Аннотация: ВОСЬМА КАЗКА збiрки про те, якою має бути дружба та скiльки друзiв може бути у людини
Жила в селi Вiдрадному жiнка, Агапiя, але її в селi називали Гапкою, а чому так повелося i не пам'ятали. Гапка була привiтна, дружня, з усiма дружила. Зiбралася якось до мельничихи за борошном сходити, взяла кошик, шлях неблизький до села Веселого, але день довгий.
Вийшла Гапка за двiр, а назустрiч їй подруга Ганна.
- Куди зiбралася з кошиком, - питає Гапку, - поквапся, а то базар закривається.
- Я не на базар, - вiдповiдає Гапка, - я до мельничихи.
- Так мiрошник борошно привiз, якщо ти за мукою, - пiдказує Ганна, - тут ближче купити.
- А я гостинцiв малюкам вiднесу, - вигадала на ходу Гапка. - А ти що купила?
- Я купила баночку сметани, сиру у Прохора, гречки у Єфрема.
- А сир смачний? - поцiкавилася Гапка.
- Приходь на чай, пригощу, - пообiцяла Ганна подрузi.
"Хто з порожнiм кошиком у гостi ходить? - замислилася Ганна. - Де ж гостинцi? - знизала вона плечима i пiшла додому.
*
А Гапка йшла неквапливо, настрiй у неї був добрий. Проходячи повз кузню, звiдки чувся стукiт молота, вона тихенько наспiвувала придуману нею самою пiсеньку:
Гапочка розумна - дружить з усiма, так багато подруг в мене не дарма,
- Дякую, передам, - здивувався Кузьма, вiн не знав, що тiтка Гапка знайома з його матусею.
*
Мельничиха Параскєва напекла млинцiв i годувала своїх малюкiв - Андрiйка та Iванку.
- Доброго дня, подружко, - привiтала господиню Гапка. - Ой, якi гарнi млинцi. Смачнi, мабуть, - вона проковтнула слину.
- Гапо, привiт, я тебе за стiл не запрошую, - сказала Параскєва. - Зараз Захар Архипович з хвилини на хвилину приїде, сама знаєш, вiн не любить, коли ти засиджуєшся в гостях.
- Розумiю, розумiю, - Гапка помахала головою. - Чи не знайдеться в тебе зайвого мiшечка муки. Ось хлiб пекти хотiла, а мука закiнчилася.
- Що ж ти так далеко йшла? Могла б у Захара Архиповича попросити, вiн у Вiдрадному був.
- Так, незручно, я в нього минулого разу просила, - безглуздо посмiхнулася Гапка. - Дай, думаю, схожу провiдаю найкращу подругу та дiтлахiв її, - злукавила вона. - Ой, у мене для них i цукерка є.
- Не треба, Гапо, - зупинила її Параскєва, - вiд цукерок апетит псується, нехай млинцi їдять. Почекай мене тут.
Параскєва шмигнула у вiдчиненi дверi i за хвилину винесла Гапцi мiшечок борошна.
- Ось дякую, подружко, я все поверну, - пообiцяла Гапка, знаючи, що борг вона не вiддасть.
- Не треба, - вiдповiла Параскєва, - не збiднiємо ми вiд мiшечка. Нехай хлiб у тебе буде пишний та смачний.
Гапка поставила мiшечок у кошик i, попрощавшись, пiшла.
"Як же, не збiднiєш, - бурчала вона про себе, - у вас цього борошна повна комора. Могла б сама здогадатися подрузi пару мiшкiв привезти. Жадiбна ти, Параскєво. Жодного млинця з собою не дала в кошик. Мабуть, не збiднiла б. А малюки млинцi їдять, нi, щоб тiтцi запропонувати, - гнiвалася Гапка. - Пiду до села, може, хтось ще чимось пригостить чи вiз знайду назад дiстатися".
*
По дорозi зустрiлася Гапцi Нюра. Нюра все про всiх знала та розносила новини по селу.
- Доброго дня, Гапко, що в кошику несеш, ледве ноги тягнеш. Подiлися з подругою.
- Привiт. У мiрошника була, борошна купила, - вiдповiла Гапка. - Чим тут дiлитися, самiй хлiб нема з чого пекти.
- А чи дорого продає борошно?- запитала Нюра.
- Цiна, як на базарi, - почухала нiс Гапка.
- Могла б i дешевше продавати борошно мельничиха. Усе багатiють вони, - позаздрила Нюра. - А Єфрем iз матiр'ю мед качають, - розповiла вона новини. - Меду повно, а продають дорого. А Єфрем цього року гречку сiяв, щоб бджоли мед гречаний збирали. Їм подвiйна вигода, i мед зiбрати та гречку продати.
"Гречаний мед смачний, - подумала Гапка. - Треба зайти до Пелагеї".
