немає. У нашому племенi всi такi. Порода iнша.
  - Ну-ну... - Свiтка-Руда поблажливо хмикнула. - Дикi, одне слово. Цивiлiзацiєю обiйденi. Вогонь знаєте? Арифметику?
  - А то. I про корiнь гiпотенузи чули. - Згадавши про каструлю на розпеченiй плитi, ледь не вилаявся вголос. Намагався перевести розмову в iнше русло. - Сьогоднi хороша погода. Скажiть, будь ласка, що ви з однорогами робите? Звiр тiльки для їжi необхiдний?
  - Не без цього. - погодилася господиня. - Не пропадати ж добру? Знову ж таки шкура, роги, копита, хвiст. Все йдеться. Безвiдходне виробництво. Спочатку часiв по-iншому iснували. Як точно, нiхто не пам'ятає, чутки, мiфи та бабинi плiтки. Старi розповiдають, спочатку єдинороги були iз золотими рогами, а зловити могла лише непорочна незаймана. Хто така незаймана, з чим їдять, навiщо золотi роги, вже нiхто й не знає. Потрiбно i все. Як закон всесвiтнього тяжiння. Спочатку так i робили. Ловили звiрюгу живцем, роги обламували i вiдпускали. Звiр само собою гинув вiд болю та втрати кровi. Труп гнити залишали, роги в печеру складали, доки повнiстю не заповнили. Поступово звикли до азартного полювання, а потiм i м'ясо в справу пiшло. Зайнятися крiм полювання нема чим. Ну поспiваєш увечерi бiля вогнища, пiснi про сумну бабину частку, поплачеш для душевної радостi, позласловиш про сусiдки для задоволення та спати. Туга. Затятi мисливцi - це коли завжди полювання, але не ясно чого саме. Толку вiд безглуздої роботи, якщо зi шкiри можна сшити сукню, з м'яса суп зварити, шашлик засмажити, ковбасу копчену, сосиски знову ж таки? З кiсток та копит клей варимо, холодець. Рогам iнше застосування знайшли, але вас не стосується. З'явився новий сенс життя. Так i живемо. Одне погано, однорогiв стає дедалi менше, а народ звик до м'ясної їжi. Так кажете, не бачили, куди звiр втiк? холодець. Рогам iнше застосування знайшли, але вас не стосується. З'явився новий сенс життя. Так i живемо. Одне погано, однорогiв стає дедалi менше, а народ звик до м'ясної їжi. Так кажете, не бачили, куди звiр втiк? холодець. Рогам iнше застосування знайшли, але вас не стосується. З'явився новий сенс життя. Так i живемо. Одне погано, однорогiв стає дедалi менше, а народ звик до м'ясної їжi. Так кажете, не бачили, куди звiр втiк?
  - Як вам i сказати .... - Перезирнулися з Кузей. Пасинок скорчив фiзiономiю, даючи зрозумiти, що настав час зiзнаватися. Щиросердне визнання полегшує не гiрше за проносне. Набравшись смiливостi, зiзнався. - Тут таке дiло... Коротше менi здається, що його хтось убив до нас. Тiло в кущиках валяється.
  - Де? - пожвавiшала Свєтка, оглядаючись на всi боки. Поклавшись на долю, показав пальцем, де саме лежить звiрюга. Горбато-груда мисливиця жваво пiдбiгла до купки i розворушив дiловито горбок, розчаровано вилаялася. - Козел забирай. Хтось уже рiг обламала, пiд корiнь, а кров не випустила.
   - Це не ми!
  - Ясно, що не ви. - зневажливо хмикнула мисливиця. - Тут вправнiсть потрiбна, вмiння. Вiдповiдний iнструмент для лову. Ех, мало не пропало м'ясо. Ну нiчого, у нас не пропаде...
  - Так ви Свiтлана не вiдповiли, чим займаєтеся сьогоднi ввечерi. - знову влiз у розмову збуджений Кузя. - Прогуляємось увечерi до ранкової зорi? Пiснi хором поспiваємо, частiвки, в кущики сходимо...
  - Куртуазе, менi здається, ти кудись збирався йти? - квапливо перебив схвильованого пегасенка. Два днi вiд роду-племенi, а спритностi як у дорослого. Та й на фiга горбата страшилка? Знайшов з ким пiснi пiд кущами спiвати... Невже не розумiє, нам мисливцем не по дорозi? Прокашлявшись, обережно додав, машинально подивившись на порожнє зап'ястя руки, наче там щось було дуже цiнне i потрiбне. Загадковий безумовний рефлекс, чи Швейцарський Наручний Роллекс? - О-о-о, часу скiльки... як пiдзатримався... Шкода, але настав час вирушати додому. Радi були з вами познайомитись. До побачення Руда Свiтлана. Привiт племенi та iншому народовi.
  - Навiщо передавати чужi вiтання? - Суворо вiдповiла мисливиця, дiстаючи з вирiзу на грудях, гострий нiж i сiдаючи навпочiпки перед мертвим звiром. - Самi передасте. В гостях вiдпочинете.
   - Але ж...
  - Нiчого не знаю. - перебила мисливиця, холоднокровно перерiзаючи горло мертвому звiровi. Хлинула струмком кров, оббризкавши голi ноги. - Розкажете дiвчатам, хто такi, яким вiтром занесло на нашу священну, недоторканну територiю. Чому виявилися поряд iз загиблим однорогом. Пред'явiть документи. Вiзу, паспорти. Як належить пiд час вiдвiдування закордонної держави.
  - Навiщо формальностi? - улесливо посмiхнувся тiтоньцi. - Нiкого нi, ми самi... Пропоную розплатитись на мiсцi. Вам добре i нам непогано.
  - Так-так... - Мисливець повiльно випростався, недбало витер лезо ножа об шкуру мертвого звiра, холодно подивився в мої глядалки i шкiдливо простягнув крiзь нафарбованi губи. - Хабарi пропонуємо посадовiй особi пiд час виконання?
  -- Ви що?! Якi хабарi? Чиста подяка!
  - Чого чого? Подяка? - Нiж блиснув на свiтлi, пустивши сонячного зайчика. Нутрощi миттєво наповнилися вчорашньою водою i дуже захотiлося вiдлити. Приїхали. Вiк свободи не бачити. Попалися як двi лохи на Запорiжцi. Неправильно дiяв. Треба було мисливцю убiк вiдвести та шепнути на вушко привабливу пропозицiю. Правильно нагадує пам'ять. Третiй зайвий. Навiть давнi, безстрашнi даiшники - мiфiчнi герої дорiг та автострад, нiколи не ризикували при стороннiх очах та вухах. Знає третiй - знає i свиня, у моєму випадку - Пегасенок Кузя. Це бджiлки беруть хабарi нектаром з квiточок, але вона - виконавча дурниця, її робота - у вулик мед тягати.
  -- Звичайно звичайно. Я нiчого поганого не мав на увазi.
  - Зате я ввiв би... - мрiйливо протягнув Кузя, обсмикнувшись на мисливницю, невiдомо що маючи на увазi туманнi натяки. Бач, проктолог знайшовся. - Так сказати - що маємо, те i вводимо... Грайливий амурний, галантний гумор. Ха-ха-ха... Жарти.
  - Ану припинити розмовники! - Горба нахмурилася. - Все з вами ясно метелики. Ви ворожi шпигуни, прибули в чуже плем'я, щоб вивiдати вiйськовi секрети. Руки вгору! Вважаю до трьох! Раз...
   - Свiтла, ви неправильно зрозумiли...
  - Ще як правильно, диверсанти - шпигуни! Руки вгору - сказала! Стрiлятиму, вовки ганебнi!
  - Свiтла, ви грiзний товаришу, але стрiляти... - Поблажливо посмiхнувся, схрестивши руки на грудях, демонструємо безстрашнiсть i нахабно оглядаємо мисливця з усiх бокiв. - Явний перебiр. Яким мiсцем стрiляти зiбралися? Мухлюєте дамочка. П'ятий туз у рукавi?
  - У досвiдченого мисливця та палиця стрiляє. - парирувала Свєтка-Руда. - Припинити розмовники! Перший пострiл у повiтря, другий на поразку!
  - Не треба стрiляти, здаємось на милiсть переможця. - Подолаючи збентеження, задер руки вгору, виставляючи на загальний огляд опухлий рудимент. Чорт iз нею, нехай милується знаряддям злочину. Кузя за компанiю задер руки, переднi копита i про всяк випадок пiдняв хвiст.
  Мисливець здивовано свиснув, побачивши покалiчений орган, безсоромно витрiщила очi, i плюхнулася задом на землю, вганяючи в червону фарбу сорому. I було вiд чого. Вiд перенесеної травми, рудимент спалахнув i безглуздо стирчав паралельно землi, не гiрше за довгий рог убитого цапа. Тепер прийшла Кузiна пора заздрити чужим розмiрам. Ранiше, коли мiй орган був у нормальному, безвiльному станi, невеликi розмiри спокiйно дозволяли маскуватися у волохатiй рослинностi мiж нiг, але тепер...
  Звiдки тiльки взялися сила та мiць? Звичайно постраждали, але все ж таки... Ще недавно безвiльний порох, i раптом - сталь, чавун! Ще б пак знати, для чого призначений, крiм замочування ворогiв i вiдливання води з органiзму, але вже неодноразово думали i придумали. Є iдея - використовувати замiсть вiшалки. Вiдкриваються великi переваги. Повiсив авоську з продуктами, або важкий портфель на персональний гачок, йдеш весело посвистуєш на дорозi i насолоджуєшся життям. Руки вiльнi. Гуляєш спокiйно вулицями, хочеш пиво пий, цигарку покурюй, друг зустрiвся - сердечно привiтався, проблеми виникли - пояснив на пальцях урцi ганебному - козу зробив, або в натурi, послав подалi розпалюванню пацанською. Прийшов у театр, до друзiв-родичiв, численнi гостi томяться у передпокої, а ти з особистою вiшалкою, проходиш вiльно до зали. Не треба в гардероб пальто здавати, жарко стало - пiджачок на плiчка, акуратно повiсив на особистий гачок. Рiч не пригадується, не пропаде. Краса. Або використовувати як стiнобитний таран. Пiдходиш до зачинених дверей, руки зайнятi продуктами - ну дуже важка вага. Бдинсь - штовхнув iнструментом, що стирчить, i входиш у квартиру. Заощаджуєш силу i час. Iще iдея. Лежиш на диванi i не тримаєш книгу в руках, а вживаєш рудимент як зручну пiдпору. Знай собi, жуй чiпси та пальчиком сторiнки перевертай, знання на задоволення. Заощаджуєш силу i час. Iще iдея. Лежиш на диванi i не тримаєш книгу в руках, а вживаєш рудимент як зручну пiдпору. Знай собi, жуй чiпси та пальчиком сторiнки перевертай, знання на задоволення. Заощаджуєш силу i час. Iще iдея. Лежиш на диванi i не тримаєш книгу в руках, а вживаєш рудимент як зручну пiдпору. Знай собi, жуй чiпси та пальчиком сторiнки перевертай, знання на задоволення.
   Додумати не дали, повернули у сувору реальнiсть.
  - Очманiти не встати .... - Злякано простягла Свiтлана-мисливиця i нервово, безглуздо хихикнула. - Баба з рогом...
  - А в чому, власне, справа? - не зрозумiв гумору. - Ви що, нiколи подiбних штучок не бачили? Хiба у вас його немає, пiд вашою е...?
  - Спiдницею? - уточнила Свiтлана-мисливиця i зневажливо пирхнула. - Була потреба. Досить того, що груди перетягую. Спина болить i шию ломить. Ще не вистачало, щоб мiж нiг роги стирчали. Жах в останнiй стадiї маразму.
  - Подумаєш - рудимент стирчить. - образився на дурне непорозумiння, продовжуючи тримати руки над головою. - Мене у каструлi робили. За iндивiдуальним проектом. Не винен. Це все стара-людожерка з онукою. Домашнє завдання...
  - А в мене теж така штука є. Нiчим не гiрше Васиної фiгнi. - образився Кузя, продовжуючи старанно балансувати на заднiх копитах, виставляючи на загальний огляд обвислi причиндали. - Ми обидва рогатi, тiльки в мене вiн зараз не вартий, нiчого не хоче, але й нiчим не хворiє. Ще молодий, недосвiдчений, однi теоретичнi знання в головi.
  - остаточно збрендила, стара карга. - Вилаялася Светка, не вiдриваючи погляду вiд мого пораненого гачка. - Недарма з ранку, сон поганий снився.... З Куртуазом - конем ясно - єдинорiг - мутант, ми виродкiв у трунi бачили, а ось iз Василiсою треба розбиратися... А не обманюєш? Зiзнайся чесно, сама штучку присобачила, для краси? Прикраси?
  - Думаєте, приколююся, для веселощiв? Чи не натуральний? Штучний? Спробуємо на мiцнiсть? - гордо посмiхнувся, але про всяк випадок вiдступив убiк, беручи до уваги рiшучий характер мисливицi. - Що дивуватися нещасному рудименту? Подумаєш справи - стирчить поранена кiстка, в недозволеному мiсцi. У свiтi багато дивовижного друга Горацiо.... Був би страусом, що говорить, або виродок двоголовий - iнша справа, є над чим приколюватися, та й то, грiх смiятися над убогими iстотами. На себе звернули б увагу. Один - парнокопитний, iнший - грудастий. Набридли ви менi, краще долоньками прикриюсь, вiд грiха подалi.
  - Нi-нi, почекай. Кожна частина тiла служить для чого-небудь корисного. Вуха - для сережок, вiї - для тушi, повiки - для тiней, очима зручно очi робити i ще по сторонах стрiляти, нiгтi на руках - для красивого, яскравого лаку, шия - для намиста, намиста, ноги - для педикюру, брови та пахви - для депiляцiї. Голова - для зачiски, талiя - для ремiнця. Груди - для .... - Свiтлана-Руда задумалася, закотивши очi в небо. - Блiн, забула. Але не важливо. А твоя штука навiщо служить, якщо не для вiчної жiночої краси та прикраси-залякування перед суперницями? Чому вiн тривожного, червоно-фiолетового кольору, як баклажан?
  - Чому? Чому. По кочану. - остаточно знiяковiв вiд безцеремонного розгляду, цiкавого мисливця. - Ви б їм когось прибили на смерть, подивитися, якого кольору була б штука.
   - Ти хочеш сказати, що вбив єдинорога цим цiпком?!
  - А як же. - Прийшли на думку новi знання з родоводу. - Але прошу взяти до уваги ненавмиснiсть убивства. Ее... самозахист без зброї.
   - Якщо своїм рогом - козла на смерть б'єш, то якi ж у тобi сили зберiгаються... Точно не брешеш?
  - Ми, тобто я, нiколи! - гордо вiдповiв рудою. - Чеснiсть - основний принцип iснування!
  - Так? - здивувалася Свєтка. - Тодi тим бiльше треба доставити до племенi. Руки вгору! Хоча... чорт з тобою, прикрийся лопухом та йди так. Тебе - кiнь, що говорить, теж стосується. Крок лiворуч, крок праворуч, стрибки на мiсцi - розглядаються як спроба втечi. Кроком марш уперед! Ах да. М'ясо заберiть, бо менi нести нiяк не можна, я ж конвоїр...
   - I менi не можна, я маленький.
  
   РОЗДIЛ 6.
   - Наш новий комп'ютерник, якийсь комп'ютерний шаман.
   -- З чого ви взяли?
   - Сьогоднi вранцi, у мене знову зламався комп'ютер, то вiн прийшов, щось пiд нiс побурмотiв, потiм мiй стiлець, десять разiв навколо осi покрутив, знову закотив очi, щось побурмотiв пошепки, штовхнув ногою пiд стiл i комп'ютер запрацював!
  - Так? Iдiть працюйте, я сам розберуся.
  
  Погода була чудова - принцеса була жахлива. Дерева зеленiли листочками, небо - бiлiло хмарами, трава - колола нiжки, а ми з Кузею, як два останнi вантажники, тягли на руках мертвого єдинорога. Тяг власне я, на особистому горбi, а Кузя через малолiття притримував тушу за копита, весело крокуючи поруч. Трохи позаду йшла мисливиця, постiйно забiгаючи вперед i кидаючи крадькома косi погляди на мою зброю злочину, загорнуту в лопухи пов'язки на стегнах, чим дуже бентежила i збивала з ноги.
  Намагаючись не помiчати хворого Светкiного цiкавостi, насилу пересував ноги в заданому напрямку. Декiлька днiв як втiк iз каструлi, а пригоди сиплються з вiдра. Помийного. Чому? Що в менi особливого? Навiщо? Я - iстота мирна, невинна. Мене не чiпай i я нiкого не зачеплю. I взагалi я бiлий та пухнастий. Киска. Котик. Котяра. Кошак... але найiмовiрнiше - верблюд. Корабель пустелi.
  Вдалинi з'явилося село Мисливцiв. Огородженi символiчною огорожею, кiлька невеликих будиночкiв з дахами iз трави. Посерединi села невеликий майданчик з палаючим вогнем.
  Бiля невеликих ворiт, прикрашених зав'ялими вiнками, сидiла на лавках охорона i спритно орудуючи невеликими паличками, щось плели з ниток. Помiтивши нас, одна з охоронцiв схопилася на ноги i пронизливо закричала на всю горлянку. Декiлька схожих на Свiтку iстот, але рiзного кольору мастi на головi, вискочили з будиночкiв i скупчилися бiля огорожi, уважно нас розглядаючи. Наш конвоїр пожвавiшала i стала чепуритися на ходу, поправляючи волосся на лобi i струшуючи непомiтнi оку порошинки з одягу.
   - Ну, Кузя, готуйся до чергових неприємностей.
  - Дурниця, де наша не пропадала. - вiдмахнувся безтурботно Куртуаз, з цiкавiстю розглядаючи аборигенiв. - Ого, скiльки роботи, орати та орати. Роботи - не мiрний край...
  - Розмовники! - припинила нас суворим голосом Свiтлана. - На допитi мови розв'яжiть. Ширший крок! Небагато залишилося.
  Тим часом жителi села, уважнiше роздивившись, хто наближається, натхненно завулюлюкали, розмахуючи руками. Нiгтi на пальцях, вiдкидали червонi вiдблиски, вселяючи в голову дуже поганi думки.
   - М'ясо йде!
  - Ну Свiтко молодець, врятувала вiд голодної смертi. Щастить же дурницi...
   - Вiчно їй халява пре.
   - Що робити - нi шкiри, нi пики у дiвки, одна мисливська удача.
  - I правильно, не два зеленi горошки в ложку. - зловтiшно додав хтось у натовпi. - А то звикла - i м'ясо з'їсти та на рiг сiсти. Привела дивовижнi виродки, зайвi роти. Самим їсти нiчого.
  - Її... це мисливський видобуток, нелюди. Свiже м'ясо самостiйно йде на обiд, i закуску на хребтi тягне, ох i хитра... Свiтло! Ти де виродкiв вiдкопала? Чи не отруйнi? На спекотне пiде?
  - Ви ще найголовнiшого не бачили! - весело крикнула Свiтлана, розпрямляючи спину i пiднiмаючи груди, в чому ледь не перестаралася. Диньки пiдскочили вгору i якби не шкура на грудях, то неодмiнно висунулися назовнi. У душi й тiлi щось вкотре ворухнулося свiтле, але зникло. Та й як не пропасти, якщо єдинорогова туша на плечах до землi тягне?
  Заiнтригованi фразою, аборигенки, стали обмiнюватися пропозицiями та уважнiше мене розглядати, намагаючись побачити головне. Дикуни. Нiщо б допомогти вантажнику, дотягнути тяжкiсть, i в спокiйнiй обстановцi прояснити питання. Стиснувши зуби, подолав останнi метри до хвiртки, на одному самолюбствi i ледве скинувши тушу, без сил упав поруч. Пегасенок вiдпустився вiд копит єдинорога, i важко вiддуваючись, витер сухе чоло, нiби вiн, а не я, тягнув вантаж на своїй спинi. Даремно я не послухався Пегаса i врятував мутанта вiд смертi. Якщо вiн з раннього дитинства росте ошуканцем i шахраєм, то нiяке виховання не врятує. природа.
  Тим часом, Кузя не марнував часу, збуджено оглядаючись по сторонах i шарячи безсоромними очима, по голих тiлах одноплемiнниць Свiтлани. А подивитися було на що... та вже...
  Краса, як i потворнiсть, пiзнається в порiвняннi, було б що з чим порiвнювати. Себе з ними та їх iз нами. Мудрено подумав. В очах зарябiло вiд блискучих прикрас на оголених тiлах. Висюльки у вухах, на шиї, на поясi, на ногах, руках, на пальцях. Все блищить - переливається на сонце. Гарно, але строкато.
  Я не виблискую. Погано? Ну цей недолiк цiлком вiдшкодуємо. Обвiшуємося при нагодi брязкальцями. Поїхали далi. Волосся на тiлi у них менше. Проблема вирiшувана. Общипаємо пiр'я, ноги поголимо, брови пiдрiвняємо, волосся виростимо. Дурницi. Перейдемо безпосередньо до тiла. А ось тут непереборнi перепони. Таких горбiв менi не виростити, як втiм i мисливцям не мати вiдросток мiж нiг. Вiдмiнностi мiнiмальнi, а наслiдки - нездоланнi.
  Тим часом мешканки села стовпилися навколо мене i стали уважно вивчати наш зовнiшнiй вигляд. Чим довше тривало огляд, тим бiльше розчарування з'являлося на обличчях мисливцiв.
  - Так... з'являються ж на свiт потвори. - пiдвела пiдсумок найгорбатiша. - Таку красуню, жодна косметика не врятує.
  - А що в ньому особливого? Дурня, як дура, тiльки плоска як дошка i бородатий як вiник. - знизала плечима iнша. - На спекотне зiйде, бiльшого вiд неї i не потрiбно... Брязнулю в горщик, кiнь на стайню.
  - Не знаю як ви дiвчатка, але я цю потвору їсти не буду. - скривила нiс одна з аборигенок. - Смердить сильно.
  - Ви найголовнiше не бачили! - урочисто проголосила Свєтка-Руда i обернувшись до мене наказала. - Знiми лопухи Василя, продемонструй свiй рiг. Нехай помилуються.
   - Що б ви з мене смiялися i хихикали?
  - Впасти порву. - попередила Свiтлана-Руда, подумавши додала. - Некрасиво сказала, вибач. Просто зарiжу i все.
  - Клоуна знайшли? - сумно простяг я, оглядаючи натовп. - Влаштовуємо виставу? Чудово. Панi та панове! Сьогоднi з вами, весь вечiр на аренi цирку.
  - Не виробляйся дурниця, знiмай лопухи. - перебила одна з одноплемiнниць, загрозливо пiднiмаючи спис. - Показуй фiгню дiвчаткам. Тут усi свої, соромитись немає кого i цiну набивати не варто.
  - Добре, вiддаю себе на ганьбу та заклання, але знайте, вашi глузування, для мене нiщо. Гидкий натовп, не образить героя, поки вiн серцем чистий! - Продекламував я, намагаючись зiрвати оплески, що бурхливо переходять в овацiї, але глядачi не помiтили майстерностi артиста, захопленi майбутнiм видовищем. Набравшись духу, рiшучим, гарним жестом зiрвав покривало невинностi, виставляючи на загальний огляд, ображений цiкавiстю плебсу гiднiсть та заплющуючи театрально очi. Лопухи, сумно прошелестiвши реп'ями, повiльно впали на землю.
  Але тиша була вiдповiддю.... Ну, панове, смiливiше, смiливiше. Непритомнiйте, захоплено зiтхайте, смiйтеся врештi-решт. Ось я весь перед вами, вiдкритий як на долонi, готовий до овацiй, трiумфу, провалу та гонiння. Чи не забагато пафосу? Дурницi. Кашу олiєю не зiпсуєш. Високi почуття вимагають високого польоту. Що ж ви гади мовчите, паузу затягуєте, порушуючи пристойнiсть?
  - Ну i? - пролунав розчарований вигук. - У чому прикол? Бридота - гидотою, нiякої естетики.
  - А... тут все було... велике. Як рiг у єдинорога на лобi. - спробувала виправдатися Руда-Свiтка i безглуздо хихикнула. - Вiдпало. Впало. Ось.
  Так Так. Подання провалилося? Не зрозумiв. В чому справа? Довелося розплющити очi i несмiливо подивитися вниз. Потiм довелося розплющити очi на всю котушку i нахилившись розглянути причину провалу. Рудимент одужав i здув до неймовiрно маленьких розмiрiв, представляючи звичайне сумне видовище. Пишатися нiчим, термiново опускаємо завiсу. Пафос змiнюється фарсом.
  - Що тут може вiдпасти, чи впасти? - розсмiялася сама грудаста одноплемiнниця, образливо вказуючи пальцем на мiй низ живота. - Звичайне захворювання. Застуда. А це великий синiй прищ. Їм не милуватися треба, а термiново видавлювати, щоб уникнути iнфекцiї та лiкувати, поки заразу по селi не рознесли.
  - Розмрiялися. Вiн уже одужав!
  - Марiє Iванiвно! Дiвчата! Слово честi, зуб даю! - Руда-Свiтка клацнула нафарбованим нiгтем по бiлих зубах. - Ось їй! Я як перший раз побачила його рiг, трохи свiдомiсть не зомлiла. Як вартовий стояв, не ворухнувшись! Вона їм ще й єдинорога на смерть вбила. Василиса пiдтверди.
  - Ну... - Я знiяковiло знизав плечима. - Як не сумно доводиться визнати, але це правда. Тiльки я не навмисне.
  - Ось цiєю маленькою штучкою, убила цапа? - Натовп дружно переглянувся i зловтiшно розсмiявся. - Що мисливець, що рибалка, правду нiколи не впiзнаєш. Казочники. Брехай та не завiряйся.
  - По-перше, не вона, а вiн! До речi, мiй батько. - уперше подав голос Кузя, перекрикуючи натовп. - По-друге, я не кiнь, не пегас, а нова порода високорозумних скакунiв i в стайню не хочу. Ви що, дурнi, про чоловiкiв нiчого не знаєте? Це наша фiзiологiя, а чи не ваша гiнекологiя.
  - Парнокопитним слово не давали. - перебила пишногiрна, мабуть, Марь Iванiвна. Чи є прямий взаємозв'язок - чим бiльше груди, тим ширший iнтелект i бiльший авторитет? Чи iснують iншi критерiї для ознак влади серед грудом'язових? Буде час - обмiркуємо. Начальниця тим часом продовжувала моралi. - Надалi, пiдбирай слова, перш нiж обзиватись у пристойному, дiвочому суспiльствi. Ми тобi не баби якi не будь сiльськi, а невиннi незаймана. Якщо коротко - дiви. Рiзницю вловлюєш, мутанте?
  - Поручнику Ржевському краще промовчати. - пирхнув таємничу фразу Кузя i хихикнув у кулак. Де вiн нахопився вульгарних анекдотiв?
  - Ось i мовчи. - Начальниця змiряла синка зневажливим поглядом i подивилася на мене. - Погано матуся, дiтей виховуєте. Жодної поваги до дорослих. Капусту треба частiше пропалювати.
  - До чого тут овочi? Вiн - однояйцевий.
  - Двох! - знову влiз невгамовний Кузя, безглуздо посмiхаючись. Я жарту не зрозумiв, але довелося показати йому кулак, щоб заткнувся. Обернувся до ватажка i притиснувши руку до грудей, запобiгливо усмiхнувся.
  - Вибачте, будь ласка, але прошу взяти до уваги, що вiн мiй прийомний син. Виховую як можу, але ж ви знаєте Пегасов? Яблуко вiд яблунi недалеко падає. А що ви мали на увазi пiд капустою? Навiщо її прополювати?
  - А ви своїх дiтей хiба не в капустi знаходите? - У свою чергу здивувалася начальниця, переглянувшись iз одноплемiнницями. - Не на грядках вирощуєш, вiд бур'янiв не оберiгаєш?
  - Поки що бог милував вiд потомства. - Ухилився вiд прямої вiдповiдi.
  - Молода ще, не залiтали. - здогадалася начальниця спiвчутливо. - Але нiчого, прийде термiн, усвiдомлюєш жiночу долю i залетиш на пригоди за повною програмою. Все там будемо .... Матерiнський обов'язок виконувати, це вам не в полях вiночки плести ... Хлiбнеш горюшка ...
   - А докладнiше не можна?
  - Хочеш запозичити нашi новаторськi методи селекцiї? - здогадалася начальниця. - похвальне бажання. Жiночу породу покращувати - нелегка i невдячна праця. Але шкiрка вартує вичинки. Подивися, якi в племенi красунi. Одна iнша красивiша. А все через що? Блюсти город у порядку, та частiше прополювати вiд бур'янiв, не пускаючи справу на самоплив. Нiчого складного. Дотримуватись агротехнiчного режиму, i перiодично знiмати врожай. Приходиш на раннiй зорi, та йдеш по грядках вишукуючи дiток у дозрiлiй капустi. Хороший плiд праворуч, недозрiлих на межу сохнути. Всi.
  - Справдi, просто. - погодився я. - Порядок та працелюбнiсть, що приносять заслуженi плоди. Дозвольте ми пiдемо потренуємось, дiтей у капустi вирощувати? Вже мрiю сьорбнути жiночого горюшка. Куртуаз попрощайся чемно з жiнками i йдемо городами.
  - Якi городи? - обурився натовп. - Не ясно сказано? Кажучого коня в стайню, а тебе розумна - в холодний льох, щоб не зiпсувалася. На завтрашнє спекотне. З картоплею.
  - Панянки, хiба ви людожерки? - покликав до почуттiв народу, вiдчуваючи животом наближення кiнця. - Невже ваше суспiльство ще не дозрiло свiтлих iдей гуманiзму? Людина - людинi, товаришу та брату!
  - Про гуманiзм не чули, а канiбалiзм є сувора потреба та вiтамiни. - розвела руками Марь Iванiвна. - Наша культура та мораль не суперечить iноземцям харчуватися. Своїх - так, погано, не естетично. Але i тут є плюси. Ми своїх мертвякiв у силосну яму складаємо для пiдвищення врожайностi на городi. Чи не пропадати ж добру?
  - Людей їсти не можна - табу. варварство.
  - умовностi. - посмiхнулася грудаста. - Все корисно, що в рота полiзло. А з приводу звинувачення нас у варварствi, то це з якого боку подивитися i як приготувати. Якщо в сирому виглядi i без солi, тодi не смакує i дикiсть, а якщо кулiнарiю застосувати, то цивiлiзацiя. Смакота - пальчики оближемо. Твої. Посмертно.
  - Спасибi, заспокоїли. Дивне ви плем'я. Суцiльний рацiоналiзм та суха логiка. Невже у вас нема простих людських почуттiв? Невже, щоб отримувати вiтамiни, треба обов'язково когось позбавляти життя, вбивати невинних тварин? Вам не шкода живих iстот?
  - У бджiлки - шкода, а нам жити треба. - вiдрiзала начальниця. - Болтаєш всяку брехню, незрiлi уми в збентеження вводиш. Розумна iстота розумом живе, а не дурними почуттями.
   - Але ж одним розумом жити важко i нудно.
  - Твоя правда. - погодилася Марь Iванiвна, а натовп сумно зiтхнув. - Нудно i сумно. Але iншого життя не знаємо. Порiвнювати нема з чим. А тому важка робота, одноманiтна праця i кориснi домашнi заняття прекрасно вiдволiкають народ вiд глибокодумних роздумiв про тлiннiсть свiту. За цiлий день напрацюєшся, напаєшся на городi, ледве сил залишається, щоб пiснi сумнi поспiвати бiля вогнища пiзнiм вечором, та поплакати про важку жiночу долю. Планiда - мати нашої долi. Фу... ну i сказала, самiй не зрозумiти. Тож про що говорили?
  - А чи не пробували щось змiнити, покращити? Праця, звичайно, робить з мавпи людину, але поступово перетворює на коня.
  - Попрошу без образ! - встряв Кузя.
  - Не переживай до тебе це не ставитись, ти - остання стадiя розвитку людства. Лiнь уперед тебе народилася. - заспокоїв Кузьму, i повернувся до перерваного монологу. - У карти погратись? Спортом зайнятися, аеробiкою, футболом, зрештою? Змагання влаштувати. Здоровий азарт ще нiкому не заважав жити, якщо не зловживати.
  - А що це таке? - не зрозумiла начальниця. - З чим їдять i навiщо штучка призначена?
  - Ну, спорт це така рiч... - глибокодумно простягнув я, болiсно намагаючись вудити з пам'ятi, що це таке. - Вiдразу й не розкажеш...
  - Ми не поспiшаємо. Говори. - наказала начальниця.
  - Якщо коротко, спорт - це колись швидше, вище i далi, як говорить основний принцип спорту. О! Спорт! Ти мир! - Говорили в давнину мудрi грецькi люди, племенi Де Кубертена, припиняючи вiйни та кривавi розбiрки, на час змагань з легкої та важкої атлетики. Хто швидше бiгає, стрибає далi й вище, важче камiнь пiднiме, довше на однiй нозi простоїть, тому шана та вiчна повага. Один усiх перемiг, решта заздрить i тренується далi. Переможцю оливковий вiнок на макiвку, медаль на шию, премiю в кишеню, пам'ятник на могилу та особисту, трiумфальну арку у фортечнiй стiнi. Автоматично стаєш майстром спорту, заслуженим дiячем культури, окрему печеру надають. Безкоштовно.
   - Коротше, займатися безглуздою, виснажливою працею, пiсля основної роботи на городi, як повна дурниця, а потiм ще й приниження терпiти, якщо не перемогла?
  - Якоюсь мiрою - так, але спорт, якщо вiн непрофесiйний, приносить багато здоров'я, пiднiмає настрiй, покращує фiгуру, трицепси - бiцепси стають сильнiшими, але головне - частина людей заздрять чорною заздрiстю, а iнша частина народу пишається переможцем та бере автографи. . На бенкети запрошують безкоштовнi. Пошана, повага, слава.
  - А сенс бiгати найшвидше, якщо для заздрощiв iснують iншi причини? - перебила пишногруда, загинаючи пальцi та перераховуючи резони. - Нова кофточка, намисто, гарна нога, рука з браслетом. Найменше витрат, а ефект на обличчя. Якщо не допомагає, завжди можна звалити на iншi обставини. Зате конкурентка - дурниця, а ти розумниця i цiнуєш глибокий внутрiшнiй свiт сильнiший, нiж брязкальця на вухах. Чи правильно дiвчинки?
  - Звичайно, Марiє Iванiвно. - дружно погодилися одноплемiнницi, тут же спростовуючи слова начальницi. - Бач, дуже розумна знайшлася. У в'язницю годюку, а завтра зваримо на обiд!
  - Бачиш, що народ каже? Голос народу - голос божий та iстина в останнiй iнстанцiї.
  - Добре, не хочете спорту, не треба. Займiться наукою, мистецтвом, той самий випернрежь, один перед одним, але приносить почуття глибокого задоволення, за небезцiльно прожитi роки. Тi самi змагання, але без явного переможця. Завжди можна знайти причину, чому творчiсть не оцiнена сучасниками, та звалити на культурну вiдсталiсть, неосвiченого натовпу.
  - Думка цiкава, але навiщо змiнювати пiдвалини, якщо звикли до певного способу життя? Сенс мiняти одне на iнше, якщо призначенi долею, ловити єдинорогiв, обкопувати город та вирощувати з капусти нових дiток? Нi. Нас чекає iнше життя, але для чого саме, ось питання. - Марь Iванiвна важко зiтхнула. - Задоволення не вистачає, радостi, еротики та оргазму, але що це i з чим його їдять, втрачено в сивих переказах .... Ось i iснуємо, як дурнi. Набитi.
  - Не хвилюйтесь, ви не самотнi у своїх стражданнях. - Пригнiчено мигнув носом. - Ви то хоч справою зайнятi, а навiщо я призначений? У чому сенс нещасного життя? Мене сиротину в каструлi зварили, невiдомо для яких цiлей. Ледве вижив, як одразу мало не зжерли творцi, ледве вiд погонi єдинорога пiшов. Куди не потраплю, все образити норовлять. Сам дурень - дурнем, як тут же батьком став. Нехай приймальнi, але вiдповiдальностi нiхто не знiмав. Щоправда, Кузя?
  - Базар. - погодився Кузьма. - Жодного життєвого досвiду у прийомного тата, а туди ж, життя вчить i виховує. Дiстав до гланд. Дiвчата, не вiзьмете на колективне виховання? А я вас сенсу життя навчу. Обiцяю, що вiдкрию для дiвчаток новi сторони життя. Боляче не буде. Нехай наполовину кiнь, зате чоловiчого роду. Iго-го! Вибачте, вирвалося.
  - Не слухайте богопротивнi промови дiви! - пролунав скрипучий голос. Натовп миттєво розступився, пропускаючи в центр кола дуже лiтню, стару каргу. Чому карга? Чому стара? Вiдiграла роль iнтуїцiя. Так має виглядати нелюбима теща, нелюбима дружина. Альтернативи нема. Нiс гачком, зморщена як печене яблуко фiзiономiя, бляклi косми, сплутаного волосся, обвислi груди до пояса. Загальне враження - огидне. Так ось вона, яка старiсть... Гину молодим.
  - Тихо всiм! - гаркнула Марiй Iванiвна. - Слово надається нашiй давнiй та мудрiй дiвi! Говори дорога ведуха-чаклунка Флора Гербарiївна.
  - Бреше, молодий поганець. - хрипко вiддихнувшись, продовжила стара карга. - Я хоч i вижила з розуму, але точно пам'ятаю, що прабабки казали. Без кохання - сексу немає! Нам дiв-дiвницям, як кажуть таємнi руни та перекази, треба чекати принца на бiлому конi. Прискаче, покохає i вiзьме замiж.
  - Яке кохання, що за принц, хто такi чоловiки, куди замiж? Навiщо секс? - обурилася Марь Iванiвна, нiчого не розумiючи зi слiв старої. - Чому нiчого не знаю? Що за таємницi вiд вождя племенi?
  - А я й говорю - таємнi знання. - Багатозначно закотивши очi пiд лоба, прошамкала Флора Гербарiївна. - Мовчала до певного часу. Терпiла. Тiльки на смертному одрi, перед силосною ямою i коли станеться пришестя, можу передавати знання. Тьху ти, господи. Дочекалася на сиву голову.
  - А детальнiше? - нетерпляче перебила стару Марiю Iванiвну. - Чого дочекалися? Розповiдай.
  - Ти спочатку полонянок у в'язницю запри. - Флора Гербарiївна мотнула сивими космами, на наш бiк. - Вiд грiха подалi. Все повiдаю, що знаю, але тiльки наодинцi. Нiчого недосвiдчене суспiльство в спокусу вводити.
  - Як скажеш. - погодилася Марiй Iванiвна i обернувшись до натовпу, наказала. - Дiвчатка, збори закiнчилися, цирк поїхав, пора на город. М'ясо єдинорога на кухню, кiнь та потвору у в'язницю, до ранку. Як усе вивiдаю, дiзнаюся, так рiшення i ухвалимо. Смирно! Вiльно. Розiйтись.
  - Не маєте права! - обурився Кузя, брикаючи копитами. - Я знаю громадянськi права! Малолiток у в'язницю не садять!
  - Мовчи, зраднику. - мстиво усмiхнувся. - Захотiв татку здати i сухим iз води вийти? Правильно мисливцi, хай не тiльки менi буде погано.
  - Ви чуєте? - Кузя скорчив плаксиву фiзiономiю. - Вася менi загрожує! У стражданнях дитини будете виннi. На смерть вiтчиму вiддаєте? Вiн з мене живцем шкуру спустить у в'язницi. Невже у ваших серцях немає i краплини спiвчуття сиротi безвинному? Якщо на слова образилися, то перепрошую у чесної компанiї. Зрештою, я темряви боюся!
  - Кузя, ти що з глузду з'їхав? - процiдив крiзь зуби, щоб не чули дiви. - Навiщо ганьбиш батька перед людьми i принижуєшся? Знайшов у кого пощади просити.
  - Не заважай татуся. - шепнув Кузя i знову пронизливо закричав, звертаючись до племенi мисливцiв, часом переходячи на кiнське iржання. - Пощади вимагаю та теплої стайнi зi стiйлом. Чорт iз вами, згоден тимчасово бути тягловим конем, тiльки з вiтчимом в одну в'язницю не сiдайте. Свiтло, хоч ти замов хороше слово. Марiй Iванiвно, мудра правителька, спаси бога заради. Ви ж бачите, бабуся в маразмi, а я через чуже марення страждати зобов'язаний?
  - Чорт iз тобою. - вiдмахнулася Марь Iванiвна. - Але врахуй мутант, це було твоє останнє бажання. Дiвчатка, до ранку посадiть окремо, пiд навiс у стiйло, все одно завтра пiд нiж пiде, або орати город змусимо.
  - Спасибi громадянин начальник, але краще попрацюю конем. - притиснувши до грудей руки, Кузя театрально вклонився, як дозволила кiнська конституцiя тiла. - Ще б пайку сiна та нари без клопiв, а вранцi побачимо хто кого, коли i скiльки разiв.
  На цьому бурхлива дискусiя завершилася i, пiдхопивши пiд бiлi ручки, нас розтягли в рiзнi боки. Мене потягли до покинутого будиночка i замкнули в порожнiй кiмнатi, а Куртуаза, що весело посмiхався, вiдвели пiд навiс i прив'язали до стовпа. I чому дурень радiє? Невже наївно припускає, що я б його випоров як сiдорову козу за пiдлi слова щодо прийомного батька? Нi звичайно, але потиличник бридкий дитина заробила. Ех, упустив час, треба було пороти ременем, поки вiн був маленький, тодi наука про запас. Вбивати пошану до батькiв i навколишнього свiту через дупу, жорстокий, але необхiдний метод виховання. Чим частiше лупиш, тим мiцнiша любов до Батькiвщини та батькiв.
  Тепер доведеться сидiти окремо, а шкода. Без сил опустився на брудну пiдлогу. Так би вдвох щось вигадали. Недаремно кажуть, одна голова добре, а двi краще. Враховуючи Кузини кiнськi витiвки - пiвтори голови. До речi, а хто вигадав дурницю з приводу колективного розсудливостi? З чого взяли, що для вигадування та прийняття рiшення необхiдна бесiда, суперечка та обговорення проблеми з iншими розумними iстотами, чи натовпом однодумцiв? Скiльки людей стiльки й думок. У компанiї добре розмовляти за життя, вирiшувати кросворди, спiвпереживати нещаснiй долi, пити горiлку та плакатися у жилетку. А думати та приймати рiшення треба одному. Дорогою єдиною думкою. Голова не тiльки для того iснує, щоб нею їсти i капелюх носити. Треба мiркувати в тишi та самотi, ще краще у порожнiй бочцi з-пiд вина. Вона велика та пахне приємно.
  Усiм мудрими думками не догодиш, а вислуховувати чуже марення, що видається за генiальнi iдеї, вище за людськi сили.
  Визнати, що хтось розумнiший за тебе i погодиться з чужою думкою? Вiдчувати розумову ущербнiсть та заробляти комплекс неповноцiнностi? Навiть якщо уявити, що сперечальники зрештою прийдуть до твоєї думки, то й тут купа пiдводного камiння. Не дай боже, не як передбачалося планом, а навпаки. а так неодмiнно i станеться. Злий рок. Збiг обставин, безглузде скло, спiвчутливий дурень, пiдлий заздрiсник. Не вийшло й усе. Доля грає людиною, а людина грає на трубi... Кранти генiальному пораднику. Шишки, звинувачення, глузування, гомеричний, уїдливий регiт за спиною, палець, що обертається бiля скронi. Але це тiльки в кращому разi, а найнервовiшi товаришi, можуть шию намилити, ребра перерахувати i мордою по асфальту поелозити. Вiдповiдаєш на повну програму за невдалу, генiальну думку.
  Але найгiрше буде, коли твоя iдея втiлиться у життя. Думаєте хоч одна сволота, скаже спасибi? Нiколи! Заслуженi лаври вiдберуть, скинуть iз п'єдесталу i самi спробують на нього забратися, з пiною бiля рота доводячи, що саме це вони й пропонували генiальний план. Коли? А пам'ятаєш, я почухав чоло, сказав - а, i багатозначно промимрив? Так, говорив якiсь лiтери, тупо мукав, та й що? А те, що саме ти озвучив мої таємнi думки гад! Плагiатом займаєшся i хочеш приписати собi спiльну славу?! Не вийде! Ми всi сидiли поряд i допомагали багатозначно мукати! Ми всi дуже розумнi, допомагали дечим чим i як могли! Спробуй вякни, проти згуртованого заздрiстю колективу.... Гiлочки вiника, швидко поставлять на мiсце прутiк - вискочку.
  Так що вибираю для себе, особистi думки, самостiйнi вчинки i сам вiдповiдатиму за будь-якi наслiдки. Нi з ким - нi славою, нi невдачею дiлитися не буду. Чи не має намiру! Вибачте панове-товаришi, все сам, все сам.
  
   РОЗДIЛ 7.
  - Що у вас iз бухгалтеркою? Вона в шоцi.
  - Нiчого особливого. Але дiстала печiнки. Включає комп'ютер у далеку розетку, а в ближню радiоприймач встромляє, любить чи бачите музику слухати, а сама коли працює, на стiльцi крутиться. Ну я прийшов, перематерився подумки, не висловлюватися перед жiнкою матюком? Розкрутив дрiт з нiжки стiльця, та комп'ютер подалi пiд стiл засунув. Ось i все, а що сталося?
  - Нiчого. Пошту зробили?
  - Сервер чомусь зависає. Перевiряємо ще раз.
  - Швидше, будь ласка. Робота вартує.
  -- Певна рiч. Чи можна йти?
   - Так.
  
  Темна, запорошена кiмнатка, з павутинням по кутках. Брудна, земляна пiдлога. Нi вiкон, нi дверей, повна кiмната огiркiв. Народний епос. Огiрок один. Я. Великий, жовтий, волохатий. Лiзуть же на думку поганi думки. Завтра вранцi спробують з'їсти. В черговий раз. Звернення до розуму i гуманiзму незайманок-мисливцiв не подiяли. Мене дорогого з'їдають, у прямому значеннi цього слова, без солi та перцю. Страшно? Ой ой.
  Спробував уявити сумну картину. Потрошити будуть, обскубувати? Шкiрку обдеруть, чи так зiйде? Варити? Смажити? У печеному виглядi, запiкають на багаттi? Краще зжерти сирим, зберегтися багато корисних вiтамiнiв та мiкроелементiв. Але багаття у дамочок є, значить будуть смажити. Випустити кров, дiстати з живота трiбуху, через гланди, або нижнiй отвiр. Потiм порожнє черевце нашпигувати печеними яблуками, вареним рисом, цибулi для смаку, перець горошком, тiльки трохи i трохи лаврового листа, для запаху. Насадити нещасну тушку на товстий рожен i повiльно крутити для рiвномiрного прожарювання. Ще рекомендується поливати слабким розчином оцту або бiлим вином, але зiйде i чиста, ключова вода. Щоб скоринка не пригорiла. Отриманий продукт, покласти на велику страву, прикрасити свiжою зеленню i поставити на середину столу. Марiй Iванiвнi як вождевi племенi найласiший шматочок, рештi їдцiв, вiдповiдно до статусу та суспiльного становища. Що в мене найласка?
  Схопившись на ноги, уважно оглянув себе з кулiнарної точки зору, вишукуючи на тiлi ласий шматочок. Реберця? Грудинку? Шийка? Окiст? Крильце? Стегна? На нозi м'яса бiльше. Фiлейна частина? Ущипнув за зад. Так, там м'яса бiльше, соковите та корисне. Маячня. Розглядаю як синюшну, бройлерну курку, на обробному столi шеф-кухаря. Качка по-пекiнськi. Курка гриль. Я б попросив фiлей...
  Жах. Якими займаюся дурощами, замiсть зайнятися роздумами про шляхетну втечу. Немає непереборних перешкод вiльної особи! Отже, пам'ять пiдказуй, як правильно робити ноги iз мiсць ув'язнення?
  Найпоширенiший спосiб - копати пiдземний хiд. Iнодi - пиляти грати, виламувати стiни, розбирати дошки стелi i йти через горище вiд погонi, вiдстрiлюючись одиночними пострiлами. Взяти заручника з конвоїрiв, вимагати машину та лiтак iз грошима. Прикинутися трупом. Генiальний лiтературний приклад - одного мужика переплутали з небiжчиком i поклавши в мiшок, скинули в глибоке море з високої скелi. Але арештант мав саморобний нiж i плавав, як риба. Пощастило товаришевi. Вiн потiм печеру знайшов зi скарбами i всiм кривдникам жорстоко помстився. Одне слово - француз. Висока культурна тюремна. Все не як у людей.
  Спробуємо копати. Пiдiйшов до кута кiмнати i присiвши навпочiпки, спробував розгребти щiльно втоптану землю пальцями. Через хвилину зламав два нiгтi, i роздратовано плюнув у дрiбну ямку, припинив безглузду працю. Без пiдручних коштiв робити нiчого. Лопату б, алюмiнiєву ложку, кайло з мотикою. Нi. Такий спосiб не пiдходить. Що я дурень, чи що надриватися непосильною працею навiть в iм'я життя? На землi.
  Тодi пиляємо ґрати на вiкнi. Пiдiйшов до вiкна у стiнi й уважно роздивився. В дiрку ледве пролазив кулак. За стiною щебетали пташки, свiтило сонечко i долинало життєрадiсне iржання Кузьми. Веселитися перед смертю. Мужньо зустрiчає майбутню загибель. Молодець. Але не вiдволiкаємось. Нам вiкно та ґрати не здолати. Чи не пролiзу. Товстi зробленi з колод стiни, а з пiдручного iнструменту - зуби. Спробувати погризти? Спробував. Не смачно. Насилу вiдщипнув трiску i набив повний рот трухи, навпiл з тирсою. Варiант невдалий. Був би камiн, то через димар до свободи.
  Думаємо далi. Кинув випадковий погляд на безвольний рудимент. Якщо єдинорога наповал, то чому б i нi? Але як? Чекаємо на генiальну думку, а поки що вивчаємо простiр. Штуку залишимо на крайнiй випадок.
  Ломаємо стелю? Пiдстрибнув угору, але ледь торкнувся закопчених дощок. Чи то я невисокого зросту, чи стеля спецiально високо зробили. Продуманi тiтоньки. Мабуть, часто ловили бранцiв i замикали до ранку. Дикуни, але тюремну справу знають. Братимемо заручника. Заманити до кiмнати, напасти ззаду. До шиї нiж, страшнi очi i голосно кричати. Лякати народ неприборканим гнiвом. Терорист. Усiх уб'ю! Марь Iванiвну сюди! Свободу бранцю, або ваш конвоїр загине разом зi мною. Втрачати нiчого, крiм життя та кайданiв! Гарно сказав. Ґрунтовно прокашлявся i пiдiйшовши до замкнених дверей ввiчливо постукав. Надворi, щось упало i невдоволений, заспаний голос грубо вилаявся.
   - Вибачте громадянин начальник, менi б вийти.
   -- Чого треба?
   - Менi по маленькому.
   -- Не дозволяється.
   -- Але я хочу.
  - Мочись у кут. Там параша.
  - Але це проти санiтарних правил. - обурився я, забарабанивши ногами по товстих дверях. - Не маєте права! Я не лише по маленькому, а й по великому захотiв.
   - Терпи до вечора.
   - А ще хочу їсти!
  - Кабанчика напередоднi заколювання не годують. Трибуху чисть легше. Пiд лiверну ковбасу. - розсмiялася грудаста охорона, приємним жiночим контральтом. - Терпи. Не довго мучитися. Наша Свiтлана, безболiсно коле тварин. Чик ножем пiд ребра i готовий. Не страждай, усi там будемо.
  - А де саме? - Але вiдповiддю було мовчання. Втратив вартовий iнтерес до бранця. Знову спати пiшла?
  Гумористка. Могильнi жарти. Чорний гумор ката. Оптимiзм знизився, але тиск у органiзмi пiдвищився. Тепер справдi захотiлося вiдлити. Жарти - жартами, але рятуватися треба. А то справдi - чик по горлу та на фарш. Ще толком не пожив, не пiзнав, не випробував, а смерть ось вона. Вечiр, нiч та ранок стрiлецької страти. Виходу немає, щастя немає i так шкода вмирати не цiлованим, не зрозумiлим. Подвигу не здiйснив, дерево не посадив, будинок не збудував. Який слiд залишу на землi, крiм купки лайна у кутку камери? Заради чого жив, страждав, мучився? Прийшов без сенсу життя i пiду в нiкуди - туди? Нi, не може бути. Кожна тварюка для чогось живе, мукає, цвiрiнькає, а тим бiльше розумна iстота як я. Недарма ж мене зварганили в каструлi Творцi-Демiурги.
  Де робимо вiдхоже мiсце? Що таке параша? Проводимо паралель, застосовуємо логiку. Якщо питав про це, то й натяк на парашу i є це те. А ще є чудова думка. Нагадаємо гадам перед дверима. Хоч трохи, але зiпсуємо мисливцям-канiбалам свято живота. Входить озброєний конвой i босою ногою в калюжу... А ще смiшнiше - посковзується на мерзеннiй, смердючiй купцi i падає горiлиць. Я роблю ноги i тiкаю. Примарна iдея, але шанс змотатися є.
  Не естетично, не красиво, дрiбно, пiдло, але менi можна, я ж не герой жiночого, авантюрного роману, де горбоносий красень, надходить виключно благородно, високохудожньо заманюючи в пiдступнi обiйми простушку-аристократку, для подальшого трахкання та бабахання. Манери рiзнi - та мета одна. Тiльки одним - ганьба та вiдставка, а iншим все що забажають i багаторазово. Однi метелика - шмяк-шмяк, а iншi повз - стриб-стриб. Несправедливо.
  Природна скромнiсть та делiкатнiсть не дозволила виконати задуману, пiдступну iдею. Тяжко зiтхнувши, вiдiйшов у кут i виконав мокру справу в дiрку на пiдлозi. Пiд землею пролунав невдоволений писк, що перемежувався матом. У буквальному значеннi слова.
  - Що за мат, його народ мат?! - злякано вiдскочив убiк, прикрив знаряддя злочину, проклинаючи безтурботнiсть. Однi вiд рудименту неприємностi. Як скористаюся - гидоти ллються струменем. Жовтий. Тепер зрозумiло, звiдки виник вираз - жовта преса. Одне джерело.
  - Вибачте, ненароком. - тихо пробурмотiв, звертаючись до дiрки, але лайка не припинялася, а набирала обертiв.
  - За ненароком - б'ють вiдчайдушно. Невже важко зрозумiти, мат його ети, що дiрки самi по собi, у землi не виникають? - З землi показалася мокра, вухата голова невiдомої, сiро-смугастої iстоти. - Що хтось трудився, робив затишну нору для проживання, не шкодуючи лап, зубiв? Невже в тупу голову не приходить проста, ясна думка, спочатку подумай, а потiм роби.
   - Але...
  - Якi до матюка, але?! - Тварина вибралася з дiрки i почала енергiйно обтрушуватися, розбризкуючи воду по камерi. - Запитувати треба заздалегiдь. Стукати, дзвонити.
  - А що я маю питати? - спробував виправдатися, з цiкавiстю розглядаючи тварину. Гучний голос, належав невеликому звiрку, своєю висотою ледве досягаючи мого колiна, та й то на заднiх лапах, разом iз вухами. Знизав плечима. - Дiра - дiрою, дверей немає. Конвойний сказав у кутку параша.
   - А якби тобi сказали, матюка тебе за ноги, що в кутку запасний вихiд, став би дурним лобом у стiну ломитися?
  - Але ж там дверей немає. - резонно заперечив, чим викликав новий напад лютi.
  - Мозкiв у тебе немає. Математик. - Обтрушивши хвiст, iстота пiдiйшла до своєї дiрки i сумно зазирнула всередину. - Блiн, доведеться до ранку чекати, коли просохне. Припаси пiдмокнуть... пiдстилку мiняти. Роботи наробив, мат всiм по черзi...
  - Нiхто не застрахований вiд помилок. Вибачте, якщо мої слова полегшать. Давайте чим не допоможу...
  - Вже допомiг. - Iстота зiтхнула, почухавши сiре черевце. - Щоразу, те саме, як новий постоялець, так хоч мат його, орiєнтацiю мiняй i прописку...
   - А часто новi постояльцi?
  - Ти третiй, як тут мешкаю. - Трохи пiдсохнувши, iстота пiдiбрала. - Теж на мат, спекотне?
  - Ага. До ранку жити лишилося.
  - Страждалець. Звати як?
  - Василю. Каструлькiн.
  - А мене - Крися. Миша Сiра. Але ж велика. Деякi товаришi не включаються i обзивають мене щуром. Врахуй Вася, - я фамiльярностi не люблю. Можу i за ногу, мат їй, вкусити. Зрозумiв?
  - Запитань немає. Окрiм одного, чому ти через слово вживаєш дивне слово - мат? Заклинання, магiя?
  - Для зв'язування слiв. - гордо пояснив гризун. - Голова невелика ну i вiдповiдно словниковий запас маленький, та й народ бiльше лякається, коли матюки вживаю через фразу.
  - Мудро. - Погодився i присiв поруч iз Щурою. Миша здивовано глянула на мене i показала гострi зубки. Знаючи, що в певних ситуацiях, оголенi зуби означають привiтнiсть i радiсть, посмiхнувся у вiдповiдь.
   - Дивно... А ти мене не боїшся?
  - Навiщо? Я ж нiчого поганого тобi не роблю, а за випадковiсть вибачився. А через дрiбне непорозумiння воювати? Ми ж розумнi iстоти?
  - Резонно. - погодилася Крися. - А мисливцi верещать i лякаються. Боятися.
  - Боятися - значить поважають. - пiдсолодив пiгулку. - Авторитет, не вiд розмiру тулуба залежить, а вiд харизми та сили волi характеру.
  - Це ти маєш рацiю. - Крися гордо пригорнувся. - Нехай я маленька, але дуже вiдважна iстота. Знаєш, що про нас кажуть? Не заганяй пацюка в кут, дай шанс втекти. Iнакше ж тобi гiрше буде.
   -- А що буде?
  - Що буде, те й буде. - Звiрятко несподiвано заметушився, приховуючи збентеження i оглядаючись на всi боки. - Стрибну, наприклад...
  - Сильно. - погодився з твариною. - Страшний приймач, я тут днями теж стрибнув. Завалив ворога до смертi. Трохи постраждав, але ж це фiгня? А чому тут живеш, начебто ховаєшся вiд когось? Вiддаєш перевагу самотностi?
  - Доводиться. Через неприборкану вдачу. Мат його. - Миша продовжувала метушитися, оглядаючись на всi боки. - Страшна в гнiвi.
  - Слухай Крися, а ти не допоможеш втекти звiдси? Тебе мисливця боятися, а бути з'їденим не дуже хочеться. Допоможи, мушу буду.
  - Як ти можеш допомогти? Гол як сокiл.
  - Вiдпрацюю. Порада корисний жiнок. Новий будиночок допоможу звести.
   - Що б прийшла чергова мука i залила нову квартиру?
  - А ми будиночок в iншому мiсцi збудуємо. Пiд кущиком або деревом. На волi. Свiже повiтря, природи.
  - Розумiєш, що говориш? - Щур часто-часто запихкав, зображуючи смiх. - Тут у камерi, раз на пiвроку нiрку затоплюють, а на вулицi? Куди йде мат етi, стурбований мученик? Далi з чужих очей, пiд густi кущi. Жодних сил не вистачить, воду вичерпувати. Мат його за ногу.
  - А якщо збудувати будиночок на деревi? Застосувати так би мовити, нетрадицiйний вихiд iз становища?
  - Ну, ти придумав... Мат i шах, через колiно. Як туди залазити? А запаси затягувати? Горiхи, ягоди, крихти зi столу мисливцiв? Не... повне марення.
  - Нiчого подiбного. - не погодився з гризуном. - Лапки спритнi, кiгтики гострi. Чик-чик i там. Запаси носитимеш у ротi. На високому деревi жити добре. Гарний краєвид з гнiзда. Ворогiв у тебе немає, мисливцi боятися. Живи, як сир у маслi катайся. А хочеш, поселились у нормальному будинку у мисливцiв. Ще краще. З твоєю харизмою швидко вождем племенi станеш. Будеш диктатором. Тираном. Жiночки будуть на колiнах повзати i найкращi шматочки їжi приносити.
   - Добре дурну дурницю пропонувати, коли справа, не стосується особистого тiла.
  - Але сам казав, що мисливцi тебе бояться. Крися - Жiночий жах. Про що ще мрiяти? Все у твоїй волi.
  - Не зовсiм... - Крися злодiйкувато озирнулася на всi боки, i пiднявши мордочку прошепотiла. - Я... як би сказати... не зовсiм щур...
   - Мутант?
  - Навiщо? Нормальна тварина. Але це... мат йому... трохи маскуюсь... Суслик я, якщо тобi щось каже...
  - Ну i? Яка рiзниця? Як звiра не назви, якщо морда вселяє страх, будь-хто зрозумiє хто хижак насправдi...
  - Не скажи. - Крися помахав лапкою перед носом, хитро примружившись. - Зовнiшнiй iмiдж важливiший за внутрiшню сутнiсть. Створив грiзний образ хижака i пiдтримуй повагу оточуючих, а iнакше не можна, важче. Якщо дiзнаються, хто перед носом насправдi, авторитет упаде та морду начистять. Тому й доводиться ховатися на самотi, зрiдка з'являючись у чужому суспiльствi. Пiдтримуємо створений мат собi - тобi, образ.
   - Важко?
  - Звичайно. - Крися зiтхнула. - Балансувати на межi шизофренiї, приховуючи пiд жахливою маскою звiра, справжню, нiжну суть скромного гризуна. Показувати зуби, коли хочеться посмiхнутися. Грiзно гарчати, коли краще розсудливо втекти. Постiйно плутаю, хто я насправдi. Злий щур, чи довiрлива мишка? Потрiбно щось робити, але що саме, не знаю. Ще трохи i дах остаточно з'їде набiк. Мет мат всiм i завжди.
  - Скористайся порадою, змiни обстановку, норку, життя, будь тим хто ти є насправдi...
  - Ага i загинути в чужому шлунку, як ти? Оматерiв зовсiм? За дурницю, мат мiй, тримаєш?
  - Послухай, якщо представник породи мишачих, то чому б не стати кажаном? - Осiннiй iдеєю запропонував Щурi. - Хто зловить у небесах? Там хижакiв нема.
  - А стерв'ятники, орли, шулiки?
  - Веди нiчний спосiб життя. Вдень спиш, уночi за горiхами, крихтами, плодами - овочами. Краса. Спи в печерi вгору ногами, на стелi i нiхто тебе не обос... вибач, обiллє. Шана, пошана страх.
  - Точно?
  - Звичайно! - з ентузiазмом вигукнув, ясно уявляючи у головi майбутнє життя лiтаючої мишi. - I головне жодних турбот. Печер повно, рити нiрки не треба, знай парi як птах у нiчному небi. Зiрочки, ворогiв немає, прохолодний вiтер у морду. До речi, боятися i поважати будуть не менше, нiж зараз, зображуючи щура. Все загадкове лякає обивателя та насторожує.
  - Але в мене нi пiр'я, нi крил. - щур сумно показав рожевi лапки. - А як уночi шукати їжу? Iдея хороша, але нездiйсненна.
  - Навiщо їсти траву, коли можна харчуватися мошкаркою? Мухи поживнiшi. Будеш користуватися для лову iнфразвуком, тобто вухами. Станеш не гризуном, а дрiбним хижаком. Головне повiрити у мрiю, а лiтати i без пiр'я можна. Брешуть поети, що народжений повзати, лiтати не може. Тут як глянути. Лiтають змiї є? Є. А хто небудь бачив повзаючу ворону, курку? Страуса? Отож. Поставити мету, визначити завдання та вiрити. Вiрити безмежно, що одного ранку, злетиш. Нехай погано, невмiло, але сам. Що заважає? Нiчого. Що стримує? Лише iнертнiсть i лiнощi. Все в наших руках та лапах. Головне дуже побажати стати iншим i станеш.
  -- Але як? Навiть стрибати не вмiю.
  - Не можеш - навчимо, не хочеш - змусимо. - Схопився на ноги. - Чи була хоч раз над землею? На краю урвища стояла?
   - Тiльки на краю нiрки.
  - Тодi йди сюди. - простягнув руки i обережно пiдняв пацюка на рiвень плечей. Миша злякано сiпнулася i заплющила очi. - Не боїсь, мiцно тримаю. Розплющ очi, озирнися на всi боки.
   - Страшно.
  - Страшно вперше, але потiм приємно буває. Вiдчуваєш, як кров закипiла в тiлi?
  - Ага. Як би не обробитись. - Глибоко зiтхнувши, Крися розплющила очi i обережно озирнулася на всi боки. - Гарно...
  - Вниз поглянь. Тiльки обережно.
   - Чому?
  - Як би не виснажило. Льотчиками, космонавтами та моряками одразу не стають. Органiзму звичка потрiбна. Щоденнi тренування. Ну? Переводь погляд вниз. Подобається?
   - Мат її їсти, яка я висока i велика!
   - Голова не крутиться?
   - Нормально.
  - Тодi продовжуємо випробування. Вiдправляємо у вiльний полiт. Трохи злетимо вище, згоден?
   - Валяй.
  - Полетiли. - I акуратно пiдкинув Криса вгору, пiд стелю. Суслик заверещала вiд страху та несподiванки, але очi не заплющила. Так само спритно впiймав її бiля землi i обережно поставив на пiдлогу. - Ну як? Жива Крися?
  - Мат перемат, у бога душу мат. - захоплено перематилася Крися. - Ну Вася, ну дякую, дав мрiю. Я тобi за труну життя зобов'язана. Згодна стати лiтаючим щуром. Що робити треба?
  - Тренуйся щодня. Спробуй постiйно стрибати на мiсцi вгору, з невисоких горбкiв, Розвивай груднi м'язи, вирощуй перетинки на пальцях. Кiлька сотень рокiв, кiлька десяткiв поколiнь i твої далекi правнуки будуть парити в небi не гiрше за гордi орли.
  - А я? - розгубився Крися. - Самостiйно польоту не дочекаюся? Лiтати не буду? Помру повзаючою та нещасною?
  - Нащадки оцiнять подвиг великого предка, прославлять у мiфах, казках. Буде тобi вiчна пам'ять та заслужена слава.
   -- I все?
  - Хiба цього мало? За меншу популярнiсть люди готовi не тiльки особисте життя вiддати, а й чуже. Блискнути зiркою на день, годину, хвилину, мить. Майнути в новинах i спокiйно здохнути в бруднiй канавi, виконавши заповiтну мрiю. Я був вiдомий! Мене Колю Пупкiна, Бiлла Факiна, Мадонну Затрахiну, Марадонну Футбольного, Буратiн Дерев'яного, дiзнався весь свiт! Я сам зiрка, був серед зiрок! Весь свiт пiд ногами, а верхiвка у хмарах та лаврових вiнках! Що заради цього тiльки не роблять. Вбиваю, грабують, показують мову, дупу, передницю свiту. Не важливо яким мiсцем, але потрапити у свiтськi хронiки та скандальну iсторiю. I по барабану, заслужена слава, зароблена, викрадена, чужа, куплена. Нiхто не знатиме, тiльки поваги додасть.
  - Але я й так вiдома, популярна. Народ боїться, шанує. Я думала, що отримаю все тут, зараз i сама. На який менi матюка, посмертна слава? Мало що говоритимуть невдячнi нащадки, хочу пожинати горiшки сама i зараз.
  - Вибач, але нiчого кращого запропонувати не можу. Щоправда, є iнший варiант. Простiше. Стати водяним щуром. Тодi будеш все життя мокре, сире. Теж добре. Там нiхто не вмочить. Плавай, пiрнай у своє задоволення. Рибу любиш?
   -- Не пробувала.
  - Спробуєш. На крайнiй випадок, харчуватимешся водоростями.
   - Та я плаваю як сокиру, мат йому.
   - Не хвилюйся, поступово навчишся.
  - I жити все життя застудженим, у соплях та з радикулiтом? Оматерiв? - Крися обурено пiдскочила на мiсцi. - Чекати коли виросте плоский хвiст, зябра та плавники замiсть лап? Нехай моїми стражданнями скористаються нащадки через двiстi поколiнь? Чи не жирно буде?
  - Плавати швидше навчишся, але чекати треба. Без працi не витягнеш рибку зi ставка. - розвiв iз жалем руками. - Швидко тiльки кiшки розмножуються та блохи заводяться. До речi, у водi їх не буде. Перевага.
  - Iдеї у тебе Вася гарнi, але нуднi та довгi. Не справа пiдземного гризуна, довго перебудовуватись. Один раз живу i витрачати коротку долю в iм'я майбутнiх поколiнь потреби не бачу. Краще раз на пiвроку ходити сирою, але решта часу займатись звичними, улюбленими справами. Дякуємо за задоволення польоту. Буде що сусiдкам розповiсти. - Крися пiдiйшла до краю нiрки i гидливо зазирнувши всередину, полiзла пiд землю, зневажливо кинувши через плече. - Прощай мрiйнику.
  - Еее... Крися, а як же нашi домовленостi? - розгубився, дивлячись, як ховраха ховається в норi. - Ти ж обiцяла допомогти? Почекай, давай ще будь що придумаємо.
  - Колись дурнем мучитися. Набирати час. Пiдстилку сушити, запаси робити - Долинуло з-пiд землi. - Фу... мат його, сморiд який... Що ж ви челев'яки нектаром не писаєте, як бджiлки? Мумiйо для органiзму дуже корисно при застудах i .....
  - Стiй Крися! Допоможи будьласка! - крикнув у вiдчаї, пiдбiгаючи до нори. Але тиша була вiдповiддю, лише десь вдалинi долинало неясне бурчання щура. - Врахуй, гризуне, видам твої таємницi та мисливицi боятися перестануть! Пожниш плоди невдячний сурок!
  - Хто повiрить бутерброду перед обiдом? - хихiкнула пiд землею Крися. - Мисливцi мають страх перед мишами вiд народження, а не великого розуму. Прощавай, завтра в моєму шлунку зустрiнемося. Пристрасть як обожнюю просмаженi кiсточки.
  - Ну i живи як щур. Я тобi мрiю давав, надiю змiнити життя, а ти... Тьху на тебе сiра дурниця. - роздратований чорною невдячнiстю, плюнув у дiрку. - Потiм не шкодуй про наданий шанс. Не мрiєш стати великим, користуйся крихтами з панського столу.
  Але чи то Крися захопилася прибиранням, чи заповзла в iншу нору, де посушiше, вiдповiдi не отримав. Не боляче й хотiлося, але шансiв урятуватися не побiльшало. Розмiрковуватимемо про тлiннiсть свiту i готуватимемося гiдно зустрiти смерть. До речi, чому, як дурень, боюся померти, я ж цього не знаю? Та схоже, нiхто не знає i з чим споживають. Чи менi, не обтяженому розумiнням сенсу життя, вантажитися тим, що не буде? Помiркуємо про смерть. Чи є вона, чи це перехiд в iнший стан духу, матерiї та розуму? Нiхто не знає i пам'ять не нагадує. Вiдомостей немає. Спробуємо танцювати вiд початку. Що пам'ятаю, з того що пам'ятаю? Де початок свiтовiдчуття?
  Вибравши мiсце в в'язницi чистiше i посушi, присiв бiля пилової стiни в позi iндiйської квiтки i став подумки мовити, говорити i розмiрковувати. Справа була ввечерi, робити нiчого. Даремно сiв на голу землю. Простирадло. Захворiю. Але чи менi, хто розмiрковує останню нiч про вiчне, боятися дрiбних проблем? Простатитом бiльше, простатитом менше, головне не отримати геморой. Нудна хвороба. Не самому подивитись, нi iншим показати. ...
  Отже. Книжка почав. Бiблiо у комiксах та картинках. Вiльний виклад - фривольне розумiння, за молодiстю, дурiстю, незнанням.
  Сидiв чоловiк на самотi i чухав рiпу. Було йому нудно, бо все знав. А знав мужик сумну iстину, що б не створив, все має початок i кiнець, крiм нього - великого, могутнього, мудрого та вiчного. Все минеться, нiщо не вiчне пiд ним. Вiн був завжди. Так здавалося, чи знав? Чорт знає. Пiчки не було, вiд якої змiг танцювати, та й забув за мiльярди рокiв куди танцювати. Часу немає, нi верху, нi низу, куди не кинеш погляд - порожнiй обрiй. I тиша....
  Сидiв як дурень у темрявi, тузi, ширяючи як крапля рiдини в невагомостi. А потiм осяяла випадкова думка. Чи був це сигнал iз паралельного всесвiту, чи думка виникла спонтанно, з нiзвiдки? Невiдомо. Але знаючи закон збереження енергiї, варто припустити, що товариш, породив думку самостiйно. То справдi був перший акт твори за довгу вiчнiсть. Що пiдтверджує теорiю про iдейний устрiй свiту. Матерiя, як важко визнати комунiстам - вторинна. Спочатку неусвiдомлене бажання, потiм думка, а далi всiх надiслати на три - п'ять лiтер, нижчi, глибшi .....
  Що ж було за бажання? Якщо народ за образом i подобою - вiдповiдi напрошуються самi собою. Нудьга, туга самотностi, жага слави, популярностi. Навiщо знадобилися люди та iнша живнiсть? Як каже основна версiя - щоб блювали придуманий закон, шанували, а потiм, закiнчивши земне буття приєдналися до дорогого, на небо, де продовжували б славити, любити i плекати, пiдносячи алiлуй. Нiщо людське товаришу не чуже? Де були туди i повернемось?
  Тодi до чого тут смерть? Перехiд з одного стану в iнший i всього справ. З газоподiбного до рiдкого, а потiм до твердого, дерев'яного? Смертi нема, хлопцi! Звiдки прийшли - туди i повернемось. Вперед до витокiв. Одному в яйце, iншому в капусту, а менi коханому - у каструлю. До того моменту, як почав розумiти, нiчого не вiдчував i лише коли стало жарко, потiм душно, усвiдомив хто, є i де. Висновок? Був би нiчого не тямущим дурнем, фiг би знав що живу. А не знав би що живу, звiдки я знав би що помру? З нiрвани вийшли - до неї i повернемося. Хара-Крiшна, Хара-Рама, Кама-Сутра...
  Не помiтив, як сплив у глибокий сон. Серед ночi хтось несамовито загорлав, але пролунав смачний ляпас, по чиєїсь фiзiономiї, i знову все завмерло в тишi, що дзвiнко, до свiтанку. Снилися кошмари, але що не розiбрав. Чи то мене все пiдряд, чи я всiх по черзi? Громадянка з авоськами, ви крайня! Пенсiонери! Дотримуйтесь громадського порядку! А вас дамочка, не обслужу, менi ще по обiдi товар приймати. Хр-р-р.
  
   РОЗДIЛ 8.
  - Ти перевiрив, чому пошта не йдеться? Шеф уже дiстає.
   - Нi, не заглядав.
  -- А чим займаєшся? Баклана тиснеш?
  - Ти че начальник? Для бухгалтерiї катридж заправляю.
  - Як заправиш, приймайся за пошту. Зрозумiв?
   -- А ти?
  - У старшого за посадою не питають, чим вiн займатиметься. Усiк?
   - Значить, давити баклана.
  
  Розбудили тихим шумом i рiжучим вуха, скрипом дверей. У кiмнатцi стало свiтлiше, але радостi свiтанок не принiс. Iнодi приємнiше, у нiрцi, у темрявi, довше, нижче, нiж на свiтлi, на пласi. Даремно не нагадив пiд дверi...
  Намагаючись не видати зайвим рухом, що прокинувся, трохи розплющив око. Передi мною стояв прийомний син Кузя. Картина Рєпiна - не чекали.
  - Папаня, пiдйом. - Басом, що ламається, вимовив Пегасенок, безцеремонно штовхаючи в плече. - Досить спати, змотуватися пора.
  - Кузя, якими долями? Вирiшив врятувати батька? - схоплюючись на ноги i обiймаючи Кузю за шию, зрадiв рятiвнику. За нiч Кузя ще пiдрiс на пару пальцiв i тепер голови були на одному рiвнi. Росте не щодня. - А я вже думав...
  - Iндик теж думав, доки в бульйон не потрапив. - перебив Кузя, сяючи пiд оком величезним фiнгалом. - Не кричи, мисливцiв розбудиш. Пiшли.
  - Що з тобою сина? - Серце наповнилося тривогою, але душа радiстю та гордiстю за прийомного сина. Заради татуся, на подвиг пiшов. Малий, та удав. Герой. Спiвчутливо поцiкавився. - Ти поранений? Де отримав фiнгал пiд оком? У нерiвнiй боротьбi зi шкiдливими тiтками? То вночi чулися крики, думав приснилося.
  - Ти про око? Дурницi. Дрiбницi життя. - вiдмахнувся Кузя, знiяковiло звiльняючись вiд мiцних обiймiв. - Неосвiчений у сексуальному планi народ. Не розумiють тонкощiв взаємин статей. Дурнi сiльськi. Працювати та працювати з народом, але тiльки не зараз. Робимо ноги, змотуємось, поки сплять, до речi, ще щось зробити необхiдно ... .
  - А охоронець? Ти її того? - Чиркнув пальцем по шиї, зображуючи акт вбивства i лякаючись почути вiдповiдь. Бракувало нового, кривавого злочину. - Чик по горлу та в колодязь?
  - Нi, в яму закопав. - буркнув Кузя, обережно цокаючи копитами по землi, але помiтивши розгублене обличчя, поблажливо посмiхнувся. - Жарт Вася, жарт. Не було за дверима нiкого. Спати пiшла. Шлях свободи вiдкритий. Нам би тiльки поскакати подалi. Слiди заплутати.
  - Зрозумiв. - пошепки погодився i заткнувся. Має рацiю синуля, спочатку ноги, а розмови потiм. На свободi. На волi.
  Що таке свобода? Воля? Свобода волi? Коли бажання не обмежене чужою волею? Коли чиниш, як хочеш? Захотiв - погуляв, не змiг - залишився незадоволеним? Пiшов лiворуч по руках, праворуч по чужих ногах i п'ятах? Хочеш, жери банани в три горла, а виникло дике бажання - запустив банан як бумеранг, у вiльний полiт. Чи свобода у здоровому пiдпорядкуваннi гарячого тiла вiдмороженiй головi та навпаки? Ось погано сидiти у в'язницi i хочу втекти. Навiсили запор, зачинили дверi з iншого боку, але головне позбавили права приймати самостiйне рiшення. Дайте примарний шанс, що можу чинити, як хочу i навряд чи поперся б у невiдомiсть. Фiлософ. Але присвятити деякий час особистому життю у роздумах про свободу волi - думка цiкава... Багато думок цiкавi, та не всi кориснi.
  - Батьку, прокинься. - Кузя вкотре безцеремонно перервав глибокодумнi роздуми. - Куди пiйдемо?
  - Твої варiанти? Налiво?
  - Дякую, вже був. Вночi. - Кузя машинально помацав око, що запливло. - Один раз одержав. На сьогоднi уроку достатньо. Нiчого доброго.
   - Тодi праворуч.
  - Згоден. Iди попереду, дорогу показуй.
  Знизавши плечима, погодився з доводами Кузя. На правах старшого, розумного - розсудливого. Нехай нудний мiй картонний образ, i нiчого спiльного зi справжнiм героєм, але скажiть панове, чесно та вiдверто, невже не маю права на iснування? Чорт iз ним, не сформувався молодий свiтогляд, немає складного, суперечливого характеру, метушого духу, не прописанi шляхетнi риси характеру, але скiльки в реальному життi обивателiв i без бiльшої частини моїх добрих сторiн душi? Зате я добрий та гарний. Дев'яносто вiдсоткiв людей думають одним мiсцем, а чинять iншим, що не заважає їм бути хорошими сiм'янинами, приємними челев'яками та високими начальниками. Буде час, втечемо, допливемо куди треба особистiстю, що сформувалася. Вперед Василь Iєновiч! Прапор нам до рук, дзвiнку трубу в зуби, барабан на пузо! Ще щось хотiв додати, але збився з думки.
  Село дiво-мисливцiв безсовiсно спало, хоча з-за гори з'явився край сяючого диска, розганяючи нiчну темряву. Будиночки так собi. Хиленькi, але гарнi куренi. Однiєю рукою розвалити - нiкчемна справа. Як же їм вдалося побудувати мiцну в'язницю, не маючи сил, умiння та вправностi?
  - Васю, почекай. - пошепки зупинив Кузя. - Давай помстимось?
  - Навiщо? Їх багато, прокинутися, зловлять.
  - I пiти не помщеним? - Кузя невдоволено скривився. - А як же зганьблена честь, попрана, заплямована совiсть? Пiти, не отримавши сатисфакцiї? Нащадки нас не зрозумiють.
  -- Чого чого? - не зрозумiв пасинка. - Сатисфакцiї? Знову лаєшся?
  - Чому лаюся? Нормальне iмпортне слово - задоволення. - переклав Куртуаз. - Ми до тiток усiєю душею, а нас ледве не зжерли на подяку. Де справедливiсть? Давай трохи нагадаємо?
   - Ну, припустимо, мало не зжерли мене, а ти...
  - Що я? Застосував вiйськову хитрiсть i кмiтливiсть. Та якби не я, чекав би як баран сумної долi.
  - Добре Добре. Згоден. Ти виявив тактичну мудрiсть, але якщо почнемо мститися, то не встигнемо далеко втекти. Наздоженуть, ще бiльше неприємностей отримаємо, на голу дупу.
  - Куди бiльше? - обурився пошепки Кузя. - Мене, шляхетного скакуна, хотiли запрягти як ломовий кiнь у роботу?! За нiжне поплескування по чужiй дупi, по юнацькому, нiжному обличчi кулаком? Нi. Тiльки жорстока, благородна помста. Ну давай хоч скрiзне слово на стiнi напишемо? Я пару фраз хороших знаю. Мало дiвам не здасться. Здохнуть вiд злостi.
  - Нi нi. Iдемо. - рiшуче не погодився, хапаючи Кузю за руку i тягнучи за собою. - Наступного разу розрахуємось сповна. Повернемося за допомогою i помстимось вiд душi, хоча почуття помсти низьке, дрiбне. Їм образливiше буде, якщо благородно пробачимо пiдлих гадин. Нехай страждають.
  - Тебе Вася не зрозумiєш. Мечешся розумом, як риба на нерестi. - пробурчав Кузя, покiрно крокуючи слiдом по пустельнiй стежцi мiж будиночками. - То вбиваєш усiх поспiль, то всiх поспiль вибачаєш. Безхарактерний чоловiк. Слабак. Чи не орел.
  - Хто слабкий? Хто не орел? - образився, зупиняючись на мiсцi, слова Кузi зачепили за живе. - Не знаю, що мав на увазi обзиваючи безхарактерним мужиком, але за слабака вiдповиш. Хочеш помсти? Отримаєш. Пропонуй варiанти. Спалимо село вщент, замочимо в сортирi, розграбуємо? Молодих у рабство, старих у яму?
  - Слова не хлопчика, а чоловiка. - зрадiв Кузя. - Нi, палити поки не будемо. Пропоную мiй план. Три рунiчнi символи на стiнi i один мисливець в полон. Лiтери для морального задоволення, а бабу для фiзичних втiх.
   - Ти вже знаєш, що робити з дiвами-мисливцями?
  - Здогадуюсь. Менi б зробити кiлька експериментiв, для повної впевненостi. Пропоную Свєтку - Руду з собою потягти. Через неї страждаємо, нехай вiддмухується за плем'я.
  - Боюся, не впораємося. - iз сумнiвом похитав головою, згадуючи рiшучий характер мисливицi. - Нам би кого простiше, слабше. Давай стару потягнемо? Ведунню-чаклунку Гербарiївну? Позбавимо плем'я знань та досвiду. Нехай будуть дурними. Перервом, зв'язок часiв та розуму.
  - Стару i страшну, як смертний грiх тягти з собою? - Кузя покрутив бiля скронi пальцем. - Розумiєш, що говориш? Нас не змiст цiкавить, а форма. Ми в полон беремо не для душевних розмов, а за жорстоку чоловiчу помсту.
  - Ти правий. - Згадавши мудру бабусю, пересмикнуло вiд огид. - Нехай дiви жахливi на наш погляд, але краще молоду вкрасти. Толку нiякого, але естетики бiльше. А може, Марiю Iванiвну? У неї авторитет об'ємнiший.
  - Так, авторитет що треба. - Кузя мрiйливо закотив очi. - Менi б твоє тiло, та моє лiбiдо, ох вiдiгрався б за повною програмою. Але, на жаль. Нам би до раю, та копита з хвостом не пускають. Коротше крадеш, хто перший трапиться, а я поки що на стiнi образливе слово накреслю. Великi, красивi лiтери. Що там було? Хрестик, чоловiча обламана хромосома i ще знак iз найвищого розумiння.... Згадав! Бiдний Йорик.
  - А чому я повинен один мисливець красти? Пiшли разом.
  - На тобi грiх смертовбивства, одним трупом бiльше, менша, яка рiзниця, а менi свою душу треба в чистотi тримати. Чи мало у нагодi в потойбiчному життi. Я ще непорочне дитя.
   - Ох, жук.
  - Давай тато не затримуй чергу. Ще скакати та скакати вiд погонi.
  - Тобi скакати, а менi вiдповiдати? Чи не багато честi?
  - Головне кради дiву, чорт з тобою, а я на спинi здобич понесу. - Кузя заметушився, натхненний майбутньою помстою. - Все, все працюємо. Час грошi. Що замiсть олiвця пiде? Вугiлля з багаття? Потягне.
  Невиразно пiдозрюючи, що Кузя вкотре обвiв навколо носа, пiшов до найближчого будиночка. За що я страждаю? Кузя напам'ять, а менi вiдповiдати? Щось тут неправильно. Я розумний? Звичайно. Який дурень скаже, що вiн дурень? Немає таких. Усi розумнi у власних мiзках. Розумнi. Розсудливi. генiальнi. Навiть мисливцi та Крися вiдзначили мою мудрiсть, але проти прийомного синочка пасую. Сказати, що Кузя голова? Пройдисвiт - так, а розумний - фiг. Але тупо пiдкоряюся пегасьим витiвкам, страждаю вiд наслiдкiв i, зрештою, по вуха в лайнi. А Кузя чистенький i хихикає осторонь. Випросив у мисливцiв пощади, замiнивши плаху ката, на стiйло в стайнi, а мене хотiли тривiально з'їсти. Мабуть, я iнтелiгент. Вони завжди страждають за чужi грiхи. Мученики совiстi. Щось у свiтi немає справедливостi, як i скрiзь. Не були скрiзь, але розум пiдказує, що з численних частковостей, складаються закони, та якщо з законiв - винятки пiдтверджують правила. Загинув розумно, але правильно. Що б ще раз пiдкорився Кузькиним вигадкам? Та нiколи! Так.
  Обережно скрипнувши дверима, зайшов у будиночок. Тиша та темрява. Порожня лежанка з подушкою у рюшечках. Квiти на столi. На вiкнах фiранки. Чистенько i зi смаком. Своєрiдним. Багато зайвого з чоловiчого погляду, марного, нефункцiонального. Але гарно. I запах приємний. Так має пахнути рiдна хата. Якщо втечемо вiд мисливцiв, то збудуємо з Кузей будинок. Для себе коханого та трохи для нього. Що б жити, як люди. Пiд дахом. Пiд дахом свого будинку...
  Але не вiдволiкатимемося на дрiбницi. Де ж народ? Де молодi дiви? Кого хапати та тягти? Дивно. Ходiмо шукати далi. Не втримався i лiг на лежанку. М'яко тепло та затишно. Начебто вже тут лежав. Iти не хочеться. Приємно, але трохи бiсить вiд чистенького i акуратненького. Бардака не вистачає, неохайностi. Господинi нема чим зайнятися? Допоможемо. Потягнувшись до фiранки, ненароком упустив горщик з квiтами на столi. Вода розлилася, квiточки розсипалися, але на душi полегшало. Ось тепер кiмната набула гармонiї. Незавершенiсть. Прагнення iдеалу. Зараз би подрiмати в тишi та спокої, але треба, треба Федько працювати. Мстити i хапати в полон. Доведемо пасинку, що ми не робили пальцем. Чи не пташки гордi - орли, але й не слабаки. Пацан сказав - пацан зробив.
  Сповнений рiшучостi схопився з лежанки i, вискочивши з будиночка, побiг до наступного. Та ж гнiтюча картина. Чистота, порядок та нiкого немає. Дiви безвiсти випарувалися. Пiшли на полювання? У город зранку ранiше, поливати i прополювати капусту? Щось тут не так. У тiлi поважчало i напружилося в районi спини, трохи нижче, вiщуючи неприємностi. Прокинулося нове почуття. А скiльки їх у мене? Почуття коли вiдчуваєш, вiдчуваєш, мацаєш i чiпаєш? Бачити - раз, чути - два, нюхати - три, якщо на смак спробувати - чотири. Рукою погладити - п'ять. А якщо неприємностi вiдчуваєш дупою - шiсть? Шостий орган почуттiв - iнтуїцiя, чи знаходиться там? Дивне мiсце, але доводиться з ним погодитись. Перевiримо припущення. Ку-ку, я тут дiвчата. Ходiмо шукати далi.
  У третьому будинку та сама картина. Усi пiшли на фронт. Осмєлєв пiдiйшов до наступного будинку i ногою вiдчинив дверi. Шуму багато - толку мало. Порожньо i тихо. Злякалися, втекли? Прокинулася совiсть i обурюванi соромом, мучительки тихо змоталися вiд грiха подалi? Ми перемогли? Ура.
  Повернувся до Кузи, що старанно щось малює на стiнi. Виходило криво i нерiвно. Чорнi смуги перетиналися в рiзних мiсцях, вселяючи жах та страх. Ось вона - сила друкованого слова. Значки не розумiю, але страшно. Аж, жах.
  - Кузя, село порожнє. Немає нiкого.
  -- Як нi? - здивувався Кузя, вiдриваючись вiд роботи. - Куди подiлися?
  - Звiдки знати? У будинках чисто, прибрано, а народу нема. Слухай друже, а ти фiнгалом мiзки не компостуєш? Iди об кут стукнувся, а на безневинних дiв списуєш? Куди справ?
  - обдурили гадини. - Кузя з досади плюнув на землю. -При менi спати розiйшлися, я ще до охоронцi чiплявся, але це не важливо .... Точно нiкого немає? Не брешеш?
  - Думаєш заради жарту голосно розмовляю? Приколююсь? Накрилася нещадна помста мiдним тазом.
  - Так... тепер вендетта безглузда. Без акта приниження - немає акта задоволення. Даремно старався, малював. Подобається?
  - Симпатично. Жах вселять i страх. - погодився, розглядаючи напис. - А що знаки позначають? Непристойне, нецензурне?
  - Чорт знає. Спадкова пам'ять. Давай хоч село спалимо, все одно тут не жити? Поглумимося. Погрiємось.
  - Давай. - погодився беззастережно. Чому б i нi? Нiхто не бачить, не впiзнає, не засудить. Не можу ж увесь час бути високо-порядною i скромною людиною? Якщо у мене є права та лiва рука, чому не припустити, що в менi є погане та добре? Щоб пiзнати добро треба знати, що є зло. Раптом воно приємнiше i цiкавiше? Перевiримо. Звернувся до пасинка. - Пояснюй, що робити треба? На гидотi у тебе голова краще працює.
  - Сам такий. - парирував Кузя. - Бери палку з вогнища i кидай усередину будиночкiв. Зробимо мисливцiв бомжами. Нехай по смiтниках пляшки збирають.
  Не врубавшись в останню фразу Кузьми, слухняно поперся до вогнища, виконувати Кузине доручення. Поки вибирав палку, Кузя пiдняв камiнь iз землi i запустив у найближче вiкно. Потрапив iз першого разу. Пролунав сумний брязкiт розбитого скла i радiсний Кузьма пiдстрибнувши на мiсцi, схопив наступний камiнь. Не знаю, як будувати, але ламати та руйнувати чуже майно, що приносить величезне задоволення. Але не надовго.
  
   РОЗДIЛ 9.
  
   - Здається, зловили новий вiрус.
  -- В чому проблеми? Запускай програму.
  - Вона у нас лiва. Потрiбно базу оновлювати.
  -- Яка рiзниця? Аби працювала.
   -- Я попереджував...
  
  
  - Гей! Кiнь! Перестань бити вiкна! - пролунав до болю знайомий голос i за мить весь майданчик перед багаттям, наповнився озброєними дiвами. Попереду, як завжди, командир - Марь Iванiвна. Поруч старенька-чаклунка та Свiтка. Спершись руками на пишнi боки начальниця звернулася до мене. - I ти дикун кинь цiпок назад. Бач, зрадiли волi.
  - Ну що я вам казала? Чи пiдтвердився експеримент? - радiсно прокрiпилася ведуха-чаклунка Флора Гербарiївна, гордо дивлячись знизу вгору, на начальницю. - Так i є - мужики. Принци. Тiльки мужики спочатку ламають i псують, а потiм думають про наслiдки.
  - Не знаю не знаю. - iз сумнiвом вимовила Марь Iванiвна. - Я б теж суперницi спочатку помстилася, а потiм втекла. Гей, Василю, кинь цiпок, чи оглухла чи що?
  - Хрiн вам! Живим не дамся! - загорлав я, виходячи зi ступору i кидаючись до Кузi. - Нам крiм життя втрачати нiчого, правда Кузя?
  - Краще смерть, анiж хомут на шию. - погодився Пегасенок, притискаючись до мене. - Ти татусь, як завжди мав рацiю. Треба було робити копита. Тепер напевно зжеруть за образливi слова i скло розбите.
  - Треба покарати, але наука насамперед. - Марiй Iванiвна обернулася до старої. - А чи є ще якiсь способи встановити статеву приналежнiсть?
  - Та годi. Якщо є в характерi гидота яка - значить чоловiком буде. - стара пожвавилася, вiдчуваючи значущiсть в очах керiвництва. - Пальцiв не вистачить грiхи перераховувати. Нечупари, ненажери, грубiяни, хулюгани, ледарi, дуже їм подобається всякi гидоти творити, про здоров'я не дбають, або навпаки. Матерник, байдужi чурбани, тупi як пробка, безглуздi.
  - Попрошу без образ. - заперечив я. - Про майбутнього покiйника погано не говорять, а вашi вигадки ґрунтуються на упереджених знаннях. Якби точно знав, що належу до чоловiкiв, зажадав би сатисфакцiї, чи правильно Кузя? I викликав на дуель.
  - Вони ще забiяки, забiяки i хтивi козли! - парирувала старенька-ведучка Флора Гербарiївна. - Так у переказах i йдеться. Де мужик - там бардак i розпуста. Нiчого святого! Щастить же людям...
  - А перевiрити як? - нетерпляче перебила Марiй Iванiвна. - У них на лобi не написанi їхнi пороки? Конкретнiше пропонуй.
  - То я вже говорила про....? Забула чай? - Бабуся притулилася до начальницi i стала щось азартно шепотiти їй на вухо, косячи карим оком на мою нижню частину тiла.
  - Де бiльше двох - кажуть уголос! - повчально вимовив Кузя, зневажливо хмикнувши у бiк мисливцiв. - А ще цивiлiзованi.
  - Тебе коня не питають - не танцюй. - замислено вiдповiла начальниця, вислухавши старухи нашiптування. - Чи точно виявить натуру?
  - Точно точно. - закивала стара, i закотивши очi в небо, урочисто прошамкала. - I будуть Вiн та Вона. I переплетуться їхнi тiла у бурхливих обiймах. I спалахне пристрасть i розгориться вогонь i буде їм так добре, що забудуть тiла про час i простiр. I буде мить щастя коротка як мить, але солодка як вiчнiсть. I знову з'єднуватиметься i буде нiжнiсть, i буде радiсть, i буде все... Приблизно так менi моя прабабка казала.
  - Вони - неприємнi козли, ми - нiжнi дiви, а в результатi всiм добре? - iз сумнiвом перепитала начальниця. - Дивно... Вiритися важко. Може, не варто ризикувати? Нехай буде як буде, а iнакше не буде. Вiд грiха подалi в казан, на обiд? З'їли i немає проблеми, а тут... Не знаю, не знаю.
  - А раптом не брешуть стародавнi перекази? Менi те, що я стара. Моя справа та тiло - позаду. Повернутися до старого життя завжди встигнемо, а проґавимо шанс? Життя новим змiстом наповнимо, цiль з'явиться.
  - Ти маєш рацiю Гербарiївна. - погодилася начальниця. - Живемо добре, але нудно. Треба змiнюватись, але як? Повiрити казкам?
  - Перевiримо. Вiд одного разика гiрше не стане.
  - Добре. - погодилася начальниця, приймаючи рiшення. - Нехай буде так. Що для перевiрки треба?
  - Одна доброволька та один бранець. Краще кволого використати. Василя. Вiн бiльше на людей схожий. Ще потрiбна лежанка широка з бiлими простирадлами та тазик з водою. Ще прабабка про презервативи якось говорила, щоб не залетiти. Далеко бачити батьки залiтали. Пiд небеса. Вперше без них обiйдуться. Чи не барi.
  - Ясно. - Марь Iванiвна обернулася до племенi. - Досвiд проводитимемо тут на площi. При народi. Дiвчата, принесiть лежанку для експерименту та тазик з водою. Простирадла у мене з будиночка вiзьмiть.
  - Еее... добродiї. - розгублено простягнув, озираючись на всi боки. - Якi на фiг експерименти? Знайшли млинець, пiддослiдну мишу. У жодних дослiдах брати участь не бажаю. Краще у каструлю.
  - Тебе не питають. Виконуватимеш, що наказано. - владно вiдповiла Марiй Iванiвна i знову обернулася до племенi. - Дiви! Як свiдчить стародавнє переказ, переказане ведучкою-чаклункою Гербарiївною, є шанс змiнити життя. Були у далекому минулому дивнi iстоти - мужики, з якими нашi пробабки iснували в одному селi. Як i чому вони зникли, нiхто не знає. Чи був розум - невiдомо, але щось дiвам давали, користь був, встановлений факт. Що несли дивнi створiння? Горе, страждання, радiсть, щастя, смуток? Всi разом? Не можу вiдповiсти, але гарнi казки. Як саме i що саме станеться пiд час досвiду, нiхто не знає. Покрито глибокою таємницею та забуто у столiттях. Експеримент, можливо, має бути смертельний. Чи варто ризикувати життям? Залишити як є? Не знаю. Не можу однозначно вiдповiсти. Вам вирiшувати. Як колектив вирiшить, так i буде. Але спробувати варто. Справжнє життя знаємо. Має плюси та мiнуси. Радощiв не багато, але й приводiв для смутку немає. Ризикнемо?
  - А чому б i нi? Я згодна. - вигукнула з натовпу свiтловолоса, висока мисливиця. - Пропоную Свєтку у добровольки. Привела їй i вiдповiдати.
  - Досвiд проводити, не вийде - у котел. - пiдтримало блондинку плем'я. - Набридло одноманiтнiсть, нових вiдчуттiв бажаємо. У добовольки - Свiтку Руду. Краще та особисто знайома. За себе постояти зумiє.
  - Тут не треба стояти, а лежати. - уточнила Марь Iванiвна, але палко пiдтримала думку племенi. - Правильно дiвчата. Спробуємо. Не сподобатися - повернемо процес на круги своя, а класно вийти - усiм добре буде. Свiтлана, згодна пiти на небезпечний експеримент?
  - Якщо народ так бажає, то хiба проти колективу пiдеш? - сумно зiтхнула Светка - Руда. - Боляче не буде? Якщо що, одразу добийте, щоб не мучилася.
  - Не хвилюйся, ми тебе гарно поховаємо, в окремiй ямi. - Марiй Iванiвна посмiхнулася натовпу. - Чи правда дiвчинки?
  - Проводимо гiдно в останню путь. - дружно пiдтримали мисливцi. - Манiкюр, педикюр, мереживна бiлизна, зачiску накрутимо, всi справи, не хвилюйся. На будиночок меморiальну дошку посмертно присобачимо, на честь тебе - вулицю села назвемо та поревемо вiд душi на похоронi. Щиро.
  - Чесне слово? Ридатимете, хай навiть туш потече? - зворушилася Светка пiдбадьорившись. - Куди йти страждати для науки?
  - Поки що страждати рано. - прошамкала Флора Гербарiївна. - Зараз лiжко принесуть. Дiятимеш згiдно з iнструкцiєю. До речi, для чистоти експерименту необхiдно роздягнутися. Усi вiдчуття i почуття коментувати вголос. Ти не бiйся, якщо досвiд пiде не на той бiк, допоможемо. Врятуємо вiд супостату. Де лежанка iз тазиком?
  - несуть. - Натовп розступився, пропускаючи мисливцiв iз довгою лежанкою на вигнутих нiжках.
  За кiлька хвилин мисливцi приготували мiсце експерименту. Лежанку застелили бiлою ганчiркою, тазик наполi теплою водою, бабця дiстала списану каракулями дошку, а доброволька Светка, почала неквапливо роздягатися.
  - А ти на особливу пропозицiю чекаєш? - дiловито звернулася до мене Марь Iванiвна. - Марш на лежанку.
  - Нiзащо! - Спробував гордо вiдповiсти, вiдчуваючи, як затремтiли колiна. - Лише через труп.
  - Будеш вироблятися - точно станеш. - пообiцяла Марiй Iванiвна i наказала мисливцям. - Взяти його. Тiльки акуратно, не вiдламайте зайвого. Вiн поки що живим потрiбен.
  - Ех, пропадати так iз музикою! - вiдчайдушно вигукнув у натовп, що наближається, розмахуючи палаючим палицею. - Кузя! Бий їх копитами! Помремо непокiрними!
  Загинути мисливцi не дали, але кiлька хвилин ми успiшно чинили опiр. Кузя лягав копитами, жваво розмахуючи кудлатим хвостом, тримав нападникiв дiв на вiдстанi, а я грiзно гарчав, махав палицею перед носом. Крику i шуму зчинили багато, але нiхто не прийшов на допомогу. Сили нерiвнi. I нехай окрема мисливиця слабша за будь-якого з нас, але чисельну перевагу на боцi згуртованого колективу. Товпаючись на вiдстанi вiд копит, хвостiв i палиць, дiви вичiкували коли ослабнуть сили обороняються, а ми зробимо тактичну помилку. Дочекалися. Кузя послизнувся на банановiй шкiрцi, i ненароком лягнув мене в живiт. Одночасно впали на землю, кричачи вiд болю та образи. Пiсля дружного падiння, опiр був остаточно зламаний i нас скрутили в баранячий рiг товстими мотузками. Настала повна капiтуляцiя. Тепер виплатимо контрибуцiю.
  Пов'язаного Кузю вiдтягли за кудлатий хвiст убiк, трохи посунувши ногами для виховання. Виховували за нiчнi приставання до охоронницi, нецензурщину та ганебну графiтi на стiнi, а мене кинули поруч iз лежанкою на брудну землю та почали радитись.
  - Тепер Василя треба помити та покласти на лiжко. - наказала ведуха-чаклунка. - Свiтла приготуйся, скоро твоя черга пiдiйде.
  - Пов'язаним класти в лiжко? - уточнила Марь Iванiвна.
  - Треба б розв'язати. Як вiн пристрасно обiйматиметься i зливатиметься, якщо руки та ноги пов'язанi? Ще й переплiтатися доведеться.
  - Василю. Ти продовжуватимеш брикатися?
  - Звичайно. - Крiзь зуби, зневажливо процiдив я. - Битимуся до останньої краплi кровi. Втрачати нiчого крiм чужих мотузок.
  - Пропоную укласти тимчасове перемир'я. - запропонувала Марiй Iванiвна. - Якщо експеримент пройде вдало i закiнчиться без наслiдкiв, урочисто обiцяю перед народом, вiдпущу на чотири сторони.
   - А прийомиша вiдпустiть?
  - I його вiдпустимо. Сам мучиться з вихованням бридкої дитини. Розв'язуємо, чи так постраждаєш для науки?
  Ну що Вася? Влетiв? Ой, влетiв... на повну програму. Лiворуч пiдеш - коня втратиш, праворуч - нiкчемне життя, а якщо досвiд закiнчиться благополучно, то страшна невiдомiсть i неяснi наслiдки. Смикайся не сiпайся, а створять з тобою, що в силах i бажаннях племенi. Пропонував же Пегас вiдкусити вiдросток? Був би як усi, не виживався i успiшно завершив iсторiю ще на початку оповiдi. Напрошується благополучний кiнець - i жив вiн довго, нудно, але був ситий, здоровий, у ладах iз совiстю, без особливих турбот i тривог, помер легкою смертю, чого й вам бажаємо.
  Вибору немає, але можна розслабитися i отримати задоволення, з несмiливою надiєю, що ґвалтiвники вiдстануть i милостиво дозволять жити далi. Як пiдiйти до питання. Що важливiше - посмертна честь, чи зганьблене життя? Спробуймо скористатися американською порадою - жито тiла, понад честь духу. Не сподобатися захiдний спосiб - застосуємо японське харакiрi, офiцерську кулю у скроню, мiщанську петлю на шию, або досвiд Му-Му - з каменем на шиї у ставок. Скорчивши мужню фiзiономiю i покректiв для солiдностi, гордо погодився.
  - Довiряю вашому слову. Розв'язуйте.
  - Молодець Вася, я знала - розсудливiсть у твоїй душi, вiзьме гору. - Чи то похвалила, чи то вкотре принизила Марiю Iванiвну. - Дiвчатка, розв'язуйте пiддослiдного. Тепер нiкуди не дiнеться. Флоро Гербарiївно, що робити далi?
  - Нехай миється i в лiжко. - Дiловито прошамкала стара, звiряючись iз записами. - Свiтко, ти роздяглася?
  - Бiжутерiю знiмати? - скидаючи спiдницю, спитала доброволька. - Кiльця, намисто, сережки?
  - Все знiмай. - наказала Гербарiївна. - Для чистоти експерименту.
  Поки стара радилася зi Свiткою, квапливо поплескався над тазиком i прослизнув пiд простирадло, почуваючи себе пiддослiдною жабою. Аби через соломинку надувати не стали. З них станеться...
  Через кiлька хвилин, Свiтлана повнiстю звiльнилася вiд висюлек у вухах, на руках, зап'ястях, кiсточок, шиї i рiшуче видихнувши, лягла поруч зi мною. Експеримент розпочався.
  
