Рось Анна. I роздуми, i бiль, i сподiвання

0x01 graphic

Ганна Рось

I роздуми, i бiль, i сподiвання ...

***Нащо цвiтуть каштани восени?

Душею я за них переживаю.

Пожовкле листя поруч, а вони

Нiжнiшi пелюсточки розкривають.

Пригрiє сонце, нiби навеснi,

I квiтка йому щиро довiряє,

Не знає, незабаром буде снiг,

На холодi краса ця повмирає.

Нащо цвiтуть каштани восени?

Вже дме iз пiвночi байдужий вiтер,

Тремтять вiд його тиску пелюстки

I падають на землю нiжнi квiти.

Чому ж наперекiр вони цвiтуть?

I чому зневажають непогоду?

Бруньки за те цвiтiння вiддадуть,

Як найдорожчу в свiтi нагороду.

6.10.2002

***Все уходить, все минає

I зникає враз довiльно,

I кохання, i ненависть,

А тримати - недоцiльно.

Що усе зiтреться з часом,

Чом ранiше те забули?

Вже, здається, безрозсуднi

Почуття були минулi.

Наступає безпристраснiсть,

Нам байдужно ненависне.

Чи щоб душу боронити

Так влаштовано навмисно?

Все уходить, все минає,

В iнший стан пiде повiльно,

А як в серцi обiзветься,

То несильно, вже несильно.

12.11.2002

***Чи час тамує гiркий бiль?

Чи можна щось забути?

Як нiбито на ранах сiль,

То спокiй як здобути?

Коли настане час скрутний -

Усе переполошить,

Якщо у серцi бiль згубний,

Як можна приголомшить?

Чому нiяково якось,

Стискає груди обруч,

Самотнi як залишимось,

Бо любих нема поруч?

Як нам тугу упокорить

(Бо час не повернути),

Як кожен день та кожну мить

Не можемо забути?

Нам кажуть: що нудитись вам,

Пiшла душа до неба.

Та ми вiддали небесам

Немов шматочок себе.

Їм не збагнути тих речей

Й уяви не вистачить,

Чом сльози ллються iз очей,

А серце кров'ю плаче.

Чи час тамує гiркий бiль?

Чи можна щось забути?

Як згасло свiтло, лише тiнь,

То як щасливим бути?

24.09.2002

Пiслямова

Ми талант не цiнуймо,

Знаємо: буде краще,

При життi, як вiн буде,

Продиратись скрiзь хащi.

Труднощi при життi ми

Створюємо навмисно:

Серце хай закаляє,

Бо то дуже корисно.

Вiд iдей нестандартних

Затикаємо вуха,

Аргументи вагомi

Не для нашого слуху.

Зводимо ми паркани

Та будуймо тенета,

Увесь час навiваймо:

- Нащо робиш не те то?

При життi не цiнуймо

Нi при яких умовах,

Ми талант пiсля смертi

Вихваляймо в промовах.

- Ми завжди були поруч

I до того причетнi,

Ми плече пiдставляли,

Бо такi вже шляхетнi.

I на скромнiй могилi,

Мовив тихого слова,

Пишемо мемуари

З назвою "Пiслямова".

29.09.2002

Вважай - талановита

Виписувала олiвцем

Ледь видимi ескiзи,

Всi бачили в добутку цiм

Мов незбагненнi риси.

Казали, що то є модерн,

Та як талановито!

Вiщали, що незмiнно ти

Вже ж будеш знаменита.

Закiнчено творiння це -

Всi раптом вiдвернулись,

Їм не подобається все,

Неначе схаменулись.

Для мене став ворожим свiт,

Здавалось, все в нiм проти,

Шукала коренi в собi,

Чом долi тi звороти?

Один лиш майстер допомiг

Менi розкрити очi,

Змахнув сльозу гiрку з щоки

Та роз'яснив охоче.

Причини вiн не приховав,

Сказав менi вiдкрито:

- Коли зненавидять усi,

Вважай - талановита.