- А Кузьма розбагатiв, - продовжувала Нюра. - Возами торгує. Йому мiрошник за вiз п'ять мiшкiв борошна вiдвалив. А Анфiса та Макар свиней розвели, вже свинки великi, взимку салом торгуватимуть. А до Василини коваль у гостi заходить. Взявся Матвiйку ковальськiй справi навчати, нiяк до Василини буде свататися.
"Треба з Василиною потоваришувати, - подумала Гапка. - Коваль буде знайомий, знадобиться ножицi викувати або що по господарству".
- А як там дiти мельничихи, ростуть? - несподiвано спитала Нюра.
- Зростають, чого їм на млинцях не рости, - вiдповiла Гапка. - Параскєва їм цiлу тарiлку млинцiв насмажила, то вони їли.
- Мабуть, i тебе почастували? - запитала Нюра.
- Де там, мiрошника свого годує Параскєва, вiн мужик здоровий, багато їсть.
- Ага, ага, - покивала Нюра.
*
З-за паркану визирнула баба Варвара, дружина дiда Федора:
- Ну, у тебе, Нюро, язик без кiсток, - не витримала вона.
- Побiгла я, нiколи менi з вами стояти, - сказала Нюра i пiшла.
- Ой, бабусю Варваро, привiт, - зрадiла Гапка. - Хто це у вас там бекає? - запитала вона.
- Це ягнята, - вiдповiла баба Варвара, - вирiшили з дiдом розвести овець.
- Вiвцi - добра справа, знову ж таки - шерсть можна продавати. А чи можна подивитися? - запитала гостя.
- Заходь, дивися, - запросила баба Варвара.
Гапка увiйшла у двiр. Вона побачила бiля паркану ягнят, якi веселилися.
- Ой, якi гарненькi, - погладила Гапка одного ягняти, поставивши кошик на траву.
- Бе-е-е, - пробекало ягня.
- Завжди мрiяла завести таких ягняток, - розчулилася Гапка.
- От би менi хтось подарував такого ягня, - замрiяно сказала Гапка. - Ви моя найкраща подруга, бабо Варваро.
Бабуся не розгубилася:
- Якщо ти моя найкраща подруга, наноси менi води з колодязя, бо бочка порожня.
- Ой, забула, - сказала Гапка, - я дуже поспiшаю. Вона схопила кошик i втекла.
- Така ти подруга, - баба Варвара подивилася їй услiд..
*
Гапка побачила у полi Василину, яка жала пшеницю.
Вона пiдiйшла з кошиком ближче:
- Доброго дня, подруго! Жнеш пшеничку? А що син не допомагає?
- Доброго дня, коли не жартуєш, - вiдповiла Василина. - А Матвiйка не допомагає, бо в кузнi вiн. Подружко ти моя, кажеш? Якщо подружка, тодi бери серп у руки, допомагай. Спочатку ти менi допоможеш, а потiм i я тобi допоможу кошик донести, - посмiхнулася вона.
Жати Гапцi зовсiм не хотiлося.
- Поспiшаю я, iншим разом допоможу тобi, - пообiцяла Гапка i поспiшила пiти.
- Ага, ага, - кивала Нюра, яка в цей час здалеку слухала розмову Василини та Гапки.
"Ти помiчниця пироги їсти, - подумала Василина. - Знаємо ми таких подружок - як допомогти, так нема кому, а як за стiл - першi у черзi".
Василина нахилилася i почала жати пшеницю.
"Прийде Матвiйка з роботи втомлений, скаже, пiшли пшеничку жати, а в мене вже все готове, i снопики зв'язанi", - радiла вона.
*
Гапка попрямувала у двiр до Єфрема та Пелагеї. Дивиться, а у дворi стоять повнi бiдони меду. "От би медом поживитись!" - подумала вона.
- Привiт, подружко Пелагеє, - привiталася Гапка.
Пелагея здивувалася, але вiдповiла:
- Привiт.
- А Єфрем у Вiдрадне не поїде? - запитала Гапка.
- Нiколи йому, мед качає. Ти б йшла, Гапко, поки тебе бджоли не покусали, - попередила Пелагея.
Але Гапцi було шкода йти вiд такого добра.
- А мед у вас гречаний? - запитала вона.
- I гречаний, i травневий, i рiзнотрав'я, - вiдповiла Пелагея.
Нюра в цей час спостерiгала з-за вулика за Пелагеєю та Гапкою.
*
- Ж-ж-ж, - сказала одна бджола iншiй. - Хiба ж-ж-ж це подруж-ж-жка Пелагеї? Хiба ж-ж-ж це не подруж-ж-жка Василини?
- Ж-ж-ж, - продзижчала друга бджола. - Хiба ж-ж-ж це не подруж-ж-жка Параскєви?