  - Чи всi готовi до досвiду? - поцiкавилася Марiй Iванiвна. - Як самопочуття перед стартом?
  - Почуваюся добре. Готова до небезпечного експерименту. - бадьоро вiдрапортувала Свiтка-Руда, але зморщивши нiс, поскаржилася начальницi. - А чи не можна Василя, змастити пахощами? Амброзiї дайте. Запах нестерпний, ледве терплю. Що ж ти погано помився? I шия брудна.
  - Нормально помився. Як умiю. Менi сорочки не носити, комiрець не бруднити, зiйде для досвiду. - образився на звинувачення. - Вiд самої, не квiточками пахне.
  - припинити розмовники. Вас оточують, природнi рiзностатевi запахи. Один - чоловiчий, а iнший - наш, дiвочий. Це з незвички ледве терпиться, але за кiлька хвилин звикнiть. Чекайте. Бiльше нiяких неприємних вiдчуттiв?
  - Простирадло колеться. - поскаржився старенькiй. - Синтетика?
  - Чистий льон. - машинально вiдповiла Флора Гербарiївна, уважно вивчаючи стародавнi знаки. - Iснує два варiанти проведення досвiду. Почнемо iз поетичного епосу. I будуть Вiн i Вона. Пiддослiднi є. I переплетуться їхнi тiла в бурхливих обiймах..... Свiтлана, Василь починаємо ласкаво i нiжно переплiтатися. Ну що лежимо дерев'яними плашками Приступаємо до досвiду. Дружно зрушили й обнялися.
  Подолаючи збентеження, спробував обiйняти Свєтку. Морща носа вiд гидливостi, дiва напружилася, але мужньо терпiла чужi руки на своєму тiлi.
  - I спалахне пристрасть i розгориться вогонь i буде їм так добре, що забудуть тiла про час i простiр. - процитувала стара далi за текстом. - Що вiдчуваєш Свiтлана? Вже приємно? Про час i простiр забуваєш?
  - У нього волосся на обличчi колючi та руки шорсткi. - Свєтку мимоволi пересмикнуло вiд огид. - Зараз спробую зосередитись... Нi. Поки що нi про що не забуваю. Неприємно, лоскiтно.
   - А тобi Василь?
  - Менi? - прислухався до вiдчуттiв. Перше почуття заплющив i тому нiчого не бачив, як страус ховаючись вiд неприємностей, четверте та шосте почуття тупо мовчали. Чув збуджене перешептування юрби мисливцiв, вдихав дивний запах чужого тiла, i лише дотик отримував невелике задоволення. Гладити бархатисту дiвочу шкiру неймовiрно приємно. - Ну як бабуся сказати... Поки не врубався.
  - Мiцнiше переплiтайтеся, обiймайтеся. - дбайливо порадила стара i почала цитувати далi. - I буде мить щастя, коротка як мить, але солодка, як вiчнiсть.... Енергiчнiше, пiддослiднi рухайтеся. Вже, притиснiться тiлами. Василь поклади ногу на живiт Свiтланi. Свiтла, обiйми Василя за шию. Носами потрiться, щоками... Вухами торкайтеся волоссям на зачiсцi. Чи пiшов процес небувалого задоволення?
  - Не можу зосередитись, запах заважає. Що ж ти колючий Василь? Як п'яний їжачок на парканi. Ногу нижче опусти, дихати нема чим.
  - А ти шию звiльни. - Прохрипiв я, намагаючись звiльнитися вiд Светкiного мiцного захоплення. - Ти мене задушити зiбралася, чи нiжнiстю запалала? Ми не боротись збиралися. Довго ще мучиться?
  - Поки що процес не почнеться, як у поетичних оповiдях. - втрутилася Марь Iванiвна, з науковим iнтересом спостерiгаючи за метушнею на лiжку. - А якщо Гербарiївно, пiддослiдним покрутитись на лежанцi у вiльнiй боротьбi? Нехай один через одного перекочуються? Швидше зiгрiються, спiтнiють. При нагрiваннi тiло розширюється, процес пiде енергiйнiше.
  - Гiрше не буде. - погодилася ведуха-чаклунка. - Чули, що Марiя Iванiвна наказала? Починайте перекидатися.
  Довелося пiдкоритися грубiй силi наказу i разом зi Свiткою перекидатися по широкiй лежанцi. Кожен iз борцiв намагався зайняти мiсце верхи на супротивнику i бiй розгорiвся неабияк. Дiва виявилася досвiдченою i вправною мисливицею, але на моєму боцi нехай i невелика, але сила. Спритно заломивши Свєтцi руку, нарештi закрiпився на дiвi i намагаючись зберегти рiвновагу заелозив ногами, притискаючи суперника спиною до лежанки. Чиста перемога! Класичний япон - япона мати!
  Але симпатiї вболiвальникiв на чужому боцi. Втрутилися ображенi глядачi i мене, спiльними зусиллями, зiштовхнули iз заслуженою перемогою. Боротьба перейшла в партер, перекидання пiшло зi змiнним успiхом. Ледве опинявся зверху суперника, уболiвальники починали люлюкати, а Марь Iванiвна, кидалася на допомогу Свiтке. Щойно Свiтка опинялася на менi, як я, обертаючись дзиґою, вискакував iз ножного захоплення. Нарештi остаточно знесиленi, ми завмерли в нiчийному клiнчi, мiцно обнявшись, на скуйовдженому лежанцi, важко вiддуваючись i не роблячи жодних дiй. Нелегка справа - палати пристрастю i розпалюватися вогнем, забуваючи про час i простiр у пошуках невiдомо чого. Коли ж довгоочiкуваний гонг та перерва на обiд?
  - Двi хвилини вiдпочиваємо. - змилостивилася стара. - Потiм ще кiлька разiв спробуємо. Перший млинець завжди грудкою. Мусить розгорiтися вогонь пристрастi. Потерпiть трохи, але потiм небувале задоволення отримаєте - не вiдiрвеш. Слаще за мед, вище кручi.
  - А я вважаю, що й одного разу достатньо для висновкiв. Брешуть старовиннi записи. Жодного задоволення. - заперечив я, випускаючи Свєтку iз захоплення. - Дайте попити води та розiйдемося друзями.
  - Неправда? - обурилася стара, трясучись папiрцями перед моїм носом. - Друкованому слову не вiриш? Сказано на листочках - i знову тiла з'єднуватися i буде нiжнiсть i буде радiсть i буде все... Значить, так тому i бути, а iнакше не бути.
  - А якщо потертись один про одного? - запропонувала Марiй Iванiвна. - Пам'ятаєш iз пiдпiльної молитви? - З iскри розгориться полум'я?
  - Товаришу, вiр - зiйде? Теж вiрно. - Флоро Гербарiївно, обернулася до нас. - Перерва закiнчилася. Ще в боротьбi перекидаєтеся, якщо не допоможе, енергiйно трiться один про одного. Сумiсний процес. Свiтла починай. Важко в навчаннi легко в бою.
  - Куля - дурниця, а я молодець? - посмiхнувся наївним iстинам, але схоплений Светкою за шию, припинив жарти.
  Другий раунд пiшов у рiвнiй боротьбi. Пiддослiднi берегли сили i перекидалися один через одного неохоче, без азарту. До кiнця сутички з'явився деякий спортивний iнтерес, особливо коли перед очима здригалися Свiткiнi груди з стопорченими бурульками. Бурульки-красульки. Рожевi. Чупа-чупси полуничнi. Так би й уп'явся зубами. Пiдозрiла реакцiя. Дивнi мрiї. Прокидається людожерський атавiзм? Докатався зi Свiткою на лежанцi? Так ось у чому полягає рiзностатевий iнтерес? Хто кого ранiше переможе та покладе на лопатки?
  Цiкавий думками, пропустив пiдступне захоплення. Рука пiшла на злам, шия на вигин, ноги в замку, не зiтхнути, не видихнути. Перемогла спортивна хитрiсть. Натовп радiсно загув, вiтаючи чемпiона.
  - Ну, Свiтла, що вiдчуваєш? - пожвавiшала ведуха-чаклунка.
  - Радiсть перемоги. - пихкаючи вiд зусиль, усмiхнулася Светка, не даючи менi ворушиться. - Повна вiкторiя.
   - Приємно?
   -- Слiв немає.
  - Палаєш пристрастю, коротку мить щастя вiдчуваєш? Забуваєш про час i простiр?
  - Забуваю, але хотiлося б швидше закiнчити перекидання, бо Вася виривається. Боюся, щастя закiнчиться ранiше, нiж утримаю у захопленнi.
  - Дивна реакцiя. - стара почухала сивi косми. - Гаразд, приступаємо до нового випробування. Починай про Васю тертися.
  - Як? Всiм тiлом чи чим вийде?
  - Шоркай чим хочеш, тiльки голову не обломи i руку не зламай. - завив вiд болю. - Калекой завчасно зробиш, досвiд занапастиш.
  - Бач, занепокоївся про експеримент. - посмiхнулася Марь Iванiвна, що стоїть поруч iз лiжком. - Бери участь, допомагай, чим можеш.
  - Згоден, але як?! Та я зараз розламаюся на кiлька частин. У вашiй поемi написано, що б обом було добре. Де справедливiсть?!
  - Свiтлана послабь захоплення, правду каже. Нехай теж задоволення отримує.
  Свєтка послабила хватку i стала iнтенсивно елозити на моє тiло. Ворушитися пiд мисливцем важко, але дав слово, тримайся Василь. Назвався грузде, - дерзай i лiзь. Полизати? Не дочекаться, команди не було.
  Енергiйно пошерхавшись один про одного, смертельно втомилися i завмерли без сил, один на одному, як сендвiч. Великий рожевий бутерброд. Хот-дог, хоч не дог, а програв. Поетичнi рядки не витримали зiткнення iз грубою реальнiстю. Проза життя. Соцiалiстичний реалiзм. Тупим нащадкам треба не зашифрованi поетичнi образи залишати, амурнi метафори, а докладнi iнструкцiї, технiчнi креслення, описи краще з картинками. Щоб зрозумiло було, що куди, коли i скiльки...
  - Перший спосiб не пiдходить. - Зробила глибокодумний висновок бабуся. Ха-ха, бо я не говорив. Дослухатися треба до розумних людей. Стара полiзла пiд одяг, щось квапливо шукаючи. - Спробуємо запасний варiант.
   -- Ще гiрше?
  - Чому гiрше? Краще! Використовуємо записи Генiальної Нострадамуси - Генеральної Рецензори. Вона нiби знала, що саме станеться у далекому майбутньому. Залишила послання. Велика провiсниця. Ох, мудра. З глибини столiть, з початку-початку все передбачила, продумала i вiдповiла. Тут правда, невелике застереження. Сумнiв висловив, що не потягне мущинка на круту секс-мiсiю. Та й вульгарно... Какавтора заковбасить... Але спробувати варто.
  - Кого заковбасить? - не зрозумiла Марiй Iванiвна, але тут же прикро вiдмахнулася. - Чорт iз ним, шлях загинається у творчiй кризi, нам головне експеримент завершити. Сама завела народ маревними iдеями - сама i розхльобуй.
  - Пам'ятаю. - Флора Гербарiївна, метушливо витягла з-пiд одягу, пошарпаний сторiччями листок. - Свiтлана вiдпусти Василя. Поки зачитую послання, нехай перепочине, сердешний. Йому ще страждати...
  - Спасибi. - стомлено прокряхтiв, вибираючись з-пiд Свiтлани. Вiд шурхання горiли стегна i живiт, але треба вiддати належне напарницi. Мисливця постраждала не менше, але мужньо терпiла. Амазонка. Польська.
  - Чи готовi слухати? - запитала стара i не чекаючи вiдповiдi, стала читати стародавнiй текст тремтячим вiд хвилювання, урочистим голосом. - "Свiтка, виставивши глядалки i випнувши обидва горби, труснула вiслюльками i потягла хапалку за спучений у її напрямi вiдросток..." Ось.
  - Ну? - Хором перепитали ми зi Свiткою та Марою Iванiвною, яка замовкла стару. - Не нудь, читай що далi.
  - Усе. На цьому кориснi поради обриваються, далi йдуть коментарi. Сакральний верх..., материнське лоно цивiлiзацiї..., то се... вам цього не треба, заплутаєтесь у розшифровках та поняттях. - стара квапливо сховала папiрець пiд одяг. - Головне зрозумiли? Приступаємо.
  - Нiчого подiбного! - злякано стиснувся в грудку, прикриваючи руками рудимент. - Протестую та категорично не згоден. Чи мало що написала генiальна дiвчина. Я знаю математикiв людських душ. Пам'ятаю, один чоловiк передбачив примари бродячого по Європi, так сiмдесят рокiв i натовпом виганяли приведення, з однiєї довiрливої до халяви країни. Послiдовники перестаралися. Народу поклали - жах, а толку? Як була країна неляканих iдiотiв, так i лишилася. Тепер замiсть примари, вирiшили рiг достатку збудувати. Але тiльки для деяких, а для iнших - демократiю i права людини.
   -- Ну i як?
  - Права людини? - знизав плечима, вивуджуючи з дiрявої пам'ятi необхiднi вiдомостi. - Обговорюють, досi. Права вiльної особи визначають i обов'язки. Замiсть рогу достатку - трубу зварганили. Газову. Вузька, маленька, але окремим товаришам добре перепадає. Не тiльки на хлiб з олiєю, а й на хрiн з редькою. Але не вiдволiкатимемося вiд теми. Робiть що хочете, але вiдросток образити не дам.
  - Злякався? - зневажливо простягла Марь Iванiвна. - Слово вирiшив порушити? Так зваж, як дала, так i не дам. Я маю на увазi слово.
  - Нiчого кращого й не очiкував, Марiє Iванiвно. Ви груба матерiалiстка. Мало того, що моя свiдомiсть постiйно зайнята з'ясуванням призначення вiдростка, так ще й провiсники перейнялися. Нехай Светка трясе будь-якими висюльками i витрiщає симпатичнi глядалки, я це вже пройшов у першiй частинi буття, а вiдросток не для цього призначений. Тим бiльше, що не спучений.
  - Спучим! - життєрадiсно заспокоїла Светка, поплескавши мене по плечу. - Хапалкою потягну, або стрибати з дерева на єдинорога змусимо. Опухне як милi, у потрiбному для експерименту напрямку.
  - I ти Брут? - докiрливо глянув на добровольку. - Знайшли млинець, рiпку. Повiрили провiснику? Вiдпустiть на волю, i я таке майбутнє передкажу, все життя будете дивуватися. Пораду дати? Говори туманно, але переконано, дивись щиро, проводь паралелi, застосовуй логiку, сам вiр у висловлене марення. I народ за тобою потягнеться. Озолоти ручку дорогою, всю правду скажу. Що лежить на серцi, що пiд серцем. Обивателю подобається.
  - Ти зуби не заговорюй, спущуйся! - розлютилася Марь Iванiвна. - Забираєш у дiв дорогоцiнний час, через тебе город ще не полили, грядки не копали, дiток не пропололи. Займай позицiю!
  - Вiддамся лише грубiй силi! - спробував вiдкотитися на край лежанки, але мiцнi руки помiчниць, притиснутi до простирадла. - Робiть що хочете, але поки що вiдросток належить моєму тiлу, вашi спроби марнi! Це найулюбленiша частина тiла! Про що я буду думати?!
  - Було ваше - стало наше! - грiзно пообiцяла доброволька Свiтлана. - Досить мене, як останню дурницю ганьбити перед чесним народом. Мало перекидалась i потiла? Усю зачiску розтрiпала, подряпалася об твої колючки. Забирай руки в сторони, або вiдiрву висюльку разом брязкальцями!
  - Згадала! - Раптом закричала стара, ляскаючи себе по лобi. - Найголовнiше згадала! Як згаяла, дура стара...
  - Бабуся, говори швидше, поки сили є чинити опiр. - помолився до чаклунки, вiдбиваючись вiд Светкiних та Мар Iванiвних рук. - Не дай померти нещасною калiкою. Я згоден!
  - Без кохання - сексу немає! - стара радiсно посмiхнулася. - Це ж найголовнiше. Ось суть речей. Вчора ще говорила, а сьогоднi пам'ять геть-чисто вiдбило. Вiдпускайте Васю. Толку не буде. Головного iнгредiєнта не вистачить. Сполучної ланки. Об'єднувача - вирiвнювача.
  - Що залагодила, як заведена? Сексу немає, сексу немає. - Марiй Iванiвна передражнила стару. - Ранiше не могла згадати? Якого зiлля не вистачає? Кохання? Так неси склянки з варенням. Зараз ми, гаду - клiзму з любов'ю заробимо, щоб з вух текло i спухло де i як належить! Не крутись Каструлькiн! Лежи смирно, дiстав уже. Ну i прiзвище, пробач господи.
  - Нормальне прiзвище. - простогнав крiзь зуби, мiцно притиснутий до лежанки добровольцями. - Звiдки взявся на честь того i назвався. Сам вигадав. Натомiсть по батьковi як iноземне - Iнененович. Звучить красиво, богообрано - майже Iзраєлевич. Чули, що вам мудра старенька сказала? Вiдпускайте. Кiна не буде.
  - Вiдпускайте. - погодилася Флора Гербарiївна, розвiвши покаянно руками. - Якби цi лiки були, давно б принесла. Тут iнша справа. Клiзма не допоможе. Шукати в iншому мiсцi треба.
  - Ну, стара вiдьма. - зiтхнула Марь Iванiвна, прибираючи руки з мого живота i пiдводячи невтiшний для племенi пiдсумок. - Зовсiм з розуму вижила. Настав час на пенсiю вiдправляти, в силосну яму. Говори - що за кохання таке. Чому її у племенi немає? Втратила? Пропила?
  - Що ж про вiдання-чаклунка, при народi, неповажно вiдгукуєшся? - Бабуся сумно подивилася на начальницю. - Була б моя вина, хоч зараз на добрива. Немає в племенi кохання. Не дано...
   - А Генiальна Настрадамуса, чому не передбачила?
  - Мабуть схибила. Далекi пророцтва давати, нелегка справа. Помилилася у розрахунках. Звичайну логiку застосовувала суху аналiтику. Не запровадила випадковий фактор абсурду. Чи не абстрагувалася вiд статевого питання.
  - Шкода. - Марiє Iванiвно, мотнула головою i дисциплiнованi помiчницi, прибрали вiд мене свої руки. - Вставай Василь Iнененевич. Вiдпочивай. I кiнь розв'яжiть, нехай розслабиться. Вiйна закiнчилася - всi вiльнi.
  - Спасибi. - Крохтя сiв, але про всяк випадок, руки вiд вiдростка не прибрав. Береженого Бог береже. Чорт їх знає, раптом передумають. - Ганчiрку не дасте на пам'ять, для прикриття сорому?
  - Можеш забрати простирадло. - милостиво дозволила Марiй Iванiвна. - Подарунок за роботу. Все одно пошматували, вигадали. Чи не вiдпрати.
  Обмотавшись довгим простирадлом, як римський патрицiй, пiдвiвся з лежанки. Нарештi з'явився одяг. Не дикун, а цивiлiзований громадянин. Тепер почну думати про високе, гарне, а не тiльки про дурницю.
  - Жаль експеримент сумно завершився, але можливо так i треба? Так i має бути? - замислено простягла Марiй Iванiвна. - Раптом недаремно зникли з життя? Нашi предки не дурнiшi за нас, про що ж думали? Якби мужики-принцi були необхiднi нашим бабусям, вони б їх зберегли. Створили заповiдник, у клiтцi тримали, одомашнювали... Та чи мало способiв збереження рiдкiсних видiв тварин? Ну i чорт iз ними. Переживемо. Флора Гербарiївна, а в старовинних дощечках не вказано причини, чому мущинки зникли? Хворiли на що, чи ми їх самi, пiд корiнь вивели? Як заразу?
  - Спочатку принци стали марними у домашньому господарствi. Тут ще вiрус фемiнiзму країною пройшов. Хвороба як грип, але тiльки на дiв дiяв. Ускладнення на серцi давав, кохання витравлював. Захотiлося дiвам бути сильнiшими за принцiв у мущинських справах. У мордобойських вiйнах, на стадiонi у футболi та хокей. Працювати з кувалдою на будiвництвi. Авто-слюсарями, ковалями, хулiганами. Принци навпаки - стали пiд дiв пiдроблятися. Губи фарбувати, сережки носити, спiдницi примiряти, та груди накачувати силiконом. Все змiшалося у будинку Облонських. Облом. Потiм кохання остаточно зникло, з кiнцями. А як любовi не стало, у прабабок, очi й розкрилися остаточно, закипiв їхнiй розум обурений i прокинувся. Всi мущинськi вади назовнi повилазили. Якщо до зникнення, любов очi застилало, то без неї вiдкрилася картина страшна. Нi цвяха принци прибити не вмiють, нi попрати як слiд. Грошей додому не носять, на iнших баб та мужикiв витрачають. То в гаражi пiд машиною, то в пивницi за кухлем пива з друзями-алкоголiками. Вдома з дивана хрiн пiднiмеш. На город сходити - дiток прополювати та вирощувати не виженеш. Далi бiльше. Дiстали остаточно. Смутнi часи, середнi вiки, iсторiї згорiли, залишився усний епос, i рiдкiснi дощечки з берестяними грамотами. Таємниця любовi зникла у глибинi столiть. Настав Амiнь. залишився усний епос, та рiдкiснi дощечки з берестяними грамотами. Таємниця любовi зникла у глибинi столiть. Настав Амiнь. залишився усний епос, та рiдкiснi дощечки з берестяними грамотами. Таємниця любовi зникла у глибинi столiть. Настав Амiнь.
   - Значить, доля...
  - Але є невиразне переказ, що десь залишилася. - Флора Гербарiївна хитро посмiхнулася. - У невеликiй кiлькостi, але iснує.
  - На що ви натякаєте? - Насторожився, вiдчуваючи, як органiзм напружився шостим почуттям. - Я нiкуди йти не збираюся, тiльки вiд дiв подалi.
  - Сам запропонував! - Бабуся помахала гачкуватим пальцем перед моїм носом. - Марiє Iванiвно збирай експедицiю. Пробуватимемо третiй варiант.
  - Пiти на пошуки кохання? - здогадалася Марiя Iванiвна, ожиючи на очах. - А що, цiкава iдея. Флоре Гербарiївно, але чи варто ризикувати? Що є кохання - морква? Iз чим її їдять? Раптом буде гiрше?
  - Нормально буде. Чудово. Субстанцiя загадкова, сухою мовою та формулами не перекажеш. Для рацiонального розуму - загадка, але для пiднесеної душi - як двiчi по два. Наразi озвучу кiлька старовинних музичних фрагментiв, самi оцiнiть. - Флора Гербарiївна, прокашлялася i заспiвала деренчливим голосом. - Кохання - величезна країна, i тiльки нам воно дане. У кохання як у пташки крила... еэ.... Без мене, тобi коханий летiти з одним крилом.... Еээ... Полюби мене, потiм я тебе, потiм разом ми помилуємося... зайчик... А чудовий уривок iз Баттерфляй? Щас напою.
  - Досить, достатньо! - Марiй Iванiвну перекосило як вiд зубного болю, та й я, хоч i не спiвак, але ледве стримався вiд Гербар'євського спiву. - Опиши прозою. Так добре як город прополювати? Смажене м'ясо їсти? Новi сережки купити, щоб сусiдки заздрили?
  - Любов є сполучною, втраченою ланкою. За переказами, все з любовi випливало. З неї триклятою текло. Навiть бiльше. Каталiзатор високих почуттiв. - Гербертiвна розвела широко руками. - Нашi пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-бабки, i його пра-пра-пра мущинки, без кохання жити не могли. За будь-якої можливостi про неї говорили. Хто кого любить, як любить, скiльки любить, коли любить, навiщо любить, заради чого любить. Та батьки всi любили. Траву, дерева, дiтей, Батькiвщину, уряд, начальникiв, кашу, оселедець копчений, дiаманти, новi черевики. Чого погляд стосувався, то й любили. Найширше почуття - величезнi можливостi. I страждання вiд кохання мали, радостi набували, щастя та смуток. Дивний взаємозв'язок фiзiологiї та високого польоту почуттiв. Скiльки сюжетiв для поетичної творчостi, сусiдських плiток та свiтських розмов. Заради кохання,
  - Бабуся, знизу трудовий ентузiазм, заспокойся. - Спробував урезонити стару ведучку-чаклунку. - Хiба зараз живете погано?
  - Добре, добре, але чому б i не спробувати свiженького? - пiдтримала ведуню-чаклунку, Марiє Iванiвно. - Все пiзнається в порiвняннi. Збираємо добровольцiв у похiд за коханням. Хто четвертим буде?
  - А хто троє перших? - поцiкавилася Свiтлана, неквапливо одягаючись i розвiшуючи брязкальця на одязi.
  - Ти з Васею i говориш кiнь. - незворушно вiдповiла начальниця, начебто само собою зрозумiле. - Дiвчатка, хто хоче у дальнiй похiд за компанiю? Справа суто добровiльна, але позачергову вiдпустку, премiю та вiчну пам'ять в устах нащадкiв гарантую.
  - Марiє Iванiвно, але я брала участь у дослiдах, чому знову в добровольки? Де справедливiсть? - благала Свєтка. - Нехай iншi дiви йдуть у похiд!
  - Така таємна воля народу, а я лише озвучила рiшення. Ти зiпсована, втрачати нiчого. - вiдрiзала начальниця i знову звернулася до натовпу дiв. - Ну хто ще хоче? Хто йде в похiд, звiльняється вiд робiт на прополюваннi капусти. Бажаючi погоджуйтесь, або згною на грядках!
  - Трьох достатньо. - втрутилася Флора Гербарiївна. - Навiть двох вистачить. Василя та Свiтлану. Кiнь зайвий. Залишимо в селi, менi по домашньому господарству допомагати. Листочки, жовтцi-квiточки, корiння возити для лiкiв. Готова прийняти гонорар Кузей.
  - Нi, я з ними. - подав стривожений голос Кузя. - Без мене пропадуть. Та й хто возитиме любов? Їстiвнi запаси? Я ще маленький. Менi з батьком належить перебувати!
  - Звичайно, з батьком. - пiдтримав пасинка. - Справдi. Хто тягне кохання, раптом важке, непiдйомне? Ви знаєте, якої вона ваги?
  - Якщо чесно зiзнатися, то не знаємо, навiть якогось виду. - Довелося погодиться Флорi Гербарiївнi. - За одними друкованими джерелами, важка як камiнь, за iншими, лежить на плечах важкою ношею. То кохання тече бурхливою рiчкою, то серце пронизує як гостра стрiла. Спалахає i горить, сухим порохом. Є версiї, що легка i пухнаста, але частiше гнiтить i мучить. Страждання вiд неї, тривоги...
  - Тим паче, двом не впорається. - метушився Кузя, боячись залишитися в селi. - Нехай наполовину як ви - людина, але спина i сила як у коня? Вiд мене пiдмога, як вiд трактора в одну кiнську силу.
  - Нехай вмотує з батьком. - дозволила Марь Iванiвна. - Дiвчатка, вiльнi. Хто не вирушає на прополку до городу, допомагає збирати Васю та Свiтлу у похiд. Велике спасибi Флора Гербарiївна, ви теж йдете вiдпочивати. Дякую за роботу, ввечерi розрахуємось.
  - Ми так не домовлялись. Про пошуки якихось кохань розмови не було. Я безплатно не згоден.
  Тепер я подав голос. Вiд походу не вiдкрутитися, то чому не продатися дорожче, випрошуючи додаткову винагороду? Ситуацiя є сприятливою для торгiвлi. Як сказано у стародавньому манускриптi "Капiтал"? - Товар i праця коштують стiльки, скiльки за них платять бажаючi та стражденнi. Справдi. Якщо рiч не потрiбна, то й грошi мiдного пошкодуєш на дрiбничку. А виникла потреба в дурницi, все труба. Готовий вдавиться аби придбати. Дивна закономiрнiсть, чим менше грошей - тим бiльше хочеться будь-якої луски. Пароплав, лiтак, машина, картини. Повний переписувач - якщо хобi маєш. Дах вiд поштових марок їде, або вiд статуй алебастрових. Ну куди тобi голоштанному статую Венери? Але хочеться, до вереску у штанах. Потенцiя - двигун прогресу. I позаздримо iмпотентам - їм нiчого не треба. Вони все було.
  Є винятки iз правил. Вiзьмемо, наприклад, подарунки на день народження. I яку тiльки хрiноть не тягнуть iмениннику, улюбленi родичi та друзi. Добре якщо дбайливi люди похилого вiку батьки подарують труси дикого забарвлення, або синтетичнi шкарпетки. Мовчки в душi скривишся, та сунеш у дальнiй кут комори пiсля свята. Тягнуть у подарунок вазочки, тарiлочки, краватки, плюшевих ведмедiв. Книгу - мати її, найкращий подарунок. Ненависний автор iз картинками. Класик доiсторичного перiоду iз розрiзненого зiбрання творiв. Самим не треба, хай iменинник мучиться. Долучається до найвищого мистецтва. Усмiхаються в вуса i напружено вдивляються в обличчя iменинника, - сподобався подарунок, чи час ображатися? Дарованому коневi в зуби не дивляться. А хiба скажеш правду - матку? Образяться смертельно, наступного разу ще гiрше подарунок притягнуть.
  Повернiмося до вартостi товару. Тобто, мене. Зараз почну кочувати, набивати цiну, якщо не переборщу, можуть вiдвалити капусти за повною цiною, продешевлю - грудна жаба загризе. Знати собi цiну - себе коханого поважати. Краще бути дорогою повiєю - велика сума тiшить уражене самолюбство. А дешевою портовою повiєю? Роботи багато. Знижуємо якiсть - добираємо кiлькiстю. Iнтенсивний шлях розвитку.
  - Хiба свобода та можливiсть придбати в особисте користування трохи кохання - погана цiна? - здивувалася Мар Iванiвна, багатозначно поправляючи на поясi великий ножик, явно не складаний. - Менi здається, будемо з розрахунку. Так Вася Iєненович?
  - По руках. Але якщо кохання знайдемо - п'ятдесят вiдсоткiв моє, решта навпiл, екiпiрування та закуска з вас. - Погодився скрипучи зубами. Iз залiзним, гостро нагостреним аргументом не посперечаєшся. Продалися недорого. Ми з породи портових красунь беремо кiлькiстю. Налiтай - подешевшало.
  - А менi, добрi пiдкови, нову попону, холодну зброю... - встряв Кузя, що ожив, старанно загинаючи пальцi. Правильно синок - бiльше просиш, бiльше отримаєш. - На голову - солом'яний капелюх, чотири теплi ковдри...
  - Стоп кiнь, не нахабся. - перебила Марь Iванiвна. - Побережи кiнське здоров'я та апетит для далекого походу. Все потiм. Потiм.
  - Коли? - не зрозумiв я, озираючись на всi боки. - домовляються на березi. Увечерi пiзно буде. Час пiде.
  - Час нiкуди не йде. Воно завжди iз нами. - зiтхнула Марь Iванiвна.
  - Ооо... ви фiлософ? - захопився я. - Де iдей нахопилися?
  - Нiчого не вистачало. Я сама знаю. Початкова жiноча мудрiсть. - Вона сумно провела рукою по коротко остриженому волоссю. - Щастя немає, все спало на думку. Iдiть готуйтеся до походу.
   - Але ж ми не домовилися.
  - Усе потiм Василь. Не поспiшай. У другiй частинi обговоримо i домовимося.
  
   Роздiл 10. Частина 2.
   - Як процес?
   - Iде.
   - Ще по кухлi кави?
  - Знущаєшся? Я на лiчильнику.
   - Частую безкоштовно.
   - Тодi в чашку, двi повнi ложки кави!
  
  I настала друга частина. I йде караван верблюдiв - кораблiв пустелi у невiдомiсть. Гарне - маячить попереду, все погане - тягнеться пам'яттю ззаду. Куди, навiщо, чому несе перекотиполе? А ось треба. Потрiбно Вася. Ворушили копитами Куртуаз. Чи не вiдставай Свiтка.
  Все життя - дорога за часом та простором. Iдемо вiд одного берега до iншого, вiд початку життя до його кiнця. Вiд каструлi - до ями. Дмуть вiтри в обличчя, по опущених плечах б'ють краплi дощу. Холодно, жарко, все одразу i по черзi. Жага, голод, болять стертi ноги i згинається спина вiд важкої торбинки, але стиснутi мiцно зуби i погляд спрямований у туманну далечiнь. Наперед. Куди завгодно крокуй, але йдеш уперед. Сторони свiтла, напрямок шляху, не мають значення. Хоч розгорнися на сто вiсiмдесят градусiв, але йдеш у невiдомiсть.
  I тягнуть уперед, не питаючи бажання, хоч стiй на мiсцi, хоч упади. Не в змозi застигнути на мiсцi. Нема сил, перемогти обрану дорогу. Мимо проносяться турботи, печалi та радостi. Замри мить - ти чудово, дай тебе розглянути, доторкнутися, але лише промайнуло короткою радiстю справжнє, як тут же вiддається у вухах гулкою луною. Є неясне прийдешнє i пам'ять минулого, а що посерединi? Дорога мiж крайнощами...
  
  - Батю, а чо Свiтка штовхається? - вклинився в мудрi думки, хрипкий басок Кузi. - З кроку збиває i обзивається.
  - Сам такий. - Не залишилася у боргу мисливиця. Пролунав смачний ляпас по тiлу. - Кiнська бiда. За донесення наряд позачергово на кухню. Стукач. Увечерi чистити картоплю.
  - Ну ось знову! Чув? Вiд дурницi i чую. Батю, чи оглух? захищатимеш прийомного синочка? Вася, прокинься, iнакше за наслiдки не вiдповiдаю. Свiтло, я тебе копитом вдарю! Не подивлюся що начальниця.
  - Ризикни. Останньої вечерi втратиш.
  Тепер супутники почнуть нити i лаятися до найближчого привалу, пiднiмаючи настрiй, а я заробляю печiю. Одне й третiй день. Лайка, стусани i нескiнченне з'ясування хто розумнiший i головнiший. Як маленькi, право. Давно вже треба зробити однозначний висновок, що головний у походi тiльки я - найрозумнiший, терплячий та сумлiннiший. Ще порядний. Кому врiзати по порядку?
  
  Краще за обох. Приймаючи чийсь бiк, як зазвичай стану цапом-вiдбувайлом i все нервове роздратування супутникiв, повернеться бумерангом. Один почне зловтiшатися, iнший ображатиметься, а нерви трiпатимуть менi. Рiвнобедрений трикутник. Найстiйкiша геометрична постать, але щойно перетворюється на площину людських взаємин як вiдразу перетворюється на чорт тi що. Монолог неможливий, дiалогу немає, i кожен тягне ковдру вiн. Ех, була б з нами Марiє Iванiвно...
  Згадавши про начальницю дiв, сумно зiтхнув. Ось з ким треба було перекидатися на лежанцi i шаркотiти. Розумна дiва. I є про що поговорити та на що подивитися. Ми б знайшли точки дотикiв.... Iнтелектуальних та фiлософських.
  Коли йшли у похiд, то розлучалися майже друзями. Все виявилося не так страшно, як на перший погляд. М-да... закушувати чоловiчком нiхто не збирався, як i вбивати. Залякували для солiдностi, а виявилися наймилiшi люди. Огородники - Ботанiки. Землероби. Розмiрене життя, робота, та полювання на умi. З радощiв - обговорення та осуд один одного, вечiрнi посиденьки, сумнi пiснi, та кулiнарнi забаганки. З'ясував велику таємницю - навiщо їм роги однорогого цапа. Кузя постарався. Срамота одна. Накладнi нiгтi роблять, та ґудзики штампують на продаж та обмiн. А я то фривольно думав... Нiякої творчої уяви та новаторського пiдходу.
  Начальниця часом нiчого, але шкiдлива... Усi Свiтлани - шкiдливi, а рудi - особливо. Чи iм'я особливе? Карма? Свiтлани - нормально, адекватно, а як Руда - так Свiтка та шкода. Ще Таньки шкiдливi. Тетяни. Напишуть, наобiцяють - я вам пишу чогось бiльше, че ще сказати? А потiм у кущi. Добре б парою, а то самотужки. Добре, що у дiв у племенi Танек немає, iнакше довелося б класику вивчати. Однi Светки, Машки та Марь Iванiвни з Флорами та Фаунами.
  Дали у похiд усе, що просили. Капелюх, ковдри, гудзики на чесний товарообмiн, продукти на два тижнi. Тушонку домашню. З єдинорога. Приємна на смак. Пiсля овочiв, м'ясо за вухами весело їсти. Остаточно переконався у своїй орiєнтацiї. Чи не вегетарiанець. Нехай траву жуйнi їдять i прибахнутi на здоров'я. Нi, вiд бананiв та фруктiв не вiдмовляюся i картопля iз солоними огiрками, пiде, але як гарнiр, а основна страва - м'ясо. З кашею.... Макаронами. Смажене. Парене. Варене. Холодець.
  Озброїли тiльки Свiтку, i вона зi зброєю не розлучається, навiть увi снi. Якось попросив iз лука запустити разик стрiлою в цiль. Обламали бажання. Нiс зневажливо скривили, гордовито буркнули - не можна. Не вмiєш звертатися, раптом не туди вистрiлиш, та й узагалi... Не належить.
  Поклав на дiвчину пiсля образливих слiв, все що маю i бiльше принижуватися не маю намiру. Нехай сама мучиться.
  Кузя ще той... Козел. Вимахав вище за батька, а несе торбинку менше. Я мовляв, - бойовий ар'єргард, кавалерiйська розвiдка i має бути завжди напоготовi. Яка розвiдка? До чого готовий? Пiонер - дiткам приклад. Скаут недороблений. Вояджер - перехоплювач. Нахопився хитромудрих слiв, i мучить експедицiю. Скаче безтурботно кругами, Свiтло плоскими жарти задирає, пiснi горланить безсоромнiсть. Остаточно вiдбився вiд рук батька. Якщо неподобства погiршиться, доведеться того... Вуздечку в зуби, стремена на пузо, шпори в боки.
  - Василю. Твiй нестерпний Кузя дiстав. - Тепер подала голос Свiтка. - Або заспокой Пегасенка, або з цибулi пальну. Стрiли в м'яке мiсце. Менi втрачати нiчого, крiм дiвочої честi.
  - Ой, ой, згадала про честь. Ти ще про совiстi згадай i розум епохи. - передражнив Кузя, але про всяк випадок вiдскочив подалi вiд мисливця. - Тут тобi, не там, правда тато?
  - Усе. Дiстали дармоїди. - рiзко зупинився на мiсцi i скинув торбинку з плечей. - Денний привал. Член експедицiї втомився.
  - Знову не виконали план ранкового переходу. - дорiкнула Свiтлана, мрiючи про вiдпочинок не менше мого, i дiловито наказала. - Конi на мiсцi, хлопчики лiворуч, дiвчатка праворуч i не пiдглядатиму. Василь готуй обiд, я на полювання.
  Колектив розбiгся за iнтересами. Здiйснивши iнтерес, повернувся на галявину. З-за кущiв долинало хрускiт гiлок - Кузя користувався моментом i з апетитом гриз невiдомi плоди зеленого кольору, а з iншого боку галявини закаркали стривоженi пташки. Свiтлана намагалася полювати. Похвальне бажання, але снайпер iз дiви - жодної. Пташка не єдинорiг, у пернату ще потрапити треба.
  Втомлено опустившись на траву, почав розв'язувати торбинку. Залишились однi сухофрукти. Двотижневий запас м'яса знищили за три днi. Примудрилися. Все Кузя винен, та й Свiтка... Один їсть у три горла, а друга, полює без толку. Я експедицiю завжди свiжим м'ясом забезпечу .... Нема чого Кузю годувати тушонкою, на пiднiжному кормi проживе. А я вже нема. Звикли до хорошого.
  
  - Натовп! Обiд готовий! - крикнув, пiдзиваючи Свiтку та Кузю.
  Повторювати двiчi не довелося i за кiлька миттєвостей, соратники сидiли поруч. I Кузя сидiв. Навчився останнiми днями, сiдає на кiнський круп, широко розсовуючи заднi ноги i пiдкладаючи замiсть подушки кудлатий хвiст. Картина похабна, але скiльки не натякав виховано прикриватися, Кузьма вдавав що не розумiє. Вразливо згадував про напiвлюдську передню частину тiла i норовив мережу кiнськими причиндалами перед нашими фiзiономiями. Свiтло сором'язливо хихотить, але терпить, а менi нiяково. Завидно. Хоч труси на Кузю одягай...
  - Вiйна - вiйною, а обiд за розпорядком. - Кузя радiсно потер долонi. - Що сьогоднi? Знову сухофрукти? Тушеньки не залишилося?
  - Двi банки у недоторканному запасi. - вiдрiзала Свєтка. - I не мрiйте. Марш руки мити.
  - Кузя, не затримуй народ, їсти хочеться. - Пiдхалiмськи пiдтримав начальство, сподiваючись на зайвий шматок.
  - А чому один? - звично обурився Кузя. - У нас рiвноправнiсть. Сама, якщо хочеш, йди мийся. До речi, випадково бачив, хтось за кущики ходив, а гiгiєнi вчить. Видавати не буду, але бiле простирадло, видно здалеку.
  - Я ж їм по... - знiяковiв, але перейшов у наступ. - Так. В нас рiвноправнiсть. Якщо ходимо, то все, нiчого товаришами по нещастю зневажати.
  - Вже вимила. - Свiтла пред'явила мокрi долонi. - Хто добровiльно не йде, позбавляється солодкого.
  - Ваша диктаторська свавiлля втомила експедицiю до печiї. - Не витримав нескiнченних причiпок начальства. - То руки щодня мiй, то тарiлки.
  - А ще вона дражниться. - пiдтримав пасинок. - Самодура.
  - Так ... - Протягнула Свiтлана, встаючи з землi i витягаючи з-за ременя на поясi спiдницi, довгий ножик. - Заколот?
  - Так. Заколот. - Я теж скочив на ноги. Кузя смикнувся був пiдвестися, але передумав i залишився сидiти на травi. Навiщо дилде вставати на копита, якщо Кузина голова на одному рiвнi з моєю макiвкою? Акселерат-переросток. Гордо зiзнався. - Свiтлана, причiпки з дрiбниць, роз'єднують згуртований колектив, а постiйне хапання за ножик нервує. Набридло. Не вмiєш керувати - звiльни пост, мудрiшим керiвникам. Визнати вчасно помилки - врятувати похiд та довести доручену справу до кiнця.
  - Тобi звiльнити? - посмiхнулася Свiтлана. - Владi захотiлося?
  - Спокою хочу. - рвонув простирадло на грудях. - Тишi. Мандруємо третiй день, без плану, без мети. Невiдомо куди, за чорт-те чим. М'яса свiжого зловити не можеш. Лайка з Куртуазом цiлими днями. Причiпки по дрiбницях.
  - говорила Марiє Iванiвно, пiдтримуй жорстоку дисциплiну, тримай принцiв у кулаку, iнакше пошкодуєш. - блиснула розлютованим поглядом Светка. - Так i сталося. Розпустилися. Розслабилися на природi. Але нiчого, вкорочу декому, дещо, iншi замисляться.
  - А кохання як здобудеш? - уїдливо поцiкавився я. - Не забула, слова Флори Гербарiївни? Процес у парi дiє. А я взагалi неповторний. Iсную в єдиному екземплярi. Зiрвеш досвiд, Марiй Iванiвна шкуру спустить i в силосну яму вiдправить. На компост для капусти. Дiтям.
  - Я не фiгульку вiдрiжу, а язик. - Змiрявши зневажливим поглядом, зловiсно пообiцяла начальниця. - Любов'ю можна мовчки займатися.
  -- А я тут причому? - здивувався Кузя.
   - Коням мова взагалi не потрiбна.
  - Розмрiялася. Чим сiно жуватиму?
   - Сказати, чи здогадаєшся?
  - Ти звiдки знаєш? - встряю я, насторожившись. Начальство - iстота непередбачувана, заради особистого авторитету, дуростi творить, не гiрше за дурня, хрiн розхлибаєш. - Раптом мова для процесу кохання основний iнструмент? Поки не з'ясований механiзм дiї, будь-яка частина органiзму представляє особливу цiннiсть для експерименту. Протестую!
  - Пiдтримую! - погодився Кузя. - Правильно говориш татуся, iнодi нашi цiлi та завдання збiгаються.
  - Твоє завдання, не в частинах тiла, а в спинi широким. - парирувала розлючена начальниця. - Тебе в похiд взяли замiсть тяглової сили. Батьковi дякую.
  - Васю, нас не поважають. - зробив невтiшний висновок Кузя. - Суцiльнi загрози та лайка. Авторитет вождя падає на очах. Пропоную провести таємне голосування та переобрати начальника експедицiї.
  - Влаштувати демократiю? - зрозумiв я, i з радiстю пiдтримав Кузю. - Хороша iдея. Я згоден. Зважаючи на те, що нинiшнє керiвництво не справляється з обов'язками, виносимо питання на обговорення. Хто за?
  - Усе. Дiстали. - остаточно розлютилася Свiтлана, дiйшовши до крайньої точки кипiння. Чайник. Електричний. - Кажу останнiй раз. Або мовчки йдете мити руки, або закiнчуємо експедицiю.
  -- В якому сенсi? - не зрозумiв Кузя.
  - Зважаючи на випадкову смерть мущинської частини експедицiї. Натяк ясний? Марш виконувати наказ!
  У кого бiльше прав - той i правий. А ще бiльше має рацiю - у кого зброя. Важливим є сам факт наявностi, а не калiбр i розмiр. Проти беззбройного опонента та кийку - автомат Калашникова. Невтiшний висновок. Два здоровеннi бугая, а проти шкiдливої, маленької Свєтки - безглуздi ягнята. Баранiв. Чергову трiумфальну перемогу здобуло не гаряче слово, а тривiальна, холодна зброя. Дружно кинувши на начальницю, сповнений презирства погляд, побрели до струмка, що дзюркотiв неподалiк у невеликiй улоговинi.
  - Батько. Так жити не можна. - похлюпавшись у водi, сумно сказав Кузя, обтираючи руки об свою кiнську шкуру. - Одне iз двох, третього не дано. Сил чоловiчих немає, терпiти знущання.
  - Аналогiчно. Низи не можуть, вершки не хочуть. - беззастережно погодився з Кузей, звично обтираючи руки об колись бiле простирадло. Одяг. За три днi походу накидка втратила первозданний колiр i тепер була приємного сiрого кольору. Пил дорiг та мандрiвок. Маскувальний халат. - Твої пропозицiї? Варiанти?
  - Дочекатися ночi, напасти та обеззброїти. Без ножа та цибулi - Свiтло нiхто. Нуль без палички. Поставимо дiву на належне мiсце. А краще покладемо. Як iдея?
  - З першою частиною згоден, а класти на мiсце - звiльнiть. Минулого разу достатньо. Нехай живе незадоволеною. - пiдбив пiдсумок змови. - Чекаємо на нiч i по командi нападаємо. Захоплюємо зброю...
  - I по печiнцi її .... - Мстиво додав Кузя. - Потiм копитами витоптати, вiдлупцювати ременем i в кут поставити.
  - Жодного рукоприкладства. - вiдкинув Кузькiнi мрiї. - Єдиний провiдник у командi.
  - Ти збираєшся виконувати завдання? - здивувався Кузя. - Розкинь мозком, на який чорт потрiбне кохання? Жили без кохання i далi проживемо. Зв'яжемо вночi Свiтку, покладемо в кут i робимо ноги. Станемо вiльними людьми. Ненавиджу насильство над особистiстю.
  -- А я? Теж третiю.
  - Батьковi за статусом належить дiтей виховувати. - Подумавши, Кузя суворо додав. - Але без рукоприкладства, як Свiтлана. Iнодi мiцним словом, а частiше нiжнiстю та пестощами з бктербродом. Добре слово та кiшцi приємно.
  - Подивимося на вашу поведiнку котяра. - туманно пообiцяв Пегасенку. - Пiшли обiдати, про змову нi слова. Зараз би гаряченького, набридла сухом'ятка.
  
  Залишок дня пройшов за звичним планом. Кузя лаявся зi Свiткою, а я мовчки зловтiшався, представляючи вечiрню помсту. Гори не закiнчувалися i як три днi поспiль, брели i брели нескiнченною ущелиною.
  Стара, розбита дорiжка петляла мiж високими деревами, десь угорi спiвали пташки, дзижчали мухи та комарi. I нiкого довкола. Тиша.
  Тиша це погано. Тривожно. Спокiйнiше на душi, якщо поряд хтось галасує, розмовляє. Коли навколо багато людей, долинає веселий смiх, нехай лайка. Цiкавiше жити. Не в натовпi, але поряд iз нею. Спостерiгати з безпечної вiдстанi. Разом, але кожен окремо.
  Ймовiрно, я iстота колективна. Стадне. У стадi добре, безпечно. Є мiнуси, але бiльш позитивнi. Попереду на лихому конi - ватажок, поряд скриньки поплiчникiв i пiдлiз - охорона. Захищаємо стадо до останньої краплi кровi. Допомагаємо тримати у строгостi стадо. Контролюємо виконання законiв, допомагаємо ватажку чинити правосуддя. Вiрна почет, готова за хорошу винагороду продати командира i за першої нагоди зайняти мiсце ватажка. Далi основний натовп, що складається з нiчим не примiтних особистостей, їм по барабану хтось ними керує, аби жорячки вистачало i їх без особливих потреб не чiпали. Нижче i трохи осторонь - парiї. Їх нiхто не поважає, зневажає, але й не чiпає, забруднитись боїться. Вони першi на вилiт iз дружного стада та останнi до столу.
  Без усiх ланок стада не буде. Потрiбен командир, щоб стаду не думати i скакати куди забажає ватажок. До свiтлого майбутнього, до комунiзму, капiталiзму. Важливим є не результат, - важливий процес. Якщо прибiгли де багато жратви - пошана i слава начальнику, якщо нi, вибачся. На плаху цапа! Бажаємо iншого начальника! Ватажок як сапер помиляється один раз, решту часу керує та отримує задоволення. Але розлюбить стадо, старiє начальник, занедужає, i щастя немає. Попросимо на сцену нове обличчя! Ватажок помер, нехай живе новий ватажок! Iго-го, му-му, бе-е...
  Без почту, немає короля. Короля грає почет. Хто у вiрнiй свитi? Тi, хто не змiг поки що зайняти мiсце ватажка. Силянь мало, але чекаємо. Прийде час, пiдступно помстимемося, вiдiграємось за приниження - думає вiрний друг ватажка, дивлячись вiдданими очима в рот начальства. А скiльки пiдкилимних iнтриг, змов, наклепiв i плiток. Скiльки мiсця для душевних переживань. Бути на перших ролях, бути улюбленцем. Переможцем. Звичайно не цар, але божественна влада ватажка вiдсвiчує на лисинi улюбленця. Не важливо чим заслужив прихильнiсть господаря. Формою голови, мудрими мiзками, гарною дупою, ногою. Головну функцiю виконуєш - смаки задовольняєш. Ну i вiдповiдно маєш ласi шматочки з панського столу. Копуєш ватажка, - заводиш фаворита i так далi до самого низу пiрамiди. I говорить гордо царська посудомийка, сусiдцi по комунальнiй квартирi - зате через одне мiсце ми близькi з вождем. Ми не просто посуд мий, а несемо державну службу, блюдемо пiдвалини государевi, та без моїх чистих тарiлок стадо загине.
  Тi, хто не в свитi, але й не в парiях, має особистий iнтерес. Вони базис. Оплот стада. З середовища виходять ватажки, оточення та трошки бомжi, бродяги, жебраки, iнша неуспiшна наволоч. Каструля грiється, вода кипить. Бульбашки то вгору, то вниз. Як картка ляже. Стадо худеньке i царек слабенький. Ватажок так собi. Чи не орел. У серединi бути зручно. Тепло, ситно, протяг не продує. Жуємо травку. Не найсвiжiшу, але й не найгiршу. Надто не пострибаєш, високо не висунешся, але стабiльнiсть. Мичi насолоду, в загальному хорi, не виробляючись. Хай ватажок веде куди хоче, у нього голова велика, а ми є оплот стада, його суть. Наше стадо найкраще. Не те що iншi парнокопитнi. Ми є сiль землi. На нас усе тримається. I галопом скакати у вказаному начальником напрямi, якщо не хочеш опинитися у вiдщепенцях, у вошивих парiях. Там уже зовсiм погано. Соромно не бути як усi. Бе-е-е... час нас стригти, му-мууууу... час доїти.
  Який прекрасний був би свiт без виродкiв та iнших козлiв. Навiщо свiтовi потрiбнi парiї, алкоголiки та бомжi? Як гарно навколо, спiвають пташки, свiжа трава, а тут, поряд з нами, фi... Некрасивi, хворi та убогi. Вони з нашого середовища? З нашого стада? Не може бути, це жахливо панове! Неймовiрно! Яка ганьба на нашi роги... Ми серед них нiколи не опинимося. Нiзащо! Ми кращi. Ми кращi!
  Ватажкiв нам не треба, парiї - теж люди! Забираємо верхнiх, знищуємо нижнiх. Робимо стадо рiвним, рiвним. Заздрити нiкому не треба - демократiя. Найкраще. Анархiя мати порядку. Про що мрiяло стадо пiд гнiтом ватажка, залишилося далеко позаду. Повноцiнної, жирної яловичини не потрiбен начальник. Вона сама собi роги, копита та хвiст. Гуляй окiст, вiдпочивай грудинку!
  Проходить якийсь час i все повторюється. З'являється невiдомо звiдки свiжий ватажок, зхлiбувачi-друзi, почет фаворитiв i як завжди кiлька вiдщепенцiв-алкоголiкiв, слабких характером, пiдлою душонкою. Стадо починає пихкати пiд гнiтом нового ватажка. Потрiбно ж пiдлаштовуватися пiд нову мiтлу. Якщо старий козел любив пряме лестощi, то новий начальник хоче, щоб його славили у вiках i подавали квiти як бронзовiй пам'ятнику. Звички iншi, свiжа.
  Ще раз проводимо селекцiю. Все повторюється знову. Ватажок послабше, але амбiцiї вищi за роги. Настала черга керувати та вести стадо у потрiбному напрямку! Хто найбiльше мене любить - праворуч, iншi лiворуч, а ти гад призначаєшся клоуном i блазнем. Не подобається? Переходиш у розряд знедолених, недоторканних.
  I знову... i знову... Стадо все менше, але як був ватажок стада, так i є, як були знедоленi парiї, так i є. Чорт забирай, чому їм не хочеться бути рiвноправними? Якщо в курячiй зграйцi немає пiвня, то одна з курок вiдростить гребiнь, почне кукурiкати вранцi i перестає нести яйця. Ватажок яйця не несе. Ватажок керує i топче пiдлеглих. Але курячий народ щасливий. Несучiсть пiдвищується.
  Рiжемо всiх пiдряд. Залишаємо трьох на розлучення. Найслабших, найгидкiших, або навпаки. Трьох колишнiх ватажкiв. I що ми бачимо? Сумну картину. Один з них стає ватажком, iнший - тупо пiдкоряється першому i разом вони штовхають i лають третього, творячи з нього цапа-вiдбувайла. А якщо лишити двох? Пробуємо.
  Один керує, другий пiдкоряється. Нитка тягнеться за голкою. Перший покриває другого i намагається розмножуватися. Представник народу кректить пiд черевом начальства i мрiє про свободу, або змiну позицiї. Боїться залишитись один. А як не боїться? Битиметься до останньої краплi кровi. На барикади! Затоптав тирана силою народного гнiву. Бiльше топтати нема кого. Начальства немає, стада немає, парiїв немає. Все в собi коханому, єдиному, неподiльному.
  А поговорити? Помчати в компанiї? Кого штовхнути заслужено копитом? Кому вклоняться? З ким позловити? Ну хоч трахнути разочок...
  I тут розум, якщо вiн присутнiй у звивинi, бере додаткове навантаження. Ти сам собi ватажок - мусиш приймати самостiйнi рiшення. Сам собi стадо - треба пiдкорятися розуму, або примхам тiла i сам собi парiю, тому що совiсть гризе, ставить безглуздi питання i дорiкає дурницям. Навантаження ще та... Звалити проблеми нема на кого, все сам, все сам. I немає нiкого навколо порадитися, туга i смуток... самотня курочка чахне, бичок потрапляє в пазурi тигра, козел дичає, баран кидається в прiрву, а челев'як божеволiє. Жахлива перспектива. Неподалiк ми пiшли iз зоологiї. Закон живої природи - на свiтi та смерть червона.
  Щоправда, iснує окрема категорiя особин. Сил рiдкувато, щоб брати вiдповiдальнiсть на себе, трясуться в душi, а вмiще - ложкою вiдбавляй. Займають у стадi окрему позицiю, вся та всiх критикують. Неголосно - якщо ватажок сильний i брикається, але якщо старий i слабкий - починають мукати i виблискувати на повну горлянку. Причина для невдоволення будь-яка. Була б гiдна нагода, але можна i без. Чому йдемо на водопiй, якщо там крокодили? Давайте перетерпимо, навчимося видобувати воду iз сiна. Збережемо поголiв'я у стадi, навчимося лiтати. Потрiбно термiново йти на пiвнiч, - там прохолоднiше i мошкари немає. Але ж там холодно? Дурницi. Будемо кучкуватися i спати стоячи. Вони завжди мають рацiю у всьому. Бо песимiсти. А передбачати нещастя - робота не запорошена, завжди матимеш рацiю. Не одразу, то потiм. Усi там будемо. У нещастях. Усю дорiжку соломкою не застелиш. Базис i оплот стада, задумливо чухає рогату рiпу i захоплено погоджується. Справдi, казав нам розумний баран, не ходiть на водопiй, зжеруть крокодили, забуваючи, що перед цим, дуже хотiли пити, а чекати коли самостiйно навчатися видобувати воду з сiна, терпiння не вистачило. I прислухається дурний ватажок стада до думки народної i не чiпає балакучого барана, хоча в душi плюється i обурюється. А розумний ватажок прислухається, але робить по-своєму, звалюючи вину на розумника. Нехай виправдовується - здорова самокритика на користь звiриному суспiльству. I прислухається дурний ватажок стада до думки народної i не чiпає балакучого барана, хоча в душi плюється i обурюється. А розумний ватажок прислухається, але робить по-своєму, звалюючи вину на розумника. Нехай виправдовується - здорова самокритика на користь звiриному суспiльству. I прислухається дурний ватажок стада до думки народної i не чiпає балакучого барана, хоча в душi плюється i обурюється. А розумний ватажок прислухається, але робить по-своєму, звалюючи вину на розумника. Нехай виправдовується - здорова самокритика на користь звiриному суспiльству.
  Є i егоїсти, що плюють на умовностi та стадну думку. Бродять i гадять самi собою. Але вони зазвичай м'ясоїднi хижаки i до наших глибокодумних роздумiв стосунку не мають, час не настав. Та скiльки можна перетися за спекою?! Де справедливiсть?!
  
  - Привал. - крикнула Светка i взявши до рук цибулю, обернулася знесиленим супутникам. - Хлопчики готують вечерю, конi збирають хмиз для багаття, а начальство пiшло на полювання.
  - Попутного вiтру, синюшнiй птах. - буркнув невдоволено Кузя i показав язик услiд начальницi, що йде. - Курка не потрошена.
  - Кузя, поводься пристойно. - остудив невдоволеного пасинка, опускаючи торбинку на землю. - Не опускайся до кiнського рiвня. Наполовину все ж таки людина? Чим менше друг пiдозрює про зраду, тим солодша помста.
  До самого заходу сонця були люб'язнi i галантнi. Виконували Свєткiнi забаганки i терпiли причiпки. Пiшли мити руки, без суперечок помили тарiлки. Куртуаз скалив зуби в усмiшцi i говорив хитромудрi комплементи, не розумiючи куцим усмiшкою, що жартує на межi пристойностi.
  
  - Як приємно перебуває пiд вашим мудрим керiвництвом, бо тiльки жiночий початок спочатку привносить сенс самотнього мущинського iснування. - розголошував Кузя, розвалившись бiля вогнища та з апетитом поїдаючи сухофрукти. - Ми з Васею сумлiннi члени вашого гуртка та не потерпимо нових учасникiв. Заради ваших очей я готовий на будь-якi подвиги. Хочете, п'яти почешу кiнчиком хвоста? Приємно. Краще нiж з татком перекидатися.
   - Кузя, заспокойся.
  - Марiє Iванiвно, знала кого послати в любовну експедицiю. - не вгавав Кузя. - Єдина помилка, треба було замiсть Васi, мене в лiжко покласти для експерименту. Я б не схибив. Навчив дiв науцi. I без кохання задовольнив. Свiтлано, давай спробуємо?
  - Дiстав. Ти звiдки знаєш, що треба робити?
  - А моя друга половина? - Кузя поплескав себе по крупу. - Чим я добрий? Тим, що рiзний. З одного боку - розумна iстота. Можу розумно поговорити за компанiю, накази виконує iнiцiативно. Веселий i дотепний. А з iншого боку - твариннi iнстинкти полегшують сувору правду життя. Що розумом не розумiю, то задом вiдчуваю. Рефлекс душi.
  - Шосте почуття там, де в мене? - здивувався я, пiдтримуючи розмову. - А я думав, що один, як дурень чутливий.
   - У тебе там iнтуїцiя, а в мене - знання життя.
  - Вiдбiй. Всi спати. - Свєтка затиснула вуха руками. - Не можу бiльше слухати ахiнею. Ви мене постiйно думками вантажите.
  - А могли б вантажитися один одним. - мрiйливо простяг Кузя, але помiтивши лютий погляд начальницi, спiшно одужав. - У фiгуральному сенсi, у фiгуральному. Усi зрозумiв громадянин начальник. Мовчу. Сплю. Хр-р-р.
  - Iдiоти. - зiтхнула сумно Свiтлана i кинувши пiдозрiлий погляд, перейшла на другий бiк багаття, так i не уточнивши, кого саме вона мала на увазi.
  - На добранiч, дорогий керiвник експедицiї. - побажав начальницi, зловтiшаючись у душi. План складено, виконавцi готовi та сповненi рiшучостi вiдновити зганьблену честь. Починається нiч довгих ножiв... Варфаламей, виходь. Гугеноти тремтiть.
  Нiч темна i лякаюча. Темрява страшна. Думки важкi, упертi. Час чорних справ та темних iдей. Слабкий ховається в затишному мiсцi тремтячи вiд страху, сильний безтурботно спить, шакал виходить на полювання.
  
   РОЗДIЛ 11.
   - Скiльки ще до обiду?
   -- Пiвтори години.
  - Туга. А я як на зло вранцi не поснiдав.
  - Удома треба ночувати, у матерi. Батьки насамперед про рiдну дитину думають.
   - А ми сьогоднi не думали, а робили.
  
  Вночi палацовий переворот не вiдбувся. Таємна змова пролетiла фанерою над Парижем. Обiжравшись невiдомих плодiв, Кузя цiлу нiч бурчав животом i бiгав у найближчi кущi, не даючи нам зi Свiткою спати.
  Вранцi встали злi, що не виспалися. Поснiдавши нашвидкуруч, експедицiя рушила в дорогу.
  Кузя вiдчуваючи провину, безперервно пiдлизувався до мене, всiляко демонструючи синовi вiдданiсть i послух. Давно б так. Невже що почали б поважати треба щось наробити? Але тiшить. Совiсть у Кузi є. У зародковому станi, але iснує.
  Дорога завернула за чергову скелю, i ми вийшли на простiр. Гори розступилися i очам, вiдчинилася широка долина. Гарно. Струмок розправив плечi i став неширокою рiчкою, що петляє в зарослих високими рослинами берегах. Помилувавши краєвидом, що вiдкрився, Светка насупилась i вперше за ранок, подала голос.
  
  - Приїхали. Ми на межi наших земель. Далi зазвичай не ходимо. Опiвднi прийдемо до села, до сусiдiв. Там на ярмарку що не дiзнаємося.
  - Нарештi жива справа! - ожив Кузя, потираючи руки. - Дайте шанс i за пару годин, дiзнаюся все, що треба. Менi б грошей, i будь-яку мову розв'яжу.
  - Заспокойся заср ... - Почала було Свiтлана, але впоралася з роздратуванням. - Твоя роль - мовчати та слухати старших. Розмовлятимемо ми з Васею.
  - Ви наговорiть. - зловтiшно посмiхнувся Кузя. - Та якби вночi не захворiв живiт, ми б...
  - Що б ви? - не зрозумiла Светка, окинувши пiдозрiлим поглядом, блудливi фiзiономiї. - Ну-но, ну-но. Розповiдай. Знову щось думали?
  - Ми? Нiколи! - гордо вiдкинув пiдозри Куртуаз i спробував перевести розмову в iнше русло. - Добре, не бажаєте допомоги, не треба. Пихкайте самi. Змовкаю навiки. А там дiви живуть?
  - Дiви. - Свєтка фиркнула i зневажливо скривилася. - Дурнi повнi, але хитрi, як усякi селянки. Щоб не було проблем, доведеться маскуватися.
  - А навiщо? Ми й так гарнi. - Кузя гордо подбаченiвся i молодцювато прогарцював, розмахуючи кiнським хвостом. - Чим не рисак?
  - Ось ось. Саме рисак. - погодилася Свiтка та додала. - Але мовчазний. Пегасiв у селищi багато. За коня зiйдеш. Зрозумiв? Дивись у мене. Порушиш заборону, - продам у колгосп на сiнокiс. Дозволяю тiльки пирхати i iржати. Зумiєш?
  - Куди подiтися? Спробую. - зiтхнув Кузя i задерши голову вгору, сумно проржав. - Iго-го-го...о-о-о... ууууууу.
  - Молодець. - Свiтлана обернулася до мене i оглянувши критичним поглядом, хмикнула. - Не красуня, але як каже народна мудрiсть - немає некрасивих дiв, - є мало косметики. Зображатимеш одноплемiнницю. З новеньких.
  - Навiщо прикидатися? Виглядаю чудово. - Заперечив я, поправляючи простирадло, що сповзає з плеча. - Не хочу бути фарбованою. Шляпки на шиї не потрiбнi. I вуха проколювати не дам.
  - Ось ще, вуха. Щоб вуха проколоти, заслужити треба. - задумливо перерахувала майбутнi розправи. - Вимиємо, щоки поголимо, нафарбуємо вiї та губи. За третiй сорт зiйдеш. Говорити тонким голосом зможеш?
  - Запитань немає, пропищати дiвочим голосом. Але навiщо прикрашати красу? Нехай оцiнять реальну дiйснiсть - йде гiдне мущинка. Принц. Швидше iнформацiю вивудимо.
  - Хочеш брати участь у колективних експериментах? Дивись. Твоя воля, але потiм не ображайся, що не попереджала.
   - А ти думаєш...
  - Не думаю, а знаю. - вiдрiзала Свєтка. - У нашому селi одна ведуха-чаклунка, а там цiла купа. I всi рiзної наукової спецiалiзацiї. Хтось вiдьмою пiдробляє, хтось шаманкою-знахаркою, хтось бабою-ягою на ярмарку. Провiсницi минулого, циганки на картах. А бiзнес-вумени? Офiс-менеджери? Секретарки знову ж таки. Народ учений, їм палець у рот не клади, лiкоть вiдкусять. Будь-який горiшок знань розгризуть, не кажучи про гранiт науки. Ой, грамотнi. Обов'язково знайдуть спосiб, як здiйснити успiшний досвiд, без твого дозволу та присутностi. Зiпсують висюльку в дослiдницькiй старанностi, будеш як усi.
  - Згоден. Претензiї знiмаю. - Уявивши жахливу картину, де доводиться шаркотiти на лежанцi пiд цiкавими поглядами натовпу, вiдчуваючи пiддослiдною жабою... Бр-р-р... - Роби що хочеш, тiльки не на лежанку.
  - Дискусiя закiнчена, всi дiйшли одностайностi. - пiдвела пiдсумок бесiди Светка. - Кузя тренуйся iржати по кiнському, а ти Василь, марш у рiчку митися, поки готую бритву та пiну.
  Бiдолашнi, нещаснi чоловiки минулого, сьогодення та майбутнього. Яка туга i бiль голитися тупим лезом ножа, у недосвiдченого перукаря, без м'якої пiнки та лосьйону пiсля голiння. Гiрше, нiж лiкувати зуби. Простiше здiйснити героїчний подвиг, кинеться на ворожу амбразуру з гранатою, пiдняти бiйцiв в атаку пiд смертельною зливою куль. Поцiлувати тещу. Вбили вiдразу, без болю та страждань вiдiйшов у iнший свiт.
  Особисто менi, борода нiколи не заважала. Ну свербить, коли спiтнiєш i трохи пахне козлятиною. Запах на любителя, згоден, але вiд вони, ще нiхто не вмирав. Кому не подобається нехай виходить iз тролейбуса. Iнодi крихти залишаються пiсля їжi. Сущi дрiбницi, дрiбницi життя. Я бородою не ходжу, нi орю, нi сiю. Хай би висiла на належному природою мiсцi. До речi, маємо свої переваги. Мошкара вночi у бородi плутається i не жалить нiжнi щоки. Надає власнику мужнього вигляду. Була б довша, використовуй замiсть рушника руки витирай до i пiсля їжi. Ангiною нiколи не захворiєш, шия в теплi, шарфик завжди з собою. Що ще гарного? Згадав. Обдуренi дурнi чухають потилицю. Знову пролетiли. А мудрець чухає бороду i думає, кого ще обдурити. I обличчя має два види. З бородою та без. Маскуватися добре. Вчинив кримiнальний злочин, поголив бороду, жодна собака не впiзнає. Рiдна дружина, мимо пройде, не озирнеться. I навпаки. Сховався з очей, вiдсидiвся в льоху, вийшов iз новою бородою. Тебе шукають голощокого, а пiдозрюваний уже iнший. Та всi розумнi люди ходили з бородою. Вiзьми будь-якого стародавнього, лiтературного класика. Нехай рiденька бороденка, куцая, усiнки в рiзнi боки, бакенбарди кучерявi, але з письменницею та поетесою не сплутаєш. Вiдзначимося не змiстом, то хоч зовнiшнiм виглядом, на м'якiй обкладинцi безсмертного твору. але з письменницею та поетесою не сплутаєш. Вiдзначимося не змiстом, то хоч зовнiшнiм виглядом, на м'якiй обкладинцi безсмертного твору. але з письменницею та поетесою не сплутаєш. Вiдзначимося не змiстом, то хоч зовнiшнiм виглядом, на м'якiй обкладинцi безсмертного твору.
  Та ми мiж iншим, якщо не брати до уваги рудименту, тiльки бородою вiд протилежної статi вiдрiзняємося. Ще багато розумом, трохи силою, безумовно мудрiстю, однозначно генiальнiстю, богатирським здоров'ям, проникливим поглядом, кривими ногами, волохатими грудьми, сорок шостим розмiром стопи... Сто двадцять, сто двадцять, сто двадцять, де на пiджаку з погонами, робити талiю, товаришу офiцер?
   Пiсля двох годин мук, коли порiзали як молочне порося, Свєтка вiдiйшла вбiк i помилуючись перукарським шедевром, задоволено зiтхнула.
  - Ну тепер Вася - вилита красуня. З чого б паранджу зробити...
   - Кузя, ну як?
  - Ого-го... ууууу... - спробував проржати Кузя, знiяковiло вiдводячи блудливi очi вбiк. Щось вид капосний, на новий iмiдж.
   - Ми ще не в селi, говори людською мовою.
  - Нехай тренується, iржати професiйно. - заборонила Свiтлана, погрозивши кулачком Кузе. - Васю, iнших людей не слухай, у дзеркало не дивись. Май власну думку. Як ми, дiви. Чи мало що скаже заздрiсна подружка? Принциповим друзям вишуканим смаком не догодиш. То сукня надто яскрава, то помада не в тон iз нiгтями. На смак i колiр товаришiв немає. Головне, що б самому подобалося. Вважай себе неповторною красунею, єдиною до певної мiри i нiс задирай вище. Макiяжем недолiки виправимо. Правда Кузечка?
  - - Однозначно. - машинально погодився Кузя, але тут же одужав. - У сенсi - Iго-го, тату. Не засмучуйся, буває i гiрше.
  - Заклеїмо порiзи, припудримо рани, решту прикриємо ганчiрочкою, як Амкарську красуню. - защебетала невимушено Свiтлана, приховуючи знiяковiло. - Будеш як нова.
  - Так... - Протяг я зловiсно. - Остаточно понiвечили? Де дзеркало, перукар? Брадобрей - самоучка.
  - Ти Вася, не хвилюйся. Дзеркало, завжди бреше. Насправдi, як себе ставиш, така i фотогенiчнiсть. Якщо любиш себе дорогого, то у будь-якому вiдображеннi красунею виглядаєш. Внутрiшнє самовiдчуття. Мене аж твiй вигляд не лякає i не вантажить. Нi краплi.
  - Дзеркало давай! - Не витримав я, закричавши на все горло i схоплюючись iз землi. - Сам себе оцiнити бажаю! Садистка!
  - На, любий. Будь ласка. - лагiдно погодилася Свiтлана, простягаючи невелике дзеркальце. - Пам'ятай мудру пораду. Не вiр очам своїм, а вiр гарячому серцю. Внутрiшня, душевна краса, дорожче гарненької зовнiшностi. Уявно переконуй себе у винятковостi i жити стане простiше. Повiр моєму, гiркому досвiду.
  - Сам розберусь. - Вирвав дзеркальце зi Свiткiних рук i вперше у життi, побачив себе коханого збоку.
  У вiдбитку каламутного скла весело моргало блакитне око. Мiй. Обидва ока однакового кольору. Василькiв. Вася-Волошка. Iм'я вiдповiдає кольору очей. Мудра голова. Не дарма страждав - iм'я творив. Створив генiально. Бiлявi густi брiвки, пухнастi вiї. Невисокий, але мужнiй лоб, без жодної зморшки думок, але з червоною цяткою зрiючого прища посерединi. Дурницi. Ми на стадiї дорослiшання. Пiдлiтковий перiод. Потрiбно частiше мити обличчя. Нюхальний орган iз двох дiрок, весело курносився в небо. А що за жовтi цятки по порiзаним голiнням щокам? Невже захворiв на жовтяницю?
  - Це ластовиння. - пояснила Свiтлана, уважно спостерiгаючи за моєю реакцiєю. - Нормальний стан. Пiгментацiя весняна. Але якщо хочеш, знаю один хороший рецепт, як позбудеться. Береться сiк ромашки, гарний шорсткий камiнь. Капаєш на ластовиння соком i енергiйно розтираєш, поки разом зi шкiрою.
  - Хай будуть. - буркнув я, зберiгаючи суворий вигляд. Мучитеся похмурим обличчям. Страждайте. Спiвчуйте.
  А нiчого... Симпатичний. Красень-самець... Трохи обернувся боком, щоб розгледiти вуха. Гарнi вуха. Великi. То слух хороший. Локатори. I стирчать красиво, не те що як у Свєтки - притиснутi до голови, а майже паралельно до плечей. Такi симпатичнi вуха псувати дiрками для Сережок? Нiколи. Тiльки для Васьок.
  I рот красивий. Теж великий. Губастий. Зручно витягувати губи в трубочку коктейлiв. Передбачливо дмуть на холодну воду. Скажуть - закатайте губу, Василю Iнененовичу, вам за статусом, не належить, а я раз i закотив. Крити нiчим, давайте що заслужив. Пiдборiддя пiдвело. Чи не квадратний, а широкий. Вилицюватий. У горло будь-який шматок м'яса пролiзе. Рот, як вiдомо гурманам - великому шматку завжди радий. Усмiхнувся, перевiряючи зуби. Мiж переднiми зубами сяяла невелика щiлина. Чудово. Зручно плюватися. Зневажливо спльовувати на поваленого ворога. За гнилий ринок у натурi вiдповiсте. Тьху на вас, сволочi.
  Жаль волосся солом'яного кольору. Чи не пекучий брюнет, схiдного, гарячого типу, але з пивом потягне. Позитивнi моменти - сивину не видно. Стирчать кучерi в рiзнi боки, але якщо змастити слинами, олiєю, то й нiчого. Могло бути гiршим. Рудий, наприклад. Рудий, рудий конопатий, убив дiдуся лопатою... А ось i фiг. Ластовиння є, а неприємної рудостi - нi. Не правда ваша, панове.
  - Ну як? - не витримала Свєтка, про всяк випадок вiдступаючи убiк. - Вася, не хвилюйся, я ганчiрочку дам, у крайньому випадку, в лiсi залишишся чекати. Вiд грiха подалi.
  - Не дочекаєтесь. Iдемо разом. - помацав гладку щоку. Приємно. Якби не порiзи, то залюбки потерся знову, але без свiдкiв. - Менi здається, що досить постраждав в iм'я краси. Макiяж обiйдеться без травмування?
  - Звичайно, Василь. - квапливо запевнила Свєтка. - Бiльше нiякого голiння, зачiску зробимо, вiї нафарбуємо, тiнi покладемо, носик i щоки припудримо, брови трохи поправимо...
  - Продовжуй мучительку. - Милостиво дозволив Свєтцi, не пiдозрюючи, що муки тiльки починаються.
  Дороге волосся на макiвцi, що нiколи не знали гребiнця, постраждало першим. Мало того, що почали пiдстригати, то ще й розчiсувати. Клачi кучерiв злiтали з голови, як осiннiй листопад, покриваючи землю навколо нiг. У хiд пiшли щипцi, що горiли, запахло паленим. Ледве став обурюватися, як Свiтлана, пiдсунула дзеркальце. Голова набула нового вигляду. Кудрi прикрили вуха та прищ на лобi, надаючи фiзiономiї нового вигляду. Вiзьму смiливiсть i чесно зiзнаюся. Так. Стало краще. Не сказати що незрiвнянно, але краще. Що б волосся лежало акуратною зачiскою, виявляється можна обходитися без слин. Вiзьмемо на замiтку.
  За що страждаю, наводячи чарiвну красу? Сам себе бачу, лише у дзеркальному вiдображеннi. В iм'я чого перукарськi тортури? Не побачив фiзiономiї, щиро вважав себе красенем. Пiдозри посилилися пiсля знайомства, та й усi. А зараз? Мучуся, страждаю. Якщо взяти до уваги вимушене маскування в тилу ворога - згоден, але навiщо дiв-мисливцям щоденнi страждання? Навiщо треба проколювати вуха, накладати верстви гриму на обличчя? Самопожертва заради iнших? Нехай заздрять? Дивно. Зовнiшнiсть важлива, сумнiву немає, але як пiдказує пам'ять, - зустрiчають по одязi, а проводжають з розуму. Бояться, що стороннiм людям замало часу оцiнити генiальний змiст? Типу - в людинi має бути все чудово - черевики, розум, розфарбована фiзiономiя? Гармонiйний внутрiшнiй свiт - як вiдображення на гармонiйному тiлi? Краса врятує свiт? Вiд кого? Навiщо рятувати, хай живе.
  - Трохи потерпимо. Не сiпаємося. - дбайливо попросила Свєтка. - Буде трохи боляче...
   - Але тiльки трохи.
  - Звiсно. - Свєтка потяглася маленькими щипчиками до моїх очей. - Сидимо спокiйно. Трохи пiдправити брови. Робимо модною смужкою, чи ширше залишити? За старою модою?
   - Що менше втручання, то краще.
  - Як хочеш, ходи не модною дохудрою. - Дiловито погодилася Светка i рiзко смикнула волосок на брови.
  - Уя! - заревiв вiд несподiваного болю. - Не не! Дай брови спокiй! Сидiтиму в лiсi, тiльки не муч!
  - Пiзно. Процес пiшов. - холоднокровно вiдповiла Светка прицiлюючись щипчиками в новий волосок. - Я швидко, моргнути не встигнеш. Тихо, не сiпайся.
  - Творцi-творцi! - У вiдчаї заголосив, закотивши очi в бездонне небо. - Навiщо створили? Навiщо варили? Свiтка-гадина, загину вiд болю - перед Марою Iванiвною звiтуватимеш, за провалену експедицiю!
  - Вiд краси нiхто не вмирав. - заперечила Светка, видираючи чергове волосся. Я верескнув, а вона, не даючи прийти до тями, висмикнула новий. - Будеш писаний красень. Вилитий Бонд. Джеймс Бонд.
  - А що це за фрукт? - поцiкавився Кузя, що сидiв поруч. - Вiдомий красень? Теж брови вищипував?
  - Вiн не тiльки брови вищипував, а й пiд пахвами голився. Нам у дитинствi нянька казки казала. Справжнiй принц був. Самець. Нiчого не боявся i бiль терпiв як кам'яний. Хочеш, розповiм про його подвиги? Коли казки слухаєш, менше болю та час швидше йде.
  - Роби, що хочеш, садистко. - покiрно погодився, помираючи вiд болю. - А навiщо Бонд мучився? Маскувався?
  - Ага. I не тiльки. - Свєтка прицiлилася i вирвала чергову волосину. - Джеймс був сьомим за життям. Завжди. Не щастило з першим номером. Ти ж знаєш Вася, першому шану та повагу, другому - майно, третiй - дурень. Про четвертого, п'ятого, шостого нiчого сказати не можу. Звичайнi ледарi. А сьомий повний беззаконня. Працювати не любив, громадськi порядки не дотримувався, а де бiйка, вiн у самiй гущi. Але батькiвський улюбленець. Все з рук сходило. Батько Бонду навiть папiрець дав. Жовтий. Де так i написали, - хлопчика не чiпайте, йому все можна, через слабке здоров'я голови. Ну i посилали Бонда, кудись подалi вiд будинку. Нехай розважається хулiганством на боцi, нiж удома грушi биває. Роботу вигадали непилову - шпигун. Таємний агент. Морду комусь набити на чужiй сторонi, непомiтно стирати, що погано лежить. Трахнути когось з-за кута, для страхування. Паскудство вчинити, дорогим сусiдам. На те й воша кусається, щоб пес не дрiмав. Пропаде, так i чорт з ним, а якщо чужу, викрадену рiч додому притягне, так i користь для рiдної вiтчизни. Головне, щоб нiхто не здогадався. Не впiзнав. I ось приїхав Бонд, в чужу країну, красти молодильнi яблука, для хворих батькiв, та й особисто спробувати. Держава дика, бурi ведмедi вулицями ходить, а народ поголовно неголений i вiчно п'яний. Але була одна красуня-розмальовка. Еманюель звали. Краса страшна. Тому i не любив нiхто. Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже... Головне, щоб нiхто не здогадався. Не впiзнав. I ось приїхав Бонд, в чужу країну, красти молодильнi яблука, для хворих батькiв, та й особисто спробувати. Держава дика, бурi ведмедi вулицями ходить, а народ поголовно неголений i вiчно п'яний. Але була одна красуня-розмальовка. Еманюель звали. Краса страшна. Тому i не любив нiхто. Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже... Головне, щоб нiхто не здогадався. Не впiзнав. I ось приїхав Бонд, в чужу країну, красти молодильнi яблука, для хворих батькiв, та й особисто спробувати. Держава дика, бурi ведмедi вулицями ходить, а народ поголовно неголений i вiчно п'яний. Але була одна красуня-розмальовка. Еманюель звали. Краса страшна. Тому i не любив нiхто. Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже... Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже... Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже...
  - Великi груди? - крiзь бiль поцiкавився у перукаря. - Як у Марi Iванiвни?
  - Бiльше. - Свєтка вiдiрвалася вiд розправи i витягла перед собою руки, показуючи розмiри грудей у Еманюель. - Приблизно такi кавуни.
  - Мабуть, розумна була. - захопився розмiрами.
  -- З чого ти взяв? - незрозумiло спохмурнiла Светка.
  - Як розумiю в жiночiй iєрархiї, чим бiльше груди, тим бiльший авторитет i вiдповiдно розум. - гордо посмiхнувся, уявляючи, як зараз начальниця здивується мудрою проникливiстю. Вумище - кiнь не валявся. - Хiба не так?
  - Дурень ти Вася. - образилася Свiтлана i рвонула за брову. Мiнiмум п'яти волосся одразу втратив. Ледве свiдомiсть вiд болю не втратив.
  - Обережнiше! З бровою очей видереш! - скрикнув скривджено. Перетерпiвши гострий бiль, обережно поцiкавився. - Що таке сказав? Чи не правильно? Але хiба у вашої начальницi вони не найбiльшi? Ну i вiдповiдно...
  - А в тебе, з чим розум пов'язаний? З якою частиною тiла? - отруйно поцiкавилася Свiтлана. - Давай порiвняємо, авторитет та розум.
  - Тобi скажи. - буркнув i заткнувся. А справдi з чим порiвняти? Невже немає прямого зв'язку великого розуму iз зовнiшнiми проявами на тiлi? Iз рудиментом? Не не. Я розумнiший. Ось якщо вiн спухає, тодi - так. Чи є з чим порiвнювати, а в iнший час? Вiн маленький i невеликий розум? Фiгу, я завжди розумний. Розмiр ноги? Волосатiсть? Нi, Марiй Iванiвна не волохата. Шкода. Яка хороша гiпотеза не пiдтверджується. А нiби полегшилося життя простому народу. Чим бiльше нiздря - тим розумнiший володар. Йде людина з величезним шнобелем i всiм зрозумiло - крокує великий начальник. Низько кланяємось у нiжки i найнижче просимо панської милостi. Дайте громадянин начальник, премiю, допоможiть iз житлоплощею... Псу пiд хвiст, струнка теорiя залежностi розмiрiв, вiд мудростi.
  - У Марь Iванiвни авторитет не тут... - Свєтка тицьнула мене пальцем у груди, а потiм постукала їм же по моїй макiвцi. - А тут. Зрозумiв, кийок стоєросовий? За дурницю тримаєш? Повертай голову, будемо iншу брову рiвняти.
  - Свiтлана, я нiколи не сумнiвався у вашому розумi, незважаючи на... - I високим польотом думок, мало не полетiв убiк. - М-да... Краще казку далi розповiдай, поки що дурниць не наговорив.
  - Ось ось. Мовчання золото. - Свiтлана не на жарт образилася, але стримала негативнi емоцiї. Засмутилася. Заздрить начальницi? Полетiв на землю чергове волосся з брови, висiкаючи iскри з очей. Я голосно скрикнув, а Свiтланка заспокоїлася i продовжила казку. - На чому зупинилася? Ах да. Груди Еманюель були великi, але були дiву повною дурiстю. А всi красунi дурнi. Чи не два горошки в особисту ложку. Природа - мати, вона як робить? Десь дає бiльше, а в iнше мiсце не повiдомляє. Для рiвноваги. Закон природи. Найвища космiчна справедливiсть. Як красуня - така дурниця. А як обдiлена пишними формами, - так порядна, акуратна, нiжна, ласкава, добра, комсомолка, активiстка i просто симпатична дiвчина...
  - Коротше не можна? Розповiдай у справi. - подав голос Кузя, виходячи з образу мовчазного коня.
  - Не можна. Ой, Щось у око потрапило. - несподiвано схлипнула Свiтлана, витираючи ненавмисну сльозу. Вiдвернувшись убiк, поправила макiяж та продовжила казку дiловим тоном. - Коням слова не давали. Забув кiнську роль? Туш не розмазалася? Коротше, зрадила Еманюель дорогу Батькiвщину i з Бондом поїхала на Канари, прихопивши з собою кiлька кiлограмiв молодiльних яблук, з батькiвського саду. Одне слово - стерва недобита. Всi.
   -- Що всi?
  - Iз бровами все. - Свєтка вiдiйшла на пару крокiв, милуючись своєю роботою. - Тепер справа легше пiде. Зажмурюйся, починаємо очi пiдводити чорною тушшю. Стануть вони довгi, пухнастi.
   - А казку?
  - Що казку? - Свiтлана дiстала з кишенi мiшечок з мазями i почала розфарбовувати моє обличчя, продовжуючи сумне оповiдання. - Закiнчилась казка, почалася важка баба частка. Кинув Бонд Еманюель на Канарах, iншу дурницю, у чужому боцi знайшов. Красивiше i без принципiв iдеалiстичних - романтичних. Зрадниця бiдолашна зневажала, по людях, по руках була схожа, та й вирiшила з горя повернутися на iсторичну Батькiвщину. Подумала наївно - вибачать, помилують нещасну. Але тут уже дурнi за краденi яблука потрапило. Укотив суворий суддя Еманюелi, повний тюремний термiн, на всю котушку засадив зрадницю. П'ятнадцять рокiв iз повною конфiскацiєю майна. Адвокат ганебний дiстався, термiн не скосив. Вiдправили панянку на Калиму в табори, впаяли до купи п'ять рокiв без права листування та поразки у цивiльних правах. А полiтичних нiде не люблять, тим паче зрадникiв. Бач, захотiла високих почуттiв, вiллу на морi та джакузi з бульбашками. Мучся вдома, гадина. Батькiвщина не там, де добре, а де виростили. Пощастило - рости в квiтнику-теплицi, а нi, гною грядки будь вдячна. Як могли батьки так i пiдгорнули. Само собою опустили на зонi тiтку, запеклi кримiнальнi. Вiддали по злодiйськiй справедливостi. Стала чуханкою зачуханою. Чоботи загону мила. Бiлизна прала. До дитячого городу зрадницю не пускали, дiток вирощувати та й як виростиш? Дiтки вони тепло люблять, а на Колимi якась погода? Один розлад та риба солона - ковбаса. Само собою опустили на зонi тiтку, запеклi кримiнальнi. Вiддали по злодiйськiй справедливостi. Стала чуханкою зачуханою. Чоботи загону мила. Бiлизна прала. До дитячого городу зрадницю не пускали, дiток вирощувати та й як виростиш? Дiтки вони тепло люблять, а на Колимi якась погода? Один розлад та риба солона - ковбаса. Само собою опустили на зонi тiтку, запеклi кримiнальнi. Вiддали по злодiйськiй справедливостi. Стала чуханкою зачуханою. Чоботи загону мила. Бiлизна прала. До дитячого городу зрадницю не пускали, дiток вирощувати та й як виростиш? Дiтки вони тепло люблять, а на Колимi якась погода? Один розлад та риба солона - ковбаса.
   -- А що далi?
  - Куди вже далi? - здивувалася Свєтка. - Виходить повна мелодрама. Коли в дитинствi вперше вислухала, три ночi не спала, плакала. Шкода.
   - Еманюель?
  - Навiщо зрадницю шкодувати? - спохмурнiла Светка. - Ошукану Еманюелiвську Батькiвщину шкодувала. Нещаснi батьки. Адже сил не шкодували, здоров'я. Остання гадинi вiддавали, а вона? Тварина невдячна. Вирiшила легке життя знайти. На чужому горбi до раю в'їхати. Країну зрадила. Город рiдний. Носик попудримо... Губи пiдфарбуємо... Щастить же людям. Бач, губа червонiє i мазати не треба... Надто яскраво - зухвало. Пастельний тон спробуємо?
  - Постiльний. - квапливо погодився я. - Пiд колiр простирадла.
  - Хто губи у брудно-коричневий колiр фарбує? - розсмiялася Свiтлана. - Ти у нас натуральна блондинка, а вони як метелики - люблять усе яскраве. Нiгтi яскраво-червоним лаком покриємо, пiд колiр помади. Красиво та бруду пiд нiгтями не видно. Педикюр накласти, але мало лаку залишилося. Переодягнемо в мою спiдницю, лiфчик травою наб'ємо. Iди Василя за кущики, переодягайся.
  Взявши Свiтчин одяг, пiшов у кущi переодягатися. Зi спiдницею проблем не виникло, а лiфчик бовтався на грудях, як намисто. Провозившись iз застiбками кiлька хвилин, вийшов до народу дiловою ходою. Глядачi безпардонно заржали. Особливо Кузя. Iржав натуральним конем, схопившись за живiт. Навчився. Змiрявши зневажливим поглядом насмiшникiв, пiдiйшов до дзеркала i критично озирнувся. У дзеркалi стояв зовсiм iнший Вася. Майже дiва. Майже Василя. Брови дугою, вiї довгi, пухнастi, пика гладка, а зачiска кучерява. Рот оленiв як у жiнки легкої поведiнки. Обличчя пiд кремом горiло, повiки поважчали як у Вiя, але непогано, непогано. Натуральна мисливець iз племенi. Але чому викликаю iдiотський смiх? Яким мiсцем? Обернувся до Свєтки i ображено поцiкавився.
  - У чому справа панове - жартiвники? Що це за дурний смiх? Один на один дiва. Клоуном зробили? Ну ну.
   - Ой, схожий... Як пiвень, на ворону.
  - Хто пiвень i хто ворона? Попрошу уточнити.
  - Жарт, Васю. Не переживай. Однозначно схожий на дiву, лише кiлька невеликих вiдмiнностей. - Свєтка ледве вiдсмiялася. - Ну, i хода. Ходиш, як дерев'яний, дивишся спiдлоба. Лимон з'їв? Руки вiд органу забери. Вiн на мiсцi, не хвилюйся.
  - Стоп. - зупинив Свєтку. - Не поспiшай дiвчина. Пояснюй по порядку. Як ходити, як дивитися, що робити, про що щебетати. Я ще в мущинськiй ролi не освоївся, а ви хочете, щоб на дiву став миттєво схожий? Вiдразу лише гонорею пiдхоплюють. Вчи дiвочим штучкам-дрючкам.
  Штучок знайшлося багато. Почали з лебединої ходи. Ходити треба обережно, не розмахуючи руками, як вентилятор, допомагаючи при ходьбi. Чи не лижник на снiговiй трасi. Скромнiше, делiкатнiше, коротше крок, колiнами i пупом вперед, плечi опустити, груди пiдняти паралельно землi, черево втягнути в хребет, зад вiдстовбурчувати помiрно, при ходьбi плавно похитувати стегнами в такт, в руках неодмiнно сумочка, або будь-який iнший предмет. Дiва з вiльними руками - не людина!
  Спробував з'ясувати, але отримав незрозумiлу вiдповiдь. Так має бути, а iнакше, не бути. Сумочка - продовження руки дiви, її кишеня, її життя та її суть. Авоська-гаманець, сумка-баул, має бути завжди. Є три обов'язковi речi у гардеробi будь-якої дiви. Сумочка, красивi туфлi та чудова зачiска на головi. Все iнше - другорядне, але необхiдно. А якщо потрiбно, то має бути.
  Що має лежати у жiночiй сумочцi? Гребiнець, пилочка для нiгтiв, щипчики для вищипування зайвого волосся, лак на нiгтi, помада для губ, туш для вiй, все у двох примiрниках, про всяк випадок. Носова хусточка для випадкової сльози. Шматок вати для макiяжу, зв'язування ключiв, списаний блокнотик, порожня кулькова ручка. Уламок олiвця. Липка цукерка, що завалилася за пiдкладку, улюблений зламаний брелок, зiм'ята записка. Пустий пляшечку духiв. Смаженого насiння, що трохи розсипалося. Лейкопластир для улюбленої мозолi, простроченi таблетки вiд голови, шлунка та печiнки. Шпилька, брошка, порваний ланцюжок, одна з втрачених сережок, порожнiй гаманець, вiдiрваний гудзик, використанi трамвайнi квитки. Застiбка невiдомо вiд чого. I це далеко неповний перелiк, що лежить у сумочцi порядної дiви, балакуче пояснила мисливиця,
  Культурно попросив продемонструвати вмiст Свiтчиної сумочки, але вона з глибоким обуренням i безсторонньо пояснила, що цiкавитися вмiстом чужої сумочки так само непристойно, як колупатися на людях у чужому носi. Порiвняння загадкове, але зрозумiв.
  Менi зробили з пiдручних матерiалiв сумочку i вставили в руки-гаки. Руки звично спробували закинути вантаж на спину для полегшення ваги. Сачканути не дозволили, спроба зiрвалася. I на шию повiсити не дозволили, пахву сунути - категорично не можна. Тiльки на зiгнутому лiктi, або в руках. Похитувати одночасно стегном та сумочкою в один такт не виходило. Тяжка ноша била по нозi. Упрел, але тримався мужньо, тренуючись у дiвочiй ходьбi. Кузя не iржав, а валявся вгору копитами, знесиленi вiд смiху.
  Пiсля п'ятдесятої спроби впевнено прошкандибав дамською, лебединою ходою. Завдання ускладнили. Пiдклали в лiфчик сухого моху, надаючи грудей жiночi форми. Мох коловся i лип до розпаленого тiла. Змусили дивитися не пiд ноги, а стрiляти очима на всi боки. Знайшли стрiльця. Задерли шию, навчили тримати гордо голову, незалежно оцiнюючи потенцiйних суперниць. Не сякатися пальцями. Не колупатися у вухах, у зачiсцi. Заборонили плюватися крiзь зуби, похабно скеляться. Вiдросток чухати при ходьбi та безтурботнiй стоянцi, заборонили суворо настрого. Жодних натякiв на мущинську статеву приналежнiсть.
  - На перший раз зiйде. - Тяжко зiтхнула Светка i подивившись на небо, здивувалася. - Цiлий день тренуємося, а толку нi на грiш. Перерва на вечерю, пiвгодини вiдпочинку та продовжуємо тренування до заходу сонця. Ходiмо до селянок уранцi.
  Впав без сил на траву i закочував очi пiд повiки, жалiбно завив. Ще страждати та страждати! Вечеря ледве лiз у горло i не встигнувши вiдпочити, як безжальна начальниця продовжила розправу. Вiд грiха подалi Кузя втiк харчується та вiдпочивати, життєрадiсно подаючи голос iз гущавини лiсу. Щастить же деяким. Краще б я був мутантом. Нi клопоту не клопоту. Невiдомий науцi звiр. Роби як хочеш - прикладiв поведiнки немає. Нiхто не скаже, що робиш неправильно. Бути самим собою за будь-яких обставин, що може бути благороднiшим i чеснiшим перед совiстю? Та що б я став дiвою? Нi нi. Помру закатованим, але непокiрним.
  Пiдкорили. Приборкали. Навчили - видресували. Вчення i працю всiх перетруть. Перетерти на порошок. Не хочеш - змусимо, не знаєш навчимо, замучимо. I по руках лiнiйкою - пиши правильно! У кут, на биту цеглу. Нелегко у навчаннi, легко у переученнi. Виб'ємо з вас дур, поки сiль знань не з'явиться на плечах! Лiве плече - вперед! Кроком руш! Вище ноги курсант! Ать, два, сiно-солома! Два вбрання в черзi! Згною на гранiтi науцi!
  Вночi снилися кошмари. Начебто справдi став дiвою. Першою Євою на землi. Самотня i нещасна на бiлому свiтi. Нiхто не любить, життя немає i принц проскакав повз, на далекому горизонтi. Що робити? Як жити? Перед ким вироблятися? Заради кого фарбувати нiгтi? Без мети - немає щастя.
  Прокинувся в холодному потi й одразу перевiрив вiдросток. Нi. На належному мiсцi, дорогий мiй рудимент. Нiкуди не подiвся. А шкода...
  
   РОЗДIЛ 12.
   - Ось гад, не хоче виявлятися.
   - Погано ворушиш, от i не хоче.
   - Програми треба частiше оновлювати.
   - Так кожен дурень може, а ти зi старою попрацюй.
  - Що я? Манiяк-збоченець? Я свiже люблю.
   - Зате старiсть - надiйнiсть та досвiд.
   - I пiсок iз щiлин програми сиплеться.
  
  Ранок видався сонячним та яскравим. Багаття за нiч прогорiло. Чiрiкали пташки, якi не знають турбот i працi. Щебечi цiлий день, дзьоб насiння. Голова маленька, великих думок не вмiщуються. Жоднi думки не вмiщаються. Пожерти, поспати, перепрошую - обробити з неба ходокiв, що повзуть по землi, i знову у вiльний полiт. Нiчого зайвого, все просто i рацiонально, як лопата у вантажника. Копай та кидай, у перервi - вiдпочиваємо.
  З хрускотом потягнувся, розправляючи члени, що затекли за нiч. Пiсля вчорашнього тренування, хворiли м'язи спини i нiг, нiби тягав важке камiння, а не вчився ходити легкою дiвочою ходою. Команда туристiв безтурботно спала, не бажаючи прокидатися. Кузя увi снi пiдригував заднiми ногами, кудись звично поспiшав. На обличчi блукала хтива усмiшка, а з куточка рота текла тонким струмком слина. I увi снi творить гидоти. Начальниця згорнулася маленьким колобком, ховаючись пiд ковдрою. Мишка - мала. Дiва для приспiву. Так би й узяв на руки, приголубив. Спiвав на вушко колискову. Мур-мур, жур-жур, спи мiй бебi солодко-солодко... Не зрозумiє. Спросоння розкриється. Одягне звичну маску суворого командира. Образиться. Як смiєте носити начальника експедицiї на руках? Негайно покладiть на мiсце, ви втратите мiй авторитет!
   Всi ми гарнi та гарнi, коли спимо зубами до стiнки.
  
  Машинально потер обличчя i жахнувся. Косметику вчора не змив! В око потрапила туш, що розтеклася. Перематерiвшись як навчив фальшивий щур, кинувся до рiчки. Поплескавши на фiзiономiю, обережно увiйшов у холодну воду. Бр-р-р...
  Вистрибнула з води срiбляста тiнь рибки i, перевернувшись через голову, знову впала у воду, пiднiмаючи невелику хвилю. Кола на водi, сталi розходяться в рiзнi боки, рiвномiрно i красиво, поступово згасаючи. Пiднявши з берега камiнчик, кинув у рiчку. I знову сплеск води, що зiмкнулась, i новi кола. Так ми. Бульк пiд воду i лише недовга пам'ять, що розходиться загасаючими колами по каламутнiй поверхнi. Припливли. Наперед головою. Ох i мудер вранцi, доки не знижу тиск у переповненому жовчому органiзмi. Мудрофiл - Фiломудрий. Але для друзiв та близьких знайомих - просто Фiля. Простофiля.
  А чому б справдi, не пiрнути? Нехай не риба, а й не сокира. Сподiваюся не тiльки лайно не тоне, а й челев'яки?
  Набравшись духу i глибоко зiтхнувши, смiливо кинувся пiд воду. Нирнувши, несподiвано згадав - безмозкий iдiот, я ж нiколи не плавав! Вiд страху розплющилися очi. Навколо повiтрянi бульбашки, холодно, сиро i лише дрiбна рибка, шарахнулась убiк, злякавшись нового мешканця пiдводних безодень. Чи то пiсля вчорашньої, мiзерної вечерi, лайна в органiзмi небагато, чи серед родичiв була сокира, але органiзм самостiйно спливати не захотiв. Потрiбно допомагати, але як? Мати природа пiдказувати. Ручки засмикалися, а нiжки машинально побiгли, нiби на березi, повзав на карачках. Батьки були чотирилапими? Попливли.
  Еее... нам нагору. Вдалину, прямою дорогою не потрiбно. Ми не на Пiтерськiй. Пiднiмаємось! Врятуйте! Жахливо захотiлося дихати. Панiки. Панiка на кораблi. Вперед та вгору! Мама дорога! Каструля мати - рятуй плiд! Ненароком спробував крикнути i вiдразу захлинувся, випускаючи останнє повiтря з грудей. Перед очима попливли не лише бульбашки, а й кола. Рiзнокольоровi. Симпатичнi.
  Руки послабшали, ноги завмерли. Стало все по барабану. Вирiшено. Залишаюся тут. Буду пiдводною рибою. Глибоководний. Черв'ячками харчуватися. Хлопчиками. Лякати голих купальниць. Сировато, але звикнемо, з часом. Тiльки за волосся не смикайте i не тягнiть. Зачiску зiпсуйте. Менi ще поки що боляче.
  
  Хтось засунув у рот, щось гнучке i вiдчайдушно задихав усередину тiла. Мокра, слизька, як змiя. Жива?! Вiд неприємного вiдчуття почало рвати. З горла бризнула каламутна жижа. Фу... Стало легше. Чуже, мускулисте тiло знову полiзло в рот, важко дихаючи в горло, нiби хотiло надути. Знайшли розумiєш, повiтряна кулька. Дудки. Нас не надуєш, не обдуриш, ми розумнi. Тепер був напоготовi i одразу вчепився зубами в повзучу гадину. Змiя закричала людським голосом, а я розплющив очi.
  Очi в очi, рука в руцi, язик до язика, у чужих зубах. На мене страшенно витрiщилася Светка. А що вона тут робить?
  - Отямився! - закричав радiсно Кузя. - Свєтка вiн прокинувся!
  - Яжик опушти, вiдхухтиш. Больхно. - Простогнала Свiтлана. Слiв не зрозумiв, але зуби розтиснув. Знову в животi зчинилася хвиля, i знову вирвало. Спробував зiтхнути. Вийшло. Але важко. Закашлявся вiд болю i обернувся на бiк. Я на березi, довкола трава, невже вибрався? Герой.
  - А ми вже думали, все. Поплив тато черевом вгору. Утоп. - радiв Кузя, пристрибуючи на мiсцi. - вирiшив рибою стати. Тобi погано?
  - Хо-ро-шо... - I знову почав блювати, каламутною рiчковою водою. Душевно напився водицi. По вуха.
  - Конесне холосо. Щуч яжик не вiдкусив. - поскаржилася Свiтлана, вiдкидаючи з обличчя мокре пасмо волосся. - Чого у воду полеж балда? Топитися вирiшив?
  - Поплавати хотiв. - винувато вiдвiв очi убiк. - Думав умiю. Чим гiрше водоплавних?
  - Тим що дурень, тим гiрше. - Свєтка розмахнулася, маючи намiр вiдпустити трiщину по потилицi, але передумала i махнула зневажливо рукою. - Розумний, розумний, а дурень. Знаєш народну правду? Не знаючи броду, не сунься у воду. Нормальний народ спочатку подумає, та був зробить. Вся вчорашня перукарня робота нанiвець. Знову пiвдня наводити порядок. Встати зможеш?
   - Спробую.
  - Давай татуся, допоможу. - запропонував Кузя, що пiдскочив, i схопивши за руку став тягнути вгору, пiднiмаючи на ноги. - А ти живучий. Для води важкуватий, але бульбашки пускав, залюбуєшся. Шум пiдняв несусвiтний. Ми вiд шуму i прокинулися. Думаємо, що за риба-кит у рiчцi хлюпається? Який карась спати заважає? А ти вже, ледь нiжками, ручками тремтиш, догори задом. Голова важка? Розумна? Мiзки на дно тягнуть? Добре зрозумiв, здогадався - тато в небезпецi. Хотiв у воду кинеться, та Свiтлана випередила. Залишився пiдстрахувати на березi. Мало, обидва пiдете на дно, а тут я. Остання надiя - Рятiвник Малiбу.
  - Ну i хвалько. - похитала головою Свєтка. - Веди Василя до вогнища сушити та грiти. Сподобалося пiд водою?
  - Ага. Але на землi краще. - Ноги пiдкошувалися, обхопивши Кузю за шию, повiльно попрямували до нiчної стоянки. Пiсля невдалого плавання, тiло тремтiло в ознобi. Нервовий стрес? Заробив чергову фобiю. Нiчого, комплекси неповноцiнностi допомагають стати повноцiнною особистiстю. Прогрес та цивiлiзацiю рухають уперед ущербнi особи. Якщо вона є, ця особа...
  - Довго тонув? - поцiкавився у Кузi, падаючи поруч iз погаслим багаттям.
  - Нi. Нормально, ще не всi мiхури вийшли. - Кузя простяг суху ганчiрку, щоб витертися. - Сиди, вiдпочивай, а я по дровами побiг. Зараз багаття розпалимо, швидко зiгрiєшся.
   - А де Свiтлана?
  - Секунду. - Кузя пiднявся на заднi копита i витягнувся в струнку, озираючись на всi боки. Життєрадiсно вигукнув. - Ого-го. Гола. Одяг за кущами вичавлює. А фiгурка нiчого, приваблива. Без ганчiрки набагато симпатичнiшi.
  - Не пiдглядуй. - суворо обложив Кузю. - Помiтить твою блудливу фiзiономiю, а потрапить обом.
  - Де наша не пропадала. Однiєю трiщиною бiльша, менша, яка рiзниця? Краще один раз побачити, нiж сто разiв почути.
  - А ще краще - один раз помацати. - промимрив пiд мокрий нiс, витираючи сухою ганчiрочкою. Кузя коментарi не почув, але пiдглядати перестав, риссю поскакавши за дровами.
  Дивний вчинок здiйснено. Висновки зроблено, але жаль залишилося. Треба тренуватись. Невже я не навчуся триматися на водi? Не може бути. Риба живе у водi. Свєтка плаває як дельфiн, а я нi?
  Прискакав Кузя з оберемком сухих гiлок i виваливши на згасле багаття, поскакав знову. Через кущi з'явилася рятiвниця. Свiтлана. Поглянув на начальницю iншими очима. Нi, колiр очей залишився тим же - волошковим, змiнилося ставлення до начальницi. В кращу сторону. Нiщо людське, вищому керiвництву не чуже? Уявляю особливу цiннiсть для племенi, щоб заради порятунку Васi, кидатися в рiчку? Як би вчинив, на Свiтчиному мiсцi? Став би рятувати? Ранiше - так. А зараз? Потонути вдвох? У холоднiй водi? Брррр... О! Кинув би рятiвне коло. Мотузку.
  - Хочеш води? - Запитала Светка, пiдiйшовши ближче.
  - Знущаєшся? Напився на тиждень уперед. Спасибi.
  - Гарячої води випити. З трав'яним вiдваром. - уточнила Свiтлана, вiшаючи на перекладину казанок. - Для зiгрiвання. Внутрiшнього. Одразу тепло буде. Не простирнеш, не захворiєш.
  - Тодi звiсно. Наливай. - Погодився i не дотримавшись цiкавостi, поцiкавився у начальницi. - Свiтлана дозволь поцiкавитися? Де плавати навчилася? Пiрнаєш як риба.
  - Нiде не вчилася. - знизала плечима Свiтлана, пiдкладаючи гiлки в багаття. - У наших краях, рiчка дрiбна. Курка вбрiд перейти. А сам бачив.
  - А як же наважилася врятувати? Подобаюся?
  -- Ще чого. Розмрiявся.
  - Високе почуття обов'язку? Обов'язок? Наказ Марiй Iванiвни, довести експедицiю до кiнця, за всяку цiну?
  - Теж менi - цiна. - хикнула Светка, змiрявши зневажливим поглядом. - На базарi червона цiна - п'ятачок, за пучок. Мета експедицiї - любов знайти, а ти лише як зручне засiб. Неясний стимул. Нiхто ще не довiв чоловiчої потреби. Вiдпочивай.
  - Але тодi, заради чого? - Не зрозумiв я. - У будь-якому вчинку є логiка. Просто так i пiвень не кукурiкне. Навiщо мучиться, пiрнати, рятувати? Бульк Вася i немає зайвого головного болю. Вдвох iз Кузю тобi простiше. Ти шукаєш кохання, вiн щастить.
  - Не задавай безглуздих питань. - вiдвернулась роздратовано Свiтлана. - Звiдки знаю, навiщо стрибнула у воду? Розгубилася. Засмикнулася. Кузя як оголошений орал - Папа, тато. Допоможiть. Нерви здригнулися.
  - Незрозумiлi вчинки, дивнi справи. - зiтхнув я, остаточно заплутавшись. Навiщо чому? Усi мислимi пояснення не пiдходять. Немислимi не лiзуть у голову. Приймемо як факт. Апрiорi. Ух мудер, але навiщо дурень, у воду пiрнув? Вiд великого розуму? Iхтiандр.
  Свiтлана налила вiдвар, що зiгрiвся, в кухоль i простягла менi. Огидне за смаком i запахом пiйло, зiгрiло та пiдняло настрiй. Життя продовжується.
  Повернувся Кузя з новою порцiєю дров. Багаття розгорiлося не на жарт, пiднiмаючись догори трубою густого диму. Дружно поснiдавши, мовчки перепочивши, переступили до пiдготовки.
  Сьогоднi справа пiшла веселiше. Зачiску поправили, брови причесали, наклали макiяж. Одягли у Свєткiну висохлий одяг. Набили травою лiфчик. Наказали Кузе заткнутися та провели польовi випробування.
  Тепер хода не вiдрiзнялася вiд Свiткiної. Стегна погойдувалися, груди тремтiли в такт диханню, сумочка не била по ногах, мирно гойдаючись на руцi. Задоволена досягнутими успiхами, Свiтлана не стала сваритися. Дала кiлька цiнних, iнтимних порад, i ми вирушили в дорогу.
  
