Аннотация: Казочка з малюнками для дiтей 5-10 рокiв
Їжачки, понаїжачки
(казка для дiтей 5-10 рокiв)
На однiй лiсовiй галявинi жили звiрi своєю громадою. Був у них головним великий ведмiдь, Потапович. Його мiцний стiл стояв пiд величезним дубом, який давав тiнь пiд час лiтньої спеки. Велмiдь сидiв за столом, рахував на рахiвницях, скiльки жителiв в громадi, кому скiльки малини зiбрати, кому яблук, меду дати.
Жили в громадi своїми родинами бiлки, зайцi, їжаки, мишi, а ще хитрий лис, старий бобер, сова з совенятами та сорока.
Жили вони в цiлому дружно, один одному не заважали, допомагали, тiльки на хитрого лиса ображалися.
*
Якось у сусiдньому березовому гаї, де жила iнша громада, сталася пожежа. Багато там берiзок, кущiв, трави погорiло. Бiгли, рятуючись, звiдти звiрi, куди очi бачили.
Щоб такого не було на їх узлiссi, вирiшив ведмiдь Потапович провести навчання, як пожежу гасити, а краще зовсiм не допускати її.
Каже ведмiдь сороцi, яка у нього секретарем була, помiчником одним словом,:
- Облети, сороко, громаду, та скажи всiм збиратися у дуба, будемо вчитися, як вiдра зберiгати, як воду зi струмка носити, як лопатою пiсок кидати, як дiток вiд лiсової пожежi рятувати. Все зрозумiла? - питає.
Летить сорока далi, раптом бачить: сiмейство чужих їжачкiв на їх галявину йде. Всi замурзанi, в сажi, явно погорiльцi, та ще й пожитки на вiзку везуть.
Сорока вирiшила: ось так новина, я її перша всiм розповiм! Летить сорока, кричить:
- Їжачки, понаїхали їжачки!
- Якi їжачки? - кричить у вiдповiдь бiлка. - Куди понаїхали?
А сорока далi полетiла, кричить:
- Їжачки, понаїхали їжачки!
- Що стрекочиш, сороко? - запитує бобер.
А сорока не слухає, далi летить. Так вона поспiшає першою новину розповiсти, що слова ковтає. Виходить у неї:
- Їжачки, пона ... їжачки! Їжачки, понаїжачки!
Облетiла сорока всю галявину, такого переполоху наробила!
- Що за "понаїжачки"? - дивуються звiрi.
- А, ну, пiдемо до дуба, дiзнаємося, що сталося.
А їжачиха варила грибний суп їжачкам до обiду, та так злякалася, думала, щось з їжачками.
Кинула вона суп варити, побiгла до дуба.
*
Зiбралися всi жителi громади у дуба, дивляться - стоять з пожитками їжачки-погорiльцi з сусiднього гаю.
- З чим завiтали? - запитує їх ведмiдь Потапович.
- Ми погорiльцi, з березового гаю, приймiть нас до своєї громади, дозвольте у вас жити, - попросив їжак, глава сiмейства.
- Ой, ой, ой, - закричала їжачиха, мешканка узлiсся, - якщо ви ще тут оселитеся, зовсiм голодно буде, ми в цю зиму ледве-ледве протягнули. Осiнь була суха, грибiв мало, горiхи не вродили, ледве кiнцi з кiнцями зводимо. А жити тут будете - i ми, i ви голодувати будете.
- А де ж їм жити? - заступився лис. - Нехай живуть!
- А тобi лисе, аби нових жителiв, а потiм будеш їжачкiв красти i їсти їх! - закричала їжачиха. - Куди мiй їжачок в минулому роцi подiвся?
- Чи не їв я твого їжачка, - вiдповiв лис, - дивитися треба за своїми їжачками!
- Як же, i на мишей не полював? - запищала мишка-мати. - Скiльки мишей переловив.
- I мишей я не їв, а їжачки-погорiльцi нехай живуть! Мають право! - не вгамовувався лис.
- А їжачиха правду каже, - пiдтримала бiлка, - ми теж гриби збирали, мало їх було. Треба щось придумати, як i їжачкам допомогти, i як самим не голодувати.
- А давайте, я їм рибу ловити буду, нехай рибу їдять, - запропонував бобер.
- А їжачки рибу не їдять, - втрутилася сова.
- Так, задача, - Потапович почухав потилицю. - Треба щось придумати.
- Їжачки, понаїжачки! - не вгамовувалася сорока.
Вона вирiшила нагадати, що це вона перша принесла таку новину.
- Зате трави у нас багато, - сказала зайчиха, - нехай трав'янi супчики варять, а ми травичкою подiлимося.