9.10.2002

Мандри... Всесвiт...

Не можеш всидiти на мiсцi,
Мандруєш до нових земель,
Приваблює рiзноманiття
Та неприступнiсть стрiмких скель.

Тебе не можна зупинити,
Твоє життя - то дивосвiт,
У темрявi ти бачиш свiтло,
Наприкiнцi тунелю - свiт.

Мандри... Всесвiт...

Шукаєш всюди ти пригоди,
Ти нiбито стрiмкий потiк,
Завжди нестримний, невгамовний,
Неначе непокiрний вiк.

Тобi не вистачає вражень,
Та, зневажаючи незгоди,
Готовий йти на край свiт далi,
Бо ти - то є дитя природи.

Мандри... Всесвiт...

Тобi усюди рiдний дiм,
Твiй дах - то є безкрає небо,
Для тебе кожен кущ - притулок
I щастя iншого не треба.

Мандри... Всесвiт...

Давно забув, де твоя пристань,
Твоя домiвка - цiлий свiт,
Мандрiвником ти народився
I твої мрiї - то всесвiт.

Мандри... Всесвiт...

02.09.2002

***Думав ти - могутня рiчка,
Був лише тонкий струмочок,
Ти гадав, що людна площа,
А сам був лише куточок.

Звавсь великою землею,
Проте був вiдкритий острiв,
Ти легкою був мiшенню,
А вважав, що влучний пострiл.

Був лiхтарик придорожнiй -
Зорепадом звавсь великим,
Непомiтною був миттю,
Називався довгим вiком.

Думав ти - колодязь чистий,
Та водою був гiркою,
Називався океаном,
А був хвилькою морською.

Похвалявсь, що ти - то свiтло,
Та чого тодi не сяєш?
Хоч назвеш себе ти сяйвом,
Та красою не вражаєш.

Був лише маленьким мiстом,
А вважав з себе столицю,
Думав - над усе важливий,
Опинився за дрiбницю.

Називавсь великим кроком,
Недосяжною метою,
Думав, що ти неповторний,
А сам був лише собою.

27.08.2002

Мрiї про волю

Не вернутися додому,

Де подiтись вiд судьби?

Скованi єдиним цепом

В чужину пливуть раби.

Батоги б'ють сильнi плечi,

Шкiру сонце розпалить,

Раб не вiдчуває болю,

Бо лише душа болить.

Перемiряли моря всi,

Пiдкорили океан,

Ритм єдиний нагнiтає

Монотонний барабан.

Нескiнченний водний простiр,

А подiтися куди?

Раб гребе, не вiдробив ще

Хоч би крапельку води.

Дощ чи сонце, просто небо,

А раби собi гребуть,

Тiльки в небi вiльнi хмари

В рiдну сторону пливуть.

Раб лиш марить про свободу,

Тою думкою живе,

Полетить, як вiльний вiтер,

Коли небо призове.

1.09.2003

Нiрвана

Душа нiколи не вмирає, повiк iснує.

I вiд життя i до життя вона мандрує,

Душа проходить крiзь страждання на вищий рiвень,

Та вже втомилася вона вiд перевтiлень.

Поринути в небесний свiт - єдина мрiя,

Нiрвана, вища за блаженство, - її надiя.

Нiрвана - то є насолода,

Нiрвана - лiпша нагорода,

Солодшого немає стану

I душi мрiють про нiрвану.

Нiрвана - вiчна то тривалiсть,

Нiрвана - то є досконалiсть,

Нiрвана - то полiт високий,

I повний спокiй.

Високу душу й тiло тлiнне життя єднає,

Душа завжди угору прагне, а плоть тримає.

Дарма чом марити гадками? Дивись у корiнь,

Душi вже визначена доля - шлях перетворень.

Душа чекає - зглянеться небесна манна,

Коли поглине назавжди її нiрвана.

Нiрвана - то є насолода,

Нiрвана - лiпша нагорода,

Солодшого немає стану

I душi мрiють про нiрвану.