  Гори залишилися позаду, неширока дорога петляла мiж високими деревами. Сонце пiднялося до зенiту та прогрiло повiтря. Пильна трава вздовж узбiччя цвiркотiла мошкарою. Вдалинi проскочила низькоросла тварина, але через високу швидкiсть, не встигли до ладу розглянути. Думки роздiлилися. Хтось доводив, що це заєць, Свiтка запевняла, що бачила молодого баранця, а Кузя стукав у груди, мукав i робив поганi знаки руками. Говорити вголос мiркування побоявся, через суворий наказ Свiтки мовчати в ганчiрочку, але промовистi жести, ясно позначали, що вiн мав на увазi. Сам ти Кузя - козел.
  Дорiжка зiйшлася зi стежкою i стала трохи ширшою. Ще одна стежка. I ще... З'явилася перша колiя. Мета подорожi ближче, але шосте почуття, що прокинулося, передбачало великi неприємностi. Так i має бути? Про приємне, заздалегiдь не пiдказуємо? Ненавмисна радiсть приносить бiльше задоволення? Завжди так.
  Дорiжка обiгнула густi кущi i вперше перетнулася з iншою дорогою, не зливаючись в одну. Перехрестя.
  На серединi перехрестя стояв вухатий, невисокий кiнь i крутив головою на всi боки. Помiтивши подорожнiх, кiнь не злякався, продовжуючи тупо трiпотiти головою. Перша домашня тварина? Ура, близькi до селища. Пiдiйшовши ближче, жахнулись. Кiнь був худий. Шкiра та кiстки. Жертва яловичого геноциду?
  - Кузя, дивись, що з родичкою життя створило. - спробував невинним жартом пiдняти настрiй народу. - Батькiв не слухала, вiд отари вiдбилася, тепер не знає в який бiк податися. Ось до чого призводить непослух.
  - Так Так. - пiдтримала Свєтка. - Наочний приклад дикого способу життя. Поки молода була, норовливiсть виявляла, непослух. Думала завжди так буде. А постарiла, знесила i нiкому не потрiбна. Нiхто не пошкодує, не поможе.
  - Дурнi ви обидва. - образився Кузя, виходячи з образу. - Тварина страждає, а ви знущаєтесь. Раптом у коня горе? Зараз дiзнаюся.
  Не чекаючи дозволу, Кузя поскакав уперед, на ходу зриваючи мiшок iз продуктами зi спини. Ми зi Свiткою здивовано переглянулися. Куртуаз виявляє спiвчуття? Дивовижно.
   Поки дошкуляли до коня, Кузя встиг пригостити тварину сухофруктами та напоїти водою.
  - Тату, це не мiй родич, а твiй. - весело заволав Кузя, коли ми наблизилися до коня. - Знайомтеся. Бурiдан. Вiслюк.
  -- Вiтаю. - Хором привiталися ми.
  - Доброго дня милостивi панове. - Доходяга статечно вклонився. - Осел - моє наукове, видове найменування, а Бурiдан власне iм'я. З ким маю честь...?
  - Васi... - спiткнувся, i тут же одужав. - Василя Iнененiвна Кастрюлькiна. Я з нею та з ним.
  - Свiтлана Руда з племенi дiв. - представилася Свiтка. - Ми з племенi дев-мисливок. Iдемо до села, на ярмарок.
  - Дуже приємно познайомиться. - Осел, струсив головою i хитнув довгими вухами. - Чув, чув про вашого племенi, великих городниць. З молоденьких будете? Зi свiжого врожаю? Плем'я дiв, завжди вiдрiзнялося добротною внутрiшньовидовою селекцiєю. Красунi, одна краще за iншу, як на пiдбiр. З однiєї капустяної грядки? Чи в доброму здоров'ї Марiє Iванiвно? Як поживає Флора Гербарiївна? Милi люди, дай Наука їм здоров'я.
  - А ви звiдки Марь Iванiвну та ведунню-чаклунку знаєте? - здивувалася Свєтка. - Зустрiчалися?
  - Мав щастя особисто спiлкуватися. - Осел усмiхнувся широкою, кiнською усмiшкою. Вийшло добродушно та приємно. - А вам, власне, не розповiдали про мене? Дивно. Давно тут я перебуваю.
  - Нi. - переглянулися зi Свiткою. - Ми поспiхом збиралися Начальство прогаяло, Призабуло.
  - Ех, молодiсть, молодiсть. - зiтхнув Бурiдан. - Iмовiрно, вашi мудрi керiвники припустили, що я наївно визначився з вибором шляху i залишив достославне мiсце. На жаль, ця нерозв'язна загадка досi займає мiй допитливий розум вченого.
  - А що це за загадка? - поцiкавився я.
  - Свобода волi, при правi самостiйного вибору, єдино правильного з багатьох невiдомих. - пожвавiшав Бурiдан. Трохи перекусивши, вiн пiдбадьорився i тепер жадав спiлкування. - Для розумiння широкої аудиторiї завдання максимально спрощене. За умови, три дороги. Три рiвноправнi шляхи. Є ще один варiант. Повернуться назад. До витокiв. Але так як ми частково його вивчили, то для нас вiн не є безумовно правильним рiшенням, навiть за умови, що, як говорить важко спростовувана гiпотеза - в одну рiчку двiчi не увiйдеш. До речi, також моя. З раннього...
  - Ну? Бачиш? Один на один - родич по розуму. - зловтiшно встряв Кузя, збуджено розмахуючи хвостом. - Фiлософ.
  - Та ви маєте рацiю молодий чоловiк. - гордо вiдповiв старий осел, пiднявши високо голову та обвислi вуха. - Маю честь належати до одного з головних напрямiв славетної, великої науки. Але повернемося до складного завдання. Маючи перед собою три рiвноправнi рiшення, ми не знаємо кiнцевого результату, оскiльки обравши один iз трьох, ми визначаємо свою подальшу дорогу, але втрачаємо свободу волi.
  - Чому? - Не зрозумiв я. - Вибравши одну з дорiг, ми виявили волю. Це наш вiльний вибiр.
  - Але, не знаючи вiд чого вiдмовилися, як можемо вважати, що вчинили абсолютно правильно? - Осел хитро посмiхнувся. - Вибравши один iз трьох варiантiв, ми зреклися двох iнших. Втратили бiльшого, нiж придбали. Ну, яке?
  - Дурниця яка. - знизала плечима Свiтлана. - Не може ж одна дiва, роздiлиться на три частини? Значить, треба вибирати щось єдине.
  - Але що саме? Ми не знаємо, що чекає наприкiнцi обраного шляху. Слава, сiно, смерть, прiрва? Невiдомо.
  - А я б нетоптаними луками поскакав. - глибокодумно помiтив Кузя, почухавши голову. - Там трава свiжа i копита не боляче по м'якiй землi.
  - Це новий, п'ятий шлях. До завдання нова умова не має вiдношення, тому що не визначилися, навiть iз трьома варiантами. - Бурiдан пiдняв обурено вуха. - Ускладнюючи максимально завдання, натуралiст остаточно заплутається i не зможе знайти рiшення. Наголошую - єдино правильного рiшення.
  - Та ви з голоду помрете. - пожалiв старичка Кузя. - Чорт iз нею, iз завданням. Не мучтеся. Дах з'їде.
  - Молода людина. - Осел докiрливо глянув на Кузю. - Кожна мисляча особистiсть зобов'язана давати не тiльки банальне сiно тлiнному тiлу, а й духовну їжу головi, тому що пiзнаючи свiт, пiзнаємо себе i знаходимо призначення навколишнього Ойкуменi.
  - Чи фiг нам до неї, якщо з голоду пухнеш? Займатися головоломною нiсенiтницею, можна коли шлунок ситий i робити нiчого. - Кузя поплескав себе по черевi. - Коли молодий i красивий, яка справа до порожнiх теоретичних завдань? Наше головне завдання, все i всiх мати. Отримати задоволення, поки що потенцiя є. Подивiться на себе. Шкiра та кiстки. Ще трохи i яке дiло, до обраного шляху, якщо копита вiдкинете?
  - У ваших словах є певний резон. - погодився Бурiдан. - Останнiм часом, не дуже багато мандрiвникiв та мандрiвникiв проходить моєю дорогою. Стипендiальний фонд невблаганно скорочується. На пiдтримку великих мислителiв сучасних наук у суспiльства, як завжди, не вистачає коштiв. Селя вi, панове.
  - То ви на подачках iснуєте? - здогадалася Свєтка. - Перехожi пiдгодовують?
  - Ви правильно вловили сенс, але неправильно пiдiбрали епiтет. - делiкатно поправив Бурiдан. - Чи бачите панночка, коли вчений зайнятий фундаментальними проблемами свiтобудови, питання харчування займають його остiльки, даючи можливiсть забезпечувати хлiбом насущним представникiв чистої науки недалеким обивателям.
  - Сенсу не зрозумiв, але здається начальство кудись зараз послали. - спантеличено буркнув Кузя. - Не пояснiть конкретний напрямок?
  - Ну що ви, юначе. - Пiшов вiд прямої вiдповiдi Бурiдан. - Невже проста можливiсть бути причетним до великої особистостi, не варто невеликої спонсорської допомоги? Врахуйте, будь-яке матерiальне сприяння послужить науцi та внесе банальне iм'я спонсора до анналiв iсторiї. Можна грошима.
  - А працювати не пробували, у перервах мiж глибокодумними науковими роздумами? - запропонувала єхидно Свiтлана. - Копити зайнятi однiєю роботою, мiзки iншою.
  - Ви вважаєте, що тривiальна робота копитами та наукова робота головою рiвнозначнi? - Осел обурено пирхнув. - Глибоко невiрна вистава. Подивiться на нещасного вченого i порiвняйте iз собою. Я не жалкую останнiх психофiзичних сил. Весь короткий життєвий термiн б'юся над важкою науковою проблемою, яка переверне академiчний свiт, забезпечивши скромному трудiвнику науки, вiчне мiсце та славу на Олiмпi, а ви? Молодi, сповненi здоров'я. Та будь-яка фiзична праця, порiвняно з науковими муками - легкий, безтурботний вiдпочинок. Ну, надiрвався тягаючи вагонетки, впустив лопату на ногу i все. Якi дрiбницi життя, панове. Дурницi. Виробнича травма. Пiшов на лiкарняний. А працю мислителя? Вченого? Так, будь-якого представника творчої iнтелiгенцiї? Скiльки нас загинуло з розбитими лобами, намагаючись пробити черговий пролом у стiнi невiгластва? Скiльки загинуло у психiатричних лiкарнях? Закiнчили тлiнне життя самостiйно? Невiком бути легко. Жити законами тiла легше, нiж законами академiчного духу.
  - Абсолютно вiрно. - Гаряче пiдтримав, великомудрого вiслюка. - Голова дана не зачiску носити з капелюхом, а напружено нею мiркувати про все. Тут i менi прийшла випадкова генiальна думка. Вибачте, шановний Бурiдан, але насправдi ви здiйснюєте п'ятий варiант завдання. Кузя по дуростi правильно примiтив, але не правильно сформулював.
  - Ви хочете сказати, що перебування тут, на перехрестi, тобто перебування в Статiсi, кажучи пробачення, простонародною мовою - у спокої є певне вирiшення завдання? - Осел поблажливо посмiхнувся. - Мабуть, помiтили панночка. Розвивайте далi допитливий розум. У вас є творчий потенцiал. Що ж до наївного рiшення, то цю гiпотезу я висловлював на зорi наукового отроцтва. Як один iз численних варiантiв - так. Але за певних умов. Ви вводите в умови завдання зацiкавленого спостерiгача, а це не є правильно, тому що обравши академiчну дорогу, я будую теорiю не як окремий випадок, а розглядаю завдання у широкому, глобальному сенсi. Не побоюсь цього слова - для всього цивiлiзованого свiту.
  - А якщо пiдiйти предметнiше? Чи максимально спростити завдання? - Заслужена похвала вченого осла, вирує в мiзках дослiдницьку думку. - Звести завдання до двох умов?
  - Прошу звернути увагу, перехрестя складається з двох лiнiй, що перетинаються, що дає спостерiгачевi чотири променi, з яких залишаємо три в силу перерахованих вище причин. - помiтив Бурiдан. - Вiдкинути один iз ключових моментiв, буде глибоко ненауково. Пахає шарлатанством. Академiчнi кола та наукова громадськiсть не зрозумiють.
  - Але змiнити об'єкт дослiдження нiхто не забороняв. - Робко дозволив не погодився з ученим, поблажливо поглядаючи на супутникiв. Нехай знають, з яким мудрецем, йдуть поруч життя, нехай оцiнять глибоку роботу думки. - Не дорога, а наприклад... щось iнше. Два шматочки цукру, ковбаси, два пучки трави? Не має значення. Що побачимо? Будь-який вибiр зберiгає невiдомiсть. Свобода волi, пучок сiна - як метод, право волi, вибору. I як правильно зазначив мiй недалекий товариш, з голоду не помрете шановний професор.
  - А знаєте, чарiвна панночка, у ваших словах присутня певний резон. - задумався Бурiдан. - Якийсь принцип вiдсiкання зайвого... застосувати Оккама? Пiд зубами дослiдницький матерiал... з голоду не помремо... Генiально. Я ж це припускав, але змарнував... Заробився. Академiчна розсiянiсть. Звичайно звичайно. Тiльки не дрiбний пучок трави, а нормальний стог сiна. Два абсолютно однакових за формою, смаком та вагою. Дослiдник перебуває на рiвнiй вiдстанi... На довше вистачить. Дякую Василю, ви маєте непоганий шанс увiйти до числа нечисленних спiвавторiв. Звичайно, завдання не вирiшили, але змiнити умови, чудова думка... Нетривiальний пiдхiд. Молодi люди, вам не важко, допомогти у лабораторних дослiдах? Сена накосiть?
  - Ну ... починається. - скуксився невдоволено Кузя. - Як у анал увiйти, так деяким будь ласка, без черги, а трудиться у потi чола, доводиться всiм пiдряд. Жодної справедливостi.
  - Анал, юнак, має дещо iнше значення. Медичне. Хiрургiчний. Iнодi має вузько-прикладне значення, але, втiм, не важливо. - вiдмахнувся хвостом учений осел. - Ви, мабуть, мали на увазi аннали? Аннали свiтової iсторiї?
   - Яка рiзниця, косити на менi будуть.
  - Заткнися Кузя. Чи не переживайте професор. Неодмiнно i з великою насолодою допоможемо. - штовхнув Свєтку в бiк. - Ми чеснi дiви, завжди готовi послужити чистiй науцi. Або фiг у любовних пошуках.
  -- Що ви маєте на увазi? - не зрозумiв лiтнiй осел.
  - Це не до вас вельмишановний вчений. Ми з подругою радимося, дiвочi секрети. - весело прощебетав Бурiдану, i пiдхопивши Свєтку по руку, вiдвiв убiк. Свєтка скривилася. Довелося пояснювати невiгласу її тупiсть. - Свiтлано, невже не розумiєш, що пожертвувавши заради науки деякою кiлькiстю часу, тим самим увiчним своє iм'я у вiках!? Бути спiвавтором великого вченого, вписати iм'я у скрижалi iсторiї? Тож мовляв i так, менi допомогли у вивченнi наукової теорiї славетнi учнi Свiтлана та Василь? Що може бути благороднiшим?
  - Здуй щоки, бо лопнеш. - зiтхнула Свєтка. - Чорт iз тобою, прив'язався як лазневий лист. Тiльки швидко.
  - Спасибi Свiтлано, я знав, що в iм'я наукової iстини ти пожертвуєш дещицею сил i часу! - I пiддавшись дивному пориву, несподiвано цмокнув начальницю в щоку, нафарбовану губою. Свiтлана злякано вiдсмикнулася i глянувши, як на прокаженого iдiота, гидливо стерла слiд помади.
  - Васю, бiльше так не роби, а то наступного разу по мордi отримаєш. Не дивлюся, що люди поряд.
  - Вибач, сам не зрозумiв, що накоїв. Перехвилювався. - Пунцово знiяковiв, i постарався швидко йти до вченого.
   Бурiдан вибирав мiсце для нового експерименту, керуючись тiльки йому зрозумiлими науковими критерiями.
  Поки професор болiсно роздумував, де продовжувати займатися науковою роботою, ми нарвали трави вченому ослу. Помiчнички працювали з лiнню, зате я надривав в iм'я високої науки останнi жили. Що взяти з них? Неосвiчений народ. Темрява. Дрiмучий селище. Наука обивателя пов'язана з видимим результатом, на обiдньому столi. Прикладна спецiалiзацiя Далi носа нiчого не бачать. Змайстрував нову ручку до сокири та вся радiсть. Плуг iз залiзним лемешом - епохальне вiдкриття. Вставив у зуби коня вуздечку, колесо змайстрував - науково-технiчний переворот. Дрiбнотравчасто мислять. Низько ширяють над неосяжними горизонтами науки.
  Але куди ж без високих матерiй? Iснувати можна, але жити не можна. Цивiлiзацiю рухають титани духу та розуму. Взяти Пiфагоровi штани? Архiмедiв гвинт? Лампочку Iллiча? Висока теорiя втiлившись у життя, привнесла стiльки нового в жисть челев'якiв, що й досi школярi поминають добрим словом генiїв думки. Теорiя - перевiряється практикою. Так. Згоден. Але без теорiї нема практики. Одне втiкає до iншого, як сполученi судини.
  Як би жили мiщани духу, без фiлософської працi класикiв? Прiсно жили. Нудно та нудно. Звiдки знали, що треба будувати первiсно-общинний лад, потiм трохи рабовласницький, потiм феодалiзм, пройти стадiю проклятої буржуазiї i потiм прийде соцiалiзм i як найвища стадiя - комунiзм. Щоправда є версiя, про кiнцеву зупинку - загнивальний iмперiалiзм, але де саме має стояти, одразу пiсля капiталiзму, або все ж таки пiсля комунiзму, не уточнили. Не переживайте - теоретики працюють, колiщатка крутяться. Прийде час - все пояснять, поставлять на належне мiсце. До стiни.
  Купа трави росла, професор напружено розмiрковував, народ мовчав, але гнiвно косився на представника науки. Довелося вiдiрвати шановного Бурiдана, вiд непосильної розумової працi.
  - Вибачте, шановний професоре. Куди траву класти?
  - Так вiдразу сказати важко. - пробурмотiв осел, випнувши нижню губу. - Занадто багато випадкових факторiв. Виходить багатоварiативна, синусоїдна крива. Звичайно, якщо враховувати тiльки мiсцезнаходження, i не брати до уваги деякi величини...
  - Слухай дiдусю. Ти вирiшуй коротше. Нам ще до вечора копита мозолити, до селища добиратися. - не витримав Кузя. - Або сам мiсце виберу, мало не здасться. Замучишся вiдповiдi вивчати.
  - Кузя! - обсмикнув шкiдливого пасинка. - Як iз старшими розмовляєш?! Вибачся перед вченим негайно!
   - А що вiн народ мучить?
  - До цокаєшся... по головi дам! Заткнися!
  - Василю, не кип'ятiться, молодий чоловiк має рацiю. Якщо вибиратиму мiсце, грунтуючись на наукових розрахунках, надовго затримайтеся. - Осел весело моргнув пiдслiпуватим оком. - Давайте внесемо несподiвану пропозицiю. Довiримо право обрати мiсце наукового експерименту, симпатичнiй дiвчинi. Свiтлана. Чи не заперечуєте, послужити, так би мовити академiчної науцi?
  - Я? - здивувалася Свiтлана, але тут же гордо присмакли. - За ради Бога. Не заперечую. Василя, Кузя, швидко взяли траву i кладiть поруч iз кострубатою березою. I ворушiться. Нема чого шановного мудреця затримувати. Вченому треба думати. Працюватиме головою. Рухати прогрес науки.
  Ууу... дiлова ковбаса. Запишалася, що великий учений вибрав у порадники? Я вигадав, а керувати вибирають iншого?! Нiжну душу наповнила гiрка образа. На всiх одразу i по черзi. На старого вченого осла, який поклав складну справу, чорт тi кому. На шкiдливого Кузю, який нахабно розмовляє з лiтнiми, незнайомими тваринами. На самовдоволену Свiтку - бач розрядилася, дура руда. На спекотну погоду, зокрема, на навколишнiй пейзаж мiсцевостi. На невдячний народ, пiдлу партiю i уряд, що зажерся. Все скидається на козлятину, коли серце вирує образою.
  Скрипучи зубами, кровоточивши скривдженим серцем, пiдкорився, грубому Свiтчиному невiгластву. Взяв вiдповiдальнiсть - неси до кiнця. Мстиво усмiхнувшись, неохоче пiшов виконувати безглуздi накази.
  Спiльними зусиллями розклали траву на двi однаковi копицi. Вимiрювали мотузкою рiвну вiдстань мiж купами. Вийшло огидно. А що ми могли очiкувати вiд дiви? Чим вона керувалася? Звичайно, не розумом. Звiдки розум у Свєтки? Розум - чоловiчого роду, а в них жiночого - вона. Дурниця. Ткнула пальцем у березу - тут i вирiшила встановити мiсце для експерименту. Жодного наукового, методологiчного пiдходу. Без математичних розрахункiв. Без логiки, формули, систематики, арифметики. Чудове, навколонаукове марення.
  Закiнчивши встановлення копiйок з травою, нашвидкуруч перекусили i почали прощатися з вченим вiслюком. Бурiдан бурмотiв слова подяки, тряс головою, пускав скупу, вчену сльозу. Потiм не витримав i залiзши на придорожнiй камiнь, промовив напутню промову.
  - Панi та панове, ледi та джентльмени. Ваша Високiсть та їхня превосходительство. Колеги! Вручивши заслужену Нобелiвську премiю, ви не помилилися у своєму справжньому виборi.
  - Кого? - перепитав Кузя, колупаючись у зубах. Пiсля обiду настрiй пегасенка покращився i вiн поводився вiдносно дружелюбно, але потиличник запрацював. Скорчивши скривджену фiзiономiю, плаксиво прогундосив. - А що такого запитав? Я про премiю нiчого не чув.
  - Ого.., поплив не в той академiчний степ... Вибачте. - одужав учений осел. - Склероз знаєте .... Склеротикус академiкус - аристократична хвороба працiвникiв розумової працi. Не турбуйтесь, для малоосвiченої публiки незаразна. Про що я? Ах да. Дорога молодь! Навчiться. Отримуйте солiдний багаж знань. Оволодiвайте науковими науками та академiчними академiями. Так, нелегко. Необхiдно напружувати звивини. Вiзьму на себе смiливiсть чесно попередити. Важко. Архiтрудно. Але. Знання сила. А сила - двигун цивiлiзацiї. Дерзайте в iм'я високої науки i до пенсiї, ви неодмiнно отримаєте заслужену славу та свiтове визнання. Нелегкий, повний тернiй i колдобин пройде вчений шлях. Заздрiснi колеги - вченi, чорна невдячнiсть неосвiченого плебсу чекає на звивистому шляху науки. Але ж знайте. Немає нiчого благороднiшого, вище у життi, нiж здобувати новi знання для невдячного суспiльства. Не завжди висока наука i допитливi головою мудрецi, потрiбнi обмеженому натовпу. Але горiшок знань має бути розгризений. Допитливий розум вченого врятує свiт або покаже, куди треба рухатися. Вичленує правильний корiнь iз гiпотенузи. А що сам не знає, то через багаточленне рiвняння пояснить. Спiвчуваю, але й вiдверто заздрю. Не переживайте абiтурiєнтiв, у науцi є позитивнi нюанси. Вченим бути добре, матерiально вигiдно. Мудрець потрiбний усiм. Чесно i вiдверто кажучи, нiколи не залишитеся без хлiба насущного. Черствого, але чесно заробленого. Не вдасться служити високiй, академiчнiй науцi, переходьте в прикладну. Знайдете вузьку спецiалiзацiю. Дерзайте. Працюйте. Переймайте знання у попередникiв. Мозок нацiї - вченi, все iнше тлiн невiгластва i порох бездарностi. Хай живе гранiт науки - наш п'єдестал, пiд гiпсове погруддя!
  - Згоден дiдусь! Чим бiльше i вище погруддя, тим мiцнiший потяг до нових знань! Пiзнаємо особистим прикладом! - пiдтримав виступ вченого вiслюка, бурхливими оплесками Кузя. Суворо глянув на пегасенка пiдозрюючи, що Кузя вклав похабний сенс у святе поняття. Але Кузя з непiдробним ентузiазмом плескав у долонi, що довелося пiдтримати мудрого спiкера бурхливою овацiєю. Багато чого з виступу не зрозумiв, але усвiдомлюю з часом. Мерсi за науку.
  - Дякуємо за увагу. Доброго шляху, дорогi друзi. - Лiтнiй осел, струснув молодця вухами i помахав хвостом на прощання. - Неодмiнно заходьте у гостi. Сподiваюся, що до вашого повернення, знайду рiшення задачi. Скатертю дорiжка!
   I поки ми не зникли за поворотом дороги, старий мудрий осел Бурiдан махав копитом услiд.
  - Гарний дiду, але боюся, бiльше його не побачимо. - зiтхнула Свiтлана, поправляючи зачiску. - Для нього це непосильна проблема. Вiд великого розуму дах з'їде. Або з голоду копита вiдкине.
  - Чому? - машинально повторив Светкiн жест. - Завдання завдяки моїй генiальностi, максимально спрощене. З двох невiдомих вибрати одну - нiкчемну справу. Завдання для малолiтки. З голоду не помре, багато стiльки трави заготовили, до другого пришестя вистачить.
  - А ти б яку купку сiна вибрав? - єхидно посмiхнувшись, запитала Свiтлана. - Лiву, праву?
  - Звичайно... - I на якийсь час притих, гарячково вирiшуючи поставлене завдання. Право вибору за мною. Лiва добре, але права ближче та жувати краще... А якщо йти через березу? Праворуч брати зручнiше, лiва загадкова. Вибираю одне iз двох, яка в принципi рiзниця? Але якщо в купцi, що залишилася, трава смачнiша, а в першiй отруєна? Загину не за грiш. Вибирай Вася, вибирай. Не падай обличчям у багнюку, перед малоосвiченою публiкою...
  - А я б обидвi купи вибрав. Люблю коли жратви багато. - встряв у розмову Кузя. - Стiй на мiсцi, та жуй. Краса.
  - Ти знову почав розмовляти? - скипiв, замахуючись на Кузю. - Твоя роль мукати та iржати. А ще краще - мовчати в ганчiрочку. З думки збиваєш дурними розмовами.
  - Iго-го. - Кузя показав язик i вiдскочив убiк.
  - Дочекаєшся коника. Наздожену - покараю! - Суворо погрозив Кузе кулаком i обернувся до Свєтки. - А ти б яку купу трави вибрала?
  - Нiяку. - байдуже знизала плечима Светка. - Я трави не їм.
  - Так не рахується! Не чесно! За умовою завдання треба зробити певний вибiр. Виявити свободу волi. А якби було двi купки меду? Чи цукерок? Тушенька?
  - Але ж нi? - усмiхнулася Свiтлана i покрутила пальцем бiля скронi. - Дивись Васю, не перегрiй мозок вiд перенапруги. Найкращий учень Бурiдана.
   -- Сама дура!
   - Вiд дурня i чую!
  Так з жартами-примовками ми вели наукову бесiду, поки на горизонтi не з'явилися першi будиночки - цiль нашої подорожi. Припливли. Здрастуйте селянки, я ваш улюблений поселянин.
  
   РОЗДIЛ 13.
  - Вiйна - вiйною, а обiд за розпорядком. Час перекусити.
   - А як же перевiрка диска?
   - Все потiм, на ситий шлунок.
   - Але...
   - Та не вантаж, шеф пiсля обiду добрiший.
  
  Село - селом. Нiчого особливого. Село, як село. Селянки. Будинкiв бiльше, даху вище. Народ пофарбував. Жарт. Не худеньке село, дев-мисливець. Цивiлiзацiя.
  Дорога зробила черговий крутий поворот i ми пiдiйшли впритул до села. Село опоясалося невисокою, чисто побiленою огорожею в половину людського зросту. Бiля розкритих ворiт стояла велика, озброєна тiтонька, в потертих обладунках, спершись на товсте спис i щось захоплено жувала. Навпроти тiтки, стирчала свiжозабарвлена смугаста будка з невеликим вiконцем. Потрiбний?
   Помiтивши нових мандрiвникiв, стражниця, перестала жувати та поправивши деталi мундира, широко посмiхнулася.
  - Здоровенькi були, гостi дорогi. Радi вас бачити на нашому багатому ярмарку. Горiлка, сало е?
  - Здрастуйте, шановна стража. - привiталася Свєтка та повторила вiтання стражницi. Спробував повторити i мало не впав на землю, добре, що Кузя помiтив помилку i пiдтримав дорогого батька. Свєтка кинула в мiй бiк докiрливий погляд i обернувшись до варти заперечливо похитала головою. - Нi. Чи не захопили. А треба було?
  - Нi... То ж у нас карантинний товар. До речi, конiка без ветеринарного дозволу не пропустимо. За якими справами в Окрайну державу завiтали? Дозвiл та запрошення е?
  - З якого часу село державою стало? - здивувалася Свєтка. - Все життя без дозволу до вас ходили торгувати.
  - То коли було? - Стражниця поплескала очима. - А тепер усе по-новому. Ми самi собою, ви самi. А шо на ярмарок несете?
  - Звичайний товар. - знизала плечима Свiтлана. - Гудзики з рогiв єдинорога. Бiжутерiя. Те, та ось.
  - Те змiнює дiло. Зараз. - Стражниця притулила спис до ворiт, пiдiйшла до нас ближче, квапливо озирнулась на всi боки i шепнула. - Як добре, що я потрапила, а не iнша варта. Ой, лютi баби. За новим законом iз кожного зустрiчного, по три гудзики б'ють. А ви подивлюся, народ не дуже багатий. Я ж, дiвчина дуже добра, по гудзику з рила i пропущу з довiдкою. Погоджуйтесь, допоки митниця на обiдi.
  - Ну i що? - не зрозумiла Свiтлана. - Варта, митниця, яка рiзниця? За що ґудзики? Ми так не домовлялися.
  - Яка дурна дiвчина. - сумно похитала головою стражниця i перевалюючись, як качка, з ноги на ногу, перебiгла дорогу, сховавшись у смугастiй будцi. Засмутилася до нетримання? Але за мить стражниця висунула голову з вiконця. Широке обличчя тiтки набуло державної суворостi. - Гей, дiвчино, до мене йди. Тепер я митниця. Гудзики давай. Три та три... Дев'ять штук. Довiдка вiд ветеринару в наявностi? Карантин проходили? Без сплати митного збору, вартовий на ярмарок не пропустить. Усекла?
  - Свiтлана. Дай тiтцi три ґудзики, хай подавиться. - шепнув нашiй начальницi. - Не бачиш, вона хабарниця?
  - Добре, ми згоднi. - зiтхнула Свєтка, розкриваючи сумочку.
  - Добре. - осклабилась тiтка i зникла з вiконця, щоб миттєво проявиться поруч iз нами. Насторожено озирнувшись на всi боки, стражниця простягла руку, склавши жирнi пальцi ковшком. Три гудзики впали на розкриту спiтнiлу долоню i зникли безвiсти. Фокусниця-iлюзiонiст. Отримавши хабар, тiтка широко посмiхнулася i пiдiйшовши вiдчиненою брамою, урочисто змахнула рукою. - Проходьте дiвчата. Гуляйте. Ми завжди радi дорогим гостям. Якщо чогось, то мене кликайте. Оксаною бачать. Те дiвоче прiзвисько.
   Шлях вiдкритий i розкланявшись iз тiткою, пройшли за ворота.
  - Ох, рано - встає охорона. - пробурчав Кузя, озирнувшись на стражницю, що залишилася бiля ворiт. - Якщо кожнiй тiтцi пiд час виконання, грошi давати, без штанiв залишимося. Хабарниця.
  - Кузя заткнися. Не виходь iз кiнського образу. - прошипiла Свiтлана i важко зiтхнувши, додала. - Чи тобi, парнокопитний переживати? З одягу - напiвпорожнiй мiшок на спинi. Але чи справдi, що за порядки? Менi про грошовi збори при входi на ярмарок, Марiя Iванiвна нiчого не говорила. Дивно.
  - У мене складається враження, що начальниця взагалi нiчого не пояснила. - зiтхнув я. - Нi про вiслюка, нi про митницю. Живете у глушинi, як запiчнi таргани. Тьмутараканщицi. Куди ж тепер? Де селянський ярмарок?
  - Прямо i лiворуч. - Наша начальниця махнула рукою вперед. - Посерединi села ярмарок, на майданi.
  
  Дорога на площу, тяглася вздовж невисоких парканiв, за чагарниками садових кущiв, бiлiли акуратнi будиночки, i гавкали надзвичайно великi собаки. Помiтивши незнайомих перехожих, тварини кидалися вперед, на всю довжину ланцюга i вiдчайдушно гавкали - лаялися. Зрозумiти, що саме говорили i мали на увазi, було складно, але собача лайка стояла на всю вулицю.
  - Гав-га-ди! Гав-гю-ги! Гав-дi-на! Хрреєєни-рр! - хрипiли в нашийниках злiснi пси.
  Простягнув до собачки руку i злякано вiдсмикнув убiк. Добрих намiрiв псина не зрозумiла. Зуби з брязкотом клацнули поруч iз пальцями, мов вовча капкан. За що собак посадили на ланцюзi? За якi грiхи? Це що треба наробити, щоб втратити благородний образ порядного пса? Бiдолашнi, нещаснi тварини.
  - Не дражни тварюку. - попередила Свiтка. - Чим менше звертаєш увагу, тим швидше заспокоюються. Гавкають - жратву вiдпрацьовують. Охороняють будинки селянок. Сторожа. Друзi людини.
  - Грiзний захист. - Шановно простягнув, вiдступаючи вiд паркану. - Загризуть i не помiтять. Селянки пiд надiйним захистом.
  - Ти впевнений? - посмiхнулася Свiтлана i рiзко нахилилася, маючи намiр пiдняти камiнь з дороги. Грiзно гарчить собака, помiтивши рух мисливицi, миттєво заткнувся i верещавши сховався за рогом будинку. Свiтлана пiдкинула камiнь у руцi, зневажливо пояснивши. - Пустолайки. Собака гавкає, вiтер носить. Гавкати з-за рогу на перехожих, не великий подвиг. Боягузливi створiння.
  - Швидше не боягузливi, а розумнi. - не погодився я. - Обрубав чужинця, виконав роботу, а кусатися i битися за окрему платню. Професiонали.
  Свєтка сперечатися не стала, а влучно запустила камiнь в iншого собаку, що надривається в сусiдньому дворi. Тягання миттєво припинилося. Iншi собаки, почувши неприємностi, трохи притихли. Мало що за бандит кидається камiнням, ще потрапить ненароком. Роботу виконали, господаря попередили, а далi хоч трава не рости.
  
  Чим ближче до ярмаркової площi, тим народу на вулицi густiшало. Селянки як на пiдбiр, високi та статнi. Кров з молоком. Булочка з маком. Шашлик з кетчупом. Каву з вершками. Та й iншi кулiнарнi вишукування. Час на обiд, а ми все ще в дорозi. Непорядок.
  - Свiтло, а Свiтло, а чому селянки великi? Я думав, одна стражниця висока та товста. На казенних харчах скуштувала.
  - Я ж тобi казала. Дурнi - повнi. Порода така. Селянська. - Свєтка випросталася, але i вставши навшпиньки, ледве дiстала до мочки вуха, що проходить повз тiтку. Заздрiсно зiтхнула. - Харчуються добре...
  Тiтка кинула поблажливий погляд у наш бiк i пропливла повз великий бiлий пароплав. На теплоходi грає музика, а я один стою на березi... I пускаю слину... Титанiк. Якi величнi обводи бортiв, вражаючi силуети, а щогла... Краса невимовна. Усього - багато, так би й повзав тiткою, як по баржi i кричав - все моє, все моє...
  - Iго-го-го-го... - Захоплено пiдтримав-проржав Кузя, проводжаючи поглядом селянки, що пливла корму. - Ого-го.
  - Кузя! Тпру! - Хором обложили розпаленого скакуна, одночасно погрожуючи кулаками. Вийшло чудово, як у синхронному плаваннi. Пошляк ображено схрапнув i перейшов на неквапливу рись, похитуючи кiнською крупою. Довелося прискорити крок, ледве встигаючи за мерзотником.
  
  Вулиця несподiвано закiнчилася, вiдкриваючи погляд на ярмаркову площу. Декiлька торгових рядiв пiд матер'яними навiсами i великою брудною калюжею посерединi. Ледве з краю, кiлька коней дивної форми, прив'язаних до перекладини. Або нормального, кiнського вигляду? Дуже схожi на Кузiного батька - Пегаса, але без крил на спинi. Натуральний кiнь... З пасинком, схожi на задню, хвостату частину, а мордою - вилитий Пегас. Помiтивши Кузю, конi пожвавiшали. Закосили на всi боки карими поглядами, вишкiрилися жовтими зубами i привiтно задерши в небо, кудлатi хвости, стали неквапливо обмахуватися як манiрнi дами на свiтському балу, шовковими вiялами. Визнали родича?
  Фiзiономiя Кузi розцвiла щасливою усмiшкою, пасинок молодцювато загарцював, випинаючи груди i впершись руками в боки. Нахиливши фiзiономiю в наш бiк, жарко прошепотiв, не випускаючи з поля зору прив'язь з кiньми.
  - Коротше, народ, я пiшов на стоянку, знайомиться. Треба вивiдувати у дiвчат про кохання, а ви починайте роботу iз селянками. Зустрiнемось ввечерi.
  - Ти дивись Кузя. Поводься пристойно. Обережнiше, не видавай себе. - порадила сувора Свiтлана, але Кузя махнув зневажливо рукою.
  - Сам знаю. Не вчiть батька... До речi. Дещо сухофруктiв вiзьму з мiшка, для мiцнiшого знайомства? Не заперечуєте? Грошей на дрiбнi витрати видайте пару гудзикiв. Жаль? Так i знав. Дякуємо за увагу, поки що предки. - I не чекаючи вiдповiдi, молодцювато поскакав до прив'язi, пригладжуючи кучеряве волосся на головi.
   Мы удивленно переглянулись и пожав плечами, пошли к торговым рядам. Совсем взрослым стал пасынок. Противоположный пол, становится важнее, чем родительское внимание. Вырастил ребенка и свободен? Годы, годы... Тьфу. Недели, недели. Проще. Время, время.
   Ну, что ж господа. Я теоретически готов к встрече с товарно-денежными отношениями. Начнем издалека, поплывем по волнам памяти.
   Кто только не приписывал себе в заслугу изобретение денег. В грудь стучали египтяне и показывая на вечные пирамиды, с арабским акцентом, доказывали первенство. Действительно, какой лох, будет таскать камни бесплатно? Только рабы. С пренебрежением отвергаем египетскую версию происхождения денег. Лишь свободная личность продается за деньги, а рабы пашут за тюремную пайку.
  Низько кланяючись i примружуючи вузькi очi, вступає в суперечку Середня iмперiя. Так, чай ваш, папiр ваш, шовк та порох безумовно. Але на цьому достатньо. Розберiться з Тайванем, а потiм вступайте у суперечку. До чого тут острiв? А при цьому. Завалили свiт одноразовими продуктами, а туди... Пiднiмiть якiсть продукцiї, введiть iнститути демократiї, тодi вступите в суперечку.
  Нашi дорогi Iндiйцi - ви вiльнi. У нiрванi грошi не потрiбнi. Ваша карма бути жебраками, але щасливими. На двох стiльцях сидiти не дозволимо.
  Ми, шумери з дворiччя першi! Тигр та Єфрат, чули? Ааа... Там де Багдад? У Багдадi все спокiйно? Ну ну. Наступний!
  Знаємо, знаємо дорогi Iзраїльтяни. Звичайно звичайно. Та хто сперечається? Пам'ятаємо, пам'ятаємо. А то... Сiм тисяч рокiв iз створення свiту - не баран чхнув. Але не було в раю грошей. Не купував Адам у Всевишнього Єву. Безкоштовно дали. У навантаження до яблук. Досi страждаємо.
  Хто ще хоче забрати лаври першостi? Кам'яний вiк? Немає прощення креманьйольцям за знищення неардальтальцiв. Мало що предки сучасного людства. Немає i все.
  Першi товарно-грошовi вiдносини з'явилися, коли далекий лiтнiй мавп самець обмiняв банан на тiлеснi втiхи з молоденькою мавпочкою. Але якщо ви думаєте, що першою роботою була проституцiя, то глибоко помиляєтеся. Любитель-Паппарацци негайно доповiв ватажку зграї про перелюб i отримав заслужену винагороду - ту саму мавпочку. Лiтнiй мавп, коли зализав рани отриманi вiд ватажка, при першiй нагодi помстився журналiсту. Але не заткнеш кулаком свободу слова та iнформацiї! Перший у свiтi журналiст знову донiс до мавпячого народу голос правди i принагiдно настукав ватажку... То хто ж виграв вiд товарно-грошових вiдносин? Є невиразна пiдозра, що хитра мавпа. Нам достатньо одного разика за вечiр...
  Жiночий народ статечно тинявся повз заваленi продуктами i ганчiрками прилавкiв. Грудастi продавщицi, лiниво спльовували лушпиння вiд смаженого насiння на землю i скаржилися один одному на погану торгiвлю. Покупцi мацали товар i спекотно торгувалися, збиваючи цiну. Не на тих напали. Невелика знижка закладена у вартiсть товару. Не переживайте - посунемося, але до певного рiвня. Нижче не можна - ляжемо великими грудьми, але не поступимося i п'ядi чистого прибутку вороговi. Науку Папи Карли та вiрного спiвавтора нiхто не скасовував. Вартiсть товару складається iз кiлькох умов. П'ятдесят вiдсоткiв - нормальна торгова нацiнка. Кому не подобається - крокуйте до магазину, там ще дорожче. Ми нещаснi лоточницi цiлий рiк пiд дощем, пекучим сонцем та колючим снiгом. А ти дура постiй цiлий день на нiжках, а потiм споживчi права качай! Та менi глибоко начхати на твоє ображене лiбiдо. Не купуєш товар - нiчого мацати брудними лапами. Вiдвалюй вiд прилавка, не затримуй чергу.
  Очi в начальника спалахнули i забувши про секретне завдання, кинулися вздовж прилавкiв, чiпко оглядаючи товар. Рука ковзала по гладкiй бязi, трепетно чiпала шовк спiдньої бiлизни, чiпко мацала хутро рiзнокольорових шубок, пестила нiжну вовняну тканину. Широко розплющенi очi не втрачали на увазi якiсть, кiлькiсть i цiну. Цiни кусалися. За вузьку смужку трусiв - пiвбарана! Що шнурками прикривати? Яку функцiю труси виконають при мiнусовому градусi тепла, навколишньої температури повiтря? За розшитий горошинами лiфчик - коня! Вартiсть Кузi - двi глибокi чашки i пару бретельок iз застiбкою?! Так, красиво, але хто оцiнить неземну красу пiд шаром грубої тканини? Прикраси на вуха - чотири гудзики з єдинорога! Краса - страшна сила i дуже дорога.
  - Ееє дорога. Озолотi рючку, всю правду скажу. - промовив хтось збоку, наполегливо смикаючи за одяг. Поруч стояла гачконоса, чорна красуня i посмiхалася золотими зубами. - Чекає на тебе далека дорога, казенний будинок.
  - Сама знаю. - буркнув, намагаючись вирватися з чiпких рук ворожки. - Вiдчепись, нема чим золотити. Вiдпочивай.
  - У тебе нема, у подружки є. - незворушно вiдповiла красуня, струсивши численними кiсками. - Не озолотиш ручку - удачi втратиш. Балет будеш. Кручина у тебе дорога, серце. Камiнь важкий лежить. Ой тяжкий. Успiх вiдвернувся. Палажi на руку що є - все скажу.
  - Немає в мене нiчого. Бiдолашна я, жебрака. Вiдстань заради бога. - Наполегливiсть ворожки напружувало, а зловiсне майбутнє почало засмучувати. А раптом не бреше чаклунка? Раптом правду каже? Хто попереджений, той озброєний. Знатиму, де впаду - пiдстелю соломки. Не заради користi, а користi для.
  - Навiщо брешеш? - Красуня осудливо похитала головою, буравивши мене своїм пронизливим поглядом. - Навiщо неправду кажеш? Ти в подруги попроси. Ой, справи поганi. Савсем поганi. Знаю, що за таємницю ховаєш пiд одягом. Нехорошо дорога. Ай, нехорошо.
  - А що я приховую? - Блiн, невже таємниця пiдлоги стала вiдома чаклунку-ворожницi? Де проколовся? Де вчинив неправильно? Ходкою, що розгойдується, видав чоловiчу суть? Вiдросток безсоромно вiдстовбурчує спiдницю? Начебто не видно. Чорт iз нею, попрошу грошей у Свєтки, поки остаточно не розкусили. Широко посмiхнувся i ввiчливо вiдповiв. - Добре, добре дорога ворожка. Тiльки не кричи на весь ярмарок. Свiтла! Вiдвернися на мить!
  - Чого? - розсiяно запитала Свiтлана, не вiдриваючись очима вiд огляду нової сумочки в руках. - Як тобi? Щоправда чудово пiдходить до чобiткiв?
  - Нормально. Свiтло, у нас проблеми.
  - Що наробила? - Повернулася в реальнiсть Свiтлана i нарештi помiтила гадалку, що стоїть поруч з нами. Начальниця змiнилася в особi, але в який бiк одразу не оцiнив. Начальниця суворо запитала. - Чого треба романе?
  - Дай пару гудзикiв, ворожка майбутнє хоче передбачити. - знiяковiло попросив у Свєтки. Вiрити шарлатанцi не справа великого мислителя, але пiдстрахуватися зайвою монеткою не завадить, раптом не бреше...
  - Усю правду скажу дорога. I тобi всю правду скажу. - пожвавилася ворожка, простягаючи руку. - Давай. Клади на долоню.
  - Пiшла звiдси! Лахудра квiтчаста! - заволала Свiтка на квiтчасту брюнетку. - Ручку їй позолоти... Тримай кишеню ширше! Шарлатанка! Шахрайка! Я сама так погадаю, мало не здасться! Бач, знайшлася провiсниця!
  - Ай, погано говориш. - захитала головою ворожка, вiдступаючи убiк. - Не буде щастя у дальнiй дорозi. Казенний будинок на вас чекає, довга розлука, пiки, черв'яки - три валети.
  - Сама вали! - Свєтка погрозила кулакiв услiд ворожцi, що зникає в натовпi. Отримавши сатисфакцiю, начальниця обернулася до мене. - Ну, що встав, як лялька ватяна? Долю хочеш дiзнатися? Так я передбачу, не гiрше за шарлатанку. Хрiн тобi, а не гудзики. Пiшли далi, не вiдставай, i на шарлатанок рота не розкривай. Очi витрiщив, як перший раз на базарi.
  - Але я справдi вперше. Раптом даремно тiтку образили? Пошле псування, не вiдмастимося.
  - Та хто їй повiрить? - зневажливо вiдмахнулася Свiтлана. - Звичайна шахрайка. Менi про них Марiя Iванiвна розповiдала. Iнструктувала. Як помiтиш тiтку в квiтчастiй спiдницi, вiдразу кричи, пручайся, iнакше всi гудзики виманить хитрiстю. Робота така, дур довiрливих потрошити.
  - А на вигляд пристойна дiва. - здивувався я, але Свiтлана вже не слухала жалюгiдний лепет виправдання, пiшовши з головою в торгiвлю. Нема що робити. Iдемо мовчки далi.
  Ярмарок не чiпав позитивних емоцiй. Вiд безлiчi товарiв паморочилося в головi. Тяжка i невдячна робота ходити з дiвою торговими рядами. Що шукати, що купувати? А головне, навiщо? Людинi для безтурботного життя достатньо смужки тканини на сором, i шматочок м'яса в живiт.
  Пройшли повз давню як мумiю продавщицi, що торгує старiнням. Ганчiрки та речi, далекi як горизонт бабиної молодостi. Раптом промайнула перед очима рiч. Iстинно чоловiча... Розгублено завмер на мiсцi, намагаючись зрозумiти, чому схвилювала вузька, довга смужка квiтчастої матерiї, з невiдомим дзьобатим птахом. Чим потрясла уява серед вицвiлих на сонцi ганчiр'я, трiснутих горщикiв, потертих життям каструль, i звалища iншого мотлоху, строката, трохи засмучена i лискуча вiд жиру рiч? Це вiн. Саме вiн. Що, власне, невiдомо, але вiн. Покупки кидали гидливий погляд на секонд-хенд старої i квапливо проходили повз, а я як заворожений, витрiщався на дивну рiч. Внутрiшнiй голос пристрасно прошепотiв на вухо - Вася, хочу.
  - Чаво мила зенки витрiщаєш? - прошамкала стара. - Аль рiч яка сподобалася? Купуй красуня, не пошкодуєш. Налiтай, недорого продам.
  - А це що за ганчiрка висить? - невинно поцiкавився у старої, намагаючись зберегти холодне самовладання. Внутрiшнiй голос вiдчайдушно надривався - Хочу! Дайте! Пiвцарства за пташку! Ледве заспокоївся i вказав старiй на загадкову рiч. - квiтчаста, з пташкою. Дивна штука.
  - З папугою? - здогадалася стара, усмiхнувшись самотнiм зубом. - Iсторiєю цiкавишся? Молодець. То дiва рiч старовинна, мущинська. Халстух.
  - А навiщо вiн потрiбний? Для краси?
  - Та ти що мила? Яка краса? Чого мущiни у нiй розумiли? - стара закряхтiла зображуючи веселий смiх i замахала руками як припадкова. Смiшлива бабуся попалася. Вiдкряхтiвшись, похитала головою. - Ох молодiж, молодiж, насмiшила стареньку.
  - Але для чого потрiбний, халстуку?
  - Це начебто мiтка бандитська. Зашморг - рейкова петля за старовинним змiстом. Страшний, болiсної сили предмет. Нашi прабабки про халстух, казки-сказали, жахи гомонiли. За що купила, те мила i перекажу. - стара перевела подих, збираючись iз пам'яттю. Маразм на якийсь час вiдступив, i бабуся почала розповiдати iсторiю стародавнього мущинського символу. - Купували халстух давнi дiви мущинкам у подарунок. Начебто з грiзним натяком дарували на свята, та на iменитi днi. Алi будеш вiрний як пес на ланцюгу, або затягну зашморг на бруднiй, немитiй шиї. Чим красивiший халстух, так нiби й милiший за дорогого принца. Як у гостi, чи на прогулянку йти, променаж вечiрнiй зробити, неодмiнно його на шию хахалю одягали. Значить, щоб не втiк вiд господинi, з рук не вирвався. Знову ж таки начальнику дарували в люб'язний презент i чесне нагадування. Мало платитимеш, або залiкую з твоєї милостi не в той степ, тут i смерть прийде - халстук на шию, та на високу рею. Халстук рiч строга - жартiв не визнає. Мищинки їх як вогню боялися. Але деяким принцам рiч подобалася. Тим що скромнiше, дресироване, антилiгентнiше, той навiть i пишався. А ось такий я мазохiст - будь-який бiль байдуже. Пущай подавляться садюги. Гарна робота старовинна. Подивися. Знесення халстуху немає. Тишi рокiв ганчiрцi, а блищить як нова. Випрати i погладити, ще тисячу рокiв прослужить. А ти чай не мiсцева? Приїжджаючи, мабуть? Пущай подавляться садюги. Гарна робота старовинна. Подивися. Знесення халстуху немає. Тишi рокiв ганчiрцi, а блищить як нова. Випрати i погладити, ще тисячу рокiв прослужить. А ти чай не мiсцева? Приїжджаючи, мабуть? Пущай подавляться садюги. Гарна робота старовинна. Подивися. Знесення халстуху немає. Тишi рокiв ганчiрцi, а блищить як нова. Випрати i погладити, ще тисячу рокiв прослужить. А ти чай не мiсцева? Приїжджаючи, мабуть?
  - Ага. З племенi городнiх дев-мисливцiв. Нещодавно з гiр спустилися. На ярмарок прийшли iз подружкою. - Мило посмiхнувся i присiв як стражниця бiля ворiт, зображуючи уклiн. - Себе показати. Iнших подивитися.
  - Давно ваших не було. Усi полюєте? Не всiх ще єдинорiгiв пострiляли - винищили? - стара задумливо похитала головою. - Я колись молоду була, теж любила хвостом перед подружками покрутити. Пустотлива була. Швидка. Так береш рiч? Недорого вiддам. За два гудзики вiддам. Гарнi у вас гудзики-то, шкарпетки i блищать дуже. Бери халстух молодика. У господарствi згодиться. Тобi на радiсть, менi в достаток. Погана торгiвля йде. Не цiкавиться молодь раритетами - артефактами. Антихварiат нонче не в пошанi.
  - З подружкою треба порадитись. Почекай бабусю, скоро повернуся. - облизнувшись на старовинну рiч, благаюче попросив стару. - Тiльки нiкому не вiддавай. Будь ласка. Я перша у черзi.
  Поки милувався халстухом, Свiтлана пройшла далеко вперед, загубившись серед торгових рядiв. Щойно знайшов. Начальниця стояла бiля прилавка з пахучими склянками, а вертлява продавщиця, балакуче розповiдала про товар.
  - А цей запах стiйкiший. Весняна свiжiсть. - продавщиця енергiйно збовтнула склянку i знявши кришку простягла пiд нiс начальницi. - Чи вiдчуваєте аромат? Дуже довго тримається на тiлi. Шлейфом iде за господинею. Все село помре вiд заздрощiв. Нещодавно iз Бонжурiї отримали. Модний напрямок парфуму.
  - Не знаю не знаю. Я ж мисливець, сильний запах вiдлякає звiра. - Протягнула задумливо Свiтлана, принюхуючись до протягнутої кришечцi. - Хочеться легший, нiжнiший. Щось лiтнє. Пiвденна спека.
  - Квiтковий вiдтiнок запропонувати? Вам на полюваннi, для маскування пiдiйде. Секундочку, зараз дивлюся. - Продавщиця втекла пiд прилавком, вишукуючи необхiдний запах. Користуючись моментом, пiдскочив до начальницi, запобiгливо дивлячись у вiчi.
   - Свiтла, а Свiтло, невелика справа...
  - Ну, чого ще? - невдоволено скривилася Свiтлана, не вiдволiкаючись вiд розглядання склянок. - Знову на неприємностi залетiв?
  - Нiяк немає. Дiлову пропозицiю. - склав благаю брови, дахом фiнського будиночка. - Дай у борг пару гудзикiв. Вiдпрацюю - зуб даю.
  - Навiщо тобi гудзики? Нова шахрайка з'явилася?
  - Рiч хочу купити. Мущинську. - квапливо додав. - Менi здається, вiн буде потрiбний для експедицiї. Iсторичний раритет. З ним я однозначно буду повноцiнним. I пам'ять повернеться.
  - Навiщо потрiбна твоя пам'ять? Однi проблеми. Що це за рiч?
  - Халстух. Чисто конкретно - пацанская рiч. З папугою рiзнобарвним. Птах такий. Загадковий Мущинський символ.
  - Добре. Пiшли подивимось. Дiвчина. - крикнула вона пiд прилавок. Продавщиця пiдвела голову. - Ми зараз повернемося.
  Не чекаючи вiдповiдi, повернулися до бабусi секонд-хенду. Стара чекала покупцiв незворушно i нерухомо, як чавунний пам'ятник. Одна рука замiсть козирка, уважний погляд спрямований у далечiнь, iнша рука на талiї. Загальне враження - десь за обрiєм свiтле майбутнє. Помiтивши нас, стара змiнила позу. Руки пересунулися на груди i переплелися. Iмператор Наполеон оглядає поле майбутньої битви. За врожай зернових.
  - Ну, де твiй халстух? - нетерпляче запитала Свiтлана оглядаючи старий прилавок. - Привiт бабусю, показуй товар, що зацiкавив подругу.
  - I тобi здоров'я молодка. - статечно привiталася стара i статечно виклала на прилавок заповiтну ганчiрочку. - Старовинний антихварiат, руками не чiпати. Рiч у єдиному екземплярi.
  - Ну i навiщо тобi рiзнобарвний птах - папуга? - хмикнула Светка з зневагою дивлячись на строкатий халстух. - Що з ним збираєшся робити?
  - Не знаю. - чесно зiзнався начальницi. - Потрiбен. Купи будь ласка. Шкода чи що? Перший раз у життi прошу... Всього два гудзики...
  - П'ять. - гордо встряла стара. Мої очi повiльно полiзли з очниць, вiд безмiрного нахабства божої кульбаби, як у вареної креветки в каструлi з окропом.
  - Як п'ять? Ми ж домовлялися про двох?
  - Так, коли було? iнфляцiя. - стара посмiхнулася жовтим зубом. Вiдчуваючи купiвельну зацiкавленiсть, безцеремонна мумiя нахилилася на очах. Вирiшила зiрвати куш iз наївного лоха. А лох - це я? Спекулянтка. Фарцiвниця. Мало вас гнобили у розвиненому соцiалiзмi.
  - Та я грошi ламаного не дам. - пирхнула Светка, вiдвертаючись вiд прилавка. - Василю, обiйдешся без старої ганчiрки. Я тобi хутряний капелюшок з вухами доглянула. Краса невимовна i недорого.
  - Не треба капелюшка, хочу халстук! - обернувся до старої. - Ти що, спекулянтка, блекоти об'їлася? Менi стiльки не дадуть. Знижуйте цiну.
  - Тодi чотири. - змилостивилася продавщиця, Свiтлана лише пирхнула i пiшла геть вiд прилавка. Моя перша в життi рожева мрiя, що повiльно випливала з-пiд носа. Але й бабуся захвилювалась. Прибуток йшов геть. Амбiцiї знизилися, на думку повернулася сувора проза життя. Жаба жадiбностi заткнулася i стара квапливо додала. - Добре мила. Три гудзики.
   - Та пiшла ти... - Свiтлана не уточнила напрям, але й без вказiвника ставало ясно - начальницю на порожнiй м'якiнi не проведеш.
  - Двi! - Цiна повернулася до первiсної, але Свiтлана нi вухом, нi рилом не повела. У гадина руда, нахабнiла. Бубуся дає реальну вартiсть халстуха, а вона... Хрiн допомагатиму експедицiї. Шукайте кохання самi. Губа впала на пiдборiддя, волошковi очi наповнилися вологою, а стара вiдчайдушно крикнула. - Ех, пропадати, то з музикою. Гей душогубице, я згодна. Один гудзик, але нижче не посунуся.
  - Тепер реальна цiна. - миттю погодилася Свiтлана, розвертаючись до прилавка. Начальниця безсоромно торгувалася, а я отримував серцевий iнфаркт? Гаразд, натуральний блондин, а то б покрився сивиною вiд душевних переживань.
  - Собi на збиток торгую. - занила стара, але очi горiли радiстю. Спихнула з рук рiч, що залежала.
  - Не вигадуй стара. - буркнула Свiтлана, дiстаючи з сумочки блискучий, кiстяний гудзик. - Краще поясни, навiщо служить мущинський халстух. Iнструкцiю iз застосування дай.
  - Так, подружцi розповiла. - стара ткнула в мiй бiк кiстлявим пальцем. - У гарячому не прайте, гладити праскою через марлю, носити на шиї. Ах да. Рiч талiсманна. Прикмета вiрна iснує - хто сам халстух правильно на шиї зав'яже, буде вдалим у справах. Офiс кам'яний, помiчниця правильна, i механiчна машина - Кадiллак iноземний з приватним негретянським водiєм. Умища щасливцю додасться, вигляд антилiхентний, прибуде в панських манерах, а на старiсть може i президентом стати. Особистої фiрми. Тренуйтеся, може справдиться.
   - А ти не знаєш, як зав'язувати?
   - Знала б, то не торгувала б старим.
  Минуло ще кiлька стомлюючих миттєвостей, поки жiнки поливали одна одну уїдливими натяками та обмiнювалися думками про розум i зовнiшнiсть, i про диво! Я став власником! У мене з'явилася власна особиста рiч! Хай живе приватна власнiсть! Нехай старенька, пошарпана, але своя. Оргазм. Буря емоцiй. Щастя. Кохання?
  - Задоволений? - усмiхнулася Свiтлана, дивлячись з яким непiдробним iнтересом, вивчаю папугу на халстуку. - Чим би дитя, не тiшилося, аби не плакало.
   - Що б розумiла у ковбасних обрiзках.
  Поблизу яскраво-червоний папуга виглядав гордим орлом. Трохи пошарпаний часом загальний вигляд халстуха, згладжувався гордим дзьобатим профiлем птаха. Переливається вiзерунок на крилах, яскраве пiр'я всiх кольорiв веселки, довгий перламутровий хвiст. Неземна краса. Халстух на тлi дiвчачого одягу сяяв, як маяк, на пустельному березi. Звичайно, зi спiдницею та блузкою мущинський предмет не виглядає. Тут потрiбен iнший одяг. Вiдповiдна. Щось iз комiром, кишенями та запонками. Буде час, зрозумiємо. Але якась закiнченiсть лiнiй. Суворiсть силуету та легкiсть малюнка. Нiчого зайвого. Ще б пак з'ясувати, як зав'язати на шиї. На стоянцi змiркуємо. Стара попереджала, у недосвiдчених руках предмет гардеробу небезпечний. Чи не перетягнути б на шиї. Краса... Ну як халстух можна носити з чимось дiвчачим? Дiвочi прикраси абсолютно недоречнi, зайвi. Нiяких сережок, намиста, намиста i браслетiв. Вiдволiкають увагу вiд сутi. Я що? Дурна ворона обожнює все яскраве? А з жовтими черевиками, халстух був би в гармонiї... Пiнгвiн - символ джентльмена. Фрак, манiшка i мiцна дзьоба.
  - Василю! - Грубим тичком пiд ребро, начальниця повернула до тями. - Прокинься, не вiдставай. Пам'ятаєш, що обiцяв?
  - Так звичайно. - Погодився, квапливо поправляючи халстух на шиї. - Що робити, де копати? Я у вашiй владi люба фрау мисливця. Мерсi за презент.
  - Усi смешуечки жартуємо? Гуморист. Вiдiйдеш на крок убiк, або вiдчепишся, iграшку вiдберу до кiнця експедицiї. - суворо попередила Свiтлана та для переконливостi пiднесла кулак до носа. Приємно пахло духами, але вiд мiцно стисненого кулака виходила конкретна загроза. Нам про щось натякають? Бажають позбавити останньої власностi? Експропрiацiя експропрiаторiв? Ну вже дудки. Ми за власнiсть живемо загризем. Ми не Тимчасовий Уряд, революцiї не зазнаємо. Закiнчився час колгоспiв.
  Але розсудливо заткнувся i став нудно терпiти. Терпiв довго, до вечора, поки голод та мозолi на ногах не здолали стiйкiсть духу. Свiтло по ярмарку, як риба у водi. Пурхала метеликом вiд прилавка до прилавка, встигаючи цiкавитися товаром, цiнами, питати про вiдомих чаклунiв-ведунь, письменниць, поетес i архiварiусiв з нотарiусами. Покiрно повзав за начальницею, як нитка за гострою голкою. Якби не нова iграшка, то помер би вiд туги. Спочатку як накрутив халстух на шию, навколишня публiка зневажливо вiдвертала голову, обмiнюючись недвозначними поглядами, але ближче до закриття ярмарку, деякi дiви вивчали предмет iз зацiкавленiстю та увагою.
  - Ну що? Втомився? - Нарештi поцiкавилася невтомна Свiтлана, коли язик лежав на плечi поруч iз кiнцем халстуха. - Небагато залишилося. Терпи. Провiдаємо Кузю, знайдемо мiсце для ночiвлi, повечеряємо та вiдпочинемо. Впораєшся?
  - Альтернативи немає. - крiзь зуби промимрив я, болiсно намагаючись тримати фасон. Вийшло чи нi, але начальниця бадьоро поплескала по плечу. Кiнець видно, кiнець близький, донесемо кiнець до кiнця. Кiнець - усiй справi вiнець. Де ж дорогий ледар Кузьма?
  
  Бiля стiйла панувало пожвавлення. Конi скупчилися навколо Кузьми i захоплено хлопаючи карими очима, слухали брехливi розповiдi. Пасинок блищав дотепнiстю. Глядачки захоплено iржали та трясли гривами.
  - Так, якби не мiй кмiтливiсть, бачили б живими. Включаю галоп, переходжу на п'яту швидкiсть, роблю рiзкий поворот i ховаюсь за товстим деревом. Громила не втримався на ногах, вiдкинув копита убiк i юзом головою в мурашник. Тiльки хижак став пiднiматися на ноги, трясучи очманiло головою, як пiдскакую ззаду i як ляжу вiд щирого серця пiд хвiст, ще по печiнцi хрясь i хук злiва. Рук-то у єдинорога немає, зi зброї один рiг, але гострий як шило. Потiм ще як трiсну по тупiй мордi, худоба знову до мурах у гостi. Звичайно, який би неблагородний козел, став би штовхати поваленого ворога копитами, добиваючи на землi, але ж я благородних, блакитних кровей? Родовiд тягнеться вiд коня римського Iмператора Калiгули, прямою лiнiєю. - Кузя гордо оглянув вiдданих слухачок i грайливо ляснув кауру конячку, що стояла поруч, по пружному заду. Кiнь щасливо заржав. - Ми - де Картуази, вiдрiзняємося царською великодушнiстю до повалених ворогiв. Але царської шляхетностi не оцiнили. Пiдступно користувалися безтурботнiстю. Коли повернувся до поваленого цапа спиною, даючи можливiсть смертельного ворога стати на ноги, вiн i скористався з моменту. А я ж говорю, у звiра рiг, бiльше нiж у мене... втiм не важливо, потiм оцiнiть. Гострий, довгий, як пiка. Нагнув козел голову, вибираючи мiсце для смертельного удару, розiгнався i... Привiт господарi. Iго-го, я тут. втiм не важливо, потiм оцiнiть. Гострий, довгий, як пiка. Нагнув козел голову, вибираючи мiсце для смертельного удару, розiгнався i... Привiт господарi. Iго-го, я тут. втiм не важливо, потiм оцiнiть. Гострий, довгий, як пiка. Нагнув козел голову, вибираючи мiсце для смертельного удару, розiгнався i... Привiт господарi. Iго-го, я тут.
   Помiтив нашу присутнiсть, але не знiяковiв, продовжуючи сяяти самозадоволеною фiзiономiєю.
  - Привiт пасинок. - привiтав Кузю i отруйно поцiкавився у хвалька, геройськими подвигами. - То як врятувався? Невже сам? Наодинцi? А я й не знав про героїчну подiю.
  - Дiвчатка, вiтаємо дорогих господарiв. - заметкотiв Кузя. - Чудовi дiви-мисливцi. Живу та горя не знаю. Годують добiрним вiвсом, сухофруктами. Пам'ятаєте пригощав? Шпор на шкурi не вiдчував, вуздечки на смак не куштував, батога в очi не бачив, копита не чiпають. Живи - не хочу. Вибачте, дiвчата, на хвилинку вiдскачу. Треба кiлька слiв перекинутися з господарями.
  - Знову маскування порушуєш? - Наша начальниця накинулася з докорами на Кузю. - Тобi що наказали? Мовчати в ганчiрочку i розмовляти тiльки кiнським - iржанням. Трепло.
  - Так кобили моєї кiнської мови не розумiють, як i людської мови. Нiчого не розумiють. Лише на команди реагують. Тпру, та ну. Тварини безглуздi, але добрi. Домашнi кобилки, об'їждженi. Тiльки iржуть, та сiно жують. Не боїсь, не видадуть.
  - Але якщо конi нiчого не розумiють, заради чого, бiсер метаєш? - не зрозумiв гумору. - Якого рожна?
  - Зате як слухають. - мрiйливо простяг Кузя. - Коротше начальство. Я тут до завтрашнього ранку в роботi. Не хвилюйтесь. Все буде окей - хокей.
  - Дивись паразит! - погрозила пальцем Свєтка. - Якщо з твоєї милостi маскування полетить нанiвець, вiдповиш порожньою головою та кiнською дупою. Запитання?
  - У матросiв немає запитань. - молодцювато вiдповiв Кузя i тут же полiз iз проханнями. - Ви пару кiлограмiв яблук не купите? Дiвчатам обiцяв.
  - Яким дiвчатам обiцяв? Ти вступив у контакт iз селянками?!
  - Нi звичайно. Моїм конячкам швидконогiм, солодке частування. Замiсть цукрових пряникiв.
   - До чого тут пряники?!
  - Без пряникiв не заграють. - терпляче пояснив Кузя. - Джентльмен я, чи нi? Ми Куртуази - завжди великодушнi.
  - Понесло. - зiтхнув я тяжко. - А де мiшок iз продуктами?
  - Ну, еэээ.... Iго-го коротше. Тю-тю. - Кузя розвiв порожнi руки. - Витратився трохи на вербування союзникiв.
  - Iдiот. - скипiла Свєтка. - Конi - тварюки безсловеснi. Яка користь? Знайшов шпигунiв.
  - Але на початку цього не знав, а коли з'ясував, сухофрукти вже закiнчилися. - незворушно пояснив Кузя. - Яблуно купiть, ще дещо з'ясувати треба.
  - Обiйдешся на печiї. - Свєтка зобразила постать iз трьох пальцiв i сунула Кузе пiд нiс. - Бачив? До кiнця експедицiї вiдпрацьовуватимеш збитки. Зрозумiв?
  - Ага. - Кузя шмигнув носом i невиразно промимрив. - Жмоти. На себе витрачаються, а менi пожалiли продуктiв. Думаєте, не бачу, не чую? Батьку гарну ганчiрку на шию, вiд тебе дух нелюдський. Скнари.
   - Поговори .... Марш в стiйло!
  Кузя засмутився, але виду не подав. Гордо поскакав до стiйки, весело помахуючи хвостом. Треба тримати марку перед дамами, хай i простi конячки. Я люблю свою конячку, причешу їй шерстку гладко, гребiнцем пригладжу хвостик i верхи поїду в гостi. Удачi Кузя, на нелегкому шляху...
  Свєтка явно розлютилася, тому що пiшла геть, швидко i рiшуче. Ледве встигав слiдом за начальством пересувати втомленi ноги. Одне знаю напевно - вибирай час поговорити та час промовчати, якщо не бажаєш отримати сковородою по мордi. До речi про вечерю. Скiльки не думай про високе, а їсти iнодi хочеться.
  - Тепер розумiю прабабок. - кинула через плече начальниця. - Однi вiд мущин неприємностi.
  - Попрошу не узагальнювати, нiчого поганого, зробити не встиг. Ми куди йдемо?
  - Куди треба. Розкудакався. А ворожка? А гудзик на халстух? - дорiкнула копiйчанiй рiччю. Докотилася, нижче нiкуди. Скупердяйка нудила далi. - Неприємностi та зайвi витрати. Жодних нервiв на вас.
  Оооо. Дiву понесло. Настала критична година. Будемо милосерднi. Вступати в полемiку - принижуватись сваркою, не в правилах. У Свєтцi говорить не розум, а банальна фiзiологiя. Теж втомилася i їсти хоче. Позитивний момент - нiщо людяне Свiтло не чуже. Сказав би смiливiше - дiва теж челев'як. Повторюю. Говорив. Нехай. Частiше думатимемо про людей приємне, знайдемо менше приводу для стресiв. Натомiсть у мене є халстух, а в неї немає. Але як не заспокойся - порожнiй шлунок бурчить голоснiше. Настав час для утроби. Вiдпочивай мозок.
  На кривобокiй стiнi, обшарпаного будинку, красувалася намальована лежанка i смажена, гола курка. Натяк на готель? Пiдозри пiдтвердилися. Постоялий однозiрковий готель. Умивальник наприкiнцi коридору, зручностi у дворi. Згоден на все, що завгодно. Впасти та простягнути ноги. Немає спочатку вечерю, а потiм якось впасти i спати. Спати. До обiду.
  У невеликiй кiмнатi з претензiєю на обiдню залу, повно дiвочого народу. Вiдвiдувачки зайняли всi столи i вдавалися до веселощiв. Хтось в'язав на спицях, парочка дам, штопала колготки, ще кiлька людей наводили вечiрнiй макiяж. Тихо, пристойно та гiдно. Тиша розбавляється тихою, сумною пiснею. У кутку невелика стiйка з лiтньою дiвою. Збита вежа зачiски, стиснутi у вузьку лiнiю яскраво розмальованi губи. Адмiнiстрацiя
   Спритно зманеврувавши мiж столиками, пiдiйшли до тiтоньки.
  - Добрий вечiр, нам би переночувати. - усмiхнулася Свiтлана.
  - Мiст немає. - Не ворушачи губами, вiдрiзала адмiнiстрацiя, не здригнувшись в посмiшцi повним обличчям. Чревомовителька? Тiтцi не в готелi працювати, а в цирку публiку розважати жахами. Начальниця не знiяковiла грiзною вiдмовою, а пошарiвши в сумочцi, виклала перед адмiнiстрацiєю пару гудзикiв. Очi на нерухомому обличчi ожили, але губи не здригнулися. - Ну... якщо пошукати...
   - Три ґудзики достатньо для пошуку?
  - Чотири. Тримаємо у резервi для коронованих осiб, затишний двомiсний номер. - Обличчя розпливлося в черговiй посмiшцi. Стало огиднiше. Не завжди усмiшка фарбує фiзiономiю. Крiм широкого оскала щелепою, треба й у душi посмiхатися.
  - Згоднi. Вечеря входить у вартiсть?
  - Так, але без мiцних напоїв. - Гудзики зникли зi столу. - Вечерятимете в залi, чи в номерi?
  - Посидимо з народом. - Свiтлана оглянула зал i помiтивши вiльне мiсце, махнула рукою. - Iди Василя, займай мiсце, зараз пiдiйду.
  За невеликим столом, розрахованих на чотирьох людей, сидiла повна дiва у бойовому вечiрньому забарвленнi та вечеряла. Невелика тарiлочка iз зеленню, поруч тарiлочка менша, зi шматочком бiлого м'яса. Молоко солодкий десерт на блюдi. Ваза з фруктами. Повний набiр. А запах... Менi все у двох примiрниках та м'яса, м'яса бiльше! Пiдiйшов, покректав, привертаючи увагу. Жiнка пiдняла очi.
  - У вас вiльно? Дозвольте?
  - Будь ласка. - I знову уткнулася в тарiлку. Присiв на краєчок стiльця i завмер, озираючись на всi боки. Досить мило. Не захлинуться б слиною до приходу начальницi.
  - Ви теж приїжджаючи? - напiвствердно спитав у дiви. Не вiдволiкаючись вiд салату, жiнка кивнула головою.
   - Вiдрядження.
  - I ми з подругою у особистих справах. - Слова не справили враження, а розмовляти з потилицею, що жує, не дозволяло виховання. Iнтелiгентно мовчатимемо. Як кажуть? Мовчання золото? Ось ось. У залi з'явилася начальниця. Ми типу ручки мили, а я повинен терпiти?
  - Ще не принесли вечерю? - нетерпляче запитала Свєтка, сiдаючи за столик. - Не поспiшають. Руки помити не бажаєш?
   - Де?
  - Туди. - По очах вгадав напрямок i пiшов упорядковуватися. Припудрити носик. Шнобель. Бiля будки юрмився народ. У порядку живої черги. Це надовго. Вечеря та мiцне охолоне. Злодiйка озирнувшись на всi боки, заскочив за рiг будинку. Ооо... чудовий орган тiла. Зручний, багатофункцiональний. За рiг повернув, спiдницю загорнув, краник вiдвернув. Всi. Носик припудрений. З почуттям виконаного обов'язку важливо пройшов повз здивовану чергу. Мучтеся, мучтеся, а нам тiльки руки ополоснути.
  За час короткої вiдсутностi на столику з'явилася вечеря, а вiдрядження уплiтала десерт, про щось жваво розмовляючи з начальницею. Жiнка поїла, настрiй пiдняла i хоче спiлкування? Прослизнув до столика i накинувся на їжу, краєм вуха прислухаючись до розмови.
  - У цiй дiрi нiчого не дiзнаєтесь про кохання. У метрополiю треба їхати. Там народ знаючий. Чи не вiд одних, то вiд iнших отримаєте iнформацiю, хоча, навiщо займатися дурницями? Шукати те, чого нема? Мало вам iнших турбот. Менi б так жити. Мотаюся по частках i весях, як проклята. Нiякого особистого життя. То дiстань, то принеси. Вiд неправильного харчування форму втратила, погладшала. Печiєю страждаю - професiйна хвороба. Усi на нервах, на емоцiях.
  - А чим займаєтесь? - делiкатно поцiкавився, пiдводячи голову вiд столу. А чим цiкавитися, якщо вечеря швидко закiнчила iснування, перемiстившись у живiт? Начальниця помiтила голодний вигляд i пiдсунула свою тарiлку з м'ясом. Натякає, щоб заткнувся? Зрозумiв. Некрасиво, соромно, але їсти хочеться бiльше.
  - Хербалайф. Новий напрямок дiєтичного харчування, лiкiв та вiтамiнiв в одному продуктi. - пожвавилася вiдрядження. - Чудово допомагає для схуднення, лiкує всi вiдомi хвороби, та й вiтамiнiв повний набiр. Ефект вражаючий. Харчовi добавки - майбутнє сучасного знахарства. Уявляєте, скiльки можна отримати за одну цiну? Повноцiнне харчування, можливiсть схуднути та провести профiлактику хвороб. До речi, дiвчинки, я тут недавно. Створюю мережу розповсюджувачiв. Про мережевий маркетинг чули? Є непоганий шанс заробити. Вам потрiбнi грошi? Дурiсть питаю - звичайно потрiбнi. Грошi як краса - завжди трохи не вистачає до iдеалу. У нашiй системi все просто та надiйно. Невеликий перший внесок на покупку першої партiї хербалайфу, i ви мiльйонери. Дохiд до десяти тисяч грошей на тиждень! Чудовi перспективи - висока пенсiя,
  - А скiльки трапляється в ґудзиках? - обережно зацiкавилася Свiтлана, вiдриваючись вiд овочевого салату.
  - Гудзики з єдинорога? Натуральнi? Один до п'яти... Одна тисяча в ґудзиках. Набираєте розповсюджувачiв, i народ працюють на вас. Схема мережного маркетингу дуже проста. Ви працюєте пiдi мною. Берете хербалайф зi знижкою на п'ятсот ґудзикiв. Перший етап закiнчено. Є бажання - поширюєте особисто, немає бажання, застосовуєте другий етап. Знаходьте в селi трьох дур... ой, вибачте, бажаючих зайнятися бiзнесом i впарюєте їм товар, звичайно з невеликою торговою нацiнкою. Вашу роботу виконують вони. Поки селянки розпродують товар, зв'язуєтесь зi мною та замовляєте нову партiю харчових добавок. Вашi розповсюджувачi знаходять наступних бажаючих, тi далi та бiльше. Пiрамiда мережевого маркетингу з продажу хербалайфу, працює на вас, а ви лежите на диванi та фарбуєте нiгтi. Але мало того, йдуть додатковi знижки та призовий бонус. Чи були на морi?
  - А що це? - Очi у Свєтки загорiлися вогнем. Вогнем наживи та користi. Та й я чесно розкрив рота. Ґудзики - ґудзиками, а долари серйозна валюта. Зелень, капуста. Кариби, Канарi, Касабланки. Але ще привабливiше Таїланд. Чайна країна, де можливе все. У межах фiнансових можливостей, сер.
  - Море - велике солоне озеро, без початку та кiнця, чистий пiсок, гаряче сонце. Щастя, фарт та задоволення. Вiчна радiсть, весела музика, пiкнiки на природi. Море - заслужений вiдпочинок, безкiнечна вiдпустка душi. Жодної метушнi, все роблять за тебе i для тебе. А морська риба? А вечiрнє вбрання? Безкоштовнi каруселi, танцi до ранку. Нiчнi салюти та феєрверки. Хто на морi не бував, той життя не нюхав. Я щороку на море їжджу. Як зароблю грошей на мережевому маркетингу, так до моря мчу, на Свято Життя. До речi, там можна i про кохання дiзнатися. Так можна все дiзнатися i всiх купити. Але для того, щоб побувати на морi, необхiдно заробити грошей на херболайфi. Зайнятися мережевим маркетингом. Гудзикiв багато? На першу партiю наберете?
  - Нi. - Свєтка сумно зiтхнула, перспектива з'їздити на загадкове море, розтанула, як дим вiд багаття. - Усього пару сотень iз собою. Марь Iванiвна - вождина племенi поскупилася на витрати.
  - Так, дiйсно мало взяли, але вам виключно пощастило. - Вiдрядження широко посмiхнулася. - Готова зробити невелику знижку та дати харчових добавок на двiстi гудзикiв. На збиток спрацюю, але справжня бiзнесвумен, думає про майбутнi прибутки, i не стурбована миттєвим прибутком. Гудзики iз собою?
  - Звiсно. У надiйному мiсцi. - Свiтлана поплескала по сумочцi. - У пiдкладку сховала. У потайну кишеню.
  - Молодцi, розумнi дiви. Продуманi. - похвалила вiдрядження. - Давайте познайомимося ближчим.
  - Василя. - Начальниця недбало кивнула головою в мiй бiк. - Подружка. З одного племенi дев-мисливок. А мене Свiтланою Рудою звуть. Ще є кiнь Кузя на стоянцi. А вас?
  - Софiя Петровська. - Представилася вiдрядження. - Для близьких друзiв - Сонька золота ручка. Показати?
  - Якщо можна. - зацiкавилася Свiтлана. Сонька дiстала з вирiзу на грудях золотий стрижень.
  - Я золотою ручкою контракти пiдписую по мережному маркетингу. Справжнiй Паркець. - похвалилася Сонька золота ручка i пошарiв у сумочцi, дiстала стос паперiв. - Ну що пiдписуємо контракт?
   -- Прямо зараз?
  - А що тягнути кiшку за хвiст? За обiднiм столом та пiдпишемо. Увечерi ґудзики, вранцi товар. Все чесно, чи не вiрите?
   - Вiримо, але... - простягла Свєтка.
  - Боїтеся. Чи не довiряєте. - Сонька гiрко зiтхнула. - консервативнi провiнцiали. Даремно. Я ж папiр дам. Договiр пiдписаний з усiма реквiзитами. Майте на увазi, в цивiлiзованому свiтi прийнято оплачувати вартiсть товару вперед, i лише потiм отримувати зi складу. Вранцi грошi - увечерi стiльцi. Не забувайте, йду назустрiч. Даю непогану знижку плюс сума не п'ятсот гудзикiв, а всього двiстi. Даремно дрiбно робите. Непродумано, необачно. Вiд щастя вiдмовляєтесь. Марiй Iванiвна не зрозумiє. Впустили вигiдну справу, не заробили для племенi шалений прибуток. Боїтеся помилитися?
  - Ми власне подорожуємо iншою справою. - Свiтлана боролася сама з собою. Невiдомий лiкувальний товар i майбутнiй прибуток хвилювали розум, але душа вiдчувала каверзу. - Самi знаєте, що шукаємо...
  - З харчовим херболайфом, неодмiнно кохання знайдете, та ще й грошей заробите. Гудзики звичайно валюта, але валюта нестабiльна. Як пiде торгiвля. - Сонька зневажливо помахала золотою ручкою у повiтрi. - натуральний товарообмiн - мiновий спосiб, що вiдмирає вид торгiвлi. Потрапите в iншу країну, цивiлiзовану, а там гудзики не котируються, самим подiти нiкуди, ну i що ви робитимете тодi? Пролетiли повз село. Дiвчата, послухайте мудрого менеджера з оптових продажiв. Треба бути попереду конкурентiв i тодi ж будете при фартунi та бабцi. Ну що? Переконала? Диктуйте данi. Записую.
  - Свiтлана-Руда. - машинально вiдповiла начальниця, пiддавшись натиску вiдрядження. Жадiбнiсть перемогла, станемо багатими i поїдемо на тепле море! Зачухалася права долоня. До майбутнього прибутку? Цiкаво, скiльки Светка вiдвалить вiдсоткiв? Менше нiж п'ятдесят, не згоден.
   -- Домашня адреса?
  - Плем'я Дев-Мисливцiв, п'ятий будиночок лiворуч. - Свєтка делiкатно запитала. - Навчiть, як правильно будувати мережевий маркетинг? Ми з подругою вперше вирiшили торгiвлею зайнятися, досвiду мало...
  - Завтра вранцi i навчитеся. - пробурмотiла Сонька золота ручка, заповнюючи папiрець текстом. - Якою буде адреса? О! Село дiвчат, за третiм поворотом вiд крайнього дерева. Шостий будинок, другий пiд'їзд, третiй поверх, стукатиме тричi. Два рази коротких - Тук-тук та один довгий - Ту-ук. Пiдписуй Свiтлано, став пiдпис. Молодець. Гудзики дiставай, рахувати будемо.
  - Просто тут? - злякалася Свiтлана, притискаючи сумочку до грудей. - А раптом у залi повно шахрайок? Як би не обiкрали.
  - Тут? Та хто посмiє торкнутися? - Сонька обвела зневажливим поглядом напiвтемний зал. - Не хвилюйся, вже .... Кхе ..., що говорю, коротше не думай, про неприємностi ранiше часу. Я в конкретному авторитетi, мене сама Танька-Тайванька поважає. В натурi. Вiк волi не бачити.
  - Перераховувати будете? - Через деякий час запитала Свiтлана, виклавши гудзики на стiл i акуратно їх перерахувавши.
  - Вiрю. - Сонько, недбало згрiбла грошi у свою сумочку i встала з-за столу. Ми дружно пiднялися за нею. - Дякую подруги. Вiтаю вас iз вступом до славних лав мережевих моше..., маркетологiв. Приємно було, що з вами познайомиться. Люблю та поважаю провiнцiалiв, за чистоту помислiв та глибоку вiру в людську поряднiсть. Сидiть далi за дiвчинку, десерт замовлений, за мiй рахунок, а я вже пiду до хати. Треба приготувати херболайф. У пакетики розкласти. В якому номерi зупинились?
  - У найкращому! - Не втримався вiд хвастощiв, вперше встрявавши в розмову. - А коли завтра прийдете, вивчати маркетингу?
  - З ранку зайнята... - Замислено вiдповiла Сонька, щось пiдраховуючи в умi. - Ближче до обiду. Готуйтеся. Докладно вивчатимемо. Довго та нудно. Сподiваюся, наука пiде на користь. Досвiд отримаєте неоцiненний. Все життя Соньку - золоту ручку, благодiйницю згадувати будете. Сидiть у номерi, нiкуди не виходьте, доки не пiдiйду.
  - Неодмiнно чекатимемо! - Ми зi Свiткою щасливо переглянулися. - Розумна людина - будь-якiй науцi радий. До побачення Софiя Петровська. З нетерпiнням чекаємо на захоплююче навчання.
  - Бувай. - Сонька помахала рукою i попрямував до виходу сумно пробурмотiла пiд нiс. - Ґудзики є, а радостi немає. Що за юнацький наїв? Держава неляканих чайникiв. Розслабляюсь, втрачаю квалiфiкацiю.
  Провiвши поглядом, нову подругу з мережевого маркетингу, сiли назад за стiл, чекати на солодкий десерт. Голова пiдраховувала чистий прибуток i згадувала фрази класикiв. - Костюм iз прикидом, магнiтофон та в Ялту. За безкоштовно - лише у морду без черги. Копiйка гривню береже. Халява - наш життєвий принцип. Рубль пишемо - три в кишеню!
  - Свiтлано, не припускав, що ризикнеш зайнятися бiзнесом, ну, гадаю, прощай чистий прибуток i бiлий пароплав. Як зважилася вкласти всi гудзики в мережевий маркетинг?
  - Чому все? - гордо усмiхнулася Свiтка. - П'ятдесят гудзикiв залишила про запас. Подорож довга, дай думаю заробимо трохи грошей, для комфорту.
  - Ох, мудра. - захоплено похитав головою. - Сподiваюся я також у реальнiй частцi? На багато не претендую, але фiфтi-фiфтi якраз.
  - Подивимося на поведiнку. - вiдрiзала Свєтка та окинула уважним поглядом зал. - Де служниця з десертом? Швидше поїсти солодкого та на бiчну. Гей! Гарсонко! Десерт неси!
   За кiлька хвилин пiдiйшла заспана дiва i виставивши на стiл двi вази, простягла листок.
   - З вас вiсiм грошик.
  - Це скiльки за курсом? Чотири гудзики? - Свiтлана насупилась. - А чому так дорого? Дереть гудзики з клiєнта, як у порядному ресторанi.
  - Десерт, плюс вартiсть вечерi сусiдки по столику. - Гарсонка нетерпляче тицьнула пальцем у списаний папiрець. - Там написано, я правильно порахувала, можете перевiрити ще раз.
  - А хiба Софiя Петровська не сплатила своєї вечерi i нашого солодкого? - не зрозумiла Свiтлана. - Дивно, обiцяла.
  - забiгала, забула. Завтра нагадаємо. - безтурботно вiдмахнувся вiд проблем. - Яка право дрiбниця. На херболайфi вдесятеро бiльше заробимо. Десь чув про Соню. Пам'ять нагадує, але невиразно.
  - Сплачуватимете, чи охорону викликатимете? - нетерпляче запитала Гарсонка. - Не затримуйте сервiс.
  - Так звичайно. - Моя начальниця, дiстала з сумки чотири ґудзики i простягла Гарсонцi. - Спасибi. В розрахунку?
  Але дiва нiчого не вiдповiла, мовчки взявши гудзики i стрiмко вiдiйшовши вiд столика. Переглянувшись, пiдвелися i пiшли в царськi апартаменти.
  Справдi царськi. Для царя гномiв. Все горище наш. Бiльше номерiв не увiйшло, та й кiмнатка маленька. Впритул двi вузькi лежанки, всерединi тумбочка i рваний килимок на пiдлозi. Ледве не стукаючи лобами, один об одного i низький дах, мовчки роздяглися i впали на жорсткi лежанки. Довгий день закiнчився удачею. Я маю халстух, Кузя - подружок, а начальниця - парфумерiю. Кохання не знайшли, але прибуток маємо. Теорiя Бурiдана розвалювалася на очах. Крiм свободи вибору, треба i нiжками попрацювати. Який би шлях не вибрати, якщо затятий i твердий, завжди досягнеш поставленої мети. Здобувати щастя лише своїми волохатими ногами, мозолистими руками та мудрою головою. Без наполегливої працi не витягнеш рiпку з грядки. Птах щастя завтрашнього дня прилетить монетами ланки. Опаньки, вже заснув?
  
   РОЗДIЛ 14.
   - У кафешку пiдемо, чи як завжди?
   - Я принiс iз собою.
   - Одноразову локшину?
   - З одноразовою соєвою сосискою.
  - Умовив, обiдаємо на роботi. Люблю сою, у нiй стiльки корисних, поживних речовин.
   - Особливо коли сосиска чужа?
   - Халява завжди смачнiша...
  
  До кiнця наступного дня стало остаточно ясно, з вiдрядженням сталося щось погане. Я схилявся до тривожної думки, що дорогу Соню збила вiзок запряжений парою лихих коней, або захворiла на вiдрядження i лежить хвора десь в iншому готелi. Свєтка рвала на головi волосся, лаялася навiщо даремно i навiщо свiтло, дорiкаючи за безтурботнiсть i наївнiсть. Начальниця чомусь наївно припустила, що нас елементарно надули-обдурили i забравши дорогi грошики-гудзики, кинули як двох останнiх лохiв.
  - Яка я дурниця! - голосила начальниця. - Як тупо купилася на халяву. Видно ж було перед носом пропалена злодiйка. Шахрайка чистої води. Мережевий маркетинг, мережевий маркетинг .... Вкладаємо п'ять гудзикiв - отримуємо вдесятеро бiльше. Ой, дурепа...
  - Не засмучуйся Свiтлана. Це безпiдставнi домисли. - заспокоював начальницю як мiг. - З чого вирiшила, що Сонька брехня? Менi вигляд вiдрядження здався глибоко порядним. Раптом тiтка померла, отруївшись вчорашньою вечерею, а ми про покiйника говоримо погано? Не добре. У дiви нещастя, а ми поливаємо свiтлу пам'ять, брудом безпiдставних пiдозр?
  - Ти справдi дурень, чи перетворюєшся? Що з шахрайкою могло статися поганого, по мордi видно - здоровий як кiнь? Точно. - Свєтка вiд душi грюкнула себе по лобi, нiби хотiла вибити мiзки через вуха. - Якщо справдi обдурила, то втекла на конi. Дуй термiново до Кузи. Усi конi бiля стiйла. Там у народу поцiкавишся щодо Соньки - золотої ручки.
  - Як скажеш Свiтлана. Але сиди у номерi. Аж раптом прийде, а нас немає на мiсцi. Некрасиво вийде...
   - Геть звiдси виконувати наказ!
  Нестерпно захотiлося пiти гордо. Плеснути з усiєї дурницi, дверима об одвiрок, висловити останнє слово. Безстороннє, вiдверте. Але в черговий раз терпiв завдану образу. Чи то безхребетний пiдкаблучник, чи культурно вихований? Не визначився, але настрiй Свiтлана остаточно зiпсувала. Змiряв начальницю виразним зневажливим поглядом i закрутивши шию халстухом, незалежною ходою вийшов iз готельного номера.
  Адмiнiстрацiя сидiла за столом i складалося враження, що звiдси нiколи не йде. Тут же спить, їсть i далi за абеткою. Похмуро привiтався i вийшов надвiр села.
  Погода пiд настрiй, але щось невловимо змiнилося. Не зрозумiв, доки не помiтив селянку в квiтчастiй ганчiрцi на шиї. Безсоромний плагiат... Ще одна горда дiва пропливла повз, з кiнцем, що розвивається, квiтчастої ганчiрки на горлi. Мiй халстух став модним дiвчачим аксесуаром? Чи став законодавцем моди? А ля Гуччi, Пако Кабанна? Вас Iнн Касс...
  Бережно поправив хастух i гордо попрямував до стоянки кiнської. Приступ слави закрутив голову i задер носа в небеса. Чи не хухри, не мухри, а йде вiдомий, популярний кутюр'є. Модельєр свiтового значення. Груди гордо випросталися, але в спину хтось тихо хихикнув. Здивовано обернувся назад. Двi дiви, в такому ж прикидi, безцеремонно витрiщалися вслiд i явно обговорювали моє вбрання. Мимоволi прислухався до розмови. Ми люди скромнi, але випадково почути пару хвалебних слiв про себе дороге, кому не приємно? Кримiнальної статтi нема. I суду нема. Присяжних засiдателiв.
   - Ну i пика, а туди ж...
  - Ага, як коровi сiдло... - Народу не подобається законодавець мод? Довелося повернутись, i з'ясувати причину веселощiв.
  - Доброго дня дiвчатка. - Чинно присiв у напiвпоклонi, чим викликав новий напад диких веселощiв. - Дико перепрошую, але здається, ви безсовiсно мене обговорюєте? В чому справа?
  - Та про своє розмовляємо, про дiвоче. - пирснули в долонi красунi. - Не засмучуйся, в iншому пощастить.
  - Дозвольте, дозвольте. Чи не в'їхав. Вам не подобається моя особа, чи щось iнше?
  - З лиця води не пити. Що дано, то дано, а от якщо хочеш модi вiдповiдати, то трохи мати смак, нiколи не завадить.
  - Ви про халтсух? - здогадався i гордо подбаченiвся. - Якщо бажаєте знати правду, то я його перший одягнув на шию. Це мiй винахiд, моя мода!
  - А я Мама Римська. - Пожартували модницi, i не вступаючи в подальшу суперечку, швидко ретувалися, вiд грiха подалi.
  Яка несправедливiсть, який облом. Нiхто не пiдозрює, хто саме став першим у свiтi одягати халстух на шию. Безсоромно скопiювали моду i з мене ж потiшаются. Не завжди заслуженi лаври дiстаються першому герою, винахiднику, мислителю, частiше автор пропадає в безвiсностi та злиднях, а досвiдчений пройдисвiт користуючись моментом протиснеться у свiтову iсторiю. Доводь iз пiною бiля рота, первородство, стукай у груди. Запiзнився. Мiф пiшов гуляти свiтом i безглуздi потуги того й цього, бо е... Заплутався. Але якщо сказати коротко i по сутi - єпрст всiх їх i всiх тих, через коромисло.
  Невже мало усвiдомлювати винятковiсть у душi, не виносячи смiття з хати? Пижиться мовчки i зневажливо пихкати, дивлячись, як натовп користується чужими iдеями? Так нi, жаба слави тужиться, проситься назовнi. Жадає захоплених крикiв браво, бажає прокотитися над головами на руках шанувальникiв, потонути у квiтах. Усвiдомлюємо - дрiбно, негiдно, але хочу!
  Бiля стiйла Кузi не було. Дивно. Озирнувся на всi боки, вишукуючи паразита пильним поглядом мисливця, у ярмарковому натовпi. Чи не дочекався товаришiв i змотався гуляти? З нього станеться. Жодної внутрiшньої дисциплiни. Знайду - випорю. Далеко було пiти. Совiстi Кузi немає, але голова на мiсцi. Куди ж без нас? Кому потрiбний? Нi кiнь, нi Пегас - лiтати, орати толку немає. В особистому селянському обiйстi вiд Кузi один збиток. Єдина користь у рясному гною. Квiти з огiрками у теплицi висаджувати, розсаду вирощувати.
  Неквапливо обiйшов ярмарок по периметру. Кожна друга дiва красувалася в халстусi, а кожна перша бiгала торговими рядами в марних пошуках. Модницi пiшли далi у використаннi предмета, нiж я. Деякi зав'язували бантиком навколо шиї, iншi вплiтали в кучерi, частина використовувала замiсть поясного ременя, але далi за всiх пiшла одна з дiв, що зустрiлися, обмотавшись вузькою смужкою тканини замiсть одягу. Мода на мiсцi не вартує. Iдея увiйшла до народних мас. Пiдхоплена з ентузiазмом. Тепер довести первородство марно i безглуздо. Запiзнився назавжди.
  Ще раз обiйшов ярмарок. Видерся на високий помiст, але нiде не майнула знайома фiзiономiя. Почав хвилюватися, але заспокоювався нейтральними думками. Сидить у в'язницi, попався на злодiйствi, пiшов прогулятися галопом, шукає десь пожерти. Поїсти товариш любить. Але чому Кузя пiшов вiд коней-подружок? Розчарувався, обламався?
  Горизонт порожнiй - Кузi не видно. А раптом, поки тупо блукаю кругами, поскакав до готелю, iнший дорогий? Кузя може? Так легко. Все може. Якщо захоче. А хоче вiн завжди та постiйно. Потенцiя на небувалiй висотi.
  Рисью повернувся до готелю. Тиша. Кузя пробрався повз адмiнiстраторку, в номер i сидить на лiжку вивчаючи мережевий маркетинг? Тихо пiдвiвся на горище i зазирнув у номер. Окрiм злої начальницi у номерi нiкого не було. Почувши скрип дверей, Свiтлана рiзко обернулася на звук.
   - Все дiзнався вiд Кузi?
  - Нi. - Шмигнув скромно носом, задкуючи на сходи. - Я думав тут сидить. Мережевий маркетинг вивчає.
  - Як сюди пiднiметься Кузя, вiн же на копитах? - Свєтка покрутила бiля скронi пальцем. - Думай, що кажеш. На ярмарку його нема?
   - Десь блукає.
  - Все ясно. Нам капут. - Свiтлана повiльно встала з лежанки. - Зникли останнi сумнiви. Картина набула закiнченого вигляду. Вася. Вiтаю. Нас однозначно кинули, а Кузю забрали.
  - Куди? - не зрозумiв натяку начальницi. Уявити навiть уявно, що Кузю забрали, не вкладалося в головi. Нехай зi Свiткою - два лохи, але що пропалений i хитрий Кузьма лопухнувся здавалося неймовiрним. Так Кузя сам будь-кого i коли завгодно. Уточнив. - Ти хочеш сказати, Кузю поцупили, як звичайний, безсловесний кiнь? Не може бути.
  - А куди подiвся? Ми вчора про Кузю сказали Соньцi-шахрайцi. Якщо вже нас провела, то Кузю навколо носа обвести простiше простого. Пальчиком поманi, халявою помахай. Наплела з трьох коробiв i купився Пегас. Пообiцяла пару безкоштовних яблук, копита зробив, поскакав. Зрадник.
  - Брехня. - Гаряче не погодився з начальницею. - Кузя, суперечки немає, страждає поганим вихованням, але погано вчинити? Кинути експедицiю? Я майже батько. Зрадити батька? Не вiрю. Дурниця.
  - Який ти батько? Нуль без палички.
  - Як не є. - образився на начальницю, чудово розумiючи натяк. - Дитину викрали, а ти лаєшся. Що робити будемо?
  - Звiдки знаю? - Свєтка знову опустилася на лежанку, сумно перераховуючи нещастя, що впали. - Гудзикiв немає, кiнь поцупили. Експедицiя пiд питанням.
  - Жодних питань. - Жарко заперечив, починаючи заводиться. - Чорт iз гудзиками та експедицiєю, треба Кузю рятувати, поки далеко не вiдвели. Нехай Пегас великий, але розуму - кiт наплакав. Пропаде не за грiш. Якщо повела Сонька - золота ручка, йдемо слiдами. Адреса шахрайки у кишенi. Гудзики почнемо економити. За номер сплатила?
   - Вчора за добу платила вперед, а що?
  - Змотуємось з готелю та вперед на ярмарок. - Ривком пiдхопив iз пiдлоги торбинку та сумочку. - Починаємо розслiдування i йдемо в погоню. Кузя ледар, його галопом змусять мчати, як бодливу корову риссю йти. Нi молока, нi покотиться з комфортом. Вперед Дiво, на нас чекають великi справи!
  Мета поставлена, завдання визначено, роги паралельно землi i вперед на ворога. Погоня. Нас образили, принизили та обдурили. Чесних, довiрливих товаришiв. Ми - довiряючi людям, попалися першою зустрiчною шахрайкою. Прикро? Звичайно. Але образа не в тому, що обдурили, а в тому, що зрадили високi iдеали. Челев'як виявився не друг i не сестра, не брат, а так. Вовк. Шакал. Смiйтеся пропаленi цинiки над святою наївнiстю. Усмiхайтеся в вуса навченi i битi життям. Дурнi обивателi крутiть у голови кривим пальцем i гомонiть як гуси. Над чим смiєтеся? Над довiрливою простотою вдач? Над собою смiєтеся, вам гiрше буде. Зникне у людей простодушнiсть, станемо пiдозрiлими, черствими та бездушними всiм буде гiрше, а шахраям подвiйно. Пiдiйдете зi приниженим проханням, - не знiму останню сорочку, не подам уявному погорiльцю i фальшивому бiженцю копiєчку - мучся сам. Бумерангом повертається обман, у твердий, тупий лоб.
  Спустилися до господинi готелю i спробували випитати iнформацiю про шахрайку вiдрядження. Тiтка хмурила брови, але навiть гудзик запропонований як винагорода не розв'язав язика. Чи справдi не знає про мережевий маркетинг, чи мало запропонували. Пiшли не солоно хлiбавши хлiбом. Порадившись на ґанку, роздiлилися. Менi на пiвнiч, начальницi - пiвдень селища. Мiсце зустрiчi - ярмарок. Свiтлана дала кiлька гудзикiв для роботи з народом i ми розiйшлися.
  
  Попадалися селянки, до вечора стали небалакучi i стурбованi. Невдоволено бурчали i тицяли далi. Так i торкався околицi, але нiчого не з'ясував. Стара знайома з митницi та охорони стояла на бойовому посту, пiдфарбовуючи губи. Помiтивши мене, весело усмiхнулась.
  - Привiт дiвчина, як торгiвля? Усi гудзики промiняли? Бачу, бачу ганчiрка на шиї гарна, чому купила?
  - Привiт Оксано. - привiтався з митницею. - За два гудзики взяла. Ти нашого коника не бачила? Повз не пробiгала?
  - Безкоштовно вийшов? - здивувалася варта та енергiйно похитала головою. - Побийся бога, у нас суворо. Зайти одна цiна, а вийти на iншу. Ми дуже цiкавий. Нi, не пробiгала. Втратили?
   - Пропала, або поцупили.
  - То в iншому краю села пошукайте. Якщо тут не вискочила, то значить там проскочила. Конячка багата, видна. Знайдете.
  - А товста тiтка повз нього не проходила? Вiдрядження? Софiя Петровська за документами звуть. Сонька - золота ручка. Паркець.
  - Шас пошукаю. - Стража пройшла до смугастої будки i зникла всерединi. Зашурхотiли папери i через кiлька секунд у вiконце висунулась голова. - Гудзики е?
   - Маленько.
   - Готуй одну штуку за iнформацiю, чи як?
  - Згоден. - Поки вивужував iз сумки необхiдну суму, варта вийшла з папiрцем з будки. - Знайшла? Проходила?
  - Заходила-заходила, документ виписувала. - Дружно обмiнялися, гудзик переплив у чiпкi руки охорони, а папiрець у мої. Митниця балакуче допомогла. - Але через мiй пост не виходила.
  - А нащо папiрець, якщо Сонька тут не з'являлася? - Не зрозумiв гумору i вiдчуваючи, що знову набридли нахабним чином.
  - Ось офiцiйний документ. - Повчально пояснила охорона. - Тобi у звiт, а менi на прибуток.
   - Спритно у вас виходить народ ляпати.
  - Ти дiва словами не кидайся. - образилася Оксана. - Живо в кутузку гримнеш. Ми при службi - нам належить.
  - Вибачте. - вибачився i ненав'язливо поцiкавився у сторожа. - Чому надвечiр селянки небалакучi стали? Похмурi.
  - То у селi радiсть велика. Лелеки прилiтають. - помiтивши подив на фiзiономiї, поблажливо пояснила. - У вас у селi як розмножуються?
  - У нас? - Ах, та я ж iз племенi дев-мисливцiв, а вони дiтей у городi знаходять, знизав поважно плечима. - Ми дiток у капустi знаходимо, а хiба ж у селянок не так само?
  - Вiдсталi люди. - посмiхнулася стражниця. - Городи копаєте, а ми вже iншим способом розмножуємось. Прогресивним. Дiток лелеки приносять. Птахи. Несуть i несуть, нi дна їм, не шини. Ранiше лише весною приносили, а тепер щомiсяця тягнуть. Пiдгодували на свою голову. Лелека птах лiнива. Летить куди ближче, а нi куди належить. Сьогоднiшня нiч випадає тяжка. Будемо птахiв ганяти. Парочку немовлят не треба? Для породи?
  - Вибач, до материнства не готова. Молодий. - Вiдбрiхався як мiг. - Та й кiнь треба шукати.
  - Це ти дарма. Кiнь знайти справу не хитру, а ось дiти завжди потрiбнi. - Оксана зажурилася. - Квiти життя. У мене вдома цiлiсний букет. От i доводиться пiдробляти на службi. Оглоєдов вигодовувати.
   - Чому сум у голосi?
  - Це одне немовля в радiсть, а коли їх чортова дюжина? Поки виростиш, поки на ноги поставиш, а молодiсть уже тю-тю. Пройшла безповоротно.
  - За все у життi доводиться розплачуватися. - Погодився зi вартою, зловтiшно трiумфуючи в душi. Не так у Оксани життя легке та безтурботне, як здалося на перший погляд. Спритно вiдлицемiрив. - Без склянки води не залишитеся перед смертю. Подадуть на смертному ложi.
  - А як пити не захочу? Подадуть i пiддадуть. Де ти бачила вдячних дiток? - схлипнула стражниця. - Вони ж про рiдну мамку, згадують, коли нова обнова потрiбна. Ореш, ореш як проклята, а шо в кiнцi? Щастя не було i немає.
   - А в чому щастя?
  - Смачно поїсти, солодко поспати, вiдпочити досхочу. - Стражниця замрiяно закотила очi. - Пам'ятаю, молодою була, горя-гiркого не знала за маминою спiдницею. Ручки бiлi роботою не бруднила .... Поки в тiло не увiйшла. Роки прийшли.
  - Ну й сидiла б на маминiй шиї. - Знизав плечима. - В чому проблеми? Куди стiльки дiтей набрала? Жила б насолоду.
  - А сусiдки? Хiба я гiрший за iнших? - образилася Оксана, переходячи з мiсцевого жаргону, на нормальну промову. - Хата має бути повною чашею. Що б i дiтки, i сало, горiлка та одяг був справний. Щоб заздрили, щоби поважали. Нi-нi, нiяк не можна iнакше. Все по-людськи, все як належить.
   - Обов'язок перед суспiльством?
  - Нi. Щоб заздрили. - На дорозi з'явилися новi ходаки. Оксана пожвавiшала. - загуторилася з тобою, затуркалася. Iди, сердешний, шукай коня. Назад повертатиметеся, то клiкайте, в мою змiну йдiть. Я за знайомством дешево поступлюся.
  - Пам'ятаю. Пам'ятаю. Оксано, а випадково про кохання нiчого не чула? Чи мало проносили через пiст, чи знаєш.
  - То такий маленький, твердий жартiвник, i всiм завжди потрiбний? - Оксана хихикнула в долоню. - Ну, якщо самi не здогадалися, то я не побачила, в iнших пошукайте. Покедова, вирушай, бач робота йде. Документ-довiдку справляти та митнити по кишенях. Усi, колись.
  - Спасибi за пiдказку. - подякував митницi i розвернувшись кругом, побрiв назустрiч iз Начальницею.
  Що маємо те й довiдалися. Кузя i вiдрядження через старi ворота не проходили. Любов маленька, кудлата штуковина, яка фирчить. Розмножуються селянки через пташок. Своєрiдний спосiб, але до чужого монастиря зi своїм статутом не ходять. Якось виходить не по-людськи. Певна психологiчна поведiнка збiгається, але фiзiологiя, гiнекологiя, та iнша патологiя розходиться немислимо. Куди котимося? Навiщо потрiбне i кому? Дива життя.
  
  Свєтка стояла на обумовленому мiсцi i нетерпляче на мене чекала, переступаючи з ноги на ногу. Вiтально змахнувши рукою, поспiшив до начальницi.
   - Що дiзнався?
  - На моїй сторонi Кузя не з'являвся. Митниця розповiла про вiдрядження. Оксану пам'ятаєш? Входила Сонька до села, з нашого боку. Кохання тут є, але маленьке, що полегшує завдання, а ти Свiтлано щось з'ясувала?
  - Так. Сонька ще вчора ввечерi поскакала на Кузьмi, у бiк сусiдньої держави. Зараз йдемо подивимося на селянське кохання, i вирушаємо в гонитву за шахрайкою. Спiймаю, уб'ю.
  - Нi, не згоден. - запропонував свiй варiант. - Пропоную спочатку наздогнати Кузю з тiткою, а потiм повернуться i подивитись на кохання.
  - Дурницi. - пирхнула Свiтлана. - Я вже домовилася про зустрiч, а Кузя нехай трохи помучиться. Гарним уроком буде, на власнiй шкурi дiзнається, як їхати з незнайомими людьми.
   - Сподiваюся ненадовго?
  - Ранiше сядеш, ранiше вийдеш. - Помiтивши, що товариш не зрозумiв, нетерпляче пояснила. - Жарт Вася, жарт. Пiшли.
  Своєрiдний гумор у нашого керiвництва, а чесно кажучи, скiльки людей, стiльки i жартiвникiв. Для одного жартiвника цегла на голову сусiда викликає гомеричний напад смiху, а деяким досить позначити тонким натяком комiчну ситуацiю. Рояль у кущах та шелбан за переляк. Ха-ха.
  Пiдiйшла огрядна, селянка з очима, що бiгають, по конопатому обличчi i пошептавшись з начальницею повела за собою, попередньо злупивши десяток гудзикiв. Два провулки та ми бiля мети подорожi. Декiлька миттєвостей i з'ясуємо, що є любов i з чим її їдять. За розповiдями Флори Гербарiївни, ця штука повинна виглядати по-iншому, але мало що приписує поголос, то чого немає насправдi. Скiльки в життi було ситуацiй, коли надiї не виправдовувалися. Мрiї малюють щось свiтле, рожеве, свiдки захлинаючись, дiляться незабутнiми враженнями, а приходиш i бац. Облом. Сiреньке, зморщене i пахне неприємно. З цiкавiстю розглядаєш, шукаєш взаємозв'язок iз пiдсвiдомiстю, а немає нiчого.
  Як пiрамiди, чи сфiнкс. Поки особисто не побачив гору щебеню i натовп обiрванцiв, що пихатiше iменуються гордими арабами - предками стародавнiх єгиптян, мав мрiю i радiсть. А подивився, переплювався, прокотився на линялом верблюдi i швидше додому, у рiдне болото. Але чи не розповiдати ж гiрку правду улюбленим родичам та дорогим сусiдам? Вони ж не їздили, але бажають почути вiд очевидця незабутнi враження вiд поїздки. Як чесно зiзнатися у безцiльнiй витратi грошей на туристичну поїздку, у глибоких розчаруваннях, вiд готелю, з гiгантськими тарганами та скорпiонами замiсть рiдних клопiв? Пильних, убогих дорогах, у ковдобинах та ямах? Намагаєшся пiдбадьоритися, з натхненням брешеш вiдчайдушно i поступово починаєш щиро вiрити, що отримав незабутнє враження вiд поїздки. Так створюються мiфи, легенди та казки. I їдуть новi цiкавi паломники, i знову корабель пустелi вiдриває товсту дупу вiд землi, ставлячи незграбних вершникiв на вуха. Бакс за пiдйом, два за спуск. Щерить гнилi зуби гiд-самозванець, а пiд щiльним мiшком на головi його дружини блищать золотi монiсти. Вах, ми завжди радi новим, дорогим дурням.
  Сумна правда. Сто разiв почути i мрiючи представляти щось величне, залишаючись вдома, чим морщиться вiд запахiв i втомилося повзти по розжареному пiску, неживої пустелi, нiкому не потрiбної екскурсiї.
  Ну i де наше маленьке кудлате кохання? Ми готовi розчаровуватися.
  
  В серединi напiвтемної кiмнати, на застеленому червоним скатертиною столi, височiла прозора, порожня колба. А де кохання? Пiдiйшли ближче. На днi колби лежала маленька блискуча монетка. Не зрозумiв?
  - Ось наше кохання. - урочисто сказала селянка. - Єдина i неповторна. Вся тут, все навколо неї крутиться.
  - Але це грiш. Дрiбнi монети. - розгублено промовила Свєтка. - Причому тут кохання?
  - Найсправжнiсiньке кохання. - Селянка з нiжнiстю подивилася на монетку. - Все вiд неї йде, рiдненька. Чого не торкнися. Що кохання? Взаємнiсть та прихильнiсть. Є грошi i всiм потрiбен, усiм необхiдний. Любить рiдня, пiдлещуються сусiди. Пошана та повага. Немає грошей i немає кохання. Все погано. Вiдвертаються родичi, знайомi не хочуть знатися, зi злиднями. А при грошi? Ти все i всiх можеш купити. Весь свiт у кишенi.
  - Якось приземлено, матерiально. - висловив сумнiв, але селянка лише кинула поблажливий погляд i з натхненням продовжила промову.
  - Тю.. якi ми романтики. Лiкаря. Брешете. Обманюєте себе та iнших. Немає жодного кохання, крiм грошей i брешуть спiваки зi спiваками, про неземне походження загадкового почуття. Ось вона. Причина. Все можна купити та продати. Iдеалiсти повертають зневажливо нiс, але грошi не забувають класти в кишеню. Грошi - цiль, засiб та високе почуття. Чим бiльше грошей - тим мiцнiше кохання. Велика таємниця перед очима. Що ранiше було, перш нiж грошей не було? А нiчого не було. Кожен жив сам собою, що викопав, те й з'їв. Що сподобалося, те й вiдiбрав у сусiда, якщо сил вистачало, чи вiн у тебе. Де справедливiсть? Ти менi барана, а тобi кофточку, а якщо не треба кофточку? Натуральний товарообмiн. I жили люди у темрявi i не знали високих почуттiв.
   - А грошi - високi почуття?
  - Звичайно! Свята наївнiсть. Найвищої проби, пiднесенi почуття до гроша. Про що мрiють люди насамперед?
   - Про здоров'я.
  - Здоров'я якщо є, то воно є, тут мрiяти нема про що. А якщо ти здоровий?
   - Ну, про красу...
  - Дурниця. - пирхнула селянка. - Про красу, тiльки набита дура мрiє, стурбована ущербними комплексами та вiдсутнiстю грошикiв на макiяж, косметолога та хiрурга.
   - Про щастя мрiє!
  - А грошi i є щастя, не абстрактне, а конкретне та близьке. Знайшов мiльйон грошей i ось воно - щастя. Що забажав, те й купив.
  - I купив дружбу? I кохання?
  - Ось дури безглуздi, сiльськi. - засмучено змахнула руками селянка, щиро не розумiючи наших слiв. - Звичайно. Заради грошей живуть люди, решта порожнього обману та лицемiрства. Ви у бiдних друзiв бачили? Нi. Самотнi, як дранi коти на смiтнику. А багатих без друзiв бачили? Ну якщо хоче побути на самотi, або скупердяйка остання, то так. Але найчастiше друзi в'ються навколо багатiя, як мухи на мед. Пiснi спiвають, розважають, клянуться у вiчнiй дружбi, цiлують у засос. Поки грошi є i можна на халяву, щось витягнути.
  - Маленько кохання продасте? - обережно запропонувала Свєтка. - Для нормальної проби?
  - Про що розмова, я що, даремно бiсер мечу? - пожвавiшала селянка. - Сто гудзикiв i наше кохання - ваше. Тягнiть грошi в свою дiрку, долучайте дев-мисливцiв до цивiлiзацiї. Менi не шкода, тiльки ґудзики вперед.
  - Свiтло, а Свiтло, десь я подiбнi мови чув. - прошепотiв нахилившись до начальницi, але вона нервово вiдсмикнула плече, вiдкриваючи сумочку.
  - На двадцять гудзикiв кохання не вiдважите? Бiльше ґудзикiв немає.
  - Бiльше немає? - засмутилася селянка, але начальниця рiшуче похитала головою. - На Нема й суду нема. Я згодна. Користуйтеся для здоров'я талiсманом.
  Перевернувши вгору дном прозору посудину, селянка витрусила монетку i простягнув нам, забрала останню жменьку ґудзикiв. Обмiнявшись лицемiрними посмiшками та мiцними рукостисканнями, вийшли надвiр. Угода вiдбулася. У нас є кохання, але радiсть покупка не викликала. Щось тут не так, так-так...
  Надворi стемнiло, селяни готувалися до бурхливої ночi. Селянка помахала рукою i зникла за поворотом.
  - Що робити будемо? - Запитала Светка, оглядаючись на всi боки. - Перетися в погоню на нiч дивлячись, справа марна i небезпечна. У готель?
  - I повечеряти. З ранку в ротi макової росинки не було. Бажаю бiлого хлiба та чорних видовищ. Розпусних.
  - Там i повечеряємо. - Погодилася Светка, крокуючи дорогою.
  - Тiльки не туди. - скривився губами, засiменiвши поруч. - Спогади не грiють душу. Адмiнiстрацiя не сподобалася i горище маленьке.
  - З якого часу став вибагливим? - посмiхнулася Свiтлана. - Скуштував солодкого життя? Добре, шукаємо iнший готель, але врахуй, беремо одномiсний номер. Починається режим заощадження. Жорсткою.
  - Згоден. - не витримав i поцiкавився у начальницi. - А як вважаєш, справдi кохання - це грошi?
  - Не знаю. Частка правди у її словах є. Принесемо нашому ведунню-чаклунку Гербарiївнi, нехай експериментує.
  - А менi здається, кохання щось iнше. - мрiйливо простягнув я. - Слово красиве i римується чудово - кров, нову, приготуй, моркву. Корейська. Трохи часнику, перцю для гостроти... Як їсти хочеться.... Але якщо кохання - грошики, то ти повинна на мене бурхливо реагувати. Дихати млосно, закочувати очi, бажати переплетень i буйних обiймiв. Нема дивних бажань?
  - Є, але тебе не належить. - вiдрiзала Свiтлана. От i поговорили.
  Вийшли на ярмаркову площу. Покупцi розiйшлися i лише рiдкiснi, пiзнi продавцi, квапливо прибирали товар з прилавкiв. Озирнувшись на всi боки, Свiтлана попрямувала в бiк вiд старого готелю, до особливого будиночка з намальованою на стiнi чашкою. Ура, голодними не залишимось.
  У невеликiй кiмнатi юрмився народ. А який народ може бути у жiночому селi? Лише жiночий. Який народ, такi й танцi. Так Так. Танцi - шманси-обнiманси. Дiви водили хоровод навколо круглого столика, на якому хвацько танцювала напiвроздягнена дiва. Навiщо танцiвницю занесло на столик невiдомо, але вигиналася дiвчина пiд звуки бубна непогано. I так повернеться i сяк. I сяде i пiдскочить, i нiжкою змахне. Приємне видовище, але як говорить народна iстина, - ногою качати, не ломом махати, спочатку задовольнiть голодний живiт, а за тiлеснi насолоди самi заплатимо.
  Пробилися крiзь танцюючий натовп до стiйки i замовивши гаряче, холодне i фруктове, стали з цiкавiстю оглядатися на всi боки. Народ у закладi був неприродно веселий i жвавий. З чого лазня впала?
  З гуркотом перед носами з'явилися два важкi, глинянi кружки. Щербата барменша весело оголосила.
  - Гаряче, за рахунок закладу. Пригощаю.
  - Спасибi. - Дружно подякували i переглянулись. Схилившись над кухлем, обережно принюхався. Пахло. Чимось рiдним та знайомим. Ранiше не куштував. Судячи з Свiткiн фiзiономiї, вона теж. Поторкав пальцем рiдину. Нi. Чи не гаряча. Iнтригуюча гра слiв? Знiмемо пробу. Народ п'є i нам час. У горлi заперло вiд спраги. Вперед Василь, уперед Свiтлана, пiзнайте радiсть. сьорбнув вiд душi. Душа широка, велика та ковток вiдповiдний. Тепла рiдина скотилася горлом всередину живота, поширюючи тепло. Так ось у чому справа. Вона грiє зсередини. Рiдина скотилася до нiг i гарячою хвилею пiшла вгору, на думку. Ну ну.
  - Ну i як? - поцiкавилася обережна начальниця. Я пiдняв осоловiлi очi на Свiтло. Пiдстрахувалася? Ми - мишка лабораторна? Та й хай. Нетерпляче уточнила. - Смачно?
  - Ситно. - У головi трохи зашумiло, битком-набита кiмната набула чарiвностi. Та й начальниця придбала. Треба тiльки збагнути, що саме придбала вона, i що я втратив. Обережно гикнув i висловив припущення. - Є думка - перед нами лiки, а ми прийшли до лiкарнi, але теж нiчого. Ти кухоль вип'єш, чи допомогти?
  - Спробую. - Свєтка пригубила i скривилася, вiдставивши недопитий кухоль убiк. - Яка гидка гидота. Точно лiки. Без закуски багато не вип'єш. Коли гаряче подадуть?
  - А я доп'ю. - не чекаючи згоди, перекинув залишки рiдини до рота. На голодний шлунок, мiцне пiшло чудово. Голод вiдступив на фланги, а настрiй рiзко пiшов у бойову атаку. - Свiтло, хочеш видам генiальну сентенцiю? Життя чудова штука, пiд кухоль мiцного. Пiшли спляшем?
   -- Їсти хочу.
  - Як бажаєте. - Обернувся до барменшi i улесливо посмiхнувся. - Дiвчина, а чи не можна повторити, чудовi лiки? Дуже сподобалось.
  - Так будь ласка. - Перед фiзiономiєю знову виник гурток, але випити не дали. Тяжка рука начальницi перекрила доступ. У секретному кодi доступу - вiдмовити? Невiрний пароль? Ображено простягнув. - У чому справа громадянин начальник? Що за справи? В натурi? Менi пiсля роботи належить.
  - Спочатку закусиш, потiм вип'єш. - вiдрiзала Свєтка i пiдсунула до носа тарiлку. - Сам хотiв їсти, чи забув?
  - Все пам'ятаю, але спочатку задовольнимо спрагу. - Ослаблою рукою вирвав кухоль з лап загарбницi i поки начальниця приголомшено витрiщалася дивлячками на непокору пiдлеглого, залпом перекинув пiйло в рот. Так. Справдi. Лiки. I лiки чудовi. Який прекрасний цей свiт, подивися... I дiвчата навколо чудовi. I чудовий стриптиз. Музики мало, але додамо. Iк...
  Як небагато треба для щастя. Випив лiки i ти - вiн. Щаслива людина. Нi пихкати, не працювати. Всi тлiн. Суєта. Ось справжнє життя. Дiвчата, я прийшов! Рiшуче вiдсунув Свєтку убiк i пiшов у танцююче коло. Хiба так танцюють? Та хiба так танцюють? Що за руки у боки? Що за тупе пританцьовування на мiсцi? Треба навприсядки i ногами махати в рiзнi боки! Гей, натовп розiйдись! Роззудь плече, розмахни рука! Ух! Ех! Тра-та-та, смикнем кiшку за хвоста! Жiнка - дозвольте вас заангажувати на повiльний фокстрот? Кавалер не заперечує? Його немає? Шкода. А спробуй вiдмовити, гарячому красеню. Нiхто не встоїть. Складно стояти на ногах i хочеться притиснутися до гарячого жiночого стегна, а ще приємнiше помацати груди... Ое-ей, прошу вибачення випадково торкнулися! Даю три гудзики i ти знiмаєш свiй лiфчик. Гоу! Гоу! Есс!
  Затанцювали стiни, змазувалися гарненькi обличчя, як король на iменинах, а навколо сорок тисяч гурiй. Мiй гарем - кого хочу, того й ворочу! Гей люба, ти теж подобаєшся, чи не пройдемо до номерiв? О-ей, якi ми строгi, якi недоступнi, Свiтко! Замов ще пару чарочок, для холодної подруги!
  Хтось смикав за спiдницю i рвав на грудях кофтинку, хтось лiз цiлуватися, а я був чарiвний. Нiхто не вiдобразить, паразит. Ми мужики, народженi, щоб робити казку буллю. Ти мене поважаєш? Ще нi? Дивно, наливай. Пропоную випити на брудершафт. Ми, всi люди - брати, а сестри - подруги. Господи, чому стало темно i що роблю пiд стiйкою? Нiчого не пам'ятаю. Де запонка? Термiново принесiть салат Олiв'є, хочу негайно тицьнутись у нього головою i спливти в нiрвану.
  
