Аннотация: Глобальне потеплiння, екологiчнi катаклiзми, боротьба за енергетичнi ресурси... Що чекає на нас у найближчому майбутньому?
- РОЗДIЛ ПЕРШИЙ :
Коли минає юнiсть i починається доросле життя? Де ця грань? Де вона - ця абстрактна розмита лiнiя, зробивши крок за якою, починаєш розумiти, що не так все просто в цьому свiтi? В який момент зникає веселiсть i безтурботнiсть, а на їхнє мiсце приходять мудрiсть та вiдповiдальнiсть. Лернор, нiколи не ставив цi запитання ранiше, але зараз вони чомусь стали якими болiсно актуальними.
Вiдчужено дивлячись крiзь прозорий пластик бездоганно видертий вiкна, хлопець невпинно намагався пiдбирати вiдповiдi до складної комбiнацiї замку сейфа з прихованим у ньому сенсом життя. Погляд Лернора вже давно залишив суєту прилеглих вулиць i помчав кудись у далечiнь. Туди де на тлi пейзажу мiста лiниво сiдало старе червоне сонце. Ця безлика вiчна iстота давно звикла до рутини сходiв i заходiв сонця. З глибоким байдужiстю воно день у день продовжувало поблажливо дарувати тепло, таким як вiн. I тому представлялося Лернору вершиною всесвiтньої мудростi, абсолютно байдужою до перебiгу часу вiдведеного на життя людству, що вiчно поспiшає.
Яскравий диск свiтила, нiби добрий знак, який щодня сповiщав про близькiсть кiнця робочого дня, сьогоднi хлопця анiтрохи не радував. Хвилин за п'ятнадцять все закiнчиться, i його нечисленнi колеги зi спокiйною совiстю розбiгнуться додому. Ось тiльки самому Лернор залишати офiс нiяк не хотiлося. Вiн терпiти не мiг самотностi, i, знаходячи регулярне порятунок у стiнах контори, вже звик до неї. Тепер цi стiни означали для нього набагато бiльше, нiж "будинок", де на нього нiхто не чекав.
Не славлячись по сутi своєю "одиначкою", хлопець все ж таки примудрявся iз завидною регулярнiстю випадати з суспiльства. Вiн спiвiснував з ним нiби у двох рiзних паралельних свiтах, отримуючи задоволення вiд вiдчуття своєї неординарностi та почуття досконалої незалежностi вiд думки оточуючих. I в той же час вiн так само ненавидiв себе за це, чiтко розумiючи, що нiде i нiколи не стане "своїм".
Лернор втратив майже всiх друзiв i перспектива святкувати свiй двадцятий день народження у компанiї самого себе, хлопця не радувала. Напередоднi ввечерi вiн i так уже встиг перенести вiдчуття важкого ходу другого ювiлею, який кожним новим ударом антикварного годинника вiдзначав свiй крок.
Провiвши решту часу до пiвночi в меланхолiйних спогадах про те, чого не зробив за останнi двадцять рокiв, Лернор топив смуток у винi. Хоча, якби не було рятiвного алкоголю, вiн напевно просто здався б на милiсть всепоглинаючої депресiї i ще як мiнiмум два днi не виходив на роботу.
Вiдраховуючи годинник, а потiм навiть хвилини до опiвночi i дня народження, що наближався, в драбадан п'яний Лернор навмисно накручував себе на тему минулої молодостi. Цiєї митi вiн просто впивався жалiстю до самого себе. Здавалося, зовсiм недавно вiн мрiяв стати старшим i почати доросле життя. Поспiшав жити, дорослiшати i робити великi справи, а тепер, коли все це так несподiвано обрушилося на нього, хлопцевi нестримно захотiлося втекти назад у юнiсть. У країну мрiй, де все виглядає не так серйозно. Але нажаль...
Вперше його тягнуло напитися до нестями.
- Все, Лерне, тобi двадцять! I тепер час працює проти тебе. Зворотний вiдлiк до моменту анiгiляцiї, кiнця всесвiтньої метушнi та смертi. Морок! Хоча, май я можливiсть жити вiчно, мабуть, розмiрковував би не менш песимiстично .... Так, старий, песимiзм алкоголем не вимивається ...
Раптом самотня хмара заслонила собою сонячний диск. Загiпнотизований свiтлом, що раптово зник за горизонтом, Лернор поступово повернувся в реальнiсть офiсу. Робота буквально валилася iз рук. Тому, не довго думаючи, вiн вирiшив вивалити цей тяжкий вантаж на сенсори iнтегрованої в стiл клавiатури. Незабаром у звiтi було поставлено останню точку, i знову настав болiсний перiод бездiяльностi. Цього дня вiн постiйно провокував його на чергове занурення у похмурий свiт невеселих думок.
Через силу борючись iз меланхолiєю, Лернор пiдвiвся i озирнувся. За перегородками, що роздiляють офiс, з обох бокiв нiкого не виявилося. Тиша, така корисна для роботи, тепер пробуджувала непереборне бажання з кимось поспiлкуватися.
"I куди це все подiлися? Адже я ще нiкого не вiдпускав."
В офiсi на сiмнадцятому поверсi бiзнес центру, що добре охороняється, сховатися було нiде. Та й де сховаєшся на площi в п'ятдесят квадратних метрiв iз робочими мiсцями вiдкритого типу.
Тiна i Фiта, мабуть, в черговий раз вийшли курити в коридор, захопивши гаряче обговорення улюблених серiалiв подалi вiд робочих мiсць.
Катр за весь день на роботi не з'явився. Або, захворiвши, або просто пiшовши в черговий загул. На жаль, запалення хитрощiв у хлопця траплялося набагато частiше, нiж творчi симптоми трудоголiка.
"От i бери потiм на роботу студентiв. Хоча, що його судити, я й сам таким був тиждень тому..."
- Слухаю, - мобiльний телефон неприємно перебив хiд думок, повертаючи в робочий режим.
- А це хто? - не зрозумiв Лернор, вiдчуваючи себе винним, що нiяк не може впiзнати спiврозмовника.
- Ти що, мiй номер за весь час так i не записав? Мiг би вже по голосу впiзнавати! - Спiврозмовниця явно образилася, - Це я Дiлiно!
- Аааа, Дi! Доброго дня, привiт. Навiщо менi записувати твiй телефон, якщо номер старости є у будь-якого з нашої групи. Без проблем знайшов би його, якби виникла потреба.
- Ти просто не уявляєш, як ти мене образив...
- Гаразд, давай тiльки без цього самого... Мовляв, давай, що сьогоднi за захiд? Ти ж просто так нiколи не дзвониш, - у голосi Лернора почулися нотки награного докору.
- А ти хотiв би? - посмiхнулася Дiлiна,
- Все залежить вiд еротичностi твого голосу, - вiджартувався хлопець, - Ну то що?
Дiвчина зорiєнтувалася так само швидко та продовжила.
- Захiд... Щось на кшталт неофiцiйної частини прощання колишнiх однокурсникiв та однокурсниць.
- Офiцiйна пиятика означає? Ех... А я думав, що моє день народження вирiшили справляти.
- Ню-ню... - знову хихикнула Дiлiна, - День народження почекає, а от дипломи обмити сто пудiв треба!
- Гаразд... I хто ж такий спритний задумав веселiсть у понедiлок? Кому голову вiдривати, якщо що? Ви про трудовий клас подумали? Ми ж день у день оремо як тата Карло, i напиватися вечорами на робочому тижнi ну нiяк не можемо собi дозволити.
- Так, ладно нити, Лерне. Сам же хотiв дешево та сердито. А дешево та сердито, цього разу виходить лише сьогоднi. Iнакше, чекаючи на вiльне примiщення, можна в черзi простояти до самого нового року. З ними труба повна, особливо з орендою на вихiднi. I... так... З днем народження!
- Ага, нарештi! Спасибi...
- Це моя маленька помста за незаписаний телефон. Але я не така, як ти, i якщо прийдеш, особисто привiтаю.
- Хе, цiкаво. Невже вже подарунок готовий? - з сарказмом спитав Лернор.
- Слухай у мене, як у бiдної студентки кредит на мобiлцi не гумовий. Приходь, все на мiсцi сам i дiзнаєшся. Бо якщо тобi особисто не зателефонуєш i не попередиш, то взагалi не дочекаєшся нiколи.
- Є таке... - визнав за собою ще один недолiк Лернор.
- О! Стривай! А ти до предкiв днями не збираєшся? Мене захопив би, я б за дорогу заплатила.
- Натурою? - спробував хахмити хлопець, але за мовчанням, що запанував у трубцi, зрозумiв, що перегнув палицю. Рiзко помiнявши тон, вiн не став бiльше затягувати паузу, - Нi. Вони зараз по роботi на Венеру вiдрядженi, рокiв за п'ять тiльки повернутися. Якщо нiчого не змiниться...
- Шкода... А то я до своєї бабцi збиралася. Гаразд... Ти маєш чим записати сьогоднiшню адресу або так запам'ятаєш?
- Ну, давай, кажи, - озвався Лернор, намагаючись оперативно знайти на столi чистий листок. - Так, так, спуск у пiдвал. Все зрозумiв. Бувай.
"Що ж, якщо сьогоднi туга знову пiде на дно, то завтра точно на роботу не виберуся", - подумав i тут же вирiшив Лернор, - "Симулюватимемо застуду i уподiбнюватися своїм спiвробiтникам. Серйозних неприємностей точно не станеться, якщо тiльки раптом з центрального офiсу з перевiркою не припруться. Хоча дiвчата по будь-якому прикриють. Та й нехай спробують не заступитися за керiвника, який i так постiйно їх прикриває".
- Ти тiльки подумай, Фiто, все життя зможеш бути такий же молодий ... - Дiвчата шумно вломилися в офiс, несучи за собою запах сигаретного диму.
- Ви це про що? - зацiкавився Лернор i сховав листок з адресою до кишенi пiджака.
- Лернор, що ти вiчно суєш носа не в свої справи? - зло фиркнула Тiна.
- Люба, що я тобi зробив такого? - здивувався Лернор i провiв поглядом цю незлочинну для нього красуню. - Сьогоднi не те щоб навiть не чiплявся до тебе, так навiть стандартних дурниць не говорив.
- Ми китайську агiтацiю в колонiсти обговорювали. - спробувала розрядити атмосферу Фiта, сiдаючи за комп'ютер. - Що далi, то привабливiшою стає iдея "вiдносного безсмертя". Адже їм абсолютно безкоштовно надiляють всiх, хто вирушає до далеких свiтiв. Ось i розмiрковуємо, чи може взяти i рвонути?
- Азiати безсмертя не обiцяють. Це ви iз Захiдними роликами поплутали. I взагалi, все це дивовижно... - промовив Лернор, - На що тiльки жiнка не погодиться заради гладкостi та свiжостi свого чарiвного тiла.
Вiн нiби ненароком знову кинув голодний погляд на Тiну.
- Що тут дивовижного? - не зрозумiла дiвчина.
- Дивно те, що ви заради краси та "щодо" вiчної молодостi, ви згоднi на ризик, зайве столiття проговоритися десь мiж зiрок у запечатанiй консервнiй банцi.
- Чи не ти сам, недавно вбивався з приводу, що все готовий вiддати, аби повернути минулi роки, - парирувала Тiна i зобразила iз себе грiзну амазонку, - Не кажучи вже про те, що в основному, зi своєю красою ми тiльки заради вас мужикiв i носимося.
- Ну-у... я особливий випадок, - вiдмахнувся Лернор, - Просто за своє життя хочу встигнути зробити бiльше, нiж хочеться. Тому й сидiти роками без дiла, чекаючи на прибуття невiдомо куди не для мене...
- Ти додому збираєшся, вершник справ великих? - Перебиваючи занудний монолог, поцiкавилася Фiта. - Чи знову, допiзна сидiтимеш?
- Вибачайте, дiвчата, але сьогоднi по хатах я вас не зможу розвезти.
- А що так? - Округлила очi Тiна. Її бойовий настрiй миттю зник.
- А то! Коли тобi треба, ти завжди готова килимком розстелятися. А як менi треба, то шиш!
- Кхе! Так я пiд тобою i розлучуся, начальник. Мрiй, хлопче! - Дiвчина дзвiнко засмiялася i надягла на плечi накидку, - Пiшли Фiта. Вiдпрацювали. I сьогоднi нам тут бiльше нiчого ловити.
- Даремно ти так, Лерне... - кинула Фiта через плече, - З нею лагiднiше треба...
Вхiднi дверi зачинилися, залишивши хлопця в деякiй розгубленостi. Щоб не розгубити себе, Лернор повернувся до роботи.
В черговий раз, переглянувши закiнчений звiт, вiн зробив ще кiлька поправок, i залишився неймовiрно задоволений собою.
Цiлий мiсяць вiн вiв переговори! Цiлий мiсяць вiн довбав цей нещасний дослiдницький центр. I ось вiн на фiнiшнiй прямiй! Скiльки ж сил варто було переконати цих тугодумiв розумникiв, що тiльки його програмне забезпечення єдине найкраще i зможе захистити їхню мережу вiд злому. Iнодi Лернору здавалося, що якби вiн переговори з адмiнiстрацiєю самого Мегаполiса, справи вирiшилися б куди швидше.
Нарештi, вiн зробив це! Зрушив переговори з мертвої точки i уклав договiр про безоплатну демонстрацiю продукту протягом двох тижнiв. Це не було верхом очiкувань, але достатнiй привiд для утiхи. Адже пiсля закiнчення термiну, дослiдницький центр зобов'язувався або придбати весь програмний пакет... або вiдмовитися вiд угоди...
... I, звичайно ж, Лернор не мiг допустити найгiршого з варiантiв. Тому, як i минулого разу, вiн ґрунтовно готувався для проведення в життя невеликої хитростi.
Якщо замовник, що так береже свої секрети, то єдиний спосiб змусити поганця платити - це тимчасово "позичити" їх.
I ось все було готове за вiдпрацьованою схемою. Пiд час запуску тестового пакета програм, непомiтно мала встановити програма-хробак. Пiсля чого черв'як викачав би з внутрiшнiх мереж жертви все пiд чисту, i безкарно випарувався б у безмежних просторах вiртуального простору.
Маючи цiнну iнформацiю i маючи всi козирнi карти у рукавах, а й у руках, Лернор у разi вiдмови вiд покупки, мiг дозволити собi маленький безневинний шантаж. А якщо цi козли й упруться, то завжди буде можливiсть просто перепродати добутi данi зацiкавленим особам.
I ось готовий до зрадливого завантаження диск лежить на столi в невеликiй, але гарнiй упаковцi.
"Тiльки стрiчок та гiрлянд на ньому не вистачає." - усмiхнувся Лернор i ще раз переглянув звiт про виконану ним роботу. Ох, якби тiльки головний офiс знав, чим вiн таким займається...
"Нi. Краще нехай не знає", - хлопець покрутив у руках упаковку.
Залишилося лише передати її замовнику, але якесь невиразне почуття тривоги раптово опанувало його.
"А може, не варто? Може плюнути i забити на все? Хоча з чого це раптом, у менi прокинулася совiсть? Можна звичайно звалити саму зустрiч iз замовником на когось ще, щоб руки не були такими вже брудними. Та й до того а якщо я буду ввечерi вiдпалювати, то на роботу в жодному разi вчасно не пiдтягнуся".
Вiн узяв телефон та набрав знайомий номер.
- Слухаю, - пiсля сьомого сигналу в трубцi пролунав хрипкий i ще не тверезий голос.
- Iди на фiг, Лерн, - менi надто погано, щоб ти мене таким бачив. - Чого дзвониш? Знову, чи з головного офiсу мене шукали?
- Та нi. Заспокойся. Ти шефу, як минулого разу, так i зараз навряд чи потрiбен.
- А що дзвониш тодi пiд кiнець робочого дня?
- Є для тебе робiтка. На завтра. Поїдеш iз ранку в "IТЦ" i передаси їм диск. Я його тобi на стiл покладу.
- Ти ж трубив, що "IТЦ" - твiй проект, так i роби його до кiнця.