- Та хiба травою вони наїдяться! - схлипнула їжачиха. - Дивiться, скiльки дiтлахiв, вони ж ростуть, їх годувати треба!
*
Зажурилися звiрi, задумалися, як погорiльцям допомогти. Сова, яка жила прямо на дубу в дуплi, говорить:
- А чого тут думати? Треба їхнiй гай вiд лiсової пожежi вiдновити, тодi не доведеться нiкому голодувати. На удобренiй землi все швидко оживає i виростає.
- Точно! Молодець, сова! - похвалив ведмiдь.
- Ах, як добре, вiдновимо, допоможемо, - зрадiла їжачиха, - а зараз ходiмо до нас, я супу наварила цiлу каструлю, будемо їжачкiв годувати.
Забрала їжачиха до себе всю їжакову сiм'ю погорiльцiв: маму, дiтей, бабусю, а тато залишився.
*
- Давайте вiзьмемо лопати, вiдра i пiдемо прямо зараз гай розчищати. Затягувати не можна, час весняний, сприятливий для посадки рослин. Всi за iнструментом, збiр через десять хвилин! - скомандував Потапович.
- Ох, а менi кашу варити на котлi, годувати всiх працiвникiв, - сказала сорока, одягаючи фартушок i косиночку.
Зiбрали iнструменти звiрята i попрямували в сусiднiй гай. А там, травичка вигорiла, берiзки поваленi, кущi обгорiлi.
А кабан, житель березового гаю, побачив помiчникiв, вирiшив в гай повернутися.
- Нiчого, нiчого, - сказав кабан, - зараз навалимося, порозчищаємо, краще колишнього буде.
Взялися звiрята працювати. Зайцi граблями травичку згрiбають, ведмiдь колоди обгорiлi забирає, кабан землю розпушує, сова обгорiлi кущi обрiзає, мишки травичку нову сiють, поливають, гриби розсаджують. Навiть лис одягнув бiлi рукавички та гiлки збирає. А бiлочки накопали молодих берiзок i з їжаком-погорiльцем, садять новий гай. Весело працюють, дружно.
- Будемо їжакам новий будинок будувати, - каже бобер, - лисе, цвяхи неси, у тебе їх повна коробка.
- Чи не повна, а менше, - сказав лис, - але, добре, принесу, не шкода.
- А я пилку принесу, - сказав заєць.
Поляну розчистили, все посадили, давай разом новий будинок будувати. Заєць пиляє колоди, кабан пiдносить, ведмiдь пiднiмає, бобер укладає, лис гвiздки забиває.
Побудували новий будинок, краще колишнього. А мишенята вже вiкна фарбують. Бiлки пiд вiкнами полуницю посадили, а полити чим?
- Який двiр без колодязя, - сказав кабан i давай землю рити, воду шукати. I знову дружньо звiрята колоди пиляють, колодязь будують. А сова вiдро подарувала, пiдв'язали вiдро мотузкою, в колодязь опустили, витягли цiле вiдро холодної смачної води. П'ють звiрi, радiють працi своїй.
А тут сорока прилетiла, хотiла всiх до обiду запросити та новий будинок для їжачкiв побачила. О це так новина! Полетiла назад, їжачисi з дiтьми новину розповiсти:
- Запрошую всiх на обiд! - затрiщала сорока. - Всiх на обiд!
Звiрi вимили руки пiсля роботи водою з криницi, вмилися i дружно пiшли на галявину, пiд високий дуб. Близько дуба вже стояв повний казан кашi.
Сорока всiм кашу роздавала та добавку пропонувала.
Радiли звiрi, якi вони дружнi, яку вони добру справу зробили, i своїх їжачкiв не образили, i сусiдам допомогли.
- Ви, сусiди, приходьте до нас в гостi частiше, - запрошував Потапович.
- А ви до нас приходите за водою колодязною, - запрошував їжачок-тато.
*
Пройшов мiсяць. Вже нiщо не нагадувало в березовому гаї про пожежу. Природа ожила, пiднялася висока трава, пiдросли гриби, зрiла малина, а берiзки вкрилися молодими зеленими листочками. Бабуся-їжачиха в'язала шкарпетки своїм внучатам, мама-їжачка поливала полуницю, тато-їжак носив воду.
*
I на узлiссi життя йшло своєю чергою. Розумна сова вчила своїх дiтей, щоб вони виросли такi ж розумнi. Їжачиха показувала їжачкам, як розрiзняти гриби: опеньки, рижики, маслюки. Лис читав газети, бобер будував греблю, а ведмiдь Потапович сидiв за своїм столом i рахував на рахiвницях.
Тут сорока побачила, як на галявинi з'явилася сiмейка їжачкiв. Вони несли великий кошик полуницi.
"Я перша дiзналася новину!" - зрадiла сорока i полетiла скрекотати:
