Аннотация: СЬОМА КАЗКА збiрки про те, як зерно перетворюється на хлiб
Хлiби на оранiй землi пiднялися високi. Пшениця вище колiна виросла.
"Вiддячила землянка за догляд, он, урожай який", - думав Кузьма, сидячи на возi i поганяючи конячку.
Кузьма вiз перший мiшок обмолоченої пшеницi. У домi минулорiчна мука давно закiнчилася, ось i вирiшили вони з батьками зажати перший снiп i обмолотити його, не сидiти ж без хлiба.
"Краса яка, - думав Кузьма. - Скоро всi вийдуть пшеничку жати, тодi в черзi до млина не достоїшся. Це добре, що пшениця вродила, отже, будемо з хлiбом, до нового врожаю вистачить, та ще й на насiння залишиться. А колос сильний, важкий, понад двадцять зерен в одному. Пшеничка хилиться вiд такої тяжкостi, пiд серп проситься".
Поїхав Кузьма через село, бо млин був на iншому краю села.
Бiля паркану свого будинку стояв дiд Федiр.
- Здрастуйте, дiдусю, - привiтав його хлопець.
- Здоров був, Кузьмо, куди дорогу маєш?
Кузьма зiскочив з воза:
- На млин їду, дiдусюь, пшеничку молоти.
- Так, хлiб уродив, - усмiхнувся в вуса дiд Федiр. - Саме час жнива починати.
- А в тебе, я бачу, вiз новий? Купив? - поцiкавився дiд.
- Де там, - усмiхнувся хлопець. - Сам зробив, батько допомагав.
- Сам? З Гордiєм? - здивувався дiд. - Мiцний вiз, - вiн почав розглядати воза. - Колеса що треба. Такий вiз довго прослужить. Молодець, хлопче, - похвалив вiн.
Кузьма збентежився.
- Ти ось що, берись робити вози. Справа вiрна. Вiд замовлень вiдбою не буде.
Кузьма задумався.
- Справу кажу, - дiд поплескав його по плечу. - Згадаєш моє слово. Станеш майстром. Таких возiв в усiй окрузi немає.
- Дякую, дiдусю, за пораду, - подякував Кузьма. - Вам якщо що вiдвезти чи куди з'їздити, ви кажiть вiдразу, вiдмови не буде.
- Прощай, хлопче, - махнув услiд дiд Федiр.
*
Приїхав Кузьма до будинку мiрошника, а тут i сам мiрошник вийшов на порiг:
- Не жили багато, нема чого й починати, - буркнув батько Кузьми.
*
А мiрошник Захар поїхав у кузню до Савелiя.
- Здоровi були! - сказав вiн, увiйшовши до кузнi.
- Здоров, Захаре, - вiдповiв коваль, продовжуючи постукувати молотком по заготiвлi, показуючи, де стукнути Матвiю.
- Помiчник у тебе, Савелiй, гарний бачу, - похвалив мiрошник.
- Помiчник що треба, - посмiхнувся коваль. - А ти з чим завiтав?
- Замок менi на комору потрiбен новий. Старий заїдає, у потрiбну годину не вiдiмкну, а зараз пора гаряча настає, чуже зерно треба берегти бiльше за своє.
- I то правда. Буде тобi замок, - пообiцяв Савелiй. - Тобi термiново, я так розумiю.
- Хотiлося б термiново, якщо можеш.
- Зробимо, з таким помiчником обов'язково зробимо. Приїдь завтра за замком.
- Дякую на доброму словi, - мiрошник поїхав до млина.
*
У цей час бiля млина на Захара чекали мужики. Вони привезли своє зерно молотити.
- Хороша цього року пшеничка, - сказав мужичок Iраклiй.
- Так, не помилилися тi, хто цього року пшеницю посiяв, - пiдтримав його Микола, мужик iз їхнього ж села.
- Тони три з гектара буде, - прикинув Iраклiй.
- Що ти, бiльше, навiть чотири, глянь, як пшениця густо стоїть, - заперечив Єфрем, зерно якого пiдвiз Микола.
- Хлопцi, так що ж це виходить, якщо ми цю пшеницю всю зберемо та звеземо мiрошнику, то вiн матиме вiд нас по десятинi, значить, пiвтонни, вважай, вiзьме собi. Це ж якi грошi, - викотив очi Макар.
- Так, гарний прибуток, - почухав потилицю Пилип. - Не кожному такий взяти.
- Звiдки пiвтонни, це ти загнув, Макаре, - заступився за мiрошника Єфрем. - Нема чого чужi багатства рахувати. Заздрiсне око бачить далеко.