- Ж-ж-ж, - вiдповiла їй третя бджола. - На мою думку, вона хоче стягнути наш мед. Бдж-ж-жоли! До бою!
Гапка мчала, щодуху. Багато хто в селi бачив Гапку, як вона тiкала, i як за нею летiв рiй бджiл. Вони жалили Гапку i гнали її аж до млина.
- Ой, - вiд несподiванки скрикнула мати Кузьми Єлизавета, коли Гапка пробiгала повз їхнiй будинок.
- Бiжи до нас у хату! - кликав Гордiй, батько Кузьми, але Гапка вiд страху нiчого не чула, так i бiгла, розмахуючи кошиком.
*
А Нюра в цей час сидiла в хатi Пелагеї i боялася виходити надвiр, бо бджоли помiтили, як вона крутилася бiля вуликiв.
- Зараз вони заспокояться, постривай трошки, - заспокоювала її Пелагея i напувала колодязною водою.
*
Додому Гапка дiсталася ледь жива. Вона була втомлена, покусана, з опухлим обличчям.
"Подруга називається, - ображалася Гапка, - не могла пригостити медом. Нiзащо постраждала! Ще мельничиха муки пожалiла, млинцями не почастувала. Я до них усiєю душею - подружки милi, а вони жадiбнi. А Василина взагалi сказала - на жни пшеницю. Менi така подруга не потрiбна! I Пелагея менi не потрiбна, i Параскєва не потрiбна! Пiду до Ганни, може, сир ще не з'їла, почастує".
Гапка зняла компрес з обличчя i почала збиратися до подруги.
Ганни не було вдома, її донька Настуня сказала, що мати пiшла на город.
"Подруга називається, з дому пiшла, щоб сиром не пригощати", - ображалася Гапка.
I було Гапцi невтямки, що подруг вона вибирала не по серцю, а за вигодою. Дружила вона з тими, хто їй щось давав. Гапка не розумiла, що люди давно розкусили її хитрiсть i така подруга не потрiбна нiкому. Ось тiльки Ганна та Харитина поралися з Гапкою за старою звичкою, сподiваючись, що Гапка перевиховується. Є душа, є i надiя.
*
- Ой, бабусi, що вам розповiм, - Нюра поспiшала до колодязя, де односельцi набирали воду.
- Тут, бабусю, не до смiху, - загадково прошепотiла Нюра. - Сьогоднi мельничиха насмажила млинцiв, а мiрошник з базару приїхав, сiв за стiл, а млинцi самi в трубочку згортаються, та летять йому прямо до рота.
- Ага, i самi в сметану мачаються, - засмiялася Катруся.
- Ти не смiйся, на млинах знаєш, якi дива бувають! А Гапка до них за мукою заходила, то їй жодного млинця не дали, все мiрошник з'їв, навiть дiтям не дiсталося! - перехрестилася Нюра.
- Казки! - посмiялася Явдоха. - Ось, що Гапку млинцями не частували - повiрю, а все iнше - вигадки.
- I про Василину не повiриш? - запитала Нюра.
- А що Василина? Вона баба гарна, роботяща, - заступилася Прасковiя.
- Ага, роботяща, - сказала Нюра. - Та я сама бачила, як вона казала Гапцi, йди, жни пшеницю, а я вiдпочину на сонечку.
- I що Гапка? Жала? - запитала баба Килина.
- Гапка вiдмовилася, - махнула рукою Нюра.
- Звичайно, Гапка не звикла працювати, вона любить все мати задарма, - зробила висновок Явдоха.
- Гапка вiдмовилася, а Василина навела на неї порчу, - продовжувала Нюра.
- Яку порчу? - стрепенулась баба Параска.
- А таку - покусали Гапку бджоли, всiм роєм на неї як накинуться. Гапка тiкати, вони за нею. Гапка в криницю i кришкою накрилася. Бджоли покружляли, покружляли над криницею i полетiли.
- Тебе шукати, - посмiялася Явдоха. - Кажуть, ти вiд бджiл у Пелагеї в хатi ховалась.
- А що ти на пасiцi робила? - запитала Катруся.
- Що вона робила! Новини у бджiл дiзнавалася! - засмiялася баба Прасковiя та iншi разом iз нею.
- Ну, вас! - образилася Нюра. - Ви ще найголовнiшого не знаєте!
- Що? - разом спитали баби.
- Не знаєте, де Василина чаклувати навчилася, - загадково посмiхнулася Нюра.
- I де ж? - недовiрливо похитала головою Явдоха.
- У кузнi! - продовжувала Нюра. - Прийшла вона до коваля, каже, зроби менi перстень чарiвний, щоб мої накази виконував.
Бабоньки мовчки дивилися на Нюру.
- Коваль не хотiв спочатку, а вона перед ним танцює, звивається, що змiя. А на ногах червонi черевички. I зачарувала мужика, - зiтхнула Нюра.