- Катре, ну ти зухвалий! Сьогоднi на роботу забив, то ще намагаєшся вказувати менi - своєму безпосередньому начальнику, що робити? - посмiшка зникла з лиця Лернор, i закiнчив вiн фразу куди холоднiше, нiж почав.
- Гаразд, гаразд, Лерне, - заметушився на тому кiнцi Катр, - Я ж жартую. Ми ж друзi, ти ж мене знаєш. Якщо просиш, то зроблю. Не питання.
- Окей, п'яна твоя пика, сьогоднi бiльше дивись не налакайся, а то харя розпухне i трiсне. Кiнець зв'язку, - Лернор вiдключив трубку вiд вбудованого в стiл вiдеофону i вiдразу вiдчув вiбрацiю мобiльного телефону.
- У вас одне вiдео повiдомлення, - прочитав хлопець i з цiкавiстю тицьнув пальцем у картинку з конвертом. - У вас проблеми iз законом? Бажаєте швидко розбагатiти? Вступайте в... - Лернор роздратовано перервав низку кольорових картинок.
- Дiстали! Навiть тут iз своєю рекламою! - iнтерес до повiдомлення не виправдався i миттєво випарувався.
Це було останньою краплею, щоб нарештi усвiдомити, що настав час валити з цiєї дiлової атмосфери куди подалi.
Недбало кинувши на стiл Катра запакований i вже перев'язаний червоною стрiчкою диск, керiвник фiлiї компанiї "Вiртуальна безпека" швидко залишив стiни порядком набридлого офiсу.
Намагаючись виглядати менш заклопотаним, нiж насправдi, Лернор широким кроком пройшов коридор. Пiдiйшовши до лiфта, вiн внутрiшньо вже готував себе до нав'язливих питань. Вiд, постiйно катається в кабiнi охоронця можна було очiкувати будь-що, але обов'язково чогось новенького.
- Знову запiзнилися?
- Угу, як завжди, - буркнув Лернор, про себе ж подумав, - "Хм, дивно. Не пам'ятаю, чи ставив вiн менi це питання ранiше?"
- А дружина вас за цю справу не пиляє?
- Нi, - коротко вiдповiв Лернор, розумiючи, що справи сiмейнi в лiфтi вiн ще обговорити не встиг.
- А моя, менi вже розлученням загрожує. Не розумiє, дурепа, що якщо я в двi змiни працювати не буду, то пряма дорога нам або в нетрiв або за купол.
- Менi простiше. У мене просто немає такої домашньої тварини, як дружина, - натягнуто посмiхнувся Лернор, краєм ока стежачи, як на табло у зворотному порядку зменшуються цифри поверхiв.
- Як так? - Здивувався охоронець, - Я думав у вас вона як мiнiмум вже друга.
- А ось так. Без них, виявляється, жити дешевше. - кинув наостанок Лернор i покинув кабiну лiфта, не чекаючи поки дверi вiдчиняться повнiстю. Висвiтлений м'яким свiтлом коридор пiдземної стоянки вiдразу зустрiв його гулким клацанням пiдборiв по бетону.
Охоронець нiчого не встиг сказати слiдом. Хоча, швидше за все, просто глибоко задумався про переоцiнку сiмейних цiнностей i глобальний сенс подальшого спiвiснування з жiнкою, що постiйно пиляє.
Як виявилося, у самого Лернора думок теж було достатньо. Охоронець торкнувся в ньому давно заiржавiлої струни. Хлопець згадав бiлявку Торi. Її губки та чарiвну попку. Адже вiн на нiй мало не одружився. Пробули голубки разом три з половиною довгi i часом нестерпнi роки. За цi кiлька рокiв, Лернору "пощастило" на всi сто вiдчути всi можливi принади сiмейного життя.
Спочатку все було чудово - iдилiя романтичних вiдносин, розумiння з пiвслова, пiдтримка у скрутну хвилину. Особливо тодi, коли Лернор подавав документи до престижного унiверситету адмiнiстрацiї та управлiння мегаполiсу Вiльрiллiн, паралельно намагаючись легалiзувати свiй маленький та несерйозний бiзнес. Тодi вiн талановито використовував молодих програмiстiв з бiдних сiмей периферiї, проштовхуючи їх готовi розробки компанiям мегаполiсу.