  Коли й хтось придумав обламати вiд Х, одну нiжку? Навiщо? Кому та що хотiли довести? Вийшла нова лiтера i вийшов перший склад - ХУ. Якщо одна лiтера не звучала, нагадуючи хрипiння астматика, то склавши звуки разом, можна випнувши губу - неголосно видихнути - ху-у-у... I навiть неголосно спробувати заспiвати. Гармонiя чи нi, але свiт став багатшим на ноту.
  Заодним свiт роздiлився на двi частини. Свiт до - ХУ, i свiт пiсля - ХУ. Поповзли по землi марнi монстри, якi нiчого не вмiють i на перший погляд марнi. I на другий погляд, i на третiй. Поповзли та поповзли. У рiзнi боки. Але свiт, як частина свiту, прагне спочатку розповзтися, а потiм повернутись назад до маленької точки. Рiзниця потенцiалiв, з'єднуючись, дає iскру. Плюс на мiнус - Гучний пшик, блиснула блискавка, прогримiв вдалинi грiм, настала глибока тиша. I знову надсадне кректання астматика - х-х-х... Чого до чого?
  
  Я виявляюся на свiт, крiзь бiль та муку. Тiльки немає печiння п'ят, знизу не припiкає, а горить зсередини. Жага, шкрябаючи горло, непiдйомнi повiки i дума як чавунок. Онiмiло, очманiло i болiло все тiло. За якi грiхи помiстили у пекло? О! - Ого. Колись уже так думав. Повторюю. Все у життi повторюється. I далеко не двiчi, а бiльше та довше. Щодня тiльки й робимо, що повторюємо, повторюємося, перевiряємося. Чистимо зуби, якщо маємо, миємося, жуємо травку, м'ясо. Жеремо, гадимо, спимо, i тягнемося по старому колу, звичним мiсцем. Говоримо однi й самi безглуздi слова. Голова маленька, думок i знань мало - мукаємо i кукарекаємо. Голова на два розмiри бiльше - додаємо вигуки i тупо повторюємо чужi вислови. Для рiзноманiтностi мiняємо слова мiсцями, переносимо коми, додаємо пафосу, iнодi iронiї, але нiчого нового вигадати не можемо. Все сказано до нас - бiдний Йорiк... а так само - Юрик, Льолiк, Гарiк, Гномiк, Гомiк.
  Але як погано. Дуже погано. До неподобства огидно. I трохи соромно за вчорашнiй вечiр. Якби знати, що ще було у вчорашньому, минулому. Але соромно. Так пристойнi люди себе не поводять. А як ведуть пристойнi? Чинно, благородно, вiдповiдально. Не жеруть до свинячого вереску, руки не розпускають, до стороннiх людей не пiдчалюють, iз брудними натяками. Нiколи не чiпляються банним листом i чужих частин тiла не чiпають. Нiкого не чiпають. Не дiстають. Чи не нудять. Не пи.. Пi-пi-пi - СОС. Врятуйте нашу душу. До речi, де начальство?
  Пiднявши важко важку голову i розплющивши сльозливi очi, спробував зрозумiти де я i хто я? Ми не каструлi, не народжуємось. Ми повстаємо з попелу, птахом Фенiкс. До пернатих вiдноситься i важко, тому що пiр'я немає, а з одягу - заношена ганчiрочка, що прикриває живiт. Ось. Гаразд Вася, кiнчай придурюватися. Ти все чудово пам'ятаєш, хто ти є. Я є, а Свєтки немає. I Кузi немає. А де я? Зараз вип'ємо чашку кави та придумаємо.
   Двi чашки в лiжко, кiлька цигарок у рот, пiдбадьорилися i пiдбадьорилися... Огiркового розсолу...
  - Отямився козел? - Знайомий голос. Ура, ми разом. Зiницi навели рiзкостi. Справдi, дорогий начальник. Не в настрої.
  - Пити. - Тяжко прохрипiв сухим горлом, намагаючись лягти назад, але безцеремонно схопили за шкварник i посадили прямо. Зараз розпочнеться...
  - Вчора не напився? Мало було? - Почалося. Тепер попилять i постругають, як байдужий колоду. Заслужив? Не пам'ятаю.
   - Перепрошую, але пити все одно хочеться.
  - Перехочеться. Нажерся, останньою свинею, щойно не верещав.
   - А все iнше було?
  - Гiрше! Тепер пiзнала твоє справжнє обличчя. Огидна пика, а не обличчя. Господи, як соромно за нас, а пiсля того, як розпустив руки, хоч святих виноси. Тобi хоч трохи соромно?
  - Соромно, але за що саме поки що не пригадую. - Голова кружляла, а в ротi влаштували вiдхоже мiсце табун скакунiв. - Свiтло, мiй люстерко, дай водички.
  - На. - У тремтячi руки вставили кухоль, а у вуха вставили черговий закид. - Ти розумiєш, що зганьбив не тiльки себе, а й моє славне плем'я дев-мисливцiв? Правильно говорила Марiй Iванiвна - тримай Васю в їжакових рукавицях, не зводь очей, гiрше буде.
  - Не переймайся, зараз буде краще. - Залпом випив усю воду i трохи прийшов до тями. Мiнералочки б, або розсолу капустяного. На душi полегшало. - Спасибi, Свєта, врятувала вiд спраги. А де ми?
  - Де, де в... - впоралася з нервами i заспокоївшись уточнила. - У в'язницi, мiсцевiй. I мене за компанiю загребли. У кращому разi штраф та ганьба на округу, у гiршому - п'ятнадцять дiб громадських робiт та суд. Над тобою.
  - Я когось убив? - Голова та пам'ять не бажали повертатися у вчорашнiй день. Воно i на краще. Менше знаєш - мiцнiше спить совiсть. Уважно оглянув тiло. Частини органiзму дома, слiдiв кровi, синцiв i шишок не виявлено, але обличчя горiло. Обережно поторкався. Горить та сiдне. - Що з лицем?
  - Невже не пам'ятаєш? - Обурення начальника не вщухало. - роздерли харю, безсоромник i бабник.
   -- За що?
  - А хто лiз пiд чужi спiдницi i хапався за боки, бюстгальтери та груди? Хто пив на брудершафт з усiма поспiль i тягнув слинявi губи цiлуватися? Скакав на столi, тряс перепрошую, безсовiсними причиндалами?! А коли спробували ввiчливо покликати до порядку, став з'ясовувати стосунки iз вартою. - Начальниця спробувала передражнити мiй глибокий баритон. - Не маєте права, не маєте права, я вiльний громадянин i вимагаю присутностi адвоката?!
   - Знайшли?
  - Кого? Адвоката? О третiй годинi ночi? Думаєш, що кажеш? Та ти Вася взагалi нiколи й нiчим не думаєш. Ти найрозпадлiший козел i свиня!
  - Свєта, ти вже порiвнювала з рогатими та п'ятачковими. Повторюєшся. Хiба людина винна, що запропонували невiдомi лiки, вiд яких вона випадково втратила голову? Ти мiсцева, мала знати, що вживаємо. Сама винна.
  - Я повинна знати?! Звiдки? А елементарна обережнiсть? Хто змушував пити далi? Випив кухоль, закусив. Перевiрив стан, - пий далi. Так нi. Ще, ще, прорва ненаситна. Але нiчого. Отримаєш за повною програмою. У них iз вашим братом розмова коротка. Чик i нема проблем.
  - В якому сенсi? - Жахнувся, уявивши, як роблять - чик за рудиментом, i видаляють проблему без наркозу. Моторошна справа.
  - В прямому. Мотузку на шию та на перекладину. Повiсять. У них iз п'яницями розмова коротка. Усi за законом.
  - Що за закон, невинних людей розвiшувати на перекладинах, як мокра бiлизна? - У душi похололо. Дострибався, але здаватися без пояснень? Нiколи! Голосно пискнув на всю камеру. - Несправедливо. Де гуманiзм iз людським обличчям?
  - До чого тут гуманiзм? Селянки селекцiю проводять. Вiдсiвають непотрiбний баласт. Позбавляються зайвих ротiв.
  - Не зрозумiв, до чого селекцiя i я? Ми не мiсцевi, законiв не знаємо.
  - Незнання законiв не позбавляє вiдповiдальностi. - повчально вимовила Светка серйозним голосом i важко зiтхнула. - Найдавнiше розповiли. Напередоднi прильоту пташок з немовлятами, вони влаштовують свято, де вiдсiвають усiх п'яниць, бешкетникiв та хулiганiв. Швидко та ефективно. Це ми - городницi, грядки копаємо, капусту вирощуємо, а селянки, одним махом проблеми вирiшують. Контрольована народжуванiсть.
  - Маячня. - Потряс хворий головою, намагаючись прийти до тями. Там капуста, тут лелеки, вигадка вивернулася навиворiт. Залишилося знайти маточки, тичинки, намагатися розмножуватися пачкуванням i подiлом навпiл як амеби.
  - Ти зуби не заговорюй, через тебе потрапили, тобi й виплутуватись. Як Марiй Iванiвнi в очi гляну? Експедицiя пiд небезпекою.
   - А про Кузю нiчого не чути?
  - Тут почуєш. - сумно сказала Светка, оглядаючи в'язницю. Приєднався до огляду. Сидить дiвчина у в'язницi, а коса на вулицi. Двi статевозрiлi моркви з дитячої загадки, молодшого шкiльного вiку. Все може змiнитись у свiтi, але в'язниця залишиться незмiнною, як космос. Мiняти нiчого. Чотири стiни з маленьким вiконцем, стеля та пiдлога.
  - Перший раз у в'язницi? - поцiкавився у Свєтки, вона сумно кивнула. Гордо посмiхнувся, є привiд для невеликого хизування. - А я вдруге. Рецидивiст. Тепер буду старшим по камерi. Пахан. А ти вiрна шiстка.
  - Чого? - Не зрозумiла начальниця, але про всяк випадок насупилась. Злякала. Ха-ха. Пiдсунувся до стiни та зручно розвалився.
  - Чого чого. Шiстка. Помiчниця. Молодша камера. Закiнчилася твоя влада за дверима в'язницi.
  - Розмрiявся. - хикнула Свiтлана.
  - Це не порожнi мрiї, а сувора реальнiсть. Тюремнi, злодiйськi закони, найдавнiшi iз законiв. Ще цивiлiзацiї не було, у злодiї в законi шiсток рядами будували i порядок у камерi дотримувалися справедливостi. - Вiд туги понесло хвилями, пiднiмаючи настрiй. - У в'язницi кожен арештант зобов'язаний знати своє мiсце, лiжко та пайку. Законiв мало, але вони конкретнi та суворi. За невиконання та опустити можуть.
   - Куди?
  - Куди належить. - Багатозначно вiдповiв i замислився. Куди опускати начальницю? Другого поверху нема. Опускання має iнший сенс? Якщо не фiзична, то моральна? Опустити - принизити, образити, оскопити? Поставити на мiсце? Брехатимемо далi, потiм згадаємо. - Коротше куди належить опущу, мало не здасться. Ти маєш беззаперечно пiдкорятися старшому по камерi. Iєрархiя злодiйська строга, за непослух смерть. Закони простi. Перераховую по порядку. Нiчого не просити в мене, нiкого не бояться окрiм мене, i нiкому не вiрити окрiм мене - дорогого й єдиного пахану. По чужих тумбочках ковбасу не тирати - не можна, западло. Хто у товариша поцупив - останнiй гад. Стукати не можна - адмiнiстрацiї доносити про внутрiшнi справи в камерi, остання справа. Хто чужу рiч з пiдлоги пiднiме - чухан останнiй i стирає за спiвкамерниками шкарпетку. Нам би в камеру пiвня... Але справа поправна. Хто перший увiйде - той i буде пiвнем.
  - У його обов'язки ранкове кукарекання? - уточнила Свiтлана, нервово колупаючись пальцем у бруднiй стiнi. - Будити арештантiв на прогулянку та роботу?
  - Ага, будильник працювати. Але у в'язницi працювати - остання справа. Хто на державу оре, авторитет автоматично втрачає. А пiвень - остання справа для чесної братви. Якщо ти, наприклад, хочеш злодiйкою стати реальною, то маєш постiйно караульних дiставати порушенням розпорядкiв в'язницi i у вiдмову йти. Будь-який. Не важливо, вiд чого вiдмовляєшся. Але не бiйся, я перед урками слово вiрне замовлю, якщо поводитимешся добре i п'яти менi чухати. Базар-вокзал.
   - А ще що пам'ятаєш?
  - Багато чого. Червоне не носити, бiле не чiпати, блакитне та синє в горошок - категорично заборонено. Плювати на пiдлогу не можна. Коли народ приймає їжу, на горщик не ходити. Посилками - передачами дiлиться. Перестукуватись можна, але грати на iнтерес не можна. Чай - чифiрити, горiлку - навпiл. Татуювання має вiдповiдати тюремному званню.
  - Все сказав? - Продовжуючи копирсатися в стiнi, байдуже поцiкавилася Светка. - Упокоївся?
  - Ага. - сумно зiтхнув. - Бiльш не пам'ятаю, мало сидiв. Змотуватися треба. Збiгати, доки не повiсили. А ти не бачила, куди халстух подiвся, коли я був у нестямi? Втратив? Подарував?
  - Навколо живота халстух обмотаний. - тихо вiдповiла Свiтлана, уважно вдивляючись у стiну. - Васю, у тебе зiр гарний? Iди глянь, здається свiтло пробивається...
  Насилу пiдповз до начальницi, перевiряючи живiт i намацуючи дорогу рiч. Халстух дома, але навiщо на живiт намотав? Фуу.. не втратив. Справдi, крiзь маленьку дiрку пробивалося неяскраве свiтло. Стiна трухлява?
   - Щось блищить.
  - Свобода сяє i маячить! - пожвавiшала начальниця, енергiйнiше дряпаючи стiну. - Нiчого гострого нема?
  - Допоможу зубами! - Зрадiв я, i почав допомагати Свiтланi.
  Спiльними зусиллями, дiрка ставала ширшою, а надiя бiльшою. Потiм Надiя стала величезною i ми визирнули назовнi.
   Свiтло...
  
   РОЗДIЛ 15.
   - Пiсля ситного обiду потрiбно поспати.
   - Ти вчора спав, сьогоднi моя черга пiсля обiду спати.
  - А хто хотiв перевiрити жорсткий диск? Врахуй, шеф не пробачить, обоє постраждаємо.
  - Нiчого не знаю, обiдня перерва сорок хвилин. Менi за трудовим кодексом належить!
  - Наздоженуть i покладуть. Марш працювати!
  
   Розквiтло...
  А коли остання трiска, що перегороджує шлях до волi, була з коренем i кров'ю, висмикнута з мого плеча, заспiвали третi пiвнi. Тепер хочеться спiвати високим фальцетом та говорити витонченим складом рятiвника. Своїх слiв не було i немає, скористатися плагiатом неможливо, почнемо шпарити стереотипами i шаблонами.
  Двi неяснi тiнi мчали до волi... Нi? Двi жертви уникали погонi... Так приємнiше, але ще додамо гостроти. Два змученi втiкачi ледве пересуваючи ноги, намагалися уникнути загонщикiв... Хiба тi, що тiкають - вовки? Недосвiдченi щенята. Ще одна спроба ушляхетнити твiр. Хрипке дихання загнаних втiкачiв, заглушав гавкiт погонi, що наближається... Душевно i трохи напружує занудьгував читача. Додамо азарту та еротики. Крiзь порваний одяг утiкачiв безсоромно просвiчували стегна, груди, пупки, попки та пахви... Знову все сполошив.
  Коротше. Бiг з останнiх сил за швидконогою начальницею, сильно пересiченою мiсцевiстю. Позаду гавкали собаки, попереду блимав Свiткiн зад. Чому блiдий? А зад завжди блiдий, на нього сонця мало потрапляє, а засмагати як нудист, немає сенсу. Перед ким оголяться? Перед своїми подружками? I навiщо? Безглуздо. Перед друзями треба блищати модним одягом, а не обвислим животом i колiнами в навшпиньки.
  Iнший би задивився на випадкову еротику, але чи до того, бiдному та нещасному, якщо останнiй раз бiгав, коли забирав ноги вiд єдинорога? Не люблю бiгати, а марафон тим паче. Та й спринтер нiкчемний. Менi б думати, працювати начальником вiддiлу оптових продажiв у солiднiй фiрмi, у крайньому випадку, звiльненим майстром у ковбасному цеху. Нехай спортсмени бiгають - є певна мета. Медаль на шию, олiмпiйська. Чемпiонська.
   Просвистiла повз вухо стрiла, пiднiмаючи втiкачам настрiй i надаючи сили.
  Затятi селянки. Не такi вже повнi дурницi - бiжать, як скаковi конi. Охорона. За грошi вдавиться готовi. Ну, не змогли заплатити, немає у бранцiв ґудзикiв, усi скiнчилися, то в чому проблеми? Ми ж не вiдмовляємось платити? Збiгаємо до племенi, вiзьмемо у Марi Iванiвни ґудзикiв i повернемося, все сплатимо. Жадiбнi селянки, мстивi. Благородства нi на грiш. Фу... Думай не думай, а тiкати пiсля вчорашнiх лiкiв, все одно важко.
  - Васька тримайся ближче! Не вiдставай! - крикнула не обертаючись Свiтлана, i пiрнула в кущi.
  Починається. Тепер будемо петляти, як загнанi зайцi, ухилятися вiд колючок, гiлок, стрiл. Свiтланi хоч би що, їй прикривати нiчого, а бiгти в одному халстуху?! Де справедливiсть?!
  Мiж дерев з'явився блiдий туман. Лай посилився, але стрiли не долiтали. Застрягли у стовбурах дерев. Ще трохи житимемо. Нам би Кузькiнi копита. Туман посилився, а кущi закiнчились. Вискочили на берег рiчки. Знайома рiчка, кисельнi береги.
  Не зупиняючись, Свiтлана сиганула ластiвкою у воду i зникла з поля зору. А я? Заметався берегом, зляканою куркою. Рахунок пiшов на мить. Особливого вибору немає, не Бурiдан iз двома купками сiна. Йому простiше, а менi? Бути роздертим собаками та охороною, або булькнути на прощання останнє вибач? Тонути легше, не дуже боляче. Води вдихнув, бульбашки випустив, органiзм трохи посмикався, мiзки вiдключилися, програма вимкнулась в аварiйному режимi. Перезавантаження. Матриця - двi.
  Чи вiд розпачу, чи вiд безрозсудної смiливостi, невже гiрше за Свiтку? Пiдбiг до високого берега i, не зупиняючись, стрибнув у воду, заплющуючи рот i очi. Хлюп по головi i глибоко пiд стрiмким перебiгом води. Вiдчайдушно засмикався i згадуючи неприємнi моменти, закрутився тiлом, безнадiйно намагаючись спливти вгору. Трохи вийшло. Тодi не зупиняємось. Виходить! Спливаємо!
  Тиша закiнчилася i виринувши з води, з шумом встиг зробити видих та вдих, бiльше не вийшло, знову пiшов пiд воду. Позитивний досвiд набутий, вимагаємо повторення. Голова на поверхнi води, вдих-видих, гавкiт собак на березi, лайка охоронцiв i свист стрiл. Не влучили й знову пiд водою. Виходить. Чи не дельфiн, але й не мокра курка. Кiлькiсть перетворюється на якiсть. Тренування - мати перемоги.
   К десятому погружению, научился держаться на поверхности реки подольше. Течение несет, направление есть и только не уйти ко дну топором. Если махать руками и ногами не беспорядочно, а применить некую систему? Жабу видел? Не ту что душит, а та что в пруду? В болоте? Откуда? Мы же не болотные жители. А как собачка плавает? Как бежит, та и плавает. Морду выше и хвост по течению. Лапками блям-блям по воде. На четвереньках. Отросток, не мешайся под ногами. Шутка. Чему мешаться, сам заинтересован что б хозяин спасся. И плывет по реке Урал, раненый Василий Иванович и пуляют из пулемета проклятые беляки. Берег рядом, да партийный и литературный долг, тянет грузом ответственности ко дну.
  А уяви товариш дорогий, випливе заслужений герой iз холодної уральської води, рятується, хто про Василя Iвановича напише поетичний твiр, хто поставить художнiй фiльм? Герою як реальнiй людинi хочеться врятуватися, але не можна. Анекдотiв нiчого очiкувати. Вiрного ординарця Петьку вже того... вбили.
  Вдихнули-видихнули, ногами раз-два, руками три-чотири, справа йде. Тепер будь ласка поцiкавитися, а де ж Свiтлана?
  Найкраща риба - ковбаса, а четвер - рибний день. Рiчка пiшла в рiзкий поворот i погоня зникла з очей. Попереду майнув Свiткiн рудий хвiст. У правильному напрямку пливете товаришi. Але настав час визначаться, до якого берега причалювати. Вибрати лiвий напрямок, правий? Пристати до лiвого? - бути лiвим опортунiстом, правим радикалом?
  Думати i плисти, це не мiським парком гуляти, в тiнистих алеях. Але намагаємось. Не всяка пташка долетить до середини Днiпра, а ми плюх-плюх... Втомився. У водi сиро i холодно, правильно говорив фальшивий щур - мати радикулiт i жити з постiйним нежитем, не справа любителя. Вода - стихiя професiоналiв. Без ласт, зябер та хвоста, робити нiчого. Якщо врятуємось, то в рiчку бiльше нi рукою, нi ногою. Нi головою. I раз i два, i раз i два, лiвим веслом - табань, Великий Кормчий - тримай мiцнiше штурвал.
  Коли остаточно змирився з думкою, про неминучу загибель у водних безоднях рiчки, чиясь мiцна рука, схопила за волосся i потягла до берега. Через кiлька виснажливих хвилин лежали зi Светкою без сил на березi i намагалися зiгрiтися. На менi з одягу - халстух, на начальницi - погане плаття. Два потерпiлi корабля, на пустельному березi. Слава Алiлуя, живi залишилися i на тому гранд Мерсi.
  - Спасибi громадянин начальник. - проникливо подякував мокрiй начальницi. - Повинний по труну життя, двiчi. За порятунок.
  - Три. - уточнила Свiтлана, вiджимаючи сире волосся рукою. - Про в'язницю забув? Якби стiну не розколупала, то вже вiдпочивав би на мотузцi.
  - Три, то три. - покiрно погодився з начальством. - Ми не жадiбнi, розплачуся сповна.
  - Чим, ти розплатишся? - спробувала посмiхнутися Свiтлана, але вiд пронизливого холоду, зуб на зуб не потрапляв. - Ти ж ще нiчого не заробив у життi. Гол як риба. Одна луска, та хвостик.
  - Натурою розплачусь. Або коли стану царем - з мене золота медаль за порятунок потопаючих та пару рядкiв у мемуарах. До речi, два iндiанцi пiд однiєю ковдрою нiколи не замерзають. Випадково ковдра не збереглася?
  - Знущаєшся? - Свiтлана насилу пiднялася на ноги. - Пiшли звiдси, доки селянки не знайшли. Ходьба зiгрiває.
  - А краще зiгрiвають вчорашнi лiки. - Тяжко пiднявся слiдом за начальницею. Ноги тремтiли, але похмiлля пройшло. Мрiйливо простягнув. - Пiвгуртки на груди i закусити...
  - Обiйдешся на печiї. Алкоголiк. - кинула через плече начальниця i поплила до лiсу. Довелося пiдкоритися грубiй силi i важко пересуваючи ноги, рушити слiдом. Образа у начальника не проходила. Вразлива?
  Ми вiд дiдуся пiшли, вiд бабусi пiшли, а вiд тебе сiрий вовк i погано пiдемо. Якщо дiйдемо. Свiтка у лiсi як своя. Не дарма мисливець. А я нi. Не мисливець i не Мауглi - жабеня. Лiсове життя у безпросвiтну тугу. Комарi та мошки, кусають нашi нiжки. Я певний городянин, селянин у третьому поколiннi. Лiс для мене - книга за сiмома печатками. сейф. Тому мовчимо в ганчiрочку i робимо те, що рекомендують фахiвцi з виживання.
  Iшли через буреломи i байраки, харчуючись невiдомими ягодами на ходу i не зменшуючи кроку. Начальниця йшла безшумно i швидко, спритно ухиляючись вiд колючок i гiлок, а я як пiдбитий фашистами танк, ломився слiдом вiдчайдушно, проклинаючи себе, життя i далi за звичним списком. Голод не пiднiмав настрiй, а колючки псували рештки здоров'я. Хочеться бути оптимiстом та гумористом завжди. Нам пiсня i гарний жарт жити допомагає, але дозвольте висловити сумнiв, чи особисто вбив би гумориста в данiй ситуацiї. Весело i добре, коли все добре... Тьху, клятий графоман, заткни струмiнь фонтану i не заважай вибиратися з згубного мiсця.
  Скiльки брели густим лiсом, не згадаю, але нi довгий день, нi високi дерева не закiнчувалися. Навiяло протягом тривожнi думки. Навiвало. Ой, скiльки красивих слiв знаємо. Як багатий словниковий запас. Але толку? Жодного. Блискати химерними словами, треба в рiвноправному, рiзностатевому суспiльствi. На галасливому бенкетi. Дотепнiсть i тонкi комплементи словоблуддя, захоплюють молоденьких нiмфеток, викликає спортивний iнтерес, серед замiжнiх дам, пiднiмає авторитет серед представникiв старшого поколiння, з якого сиплеться пiсок столiть. Бути в центрi загальної уваги, кумиром натовпу, за допомогою спритно пiдвiшеного мови, мрiя будь-якого iдiота, втiм i мене. До речi про мову. Варений яловичий язичок пiд хрiном, чудова закуска та делiкатес. Рекомендую.
  - Свiтлано. Я їсти хочу. Дуже сильно. - Але мовчанка була вiдповiддю. Золота ти наша. Чаша Гроальова. Ходiмо iншим шляхом. Перевiреним.
  - Свiтла, вибач за грубi жарти та слова, це вiд сильного голоду та холоду. Я бiльше не буду.
  - Що саме? - подала голос начальниця, не обертаючись. Процес пiшов. Якщо вiдповiдає - значить вiдходить вiд образи. Пом'якшала. Продовжуємо розвивати досягнутий успiх. Що здуру не пообiцяєш начальнику, як у животi бурчить вiд голоду. Тiльки ситий буває гордим, доки не зголоднiє.
  - Нi пити, нi лаятись, не обiйматися. Все не буду. Нiчого та нiколи. - урочисто пообiцяв i жалiбно запропонував. - Давай кого не пiймаємо i з'їмо? Їсти дуже хочеться. Особисто допоможу.
  - Знайшовся помiчник. - хикнула зневажливо Свiтлана. - Якщо тiльки приманкою послужиш, живцем на великого звiра.
  - Чи нам звикати до неприємностей? Згоден на жертви, тiльки нагодуй.
  - Напої, спати поклади, казку розкажи ... - Єхидно продовжила Свєтка i насупившись, похмуро додала. - А де особиста iнiцiатива? Я у няньки, не наймалася. Як гидоти говорити - ми першi, а як ручками працювати - у кущi?
  Понесло... Усi ми люди, всi ми челев'яки. Коли живiт порожнiй, нiякi аргументи розуму, до шлунка не доходять. Спочатку ням-ням, хрум-хрум, а потiм колупаючись у зубах, мiркуватимемо про високе i будемо добрими? Чудово. Заткнемось i мовчатимемо. Потрапити пiд гарячу та важку руку начальника, особливої потреби немає. Нам би в армiю, ближче до кухнi, подалi вiд начальства.
  Лiс неляканих iдiотiв та заляканої дичини. Сподiваюся, немає потреби пояснювати, хто iдiот, i де дичину? Жива свинина шарахалася вбiк, козлятина i баранина не пiдпускали на гарматний пострiл, а стегенця i крильця, що лiтають, ширяли високо в небi. Нiхто не хотiв гинути...
  Зi зброї - палиця, палиця, мiцнi зуби, та розбовтанi нерви. Що вони всi чутливi? Чого шарахаєте вiд найменшого шуму? Ципа-цип... Утю-тю... Цоб-цобе... Iди сюди пiдла худоба! Прийми гiдну смерть пiд палицею мисливця i заспокой свою душу в моїх мiцних зубах!
  Бiгали з начальницею лiсом граючи в наздоганяння зi звiром, ховалися в засiдках, розставляли силки, кидалися камiнням у птахiв, що пролiтали повз, але все марно. Пiшли на обман i наважилися на вiдчайдушний крок. Я зобразив приманку, але величезний волчище, що вискочив з-за дерева, вiдбив бажання харчуватися собачиною. Не корейцi ж, зрештою? Зробили ноги i сховалися на деревi, де двi години втомлено лаялися зi Свiтлою i ревким вовком, поки звiрi не набридло чекати i вiн пiшов харчуватися мишами. Мисливський успiх повернувся конкретною попою. Симпатична, але голодний шлунок не до естетики. Асоцiацiї виникали не тi... Бекон ходячий...
  Перейдемо до розряду жуйних? З фауною простiше. Пiстики - тичинки, ягiдки-малинки. Апельсин не кочується пiд зубами, не пищить перед смертю, неприємним писком. А де ви бачили картоплю, що спливає кров'ю? Поранений огiрок? Капусту не ковбасить передсмертною судомою. На яблуках, крiм черв'ячкiв, нiщо не свердлить помираючим поглядом. Ока немає - одне насiння. З голоду не здохнемо, але на одних вiтамiнах довго не протягнемо. Шлунок повiльно наповнювався, вiдстовбурчуючи живiт. Як би апендикс не прорвало.
  Свєтка пiдняла руку, попереджаючи про чергову небезпеку. Завмер як лелека на однiй нозi. Жаба-квакушка. Черговий помах руки i ми повiльно просуваємось далi.
  - Свiтло, а Свiтло, давай за життя поговоримо? За розумною розмовою час бiжить непомiтно i їсти менше хочеться.
  - Про що розмовляти? - хикнула начальниця, пробираючись крiзь густi чагарники. - Слухати чергове марення? Вибач-посунься.
  - Абсолютно даремно iронiзуєте. - Спробував перейти на високий штиль, але спiткнувшись об корiнь, що стирчав iз землi, ледь не протаранив своєю розумною головою, зад начальницi. Вiдновивши рiвновагу, почав говорити далi. - Сама посуди, ми з тобою абсолютно рiзнi за формою та змiстом люди. Ти - нiбито жiнка, я - наче чоловiк. Що може пов'язувати нас, крiм завдання начальницi? Нiщо. Але чомусь останнiм часом у мене закрадаються пiдозри, що нас може багато що об'єднувати.
   - Поки що нi, а кохання знайдемо, проведемо експеримент i встановимо.
  - До чого тут кохання? Менi здається, що, крiм любовi, є й iншi почуття. Дружба, прихильнiсть, нiжнiсть, повага. Менi здається, що ми вже однозначно друзi-приятелi. Чи не знаходиш?
  - Знайомi - так, а друзi? Не знаю не знаю. - Начальниця похитала головою. - Сумнiваюсь. Гусак - свиня не товариш.
  - Знову обзиваєшся? До чого тут приказки?
  - Я не обзиваюся, а констатую факт. - Свiтлана посмiхнулася. - У нас у племенi є й iнша приказка. Чоловiк не може дружити iз жiнкою i навпаки. Iстина без доказiв.
   - Чому?
   - Друзiв не трахкають.
  -- В якому сенсi? З-за рогу курним мiшком по головi?
  - А я звiдки знаю? Думаю, що вираз фiгуральний, а сенс загублений у глибинi столiть. - знизала плечима Свiтлана. - Так кажуть, коли хочуть пожартувати та позначити неможливе. З тiєї ж приказки - як рак на горi свисне.
   - А хiба не має права на горi свистiти?
  - Раки не свистять, а дiви дружать iз дiвами. З вашим братом, дружити не пробувала. Не знаю.
  - Давай спробуємо? - запропонував керiвництву. - Без жодних переплетень та нiжних обiймiв. Ви як мiж собою дружите?
  - Ну ... - Свiтлана сповiльнила крок. - Так одразу й не поясниш... Довiряємо один одному особистi секрети, разом гуляємо вечорами, спiлкуємось, розмовляємо. Спiльнi вороги, спiльнi знайомi. За вiрну подругу у вогонь i воду готовi кинеться... Коли з капусти дiстали, i я стала дiвою, спочатку подружок не було. Всi сестри, всi рiднi люди, а потiм хтось бiльше став подобається, хтось менше. Коли подорослiшала, то подруга з'явилася. Вiрна. Поки що одного разу не посварилися. Подруга стала з iншою дiвою гуляти. Зрадила, обдурила. З горя до мисливницi пiшла. Тепер подружок немає... одна зовсiм...
  - А я? Теж самотнiй, як перс у пустелi Сахарi. - зiтхнувши, невпевнено запропонував Свєтцi. - Спробуємо спростувати дурний жарт? Кожну iстину треба спростовувати, раптом вийде.
   - А навiщо з iстинами сперечатися?
  - Цiкавiше у свiтi жити. - поправив сповзає з живота халстух. - Свiтло, скiльки ти живеш? Скiльки зим-рокiв?
   - Вiсiмнадцять.
  - Ого-го, яка стара. - здивувався, уважно оглядаючи Свєтку зi спини. - А ззаду виглядаєш як молода. Не знав. У вiсiмнадцять разiв старший за мене.
  - Я i є молода. - образилася начальниця. - Ми дiви довго живемо та довго розвиваємося. Якщо думаєш, що у капустi дiтей одразу дорослими знаходять, то глибоко помиляєшся, гумункулус каструльний.
  - Вибач, не хотiв образити. У питаннях народження дiтей, невеликий фахiвець. Я в каструлi одразу дорослим скипiв. Два тижнi вiд народження.
  - I дуже погано. - мрiйливо додала. - Дитинства втратив, безхмарного. Найприємнiших миттєвостей життя. Все пiзнаєш поступово. Навчаєшся, ростеш, набуваєш особистий досвiд, крок за кроком. Першi слова, посмiшки, лiтери.
  - А що ще приємного в дитинствi, крiм рожевого сюсюкання? Просвiти. Менi здавалося, одразу бути розумним добре, все отримуєш одразу й зараз.
  - От i страждаєш вiд розуму. Знання намiшанi салатом. Ковбаса, капуста пiд майонезом. Для дорослого смачно, а дитинi - зiпсований кишечник.
  - Так? Нiколи не замислювався. А ще що приємного у дитинствi?
  - Одразу i не згадаєш, але дуже багато. Дорослi тiтки пестять i плекають, шкодують, прощають, вчать життя i знанням. Добре...
  - Дякую капустi, за наше щасливе дитинство? Не знаю, чи не пробував. Невже жодних поганих спогадiв? Не вiрю.
  - Даремно. Дуже чудово бути маленькою дiвчинкою. Грай, веселись, майже жодних обов'язкiв, однi розваги. Ось пам'ятаю, один раз iз дiвчатами втекли купатися замiсть навчання. Весело було, увечерi правда потрапило, ременем по м'якому мiсцю та вечерю позбавили...
  - Так? А що ще приємного?
  - Пам'ятаю, шкiдливiй вчительцi-мучительцi пiдклали величезну, гостру кнопку пiд сидiння стiльця. Як учителька пiдстрибнула, а як голосно кричала..., трохи скла не вилетiли з вiкон... - Свєтка мрiйливо закотила очi в небо, згадуючи пригоду, але тут же сумно зiтхнула. - Веселилися п'ять хвилин, а постраждали усi. Я, як зачинниця, три днi в карцерi просидiла. Подружки вiрнi заклали. Потiм класом вибачення попросили, до наступного разу, поки не намастили жиром пiдлогу, перед шкiльною дошкою. Учителька ледь ногу не зламала i сидiти на стiльцi не могла три днi. Вiдбила товстий зад. Подружки радiли, а мене вiдшмагали.
  - Щось дорога Свiтлана, свiтлi дитячi спогади, пов'язанi з проказами та покараннями. Що ж хорошого? Де пестять i плекають, не врубаюся? - Я похитав головою. - Дивне рожеве дитинство.
  - Не завжди хулiганили. - не погодилася Свiтка. - Iнодi й без покарання обходилася. Ось пам'ятаю, залiзли на кухню i тишком-нишком варення з'їли, а звалили на щура. Три днi животом мучилися, але нiхто не зiзнався. А як ми мрiяли, що коли виростимо дорослими дiвами, то робитимемо що захочемо.
  - Так... - Я посмiхнувся. - То ще й крали у родичiв? Приємне дитинство. Чудовi дитячi спогади. I ти мене шкодуєш, що обдiлений романтикою юностi? Вибач-посунься.
  - У тебе цього немає. - Образилася Светка i попрямувала швидше, спритно продираючись крiзь кущi. - Ми були веселими, дурними дiтьми i жили без дорослих турбот, де нескiнченнi трудовi обов'язки та нудний обов'язок перед племенем. Щасливi, тому що життя попереду. Так, могли балуватися, знаючи, що покарають, але й пошкодують. Все малювалось у рожевому свiтлi, а тепер? Безпросвiтна сувора дiйснiсть.
  - У цьому ти маєш рацiю. - Погодився i замовк, намагаючись уявити якою б дитиною було дитинство. Без життєвого досвiду i уявляти важко, чого немає в принципi. Але пiдемо iншим шляхом. Звивистим. Всi Свiткiнi спогади пов'язанi з сильними вiдчуттями, а щоб запам'ятати, як було добре, треба неодмiнно порiвняти з поганим. Спробував солодке - отримай гiрке. Життєрадiсно нагадив ближньому - отримай заслужений урок. Чорне - бiле, чергується. Було погано в каструлi - вилiз, стало чудово. Почекай, любий товаришу. Дитинство - початок дороги. Коли починається? Коли став мати пам'ять i розум? Якщо йти прямою, то в мене теж було дитинство. Ура. Розiбралися.
  Ми йшли i йшли, продираючись крiзь лiс, невiдомо куди, йдучи вiд погонi. Думки плутанiше, ноги ледве пiднiмаються, а невтомна начальниця крокує та крокує. Не витримав i вирiшив зчинити бунт на кораблi.
  - Свiтло, я остаточно втомився. Ще трохи i впаду як загнаний кiнь. Пристрелиш, щоб не мучився?
  - Терпи, трохи лишилося. - кинула через плече начальниця.
  - Небагато залишилося до передчасної смертi? - уточнив фразу, i спробував саркастично розсмiятися. - Ха-ха...
  Вийшло непереконливо, але Свiтлана пiшла тихiше, даючи можливiсть продовжити муки. Сонячне коло опустилося нижче i в лiсi почали згущуватися сутiнки.
   Вийшли на чергову галявину i начальниця уважно оглянув мiсце, схвально кивнула.
  - Привал. Хлопчики лiворуч, дiвчата праворуч. Справляємо потребу i збираємо хмиз для багаття. Є питання?
  - Ура, перекур. - Видавив крiзь зуби i не мудруючи лукаво, примостився бiля найближчої ялинки. Солоним потiм, вся рiдина з тiла не вийшла, i що могли, тим рясно зрошили. Як казав, дорогий Кузя - схвалюємо та удобрюємо. Замотавши вiдросток халстухом, почав збирати сухi гiлки для багаття. За кущами несподiвано верещала Свєтка i тихо вилаялася.
  - Свiтлано, що трапилося? - Стривожився я, хапаючи товстий сук iз землi i приготувавшись дорожче продати життя. Гудзикiв за п'ятдесят-шiстдесят, бiльше не подадуть. - Ти жива?
  - Жива, жива. - З-за кущiв з'явилася розсерджена начальниця, потираючи ногу трохи нижче за спину. - вжалилася про кропиву. Чого стовпом вартий? Збирай далi хмиз i гiлки для пiдстилки. Щастить же деяким...
  - В якому сенсi? - Вкотре не зрозумiв гумору начальства. Так, ось такий тупий i непередбачуваний, буваю часом, за неправильно поставленого питання. Простiше панове, простiше.
   -- Неважливо.
  - Зрозумiв, заткнувся. - Потрапляти пiд гарячу руку начальства - бажання немає. Щось, а деякi висновки робимо самостiйно. Два рази на одну купку лайна, намагаємось не наступати. При можливостi.
  Гiрка дров росла, лежанка для сну м'якша i бiльша, темрява згущувалась i ставало незатишно. Досвiд ночiвлi просто неба є, але нам би будиночок у селi, на затишне лiжко, з великим бутербродом i склянкою чаю. Включити телевiзор i бездумно клацаючи кнопками пульта, насолоджуватися байдикуванням. Як мало треба для щастя, але як багато, для цього доводиться ворушиться... Тьху ти знову понесло в iнший степ. Спокiйнiше Вася, спокiйнiше, не шизофренi, дах з'їде.
  Спалахнув слабкий вогник, затрiщали сухi гiлки. Стало приємнiше, але до iдеалу далеко. Тепер би ситна вечеря i спати. Свєтка вкотре заспокоїлася i присiвши поруч iз багаттям, дiстала з-за пазухи кiлька грибiв. Неквапливо нанизавши на тонку гiлку, пiднесла до вогню. Запахло їжею. Проковтнувши слину, присiв поруч, але жебракувати не став. Будемо благородно терпiти та нести гiрку частку. Дочекавшись, коли гриби засмажать, Свiтлана простягла менi гiлку.
   - Частуйся.
   - Дякую, не голодний.
  - Перестань, не виробляйся, їж. Я ж бачу.
  - Чесно кажу, не буду. - Прийнявши незалежний вигляд, байдуже вiдвернувся убiк. - Сама їж.
  - Васю, не дiставай. - Начальниця насильно вставила в руку, гiлку зi смаженими грибами. - їж кажу. Завтра чекає важкий день.
  - Ну i що? Чи нам звикати до позбавлення долi? - спробував повернути гриби, але Свiтка, вiдсунулась. - Добре, давай вчинимо справедливо. Навпiл? Або викину в багаття.
  - Ох, i впертий. - зiтхнула Свiтлана, але кивнувши головою, погодилася. - Дiлимо за справедливiстю.
  Роздiлили гриби навпiл i не поспiшаючи заходилися їсти. Вечеря на один зуб, але краще щось, нiж нiчого.
  - Збреши що не будь. - несподiвано попросила Свiтлана.
  - Навiщо? - здивувався проханню начальства.
  - Час пролетить швидше. Все одно поки що спати не хочеться. У тебе добре язик пiдвiшений, говориш не замислюючись.
  - Це ми можемо. - погодився з несподiваним висновком Свiтлани. - Мовою працювати - не мiшки тягати. А пам'ятаєш вдень, у друзi напрошувався? Ти на запитання i не вiдповiла, дружитимеш чи нi?
  - Бачиш, Вася, дружба - це щось таке, що не пiддається розуму. Як можна примусово дружити, якщо до людини не лежить душа? Рiзнi ми з тобою...
  - Ну, що рiзнi дуже i чудово. Протилежностi притягуються. У мене однi позитивнi якостi характеру, у тебе iншi. Буде про що говорити, про що мрiяти. - насторожено уточнив. - Чи гидкий, як мущинка? На друга не потягну? Душа не лежить?
  - Та нi. - Свiтлана знизала плечима. - Нiби нiчого не буваєш. Часом. Не злий, не шкiдливий, але...
  - Так у чому ж справа? - Не зрозумiв я. - Ти менi теж подобаєшся. Ви обоє подобаєтесь. I Кузя, балбес i ти - розумна, справедлива, строга, але добра. Ми один одного чудово доповнюємо. Чи пiд дружбою щось iнше маєш на увазi?
  - А що мати на увазi? Дружба - це все. Хлiб, горе та радiсть навпiл. За життям завжди разом. Нiколи не зраджувати, не обманювати, не кидати у важку хвилину. Вмiти прощати... Важко.
  - Чому важко? - Не погодився я з начальством. - Дружба в моєму поняттi дуже легка рiч. Взаємомовиручка, вiрне плече друга завжди пiд рукою, поруч. I поговорити, та постраждати за компанiю. Тобi, можливо, нелегко пiсля зради, а в мене на свiтi нiкого немає. Один. Тiльки ви двоє. Та якби не ви, то не знаю, як би жив. Дик, з горя повiсився. Iсную у свiтi недовго i пам'ять дивна, заплутана, але iнодi розумiю одне. Люди повиннi мати, крiм родичiв, вiрних друзiв. Тодi щастя i життя буде повноцiнним, веселим. Чи не хочеш дружити зi мною, бо iнший? Через нього? Через рудимент? Але я тут не до чого, таким створили.
   - Ну... - зам'ялася Свiтлана.
  - Вважаєш виродком, чи справдi вiриш у безглузду приказку? Друзi не трахкають? Ну i що? Ми ж не знаємо з тобою, що батьки мали на увазi пiд словом? До речi, як на мене, дiви теж дивнi iстоти.
  - Чому? - образилася Свiтлана. - На себе глянь.
  - Це й мав на увазi. - квапливо погодився, намагаючись донести думку до Свєтки. - На мiй мущинський погляд дивнi. Груди вiд чогось великi. До чого? Навiщо? Вiї довгi, шкiра гладка... Я розумiю, дiви не виннi, так створила природа, на вiдмiну вiд мене, звареного в каструлi. Але питання є.
  - Правильно сказав. Нас створила мати-природа, а вона все живе робить гармонiйним та доцiльним. Ми сама досконалiсть, а ти? Волосатий, бородатий i таке iнше... Ноги кривi та вуха стирчать.
  - Ми переходимо зокрема i особистостi, йдучи убiк вiд розмови. Я не про це хотiв сказати. Про дружбу. Або у дружбi має значення зовнiшнiсть?
  - Нi звичайно. - погодилася Свiтлана. - У дружбi головне не довгi ноги i гарненька фiзiономiя, а поряднiсть, терпiння, чуйнiсть, вiрнiсть...
  - Во-во, душевнi якостi. Зовнiшнiсть - не головне i невеликi фiзiологiчнi вiдмiнностi, немає непереборних перешкод для дружби. Правильно говорю?
  - Загалом i загалом - так. - трохи подумавши, погодилася Свiтлана. - Чесно кажучи, я теж, до вас звикла. Ви дивнi, але веселi.
  - Згоден, не скучиш. - Зiтхнувши, завадив гiлкою вугiлля багаття. - Жаль, що пасинок зник, але ми його неодмiнно знайдемо. Альтернативи нема. Якщо херболайниця вкрала, далеко не вискаче. Неодмiнно повернеться додому, аби не розминуться дорогою.
  - Нiкуди не дiнеться. - Свiтлана зам'ялася, але продовжила. - Чуєш Вась, а пам'ятаєш, коли крутилися на лежанцi у науковому експериментi, на мене не образився? Ну, коли руку мало не зламала?
  - За що Свiтлана? Якi образи? В одному досвiдi брали участь. - Теж знiяковiв, але вiд iнших спогадiв. - Чи можна вiдверте питання? Я справдi дуже смердючий? Дивним запахом несе?
  -- Вже немає. Звикла. Тiльки колючий i це... хвилювало.
  - Так, так, ти теж хвилювала, але довкола стiльки народу i дивляться уважно, з цiкавiстю. Начебто в порнографiчному фiльмi брав участь або виступав пiддослiдним кроликом на хiрургiчному столi.
   -- Де де?
  - Неважливо. - вiдмахнувся рукою. - Не звертай уваги. Це випадковi знання прут, для зв'язування слiв. Сенсу не розумiю, але красиво. А коли обiймалися, помiтив дивну рiч - дуже зручно з дiвами переплiтатися обiймами.
  - Так? - Свiтлана задоволено хмикнула. - Тодi я зiзнаюся. Часом було непогано, але шаркотiти одне про одного бiльше не хочу. Тiло свербить.
  - Однозначно погоджуюся. Мабуть, спiльнi предки, не шаркотiли один про одного, а швидше за все переплiталися в мiцних обiймах. Але питання - навiщо? Викликали взаємне почуття - кохання?
  - Нi нi. Не згодна. Нам же Флора Гербарiївна пояснювала, що кохання, швидше за все, загадковi лiки, або заразна хвороба. Зовнi в органiзм надходить, а не всерединi. Мабуть, предки грiлися, або прийнявши любовнi лiки, лягали разом, для стимуляцiї пристрастi.
  - Можливi права. - Замислено простягнув я, перешкодивши вугiлля в згасаючому багаттi. - Але якщо взяти до уваги людськi форми, не лише для цього. Згоден, мене створили в каструлi i можливо справдi виродок зi своїм вiдростком, але скажи будь ласка, навiщо дiвам груди? Для краси не рахується.
   -- Тодi не знаю.
  - А я знаю. Стародавнiм принцам дуже подобалися ваше еэ... - Показав що саме i несмiливо додав. - Груди. Щиро кажучи, як i менi...
  - Ну i що? - Свiтла, пропустила повз вуха, сором'язливi визнання, зайнята проблемами стародавнього свiту.
  - Мущини любили тих дiв, у яких вона була, а безгрудих iгнорували. - висунула версiю пам'ять. - вступав у дiю жорстокий закон природного вiдбору. Природа виводила тип дiв, у яких груди є.
  - Ага, тодi навiщо вiдросток? - засумнiвалася Свiтлана. - Чесно кажучи, дивитись на нього, особливої радостi не вiдчуваю. Дивнi уподобання у прабабусь.
  - Згоден. Естетики замало. Напевно, у стародавнiх мущин його не було.
  - А Флора Гербарiївна казала, що були. Але навiщо?
  - Тодi як вiдмiтна ознака. - блиснув думкою. - Чи мав принц чимось вiдрiзнятися вiд дiви? Той самий закон природного вiдбору розвiв мущинку та жiнку по рiзнi боки барикад еволюцiї. У вас груди, у нас - рудимент. Вам одне, нам зовсiм iнше. На пташок звертала увагу? Пiвнi як рiзнокольоровi папуги, iншi сiренькi i непоказнi, а вигляд один - курячий. Навiщо пiвню яскраве пiр'я? Що б iз куркою не переплутали. Так i ми - мущинки, маємо всяку фiгню, на вiдмiну вiд дiв. Без вiдмiнностей фiзичних, чим видiлялися б? А потiм, коли потреба вiдпала в мущинках природним чином, вони зникли з землi. Як бiлi носороги, чи єдинороги.
  - Можливо ти правий. - Свiтлана поправила зачiску i безневинно запропонувала. - Слухай, Васю, давай випробуваємо любовну монетку?
   - У в'язницi не вiдiбрали?
  - Не дiждуться. Я пiдозрюю, що селянка банально обдурила, видавши за кохання грошi, але раптом не жартує? Якщо правда, то й експедицiя кiнець. Залишиться Кузю знайти i назад у село. Як думка?
  - Здорова. Але як використати?
  - Ляжемо спати i покладемо монетку поруч, якщо подiє, то все дiзнаємося, вiдчуємо i вiдчуємо, а нi, отже, не доля. Ходiмо шукати далi.
  - Згоден. Прямо зараз i почнемо. Хто лягає праворуч?
  -- Яка рiзниця? Я лягаю ближче до вогнища, а ти за мною. Митися та роздягатися.
  Остання фраза мiстила бiльше гумору, нiж вiдповiдала гiркiй дiйсностi. Що роздягати? На менi - халстух, на дiвi - погане плаття. Але iдея iз санiтарною гiгiєною має сенс. Звинувативши у неприємному запаху, дiви створили у душi комплекс неповноцiнностi. Що цiкаво - повiрив чужим вигадкам, а не власним органам почуттiв. Так, не вiдчуваю неприємного запаху, вiд себе гарного. Нюхайте хоч десь - не амброзiя, але жити можна. Пiднявши руку, самовiддано принюхався до пахви. М-да... Термiново в лазню.
  Висловлю вголос неприємну думку. Найгiрша iстота на землi - ми. Не радiйте тiтоньки - i ви теж. Кiшка бiгала цiлий день смiтником, прийшла додому облизалася - вовна чиста, гарна на руки господаревi. Мур мур. Кiнь скакав-скакав, орав-орав, ледве повернувся в стайню, пожував сiна, води випив. Зауважте копита перед їжею не мив, хвiст не пiдмивав, а вранцi пахне приємно. Кого з тварин не торкнися, всi не миються, лише деякi облизуються перед полюванням.
  А челев'як? Два днi без душа - ближче нiж на метр не пiдiйдеш, п'ять дiб без води - з кiмнати хоч святих виноси. Чим бiльше миємося - тим швидше мажемося i противно пахнемо. Та свинка, якби вiд мух не рятувалася в лайнi та брудi, то в десять разiв приємнiше пахла. А чому? Ми - лисi, безшерстi i безупинно потiємо. Вiд будь-якої роботи потiєм, вiд знiяковiлостi, вiд сорому, а вiд страху - пробиває холодний пiт. Ведемо нездоровий спосiб життя i видiляємо всяку гидоту. Але мало того, щоб приховати природний запах, бризкаємося дезадорантами, парфумами, одеколонами. Маскуємося. А бiднi тварини вiд нас у розсипну, втечею рятуються. Зайде товстий, сальний громадянин в автобус, упрiв, спiтнiв, а для лакування, зверху Шипром облився. Все - повна труба. Газова атака
  Пропоную варiант - взагалi не митися. Але всiм нiколи i не разу в життi. Пахнути огидно всiм одночасно! Влаштуємо рiвноправнiсть за смородом! Замiнити диктатуру парфумерiї, демократiї сморiд! Духи - на смiтник! Одеколон - випити на фуршетi! Дезадорантом - травити тарганiв та клопiв!
  Яка настане економiя, гармонiя та доброта. Збережемо чисту воду нащадкам, не отруїмо рiчки хiмiєю. Якщо всi однаково погано пахнуть, то немає i дискримiнацiї за запахом. Усi рiвнi та всi щасливi. Та монголи пiвсвiту завоювали без душа, ванни та лазнi. А англiйцi та iспанцi милися двiчi в життi, при народженнi, та смертi i нiчого - iмперiї створювали не гiрше нiж у Македонського. Народну прикмету блюли - успiх не змивали. А як митись почали - так i змили начисто. Ще кiлька столiть пiд душем i в бiде, - всiм алес, не буде європейської цивiлiзацiї, все змиється в каналiзацiйну трубу.
  Коли бруду багато, вона має властивiсть сама вiдпадати з тiла, сiрою скоринкою. Волоссям не рiзницi, який шампунь - їхня справа безперервно рости i зачiску тримати, а з лупою, або без, їм по барабану. Є невелика проблема - шкiрнi хвороби та паразити, але й тут знайдемо нетрадицiйний вихiд. Заганяти перiодично народ у газовi камери для дезактивацiї. Воша не людина - iстота нiжна, вiд штучної хiмiї самостiйно здохне. А шкiрнi хвороби лiкувати гiрчичниками та ультрафiолетом. Iнодi допомагає.
  Є мiнус - у будь-якому разi речi прати доведеться, iнакше тканина починає вiд бруду ламатися, на дрiбнi шматки. Не вiрите? А ви шкарпетки з трусами тиждень не знiмайте i результату на обличчя. Залишаться однi гумки, та розгнiванi сусiди по кiмнатi нерви витреплють. Якщо залишаться живими. Амiнь.
  У найближчому струмку, вiдтерся пiском до скрипу i виправся. Халтсух заблищав, як новий, пiр'я на птаху заблищало пiд мiсячним свiтлом. На ранок обов'язково висохне. За кущами хтось зловiсно проухав. Напевно дрiбна, ганебна тварюка, але користується гад темрявою i вiд страху, лякає чесний народ. Випробовувати долю не станемо, а швидше до вогнища, тепла та свiтла. Свiтланi. Настрiй зненацька пiднявся. Не лукавитимемо, дуже хочеться знову брати участь в експериментi.
  Начальниця ще не повернулася iз водних процедур. Не чекаючи команди, зайняв мiсце на оберемку трави. Добре... тепло... Хмари розiйшлися, вiдкриваючи бездонне нiчне небо, усипане яскравими цятками. Кажуть - зiрки, але менi здається чергова брехня. Хто над нами нагору ногами? Мухи. Сидять величезнi на стелi неба i моргають своїми очима на всi боки. Чекають. Чого чекають сказати не можу, не знаю, але коли одного разу спустяться вниз, усiм настане повна хана. Зжеруть iз тельбухами...
  Чи не романтична версiя. Висунемо iншу. Там на верху сидять брати по розуму i як я, грiються бiля вогнища, чекаючи кохання... Гарно, але чому не падають униз? А раптом наш свiт догори дригом, i для них, ми є загадковим непорозумiнням? Сидить антипод i чухає хаостух на животi. Що ж ти Вася не падаєш до мене? Ми б з тобою поговорили за життя, подiлилися досвiдом, враженнями, обговорили нашi Свiтло, прийняли на груди лiки...
  Дурень Пегас, менi б його крила, та силу, став би я тягати з мiсце на мiсце нiкчемних челев'якiв? Самi повзить, якщо вийде. Подолайте кручi, прямуйте вгору, як альпiнiсти. Чим крутiше круче, тим славнiша слава...
  Розбiгся б i пiднявся все вище i вище, далi i далi. Внизу залишилися гори та хмари, попереду сонце та зiрки. Через немогу, через бiль i страх до невiдомого, неминучого. Вийде - долетимо, не вийде - не доля, але хоч зiгрiлися. I впадемо на дно найглибшої криницi, найглибшої ущелини. Я сказав. Вах.
  Вночi хтось уперто штовхався i брикався, але сил розплющити очi не вистачило. Я щось обiцяв, але що й кому? Нiсенiтниця завтра з ранку розберемося... На чому ми зупинилися? Ах, так, ми летимо вгору, ширяємо над Парижем... Я велика плоска фанера...
  
   ГЛАВА 1.
  -- Вiтання! Шеф ще не з'являвся?
  - Де тебе чорти носять? З ранку шукає, вже двiчi дзвонив.
  - Блiн i запiзнитися трохи не можна. Я винний, що на вулицях вiчнi автомобiльнi пробки?
  - Та в тебе завжди пробки. Марш до директора, на килим.
   - Не навчиш, як правильно розслаблятися та отримувати задоволення, без вазелiну?
   - Поговори ще, гуморист, останньої радостi позбавлю.
   - Який?
   - Премiї.
   - Зрозумiв, бiжу...
  
   - Жменьку сушених поганок, жаби iкру плодючостi, воронячих потрохiв для розуму, щурiв хитрощiв.
   - I трохи собачої вовни для волохатостi!
  - Нехай мерзне голим. Додатковий стимул до життя не завадить. Сумiсний орган розмноження з сечоводом.
   - Бабуся, але це бридко i некрасиво!
  - Зате зручно та практично. Що б не весь час розмножувалося, i iнодi дотримувалося санiтарної гiгiєни. Не збивайте з думки. Ще щось хотiла покласти, не пам'ятаю... Ми його солили?
   - I двi жменьки цукру кинули.
  - Тодi все. Ене - бене - раба. Бдинс, екс, пекс, секс. Амур-Шура! Три рази тьху - тьху-тьху! Тепер прикрити кришкою i нехай томиться чотири днi. Не забудь акуратно помiшувати кожнi шiсть карадумiв.
  - Дякую бабусю! Тепер моє домашнє завдання буде найкращим у класi.
  
  Затекло i онiмiло тiло, вiд спеки кидало в пiт. Знизу вiдчайдушно припiкало, а вузенька щiлина не давала зiтхнути на повнi груди свiжого повiтря. За якi грiхи помiстили в пекло, якщо ледве народжуся? Ще одна реiнкорнацiя? I була нiч, i був ранок, але коли ж настане час розкидати камiння? Якi великi думки лiзуть вiд туги. Що це за камiнь? де той час i чому треба розкидати будiвельнi матерiали?
  Вода википiла, стало нестерпно терпiти. Навiщо народили, якщо зараз засмажуся? Все все! Термiново вибираємось самостiйно. Ми народженi, щоб казку зробити буллю! Упершись верхньою точкою в кришку, напружив слабенькi сили i спробував пiдвестися. Щiлина стала ширшою. Дайте ковток свободи сволоти! Ех, палице, охнемо! Ще ухнем, сама пiде, гадина. Кришка зiсковзнула з каструлi i не гаючи часу, квапливо вискочив назовнi, оглядаючись на всi боки. Так ось, який ти рай...
  Зовнi прохолоднiше, нiж усерединi - це добре, але нижнi кiнцiвки припiкає - це погано. Стоїмо на плитi величезної грубки. Не пекти, а домна мiдеплавильного заводу. Пiдбiг до краю плити. Ого-го, десь унизу чорнiла земля. Без мотузки та парашута не спуститися. Як же занесло на пiч i чому думаю незрозумiлими словами? На краю стояти терпимо. Кiнцiвки не палить... Те, що знизу, ходильнi кiнцiвки, худенькi i волохати... Псевдоподiї з бокiв - хапалки. А верх? Обережно поторкався. Волосата, спереду носата й зубата... Кругла... Нею легко їсти, слухати, нюхати та пiдглядати. Ще вона думає та пам'ятає. Думалка - багатофункцiональний апарат. Треба берегти та плекати. Розiбралися. Тепер залишилося з'ясувати, що за незрозумiла штука мiж нижнiх кiнцiвок сховалася в кучерявiй шерстi. М'яка, млява, без кiсток i повний шкiряний, волохатий мiшок з двома пухлинами .... На нiс несхожа, на хапалку тим бiльше ... Навiщо потрiбна? Сенс її iснування? Недорозвинена кiнцiвка третьої ходилки? Рудимент минулого, потойбiччя? А хто я у минулому життi? Не пам'ятаю. Нiчого не пам'ятаю, нiчого не знаю, нiчого, нiкому не скажу... Вляпався.
  Думаю - отже, iсную. Продовжуємо розвивати думку. Швидше живий, нiж мертвий. Небiжчику не боляче. Труп нежить не страждає. Чорт забирай, звiдки все знаю, але нiчого не пам'ятаю? Воно менi потрiбне? Припиняємо розкидатися думками по асфальту, а тупо оглядаємось на всi боки, аналiзуючи обстановку.
  Чистенько живуть. Убрано, на печеру не схоже. Швидше, гiгантська кухня в панельному, багатоповерховому будинку. Багато. Що для чого - незрозумiло, але сидiв у каструлi. Залiзної. Або тефлонової? Яка рiзниця, головне питання, навiщо всередину посадили? Мiркуємо, мiркуємо. Навiщо кладуть у каструлю курча, чи свиняче реберце? Варити суп. Борщ. Солянку. Стоп. Приїхали до країни Кулiнарiї. З мене хотiли зварити суп? Бульйон?! Холодець?!
  Вiд неприємного знання засмоктало в животi i пiдiгнулися тремтячi ходилки. Живого, гарного, хтось хотiв тривiально зварити та з'їсти на обiд? Чи не випотрошеного, не обскупаного? Жах. Потрапив до людожерiв...
  Якщо потрапив до людожерiв-канiбалiв, тодi все стає по мiсцях. Вони великi, а я маленький, розмiром iз курча. Долю вирiшено та вирок оскарженню не пiдлягає. Лiземо назад у каструлю i приймаємо мученицьку смерть. Вiд людожерiв ще нiхто не уникав. Окрiм Кота в Чоботи. А чому б не припустити, що я з породи котячих? Мур мур. Кис-кись. Вусiв немає i хвоста.
  Еврiка! Все ясно! Я кiт! Тiльки хвiст голий i висить спереду. Бракований кiт - Мутант. Але котiв не варять i не їдять. Не факт. Iталiйцi охоче вживають кiшок у кулiнарiї, пiд спагеттi. Ще китайцi з в'єтнамцями, але товаришi з азiї вiд бiдностi кошатиною захоплюються. Скiльки знань, ще б розумiти змiст думок... Цiни б не було. Цiна, цiною, а змотуватися треба! Карету менi, карету! Пiвцарства за коня! Бiдний Йорiк. Так минає слава мирська. Щось думкою. Остаточний дiагноз - шизофренiя. Думковий пронос. Несе та несе. По хвилях пам'ятi...
  Думай Вася... думай... А чому б i нi? Буду Васею. Кожна мисляча iстота, повинна мати iм'я. Прiзвище. У найгiршому разi - тюремне прiзвисько. Iндивiдуальний Номер платника податкiв - IПН. Навiщо дається iм'я? Що б у безликому отарi, з iншими баранами не переплутали. Вася - iм'я, по батьковi - Iенен. А прiзвище - звiдки з'явився - Каструлiн. Каструлькiн нiжнiший i добрiший. Що за iстота - незрозумiло, але є iм'я - вiдправна точка вiдлiку. Ех, де наша карма не пропадала? Нiде. I зараз не пропаде!
  Десь далеко, пролунали лункi звуки i затремтiла кришка на каструлi, вiд важких крокiв гiганта. Йде кухар перевiрити страву на плитi. Чи готове м'ясо? Чи вперла картопля? Додати лаврового листа, чорного перцю та посолити? Чи не настав час знiмати з плити i розливати суп по тарiлках? Фiгу вам, пане шеф-кухар людожер. Вживайте вегетарiанську їжу, у овочах усi вiтамiни. М'ясо робить ноги!
  Уважно глянув униз. Не так вже й високо. У страху очi великi, а якщо зiстрибнути на ручку, а потiм нижче, то впадемо на пiдлогу, обламавши ходилки, але не думав. Заскрипiла, вiдчиняючись, гiгантськi дверi, час прискорив бiг i втрачати нiчого крiм ланцюгiв. Нехай не пролетарi... але пролiтати над пiдлогою - легко.
  Рiшуче видихнув i кинувся вниз, намагаючись потрапити ходилками на вузький виступ. Вийшло! Тепер далi та нижче. Ще один стрибок униз i ще... З останнього уступу зiрвався i полетiв перекидаючись як лист, на землю... Прощавай мамо люба, син ледь народившись, помер героєм, не дозволивши себе з'їсти!
  Голова встромилась у щось м'яке, але колюче. З м'якою посадкою, ваших батарейок. Скотився вниз i схопився на ноги. Дверi вiдчинилися, з'явилася величезна нога монстра. Озирнувся на всi боки i помiтивши щiлину в стiнi, метнувся в темряву, покладаючись на удачу. Успiх не змiнив. Чудовисько не помiтило i пiдiйшло до плити. У просторiй щiлинi було темно i запорошено. Дуже захотiлося чхнути, але видавати звуком не можна. Почують, зловлять i засунуть назад у каструлю. Не для того народився, щоб безславно загинути в чужому шлунку. Затиснув хваталками, дихалку та сопiлку, затримуючи нервове дихання.
  Брукнула каструля i пролунало гучне, огидне виття, що закладає вуха i тремтiнням волохатої шевелюри. Пил у щiлинi пiднявся вгору. Буду брудний та антисанiтарний. Покриюся шкiдливими мiкробами i важко захворiю на дизентерiю.
  - Бабуся! Її немає! Домашнє завдання втекло-о-о....!!!!!
  Поки людожера розкривши репетування - пронизливо кричало, вiд душi чхнув i витягнувши хапалки, побрiв углиб щiлини. Тунель йшов у глибину. Ксенофобiя стиснула серце i гулко застукала в скронях. З вогню та в полум'я. По ходилках потягло холодом. Протяг. Десь попереду свобода, рiвнiсть та братерство.
  - Як втекло? - обурився пронизливий, старечий голос, ще неприємнiший, противнiший i верескливiший. - Не може бути. Кришкою закривала?
   - Ко-нiч-но... Тепер у мене буде двiйка-а-а-а.
  - Не засмучуйся внучечка. Якщо не википiло, далеко не могло пiти. Подивися пiд плитою.
  Зашарiло, пiднявся вiтер. Кинувся вперед, стрiмголов. Ззаду щось гуркотiло i свiтло померкло.
  - Нiчого не видно!! - крикнула чудовисько в спину. Порив вiтру, як вибухова хвиля вдарив по тiлу, кидаючи ниць на пiдлогу. Та я на один ваш корiнний зубок, навiщо пристаєте до дитини? Карiєсу не боїтеся?
  - На, вiзьми сiрники. - Алес, ще секунда i таємний притулок, накриється великим мiдним тазом. Рванемо як стаєр i спринтер. Якщо є протяг, є вихiд. Якщо щось входить, має виходити. Закон природи не порушиш. Це вам не чорнi дiрки космосу.
  Схопився на ходилки i витягнувши хапалки вперед, рвонув у темряву. Недосконалий дiстався органiзм. Незграбний. На чотирьох кiнцiвках бiгати легше. А глядалки? Елементарно не бачать у темрявi. Як прожити без iнфрачервоного зору? Нюх слабкий, слух - на межi глухоти. Ехолокатора немає, радiопеленгатора. Куди годитися? Нiкуди. Попереду з'явилася сiра, блiда пляма свiтла, що збiльшувалася з кожним стрибком. Запасний вихiд! Ззаду пролунав трiск iскри i спалахнуло яскраве свiтло, розсiюючи темряву. Погано товаришi людожери миють пiд меблями пiдлогу, неакуратно. Величезнi засохлi крихти хлiба, кiстки невiдомих тварин, якi стали жертвою людожерiв.
  - Тут воно, тут! Стiй гадина! Ципа-ципа! Бабуся! Воно тiкає!
  - Ганчiркою її! Ганчiркою накривай!
  - А не вкусить? Чи не отруйне?
  - Цукор додавали - значить нi! Лови швидше, там псикська норка! Пiде, не зловимо!
  - Кись, кись! - Позаду як гiгантська анаконда, зашурхотiла рука людожера, намагаючись схопити у величезний кулак. - Стiй, дурню, я тебе не ображу! Хочеш бублик? Дожди гадина!
  Тримай кишеню ширше! Нехай зжере невiдомий Псикс, але на обiд не вiддамся! Чао крихти! Бай-бай! Пляма наблизилась i спiткнувшись об капелюшок цвяха, розмiром з люк каналiзацiйного колодязя, вилетiв iз притулку людожера. Прощайте канiбали, привiт невiдомiсть.
   - Втекло.
  - Не хвилюйся онучко, я зварю нове домашнє завдання. Час ще є, а щоб нова Воно, не втекло, ми її посадимо в скороварку.
   Дякую на доброму словi.
  
  Першої небезпеки позбулися, наступнi неприємностi зустрiнемо мордою обличчя i мiцними зубами. Псик повинен бути дрiбним, як я. На боцi звiра - невiдомо що, на моїй - природний кмiтливiсть, iнтелект, плюс швидкi ходилки. Втiкати вiд проблем - досвiд маємо.
  Пляма свiтла голубiла, протяг посилився до штормового вiтру. Наскрiзний вихiд. Блакитний колiр - свiтло надiї та чистоти. Жовтий - увага, червоний - небезпека, а зелений - грiнпiсс. Ось як...
  Пiсля темряви дивачки заволокло солоною вологою. Вiдчайдушно протираючи, дiстався краю, тримаючись за стiнку. Норка привела до краю бездонної прiрви. Вгорi прозоре небо, а десь унизу - далека, далека земля. На горизонтi - крутi гiрськi кручi, зi слiпуче бiлими вершинами. Казбек. Хорошi цигарки.
  До речi, не обов'язково. Пам'ять послужливо пiдказала - Альпи, Пiреннеї, Гiмалаї, Анди. Джумалунгма - найвища гора у свiтi. Влаштовувало все, окрiм Кавказького Хребта. Чому? А чорт його знає. Щось там живе страшне, могутнє, мстиве та численне. Родичi за розумом та кров'ю?
  Назад не можна - зжеруть людожери, вперед - немає можливостi, i на протягу холодно. Голi ми, лисi. Мерзне все, що стирчить. I рудимент мерзне - сечi немає. Прикрив хапалками i стиснувся в грудочку. Стало теплiше, але якщо не прийму швидке рiшення, то простирадло, захворiю i помру. Померти - як потрапити до каструлi, тiльки навпаки.
  Ще раз пiдiйшов до краю нiрки i подивився вниз. Якщо опускатися обережно, хапаючись за трiщини i камiнцi, то спуститися шанс iснує. Ех, нам би альпiнiстське спорядження, мотузки, черевики. Будь що буде. Унизу життя, цивiлiзацiя. Там тепло, там яблука. I повернувшись задом до блискучих вершин, почав повiльно спускатися вниз. Розум тремтiв, уявляючи наслiдки, але воля до життя радила - не дивись униз, не поспiшай i якщо не замерзнеш у бурульку, то знайдеш iншу смерть. Швидку. Ха-ха, як весело.
  Ходилку акуратно сюди, хапалкою тримаємось за туди, який холодний камiнь. Бр-р-р... Ще раз, ще два... Гину молодим... Не пристосований органiзм, задкує задом. Немає там додаткових хапалок, ходилок, глядалок. Я пристосований йти тiльки вперед та вгору! Народжений йти носом уперед, а не задкувати назад. Ми не рак, нас не рак!
  Раптом стало темно, просвистiв вiтер i щось упало зверху, мiцно обхопило тiло, впиваючись до болю, життєрадiсно заржало, каркнуло, довбало по темi i користуючись тимчасовим помутнiнням розуму вiдiрвало вiд крутої стiни i потягло вгору. Спiймали...
  
   РОЗДIЛ 2.
   - Навiщо шеф викликав?
  - Нiби не знаєш, навiщо начальство викликає? Безкоштовної роботи пiдкинули. Щастить як утопленику.
   - Все будемо там.
  
  Свистiло повiтря у вухах, хворiли боки i ледве розплющивши дивалки, тут же зачинив назад. Ситуацiя гiрша, нiж ранiше. Несуть як барана повiтрям у чужих хваталках, гори внизу, щастя немає, невдале мить i здоров'я нiчого очiкувати. Набравшись духу, знову вiдкрив глядалки. Кидати на землю не хотiли, вирiшили почекати до м'якої посадки та з'їсти на мiсцi? Знайшли булочку з родзинками. Ковбасу Лiкарську. Перевiв погляд на викрадача i спробував докiрливим поглядом пробудити у викрадачi милосердя. Стерв'ятник натужно оскалив зуби, скосивши фiолетове око.
   - Не крутись челев'як.
   - Але менi боляче!
  - Телпi. Думаєш менi легко робити тебе копитами? Глинешся на скелi, кiсток не збiлiш.
   - А куди ви мене несете?
   - Додому.
   - Навiщо?
  - Багато знатимеш, коли зробишся. Iго-го! Роблю клутий вилаж, дiлись клепче челевяк, входимо в висхiдний потiк!
  Довелося прислухатися до поради стерв'ятника i закривши глядалки, мiцнiше вчепитися в лапу невiдомого звiра. Затрясло на повiтряних ямах, i нутрощi пiдступили до думки. I лiтати не вмiємо. Народжений бiгати - лiтати не може. Чи не наша стихiя. Через деякий час стало легше. Звик. Нехай немає махалок, як у тварини, але переносити неприємностi органiзм умiє. Коли не будь, нащадки досягнуть високого неба, i побачать, як я, що земля плоска...
   - А ви мене хочете з'їсти?
  - Ти що дулак? Пегаси м'ясом не харчуються. Ми вегеталiанцi.
  - Аааа ясно. - замислено погодився я, хоч чесно кажучи, не зрозумiв зв'язку. Якщо зжерти вiдразу не хочуть, то на фiга потрiбний? Але на душi вiдлягло. Крикнув угору. - Довго ще мучитися?
  - Пiдлiтаємо. Заходжу на посадку.
   Затрясло сильнiше i пробiгши кiлька метрiв на заднiх копитах, Пегас стомлено зупинився, важко дихаючи, як загнаний кiнь.
  - Ну i важкий ти челев'як. Ледве допiла до гнiзда. Вiдчiпляйся. Плiлетiли. - Тварина розтиснула копита i я впав на землю. Вибравшись з-пiд черева летуна, став на ноги i уважно озирнувся на всi боки, вивчаючи обстановку i викрадача. Навколо стирчали вершини гiр, ми на однiй iз них. Маленький майданчик з купою трави посерединi. Вiдкрита протягами вершина. Холодина, вiтер до кiсток пробирає. Як тут жити? Буланий Пегас склав бiлi крила на спину i пiдiйшовши до трави, залiз на купу бiлого круглого камiння. Лiтнiй крилатий кляч, з благородною сивиною в рiдкiй гривi, але очi розумнi-розумнi...
  - Плiсай лядом. У копитах плавди немає людини.
  - Спасибi. - скромно присiв поряд, притискаючись до теплого боку Пегаса. - До речi, чому ви мене називаєте хробаком? Мiж iншим, я Вася. Василь Iєновiч Кастрюлькiн.
   - Сам плидумав?
   - А то!
  - Значить точно челев'як. Всi челев'яки лисi, голi, i люблять самi собi, та длуг длугу, прiзвиська плидумувати. Не можуть жити без iменi. Самоопледеляя в дешевому автолiтетi. Їсти хочеш?
   -- А як це?
  - Голова клужитися? Внутлi смокче? - прислухався до нутрощiв. Смоктало i бурчало, нiби всерединi сидiв протяг i гуляв кругами по тiлу шукаючи вихiд.
   - Смокче.
  - Тодi пригощайся. - Пегас мотнув мордою на пiдстилку. - Вибач, кломi сталого сiна нiчого немає. Ось яйця висидимо, вниз злiтаємо, потрапимо на свiжiй тлавцi. Ласкавай челев'як.
  - Що розповiдати? - не зрозумiв питання, засовуючи в жуйку пучок трави. Засохла трава пахла Пегасом i кололася всерединi жуйки. А на смак... бр-р-р-р... Скривившись вiд гидливостi, виплюнув траву на землю. - Тьху! Ну i гидота. Як ви її жуєте? Отрута.
  - Жуємо-живемо, не скаржимося. - Пегас злизнув iз землi пожовану траву i блаженно закотив очi пiд небо. - Я ж говолю - вегеталiанцi. Жуйнi - палнокопитнi. Звичайно, треба б харчуватися м'ясом, воно калолiйне i кориснiше. Що б униз злiтати, або попалити безтурботно на небосхилi, стiльки тлави зiжлеш - мало не здасться. Всi зуби зжувала, тому дикцiя погана. Тебе в каструлi робили, чи в духовцi випiкали?
  - У каструлi. Значить, не перший варений?
  - Не-не-е-е-е... - Пегас весело пирхнув нiздрями i оскалив у кiнськiй посмiшцi. - Бабуся з онукою постiйно експелементують. Двоєчники. Хочуть гомонкулусуйку зробити, щоб не блокована була. Адекватна.
   -- Ну i як?
  - Поки не виходить. Хоча... - Пегас нахилив голову, уважно вивчаючи мою анатомiю. - У цей лаз довге вийшло. Глива колотка i впеледi на глудi, мiшечкiв немає. А внизу що за багнюка з хвостом?
  - Де? - простеживши за поглядом Пегаса, знiяковiв i прикрив рудимент хапалкою. - Ах, це. Не знаю ще. Не використовував.
  - У пледючих гумункулосiв цього не було. - замислено констатував Пегас i обурено пирхнув. - Знову бабуся, хвiст не туди плилостила. Чи не заважає ходити? Вiдкусити?
  - Нi. Не треба. - злякано вiдсторонився i знизав плечима. - Нехай iснує. Яким створили, так i житиму-мучитися. А куди невдалi екземпляри дiвають? Викидають на смiтник?
  - Навiщо дослiдницький матерiал керувати зазлом? - здивувався Пегас, поворухнувши вухами. - Дослiджують, плепалилують i облатають у лаботу.
  - Щойно народившись, знову загинути в каструлi? - почухав верхньою хапалкою волохату думку. - Добре, позицiя людожерiв зрозумiла, а тобi я навiщо потрiбний? Врахуй, я нiчого робити не вмiю, тiльки говорити та iнколи думати.
  - Здiбностей за очi. - доброзичливо посмiхнувся Пегас. - Нянькою будеш. Гувелнантка. Поки лiтатиму, ти за дiтьми плiсмотлиш, поколмиш. Давно мрiяв завести слугу, помiчника. - Пегас знову оголив напiвстертi зуби в посмiшцi. - Зля Вася не харчуєшся, до вилуплення яєць, ще товпiти та товпiти. Хочеш натиснути сiна? Так краще пелевується в апендицитi.
  - Спасибi, не треба, гидливий. - вiдсахнувся i щiльнiше притулився до теплої шкiри Пегаса. - А що за яйця?
  - Там дiтки мої. Квiти життя. - гордо вiдповiв Пегас, обережно змiщуючись убiк i оголюючи бiлi круглi брукiвки, пiд черевом. - Плiсол слок мати дiтей. Ось плислухайся. Чуєш, копитами б'ють, на волю плюватися?
  Я притиснувся думкою до яйця i прислухався. Усерединi хтось рiвномiрно бився, бовтався i ледве чутно бурмотiв пiд нiс.
  - Чую. Шумить i бовтається як у каструлi при народженнi. А хто такi - дiтки? Iз чим їх їдять?
  - Квiти життя не їдять, вони для длугого пледна призначенi. - Пегас мрiйливо закотив дивитися пiд вузьке чоло, поворухнув гострими вухами i струснув короткою гривою. - Наше свiтле майбутнє. Несмiливiсть човна. Маленькi Пегаси. Стану постiйний, а дiтки сiно пележуватимуть. Змiна поколiнь. Ми так розмножуємося. Гельмофлодiти. Тiльки улодов багато з'являється. Плиходиться плодити селекцiю та внутрiшньовидовий вiдбол самостiйно. З скелi скидаю.
  - Топити не куштували? - ненав'язливо запропонував сентиментальному Пегасу. - Як слiпих кошенят у ополонцi? А ще краще робити аборт на раннiй стадiї зачаття. Презервативи. Контрацептиви.
   - Саме зрозумiло, що сказало?
  - Нi. - чесно зiзнався Пегасу. - Поки що слiв бiльше, нiж розумiння.
  - Ось за що ви менi нлавiться челев'яки, що несете повну нiсенiтницю, самi того не розумiючи. Життєрадiсно заiржав Пегас, знову забираючись на яйця. - Як хвилястi папужки - пелесмешники. Слова чужi повторюєте - чилiкаєте, без сенсу i полядка. З челевяками не скучиш, поки до тями не прийдете.
  
  Весело i невимушено говорячи про рiзнi луски, провели деякий час безтурботно. Дiзнався про масу цiкавого та корисного. Виявляється, я не черв'як-челев'як, а людина. Сенсу не вловив i рiзницi не зрозумiв, але трохи пишався. Вода буває рiдка, тверда, iнодi газоподiбна. Гори високi, ущелини глибокi. Краще парити у висхiдних потоках повiтря, нiж махати без толку крилами. Хвiст потрiбен, щоб вiд мошкари вiдмахуватися. Копити треба берегти, у них немає правди. В iнших мiсцях правда буває, Пегас особисто перевiряв, а копитах - нi. Сусiди - це тi, хто поруч, а козли, вони i в Африцi козли.
  Потiм Пегаса понесло i вiн почав хвалитися, розповiдаючи про себе коханого. То вiн, як Муза, всiм пiдряд приносить творче натхнення, будучи у снах, то тягає вiдомих людей на гору Парнас за славою, iнодi на гору Олiмп, щоб долучити до сумнiву богiв. Кого вiн за життя не перевозив. Iмена та прiзвища, вiдскакували вiд напiв-стертих зубiв лiтаючого коня, як горох вiд стiни. Царi, царицi, бандити, поп-зiрки, рок-зiрки, президенти, диктатори i далi за списком, проби на пропалених славах нiде ставити. Не врубився, хто, що, почем, але зрозумiв, що попередники i як би їх не назвали - один бiса, знаменитi люди. А Пегас стукав у груди копитом i розмахуючи крилами, що мене мало не здувало зi скелi, з пiною бiля рота доводив особисте значення. Що не будь його, хто б народ тягав на гору? Хто б визначив, що знаменитi? Хто б приносив натхнення? Самi вони нiкчемнi люди - тьху, порожнє мiсце, гер-хер на паличцi. Важливо нiхто i що робить у життi, а як на блюдечку пiдносять захопленiй юрбi чергового героя i долучають до пам'ятникiв. На чужому горбу кататись, справа нехитра, а спробуй самостiйно на гору заберись.
  Звичайно, робота приносить моральне задоволення, Пегасов славлять у вiршах та поемах, пишуть олiєю на картинах, але незаслужено мало. Особистих статуй по всьому свiту раз-два i обчевся, деякi пройдисвiти, гарненькi та хитрi, лiзуть без черги, користуються незаслуженою славою. На кожному календарi морда вiдбита, на дешевiй шоколаднiй обгортцi.
  Пегас ображено поржав, схропнув i капнув солоною сльозою на холодний камiнь, але потiм заспокоївся i дав урочисте слово, що при нагодi вiдвезе мене на Олiмп абсолютно безкоштовно. Якщо заслужу.
  
  Одне з яєць затремтiло i раптово трiснуло. Частина бiлої оболонки спухала, щоб пiд наступним ударом вивалиться назовнi. Пегас скочив на ноги, стовбурчивши крила i хвiст вiд внутрiшнього хвилювання.
  - Почалося! Схожих на мене клинами та молдою - налiво, блокованих - наплаво. Завдання зрозумiло Василь?
  - Базар-вокзал, а де? - почав з'ясовувати сторони свiту, але Пегас сам здогадався про мою слабку компетенцiю в акушерствi.
  - Побачиш-зрозумiєш. Вiдiйди до столону, не мiшайся пiд копитами.
  З першого яйця висунулась мордочка Пегасенка з широко розплющеними очима, сповненими жаху та цiкавостi. Шкаралупа затрiщала i розвалилася на двi частини. Один в один, схожий на дорослого Пегаса, вилитий батько, тiльки в липкiй оболонцi та iншiй мастi. Пегас уважно оглянув дитинча i задоволено фиркнув перенiс на пiдстилку. Закачалося наступне яйце, процес пiшов дружнiшим. Все повторилося, як уперше. Трiск, морда, шкаралупа, що розламується. Задоволений оглядом Пегас поклав наступного поруч iз першим.
  На п'ятому яйцi сталася перша та остання осiчка. З трiснутого яйця висунулась морда несхожа на батькiвську. З кучерями на головi i маленькими верхнiми хапалками, як у мене. Яйце розломилося навпiл. Нижня частина дитинчати не вiдрiзнялася вiд батькiвської, копита, хвiст, але без крил. Дивний гiбрид. Верхня частина вилитий я в молодостi, а нижня - Пегас у старостi. Приїхали. Перший виродок. Пегас прикро зморщився.
  - У сiм'ї не без влади. Вася, кидай його в плопасть.
  - А чому я? - злякано вiдскочив убiк, не бажаючи брати грiх на душу. - Ти його породив, ти й убивай. Батькiвське право священне i перекладається на стороннiх.
  - Навiщо тебе врятували? - Пегас докiрливо подивився менi в очi i сам же пояснив: - Що б був велим помiчником. Так що без дурних лазговолiв про гуманiзм i мовчки виконуй плакати.
  - Але ж вiн живий. - пролепетав я. - Ворушитися...
  - Не вiдволiкайся на дрiбницi, виконуй плiказ, у мене ще плодолжаються човни. Або я тебе самого зi скелi зблiшу.
  - Ми були простими солдатами i чесно виконували свiй обов'язок до кiнця. - Видав чергову сентенцiю, шморгаючи носом вiд холоду. Летiти з високої гори бажання не виникло i долаючи страх, пiдiйшов до виродку i обережно взяв на руки.
  - Тато! - Раптом закричав виродок i мiцно обхопив мене маленькими хапалками за шию. - Ням-ням, тату!
  - Гей, дитино... тато поруч дитинко, я чужий! - Намагаючись вiдiрватися вiд чiпких хваталок пояснив малюковi, але вiн ще мiцнiше обхопив шию i притулившись кучерявою думкою до грудей, пускав щасливi бульки. Я розгублено глянув на Пегаса. - Вiн не вiдпускається...
  - Ну, все, попався. - сумно зiтхнув Пегас. - Тепель у тебе плеснеться жалiсть, почуття обов'язку пелед улодом...
  - Вже прокидається. - погодився я. Вiд дитини йшло тепло, а м'яка, шовковиста шерстка приємно грiла змерзлий органiзм не гiрше за грiлку. Невпевнено запропонував Пегас. - Нехай живе? Сам виховаю...
  - Роби що хочеш. - махнув засмучено копитом Пегас. - Два копита - одна впала. Тiльки врахуй, як гласить закон давнього пiлота - теплий ти у вiдповiдi за свого плилученого ближнього. Ех, не вдалося завести помiчника.
  -- Що ти хочеш цим сказати? - насторожився я.
  - Плидеться нам ласувати Василь. - зiтхнув Пегас. - Не маю плавання залишати в сiм'ї владних мутантiв. Дiти зобов'язанi ласти голмонiчними особистостями, без комплексу неповноцiнностi та почуття ущелбностi.
   - Чому?
  - Мутанти зазвичай вилащають розумнiше i лазиваються швидше, а комплекс неповноцiнностi дає їм племайно в подальшому життi. У нашому спiвтовариствi Пегасiв де всi лавни i немає плiч для конфлiктiв, сильна, але ущербна особистiсть може створити плецедент i збити стадо з iстинного шляху. Все-таки, хоч i лiтаючi, але все ж таки конi. Стадний iнстинкт сильно лазить. Довгий атавiзм жити заважає.
   - А в чому справжнiй сенс вашого суспiльства?
   - Лiтати безтурботно в небесах, тягати челев'якiв на гору, пастись у безклайних степах, нести яйця i висоловувати нових членiв, що натомiсть iдуть.
   -- I все?
  - А лазвi цього мало? - здивувався Пегас. - Вилупився з яйця, отримав насолоду вiд життя i поступаєшся мiсцем пiд сонцем нащадкам. Круволот долi в плилодi. Всiм пусто, всi задоволенi. Життя воно для щастя дане!
  - Треба запам'ятати. - погодився з Пегасом. - А може, i нас залишите? Ми з краєчку поживемо...
  - Не не. Спущу на землю, там i є. - не погодився Пегас. - Одного б тебе Вася залишив, але разом - вибачте. Вас двох лише залиши. Заздрити станете, злостити, як у свiдомiсть увiйдете. Недалекi кiнськi уми поєднувати розумними iдеями. У стабiльному, щасливому спiвтовариствi нових пелемен не треба.
  - Тато! Ням ням! - Вимагало прийомне дитинча. - Жерти хочу - сечi немає! Хоч трави натиснiть на перший час! Потiм розрахуємось.
  - От бачиш? Я ж говолю - мутант. Декiлька миттєвостей на землi, а вже тлiбує - обурюється. Довжи його клепче лапами, я вас на землю спущу. Вiд глеху подалi. Ех, шкода Василю, не вдалося тебе на Олiмп звозити, але якщо що владнайся. Одного я тебе легко вiдвезу. Будеш на халяву знаменитiстю.
  Довелося пiдкоритися грубiй, нелюдськiй силi i притиснувши дивну дитину до грудей, терпляче терпiти бiль вiд копит, у вiльному польотi з гори. У долинi росли високi штуки зеленого кольору, розкинувши гачкуватi, волохатi хваталки в рiзнi боки. Спритно спланувавши на рiвну галявину мiж зеленими гiгантами, Пегас вiдпустив нас на землю, i, не прощаючись, злетiв у небо, повертаючись до нормальних дiтей. Пегасенок засмикнувся в руках, вiдчайдушно заревiв, просячись на волю.
  
   РОЗДIЛ 3.
  - Пропоную пiдбадьоритися. Кому що?
   - Випити чашку пилу з бразильських дорiг?
   - Кому не подобається кава, може насолоджуватися вiдваром iз грузинських вiникiв.
   - А вершки є?
  - Не розбещуй органiзм ласощами, пий, що на халяву дають. З тебе дев'ять ложечок кави пiсля получки. Пам'ятаєш?
   - З тобою забудеш...
  
  - Замовчи, будь ласка. Не розривай стогнаннями мою нiжну душу. - попросив Пегасенка, дбайливо опустивши його на землю. - Сльозами горю не допоможеш. Ми з тобою в однаковому становищi, їсти хотiв - йди пасись.
   - А хто менi траву пережовуватиме?
  - Сам жуй, не маленький. - суворо наказав i осiкся. Саме маленький. Нещодавно iз яйця. Зiбраний по нещастю. Вигнанець. Як i я. - До речi, не менше твого хочу їсти. А чому саме траву треба їсти?
  - Не знаю, але щось менi пiдказує - саме траву, чи фрукти з овочами. - пояснив Пегасенок, спритно шкутильгаючи на слабких копитах до великого зеленого куща, обвiшаного жовтими плодами. - Iз цього куща можна жувати фрукти. Корисно. Банани будеш?
   -- А менi можна?
  - Ти ж тато, а не я. - знизав плечима Пегасенок, зриваючи жовтий довгастий плiд. - Я так думаю - жерти можна все, коли голодний, а коли ситий, досить куштувати. Все корисно - що в рот полiзло. Пригощайся батько.
   - Скiльки разiв пояснювати, я не твiй батько.
  - Хто врятував - той i батько. - не погодився Пегасенок, спритно проковтуючи неочищений банан. - Закон цивiлiзованого суспiльства - головне не народжувати, а виховувати.
  - Слухай, а звiдки ти знаєш? - поцiкавився у дитини, пiдходячи до зеленого куща iз жовтими плодами. - Гаразд я - гумункулус у каструлi народжений, але ти - народжений як належить, батьком.
  - А я колись ще в яйцi знаходився, все чув i самостiйно навчався. Давно вибрався б, але ти ж чув, що татко сказав? Усiх виродкiв у прiрву. Скидати на дно найглибшої ущелини. Прикинув у головi. На фiг помирати молодим? До тебе за допомогою кинувся. Шанс врятуватися - маленький, худенький, але був. Чи не помилився. Ти їж, їж Папа - Челев'як.
  - Я не хробак, а Вася. - Ображено поправив дитину, вiдкушуючи жовтий плiд разом iз шкiркою. Банан виявився смачнiшим за пучок трави, але нам би ковбаси смаженої, з яєчнею. Суворо додав. - I запам'ятай малолiтнiй мутант, хто врятував, до того треба ставитись з належною повагою та повагою.
  - Добре Папа Вася, добре, тiльки не лiзь у пляшку. - погодився Пегасенок, проковтуючи один плiд за одним. - Але й ти з батькiвською нiжнiстю стався. До речi, менi iм'я треба. Гарне.
  - Сам вигадуй. Самовизначайся. - Усерединi органiзму забурчало, але почуття голоду вiдступило убiк. Зiрвав ще плiд, але цього разу дiяв мудрiше, почав виїдати лише серцевину банана, акуратно вiдпльовуючи шкiрку вбiк.
  - Не-е-е... я не вмiю. Ми Пегаси хоч i розумнi, але з творчою уявою у нас напружено. Чи не рiдна iпостась.
  - Напружся. Ти ж мутант, а твiй батько розповiдав про вас моторошнi речi. Боляче розумнi. Усi знаєте.
  - Знати та вигадувати - рiзнi речi. - повчально вiдповiв Пегасенок. - Тобi шкода чи що? Заходило?
  - Не висловлюйся хулiганським жаргоном, говори по-людськи! - Автоматично зробив зауваження дитинi, розмiрковуючи про поставлене завдання.
  Дати iм'я дитинi нелегке та важке завдання. Як каже, одна мудра iстина - як корабель назвеш, i попливе судно, по океану життя. Скiльки прикладiв послужливо пiдказує пам'ять, коли через невдале iм'я вiдбувалися особистi драми, колективнi трагедiї. Ось, будь ласка, - жив старенький капiтан у вiдставцi, на пенсiї. Вирiшив на старiсть взяти участь у навколосвiтнiй гонцi. Збудував добрий, добротний корабель i iм'я дав чудове, але втрутився зла доля. Вiдпали двi першi лiтери вiд назви, з вивiски на кормi... Кранти. Письменник усiм присутнiм. Пропав корабель. Фортуна пiшла зигзагами i лише винахiдливiсть, та вроджена кмiтливiсть пенсiонера-капiтана врятувала частину екiпажу вiд неминучої загибелi. Пасажирiв утопило - прiрва, а одна популярна спiвачка, збрендила зi страху, стала на нiс судна, що тоне, i заспiвала надривну, сумну англосакську пiсню. Їй кричать доброзичливцi з рятувальних шлюпок: - Заткнися дурниця! Пiсня в кiно буде, лише за сто рокiв! Рятуйся, доки не пiзно! Не почула, то разом iз кораблем та айсбергом пiшла на дно Свiтового океану... Чи все не так насправдi? Але як? Як звали корабель - Титанiк, Перемога? Бог iз ними, наведемо iнший приклад, - дитину назвали Ньютоном i що в результатi? Людинi все життя на голову падали рiзнi предмети, поки, зрештою, не прибило на смерть здоровенним ящиком з яблуками, скинутим з балкона заздрiсним сусiдом з наукової академiї. От i не вiр пiсля цього в прикмети... Чи все не так насправдi? Але як? Як звали корабель - Титанiк, Перемога? Бог iз ними, наведемо iнший приклад, - дитину назвали Ньютоном i що в результатi? Людинi все життя на голову падали рiзнi предмети, поки, зрештою, не прибило на смерть здоровенним ящиком з яблуками, скинутим з балкона заздрiсним сусiдом з наукової академiї. От i не вiр пiсля цього в прикмети... Чи все не так насправдi? Але як? Як звали корабель - Титанiк, Перемога? Бог iз ними, наведемо iнший приклад, - дитину назвали Ньютоном i що в результатi? Людинi все життя на голову падали рiзнi предмети, поки, зрештою, не прибило на смерть здоровенним ящиком з яблуками, скинутим з балкона заздрiсним сусiдом з наукової академiї. От i не вiр пiсля цього в прикмети...
  - Гей! Тату! Заснув? - невгамовний Пегасенок вивiв iз задуму. - Скоро хрестити почнеш? А то я наївся, тепер хочеться пити.
   - Тобi коротке iм'я дати, або як вийде?
  - Поки маленьке i коротке iм'я зiйде, але потiм теж великим, дорослим стану, а як iз коротким iснувати? - Пегасенок сито гикнув. - Несолiдно вийде. Чоловiк при бородi, з товстим черевом, а його знайомi всi Петько, та Петько кличуть. Мимоволi алканавтом станеш, або закукарекаєш.
  - Ти такий куртуазний. - дорiкнув Пегасенка та осiнений генiальною iдеєю, досить усмiхнувся. Куртуз-карапуз, а виросте - стане Куртуазом. Солiдно, невиразно, незрозумiло, але гарно. - До речi, а як iм'я - Куртуаз?
  - А що це таке та з чим його їдять? - не зрозумiв Пегасенок, почухавши кучеряву потилицю. Вийшло кумедно. Пегасьє тiло з кудлатим хвостом, а замiсть морди - частина мого тiла та морди. Вилитий кентавр. Кентавр? Знайоме слово, але що воно означає? Ех, пам'ять, пам'ять, повертайся швидше до тлiнного тiла. Як нам тяжко без тебе...
   - Тобi яка рiзниця?
  - Здоров'я - будь ласка. А раптом iм'я означає щось непристойне?
  - Не боїсь пацан, матрос - салагу не скривдить. - поблажливо поплескав Пегасенка по плечу. - Точний, перекладу слова з iмпортної мови не пам'ятаю, але означає щось хороше. Iнтимне та великосвiтське. Аристократичне. Не подобатися?
  - Куртуаз... - повторив Пегасенок, пробуючи нове iм'я на смак. - Добре, для старостi зiйде, а як ти мене зараз зватимеш?
  - Кузя. - миттю видав коротке iм'я.
   - А воно чоловiче?
  - Що чоловiче? - Не зрозумiв я.
  - Iм'я говорю, чоловiче? - повторив Пегасенок. - А то менi з бабиним нiяк не можна. Прикро буде.
   - А що таке чоловiче?
  - Ооо... - розчаровано протягнув Кузя. - Повна труба. Ти не знаєш основоположних принципiв свiтобудови? Те, що знає будь-який Пегасенок, що ледве вилупився з яйця?
  - Чому? Я знаю. - стрепенувся, але подумавши, чесно зiзнався. - Точнiше знав, але забув. Тимчасова втрата пам'ятi та атрофiя центральної нервової системи. Слова видаю без сенсу та внутрiшнього змiсту.
  - Буває. - погодився Пегасенок. - Спасибi Папа Васю, за iмена. Тепер, я не тварюка безсловесна, не мутант без роду i племенi, а повноцiнний член суспiльства. Ще б води випити, спрагу вгамувати, i для повноти вiдчуттiв подрiмати пiд деревом у тiнi. Пiшли шукати воду?
  - Як скажеш Кузя. - Я отчески потрiпав пасинка по головi. - Ведi Сусанiн.
  Гучно зацокавши копитами, Кузя поскакав уперед, встигаючи вiдбiгти вбiк i повернутися, поки я на своїх ходилках, неквапливо шкутильгав за ним, оглядаючись з цiкавiстю на всi боки. Низькi кущi чергувалися високими деревами, м'яка зелена трава майже не кололася, а дрiбнi камiнцi старанно обходили, оберiгаючи ходилки. Високi гори ховалися в хмарах, хтось надсадно чирикав у глибинi лiсу, дзижчали дрiбнi крилатi тварини - iдилiя. Так би йшов i йшов невiдомо куди, не замислюючись i лише милуючись навколишнiм свiтом.
  Хто я - не має значення, де я - непринципово. Прийде час розгадок, проблеми повернутися i усвiдомивши своє мiсце в навколишньому свiтi, стану розумнiшим, мудрiшим, але навряд чи щасливiшим...
  - Батько Васю! Йди сюди! Я знайшов струмок! - долинув радiсний зойк Пегасенка. - Ух, ти, а вода якась каламутна.
  Кинувши займатися прикладною фiлософiєю, поквапився до Кузи. Пегасенок стояло по колiно у водi i з цiкавiстю принюхувалося до струмка. Колiр рiдини нагадував своїм виглядом бiлi вершини гiр. Обережно пiдiйшовши до берега, зачерпнув жменю води та обережно пiднiс до нюхалки. Рiдина пахла коров'ячим молоком i була тепла. Набравшись смiливостi, смiливо спробував воду. Справдi, смак парного коров'ячого молока. Молочна рiчка - кисельнi береги?
  - Ну що? - нетерпляче запитав Кузя, вiдриваючи мене вiд роздумiв. - Пити можна, чи не ризикувати?
   Молоко не тiльки п'ють, а й роблять з нього рiзнi смачнi продукти, послужливо пiдказала дрiмуча пам'ять: - кефiр, йогурт, ряжанку, сметану, сир, сироватку, згущене молоко, морозиво...
  - Пий, тiльки не перестарайся. - Дозволив i не гаючи часу, став пригощатися безкоштовною халявою.
  - Смачно. - висловився Кузя, ласкаючи як кiнь, воду з струмка. - Здорово, що ми втекли вiд батька? Сидiли б зараз на голiй вершинi, що обдувається всiма вiтрами, i жували стару траву.
  - Мабуть. - погодився я i попросив пасинка. - Кузя, вiдламай будь ласка шматочок землi з дна струмка, є невиразна пiдозра...
  - Ти що тато? - здивувався Кузя. - Землю їсти не можна, вона для живота шкiдлива, ми ж не землянi хробаки.
   - Не розумь, а виконуй батькiвське прохання.
  - Ну i будь ласка, травись, тiльки не кажи, що не попереджали. - Кузина голова зникла в струмку, щоб через секунду, знову з'явитися з величезним шматком землi в маленьких ручках. - Лови, папуля. Пригощайся.
  - Спасибi. - спритно спiймав шматок бруду i обережно його обнюхав з усiх бокiв. Пахло, як вiд молока.
  Аби тiльки здогад пiдтвердився - будемо як сир у маслi кататися. I випити та закусити. Набравшись мужностi, вiдкусив маленький шматочок i вiдразу чортихаючись виплюнув назад. Земля - землею, киселем i не пахло. Яка гидота. Облом. Пам'ять вкотре обдурила надiї.
  - Ну, що я казав? - зi знущанням спитав Кузя. - Не до смаку довелося? Отож. Проти спадкової пам'ятi не попреш. Iнстинкт - страшна сила, його хитрим словом не обдуриш. Тепер настав час влаштувати невеликий переривник хвилин на шiстсот. Сон пiсля ситного обiду та снiданку перша справа для молодого здоров'я.
   - А що таке сон?
  - Це як у яйцi перебувати, без руху та у несвiдомому станi. - Кузя щиро позiхнув i мрiйливо простягнув. - Нiрван.
  - Але я ще не хочу занурюватись у нiрвану. - Зi здриганням згадавши про гарячу каструлю, заперечив пропозицiю. - Йдемо далi.
  - Встигнемо, не переживай. Весь свiт пiд копитами. Час є. - Кузя вибрався з молочного струмка i без сил опустився на траву. - Виконувати треба те, що вимагає тiло, а не пропонує голова.
  - Невже ми народженi, щоб пiдкорятися недосконалому тiлу? - Я поплескав себе по м'якому животу. - Щось тут неправильно...
  - Все нормально, предку, не переживай. Розслабся i отримуй задоволення. - Кузя пiдклав свої верхнi хапалки пiд голову i заплющив очi. - Iнстинкт менi пiдказує, що матерiя є первинною...
  - В сенсi? - Не зрозумiв, але Кузя вже засопiв носом, обмахуючись хвостом вiд дрiбних крилатих тварин, що невiдомо звiдки з'явилися, але настирливих i гидко дзижчать.
  Здивовано хмикнувши, я присiв поруч iз сплячим Кузей i спробував пiти в нiрвану. На вiдмiну вiд парнокопитної дитини, нiяк не вдавалося розслабитися. Гляделки зачинялися, але й крiзь темряву пробивалося свiтло, а дрiбнi пернатi тварюки, тонко пищали бiля думки вiдволiкаючи увагу. Кузе добре, є чим вiдмахуватись вiд сусiдiв, а менi? Спробувати використати незрозумiлу частину тiла мiж ногами? Коротка та самостiйно хвостом не працює. Ну що ж використовуємо видатну можливiсть щоб прийти в ясне свiдомiсть i зрозумiти сенс про iснування. Зрештою згадати хто я, де й навiщо.
  У головi тинялися незнайомi слова, спливали неяснi картини, виникали невиразнi асоцiацiї, але в єдину картину не складалися. Усерединi живота виник дивний бiль i десь щось просилося назовнi. Злякано схопившись iз зеленої трави, вiдiйшов убiк i спробував розслабитися. З непотрiбного вiдростка полилася тонким струмком жовта вода, приносячи несподiване внутрiшнє полегшення i часткове розумiння навколишнього свiту.
  Все дивним чином пов'язано, взявши щось зовнi, щось повиннi зсередини повернути назад. В одну дiрку вкладаємо, з iншої виймаємо, не порушуючи iснуючий порядок речей. Принцип збереження речовини та енергiї. Багато взяв - будь добрий, вiддай назад. Тiльки беремо приємно пахне, а вiддаємо неприємно смердюче. Як сказав один незнайомий, але великий мудрець - кожен намагається вдихнути чисте повiтря, а видихнути рiзну гидоту.
  Тепер є певне розумiння сутi речей та пристосувань. Все що вгорi органiзму - пристосовано для того, щоб брати собi, а низ тiла, - щоб вiддавати з себе. Логiчно.
  