- А чого це ти за нього заступаєшся, прив'язав до себе нашого з Пилипом бика i радий? З мiрошника не убуде, якщо й по пiвдесятини братиме за роботу, - наполягав Макар.
- Це нормально - за два мiшки десятину, - пiдтримав Пилип.
- Де ви, мужики, бачили, щоб мiрошники за пiвдесятини працювали? - запитав Микола. - У Вiдрадному - десятина, у Зеленому - десятина, у Зарiччi теж десятина. I не ведiть мову - не погодиться Захар на менше.
- Це нам так хочеться, бiльше борошна забрати, а вiн не погодиться, - закивав головою Iраклiй.
*
Мельник Захар здалеку побачив низку запряжених коней, вози з мiшками зерна та мужикiв, що зiбралися бiля млина.
Вiн пiд'їхав ближче i пiдiйшов до чоловiкiв.
- Здоровi були, мужики. Про що розмовляєте?
- Здоров, Захаре, - вiдповiли мужики.
Макар вступив перший:
- Захаре Архиповичу, мужики кажуть, що дорого ти за помел береш.
- Як усi - десятину, - вiдповiв мiрошник, - не бiльше, не менше, всi мiрошники так беруть.
- А ось мужики вважають, - продовжував Макар, - що за два мiшки треба десятину брати, а не за мiшок.
- Хазяїн - пан, - вiдповiв мiрошник. - Шукайте, де дешевше, а я на збиток працювати не буду, менi треба молоду дружину годувати i дiтей малих.
- Воно так, - втрутився Пилип, - але в нас у всiх сiм'ї, всiм треба годувати сiм'ю.
- Якщо охочих немає, то я пiду, - мiрошник вiдвернувся i зробив два кроки.
- Стривай, Захаре, - покликав Єфрем. - Я згоден за десятину.
- I я, - пiдтримав Микола.
- Я теж згоден, - сказав Iраклiй.
- Ну, за десятину, то за десятину, - погодився Макар, - дiватися нiкуди.
- Я перший у черзi, - сказав Пилип.
- Нi, друже, ти пiсля нас пiд'їхав, - зупинив його Iраклiй.
- Тож чекай, ще Єфрем попереду, - сказав Микола.
- А вiн безкiнний, чого вiн попереду? - буркнув Макар.
- А його зерно я привiз, - вiдповiв Микола.
*
Захар прийняв вiд усiх зерно по черзi, записав у амбарну книгу, хто скiльки здав i пiшов до млина.
Чоловiки роз'їхалися, хто додому, хто в поле жати пшеницю, обмолочувати, збирати в мiшки зерно. Працювали, доки не починало вечорiти. Потiм зерно везли у двiр, щоби просушити пiд навiсом, а потiм уже везти мiрошнику.
*
Настала нiч. Над селом завис старий мiсяць. Село вже спало. Дув свiжий нiчний вiтерець, а лопатi млина все крутилися, крутилися, злегка порипуючи.
Мельник уночi не спав. Вiн пiдносив зерно, висипав його в чан, звiдки воно надходило на жорна, там розмелювалось i падало вниз, де вiн набирав повнi мiшки борошна. Руки мiрошника були в муцi, та й вiн сам був бiлий, нiби припорошений борошном, i волосся, i брови, i щоки, i нiс, i фартух.
Колесо крутилося, а мiрошник усе носив i носив мiшки. Вiн спати не ляже, поки зовсiм не втомиться, перед свiтанком. А поки дме попутний вiтерець i крутяться лопатi, вiн працюватиме. Так робив його батько, а тепер вiн так працює.
Зерна багато i за нiч йому не перемолоти все, а завтра хлопцi привезуть нове зерно. Не забути б ще з'їздити в кузню за замком, бо в лиху годину проморгає чуже зерно, тодi не розплатишся. Ось скоро дiти пiдростуть, сини його, Андрiйко та Iванко. Тодi вiн матиме помiчникiв.
А зараз треба справлятися самому. Захар знову понiс повний мiшок зерна нагору.
Втомлений мiрошник вийшов надвiр вдихнути свiже повiтря. Вдома всi сплять. Млин вiд мiсяця пускає легку тiнь i скрипить: "Скрип, скрип".
А довкола на вулицi тиша. Тiльки чути цвiрiнчання цвiркунiв: "Цр-црр". Ось у селi загавкав пес на подвiр'ї. Може, помiтив зайця, що пробiгав повз.
Треба йти. Зерно перемололося i треба зiбрати борошно в мiшок, а потiм знову нести зерно нагору.
*
Село спало тихим сном.