Тодi вони ще жили з її батьками в невеликому беззахисному вiд мiнливостi стихiї мiстечку. У постiйному страху перед непередбачуваною природою та солдатами однiєї з видобувних корпорацiй, якi iнодi пiдтримували зрозумiлi лише їм вiдноснi законнiсть та порядок.
Удача посмiхнулася йому. Вiн вступив на останнє двохсоте вiльне мiсце в унiверситетi та отримав шiсть квадратних метрiв у гуртожитку. Красуня удача показала йому своє обличчя, вiдвернувшись до когось задом. Хлопець, чиє мiсце йому пощастило зайняти, трагiчно загинув пiд час нападу на колону бiженцiв, так i не дiставшись захищеного куполом мегаполiсу.
Торi кинула навчання в рiднiй глушинi i перебралася жити до нього. Всi чудово розумiли, що краще хоч якось iснувати в межах мiста, нiж жити в постiйному страху смертi вiд радiацiйного опромiнення за його межами.
Доля продовжувала подарувати. Лернору щастило. Компанiя, через яку вiн оформляв свої угоди перед тим, як перебрався в мiсто, запропонувала очолити одну з її нових фiлiй. Це був шанс не лише пристойно заробити, а й поєднати роботу iз навчанням.
Але як не буває, худа без добра, а бочки меду без ложки дьогтю, в певний момент особисте життя, що полiпшується, несподiвано дала трiщину.
Усьому були свої причини. Адже Лернор весь день пропадав невiдомо де, повнiстю занурений у роботу та навчання. Його стали оточувати новi обличчя та впливовi люди, мимоволi змушуючи його переходити на "iнший рiвень". Торi ж цiлими днями сидiла вдома i поступово звикла до того, що вона її повнiстю мiстить. При цьому прiрва у взаєморозумiннi збiльшувалася з кожним новим днем.
Не раз Лернор, пiдштовхував її знайти собi заняття i не набридати йому ниттям про те, що його постiйно немає поруч, i як вiн про неї забуває. Складалося враження, що вона просто не хоче розумiти того, що вiн так надривається заради їхнього спiльного майбутнього, а хоче жити тут i зараз. Хоче, нехай недовгий, але рай у куренi. Але Лернор не мiг. Або просто не хотiв, чудово розумiючи, що за хвилинним раєм пiде голодна реальнiсть.
Незабаром, за хниканням пiшли регулярнi iстерики. Необґрунтованi ревнощi до кожного стовпа та неадекватнi спроби звернути на себе увагу. Це тривало доти, доки одного прекрасного дня Лернор не витримав. Вiн викупив їй окрему кiмнату в гуртожитку, витративши тим самим усi свої заощадження i переїхав до iншого району на крихiтну знiмну кiмнатку. Кохання пройшло, зав'яли помiдори, а з ними i вiра в те, що чоловiк i жiнка взагалi можуть колись зрозумiти один одного...
Дiставшись своєї машини, Лернор увiмкнув i вiдрегулював пiдсвiчування приладової дошки. Через секунду, сповiстивши про готовнiсть до старту, заревiв двигун. Фари старого сьомого БМВ, яскраво висвiтлили примiщення гаража. Втиснувши акселератор i на повнiй швидкостi, пройшовши кiлька поверхiв стоянки, Лернор буквально вистрибнув на мокрi вулицi вечiрнього мегаполiсу.
Рух у темному небi виявився не менш iнтенсивним, нiж на землi. Легковi та вантажнi екiпажi щiльним потоком галасливої та бурхливої рiчки мчали в рiзнi боки, перiодично сповiльнюючись i пiдкоряючись триколiрним сигналам свiтлофорiв, нiби порогам гiрських рiчок.