  Iшов час, Пегасенок безтурботно валявся на травi, а жовте, гаряче коло на небi, поступово пересуваючись, сховалося за гiрську вершину. Стало прохолодно. Обстеживши близькi кущi та околицi, повернувся до пасинка i тепер терпляче чекав, коли нарештi вiн вийде з пегасьої нiрвани. Навколишнiй свiт дивував достатком плодiв та комах. У пам'ятi смутно бринiла надiя що коли не будь, все згадаю, або принаймнi усвiдомлюю свою роль.
  Кузя змахнув хвостом i розплющив осоловiлi очi. Широко позiхнувши, жваво скочив на копита i глянув на небо.
   - Ого, довго ж спав, зараз лусну вiд води.
  - Так, спиш як пожежник. - погодився я.
  - Типун тобi на язик. - злякався Кузя, озираючись на всi боки. - Прошу тебе нiколи не згадуй про це слово.
   - Чому?
  - Бiду накликаєш. - незрозумiло вiдповiв Кузя i вiдбiг убiк до найближчого куща. Пiднявши одну iз заднiх нiг, виставив уперед довгий вiдросток пiд черевом, дуже схожий на мiй, i вдарив потужним жовтим струменем, по тонких гiлочках куща, збиваючи листя i червонi, круглi ягоди. Через кiлька хвилин натиск води ослаб, полегшено зiтхнувши, Кузя смикнувся копитом, струшуючи останнi краплi i повернувся до мене.
  - Ну, що татусь? Готовий до працi та оборони?
  - Завжди. - не втримавшись вiд цiкавостi, зазирнув пiд черево Пегасенка. Справдi, водометний вiдросток дуже схожий на мiй, тiльки бiльший, товщий i довший. Душа невiдомо чому наповнилася необґрунтованою чорною заздрiстю до чужого поливального агрегату. - Кузя. Чим бiльше тебе знаю, тим бiльше знаходжу подiбностi мiж нами. Вiн тобi скакати не заважає? Тобi не здається вiдросток малофункцiональний предмет?
  - Iнстинкт пiдказує, що штука ще знадобиться в iншiй ролi. Як ти думаєш, чому рiдна матуся хотiла мене викинути з гнiзда в глибоку ущелину?
  - Ти не схожий на iнших дiтей. Крил немає, морда як у мене. - Я знизав плечима. - Кучерявий...
  - I це також, але головна причина мiж наших нiг. - Кузя тяжко зiтхнув. - Ми з тобою однiєї породи, потвори - самцi.
  -- Що ти хочеш цим сказати? - насторожився я.
  - Основний закон цього свiту - жiночий початок. Чоловiкам тут немає мiсця. Ось така пiдступна петрушка.
  - Менi нiчого не каже. Якщо можна докладнiше.
  - Тату, менi вiд народження, ще дня не минуло, а ти хочеш що б я, все розповiв i пояснив. - розвiв руками Кузя. - Знав би прикуп - жив би у Сочi. Разом шукатимемо вiдповiдi.
  - Але ти хоч щось знаєш, на вiдмiну вiд мене. - не погодився я. - Говориш недомовками та загадками. Напруж звивини, пошебурхнувши в iнстинктах.
  - Щось пов'язане з розмноженням та задоволенням, але точнiше не скажу. Знаю одне - ця штука сама пiдкаже, коли буде потрiбна, а до цього часу - на жаль. Чи не проявитися.
  - Шкода. - почухав думку. - I менi на думку нiчого розумного не спадає. Чим займемося найближчим часом?
  - Як чим? - здивувався Кузя, пiдходячи до куща з жовтими плодами. - Вечеряти, цькувати анекдоти, а потiм до ранку в нiрвану.
   -- I все?
  - Хiба цього мало? Добре, що ще можна попити молока. Влаштувати стрибки по пересiченiй мiсцевостi - фiзичнi вправи кориснi для молодого органiзму, що розвивається.
   -- А завтра?
  - Теж саме. Снiданок, обiд, полуденок, вечеря. У перервах мiж їжею - лiкувальний сон, гiмнастика.
   -- А потiм?
  - Поки не виросту, не наповнюся чоловiчими гормонами, нiчого свiжого запропонувати не можу. Терпи.
  - Є, пити, спати? - розчаровано простяг я. - Нудно та тривiально проводити вiдпущений час?
  - Добре, а що ти пропонуєш? Висувай варiанти, обговорюватимемо.
   - Менi здається, що ми не випадково з'явилися на цьому свiтi.
  - Ти розмiрковуєш про зумовленiсть долi? Нами рухає фатум i все давно розписано пiд мiсяцем? - Кузя поблажливо хмикнув. - Немає свободи волi i випадок як статистична закономiрнiсть?
  - Приблизно так. - вимушено погодився з Кузею. - Розумна особистiсть тим i вiдрiзняється вiд iнших тварин, що змушена все життя займатися пiзнанням себе i навколишнього свiту, тiльки в цьому випадку час вiдпущений на життя пройде весело i невимушено.
  - Багато знань - багато печалi, це раз. Друге - метушня потрiбна при ловi блiх, а третє, якщо дано розум, так потрiбен для отримання максимальних задоволень, а не для гiрких роздумiв, про влаштування несправедливо органiзованого свiту. - Кузя тяжко зiтхнув. - Батьку, кiнчай мучити незмiцнiлий розум розумними мiркуваннями, апетит вiдбиваєш. Приєднуйся до дармового частування. Бесiди та фiлософськi диспути на голодне черево, порушують травлення та викликають вирування газiв. Пiсля вечерi поговоримо.
  Побалакати пiсля вечерi не вдалося. Зовсiм стемнiло i Кузя впав на траву безпробудним сном. Довелося приєднатися до прийому i спробувати заснути. На небi загорiлися яскравi крапки, темряву розсiяло яскраво освiтлене коло, обгризене з одного боку. Десь далеко завили невiдомi звiрi, запищали в повiтрi кусачi комахи. Обiд пройшов, справа до ночi - дембель став на день коротшим. Туга...
  
  - Рота! Пiдйом! - Закричали пiд вухом нестямним криком, дневального-первогодки, що розважається як умiє, пiсля тужливого нiчного чергування бiля тумбочки. Нiчого не тямлячи, скочив на ноги, очманiло оглядаючись на всi боки. Крiм Кузi, що пiдрiс за нiч, поруч нiкого не було.
  - Ти що? З глузду з'їхав? - розсердився на Кузю. - Так збожеволiєш. Жартiвник-переросток. Чого розорився? Немає що робити?
  - Ага. - досить усмiхнувся Кузя. - Ми - мутанти, вранцi жартiвливi, грайливi. Ням-ням, хочу.
   - Iди та жри банани, мене навiщо будити?
  - Одному нудно. - Пегасенок сiв на землю i заднiм копитом почухав черево, як молоде, невмiле цуценя. - Рот маленький, живiт великий, поки травою та ягодами наб'єш утробу, вiд туги повiситись можна. Банан будеш?
  - Поки немає. - Сiв назад на землю i широко, вiд душi позiхнув. - Спочатку треба було б зарядкою зайнятися, прийняти воднi процедури, вмитися... Ух, ти, як тебе за нiч розбарабанило. Ростеш не щодня, а щогодини?
  - Якби м'ясо їв, то рiс би по секундах i миттєво, а так... - Кузя засмучено махнув рукою. - Коефiцiєнт корисної дiї як у паровоза - вся сила у свисток. Ну пiшли снiдати...
  - Чорт iз тобою. - Крохтя пiднявся на ноги. - Тiльки у мене в животi важкiсть i щось назовнi проситься. Захворiв вiд трави та бананiв.
  - Це називається - сходити по великому. - авторитетно заявив Кузя вказуючи рукою на зад i змахнувши хвостом. - Вчора вода виходила зайва, а сьогоднi буде вчорашня трава виходити. Тож виходить, що на користь не пiшло. Iди пiд кущик, я тебе тут зачекаю. Аж надто погано вчорашня трава пахне...
  Прислухавшись до поради дитини, що пiдросла, пiшов подалi вiд Кузi i присiв пiд кущами. Вiн мав рацiю - результат переробки вечерi та обiду, нiяк не нагадував вчорашнi банани. Довге сидiння навпочiпки, дало час для фiлософських роздумiв. Вчорашнi роздуми пiдтверджувалися - все що взяв iз навколишнього свiту, будь ласка, вiддай назад. З фiзiологiєю нутрощiв остаточно розiбралися - залишилося розiбратися з фiзичними параметрами, духовнiстю, культурою та вiдновити пам'ять.
  Пегасенок обдурив. Не дочекався i поскакав набивати черево бананами. Висновок - голод не тiтка, не дядько, а справжнiсiнька перевiрка почуттiв до ближнього. Ти мене спочатку нагодуй, напої, спати поклади, а ось пiсля, i побалакати не грiх...
  
  Поговорити за життя не вдавалося, затягла рутина та щоденна, одноманiтна метушня. Нi, не сказати, що повна туга, але час тягнувся одноманiтно i повiльно. Гаряче коло то з'являлося з-за гiр то опускалося назад, змiнюючись холодним свiтлом великого, нiчного ока. Наче якийсь одноокий гiгант, високо вгорi, уважно спостерiгав за нами в темрявi ночi, болiсно розмiрковуючи, що саме з нами робити. Страти, помилувати, або чорт iз ними, нехай помучаються далi? За розкладом виходило далi...
  Кузьма цiлими днями жер фрукти, мочився i гадив гнойовими купками вiдразу пiд кущами, нахабно заявляючи на зауваження про елементарну гiгiєну, що удобрює ґрунт корисними органiчними добривами. Спав безпробудним сном у будь-який час дня i ночi, час вiд часу, забуваючи лягати на землю i дрiмав стоячи, тонких на пiгаси копитах, продовжуючи i у снi жувати свої прокислi банани. Вегетарiанець млинець. Але посилене, безперервне харчування йшло пегасiй дитинi на користь i вiн рiс як на дрiжджах. Пивнi. Ха-ха.
  Iнодi в поодинокi перерви мiж справами, Кузя лiз iз дурними проханнями. Типу - давай татуся весело пограємо, пострибаємо по луках, по полях. Розкажи цiкаву казку, заспiвай сумну колискову пiсню, перед сном. Знайшов спiвака. Якi казки можу пам'ятати, якщо старша пасинка, на пару днiв, а з музичних творiв, марення пам'ять послужливо пiдсовувала пiснi революцiйних свят та манiфестацiй? - Це є наш останнiй i рiшучий бiй, з Iнтернацiоналом пiдбадьориться рiд людський - та-та-та - та-та-та... Пiсля такого, бравурного мажору, хочеться очумело метатися по луках у пошуках важкого брукiвки - знаряддя невiдомого пролетарiату, а не мирно перетравлювати траву в шлунку, солодко пускаючи слини увi снi.
  Отбрехивался, вiд дитячих докучань як мiг. Часом як справжнiй батько. А як дiє справжнiй батько? Брехт поруч не стояв, разом зi Споком та Макаренком. Що пропонуєш непосидi, замiсть розвиваючих iгор i безглуздих, щирих бесiд про моральний обов'язок перед суспiльством? Заявляєш прямо - вiдстань неприємна дитина, хiба ти не бачиш, що батько зайнятий важливими справами?! Iди займися самовихованням, самоосвiтою, помий посуд, витри пiд носом, помiти пiдлогу i вимий нарештi за собою чашку, гаденеш! Тiльки пiдневiльна праця на користь сiм'ї та батькам робить iз шкiдливої дитини, пристойного члена суспiльства.
  Чим хороша дитина вiдрiзняється вiд поганої? Тим, що не пристає до дорослих, а мовчки виконує накази та розпорядження старшого по квартирi. Хороша сiм'я тримається на дисциплiнi, що не розважає. Ось коли виростеш, тодi можливо ми тобi дозволимо в'якати, а поки що - впав - вiджався десять разiв. Стройовим галопом виконувати доручення батька-командира! Дiдiвщина - це не лише затягнений негативний термiн, що вийшов iз кримiнальних, армiйських справ, а й чудова сiмейна традицiя. Слово старшого - закон для пiдлеглого, i яка нам справа, що тобi - жовтий баклан, сказав командир батальйону, якщо дiдусь iз рiдного взводу наказав тобi термiново клеїти дембельський альбом! По печiнцi йому гаду, по печiнцi та чистити гальюн! Нi, тут явно переборщу, але ось за пивом, у найближчий кiоск салагу б зганяв ...
   Солодкi безцiльнi думки та переживання, не обтяженi важкою, нудною працею на рiдну державу.
  Звичайно, все було не так, як у рожевих мрiях. Намагався робити суворе обличчя, але тупо бiгав за Кузьмою слизькою травою, граючи в наздоганяння. Так, так - Василь Кастрюлькiн, майже дорослий i мудрий спочатку, грав у тупоумнi дитячi iгри, без найменшої надiї, хоч раз наздогнати пасинка i врiзати йому хвостом босою ногою, або навiть маленькою гiлочкою. З хапанням товщиною. I чесно намагався спiвати пiснi - тупо i тихо мукаючи, крiзь мiцно стиснутi вiд злостi зуби. I казки вигадував. Тiльки виходили вони нуднi та одноманiтнi. Дiд за рiпку, бабка за бабки, баю-бай, спи скотина, засинай...
  Але найчастiше знаходив вагомi причини, щоб уникнути питань виховання. Якщо вважати важливою справою валяння на травi, колупання в сопiлках i болiсний роздум про несправедливо влаштований свiт...
  Чому коли добре, то намагаєшся думати про погане? Що було б краще! Сам придумав, коли так само валявся на травi, вiдправивши Куртуаза на водопiй. Коли за спиною не висять великi предки i ти сам собi оратор, фiлософ i мудрець, будь-яка висловлена думка генiальна. Крiм мене, ще нiхто нiколи не говорив. Здорово. Будь-яка банальнiсть, що вилетiла випадково з рота - перл та стовiдсотковий афоризм. Не вiрите? Життя прекрасне. Ну i хто зневажливо скорчить фiзiономiю i покрутить пальцем у скронi - фi, мовляв, чули i не раз. А нi нiкого, я один як дурень, не рахуючи Кузю. Опонентiв немає. Надто розумних i хворих на голову - теж. Ще афоризм. Життя прожити не поле перейти. Справдi. Скiльки не ходив по полю туди - назад, жисть виходить довшою. Ну i хто заперечить, хто посперечається? Я першовiдкривач! Це моя заслужена слава! Шкода,
  Це ще що, а скiльки нових вiдкриттiв зробив, не перерахувати на пальцях. До речi, слово пальцi особисто придумав, як i багато iнших корисних слiв. Дiйшов дивовижного висновку - ходилки - швидше за все ноги, а хапалки - руки. А на них стирчать не щупальцi, бруднi вiдростки, жирнi сосиски та граблi, а пальцi, пальчики. Один палець, самий товстий - назвав великим, iнший хотiв назвати колупаючим у носi, але передумав i вирiшив назвати вказiвним. Чи мало, буду великим начальником, а чим загрожувати пiдлим, ледачим працiвникам i показувати, що саме треба робити i де копати? Середнiй палець - назвав середнiм, їм дуже зручно, показувати непристойний американський жест, а безiменний - безiменним. Толку вiд нього нiякого, але не бути чотирипалим, що я, жаба чи що? Найменший пальчик i найулюбленiший вирiшив назвати мiзинцем. Тому що розмiром з мiзинець i дуже зручно колупати не тiльки в носi, а й у вухах. Ще добре манiрно, аристократично вiдстовбурчувати, коли п'єш англiйський чай на файв-о-клаку, але поки чашок немає i компанiї джентльменiв поруч не помiтно.
  Вирiшив за аналогiєю i на ногах кожен палець обiзвати, але не знайшов оригiнальних назв, реального застосування i вирiшив залишити цю працю нащадкам, хоча копита як у Кузi були б краще. Пiдкову прибив i скачи цiлий рiк без взуття, а тут валянки, сандалi, ажурнi панчохи, з смердючими шкарпетками.
  Не давала спокою думка як назвати висюльку мiж нiг, але на думку приходили однi непристойностi та нецензурнi слова. Нi. Не може бути. Обзивати предмет скабрезним виразом, не знаючи яких цiлей призначений, не повертався мову. Сувора дiалектика - як рiч назвеш, для того й слугуватиме. Не добре. Чекаємо трохи, нехай сама визначається в орiєнтацiї.
  Але найголовнiше вiдкриття зробив, дивлячись на власне вiдображення у стоячiй водi. Виявляється, у мене є одна частина тiла - права, а iнша - лiва. Пiдозри переросли на здогад, коли провiв експеримент. Права рука - справдi правильна, а лiва - нi. Правою все можу робити. Кiнцiвка - вмiла i здатна, слiв немає. Кидати камiння, колупатися де хочу, свербiти там же. Палку нести правою приємно, iншою рукою незручно. Спробував намалювати на рiчковому пiску. Лiвою рукою виходить будь-яка абстракцiя iз сюрром, а спробував писати правою - вилитий Кузя на конi. Реалiзм як у Шишкiна - Ведмедi у лiсi. Коли дивлюся на правий бiк - то в головi правильнi, добрi думки - Iмперiалiзм переможе, наша справа права перемога буде за нами, фашизм нiкуди не пiде. Двiчi два - чотири, але це вже найвища математика. Там ще думати та думати, однi логарифми чого вартi, крiм синусiв i косiнусiв. А як морда фiзiономiї, повернеться лiворуч, так i думки якiсь лiвi. Стурбованi чуттєвими дурницями. Чи не сходити менi знову налiво... А як туди тягне... Словами не передати! Вiчний поклик, як у Кузi iнстинкти.
  Але найгiрше, що ноги переплутанi мiсцями. Якщо правша, то поштовхова нога - лiва. Як не стрибну - завжди лiвiше приземляюсь, нiж хотiв, а якщо ходити не замислюючись, то ходжу по колу, як цирковий кiнь по аренi. Парадокс.
  З вiдкриття вивiв новий закон. Все корисне та хороше, має протилежний бiк. День - нiч, свiтло-темно, жарко-холодно, смачне-гiрке, розумний-дурень. За останнiм твердженням хотiлося посперечатися, оскiльки розум немає певних критерiїв для порiвняння друг з одним, але даулiзм має право iснування. Ще б пак з'ясувати, що з чим їдять...
  Ще одна дивна закономiрнiсть виведена експериментальним шляхом. Все що на верху - неодмiнно падає вниз i неодмiнно намагається вдарити по макiвцi. Вода - мокра, пiсок сухий, земля брудна. Трава рiзна, але частiше несмачна, а вiд якоїсь одразу бiжиш пiд кущi. Вiд комах користi нiякої. Гудять i кусаються. Камiнь мiцний, а якщо про нього стукнешся, то й болючий, гад. Все що рухається - живе, а якщо якусь кусачу i лiтаючу козявку розчавити, то вона стає не живою, але на смак часом нiчого. До мертвого ставитися багато з навколишнього пейзажу, але з травою, кущами та деревами не визначився. Вони не ворушаться, але сказати, що вони мертвi - мова не повертається. Фауну вирiшив тимчасово зарахувати до третього стану природи. Не риба - не м'ясо, але нехай буде. Користь є.
  Яскраве коло на небi проходить по тому самому маршруту, даруючи всiм свiтло i тепло, але коли в зенiтi, то краще ховатися в тiнь, а то шкiра темнiє i лущиться. Бентежило нiчне око велетня, що поступово звужувалося, нiби хитро мружилося, придумавши нам з Кузою велику пiдлянку, для гостроти вiдчуттiв. З нього станеться...
  
   Роздiл 4.
   - Перекур.
   - Але ми ще й не працювали.
   - Гарна справа починається з гарного перекуру, але якщо ти хочеш працювати без перерви, то залишайся.
  - Ага, знайшли дурня. Я iз колективом.
  - Правильно. Вiдриватися вiд товаришiв по роботi - остання жлобство. З тебе цигарка.
   -- За що?!
   - За науку.
  
  День був цiлком тривiальний, нудний, i я, як завжди, грав у наздоганяння з Кузею, глибоко в душi, проклинаючи свою зайву доброту. Щоб скоротити дорогу i обдурити швидконогого гаденя, вирiшив продертися прямо, крiзь густi кущi i високу траву. Краще б не робив. Все кололося i дряпалося. Якщо ноги ще терпiли бiль, то рудимент, що бовтався мiж ногами, доводилося прикривати руками вiд гострих i довгих шипiв на гiлках i листi кущiв.
  Якщо доля ходити по землi, а не ширяти вiльним у небi, треба щось придумати для прикриття нiжного вiдростка вiд випадкових поранень i подряпин. Типу чохли, або мiшечка. Чи багато виграємо? Звичайно. Звiльняємо руки для вiльної ходьби та бiгу. Перестаємо думати про обережнiсть i перемикаємо увагу на навколишнi краєвиди. До речi - руками можна рвати їжу та спокiйно їсти на ходу. Але як чохол прикрiпити на частину тiла, щоб вона не звалювалася i щiльно сидiла на належному мiсцi?
  Вигадати черговий, новаторський винахiд не дали, попереду хтось загорлав нестямним, пронизливим криком i пролунали глухi удари по чомусь м'якому. Кузя потрапив у бiду? Не дарма сьогоднi вночi, око на набi, остаточно пропало з поля зору. Нiчний велетень вирiшив виконати свою задуману гидоту? Ну, одноока камбала, дiстануся одного разу до тебе, нехай першими i будуть американськi космонавти, якщо не обдурили в черговий раз.
  - Тату! Наших б'ють! Вiдчепись рогата уродина! - долинув знайомий голос пасинка. Точно. Що за дитина - вiчно однi неприємностi. Не встиг двi хвилини побути один, як одразу вляпався в iсторiю. Незграбно перевалюючись, як пiнгвiн з ноги на ногу, побiг у бiк крикiв.
  На галявинi волохата, рогата iстота на чотирьох ногах, бiгала кругами за Кузею, намагаючись пiдчепити яскраво-жовтим рогом. Пегасенок несамовито кричав, але спритно вивертався, намагаючись лягти заднiми копитами кривдника по мордi. Але волохатий виродок був явно не дурень i голову пiд удар, не бажав пiдставляти.
  - Гей дура безглузда! Вiдстань вiд нещасної дитини! - грiзно заволав на звiра, смiливо вискакуючи з колючих кущiв. - Iнакше як врiжу ногою по вухах, копита вiдкинеш!
  Злiсна тварина рiзко зупинилася на мiсцi i спантеличено озирнулася в мiй бiк. Типу - хто тут без команди в'якає? Кому жити набридло в натурi? Та й премерзка пика, доповiм вам, постала перед глядачками. Обурено пирхнувши на образливi слова, безмозка худоба, рвонула в мiй бiк, нахиливши рогату голову до землi. Намiри у рогатого звiра до мирного спiвiснування двох рiзних систем не мали. Шляхетний батькiвський порив, стрiмко стiкав пiд ноги, у мiру наближення ворога.
  - Стiй на мiсцi - стрiлятиму! Перший пострiл у повiтря, другий на поразку! Хрiн наздоженеш! - Грiзно пообiцяв злобнiй худобi i не чекаючи реакцiї у вiдповiдь, кинувся назад у колючi кущi. Дуренька, не зупиняючись вломилася слiдом у заростi, намагаючись наздогнати. Нiчого собi, хижак вибрав нову жертву? А я тут причому? Нам взагалi не в той бiк...
  Думати стало зовсiм нiколи i додав швидкостi. Така немирна iстота. Агресивний. Не поговорити, не обговорити проблему, що назрiла. Прийти до взаємного консенсусу. Мама дорога! Ззаду долинуло гучне мукання i гострий рiг мало не встромився у фiлейну частину тiла. Страх надав нових сил i рвонув iз останнiх сил ще швидше. Нi. Фiг. Не втечу. У тварюки чотири ноги, а у мене лише двi. Я - раз, два, а тварюка на чотирьох копитах - тиг-дик, тиг-дик i в дамки. Потрiбно робити несподiваний, нестандартний хiд. Включити, наприклад, мiзки... Попереду майнуло товсте дерево i промайнула рятiвна думка.
  Як виявився на верхiвцi дерева - пам'ятаю невиразно, але коли став трохи розумiти, внизу мукала ображена тварина, а вгорi каркали розтривоженi сiрi пташки. Врятувався називається.
  - Що? З'їла? - зловтiшно крикнув розлютованiй звiрюзi, i показав мову. - Дурня волохата! Тварина безмозка! Скотина невдячна! Собака тупий! Свиня немита! Пiвень Гамбурзький! Ну Заєць постривай!
  Трохи подумав i склавши в дивну постать три пальцi, показав рогатому кривднику. Результат перевершив мислимi очiкування. Тварина остаточно збрендила з розуму в безсилiй лютi дiстати кривдника i почала бодати товсте дерево гострим рогом.
  - Ти ще зубами погризи! - саркастично розсмiявся я, мiцнiше хапаючись за товстий стовбур. - Мене голим рогам не вiзьмеш! Ворогу не здається гордий Варяг! Не вiддамо i п'ядi землi, ненависному вороговi! Кис звiдси, дурниця оксамитова! Свободу в'язням совiстi!
  Скотина прислухалася до поради i почала гризти кору дерева. Полетiли в рiзнi боки тирса. Крiм гострого рогу, у тварини i гострi зуби, зробивши сумний висновок, полiз вище на дерево. Розтривоженi сiрi пташки дуже схожi на ворон, прийшли в незрозумiлу лють i стали пiкiрувати вниз, намагаючись довбати довгими дзьобами, щоб збити мене з дерева, або хоча б пiдло подряпати гострими кiгтями.
  Що я вам поганого зробив, тварюки пернатi? Зiрвав iз насидженого мiсця? А трохи зазнати несподiваного квартиранта не можна? Самi виннi. Пiд руку попався колючий плiд дерева i не роздумуючи, запустив у зухвалу зграю зiрваним фруктом. Ображено каркаючи, пташки вiдлетiли убiк, але спроб дати спокiй не побажали.
  Тепер зграя дружно бомбардувала непроханого гостя, вмiстом шлункiв з недосяжної висоти, пiкiруючи над макiвкою. Кмiтливi пташки застосували килимове бомбардування - стрiлянина по площах, а не за метою. Снайперська влучнiсть - низька, але кiлькiсть завжди переходить у якiсть. За кiлька хвилин кiлька випадкових влучень розповзлися по волоссю голови i оголеному тiлу смердючими плямами. Пташина банда пiдбадьорилася досягнутим успiхом i тепер виходила на масоване бомбардування по черзi. Знизу долинало хрускiт кори i пихкання розлюченого звiра, зверху продовжували сипатися неприємностi. Що станеться спочатку? Покриюся смердючим пташиним послiдом i помру вiд ядухи, або разом iз деревом впаду на снiданок рогатої бестiї? Бути, чи не бути? Ось у чому питання, коли вирiшуються питання свiтобудови... Не в той степ галопом мчати думки,
  Пташиний послiд заважав зосередитись i вибрати варiант порятунку. Пасти пiд зубами, копитами розлюченого парнокопитного i померти болiсною, але гiдною смертю? Задохнутися смородом - з надiєю продовжити ненадовго життя, але зрештою пiти в небуття зганьбленим, обкаканим по вуха?! Нiзащо! Як казав один великий демiург, чийсь сучасник, - Всiх уб'ю, один лишусь!
  Якщо рогатiй психi стрибнути на загривок, що з ним буде? Тяжко. Осiдлати i пострибати, доки не заспокоїться. Шия у звiра коротка, копита знизу, волохата моталка ззаду небезпеки не представляє, а моїм спритним рукам, яка рiзниця за що триматися, за гiлки, чи рiг єдинорога? Нехай не ковбой, але єдибий, перший у свiтi...
  Запустивши в пiкiруючих пернатих, черговим колючим плодом i налякавши на мить зграю, влучно примiрявся, i попрощавшись з життям, зiстрибнув на спину кривдника. Ноги вдарилися об спину тварини, роз'їхалися в рiзнi боки i всiєю вагою свого тiла я приземлився на рудимент. Вiд нестерпного болю, заволав як недорiзаний i геть-чисто забув, що саме робити далi. Чи хапатися за вуха, чи за прищемлений вiдросток, не придумавши нiчого розумнiшого, вирiшив просто померти безвiсним героєм. Прощавай батяня - комбат, твої солдати виконали обов'язок до кiнця. I дорога не дiзнається, який танкiста був кiнець.
  Рогата худоба, поки я прощався з життям, i кричав вiд болю, не гаяв часу. Моторошно злякавшись, коли на неї впав з дерева ненависний ворог, ударивши всiєю вагою тiла, задерла хвiст трубою вгору, випустила струмiнь вчорашньої вечерi, i впала як пiдкошена на землю, пiд понiвечене зубами дерево, сумно проблискуючи останнє - пробач.
  Вмирати ще рано, але боляче... Що ж за проклятий рудимент, якi муки вiд нього терплю... Перемагаючи бiль, повiльно сповз iз поваленого ворога i спробував стати на ноги. Страшачись побачити наслiдки приземлення, обережно перевiв погляд униз.
  Могло б бути гiршим. Головне, щоб костюмчик сидiв. Розчавлений орган швидко розпухав i синiв, нагадуючи баклажан. Вiн баклажан, а я баклан. Але ворога перемiг. Звiр сiпнувся ногою востаннє, а потiм закотив жалiбно карi очi в блакитне, безхмарне небо, прощальним, скляним поглядом.
  Вiддав звiриному боговi душу. Вiдкинув ковзани та копита. Вибач, не винен, так вийшло. Доля. Перемагає найсильнiший, найрозумнiший, найхитрiший i пiдлий.
  Вiддамо ворожому трупу останню вiйськову честь i заберемо вiйськовi трофеї. Переможець завжди повинен щось забрати у поваленого ворога, iнакше перемога не в кайфi.
  Так заведено з давнiх часiв, коли кримiнальники-рецидивiсти, прирiзавши випадкового перехожого в темному пiдворiттi, забирали нехай драну шапку та останню дрiбницю з кишень жертви. Iнакше чим хвалитися перед нащадками, невдахами, прокурорами та суддями? Речовi докази - насамперед Фом невiруючих, лише вiдбитки пальцiв треба знищувати дома подвигу. Непогано б зняти шкуру i опудало зробити. В крайньому випадку, голову вiдкрутити i повiсити над камiном. Сидиш бувало в старостi, в м'якому шкiряному крiслi перед жарким, камiнним полум'ям, руки закутанi в м'який плед, грiєш у долонях - келих з коньяком, вiдпиваєш дрiбними ковтками, лiниво закушуєш, поглядаєш на голову поваленого ворога, в ряду iнших . Як молодi ми були, як щиро ходили лiворуч, праворуч i кругом...
  Башку не вiдкрутити, сил не вистачить. Без пiдручних iнструментiв i робити нiчого. Але й без трофею нiяк. Рiг йому вiдламати? Йому рiг уже не потрiбен. У своєму звiриному потойбiчному раю, скакатиме як новенький. Тiло нове нададуть, не ношене. Там нiчого хворiти не буде, страждань немає, а свiжої, смачної трави по вуха. Пасись на задоволення i бебекай алiлуй небесному пастуху.
  Бiль повiльно вiдступив, але штука спалахнула i почервонiла. Як тепер ходитиму? Втiкати вiд небезпек? Як жити пораненим та убогим? Хто дасть лiкарняний та виведе на iнвалiдну групу? Довiчна пенсiя нам не завадила б.
  - Вася тримайся! Нашi на пiдходi, оминають гада з флангiв! Смерть ворожим окупантам! Ур-ра! - долинув знайомий голос. Пегасенок iде на допомогу? У кущах пролунав трiск гiлок i на галявину вискочив розпалений Кузя, розмахуючи величезним цiпком. Побачивши цiлого i неушкодженого вiтчима, а поряд пiд деревом, що валявся без руху однорогого ворога, Кузя миттєво перестав кричати i застиг як Мiдний вершник, на заднiх копитах з цiпком наперевес.
  - Спасибi пасинок, за допомогу, але ти трохи спiзнився. - Отруйно сказав я, продовжуючи триматися за забиту промежину. - Надто довго обходив супротивника з флангiв. Справжнi герої завжди йдуть в обхiд?
  - Ага. Нi фiга собi .... Як ти його замочив? - здивувався Кузя, опускаючись на чотири копита. - Голими руками перемiг?
  - Навiщо руками? Ще крутiше. - розвiв руки i показав чим саме, гордо прокоментувавши. - Вiн навiть нявкнути не встиг, як упав убитий знаряддям. Стала в нагодi марна штуковина. Виявляється нею не тiльки кущi поливати, а й при нагодi вдарити кривдника. Замочити ворога над фiгуральному, а прямому сенсi. Фенiту ля комедiя та трагедiя. Ще трохи мiзками попрацював та iншими частинами тiла.
  - Ох i крутий татусь. - Кузя захоплено похитав головою, пiдходячи ближче до тiла поваленого ворога. - Дякую за смiливiсть. Був би генералом - медаль би вручив. За хоробрiсть. Так i треба вовку ганебному, знатиме проклятий ґвалтiвник, як на маленьких лiзти.
  - Ти стрiлки лiворуч не переводи. Чесно розповiдай, як безвинного звiра образив. Чим тварина спровокувала?
  - Як можна тато? - Кузя витрiщив безсоромнi глядалки. - Так ми Кузi - невиннiсть та поряднiсть. Невже не знаєш?
  - Ось що знаю. Визнавайся нестерпний мутант, iнакше суворо покараю, мало не здасться.
  - I як покараєш? - посмiхнувся Куртуаз, вiдскакуючи про всяк випадок убiк. - По хвосту вiдшлепаєш, або позбавиш обiду?
  - Цивiльних прав позбавлю. - грiзно пообiцяв пегасенку, намагаючись тихо пiдкрастись, вiдволiкаючи розмовою. - I батька з гори викличу. Iди сюди гаденя. Чи не посилюй провини, чесно зiзнайся, навiщо козла розлютив?
  - Ти спочатку спiймай. - Кузя показав рожевий язик i вiдбiг ще далi. - Я не козел однорогий, мiркування є. Не гiрше за твою.
  - Не виводь iз терпiння Куртуаз. Зiзнавайся щиросердно прийомному батьковi, iнакше в кут поставлю.
  - Куди? - злякано насторожився Кузя. Ага. Не такий i розумний малолiтнiй злочинець-мутант, щоб у розумi з Васею змагатися. Намагаючись зберегти грiзний вигляд, знизав обкаканими плечима, i загадково посмiхнувся.
  - А ось туди. Даю останнiй шанс для щирого каяття. Розповiдаєш, що накоїв, не караю. Слово честi. А якщо нi, то будеш мучитися в кутку. довiчно.
  - Чорт iз тобою, твоя взяла. - зiтхнув Кузя, покаянно опустивши кучеряву голову. - Я хоч i розумний, але з вами - челев'яками, не потягатись у гидотi. Пробач тату. Моя вина, за хвiст звiра смикнув. Жартувати хотiв, а однорогий дурень невiдомо на що образився. Звiрина тупа - жартiв не розумiє.
  - Ти хоч розумiєш, що накоїв? З твоєї милостi, єдинорiг життя втратив. Зовсiм. Добре, що я розумний i кмiтливий, а то б вiн насадив по самi гланди.
  - Так, зрозумiв, зрозумiв, бiльше не буду. - Кузя нетерпляче брикнув копитами. - Тiльки врахуй тата. Я його тiльки за хвiст смикнув, а ти його... i того. Перевищив необхiдну самооборону. Обтяжливi обставини. А що таке кут, куди ти мене хотiв поставити?
  - Ну... це... - невиразно покрутив у повiтрi пальцями. - Страшна штука, але насамперед при вихованнi неслухняних дiтей. Гiрше тiльки Бабайка i Баба-Яга з сiреньким дзиґом, що хапають за бочок. Пiсля хапання за дiжку дiти зазвичай стають нервовими шизофрениками i писаються в лiжко. Зрозумiв? Зрозумiв майбутнi муки? А щодо необхiдної самооборони, вилами на водi написано. Живих свiдкiв немає, i якщо тiло прикопати землею, те й доказiв не залишиться.
  - Це стiльки працювати, мало не здасться. - засмутився Кузя. - I питання, чим копати? Мої копита нiжнi, для земляних робiт не пристосованi. До речi, як варiант - можна голову звiровi вiдiрвати i в iнше мiсце сховати. Нехай доведуть, що це тiло козла, а не якась iнша тварина. Так завжди роблять закоренiлi злочинцi, а менти вiдкладають справу в довгу шухляду, поки тiло не знайдуть i не зберуть в одне цiле. Ось такi закони правосуддя.
  - А ти звiдки знаєш? - насторожився я. - Нещодавно вилупився з яйця, а мiркуєш як затятий рецидивiст-вбивця.
  - Спадкова пам'ять. Гени. - Кузя обмахнувся хвостом вiд настирливих кровососних. - Як запропонований варiант знищити докази?
   - Заслуговує на розгляд, хто буде голову вiдривати?
  - Хто дiвчину пригощає, той дiвчину танцює. - помiтивши незрозумiлий погляд, Кузя досить розсмiявся. - А ти думав, один розумний? Коротше вiдривай голову, а м'ясо зжеремо, не пропадати ж добру?
  - Думка цiкава. - повернувся до трупа i з сумнiвом оглянув звiра. Здоров'яна тварюка. Схопивши за вуха цапа, спробував згорнути голову набакир. Сил ледь вистачило, щоб загнути голову до спини, але не бiльше. Взявшись за рiг, обома руками, спробував ще раз. Несподiвано хруснуло й кiстяний, жовтий рiг залишився в руках, вiдламавшись бiля морди звiра.
  - Васю, не займайся нiсенiтницею, голову вiдвертай. - втрутився Кузя, з цiкавiстю спостерiгаючи, як намагаюся впоратися з тяжкою роботою. - Зубами спробуй горло перегризти.
  - Ага, ти ще запропонуй рудиментом обробити. - огризнувся на дурницi порадника, уважно розглядаючи рiг.
  Гарна штука. Довгий як рука i гострий як iкло. Порожнiй усерединi, з маленькою дiрочкою на кiнцi. Так... якби звiр наздогнав, то зараз, як шматок шашлику, висiв на гострому шампурi. Спробував переламати рiг навпiл, але не вийшло. А якого хрiна, ти вiд морди вiдпав? Дозрiв чи що? З усiх цих хряпнув рогом об дерево, але, вiдскочивши вiд стовбура, залишився цiлим.
  Ви хотiли трофей, ви його здобули, дядько Вася. Перевернувши рiг вiстрям до себе, дунув у дiрку, очищаючи рiг вiд смiття. Несподiвано пролунав гучний трубний звук. Вiд шуму мало не впустив рiг на землю. Очманiти, не встати. Дивовижна рiч, цiкава. Шкода марна... До речi, чому марна? Дуже корисна. Тепер я читець, жнець та на трубi iгрок. Усiм абзець. Було, але матом лаятись не варто, особливо в присутностi погано вихованих прийомних дiтей. Навчити дурня дуростi - справа нехитра, вiдучити назад - сiм потiв скинеш.
  -- Нiчого собi. - захопився Кузя. - Дай спробувати.
   - А що треба сказати, коли щось просиш?
  - Кончай приколюватися тата. Як вмiю, так i прошу. Ну, дай дунути в рiг. Жаль, чи що?
  - Треба коли просиш, казати - дайте будь ласка. З твоїм вихованням ще працювати та працювати. - Тяжко зiтхнув, простягаючи рiг Кузе. - Дуй обережно i тихо, а то зламаєш.
  - Не боїсь тато Вася. В моїх руках, як за кам'яною стiною. - заспокоїв мене Кузя i вихопивши рiг вiдбiг убiк тренуватись.
  Чим би дитя не тiшилося, аби не плакало, заспокоїв себе народною iстиною i став вивчати труп далi на предмет, щоб ще вiд нього вiдламати. Поки намагався вiдкрутити копита та хвiст, Кузя навчився видавати музичнi рулади на звiриному розi, розлякуючи живнiсть. Каркаючi, летючi кривдники - лайнометатели, приведенi в сум'яття вiд гучного вию, безглуздо замiтали в небi, вiд страху бомбардуючи околицi дерева. Молодець пасинок - так їм i треба. Не Бетховен звичайно, але нiчого.
  Не придумавши нiчого кращого, вiдтягнув звiра до кущiв i закидав торiшнiм листям та пожухлою травою. Замаскував. Нехай полежить, вiдпочине, а якщо знайдуть, то я тут не до чого. Моя хата з краю - нiчого не знаю. Нiчого не чую, нiчого нiкому не скажу.
  Десь вдалинi пролунав у вiдповiдь трубний рев. Олес. Догрався трубадур. Тепер точно не вiдкрутитись.
  - Кузя отас! Припиняй дудiти у трубу! Добавився придурок? - заволав на пасинка. - Шуба нам повна, вiд пiсеньок! Робимо ноги, поки менти ганебнi не замiли!
  - А що особливого? - образився Кузя, але дуть у рiг перестав. - Подумаєш, кiлька разiв дунув. Але ти помiтив, який чудовий музичний слух? Без жодної консерваторiї рулади виводжу. Мутанти - талановитi у всьому.
  - Досить балакати, термiново змотуємось. - перебив Кузю, уважно оглядаючи мiсце злочину. Якщо не брати до уваги трохи прим'ятої трави i купку листя пiд кущами, то бiльше доказiв не спостерiгалося. - Слухай алiбi. Якщо зловлять, то ми одне з одним не знайомi, а тут виявилися випадково. Зрозумiв?
  - Без ринку. - погодився Кузя i кивнув на рiг. - А з цiєю штукою робити? Жаль викидати, господарствi знадобиться. На музичному iнструментi стiльки бабок забавляємо - мало не здасться... Я невимушено граю, ти голосно спiваєш i канкан танцюєш. Вокально-iнструментальний ансамбль iменi пiснi та танцi. Музикантам - лабухам завжди бiльше милостинi подають, нiж звичайним жебракам. Давай рiг, iз собою заберемо?
  - Менестрiль вiдморожений? Речовий доказ залишати при собi? - Покрутив бiля вуха пальцем. - Ти ще на лобi напиши - ми вбивцi. Мiсцевих законiв не знаємо, звичаїв не вивчали, традицiй не знаємо. Що за аборигени, вкрите мороком. Раптом жителi - пегасо-людожери, а музика викликає пекучу алергiю? А якщо худоба була священною твариною? Живий тотем невiдомого божества? Розшматують на дрiбнi шматочки i роги пошмагають.
  - Добре Добре. Переконав. - зiтхнув Кузя, з жалем оглядаючи рiг. - А можна приховаю в затишне мiсце? Сподiваюся, розлучаємося з рiччю ненадовго, потiм повернемося, заберемо.
  - Добре, але тiльки... - На краю галявини з'явилася нова iстота. - Усi Кузя приїхали. Готуйся до пригод. Здоров'я Маша, - я Дубровський.
  
   РОЗДIЛ 5.
   - Пошту ще не брали?
   - Чекаєш повiстку вiд друга з вiйськкомату?
  - Сплюнь. Шеф зранку скаржився, що по милу нiчого прийняти не може. Контракт важливий чекає.
  - Почекає, не переломиться. Ми ж чекаємо, коли вiн затримує зарплату?
  - Логiчно. Ще по сигаретi?
  
  Iстота трохи схожа на мене, але страшна i жахлива. Волосатий, кудлатий, кудлатий. Огидне видовище перший i всi подальшi погляди. Яскраво-червонi, набряклi губи вискаленого рота, як згусток кровi, фiолетовi круги пiд величезними глядачками, на блiдо-рожевiй фiзiономiї. Довга грива, жовтої вовни, сплутана в товстi джгути, висiла нижче за пояс. Але найогиднiше були пальцi на руках. Як i рота, вони переливались на сонцi кривавими вiдблисками.
  Червоне - для нормальних людей - небезпечне. Що нагадує неповна пам'ять? Зелене - йди спокiйно прямо, жовте - увагу, а червоне - на мiсцi стiй. Вiдстою. Про що попереджає червоне свiтло? Небезпека, лють, збудження, салат з помiдорами, вершки з полуницею, сонечко i червонi лiхтарi в червоних кварталах Амстердама, де однi iстоти невiдомо якої породи, заманюють у свої тенета невиннi жертви. Тих, що клюнули на приманку, затягують у глибокi, затишнi нори, роздягають догола, довго i нудно стрибають по всьому тiлу, азартно, але удавано пихкають, доводять до несамовитостi марною фiзкультурою, а потiм позбавляють життєвих сокiв. Вампiри. Канiбали? Господи, куди ми потрапили...
  Шкура на iстотi, бiла як снiг, але розiрвана в кiлькох мiсцях, оголює лисо, гладке тiло, без жодної волосинки. На довгiй, худiй шиї, блискучi камiнцi на нитцi. I як апофеоз кошмару - два великi шкiрянi нарости нависали над животом ледве прикритi шкурою, перетягнутою блискучою стрiчкою з висюльками. Як i я - мутант iз каструлi бабусi? Бiдна, жахлива iстота, як ходить iз двома горбами на грудях? Тут, мiж нiг - мiшок з вiсюлькою в п'ять разiв менший i то заважає ходити, а яка iстота? Центр тяжкостi змiщений уперед, живота не видно. Мимоволi станеш злiсним монстром, тягаючи цiлими днями тягар перед собою. Хоча... є щось привабливе i дивно привабливе в її пружних горбах... манливе i кличе... Стоп! Прокидається лiва половина голови. Дивний зв'язок, але чому саме зараз i лiворуч?
  Iстота оголила бiлi зуби. Намагаючись зберегти гiднiсть, теж ощерився i прийняв бойову стiйку, звично закриваючи слабку, поранену крапку на тiлi. Чесно кажучи, стало невiдомо чому соромно за свiй безглуздо-оголений вигляд. Нам би краватка та капелюх... Чи щось iнше? Раптом це я - ущербний, з причиндалами мiж ногами, а воно, є сама досконалiсть i краса з горбами на грудях? То створила мати природа - мати її, а зi своїм статутом та в чужий, жiночий монастир? Яких тiльки виродкiв не виробляє життя на планетi, i даремно кажуть, що некрасивих тварюкiв не буває, що все в пiдмiсячному свiтi гармонiйно, iснує лише нездорова обивательська упередження... Так виникає расизм, фашизм, сiонiзм, комунiзм i тричi проклятий апостолом Марксом-Енгельсом , - мiжнародний iмперiалiзм. Ах, так - ще антиглобалiзм та антиамериканiзм.
  - Привiт подруги. - Привiталася iстота, продовжуючи щерити зуби. - Єдинорога не бачили? Повз нiхто не пробiгав?
  Ошалети, воно ще й розмовляє. А в худеньких, але мiцних ручках такий же рiг, як у нас. Мабуть, теж убивця. Агресивна iстота, треба триматися на сторожi. Але як? Не робити рiзких рухiв, не дивитись у вiчi, дати шматочок для частування. Пiдняти руки вгору та здатися на милiсть переможця. Поки болiсно розмiрковував, що робити, iстота нетерпляче переступила з ноги на ногу i сплюнувши крiзь зуби, роздратовано перепитала, звертаючись до мене.
  - Ви що - глухонiмi? На пальцях треба пояснювати?
  - Так. Не не. Нiкого не бачили. Ми тут випадково опинилися i один одного нiяк не знаємо, правда чотириногий громадянин? - Вийшов зi ступору i обернувся до Кузи, натякаючи на попередню домовленiсть. - До вас юнак звертаюся, не чуєте чи що?
  Кузя теж стояв як укопаний, широко розкривши рота i витрiщивши здивованi очi на страшилище. Бач, як дитина злякалася, аби дурниць зi страху не наробила. А того гiрше - не видав би таємницю. Правильно кажуть досвiдченi урки - свiдкiв треба прибирати. Немає людини - немає проблеми. Але як дурня прибереш, у ньому вже живої ваги бiльше, нiж у менi? Разу в два з половиною, крiм вчорашнього та ранкового обiду бананами? Та й куди саме прибирати, що злочинцi мали на увазi? У шафу складати? У кущиках маскувати? Довелося повторити фразу голоснiше, щоб привести пасинка до тями.
  -- Молода людина! Оглох?
  - Чого Вася? Ах, ну так. Я тут, як i вiн, зовсiм випадково. - Дозвольте познайомитись - Куртуаз. Старовинний Пегасiй аристократичний рiд. Дiвчина, а вас як звати?
  - Свiтлою Рудою кличуть. - Неохоче представилася iстота, почухавши лiвий горб кривавими кiгтями. - Наше плем'я з одних Свiтлонь складається. Родове iм'я. На честь Свєта названi. Пiвденного. Тут, за струмком живемо. Мiсцевi. Дiвчини-мисливцi. А ви як бачу - чужинки? Яким вiтром занесло у нашi краї?
  - скакали проїздом. - Кузя опустився, молодцювато випнувши груди i життєрадiсно перебираючи копитами, задер хвiст. - Ви сьогоднi ввечерi випадково нiчим не зайнятi? Чи вiльнi?
  - Поки проклятого цапа не впiймаю, у стiйбище не повернуся. - Iстота важко зiтхнула, струснувши жовтою гривою та шкiряними горбами. Зачаровано простеживши поглядом за коливанням пружної плотi, дiйшов певного висновку - є, є певна естетика та краса у грудних мiшечках. - Колектив третiй день, без м'ясного сидить. Банани впоперек горла встали. Ще трохи i станемо вегетарiанцями, а нам нiяк не можна без бiлкiв i вуглеводiв. Звiрiємо до худоби, вiд овочiв i фруктiв. Значить, не бачили єдинорога?
  - Вибачте будь ласка. - втрутився у розмову, перехоплюючи iнiцiативу. - У ваших краях, за випадкове браконьєрство, каральних заходiв, не передбачено?
  - Чому? Як належить iснуємо. За встановленими кримiнальними законами та давнiми звичаями. Ми не дурнi набитi, без правил iснувати. Живемо, як заведено, в iнших племенах. Хто на нашiй територiї полювати без лiцензiї, того в котел, а череп i скелет на тин перед сiльськими воротами. Що б ворогам не кортiло. А чого ти питаєш? До речi, тебе як звати? - Iстота зморщила гидливо нiс, критично оглядаючи з голови до нiг. - Дивна ти тiтка. Страшна, як смерть, плоскогруда. Зачiски - нi, стрижена, брови до пiдборiддя. Ноги та груди волохати, епiляцiю не робила, не фарбована, неманiкюрена.
  - Чого манiкюрено? - Не зрозумiв.
  - I парфумерiя не на висотi. - Свєтка затиснула носа пальцями i зробила несподiваний висновок. - Iз закордонних профурсеток, мабуть, чи хворiєш чим? До знахарки-гiнеколога давно не ходила?
  - Нi, здоровий тiлом i духом, тiльки на голову часом слабкий, пам'ять вiдбило при народженнi. Дозвольте представиться, - Василь Iєновiч Кастрюлькiн. - хитнув молодцювато головою. Вона пред'являє претензiї щодо зовнiшнього вигляду?! На себе дивилася б уважнiше. Нехай голий, але виглядаю краще. Але ображати господаря завчасно не варто. На чужiй територiї перебуваємо. Нехай думає що хоче, нам якась рiзниця? Разом яйця не висиджувати. Намагався вiдповiсти культурно та ввiчливо. - А щодо дивного зовнiшнього вигляду, не обессудьте. Як то кажуть - на смак та на колiр товаришiв немає. У нашому племенi всi такi. Порода iнша.
  - Ну-ну... - Свiтка-Руда поблажливо хмикнула. - Дикi, одне слово. Цивiлiзацiєю обiйденi. Вогонь знаєте? Арифметику?
  - А то. I про корiнь гiпотенузи чули. - Згадавши про каструлю на розпеченiй плитi, ледь не вилаявся вголос. Намагався перевести розмову в iнше русло. - Сьогоднi хороша погода. Скажiть, будь ласка, що ви з однорогами робите? Звiр тiльки для їжi необхiдний?
  - Не без цього. - погодилася господиня. - Не пропадати ж добру? Знову ж таки шкура, роги, копита, хвiст. Все йдеться. Безвiдходне виробництво. Спочатку часiв по-iншому iснували. Як точно, нiхто не пам'ятає, чутки, мiфи та бабинi плiтки. Старi розповiдають, спочатку єдинороги були iз золотими рогами, а зловити могла лише непорочна незаймана. Хто така незаймана, з чим їдять, навiщо золотi роги, вже нiхто й не знає. Потрiбно i все. Як закон всесвiтнього тяжiння. Спочатку так i робили. Ловили звiрюгу живцем, роги обламували i вiдпускали. Звiр само собою гинув вiд болю та втрати кровi. Труп гнити залишали, роги в печеру складали, доки повнiстю не заповнили. Поступово звикли до азартного полювання, а потiм i м'ясо в справу пiшло. Зайнятися крiм полювання нема чим. Ну поспiваєш увечерi бiля вогнища, пiснi про сумну бабину частку, поплачеш для душевної радостi, позласловиш про сусiдки для задоволення та спати. Туга. Затятi мисливцi - це коли завжди полювання, але не ясно чого саме. Толку вiд безглуздої роботи, якщо зi шкiри можна сшити сукню, з м'яса суп зварити, шашлик засмажити, ковбасу копчену, сосиски знову ж таки? З кiсток та копит клей варимо, холодець. Рогам iнше застосування знайшли, але вас не стосується. З'явився новий сенс життя. Так i живемо. Одне погано, однорогiв стає дедалi менше, а народ звик до м'ясної їжi. Так кажете, не бачили, куди звiр втiк? холодець. Рогам iнше застосування знайшли, але вас не стосується. З'явився новий сенс життя. Так i живемо. Одне погано, однорогiв стає дедалi менше, а народ звик до м'ясної їжi. Так кажете, не бачили, куди звiр втiк? холодець. Рогам iнше застосування знайшли, але вас не стосується. З'явився новий сенс життя. Так i живемо. Одне погано, однорогiв стає дедалi менше, а народ звик до м'ясної їжi. Так кажете, не бачили, куди звiр втiк?
  - Як вам i сказати .... - Перезирнулися з Кузей. Пасинок скорчив фiзiономiю, даючи зрозумiти, що настав час зiзнаватися. Щиросердне визнання полегшує не гiрше за проносне. Набравшись смiливостi, зiзнався. - Тут таке дiло... Коротше менi здається, що його хтось убив до нас. Тiло в кущиках валяється.
  - Де? - пожвавiшала Свєтка, оглядаючись на всi боки. Поклавшись на долю, показав пальцем, де саме лежить звiрюга. Горбато-груда мисливиця жваво пiдбiгла до купки i розворушив дiловито горбок, розчаровано вилаялася. - Козел забирай. Хтось уже рiг обламала, пiд корiнь, а кров не випустила.
   - Це не ми!
  - Ясно, що не ви. - зневажливо хмикнула мисливиця. - Тут вправнiсть потрiбна, вмiння. Вiдповiдний iнструмент для лову. Ех, мало не пропало м'ясо. Ну нiчого, у нас не пропаде...
  - Так ви Свiтлана не вiдповiли, чим займаєтеся сьогоднi ввечерi. - знову влiз у розмову збуджений Кузя. - Прогуляємось увечерi до ранкової зорi? Пiснi хором поспiваємо, частiвки, в кущики сходимо...
  - Куртуазе, менi здається, ти кудись збирався йти? - квапливо перебив схвильованого пегасенка. Два днi вiд роду-племенi, а спритностi як у дорослого. Та й на фiга горбата страшилка? Знайшов з ким пiснi пiд кущами спiвати... Невже не розумiє, нам мисливцем не по дорозi? Прокашлявшись, обережно додав, машинально подивившись на порожнє зап'ястя руки, наче там щось було дуже цiнне i потрiбне. Загадковий безумовний рефлекс, чи Швейцарський Наручний Роллекс? - О-о-о, часу скiльки... як пiдзатримався... Шкода, але настав час вирушати додому. Радi були з вами познайомитись. До побачення Руда Свiтлана. Привiт племенi та iншому народовi.
  - Навiщо передавати чужi вiтання? - Суворо вiдповiла мисливиця, дiстаючи з вирiзу на грудях, гострий нiж i сiдаючи навпочiпки перед мертвим звiром. - Самi передасте. В гостях вiдпочинете.
   - Але ж...
  - Нiчого не знаю. - перебила мисливиця, холоднокровно перерiзаючи горло мертвому звiровi. Хлинула струмком кров, оббризкавши голi ноги. - Розкажете дiвчатам, хто такi, яким вiтром занесло на нашу священну, недоторканну територiю. Чому виявилися поряд iз загиблим однорогом. Пред'явiть документи. Вiзу, паспорти. Як належить пiд час вiдвiдування закордонної держави.
  - Навiщо формальностi? - улесливо посмiхнувся тiтоньцi. - Нiкого нi, ми самi... Пропоную розплатитись на мiсцi. Вам добре i нам непогано.
  - Так-так... - Мисливець повiльно випростався, недбало витер лезо ножа об шкуру мертвого звiра, холодно подивився в мої глядалки i шкiдливо простягнув крiзь нафарбованi губи. - Хабарi пропонуємо посадовiй особi пiд час виконання?
  -- Ви що?! Якi хабарi? Чиста подяка!
  - Чого чого? Подяка? - Нiж блиснув на свiтлi, пустивши сонячного зайчика. Нутрощi миттєво наповнилися вчорашньою водою i дуже захотiлося вiдлити. Приїхали. Вiк свободи не бачити. Попалися як двi лохи на Запорiжцi. Неправильно дiяв. Треба було мисливцю убiк вiдвести та шепнути на вушко привабливу пропозицiю. Правильно нагадує пам'ять. Третiй зайвий. Навiть давнi, безстрашнi даiшники - мiфiчнi герої дорiг та автострад, нiколи не ризикували при стороннiх очах та вухах. Знає третiй - знає i свиня, у моєму випадку - Пегасенок Кузя. Це бджiлки беруть хабарi нектаром з квiточок, але вона - виконавча дурниця, її робота - у вулик мед тягати.
  -- Звичайно звичайно. Я нiчого поганого не мав на увазi.
  - Зате я ввiв би... - мрiйливо протягнув Кузя, обсмикнувшись на мисливницю, невiдомо що маючи на увазi туманнi натяки. Бач, проктолог знайшовся. - Так сказати - що маємо, те i вводимо... Грайливий амурний, галантний гумор. Ха-ха-ха... Жарти.
  - Ану припинити розмовники! - Горба нахмурилася. - Все з вами ясно метелики. Ви ворожi шпигуни, прибули в чуже плем'я, щоб вивiдати вiйськовi секрети. Руки вгору! Вважаю до трьох! Раз...
   - Свiтла, ви неправильно зрозумiли...
  - Ще як правильно, диверсанти - шпигуни! Руки вгору - сказала! Стрiлятиму, вовки ганебнi!
  - Свiтла, ви грiзний товаришу, але стрiляти... - Поблажливо посмiхнувся, схрестивши руки на грудях, демонструємо безстрашнiсть i нахабно оглядаємо мисливця з усiх бокiв. - Явний перебiр. Яким мiсцем стрiляти зiбралися? Мухлюєте дамочка. П'ятий туз у рукавi?
  - У досвiдченого мисливця та палиця стрiляє. - парирувала Свєтка-Руда. - Припинити розмовники! Перший пострiл у повiтря, другий на поразку!
  - Не треба стрiляти, здаємось на милiсть переможця. - Подолаючи збентеження, задер руки вгору, виставляючи на загальний огляд опухлий рудимент. Чорт iз нею, нехай милується знаряддям злочину. Кузя за компанiю задер руки, переднi копита i про всяк випадок пiдняв хвiст.
  Мисливець здивовано свиснув, побачивши покалiчений орган, безсоромно витрiщила очi, i плюхнулася задом на землю, вганяючи в червону фарбу сорому. I було вiд чого. Вiд перенесеної травми, рудимент спалахнув i безглуздо стирчав паралельно землi, не гiрше за довгий рог убитого цапа. Тепер прийшла Кузiна пора заздрити чужим розмiрам. Ранiше, коли мiй орган був у нормальному, безвiльному станi, невеликi розмiри спокiйно дозволяли маскуватися у волохатiй рослинностi мiж нiг, але тепер...
  Звiдки тiльки взялися сила та мiць? Звичайно постраждали, але все ж таки... Ще недавно безвiльний порох, i раптом - сталь, чавун! Ще б пак знати, для чого призначений, крiм замочування ворогiв i вiдливання води з органiзму, але вже неодноразово думали i придумали. Є iдея - використовувати замiсть вiшалки. Вiдкриваються великi переваги. Повiсив авоську з продуктами, або важкий портфель на персональний гачок, йдеш весело посвистуєш на дорозi i насолоджуєшся життям. Руки вiльнi. Гуляєш спокiйно вулицями, хочеш пиво пий, цигарку покурюй, друг зустрiвся - сердечно привiтався, проблеми виникли - пояснив на пальцях урцi ганебному - козу зробив, або в натурi, послав подалi розпалюванню пацанською. Прийшов у театр, до друзiв-родичiв, численнi гостi томяться у передпокої, а ти з особистою вiшалкою, проходиш вiльно до зали. Не треба в гардероб пальто здавати, жарко стало - пiджачок на плiчка, акуратно повiсив на особистий гачок. Рiч не пригадується, не пропаде. Краса. Або використовувати як стiнобитний таран. Пiдходиш до зачинених дверей, руки зайнятi продуктами - ну дуже важка вага. Бдинсь - штовхнув iнструментом, що стирчить, i входиш у квартиру. Заощаджуєш силу i час. Iще iдея. Лежиш на диванi i не тримаєш книгу в руках, а вживаєш рудимент як зручну пiдпору. Знай собi, жуй чiпси та пальчиком сторiнки перевертай, знання на задоволення. Заощаджуєш силу i час. Iще iдея. Лежиш на диванi i не тримаєш книгу в руках, а вживаєш рудимент як зручну пiдпору. Знай собi, жуй чiпси та пальчиком сторiнки перевертай, знання на задоволення. Заощаджуєш силу i час. Iще iдея. Лежиш на диванi i не тримаєш книгу в руках, а вживаєш рудимент як зручну пiдпору. Знай собi, жуй чiпси та пальчиком сторiнки перевертай, знання на задоволення.
   Додумати не дали, повернули у сувору реальнiсть.
  - Очманiти не встати .... - Злякано простягла Свiтлана-мисливиця i нервово, безглуздо хихикнула. - Баба з рогом...
  - А в чому, власне, справа? - не зрозумiв гумору. - Ви що, нiколи подiбних штучок не бачили? Хiба у вас його немає, пiд вашою е...?
  - Спiдницею? - уточнила Свiтлана-мисливиця i зневажливо пирхнула. - Була потреба. Досить того, що груди перетягую. Спина болить i шию ломить. Ще не вистачало, щоб мiж нiг роги стирчали. Жах в останнiй стадiї маразму.
  - Подумаєш - рудимент стирчить. - образився на дурне непорозумiння, продовжуючи тримати руки над головою. - Мене у каструлi робили. За iндивiдуальним проектом. Не винен. Це все стара-людожерка з онукою. Домашнє завдання...
  - А в мене теж така штука є. Нiчим не гiрше Васиної фiгнi. - образився Кузя, продовжуючи старанно балансувати на заднiх копитах, виставляючи на загальний огляд обвислi причиндали. - Ми обидва рогатi, тiльки в мене вiн зараз не вартий, нiчого не хоче, але й нiчим не хворiє. Ще молодий, недосвiдчений, однi теоретичнi знання в головi.
  - остаточно збрендила, стара карга. - Вилаялася Светка, не вiдриваючи погляду вiд мого пораненого гачка. - Недарма з ранку, сон поганий снився.... З Куртуазом - конем ясно - єдинорiг - мутант, ми виродкiв у трунi бачили, а ось iз Василiсою треба розбиратися... А не обманюєш? Зiзнайся чесно, сама штучку присобачила, для краси? Прикраси?
  - Думаєте, приколююся, для веселощiв? Чи не натуральний? Штучний? Спробуємо на мiцнiсть? - гордо посмiхнувся, але про всяк випадок вiдступив убiк, беручи до уваги рiшучий характер мисливицi. - Що дивуватися нещасному рудименту? Подумаєш справи - стирчить поранена кiстка, в недозволеному мiсцi. У свiтi багато дивовижного друга Горацiо.... Був би страусом, що говорить, або виродок двоголовий - iнша справа, є над чим приколюватися, та й то, грiх смiятися над убогими iстотами. На себе звернули б увагу. Один - парнокопитний, iнший - грудастий. Набридли ви менi, краще долоньками прикриюсь, вiд грiха подалi.
  - Нi-нi, почекай. Кожна частина тiла служить для чого-небудь корисного. Вуха - для сережок, вiї - для тушi, повiки - для тiней, очима зручно очi робити i ще по сторонах стрiляти, нiгтi на руках - для красивого, яскравого лаку, шия - для намиста, намиста, ноги - для педикюру, брови та пахви - для депiляцiї. Голова - для зачiски, талiя - для ремiнця. Груди - для .... - Свiтлана-Руда задумалася, закотивши очi в небо. - Блiн, забула. Але не важливо. А твоя штука навiщо служить, якщо не для вiчної жiночої краси та прикраси-залякування перед суперницями? Чому вiн тривожного, червоно-фiолетового кольору, як баклажан?
  - Чому? Чому. По кочану. - остаточно знiяковiв вiд безцеремонного розгляду, цiкавого мисливця. - Ви б їм когось прибили на смерть, подивитися, якого кольору була б штука.
   - Ти хочеш сказати, що вбив єдинорога цим цiпком?!
  - А як же. - Прийшли на думку новi знання з родоводу. - Але прошу взяти до уваги ненавмиснiсть убивства. Ее... самозахист без зброї.
   - Якщо своїм рогом - козла на смерть б'єш, то якi ж у тобi сили зберiгаються... Точно не брешеш?
  - Ми, тобто я, нiколи! - гордо вiдповiв рудою. - Чеснiсть - основний принцип iснування!
  - Так? - здивувалася Свєтка. - Тодi тим бiльше треба доставити до племенi. Руки вгору! Хоча... чорт з тобою, прикрийся лопухом та йди так. Тебе - кiнь, що говорить, теж стосується. Крок лiворуч, крок праворуч, стрибки на мiсцi - розглядаються як спроба втечi. Кроком марш уперед! Ах да. М'ясо заберiть, бо менi нести нiяк не можна, я ж конвоїр...
   - I менi не можна, я маленький.
  
   РОЗДIЛ 6.
   - Наш новий комп'ютерник, якийсь комп'ютерний шаман.
   -- З чого ви взяли?
   - Сьогоднi вранцi, у мене знову зламався комп'ютер, то вiн прийшов, щось пiд нiс побурмотiв, потiм мiй стiлець, десять разiв навколо осi покрутив, знову закотив очi, щось побурмотiв пошепки, штовхнув ногою пiд стiл i комп'ютер запрацював!
  - Так? Iдiть працюйте, я сам розберуся.
  
  Погода була чудова - принцеса була жахлива. Дерева зеленiли листочками, небо - бiлiло хмарами, трава - колола нiжки, а ми з Кузею, як два останнi вантажники, тягли на руках мертвого єдинорога. Тяг власне я, на особистому горбi, а Кузя через малолiття притримував тушу за копита, весело крокуючи поруч. Трохи позаду йшла мисливиця, постiйно забiгаючи вперед i кидаючи крадькома косi погляди на мою зброю злочину, загорнуту в лопухи пов'язки на стегнах, чим дуже бентежила i збивала з ноги.
  Намагаючись не помiчати хворого Светкiного цiкавостi, насилу пересував ноги в заданому напрямку. Декiлька днiв як втiк iз каструлi, а пригоди сиплються з вiдра. Помийного. Чому? Що в менi особливого? Навiщо? Я - iстота мирна, невинна. Мене не чiпай i я нiкого не зачеплю. I взагалi я бiлий та пухнастий. Киска. Котик. Котяра. Кошак... але найiмовiрнiше - верблюд. Корабель пустелi.
  Вдалинi з'явилося село Мисливцiв. Огородженi символiчною огорожею, кiлька невеликих будиночкiв з дахами iз трави. Посерединi села невеликий майданчик з палаючим вогнем.
  Бiля невеликих ворiт, прикрашених зав'ялими вiнками, сидiла на лавках охорона i спритно орудуючи невеликими паличками, щось плели з ниток. Помiтивши нас, одна з охоронцiв схопилася на ноги i пронизливо закричала на всю горлянку. Декiлька схожих на Свiтку iстот, але рiзного кольору мастi на головi, вискочили з будиночкiв i скупчилися бiля огорожi, уважно нас розглядаючи. Наш конвоїр пожвавiшала i стала чепуритися на ходу, поправляючи волосся на лобi i струшуючи непомiтнi оку порошинки з одягу.
   - Ну, Кузя, готуйся до чергових неприємностей.
  - Дурниця, де наша не пропадала. - вiдмахнувся безтурботно Куртуаз, з цiкавiстю розглядаючи аборигенiв. - Ого, скiльки роботи, орати та орати. Роботи - не мiрний край...
  - Розмовники! - припинила нас суворим голосом Свiтлана. - На допитi мови розв'яжiть. Ширший крок! Небагато залишилося.
  Тим часом жителi села, уважнiше роздивившись, хто наближається, натхненно завулюлюкали, розмахуючи руками. Нiгтi на пальцях, вiдкидали червонi вiдблиски, вселяючи в голову дуже поганi думки.
   - М'ясо йде!
  - Ну Свiтко молодець, врятувала вiд голодної смертi. Щастить же дурницi...
   - Вiчно їй халява пре.
   - Що робити - нi шкiри, нi пики у дiвки, одна мисливська удача.
  - I правильно, не два зеленi горошки в ложку. - зловтiшно додав хтось у натовпi. - А то звикла - i м'ясо з'їсти та на рiг сiсти. Привела дивовижнi виродки, зайвi роти. Самим їсти нiчого.
  - Її... це мисливський видобуток, нелюди. Свiже м'ясо самостiйно йде на обiд, i закуску на хребтi тягне, ох i хитра... Свiтло! Ти де виродкiв вiдкопала? Чи не отруйнi? На спекотне пiде?
  - Ви ще найголовнiшого не бачили! - весело крикнула Свiтлана, розпрямляючи спину i пiднiмаючи груди, в чому ледь не перестаралася. Диньки пiдскочили вгору i якби не шкура на грудях, то неодмiнно висунулися назовнi. У душi й тiлi щось вкотре ворухнулося свiтле, але зникло. Та й як не пропасти, якщо єдинорогова туша на плечах до землi тягне?
  Заiнтригованi фразою, аборигенки, стали обмiнюватися пропозицiями та уважнiше мене розглядати, намагаючись побачити головне. Дикуни. Нiщо б допомогти вантажнику, дотягнути тяжкiсть, i в спокiйнiй обстановцi прояснити питання. Стиснувши зуби, подолав останнi метри до хвiртки, на одному самолюбствi i ледве скинувши тушу, без сил упав поруч. Пегасенок вiдпустився вiд копит єдинорога, i важко вiддуваючись, витер сухе чоло, нiби вiн, а не я, тягнув вантаж на своїй спинi. Даремно я не послухався Пегаса i врятував мутанта вiд смертi. Якщо вiн з раннього дитинства росте ошуканцем i шахраєм, то нiяке виховання не врятує. природа.
  Тим часом, Кузя не марнував часу, збуджено оглядаючись по сторонах i шарячи безсоромними очима, по голих тiлах одноплемiнниць Свiтлани. А подивитися було на що... та вже...
  Краса, як i потворнiсть, пiзнається в порiвняннi, було б що з чим порiвнювати. Себе з ними та їх iз нами. Мудрено подумав. В очах зарябiло вiд блискучих прикрас на оголених тiлах. Висюльки у вухах, на шиї, на поясi, на ногах, руках, на пальцях. Все блищить - переливається на сонце. Гарно, але строкато.
  Я не виблискую. Погано? Ну цей недолiк цiлком вiдшкодуємо. Обвiшуємося при нагодi брязкальцями. Поїхали далi. Волосся на тiлi у них менше. Проблема вирiшувана. Общипаємо пiр'я, ноги поголимо, брови пiдрiвняємо, волосся виростимо. Дурницi. Перейдемо безпосередньо до тiла. А ось тут непереборнi перепони. Таких горбiв менi не виростити, як втiм i мисливцям не мати вiдросток мiж нiг. Вiдмiнностi мiнiмальнi, а наслiдки - нездоланнi.
  Тим часом мешканки села стовпилися навколо мене i стали уважно вивчати наш зовнiшнiй вигляд. Чим довше тривало огляд, тим бiльше розчарування з'являлося на обличчях мисливцiв.
  - Так... з'являються ж на свiт потвори. - пiдвела пiдсумок найгорбатiша. - Таку красуню, жодна косметика не врятує.
  - А що в ньому особливого? Дурня, як дура, тiльки плоска як дошка i бородатий як вiник. - знизала плечима iнша. - На спекотне зiйде, бiльшого вiд неї i не потрiбно... Брязнулю в горщик, кiнь на стайню.
  - Не знаю як ви дiвчатка, але я цю потвору їсти не буду. - скривила нiс одна з аборигенок. - Смердить сильно.
  - Ви найголовнiше не бачили! - урочисто проголосила Свєтка-Руда i обернувшись до мене наказала. - Знiми лопухи Василя, продемонструй свiй рiг. Нехай помилуються.
   - Що б ви з мене смiялися i хихикали?
  - Впасти порву. - попередила Свiтлана-Руда, подумавши додала. - Некрасиво сказала, вибач. Просто зарiжу i все.
  - Клоуна знайшли? - сумно простяг я, оглядаючи натовп. - Влаштовуємо виставу? Чудово. Панi та панове! Сьогоднi з вами, весь вечiр на аренi цирку.
  - Не виробляйся дурниця, знiмай лопухи. - перебила одна з одноплемiнниць, загрозливо пiднiмаючи спис. - Показуй фiгню дiвчаткам. Тут усi свої, соромитись немає кого i цiну набивати не варто.
  - Добре, вiддаю себе на ганьбу та заклання, але знайте, вашi глузування, для мене нiщо. Гидкий натовп, не образить героя, поки вiн серцем чистий! - Продекламував я, намагаючись зiрвати оплески, що бурхливо переходять в овацiї, але глядачi не помiтили майстерностi артиста, захопленi майбутнiм видовищем. Набравшись духу, рiшучим, гарним жестом зiрвав покривало невинностi, виставляючи на загальний огляд, ображений цiкавiстю плебсу гiднiсть та заплющуючи театрально очi. Лопухи, сумно прошелестiвши реп'ями, повiльно впали на землю.
  Але тиша була вiдповiддю.... Ну, панове, смiливiше, смiливiше. Непритомнiйте, захоплено зiтхайте, смiйтеся врештi-решт. Ось я весь перед вами, вiдкритий як на долонi, готовий до овацiй, трiумфу, провалу та гонiння. Чи не забагато пафосу? Дурницi. Кашу олiєю не зiпсуєш. Високi почуття вимагають високого польоту. Що ж ви гади мовчите, паузу затягуєте, порушуючи пристойнiсть?
  - Ну i? - пролунав розчарований вигук. - У чому прикол? Бридота - гидотою, нiякої естетики.
  - А... тут все було... велике. Як рiг у єдинорога на лобi. - спробувала виправдатися Руда-Свiтка i безглуздо хихикнула. - Вiдпало. Впало. Ось.
  Так Так. Подання провалилося? Не зрозумiв. В чому справа? Довелося розплющити очi i несмiливо подивитися вниз. Потiм довелося розплющити очi на всю котушку i нахилившись розглянути причину провалу. Рудимент одужав i здув до неймовiрно маленьких розмiрiв, представляючи звичайне сумне видовище. Пишатися нiчим, термiново опускаємо завiсу. Пафос змiнюється фарсом.
  - Що тут може вiдпасти, чи впасти? - розсмiялася сама грудаста одноплемiнниця, образливо вказуючи пальцем на мiй низ живота. - Звичайне захворювання. Застуда. А це великий синiй прищ. Їм не милуватися треба, а термiново видавлювати, щоб уникнути iнфекцiї та лiкувати, поки заразу по селi не рознесли.
  - Розмрiялися. Вiн уже одужав!
  - Марiє Iванiвно! Дiвчата! Слово честi, зуб даю! - Руда-Свiтка клацнула нафарбованим нiгтем по бiлих зубах. - Ось їй! Я як перший раз побачила його рiг, трохи свiдомiсть не зомлiла. Як вартовий стояв, не ворухнувшись! Вона їм ще й єдинорога на смерть вбила. Василиса пiдтверди.
  - Ну... - Я знiяковiло знизав плечима. - Як не сумно доводиться визнати, але це правда. Тiльки я не навмисне.
  - Ось цiєю маленькою штучкою, убила цапа? - Натовп дружно переглянувся i зловтiшно розсмiявся. - Що мисливець, що рибалка, правду нiколи не впiзнаєш. Казочники. Брехай та не завiряйся.
  - По-перше, не вона, а вiн! До речi, мiй батько. - уперше подав голос Кузя, перекрикуючи натовп. - По-друге, я не кiнь, не пегас, а нова порода високорозумних скакунiв i в стайню не хочу. Ви що, дурнi, про чоловiкiв нiчого не знаєте? Це наша фiзiологiя, а чи не ваша гiнекологiя.
  - Парнокопитним слово не давали. - перебила пишногiрна, мабуть, Марь Iванiвна. Чи є прямий взаємозв'язок - чим бiльше груди, тим ширший iнтелект i бiльший авторитет? Чи iснують iншi критерiї для ознак влади серед грудом'язових? Буде час - обмiркуємо. Начальниця тим часом продовжувала моралi. - Надалi, пiдбирай слова, перш нiж обзиватись у пристойному, дiвочому суспiльствi. Ми тобi не баби якi не будь сiльськi, а невиннi незаймана. Якщо коротко - дiви. Рiзницю вловлюєш, мутанте?
  - Поручнику Ржевському краще промовчати. - пирхнув таємничу фразу Кузя i хихикнув у кулак. Де вiн нахопився вульгарних анекдотiв?
  - Ось i мовчи. - Начальниця змiряла синка зневажливим поглядом i подивилася на мене. - Погано матуся, дiтей виховуєте. Жодної поваги до дорослих. Капусту треба частiше пропалювати.
  - До чого тут овочi? Вiн - однояйцевий.
  - Двох! - знову влiз невгамовний Кузя, безглуздо посмiхаючись. Я жарту не зрозумiв, але довелося показати йому кулак, щоб заткнувся. Обернувся до ватажка i притиснувши руку до грудей, запобiгливо усмiхнувся.
  - Вибачте, будь ласка, але прошу взяти до уваги, що вiн мiй прийомний син. Виховую як можу, але ж ви знаєте Пегасов? Яблуко вiд яблунi недалеко падає. А що ви мали на увазi пiд капустою? Навiщо її прополювати?
  - А ви своїх дiтей хiба не в капустi знаходите? - У свою чергу здивувалася начальниця, переглянувшись iз одноплемiнницями. - Не на грядках вирощуєш, вiд бур'янiв не оберiгаєш?
  - Поки що бог милував вiд потомства. - Ухилився вiд прямої вiдповiдi.
  - Молода ще, не залiтали. - здогадалася начальниця спiвчутливо. - Але нiчого, прийде термiн, усвiдомлюєш жiночу долю i залетиш на пригоди за повною програмою. Все там будемо .... Матерiнський обов'язок виконувати, це вам не в полях вiночки плести ... Хлiбнеш горюшка ...
   - А докладнiше не можна?
  - Хочеш запозичити нашi новаторськi методи селекцiї? - здогадалася начальниця. - похвальне бажання. Жiночу породу покращувати - нелегка i невдячна праця. Але шкiрка вартує вичинки. Подивися, якi в племенi красунi. Одна iнша красивiша. А все через що? Блюсти город у порядку, та частiше прополювати вiд бур'янiв, не пускаючи справу на самоплив. Нiчого складного. Дотримуватись агротехнiчного режиму, i перiодично знiмати врожай. Приходиш на раннiй зорi, та йдеш по грядках вишукуючи дiток у дозрiлiй капустi. Хороший плiд праворуч, недозрiлих на межу сохнути. Всi.
  - Справдi, просто. - погодився я. - Порядок та працелюбнiсть, що приносять заслуженi плоди. Дозвольте ми пiдемо потренуємось, дiтей у капустi вирощувати? Вже мрiю сьорбнути жiночого горюшка. Куртуаз попрощайся чемно з жiнками i йдемо городами.
  - Якi городи? - обурився натовп. - Не ясно сказано? Кажучого коня в стайню, а тебе розумна - в холодний льох, щоб не зiпсувалася. На завтрашнє спекотне. З картоплею.
  - Панянки, хiба ви людожерки? - покликав до почуттiв народу, вiдчуваючи животом наближення кiнця. - Невже ваше суспiльство ще не дозрiло свiтлих iдей гуманiзму? Людина - людинi, товаришу та брату!
  - Про гуманiзм не чули, а канiбалiзм є сувора потреба та вiтамiни. - розвела руками Марь Iванiвна. - Наша культура та мораль не суперечить iноземцям харчуватися. Своїх - так, погано, не естетично. Але i тут є плюси. Ми своїх мертвякiв у силосну яму складаємо для пiдвищення врожайностi на городi. Чи не пропадати ж добру?
  - Людей їсти не можна - табу. варварство.
  - умовностi. - посмiхнулася грудаста. - Все корисно, що в рота полiзло. А з приводу звинувачення нас у варварствi, то це з якого боку подивитися i як приготувати. Якщо в сирому виглядi i без солi, тодi не смакує i дикiсть, а якщо кулiнарiю застосувати, то цивiлiзацiя. Смакота - пальчики оближемо. Твої. Посмертно.
  - Спасибi, заспокоїли. Дивне ви плем'я. Суцiльний рацiоналiзм та суха логiка. Невже у вас нема простих людських почуттiв? Невже, щоб отримувати вiтамiни, треба обов'язково когось позбавляти життя, вбивати невинних тварин? Вам не шкода живих iстот?
  - У бджiлки - шкода, а нам жити треба. - вiдрiзала начальниця. - Болтаєш всяку брехню, незрiлi уми в збентеження вводиш. Розумна iстота розумом живе, а не дурними почуттями.
   - Але ж одним розумом жити важко i нудно.
  - Твоя правда. - погодилася Марь Iванiвна, а натовп сумно зiтхнув. - Нудно i сумно. Але iншого життя не знаємо. Порiвнювати нема з чим. А тому важка робота, одноманiтна праця i кориснi домашнi заняття прекрасно вiдволiкають народ вiд глибокодумних роздумiв про тлiннiсть свiту. За цiлий день напрацюєшся, напаєшся на городi, ледве сил залишається, щоб пiснi сумнi поспiвати бiля вогнища пiзнiм вечором, та поплакати про важку жiночу долю. Планiда - мати нашої долi. Фу... ну i сказала, самiй не зрозумiти. Тож про що говорили?
  - А чи не пробували щось змiнити, покращити? Праця, звичайно, робить з мавпи людину, але поступово перетворює на коня.
  - Попрошу без образ! - встряв Кузя.
  - Не переживай до тебе це не ставитись, ти - остання стадiя розвитку людства. Лiнь уперед тебе народилася. - заспокоїв Кузьму, i повернувся до перерваного монологу. - У карти погратись? Спортом зайнятися, аеробiкою, футболом, зрештою? Змагання влаштувати. Здоровий азарт ще нiкому не заважав жити, якщо не зловживати.
  - А що це таке? - не зрозумiла начальниця. - З чим їдять i навiщо штучка призначена?
  - Ну, спорт це така рiч... - глибокодумно простягнув я, болiсно намагаючись вудити з пам'ятi, що це таке. - Вiдразу й не розкажеш...
  - Ми не поспiшаємо. Говори. - наказала начальниця.
  - Якщо коротко, спорт - це колись швидше, вище i далi, як говорить основний принцип спорту. О! Спорт! Ти мир! - Говорили в давнину мудрi грецькi люди, племенi Де Кубертена, припиняючи вiйни та кривавi розбiрки, на час змагань з легкої та важкої атлетики. Хто швидше бiгає, стрибає далi й вище, важче камiнь пiднiме, довше на однiй нозi простоїть, тому шана та вiчна повага. Один усiх перемiг, решта заздрить i тренується далi. Переможцю оливковий вiнок на макiвку, медаль на шию, премiю в кишеню, пам'ятник на могилу та особисту, трiумфальну арку у фортечнiй стiнi. Автоматично стаєш майстром спорту, заслуженим дiячем культури, окрему печеру надають. Безкоштовно.
   - Коротше, займатися безглуздою, виснажливою працею, пiсля основної роботи на городi, як повна дурниця, а потiм ще й приниження терпiти, якщо не перемогла?
  - Якоюсь мiрою - так, але спорт, якщо вiн непрофесiйний, приносить багато здоров'я, пiднiмає настрiй, покращує фiгуру, трицепси - бiцепси стають сильнiшими, але головне - частина людей заздрять чорною заздрiстю, а iнша частина народу пишається переможцем та бере автографи. . На бенкети запрошують безкоштовнi. Пошана, повага, слава.
  - А сенс бiгати найшвидше, якщо для заздрощiв iснують iншi причини? - перебила пишногруда, загинаючи пальцi та перераховуючи резони. - Нова кофточка, намисто, гарна нога, рука з браслетом. Найменше витрат, а ефект на обличчя. Якщо не допомагає, завжди можна звалити на iншi обставини. Зате конкурентка - дурниця, а ти розумниця i цiнуєш глибокий внутрiшнiй свiт сильнiший, нiж брязкальця на вухах. Чи правильно дiвчинки?
  - Звичайно, Марiє Iванiвно. - дружно погодилися одноплемiнницi, тут же спростовуючи слова начальницi. - Бач, дуже розумна знайшлася. У в'язницю годюку, а завтра зваримо на обiд!
  - Бачиш, що народ каже? Голос народу - голос божий та iстина в останнiй iнстанцiї.
  - Добре, не хочете спорту, не треба. Займiться наукою, мистецтвом, той самий випернрежь, один перед одним, але приносить почуття глибокого задоволення, за небезцiльно прожитi роки. Тi самi змагання, але без явного переможця. Завжди можна знайти причину, чому творчiсть не оцiнена сучасниками, та звалити на культурну вiдсталiсть, неосвiченого натовпу.
  - Думка цiкава, але навiщо змiнювати пiдвалини, якщо звикли до певного способу життя? Сенс мiняти одне на iнше, якщо призначенi долею, ловити єдинорогiв, обкопувати город та вирощувати з капусти нових дiток? Нi. Нас чекає iнше життя, але для чого саме, ось питання. - Марь Iванiвна важко зiтхнула. - Задоволення не вистачає, радостi, еротики та оргазму, але що це i з чим його їдять, втрачено в сивих переказах .... Ось i iснуємо, як дурнi. Набитi.
  - Не хвилюйтесь, ви не самотнi у своїх стражданнях. - Пригнiчено мигнув носом. - Ви то хоч справою зайнятi, а навiщо я призначений? У чому сенс нещасного життя? Мене сиротину в каструлi зварили, невiдомо для яких цiлей. Ледве вижив, як одразу мало не зжерли творцi, ледве вiд погонi єдинорога пiшов. Куди не потраплю, все образити норовлять. Сам дурень - дурнем, як тут же батьком став. Нехай приймальнi, але вiдповiдальностi нiхто не знiмав. Щоправда, Кузя?
  - Базар. - погодився Кузьма. - Жодного життєвого досвiду у прийомного тата, а туди ж, життя вчить i виховує. Дiстав до гланд. Дiвчата, не вiзьмете на колективне виховання? А я вас сенсу життя навчу. Обiцяю, що вiдкрию для дiвчаток новi сторони життя. Боляче не буде. Нехай наполовину кiнь, зате чоловiчого роду. Iго-го! Вибачте, вирвалося.
  - Не слухайте богопротивнi промови дiви! - пролунав скрипучий голос. Натовп миттєво розступився, пропускаючи в центр кола дуже лiтню, стару каргу. Чому карга? Чому стара? Вiдiграла роль iнтуїцiя. Так має виглядати нелюбима теща, нелюбима дружина. Альтернативи нема. Нiс гачком, зморщена як печене яблуко фiзiономiя, бляклi косми, сплутаного волосся, обвислi груди до пояса. Загальне враження - огидне. Так ось вона, яка старiсть... Гину молодим.
  - Тихо всiм! - гаркнула Марiй Iванiвна. - Слово надається нашiй давнiй та мудрiй дiвi! Говори дорога ведуха-чаклунка Флора Гербарiївна.
  - Бреше, молодий поганець. - хрипко вiддихнувшись, продовжила стара карга. - Я хоч i вижила з розуму, але точно пам'ятаю, що прабабки казали. Без кохання - сексу немає! Нам дiв-дiвницям, як кажуть таємнi руни та перекази, треба чекати принца на бiлому конi. Прискаче, покохає i вiзьме замiж.
  - Яке кохання, що за принц, хто такi чоловiки, куди замiж? Навiщо секс? - обурилася Марь Iванiвна, нiчого не розумiючи зi слiв старої. - Чому нiчого не знаю? Що за таємницi вiд вождя племенi?
  - А я й говорю - таємнi знання. - Багатозначно закотивши очi пiд лоба, прошамкала Флора Гербарiївна. - Мовчала до певного часу. Терпiла. Тiльки на смертному одрi, перед силосною ямою i коли станеться пришестя, можу передавати знання. Тьху ти, господи. Дочекалася на сиву голову.
  - А детальнiше? - нетерпляче перебила стару Марiю Iванiвну. - Чого дочекалися? Розповiдай.
  - Ти спочатку полонянок у в'язницю запри. - Флора Гербарiївна мотнула сивими космами, на наш бiк. - Вiд грiха подалi. Все повiдаю, що знаю, але тiльки наодинцi. Нiчого недосвiдчене суспiльство в спокусу вводити.
  - Як скажеш. - погодилася Марiй Iванiвна i обернувшись до натовпу, наказала. - Дiвчатка, збори закiнчилися, цирк поїхав, пора на город. М'ясо єдинорога на кухню, кiнь та потвору у в'язницю, до ранку. Як усе вивiдаю, дiзнаюся, так рiшення i ухвалимо. Смирно! Вiльно. Розiйтись.
  - Не маєте права! - обурився Кузя, брикаючи копитами. - Я знаю громадянськi права! Малолiток у в'язницю не садять!
  - Мовчи, зраднику. - мстиво усмiхнувся. - Захотiв татку здати i сухим iз води вийти? Правильно мисливцi, хай не тiльки менi буде погано.
  - Ви чуєте? - Кузя скорчив плаксиву фiзiономiю. - Вася менi загрожує! У стражданнях дитини будете виннi. На смерть вiтчиму вiддаєте? Вiн з мене живцем шкуру спустить у в'язницi. Невже у ваших серцях немає i краплини спiвчуття сиротi безвинному? Якщо на слова образилися, то перепрошую у чесної компанiї. Зрештою, я темряви боюся!
  - Кузя, ти що з глузду з'їхав? - процiдив крiзь зуби, щоб не чули дiви. - Навiщо ганьбиш батька перед людьми i принижуєшся? Знайшов у кого пощади просити.
  - Не заважай татуся. - шепнув Кузя i знову пронизливо закричав, звертаючись до племенi мисливцiв, часом переходячи на кiнське iржання. - Пощади вимагаю та теплої стайнi зi стiйлом. Чорт iз вами, згоден тимчасово бути тягловим конем, тiльки з вiтчимом в одну в'язницю не сiдайте. Свiтло, хоч ти замов хороше слово. Марiй Iванiвно, мудра правителька, спаси бога заради. Ви ж бачите, бабуся в маразмi, а я через чуже марення страждати зобов'язаний?
  - Чорт iз тобою. - вiдмахнулася Марь Iванiвна. - Але врахуй мутант, це було твоє останнє бажання. Дiвчатка, до ранку посадiть окремо, пiд навiс у стiйло, все одно завтра пiд нiж пiде, або орати город змусимо.
  - Спасибi громадянин начальник, але краще попрацюю конем. - притиснувши до грудей руки, Кузя театрально вклонився, як дозволила кiнська конституцiя тiла. - Ще б пайку сiна та нари без клопiв, а вранцi побачимо хто кого, коли i скiльки разiв.
  На цьому бурхлива дискусiя завершилася i, пiдхопивши пiд бiлi ручки, нас розтягли в рiзнi боки. Мене потягли до покинутого будиночка i замкнули в порожнiй кiмнатi, а Куртуаза, що весело посмiхався, вiдвели пiд навiс i прив'язали до стовпа. I чому дурень радiє? Невже наївно припускає, що я б його випоров як сiдорову козу за пiдлi слова щодо прийомного батька? Нi звичайно, але потиличник бридкий дитина заробила. Ех, упустив час, треба було пороти ременем, поки вiн був маленький, тодi наука про запас. Вбивати пошану до батькiв i навколишнього свiту через дупу, жорстокий, але необхiдний метод виховання. Чим частiше лупиш, тим мiцнiша любов до Батькiвщини та батькiв.
  Тепер доведеться сидiти окремо, а шкода. Без сил опустився на брудну пiдлогу. Так би вдвох щось вигадали. Недаремно кажуть, одна голова добре, а двi краще. Враховуючи Кузини кiнськi витiвки - пiвтори голови. До речi, а хто вигадав дурницю з приводу колективного розсудливостi? З чого взяли, що для вигадування та прийняття рiшення необхiдна бесiда, суперечка та обговорення проблеми з iншими розумними iстотами, чи натовпом однодумцiв? Скiльки людей стiльки й думок. У компанiї добре розмовляти за життя, вирiшувати кросворди, спiвпереживати нещаснiй долi, пити горiлку та плакатися у жилетку. А думати та приймати рiшення треба одному. Дорогою єдиною думкою. Голова не тiльки для того iснує, щоб нею їсти i капелюх носити. Треба мiркувати в тишi та самотi, ще краще у порожнiй бочцi з-пiд вина. Вона велика та пахне приємно.
  Усiм мудрими думками не догодиш, а вислуховувати чуже марення, що видається за генiальнi iдеї, вище за людськi сили.
  Визнати, що хтось розумнiший за тебе i погодиться з чужою думкою? Вiдчувати розумову ущербнiсть та заробляти комплекс неповноцiнностi? Навiть якщо уявити, що сперечальники зрештою прийдуть до твоєї думки, то й тут купа пiдводного камiння. Не дай боже, не як передбачалося планом, а навпаки. а так неодмiнно i станеться. Злий рок. Збiг обставин, безглузде скло, спiвчутливий дурень, пiдлий заздрiсник. Не вийшло й усе. Доля грає людиною, а людина грає на трубi... Кранти генiальному пораднику. Шишки, звинувачення, глузування, гомеричний, уїдливий регiт за спиною, палець, що обертається бiля скронi. Але це тiльки в кращому разi, а найнервовiшi товаришi, можуть шию намилити, ребра перерахувати i мордою по асфальту поелозити. Вiдповiдаєш на повну програму за невдалу, генiальну думку.
  Але найгiрше буде, коли твоя iдея втiлиться у життя. Думаєте хоч одна сволота, скаже спасибi? Нiколи! Заслуженi лаври вiдберуть, скинуть iз п'єдесталу i самi спробують на нього забратися, з пiною бiля рота доводячи, що саме це вони й пропонували генiальний план. Коли? А пам'ятаєш, я почухав чоло, сказав - а, i багатозначно промимрив? Так, говорив якiсь лiтери, тупо мукав, та й що? А те, що саме ти озвучив мої таємнi думки гад! Плагiатом займаєшся i хочеш приписати собi спiльну славу?! Не вийде! Ми всi сидiли поряд i допомагали багатозначно мукати! Ми всi дуже розумнi, допомагали дечим чим i як могли! Спробуй вякни, проти згуртованого заздрiстю колективу.... Гiлочки вiника, швидко поставлять на мiсце прутiк - вискочку.
  Так що вибираю для себе, особистi думки, самостiйнi вчинки i сам вiдповiдатиму за будь-якi наслiдки. Нi з ким - нi славою, нi невдачею дiлитися не буду. Чи не має намiру! Вибачте панове-товаришi, все сам, все сам.
  
   РОЗДIЛ 7.
  - Що у вас iз бухгалтеркою? Вона в шоцi.
  - Нiчого особливого. Але дiстала печiнки. Включає комп'ютер у далеку розетку, а в ближню радiоприймач встромляє, любить чи бачите музику слухати, а сама коли працює, на стiльцi крутиться. Ну я прийшов, перематерився подумки, не висловлюватися перед жiнкою матюком? Розкрутив дрiт з нiжки стiльця, та комп'ютер подалi пiд стiл засунув. Ось i все, а що сталося?
  - Нiчого. Пошту зробили?
  - Сервер чомусь зависає. Перевiряємо ще раз.
  - Швидше, будь ласка. Робота вартує.
  -- Певна рiч. Чи можна йти?
   - Так.
  
  Темна, запорошена кiмнатка, з павутинням по кутках. Брудна, земляна пiдлога. Нi вiкон, нi дверей, повна кiмната огiркiв. Народний епос. Огiрок один. Я. Великий, жовтий, волохатий. Лiзуть же на думку поганi думки. Завтра вранцi спробують з'їсти. В черговий раз. Звернення до розуму i гуманiзму незайманок-мисливцiв не подiяли. Мене дорогого з'їдають, у прямому значеннi цього слова, без солi та перцю. Страшно? Ой ой.
  Спробував уявити сумну картину. Потрошити будуть, обскубувати? Шкiрку обдеруть, чи так зiйде? Варити? Смажити? У печеному виглядi, запiкають на багаттi? Краще зжерти сирим, зберегтися багато корисних вiтамiнiв та мiкроелементiв. Але багаття у дамочок є, значить будуть смажити. Випустити кров, дiстати з живота трiбуху, через гланди, або нижнiй отвiр. Потiм порожнє черевце нашпигувати печеними яблуками, вареним рисом, цибулi для смаку, перець горошком, тiльки трохи i трохи лаврового листа, для запаху. Насадити нещасну тушку на товстий рожен i повiльно крутити для рiвномiрного прожарювання. Ще рекомендується поливати слабким розчином оцту або бiлим вином, але зiйде i чиста, ключова вода. Щоб скоринка не пригорiла. Отриманий продукт, покласти на велику страву, прикрасити свiжою зеленню i поставити на середину столу. Марiй Iванiвнi як вождевi племенi найласiший шматочок, рештi їдцiв, вiдповiдно до статусу та суспiльного становища. Що в мене найласка?
  Схопившись на ноги, уважно оглянув себе з кулiнарної точки зору, вишукуючи на тiлi ласий шматочок. Реберця? Грудинку? Шийка? Окiст? Крильце? Стегна? На нозi м'яса бiльше. Фiлейна частина? Ущипнув за зад. Так, там м'яса бiльше, соковите та корисне. Маячня. Розглядаю як синюшну, бройлерну курку, на обробному столi шеф-кухаря. Качка по-пекiнськi. Курка гриль. Я б попросив фiлей...
  Жах. Якими займаюся дурощами, замiсть зайнятися роздумами про шляхетну втечу. Немає непереборних перешкод вiльної особи! Отже, пам'ять пiдказуй, як правильно робити ноги iз мiсць ув'язнення?
  Найпоширенiший спосiб - копати пiдземний хiд. Iнодi - пиляти грати, виламувати стiни, розбирати дошки стелi i йти через горище вiд погонi, вiдстрiлюючись одиночними пострiлами. Взяти заручника з конвоїрiв, вимагати машину та лiтак iз грошима. Прикинутися трупом. Генiальний лiтературний приклад - одного мужика переплутали з небiжчиком i поклавши в мiшок, скинули в глибоке море з високої скелi. Але арештант мав саморобний нiж i плавав, як риба. Пощастило товаришевi. Вiн потiм печеру знайшов зi скарбами i всiм кривдникам жорстоко помстився. Одне слово - француз. Висока культурна тюремна. Все не як у людей.
  Спробуємо копати. Пiдiйшов до кута кiмнати i присiвши навпочiпки, спробував розгребти щiльно втоптану землю пальцями. Через хвилину зламав два нiгтi, i роздратовано плюнув у дрiбну ямку, припинив безглузду працю. Без пiдручних коштiв робити нiчого. Лопату б, алюмiнiєву ложку, кайло з мотикою. Нi. Такий спосiб не пiдходить. Що я дурень, чи що надриватися непосильною працею навiть в iм'я життя? На землi.
  Тодi пиляємо ґрати на вiкнi. Пiдiйшов до вiкна у стiнi й уважно роздивився. В дiрку ледве пролазив кулак. За стiною щебетали пташки, свiтило сонечко i долинало життєрадiсне iржання Кузьми. Веселитися перед смертю. Мужньо зустрiчає майбутню загибель. Молодець. Але не вiдволiкаємось. Нам вiкно та ґрати не здолати. Чи не пролiзу. Товстi зробленi з колод стiни, а з пiдручного iнструменту - зуби. Спробувати погризти? Спробував. Не смачно. Насилу вiдщипнув трiску i набив повний рот трухи, навпiл з тирсою. Варiант невдалий. Був би камiн, то через димар до свободи.
  Думаємо далi. Кинув випадковий погляд на безвольний рудимент. Якщо єдинорога наповал, то чому б i нi? Але як? Чекаємо на генiальну думку, а поки що вивчаємо простiр. Штуку залишимо на крайнiй випадок.
  Ломаємо стелю? Пiдстрибнув угору, але ледь торкнувся закопчених дощок. Чи то я невисокого зросту, чи стеля спецiально високо зробили. Продуманi тiтоньки. Мабуть, часто ловили бранцiв i замикали до ранку. Дикуни, але тюремну справу знають. Братимемо заручника. Заманити до кiмнати, напасти ззаду. До шиї нiж, страшнi очi i голосно кричати. Лякати народ неприборканим гнiвом. Терорист. Усiх уб'ю! Марь Iванiвну сюди! Свободу бранцю, або ваш конвоїр загине разом зi мною. Втрачати нiчого, крiм життя та кайданiв! Гарно сказав. Ґрунтовно прокашлявся i пiдiйшовши до замкнених дверей ввiчливо постукав. Надворi, щось упало i невдоволений, заспаний голос грубо вилаявся.
   - Вибачте громадянин начальник, менi б вийти.
   -- Чого треба?
   - Менi по маленькому.
   -- Не дозволяється.
   -- Але я хочу.
  - Мочись у кут. Там параша.
  - Але це проти санiтарних правил. - обурився я, забарабанивши ногами по товстих дверях. - Не маєте права! Я не лише по маленькому, а й по великому захотiв.
   - Терпи до вечора.
   - А ще хочу їсти!
  - Кабанчика напередоднi заколювання не годують. Трибуху чисть легше. Пiд лiверну ковбасу. - розсмiялася грудаста охорона, приємним жiночим контральтом. - Терпи. Не довго мучитися. Наша Свiтлана, безболiсно коле тварин. Чик ножем пiд ребра i готовий. Не страждай, усi там будемо.
  - А де саме? - Але вiдповiддю було мовчання. Втратив вартовий iнтерес до бранця. Знову спати пiшла?
  Гумористка. Могильнi жарти. Чорний гумор ката. Оптимiзм знизився, але тиск у органiзмi пiдвищився. Тепер справдi захотiлося вiдлити. Жарти - жартами, але рятуватися треба. А то справдi - чик по горлу та на фарш. Ще толком не пожив, не пiзнав, не випробував, а смерть ось вона. Вечiр, нiч та ранок стрiлецької страти. Виходу немає, щастя немає i так шкода вмирати не цiлованим, не зрозумiлим. Подвигу не здiйснив, дерево не посадив, будинок не збудував. Який слiд залишу на землi, крiм купки лайна у кутку камери? Заради чого жив, страждав, мучився? Прийшов без сенсу життя i пiду в нiкуди - туди? Нi, не може бути. Кожна тварюка для чогось живе, мукає, цвiрiнькає, а тим бiльше розумна iстота як я. Недарма ж мене зварганили в каструлi Творцi-Демiурги.
  Де робимо вiдхоже мiсце? Що таке параша? Проводимо паралель, застосовуємо логiку. Якщо питав про це, то й натяк на парашу i є це те. А ще є чудова думка. Нагадаємо гадам перед дверима. Хоч трохи, але зiпсуємо мисливцям-канiбалам свято живота. Входить озброєний конвой i босою ногою в калюжу... А ще смiшнiше - посковзується на мерзеннiй, смердючiй купцi i падає горiлиць. Я роблю ноги i тiкаю. Примарна iдея, але шанс змотатися є.
  Не естетично, не красиво, дрiбно, пiдло, але менi можна, я ж не герой жiночого, авантюрного роману, де горбоносий красень, надходить виключно благородно, високохудожньо заманюючи в пiдступнi обiйми простушку-аристократку, для подальшого трахкання та бабахання. Манери рiзнi - та мета одна. Тiльки одним - ганьба та вiдставка, а iншим все що забажають i багаторазово. Однi метелика - шмяк-шмяк, а iншi повз - стриб-стриб. Несправедливо.
  Природна скромнiсть та делiкатнiсть не дозволила виконати задуману, пiдступну iдею. Тяжко зiтхнувши, вiдiйшов у кут i виконав мокру справу в дiрку на пiдлозi. Пiд землею пролунав невдоволений писк, що перемежувався матом. У буквальному значеннi слова.
  - Що за мат, його народ мат?! - злякано вiдскочив убiк, прикрив знаряддя злочину, проклинаючи безтурботнiсть. Однi вiд рудименту неприємностi. Як скористаюся - гидоти ллються струменем. Жовтий. Тепер зрозумiло, звiдки виник вираз - жовта преса. Одне джерело.
  - Вибачте, ненароком. - тихо пробурмотiв, звертаючись до дiрки, але лайка не припинялася, а набирала обертiв.
  - За ненароком - б'ють вiдчайдушно. Невже важко зрозумiти, мат його ети, що дiрки самi по собi, у землi не виникають? - З землi показалася мокра, вухата голова невiдомої, сiро-смугастої iстоти. - Що хтось трудився, робив затишну нору для проживання, не шкодуючи лап, зубiв? Невже в тупу голову не приходить проста, ясна думка, спочатку подумай, а потiм роби.
   - Але...
  - Якi до матюка, але?! - Тварина вибралася з дiрки i почала енергiйно обтрушуватися, розбризкуючи воду по камерi. - Запитувати треба заздалегiдь. Стукати, дзвонити.
  - А що я маю питати? - спробував виправдатися, з цiкавiстю розглядаючи тварину. Гучний голос, належав невеликому звiрку, своєю висотою ледве досягаючи мого колiна, та й то на заднiх лапах, разом iз вухами. Знизав плечима. - Дiра - дiрою, дверей немає. Конвойний сказав у кутку параша.
   - А якби тобi сказали, матюка тебе за ноги, що в кутку запасний вихiд, став би дурним лобом у стiну ломитися?
  - Але ж там дверей немає. - резонно заперечив, чим викликав новий напад лютi.
  - Мозкiв у тебе немає. Математик. - Обтрушивши хвiст, iстота пiдiйшла до своєї дiрки i сумно зазирнула всередину. - Блiн, доведеться до ранку чекати, коли просохне. Припаси пiдмокнуть... пiдстилку мiняти. Роботи наробив, мат всiм по черзi...
  - Нiхто не застрахований вiд помилок. Вибачте, якщо мої слова полегшать. Давайте чим не допоможу...
  - Вже допомiг. - Iстота зiтхнула, почухавши сiре черевце. - Щоразу, те саме, як новий постоялець, так хоч мат його, орiєнтацiю мiняй i прописку...
   - А часто новi постояльцi?
  - Ти третiй, як тут мешкаю. - Трохи пiдсохнувши, iстота пiдiбрала. - Теж на мат, спекотне?
  - Ага. До ранку жити лишилося.
  - Страждалець. Звати як?
  - Василю. Каструлькiн.
  - А мене - Крися. Миша Сiра. Але ж велика. Деякi товаришi не включаються i обзивають мене щуром. Врахуй Вася, - я фамiльярностi не люблю. Можу i за ногу, мат їй, вкусити. Зрозумiв?
  - Запитань немає. Окрiм одного, чому ти через слово вживаєш дивне слово - мат? Заклинання, магiя?
  - Для зв'язування слiв. - гордо пояснив гризун. - Голова невелика ну i вiдповiдно словниковий запас маленький, та й народ бiльше лякається, коли матюки вживаю через фразу.
  - Мудро. - Погодився i присiв поруч iз Щурою. Миша здивовано глянула на мене i показала гострi зубки. Знаючи, що в певних ситуацiях, оголенi зуби означають привiтнiсть i радiсть, посмiхнувся у вiдповiдь.
   - Дивно... А ти мене не боїшся?
  - Навiщо? Я ж нiчого поганого тобi не роблю, а за випадковiсть вибачився. А через дрiбне непорозумiння воювати? Ми ж розумнi iстоти?
  - Резонно. - погодилася Крися. - А мисливцi верещать i лякаються. Боятися.
  - Боятися - значить поважають. - пiдсолодив пiгулку. - Авторитет, не вiд розмiру тулуба залежить, а вiд харизми та сили волi характеру.
  - Це ти маєш рацiю. - Крися гордо пригорнувся. - Нехай я маленька, але дуже вiдважна iстота. Знаєш, що про нас кажуть? Не заганяй пацюка в кут, дай шанс втекти. Iнакше ж тобi гiрше буде.
   -- А що буде?
  - Що буде, те й буде. - Звiрятко несподiвано заметушився, приховуючи збентеження i оглядаючись на всi боки. - Стрибну, наприклад...
  - Сильно. - погодився з твариною. - Страшний приймач, я тут днями теж стрибнув. Завалив ворога до смертi. Трохи постраждав, але ж це фiгня? А чому тут живеш, начебто ховаєшся вiд когось? Вiддаєш перевагу самотностi?
  - Доводиться. Через неприборкану вдачу. Мат його. - Миша продовжувала метушитися, оглядаючись на всi боки. - Страшна в гнiвi.
  - Слухай Крися, а ти не допоможеш втекти звiдси? Тебе мисливця боятися, а бути з'їденим не дуже хочеться. Допоможи, мушу буду.
  - Як ти можеш допомогти? Гол як сокiл.
  - Вiдпрацюю. Порада корисний жiнок. Новий будиночок допоможу звести.
   - Що б прийшла чергова мука i залила нову квартиру?
  - А ми будиночок в iншому мiсцi збудуємо. Пiд кущиком або деревом. На волi. Свiже повiтря, природи.
  - Розумiєш, що говориш? - Щур часто-часто запихкав, зображуючи смiх. - Тут у камерi, раз на пiвроку нiрку затоплюють, а на вулицi? Куди йде мат етi, стурбований мученик? Далi з чужих очей, пiд густi кущi. Жодних сил не вистачить, воду вичерпувати. Мат його за ногу.
  - А якщо збудувати будиночок на деревi? Застосувати так би мовити, нетрадицiйний вихiд iз становища?
  - Ну, ти придумав... Мат i шах, через колiно. Як туди залазити? А запаси затягувати? Горiхи, ягоди, крихти зi столу мисливцiв? Не... повне марення.
  - Нiчого подiбного. - не погодився з гризуном. - Лапки спритнi, кiгтики гострi. Чик-чик i там. Запаси носитимеш у ротi. На високому деревi жити добре. Гарний краєвид з гнiзда. Ворогiв у тебе немає, мисливцi боятися. Живи, як сир у маслi катайся. А хочеш, поселились у нормальному будинку у мисливцiв. Ще краще. З твоєю харизмою швидко вождем племенi станеш. Будеш диктатором. Тираном. Жiночки будуть на колiнах повзати i найкращi шматочки їжi приносити.
   - Добре дурну дурницю пропонувати, коли справа, не стосується особистого тiла.
  - Але сам казав, що мисливцi тебе бояться. Крися - Жiночий жах. Про що ще мрiяти? Все у твоїй волi.
  - Не зовсiм... - Крися злодiйкувато озирнулася на всi боки, i пiднявши мордочку прошепотiла. - Я... як би сказати... не зовсiм щур...
   - Мутант?
  - Навiщо? Нормальна тварина. Але це... мат йому... трохи маскуюсь... Суслик я, якщо тобi щось каже...
  - Ну i? Яка рiзниця? Як звiра не назви, якщо морда вселяє страх, будь-хто зрозумiє хто хижак насправдi...
  - Не скажи. - Крися помахав лапкою перед носом, хитро примружившись. - Зовнiшнiй iмiдж важливiший за внутрiшню сутнiсть. Створив грiзний образ хижака i пiдтримуй повагу оточуючих, а iнакше не можна, важче. Якщо дiзнаються, хто перед носом насправдi, авторитет упаде та морду начистять. Тому й доводиться ховатися на самотi, зрiдка з'являючись у чужому суспiльствi. Пiдтримуємо створений мат собi - тобi, образ.
   - Важко?
  - Звичайно. - Крися зiтхнула. - Балансувати на межi шизофренiї, приховуючи пiд жахливою маскою звiра, справжню, нiжну суть скромного гризуна. Показувати зуби, коли хочеться посмiхнутися. Грiзно гарчати, коли краще розсудливо втекти. Постiйно плутаю, хто я насправдi. Злий щур, чи довiрлива мишка? Потрiбно щось робити, але що саме, не знаю. Ще трохи i дах остаточно з'їде набiк. Мет мат всiм i завжди.
  - Скористайся порадою, змiни обстановку, норку, життя, будь тим хто ти є насправдi...
  - Ага i загинути в чужому шлунку, як ти? Оматерiв зовсiм? За дурницю, мат мiй, тримаєш?
  - Послухай, якщо представник породи мишачих, то чому б не стати кажаном? - Осiннiй iдеєю запропонував Щурi. - Хто зловить у небесах? Там хижакiв нема.
  - А стерв'ятники, орли, шулiки?
  - Веди нiчний спосiб життя. Вдень спиш, уночi за горiхами, крихтами, плодами - овочами. Краса. Спи в печерi вгору ногами, на стелi i нiхто тебе не обос... вибач, обiллє. Шана, пошана страх.
  - Точно?
  - Звичайно! - з ентузiазмом вигукнув, ясно уявляючи у головi майбутнє життя лiтаючої мишi. - I головне жодних турбот. Печер повно, рити нiрки не треба, знай парi як птах у нiчному небi. Зiрочки, ворогiв немає, прохолодний вiтер у морду. До речi, боятися i поважати будуть не менше, нiж зараз, зображуючи щура. Все загадкове лякає обивателя та насторожує.
  - Але в мене нi пiр'я, нi крил. - щур сумно показав рожевi лапки. - А як уночi шукати їжу? Iдея хороша, але нездiйсненна.
  - Навiщо їсти траву, коли можна харчуватися мошкаркою? Мухи поживнiшi. Будеш користуватися для лову iнфразвуком, тобто вухами. Станеш не гризуном, а дрiбним хижаком. Головне повiрити у мрiю, а лiтати i без пiр'я можна. Брешуть поети, що народжений повзати, лiтати не може. Тут як глянути. Лiтають змiї є? Є. А хто небудь бачив повзаючу ворону, курку? Страуса? Отож. Поставити мету, визначити завдання та вiрити. Вiрити безмежно, що одного ранку, злетиш. Нехай погано, невмiло, але сам. Що заважає? Нiчого. Що стримує? Лише iнертнiсть i лiнощi. Все в наших руках та лапах. Головне дуже побажати стати iншим i станеш.
  -- Але як? Навiть стрибати не вмiю.
  - Не можеш - навчимо, не хочеш - змусимо. - Схопився на ноги. - Чи була хоч раз над землею? На краю урвища стояла?
   - Тiльки на краю нiрки.
  - Тодi йди сюди. - простягнув руки i обережно пiдняв пацюка на рiвень плечей. Миша злякано сiпнулася i заплющила очi. - Не боїсь, мiцно тримаю. Розплющ очi, озирнися на всi боки.
   - Страшно.
  - Страшно вперше, але потiм приємно буває. Вiдчуваєш, як кров закипiла в тiлi?
  - Ага. Як би не обробитись. - Глибоко зiтхнувши, Крися розплющила очi i обережно озирнулася на всi боки. - Гарно...
  - Вниз поглянь. Тiльки обережно.
   - Чому?
  - Як би не виснажило. Льотчиками, космонавтами та моряками одразу не стають. Органiзму звичка потрiбна. Щоденнi тренування. Ну? Переводь погляд вниз. Подобається?
   - Мат її їсти, яка я висока i велика!
   - Голова не крутиться?
   - Нормально.
  - Тодi продовжуємо випробування. Вiдправляємо у вiльний полiт. Трохи злетимо вище, згоден?
   - Валяй.
  - Полетiли. - I акуратно пiдкинув Криса вгору, пiд стелю. Суслик заверещала вiд страху та несподiванки, але очi не заплющила. Так само спритно впiймав її бiля землi i обережно поставив на пiдлогу. - Ну як? Жива Крися?
  - Мат перемат, у бога душу мат. - захоплено перематилася Крися. - Ну Вася, ну дякую, дав мрiю. Я тобi за труну життя зобов'язана. Згодна стати лiтаючим щуром. Що робити треба?
  - Тренуйся щодня. Спробуй постiйно стрибати на мiсцi вгору, з невисоких горбкiв, Розвивай груднi м'язи, вирощуй перетинки на пальцях. Кiлька сотень рокiв, кiлька десяткiв поколiнь i твої далекi правнуки будуть парити в небi не гiрше за гордi орли.
  - А я? - розгубився Крися. - Самостiйно польоту не дочекаюся? Лiтати не буду? Помру повзаючою та нещасною?
  - Нащадки оцiнять подвиг великого предка, прославлять у мiфах, казках. Буде тобi вiчна пам'ять та заслужена слава.
   -- I все?
  - Хiба цього мало? За меншу популярнiсть люди готовi не тiльки особисте життя вiддати, а й чуже. Блискнути зiркою на день, годину, хвилину, мить. Майнути в новинах i спокiйно здохнути в бруднiй канавi, виконавши заповiтну мрiю. Я був вiдомий! Мене Колю Пупкiна, Бiлла Факiна, Мадонну Затрахiну, Марадонну Футбольного, Буратiн Дерев'яного, дiзнався весь свiт! Я сам зiрка, був серед зiрок! Весь свiт пiд ногами, а верхiвка у хмарах та лаврових вiнках! Що заради цього тiльки не роблять. Вбиваю, грабують, показують мову, дупу, передницю свiту. Не важливо яким мiсцем, але потрапити у свiтськi хронiки та скандальну iсторiю. I по барабану, заслужена слава, зароблена, викрадена, чужа, куплена. Нiхто не знатиме, тiльки поваги додасть.
  - Але я й так вiдома, популярна. Народ боїться, шанує. Я думала, що отримаю все тут, зараз i сама. На який менi матюка, посмертна слава? Мало що говоритимуть невдячнi нащадки, хочу пожинати горiшки сама i зараз.
  - Вибач, але нiчого кращого запропонувати не можу. Щоправда, є iнший варiант. Простiше. Стати водяним щуром. Тодi будеш все життя мокре, сире. Теж добре. Там нiхто не вмочить. Плавай, пiрнай у своє задоволення. Рибу любиш?
   -- Не пробувала.
  - Спробуєш. На крайнiй випадок, харчуватимешся водоростями.
   - Та я плаваю як сокиру, мат йому.
   - Не хвилюйся, поступово навчишся.
  - I жити все життя застудженим, у соплях та з радикулiтом? Оматерiв? - Крися обурено пiдскочила на мiсцi. - Чекати коли виросте плоский хвiст, зябра та плавники замiсть лап? Нехай моїми стражданнями скористаються нащадки через двiстi поколiнь? Чи не жирно буде?
  - Плавати швидше навчишся, але чекати треба. Без працi не витягнеш рибку зi ставка. - розвiв iз жалем руками. - Швидко тiльки кiшки розмножуються та блохи заводяться. До речi, у водi їх не буде. Перевага.
  - Iдеї у тебе Вася гарнi, але нуднi та довгi. Не справа пiдземного гризуна, довго перебудовуватись. Один раз живу i витрачати коротку долю в iм'я майбутнiх поколiнь потреби не бачу. Краще раз на пiвроку ходити сирою, але решта часу займатись звичними, улюбленими справами. Дякуємо за задоволення польоту. Буде що сусiдкам розповiсти. - Крися пiдiйшла до краю нiрки i гидливо зазирнувши всередину, полiзла пiд землю, зневажливо кинувши через плече. - Прощай мрiйнику.
  - Еее... Крися, а як же нашi домовленостi? - розгубився, дивлячись, як ховраха ховається в норi. - Ти ж обiцяла допомогти? Почекай, давай ще будь що придумаємо.
  - Колись дурнем мучитися. Набирати час. Пiдстилку сушити, запаси робити - Долинуло з-пiд землi. - Фу... мат його, сморiд який... Що ж ви челев'яки нектаром не писаєте, як бджiлки? Мумiйо для органiзму дуже корисно при застудах i .....
  - Стiй Крися! Допоможи будьласка! - крикнув у вiдчаї, пiдбiгаючи до нори. Але тиша була вiдповiддю, лише десь вдалинi долинало неясне бурчання щура. - Врахуй, гризуне, видам твої таємницi та мисливицi боятися перестануть! Пожниш плоди невдячний сурок!
  - Хто повiрить бутерброду перед обiдом? - хихiкнула пiд землею Крися. - Мисливцi мають страх перед мишами вiд народження, а не великого розуму. Прощавай, завтра в моєму шлунку зустрiнемося. Пристрасть як обожнюю просмаженi кiсточки.
  - Ну i живи як щур. Я тобi мрiю давав, надiю змiнити життя, а ти... Тьху на тебе сiра дурниця. - роздратований чорною невдячнiстю, плюнув у дiрку. - Потiм не шкодуй про наданий шанс. Не мрiєш стати великим, користуйся крихтами з панського столу.
  Але чи то Крися захопилася прибиранням, чи заповзла в iншу нору, де посушiше, вiдповiдi не отримав. Не боляче й хотiлося, але шансiв урятуватися не побiльшало. Розмiрковуватимемо про тлiннiсть свiту i готуватимемося гiдно зустрiти смерть. До речi, чому, як дурень, боюся померти, я ж цього не знаю? Та схоже, нiхто не знає i з чим споживають. Чи менi, не обтяженому розумiнням сенсу життя, вантажитися тим, що не буде? Помiркуємо про смерть. Чи є вона, чи це перехiд в iнший стан духу, матерiї та розуму? Нiхто не знає i пам'ять не нагадує. Вiдомостей немає. Спробуємо танцювати вiд початку. Що пам'ятаю, з того що пам'ятаю? Де початок свiтовiдчуття?
  Вибравши мiсце в в'язницi чистiше i посушi, присiв бiля пилової стiни в позi iндiйської квiтки i став подумки мовити, говорити i розмiрковувати. Справа була ввечерi, робити нiчого. Даремно сiв на голу землю. Простирадло. Захворiю. Але чи менi, хто розмiрковує останню нiч про вiчне, боятися дрiбних проблем? Простатитом бiльше, простатитом менше, головне не отримати геморой. Нудна хвороба. Не самому подивитись, нi iншим показати. ...
  Отже. Книжка почав. Бiблiо у комiксах та картинках. Вiльний виклад - фривольне розумiння, за молодiстю, дурiстю, незнанням.
  Сидiв чоловiк на самотi i чухав рiпу. Було йому нудно, бо все знав. А знав мужик сумну iстину, що б не створив, все має початок i кiнець, крiм нього - великого, могутнього, мудрого та вiчного. Все минеться, нiщо не вiчне пiд ним. Вiн був завжди. Так здавалося, чи знав? Чорт знає. Пiчки не було, вiд якої змiг танцювати, та й забув за мiльярди рокiв куди танцювати. Часу немає, нi верху, нi низу, куди не кинеш погляд - порожнiй обрiй. I тиша....
  Сидiв як дурень у темрявi, тузi, ширяючи як крапля рiдини в невагомостi. А потiм осяяла випадкова думка. Чи був це сигнал iз паралельного всесвiту, чи думка виникла спонтанно, з нiзвiдки? Невiдомо. Але знаючи закон збереження енергiї, варто припустити, що товариш, породив думку самостiйно. То справдi був перший акт твори за довгу вiчнiсть. Що пiдтверджує теорiю про iдейний устрiй свiту. Матерiя, як важко визнати комунiстам - вторинна. Спочатку неусвiдомлене бажання, потiм думка, а далi всiх надiслати на три - п'ять лiтер, нижчi, глибшi .....
  Що ж було за бажання? Якщо народ за образом i подобою - вiдповiдi напрошуються самi собою. Нудьга, туга самотностi, жага слави, популярностi. Навiщо знадобилися люди та iнша живнiсть? Як каже основна версiя - щоб блювали придуманий закон, шанували, а потiм, закiнчивши земне буття приєдналися до дорогого, на небо, де продовжували б славити, любити i плекати, пiдносячи алiлуй. Нiщо людське товаришу не чуже? Де були туди i повернемось?
  Тодi до чого тут смерть? Перехiд з одного стану в iнший i всього справ. З газоподiбного до рiдкого, а потiм до твердого, дерев'яного? Смертi нема, хлопцi! Звiдки прийшли - туди i повернемось. Вперед до витокiв. Одному в яйце, iншому в капусту, а менi коханому - у каструлю. До того моменту, як почав розумiти, нiчого не вiдчував i лише коли стало жарко, потiм душно, усвiдомив хто, є i де. Висновок? Був би нiчого не тямущим дурнем, фiг би знав що живу. А не знав би що живу, звiдки я знав би що помру? З нiрвани вийшли - до неї i повернемося. Хара-Крiшна, Хара-Рама, Кама-Сутра...
  Не помiтив, як сплив у глибокий сон. Серед ночi хтось несамовито загорлав, але пролунав смачний ляпас, по чиєїсь фiзiономiї, i знову все завмерло в тишi, що дзвiнко, до свiтанку. Снилися кошмари, але що не розiбрав. Чи то мене все пiдряд, чи я всiх по черзi? Громадянка з авоськами, ви крайня! Пенсiонери! Дотримуйтесь громадського порядку! А вас дамочка, не обслужу, менi ще по обiдi товар приймати. Хр-р-р.
  
   РОЗДIЛ 8.
  - Ти перевiрив, чому пошта не йдеться? Шеф уже дiстає.
   - Нi, не заглядав.
  -- А чим займаєшся? Баклана тиснеш?
  - Ти че начальник? Для бухгалтерiї катридж заправляю.
  - Як заправиш, приймайся за пошту. Зрозумiв?
   -- А ти?
  - У старшого за посадою не питають, чим вiн займатиметься. Усiк?
   - Значить, давити баклана.
  
  Розбудили тихим шумом i рiжучим вуха, скрипом дверей. У кiмнатцi стало свiтлiше, але радостi свiтанок не принiс. Iнодi приємнiше, у нiрцi, у темрявi, довше, нижче, нiж на свiтлi, на пласi. Даремно не нагадив пiд дверi...
  Намагаючись не видати зайвим рухом, що прокинувся, трохи розплющив око. Передi мною стояв прийомний син Кузя. Картина Рєпiна - не чекали.
  - Папаня, пiдйом. - Басом, що ламається, вимовив Пегасенок, безцеремонно штовхаючи в плече. - Досить спати, змотуватися пора.
  - Кузя, якими долями? Вирiшив врятувати батька? - схоплюючись на ноги i обiймаючи Кузю за шию, зрадiв рятiвнику. За нiч Кузя ще пiдрiс на пару пальцiв i тепер голови були на одному рiвнi. Росте не щодня. - А я вже думав...
  - Iндик теж думав, доки в бульйон не потрапив. - перебив Кузя, сяючи пiд оком величезним фiнгалом. - Не кричи, мисливцiв розбудиш. Пiшли.
  - Що з тобою сина? - Серце наповнилося тривогою, але душа радiстю та гордiстю за прийомного сина. Заради татуся, на подвиг пiшов. Малий, та удав. Герой. Спiвчутливо поцiкавився. - Ти поранений? Де отримав фiнгал пiд оком? У нерiвнiй боротьбi зi шкiдливими тiтками? То вночi чулися крики, думав приснилося.
  - Ти про око? Дурницi. Дрiбницi життя. - вiдмахнувся Кузя, знiяковiло звiльняючись вiд мiцних обiймiв. - Неосвiчений у сексуальному планi народ. Не розумiють тонкощiв взаємин статей. Дурнi сiльськi. Працювати та працювати з народом, але тiльки не зараз. Робимо ноги, змотуємось, поки сплять, до речi, ще щось зробити необхiдно ... .
  - А охоронець? Ти її того? - Чиркнув пальцем по шиї, зображуючи акт вбивства i лякаючись почути вiдповiдь. Бракувало нового, кривавого злочину. - Чик по горлу та в колодязь?
  - Нi, в яму закопав. - буркнув Кузя, обережно цокаючи копитами по землi, але помiтивши розгублене обличчя, поблажливо посмiхнувся. - Жарт Вася, жарт. Не було за дверима нiкого. Спати пiшла. Шлях свободи вiдкритий. Нам би тiльки поскакати подалi. Слiди заплутати.
  - Зрозумiв. - пошепки погодився i заткнувся. Має рацiю синуля, спочатку ноги, а розмови потiм. На свободi. На волi.
  Що таке свобода? Воля? Свобода волi? Коли бажання не обмежене чужою волею? Коли чиниш, як хочеш? Захотiв - погуляв, не змiг - залишився незадоволеним? Пiшов лiворуч по руках, праворуч по чужих ногах i п'ятах? Хочеш, жери банани в три горла, а виникло дике бажання - запустив банан як бумеранг, у вiльний полiт. Чи свобода у здоровому пiдпорядкуваннi гарячого тiла вiдмороженiй головi та навпаки? Ось погано сидiти у в'язницi i хочу втекти. Навiсили запор, зачинили дверi з iншого боку, але головне позбавили права приймати самостiйне рiшення. Дайте примарний шанс, що можу чинити, як хочу i навряд чи поперся б у невiдомiсть. Фiлософ. Але присвятити деякий час особистому життю у роздумах про свободу волi - думка цiкава... Багато думок цiкавi, та не всi кориснi.
  - Батьку, прокинься. - Кузя вкотре безцеремонно перервав глибокодумнi роздуми. - Куди пiйдемо?
  - Твої варiанти? Налiво?
  - Дякую, вже був. Вночi. - Кузя машинально помацав око, що запливло. - Один раз одержав. На сьогоднi уроку достатньо. Нiчого доброго.
   - Тодi праворуч.
  - Згоден. Iди попереду, дорогу показуй.
  Знизавши плечима, погодився з доводами Кузя. На правах старшого, розумного - розсудливого. Нехай нудний мiй картонний образ, i нiчого спiльного зi справжнiм героєм, але скажiть панове, чесно та вiдверто, невже не маю права на iснування? Чорт iз ним, не сформувався молодий свiтогляд, немає складного, суперечливого характеру, метушого духу, не прописанi шляхетнi риси характеру, але скiльки в реальному життi обивателiв i без бiльшої частини моїх добрих сторiн душi? Зате я добрий та гарний. Дев'яносто вiдсоткiв людей думають одним мiсцем, а чинять iншим, що не заважає їм бути хорошими сiм'янинами, приємними челев'яками та високими начальниками. Буде час, втечемо, допливемо куди треба особистiстю, що сформувалася. Вперед Василь Iєновiч! Прапор нам до рук, дзвiнку трубу в зуби, барабан на пузо! Ще щось хотiв додати, але збився з думки.
  Село дiво-мисливцiв безсовiсно спало, хоча з-за гори з'явився край сяючого диска, розганяючи нiчну темряву. Будиночки так собi. Хиленькi, але гарнi куренi. Однiєю рукою розвалити - нiкчемна справа. Як же їм вдалося побудувати мiцну в'язницю, не маючи сил, умiння та вправностi?
  - Васю, почекай. - пошепки зупинив Кузя. - Давай помстимось?
  - Навiщо? Їх багато, прокинутися, зловлять.
  - I пiти не помщеним? - Кузя невдоволено скривився. - А як же зганьблена честь, попрана, заплямована совiсть? Пiти, не отримавши сатисфакцiї? Нащадки нас не зрозумiють.
  -- Чого чого? - не зрозумiв пасинка. - Сатисфакцiї? Знову лаєшся?
  - Чому лаюся? Нормальне iмпортне слово - задоволення. - переклав Куртуаз. - Ми до тiток усiєю душею, а нас ледве не зжерли на подяку. Де справедливiсть? Давай трохи нагадаємо?
   - Ну, припустимо, мало не зжерли мене, а ти...
  - Що я? Застосував вiйськову хитрiсть i кмiтливiсть. Та якби не я, чекав би як баран сумної долi.
  - Добре Добре. Згоден. Ти виявив тактичну мудрiсть, але якщо почнемо мститися, то не встигнемо далеко втекти. Наздоженуть, ще бiльше неприємностей отримаємо, на голу дупу.
  - Куди бiльше? - обурився пошепки Кузя. - Мене, шляхетного скакуна, хотiли запрягти як ломовий кiнь у роботу?! За нiжне поплескування по чужiй дупi, по юнацькому, нiжному обличчi кулаком? Нi. Тiльки жорстока, благородна помста. Ну давай хоч скрiзне слово на стiнi напишемо? Я пару фраз хороших знаю. Мало дiвам не здасться. Здохнуть вiд злостi.
  - Нi нi. Iдемо. - рiшуче не погодився, хапаючи Кузю за руку i тягнучи за собою. - Наступного разу розрахуємось сповна. Повернемося за допомогою i помстимось вiд душi, хоча почуття помсти низьке, дрiбне. Їм образливiше буде, якщо благородно пробачимо пiдлих гадин. Нехай страждають.
  - Тебе Вася не зрозумiєш. Мечешся розумом, як риба на нерестi. - пробурчав Кузя, покiрно крокуючи слiдом по пустельнiй стежцi мiж будиночками. - То вбиваєш усiх поспiль, то всiх поспiль вибачаєш. Безхарактерний чоловiк. Слабак. Чи не орел.
  - Хто слабкий? Хто не орел? - образився, зупиняючись на мiсцi, слова Кузi зачепили за живе. - Не знаю, що мав на увазi обзиваючи безхарактерним мужиком, але за слабака вiдповиш. Хочеш помсти? Отримаєш. Пропонуй варiанти. Спалимо село вщент, замочимо в сортирi, розграбуємо? Молодих у рабство, старих у яму?
  - Слова не хлопчика, а чоловiка. - зрадiв Кузя. - Нi, палити поки не будемо. Пропоную мiй план. Три рунiчнi символи на стiнi i один мисливець в полон. Лiтери для морального задоволення, а бабу для фiзичних втiх.
   - Ти вже знаєш, що робити з дiвами-мисливцями?
  - Здогадуюсь. Менi б зробити кiлька експериментiв, для повної впевненостi. Пропоную Свєтку - Руду з собою потягти. Через неї страждаємо, нехай вiддмухується за плем'я.
  - Боюся, не впораємося. - iз сумнiвом похитав головою, згадуючи рiшучий характер мисливицi. - Нам би кого простiше, слабше. Давай стару потягнемо? Ведунню-чаклунку Гербарiївну? Позбавимо плем'я знань та досвiду. Нехай будуть дурними. Перервом, зв'язок часiв та розуму.
  - Стару i страшну, як смертний грiх тягти з собою? - Кузя покрутив бiля скронi пальцем. - Розумiєш, що говориш? Нас не змiст цiкавить, а форма. Ми в полон беремо не для душевних розмов, а за жорстоку чоловiчу помсту.
  - Ти правий. - Згадавши мудру бабусю, пересмикнуло вiд огид. - Нехай дiви жахливi на наш погляд, але краще молоду вкрасти. Толку нiякого, але естетики бiльше. А може, Марiю Iванiвну? У неї авторитет об'ємнiший.
  - Так, авторитет що треба. - Кузя мрiйливо закотив очi. - Менi б твоє тiло, та моє лiбiдо, ох вiдiгрався б за повною програмою. Але, на жаль. Нам би до раю, та копита з хвостом не пускають. Коротше крадеш, хто перший трапиться, а я поки що на стiнi образливе слово накреслю. Великi, красивi лiтери. Що там було? Хрестик, чоловiча обламана хромосома i ще знак iз найвищого розумiння.... Згадав! Бiдний Йорик.
  - А чому я повинен один мисливець красти? Пiшли разом.
  - На тобi грiх смертовбивства, одним трупом бiльше, менша, яка рiзниця, а менi свою душу треба в чистотi тримати. Чи мало у нагодi в потойбiчному життi. Я ще непорочне дитя.
   - Ох, жук.
  - Давай тато не затримуй чергу. Ще скакати та скакати вiд погонi.
  - Тобi скакати, а менi вiдповiдати? Чи не багато честi?
  - Головне кради дiву, чорт з тобою, а я на спинi здобич понесу. - Кузя заметушився, натхненний майбутньою помстою. - Все, все працюємо. Час грошi. Що замiсть олiвця пiде? Вугiлля з багаття? Потягне.
  Невиразно пiдозрюючи, що Кузя вкотре обвiв навколо носа, пiшов до найближчого будиночка. За що я страждаю? Кузя напам'ять, а менi вiдповiдати? Щось тут неправильно. Я розумний? Звичайно. Який дурень скаже, що вiн дурень? Немає таких. Усi розумнi у власних мiзках. Розумнi. Розсудливi. генiальнi. Навiть мисливцi та Крися вiдзначили мою мудрiсть, але проти прийомного синочка пасую. Сказати, що Кузя голова? Пройдисвiт - так, а розумний - фiг. Але тупо пiдкоряюся пегасьим витiвкам, страждаю вiд наслiдкiв i, зрештою, по вуха в лайнi. А Кузя чистенький i хихикає осторонь. Випросив у мисливцiв пощади, замiнивши плаху ката, на стiйло в стайнi, а мене хотiли тривiально з'їсти. Мабуть, я iнтелiгент. Вони завжди страждають за чужi грiхи. Мученики совiстi. Щось у свiтi немає справедливостi, як i скрiзь. Не були скрiзь, але розум пiдказує, що з численних частковостей, складаються закони, та якщо з законiв - винятки пiдтверджують правила. Загинув розумно, але правильно. Що б ще раз пiдкорився Кузькиним вигадкам? Та нiколи! Так.
  Обережно скрипнувши дверима, зайшов у будиночок. Тиша та темрява. Порожня лежанка з подушкою у рюшечках. Квiти на столi. На вiкнах фiранки. Чистенько i зi смаком. Своєрiдним. Багато зайвого з чоловiчого погляду, марного, нефункцiонального. Але гарно. I запах приємний. Так має пахнути рiдна хата. Якщо втечемо вiд мисливцiв, то збудуємо з Кузей будинок. Для себе коханого та трохи для нього. Що б жити, як люди. Пiд дахом. Пiд дахом свого будинку...
  Але не вiдволiкатимемося на дрiбницi. Де ж народ? Де молодi дiви? Кого хапати та тягти? Дивно. Ходiмо шукати далi. Не втримався i лiг на лежанку. М'яко тепло та затишно. Начебто вже тут лежав. Iти не хочеться. Приємно, але трохи бiсить вiд чистенького i акуратненького. Бардака не вистачає, неохайностi. Господинi нема чим зайнятися? Допоможемо. Потягнувшись до фiранки, ненароком упустив горщик з квiтами на столi. Вода розлилася, квiточки розсипалися, але на душi полегшало. Ось тепер кiмната набула гармонiї. Незавершенiсть. Прагнення iдеалу. Зараз би подрiмати в тишi та спокої, але треба, треба Федько працювати. Мстити i хапати в полон. Доведемо пасинку, що ми не робили пальцем. Чи не пташки гордi - орли, але й не слабаки. Пацан сказав - пацан зробив.
  Сповнений рiшучостi схопився з лежанки i, вискочивши з будиночка, побiг до наступного. Та ж гнiтюча картина. Чистота, порядок та нiкого немає. Дiви безвiсти випарувалися. Пiшли на полювання? У город зранку ранiше, поливати i прополювати капусту? Щось тут не так. У тiлi поважчало i напружилося в районi спини, трохи нижче, вiщуючи неприємностi. Прокинулося нове почуття. А скiльки їх у мене? Почуття коли вiдчуваєш, вiдчуваєш, мацаєш i чiпаєш? Бачити - раз, чути - два, нюхати - три, якщо на смак спробувати - чотири. Рукою погладити - п'ять. А якщо неприємностi вiдчуваєш дупою - шiсть? Шостий орган почуттiв - iнтуїцiя, чи знаходиться там? Дивне мiсце, але доводиться з ним погодитись. Перевiримо припущення. Ку-ку, я тут дiвчата. Ходiмо шукати далi.
  У третьому будинку та сама картина. Усi пiшли на фронт. Осмєлєв пiдiйшов до наступного будинку i ногою вiдчинив дверi. Шуму багато - толку мало. Порожньо i тихо. Злякалися, втекли? Прокинулася совiсть i обурюванi соромом, мучительки тихо змоталися вiд грiха подалi? Ми перемогли? Ура.
  Повернувся до Кузи, що старанно щось малює на стiнi. Виходило криво i нерiвно. Чорнi смуги перетиналися в рiзних мiсцях, вселяючи жах та страх. Ось вона - сила друкованого слова. Значки не розумiю, але страшно. Аж, жах.
  - Кузя, село порожнє. Немає нiкого.
  -- Як нi? - здивувався Кузя, вiдриваючись вiд роботи. - Куди подiлися?
  - Звiдки знати? У будинках чисто, прибрано, а народу нема. Слухай друже, а ти фiнгалом мiзки не компостуєш? Iди об кут стукнувся, а на безневинних дiв списуєш? Куди справ?
  - обдурили гадини. - Кузя з досади плюнув на землю. -При менi спати розiйшлися, я ще до охоронцi чiплявся, але це не важливо .... Точно нiкого немає? Не брешеш?
  - Думаєш заради жарту голосно розмовляю? Приколююсь? Накрилася нещадна помста мiдним тазом.
  - Так... тепер вендетта безглузда. Без акта приниження - немає акта задоволення. Даремно старався, малював. Подобається?
  - Симпатично. Жах вселять i страх. - погодився, розглядаючи напис. - А що знаки позначають? Непристойне, нецензурне?
  - Чорт знає. Спадкова пам'ять. Давай хоч село спалимо, все одно тут не жити? Поглумимося. Погрiємось.
  - Давай. - погодився беззастережно. Чому б i нi? Нiхто не бачить, не впiзнає, не засудить. Не можу ж увесь час бути високо-порядною i скромною людиною? Якщо у мене є права та лiва рука, чому не припустити, що в менi є погане та добре? Щоб пiзнати добро треба знати, що є зло. Раптом воно приємнiше i цiкавiше? Перевiримо. Звернувся до пасинка. - Пояснюй, що робити треба? На гидотi у тебе голова краще працює.
  - Сам такий. - парирував Кузя. - Бери палку з вогнища i кидай усередину будиночкiв. Зробимо мисливцiв бомжами. Нехай по смiтниках пляшки збирають.
  Не врубавшись в останню фразу Кузьми, слухняно поперся до вогнища, виконувати Кузине доручення. Поки вибирав палку, Кузя пiдняв камiнь iз землi i запустив у найближче вiкно. Потрапив iз першого разу. Пролунав сумний брязкiт розбитого скла i радiсний Кузьма пiдстрибнувши на мiсцi, схопив наступний камiнь. Не знаю, як будувати, але ламати та руйнувати чуже майно, що приносить величезне задоволення. Але не надовго.
  
   РОЗДIЛ 9.
  
   - Здається, зловили новий вiрус.
  -- В чому проблеми? Запускай програму.
  - Вона у нас лiва. Потрiбно базу оновлювати.
  -- Яка рiзниця? Аби працювала.
   -- Я попереджував...
  
  
  - Гей! Кiнь! Перестань бити вiкна! - пролунав до болю знайомий голос i за мить весь майданчик перед багаттям, наповнився озброєними дiвами. Попереду, як завжди, командир - Марь Iванiвна. Поруч старенька-чаклунка та Свiтка. Спершись руками на пишнi боки начальниця звернулася до мене. - I ти дикун кинь цiпок назад. Бач, зрадiли волi.
  - Ну що я вам казала? Чи пiдтвердився експеримент? - радiсно прокрiпилася ведуха-чаклунка Флора Гербарiївна, гордо дивлячись знизу вгору, на начальницю. - Так i є - мужики. Принци. Тiльки мужики спочатку ламають i псують, а потiм думають про наслiдки.
  - Не знаю не знаю. - iз сумнiвом вимовила Марь Iванiвна. - Я б теж суперницi спочатку помстилася, а потiм втекла. Гей, Василю, кинь цiпок, чи оглухла чи що?
  - Хрiн вам! Живим не дамся! - загорлав я, виходячи зi ступору i кидаючись до Кузi. - Нам крiм життя втрачати нiчого, правда Кузя?
  - Краще смерть, анiж хомут на шию. - погодився Пегасенок, притискаючись до мене. - Ти татусь, як завжди мав рацiю. Треба було робити копита. Тепер напевно зжеруть за образливi слова i скло розбите.
  - Треба покарати, але наука насамперед. - Марiй Iванiвна обернулася до старої. - А чи є ще якiсь способи встановити статеву приналежнiсть?
  - Та годi. Якщо є в характерi гидота яка - значить чоловiком буде. - стара пожвавилася, вiдчуваючи значущiсть в очах керiвництва. - Пальцiв не вистачить грiхи перераховувати. Нечупари, ненажери, грубiяни, хулюгани, ледарi, дуже їм подобається всякi гидоти творити, про здоров'я не дбають, або навпаки. Матерник, байдужi чурбани, тупi як пробка, безглуздi.
  - Попрошу без образ. - заперечив я. - Про майбутнього покiйника погано не говорять, а вашi вигадки ґрунтуються на упереджених знаннях. Якби точно знав, що належу до чоловiкiв, зажадав би сатисфакцiї, чи правильно Кузя? I викликав на дуель.
  - Вони ще забiяки, забiяки i хтивi козли! - парирувала старенька-ведучка Флора Гербарiївна. - Так у переказах i йдеться. Де мужик - там бардак i розпуста. Нiчого святого! Щастить же людям...
  - А перевiрити як? - нетерпляче перебила Марiй Iванiвна. - У них на лобi не написанi їхнi пороки? Конкретнiше пропонуй.
  - То я вже говорила про....? Забула чай? - Бабуся притулилася до начальницi i стала щось азартно шепотiти їй на вухо, косячи карим оком на мою нижню частину тiла.
  - Де бiльше двох - кажуть уголос! - повчально вимовив Кузя, зневажливо хмикнувши у бiк мисливцiв. - А ще цивiлiзованi.
  - Тебе коня не питають - не танцюй. - замислено вiдповiла начальниця, вислухавши старухи нашiптування. - Чи точно виявить натуру?
  - Точно точно. - закивала стара, i закотивши очi в небо, урочисто прошамкала. - I будуть Вiн та Вона. I переплетуться їхнi тiла у бурхливих обiймах. I спалахне пристрасть i розгориться вогонь i буде їм так добре, що забудуть тiла про час i простiр. I буде мить щастя коротка як мить, але солодка як вiчнiсть. I знову з'єднуватиметься i буде нiжнiсть, i буде радiсть, i буде все... Приблизно так менi моя прабабка казала.
  - Вони - неприємнi козли, ми - нiжнi дiви, а в результатi всiм добре? - iз сумнiвом перепитала начальниця. - Дивно... Вiритися важко. Може, не варто ризикувати? Нехай буде як буде, а iнакше не буде. Вiд грiха подалi в казан, на обiд? З'їли i немає проблеми, а тут... Не знаю, не знаю.
  - А раптом не брешуть стародавнi перекази? Менi те, що я стара. Моя справа та тiло - позаду. Повернутися до старого життя завжди встигнемо, а проґавимо шанс? Життя новим змiстом наповнимо, цiль з'явиться.
  - Ти маєш рацiю Гербарiївна. - погодилася начальниця. - Живемо добре, але нудно. Треба змiнюватись, але як? Повiрити казкам?
  - Перевiримо. Вiд одного разика гiрше не стане.
  - Добре. - погодилася начальниця, приймаючи рiшення. - Нехай буде так. Що для перевiрки треба?
  - Одна доброволька та один бранець. Краще кволого використати. Василя. Вiн бiльше на людей схожий. Ще потрiбна лежанка широка з бiлими простирадлами та тазик з водою. Ще прабабка про презервативи якось говорила, щоб не залетiти. Далеко бачити батьки залiтали. Пiд небеса. Вперше без них обiйдуться. Чи не барi.
  - Ясно. - Марь Iванiвна обернулася до племенi. - Досвiд проводитимемо тут на площi. При народi. Дiвчата, принесiть лежанку для експерименту та тазик з водою. Простирадла у мене з будиночка вiзьмiть.
  - Еее... добродiї. - розгублено простягнув, озираючись на всi боки. - Якi на фiг експерименти? Знайшли млинець, пiддослiдну мишу. У жодних дослiдах брати участь не бажаю. Краще у каструлю.
  - Тебе не питають. Виконуватимеш, що наказано. - владно вiдповiла Марiй Iванiвна i знову обернулася до племенi. - Дiви! Як свiдчить стародавнє переказ, переказане ведучкою-чаклункою Гербарiївною, є шанс змiнити життя. Були у далекому минулому дивнi iстоти - мужики, з якими нашi пробабки iснували в одному селi. Як i чому вони зникли, нiхто не знає. Чи був розум - невiдомо, але щось дiвам давали, користь був, встановлений факт. Що несли дивнi створiння? Горе, страждання, радiсть, щастя, смуток? Всi разом? Не можу вiдповiсти, але гарнi казки. Як саме i що саме станеться пiд час досвiду, нiхто не знає. Покрито глибокою таємницею та забуто у столiттях. Експеримент, можливо, має бути смертельний. Чи варто ризикувати життям? Залишити як є? Не знаю. Не можу однозначно вiдповiсти. Вам вирiшувати. Як колектив вирiшить, так i буде. Але спробувати варто. Справжнє життя знаємо. Має плюси та мiнуси. Радощiв не багато, але й приводiв для смутку немає. Ризикнемо?
  - А чому б i нi? Я згодна. - вигукнула з натовпу свiтловолоса, висока мисливиця. - Пропоную Свєтку у добровольки. Привела їй i вiдповiдати.
  - Досвiд проводити, не вийде - у котел. - пiдтримало блондинку плем'я. - Набридло одноманiтнiсть, нових вiдчуттiв бажаємо. У добовольки - Свiтку Руду. Краще та особисто знайома. За себе постояти зумiє.
  - Тут не треба стояти, а лежати. - уточнила Марь Iванiвна, але палко пiдтримала думку племенi. - Правильно дiвчата. Спробуємо. Не сподобатися - повернемо процес на круги своя, а класно вийти - усiм добре буде. Свiтлана, згодна пiти на небезпечний експеримент?
  - Якщо народ так бажає, то хiба проти колективу пiдеш? - сумно зiтхнула Светка - Руда. - Боляче не буде? Якщо що, одразу добийте, щоб не мучилася.
  - Не хвилюйся, ми тебе гарно поховаємо, в окремiй ямi. - Марiй Iванiвна посмiхнулася натовпу. - Чи правда дiвчинки?
  - Проводимо гiдно в останню путь. - дружно пiдтримали мисливцi. - Манiкюр, педикюр, мереживна бiлизна, зачiску накрутимо, всi справи, не хвилюйся. На будиночок меморiальну дошку посмертно присобачимо, на честь тебе - вулицю села назвемо та поревемо вiд душi на похоронi. Щиро.
  - Чесне слово? Ридатимете, хай навiть туш потече? - зворушилася Светка пiдбадьорившись. - Куди йти страждати для науки?
  - Поки що страждати рано. - прошамкала Флора Гербарiївна. - Зараз лiжко принесуть. Дiятимеш згiдно з iнструкцiєю. До речi, для чистоти експерименту необхiдно роздягнутися. Усi вiдчуття i почуття коментувати вголос. Ти не бiйся, якщо досвiд пiде не на той бiк, допоможемо. Врятуємо вiд супостату. Де лежанка iз тазиком?
  - несуть. - Натовп розступився, пропускаючи мисливцiв iз довгою лежанкою на вигнутих нiжках.
  За кiлька хвилин мисливцi приготували мiсце експерименту. Лежанку застелили бiлою ганчiркою, тазик наполi теплою водою, бабця дiстала списану каракулями дошку, а доброволька Светка, почала неквапливо роздягатися.
  - А ти на особливу пропозицiю чекаєш? - дiловито звернулася до мене Марь Iванiвна. - Марш на лежанку.
  - Нiзащо! - Спробував гордо вiдповiсти, вiдчуваючи, як затремтiли колiна. - Лише через труп.
  - Будеш вироблятися - точно станеш. - пообiцяла Марiй Iванiвна i наказала мисливцям. - Взяти його. Тiльки акуратно, не вiдламайте зайвого. Вiн поки що живим потрiбен.
  - Ех, пропадати так iз музикою! - вiдчайдушно вигукнув у натовп, що наближається, розмахуючи палаючим палицею. - Кузя! Бий їх копитами! Помремо непокiрними!
  Загинути мисливцi не дали, але кiлька хвилин ми успiшно чинили опiр. Кузя лягав копитами, жваво розмахуючи кудлатим хвостом, тримав нападникiв дiв на вiдстанi, а я грiзно гарчав, махав палицею перед носом. Крику i шуму зчинили багато, але нiхто не прийшов на допомогу. Сили нерiвнi. I нехай окрема мисливиця слабша за будь-якого з нас, але чисельну перевагу на боцi згуртованого колективу. Товпаючись на вiдстанi вiд копит, хвостiв i палиць, дiви вичiкували коли ослабнуть сили обороняються, а ми зробимо тактичну помилку. Дочекалися. Кузя послизнувся на банановiй шкiрцi, i ненароком лягнув мене в живiт. Одночасно впали на землю, кричачи вiд болю та образи. Пiсля дружного падiння, опiр був остаточно зламаний i нас скрутили в баранячий рiг товстими мотузками. Настала повна капiтуляцiя. Тепер виплатимо контрибуцiю.
  Пов'язаного Кузю вiдтягли за кудлатий хвiст убiк, трохи посунувши ногами для виховання. Виховували за нiчнi приставання до охоронницi, нецензурщину та ганебну графiтi на стiнi, а мене кинули поруч iз лежанкою на брудну землю та почали радитись.
  - Тепер Василя треба помити та покласти на лiжко. - наказала ведуха-чаклунка. - Свiтла приготуйся, скоро твоя черга пiдiйде.
  - Пов'язаним класти в лiжко? - уточнила Марь Iванiвна.
  - Треба б розв'язати. Як вiн пристрасно обiйматиметься i зливатиметься, якщо руки та ноги пов'язанi? Ще й переплiтатися доведеться.
  - Василю. Ти продовжуватимеш брикатися?
  - Звичайно. - Крiзь зуби, зневажливо процiдив я. - Битимуся до останньої краплi кровi. Втрачати нiчого крiм чужих мотузок.
  - Пропоную укласти тимчасове перемир'я. - запропонувала Марiй Iванiвна. - Якщо експеримент пройде вдало i закiнчиться без наслiдкiв, урочисто обiцяю перед народом, вiдпущу на чотири сторони.
   - А прийомиша вiдпустiть?
  - I його вiдпустимо. Сам мучиться з вихованням бридкої дитини. Розв'язуємо, чи так постраждаєш для науки?
  Ну що Вася? Влетiв? Ой, влетiв... на повну програму. Лiворуч пiдеш - коня втратиш, праворуч - нiкчемне життя, а якщо досвiд закiнчиться благополучно, то страшна невiдомiсть i неяснi наслiдки. Смикайся не сiпайся, а створять з тобою, що в силах i бажаннях племенi. Пропонував же Пегас вiдкусити вiдросток? Був би як усi, не виживався i успiшно завершив iсторiю ще на початку оповiдi. Напрошується благополучний кiнець - i жив вiн довго, нудно, але був ситий, здоровий, у ладах iз совiстю, без особливих турбот i тривог, помер легкою смертю, чого й вам бажаємо.
  Вибору немає, але можна розслабитися i отримати задоволення, з несмiливою надiєю, що ґвалтiвники вiдстануть i милостиво дозволять жити далi. Як пiдiйти до питання. Що важливiше - посмертна честь, чи зганьблене життя? Спробуймо скористатися американською порадою - жито тiла, понад честь духу. Не сподобатися захiдний спосiб - застосуємо японське харакiрi, офiцерську кулю у скроню, мiщанську петлю на шию, або досвiд Му-Му - з каменем на шиї у ставок. Скорчивши мужню фiзiономiю i покректiв для солiдностi, гордо погодився.
  - Довiряю вашому слову. Розв'язуйте.
  - Молодець Вася, я знала - розсудливiсть у твоїй душi, вiзьме гору. - Чи то похвалила, чи то вкотре принизила Марiю Iванiвну. - Дiвчатка, розв'язуйте пiддослiдного. Тепер нiкуди не дiнеться. Флоро Гербарiївно, що робити далi?
  - Нехай миється i в лiжко. - Дiловито прошамкала стара, звiряючись iз записами. - Свiтко, ти роздяглася?
  - Бiжутерiю знiмати? - скидаючи спiдницю, спитала доброволька. - Кiльця, намисто, сережки?
  - Все знiмай. - наказала Гербарiївна. - Для чистоти експерименту.
  Поки стара радилася зi Свiткою, квапливо поплескався над тазиком i прослизнув пiд простирадло, почуваючи себе пiддослiдною жабою. Аби через соломинку надувати не стали. З них станеться...
  Через кiлька хвилин, Свiтлана повнiстю звiльнилася вiд висюлек у вухах, на руках, зап'ястях, кiсточок, шиї i рiшуче видихнувши, лягла поруч зi мною. Експеримент розпочався.
  
  - Чи всi готовi до досвiду? - поцiкавилася Марiй Iванiвна. - Як самопочуття перед стартом?
  - Почуваюся добре. Готова до небезпечного експерименту. - бадьоро вiдрапортувала Свiтка-Руда, але зморщивши нiс, поскаржилася начальницi. - А чи не можна Василя, змастити пахощами? Амброзiї дайте. Запах нестерпний, ледве терплю. Що ж ти погано помився? I шия брудна.
  - Нормально помився. Як умiю. Менi сорочки не носити, комiрець не бруднити, зiйде для досвiду. - образився на звинувачення. - Вiд самої, не квiточками пахне.
  - припинити розмовники. Вас оточують, природнi рiзностатевi запахи. Один - чоловiчий, а iнший - наш, дiвочий. Це з незвички ледве терпиться, але за кiлька хвилин звикнiть. Чекайте. Бiльше нiяких неприємних вiдчуттiв?
  - Простирадло колеться. - поскаржився старенькiй. - Синтетика?
  - Чистий льон. - машинально вiдповiла Флора Гербарiївна, уважно вивчаючи стародавнi знаки. - Iснує два варiанти проведення досвiду. Почнемо iз поетичного епосу. I будуть Вiн i Вона. Пiддослiднi є. I переплетуться їхнi тiла в бурхливих обiймах..... Свiтлана, Василь починаємо ласкаво i нiжно переплiтатися. Ну що лежимо дерев'яними плашками Приступаємо до досвiду. Дружно зрушили й обнялися.
  Подолаючи збентеження, спробував обiйняти Свєтку. Морща носа вiд гидливостi, дiва напружилася, але мужньо терпiла чужi руки на своєму тiлi.
  - I спалахне пристрасть i розгориться вогонь i буде їм так добре, що забудуть тiла про час i простiр. - процитувала стара далi за текстом. - Що вiдчуваєш Свiтлана? Вже приємно? Про час i простiр забуваєш?
  - У нього волосся на обличчi колючi та руки шорсткi. - Свєтку мимоволi пересмикнуло вiд огид. - Зараз спробую зосередитись... Нi. Поки що нi про що не забуваю. Неприємно, лоскiтно.
   - А тобi Василь?
  - Менi? - прислухався до вiдчуттiв. Перше почуття заплющив i тому нiчого не бачив, як страус ховаючись вiд неприємностей, четверте та шосте почуття тупо мовчали. Чув збуджене перешептування юрби мисливцiв, вдихав дивний запах чужого тiла, i лише дотик отримував невелике задоволення. Гладити бархатисту дiвочу шкiру неймовiрно приємно. - Ну як бабуся сказати... Поки не врубався.
  - Мiцнiше переплiтайтеся, обiймайтеся. - дбайливо порадила стара i почала цитувати далi. - I буде мить щастя, коротка як мить, але солодка, як вiчнiсть.... Енергiчнiше, пiддослiднi рухайтеся. Вже, притиснiться тiлами. Василь поклади ногу на живiт Свiтланi. Свiтла, обiйми Василя за шию. Носами потрiться, щоками... Вухами торкайтеся волоссям на зачiсцi. Чи пiшов процес небувалого задоволення?
  - Не можу зосередитись, запах заважає. Що ж ти колючий Василь? Як п'яний їжачок на парканi. Ногу нижче опусти, дихати нема чим.
  - А ти шию звiльни. - Прохрипiв я, намагаючись звiльнитися вiд Светкiного мiцного захоплення. - Ти мене задушити зiбралася, чи нiжнiстю запалала? Ми не боротись збиралися. Довго ще мучиться?
  - Поки що процес не почнеться, як у поетичних оповiдях. - втрутилася Марь Iванiвна, з науковим iнтересом спостерiгаючи за метушнею на лiжку. - А якщо Гербарiївно, пiддослiдним покрутитись на лежанцi у вiльнiй боротьбi? Нехай один через одного перекочуються? Швидше зiгрiються, спiтнiють. При нагрiваннi тiло розширюється, процес пiде енергiйнiше.
  - Гiрше не буде. - погодилася ведуха-чаклунка. - Чули, що Марiя Iванiвна наказала? Починайте перекидатися.
  Довелося пiдкоритися грубiй силi наказу i разом зi Свiткою перекидатися по широкiй лежанцi. Кожен iз борцiв намагався зайняти мiсце верхи на супротивнику i бiй розгорiвся неабияк. Дiва виявилася досвiдченою i вправною мисливицею, але на моєму боцi нехай i невелика, але сила. Спритно заломивши Свєтцi руку, нарештi закрiпився на дiвi i намагаючись зберегти рiвновагу заелозив ногами, притискаючи суперника спиною до лежанки. Чиста перемога! Класичний япон - япона мати!
  Але симпатiї вболiвальникiв на чужому боцi. Втрутилися ображенi глядачi i мене, спiльними зусиллями, зiштовхнули iз заслуженою перемогою. Боротьба перейшла в партер, перекидання пiшло зi змiнним успiхом. Ледве опинявся зверху суперника, уболiвальники починали люлюкати, а Марь Iванiвна, кидалася на допомогу Свiтке. Щойно Свiтка опинялася на менi, як я, обертаючись дзиґою, вискакував iз ножного захоплення. Нарештi остаточно знесиленi, ми завмерли в нiчийному клiнчi, мiцно обнявшись, на скуйовдженому лежанцi, важко вiддуваючись i не роблячи жодних дiй. Нелегка справа - палати пристрастю i розпалюватися вогнем, забуваючи про час i простiр у пошуках невiдомо чого. Коли ж довгоочiкуваний гонг та перерва на обiд?
  - Двi хвилини вiдпочиваємо. - змилостивилася стара. - Потiм ще кiлька разiв спробуємо. Перший млинець завжди грудкою. Мусить розгорiтися вогонь пристрастi. Потерпiть трохи, але потiм небувале задоволення отримаєте - не вiдiрвеш. Слаще за мед, вище кручi.
  - А я вважаю, що й одного разу достатньо для висновкiв. Брешуть старовиннi записи. Жодного задоволення. - заперечив я, випускаючи Свєтку iз захоплення. - Дайте попити води та розiйдемося друзями.
  - Неправда? - обурилася стара, трясучись папiрцями перед моїм носом. - Друкованому слову не вiриш? Сказано на листочках - i знову тiла з'єднуватися i буде нiжнiсть i буде радiсть i буде все... Значить, так тому i бути, а iнакше не бути.
  - А якщо потертись один про одного? - запропонувала Марiй Iванiвна. - Пам'ятаєш iз пiдпiльної молитви? - З iскри розгориться полум'я?
  - Товаришу, вiр - зiйде? Теж вiрно. - Флоро Гербарiївно, обернулася до нас. - Перерва закiнчилася. Ще в боротьбi перекидаєтеся, якщо не допоможе, енергiйно трiться один про одного. Сумiсний процес. Свiтла починай. Важко в навчаннi легко в бою.
  - Куля - дурниця, а я молодець? - посмiхнувся наївним iстинам, але схоплений Светкою за шию, припинив жарти.
  Другий раунд пiшов у рiвнiй боротьбi. Пiддослiднi берегли сили i перекидалися один через одного неохоче, без азарту. До кiнця сутички з'явився деякий спортивний iнтерес, особливо коли перед очима здригалися Свiткiнi груди з стопорченими бурульками. Бурульки-красульки. Рожевi. Чупа-чупси полуничнi. Так би й уп'явся зубами. Пiдозрiла реакцiя. Дивнi мрiї. Прокидається людожерський атавiзм? Докатався зi Свiткою на лежанцi? Так ось у чому полягає рiзностатевий iнтерес? Хто кого ранiше переможе та покладе на лопатки?
  Цiкавий думками, пропустив пiдступне захоплення. Рука пiшла на злам, шия на вигин, ноги в замку, не зiтхнути, не видихнути. Перемогла спортивна хитрiсть. Натовп радiсно загув, вiтаючи чемпiона.
  - Ну, Свiтла, що вiдчуваєш? - пожвавiшала ведуха-чаклунка.
  - Радiсть перемоги. - пихкаючи вiд зусиль, усмiхнулася Светка, не даючи менi ворушиться. - Повна вiкторiя.
   - Приємно?
   -- Слiв немає.
  - Палаєш пристрастю, коротку мить щастя вiдчуваєш? Забуваєш про час i простiр?
  - Забуваю, але хотiлося б швидше закiнчити перекидання, бо Вася виривається. Боюся, щастя закiнчиться ранiше, нiж утримаю у захопленнi.
  - Дивна реакцiя. - стара почухала сивi косми. - Гаразд, приступаємо до нового випробування. Починай про Васю тертися.
  - Як? Всiм тiлом чи чим вийде?
  - Шоркай чим хочеш, тiльки голову не обломи i руку не зламай. - завив вiд болю. - Калекой завчасно зробиш, досвiд занапастиш.
  - Бач, занепокоївся про експеримент. - посмiхнулася Марь Iванiвна, що стоїть поруч iз лiжком. - Бери участь, допомагай, чим можеш.
  - Згоден, але як?! Та я зараз розламаюся на кiлька частин. У вашiй поемi написано, що б обом було добре. Де справедливiсть?!
  - Свiтлана послабь захоплення, правду каже. Нехай теж задоволення отримує.
  Свєтка послабила хватку i стала iнтенсивно елозити на моє тiло. Ворушитися пiд мисливцем важко, але дав слово, тримайся Василь. Назвався грузде, - дерзай i лiзь. Полизати? Не дочекаться, команди не було.
  Енергiйно пошерхавшись один про одного, смертельно втомилися i завмерли без сил, один на одному, як сендвiч. Великий рожевий бутерброд. Хот-дог, хоч не дог, а програв. Поетичнi рядки не витримали зiткнення iз грубою реальнiстю. Проза життя. Соцiалiстичний реалiзм. Тупим нащадкам треба не зашифрованi поетичнi образи залишати, амурнi метафори, а докладнi iнструкцiї, технiчнi креслення, описи краще з картинками. Щоб зрозумiло було, що куди, коли i скiльки...
  - Перший спосiб не пiдходить. - Зробила глибокодумний висновок бабуся. Ха-ха, бо я не говорив. Дослухатися треба до розумних людей. Стара полiзла пiд одяг, щось квапливо шукаючи. - Спробуємо запасний варiант.
   -- Ще гiрше?
  - Чому гiрше? Краще! Використовуємо записи Генiальної Нострадамуси - Генеральної Рецензори. Вона нiби знала, що саме станеться у далекому майбутньому. Залишила послання. Велика провiсниця. Ох, мудра. З глибини столiть, з початку-початку все передбачила, продумала i вiдповiла. Тут правда, невелике застереження. Сумнiв висловив, що не потягне мущинка на круту секс-мiсiю. Та й вульгарно... Какавтора заковбасить... Але спробувати варто.
  - Кого заковбасить? - не зрозумiла Марiй Iванiвна, але тут же прикро вiдмахнулася. - Чорт iз ним, шлях загинається у творчiй кризi, нам головне експеримент завершити. Сама завела народ маревними iдеями - сама i розхльобуй.
  - Пам'ятаю. - Флора Гербарiївна, метушливо витягла з-пiд одягу, пошарпаний сторiччями листок. - Свiтлана вiдпусти Василя. Поки зачитую послання, нехай перепочине, сердешний. Йому ще страждати...
  - Спасибi. - стомлено прокряхтiв, вибираючись з-пiд Свiтлани. Вiд шурхання горiли стегна i живiт, але треба вiддати належне напарницi. Мисливця постраждала не менше, але мужньо терпiла. Амазонка. Польська.
  - Чи готовi слухати? - запитала стара i не чекаючи вiдповiдi, стала читати стародавнiй текст тремтячим вiд хвилювання, урочистим голосом. - "Свiтка, виставивши глядалки i випнувши обидва горби, труснула вiслюльками i потягла хапалку за спучений у її напрямi вiдросток..." Ось.
  - Ну? - Хором перепитали ми зi Свiткою та Марою Iванiвною, яка замовкла стару. - Не нудь, читай що далi.
  - Усе. На цьому кориснi поради обриваються, далi йдуть коментарi. Сакральний верх..., материнське лоно цивiлiзацiї..., то се... вам цього не треба, заплутаєтесь у розшифровках та поняттях. - стара квапливо сховала папiрець пiд одяг. - Головне зрозумiли? Приступаємо.
  - Нiчого подiбного! - злякано стиснувся в грудку, прикриваючи руками рудимент. - Протестую та категорично не згоден. Чи мало що написала генiальна дiвчина. Я знаю математикiв людських душ. Пам'ятаю, один чоловiк передбачив примари бродячого по Європi, так сiмдесят рокiв i натовпом виганяли приведення, з однiєї довiрливої до халяви країни. Послiдовники перестаралися. Народу поклали - жах, а толку? Як була країна неляканих iдiотiв, так i лишилася. Тепер замiсть примари, вирiшили рiг достатку збудувати. Але тiльки для деяких, а для iнших - демократiю i права людини.
   -- Ну i як?
  - Права людини? - знизав плечима, вивуджуючи з дiрявої пам'ятi необхiднi вiдомостi. - Обговорюють, досi. Права вiльної особи визначають i обов'язки. Замiсть рогу достатку - трубу зварганили. Газову. Вузька, маленька, але окремим товаришам добре перепадає. Не тiльки на хлiб з олiєю, а й на хрiн з редькою. Але не вiдволiкатимемося вiд теми. Робiть що хочете, але вiдросток образити не дам.
  - Злякався? - зневажливо простягла Марь Iванiвна. - Слово вирiшив порушити? Так зваж, як дала, так i не дам. Я маю на увазi слово.
  - Нiчого кращого й не очiкував, Марiє Iванiвно. Ви груба матерiалiстка. Мало того, що моя свiдомiсть постiйно зайнята з'ясуванням призначення вiдростка, так ще й провiсники перейнялися. Нехай Светка трясе будь-якими висюльками i витрiщає симпатичнi глядалки, я це вже пройшов у першiй частинi буття, а вiдросток не для цього призначений. Тим бiльше, що не спучений.
  - Спучим! - життєрадiсно заспокоїла Светка, поплескавши мене по плечу. - Хапалкою потягну, або стрибати з дерева на єдинорога змусимо. Опухне як милi, у потрiбному для експерименту напрямку.
  - I ти Брут? - докiрливо глянув на добровольку. - Знайшли млинець, рiпку. Повiрили провiснику? Вiдпустiть на волю, i я таке майбутнє передкажу, все життя будете дивуватися. Пораду дати? Говори туманно, але переконано, дивись щиро, проводь паралелi, застосовуй логiку, сам вiр у висловлене марення. I народ за тобою потягнеться. Озолоти ручку дорогою, всю правду скажу. Що лежить на серцi, що пiд серцем. Обивателю подобається.
  - Ти зуби не заговорюй, спущуйся! - розлютилася Марь Iванiвна. - Забираєш у дiв дорогоцiнний час, через тебе город ще не полили, грядки не копали, дiток не пропололи. Займай позицiю!
  - Вiддамся лише грубiй силi! - спробував вiдкотитися на край лежанки, але мiцнi руки помiчниць, притиснутi до простирадла. - Робiть що хочете, але поки що вiдросток належить моєму тiлу, вашi спроби марнi! Це найулюбленiша частина тiла! Про що я буду думати?!
  - Було ваше - стало наше! - грiзно пообiцяла доброволька Свiтлана. - Досить мене, як останню дурницю ганьбити перед чесним народом. Мало перекидалась i потiла? Усю зачiску розтрiпала, подряпалася об твої колючки. Забирай руки в сторони, або вiдiрву висюльку разом брязкальцями!
  - Згадала! - Раптом закричала стара, ляскаючи себе по лобi. - Найголовнiше згадала! Як згаяла, дура стара...
  - Бабуся, говори швидше, поки сили є чинити опiр. - помолився до чаклунки, вiдбиваючись вiд Светкiних та Мар Iванiвних рук. - Не дай померти нещасною калiкою. Я згоден!
  - Без кохання - сексу немає! - стара радiсно посмiхнулася. - Це ж найголовнiше. Ось суть речей. Вчора ще говорила, а сьогоднi пам'ять геть-чисто вiдбило. Вiдпускайте Васю. Толку не буде. Головного iнгредiєнта не вистачить. Сполучної ланки. Об'єднувача - вирiвнювача.
  - Що залагодила, як заведена? Сексу немає, сексу немає. - Марiй Iванiвна передражнила стару. - Ранiше не могла згадати? Якого зiлля не вистачає? Кохання? Так неси склянки з варенням. Зараз ми, гаду - клiзму з любов'ю заробимо, щоб з вух текло i спухло де i як належить! Не крутись Каструлькiн! Лежи смирно, дiстав уже. Ну i прiзвище, пробач господи.
  - Нормальне прiзвище. - простогнав крiзь зуби, мiцно притиснутий до лежанки добровольцями. - Звiдки взявся на честь того i назвався. Сам вигадав. Натомiсть по батьковi як iноземне - Iнененович. Звучить красиво, богообрано - майже Iзраєлевич. Чули, що вам мудра старенька сказала? Вiдпускайте. Кiна не буде.
  - Вiдпускайте. - погодилася Флора Гербарiївна, розвiвши покаянно руками. - Якби цi лiки були, давно б принесла. Тут iнша справа. Клiзма не допоможе. Шукати в iншому мiсцi треба.
  - Ну, стара вiдьма. - зiтхнула Марь Iванiвна, прибираючи руки з мого живота i пiдводячи невтiшний для племенi пiдсумок. - Зовсiм з розуму вижила. Настав час на пенсiю вiдправляти, в силосну яму. Говори - що за кохання таке. Чому її у племенi немає? Втратила? Пропила?
  - Що ж про вiдання-чаклунка, при народi, неповажно вiдгукуєшся? - Бабуся сумно подивилася на начальницю. - Була б моя вина, хоч зараз на добрива. Немає в племенi кохання. Не дано...
   - А Генiальна Настрадамуса, чому не передбачила?
  - Мабуть схибила. Далекi пророцтва давати, нелегка справа. Помилилася у розрахунках. Звичайну логiку застосовувала суху аналiтику. Не запровадила випадковий фактор абсурду. Чи не абстрагувалася вiд статевого питання.
  - Шкода. - Марiє Iванiвно, мотнула головою i дисциплiнованi помiчницi, прибрали вiд мене свої руки. - Вставай Василь Iнененевич. Вiдпочивай. I кiнь розв'яжiть, нехай розслабиться. Вiйна закiнчилася - всi вiльнi.
  - Спасибi. - Крохтя сiв, але про всяк випадок, руки вiд вiдростка не прибрав. Береженого Бог береже. Чорт їх знає, раптом передумають. - Ганчiрку не дасте на пам'ять, для прикриття сорому?
  - Можеш забрати простирадло. - милостиво дозволила Марiй Iванiвна. - Подарунок за роботу. Все одно пошматували, вигадали. Чи не вiдпрати.
  Обмотавшись довгим простирадлом, як римський патрицiй, пiдвiвся з лежанки. Нарештi з'явився одяг. Не дикун, а цивiлiзований громадянин. Тепер почну думати про високе, гарне, а не тiльки про дурницю.
  - Жаль експеримент сумно завершився, але можливо так i треба? Так i має бути? - замислено простягла Марiй Iванiвна. - Раптом недаремно зникли з життя? Нашi предки не дурнiшi за нас, про що ж думали? Якби мужики-принцi були необхiднi нашим бабусям, вони б їх зберегли. Створили заповiдник, у клiтцi тримали, одомашнювали... Та чи мало способiв збереження рiдкiсних видiв тварин? Ну i чорт iз ними. Переживемо. Флора Гербарiївна, а в старовинних дощечках не вказано причини, чому мущинки зникли? Хворiли на що, чи ми їх самi, пiд корiнь вивели? Як заразу?
  - Спочатку принци стали марними у домашньому господарствi. Тут ще вiрус фемiнiзму країною пройшов. Хвороба як грип, але тiльки на дiв дiяв. Ускладнення на серцi давав, кохання витравлював. Захотiлося дiвам бути сильнiшими за принцiв у мущинських справах. У мордобойських вiйнах, на стадiонi у футболi та хокей. Працювати з кувалдою на будiвництвi. Авто-слюсарями, ковалями, хулiганами. Принци навпаки - стали пiд дiв пiдроблятися. Губи фарбувати, сережки носити, спiдницi примiряти, та груди накачувати силiконом. Все змiшалося у будинку Облонських. Облом. Потiм кохання остаточно зникло, з кiнцями. А як любовi не стало, у прабабок, очi й розкрилися остаточно, закипiв їхнiй розум обурений i прокинувся. Всi мущинськi вади назовнi повилазили. Якщо до зникнення, любов очi застилало, то без неї вiдкрилася картина страшна. Нi цвяха принци прибити не вмiють, нi попрати як слiд. Грошей додому не носять, на iнших баб та мужикiв витрачають. То в гаражi пiд машиною, то в пивницi за кухлем пива з друзями-алкоголiками. Вдома з дивана хрiн пiднiмеш. На город сходити - дiток прополювати та вирощувати не виженеш. Далi бiльше. Дiстали остаточно. Смутнi часи, середнi вiки, iсторiї згорiли, залишився усний епос, i рiдкiснi дощечки з берестяними грамотами. Таємниця любовi зникла у глибинi столiть. Настав Амiнь. залишився усний епос, та рiдкiснi дощечки з берестяними грамотами. Таємниця любовi зникла у глибинi столiть. Настав Амiнь. залишився усний епос, та рiдкiснi дощечки з берестяними грамотами. Таємниця любовi зникла у глибинi столiть. Настав Амiнь.
   - Значить, доля...
  - Але є невиразне переказ, що десь залишилася. - Флора Гербарiївна хитро посмiхнулася. - У невеликiй кiлькостi, але iснує.
  - На що ви натякаєте? - Насторожився, вiдчуваючи, як органiзм напружився шостим почуттям. - Я нiкуди йти не збираюся, тiльки вiд дiв подалi.
  - Сам запропонував! - Бабуся помахала гачкуватим пальцем перед моїм носом. - Марiє Iванiвно збирай експедицiю. Пробуватимемо третiй варiант.
  - Пiти на пошуки кохання? - здогадалася Марiя Iванiвна, ожиючи на очах. - А що, цiкава iдея. Флоре Гербарiївно, але чи варто ризикувати? Що є кохання - морква? Iз чим її їдять? Раптом буде гiрше?
  - Нормально буде. Чудово. Субстанцiя загадкова, сухою мовою та формулами не перекажеш. Для рацiонального розуму - загадка, але для пiднесеної душi - як двiчi по два. Наразi озвучу кiлька старовинних музичних фрагментiв, самi оцiнiть. - Флора Гербарiївна, прокашлялася i заспiвала деренчливим голосом. - Кохання - величезна країна, i тiльки нам воно дане. У кохання як у пташки крила... еэ.... Без мене, тобi коханий летiти з одним крилом.... Еээ... Полюби мене, потiм я тебе, потiм разом ми помилуємося... зайчик... А чудовий уривок iз Баттерфляй? Щас напою.
  - Досить, достатньо! - Марiй Iванiвну перекосило як вiд зубного болю, та й я, хоч i не спiвак, але ледве стримався вiд Гербар'євського спiву. - Опиши прозою. Так добре як город прополювати? Смажене м'ясо їсти? Новi сережки купити, щоб сусiдки заздрили?
  - Любов є сполучною, втраченою ланкою. За переказами, все з любовi випливало. З неї триклятою текло. Навiть бiльше. Каталiзатор високих почуттiв. - Гербертiвна розвела широко руками. - Нашi пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-бабки, i його пра-пра-пра мущинки, без кохання жити не могли. За будь-якої можливостi про неї говорили. Хто кого любить, як любить, скiльки любить, коли любить, навiщо любить, заради чого любить. Та батьки всi любили. Траву, дерева, дiтей, Батькiвщину, уряд, начальникiв, кашу, оселедець копчений, дiаманти, новi черевики. Чого погляд стосувався, то й любили. Найширше почуття - величезнi можливостi. I страждання вiд кохання мали, радостi набували, щастя та смуток. Дивний взаємозв'язок фiзiологiї та високого польоту почуттiв. Скiльки сюжетiв для поетичної творчостi, сусiдських плiток та свiтських розмов. Заради кохання,
  - Бабуся, знизу трудовий ентузiазм, заспокойся. - Спробував урезонити стару ведучку-чаклунку. - Хiба зараз живете погано?
  - Добре, добре, але чому б i не спробувати свiженького? - пiдтримала ведуню-чаклунку, Марiє Iванiвно. - Все пiзнається в порiвняннi. Збираємо добровольцiв у похiд за коханням. Хто четвертим буде?
  - А хто троє перших? - поцiкавилася Свiтлана, неквапливо одягаючись i розвiшуючи брязкальця на одязi.
  - Ти з Васею i говориш кiнь. - незворушно вiдповiла начальниця, начебто само собою зрозумiле. - Дiвчатка, хто хоче у дальнiй похiд за компанiю? Справа суто добровiльна, але позачергову вiдпустку, премiю та вiчну пам'ять в устах нащадкiв гарантую.
  - Марiє Iванiвно, але я брала участь у дослiдах, чому знову в добровольки? Де справедливiсть? - благала Свєтка. - Нехай iншi дiви йдуть у похiд!
  - Така таємна воля народу, а я лише озвучила рiшення. Ти зiпсована, втрачати нiчого. - вiдрiзала начальниця i знову звернулася до натовпу дiв. - Ну хто ще хоче? Хто йде в похiд, звiльняється вiд робiт на прополюваннi капусти. Бажаючi погоджуйтесь, або згною на грядках!
  - Трьох достатньо. - втрутилася Флора Гербарiївна. - Навiть двох вистачить. Василя та Свiтлану. Кiнь зайвий. Залишимо в селi, менi по домашньому господарству допомагати. Листочки, жовтцi-квiточки, корiння возити для лiкiв. Готова прийняти гонорар Кузей.
  - Нi, я з ними. - подав стривожений голос Кузя. - Без мене пропадуть. Та й хто возитиме любов? Їстiвнi запаси? Я ще маленький. Менi з батьком належить перебувати!
  - Звичайно, з батьком. - пiдтримав пасинка. - Справдi. Хто тягне кохання, раптом важке, непiдйомне? Ви знаєте, якої вона ваги?
  - Якщо чесно зiзнатися, то не знаємо, навiть якогось виду. - Довелося погодиться Флорi Гербарiївнi. - За одними друкованими джерелами, важка як камiнь, за iншими, лежить на плечах важкою ношею. То кохання тече бурхливою рiчкою, то серце пронизує як гостра стрiла. Спалахає i горить, сухим порохом. Є версiї, що легка i пухнаста, але частiше гнiтить i мучить. Страждання вiд неї, тривоги...
  - Тим паче, двом не впорається. - метушився Кузя, боячись залишитися в селi. - Нехай наполовину як ви - людина, але спина i сила як у коня? Вiд мене пiдмога, як вiд трактора в одну кiнську силу.
  - Нехай вмотує з батьком. - дозволила Марь Iванiвна. - Дiвчатка, вiльнi. Хто не вирушає на прополку до городу, допомагає збирати Васю та Свiтлу у похiд. Велике спасибi Флора Гербарiївна, ви теж йдете вiдпочивати. Дякую за роботу, ввечерi розрахуємось.
  - Ми так не домовлялись. Про пошуки якихось кохань розмови не було. Я безплатно не згоден.
  Тепер я подав голос. Вiд походу не вiдкрутитися, то чому не продатися дорожче, випрошуючи додаткову винагороду? Ситуацiя є сприятливою для торгiвлi. Як сказано у стародавньому манускриптi "Капiтал"? - Товар i праця коштують стiльки, скiльки за них платять бажаючi та стражденнi. Справдi. Якщо рiч не потрiбна, то й грошi мiдного пошкодуєш на дрiбничку. А виникла потреба в дурницi, все труба. Готовий вдавиться аби придбати. Дивна закономiрнiсть, чим менше грошей - тим бiльше хочеться будь-якої луски. Пароплав, лiтак, машина, картини. Повний переписувач - якщо хобi маєш. Дах вiд поштових марок їде, або вiд статуй алебастрових. Ну куди тобi голоштанному статую Венери? Але хочеться, до вереску у штанах. Потенцiя - двигун прогресу. I позаздримо iмпотентам - їм нiчого не треба. Вони все було.
  Є винятки iз правил. Вiзьмемо, наприклад, подарунки на день народження. I яку тiльки хрiноть не тягнуть iмениннику, улюбленi родичi та друзi. Добре якщо дбайливi люди похилого вiку батьки подарують труси дикого забарвлення, або синтетичнi шкарпетки. Мовчки в душi скривишся, та сунеш у дальнiй кут комори пiсля свята. Тягнуть у подарунок вазочки, тарiлочки, краватки, плюшевих ведмедiв. Книгу - мати її, найкращий подарунок. Ненависний автор iз картинками. Класик доiсторичного перiоду iз розрiзненого зiбрання творiв. Самим не треба, хай iменинник мучиться. Долучається до найвищого мистецтва. Усмiхаються в вуса i напружено вдивляються в обличчя iменинника, - сподобався подарунок, чи час ображатися? Дарованому коневi в зуби не дивляться. А хiба скажеш правду - матку? Образяться смертельно, наступного разу ще гiрше подарунок притягнуть.
  Повернiмося до вартостi товару. Тобто, мене. Зараз почну кочувати, набивати цiну, якщо не переборщу, можуть вiдвалити капусти за повною цiною, продешевлю - грудна жаба загризе. Знати собi цiну - себе коханого поважати. Краще бути дорогою повiєю - велика сума тiшить уражене самолюбство. А дешевою портовою повiєю? Роботи багато. Знижуємо якiсть - добираємо кiлькiстю. Iнтенсивний шлях розвитку.
  - Хiба свобода та можливiсть придбати в особисте користування трохи кохання - погана цiна? - здивувалася Мар Iванiвна, багатозначно поправляючи на поясi великий ножик, явно не складаний. - Менi здається, будемо з розрахунку. Так Вася Iєненович?
  - По руках. Але якщо кохання знайдемо - п'ятдесят вiдсоткiв моє, решта навпiл, екiпiрування та закуска з вас. - Погодився скрипучи зубами. Iз залiзним, гостро нагостреним аргументом не посперечаєшся. Продалися недорого. Ми з породи портових красунь беремо кiлькiстю. Налiтай - подешевшало.
  - А менi, добрi пiдкови, нову попону, холодну зброю... - встряв Кузя, що ожив, старанно загинаючи пальцi. Правильно синок - бiльше просиш, бiльше отримаєш. - На голову - солом'яний капелюх, чотири теплi ковдри...
  - Стоп кiнь, не нахабся. - перебила Марь Iванiвна. - Побережи кiнське здоров'я та апетит для далекого походу. Все потiм. Потiм.
  - Коли? - не зрозумiв я, озираючись на всi боки. - домовляються на березi. Увечерi пiзно буде. Час пiде.
  - Час нiкуди не йде. Воно завжди iз нами. - зiтхнула Марь Iванiвна.
  - Ооо... ви фiлософ? - захопився я. - Де iдей нахопилися?
  - Нiчого не вистачало. Я сама знаю. Початкова жiноча мудрiсть. - Вона сумно провела рукою по коротко остриженому волоссю. - Щастя немає, все спало на думку. Iдiть готуйтеся до походу.
   - Але ж ми не домовилися.
  - Усе потiм Василь. Не поспiшай. У другiй частинi обговоримо i домовимося.
  
   Роздiл 10. Частина 2.
   - Як процес?
   - Iде.
   - Ще по кухлi кави?
  - Знущаєшся? Я на лiчильнику.
   - Частую безкоштовно.
   - Тодi в чашку, двi повнi ложки кави!
  
  I настала друга частина. I йде караван верблюдiв - кораблiв пустелi у невiдомiсть. Гарне - маячить попереду, все погане - тягнеться пам'яттю ззаду. Куди, навiщо, чому несе перекотиполе? А ось треба. Потрiбно Вася. Ворушили копитами Куртуаз. Чи не вiдставай Свiтка.
  Все життя - дорога за часом та простором. Iдемо вiд одного берега до iншого, вiд початку життя до його кiнця. Вiд каструлi - до ями. Дмуть вiтри в обличчя, по опущених плечах б'ють краплi дощу. Холодно, жарко, все одразу i по черзi. Жага, голод, болять стертi ноги i згинається спина вiд важкої торбинки, але стиснутi мiцно зуби i погляд спрямований у туманну далечiнь. Наперед. Куди завгодно крокуй, але йдеш уперед. Сторони свiтла, напрямок шляху, не мають значення. Хоч розгорнися на сто вiсiмдесят градусiв, але йдеш у невiдомiсть.
  I тягнуть уперед, не питаючи бажання, хоч стiй на мiсцi, хоч упади. Не в змозi застигнути на мiсцi. Нема сил, перемогти обрану дорогу. Мимо проносяться турботи, печалi та радостi. Замри мить - ти чудово, дай тебе розглянути, доторкнутися, але лише промайнуло короткою радiстю справжнє, як тут же вiддається у вухах гулкою луною. Є неясне прийдешнє i пам'ять минулого, а що посерединi? Дорога мiж крайнощами...
  
  - Батю, а чо Свiтка штовхається? - вклинився в мудрi думки, хрипкий басок Кузi. - З кроку збиває i обзивається.
  - Сам такий. - Не залишилася у боргу мисливиця. Пролунав смачний ляпас по тiлу. - Кiнська бiда. За донесення наряд позачергово на кухню. Стукач. Увечерi чистити картоплю.
  - Ну ось знову! Чув? Вiд дурницi i чую. Батю, чи оглух? захищатимеш прийомного синочка? Вася, прокинься, iнакше за наслiдки не вiдповiдаю. Свiтло, я тебе копитом вдарю! Не подивлюся що начальниця.
  - Ризикни. Останньої вечерi втратиш.
  Тепер супутники почнуть нити i лаятися до найближчого привалу, пiднiмаючи настрiй, а я заробляю печiю. Одне й третiй день. Лайка, стусани i нескiнченне з'ясування хто розумнiший i головнiший. Як маленькi, право. Давно вже треба зробити однозначний висновок, що головний у походi тiльки я - найрозумнiший, терплячий та сумлiннiший. Ще порядний. Кому врiзати по порядку?
  
  Краще за обох. Приймаючи чийсь бiк, як зазвичай стану цапом-вiдбувайлом i все нервове роздратування супутникiв, повернеться бумерангом. Один почне зловтiшатися, iнший ображатиметься, а нерви трiпатимуть менi. Рiвнобедрений трикутник. Найстiйкiша геометрична постать, але щойно перетворюється на площину людських взаємин як вiдразу перетворюється на чорт тi що. Монолог неможливий, дiалогу немає, i кожен тягне ковдру вiн. Ех, була б з нами Марiє Iванiвно...
  Згадавши про начальницю дiв, сумно зiтхнув. Ось з ким треба було перекидатися на лежанцi i шаркотiти. Розумна дiва. I є про що поговорити та на що подивитися. Ми б знайшли точки дотикiв.... Iнтелектуальних та фiлософських.
  Коли йшли у похiд, то розлучалися майже друзями. Все виявилося не так страшно, як на перший погляд. М-да... закушувати чоловiчком нiхто не збирався, як i вбивати. Залякували для солiдностi, а виявилися наймилiшi люди. Огородники - Ботанiки. Землероби. Розмiрене життя, робота, та полювання на умi. З радощiв - обговорення та осуд один одного, вечiрнi посиденьки, сумнi пiснi, та кулiнарнi забаганки. З'ясував велику таємницю - навiщо їм роги однорогого цапа. Кузя постарався. Срамота одна. Накладнi нiгтi роблять, та ґудзики штампують на продаж та обмiн. А я то фривольно думав... Нiякої творчої уяви та новаторського пiдходу.
  Начальниця часом нiчого, але шкiдлива... Усi Свiтлани - шкiдливi, а рудi - особливо. Чи iм'я особливе? Карма? Свiтлани - нормально, адекватно, а як Руда - так Свiтка та шкода. Ще Таньки шкiдливi. Тетяни. Напишуть, наобiцяють - я вам пишу чогось бiльше, че ще сказати? А потiм у кущi. Добре б парою, а то самотужки. Добре, що у дiв у племенi Танек немає, iнакше довелося б класику вивчати. Однi Светки, Машки та Марь Iванiвни з Флорами та Фаунами.
  Дали у похiд усе, що просили. Капелюх, ковдри, гудзики на чесний товарообмiн, продукти на два тижнi. Тушонку домашню. З єдинорога. Приємна на смак. Пiсля овочiв, м'ясо за вухами весело їсти. Остаточно переконався у своїй орiєнтацiї. Чи не вегетарiанець. Нехай траву жуйнi їдять i прибахнутi на здоров'я. Нi, вiд бананiв та фруктiв не вiдмовляюся i картопля iз солоними огiрками, пiде, але як гарнiр, а основна страва - м'ясо. З кашею.... Макаронами. Смажене. Парене. Варене. Холодець.
  Озброїли тiльки Свiтку, i вона зi зброєю не розлучається, навiть увi снi. Якось попросив iз лука запустити разик стрiлою в цiль. Обламали бажання. Нiс зневажливо скривили, гордовито буркнули - не можна. Не вмiєш звертатися, раптом не туди вистрiлиш, та й узагалi... Не належить.
  Поклав на дiвчину пiсля образливих слiв, все що маю i бiльше принижуватися не маю намiру. Нехай сама мучиться.
  Кузя ще той... Козел. Вимахав вище за батька, а несе торбинку менше. Я мовляв, - бойовий ар'єргард, кавалерiйська розвiдка i має бути завжди напоготовi. Яка розвiдка? До чого готовий? Пiонер - дiткам приклад. Скаут недороблений. Вояджер - перехоплювач. Нахопився хитромудрих слiв, i мучить експедицiю. Скаче безтурботно кругами, Свiтло плоскими жарти задирає, пiснi горланить безсоромнiсть. Остаточно вiдбився вiд рук батька. Якщо неподобства погiршиться, доведеться того... Вуздечку в зуби, стремена на пузо, шпори в боки.
  - Василю. Твiй нестерпний Кузя дiстав. - Тепер подала голос Свiтка. - Або заспокой Пегасенка, або з цибулi пальну. Стрiли в м'яке мiсце. Менi втрачати нiчого, крiм дiвочої честi.
  - Ой, ой, згадала про честь. Ти ще про совiстi згадай i розум епохи. - передражнив Кузя, але про всяк випадок вiдскочив подалi вiд мисливця. - Тут тобi, не там, правда тато?
  - Усе. Дiстали дармоїди. - рiзко зупинився на мiсцi i скинув торбинку з плечей. - Денний привал. Член експедицiї втомився.
  - Знову не виконали план ранкового переходу. - дорiкнула Свiтлана, мрiючи про вiдпочинок не менше мого, i дiловито наказала. - Конi на мiсцi, хлопчики лiворуч, дiвчатка праворуч i не пiдглядатиму. Василь готуй обiд, я на полювання.
  Колектив розбiгся за iнтересами. Здiйснивши iнтерес, повернувся на галявину. З-за кущiв долинало хрускiт гiлок - Кузя користувався моментом i з апетитом гриз невiдомi плоди зеленого кольору, а з iншого боку галявини закаркали стривоженi пташки. Свiтлана намагалася полювати. Похвальне бажання, але снайпер iз дiви - жодної. Пташка не єдинорiг, у пернату ще потрапити треба.
  Втомлено опустившись на траву, почав розв'язувати торбинку. Залишились однi сухофрукти. Двотижневий запас м'яса знищили за три днi. Примудрилися. Все Кузя винен, та й Свiтка... Один їсть у три горла, а друга, полює без толку. Я експедицiю завжди свiжим м'ясом забезпечу .... Нема чого Кузю годувати тушонкою, на пiднiжному кормi проживе. А я вже нема. Звикли до хорошого.
  
  - Натовп! Обiд готовий! - крикнув, пiдзиваючи Свiтку та Кузю.
  Повторювати двiчi не довелося i за кiлька миттєвостей, соратники сидiли поруч. I Кузя сидiв. Навчився останнiми днями, сiдає на кiнський круп, широко розсовуючи заднi ноги i пiдкладаючи замiсть подушки кудлатий хвiст. Картина похабна, але скiльки не натякав виховано прикриватися, Кузьма вдавав що не розумiє. Вразливо згадував про напiвлюдську передню частину тiла i норовив мережу кiнськими причиндалами перед нашими фiзiономiями. Свiтло сором'язливо хихотить, але терпить, а менi нiяково. Завидно. Хоч труси на Кузю одягай...
  - Вiйна - вiйною, а обiд за розпорядком. - Кузя радiсно потер долонi. - Що сьогоднi? Знову сухофрукти? Тушеньки не залишилося?
  - Двi банки у недоторканному запасi. - вiдрiзала Свєтка. - I не мрiйте. Марш руки мити.
  - Кузя, не затримуй народ, їсти хочеться. - Пiдхалiмськи пiдтримав начальство, сподiваючись на зайвий шматок.
  - А чому один? - звично обурився Кузя. - У нас рiвноправнiсть. Сама, якщо хочеш, йди мийся. До речi, випадково бачив, хтось за кущики ходив, а гiгiєнi вчить. Видавати не буду, але бiле простирадло, видно здалеку.
  - Я ж їм по... - знiяковiв, але перейшов у наступ. - Так. В нас рiвноправнiсть. Якщо ходимо, то все, нiчого товаришами по нещастю зневажати.
  - Вже вимила. - Свiтла пред'явила мокрi долонi. - Хто добровiльно не йде, позбавляється солодкого.
  - Ваша диктаторська свавiлля втомила експедицiю до печiї. - Не витримав нескiнченних причiпок начальства. - То руки щодня мiй, то тарiлки.
  - А ще вона дражниться. - пiдтримав пасинок. - Самодура.
  - Так ... - Протягнула Свiтлана, встаючи з землi i витягаючи з-за ременя на поясi спiдницi, довгий ножик. - Заколот?
  - Так. Заколот. - Я теж скочив на ноги. Кузя смикнувся був пiдвестися, але передумав i залишився сидiти на травi. Навiщо дилде вставати на копита, якщо Кузина голова на одному рiвнi з моєю макiвкою? Акселерат-переросток. Гордо зiзнався. - Свiтлана, причiпки з дрiбниць, роз'єднують згуртований колектив, а постiйне хапання за ножик нервує. Набридло. Не вмiєш керувати - звiльни пост, мудрiшим керiвникам. Визнати вчасно помилки - врятувати похiд та довести доручену справу до кiнця.
  - Тобi звiльнити? - посмiхнулася Свiтлана. - Владi захотiлося?
  - Спокою хочу. - рвонув простирадло на грудях. - Тишi. Мандруємо третiй день, без плану, без мети. Невiдомо куди, за чорт-те чим. М'яса свiжого зловити не можеш. Лайка з Куртуазом цiлими днями. Причiпки по дрiбницях.
  - говорила Марiє Iванiвно, пiдтримуй жорстоку дисциплiну, тримай принцiв у кулаку, iнакше пошкодуєш. - блиснула розлютованим поглядом Светка. - Так i сталося. Розпустилися. Розслабилися на природi. Але нiчого, вкорочу декому, дещо, iншi замисляться.
  - А кохання як здобудеш? - уїдливо поцiкавився я. - Не забула, слова Флори Гербарiївни? Процес у парi дiє. А я взагалi неповторний. Iсную в єдиному екземплярi. Зiрвеш досвiд, Марiй Iванiвна шкуру спустить i в силосну яму вiдправить. На компост для капусти. Дiтям.
  - Я не фiгульку вiдрiжу, а язик. - Змiрявши зневажливим поглядом, зловiсно пообiцяла начальниця. - Любов'ю можна мовчки займатися.
  -- А я тут причому? - здивувався Кузя.
   - Коням мова взагалi не потрiбна.
  - Розмрiялася. Чим сiно жуватиму?
   - Сказати, чи здогадаєшся?
  - Ти звiдки знаєш? - встряю я, насторожившись. Начальство - iстота непередбачувана, заради особистого авторитету, дуростi творить, не гiрше за дурня, хрiн розхлибаєш. - Раптом мова для процесу кохання основний iнструмент? Поки не з'ясований механiзм дiї, будь-яка частина органiзму представляє особливу цiннiсть для експерименту. Протестую!
  - Пiдтримую! - погодився Кузя. - Правильно говориш татуся, iнодi нашi цiлi та завдання збiгаються.
  - Твоє завдання, не в частинах тiла, а в спинi широким. - парирувала розлючена начальниця. - Тебе в похiд взяли замiсть тяглової сили. Батьковi дякую.
  - Васю, нас не поважають. - зробив невтiшний висновок Кузя. - Суцiльнi загрози та лайка. Авторитет вождя падає на очах. Пропоную провести таємне голосування та переобрати начальника експедицiї.
  - Влаштувати демократiю? - зрозумiв я, i з радiстю пiдтримав Кузю. - Хороша iдея. Я згоден. Зважаючи на те, що нинiшнє керiвництво не справляється з обов'язками, виносимо питання на обговорення. Хто за?
  - Усе. Дiстали. - остаточно розлютилася Свiтлана, дiйшовши до крайньої точки кипiння. Чайник. Електричний. - Кажу останнiй раз. Або мовчки йдете мити руки, або закiнчуємо експедицiю.
  -- В якому сенсi? - не зрозумiв Кузя.
  - Зважаючи на випадкову смерть мущинської частини експедицiї. Натяк ясний? Марш виконувати наказ!
  У кого бiльше прав - той i правий. А ще бiльше має рацiю - у кого зброя. Важливим є сам факт наявностi, а не калiбр i розмiр. Проти беззбройного опонента та кийку - автомат Калашникова. Невтiшний висновок. Два здоровеннi бугая, а проти шкiдливої, маленької Свєтки - безглуздi ягнята. Баранiв. Чергову трiумфальну перемогу здобуло не гаряче слово, а тривiальна, холодна зброя. Дружно кинувши на начальницю, сповнений презирства погляд, побрели до струмка, що дзюркотiв неподалiк у невеликiй улоговинi.
  - Батько. Так жити не можна. - похлюпавшись у водi, сумно сказав Кузя, обтираючи руки об свою кiнську шкуру. - Одне iз двох, третього не дано. Сил чоловiчих немає, терпiти знущання.
  - Аналогiчно. Низи не можуть, вершки не хочуть. - беззастережно погодився з Кузей, звично обтираючи руки об колись бiле простирадло. Одяг. За три днi походу накидка втратила первозданний колiр i тепер була приємного сiрого кольору. Пил дорiг та мандрiвок. Маскувальний халат. - Твої пропозицiї? Варiанти?
  - Дочекатися ночi, напасти та обеззброїти. Без ножа та цибулi - Свiтло нiхто. Нуль без палички. Поставимо дiву на належне мiсце. А краще покладемо. Як iдея?
  - З першою частиною згоден, а класти на мiсце - звiльнiть. Минулого разу достатньо. Нехай живе незадоволеною. - пiдбив пiдсумок змови. - Чекаємо на нiч i по командi нападаємо. Захоплюємо зброю...
  - I по печiнцi її .... - Мстиво додав Кузя. - Потiм копитами витоптати, вiдлупцювати ременем i в кут поставити.
  - Жодного рукоприкладства. - вiдкинув Кузькiнi мрiї. - Єдиний провiдник у командi.
  - Ти збираєшся виконувати завдання? - здивувався Кузя. - Розкинь мозком, на який чорт потрiбне кохання? Жили без кохання i далi проживемо. Зв'яжемо вночi Свiтку, покладемо в кут i робимо ноги. Станемо вiльними людьми. Ненавиджу насильство над особистiстю.
  -- А я? Теж третiю.
  - Батьковi за статусом належить дiтей виховувати. - Подумавши, Кузя суворо додав. - Але без рукоприкладства, як Свiтлана. Iнодi мiцним словом, а частiше нiжнiстю та пестощами з бктербродом. Добре слово та кiшцi приємно.
  - Подивимося на вашу поведiнку котяра. - туманно пообiцяв Пегасенку. - Пiшли обiдати, про змову нi слова. Зараз би гаряченького, набридла сухом'ятка.
  
  Залишок дня пройшов за звичним планом. Кузя лаявся зi Свiткою, а я мовчки зловтiшався, представляючи вечiрню помсту. Гори не закiнчувалися i як три днi поспiль, брели i брели нескiнченною ущелиною.
  Стара, розбита дорiжка петляла мiж високими деревами, десь угорi спiвали пташки, дзижчали мухи та комарi. I нiкого довкола. Тиша.
  Тиша це погано. Тривожно. Спокiйнiше на душi, якщо поряд хтось галасує, розмовляє. Коли навколо багато людей, долинає веселий смiх, нехай лайка. Цiкавiше жити. Не в натовпi, але поряд iз нею. Спостерiгати з безпечної вiдстанi. Разом, але кожен окремо.
  Ймовiрно, я iстота колективна. Стадне. У стадi добре, безпечно. Є мiнуси, але бiльш позитивнi. Попереду на лихому конi - ватажок, поряд скриньки поплiчникiв i пiдлiз - охорона. Захищаємо стадо до останньої краплi кровi. Допомагаємо тримати у строгостi стадо. Контролюємо виконання законiв, допомагаємо ватажку чинити правосуддя. Вiрна почет, готова за хорошу винагороду продати командира i за першої нагоди зайняти мiсце ватажка. Далi основний натовп, що складається з нiчим не примiтних особистостей, їм по барабану хтось ними керує, аби жорячки вистачало i їх без особливих потреб не чiпали. Нижче i трохи осторонь - парiї. Їх нiхто не поважає, зневажає, але й не чiпає, забруднитись боїться. Вони першi на вилiт iз дружного стада та останнi до столу.
  Без усiх ланок стада не буде. Потрiбен командир, щоб стаду не думати i скакати куди забажає ватажок. До свiтлого майбутнього, до комунiзму, капiталiзму. Важливим є не результат, - важливий процес. Якщо прибiгли де багато жратви - пошана i слава начальнику, якщо нi, вибачся. На плаху цапа! Бажаємо iншого начальника! Ватажок як сапер помиляється один раз, решту часу керує та отримує задоволення. Але розлюбить стадо, старiє начальник, занедужає, i щастя немає. Попросимо на сцену нове обличчя! Ватажок помер, нехай живе новий ватажок! Iго-го, му-му, бе-е...
  Без почту, немає короля. Короля грає почет. Хто у вiрнiй свитi? Тi, хто не змiг поки що зайняти мiсце ватажка. Силянь мало, але чекаємо. Прийде час, пiдступно помстимемося, вiдiграємось за приниження - думає вiрний друг ватажка, дивлячись вiдданими очима в рот начальства. А скiльки пiдкилимних iнтриг, змов, наклепiв i плiток. Скiльки мiсця для душевних переживань. Бути на перших ролях, бути улюбленцем. Переможцем. Звичайно не цар, але божественна влада ватажка вiдсвiчує на лисинi улюбленця. Не важливо чим заслужив прихильнiсть господаря. Формою голови, мудрими мiзками, гарною дупою, ногою. Головну функцiю виконуєш - смаки задовольняєш. Ну i вiдповiдно маєш ласi шматочки з панського столу. Копуєш ватажка, - заводиш фаворита i так далi до самого низу пiрамiди. I говорить гордо царська посудомийка, сусiдцi по комунальнiй квартирi - зате через одне мiсце ми близькi з вождем. Ми не просто посуд мий, а несемо державну службу, блюдемо пiдвалини государевi, та без моїх чистих тарiлок стадо загине.
  Тi, хто не в свитi, але й не в парiях, має особистий iнтерес. Вони базис. Оплот стада. З середовища виходять ватажки, оточення та трошки бомжi, бродяги, жебраки, iнша неуспiшна наволоч. Каструля грiється, вода кипить. Бульбашки то вгору, то вниз. Як картка ляже. Стадо худеньке i царек слабенький. Ватажок так собi. Чи не орел. У серединi бути зручно. Тепло, ситно, протяг не продує. Жуємо травку. Не найсвiжiшу, але й не найгiршу. Надто не пострибаєш, високо не висунешся, але стабiльнiсть. Мичi насолоду, в загальному хорi, не виробляючись. Хай ватажок веде куди хоче, у нього голова велика, а ми є оплот стада, його суть. Наше стадо найкраще. Не те що iншi парнокопитнi. Ми є сiль землi. На нас усе тримається. I галопом скакати у вказаному начальником напрямi, якщо не хочеш опинитися у вiдщепенцях, у вошивих парiях. Там уже зовсiм погано. Соромно не бути як усi. Бе-е-е... час нас стригти, му-мууууу... час доїти.
  Який прекрасний був би свiт без виродкiв та iнших козлiв. Навiщо свiтовi потрiбнi парiї, алкоголiки та бомжi? Як гарно навколо, спiвають пташки, свiжа трава, а тут, поряд з нами, фi... Некрасивi, хворi та убогi. Вони з нашого середовища? З нашого стада? Не може бути, це жахливо панове! Неймовiрно! Яка ганьба на нашi роги... Ми серед них нiколи не опинимося. Нiзащо! Ми кращi. Ми кращi!
  Ватажкiв нам не треба, парiї - теж люди! Забираємо верхнiх, знищуємо нижнiх. Робимо стадо рiвним, рiвним. Заздрити нiкому не треба - демократiя. Найкраще. Анархiя мати порядку. Про що мрiяло стадо пiд гнiтом ватажка, залишилося далеко позаду. Повноцiнної, жирної яловичини не потрiбен начальник. Вона сама собi роги, копита та хвiст. Гуляй окiст, вiдпочивай грудинку!
  Проходить якийсь час i все повторюється. З'являється невiдомо звiдки свiжий ватажок, зхлiбувачi-друзi, почет фаворитiв i як завжди кiлька вiдщепенцiв-алкоголiкiв, слабких характером, пiдлою душонкою. Стадо починає пихкати пiд гнiтом нового ватажка. Потрiбно ж пiдлаштовуватися пiд нову мiтлу. Якщо старий козел любив пряме лестощi, то новий начальник хоче, щоб його славили у вiках i подавали квiти як бронзовiй пам'ятнику. Звички iншi, свiжа.
  Ще раз проводимо селекцiю. Все повторюється знову. Ватажок послабше, але амбiцiї вищi за роги. Настала черга керувати та вести стадо у потрiбному напрямку! Хто найбiльше мене любить - праворуч, iншi лiворуч, а ти гад призначаєшся клоуном i блазнем. Не подобається? Переходиш у розряд знедолених, недоторканних.
  I знову... i знову... Стадо все менше, але як був ватажок стада, так i є, як були знедоленi парiї, так i є. Чорт забирай, чому їм не хочеться бути рiвноправними? Якщо в курячiй зграйцi немає пiвня, то одна з курок вiдростить гребiнь, почне кукурiкати вранцi i перестає нести яйця. Ватажок яйця не несе. Ватажок керує i топче пiдлеглих. Але курячий народ щасливий. Несучiсть пiдвищується.
  Рiжемо всiх пiдряд. Залишаємо трьох на розлучення. Найслабших, найгидкiших, або навпаки. Трьох колишнiх ватажкiв. I що ми бачимо? Сумну картину. Один з них стає ватажком, iнший - тупо пiдкоряється першому i разом вони штовхають i лають третього, творячи з нього цапа-вiдбувайла. А якщо лишити двох? Пробуємо.
  Один керує, другий пiдкоряється. Нитка тягнеться за голкою. Перший покриває другого i намагається розмножуватися. Представник народу кректить пiд черевом начальства i мрiє про свободу, або змiну позицiї. Боїться залишитись один. А як не боїться? Битиметься до останньої краплi кровi. На барикади! Затоптав тирана силою народного гнiву. Бiльше топтати нема кого. Начальства немає, стада немає, парiїв немає. Все в собi коханому, єдиному, неподiльному.
  А поговорити? Помчати в компанiї? Кого штовхнути заслужено копитом? Кому вклоняться? З ким позловити? Ну хоч трахнути разочок...
  I тут розум, якщо вiн присутнiй у звивинi, бере додаткове навантаження. Ти сам собi ватажок - мусиш приймати самостiйнi рiшення. Сам собi стадо - треба пiдкорятися розуму, або примхам тiла i сам собi парiю, тому що совiсть гризе, ставить безглуздi питання i дорiкає дурницям. Навантаження ще та... Звалити проблеми нема на кого, все сам, все сам. I немає нiкого навколо порадитися, туга i смуток... самотня курочка чахне, бичок потрапляє в пазурi тигра, козел дичає, баран кидається в прiрву, а челев'як божеволiє. Жахлива перспектива. Неподалiк ми пiшли iз зоологiї. Закон живої природи - на свiтi та смерть червона.
  Щоправда, iснує окрема категорiя особин. Сил рiдкувато, щоб брати вiдповiдальнiсть на себе, трясуться в душi, а вмiще - ложкою вiдбавляй. Займають у стадi окрему позицiю, вся та всiх критикують. Неголосно - якщо ватажок сильний i брикається, але якщо старий i слабкий - починають мукати i виблискувати на повну горлянку. Причина для невдоволення будь-яка. Була б гiдна нагода, але можна i без. Чому йдемо на водопiй, якщо там крокодили? Давайте перетерпимо, навчимося видобувати воду iз сiна. Збережемо поголiв'я у стадi, навчимося лiтати. Потрiбно термiново йти на пiвнiч, - там прохолоднiше i мошкари немає. Але ж там холодно? Дурницi. Будемо кучкуватися i спати стоячи. Вони завжди мають рацiю у всьому. Бо песимiсти. А передбачати нещастя - робота не запорошена, завжди матимеш рацiю. Не одразу, то потiм. Усi там будемо. У нещастях. Усю дорiжку соломкою не застелиш. Базис i оплот стада, задумливо чухає рогату рiпу i захоплено погоджується. Справдi, казав нам розумний баран, не ходiть на водопiй, зжеруть крокодили, забуваючи, що перед цим, дуже хотiли пити, а чекати коли самостiйно навчатися видобувати воду з сiна, терпiння не вистачило. I прислухається дурний ватажок стада до думки народної i не чiпає балакучого барана, хоча в душi плюється i обурюється. А розумний ватажок прислухається, але робить по-своєму, звалюючи вину на розумника. Нехай виправдовується - здорова самокритика на користь звiриному суспiльству. I прислухається дурний ватажок стада до думки народної i не чiпає балакучого барана, хоча в душi плюється i обурюється. А розумний ватажок прислухається, але робить по-своєму, звалюючи вину на розумника. Нехай виправдовується - здорова самокритика на користь звiриному суспiльству. I прислухається дурний ватажок стада до думки народної i не чiпає балакучого барана, хоча в душi плюється i обурюється. А розумний ватажок прислухається, але робить по-своєму, звалюючи вину на розумника. Нехай виправдовується - здорова самокритика на користь звiриному суспiльству.
  Є i егоїсти, що плюють на умовностi та стадну думку. Бродять i гадять самi собою. Але вони зазвичай м'ясоїднi хижаки i до наших глибокодумних роздумiв стосунку не мають, час не настав. Та скiльки можна перетися за спекою?! Де справедливiсть?!
  
  - Привал. - крикнула Светка i взявши до рук цибулю, обернулася знесиленим супутникам. - Хлопчики готують вечерю, конi збирають хмиз для багаття, а начальство пiшло на полювання.
  - Попутного вiтру, синюшнiй птах. - буркнув невдоволено Кузя i показав язик услiд начальницi, що йде. - Курка не потрошена.
  - Кузя, поводься пристойно. - остудив невдоволеного пасинка, опускаючи торбинку на землю. - Не опускайся до кiнського рiвня. Наполовину все ж таки людина? Чим менше друг пiдозрює про зраду, тим солодша помста.
  До самого заходу сонця були люб'язнi i галантнi. Виконували Свєткiнi забаганки i терпiли причiпки. Пiшли мити руки, без суперечок помили тарiлки. Куртуаз скалив зуби в усмiшцi i говорив хитромудрi комплементи, не розумiючи куцим усмiшкою, що жартує на межi пристойностi.
  
  - Як приємно перебуває пiд вашим мудрим керiвництвом, бо тiльки жiночий початок спочатку привносить сенс самотнього мущинського iснування. - розголошував Кузя, розвалившись бiля вогнища та з апетитом поїдаючи сухофрукти. - Ми з Васею сумлiннi члени вашого гуртка та не потерпимо нових учасникiв. Заради ваших очей я готовий на будь-якi подвиги. Хочете, п'яти почешу кiнчиком хвоста? Приємно. Краще нiж з татком перекидатися.
   - Кузя, заспокойся.
  - Марiє Iванiвно, знала кого послати в любовну експедицiю. - не вгавав Кузя. - Єдина помилка, треба було замiсть Васi, мене в лiжко покласти для експерименту. Я б не схибив. Навчив дiв науцi. I без кохання задовольнив. Свiтлано, давай спробуємо?
  - Дiстав. Ти звiдки знаєш, що треба робити?
  - А моя друга половина? - Кузя поплескав себе по крупу. - Чим я добрий? Тим, що рiзний. З одного боку - розумна iстота. Можу розумно поговорити за компанiю, накази виконує iнiцiативно. Веселий i дотепний. А з iншого боку - твариннi iнстинкти полегшують сувору правду життя. Що розумом не розумiю, то задом вiдчуваю. Рефлекс душi.
  - Шосте почуття там, де в мене? - здивувався я, пiдтримуючи розмову. - А я думав, що один, як дурень чутливий.
   - У тебе там iнтуїцiя, а в мене - знання життя.
  - Вiдбiй. Всi спати. - Свєтка затиснула вуха руками. - Не можу бiльше слухати ахiнею. Ви мене постiйно думками вантажите.
  - А могли б вантажитися один одним. - мрiйливо простяг Кузя, але помiтивши лютий погляд начальницi, спiшно одужав. - У фiгуральному сенсi, у фiгуральному. Усi зрозумiв громадянин начальник. Мовчу. Сплю. Хр-р-р.
  - Iдiоти. - зiтхнула сумно Свiтлана i кинувши пiдозрiлий погляд, перейшла на другий бiк багаття, так i не уточнивши, кого саме вона мала на увазi.
  - На добранiч, дорогий керiвник експедицiї. - побажав начальницi, зловтiшаючись у душi. План складено, виконавцi готовi та сповненi рiшучостi вiдновити зганьблену честь. Починається нiч довгих ножiв... Варфаламей, виходь. Гугеноти тремтiть.
  Нiч темна i лякаюча. Темрява страшна. Думки важкi, упертi. Час чорних справ та темних iдей. Слабкий ховається в затишному мiсцi тремтячи вiд страху, сильний безтурботно спить, шакал виходить на полювання.
  
   РОЗДIЛ 11.
   - Скiльки ще до обiду?
   -- Пiвтори години.
  - Туга. А я як на зло вранцi не поснiдав.
  - Удома треба ночувати, у матерi. Батьки насамперед про рiдну дитину думають.
   - А ми сьогоднi не думали, а робили.
  
  Вночi палацовий переворот не вiдбувся. Таємна змова пролетiла фанерою над Парижем. Обiжравшись невiдомих плодiв, Кузя цiлу нiч бурчав животом i бiгав у найближчi кущi, не даючи нам зi Свiткою спати.
  Вранцi встали злi, що не виспалися. Поснiдавши нашвидкуруч, експедицiя рушила в дорогу.
  Кузя вiдчуваючи провину, безперервно пiдлизувався до мене, всiляко демонструючи синовi вiдданiсть i послух. Давно б так. Невже що почали б поважати треба щось наробити? Але тiшить. Совiсть у Кузi є. У зародковому станi, але iснує.
  Дорога завернула за чергову скелю, i ми вийшли на простiр. Гори розступилися i очам, вiдчинилася широка долина. Гарно. Струмок розправив плечi i став неширокою рiчкою, що петляє в зарослих високими рослинами берегах. Помилувавши краєвидом, що вiдкрився, Светка насупилась i вперше за ранок, подала голос.
  