- Досить брехати, - голосно сказала Явдоха. - Заздриш, що коваль на Василину заглядається, а не на тебе.
- Нiчого я не заздрю, - образилася Нюра, - нiколи менi з вами тут казки розповiдати, справ багато, - вона поспiшила, побачивши Глафiру.
- Понесла сорока новини, - зауважила баба Килина.
- Їй би казки писати, - усмiхнулася Катруся i понесла коромисло додому.
- А Гапцi подiлом вiд бджiл дiсталося, - сказала баба Параска. - Не буде подруг з вигоди та багатства обирати.
- I то правда, i то правда, - пiдтримала її подружка Килина. - Ми ось з тобою i в бiдi, i в радостi скiльки рокiв разом.
- Одна в мене подружка все життя, - обняла її Параска.
- Заздрю ??я вам, бабусi, - сказала Явдоха. - У мене немає такої подружки.
- Зате й поганої подружки немає, це теж добре, - вiдповiла Килина. - Нареченого тобi треба пiдшукати хорошого, раз подружки немає.
- Скажете теж, - знiяковiла Явдоха.
- А чим Єфрем не наречений? - запитала Параска.
- Не погодиться Пелагея, - вiдповiла Явдоха.
- Погодиться, ти дiвка видна, роботяща, вiн теж хлопець хоч куди, а Пелагею ми вмовимо, - пообiцяла Килина. - Обов'язково вмовимо.
До криницi пiдiйшов дiд Федiр:
- Чого обiймаємося, бабусi?
- Ось, свою давню подружку обiймаю, - засмiялася Килина.
- Так, дружба роками перевiряється, в одних мiцнiшає, в iнших ламається, - усмiхнувся дiдусь.
- Федоре, треба нам Явдоху за Єфрема просватати, - перейшла до справи Прасковiя. - Допоможеш?
- Гарна пара вийшла б, - схвалив дiд Федiр. - Можна допомогти.
Явдоха зашарiлася. Нiяк вона не очiкувала, що вона у селi на доброму рахунку. "Треба ставати ще кращою, - подумала молодиця. - Коли ти до людей усiєю душею, i вони тобi добром вiдповiдають".
- Зараз вам наллю в коритце, мої любi, - пообiцяв дiд Федiр.
- А до мене приходила подружка, - сказала Варвара.
- Груня? - спитав дiд.
- Нi, Гапка, - засмiялася баба Варвара.
- Так її вже бджоли покусали, - сказав дiд Федiр.
- Як?!
- Нюра, наша сорока, новини по селу розносить, покусали Гапку бджоли Єфрема. Ось так. Тепер твоя подружка нескоро з'явиться у селi.
- Бiдолашна, - пожалiла Варвара Гапку. - Може їй подарувати ягня? Вона хотiла.
- Так ми всю отару роздаримо, однак, - сказав дiд Федiр. - А ягнята нудьгуватимуть один за одним. Разом їм добре, бачиш, як веселяться.
- I то правда, - погодилася жiнка.
*
Гапка самотньо сидiла вдома за столом. Вона нудьгувала. Навiть хлiб їй пекти не хотiлося.
Вона сидiла i думала: "Я до людей з душею, а вони невдячнi, жадiбнi".
Вже вечорiло, як у дверi до Гапки постукали.
- Заходьте, не зачинено, - крикнула вона.
На порозi з'явилися Харитина та Ганна.
- Гапочко! Як тебе покусали бджоли! - вигукнула Харитина. - Ти що, на пасiку залiзла? А я тобi оладок напекла, пригощайся, люба.
- А я тобi сметани принесла, якраз до оладок, ще й укуси можна змастити, - Ганна простягла баночку сметани.
- А сиру принесла? - запитала Гапка.
- Сир дiти з'їли, - сказала Ганна, - але Прохор завтра ще привезе, - пообiцяла вона.
- Отак завжди, коли хочеться сиру, його немає, - образилася Гапка.
- Ти не ображайся, подруго, самовар грiй, чаєм пригощай, - посмiхнулася Харитина.
- Ходять тут, ходять, так i чаю не напасешся, - дорiкла господиня i пiшла грiти самовар.
*
Коли Гапка повернулася iз самоваром, подруг в хатi вже не було, тiльки на столi стояла тарiлка оладок та баночка сметани.
Гапка налила собi чаю i намазала оладку сметаною. "Смачно, - подумала вона, запиваючи чаєм. - А чого вони пiшли? Образилися? Подумаєш! У мене подруг пiвсела. Не скучу".
Гапцi було i невтямки, що вона залишилася без останнiх подруг, а дружбу треба берегти i друзiв вибирати не з вигоди, а по серцю. Але щоб це розумiти, треба самому мати чисте благородне серце. Легко друзiв знайти, та важко зберегти. Ось так.
