я не вiрю у казку...хоча, хоча може лише один раз на рiк варто спробувати?
Дивлюсь в далину, намагаючись розглядiти сонну вулицю, а вiдчуваю лише холод скла i розумiю, що снiгу не буде i сьогоднi. За вiкном повiльно тане нiчне марево. Доноситься гул машин, вимушених стояти вздовж дороги... I все ж таки, менi пощастило...нi кожну людину з днем народження вiтає сам Дiд Мороз!
Зупинитись, перестати шукати щось там, а на мить, заплюснувши очi, поринути у глибини душi. Пухнастi спогади, як пухнастий снiг оповитi нiжнiстю i свiтом. Мiй самий щасливий день народження пов'язаний з дитинством. Я i досi пам'ятаю як любила сидiти пiд ялинкою вся у срiбному дощу та стежити за мерехтiнням кольорових вогникiв, чекаючи на великий пре великий святковий торт. До сих пiр бережу в собi тепло кiмнати, аромат хво§ та мить, коли потрiбно задувати свiчки. Але тодi я ще була впевнена, що Дiда Мороза не iснує. Iнакше вiн б нiколи не поєднав моє свято зi сво§м. Ще я розумiла, що подарунки - це лише плiднi зусилля батькiв, i до речi вони також були неподiльними. Ще було ясно як день, що голубий лiд - це застигла пiд дiєю холоду вода. Досить рано прийшло таке беззаперечне поняття як 'потрiбно'. Прагматичне бачення мало§ дитини.
Наближався канун новорiчних свят i десь поруч плiвся мiй день народження. Зима видалась надзвичайно красивою, наче по дзеркальному вiдображенню вiршiв видатних класикiв. Знов таки повертаючись до 'Потрiбно', цi свята ми з сестрою проводили з бабусею i дiдусем. А ще це був перший день народження без батькiв...
Пройшло стiльки рокiв, а я як сьогоднi згадую розповiдь бабусi.
'Десь, далеко-далеко, на самiсiнькому кiнцi свiту, - починала вона, закутавши нас малих у теплу ковдру, - в невеликiй хатиночцi живе особлива людина... Вiтри несамовитi, морози стоять лютi, але вiн не звертає на це увагу. Одягає свiй червоний кожух з серебристою окантовкою, закидає на плечi великий мiшок, бережно перевiряє за пазухою листок з накопленими за рiк людськими побажаннями, i вирушає у мандри по всьому свiту, щоб встигнути до кожного...а особливо вiн памятає про тих, кому пощастило народитись саме цього дня...'.
'... так не буває, - кажу я, - тим паче, вiн один нiчого не встигне...'
Бабуся посмiхається, пригортає нас сильнiше до себе, §§ руки пахнуть ванiльною здобою.
'Та де ж там один, багато помiчникiв є у нього...зайчики, лисички, бiлочки...ельфи, гноми...'
'Домовята...але ж звiдки вони знають...'
'Дiд мороз все знає...Може вiн з помiчниками вже десь поруч з нами'.
Всi разом пiдходимо до вiкна, не звертаємо увагу на холод скла, бо нема нiчого чарiвнiшого нiж вiдчуття близько§ казки.
Тiє§ ночi я бачила заснiжений лiс, з протоптаними маленькими помiчниками Дiда Мороза дорiжками.
Наступного дня я як i ведеться сховалась пiд ялинкою, чекаючи свого торта...а потiм ми пiшли до головно§ ялинки мiста за подарунками. Яскравiсть кольорiв, водоверть наче дзвiночкiв привiтань, смiх, конкурси...та мабуть не було тодi для мене нiчого смачнiшого за замерзлий кусочок шоколаду...а потiм я загубилась.
I одразу радiсть змiнилась на страх, дзвiн обернувся шумом, здалося що я бiльше нiколи не побачу сво§х близьких так назавжди i залишусь у натовпi, стало холодно...я заплющила сильно очi.
Для мене назавжди залишиться загадкою те як я потрапила до дому.
Одне лиш вiдчуття - хтось веде...
Нiколи одразу не бачила стiльки людей у бабусiнiй оселi, а тим паче людей у синiй формi, якi лише i казали:'Ай, молодець!'. Полегшено говорили щось всi майже одночасно, ставили кучу запитань, про вiдповiдi на якi я i не мала гадки...а потiм ми знов смiялись. I я смiялась з усiма, бо зараз вже щиро вiрила у iснування Дiда Мороза та у неможливi дива бо рядом були батьки, якi залишили вечiрку, щоб вiдсвяткувати мiй день народження та новий рiк з нами разом...
![[]](/img/r/rudx_e_a/denxnarodzhennja/2.jpg)