  - Приїхали. Ми на межi наших земель. Далi зазвичай не ходимо. Опiвднi прийдемо до села, до сусiдiв. Там на ярмарку що не дiзнаємося.
  - Нарештi жива справа! - ожив Кузя, потираючи руки. - Дайте шанс i за пару годин, дiзнаюся все, що треба. Менi б грошей, i будь-яку мову розв'яжу.
  - Заспокойся заср ... - Почала було Свiтлана, але впоралася з роздратуванням. - Твоя роль - мовчати та слухати старших. Розмовлятимемо ми з Васею.
  - Ви наговорiть. - зловтiшно посмiхнувся Кузя. - Та якби вночi не захворiв живiт, ми б...
  - Що б ви? - не зрозумiла Светка, окинувши пiдозрiлим поглядом, блудливi фiзiономiї. - Ну-но, ну-но. Розповiдай. Знову щось думали?
  - Ми? Нiколи! - гордо вiдкинув пiдозри Куртуаз i спробував перевести розмову в iнше русло. - Добре, не бажаєте допомоги, не треба. Пихкайте самi. Змовкаю навiки. А там дiви живуть?
  - Дiви. - Свєтка фиркнула i зневажливо скривилася. - Дурнi повнi, але хитрi, як усякi селянки. Щоб не було проблем, доведеться маскуватися.
  - А навiщо? Ми й так гарнi. - Кузя гордо подбаченiвся i молодцювато прогарцював, розмахуючи кiнським хвостом. - Чим не рисак?
  - Ось ось. Саме рисак. - погодилася Свiтка та додала. - Але мовчазний. Пегасiв у селищi багато. За коня зiйдеш. Зрозумiв? Дивись у мене. Порушиш заборону, - продам у колгосп на сiнокiс. Дозволяю тiльки пирхати i iржати. Зумiєш?
  - Куди подiтися? Спробую. - зiтхнув Кузя i задерши голову вгору, сумно проржав. - Iго-го-го...о-о-о... ууууууу.
  - Молодець. - Свiтлана обернулася до мене i оглянувши критичним поглядом, хмикнула. - Не красуня, але як каже народна мудрiсть - немає некрасивих дiв, - є мало косметики. Зображатимеш одноплемiнницю. З новеньких.
  - Навiщо прикидатися? Виглядаю чудово. - Заперечив я, поправляючи простирадло, що сповзає з плеча. - Не хочу бути фарбованою. Шляпки на шиї не потрiбнi. I вуха проколювати не дам.
  - Ось ще, вуха. Щоб вуха проколоти, заслужити треба. - задумливо перерахувала майбутнi розправи. - Вимиємо, щоки поголимо, нафарбуємо вiї та губи. За третiй сорт зiйдеш. Говорити тонким голосом зможеш?
  - Запитань немає, пропищати дiвочим голосом. Але навiщо прикрашати красу? Нехай оцiнять реальну дiйснiсть - йде гiдне мущинка. Принц. Швидше iнформацiю вивудимо.
  - Хочеш брати участь у колективних експериментах? Дивись. Твоя воля, але потiм не ображайся, що не попереджала.
   - А ти думаєш...
  - Не думаю, а знаю. - вiдрiзала Свєтка. - У нашому селi одна ведуха-чаклунка, а там цiла купа. I всi рiзної наукової спецiалiзацiї. Хтось вiдьмою пiдробляє, хтось шаманкою-знахаркою, хтось бабою-ягою на ярмарку. Провiсницi минулого, циганки на картах. А бiзнес-вумени? Офiс-менеджери? Секретарки знову ж таки. Народ учений, їм палець у рот не клади, лiкоть вiдкусять. Будь-який горiшок знань розгризуть, не кажучи про гранiт науки. Ой, грамотнi. Обов'язково знайдуть спосiб, як здiйснити успiшний досвiд, без твого дозволу та присутностi. Зiпсують висюльку в дослiдницькiй старанностi, будеш як усi.
  - Згоден. Претензiї знiмаю. - Уявивши жахливу картину, де доводиться шаркотiти на лежанцi пiд цiкавими поглядами натовпу, вiдчуваючи пiддослiдною жабою... Бр-р-р... - Роби що хочеш, тiльки не на лежанку.
  - Дискусiя закiнчена, всi дiйшли одностайностi. - пiдвела пiдсумок бесiди Светка. - Кузя тренуйся iржати по кiнському, а ти Василь, марш у рiчку митися, поки готую бритву та пiну.
  Бiдолашнi, нещаснi чоловiки минулого, сьогодення та майбутнього. Яка туга i бiль голитися тупим лезом ножа, у недосвiдченого перукаря, без м'якої пiнки та лосьйону пiсля голiння. Гiрше, нiж лiкувати зуби. Простiше здiйснити героїчний подвиг, кинеться на ворожу амбразуру з гранатою, пiдняти бiйцiв в атаку пiд смертельною зливою куль. Поцiлувати тещу. Вбили вiдразу, без болю та страждань вiдiйшов у iнший свiт.
  Особисто менi, борода нiколи не заважала. Ну свербить, коли спiтнiєш i трохи пахне козлятиною. Запах на любителя, згоден, але вiд вони, ще нiхто не вмирав. Кому не подобається нехай виходить iз тролейбуса. Iнодi крихти залишаються пiсля їжi. Сущi дрiбницi, дрiбницi життя. Я бородою не ходжу, нi орю, нi сiю. Хай би висiла на належному природою мiсцi. До речi, маємо свої переваги. Мошкара вночi у бородi плутається i не жалить нiжнi щоки. Надає власнику мужнього вигляду. Була б довша, використовуй замiсть рушника руки витирай до i пiсля їжi. Ангiною нiколи не захворiєш, шия в теплi, шарфик завжди з собою. Що ще гарного? Згадав. Обдуренi дурнi чухають потилицю. Знову пролетiли. А мудрець чухає бороду i думає, кого ще обдурити. I обличчя має два види. З бородою та без. Маскуватися добре. Вчинив кримiнальний злочин, поголив бороду, жодна собака не впiзнає. Рiдна дружина, мимо пройде, не озирнеться. I навпаки. Сховався з очей, вiдсидiвся в льоху, вийшов iз новою бородою. Тебе шукають голощокого, а пiдозрюваний уже iнший. Та всi розумнi люди ходили з бородою. Вiзьми будь-якого стародавнього, лiтературного класика. Нехай рiденька бороденка, куцая, усiнки в рiзнi боки, бакенбарди кучерявi, але з письменницею та поетесою не сплутаєш. Вiдзначимося не змiстом, то хоч зовнiшнiм виглядом, на м'якiй обкладинцi безсмертного твору. але з письменницею та поетесою не сплутаєш. Вiдзначимося не змiстом, то хоч зовнiшнiм виглядом, на м'якiй обкладинцi безсмертного твору. але з письменницею та поетесою не сплутаєш. Вiдзначимося не змiстом, то хоч зовнiшнiм виглядом, на м'якiй обкладинцi безсмертного твору.
  Та ми мiж iншим, якщо не брати до уваги рудименту, тiльки бородою вiд протилежної статi вiдрiзняємося. Ще багато розумом, трохи силою, безумовно мудрiстю, однозначно генiальнiстю, богатирським здоров'ям, проникливим поглядом, кривими ногами, волохатими грудьми, сорок шостим розмiром стопи... Сто двадцять, сто двадцять, сто двадцять, де на пiджаку з погонами, робити талiю, товаришу офiцер?
   Пiсля двох годин мук, коли порiзали як молочне порося, Свєтка вiдiйшла вбiк i помилуючись перукарським шедевром, задоволено зiтхнула.
  - Ну тепер Вася - вилита красуня. З чого б паранджу зробити...
   - Кузя, ну як?
  - Ого-го... ууууу... - спробував проржати Кузя, знiяковiло вiдводячи блудливi очi вбiк. Щось вид капосний, на новий iмiдж.
   - Ми ще не в селi, говори людською мовою.
  - Нехай тренується, iржати професiйно. - заборонила Свiтлана, погрозивши кулачком Кузе. - Васю, iнших людей не слухай, у дзеркало не дивись. Май власну думку. Як ми, дiви. Чи мало що скаже заздрiсна подружка? Принциповим друзям вишуканим смаком не догодиш. То сукня надто яскрава, то помада не в тон iз нiгтями. На смак i колiр товаришiв немає. Головне, що б самому подобалося. Вважай себе неповторною красунею, єдиною до певної мiри i нiс задирай вище. Макiяжем недолiки виправимо. Правда Кузечка?
  - - Однозначно. - машинально погодився Кузя, але тут же одужав. - У сенсi - Iго-го, тату. Не засмучуйся, буває i гiрше.
  - Заклеїмо порiзи, припудримо рани, решту прикриємо ганчiрочкою, як Амкарську красуню. - защебетала невимушено Свiтлана, приховуючи знiяковiло. - Будеш як нова.
  - Так... - Протяг я зловiсно. - Остаточно понiвечили? Де дзеркало, перукар? Брадобрей - самоучка.
  - Ти Вася, не хвилюйся. Дзеркало, завжди бреше. Насправдi, як себе ставиш, така i фотогенiчнiсть. Якщо любиш себе дорогого, то у будь-якому вiдображеннi красунею виглядаєш. Внутрiшнє самовiдчуття. Мене аж твiй вигляд не лякає i не вантажить. Нi краплi.
  - Дзеркало давай! - Не витримав я, закричавши на все горло i схоплюючись iз землi. - Сам себе оцiнити бажаю! Садистка!
  - На, любий. Будь ласка. - лагiдно погодилася Свiтлана, простягаючи невелике дзеркальце. - Пам'ятай мудру пораду. Не вiр очам своїм, а вiр гарячому серцю. Внутрiшня, душевна краса, дорожче гарненької зовнiшностi. Уявно переконуй себе у винятковостi i жити стане простiше. Повiр моєму, гiркому досвiду.
  - Сам розберусь. - Вирвав дзеркальце зi Свiткiних рук i вперше у життi, побачив себе коханого збоку.
  У вiдбитку каламутного скла весело моргало блакитне око. Мiй. Обидва ока однакового кольору. Василькiв. Вася-Волошка. Iм'я вiдповiдає кольору очей. Мудра голова. Не дарма страждав - iм'я творив. Створив генiально. Бiлявi густi брiвки, пухнастi вiї. Невисокий, але мужнiй лоб, без жодної зморшки думок, але з червоною цяткою зрiючого прища посерединi. Дурницi. Ми на стадiї дорослiшання. Пiдлiтковий перiод. Потрiбно частiше мити обличчя. Нюхальний орган iз двох дiрок, весело курносився в небо. А що за жовтi цятки по порiзаним голiнням щокам? Невже захворiв на жовтяницю?
  - Це ластовиння. - пояснила Свiтлана, уважно спостерiгаючи за моєю реакцiєю. - Нормальний стан. Пiгментацiя весняна. Але якщо хочеш, знаю один хороший рецепт, як позбудеться. Береться сiк ромашки, гарний шорсткий камiнь. Капаєш на ластовиння соком i енергiйно розтираєш, поки разом зi шкiрою.
  - Хай будуть. - буркнув я, зберiгаючи суворий вигляд. Мучитеся похмурим обличчям. Страждайте. Спiвчуйте.
  А нiчого... Симпатичний. Красень-самець... Трохи обернувся боком, щоб розгледiти вуха. Гарнi вуха. Великi. То слух хороший. Локатори. I стирчать красиво, не те що як у Свєтки - притиснутi до голови, а майже паралельно до плечей. Такi симпатичнi вуха псувати дiрками для Сережок? Нiколи. Тiльки для Васьок.
  I рот красивий. Теж великий. Губастий. Зручно витягувати губи в трубочку коктейлiв. Передбачливо дмуть на холодну воду. Скажуть - закатайте губу, Василю Iнененовичу, вам за статусом, не належить, а я раз i закотив. Крити нiчим, давайте що заслужив. Пiдборiддя пiдвело. Чи не квадратний, а широкий. Вилицюватий. У горло будь-який шматок м'яса пролiзе. Рот, як вiдомо гурманам - великому шматку завжди радий. Усмiхнувся, перевiряючи зуби. Мiж переднiми зубами сяяла невелика щiлина. Чудово. Зручно плюватися. Зневажливо спльовувати на поваленого ворога. За гнилий ринок у натурi вiдповiсте. Тьху на вас, сволочi.
  Жаль волосся солом'яного кольору. Чи не пекучий брюнет, схiдного, гарячого типу, але з пивом потягне. Позитивнi моменти - сивину не видно. Стирчать кучерi в рiзнi боки, але якщо змастити слинами, олiєю, то й нiчого. Могло бути гiршим. Рудий, наприклад. Рудий, рудий конопатий, убив дiдуся лопатою... А ось i фiг. Ластовиння є, а неприємної рудостi - нi. Не правда ваша, панове.
  - Ну як? - не витримала Свєтка, про всяк випадок вiдступаючи убiк. - Вася, не хвилюйся, я ганчiрочку дам, у крайньому випадку, в лiсi залишишся чекати. Вiд грiха подалi.
  - Не дочекаєтесь. Iдемо разом. - помацав гладку щоку. Приємно. Якби не порiзи, то залюбки потерся знову, але без свiдкiв. - Менi здається, що досить постраждав в iм'я краси. Макiяж обiйдеться без травмування?
  - Звичайно, Василь. - квапливо запевнила Свєтка. - Бiльше нiякого голiння, зачiску зробимо, вiї нафарбуємо, тiнi покладемо, носик i щоки припудримо, брови трохи поправимо...
  - Продовжуй мучительку. - Милостиво дозволив Свєтцi, не пiдозрюючи, що муки тiльки починаються.
  Дороге волосся на макiвцi, що нiколи не знали гребiнця, постраждало першим. Мало того, що почали пiдстригати, то ще й розчiсувати. Клачi кучерiв злiтали з голови, як осiннiй листопад, покриваючи землю навколо нiг. У хiд пiшли щипцi, що горiли, запахло паленим. Ледве став обурюватися, як Свiтлана, пiдсунула дзеркальце. Голова набула нового вигляду. Кудрi прикрили вуха та прищ на лобi, надаючи фiзiономiї нового вигляду. Вiзьму смiливiсть i чесно зiзнаюся. Так. Стало краще. Не сказати що незрiвнянно, але краще. Що б волосся лежало акуратною зачiскою, виявляється можна обходитися без слин. Вiзьмемо на замiтку.
  За що страждаю, наводячи чарiвну красу? Сам себе бачу, лише у дзеркальному вiдображеннi. В iм'я чого перукарськi тортури? Не побачив фiзiономiї, щиро вважав себе красенем. Пiдозри посилилися пiсля знайомства, та й усi. А зараз? Мучуся, страждаю. Якщо взяти до уваги вимушене маскування в тилу ворога - згоден, але навiщо дiв-мисливцям щоденнi страждання? Навiщо треба проколювати вуха, накладати верстви гриму на обличчя? Самопожертва заради iнших? Нехай заздрять? Дивно. Зовнiшнiсть важлива, сумнiву немає, але як пiдказує пам'ять, - зустрiчають по одязi, а проводжають з розуму. Бояться, що стороннiм людям замало часу оцiнити генiальний змiст? Типу - в людинi має бути все чудово - черевики, розум, розфарбована фiзiономiя? Гармонiйний внутрiшнiй свiт - як вiдображення на гармонiйному тiлi? Краса врятує свiт? Вiд кого? Навiщо рятувати, хай живе.
  - Трохи потерпимо. Не сiпаємося. - дбайливо попросила Свєтка. - Буде трохи боляче...
   - Але тiльки трохи.
  - Звiсно. - Свєтка потяглася маленькими щипчиками до моїх очей. - Сидимо спокiйно. Трохи пiдправити брови. Робимо модною смужкою, чи ширше залишити? За старою модою?
   - Що менше втручання, то краще.
  - Як хочеш, ходи не модною дохудрою. - Дiловито погодилася Светка i рiзко смикнула волосок на брови.
  - Уя! - заревiв вiд несподiваного болю. - Не не! Дай брови спокiй! Сидiтиму в лiсi, тiльки не муч!
  - Пiзно. Процес пiшов. - холоднокровно вiдповiла Светка прицiлюючись щипчиками в новий волосок. - Я швидко, моргнути не встигнеш. Тихо, не сiпайся.
  - Творцi-творцi! - У вiдчаї заголосив, закотивши очi в бездонне небо. - Навiщо створили? Навiщо варили? Свiтка-гадина, загину вiд болю - перед Марою Iванiвною звiтуватимеш, за провалену експедицiю!
  - Вiд краси нiхто не вмирав. - заперечила Светка, видираючи чергове волосся. Я верескнув, а вона, не даючи прийти до тями, висмикнула новий. - Будеш писаний красень. Вилитий Бонд. Джеймс Бонд.
  - А що це за фрукт? - поцiкавився Кузя, що сидiв поруч. - Вiдомий красень? Теж брови вищипував?
  - Вiн не тiльки брови вищипував, а й пiд пахвами голився. Нам у дитинствi нянька казки казала. Справжнiй принц був. Самець. Нiчого не боявся i бiль терпiв як кам'яний. Хочеш, розповiм про його подвиги? Коли казки слухаєш, менше болю та час швидше йде.
  - Роби, що хочеш, садистко. - покiрно погодився, помираючи вiд болю. - А навiщо Бонд мучився? Маскувався?
  - Ага. I не тiльки. - Свєтка прицiлилася i вирвала чергову волосину. - Джеймс був сьомим за життям. Завжди. Не щастило з першим номером. Ти ж знаєш Вася, першому шану та повагу, другому - майно, третiй - дурень. Про четвертого, п'ятого, шостого нiчого сказати не можу. Звичайнi ледарi. А сьомий повний беззаконня. Працювати не любив, громадськi порядки не дотримувався, а де бiйка, вiн у самiй гущi. Але батькiвський улюбленець. Все з рук сходило. Батько Бонду навiть папiрець дав. Жовтий. Де так i написали, - хлопчика не чiпайте, йому все можна, через слабке здоров'я голови. Ну i посилали Бонда, кудись подалi вiд будинку. Нехай розважається хулiганством на боцi, нiж удома грушi биває. Роботу вигадали непилову - шпигун. Таємний агент. Морду комусь набити на чужiй сторонi, непомiтно стирати, що погано лежить. Трахнути когось з-за кута, для страхування. Паскудство вчинити, дорогим сусiдам. На те й воша кусається, щоб пес не дрiмав. Пропаде, так i чорт з ним, а якщо чужу, викрадену рiч додому притягне, так i користь для рiдної вiтчизни. Головне, щоб нiхто не здогадався. Не впiзнав. I ось приїхав Бонд, в чужу країну, красти молодильнi яблука, для хворих батькiв, та й особисто спробувати. Держава дика, бурi ведмедi вулицями ходить, а народ поголовно неголений i вiчно п'яний. Але була одна красуня-розмальовка. Еманюель звали. Краса страшна. Тому i не любив нiхто. Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже... Головне, щоб нiхто не здогадався. Не впiзнав. I ось приїхав Бонд, в чужу країну, красти молодильнi яблука, для хворих батькiв, та й особисто спробувати. Держава дика, бурi ведмедi вулицями ходить, а народ поголовно неголений i вiчно п'яний. Але була одна красуня-розмальовка. Еманюель звали. Краса страшна. Тому i не любив нiхто. Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже... Головне, щоб нiхто не здогадався. Не впiзнав. I ось приїхав Бонд, в чужу країну, красти молодильнi яблука, для хворих батькiв, та й особисто спробувати. Держава дика, бурi ведмедi вулицями ходить, а народ поголовно неголений i вiчно п'яний. Але була одна красуня-розмальовка. Еманюель звали. Краса страшна. Тому i не любив нiхто. Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже... Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже... Кому ж охота вiд страху помирати? Вона вже й так народу обернеться i так, i груди покаже...
  - Великi груди? - крiзь бiль поцiкавився у перукаря. - Як у Марi Iванiвни?
  - Бiльше. - Свєтка вiдiрвалася вiд розправи i витягла перед собою руки, показуючи розмiри грудей у Еманюель. - Приблизно такi кавуни.
  - Мабуть, розумна була. - захопився розмiрами.
  -- З чого ти взяв? - незрозумiло спохмурнiла Светка.
  - Як розумiю в жiночiй iєрархiї, чим бiльше груди, тим бiльший авторитет i вiдповiдно розум. - гордо посмiхнувся, уявляючи, як зараз начальниця здивується мудрою проникливiстю. Вумище - кiнь не валявся. - Хiба не так?
  - Дурень ти Вася. - образилася Свiтлана i рвонула за брову. Мiнiмум п'яти волосся одразу втратив. Ледве свiдомiсть вiд болю не втратив.
  - Обережнiше! З бровою очей видереш! - скрикнув скривджено. Перетерпiвши гострий бiль, обережно поцiкавився. - Що таке сказав? Чи не правильно? Але хiба у вашої начальницi вони не найбiльшi? Ну i вiдповiдно...
  - А в тебе, з чим розум пов'язаний? З якою частиною тiла? - отруйно поцiкавилася Свiтлана. - Давай порiвняємо, авторитет та розум.
  - Тобi скажи. - буркнув i заткнувся. А справдi з чим порiвняти? Невже немає прямого зв'язку великого розуму iз зовнiшнiми проявами на тiлi? Iз рудиментом? Не не. Я розумнiший. Ось якщо вiн спухає, тодi - так. Чи є з чим порiвнювати, а в iнший час? Вiн маленький i невеликий розум? Фiгу, я завжди розумний. Розмiр ноги? Волосатiсть? Нi, Марiй Iванiвна не волохата. Шкода. Яка хороша гiпотеза не пiдтверджується. А нiби полегшилося життя простому народу. Чим бiльше нiздря - тим розумнiший володар. Йде людина з величезним шнобелем i всiм зрозумiло - крокує великий начальник. Низько кланяємось у нiжки i найнижче просимо панської милостi. Дайте громадянин начальник, премiю, допоможiть iз житлоплощею... Псу пiд хвiст, струнка теорiя залежностi розмiрiв, вiд мудростi.
  - У Марь Iванiвни авторитет не тут... - Свєтка тицьнула мене пальцем у груди, а потiм постукала їм же по моїй макiвцi. - А тут. Зрозумiв, кийок стоєросовий? За дурницю тримаєш? Повертай голову, будемо iншу брову рiвняти.
  - Свiтлана, я нiколи не сумнiвався у вашому розумi, незважаючи на... - I високим польотом думок, мало не полетiв убiк. - М-да... Краще казку далi розповiдай, поки що дурниць не наговорив.
  - Ось ось. Мовчання золото. - Свiтлана не на жарт образилася, але стримала негативнi емоцiї. Засмутилася. Заздрить начальницi? Полетiв на землю чергове волосся з брови, висiкаючи iскри з очей. Я голосно скрикнув, а Свiтланка заспокоїлася i продовжила казку. - На чому зупинилася? Ах да. Груди Еманюель були великi, але були дiву повною дурiстю. А всi красунi дурнi. Чи не два горошки в особисту ложку. Природа - мати, вона як робить? Десь дає бiльше, а в iнше мiсце не повiдомляє. Для рiвноваги. Закон природи. Найвища космiчна справедливiсть. Як красуня - така дурниця. А як обдiлена пишними формами, - так порядна, акуратна, нiжна, ласкава, добра, комсомолка, активiстка i просто симпатична дiвчина...
  - Коротше не можна? Розповiдай у справi. - подав голос Кузя, виходячи з образу мовчазного коня.
  - Не можна. Ой, Щось у око потрапило. - несподiвано схлипнула Свiтлана, витираючи ненавмисну сльозу. Вiдвернувшись убiк, поправила макiяж та продовжила казку дiловим тоном. - Коням слова не давали. Забув кiнську роль? Туш не розмазалася? Коротше, зрадила Еманюель дорогу Батькiвщину i з Бондом поїхала на Канари, прихопивши з собою кiлька кiлограмiв молодiльних яблук, з батькiвського саду. Одне слово - стерва недобита. Всi.
   -- Що всi?
  - Iз бровами все. - Свєтка вiдiйшла на пару крокiв, милуючись своєю роботою. - Тепер справа легше пiде. Зажмурюйся, починаємо очi пiдводити чорною тушшю. Стануть вони довгi, пухнастi.
   - А казку?
  - Що казку? - Свiтлана дiстала з кишенi мiшечок з мазями i почала розфарбовувати моє обличчя, продовжуючи сумне оповiдання. - Закiнчилась казка, почалася важка баба частка. Кинув Бонд Еманюель на Канарах, iншу дурницю, у чужому боцi знайшов. Красивiше i без принципiв iдеалiстичних - романтичних. Зрадниця бiдолашна зневажала, по людях, по руках була схожа, та й вирiшила з горя повернутися на iсторичну Батькiвщину. Подумала наївно - вибачать, помилують нещасну. Але тут уже дурнi за краденi яблука потрапило. Укотив суворий суддя Еманюелi, повний тюремний термiн, на всю котушку засадив зрадницю. П'ятнадцять рокiв iз повною конфiскацiєю майна. Адвокат ганебний дiстався, термiн не скосив. Вiдправили панянку на Калиму в табори, впаяли до купи п'ять рокiв без права листування та поразки у цивiльних правах. А полiтичних нiде не люблять, тим паче зрадникiв. Бач, захотiла високих почуттiв, вiллу на морi та джакузi з бульбашками. Мучся вдома, гадина. Батькiвщина не там, де добре, а де виростили. Пощастило - рости в квiтнику-теплицi, а нi, гною грядки будь вдячна. Як могли батьки так i пiдгорнули. Само собою опустили на зонi тiтку, запеклi кримiнальнi. Вiддали по злодiйськiй справедливостi. Стала чуханкою зачуханою. Чоботи загону мила. Бiлизна прала. До дитячого городу зрадницю не пускали, дiток вирощувати та й як виростиш? Дiтки вони тепло люблять, а на Колимi якась погода? Один розлад та риба солона - ковбаса. Само собою опустили на зонi тiтку, запеклi кримiнальнi. Вiддали по злодiйськiй справедливостi. Стала чуханкою зачуханою. Чоботи загону мила. Бiлизна прала. До дитячого городу зрадницю не пускали, дiток вирощувати та й як виростиш? Дiтки вони тепло люблять, а на Колимi якась погода? Один розлад та риба солона - ковбаса. Само собою опустили на зонi тiтку, запеклi кримiнальнi. Вiддали по злодiйськiй справедливостi. Стала чуханкою зачуханою. Чоботи загону мила. Бiлизна прала. До дитячого городу зрадницю не пускали, дiток вирощувати та й як виростиш? Дiтки вони тепло люблять, а на Колимi якась погода? Один розлад та риба солона - ковбаса.
   -- А що далi?
  - Куди вже далi? - здивувалася Свєтка. - Виходить повна мелодрама. Коли в дитинствi вперше вислухала, три ночi не спала, плакала. Шкода.
   - Еманюель?
  - Навiщо зрадницю шкодувати? - спохмурнiла Светка. - Ошукану Еманюелiвську Батькiвщину шкодувала. Нещаснi батьки. Адже сил не шкодували, здоров'я. Остання гадинi вiддавали, а вона? Тварина невдячна. Вирiшила легке життя знайти. На чужому горбi до раю в'їхати. Країну зрадила. Город рiдний. Носик попудримо... Губи пiдфарбуємо... Щастить же людям. Бач, губа червонiє i мазати не треба... Надто яскраво - зухвало. Пастельний тон спробуємо?
  - Постiльний. - квапливо погодився я. - Пiд колiр простирадла.
  - Хто губи у брудно-коричневий колiр фарбує? - розсмiялася Свiтлана. - Ти у нас натуральна блондинка, а вони як метелики - люблять усе яскраве. Нiгтi яскраво-червоним лаком покриємо, пiд колiр помади. Красиво та бруду пiд нiгтями не видно. Педикюр накласти, але мало лаку залишилося. Переодягнемо в мою спiдницю, лiфчик травою наб'ємо. Iди Василя за кущики, переодягайся.
  Взявши Свiтчин одяг, пiшов у кущi переодягатися. Зi спiдницею проблем не виникло, а лiфчик бовтався на грудях, як намисто. Провозившись iз застiбками кiлька хвилин, вийшов до народу дiловою ходою. Глядачi безпардонно заржали. Особливо Кузя. Iржав натуральним конем, схопившись за живiт. Навчився. Змiрявши зневажливим поглядом насмiшникiв, пiдiйшов до дзеркала i критично озирнувся. У дзеркалi стояв зовсiм iнший Вася. Майже дiва. Майже Василя. Брови дугою, вiї довгi, пухнастi, пика гладка, а зачiска кучерява. Рот оленiв як у жiнки легкої поведiнки. Обличчя пiд кремом горiло, повiки поважчали як у Вiя, але непогано, непогано. Натуральна мисливець iз племенi. Але чому викликаю iдiотський смiх? Яким мiсцем? Обернувся до Свєтки i ображено поцiкавився.
  - У чому справа панове - жартiвники? Що це за дурний смiх? Один на один дiва. Клоуном зробили? Ну ну.
   - Ой, схожий... Як пiвень, на ворону.
  - Хто пiвень i хто ворона? Попрошу уточнити.
  - Жарт, Васю. Не переживай. Однозначно схожий на дiву, лише кiлька невеликих вiдмiнностей. - Свєтка ледве вiдсмiялася. - Ну, i хода. Ходиш, як дерев'яний, дивишся спiдлоба. Лимон з'їв? Руки вiд органу забери. Вiн на мiсцi, не хвилюйся.
  - Стоп. - зупинив Свєтку. - Не поспiшай дiвчина. Пояснюй по порядку. Як ходити, як дивитися, що робити, про що щебетати. Я ще в мущинськiй ролi не освоївся, а ви хочете, щоб на дiву став миттєво схожий? Вiдразу лише гонорею пiдхоплюють. Вчи дiвочим штучкам-дрючкам.
  Штучок знайшлося багато. Почали з лебединої ходи. Ходити треба обережно, не розмахуючи руками, як вентилятор, допомагаючи при ходьбi. Чи не лижник на снiговiй трасi. Скромнiше, делiкатнiше, коротше крок, колiнами i пупом вперед, плечi опустити, груди пiдняти паралельно землi, черево втягнути в хребет, зад вiдстовбурчувати помiрно, при ходьбi плавно похитувати стегнами в такт, в руках неодмiнно сумочка, або будь-який iнший предмет. Дiва з вiльними руками - не людина!
  Спробував з'ясувати, але отримав незрозумiлу вiдповiдь. Так має бути, а iнакше, не бути. Сумочка - продовження руки дiви, її кишеня, її життя та її суть. Авоська-гаманець, сумка-баул, має бути завжди. Є три обов'язковi речi у гардеробi будь-якої дiви. Сумочка, красивi туфлi та чудова зачiска на головi. Все iнше - другорядне, але необхiдно. А якщо потрiбно, то має бути.
  Що має лежати у жiночiй сумочцi? Гребiнець, пилочка для нiгтiв, щипчики для вищипування зайвого волосся, лак на нiгтi, помада для губ, туш для вiй, все у двох примiрниках, про всяк випадок. Носова хусточка для випадкової сльози. Шматок вати для макiяжу, зв'язування ключiв, списаний блокнотик, порожня кулькова ручка. Уламок олiвця. Липка цукерка, що завалилася за пiдкладку, улюблений зламаний брелок, зiм'ята записка. Пустий пляшечку духiв. Смаженого насiння, що трохи розсипалося. Лейкопластир для улюбленої мозолi, простроченi таблетки вiд голови, шлунка та печiнки. Шпилька, брошка, порваний ланцюжок, одна з втрачених сережок, порожнiй гаманець, вiдiрваний гудзик, використанi трамвайнi квитки. Застiбка невiдомо вiд чого. I це далеко неповний перелiк, що лежить у сумочцi порядної дiви, балакуче пояснила мисливиця,
  Культурно попросив продемонструвати вмiст Свiтчиної сумочки, але вона з глибоким обуренням i безсторонньо пояснила, що цiкавитися вмiстом чужої сумочки так само непристойно, як колупатися на людях у чужому носi. Порiвняння загадкове, але зрозумiв.
  Менi зробили з пiдручних матерiалiв сумочку i вставили в руки-гаки. Руки звично спробували закинути вантаж на спину для полегшення ваги. Сачканути не дозволили, спроба зiрвалася. I на шию повiсити не дозволили, пахву сунути - категорично не можна. Тiльки на зiгнутому лiктi, або в руках. Похитувати одночасно стегном та сумочкою в один такт не виходило. Тяжка ноша била по нозi. Упрел, але тримався мужньо, тренуючись у дiвочiй ходьбi. Кузя не iржав, а валявся вгору копитами, знесиленi вiд смiху.
  Пiсля п'ятдесятої спроби впевнено прошкандибав дамською, лебединою ходою. Завдання ускладнили. Пiдклали в лiфчик сухого моху, надаючи грудей жiночi форми. Мох коловся i лип до розпаленого тiла. Змусили дивитися не пiд ноги, а стрiляти очима на всi боки. Знайшли стрiльця. Задерли шию, навчили тримати гордо голову, незалежно оцiнюючи потенцiйних суперниць. Не сякатися пальцями. Не колупатися у вухах, у зачiсцi. Заборонили плюватися крiзь зуби, похабно скеляться. Вiдросток чухати при ходьбi та безтурботнiй стоянцi, заборонили суворо настрого. Жодних натякiв на мущинську статеву приналежнiсть.
  - На перший раз зiйде. - Тяжко зiтхнула Светка i подивившись на небо, здивувалася. - Цiлий день тренуємося, а толку нi на грiш. Перерва на вечерю, пiвгодини вiдпочинку та продовжуємо тренування до заходу сонця. Ходiмо до селянок уранцi.
  Впав без сил на траву i закочував очi пiд повiки, жалiбно завив. Ще страждати та страждати! Вечеря ледве лiз у горло i не встигнувши вiдпочити, як безжальна начальниця продовжила розправу. Вiд грiха подалi Кузя втiк харчується та вiдпочивати, життєрадiсно подаючи голос iз гущавини лiсу. Щастить же деяким. Краще б я був мутантом. Нi клопоту не клопоту. Невiдомий науцi звiр. Роби як хочеш - прикладiв поведiнки немає. Нiхто не скаже, що робиш неправильно. Бути самим собою за будь-яких обставин, що може бути благороднiшим i чеснiшим перед совiстю? Та що б я став дiвою? Нi нi. Помру закатованим, але непокiрним.
  Пiдкорили. Приборкали. Навчили - видресували. Вчення i працю всiх перетруть. Перетерти на порошок. Не хочеш - змусимо, не знаєш навчимо, замучимо. I по руках лiнiйкою - пиши правильно! У кут, на биту цеглу. Нелегко у навчаннi, легко у переученнi. Виб'ємо з вас дур, поки сiль знань не з'явиться на плечах! Лiве плече - вперед! Кроком руш! Вище ноги курсант! Ать, два, сiно-солома! Два вбрання в черзi! Згною на гранiтi науцi!
  Вночi снилися кошмари. Начебто справдi став дiвою. Першою Євою на землi. Самотня i нещасна на бiлому свiтi. Нiхто не любить, життя немає i принц проскакав повз, на далекому горизонтi. Що робити? Як жити? Перед ким вироблятися? Заради кого фарбувати нiгтi? Без мети - немає щастя.
  Прокинувся в холодному потi й одразу перевiрив вiдросток. Нi. На належному мiсцi, дорогий мiй рудимент. Нiкуди не подiвся. А шкода...
  
   РОЗДIЛ 12.
   - Ось гад, не хоче виявлятися.
   - Погано ворушиш, от i не хоче.
   - Програми треба частiше оновлювати.
   - Так кожен дурень може, а ти зi старою попрацюй.
  - Що я? Манiяк-збоченець? Я свiже люблю.
   - Зате старiсть - надiйнiсть та досвiд.
   - I пiсок iз щiлин програми сиплеться.
  
  Ранок видався сонячним та яскравим. Багаття за нiч прогорiло. Чiрiкали пташки, якi не знають турбот i працi. Щебечi цiлий день, дзьоб насiння. Голова маленька, великих думок не вмiщуються. Жоднi думки не вмiщаються. Пожерти, поспати, перепрошую - обробити з неба ходокiв, що повзуть по землi, i знову у вiльний полiт. Нiчого зайвого, все просто i рацiонально, як лопата у вантажника. Копай та кидай, у перервi - вiдпочиваємо.
  З хрускотом потягнувся, розправляючи члени, що затекли за нiч. Пiсля вчорашнього тренування, хворiли м'язи спини i нiг, нiби тягав важке камiння, а не вчився ходити легкою дiвочою ходою. Команда туристiв безтурботно спала, не бажаючи прокидатися. Кузя увi снi пiдригував заднiми ногами, кудись звично поспiшав. На обличчi блукала хтива усмiшка, а з куточка рота текла тонким струмком слина. I увi снi творить гидоти. Начальниця згорнулася маленьким колобком, ховаючись пiд ковдрою. Мишка - мала. Дiва для приспiву. Так би й узяв на руки, приголубив. Спiвав на вушко колискову. Мур-мур, жур-жур, спи мiй бебi солодко-солодко... Не зрозумiє. Спросоння розкриється. Одягне звичну маску суворого командира. Образиться. Як смiєте носити начальника експедицiї на руках? Негайно покладiть на мiсце, ви втратите мiй авторитет!
   Всi ми гарнi та гарнi, коли спимо зубами до стiнки.
  
  Машинально потер обличчя i жахнувся. Косметику вчора не змив! В око потрапила туш, що розтеклася. Перематерiвшись як навчив фальшивий щур, кинувся до рiчки. Поплескавши на фiзiономiю, обережно увiйшов у холодну воду. Бр-р-р...
  Вистрибнула з води срiбляста тiнь рибки i, перевернувшись через голову, знову впала у воду, пiднiмаючи невелику хвилю. Кола на водi, сталi розходяться в рiзнi боки, рiвномiрно i красиво, поступово згасаючи. Пiднявши з берега камiнчик, кинув у рiчку. I знову сплеск води, що зiмкнулась, i новi кола. Так ми. Бульк пiд воду i лише недовга пам'ять, що розходиться загасаючими колами по каламутнiй поверхнi. Припливли. Наперед головою. Ох i мудер вранцi, доки не знижу тиск у переповненому жовчому органiзмi. Мудрофiл - Фiломудрий. Але для друзiв та близьких знайомих - просто Фiля. Простофiля.
  А чому б справдi, не пiрнути? Нехай не риба, а й не сокира. Сподiваюся не тiльки лайно не тоне, а й челев'яки?
  Набравшись духу i глибоко зiтхнувши, смiливо кинувся пiд воду. Нирнувши, несподiвано згадав - безмозкий iдiот, я ж нiколи не плавав! Вiд страху розплющилися очi. Навколо повiтрянi бульбашки, холодно, сиро i лише дрiбна рибка, шарахнулась убiк, злякавшись нового мешканця пiдводних безодень. Чи то пiсля вчорашньої, мiзерної вечерi, лайна в органiзмi небагато, чи серед родичiв була сокира, але органiзм самостiйно спливати не захотiв. Потрiбно допомагати, але як? Мати природа пiдказувати. Ручки засмикалися, а нiжки машинально побiгли, нiби на березi, повзав на карачках. Батьки були чотирилапими? Попливли.
  Еее... нам нагору. Вдалину, прямою дорогою не потрiбно. Ми не на Пiтерськiй. Пiднiмаємось! Врятуйте! Жахливо захотiлося дихати. Панiки. Панiка на кораблi. Вперед та вгору! Мама дорога! Каструля мати - рятуй плiд! Ненароком спробував крикнути i вiдразу захлинувся, випускаючи останнє повiтря з грудей. Перед очима попливли не лише бульбашки, а й кола. Рiзнокольоровi. Симпатичнi.
  Руки послабшали, ноги завмерли. Стало все по барабану. Вирiшено. Залишаюся тут. Буду пiдводною рибою. Глибоководний. Черв'ячками харчуватися. Хлопчиками. Лякати голих купальниць. Сировато, але звикнемо, з часом. Тiльки за волосся не смикайте i не тягнiть. Зачiску зiпсуйте. Менi ще поки що боляче.
  
  Хтось засунув у рот, щось гнучке i вiдчайдушно задихав усередину тiла. Мокра, слизька, як змiя. Жива?! Вiд неприємного вiдчуття почало рвати. З горла бризнула каламутна жижа. Фу... Стало легше. Чуже, мускулисте тiло знову полiзло в рот, важко дихаючи в горло, нiби хотiло надути. Знайшли розумiєш, повiтряна кулька. Дудки. Нас не надуєш, не обдуриш, ми розумнi. Тепер був напоготовi i одразу вчепився зубами в повзучу гадину. Змiя закричала людським голосом, а я розплющив очi.
  Очi в очi, рука в руцi, язик до язика, у чужих зубах. На мене страшенно витрiщилася Светка. А що вона тут робить?
  - Отямився! - закричав радiсно Кузя. - Свєтка вiн прокинувся!
  - Яжик опушти, вiдхухтиш. Больхно. - Простогнала Свiтлана. Слiв не зрозумiв, але зуби розтиснув. Знову в животi зчинилася хвиля, i знову вирвало. Спробував зiтхнути. Вийшло. Але важко. Закашлявся вiд болю i обернувся на бiк. Я на березi, довкола трава, невже вибрався? Герой.
  - А ми вже думали, все. Поплив тато черевом вгору. Утоп. - радiв Кузя, пристрибуючи на мiсцi. - вирiшив рибою стати. Тобi погано?
  - Хо-ро-шо... - I знову почав блювати, каламутною рiчковою водою. Душевно напився водицi. По вуха.
  - Конесне холосо. Щуч яжик не вiдкусив. - поскаржилася Свiтлана, вiдкидаючи з обличчя мокре пасмо волосся. - Чого у воду полеж балда? Топитися вирiшив?
  - Поплавати хотiв. - винувато вiдвiв очi убiк. - Думав умiю. Чим гiрше водоплавних?
  - Тим що дурень, тим гiрше. - Свєтка розмахнулася, маючи намiр вiдпустити трiщину по потилицi, але передумала i махнула зневажливо рукою. - Розумний, розумний, а дурень. Знаєш народну правду? Не знаючи броду, не сунься у воду. Нормальний народ спочатку подумає, та був зробить. Вся вчорашня перукарня робота нанiвець. Знову пiвдня наводити порядок. Встати зможеш?
   - Спробую.
  - Давай татуся, допоможу. - запропонував Кузя, що пiдскочив, i схопивши за руку став тягнути вгору, пiднiмаючи на ноги. - А ти живучий. Для води важкуватий, але бульбашки пускав, залюбуєшся. Шум пiдняв несусвiтний. Ми вiд шуму i прокинулися. Думаємо, що за риба-кит у рiчцi хлюпається? Який карась спати заважає? А ти вже, ледь нiжками, ручками тремтиш, догори задом. Голова важка? Розумна? Мiзки на дно тягнуть? Добре зрозумiв, здогадався - тато в небезпецi. Хотiв у воду кинеться, та Свiтлана випередила. Залишився пiдстрахувати на березi. Мало, обидва пiдете на дно, а тут я. Остання надiя - Рятiвник Малiбу.
  - Ну i хвалько. - похитала головою Свєтка. - Веди Василя до вогнища сушити та грiти. Сподобалося пiд водою?
  - Ага. Але на землi краще. - Ноги пiдкошувалися, обхопивши Кузю за шию, повiльно попрямували до нiчної стоянки. Пiсля невдалого плавання, тiло тремтiло в ознобi. Нервовий стрес? Заробив чергову фобiю. Нiчого, комплекси неповноцiнностi допомагають стати повноцiнною особистiстю. Прогрес та цивiлiзацiю рухають уперед ущербнi особи. Якщо вона є, ця особа...
  - Довго тонув? - поцiкавився у Кузi, падаючи поруч iз погаслим багаттям.
  - Нi. Нормально, ще не всi мiхури вийшли. - Кузя простяг суху ганчiрку, щоб витертися. - Сиди, вiдпочивай, а я по дровами побiг. Зараз багаття розпалимо, швидко зiгрiєшся.
   - А де Свiтлана?
  - Секунду. - Кузя пiднявся на заднi копита i витягнувся в струнку, озираючись на всi боки. Життєрадiсно вигукнув. - Ого-го. Гола. Одяг за кущами вичавлює. А фiгурка нiчого, приваблива. Без ганчiрки набагато симпатичнiшi.
  - Не пiдглядуй. - суворо обложив Кузю. - Помiтить твою блудливу фiзiономiю, а потрапить обом.
  - Де наша не пропадала. Однiєю трiщиною бiльша, менша, яка рiзниця? Краще один раз побачити, нiж сто разiв почути.
  - А ще краще - один раз помацати. - промимрив пiд мокрий нiс, витираючи сухою ганчiрочкою. Кузя коментарi не почув, але пiдглядати перестав, риссю поскакавши за дровами.
  Дивний вчинок здiйснено. Висновки зроблено, але жаль залишилося. Треба тренуватись. Невже я не навчуся триматися на водi? Не може бути. Риба живе у водi. Свєтка плаває як дельфiн, а я нi?
  Прискакав Кузя з оберемком сухих гiлок i виваливши на згасле багаття, поскакав знову. Через кущi з'явилася рятiвниця. Свiтлана. Поглянув на начальницю iншими очима. Нi, колiр очей залишився тим же - волошковим, змiнилося ставлення до начальницi. В кращу сторону. Нiщо людське, вищому керiвництву не чуже? Уявляю особливу цiннiсть для племенi, щоб заради порятунку Васi, кидатися в рiчку? Як би вчинив, на Свiтчиному мiсцi? Став би рятувати? Ранiше - так. А зараз? Потонути вдвох? У холоднiй водi? Брррр... О! Кинув би рятiвне коло. Мотузку.
  - Хочеш води? - Запитала Светка, пiдiйшовши ближче.
  - Знущаєшся? Напився на тиждень уперед. Спасибi.
  - Гарячої води випити. З трав'яним вiдваром. - уточнила Свiтлана, вiшаючи на перекладину казанок. - Для зiгрiвання. Внутрiшнього. Одразу тепло буде. Не простирнеш, не захворiєш.
  - Тодi звiсно. Наливай. - Погодився i не дотримавшись цiкавостi, поцiкавився у начальницi. - Свiтлана дозволь поцiкавитися? Де плавати навчилася? Пiрнаєш як риба.
  - Нiде не вчилася. - знизала плечима Свiтлана, пiдкладаючи гiлки в багаття. - У наших краях, рiчка дрiбна. Курка вбрiд перейти. А сам бачив.
  - А як же наважилася врятувати? Подобаюся?
  -- Ще чого. Розмрiявся.
  - Високе почуття обов'язку? Обов'язок? Наказ Марiй Iванiвни, довести експедицiю до кiнця, за всяку цiну?
  - Теж менi - цiна. - хикнула Светка, змiрявши зневажливим поглядом. - На базарi червона цiна - п'ятачок, за пучок. Мета експедицiї - любов знайти, а ти лише як зручне засiб. Неясний стимул. Нiхто ще не довiв чоловiчої потреби. Вiдпочивай.
  - Але тодi, заради чого? - Не зрозумiв я. - У будь-якому вчинку є логiка. Просто так i пiвень не кукурiкне. Навiщо мучиться, пiрнати, рятувати? Бульк Вася i немає зайвого головного болю. Вдвох iз Кузю тобi простiше. Ти шукаєш кохання, вiн щастить.
  - Не задавай безглуздих питань. - вiдвернулась роздратовано Свiтлана. - Звiдки знаю, навiщо стрибнула у воду? Розгубилася. Засмикнулася. Кузя як оголошений орал - Папа, тато. Допоможiть. Нерви здригнулися.
  - Незрозумiлi вчинки, дивнi справи. - зiтхнув я, остаточно заплутавшись. Навiщо чому? Усi мислимi пояснення не пiдходять. Немислимi не лiзуть у голову. Приймемо як факт. Апрiорi. Ух мудер, але навiщо дурень, у воду пiрнув? Вiд великого розуму? Iхтiандр.
  Свiтлана налила вiдвар, що зiгрiвся, в кухоль i простягла менi. Огидне за смаком i запахом пiйло, зiгрiло та пiдняло настрiй. Життя продовжується.
  Повернувся Кузя з новою порцiєю дров. Багаття розгорiлося не на жарт, пiднiмаючись догори трубою густого диму. Дружно поснiдавши, мовчки перепочивши, переступили до пiдготовки.
  Сьогоднi справа пiшла веселiше. Зачiску поправили, брови причесали, наклали макiяж. Одягли у Свєткiну висохлий одяг. Набили травою лiфчик. Наказали Кузе заткнутися та провели польовi випробування.
  Тепер хода не вiдрiзнялася вiд Свiткiної. Стегна погойдувалися, груди тремтiли в такт диханню, сумочка не била по ногах, мирно гойдаючись на руцi. Задоволена досягнутими успiхами, Свiтлана не стала сваритися. Дала кiлька цiнних, iнтимних порад, i ми вирушили в дорогу.
  
  Гори залишилися позаду, неширока дорога петляла мiж високими деревами. Сонце пiднялося до зенiту та прогрiло повiтря. Пильна трава вздовж узбiччя цвiркотiла мошкарою. Вдалинi проскочила низькоросла тварина, але через високу швидкiсть, не встигли до ладу розглянути. Думки роздiлилися. Хтось доводив, що це заєць, Свiтка запевняла, що бачила молодого баранця, а Кузя стукав у груди, мукав i робив поганi знаки руками. Говорити вголос мiркування побоявся, через суворий наказ Свiтки мовчати в ганчiрочку, але промовистi жести, ясно позначали, що вiн мав на увазi. Сам ти Кузя - козел.
  Дорiжка зiйшлася зi стежкою i стала трохи ширшою. Ще одна стежка. I ще... З'явилася перша колiя. Мета подорожi ближче, але шосте почуття, що прокинулося, передбачало великi неприємностi. Так i має бути? Про приємне, заздалегiдь не пiдказуємо? Ненавмисна радiсть приносить бiльше задоволення? Завжди так.
  Дорiжка обiгнула густi кущi i вперше перетнулася з iншою дорогою, не зливаючись в одну. Перехрестя.
  На серединi перехрестя стояв вухатий, невисокий кiнь i крутив головою на всi боки. Помiтивши подорожнiх, кiнь не злякався, продовжуючи тупо трiпотiти головою. Перша домашня тварина? Ура, близькi до селища. Пiдiйшовши ближче, жахнулись. Кiнь був худий. Шкiра та кiстки. Жертва яловичого геноциду?
  - Кузя, дивись, що з родичкою життя створило. - спробував невинним жартом пiдняти настрiй народу. - Батькiв не слухала, вiд отари вiдбилася, тепер не знає в який бiк податися. Ось до чого призводить непослух.
  - Так Так. - пiдтримала Свєтка. - Наочний приклад дикого способу життя. Поки молода була, норовливiсть виявляла, непослух. Думала завжди так буде. А постарiла, знесила i нiкому не потрiбна. Нiхто не пошкодує, не поможе.
  - Дурнi ви обидва. - образився Кузя, виходячи з образу. - Тварина страждає, а ви знущаєтесь. Раптом у коня горе? Зараз дiзнаюся.
  Не чекаючи дозволу, Кузя поскакав уперед, на ходу зриваючи мiшок iз продуктами зi спини. Ми зi Свiткою здивовано переглянулися. Куртуаз виявляє спiвчуття? Дивовижно.
   Поки дошкуляли до коня, Кузя встиг пригостити тварину сухофруктами та напоїти водою.
  - Тату, це не мiй родич, а твiй. - весело заволав Кузя, коли ми наблизилися до коня. - Знайомтеся. Бурiдан. Вiслюк.
  -- Вiтаю. - Хором привiталися ми.
  - Доброго дня милостивi панове. - Доходяга статечно вклонився. - Осел - моє наукове, видове найменування, а Бурiдан власне iм'я. З ким маю честь...?
  - Васi... - спiткнувся, i тут же одужав. - Василя Iнененiвна Кастрюлькiна. Я з нею та з ним.
  - Свiтлана Руда з племенi дiв. - представилася Свiтка. - Ми з племенi дев-мисливок. Iдемо до села, на ярмарок.
  - Дуже приємно познайомиться. - Осел, струсив головою i хитнув довгими вухами. - Чув, чув про вашого племенi, великих городниць. З молоденьких будете? Зi свiжого врожаю? Плем'я дiв, завжди вiдрiзнялося добротною внутрiшньовидовою селекцiєю. Красунi, одна краще за iншу, як на пiдбiр. З однiєї капустяної грядки? Чи в доброму здоров'ї Марiє Iванiвно? Як поживає Флора Гербарiївна? Милi люди, дай Наука їм здоров'я.
  - А ви звiдки Марь Iванiвну та ведунню-чаклунку знаєте? - здивувалася Свєтка. - Зустрiчалися?
  - Мав щастя особисто спiлкуватися. - Осел усмiхнувся широкою, кiнською усмiшкою. Вийшло добродушно та приємно. - А вам, власне, не розповiдали про мене? Дивно. Давно тут я перебуваю.
  - Нi. - переглянулися зi Свiткою. - Ми поспiхом збиралися Начальство прогаяло, Призабуло.
  - Ех, молодiсть, молодiсть. - зiтхнув Бурiдан. - Iмовiрно, вашi мудрi керiвники припустили, що я наївно визначився з вибором шляху i залишив достославне мiсце. На жаль, ця нерозв'язна загадка досi займає мiй допитливий розум вченого.
  - А що це за загадка? - поцiкавився я.
  - Свобода волi, при правi самостiйного вибору, єдино правильного з багатьох невiдомих. - пожвавiшав Бурiдан. Трохи перекусивши, вiн пiдбадьорився i тепер жадав спiлкування. - Для розумiння широкої аудиторiї завдання максимально спрощене. За умови, три дороги. Три рiвноправнi шляхи. Є ще один варiант. Повернуться назад. До витокiв. Але так як ми частково його вивчили, то для нас вiн не є безумовно правильним рiшенням, навiть за умови, що, як говорить важко спростовувана гiпотеза - в одну рiчку двiчi не увiйдеш. До речi, також моя. З раннього...
  - Ну? Бачиш? Один на один - родич по розуму. - зловтiшно встряв Кузя, збуджено розмахуючи хвостом. - Фiлософ.
  - Та ви маєте рацiю молодий чоловiк. - гордо вiдповiв старий осел, пiднявши високо голову та обвислi вуха. - Маю честь належати до одного з головних напрямiв славетної, великої науки. Але повернемося до складного завдання. Маючи перед собою три рiвноправнi рiшення, ми не знаємо кiнцевого результату, оскiльки обравши один iз трьох, ми визначаємо свою подальшу дорогу, але втрачаємо свободу волi.
  - Чому? - Не зрозумiв я. - Вибравши одну з дорiг, ми виявили волю. Це наш вiльний вибiр.
  - Але, не знаючи вiд чого вiдмовилися, як можемо вважати, що вчинили абсолютно правильно? - Осел хитро посмiхнувся. - Вибравши один iз трьох варiантiв, ми зреклися двох iнших. Втратили бiльшого, нiж придбали. Ну, яке?
  - Дурниця яка. - знизала плечима Свiтлана. - Не може ж одна дiва, роздiлиться на три частини? Значить, треба вибирати щось єдине.
  - Але що саме? Ми не знаємо, що чекає наприкiнцi обраного шляху. Слава, сiно, смерть, прiрва? Невiдомо.
  - А я б нетоптаними луками поскакав. - глибокодумно помiтив Кузя, почухавши голову. - Там трава свiжа i копита не боляче по м'якiй землi.
  - Це новий, п'ятий шлях. До завдання нова умова не має вiдношення, тому що не визначилися, навiть iз трьома варiантами. - Бурiдан пiдняв обурено вуха. - Ускладнюючи максимально завдання, натуралiст остаточно заплутається i не зможе знайти рiшення. Наголошую - єдино правильного рiшення.
  - Та ви з голоду помрете. - пожалiв старичка Кузя. - Чорт iз нею, iз завданням. Не мучтеся. Дах з'їде.
  - Молода людина. - Осел докiрливо глянув на Кузю. - Кожна мисляча особистiсть зобов'язана давати не тiльки банальне сiно тлiнному тiлу, а й духовну їжу головi, тому що пiзнаючи свiт, пiзнаємо себе i знаходимо призначення навколишнього Ойкуменi.
  - Чи фiг нам до неї, якщо з голоду пухнеш? Займатися головоломною нiсенiтницею, можна коли шлунок ситий i робити нiчого. - Кузя поплескав себе по черевi. - Коли молодий i красивий, яка справа до порожнiх теоретичних завдань? Наше головне завдання, все i всiх мати. Отримати задоволення, поки що потенцiя є. Подивiться на себе. Шкiра та кiстки. Ще трохи i яке дiло, до обраного шляху, якщо копита вiдкинете?
  - У ваших словах є певний резон. - погодився Бурiдан. - Останнiм часом, не дуже багато мандрiвникiв та мандрiвникiв проходить моєю дорогою. Стипендiальний фонд невблаганно скорочується. На пiдтримку великих мислителiв сучасних наук у суспiльства, як завжди, не вистачає коштiв. Селя вi, панове.
  - То ви на подачках iснуєте? - здогадалася Свєтка. - Перехожi пiдгодовують?
  - Ви правильно вловили сенс, але неправильно пiдiбрали епiтет. - делiкатно поправив Бурiдан. - Чи бачите панночка, коли вчений зайнятий фундаментальними проблемами свiтобудови, питання харчування займають його остiльки, даючи можливiсть забезпечувати хлiбом насущним представникiв чистої науки недалеким обивателям.
  - Сенсу не зрозумiв, але здається начальство кудись зараз послали. - спантеличено буркнув Кузя. - Не пояснiть конкретний напрямок?
  - Ну що ви, юначе. - Пiшов вiд прямої вiдповiдi Бурiдан. - Невже проста можливiсть бути причетним до великої особистостi, не варто невеликої спонсорської допомоги? Врахуйте, будь-яке матерiальне сприяння послужить науцi та внесе банальне iм'я спонсора до анналiв iсторiї. Можна грошима.
  - А працювати не пробували, у перервах мiж глибокодумними науковими роздумами? - запропонувала єхидно Свiтлана. - Копити зайнятi однiєю роботою, мiзки iншою.
  - Ви вважаєте, що тривiальна робота копитами та наукова робота головою рiвнозначнi? - Осел обурено пирхнув. - Глибоко невiрна вистава. Подивiться на нещасного вченого i порiвняйте iз собою. Я не жалкую останнiх психофiзичних сил. Весь короткий життєвий термiн б'юся над важкою науковою проблемою, яка переверне академiчний свiт, забезпечивши скромному трудiвнику науки, вiчне мiсце та славу на Олiмпi, а ви? Молодi, сповненi здоров'я. Та будь-яка фiзична праця, порiвняно з науковими муками - легкий, безтурботний вiдпочинок. Ну, надiрвався тягаючи вагонетки, впустив лопату на ногу i все. Якi дрiбницi життя, панове. Дурницi. Виробнича травма. Пiшов на лiкарняний. А працю мислителя? Вченого? Так, будь-якого представника творчої iнтелiгенцiї? Скiльки нас загинуло з розбитими лобами, намагаючись пробити черговий пролом у стiнi невiгластва? Скiльки загинуло у психiатричних лiкарнях? Закiнчили тлiнне життя самостiйно? Невiком бути легко. Жити законами тiла легше, нiж законами академiчного духу.
  - Абсолютно вiрно. - Гаряче пiдтримав, великомудрого вiслюка. - Голова дана не зачiску носити з капелюхом, а напружено нею мiркувати про все. Тут i менi прийшла випадкова генiальна думка. Вибачте, шановний Бурiдан, але насправдi ви здiйснюєте п'ятий варiант завдання. Кузя по дуростi правильно примiтив, але не правильно сформулював.
  - Ви хочете сказати, що перебування тут, на перехрестi, тобто перебування в Статiсi, кажучи пробачення, простонародною мовою - у спокої є певне вирiшення завдання? - Осел поблажливо посмiхнувся. - Мабуть, помiтили панночка. Розвивайте далi допитливий розум. У вас є творчий потенцiал. Що ж до наївного рiшення, то цю гiпотезу я висловлював на зорi наукового отроцтва. Як один iз численних варiантiв - так. Але за певних умов. Ви вводите в умови завдання зацiкавленого спостерiгача, а це не є правильно, тому що обравши академiчну дорогу, я будую теорiю не як окремий випадок, а розглядаю завдання у широкому, глобальному сенсi. Не побоюсь цього слова - для всього цивiлiзованого свiту.
  - А якщо пiдiйти предметнiше? Чи максимально спростити завдання? - Заслужена похвала вченого осла, вирує в мiзках дослiдницьку думку. - Звести завдання до двох умов?
  - Прошу звернути увагу, перехрестя складається з двох лiнiй, що перетинаються, що дає спостерiгачевi чотири променi, з яких залишаємо три в силу перерахованих вище причин. - помiтив Бурiдан. - Вiдкинути один iз ключових моментiв, буде глибоко ненауково. Пахає шарлатанством. Академiчнi кола та наукова громадськiсть не зрозумiють.
  - Але змiнити об'єкт дослiдження нiхто не забороняв. - Робко дозволив не погодився з ученим, поблажливо поглядаючи на супутникiв. Нехай знають, з яким мудрецем, йдуть поруч життя, нехай оцiнять глибоку роботу думки. - Не дорога, а наприклад... щось iнше. Два шматочки цукру, ковбаси, два пучки трави? Не має значення. Що побачимо? Будь-який вибiр зберiгає невiдомiсть. Свобода волi, пучок сiна - як метод, право волi, вибору. I як правильно зазначив мiй недалекий товариш, з голоду не помрете шановний професор.
  - А знаєте, чарiвна панночка, у ваших словах присутня певний резон. - задумався Бурiдан. - Якийсь принцип вiдсiкання зайвого... застосувати Оккама? Пiд зубами дослiдницький матерiал... з голоду не помремо... Генiально. Я ж це припускав, але змарнував... Заробився. Академiчна розсiянiсть. Звичайно звичайно. Тiльки не дрiбний пучок трави, а нормальний стог сiна. Два абсолютно однакових за формою, смаком та вагою. Дослiдник перебуває на рiвнiй вiдстанi... На довше вистачить. Дякую Василю, ви маєте непоганий шанс увiйти до числа нечисленних спiвавторiв. Звичайно, завдання не вирiшили, але змiнити умови, чудова думка... Нетривiальний пiдхiд. Молодi люди, вам не важко, допомогти у лабораторних дослiдах? Сена накосiть?
  - Ну ... починається. - скуксився невдоволено Кузя. - Як у анал увiйти, так деяким будь ласка, без черги, а трудиться у потi чола, доводиться всiм пiдряд. Жодної справедливостi.
  - Анал, юнак, має дещо iнше значення. Медичне. Хiрургiчний. Iнодi має вузько-прикладне значення, але, втiм, не важливо. - вiдмахнувся хвостом учений осел. - Ви, мабуть, мали на увазi аннали? Аннали свiтової iсторiї?
   - Яка рiзниця, косити на менi будуть.
  - Заткнися Кузя. Чи не переживайте професор. Неодмiнно i з великою насолодою допоможемо. - штовхнув Свєтку в бiк. - Ми чеснi дiви, завжди готовi послужити чистiй науцi. Або фiг у любовних пошуках.
  -- Що ви маєте на увазi? - не зрозумiв лiтнiй осел.
  - Це не до вас вельмишановний вчений. Ми з подругою радимося, дiвочi секрети. - весело прощебетав Бурiдану, i пiдхопивши Свєтку по руку, вiдвiв убiк. Свєтка скривилася. Довелося пояснювати невiгласу її тупiсть. - Свiтлано, невже не розумiєш, що пожертвувавши заради науки деякою кiлькiстю часу, тим самим увiчним своє iм'я у вiках!? Бути спiвавтором великого вченого, вписати iм'я у скрижалi iсторiї? Тож мовляв i так, менi допомогли у вивченнi наукової теорiї славетнi учнi Свiтлана та Василь? Що може бути благороднiшим?
  - Здуй щоки, бо лопнеш. - зiтхнула Свєтка. - Чорт iз тобою, прив'язався як лазневий лист. Тiльки швидко.
  - Спасибi Свiтлано, я знав, що в iм'я наукової iстини ти пожертвуєш дещицею сил i часу! - I пiддавшись дивному пориву, несподiвано цмокнув начальницю в щоку, нафарбовану губою. Свiтлана злякано вiдсмикнулася i глянувши, як на прокаженого iдiота, гидливо стерла слiд помади.
  - Васю, бiльше так не роби, а то наступного разу по мордi отримаєш. Не дивлюся, що люди поряд.
  - Вибач, сам не зрозумiв, що накоїв. Перехвилювався. - Пунцово знiяковiв, i постарався швидко йти до вченого.
   Бурiдан вибирав мiсце для нового експерименту, керуючись тiльки йому зрозумiлими науковими критерiями.
  Поки професор болiсно роздумував, де продовжувати займатися науковою роботою, ми нарвали трави вченому ослу. Помiчнички працювали з лiнню, зате я надривав в iм'я високої науки останнi жили. Що взяти з них? Неосвiчений народ. Темрява. Дрiмучий селище. Наука обивателя пов'язана з видимим результатом, на обiдньому столi. Прикладна спецiалiзацiя Далi носа нiчого не бачать. Змайстрував нову ручку до сокири та вся радiсть. Плуг iз залiзним лемешом - епохальне вiдкриття. Вставив у зуби коня вуздечку, колесо змайстрував - науково-технiчний переворот. Дрiбнотравчасто мислять. Низько ширяють над неосяжними горизонтами науки.
  Але куди ж без високих матерiй? Iснувати можна, але жити не можна. Цивiлiзацiю рухають титани духу та розуму. Взяти Пiфагоровi штани? Архiмедiв гвинт? Лампочку Iллiча? Висока теорiя втiлившись у життя, привнесла стiльки нового в жисть челев'якiв, що й досi школярi поминають добрим словом генiїв думки. Теорiя - перевiряється практикою. Так. Згоден. Але без теорiї нема практики. Одне втiкає до iншого, як сполученi судини.
  Як би жили мiщани духу, без фiлософської працi класикiв? Прiсно жили. Нудно та нудно. Звiдки знали, що треба будувати первiсно-общинний лад, потiм трохи рабовласницький, потiм феодалiзм, пройти стадiю проклятої буржуазiї i потiм прийде соцiалiзм i як найвища стадiя - комунiзм. Щоправда є версiя, про кiнцеву зупинку - загнивальний iмперiалiзм, але де саме має стояти, одразу пiсля капiталiзму, або все ж таки пiсля комунiзму, не уточнили. Не переживайте - теоретики працюють, колiщатка крутяться. Прийде час - все пояснять, поставлять на належне мiсце. До стiни.
  Купа трави росла, професор напружено розмiрковував, народ мовчав, але гнiвно косився на представника науки. Довелося вiдiрвати шановного Бурiдана, вiд непосильної розумової працi.
  - Вибачте, шановний професоре. Куди траву класти?
  - Так вiдразу сказати важко. - пробурмотiв осел, випнувши нижню губу. - Занадто багато випадкових факторiв. Виходить багатоварiативна, синусоїдна крива. Звичайно, якщо враховувати тiльки мiсцезнаходження, i не брати до уваги деякi величини...
  - Слухай дiдусю. Ти вирiшуй коротше. Нам ще до вечора копита мозолити, до селища добиратися. - не витримав Кузя. - Або сам мiсце виберу, мало не здасться. Замучишся вiдповiдi вивчати.
  - Кузя! - обсмикнув шкiдливого пасинка. - Як iз старшими розмовляєш?! Вибачся перед вченим негайно!
   - А що вiн народ мучить?
  - До цокаєшся... по головi дам! Заткнися!
  - Василю, не кип'ятiться, молодий чоловiк має рацiю. Якщо вибиратиму мiсце, грунтуючись на наукових розрахунках, надовго затримайтеся. - Осел весело моргнув пiдслiпуватим оком. - Давайте внесемо несподiвану пропозицiю. Довiримо право обрати мiсце наукового експерименту, симпатичнiй дiвчинi. Свiтлана. Чи не заперечуєте, послужити, так би мовити академiчної науцi?
  - Я? - здивувалася Свiтлана, але тут же гордо присмакли. - За ради Бога. Не заперечую. Василя, Кузя, швидко взяли траву i кладiть поруч iз кострубатою березою. I ворушiться. Нема чого шановного мудреця затримувати. Вченому треба думати. Працюватиме головою. Рухати прогрес науки.
  Ууу... дiлова ковбаса. Запишалася, що великий учений вибрав у порадники? Я вигадав, а керувати вибирають iншого?! Нiжну душу наповнила гiрка образа. На всiх одразу i по черзi. На старого вченого осла, який поклав складну справу, чорт тi кому. На шкiдливого Кузю, який нахабно розмовляє з лiтнiми, незнайомими тваринами. На самовдоволену Свiтку - бач розрядилася, дура руда. На спекотну погоду, зокрема, на навколишнiй пейзаж мiсцевостi. На невдячний народ, пiдлу партiю i уряд, що зажерся. Все скидається на козлятину, коли серце вирує образою.
  Скрипучи зубами, кровоточивши скривдженим серцем, пiдкорився, грубому Свiтчиному невiгластву. Взяв вiдповiдальнiсть - неси до кiнця. Мстиво усмiхнувшись, неохоче пiшов виконувати безглуздi накази.
  Спiльними зусиллями розклали траву на двi однаковi копицi. Вимiрювали мотузкою рiвну вiдстань мiж купами. Вийшло огидно. А що ми могли очiкувати вiд дiви? Чим вона керувалася? Звичайно, не розумом. Звiдки розум у Свєтки? Розум - чоловiчого роду, а в них жiночого - вона. Дурниця. Ткнула пальцем у березу - тут i вирiшила встановити мiсце для експерименту. Жодного наукового, методологiчного пiдходу. Без математичних розрахункiв. Без логiки, формули, систематики, арифметики. Чудове, навколонаукове марення.
  Закiнчивши встановлення копiйок з травою, нашвидкуруч перекусили i почали прощатися з вченим вiслюком. Бурiдан бурмотiв слова подяки, тряс головою, пускав скупу, вчену сльозу. Потiм не витримав i залiзши на придорожнiй камiнь, промовив напутню промову.
  - Панi та панове, ледi та джентльмени. Ваша Високiсть та їхня превосходительство. Колеги! Вручивши заслужену Нобелiвську премiю, ви не помилилися у своєму справжньому виборi.
  - Кого? - перепитав Кузя, колупаючись у зубах. Пiсля обiду настрiй пегасенка покращився i вiн поводився вiдносно дружелюбно, але потиличник запрацював. Скорчивши скривджену фiзiономiю, плаксиво прогундосив. - А що такого запитав? Я про премiю нiчого не чув.
  - Ого.., поплив не в той академiчний степ... Вибачте. - одужав учений осел. - Склероз знаєте .... Склеротикус академiкус - аристократична хвороба працiвникiв розумової працi. Не турбуйтесь, для малоосвiченої публiки незаразна. Про що я? Ах да. Дорога молодь! Навчiться. Отримуйте солiдний багаж знань. Оволодiвайте науковими науками та академiчними академiями. Так, нелегко. Необхiдно напружувати звивини. Вiзьму на себе смiливiсть чесно попередити. Важко. Архiтрудно. Але. Знання сила. А сила - двигун цивiлiзацiї. Дерзайте в iм'я високої науки i до пенсiї, ви неодмiнно отримаєте заслужену славу та свiтове визнання. Нелегкий, повний тернiй i колдобин пройде вчений шлях. Заздрiснi колеги - вченi, чорна невдячнiсть неосвiченого плебсу чекає на звивистому шляху науки. Але ж знайте. Немає нiчого благороднiшого, вище у життi, нiж здобувати новi знання для невдячного суспiльства. Не завжди висока наука i допитливi головою мудрецi, потрiбнi обмеженому натовпу. Але горiшок знань має бути розгризений. Допитливий розум вченого врятує свiт або покаже, куди треба рухатися. Вичленує правильний корiнь iз гiпотенузи. А що сам не знає, то через багаточленне рiвняння пояснить. Спiвчуваю, але й вiдверто заздрю. Не переживайте абiтурiєнтiв, у науцi є позитивнi нюанси. Вченим бути добре, матерiально вигiдно. Мудрець потрiбний усiм. Чесно i вiдверто кажучи, нiколи не залишитеся без хлiба насущного. Черствого, але чесно заробленого. Не вдасться служити високiй, академiчнiй науцi, переходьте в прикладну. Знайдете вузьку спецiалiзацiю. Дерзайте. Працюйте. Переймайте знання у попередникiв. Мозок нацiї - вченi, все iнше тлiн невiгластва i порох бездарностi. Хай живе гранiт науки - наш п'єдестал, пiд гiпсове погруддя!
  - Згоден дiдусь! Чим бiльше i вище погруддя, тим мiцнiший потяг до нових знань! Пiзнаємо особистим прикладом! - пiдтримав виступ вченого вiслюка, бурхливими оплесками Кузя. Суворо глянув на пегасенка пiдозрюючи, що Кузя вклав похабний сенс у святе поняття. Але Кузя з непiдробним ентузiазмом плескав у долонi, що довелося пiдтримати мудрого спiкера бурхливою овацiєю. Багато чого з виступу не зрозумiв, але усвiдомлюю з часом. Мерсi за науку.
  - Дякуємо за увагу. Доброго шляху, дорогi друзi. - Лiтнiй осел, струснув молодця вухами i помахав хвостом на прощання. - Неодмiнно заходьте у гостi. Сподiваюся, що до вашого повернення, знайду рiшення задачi. Скатертю дорiжка!
   I поки ми не зникли за поворотом дороги, старий мудрий осел Бурiдан махав копитом услiд.
  - Гарний дiду, але боюся, бiльше його не побачимо. - зiтхнула Свiтлана, поправляючи зачiску. - Для нього це непосильна проблема. Вiд великого розуму дах з'їде. Або з голоду копита вiдкине.
  - Чому? - машинально повторив Светкiн жест. - Завдання завдяки моїй генiальностi, максимально спрощене. З двох невiдомих вибрати одну - нiкчемну справу. Завдання для малолiтки. З голоду не помре, багато стiльки трави заготовили, до другого пришестя вистачить.
  - А ти б яку купку сiна вибрав? - єхидно посмiхнувшись, запитала Свiтлана. - Лiву, праву?
  - Звичайно... - I на якийсь час притих, гарячково вирiшуючи поставлене завдання. Право вибору за мною. Лiва добре, але права ближче та жувати краще... А якщо йти через березу? Праворуч брати зручнiше, лiва загадкова. Вибираю одне iз двох, яка в принципi рiзниця? Але якщо в купцi, що залишилася, трава смачнiша, а в першiй отруєна? Загину не за грiш. Вибирай Вася, вибирай. Не падай обличчям у багнюку, перед малоосвiченою публiкою...
  - А я б обидвi купи вибрав. Люблю коли жратви багато. - встряв у розмову Кузя. - Стiй на мiсцi, та жуй. Краса.
  - Ти знову почав розмовляти? - скипiв, замахуючись на Кузю. - Твоя роль мукати та iржати. А ще краще - мовчати в ганчiрочку. З думки збиваєш дурними розмовами.
  - Iго-го. - Кузя показав язик i вiдскочив убiк.
  - Дочекаєшся коника. Наздожену - покараю! - Суворо погрозив Кузе кулаком i обернувся до Свєтки. - А ти б яку купу трави вибрала?
  - Нiяку. - байдуже знизала плечима Светка. - Я трави не їм.
  - Так не рахується! Не чесно! За умовою завдання треба зробити певний вибiр. Виявити свободу волi. А якби було двi купки меду? Чи цукерок? Тушенька?
  - Але ж нi? - усмiхнулася Свiтлана i покрутила пальцем бiля скронi. - Дивись Васю, не перегрiй мозок вiд перенапруги. Найкращий учень Бурiдана.
   -- Сама дура!
   - Вiд дурня i чую!
  Так з жартами-примовками ми вели наукову бесiду, поки на горизонтi не з'явилися першi будиночки - цiль нашої подорожi. Припливли. Здрастуйте селянки, я ваш улюблений поселянин.
  
   РОЗДIЛ 13.
  - Вiйна - вiйною, а обiд за розпорядком. Час перекусити.
   - А як же перевiрка диска?
   - Все потiм, на ситий шлунок.
   - Але...
   - Та не вантаж, шеф пiсля обiду добрiший.
  
  Село - селом. Нiчого особливого. Село, як село. Селянки. Будинкiв бiльше, даху вище. Народ пофарбував. Жарт. Не худеньке село, дев-мисливець. Цивiлiзацiя.
  Дорога зробила черговий крутий поворот i ми пiдiйшли впритул до села. Село опоясалося невисокою, чисто побiленою огорожею в половину людського зросту. Бiля розкритих ворiт стояла велика, озброєна тiтонька, в потертих обладунках, спершись на товсте спис i щось захоплено жувала. Навпроти тiтки, стирчала свiжозабарвлена смугаста будка з невеликим вiконцем. Потрiбний?
   Помiтивши нових мандрiвникiв, стражниця, перестала жувати та поправивши деталi мундира, широко посмiхнулася.
  - Здоровенькi були, гостi дорогi. Радi вас бачити на нашому багатому ярмарку. Горiлка, сало е?
  - Здрастуйте, шановна стража. - привiталася Свєтка та повторила вiтання стражницi. Спробував повторити i мало не впав на землю, добре, що Кузя помiтив помилку i пiдтримав дорогого батька. Свєтка кинула в мiй бiк докiрливий погляд i обернувшись до варти заперечливо похитала головою. - Нi. Чи не захопили. А треба було?
  - Нi... То ж у нас карантинний товар. До речi, конiка без ветеринарного дозволу не пропустимо. За якими справами в Окрайну державу завiтали? Дозвiл та запрошення е?
  - З якого часу село державою стало? - здивувалася Свєтка. - Все життя без дозволу до вас ходили торгувати.
  - То коли було? - Стражниця поплескала очима. - А тепер усе по-новому. Ми самi собою, ви самi. А шо на ярмарок несете?
  - Звичайний товар. - знизала плечима Свiтлана. - Гудзики з рогiв єдинорога. Бiжутерiя. Те, та ось.
  - Те змiнює дiло. Зараз. - Стражниця притулила спис до ворiт, пiдiйшла до нас ближче, квапливо озирнулась на всi боки i шепнула. - Як добре, що я потрапила, а не iнша варта. Ой, лютi баби. За новим законом iз кожного зустрiчного, по три гудзики б'ють. А ви подивлюся, народ не дуже багатий. Я ж, дiвчина дуже добра, по гудзику з рила i пропущу з довiдкою. Погоджуйтесь, допоки митниця на обiдi.
  - Ну i що? - не зрозумiла Свiтлана. - Варта, митниця, яка рiзниця? За що ґудзики? Ми так не домовлялися.
  - Яка дурна дiвчина. - сумно похитала головою стражниця i перевалюючись, як качка, з ноги на ногу, перебiгла дорогу, сховавшись у смугастiй будцi. Засмутилася до нетримання? Але за мить стражниця висунула голову з вiконця. Широке обличчя тiтки набуло державної суворостi. - Гей, дiвчино, до мене йди. Тепер я митниця. Гудзики давай. Три та три... Дев'ять штук. Довiдка вiд ветеринару в наявностi? Карантин проходили? Без сплати митного збору, вартовий на ярмарок не пропустить. Усекла?
  - Свiтлана. Дай тiтцi три ґудзики, хай подавиться. - шепнув нашiй начальницi. - Не бачиш, вона хабарниця?
  - Добре, ми згоднi. - зiтхнула Свєтка, розкриваючи сумочку.
  - Добре. - осклабилась тiтка i зникла з вiконця, щоб миттєво проявиться поруч iз нами. Насторожено озирнувшись на всi боки, стражниця простягла руку, склавши жирнi пальцi ковшком. Три гудзики впали на розкриту спiтнiлу долоню i зникли безвiсти. Фокусниця-iлюзiонiст. Отримавши хабар, тiтка широко посмiхнулася i пiдiйшовши вiдчиненою брамою, урочисто змахнула рукою. - Проходьте дiвчата. Гуляйте. Ми завжди радi дорогим гостям. Якщо чогось, то мене кликайте. Оксаною бачать. Те дiвоче прiзвисько.
   Шлях вiдкритий i розкланявшись iз тiткою, пройшли за ворота.
  - Ох, рано - встає охорона. - пробурчав Кузя, озирнувшись на стражницю, що залишилася бiля ворiт. - Якщо кожнiй тiтцi пiд час виконання, грошi давати, без штанiв залишимося. Хабарниця.
  - Кузя заткнися. Не виходь iз кiнського образу. - прошипiла Свiтлана i важко зiтхнувши, додала. - Чи тобi, парнокопитний переживати? З одягу - напiвпорожнiй мiшок на спинi. Але чи справдi, що за порядки? Менi про грошовi збори при входi на ярмарок, Марiя Iванiвна нiчого не говорила. Дивно.
  - У мене складається враження, що начальниця взагалi нiчого не пояснила. - зiтхнув я. - Нi про вiслюка, нi про митницю. Живете у глушинi, як запiчнi таргани. Тьмутараканщицi. Куди ж тепер? Де селянський ярмарок?
  - Прямо i лiворуч. - Наша начальниця махнула рукою вперед. - Посерединi села ярмарок, на майданi.
  
  Дорога на площу, тяглася вздовж невисоких парканiв, за чагарниками садових кущiв, бiлiли акуратнi будиночки, i гавкали надзвичайно великi собаки. Помiтивши незнайомих перехожих, тварини кидалися вперед, на всю довжину ланцюга i вiдчайдушно гавкали - лаялися. Зрозумiти, що саме говорили i мали на увазi, було складно, але собача лайка стояла на всю вулицю.
  - Гав-га-ди! Гав-гю-ги! Гав-дi-на! Хрреєєни-рр! - хрипiли в нашийниках злiснi пси.
  Простягнув до собачки руку i злякано вiдсмикнув убiк. Добрих намiрiв псина не зрозумiла. Зуби з брязкотом клацнули поруч iз пальцями, мов вовча капкан. За що собак посадили на ланцюзi? За якi грiхи? Це що треба наробити, щоб втратити благородний образ порядного пса? Бiдолашнi, нещаснi тварини.
  - Не дражни тварюку. - попередила Свiтка. - Чим менше звертаєш увагу, тим швидше заспокоюються. Гавкають - жратву вiдпрацьовують. Охороняють будинки селянок. Сторожа. Друзi людини.
  - Грiзний захист. - Шановно простягнув, вiдступаючи вiд паркану. - Загризуть i не помiтять. Селянки пiд надiйним захистом.
  - Ти впевнений? - посмiхнулася Свiтлана i рiзко нахилилася, маючи намiр пiдняти камiнь з дороги. Грiзно гарчить собака, помiтивши рух мисливицi, миттєво заткнувся i верещавши сховався за рогом будинку. Свiтлана пiдкинула камiнь у руцi, зневажливо пояснивши. - Пустолайки. Собака гавкає, вiтер носить. Гавкати з-за рогу на перехожих, не великий подвиг. Боягузливi створiння.
  - Швидше не боягузливi, а розумнi. - не погодився я. - Обрубав чужинця, виконав роботу, а кусатися i битися за окрему платню. Професiонали.
  Свєтка сперечатися не стала, а влучно запустила камiнь в iншого собаку, що надривається в сусiдньому дворi. Тягання миттєво припинилося. Iншi собаки, почувши неприємностi, трохи притихли. Мало що за бандит кидається камiнням, ще потрапить ненароком. Роботу виконали, господаря попередили, а далi хоч трава не рости.
  
  Чим ближче до ярмаркової площi, тим народу на вулицi густiшало. Селянки як на пiдбiр, високi та статнi. Кров з молоком. Булочка з маком. Шашлик з кетчупом. Каву з вершками. Та й iншi кулiнарнi вишукування. Час на обiд, а ми все ще в дорозi. Непорядок.
  - Свiтло, а Свiтло, а чому селянки великi? Я думав, одна стражниця висока та товста. На казенних харчах скуштувала.
  - Я ж тобi казала. Дурнi - повнi. Порода така. Селянська. - Свєтка випросталася, але i вставши навшпиньки, ледве дiстала до мочки вуха, що проходить повз тiтку. Заздрiсно зiтхнула. - Харчуються добре...
  Тiтка кинула поблажливий погляд у наш бiк i пропливла повз великий бiлий пароплав. На теплоходi грає музика, а я один стою на березi... I пускаю слину... Титанiк. Якi величнi обводи бортiв, вражаючi силуети, а щогла... Краса невимовна. Усього - багато, так би й повзав тiткою, як по баржi i кричав - все моє, все моє...
  - Iго-го-го-го... - Захоплено пiдтримав-проржав Кузя, проводжаючи поглядом селянки, що пливла корму. - Ого-го.
  - Кузя! Тпру! - Хором обложили розпаленого скакуна, одночасно погрожуючи кулаками. Вийшло чудово, як у синхронному плаваннi. Пошляк ображено схрапнув i перейшов на неквапливу рись, похитуючи кiнською крупою. Довелося прискорити крок, ледве встигаючи за мерзотником.
  
  Вулиця несподiвано закiнчилася, вiдкриваючи погляд на ярмаркову площу. Декiлька торгових рядiв пiд матер'яними навiсами i великою брудною калюжею посерединi. Ледве з краю, кiлька коней дивної форми, прив'язаних до перекладини. Або нормального, кiнського вигляду? Дуже схожi на Кузiного батька - Пегаса, але без крил на спинi. Натуральний кiнь... З пасинком, схожi на задню, хвостату частину, а мордою - вилитий Пегас. Помiтивши Кузю, конi пожвавiшали. Закосили на всi боки карими поглядами, вишкiрилися жовтими зубами i привiтно задерши в небо, кудлатi хвости, стали неквапливо обмахуватися як манiрнi дами на свiтському балу, шовковими вiялами. Визнали родича?
  Фiзiономiя Кузi розцвiла щасливою усмiшкою, пасинок молодцювато загарцював, випинаючи груди i впершись руками в боки. Нахиливши фiзiономiю в наш бiк, жарко прошепотiв, не випускаючи з поля зору прив'язь з кiньми.
  - Коротше, народ, я пiшов на стоянку, знайомиться. Треба вивiдувати у дiвчат про кохання, а ви починайте роботу iз селянками. Зустрiнемось ввечерi.
  - Ти дивись Кузя. Поводься пристойно. Обережнiше, не видавай себе. - порадила сувора Свiтлана, але Кузя махнув зневажливо рукою.
  - Сам знаю. Не вчiть батька... До речi. Дещо сухофруктiв вiзьму з мiшка, для мiцнiшого знайомства? Не заперечуєте? Грошей на дрiбнi витрати видайте пару гудзикiв. Жаль? Так i знав. Дякуємо за увагу, поки що предки. - I не чекаючи вiдповiдi, молодцювато поскакав до прив'язi, пригладжуючи кучеряве волосся на головi.
   Мы удивленно переглянулись и пожав плечами, пошли к торговым рядам. Совсем взрослым стал пасынок. Противоположный пол, становится важнее, чем родительское внимание. Вырастил ребенка и свободен? Годы, годы... Тьфу. Недели, недели. Проще. Время, время.
   Ну, что ж господа. Я теоретически готов к встрече с товарно-денежными отношениями. Начнем издалека, поплывем по волнам памяти.
   Кто только не приписывал себе в заслугу изобретение денег. В грудь стучали египтяне и показывая на вечные пирамиды, с арабским акцентом, доказывали первенство. Действительно, какой лох, будет таскать камни бесплатно? Только рабы. С пренебрежением отвергаем египетскую версию происхождения денег. Лишь свободная личность продается за деньги, а рабы пашут за тюремную пайку.
  Низько кланяючись i примружуючи вузькi очi, вступає в суперечку Середня iмперiя. Так, чай ваш, папiр ваш, шовк та порох безумовно. Але на цьому достатньо. Розберiться з Тайванем, а потiм вступайте у суперечку. До чого тут острiв? А при цьому. Завалили свiт одноразовими продуктами, а туди... Пiднiмiть якiсть продукцiї, введiть iнститути демократiї, тодi вступите в суперечку.
  Нашi дорогi Iндiйцi - ви вiльнi. У нiрванi грошi не потрiбнi. Ваша карма бути жебраками, але щасливими. На двох стiльцях сидiти не дозволимо.
  Ми, шумери з дворiччя першi! Тигр та Єфрат, чули? Ааа... Там де Багдад? У Багдадi все спокiйно? Ну ну. Наступний!
  Знаємо, знаємо дорогi Iзраїльтяни. Звичайно звичайно. Та хто сперечається? Пам'ятаємо, пам'ятаємо. А то... Сiм тисяч рокiв iз створення свiту - не баран чхнув. Але не було в раю грошей. Не купував Адам у Всевишнього Єву. Безкоштовно дали. У навантаження до яблук. Досi страждаємо.
  Хто ще хоче забрати лаври першостi? Кам'яний вiк? Немає прощення креманьйольцям за знищення неардальтальцiв. Мало що предки сучасного людства. Немає i все.
  Першi товарно-грошовi вiдносини з'явилися, коли далекий лiтнiй мавп самець обмiняв банан на тiлеснi втiхи з молоденькою мавпочкою. Але якщо ви думаєте, що першою роботою була проституцiя, то глибоко помиляєтеся. Любитель-Паппарацци негайно доповiв ватажку зграї про перелюб i отримав заслужену винагороду - ту саму мавпочку. Лiтнiй мавп, коли зализав рани отриманi вiд ватажка, при першiй нагодi помстився журналiсту. Але не заткнеш кулаком свободу слова та iнформацiї! Перший у свiтi журналiст знову донiс до мавпячого народу голос правди i принагiдно настукав ватажку... То хто ж виграв вiд товарно-грошових вiдносин? Є невиразна пiдозра, що хитра мавпа. Нам достатньо одного разика за вечiр...
  Жiночий народ статечно тинявся повз заваленi продуктами i ганчiрками прилавкiв. Грудастi продавщицi, лiниво спльовували лушпиння вiд смаженого насiння на землю i скаржилися один одному на погану торгiвлю. Покупцi мацали товар i спекотно торгувалися, збиваючи цiну. Не на тих напали. Невелика знижка закладена у вартiсть товару. Не переживайте - посунемося, але до певного рiвня. Нижче не можна - ляжемо великими грудьми, але не поступимося i п'ядi чистого прибутку вороговi. Науку Папи Карли та вiрного спiвавтора нiхто не скасовував. Вартiсть товару складається iз кiлькох умов. П'ятдесят вiдсоткiв - нормальна торгова нацiнка. Кому не подобається - крокуйте до магазину, там ще дорожче. Ми нещаснi лоточницi цiлий рiк пiд дощем, пекучим сонцем та колючим снiгом. А ти дура постiй цiлий день на нiжках, а потiм споживчi права качай! Та менi глибоко начхати на твоє ображене лiбiдо. Не купуєш товар - нiчого мацати брудними лапами. Вiдвалюй вiд прилавка, не затримуй чергу.
  Очi в начальника спалахнули i забувши про секретне завдання, кинулися вздовж прилавкiв, чiпко оглядаючи товар. Рука ковзала по гладкiй бязi, трепетно чiпала шовк спiдньої бiлизни, чiпко мацала хутро рiзнокольорових шубок, пестила нiжну вовняну тканину. Широко розплющенi очi не втрачали на увазi якiсть, кiлькiсть i цiну. Цiни кусалися. За вузьку смужку трусiв - пiвбарана! Що шнурками прикривати? Яку функцiю труси виконають при мiнусовому градусi тепла, навколишньої температури повiтря? За розшитий горошинами лiфчик - коня! Вартiсть Кузi - двi глибокi чашки i пару бретельок iз застiбкою?! Так, красиво, але хто оцiнить неземну красу пiд шаром грубої тканини? Прикраси на вуха - чотири гудзики з єдинорога! Краса - страшна сила i дуже дорога.
  - Ееє дорога. Озолотi рючку, всю правду скажу. - промовив хтось збоку, наполегливо смикаючи за одяг. Поруч стояла гачконоса, чорна красуня i посмiхалася золотими зубами. - Чекає на тебе далека дорога, казенний будинок.
  - Сама знаю. - буркнув, намагаючись вирватися з чiпких рук ворожки. - Вiдчепись, нема чим золотити. Вiдпочивай.
  - У тебе нема, у подружки є. - незворушно вiдповiла красуня, струсивши численними кiсками. - Не озолотиш ручку - удачi втратиш. Балет будеш. Кручина у тебе дорога, серце. Камiнь важкий лежить. Ой тяжкий. Успiх вiдвернувся. Палажi на руку що є - все скажу.
  - Немає в мене нiчого. Бiдолашна я, жебрака. Вiдстань заради бога. - Наполегливiсть ворожки напружувало, а зловiсне майбутнє почало засмучувати. А раптом не бреше чаклунка? Раптом правду каже? Хто попереджений, той озброєний. Знатиму, де впаду - пiдстелю соломки. Не заради користi, а користi для.
  - Навiщо брешеш? - Красуня осудливо похитала головою, буравивши мене своїм пронизливим поглядом. - Навiщо неправду кажеш? Ти в подруги попроси. Ой, справи поганi. Савсем поганi. Знаю, що за таємницю ховаєш пiд одягом. Нехорошо дорога. Ай, нехорошо.
  - А що я приховую? - Блiн, невже таємниця пiдлоги стала вiдома чаклунку-ворожницi? Де проколовся? Де вчинив неправильно? Ходкою, що розгойдується, видав чоловiчу суть? Вiдросток безсоромно вiдстовбурчує спiдницю? Начебто не видно. Чорт iз нею, попрошу грошей у Свєтки, поки остаточно не розкусили. Широко посмiхнувся i ввiчливо вiдповiв. - Добре, добре дорога ворожка. Тiльки не кричи на весь ярмарок. Свiтла! Вiдвернися на мить!
  - Чого? - розсiяно запитала Свiтлана, не вiдриваючись очима вiд огляду нової сумочки в руках. - Як тобi? Щоправда чудово пiдходить до чобiткiв?
  - Нормально. Свiтло, у нас проблеми.
  - Що наробила? - Повернулася в реальнiсть Свiтлана i нарештi помiтила гадалку, що стоїть поруч з нами. Начальниця змiнилася в особi, але в який бiк одразу не оцiнив. Начальниця суворо запитала. - Чого треба романе?
  - Дай пару гудзикiв, ворожка майбутнє хоче передбачити. - знiяковiло попросив у Свєтки. Вiрити шарлатанцi не справа великого мислителя, але пiдстрахуватися зайвою монеткою не завадить, раптом не бреше...
  - Усю правду скажу дорога. I тобi всю правду скажу. - пожвавилася ворожка, простягаючи руку. - Давай. Клади на долоню.
  - Пiшла звiдси! Лахудра квiтчаста! - заволала Свiтка на квiтчасту брюнетку. - Ручку їй позолоти... Тримай кишеню ширше! Шарлатанка! Шахрайка! Я сама так погадаю, мало не здасться! Бач, знайшлася провiсниця!
  - Ай, погано говориш. - захитала головою ворожка, вiдступаючи убiк. - Не буде щастя у дальнiй дорозi. Казенний будинок на вас чекає, довга розлука, пiки, черв'яки - три валети.
  - Сама вали! - Свєтка погрозила кулакiв услiд ворожцi, що зникає в натовпi. Отримавши сатисфакцiю, начальниця обернулася до мене. - Ну, що встав, як лялька ватяна? Долю хочеш дiзнатися? Так я передбачу, не гiрше за шарлатанку. Хрiн тобi, а не гудзики. Пiшли далi, не вiдставай, i на шарлатанок рота не розкривай. Очi витрiщив, як перший раз на базарi.
  - Але я справдi вперше. Раптом даремно тiтку образили? Пошле псування, не вiдмастимося.
  - Та хто їй повiрить? - зневажливо вiдмахнулася Свiтлана. - Звичайна шахрайка. Менi про них Марiя Iванiвна розповiдала. Iнструктувала. Як помiтиш тiтку в квiтчастiй спiдницi, вiдразу кричи, пручайся, iнакше всi гудзики виманить хитрiстю. Робота така, дур довiрливих потрошити.
  - А на вигляд пристойна дiва. - здивувався я, але Свiтлана вже не слухала жалюгiдний лепет виправдання, пiшовши з головою в торгiвлю. Нема що робити. Iдемо мовчки далi.
  Ярмарок не чiпав позитивних емоцiй. Вiд безлiчi товарiв паморочилося в головi. Тяжка i невдячна робота ходити з дiвою торговими рядами. Що шукати, що купувати? А головне, навiщо? Людинi для безтурботного життя достатньо смужки тканини на сором, i шматочок м'яса в живiт.
  Пройшли повз давню як мумiю продавщицi, що торгує старiнням. Ганчiрки та речi, далекi як горизонт бабиної молодостi. Раптом промайнула перед очима рiч. Iстинно чоловiча... Розгублено завмер на мiсцi, намагаючись зрозумiти, чому схвилювала вузька, довга смужка квiтчастої матерiї, з невiдомим дзьобатим птахом. Чим потрясла уява серед вицвiлих на сонцi ганчiр'я, трiснутих горщикiв, потертих життям каструль, i звалища iншого мотлоху, строката, трохи засмучена i лискуча вiд жиру рiч? Це вiн. Саме вiн. Що, власне, невiдомо, але вiн. Покупки кидали гидливий погляд на секонд-хенд старої i квапливо проходили повз, а я як заворожений, витрiщався на дивну рiч. Внутрiшнiй голос пристрасно прошепотiв на вухо - Вася, хочу.
  - Чаво мила зенки витрiщаєш? - прошамкала стара. - Аль рiч яка сподобалася? Купуй красуня, не пошкодуєш. Налiтай, недорого продам.
  - А це що за ганчiрка висить? - невинно поцiкавився у старої, намагаючись зберегти холодне самовладання. Внутрiшнiй голос вiдчайдушно надривався - Хочу! Дайте! Пiвцарства за пташку! Ледве заспокоївся i вказав старiй на загадкову рiч. - квiтчаста, з пташкою. Дивна штука.
  - З папугою? - здогадалася стара, усмiхнувшись самотнiм зубом. - Iсторiєю цiкавишся? Молодець. То дiва рiч старовинна, мущинська. Халстух.
  - А навiщо вiн потрiбний? Для краси?
  - Та ти що мила? Яка краса? Чого мущiни у нiй розумiли? - стара закряхтiла зображуючи веселий смiх i замахала руками як припадкова. Смiшлива бабуся попалася. Вiдкряхтiвшись, похитала головою. - Ох молодiж, молодiж, насмiшила стареньку.
  - Але для чого потрiбний, халстуку?
  - Це начебто мiтка бандитська. Зашморг - рейкова петля за старовинним змiстом. Страшний, болiсної сили предмет. Нашi прабабки про халстух, казки-сказали, жахи гомонiли. За що купила, те мила i перекажу. - стара перевела подих, збираючись iз пам'яттю. Маразм на якийсь час вiдступив, i бабуся почала розповiдати iсторiю стародавнього мущинського символу. - Купували халстух давнi дiви мущинкам у подарунок. Начебто з грiзним натяком дарували на свята, та на iменитi днi. Алi будеш вiрний як пес на ланцюгу, або затягну зашморг на бруднiй, немитiй шиї. Чим красивiший халстух, так нiби й милiший за дорогого принца. Як у гостi, чи на прогулянку йти, променаж вечiрнiй зробити, неодмiнно його на шию хахалю одягали. Значить, щоб не втiк вiд господинi, з рук не вирвався. Знову ж таки начальнику дарували в люб'язний презент i чесне нагадування. Мало платитимеш, або залiкую з твоєї милостi не в той степ, тут i смерть прийде - халстук на шию, та на високу рею. Халстук рiч строга - жартiв не визнає. Мищинки їх як вогню боялися. Але деяким принцам рiч подобалася. Тим що скромнiше, дресироване, антилiгентнiше, той навiть i пишався. А ось такий я мазохiст - будь-який бiль байдуже. Пущай подавляться садюги. Гарна робота старовинна. Подивися. Знесення халстуху немає. Тишi рокiв ганчiрцi, а блищить як нова. Випрати i погладити, ще тисячу рокiв прослужить. А ти чай не мiсцева? Приїжджаючи, мабуть? Пущай подавляться садюги. Гарна робота старовинна. Подивися. Знесення халстуху немає. Тишi рокiв ганчiрцi, а блищить як нова. Випрати i погладити, ще тисячу рокiв прослужить. А ти чай не мiсцева? Приїжджаючи, мабуть? Пущай подавляться садюги. Гарна робота старовинна. Подивися. Знесення халстуху немає. Тишi рокiв ганчiрцi, а блищить як нова. Випрати i погладити, ще тисячу рокiв прослужить. А ти чай не мiсцева? Приїжджаючи, мабуть?
  - Ага. З племенi городнiх дев-мисливцiв. Нещодавно з гiр спустилися. На ярмарок прийшли iз подружкою. - Мило посмiхнувся i присiв як стражниця бiля ворiт, зображуючи уклiн. - Себе показати. Iнших подивитися.
  - Давно ваших не було. Усi полюєте? Не всiх ще єдинорiгiв пострiляли - винищили? - стара задумливо похитала головою. - Я колись молоду була, теж любила хвостом перед подружками покрутити. Пустотлива була. Швидка. Так береш рiч? Недорого вiддам. За два гудзики вiддам. Гарнi у вас гудзики-то, шкарпетки i блищать дуже. Бери халстух молодика. У господарствi згодиться. Тобi на радiсть, менi в достаток. Погана торгiвля йде. Не цiкавиться молодь раритетами - артефактами. Антихварiат нонче не в пошанi.
  - З подружкою треба порадитись. Почекай бабусю, скоро повернуся. - облизнувшись на старовинну рiч, благаюче попросив стару. - Тiльки нiкому не вiддавай. Будь ласка. Я перша у черзi.
  Поки милувався халстухом, Свiтлана пройшла далеко вперед, загубившись серед торгових рядiв. Щойно знайшов. Начальниця стояла бiля прилавка з пахучими склянками, а вертлява продавщиця, балакуче розповiдала про товар.
  - А цей запах стiйкiший. Весняна свiжiсть. - продавщиця енергiйно збовтнула склянку i знявши кришку простягла пiд нiс начальницi. - Чи вiдчуваєте аромат? Дуже довго тримається на тiлi. Шлейфом iде за господинею. Все село помре вiд заздрощiв. Нещодавно iз Бонжурiї отримали. Модний напрямок парфуму.
  - Не знаю не знаю. Я ж мисливець, сильний запах вiдлякає звiра. - Протягнула задумливо Свiтлана, принюхуючись до протягнутої кришечцi. - Хочеться легший, нiжнiший. Щось лiтнє. Пiвденна спека.
  - Квiтковий вiдтiнок запропонувати? Вам на полюваннi, для маскування пiдiйде. Секундочку, зараз дивлюся. - Продавщиця втекла пiд прилавком, вишукуючи необхiдний запах. Користуючись моментом, пiдскочив до начальницi, запобiгливо дивлячись у вiчi.
   - Свiтла, а Свiтло, невелика справа...
  - Ну, чого ще? - невдоволено скривилася Свiтлана, не вiдволiкаючись вiд розглядання склянок. - Знову на неприємностi залетiв?
  - Нiяк немає. Дiлову пропозицiю. - склав благаю брови, дахом фiнського будиночка. - Дай у борг пару гудзикiв. Вiдпрацюю - зуб даю.
  - Навiщо тобi гудзики? Нова шахрайка з'явилася?
  - Рiч хочу купити. Мущинську. - квапливо додав. - Менi здається, вiн буде потрiбний для експедицiї. Iсторичний раритет. З ним я однозначно буду повноцiнним. I пам'ять повернеться.
  - Навiщо потрiбна твоя пам'ять? Однi проблеми. Що це за рiч?
  - Халстух. Чисто конкретно - пацанская рiч. З папугою рiзнобарвним. Птах такий. Загадковий Мущинський символ.
  - Добре. Пiшли подивимось. Дiвчина. - крикнула вона пiд прилавок. Продавщиця пiдвела голову. - Ми зараз повернемося.
  Не чекаючи вiдповiдi, повернулися до бабусi секонд-хенду. Стара чекала покупцiв незворушно i нерухомо, як чавунний пам'ятник. Одна рука замiсть козирка, уважний погляд спрямований у далечiнь, iнша рука на талiї. Загальне враження - десь за обрiєм свiтле майбутнє. Помiтивши нас, стара змiнила позу. Руки пересунулися на груди i переплелися. Iмператор Наполеон оглядає поле майбутньої битви. За врожай зернових.
  - Ну, де твiй халстух? - нетерпляче запитала Свiтлана оглядаючи старий прилавок. - Привiт бабусю, показуй товар, що зацiкавив подругу.
  - I тобi здоров'я молодка. - статечно привiталася стара i статечно виклала на прилавок заповiтну ганчiрочку. - Старовинний антихварiат, руками не чiпати. Рiч у єдиному екземплярi.
  - Ну i навiщо тобi рiзнобарвний птах - папуга? - хмикнула Светка з зневагою дивлячись на строкатий халстух. - Що з ним збираєшся робити?
  - Не знаю. - чесно зiзнався начальницi. - Потрiбен. Купи будь ласка. Шкода чи що? Перший раз у життi прошу... Всього два гудзики...
  - П'ять. - гордо встряла стара. Мої очi повiльно полiзли з очниць, вiд безмiрного нахабства божої кульбаби, як у вареної креветки в каструлi з окропом.
  - Як п'ять? Ми ж домовлялися про двох?
  - Так, коли було? iнфляцiя. - стара посмiхнулася жовтим зубом. Вiдчуваючи купiвельну зацiкавленiсть, безцеремонна мумiя нахилилася на очах. Вирiшила зiрвати куш iз наївного лоха. А лох - це я? Спекулянтка. Фарцiвниця. Мало вас гнобили у розвиненому соцiалiзмi.
  - Та я грошi ламаного не дам. - пирхнула Светка, вiдвертаючись вiд прилавка. - Василю, обiйдешся без старої ганчiрки. Я тобi хутряний капелюшок з вухами доглянула. Краса невимовна i недорого.
  - Не треба капелюшка, хочу халстук! - обернувся до старої. - Ти що, спекулянтка, блекоти об'їлася? Менi стiльки не дадуть. Знижуйте цiну.
  - Тодi чотири. - змилостивилася продавщиця, Свiтлана лише пирхнула i пiшла геть вiд прилавка. Моя перша в життi рожева мрiя, що повiльно випливала з-пiд носа. Але й бабуся захвилювалась. Прибуток йшов геть. Амбiцiї знизилися, на думку повернулася сувора проза життя. Жаба жадiбностi заткнулася i стара квапливо додала. - Добре мила. Три гудзики.
   - Та пiшла ти... - Свiтлана не уточнила напрям, але й без вказiвника ставало ясно - начальницю на порожнiй м'якiнi не проведеш.
  - Двi! - Цiна повернулася до первiсної, але Свiтлана нi вухом, нi рилом не повела. У гадина руда, нахабнiла. Бубуся дає реальну вартiсть халстуха, а вона... Хрiн допомагатиму експедицiї. Шукайте кохання самi. Губа впала на пiдборiддя, волошковi очi наповнилися вологою, а стара вiдчайдушно крикнула. - Ех, пропадати, то з музикою. Гей душогубице, я згодна. Один гудзик, але нижче не посунуся.
  - Тепер реальна цiна. - миттю погодилася Свiтлана, розвертаючись до прилавка. Начальниця безсоромно торгувалася, а я отримував серцевий iнфаркт? Гаразд, натуральний блондин, а то б покрився сивиною вiд душевних переживань.
  - Собi на збиток торгую. - занила стара, але очi горiли радiстю. Спихнула з рук рiч, що залежала.
  - Не вигадуй стара. - буркнула Свiтлана, дiстаючи з сумочки блискучий, кiстяний гудзик. - Краще поясни, навiщо служить мущинський халстух. Iнструкцiю iз застосування дай.
  - Так, подружцi розповiла. - стара ткнула в мiй бiк кiстлявим пальцем. - У гарячому не прайте, гладити праскою через марлю, носити на шиї. Ах да. Рiч талiсманна. Прикмета вiрна iснує - хто сам халстух правильно на шиї зав'яже, буде вдалим у справах. Офiс кам'яний, помiчниця правильна, i механiчна машина - Кадiллак iноземний з приватним негретянським водiєм. Умища щасливцю додасться, вигляд антилiхентний, прибуде в панських манерах, а на старiсть може i президентом стати. Особистої фiрми. Тренуйтеся, може справдиться.
   - А ти не знаєш, як зав'язувати?
   - Знала б, то не торгувала б старим.
  Минуло ще кiлька стомлюючих миттєвостей, поки жiнки поливали одна одну уїдливими натяками та обмiнювалися думками про розум i зовнiшнiсть, i про диво! Я став власником! У мене з'явилася власна особиста рiч! Хай живе приватна власнiсть! Нехай старенька, пошарпана, але своя. Оргазм. Буря емоцiй. Щастя. Кохання?
  - Задоволений? - усмiхнулася Свiтлана, дивлячись з яким непiдробним iнтересом, вивчаю папугу на халстуку. - Чим би дитя, не тiшилося, аби не плакало.
   - Що б розумiла у ковбасних обрiзках.
  Поблизу яскраво-червоний папуга виглядав гордим орлом. Трохи пошарпаний часом загальний вигляд халстуха, згладжувався гордим дзьобатим профiлем птаха. Переливається вiзерунок на крилах, яскраве пiр'я всiх кольорiв веселки, довгий перламутровий хвiст. Неземна краса. Халстух на тлi дiвчачого одягу сяяв, як маяк, на пустельному березi. Звичайно, зi спiдницею та блузкою мущинський предмет не виглядає. Тут потрiбен iнший одяг. Вiдповiдна. Щось iз комiром, кишенями та запонками. Буде час, зрозумiємо. Але якась закiнченiсть лiнiй. Суворiсть силуету та легкiсть малюнка. Нiчого зайвого. Ще б пак з'ясувати, як зав'язати на шиї. На стоянцi змiркуємо. Стара попереджала, у недосвiдчених руках предмет гардеробу небезпечний. Чи не перетягнути б на шиї. Краса... Ну як халстух можна носити з чимось дiвчачим? Дiвочi прикраси абсолютно недоречнi, зайвi. Нiяких сережок, намиста, намиста i браслетiв. Вiдволiкають увагу вiд сутi. Я що? Дурна ворона обожнює все яскраве? А з жовтими черевиками, халстух був би в гармонiї... Пiнгвiн - символ джентльмена. Фрак, манiшка i мiцна дзьоба.
  - Василю! - Грубим тичком пiд ребро, начальниця повернула до тями. - Прокинься, не вiдставай. Пам'ятаєш, що обiцяв?
  - Так звичайно. - Погодився, квапливо поправляючи халстух на шиї. - Що робити, де копати? Я у вашiй владi люба фрау мисливця. Мерсi за презент.
  - Усi смешуечки жартуємо? Гуморист. Вiдiйдеш на крок убiк, або вiдчепишся, iграшку вiдберу до кiнця експедицiї. - суворо попередила Свiтлана та для переконливостi пiднесла кулак до носа. Приємно пахло духами, але вiд мiцно стисненого кулака виходила конкретна загроза. Нам про щось натякають? Бажають позбавити останньої власностi? Експропрiацiя експропрiаторiв? Ну вже дудки. Ми за власнiсть живемо загризем. Ми не Тимчасовий Уряд, революцiї не зазнаємо. Закiнчився час колгоспiв.
  Але розсудливо заткнувся i став нудно терпiти. Терпiв довго, до вечора, поки голод та мозолi на ногах не здолали стiйкiсть духу. Свiтло по ярмарку, як риба у водi. Пурхала метеликом вiд прилавка до прилавка, встигаючи цiкавитися товаром, цiнами, питати про вiдомих чаклунiв-ведунь, письменниць, поетес i архiварiусiв з нотарiусами. Покiрно повзав за начальницею, як нитка за гострою голкою. Якби не нова iграшка, то помер би вiд туги. Спочатку як накрутив халстух на шию, навколишня публiка зневажливо вiдвертала голову, обмiнюючись недвозначними поглядами, але ближче до закриття ярмарку, деякi дiви вивчали предмет iз зацiкавленiстю та увагою.
  - Ну що? Втомився? - Нарештi поцiкавилася невтомна Свiтлана, коли язик лежав на плечi поруч iз кiнцем халстуха. - Небагато залишилося. Терпи. Провiдаємо Кузю, знайдемо мiсце для ночiвлi, повечеряємо та вiдпочинемо. Впораєшся?
  - Альтернативи немає. - крiзь зуби промимрив я, болiсно намагаючись тримати фасон. Вийшло чи нi, але начальниця бадьоро поплескала по плечу. Кiнець видно, кiнець близький, донесемо кiнець до кiнця. Кiнець - усiй справi вiнець. Де ж дорогий ледар Кузьма?
  