Тiльки Макар спав неспокiйно. Снився йому млин при яскравому, яскравому свiтлi. Вiн узяв свого коня Вихора i пiшов забрати муку, свою, законну, десятину. Млин був закритий на великий замок. "Напевно коваль постарався", - сердився увi снi Макар. Вiн пiдставив сходи i полiз у вiдчинене вiкно, сходи пiд ним хиталися, постiйно погрожуючи впасти. "Го-го-го!" - заiржав Вихор. Кiнь був якийсь смiшний, схожий на понi з великою шиєю.
Раптом поперечина на сходах обламалася i Макар почав падати вниз. "Десятину вiддай", - кричав вiн увi снi.
Прокинувся Макар, весь мокрий вiд поту. Вiн пiдвiвся, випив води i лiг спати знову.
*
Хто спав ангельським сном цiєї ночi, то це Кузьма. До пiзнього вечора вiн робив вiз для дiда Прохора. Вiз був готовий, вiн його фарбував фарбою, сiрою, як просив дiд Прохор.
- Ти працював, а ми спали, щоб сьогоднi хлiб їсти, - збентежився мужик.
- Не хвилюйся, спи спокiйно, мiрошник не спить, коли вiтряно, а вiдсипається коли безвiтряно.
- Землероб спить, коли дощ ллє, а оре, коли сонце прийде, - пiдхопив Микола.
- Гарного врожаю, - побажав мiрошник.
- Спасибi! - Микола завантажив мiшки та поїхав додому.
*
За два днi дiд Прохор повiз Капiтолiну на базар.
- Гарний вiз! - похвалила Капiтолiна.
- Кузьма робить такi, - пiдморгнув дiд, - не проморгай нареченого.
- Ось ще, - хмикнула молодиця.
- Ти придивляйся до наших хлопцiв, нареченi виднi, Матвiй - коваль, Кузьма - тесляр, Єфрем - пасiчник, Микола - хлiбороб, ще я та дiд Петро. Ось i всi нареченi.
- За вас би пiшла, - пожартувала Капiтолiна. - У вас корiвка, конячка, вiз новий. Завидний наречений.
- А що, я згоден, тiльки боюся - бабки мене заревнують.
- I хто ж?
- Хто? Параска та Килина. Про Груню я мовчу. На неї дiд Петро заглядається.
Капiтолiна засмiялася:
- Ну, дiду Прохоре, з вами не скучиш.
*
Забрав своє зерно i Пилип, привiз цiлий вiз.
- Заживемо, - сказав вiн Матронi.
- Зараз тiсто поставлю, пирiжкiв напiку, - зрадiла Матрона. - А Макар забрав своє зерно?
- Забрав ще ранiше за мене, Макар свого не впустить, - зауважив Пилип.
*
Приїхав за зерном i Єфрем.
- Ну й упряжка! - радiсно зустрiв його мiрошник. - Бичок i золотий вiз! Такi до мене ще не приїжджали!
- Кузьма i менi воза зробив, - усмiхнувся Єфрем. - Каже, спецiально у жовтий колiр пофарбував для мого бичка.
- Ну, красень, ну, красень! - захоплювався мiрошник. - Забирайте зерно. Для бичка це не ноша, добрий бичок, сильний.
Єфрем завантажив зерно i подякував мiрошнику.
- Но! - крикнув вiн, i бичок рушив у дорогу, з легкiстю везучи мiшки з мукою.
*
Мельник, роздавши муку i склавши в коморi новi мiшки, зайшов додому.
- Татко прийшов! Татко прийшов! - зрадiли дiти.
На порозi на мiшку борошна лежала свiжоспечена паляниця.
- Зараз тобi зберу поїсти, а то й не згадаєш, що не їв, а ти борошно в хату занеси, - Параскєва побiгла на кухню.
- Татко, дай паляницi, - попросив Андрiйко. - I Ванятцi.
Захар узяв буханець хлiба i вiдламав два шматки.
- Їжте, хлiб - найбiльше наше багатство, запам'ятайте це, - Захар вдихнув запах свiжого запашного хлiба. - Пахне! Нiщо у свiтi так не пахне, як свiжий хлiб. Хлiб - народне добро, бережiть його.
Малюки жували смачний хлiб i поглядали на батька, який вiн великий, сильний.
- Я теж мiрошником буду, коли виросту, - сказав Андрiйко, вiдкушуючи хлiб.
- Звичайно, будеш, i Ванятко буде, - посмiхнувся батько.
Маленький Ванятко тiльки махнув головою, бо в ротi у нього був запашний хлiб.