Нiрвана - вiчна то тривалiсть,

Нiрвана - то є досконалiсть,

Нiрвана - то полiт високий,

I повний спокiй.

Нiрвана - то завжди бажання,

Нiрвана - то палке жадання,

Нiрвана - то душi тремтiння,

Яскраве, неземне промiння!

Тобi немає порiвняння,

Бо ти - то є саме сiяння,

Нехай тобi звучить осанна,

Бо ти - нiрвана!

5.01.2003

***Сьогоднi, нiби, як учора,

Все навкруги: трава, земля,

Верба, нахилена додолу,

Та щось не так, не та i я.

Блакитне небо надi мною,

Високо ластiвки летять,

Але щось серце непокоїть

I очi болiсно блищать.

На заходi дощ кругом ходить,

На сходi сонечко палить,

Немає втiхи вiд природи,

Бо в грудях серденько щемить.

30.08.2006

***Двi мови, нiби двi сестри,

Не можу роздiлити.

Як рiзнобарв'я почуттiв

Без тих слiв вiдтворити?

Одна хай мова на устах,

Другою ж вiдчуваю,

Одну ввiбрала з молоком,

А iншу полюбляю.

Була б щасливою, коли б

Ще третьою писала,

Або в оригiналi би

Шекспiра я читала.

В двох мовах чарiвнi слова

Для серця вiдкриваю,

Березам шепочу "люблю",

А милому - "кохаю".

Двi мови, нiби двi сестри,

Нехай завжди так буде.

Що на душi, про те пишу,

А як - розсудять люди.

14.02.2004

Здрастуй, мамо

Малятко у лiжку протягне долонi,

Щоб мама до себе взяла,

До серця прижала i поцiлувала,

Ласкавi сказала слова.

Вiн маму рiдненьку за шию обiйме,

Сховає обличчя в волоссi її,

Iз мамою гарно, затишно, спокiйно,

Рiднiше нема нiкого на землi.

Мама, мама, моя мама!
Мама, мама, моя мама!

Час швидко минає, синок пiдростає,

Iз школи п'ятiрки несе.

Нехай завжди поруч є друзi хорошi,

Та мама важнiш над усе.

Її лиш побачить, то очi засяють,

Усе позабувши назустрiч бiжить.

I мама щаслива пишається сином,

Нiколи вона не забуде цю мить.

Мамо, мамо, здрастуй, мамо!

Жаль, мама не може завжди бути поруч,

Їх вже роздiляють степи i мiста,

Солдат на кордонi несе свою службу,

А мама чекає листа.

Чекає повернення сина додому,

Усе б на землi лиш за те вiддала,

Щоб знов чути голос до болi знайомий,

Щоб в очi дивитись, пiзнавши слова:

Мамо, мамо, здрастуй, мамо!

6.11.2004

***Не дай нам, Бог, такого горя знати,

Бо чула я, як батько хлопчаком

Ходив до ставу лободу шукати

Й жадiбно їсти, хай з гiрким смаком.

Голодомор - за що страшне те слово

Зазнала батькiвщина, рiдна ти моя?

Як призвели до сорому такого,

Щоб знала голод щедра ця земля?

Не дай нам, Бог, такого горя знати,

Як дiтям їсти дати що немає,

I сiм'ям цiлим з голоду вмирати,

Чи бачити, дитина як страждає.

Не дай нам, Бог. Не дай нам, Бог, такого.

Iсторiю не можна забувати,

Щоб голокосту не було нового,

Повиннi те довiку пам'ятати.

23.11.2002

***Я нiколи не вгамуюсь,

Плачу, як згадаю.

Я за тебе, Батькiвщино,

Серцем вболiваю.

Менi прикро за народ мiй,

Як його губили,

Крихту хлiба не давали,

Голодом морили.

У печi останню страву -

I те забирали,

Анi жодну картоплинку

Дiтям не лишали.

Щоб маленькi янголятка

З голоду вмирали,

Щоб батьки, убитi горем,

Болiсно ридали.

