Juan Ramon Jimenez

    Octubre

Estaba echado yo en la tierra, enfrente
del infinito campo de Castilla,
que el otoño envolvía en la amarilla
dulzura de su claro sol poniente.

Lento, el arado, paralelamente
abría el haza oscura, y la sencilla
mano abierta dejaba la semilla
en su entraña partida honradamente.

Pensé arrancarme el corazón, y echarlo,
pleno de su sentir alto y profundo,
al ancho surco del terruño tierno;

a ver si con romperlo y con sembrarlo,
la primavera le mostraba al mundo
el árbol puro del amor eterno.

    ***

    Хуан Рамон Хiменес

    Жовтень

Я на кастильську землю впав. Навпроти
вкривало неозорий лан пестливе
осiннє сяйво, золотава злива,
вечiрньоï зорi ясна скорбота.

Неквапне рало ряд у ряд достоту
здiймало скиби, i рука дбайлива
пускала зерна в розповиту ниву,
углиб ïï розколотоï цноти.

Я мушу серце вирвати, вiддати –
повне чуттiв високих i глибоких –
у борозну, у лагiдне заслання.

Подивимось, чи з тих зернин розтятих
з"явить весна у свiт зоряноокий
стрункий росток безсмертного кохання.