Цi триокi механiчнi iстоти зависали на рiзних рiвнях руху, сканером вiдстежуючи проблематичнi мiсця основного транспортного потоку. Iнодi вони зривалися з мiсця i мчали до чергової пробки, розмахуючи в рiзнi боки своїми довгими щупальцями-манiпуляторами. З першою появою на трасах таких пристроїв потреба в постових повнiстю вiдпала. Проте темно-синi машини патрулiв правопорядку продовжували чергувати в "рибних" мiсцях. Полiцейськi справно доїли порушникiв i тих, хто нiчого не порушивши, просто не розбирався в правилах. Хижi екiпажi, перiодично включаючи свiтломузику, бухалися з небес i без церемонiй безжально притискали броньованим корпусом свою нову жертву до узбiччя.
Дорогою правили обдиралiвка та корупцiя, подiляючи суспiльство на двi групи на тих, хто дав i тих, хто не встиг. Але Лернора подiбна ситуацiя не обурювала. Адже представники влади все своє свiдоме життя живилися за рахунок тих, хто цiєю самою владою обдiлений - бiднiших i слабкiших верств населення. За своє коротке життя вiн до цього просто встиг звикнути. А синi мундири тим часом продовжували виконувати свою роль вовкiв-санiтарiв i собак-пастухiв, незворушно iгноруючи грубi порушення господарiв стада. I поводилися вони так, швидше за вiдчуття самозбереження, нiж через вiдсутнiсть моралi та почуття обов'язку.
Лернор все ще належав до тiєї категорiї громадян, яка часом витрачала на мiсяць бiльше, нiж заробляла, але навмисно продовжував приховувати своє невдоволення беззаконням, що творилося навколо, час вiд часу даючи на лапу потрiбним людям.
Все це не тому, що вiн був особливим мазохiстом режиму, що дiє. Швидше за те, що вся ця несправедливiсть штовхала його до дiї, рухала вгору. Надiляла бажанням не здаватися i прагнути кращого життя. Карабкатися, здираючи нiгтi у кров. Триматися зубами за те, чого досяг. Тiльки безкомпромiсне "вперед i нi кроку назад".
Зупинившись на черговому свiтлофорi, Лернор недбало дiстав з кишенi листок з адресою мiсця майбутнього студентського веселощiв. Ввiвши адресу в навiгацiйну систему комп'ютера i пiдключивши телефон до вiдеофону автомобiля, вiн увiмкнув автопiлот. Не встиг вiн розслабитися в зручному крiслi, як вiдразу заблимiв сигнал вхiдного виклику. Дотиком повним вселенської лiнощi, вiн увiмкнув зображення.
- Вiтання! - на екранi здалося веселе обличчя Малвiна.
- Здарова, красун-г. Раптом згадав про мiй день народження?
- Вгадав. - засмiявся Малвiн, поправляючи кiтель. - Якщо чесно, я про нього забув, але спрацював нагадування, яке ти пiд час нашої останньої пиятики вiв у мою записну книжку.
- Так. Пам'ятаю, - насупився Лернор, - Якраз пiсля того, як ти безсовiсно сказав менi, що взагалi забув про таку знаменну дату.
- Цi записники iнодi можуть давати приємнi сюрпризи, - продовжував усмiхатися Малвiн.
- Угу. Особливо друзям їхнiх господарiв, - з iронiєю додав Лернор.
- Куди їдеш? По бабам? - здавалося Малвiн, просто iгнорує його похмурий стан.
- Схоже на те. Студентське партi. А ти власне чим зайнятий?
- Так, сиджу ось у казармi. Сумую, дрiбнички складаю. Контракт уже пiдписано. За тиждень переводять на орбiту, а далi як вийде.
- А як же служба у доблесних силах полiцiї Мегаполiсу? - поцiкавився Лернор. Друзi серед синiх мундирiв, йому однозначно не завадили б.
- Вона нiкуди не дiнеться. У мiста зараз свої iнтереси у космосi, ось нас туди i посилають.
- Опа! Цiкаво, у тебе доля складається. Орбiту побачиш. Думаю, треба зустрiтися, поспiлкуватися, пивка попити. Як завтра? ти вiльний?
- Згоден тiльки на обiд у "Престо" за твiй рахунок, - Малвiн усмiхнувся так, що Лернору захотiлося йому врiзати для профiлактики, - А то ввечерi я до дiвчини їду. Ну ти розумiєш. Серед нас бути тобi третiм зайвим.