З ременiв б варили їсти

Та траву шукали,

Не радiли, не спiвали,

Смерть свою чекали.

Я нiколи не вгамуюсь,

Плачу, як згадаю.

У катiв було чи серце?

Я того не знаю.

Нащо горе величезне

Тобi посилали?

Нащо дiток-немовляток

Й батькiв катували?

Я нiколи не вгамуюсь,

Серцем вболiваю.

Хай за душi безневиннi

Свiчi запалають.

22.11.2003

Все є так, як є

Застигли на полицях речi,

чекають на тебе,

та ти не прийдеш.

Чекати тебе недоречно,

бо ти мiж зiрок вже

у вiчнiсть iдеш.

Тобi бiльш нiчого не треба,

у даль вiддалилося те,

що хотiв,

навкруг лиш безкрає небо,

нема анi друзiв, анi ворогiв.

Приспiв:

Скаже друг: "Бувай",

Келихом вина зап'є,

Друже, прощавай,

Все є так, як є.

А мати уже не плаче,

бо горе у серцi

замкнула вона,

забрала тебе у неї

нещадна зима,

сувора вiйна.

Судилося рiдним пiзнати,

що є - проводжати

синiв на вiйну,

навiщо комбат

принiс в дiм

страшну новину,

тяжку новину?

Приспiв.

Невдовзi снiги розтануть

i сад навеснi

за вiкном розцвiте.

Даремно чекає матiр,

змиритися як їй,

що син не прийде?

Щоб стерти гiркоту утрати

полковник суворий

роздасть ордени.

Хто батьку поверне сина?

З чужої країни?

З страшної вiйни?

11.01.2005

***Де ж ти забарився,

Мiй любимий, мiй коханий,

Не прийшов, лiкуєш рани?

Ти за Батькiвщину бився.

Де ж ти забарився?

А вона iще не знала,

Тiльки серцем вiдчувала,

Що бiда iде.

I молилася й страждала,

А вона iще не знала,

Що вiн не прийде.

Де ж ти забарився?

Сину мiй, тебе чекала,

Тобi їсти готувала.

Чи у друга зупинився?

Де ж ти забарився?

А вона iще не знала,

Тiльки серцем вiдчувала,

Що бiда iде.

I молилася й страждала,

А вона iще не знала,

Що вiн не прийде.

Де ж ти забарився?

Батьку наш, тебе чекали,

Все у вiкна виглядали,

Ти з а нашу долю бився,

Де ж ти забарився?

А вони iще не знали,

Тiльки серцем вiдчували,

Що бiда iде.

I молилися й страждали,

А вони iще не знали,

Що вiн не прийде.

10.04.2014

***Тортури, грати, автомати...

Страшнi слова,

А все було...

I тих ночей не спала мати,

Кругом горiло i гуло.

Й менi болiло за країну,

I я молилася вночi,

Аби iще хтось не загинув

I без причастя не спочив.

Ой, очi, очi молодiї,

Як вам хотiлося любить!

Та вiн в огнi боїв загинув,

I як без нього в свiтi жить?

Немов страшенная примара

Над Україною пройшла.

За що така велика кара

Нам Богом послана була?

Чом юнаки вмирать готовi

I матiр вiд болю нiма?

Мабуть, тому, що без Голгофи

Нам Воскресiння геть нема.

04.04.2014

***Душа просилася до раю,

ти не пускала.

Її тримала у долонях, та не стискала,

Його з тривогою вмовляла: "Живи, коханий,

Сама тобi я залiкую кривавi рани".

Душа просилася до бою, вночi кричала,

Ти шепотiла: "Я з тобою, - та пригортала, -

На мене завжди розраховуй, тебе прикрию,

I вiд бiди, i вiд нещастя собою вкрию".

Душа просилася до Бога. Та що я можу?

Тобi я рани залiкую, чи допоможе?