  Бiля стiйла панувало пожвавлення. Конi скупчилися навколо Кузьми i захоплено хлопаючи карими очима, слухали брехливi розповiдi. Пасинок блищав дотепнiстю. Глядачки захоплено iржали та трясли гривами.
  - Так, якби не мiй кмiтливiсть, бачили б живими. Включаю галоп, переходжу на п'яту швидкiсть, роблю рiзкий поворот i ховаюсь за товстим деревом. Громила не втримався на ногах, вiдкинув копита убiк i юзом головою в мурашник. Тiльки хижак став пiднiматися на ноги, трясучи очманiло головою, як пiдскакую ззаду i як ляжу вiд щирого серця пiд хвiст, ще по печiнцi хрясь i хук злiва. Рук-то у єдинорога немає, зi зброї один рiг, але гострий як шило. Потiм ще як трiсну по тупiй мордi, худоба знову до мурах у гостi. Звичайно, який би неблагородний козел, став би штовхати поваленого ворога копитами, добиваючи на землi, але ж я благородних, блакитних кровей? Родовiд тягнеться вiд коня римського Iмператора Калiгули, прямою лiнiєю. - Кузя гордо оглянув вiдданих слухачок i грайливо ляснув кауру конячку, що стояла поруч, по пружному заду. Кiнь щасливо заржав. - Ми - де Картуази, вiдрiзняємося царською великодушнiстю до повалених ворогiв. Але царської шляхетностi не оцiнили. Пiдступно користувалися безтурботнiстю. Коли повернувся до поваленого цапа спиною, даючи можливiсть смертельного ворога стати на ноги, вiн i скористався з моменту. А я ж говорю, у звiра рiг, бiльше нiж у мене... втiм не важливо, потiм оцiнiть. Гострий, довгий, як пiка. Нагнув козел голову, вибираючи мiсце для смертельного удару, розiгнався i... Привiт господарi. Iго-го, я тут. втiм не важливо, потiм оцiнiть. Гострий, довгий, як пiка. Нагнув козел голову, вибираючи мiсце для смертельного удару, розiгнався i... Привiт господарi. Iго-го, я тут. втiм не важливо, потiм оцiнiть. Гострий, довгий, як пiка. Нагнув козел голову, вибираючи мiсце для смертельного удару, розiгнався i... Привiт господарi. Iго-го, я тут.
   Помiтив нашу присутнiсть, але не знiяковiв, продовжуючи сяяти самозадоволеною фiзiономiєю.
  - Привiт пасинок. - привiтав Кузю i отруйно поцiкавився у хвалька, геройськими подвигами. - То як врятувався? Невже сам? Наодинцi? А я й не знав про героїчну подiю.
  - Дiвчатка, вiтаємо дорогих господарiв. - заметкотiв Кузя. - Чудовi дiви-мисливцi. Живу та горя не знаю. Годують добiрним вiвсом, сухофруктами. Пам'ятаєте пригощав? Шпор на шкурi не вiдчував, вуздечки на смак не куштував, батога в очi не бачив, копита не чiпають. Живи - не хочу. Вибачте, дiвчата, на хвилинку вiдскачу. Треба кiлька слiв перекинутися з господарями.
  - Знову маскування порушуєш? - Наша начальниця накинулася з докорами на Кузю. - Тобi що наказали? Мовчати в ганчiрочку i розмовляти тiльки кiнським - iржанням. Трепло.
  - Так кобили моєї кiнської мови не розумiють, як i людської мови. Нiчого не розумiють. Лише на команди реагують. Тпру, та ну. Тварини безглуздi, але добрi. Домашнi кобилки, об'їждженi. Тiльки iржуть, та сiно жують. Не боїсь, не видадуть.
  - Але якщо конi нiчого не розумiють, заради чого, бiсер метаєш? - не зрозумiв гумору. - Якого рожна?
  - Зате як слухають. - мрiйливо простяг Кузя. - Коротше начальство. Я тут до завтрашнього ранку в роботi. Не хвилюйтесь. Все буде окей - хокей.
  - Дивись паразит! - погрозила пальцем Свєтка. - Якщо з твоєї милостi маскування полетить нанiвець, вiдповиш порожньою головою та кiнською дупою. Запитання?
  - У матросiв немає запитань. - молодцювато вiдповiв Кузя i тут же полiз iз проханнями. - Ви пару кiлограмiв яблук не купите? Дiвчатам обiцяв.
  - Яким дiвчатам обiцяв? Ти вступив у контакт iз селянками?!
  - Нi звичайно. Моїм конячкам швидконогiм, солодке частування. Замiсть цукрових пряникiв.
   - До чого тут пряники?!
  - Без пряникiв не заграють. - терпляче пояснив Кузя. - Джентльмен я, чи нi? Ми Куртуази - завжди великодушнi.
  - Понесло. - зiтхнув я тяжко. - А де мiшок iз продуктами?
  - Ну, еэээ.... Iго-го коротше. Тю-тю. - Кузя розвiв порожнi руки. - Витратився трохи на вербування союзникiв.
  - Iдiот. - скипiла Свєтка. - Конi - тварюки безсловеснi. Яка користь? Знайшов шпигунiв.
  - Але на початку цього не знав, а коли з'ясував, сухофрукти вже закiнчилися. - незворушно пояснив Кузя. - Яблуно купiть, ще дещо з'ясувати треба.
  - Обiйдешся на печiї. - Свєтка зобразила постать iз трьох пальцiв i сунула Кузе пiд нiс. - Бачив? До кiнця експедицiї вiдпрацьовуватимеш збитки. Зрозумiв?
  - Ага. - Кузя шмигнув носом i невиразно промимрив. - Жмоти. На себе витрачаються, а менi пожалiли продуктiв. Думаєте, не бачу, не чую? Батьку гарну ганчiрку на шию, вiд тебе дух нелюдський. Скнари.
   - Поговори .... Марш в стiйло!
  Кузя засмутився, але виду не подав. Гордо поскакав до стiйки, весело помахуючи хвостом. Треба тримати марку перед дамами, хай i простi конячки. Я люблю свою конячку, причешу їй шерстку гладко, гребiнцем пригладжу хвостик i верхи поїду в гостi. Удачi Кузя, на нелегкому шляху...
  Свєтка явно розлютилася, тому що пiшла геть, швидко i рiшуче. Ледве встигав слiдом за начальством пересувати втомленi ноги. Одне знаю напевно - вибирай час поговорити та час промовчати, якщо не бажаєш отримати сковородою по мордi. До речi про вечерю. Скiльки не думай про високе, а їсти iнодi хочеться.
  - Тепер розумiю прабабок. - кинула через плече начальниця. - Однi вiд мущин неприємностi.
  - Попрошу не узагальнювати, нiчого поганого, зробити не встиг. Ми куди йдемо?
  - Куди треба. Розкудакався. А ворожка? А гудзик на халстух? - дорiкнула копiйчанiй рiччю. Докотилася, нижче нiкуди. Скупердяйка нудила далi. - Неприємностi та зайвi витрати. Жодних нервiв на вас.
  Оооо. Дiву понесло. Настала критична година. Будемо милосерднi. Вступати в полемiку - принижуватись сваркою, не в правилах. У Свєтцi говорить не розум, а банальна фiзiологiя. Теж втомилася i їсти хоче. Позитивний момент - нiщо людяне Свiтло не чуже. Сказав би смiливiше - дiва теж челев'як. Повторюю. Говорив. Нехай. Частiше думатимемо про людей приємне, знайдемо менше приводу для стресiв. Натомiсть у мене є халстух, а в неї немає. Але як не заспокойся - порожнiй шлунок бурчить голоснiше. Настав час для утроби. Вiдпочивай мозок.
  На кривобокiй стiнi, обшарпаного будинку, красувалася намальована лежанка i смажена, гола курка. Натяк на готель? Пiдозри пiдтвердилися. Постоялий однозiрковий готель. Умивальник наприкiнцi коридору, зручностi у дворi. Згоден на все, що завгодно. Впасти та простягнути ноги. Немає спочатку вечерю, а потiм якось впасти i спати. Спати. До обiду.
  У невеликiй кiмнатi з претензiєю на обiдню залу, повно дiвочого народу. Вiдвiдувачки зайняли всi столи i вдавалися до веселощiв. Хтось в'язав на спицях, парочка дам, штопала колготки, ще кiлька людей наводили вечiрнiй макiяж. Тихо, пристойно та гiдно. Тиша розбавляється тихою, сумною пiснею. У кутку невелика стiйка з лiтньою дiвою. Збита вежа зачiски, стиснутi у вузьку лiнiю яскраво розмальованi губи. Адмiнiстрацiя
   Спритно зманеврувавши мiж столиками, пiдiйшли до тiтоньки.
  - Добрий вечiр, нам би переночувати. - усмiхнулася Свiтлана.
  - Мiст немає. - Не ворушачи губами, вiдрiзала адмiнiстрацiя, не здригнувшись в посмiшцi повним обличчям. Чревомовителька? Тiтцi не в готелi працювати, а в цирку публiку розважати жахами. Начальниця не знiяковiла грiзною вiдмовою, а пошарiвши в сумочцi, виклала перед адмiнiстрацiєю пару гудзикiв. Очi на нерухомому обличчi ожили, але губи не здригнулися. - Ну... якщо пошукати...
   - Три ґудзики достатньо для пошуку?
  - Чотири. Тримаємо у резервi для коронованих осiб, затишний двомiсний номер. - Обличчя розпливлося в черговiй посмiшцi. Стало огиднiше. Не завжди усмiшка фарбує фiзiономiю. Крiм широкого оскала щелепою, треба й у душi посмiхатися.
  - Згоднi. Вечеря входить у вартiсть?
  - Так, але без мiцних напоїв. - Гудзики зникли зi столу. - Вечерятимете в залi, чи в номерi?
  - Посидимо з народом. - Свiтлана оглянула зал i помiтивши вiльне мiсце, махнула рукою. - Iди Василя, займай мiсце, зараз пiдiйду.
  За невеликим столом, розрахованих на чотирьох людей, сидiла повна дiва у бойовому вечiрньому забарвленнi та вечеряла. Невелика тарiлочка iз зеленню, поруч тарiлочка менша, зi шматочком бiлого м'яса. Молоко солодкий десерт на блюдi. Ваза з фруктами. Повний набiр. А запах... Менi все у двох примiрниках та м'яса, м'яса бiльше! Пiдiйшов, покректав, привертаючи увагу. Жiнка пiдняла очi.
  - У вас вiльно? Дозвольте?
  - Будь ласка. - I знову уткнулася в тарiлку. Присiв на краєчок стiльця i завмер, озираючись на всi боки. Досить мило. Не захлинуться б слиною до приходу начальницi.
  - Ви теж приїжджаючи? - напiвствердно спитав у дiви. Не вiдволiкаючись вiд салату, жiнка кивнула головою.
   - Вiдрядження.
  - I ми з подругою у особистих справах. - Слова не справили враження, а розмовляти з потилицею, що жує, не дозволяло виховання. Iнтелiгентно мовчатимемо. Як кажуть? Мовчання золото? Ось ось. У залi з'явилася начальниця. Ми типу ручки мили, а я повинен терпiти?
  - Ще не принесли вечерю? - нетерпляче запитала Свєтка, сiдаючи за столик. - Не поспiшають. Руки помити не бажаєш?
   - Де?
  - Туди. - По очах вгадав напрямок i пiшов упорядковуватися. Припудрити носик. Шнобель. Бiля будки юрмився народ. У порядку живої черги. Це надовго. Вечеря та мiцне охолоне. Злодiйка озирнувшись на всi боки, заскочив за рiг будинку. Ооо... чудовий орган тiла. Зручний, багатофункцiональний. За рiг повернув, спiдницю загорнув, краник вiдвернув. Всi. Носик припудрений. З почуттям виконаного обов'язку важливо пройшов повз здивовану чергу. Мучтеся, мучтеся, а нам тiльки руки ополоснути.
  За час короткої вiдсутностi на столику з'явилася вечеря, а вiдрядження уплiтала десерт, про щось жваво розмовляючи з начальницею. Жiнка поїла, настрiй пiдняла i хоче спiлкування? Прослизнув до столика i накинувся на їжу, краєм вуха прислухаючись до розмови.
  - У цiй дiрi нiчого не дiзнаєтесь про кохання. У метрополiю треба їхати. Там народ знаючий. Чи не вiд одних, то вiд iнших отримаєте iнформацiю, хоча, навiщо займатися дурницями? Шукати те, чого нема? Мало вам iнших турбот. Менi б так жити. Мотаюся по частках i весях, як проклята. Нiякого особистого життя. То дiстань, то принеси. Вiд неправильного харчування форму втратила, погладшала. Печiєю страждаю - професiйна хвороба. Усi на нервах, на емоцiях.
  - А чим займаєтесь? - делiкатно поцiкавився, пiдводячи голову вiд столу. А чим цiкавитися, якщо вечеря швидко закiнчила iснування, перемiстившись у живiт? Начальниця помiтила голодний вигляд i пiдсунула свою тарiлку з м'ясом. Натякає, щоб заткнувся? Зрозумiв. Некрасиво, соромно, але їсти хочеться бiльше.
  - Хербалайф. Новий напрямок дiєтичного харчування, лiкiв та вiтамiнiв в одному продуктi. - пожвавилася вiдрядження. - Чудово допомагає для схуднення, лiкує всi вiдомi хвороби, та й вiтамiнiв повний набiр. Ефект вражаючий. Харчовi добавки - майбутнє сучасного знахарства. Уявляєте, скiльки можна отримати за одну цiну? Повноцiнне харчування, можливiсть схуднути та провести профiлактику хвороб. До речi, дiвчинки, я тут недавно. Створюю мережу розповсюджувачiв. Про мережевий маркетинг чули? Є непоганий шанс заробити. Вам потрiбнi грошi? Дурiсть питаю - звичайно потрiбнi. Грошi як краса - завжди трохи не вистачає до iдеалу. У нашiй системi все просто та надiйно. Невеликий перший внесок на покупку першої партiї хербалайфу, i ви мiльйонери. Дохiд до десяти тисяч грошей на тиждень! Чудовi перспективи - висока пенсiя,
  - А скiльки трапляється в ґудзиках? - обережно зацiкавилася Свiтлана, вiдриваючись вiд овочевого салату.
  - Гудзики з єдинорога? Натуральнi? Один до п'яти... Одна тисяча в ґудзиках. Набираєте розповсюджувачiв, i народ працюють на вас. Схема мережного маркетингу дуже проста. Ви працюєте пiдi мною. Берете хербалайф зi знижкою на п'ятсот ґудзикiв. Перший етап закiнчено. Є бажання - поширюєте особисто, немає бажання, застосовуєте другий етап. Знаходьте в селi трьох дур... ой, вибачте, бажаючих зайнятися бiзнесом i впарюєте їм товар, звичайно з невеликою торговою нацiнкою. Вашу роботу виконують вони. Поки селянки розпродують товар, зв'язуєтесь зi мною та замовляєте нову партiю харчових добавок. Вашi розповсюджувачi знаходять наступних бажаючих, тi далi та бiльше. Пiрамiда мережевого маркетингу з продажу хербалайфу, працює на вас, а ви лежите на диванi та фарбуєте нiгтi. Але мало того, йдуть додатковi знижки та призовий бонус. Чи були на морi?
  - А що це? - Очi у Свєтки загорiлися вогнем. Вогнем наживи та користi. Та й я чесно розкрив рота. Ґудзики - ґудзиками, а долари серйозна валюта. Зелень, капуста. Кариби, Канарi, Касабланки. Але ще привабливiше Таїланд. Чайна країна, де можливе все. У межах фiнансових можливостей, сер.
  - Море - велике солоне озеро, без початку та кiнця, чистий пiсок, гаряче сонце. Щастя, фарт та задоволення. Вiчна радiсть, весела музика, пiкнiки на природi. Море - заслужений вiдпочинок, безкiнечна вiдпустка душi. Жодної метушнi, все роблять за тебе i для тебе. А морська риба? А вечiрнє вбрання? Безкоштовнi каруселi, танцi до ранку. Нiчнi салюти та феєрверки. Хто на морi не бував, той життя не нюхав. Я щороку на море їжджу. Як зароблю грошей на мережевому маркетингу, так до моря мчу, на Свято Життя. До речi, там можна i про кохання дiзнатися. Так можна все дiзнатися i всiх купити. Але для того, щоб побувати на морi, необхiдно заробити грошей на херболайфi. Зайнятися мережевим маркетингом. Гудзикiв багато? На першу партiю наберете?
  - Нi. - Свєтка сумно зiтхнула, перспектива з'їздити на загадкове море, розтанула, як дим вiд багаття. - Усього пару сотень iз собою. Марь Iванiвна - вождина племенi поскупилася на витрати.
  - Так, дiйсно мало взяли, але вам виключно пощастило. - Вiдрядження широко посмiхнулася. - Готова зробити невелику знижку та дати харчових добавок на двiстi гудзикiв. На збиток спрацюю, але справжня бiзнесвумен, думає про майбутнi прибутки, i не стурбована миттєвим прибутком. Гудзики iз собою?
  - Звiсно. У надiйному мiсцi. - Свiтлана поплескала по сумочцi. - У пiдкладку сховала. У потайну кишеню.
  - Молодцi, розумнi дiви. Продуманi. - похвалила вiдрядження. - Давайте познайомимося ближчим.
  - Василя. - Начальниця недбало кивнула головою в мiй бiк. - Подружка. З одного племенi дев-мисливок. А мене Свiтланою Рудою звуть. Ще є кiнь Кузя на стоянцi. А вас?
  - Софiя Петровська. - Представилася вiдрядження. - Для близьких друзiв - Сонька золота ручка. Показати?
  - Якщо можна. - зацiкавилася Свiтлана. Сонька дiстала з вирiзу на грудях золотий стрижень.
  - Я золотою ручкою контракти пiдписую по мережному маркетингу. Справжнiй Паркець. - похвалилася Сонька золота ручка i пошарiв у сумочцi, дiстала стос паперiв. - Ну що пiдписуємо контракт?
   -- Прямо зараз?
  - А що тягнути кiшку за хвiст? За обiднiм столом та пiдпишемо. Увечерi ґудзики, вранцi товар. Все чесно, чи не вiрите?
   - Вiримо, але... - простягла Свєтка.
  - Боїтеся. Чи не довiряєте. - Сонька гiрко зiтхнула. - консервативнi провiнцiали. Даремно. Я ж папiр дам. Договiр пiдписаний з усiма реквiзитами. Майте на увазi, в цивiлiзованому свiтi прийнято оплачувати вартiсть товару вперед, i лише потiм отримувати зi складу. Вранцi грошi - увечерi стiльцi. Не забувайте, йду назустрiч. Даю непогану знижку плюс сума не п'ятсот гудзикiв, а всього двiстi. Даремно дрiбно робите. Непродумано, необачно. Вiд щастя вiдмовляєтесь. Марiй Iванiвна не зрозумiє. Впустили вигiдну справу, не заробили для племенi шалений прибуток. Боїтеся помилитися?
  - Ми власне подорожуємо iншою справою. - Свiтлана боролася сама з собою. Невiдомий лiкувальний товар i майбутнiй прибуток хвилювали розум, але душа вiдчувала каверзу. - Самi знаєте, що шукаємо...
  - З харчовим херболайфом, неодмiнно кохання знайдете, та ще й грошей заробите. Гудзики звичайно валюта, але валюта нестабiльна. Як пiде торгiвля. - Сонька зневажливо помахала золотою ручкою у повiтрi. - натуральний товарообмiн - мiновий спосiб, що вiдмирає вид торгiвлi. Потрапите в iншу країну, цивiлiзовану, а там гудзики не котируються, самим подiти нiкуди, ну i що ви робитимете тодi? Пролетiли повз село. Дiвчата, послухайте мудрого менеджера з оптових продажiв. Треба бути попереду конкурентiв i тодi ж будете при фартунi та бабцi. Ну що? Переконала? Диктуйте данi. Записую.
  - Свiтлана-Руда. - машинально вiдповiла начальниця, пiддавшись натиску вiдрядження. Жадiбнiсть перемогла, станемо багатими i поїдемо на тепле море! Зачухалася права долоня. До майбутнього прибутку? Цiкаво, скiльки Светка вiдвалить вiдсоткiв? Менше нiж п'ятдесят, не згоден.
   -- Домашня адреса?
  - Плем'я Дев-Мисливцiв, п'ятий будиночок лiворуч. - Свєтка делiкатно запитала. - Навчiть, як правильно будувати мережевий маркетинг? Ми з подругою вперше вирiшили торгiвлею зайнятися, досвiду мало...
  - Завтра вранцi i навчитеся. - пробурмотiла Сонька золота ручка, заповнюючи папiрець текстом. - Якою буде адреса? О! Село дiвчат, за третiм поворотом вiд крайнього дерева. Шостий будинок, другий пiд'їзд, третiй поверх, стукатиме тричi. Два рази коротких - Тук-тук та один довгий - Ту-ук. Пiдписуй Свiтлано, став пiдпис. Молодець. Гудзики дiставай, рахувати будемо.
  - Просто тут? - злякалася Свiтлана, притискаючи сумочку до грудей. - А раптом у залi повно шахрайок? Як би не обiкрали.
  - Тут? Та хто посмiє торкнутися? - Сонька обвела зневажливим поглядом напiвтемний зал. - Не хвилюйся, вже .... Кхе ..., що говорю, коротше не думай, про неприємностi ранiше часу. Я в конкретному авторитетi, мене сама Танька-Тайванька поважає. В натурi. Вiк волi не бачити.
  - Перераховувати будете? - Через деякий час запитала Свiтлана, виклавши гудзики на стiл i акуратно їх перерахувавши.
  - Вiрю. - Сонько, недбало згрiбла грошi у свою сумочку i встала з-за столу. Ми дружно пiднялися за нею. - Дякую подруги. Вiтаю вас iз вступом до славних лав мережевих моше..., маркетологiв. Приємно було, що з вами познайомиться. Люблю та поважаю провiнцiалiв, за чистоту помислiв та глибоку вiру в людську поряднiсть. Сидiть далi за дiвчинку, десерт замовлений, за мiй рахунок, а я вже пiду до хати. Треба приготувати херболайф. У пакетики розкласти. В якому номерi зупинились?
  - У найкращому! - Не втримався вiд хвастощiв, вперше встрявавши в розмову. - А коли завтра прийдете, вивчати маркетингу?
  - З ранку зайнята... - Замислено вiдповiла Сонька, щось пiдраховуючи в умi. - Ближче до обiду. Готуйтеся. Докладно вивчатимемо. Довго та нудно. Сподiваюся, наука пiде на користь. Досвiд отримаєте неоцiненний. Все життя Соньку - золоту ручку, благодiйницю згадувати будете. Сидiть у номерi, нiкуди не виходьте, доки не пiдiйду.
  - Неодмiнно чекатимемо! - Ми зi Свiткою щасливо переглянулися. - Розумна людина - будь-якiй науцi радий. До побачення Софiя Петровська. З нетерпiнням чекаємо на захоплююче навчання.
  - Бувай. - Сонька помахала рукою i попрямував до виходу сумно пробурмотiла пiд нiс. - Ґудзики є, а радостi немає. Що за юнацький наїв? Держава неляканих чайникiв. Розслабляюсь, втрачаю квалiфiкацiю.
  Провiвши поглядом, нову подругу з мережевого маркетингу, сiли назад за стiл, чекати на солодкий десерт. Голова пiдраховувала чистий прибуток i згадувала фрази класикiв. - Костюм iз прикидом, магнiтофон та в Ялту. За безкоштовно - лише у морду без черги. Копiйка гривню береже. Халява - наш життєвий принцип. Рубль пишемо - три в кишеню!
  - Свiтлано, не припускав, що ризикнеш зайнятися бiзнесом, ну, гадаю, прощай чистий прибуток i бiлий пароплав. Як зважилася вкласти всi гудзики в мережевий маркетинг?
  - Чому все? - гордо усмiхнулася Свiтка. - П'ятдесят гудзикiв залишила про запас. Подорож довга, дай думаю заробимо трохи грошей, для комфорту.
  - Ох, мудра. - захоплено похитав головою. - Сподiваюся я також у реальнiй частцi? На багато не претендую, але фiфтi-фiфтi якраз.
  - Подивимося на поведiнку. - вiдрiзала Свєтка та окинула уважним поглядом зал. - Де служниця з десертом? Швидше поїсти солодкого та на бiчну. Гей! Гарсонко! Десерт неси!
   За кiлька хвилин пiдiйшла заспана дiва i виставивши на стiл двi вази, простягла листок.
   - З вас вiсiм грошик.
  - Це скiльки за курсом? Чотири гудзики? - Свiтлана насупилась. - А чому так дорого? Дереть гудзики з клiєнта, як у порядному ресторанi.
  - Десерт, плюс вартiсть вечерi сусiдки по столику. - Гарсонка нетерпляче тицьнула пальцем у списаний папiрець. - Там написано, я правильно порахувала, можете перевiрити ще раз.
  - А хiба Софiя Петровська не сплатила своєї вечерi i нашого солодкого? - не зрозумiла Свiтлана. - Дивно, обiцяла.
  - забiгала, забула. Завтра нагадаємо. - безтурботно вiдмахнувся вiд проблем. - Яка право дрiбниця. На херболайфi вдесятеро бiльше заробимо. Десь чув про Соню. Пам'ять нагадує, але невиразно.
  - Сплачуватимете, чи охорону викликатимете? - нетерпляче запитала Гарсонка. - Не затримуйте сервiс.
  - Так звичайно. - Моя начальниця, дiстала з сумки чотири ґудзики i простягла Гарсонцi. - Спасибi. В розрахунку?
  Але дiва нiчого не вiдповiла, мовчки взявши гудзики i стрiмко вiдiйшовши вiд столика. Переглянувшись, пiдвелися i пiшли в царськi апартаменти.
  Справдi царськi. Для царя гномiв. Все горище наш. Бiльше номерiв не увiйшло, та й кiмнатка маленька. Впритул двi вузькi лежанки, всерединi тумбочка i рваний килимок на пiдлозi. Ледве не стукаючи лобами, один об одного i низький дах, мовчки роздяглися i впали на жорсткi лежанки. Довгий день закiнчився удачею. Я маю халстух, Кузя - подружок, а начальниця - парфумерiю. Кохання не знайшли, але прибуток маємо. Теорiя Бурiдана розвалювалася на очах. Крiм свободи вибору, треба i нiжками попрацювати. Який би шлях не вибрати, якщо затятий i твердий, завжди досягнеш поставленої мети. Здобувати щастя лише своїми волохатими ногами, мозолистими руками та мудрою головою. Без наполегливої працi не витягнеш рiпку з грядки. Птах щастя завтрашнього дня прилетить монетами ланки. Опаньки, вже заснув?
  
   РОЗДIЛ 14.
   - У кафешку пiдемо, чи як завжди?
   - Я принiс iз собою.
   - Одноразову локшину?
   - З одноразовою соєвою сосискою.
  - Умовив, обiдаємо на роботi. Люблю сою, у нiй стiльки корисних, поживних речовин.
   - Особливо коли сосиска чужа?
   - Халява завжди смачнiша...
  
  До кiнця наступного дня стало остаточно ясно, з вiдрядженням сталося щось погане. Я схилявся до тривожної думки, що дорогу Соню збила вiзок запряжений парою лихих коней, або захворiла на вiдрядження i лежить хвора десь в iншому готелi. Свєтка рвала на головi волосся, лаялася навiщо даремно i навiщо свiтло, дорiкаючи за безтурботнiсть i наївнiсть. Начальниця чомусь наївно припустила, що нас елементарно надули-обдурили i забравши дорогi грошики-гудзики, кинули як двох останнiх лохiв.
  - Яка я дурниця! - голосила начальниця. - Як тупо купилася на халяву. Видно ж було перед носом пропалена злодiйка. Шахрайка чистої води. Мережевий маркетинг, мережевий маркетинг .... Вкладаємо п'ять гудзикiв - отримуємо вдесятеро бiльше. Ой, дурепа...
  - Не засмучуйся Свiтлана. Це безпiдставнi домисли. - заспокоював начальницю як мiг. - З чого вирiшила, що Сонька брехня? Менi вигляд вiдрядження здався глибоко порядним. Раптом тiтка померла, отруївшись вчорашньою вечерею, а ми про покiйника говоримо погано? Не добре. У дiви нещастя, а ми поливаємо свiтлу пам'ять, брудом безпiдставних пiдозр?
  - Ти справдi дурень, чи перетворюєшся? Що з шахрайкою могло статися поганого, по мордi видно - здоровий як кiнь? Точно. - Свєтка вiд душi грюкнула себе по лобi, нiби хотiла вибити мiзки через вуха. - Якщо справдi обдурила, то втекла на конi. Дуй термiново до Кузи. Усi конi бiля стiйла. Там у народу поцiкавишся щодо Соньки - золотої ручки.
  - Як скажеш Свiтлана. Але сиди у номерi. Аж раптом прийде, а нас немає на мiсцi. Некрасиво вийде...
   - Геть звiдси виконувати наказ!
  Нестерпно захотiлося пiти гордо. Плеснути з усiєї дурницi, дверима об одвiрок, висловити останнє слово. Безстороннє, вiдверте. Але в черговий раз терпiв завдану образу. Чи то безхребетний пiдкаблучник, чи культурно вихований? Не визначився, але настрiй Свiтлана остаточно зiпсувала. Змiряв начальницю виразним зневажливим поглядом i закрутивши шию халстухом, незалежною ходою вийшов iз готельного номера.
  Адмiнiстрацiя сидiла за столом i складалося враження, що звiдси нiколи не йде. Тут же спить, їсть i далi за абеткою. Похмуро привiтався i вийшов надвiр села.
  Погода пiд настрiй, але щось невловимо змiнилося. Не зрозумiв, доки не помiтив селянку в квiтчастiй ганчiрцi на шиї. Безсоромний плагiат... Ще одна горда дiва пропливла повз, з кiнцем, що розвивається, квiтчастої ганчiрки на горлi. Мiй халстух став модним дiвчачим аксесуаром? Чи став законодавцем моди? А ля Гуччi, Пако Кабанна? Вас Iнн Касс...
  Бережно поправив хастух i гордо попрямував до стоянки кiнської. Приступ слави закрутив голову i задер носа в небеса. Чи не хухри, не мухри, а йде вiдомий, популярний кутюр'є. Модельєр свiтового значення. Груди гордо випросталися, але в спину хтось тихо хихикнув. Здивовано обернувся назад. Двi дiви, в такому ж прикидi, безцеремонно витрiщалися вслiд i явно обговорювали моє вбрання. Мимоволi прислухався до розмови. Ми люди скромнi, але випадково почути пару хвалебних слiв про себе дороге, кому не приємно? Кримiнальної статтi нема. I суду нема. Присяжних засiдателiв.
   - Ну i пика, а туди ж...
  - Ага, як коровi сiдло... - Народу не подобається законодавець мод? Довелося повернутись, i з'ясувати причину веселощiв.
  - Доброго дня дiвчатка. - Чинно присiв у напiвпоклонi, чим викликав новий напад диких веселощiв. - Дико перепрошую, але здається, ви безсовiсно мене обговорюєте? В чому справа?
  - Та про своє розмовляємо, про дiвоче. - пирснули в долонi красунi. - Не засмучуйся, в iншому пощастить.
  - Дозвольте, дозвольте. Чи не в'їхав. Вам не подобається моя особа, чи щось iнше?
  - З лиця води не пити. Що дано, то дано, а от якщо хочеш модi вiдповiдати, то трохи мати смак, нiколи не завадить.
  - Ви про халтсух? - здогадався i гордо подбаченiвся. - Якщо бажаєте знати правду, то я його перший одягнув на шию. Це мiй винахiд, моя мода!
  - А я Мама Римська. - Пожартували модницi, i не вступаючи в подальшу суперечку, швидко ретувалися, вiд грiха подалi.
  Яка несправедливiсть, який облом. Нiхто не пiдозрює, хто саме став першим у свiтi одягати халстух на шию. Безсоромно скопiювали моду i з мене ж потiшаются. Не завжди заслуженi лаври дiстаються першому герою, винахiднику, мислителю, частiше автор пропадає в безвiсностi та злиднях, а досвiдчений пройдисвiт користуючись моментом протиснеться у свiтову iсторiю. Доводь iз пiною бiля рота, первородство, стукай у груди. Запiзнився. Мiф пiшов гуляти свiтом i безглуздi потуги того й цього, бо е... Заплутався. Але якщо сказати коротко i по сутi - єпрст всiх їх i всiх тих, через коромисло.
  Невже мало усвiдомлювати винятковiсть у душi, не виносячи смiття з хати? Пижиться мовчки i зневажливо пихкати, дивлячись, як натовп користується чужими iдеями? Так нi, жаба слави тужиться, проситься назовнi. Жадає захоплених крикiв браво, бажає прокотитися над головами на руках шанувальникiв, потонути у квiтах. Усвiдомлюємо - дрiбно, негiдно, але хочу!
  Бiля стiйла Кузi не було. Дивно. Озирнувся на всi боки, вишукуючи паразита пильним поглядом мисливця, у ярмарковому натовпi. Чи не дочекався товаришiв i змотався гуляти? З нього станеться. Жодної внутрiшньої дисциплiни. Знайду - випорю. Далеко було пiти. Совiстi Кузi немає, але голова на мiсцi. Куди ж без нас? Кому потрiбний? Нi кiнь, нi Пегас - лiтати, орати толку немає. В особистому селянському обiйстi вiд Кузi один збиток. Єдина користь у рясному гною. Квiти з огiрками у теплицi висаджувати, розсаду вирощувати.
  Неквапливо обiйшов ярмарок по периметру. Кожна друга дiва красувалася в халстусi, а кожна перша бiгала торговими рядами в марних пошуках. Модницi пiшли далi у використаннi предмета, нiж я. Деякi зав'язували бантиком навколо шиї, iншi вплiтали в кучерi, частина використовувала замiсть поясного ременя, але далi за всiх пiшла одна з дiв, що зустрiлися, обмотавшись вузькою смужкою тканини замiсть одягу. Мода на мiсцi не вартує. Iдея увiйшла до народних мас. Пiдхоплена з ентузiазмом. Тепер довести первородство марно i безглуздо. Запiзнився назавжди.
  Ще раз обiйшов ярмарок. Видерся на високий помiст, але нiде не майнула знайома фiзiономiя. Почав хвилюватися, але заспокоювався нейтральними думками. Сидить у в'язницi, попався на злодiйствi, пiшов прогулятися галопом, шукає десь пожерти. Поїсти товариш любить. Але чому Кузя пiшов вiд коней-подружок? Розчарувався, обламався?
  Горизонт порожнiй - Кузi не видно. А раптом, поки тупо блукаю кругами, поскакав до готелю, iнший дорогий? Кузя може? Так легко. Все може. Якщо захоче. А хоче вiн завжди та постiйно. Потенцiя на небувалiй висотi.
  Рисью повернувся до готелю. Тиша. Кузя пробрався повз адмiнiстраторку, в номер i сидить на лiжку вивчаючи мережевий маркетинг? Тихо пiдвiвся на горище i зазирнув у номер. Окрiм злої начальницi у номерi нiкого не було. Почувши скрип дверей, Свiтлана рiзко обернулася на звук.
   - Все дiзнався вiд Кузi?
  - Нi. - Шмигнув скромно носом, задкуючи на сходи. - Я думав тут сидить. Мережевий маркетинг вивчає.
  - Як сюди пiднiметься Кузя, вiн же на копитах? - Свєтка покрутила бiля скронi пальцем. - Думай, що кажеш. На ярмарку його нема?
   - Десь блукає.
  - Все ясно. Нам капут. - Свiтлана повiльно встала з лежанки. - Зникли останнi сумнiви. Картина набула закiнченого вигляду. Вася. Вiтаю. Нас однозначно кинули, а Кузю забрали.
  - Куди? - не зрозумiв натяку начальницi. Уявити навiть уявно, що Кузю забрали, не вкладалося в головi. Нехай зi Свiткою - два лохи, але що пропалений i хитрий Кузьма лопухнувся здавалося неймовiрним. Так Кузя сам будь-кого i коли завгодно. Уточнив. - Ти хочеш сказати, Кузю поцупили, як звичайний, безсловесний кiнь? Не може бути.
  - А куди подiвся? Ми вчора про Кузю сказали Соньцi-шахрайцi. Якщо вже нас провела, то Кузю навколо носа обвести простiше простого. Пальчиком поманi, халявою помахай. Наплела з трьох коробiв i купився Пегас. Пообiцяла пару безкоштовних яблук, копита зробив, поскакав. Зрадник.
  - Брехня. - Гаряче не погодився з начальницею. - Кузя, суперечки немає, страждає поганим вихованням, але погано вчинити? Кинути експедицiю? Я майже батько. Зрадити батька? Не вiрю. Дурниця.
  - Який ти батько? Нуль без палички.
  - Як не є. - образився на начальницю, чудово розумiючи натяк. - Дитину викрали, а ти лаєшся. Що робити будемо?
  - Звiдки знаю? - Свєтка знову опустилася на лежанку, сумно перераховуючи нещастя, що впали. - Гудзикiв немає, кiнь поцупили. Експедицiя пiд питанням.
  - Жодних питань. - Жарко заперечив, починаючи заводиться. - Чорт iз гудзиками та експедицiєю, треба Кузю рятувати, поки далеко не вiдвели. Нехай Пегас великий, але розуму - кiт наплакав. Пропаде не за грiш. Якщо повела Сонька - золота ручка, йдемо слiдами. Адреса шахрайки у кишенi. Гудзики почнемо економити. За номер сплатила?
   - Вчора за добу платила вперед, а що?
  - Змотуємось з готелю та вперед на ярмарок. - Ривком пiдхопив iз пiдлоги торбинку та сумочку. - Починаємо розслiдування i йдемо в погоню. Кузя ледар, його галопом змусять мчати, як бодливу корову риссю йти. Нi молока, нi покотиться з комфортом. Вперед Дiво, на нас чекають великi справи!
  Мета поставлена, завдання визначено, роги паралельно землi i вперед на ворога. Погоня. Нас образили, принизили та обдурили. Чесних, довiрливих товаришiв. Ми - довiряючi людям, попалися першою зустрiчною шахрайкою. Прикро? Звичайно. Але образа не в тому, що обдурили, а в тому, що зрадили високi iдеали. Челев'як виявився не друг i не сестра, не брат, а так. Вовк. Шакал. Смiйтеся пропаленi цинiки над святою наївнiстю. Усмiхайтеся в вуса навченi i битi життям. Дурнi обивателi крутiть у голови кривим пальцем i гомонiть як гуси. Над чим смiєтеся? Над довiрливою простотою вдач? Над собою смiєтеся, вам гiрше буде. Зникне у людей простодушнiсть, станемо пiдозрiлими, черствими та бездушними всiм буде гiрше, а шахраям подвiйно. Пiдiйдете зi приниженим проханням, - не знiму останню сорочку, не подам уявному погорiльцю i фальшивому бiженцю копiєчку - мучся сам. Бумерангом повертається обман, у твердий, тупий лоб.
  Спустилися до господинi готелю i спробували випитати iнформацiю про шахрайку вiдрядження. Тiтка хмурила брови, але навiть гудзик запропонований як винагорода не розв'язав язика. Чи справдi не знає про мережевий маркетинг, чи мало запропонували. Пiшли не солоно хлiбавши хлiбом. Порадившись на ґанку, роздiлилися. Менi на пiвнiч, начальницi - пiвдень селища. Мiсце зустрiчi - ярмарок. Свiтлана дала кiлька гудзикiв для роботи з народом i ми розiйшлися.
  
  Попадалися селянки, до вечора стали небалакучi i стурбованi. Невдоволено бурчали i тицяли далi. Так i торкався околицi, але нiчого не з'ясував. Стара знайома з митницi та охорони стояла на бойовому посту, пiдфарбовуючи губи. Помiтивши мене, весело усмiхнулась.
  - Привiт дiвчина, як торгiвля? Усi гудзики промiняли? Бачу, бачу ганчiрка на шиї гарна, чому купила?
  - Привiт Оксано. - привiтався з митницею. - За два гудзики взяла. Ти нашого коника не бачила? Повз не пробiгала?
  - Безкоштовно вийшов? - здивувалася варта та енергiйно похитала головою. - Побийся бога, у нас суворо. Зайти одна цiна, а вийти на iншу. Ми дуже цiкавий. Нi, не пробiгала. Втратили?
   - Пропала, або поцупили.
  - То в iншому краю села пошукайте. Якщо тут не вискочила, то значить там проскочила. Конячка багата, видна. Знайдете.
  - А товста тiтка повз нього не проходила? Вiдрядження? Софiя Петровська за документами звуть. Сонька - золота ручка. Паркець.
  - Шас пошукаю. - Стража пройшла до смугастої будки i зникла всерединi. Зашурхотiли папери i через кiлька секунд у вiконце висунулась голова. - Гудзики е?
   - Маленько.
   - Готуй одну штуку за iнформацiю, чи як?
  - Згоден. - Поки вивужував iз сумки необхiдну суму, варта вийшла з папiрцем з будки. - Знайшла? Проходила?
  - Заходила-заходила, документ виписувала. - Дружно обмiнялися, гудзик переплив у чiпкi руки охорони, а папiрець у мої. Митниця балакуче допомогла. - Але через мiй пост не виходила.
  - А нащо папiрець, якщо Сонька тут не з'являлася? - Не зрозумiв гумору i вiдчуваючи, що знову набридли нахабним чином.
  - Ось офiцiйний документ. - Повчально пояснила охорона. - Тобi у звiт, а менi на прибуток.
   - Спритно у вас виходить народ ляпати.
  - Ти дiва словами не кидайся. - образилася Оксана. - Живо в кутузку гримнеш. Ми при службi - нам належить.
  - Вибачте. - вибачився i ненав'язливо поцiкавився у сторожа. - Чому надвечiр селянки небалакучi стали? Похмурi.
  - То у селi радiсть велика. Лелеки прилiтають. - помiтивши подив на фiзiономiї, поблажливо пояснила. - У вас у селi як розмножуються?
  - У нас? - Ах, та я ж iз племенi дев-мисливцiв, а вони дiтей у городi знаходять, знизав поважно плечима. - Ми дiток у капустi знаходимо, а хiба ж у селянок не так само?
  - Вiдсталi люди. - посмiхнулася стражниця. - Городи копаєте, а ми вже iншим способом розмножуємось. Прогресивним. Дiток лелеки приносять. Птахи. Несуть i несуть, нi дна їм, не шини. Ранiше лише весною приносили, а тепер щомiсяця тягнуть. Пiдгодували на свою голову. Лелека птах лiнива. Летить куди ближче, а нi куди належить. Сьогоднiшня нiч випадає тяжка. Будемо птахiв ганяти. Парочку немовлят не треба? Для породи?
  - Вибач, до материнства не готова. Молодий. - Вiдбрiхався як мiг. - Та й кiнь треба шукати.
  - Це ти дарма. Кiнь знайти справу не хитру, а ось дiти завжди потрiбнi. - Оксана зажурилася. - Квiти життя. У мене вдома цiлiсний букет. От i доводиться пiдробляти на службi. Оглоєдов вигодовувати.
   - Чому сум у голосi?
  - Це одне немовля в радiсть, а коли їх чортова дюжина? Поки виростиш, поки на ноги поставиш, а молодiсть уже тю-тю. Пройшла безповоротно.
  - За все у життi доводиться розплачуватися. - Погодився зi вартою, зловтiшно трiумфуючи в душi. Не так у Оксани життя легке та безтурботне, як здалося на перший погляд. Спритно вiдлицемiрив. - Без склянки води не залишитеся перед смертю. Подадуть на смертному ложi.
  - А як пити не захочу? Подадуть i пiддадуть. Де ти бачила вдячних дiток? - схлипнула стражниця. - Вони ж про рiдну мамку, згадують, коли нова обнова потрiбна. Ореш, ореш як проклята, а шо в кiнцi? Щастя не було i немає.
   - А в чому щастя?
  - Смачно поїсти, солодко поспати, вiдпочити досхочу. - Стражниця замрiяно закотила очi. - Пам'ятаю, молодою була, горя-гiркого не знала за маминою спiдницею. Ручки бiлi роботою не бруднила .... Поки в тiло не увiйшла. Роки прийшли.
  - Ну й сидiла б на маминiй шиї. - Знизав плечима. - В чому проблеми? Куди стiльки дiтей набрала? Жила б насолоду.
  - А сусiдки? Хiба я гiрший за iнших? - образилася Оксана, переходячи з мiсцевого жаргону, на нормальну промову. - Хата має бути повною чашею. Що б i дiтки, i сало, горiлка та одяг був справний. Щоб заздрили, щоби поважали. Нi-нi, нiяк не можна iнакше. Все по-людськи, все як належить.
   - Обов'язок перед суспiльством?
  - Нi. Щоб заздрили. - На дорозi з'явилися новi ходаки. Оксана пожвавiшала. - загуторилася з тобою, затуркалася. Iди, сердешний, шукай коня. Назад повертатиметеся, то клiкайте, в мою змiну йдiть. Я за знайомством дешево поступлюся.
  - Пам'ятаю. Пам'ятаю. Оксано, а випадково про кохання нiчого не чула? Чи мало проносили через пiст, чи знаєш.
  - То такий маленький, твердий жартiвник, i всiм завжди потрiбний? - Оксана хихикнула в долоню. - Ну, якщо самi не здогадалися, то я не побачила, в iнших пошукайте. Покедова, вирушай, бач робота йде. Документ-довiдку справляти та митнити по кишенях. Усi, колись.
  - Спасибi за пiдказку. - подякував митницi i розвернувшись кругом, побрiв назустрiч iз Начальницею.
  Що маємо те й довiдалися. Кузя i вiдрядження через старi ворота не проходили. Любов маленька, кудлата штуковина, яка фирчить. Розмножуються селянки через пташок. Своєрiдний спосiб, але до чужого монастиря зi своїм статутом не ходять. Якось виходить не по-людськи. Певна психологiчна поведiнка збiгається, але фiзiологiя, гiнекологiя, та iнша патологiя розходиться немислимо. Куди котимося? Навiщо потрiбне i кому? Дива життя.
  
  Свєтка стояла на обумовленому мiсцi i нетерпляче на мене чекала, переступаючи з ноги на ногу. Вiтально змахнувши рукою, поспiшив до начальницi.
   - Що дiзнався?
  - На моїй сторонi Кузя не з'являвся. Митниця розповiла про вiдрядження. Оксану пам'ятаєш? Входила Сонька до села, з нашого боку. Кохання тут є, але маленьке, що полегшує завдання, а ти Свiтлано щось з'ясувала?
  - Так. Сонька ще вчора ввечерi поскакала на Кузьмi, у бiк сусiдньої держави. Зараз йдемо подивимося на селянське кохання, i вирушаємо в гонитву за шахрайкою. Спiймаю, уб'ю.
  - Нi, не згоден. - запропонував свiй варiант. - Пропоную спочатку наздогнати Кузю з тiткою, а потiм повернуться i подивитись на кохання.
  - Дурницi. - пирхнула Свiтлана. - Я вже домовилася про зустрiч, а Кузя нехай трохи помучиться. Гарним уроком буде, на власнiй шкурi дiзнається, як їхати з незнайомими людьми.
   - Сподiваюся ненадовго?
  - Ранiше сядеш, ранiше вийдеш. - Помiтивши, що товариш не зрозумiв, нетерпляче пояснила. - Жарт Вася, жарт. Пiшли.
  Своєрiдний гумор у нашого керiвництва, а чесно кажучи, скiльки людей, стiльки i жартiвникiв. Для одного жартiвника цегла на голову сусiда викликає гомеричний напад смiху, а деяким досить позначити тонким натяком комiчну ситуацiю. Рояль у кущах та шелбан за переляк. Ха-ха.
  Пiдiйшла огрядна, селянка з очима, що бiгають, по конопатому обличчi i пошептавшись з начальницею повела за собою, попередньо злупивши десяток гудзикiв. Два провулки та ми бiля мети подорожi. Декiлька миттєвостей i з'ясуємо, що є любов i з чим її їдять. За розповiдями Флори Гербарiївни, ця штука повинна виглядати по-iншому, але мало що приписує поголос, то чого немає насправдi. Скiльки в життi було ситуацiй, коли надiї не виправдовувалися. Мрiї малюють щось свiтле, рожеве, свiдки захлинаючись, дiляться незабутнiми враженнями, а приходиш i бац. Облом. Сiреньке, зморщене i пахне неприємно. З цiкавiстю розглядаєш, шукаєш взаємозв'язок iз пiдсвiдомiстю, а немає нiчого.
  Як пiрамiди, чи сфiнкс. Поки особисто не побачив гору щебеню i натовп обiрванцiв, що пихатiше iменуються гордими арабами - предками стародавнiх єгиптян, мав мрiю i радiсть. А подивився, переплювався, прокотився на линялом верблюдi i швидше додому, у рiдне болото. Але чи не розповiдати ж гiрку правду улюбленим родичам та дорогим сусiдам? Вони ж не їздили, але бажають почути вiд очевидця незабутнi враження вiд поїздки. Як чесно зiзнатися у безцiльнiй витратi грошей на туристичну поїздку, у глибоких розчаруваннях, вiд готелю, з гiгантськими тарганами та скорпiонами замiсть рiдних клопiв? Пильних, убогих дорогах, у ковдобинах та ямах? Намагаєшся пiдбадьоритися, з натхненням брешеш вiдчайдушно i поступово починаєш щиро вiрити, що отримав незабутнє враження вiд поїздки. Так створюються мiфи, легенди та казки. I їдуть новi цiкавi паломники, i знову корабель пустелi вiдриває товсту дупу вiд землi, ставлячи незграбних вершникiв на вуха. Бакс за пiдйом, два за спуск. Щерить гнилi зуби гiд-самозванець, а пiд щiльним мiшком на головi його дружини блищать золотi монiсти. Вах, ми завжди радi новим, дорогим дурням.
  Сумна правда. Сто разiв почути i мрiючи представляти щось величне, залишаючись вдома, чим морщиться вiд запахiв i втомилося повзти по розжареному пiску, неживої пустелi, нiкому не потрiбної екскурсiї.
  Ну i де наше маленьке кудлате кохання? Ми готовi розчаровуватися.
  
  В серединi напiвтемної кiмнати, на застеленому червоним скатертиною столi, височiла прозора, порожня колба. А де кохання? Пiдiйшли ближче. На днi колби лежала маленька блискуча монетка. Не зрозумiв?
  - Ось наше кохання. - урочисто сказала селянка. - Єдина i неповторна. Вся тут, все навколо неї крутиться.
  - Але це грiш. Дрiбнi монети. - розгублено промовила Свєтка. - Причому тут кохання?
  - Найсправжнiсiньке кохання. - Селянка з нiжнiстю подивилася на монетку. - Все вiд неї йде, рiдненька. Чого не торкнися. Що кохання? Взаємнiсть та прихильнiсть. Є грошi i всiм потрiбен, усiм необхiдний. Любить рiдня, пiдлещуються сусiди. Пошана та повага. Немає грошей i немає кохання. Все погано. Вiдвертаються родичi, знайомi не хочуть знатися, зi злиднями. А при грошi? Ти все i всiх можеш купити. Весь свiт у кишенi.
  - Якось приземлено, матерiально. - висловив сумнiв, але селянка лише кинула поблажливий погляд i з натхненням продовжила промову.
  - Тю.. якi ми романтики. Лiкаря. Брешете. Обманюєте себе та iнших. Немає жодного кохання, крiм грошей i брешуть спiваки зi спiваками, про неземне походження загадкового почуття. Ось вона. Причина. Все можна купити та продати. Iдеалiсти повертають зневажливо нiс, але грошi не забувають класти в кишеню. Грошi - цiль, засiб та високе почуття. Чим бiльше грошей - тим мiцнiше кохання. Велика таємниця перед очима. Що ранiше було, перш нiж грошей не було? А нiчого не було. Кожен жив сам собою, що викопав, те й з'їв. Що сподобалося, те й вiдiбрав у сусiда, якщо сил вистачало, чи вiн у тебе. Де справедливiсть? Ти менi барана, а тобi кофточку, а якщо не треба кофточку? Натуральний товарообмiн. I жили люди у темрявi i не знали високих почуттiв.
   - А грошi - високi почуття?
  - Звичайно! Свята наївнiсть. Найвищої проби, пiднесенi почуття до гроша. Про що мрiють люди насамперед?
   - Про здоров'я.
  - Здоров'я якщо є, то воно є, тут мрiяти нема про що. А якщо ти здоровий?
   - Ну, про красу...
  - Дурниця. - пирхнула селянка. - Про красу, тiльки набита дура мрiє, стурбована ущербними комплексами та вiдсутнiстю грошикiв на макiяж, косметолога та хiрурга.
   - Про щастя мрiє!
  - А грошi i є щастя, не абстрактне, а конкретне та близьке. Знайшов мiльйон грошей i ось воно - щастя. Що забажав, те й купив.
  - I купив дружбу? I кохання?
  - Ось дури безглуздi, сiльськi. - засмучено змахнула руками селянка, щиро не розумiючи наших слiв. - Звичайно. Заради грошей живуть люди, решта порожнього обману та лицемiрства. Ви у бiдних друзiв бачили? Нi. Самотнi, як дранi коти на смiтнику. А багатих без друзiв бачили? Ну якщо хоче побути на самотi, або скупердяйка остання, то так. Але найчастiше друзi в'ються навколо багатiя, як мухи на мед. Пiснi спiвають, розважають, клянуться у вiчнiй дружбi, цiлують у засос. Поки грошi є i можна на халяву, щось витягнути.
  - Маленько кохання продасте? - обережно запропонувала Свєтка. - Для нормальної проби?
  - Про що розмова, я що, даремно бiсер мечу? - пожвавiшала селянка. - Сто гудзикiв i наше кохання - ваше. Тягнiть грошi в свою дiрку, долучайте дев-мисливцiв до цивiлiзацiї. Менi не шкода, тiльки ґудзики вперед.
  - Свiтло, а Свiтло, десь я подiбнi мови чув. - прошепотiв нахилившись до начальницi, але вона нервово вiдсмикнула плече, вiдкриваючи сумочку.
  - На двадцять гудзикiв кохання не вiдважите? Бiльше ґудзикiв немає.
  - Бiльше немає? - засмутилася селянка, але начальниця рiшуче похитала головою. - На Нема й суду нема. Я згодна. Користуйтеся для здоров'я талiсманом.
  Перевернувши вгору дном прозору посудину, селянка витрусила монетку i простягнув нам, забрала останню жменьку ґудзикiв. Обмiнявшись лицемiрними посмiшками та мiцними рукостисканнями, вийшли надвiр. Угода вiдбулася. У нас є кохання, але радiсть покупка не викликала. Щось тут не так, так-так...
  Надворi стемнiло, селяни готувалися до бурхливої ночi. Селянка помахала рукою i зникла за поворотом.
  - Що робити будемо? - Запитала Светка, оглядаючись на всi боки. - Перетися в погоню на нiч дивлячись, справа марна i небезпечна. У готель?
  - I повечеряти. З ранку в ротi макової росинки не було. Бажаю бiлого хлiба та чорних видовищ. Розпусних.
  - Там i повечеряємо. - Погодилася Светка, крокуючи дорогою.
  - Тiльки не туди. - скривився губами, засiменiвши поруч. - Спогади не грiють душу. Адмiнiстрацiя не сподобалася i горище маленьке.
  - З якого часу став вибагливим? - посмiхнулася Свiтлана. - Скуштував солодкого життя? Добре, шукаємо iнший готель, але врахуй, беремо одномiсний номер. Починається режим заощадження. Жорсткою.
  - Згоден. - не витримав i поцiкавився у начальницi. - А як вважаєш, справдi кохання - це грошi?
  - Не знаю. Частка правди у її словах є. Принесемо нашому ведунню-чаклунку Гербарiївнi, нехай експериментує.
  - А менi здається, кохання щось iнше. - мрiйливо простягнув я. - Слово красиве i римується чудово - кров, нову, приготуй, моркву. Корейська. Трохи часнику, перцю для гостроти... Як їсти хочеться.... Але якщо кохання - грошики, то ти повинна на мене бурхливо реагувати. Дихати млосно, закочувати очi, бажати переплетень i буйних обiймiв. Нема дивних бажань?
  - Є, але тебе не належить. - вiдрiзала Свiтлана. От i поговорили.
  Вийшли на ярмаркову площу. Покупцi розiйшлися i лише рiдкiснi, пiзнi продавцi, квапливо прибирали товар з прилавкiв. Озирнувшись на всi боки, Свiтлана попрямувала в бiк вiд старого готелю, до особливого будиночка з намальованою на стiнi чашкою. Ура, голодними не залишимось.
  У невеликiй кiмнатi юрмився народ. А який народ може бути у жiночому селi? Лише жiночий. Який народ, такi й танцi. Так Так. Танцi - шманси-обнiманси. Дiви водили хоровод навколо круглого столика, на якому хвацько танцювала напiвроздягнена дiва. Навiщо танцiвницю занесло на столик невiдомо, але вигиналася дiвчина пiд звуки бубна непогано. I так повернеться i сяк. I сяде i пiдскочить, i нiжкою змахне. Приємне видовище, але як говорить народна iстина, - ногою качати, не ломом махати, спочатку задовольнiть голодний живiт, а за тiлеснi насолоди самi заплатимо.
  Пробилися крiзь танцюючий натовп до стiйки i замовивши гаряче, холодне i фруктове, стали з цiкавiстю оглядатися на всi боки. Народ у закладi був неприродно веселий i жвавий. З чого лазня впала?
  З гуркотом перед носами з'явилися два важкi, глинянi кружки. Щербата барменша весело оголосила.
  - Гаряче, за рахунок закладу. Пригощаю.
  - Спасибi. - Дружно подякували i переглянулись. Схилившись над кухлем, обережно принюхався. Пахло. Чимось рiдним та знайомим. Ранiше не куштував. Судячи з Свiткiн фiзiономiї, вона теж. Поторкав пальцем рiдину. Нi. Чи не гаряча. Iнтригуюча гра слiв? Знiмемо пробу. Народ п'є i нам час. У горлi заперло вiд спраги. Вперед Василь, уперед Свiтлана, пiзнайте радiсть. сьорбнув вiд душi. Душа широка, велика та ковток вiдповiдний. Тепла рiдина скотилася горлом всередину живота, поширюючи тепло. Так ось у чому справа. Вона грiє зсередини. Рiдина скотилася до нiг i гарячою хвилею пiшла вгору, на думку. Ну ну.
  - Ну i як? - поцiкавилася обережна начальниця. Я пiдняв осоловiлi очi на Свiтло. Пiдстрахувалася? Ми - мишка лабораторна? Та й хай. Нетерпляче уточнила. - Смачно?
  - Ситно. - У головi трохи зашумiло, битком-набита кiмната набула чарiвностi. Та й начальниця придбала. Треба тiльки збагнути, що саме придбала вона, i що я втратив. Обережно гикнув i висловив припущення. - Є думка - перед нами лiки, а ми прийшли до лiкарнi, але теж нiчого. Ти кухоль вип'єш, чи допомогти?
  - Спробую. - Свєтка пригубила i скривилася, вiдставивши недопитий кухоль убiк. - Яка гидка гидота. Точно лiки. Без закуски багато не вип'єш. Коли гаряче подадуть?
  - А я доп'ю. - не чекаючи згоди, перекинув залишки рiдини до рота. На голодний шлунок, мiцне пiшло чудово. Голод вiдступив на фланги, а настрiй рiзко пiшов у бойову атаку. - Свiтло, хочеш видам генiальну сентенцiю? Життя чудова штука, пiд кухоль мiцного. Пiшли спляшем?
   -- Їсти хочу.
  - Як бажаєте. - Обернувся до барменшi i улесливо посмiхнувся. - Дiвчина, а чи не можна повторити, чудовi лiки? Дуже сподобалось.
  - Так будь ласка. - Перед фiзiономiєю знову виник гурток, але випити не дали. Тяжка рука начальницi перекрила доступ. У секретному кодi доступу - вiдмовити? Невiрний пароль? Ображено простягнув. - У чому справа громадянин начальник? Що за справи? В натурi? Менi пiсля роботи належить.
  - Спочатку закусиш, потiм вип'єш. - вiдрiзала Свєтка i пiдсунула до носа тарiлку. - Сам хотiв їсти, чи забув?
  - Все пам'ятаю, але спочатку задовольнимо спрагу. - Ослаблою рукою вирвав кухоль з лап загарбницi i поки начальниця приголомшено витрiщалася дивлячками на непокору пiдлеглого, залпом перекинув пiйло в рот. Так. Справдi. Лiки. I лiки чудовi. Який прекрасний цей свiт, подивися... I дiвчата навколо чудовi. I чудовий стриптиз. Музики мало, але додамо. Iк...
  Як небагато треба для щастя. Випив лiки i ти - вiн. Щаслива людина. Нi пихкати, не працювати. Всi тлiн. Суєта. Ось справжнє життя. Дiвчата, я прийшов! Рiшуче вiдсунув Свєтку убiк i пiшов у танцююче коло. Хiба так танцюють? Та хiба так танцюють? Що за руки у боки? Що за тупе пританцьовування на мiсцi? Треба навприсядки i ногами махати в рiзнi боки! Гей, натовп розiйдись! Роззудь плече, розмахни рука! Ух! Ех! Тра-та-та, смикнем кiшку за хвоста! Жiнка - дозвольте вас заангажувати на повiльний фокстрот? Кавалер не заперечує? Його немає? Шкода. А спробуй вiдмовити, гарячому красеню. Нiхто не встоїть. Складно стояти на ногах i хочеться притиснутися до гарячого жiночого стегна, а ще приємнiше помацати груди... Ое-ей, прошу вибачення випадково торкнулися! Даю три гудзики i ти знiмаєш свiй лiфчик. Гоу! Гоу! Есс!
  Затанцювали стiни, змазувалися гарненькi обличчя, як король на iменинах, а навколо сорок тисяч гурiй. Мiй гарем - кого хочу, того й ворочу! Гей люба, ти теж подобаєшся, чи не пройдемо до номерiв? О-ей, якi ми строгi, якi недоступнi, Свiтко! Замов ще пару чарочок, для холодної подруги!
  Хтось смикав за спiдницю i рвав на грудях кофтинку, хтось лiз цiлуватися, а я був чарiвний. Нiхто не вiдобразить, паразит. Ми мужики, народженi, щоб робити казку буллю. Ти мене поважаєш? Ще нi? Дивно, наливай. Пропоную випити на брудершафт. Ми, всi люди - брати, а сестри - подруги. Господи, чому стало темно i що роблю пiд стiйкою? Нiчого не пам'ятаю. Де запонка? Термiново принесiть салат Олiв'є, хочу негайно тицьнутись у нього головою i спливти в нiрвану.
  
  Коли й хтось придумав обламати вiд Х, одну нiжку? Навiщо? Кому та що хотiли довести? Вийшла нова лiтера i вийшов перший склад - ХУ. Якщо одна лiтера не звучала, нагадуючи хрипiння астматика, то склавши звуки разом, можна випнувши губу - неголосно видихнути - ху-у-у... I навiть неголосно спробувати заспiвати. Гармонiя чи нi, але свiт став багатшим на ноту.
  Заодним свiт роздiлився на двi частини. Свiт до - ХУ, i свiт пiсля - ХУ. Поповзли по землi марнi монстри, якi нiчого не вмiють i на перший погляд марнi. I на другий погляд, i на третiй. Поповзли та поповзли. У рiзнi боки. Але свiт, як частина свiту, прагне спочатку розповзтися, а потiм повернутись назад до маленької точки. Рiзниця потенцiалiв, з'єднуючись, дає iскру. Плюс на мiнус - Гучний пшик, блиснула блискавка, прогримiв вдалинi грiм, настала глибока тиша. I знову надсадне кректання астматика - х-х-х... Чого до чого?
  
  Я виявляюся на свiт, крiзь бiль та муку. Тiльки немає печiння п'ят, знизу не припiкає, а горить зсередини. Жага, шкрябаючи горло, непiдйомнi повiки i дума як чавунок. Онiмiло, очманiло i болiло все тiло. За якi грiхи помiстили у пекло? О! - Ого. Колись уже так думав. Повторюю. Все у життi повторюється. I далеко не двiчi, а бiльше та довше. Щодня тiльки й робимо, що повторюємо, повторюємося, перевiряємося. Чистимо зуби, якщо маємо, миємося, жуємо травку, м'ясо. Жеремо, гадимо, спимо, i тягнемося по старому колу, звичним мiсцем. Говоримо однi й самi безглуздi слова. Голова маленька, думок i знань мало - мукаємо i кукарекаємо. Голова на два розмiри бiльше - додаємо вигуки i тупо повторюємо чужi вислови. Для рiзноманiтностi мiняємо слова мiсцями, переносимо коми, додаємо пафосу, iнодi iронiї, але нiчого нового вигадати не можемо. Все сказано до нас - бiдний Йорiк... а так само - Юрик, Льолiк, Гарiк, Гномiк, Гомiк.
  Але як погано. Дуже погано. До неподобства огидно. I трохи соромно за вчорашнiй вечiр. Якби знати, що ще було у вчорашньому, минулому. Але соромно. Так пристойнi люди себе не поводять. А як ведуть пристойнi? Чинно, благородно, вiдповiдально. Не жеруть до свинячого вереску, руки не розпускають, до стороннiх людей не пiдчалюють, iз брудними натяками. Нiколи не чiпляються банним листом i чужих частин тiла не чiпають. Нiкого не чiпають. Не дiстають. Чи не нудять. Не пи.. Пi-пi-пi - СОС. Врятуйте нашу душу. До речi, де начальство?
  Пiднявши важко важку голову i розплющивши сльозливi очi, спробував зрозумiти де я i хто я? Ми не каструлi, не народжуємось. Ми повстаємо з попелу, птахом Фенiкс. До пернатих вiдноситься i важко, тому що пiр'я немає, а з одягу - заношена ганчiрочка, що прикриває живiт. Ось. Гаразд Вася, кiнчай придурюватися. Ти все чудово пам'ятаєш, хто ти є. Я є, а Свєтки немає. I Кузi немає. А де я? Зараз вип'ємо чашку кави та придумаємо.
   Двi чашки в лiжко, кiлька цигарок у рот, пiдбадьорилися i пiдбадьорилися... Огiркового розсолу...
  - Отямився козел? - Знайомий голос. Ура, ми разом. Зiницi навели рiзкостi. Справдi, дорогий начальник. Не в настрої.
  - Пити. - Тяжко прохрипiв сухим горлом, намагаючись лягти назад, але безцеремонно схопили за шкварник i посадили прямо. Зараз розпочнеться...
  - Вчора не напився? Мало було? - Почалося. Тепер попилять i постругають, як байдужий колоду. Заслужив? Не пам'ятаю.
   - Перепрошую, але пити все одно хочеться.
  - Перехочеться. Нажерся, останньою свинею, щойно не верещав.
   - А все iнше було?
  - Гiрше! Тепер пiзнала твоє справжнє обличчя. Огидна пика, а не обличчя. Господи, як соромно за нас, а пiсля того, як розпустив руки, хоч святих виноси. Тобi хоч трохи соромно?
  - Соромно, але за що саме поки що не пригадую. - Голова кружляла, а в ротi влаштували вiдхоже мiсце табун скакунiв. - Свiтло, мiй люстерко, дай водички.
  - На. - У тремтячi руки вставили кухоль, а у вуха вставили черговий закид. - Ти розумiєш, що зганьбив не тiльки себе, а й моє славне плем'я дев-мисливцiв? Правильно говорила Марiй Iванiвна - тримай Васю в їжакових рукавицях, не зводь очей, гiрше буде.
  - Не переймайся, зараз буде краще. - Залпом випив усю воду i трохи прийшов до тями. Мiнералочки б, або розсолу капустяного. На душi полегшало. - Спасибi, Свєта, врятувала вiд спраги. А де ми?
  - Де, де в... - впоралася з нервами i заспокоївшись уточнила. - У в'язницi, мiсцевiй. I мене за компанiю загребли. У кращому разi штраф та ганьба на округу, у гiршому - п'ятнадцять дiб громадських робiт та суд. Над тобою.
  - Я когось убив? - Голова та пам'ять не бажали повертатися у вчорашнiй день. Воно i на краще. Менше знаєш - мiцнiше спить совiсть. Уважно оглянув тiло. Частини органiзму дома, слiдiв кровi, синцiв i шишок не виявлено, але обличчя горiло. Обережно поторкався. Горить та сiдне. - Що з лицем?
  - Невже не пам'ятаєш? - Обурення начальника не вщухало. - роздерли харю, безсоромник i бабник.
   -- За що?
  - А хто лiз пiд чужi спiдницi i хапався за боки, бюстгальтери та груди? Хто пив на брудершафт з усiма поспiль i тягнув слинявi губи цiлуватися? Скакав на столi, тряс перепрошую, безсовiсними причиндалами?! А коли спробували ввiчливо покликати до порядку, став з'ясовувати стосунки iз вартою. - Начальниця спробувала передражнити мiй глибокий баритон. - Не маєте права, не маєте права, я вiльний громадянин i вимагаю присутностi адвоката?!
   - Знайшли?
  - Кого? Адвоката? О третiй годинi ночi? Думаєш, що кажеш? Та ти Вася взагалi нiколи й нiчим не думаєш. Ти найрозпадлiший козел i свиня!
  - Свєта, ти вже порiвнювала з рогатими та п'ятачковими. Повторюєшся. Хiба людина винна, що запропонували невiдомi лiки, вiд яких вона випадково втратила голову? Ти мiсцева, мала знати, що вживаємо. Сама винна.
  - Я повинна знати?! Звiдки? А елементарна обережнiсть? Хто змушував пити далi? Випив кухоль, закусив. Перевiрив стан, - пий далi. Так нi. Ще, ще, прорва ненаситна. Але нiчого. Отримаєш за повною програмою. У них iз вашим братом розмова коротка. Чик i нема проблем.
  - В якому сенсi? - Жахнувся, уявивши, як роблять - чик за рудиментом, i видаляють проблему без наркозу. Моторошна справа.
  - В прямому. Мотузку на шию та на перекладину. Повiсять. У них iз п'яницями розмова коротка. Усi за законом.
  - Що за закон, невинних людей розвiшувати на перекладинах, як мокра бiлизна? - У душi похололо. Дострибався, але здаватися без пояснень? Нiколи! Голосно пискнув на всю камеру. - Несправедливо. Де гуманiзм iз людським обличчям?
  - До чого тут гуманiзм? Селянки селекцiю проводять. Вiдсiвають непотрiбний баласт. Позбавляються зайвих ротiв.
  - Не зрозумiв, до чого селекцiя i я? Ми не мiсцевi, законiв не знаємо.
  - Незнання законiв не позбавляє вiдповiдальностi. - повчально вимовила Светка серйозним голосом i важко зiтхнула. - Найдавнiше розповiли. Напередоднi прильоту пташок з немовлятами, вони влаштовують свято, де вiдсiвають усiх п'яниць, бешкетникiв та хулiганiв. Швидко та ефективно. Це ми - городницi, грядки копаємо, капусту вирощуємо, а селянки, одним махом проблеми вирiшують. Контрольована народжуванiсть.
  - Маячня. - Потряс хворий головою, намагаючись прийти до тями. Там капуста, тут лелеки, вигадка вивернулася навиворiт. Залишилося знайти маточки, тичинки, намагатися розмножуватися пачкуванням i подiлом навпiл як амеби.
  - Ти зуби не заговорюй, через тебе потрапили, тобi й виплутуватись. Як Марiй Iванiвнi в очi гляну? Експедицiя пiд небезпекою.
   - А про Кузю нiчого не чути?
  - Тут почуєш. - сумно сказала Светка, оглядаючи в'язницю. Приєднався до огляду. Сидить дiвчина у в'язницi, а коса на вулицi. Двi статевозрiлi моркви з дитячої загадки, молодшого шкiльного вiку. Все може змiнитись у свiтi, але в'язниця залишиться незмiнною, як космос. Мiняти нiчого. Чотири стiни з маленьким вiконцем, стеля та пiдлога.
  - Перший раз у в'язницi? - поцiкавився у Свєтки, вона сумно кивнула. Гордо посмiхнувся, є привiд для невеликого хизування. - А я вдруге. Рецидивiст. Тепер буду старшим по камерi. Пахан. А ти вiрна шiстка.
  - Чого? - Не зрозумiла начальниця, але про всяк випадок насупилась. Злякала. Ха-ха. Пiдсунувся до стiни та зручно розвалився.
  - Чого чого. Шiстка. Помiчниця. Молодша камера. Закiнчилася твоя влада за дверима в'язницi.
  - Розмрiявся. - хикнула Свiтлана.
  - Це не порожнi мрiї, а сувора реальнiсть. Тюремнi, злодiйськi закони, найдавнiшi iз законiв. Ще цивiлiзацiї не було, у злодiї в законi шiсток рядами будували i порядок у камерi дотримувалися справедливостi. - Вiд туги понесло хвилями, пiднiмаючи настрiй. - У в'язницi кожен арештант зобов'язаний знати своє мiсце, лiжко та пайку. Законiв мало, але вони конкретнi та суворi. За невиконання та опустити можуть.
   - Куди?
  - Куди належить. - Багатозначно вiдповiв i замислився. Куди опускати начальницю? Другого поверху нема. Опускання має iнший сенс? Якщо не фiзична, то моральна? Опустити - принизити, образити, оскопити? Поставити на мiсце? Брехатимемо далi, потiм згадаємо. - Коротше куди належить опущу, мало не здасться. Ти маєш беззаперечно пiдкорятися старшому по камерi. Iєрархiя злодiйська строга, за непослух смерть. Закони простi. Перераховую по порядку. Нiчого не просити в мене, нiкого не бояться окрiм мене, i нiкому не вiрити окрiм мене - дорогого й єдиного пахану. По чужих тумбочках ковбасу не тирати - не можна, западло. Хто у товариша поцупив - останнiй гад. Стукати не можна - адмiнiстрацiї доносити про внутрiшнi справи в камерi, остання справа. Хто чужу рiч з пiдлоги пiднiме - чухан останнiй i стирає за спiвкамерниками шкарпетку. Нам би в камеру пiвня... Але справа поправна. Хто перший увiйде - той i буде пiвнем.
  - У його обов'язки ранкове кукарекання? - уточнила Свiтлана, нервово колупаючись пальцем у бруднiй стiнi. - Будити арештантiв на прогулянку та роботу?
  - Ага, будильник працювати. Але у в'язницi працювати - остання справа. Хто на державу оре, авторитет автоматично втрачає. А пiвень - остання справа для чесної братви. Якщо ти, наприклад, хочеш злодiйкою стати реальною, то маєш постiйно караульних дiставати порушенням розпорядкiв в'язницi i у вiдмову йти. Будь-який. Не важливо, вiд чого вiдмовляєшся. Але не бiйся, я перед урками слово вiрне замовлю, якщо поводитимешся добре i п'яти менi чухати. Базар-вокзал.
   - А ще що пам'ятаєш?
  - Багато чого. Червоне не носити, бiле не чiпати, блакитне та синє в горошок - категорично заборонено. Плювати на пiдлогу не можна. Коли народ приймає їжу, на горщик не ходити. Посилками - передачами дiлиться. Перестукуватись можна, але грати на iнтерес не можна. Чай - чифiрити, горiлку - навпiл. Татуювання має вiдповiдати тюремному званню.
  - Все сказав? - Продовжуючи копирсатися в стiнi, байдуже поцiкавилася Светка. - Упокоївся?
  - Ага. - сумно зiтхнув. - Бiльш не пам'ятаю, мало сидiв. Змотуватися треба. Збiгати, доки не повiсили. А ти не бачила, куди халстух подiвся, коли я був у нестямi? Втратив? Подарував?
  - Навколо живота халстух обмотаний. - тихо вiдповiла Свiтлана, уважно вдивляючись у стiну. - Васю, у тебе зiр гарний? Iди глянь, здається свiтло пробивається...
  Насилу пiдповз до начальницi, перевiряючи живiт i намацуючи дорогу рiч. Халстух дома, але навiщо на живiт намотав? Фуу.. не втратив. Справдi, крiзь маленьку дiрку пробивалося неяскраве свiтло. Стiна трухлява?
   - Щось блищить.
  - Свобода сяє i маячить! - пожвавiшала начальниця, енергiйнiше дряпаючи стiну. - Нiчого гострого нема?
  - Допоможу зубами! - Зрадiв я, i почав допомагати Свiтланi.
  Спiльними зусиллями, дiрка ставала ширшою, а надiя бiльшою. Потiм Надiя стала величезною i ми визирнули назовнi.
   Свiтло...
  
   РОЗДIЛ 15.
   - Пiсля ситного обiду потрiбно поспати.
   - Ти вчора спав, сьогоднi моя черга пiсля обiду спати.
  - А хто хотiв перевiрити жорсткий диск? Врахуй, шеф не пробачить, обоє постраждаємо.
  - Нiчого не знаю, обiдня перерва сорок хвилин. Менi за трудовим кодексом належить!
  - Наздоженуть i покладуть. Марш працювати!
  
   Розквiтло...
  А коли остання трiска, що перегороджує шлях до волi, була з коренем i кров'ю, висмикнута з мого плеча, заспiвали третi пiвнi. Тепер хочеться спiвати високим фальцетом та говорити витонченим складом рятiвника. Своїх слiв не було i немає, скористатися плагiатом неможливо, почнемо шпарити стереотипами i шаблонами.
  Двi неяснi тiнi мчали до волi... Нi? Двi жертви уникали погонi... Так приємнiше, але ще додамо гостроти. Два змученi втiкачi ледве пересуваючи ноги, намагалися уникнути загонщикiв... Хiба тi, що тiкають - вовки? Недосвiдченi щенята. Ще одна спроба ушляхетнити твiр. Хрипке дихання загнаних втiкачiв, заглушав гавкiт погонi, що наближається... Душевно i трохи напружує занудьгував читача. Додамо азарту та еротики. Крiзь порваний одяг утiкачiв безсоромно просвiчували стегна, груди, пупки, попки та пахви... Знову все сполошив.
  Коротше. Бiг з останнiх сил за швидконогою начальницею, сильно пересiченою мiсцевiстю. Позаду гавкали собаки, попереду блимав Свiткiн зад. Чому блiдий? А зад завжди блiдий, на нього сонця мало потрапляє, а засмагати як нудист, немає сенсу. Перед ким оголяться? Перед своїми подружками? I навiщо? Безглуздо. Перед друзями треба блищати модним одягом, а не обвислим животом i колiнами в навшпиньки.
  Iнший би задивився на випадкову еротику, але чи до того, бiдному та нещасному, якщо останнiй раз бiгав, коли забирав ноги вiд єдинорога? Не люблю бiгати, а марафон тим паче. Та й спринтер нiкчемний. Менi б думати, працювати начальником вiддiлу оптових продажiв у солiднiй фiрмi, у крайньому випадку, звiльненим майстром у ковбасному цеху. Нехай спортсмени бiгають - є певна мета. Медаль на шию, олiмпiйська. Чемпiонська.
   Просвистiла повз вухо стрiла, пiднiмаючи втiкачам настрiй i надаючи сили.
  Затятi селянки. Не такi вже повнi дурницi - бiжать, як скаковi конi. Охорона. За грошi вдавиться готовi. Ну, не змогли заплатити, немає у бранцiв ґудзикiв, усi скiнчилися, то в чому проблеми? Ми ж не вiдмовляємось платити? Збiгаємо до племенi, вiзьмемо у Марi Iванiвни ґудзикiв i повернемося, все сплатимо. Жадiбнi селянки, мстивi. Благородства нi на грiш. Фу... Думай не думай, а тiкати пiсля вчорашнiх лiкiв, все одно важко.
  - Васька тримайся ближче! Не вiдставай! - крикнула не обертаючись Свiтлана, i пiрнула в кущi.
  Починається. Тепер будемо петляти, як загнанi зайцi, ухилятися вiд колючок, гiлок, стрiл. Свiтланi хоч би що, їй прикривати нiчого, а бiгти в одному халстуху?! Де справедливiсть?!
  Мiж дерев з'явився блiдий туман. Лай посилився, але стрiли не долiтали. Застрягли у стовбурах дерев. Ще трохи житимемо. Нам би Кузькiнi копита. Туман посилився, а кущi закiнчились. Вискочили на берег рiчки. Знайома рiчка, кисельнi береги.
  Не зупиняючись, Свiтлана сиганула ластiвкою у воду i зникла з поля зору. А я? Заметався берегом, зляканою куркою. Рахунок пiшов на мить. Особливого вибору немає, не Бурiдан iз двома купками сiна. Йому простiше, а менi? Бути роздертим собаками та охороною, або булькнути на прощання останнє вибач? Тонути легше, не дуже боляче. Води вдихнув, бульбашки випустив, органiзм трохи посмикався, мiзки вiдключилися, програма вимкнулась в аварiйному режимi. Перезавантаження. Матриця - двi.
  Чи вiд розпачу, чи вiд безрозсудної смiливостi, невже гiрше за Свiтку? Пiдбiг до високого берега i, не зупиняючись, стрибнув у воду, заплющуючи рот i очi. Хлюп по головi i глибоко пiд стрiмким перебiгом води. Вiдчайдушно засмикався i згадуючи неприємнi моменти, закрутився тiлом, безнадiйно намагаючись спливти вгору. Трохи вийшло. Тодi не зупиняємось. Виходить! Спливаємо!
  Тиша закiнчилася i виринувши з води, з шумом встиг зробити видих та вдих, бiльше не вийшло, знову пiшов пiд воду. Позитивний досвiд набутий, вимагаємо повторення. Голова на поверхнi води, вдих-видих, гавкiт собак на березi, лайка охоронцiв i свист стрiл. Не влучили й знову пiд водою. Виходить. Чи не дельфiн, але й не мокра курка. Кiлькiсть перетворюється на якiсть. Тренування - мати перемоги.
   К десятому погружению, научился держаться на поверхности реки подольше. Течение несет, направление есть и только не уйти ко дну топором. Если махать руками и ногами не беспорядочно, а применить некую систему? Жабу видел? Не ту что душит, а та что в пруду? В болоте? Откуда? Мы же не болотные жители. А как собачка плавает? Как бежит, та и плавает. Морду выше и хвост по течению. Лапками блям-блям по воде. На четвереньках. Отросток, не мешайся под ногами. Шутка. Чему мешаться, сам заинтересован что б хозяин спасся. И плывет по реке Урал, раненый Василий Иванович и пуляют из пулемета проклятые беляки. Берег рядом, да партийный и литературный долг, тянет грузом ответственности ко дну.
  А уяви товариш дорогий, випливе заслужений герой iз холодної уральської води, рятується, хто про Василя Iвановича напише поетичний твiр, хто поставить художнiй фiльм? Герою як реальнiй людинi хочеться врятуватися, але не можна. Анекдотiв нiчого очiкувати. Вiрного ординарця Петьку вже того... вбили.
  Вдихнули-видихнули, ногами раз-два, руками три-чотири, справа йде. Тепер будь ласка поцiкавитися, а де ж Свiтлана?
  Найкраща риба - ковбаса, а четвер - рибний день. Рiчка пiшла в рiзкий поворот i погоня зникла з очей. Попереду майнув Свiткiн рудий хвiст. У правильному напрямку пливете товаришi. Але настав час визначаться, до якого берега причалювати. Вибрати лiвий напрямок, правий? Пристати до лiвого? - бути лiвим опортунiстом, правим радикалом?
  Думати i плисти, це не мiським парком гуляти, в тiнистих алеях. Але намагаємось. Не всяка пташка долетить до середини Днiпра, а ми плюх-плюх... Втомився. У водi сиро i холодно, правильно говорив фальшивий щур - мати радикулiт i жити з постiйним нежитем, не справа любителя. Вода - стихiя професiоналiв. Без ласт, зябер та хвоста, робити нiчого. Якщо врятуємось, то в рiчку бiльше нi рукою, нi ногою. Нi головою. I раз i два, i раз i два, лiвим веслом - табань, Великий Кормчий - тримай мiцнiше штурвал.
  Коли остаточно змирився з думкою, про неминучу загибель у водних безоднях рiчки, чиясь мiцна рука, схопила за волосся i потягла до берега. Через кiлька виснажливих хвилин лежали зi Светкою без сил на березi i намагалися зiгрiтися. На менi з одягу - халстух, на начальницi - погане плаття. Два потерпiлi корабля, на пустельному березi. Слава Алiлуя, живi залишилися i на тому гранд Мерсi.
  - Спасибi громадянин начальник. - проникливо подякував мокрiй начальницi. - Повинний по труну життя, двiчi. За порятунок.
  - Три. - уточнила Свiтлана, вiджимаючи сире волосся рукою. - Про в'язницю забув? Якби стiну не розколупала, то вже вiдпочивав би на мотузцi.
  - Три, то три. - покiрно погодився з начальством. - Ми не жадiбнi, розплачуся сповна.
  - Чим, ти розплатишся? - спробувала посмiхнутися Свiтлана, але вiд пронизливого холоду, зуб на зуб не потрапляв. - Ти ж ще нiчого не заробив у життi. Гол як риба. Одна луска, та хвостик.
  - Натурою розплачусь. Або коли стану царем - з мене золота медаль за порятунок потопаючих та пару рядкiв у мемуарах. До речi, два iндiанцi пiд однiєю ковдрою нiколи не замерзають. Випадково ковдра не збереглася?
  - Знущаєшся? - Свiтлана насилу пiднялася на ноги. - Пiшли звiдси, доки селянки не знайшли. Ходьба зiгрiває.
  - А краще зiгрiвають вчорашнi лiки. - Тяжко пiднявся слiдом за начальницею. Ноги тремтiли, але похмiлля пройшло. Мрiйливо простягнув. - Пiвгуртки на груди i закусити...
  - Обiйдешся на печiї. Алкоголiк. - кинула через плече начальниця i поплила до лiсу. Довелося пiдкоритися грубiй силi i важко пересуваючи ноги, рушити слiдом. Образа у начальника не проходила. Вразлива?
  Ми вiд дiдуся пiшли, вiд бабусi пiшли, а вiд тебе сiрий вовк i погано пiдемо. Якщо дiйдемо. Свiтка у лiсi як своя. Не дарма мисливець. А я нi. Не мисливець i не Мауглi - жабеня. Лiсове життя у безпросвiтну тугу. Комарi та мошки, кусають нашi нiжки. Я певний городянин, селянин у третьому поколiннi. Лiс для мене - книга за сiмома печатками. сейф. Тому мовчимо в ганчiрочку i робимо те, що рекомендують фахiвцi з виживання.
  Iшли через буреломи i байраки, харчуючись невiдомими ягодами на ходу i не зменшуючи кроку. Начальниця йшла безшумно i швидко, спритно ухиляючись вiд колючок i гiлок, а я як пiдбитий фашистами танк, ломився слiдом вiдчайдушно, проклинаючи себе, життя i далi за звичним списком. Голод не пiднiмав настрiй, а колючки псували рештки здоров'я. Хочеться бути оптимiстом та гумористом завжди. Нам пiсня i гарний жарт жити допомагає, але дозвольте висловити сумнiв, чи особисто вбив би гумориста в данiй ситуацiї. Весело i добре, коли все добре... Тьху, клятий графоман, заткни струмiнь фонтану i не заважай вибиратися з згубного мiсця.
  Скiльки брели густим лiсом, не згадаю, але нi довгий день, нi високi дерева не закiнчувалися. Навiяло протягом тривожнi думки. Навiвало. Ой, скiльки красивих слiв знаємо. Як багатий словниковий запас. Але толку? Жодного. Блискати химерними словами, треба в рiвноправному, рiзностатевому суспiльствi. На галасливому бенкетi. Дотепнiсть i тонкi комплементи словоблуддя, захоплюють молоденьких нiмфеток, викликає спортивний iнтерес, серед замiжнiх дам, пiднiмає авторитет серед представникiв старшого поколiння, з якого сиплеться пiсок столiть. Бути в центрi загальної уваги, кумиром натовпу, за допомогою спритно пiдвiшеного мови, мрiя будь-якого iдiота, втiм i мене. До речi про мову. Варений яловичий язичок пiд хрiном, чудова закуска та делiкатес. Рекомендую.
  - Свiтлано. Я їсти хочу. Дуже сильно. - Але мовчанка була вiдповiддю. Золота ти наша. Чаша Гроальова. Ходiмо iншим шляхом. Перевiреним.
  - Свiтла, вибач за грубi жарти та слова, це вiд сильного голоду та холоду. Я бiльше не буду.
  - Що саме? - подала голос начальниця, не обертаючись. Процес пiшов. Якщо вiдповiдає - значить вiдходить вiд образи. Пом'якшала. Продовжуємо розвивати досягнутий успiх. Що здуру не пообiцяєш начальнику, як у животi бурчить вiд голоду. Тiльки ситий буває гордим, доки не зголоднiє.
  - Нi пити, нi лаятись, не обiйматися. Все не буду. Нiчого та нiколи. - урочисто пообiцяв i жалiбно запропонував. - Давай кого не пiймаємо i з'їмо? Їсти дуже хочеться. Особисто допоможу.
  - Знайшовся помiчник. - хикнула зневажливо Свiтлана. - Якщо тiльки приманкою послужиш, живцем на великого звiра.
  - Чи нам звикати до неприємностей? Згоден на жертви, тiльки нагодуй.
  - Напої, спати поклади, казку розкажи ... - Єхидно продовжила Свєтка i насупившись, похмуро додала. - А де особиста iнiцiатива? Я у няньки, не наймалася. Як гидоти говорити - ми першi, а як ручками працювати - у кущi?
  Понесло... Усi ми люди, всi ми челев'яки. Коли живiт порожнiй, нiякi аргументи розуму, до шлунка не доходять. Спочатку ням-ням, хрум-хрум, а потiм колупаючись у зубах, мiркуватимемо про високе i будемо добрими? Чудово. Заткнемось i мовчатимемо. Потрапити пiд гарячу та важку руку начальника, особливої потреби немає. Нам би в армiю, ближче до кухнi, подалi вiд начальства.
  Лiс неляканих iдiотiв та заляканої дичини. Сподiваюся, немає потреби пояснювати, хто iдiот, i де дичину? Жива свинина шарахалася вбiк, козлятина i баранина не пiдпускали на гарматний пострiл, а стегенця i крильця, що лiтають, ширяли високо в небi. Нiхто не хотiв гинути...
  Зi зброї - палиця, палиця, мiцнi зуби, та розбовтанi нерви. Що вони всi чутливi? Чого шарахаєте вiд найменшого шуму? Ципа-цип... Утю-тю... Цоб-цобе... Iди сюди пiдла худоба! Прийми гiдну смерть пiд палицею мисливця i заспокой свою душу в моїх мiцних зубах!
  Бiгали з начальницею лiсом граючи в наздоганяння зi звiром, ховалися в засiдках, розставляли силки, кидалися камiнням у птахiв, що пролiтали повз, але все марно. Пiшли на обман i наважилися на вiдчайдушний крок. Я зобразив приманку, але величезний волчище, що вискочив з-за дерева, вiдбив бажання харчуватися собачиною. Не корейцi ж, зрештою? Зробили ноги i сховалися на деревi, де двi години втомлено лаялися зi Свiтлою i ревким вовком, поки звiрi не набридло чекати i вiн пiшов харчуватися мишами. Мисливський успiх повернувся конкретною попою. Симпатична, але голодний шлунок не до естетики. Асоцiацiї виникали не тi... Бекон ходячий...
  Перейдемо до розряду жуйних? З фауною простiше. Пiстики - тичинки, ягiдки-малинки. Апельсин не кочується пiд зубами, не пищить перед смертю, неприємним писком. А де ви бачили картоплю, що спливає кров'ю? Поранений огiрок? Капусту не ковбасить передсмертною судомою. На яблуках, крiм черв'ячкiв, нiщо не свердлить помираючим поглядом. Ока немає - одне насiння. З голоду не здохнемо, але на одних вiтамiнах довго не протягнемо. Шлунок повiльно наповнювався, вiдстовбурчуючи живiт. Як би апендикс не прорвало.
  Свєтка пiдняла руку, попереджаючи про чергову небезпеку. Завмер як лелека на однiй нозi. Жаба-квакушка. Черговий помах руки i ми повiльно просуваємось далi.
  - Свiтло, а Свiтло, давай за життя поговоримо? За розумною розмовою час бiжить непомiтно i їсти менше хочеться.
  - Про що розмовляти? - хикнула начальниця, пробираючись крiзь густi чагарники. - Слухати чергове марення? Вибач-посунься.
  - Абсолютно даремно iронiзуєте. - Спробував перейти на високий штиль, але спiткнувшись об корiнь, що стирчав iз землi, ледь не протаранив своєю розумною головою, зад начальницi. Вiдновивши рiвновагу, почав говорити далi. - Сама посуди, ми з тобою абсолютно рiзнi за формою та змiстом люди. Ти - нiбито жiнка, я - наче чоловiк. Що може пов'язувати нас, крiм завдання начальницi? Нiщо. Але чомусь останнiм часом у мене закрадаються пiдозри, що нас може багато що об'єднувати.
   - Поки що нi, а кохання знайдемо, проведемо експеримент i встановимо.
  - До чого тут кохання? Менi здається, що, крiм любовi, є й iншi почуття. Дружба, прихильнiсть, нiжнiсть, повага. Менi здається, що ми вже однозначно друзi-приятелi. Чи не знаходиш?
  - Знайомi - так, а друзi? Не знаю не знаю. - Начальниця похитала головою. - Сумнiваюсь. Гусак - свиня не товариш.
  - Знову обзиваєшся? До чого тут приказки?
  - Я не обзиваюся, а констатую факт. - Свiтлана посмiхнулася. - У нас у племенi є й iнша приказка. Чоловiк не може дружити iз жiнкою i навпаки. Iстина без доказiв.
   - Чому?
   - Друзiв не трахкають.
  -- В якому сенсi? З-за рогу курним мiшком по головi?
  - А я звiдки знаю? Думаю, що вираз фiгуральний, а сенс загублений у глибинi столiть. - знизала плечима Свiтлана. - Так кажуть, коли хочуть пожартувати та позначити неможливе. З тiєї ж приказки - як рак на горi свисне.
   - А хiба не має права на горi свистiти?
  - Раки не свистять, а дiви дружать iз дiвами. З вашим братом, дружити не пробувала. Не знаю.
  - Давай спробуємо? - запропонував керiвництву. - Без жодних переплетень та нiжних обiймiв. Ви як мiж собою дружите?
  - Ну ... - Свiтлана сповiльнила крок. - Так одразу й не поясниш... Довiряємо один одному особистi секрети, разом гуляємо вечорами, спiлкуємось, розмовляємо. Спiльнi вороги, спiльнi знайомi. За вiрну подругу у вогонь i воду готовi кинеться... Коли з капусти дiстали, i я стала дiвою, спочатку подружок не було. Всi сестри, всi рiднi люди, а потiм хтось бiльше став подобається, хтось менше. Коли подорослiшала, то подруга з'явилася. Вiрна. Поки що одного разу не посварилися. Подруга стала з iншою дiвою гуляти. Зрадила, обдурила. З горя до мисливницi пiшла. Тепер подружок немає... одна зовсiм...
  - А я? Теж самотнiй, як перс у пустелi Сахарi. - зiтхнувши, невпевнено запропонував Свєтцi. - Спробуємо спростувати дурний жарт? Кожну iстину треба спростовувати, раптом вийде.
   - А навiщо з iстинами сперечатися?
  - Цiкавiше у свiтi жити. - поправив сповзає з живота халстух. - Свiтло, скiльки ти живеш? Скiльки зим-рокiв?
   - Вiсiмнадцять.
  - Ого-го, яка стара. - здивувався, уважно оглядаючи Свєтку зi спини. - А ззаду виглядаєш як молода. Не знав. У вiсiмнадцять разiв старший за мене.
  - Я i є молода. - образилася начальниця. - Ми дiви довго живемо та довго розвиваємося. Якщо думаєш, що у капустi дiтей одразу дорослими знаходять, то глибоко помиляєшся, гумункулус каструльний.
  - Вибач, не хотiв образити. У питаннях народження дiтей, невеликий фахiвець. Я в каструлi одразу дорослим скипiв. Два тижнi вiд народження.
  - I дуже погано. - мрiйливо додала. - Дитинства втратив, безхмарного. Найприємнiших миттєвостей життя. Все пiзнаєш поступово. Навчаєшся, ростеш, набуваєш особистий досвiд, крок за кроком. Першi слова, посмiшки, лiтери.
  - А що ще приємного в дитинствi, крiм рожевого сюсюкання? Просвiти. Менi здавалося, одразу бути розумним добре, все отримуєш одразу й зараз.
  - От i страждаєш вiд розуму. Знання намiшанi салатом. Ковбаса, капуста пiд майонезом. Для дорослого смачно, а дитинi - зiпсований кишечник.
  - Так? Нiколи не замислювався. А ще що приємного у дитинствi?
  - Одразу i не згадаєш, але дуже багато. Дорослi тiтки пестять i плекають, шкодують, прощають, вчать життя i знанням. Добре...
  - Дякую капустi, за наше щасливе дитинство? Не знаю, чи не пробував. Невже жодних поганих спогадiв? Не вiрю.
  - Даремно. Дуже чудово бути маленькою дiвчинкою. Грай, веселись, майже жодних обов'язкiв, однi розваги. Ось пам'ятаю, один раз iз дiвчатами втекли купатися замiсть навчання. Весело було, увечерi правда потрапило, ременем по м'якому мiсцю та вечерю позбавили...
  - Так? А що ще приємного?
  - Пам'ятаю, шкiдливiй вчительцi-мучительцi пiдклали величезну, гостру кнопку пiд сидiння стiльця. Як учителька пiдстрибнула, а як голосно кричала..., трохи скла не вилетiли з вiкон... - Свєтка мрiйливо закотила очi в небо, згадуючи пригоду, але тут же сумно зiтхнула. - Веселилися п'ять хвилин, а постраждали усi. Я, як зачинниця, три днi в карцерi просидiла. Подружки вiрнi заклали. Потiм класом вибачення попросили, до наступного разу, поки не намастили жиром пiдлогу, перед шкiльною дошкою. Учителька ледь ногу не зламала i сидiти на стiльцi не могла три днi. Вiдбила товстий зад. Подружки радiли, а мене вiдшмагали.
  - Щось дорога Свiтлана, свiтлi дитячi спогади, пов'язанi з проказами та покараннями. Що ж хорошого? Де пестять i плекають, не врубаюся? - Я похитав головою. - Дивне рожеве дитинство.
  - Не завжди хулiганили. - не погодилася Свiтка. - Iнодi й без покарання обходилася. Ось пам'ятаю, залiзли на кухню i тишком-нишком варення з'їли, а звалили на щура. Три днi животом мучилися, але нiхто не зiзнався. А як ми мрiяли, що коли виростимо дорослими дiвами, то робитимемо що захочемо.
  - Так... - Я посмiхнувся. - То ще й крали у родичiв? Приємне дитинство. Чудовi дитячi спогади. I ти мене шкодуєш, що обдiлений романтикою юностi? Вибач-посунься.
  - У тебе цього немає. - Образилася Светка i попрямувала швидше, спритно продираючись крiзь кущi. - Ми були веселими, дурними дiтьми i жили без дорослих турбот, де нескiнченнi трудовi обов'язки та нудний обов'язок перед племенем. Щасливi, тому що життя попереду. Так, могли балуватися, знаючи, що покарають, але й пошкодують. Все малювалось у рожевому свiтлi, а тепер? Безпросвiтна сувора дiйснiсть.
  - У цьому ти маєш рацiю. - Погодився i замовк, намагаючись уявити якою б дитиною було дитинство. Без життєвого досвiду i уявляти важко, чого немає в принципi. Але пiдемо iншим шляхом. Звивистим. Всi Свiткiнi спогади пов'язанi з сильними вiдчуттями, а щоб запам'ятати, як було добре, треба неодмiнно порiвняти з поганим. Спробував солодке - отримай гiрке. Життєрадiсно нагадив ближньому - отримай заслужений урок. Чорне - бiле, чергується. Було погано в каструлi - вилiз, стало чудово. Почекай, любий товаришу. Дитинство - початок дороги. Коли починається? Коли став мати пам'ять i розум? Якщо йти прямою, то в мене теж було дитинство. Ура. Розiбралися.
  Ми йшли i йшли, продираючись крiзь лiс, невiдомо куди, йдучи вiд погонi. Думки плутанiше, ноги ледве пiднiмаються, а невтомна начальниця крокує та крокує. Не витримав i вирiшив зчинити бунт на кораблi.
  - Свiтло, я остаточно втомився. Ще трохи i впаду як загнаний кiнь. Пристрелиш, щоб не мучився?
  - Терпи, трохи лишилося. - кинула через плече начальниця.
  - Небагато залишилося до передчасної смертi? - уточнив фразу, i спробував саркастично розсмiятися. - Ха-ха...
  Вийшло непереконливо, але Свiтлана пiшла тихiше, даючи можливiсть продовжити муки. Сонячне коло опустилося нижче i в лiсi почали згущуватися сутiнки.
   Вийшли на чергову галявину i начальниця уважно оглянув мiсце, схвально кивнула.
  - Привал. Хлопчики лiворуч, дiвчата праворуч. Справляємо потребу i збираємо хмиз для багаття. Є питання?
  - Ура, перекур. - Видавив крiзь зуби i не мудруючи лукаво, примостився бiля найближчої ялинки. Солоним потiм, вся рiдина з тiла не вийшла, i що могли, тим рясно зрошили. Як казав, дорогий Кузя - схвалюємо та удобрюємо. Замотавши вiдросток халстухом, почав збирати сухi гiлки для багаття. За кущами несподiвано верещала Свєтка i тихо вилаялася.
  - Свiтлано, що трапилося? - Стривожився я, хапаючи товстий сук iз землi i приготувавшись дорожче продати життя. Гудзикiв за п'ятдесят-шiстдесят, бiльше не подадуть. - Ти жива?
  - Жива, жива. - З-за кущiв з'явилася розсерджена начальниця, потираючи ногу трохи нижче за спину. - вжалилася про кропиву. Чого стовпом вартий? Збирай далi хмиз i гiлки для пiдстилки. Щастить же деяким...
  - В якому сенсi? - Вкотре не зрозумiв гумору начальства. Так, ось такий тупий i непередбачуваний, буваю часом, за неправильно поставленого питання. Простiше панове, простiше.
   -- Неважливо.
  - Зрозумiв, заткнувся. - Потрапляти пiд гарячу руку начальства - бажання немає. Щось, а деякi висновки робимо самостiйно. Два рази на одну купку лайна, намагаємось не наступати. При можливостi.
  Гiрка дров росла, лежанка для сну м'якша i бiльша, темрява згущувалась i ставало незатишно. Досвiд ночiвлi просто неба є, але нам би будиночок у селi, на затишне лiжко, з великим бутербродом i склянкою чаю. Включити телевiзор i бездумно клацаючи кнопками пульта, насолоджуватися байдикуванням. Як мало треба для щастя, але як багато, для цього доводиться ворушиться... Тьху ти знову понесло в iнший степ. Спокiйнiше Вася, спокiйнiше, не шизофренi, дах з'їде.
  Спалахнув слабкий вогник, затрiщали сухi гiлки. Стало приємнiше, але до iдеалу далеко. Тепер би ситна вечеря i спати. Свєтка вкотре заспокоїлася i присiвши поруч iз багаттям, дiстала з-за пазухи кiлька грибiв. Неквапливо нанизавши на тонку гiлку, пiднесла до вогню. Запахло їжею. Проковтнувши слину, присiв поруч, але жебракувати не став. Будемо благородно терпiти та нести гiрку частку. Дочекавшись, коли гриби засмажать, Свiтлана простягла менi гiлку.
   - Частуйся.
   - Дякую, не голодний.
  - Перестань, не виробляйся, їж. Я ж бачу.
  - Чесно кажу, не буду. - Прийнявши незалежний вигляд, байдуже вiдвернувся убiк. - Сама їж.
  - Васю, не дiставай. - Начальниця насильно вставила в руку, гiлку зi смаженими грибами. - їж кажу. Завтра чекає важкий день.
  - Ну i що? Чи нам звикати до позбавлення долi? - спробував повернути гриби, але Свiтка, вiдсунулась. - Добре, давай вчинимо справедливо. Навпiл? Або викину в багаття.
  - Ох, i впертий. - зiтхнула Свiтлана, але кивнувши головою, погодилася. - Дiлимо за справедливiстю.
  Роздiлили гриби навпiл i не поспiшаючи заходилися їсти. Вечеря на один зуб, але краще щось, нiж нiчого.
  - Збреши що не будь. - несподiвано попросила Свiтлана.
  - Навiщо? - здивувався проханню начальства.
  - Час пролетить швидше. Все одно поки що спати не хочеться. У тебе добре язик пiдвiшений, говориш не замислюючись.
  - Це ми можемо. - погодився з несподiваним висновком Свiтлани. - Мовою працювати - не мiшки тягати. А пам'ятаєш вдень, у друзi напрошувався? Ти на запитання i не вiдповiла, дружитимеш чи нi?
  - Бачиш, Вася, дружба - це щось таке, що не пiддається розуму. Як можна примусово дружити, якщо до людини не лежить душа? Рiзнi ми з тобою...
  - Ну, що рiзнi дуже i чудово. Протилежностi притягуються. У мене однi позитивнi якостi характеру, у тебе iншi. Буде про що говорити, про що мрiяти. - насторожено уточнив. - Чи гидкий, як мущинка? На друга не потягну? Душа не лежить?
  - Та нi. - Свiтлана знизала плечима. - Нiби нiчого не буваєш. Часом. Не злий, не шкiдливий, але...
  - Так у чому ж справа? - Не зрозумiв я. - Ти менi теж подобаєшся. Ви обоє подобаєтесь. I Кузя, балбес i ти - розумна, справедлива, строга, але добра. Ми один одного чудово доповнюємо. Чи пiд дружбою щось iнше маєш на увазi?
  - А що мати на увазi? Дружба - це все. Хлiб, горе та радiсть навпiл. За життям завжди разом. Нiколи не зраджувати, не обманювати, не кидати у важку хвилину. Вмiти прощати... Важко.
  - Чому важко? - Не погодився я з начальством. - Дружба в моєму поняттi дуже легка рiч. Взаємомовиручка, вiрне плече друга завжди пiд рукою, поруч. I поговорити, та постраждати за компанiю. Тобi, можливо, нелегко пiсля зради, а в мене на свiтi нiкого немає. Один. Тiльки ви двоє. Та якби не ви, то не знаю, як би жив. Дик, з горя повiсився. Iсную у свiтi недовго i пам'ять дивна, заплутана, але iнодi розумiю одне. Люди повиннi мати, крiм родичiв, вiрних друзiв. Тодi щастя i життя буде повноцiнним, веселим. Чи не хочеш дружити зi мною, бо iнший? Через нього? Через рудимент? Але я тут не до чого, таким створили.
   - Ну... - зам'ялася Свiтлана.
  - Вважаєш виродком, чи справдi вiриш у безглузду приказку? Друзi не трахкають? Ну i що? Ми ж не знаємо з тобою, що батьки мали на увазi пiд словом? До речi, як на мене, дiви теж дивнi iстоти.
  - Чому? - образилася Свiтлана. - На себе глянь.
  - Це й мав на увазi. - квапливо погодився, намагаючись донести думку до Свєтки. - На мiй мущинський погляд дивнi. Груди вiд чогось великi. До чого? Навiщо? Вiї довгi, шкiра гладка... Я розумiю, дiви не виннi, так створила природа, на вiдмiну вiд мене, звареного в каструлi. Але питання є.
  - Правильно сказав. Нас створила мати-природа, а вона все живе робить гармонiйним та доцiльним. Ми сама досконалiсть, а ти? Волосатий, бородатий i таке iнше... Ноги кривi та вуха стирчать.
  - Ми переходимо зокрема i особистостi, йдучи убiк вiд розмови. Я не про це хотiв сказати. Про дружбу. Або у дружбi має значення зовнiшнiсть?
  - Нi звичайно. - погодилася Свiтлана. - У дружбi головне не довгi ноги i гарненька фiзiономiя, а поряднiсть, терпiння, чуйнiсть, вiрнiсть...
  - Во-во, душевнi якостi. Зовнiшнiсть - не головне i невеликi фiзiологiчнi вiдмiнностi, немає непереборних перешкод для дружби. Правильно говорю?
  - Загалом i загалом - так. - трохи подумавши, погодилася Свiтлана. - Чесно кажучи, я теж, до вас звикла. Ви дивнi, але веселi.
  - Згоден, не скучиш. - Зiтхнувши, завадив гiлкою вугiлля багаття. - Жаль, що пасинок зник, але ми його неодмiнно знайдемо. Альтернативи нема. Якщо херболайниця вкрала, далеко не вискаче. Неодмiнно повернеться додому, аби не розминуться дорогою.
  - Нiкуди не дiнеться. - Свiтлана зам'ялася, але продовжила. - Чуєш Вась, а пам'ятаєш, коли крутилися на лежанцi у науковому експериментi, на мене не образився? Ну, коли руку мало не зламала?
  - За що Свiтлана? Якi образи? В одному досвiдi брали участь. - Теж знiяковiв, але вiд iнших спогадiв. - Чи можна вiдверте питання? Я справдi дуже смердючий? Дивним запахом несе?
  -- Вже немає. Звикла. Тiльки колючий i це... хвилювало.
  - Так, так, ти теж хвилювала, але довкола стiльки народу i дивляться уважно, з цiкавiстю. Начебто в порнографiчному фiльмi брав участь або виступав пiддослiдним кроликом на хiрургiчному столi.
   -- Де де?
  - Неважливо. - вiдмахнувся рукою. - Не звертай уваги. Це випадковi знання прут, для зв'язування слiв. Сенсу не розумiю, але красиво. А коли обiймалися, помiтив дивну рiч - дуже зручно з дiвами переплiтатися обiймами.
  - Так? - Свiтлана задоволено хмикнула. - Тодi я зiзнаюся. Часом було непогано, але шаркотiти одне про одного бiльше не хочу. Тiло свербить.
  - Однозначно погоджуюся. Мабуть, спiльнi предки, не шаркотiли один про одного, а швидше за все переплiталися в мiцних обiймах. Але питання - навiщо? Викликали взаємне почуття - кохання?
  - Нi нi. Не згодна. Нам же Флора Гербарiївна пояснювала, що кохання, швидше за все, загадковi лiки, або заразна хвороба. Зовнi в органiзм надходить, а не всерединi. Мабуть, предки грiлися, або прийнявши любовнi лiки, лягали разом, для стимуляцiї пристрастi.
  - Можливi права. - Замислено простягнув я, перешкодивши вугiлля в згасаючому багаттi. - Але якщо взяти до уваги людськi форми, не лише для цього. Згоден, мене створили в каструлi i можливо справдi виродок зi своїм вiдростком, але скажи будь ласка, навiщо дiвам груди? Для краси не рахується.
   -- Тодi не знаю.
  - А я знаю. Стародавнiм принцам дуже подобалися ваше еэ... - Показав що саме i несмiливо додав. - Груди. Щиро кажучи, як i менi...
  - Ну i що? - Свiтла, пропустила повз вуха, сором'язливi визнання, зайнята проблемами стародавнього свiту.
  - Мущини любили тих дiв, у яких вона була, а безгрудих iгнорували. - висунула версiю пам'ять. - вступав у дiю жорстокий закон природного вiдбору. Природа виводила тип дiв, у яких груди є.
  - Ага, тодi навiщо вiдросток? - засумнiвалася Свiтлана. - Чесно кажучи, дивитись на нього, особливої радостi не вiдчуваю. Дивнi уподобання у прабабусь.
  - Згоден. Естетики замало. Напевно, у стародавнiх мущин його не було.
  - А Флора Гербарiївна казала, що були. Але навiщо?
  - Тодi як вiдмiтна ознака. - блиснув думкою. - Чи мав принц чимось вiдрiзнятися вiд дiви? Той самий закон природного вiдбору розвiв мущинку та жiнку по рiзнi боки барикад еволюцiї. У вас груди, у нас - рудимент. Вам одне, нам зовсiм iнше. На пташок звертала увагу? Пiвнi як рiзнокольоровi папуги, iншi сiренькi i непоказнi, а вигляд один - курячий. Навiщо пiвню яскраве пiр'я? Що б iз куркою не переплутали. Так i ми - мущинки, маємо всяку фiгню, на вiдмiну вiд дiв. Без вiдмiнностей фiзичних, чим видiлялися б? А потiм, коли потреба вiдпала в мущинках природним чином, вони зникли з землi. Як бiлi носороги, чи єдинороги.
  - Можливо ти правий. - Свiтлана поправила зачiску i безневинно запропонувала. - Слухай, Васю, давай випробуваємо любовну монетку?
   - У в'язницi не вiдiбрали?
  - Не дiждуться. Я пiдозрюю, що селянка банально обдурила, видавши за кохання грошi, але раптом не жартує? Якщо правда, то й експедицiя кiнець. Залишиться Кузю знайти i назад у село. Як думка?
  - Здорова. Але як використати?
  - Ляжемо спати i покладемо монетку поруч, якщо подiє, то все дiзнаємося, вiдчуємо i вiдчуємо, а нi, отже, не доля. Ходiмо шукати далi.
  - Згоден. Прямо зараз i почнемо. Хто лягає праворуч?
  -- Яка рiзниця? Я лягаю ближче до вогнища, а ти за мною. Митися та роздягатися.
  Остання фраза мiстила бiльше гумору, нiж вiдповiдала гiркiй дiйсностi. Що роздягати? На менi - халстух, на дiвi - погане плаття. Але iдея iз санiтарною гiгiєною має сенс. Звинувативши у неприємному запаху, дiви створили у душi комплекс неповноцiнностi. Що цiкаво - повiрив чужим вигадкам, а не власним органам почуттiв. Так, не вiдчуваю неприємного запаху, вiд себе гарного. Нюхайте хоч десь - не амброзiя, але жити можна. Пiднявши руку, самовiддано принюхався до пахви. М-да... Термiново в лазню.
  Висловлю вголос неприємну думку. Найгiрша iстота на землi - ми. Не радiйте тiтоньки - i ви теж. Кiшка бiгала цiлий день смiтником, прийшла додому облизалася - вовна чиста, гарна на руки господаревi. Мур мур. Кiнь скакав-скакав, орав-орав, ледве повернувся в стайню, пожував сiна, води випив. Зауважте копита перед їжею не мив, хвiст не пiдмивав, а вранцi пахне приємно. Кого з тварин не торкнися, всi не миються, лише деякi облизуються перед полюванням.
  А челев'як? Два днi без душа - ближче нiж на метр не пiдiйдеш, п'ять дiб без води - з кiмнати хоч святих виноси. Чим бiльше миємося - тим швидше мажемося i противно пахнемо. Та свинка, якби вiд мух не рятувалася в лайнi та брудi, то в десять разiв приємнiше пахла. А чому? Ми - лисi, безшерстi i безупинно потiємо. Вiд будь-якої роботи потiєм, вiд знiяковiлостi, вiд сорому, а вiд страху - пробиває холодний пiт. Ведемо нездоровий спосiб життя i видiляємо всяку гидоту. Але мало того, щоб приховати природний запах, бризкаємося дезадорантами, парфумами, одеколонами. Маскуємося. А бiднi тварини вiд нас у розсипну, втечею рятуються. Зайде товстий, сальний громадянин в автобус, упрiв, спiтнiв, а для лакування, зверху Шипром облився. Все - повна труба. Газова атака
  Пропоную варiант - взагалi не митися. Але всiм нiколи i не разу в життi. Пахнути огидно всiм одночасно! Влаштуємо рiвноправнiсть за смородом! Замiнити диктатуру парфумерiї, демократiї сморiд! Духи - на смiтник! Одеколон - випити на фуршетi! Дезадорантом - травити тарганiв та клопiв!
  Яка настане економiя, гармонiя та доброта. Збережемо чисту воду нащадкам, не отруїмо рiчки хiмiєю. Якщо всi однаково погано пахнуть, то немає i дискримiнацiї за запахом. Усi рiвнi та всi щасливi. Та монголи пiвсвiту завоювали без душа, ванни та лазнi. А англiйцi та iспанцi милися двiчi в життi, при народженнi, та смертi i нiчого - iмперiї створювали не гiрше нiж у Македонського. Народну прикмету блюли - успiх не змивали. А як митись почали - так i змили начисто. Ще кiлька столiть пiд душем i в бiде, - всiм алес, не буде європейської цивiлiзацiї, все змиється в каналiзацiйну трубу.
  Коли бруду багато, вона має властивiсть сама вiдпадати з тiла, сiрою скоринкою. Волоссям не рiзницi, який шампунь - їхня справа безперервно рости i зачiску тримати, а з лупою, або без, їм по барабану. Є невелика проблема - шкiрнi хвороби та паразити, але й тут знайдемо нетрадицiйний вихiд. Заганяти перiодично народ у газовi камери для дезактивацiї. Воша не людина - iстота нiжна, вiд штучної хiмiї самостiйно здохне. А шкiрнi хвороби лiкувати гiрчичниками та ультрафiолетом. Iнодi допомагає.
  Є мiнус - у будь-якому разi речi прати доведеться, iнакше тканина починає вiд бруду ламатися, на дрiбнi шматки. Не вiрите? А ви шкарпетки з трусами тиждень не знiмайте i результату на обличчя. Залишаться однi гумки, та розгнiванi сусiди по кiмнатi нерви витреплють. Якщо залишаться живими. Амiнь.
  У найближчому струмку, вiдтерся пiском до скрипу i виправся. Халтсух заблищав, як новий, пiр'я на птаху заблищало пiд мiсячним свiтлом. На ранок обов'язково висохне. За кущами хтось зловiсно проухав. Напевно дрiбна, ганебна тварюка, але користується гад темрявою i вiд страху, лякає чесний народ. Випробовувати долю не станемо, а швидше до вогнища, тепла та свiтла. Свiтланi. Настрiй зненацька пiднявся. Не лукавитимемо, дуже хочеться знову брати участь в експериментi.
  Начальниця ще не повернулася iз водних процедур. Не чекаючи команди, зайняв мiсце на оберемку трави. Добре... тепло... Хмари розiйшлися, вiдкриваючи бездонне нiчне небо, усипане яскравими цятками. Кажуть - зiрки, але менi здається чергова брехня. Хто над нами нагору ногами? Мухи. Сидять величезнi на стелi неба i моргають своїми очима на всi боки. Чекають. Чого чекають сказати не можу, не знаю, але коли одного разу спустяться вниз, усiм настане повна хана. Зжеруть iз тельбухами...
  Чи не романтична версiя. Висунемо iншу. Там на верху сидять брати по розуму i як я, грiються бiля вогнища, чекаючи кохання... Гарно, але чому не падають униз? А раптом наш свiт догори дригом, i для них, ми є загадковим непорозумiнням? Сидить антипод i чухає хаостух на животi. Що ж ти Вася не падаєш до мене? Ми б з тобою поговорили за життя, подiлилися досвiдом, враженнями, обговорили нашi Свiтло, прийняли на груди лiки...
  Дурень Пегас, менi б його крила, та силу, став би я тягати з мiсце на мiсце нiкчемних челев'якiв? Самi повзить, якщо вийде. Подолайте кручi, прямуйте вгору, як альпiнiсти. Чим крутiше круче, тим славнiша слава...
  Розбiгся б i пiднявся все вище i вище, далi i далi. Внизу залишилися гори та хмари, попереду сонце та зiрки. Через немогу, через бiль i страх до невiдомого, неминучого. Вийде - долетимо, не вийде - не доля, але хоч зiгрiлися. I впадемо на дно найглибшої криницi, найглибшої ущелини. Я сказав. Вах.
  Вночi хтось уперто штовхався i брикався, але сил розплющити очi не вистачило. Я щось обiцяв, але що й кому? Нiсенiтниця завтра з ранку розберемося... На чому ми зупинилися? Ах, так, ми летимо вгору, ширяємо над Парижем... Я велика плоска фанера...

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"