А хто тобi загоїть рани душевнi в серцi,

Не йди, прошу тебе, вiд мене! Закрию дверцi!

Душа просилася до раю, ти не пускала.

Її тримала у долонях, та не стискала,

Побудь зi мною, душе моя, тебе благаю,

Як вирiшиш ти полетiти, то вiдпускаю.

23.12.2019

***Я не знаю, твоя де душа,

Чи до раю вона полетiла,

При життi менi так насолила,

Я не знаю, чи в раї вона.

За життя люди часто встигають

Нагрiшити собi на бiду,

Як згрiшу, то собi присягаю,

Що молити до Бога пiду.

Бог простить, бо вiн завжди прощає,

Як до нього звертаємось ми,

Свою милiсть Вiн нам посилає

За спокутi в молитвi грiхи.

5.12.2019

То все було у iншому життi

Один мiй пращур родом iз Полтавщини,

З-пiд Гадяча, багатi де мiсця,

Де яловець росте, у лузi - орхiдеї

I гладiолусiв яскравi стебельця.

Латаття бiле стрiнеш на болотi,

В гаях дуби шепочуть вiковi,

Там звiр в лiсах гуляє на привiллi,

Гнiздо сховав вiвчарик у травi.

Там в полi прадiд пестував пшеницю,

Збирав з братами щедрi врожаї,

Вiн Богу дякував за щастя i за долю

I низько вiн вклонявся до землi.

Мiй iнший пращур родом з Запорiжжя,

Де брав початок запорiзький рiд

Славетних козакiв i сiчового братства,

Де жив свобiдний, вольовий нарiд.

I мого роду козаки гуляли,

Кулiш варили i коней пасли,

А бiй, то шашку наголо й рубали -

Геть ворогiв вiд рiдної землi.

Мiй прадiд був козак, i браття, i дiди їх,

Всi боронили землю. В мирний час

Пшеницю й жито сiяли та жали,

А ворог йде - по конях й шаблi враз.

Але так сталося, що врем'я було люте,

Забрали поле, реманент, а з ним

Корiв, коней, свиней, качок i сiно...

Стояв спустiлий та холодний дiм.

Нема що сiяти, нема куди садити,

Немає щастя на своїй землi,

То треба йти, дiтей прогодувати,

Їх на Донбас вели шляхи-путi.

А на Донбасi люду... Тяжка праця.

I тягне дрiт мозолиста рука,

Працюють хлопцi в шахтах, пiд землею

Вагони, пил, вугiлля та руда.

Тут хлiб такий важкий i незбагненний,

Тут всi однаковi, живе братерство тут,

Як вийдуть iз забою - сонцю радi,

Така дорога їхня - звичний труд.

Втомилися, заснули пiсля змiни,

Їм сняться конi, вiльнiї луги,

Жнива, пшениця, поле, паляниця,

Пекла що мати з першої муки.

Їм сниться сад квiтучий, їхня хата,

На стiнах вишитi яскравi рушники,

В садку стежинка, дерев'яна хвiртка,

I той мiсток скрипучий у рiки.

Ще сниться дiвчина iз чистими очима,

Тремтить бузок духмяний у руцi.

Та сняться дiд i баба, i щасливi -

То все було у iншому життi.

21.11.2020

Яловець або ялiвець - рiд вiчнозелених деревних рослин родини кипарисових

Латаття - водяна лiлiя

Вiвчарик - рiд горобцеподiбних птахiв

Реманент - сукупнiсть предметiв, необхiдних для якої-небудь галузi дiяльностi; iнвентар

Оставить комментарий © Copyright Рось Анна (anna.ros@ukr.net) Размещен: 09/01/2021, изменен: 09/01/2021. 25k. Статистика. Сборник стихов: Лирика БЕЗКОШТОВНО ЗБІРКИ української лірики Иллюстрации/приложения: 1 шт. Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: ЗБIРКА української лiрики

Рось Анна : другие произведения.

I роздуми, i бiль, i сподiвання

I роздуми, i бiль, i сподiвання ...