Рось Анна. Храм на водi

Храм на водi

- Дiвчата, виходимо на перший план, вiдмiнно, - оператор програми "Новини науки" досвiдченим оком вибирав самих симпатичних дiвчат курсу.

Вiн зупинив свiй погляд на Марiї Iванчай, випускницi академiї мистецтв. "Красива дiвчина, однi очi чого вартi, та й фiгурка вищий клас", - подумав вiн, але, пiймавши на собi погляд Евелiни, його помiчницi i третьої дружини, вiн швидко вiдкинув лукавi думки.

- Так, молодий чоловiк, станьте тут. Вiдмiнно, - продовжував оператор.

Художник Ростислав Чуднов, ставши бiля Марiї, прошепотiв їй на вухо:

- Пiсля зйомки призначу йому стрiлку, вiн з тебе очей не зводить. Ще й Гiоргi вiзьму з собою.

Пiсля згадки iменi Гiоргi Марiя мимоволi посмiхнулася.

- Тихо, не заводь його, - вiдповiла Марiя.

У цей момент оператор узяв крупним планом обличчя Марiї.

- Гарненько, гарненько, - зазначив вiн.

А в цей час в сiм'ї Iванчай сорокадворiчна Надiя управлялася з обiдом на кухнi.

- Мамо, чого ви так погано їсте? Треба набиратися сили, покласти млинець? З курятиною, - запропонувала Надiя своїй свекрусi.

- Дякую, Надiйко, куди менi, я вже наїлася, - вiдповiла Єлизавета Василiвна, - ой, Надiйко, як я тобi вдячна. Якби не ти, не знаю, як би я в цiй лiкарнi впоралася. Спасибi тобi.

- Що ви, Єлизавето Василiвно, ви для нас стiльки добра зробили, тепер наш час вiддячити.

На порозi кухнi з'явився чоловiк Надiї, син Єлизавети Василiвни, Андрiй.

- Включайте швидше телевiзор або ходiмо в залу дивитися, там показують унiверситет, може, нашу Марiю покажуть.

Надiя кинулася включати вилку подовжувача в розетку.

- Який канал? - запитала вона.

- Мунiципальний, - вiдповiв Андрiй, сiдаючи на кухонний табурет, - зроби голоснiше, - попросив вiн.

Вся сiм'я привернула погляди до екрану телевiзора.

- А тепер я передаю слово ректору нашого унiверситету Салгиру Всеволоду Олексiйовичу, - говорила жвава ведуча програми.

- Бiльше трьох тисяч першокурсникiв переступили сьогоднi порiг нашого унiверситету. Новi спецiальностi такi, як iнноватика, медична кiбернетика, бiоiнженерiя, мiкро- i наносистемна технiка дозволять пiдготувати квалiфiкованих фахiвцiв для нашої країни, - говорив ректор.

- А син Зої Микитiвни поступив на медичну кiбернетику, - сказала Надiя.

- Тихо, тихо, не вiдволiкайся, - перебив Андрiй.

- Наш унiверситет має колосальну наукову та дослiдницьку базу, - продовжував ректор, - знаменно, що саме в стодвадцятип'ятирiчний ювiлей наш унiверситет гостинно вiдчинив дверi трьох вiдреставрованих корпусiв. Ми сьогоднi дякуємо нашим спонсорам, а також будiвельникам, художникам, всiм тим, хто повернув до життя нашу iсторичну спадщину, чудовий архiтектурний ансамбль, пам'ятник архiтектури кiнця дев'ятнадцятого столiття.

- Скiльки ж грошей пiшло на реставрацiю, - похитала головою Надiя, розглядаючи в екранi телевiзора вiдреставрованi корпуси.

- Дивись, дивись, це ж панно Марiї показують, - пожвавився Андрiй.

- У моєї внучки найкрасивiша картина, - сказала Єлизавета Василiвна.

- У твоєї внучки завжди все найкрасивiше, мати, - засмiявся син.

- Слово керiвнику проектом реставрацiї, професору архiтектури Малiю Iвану Федоровичу, - говорила ведуча програми.

- Роботи по вiдновленню трьох корпусiв нацiонального унiверситету носили винятковий характер, - почав професор. - Це один з вдалих прикладiв реновацiї iсторичних будiвель. Перед нами стояло завдання не тiльки зберегти унiкальнi iсторичнi споруди, а й зробити навчальнi аудиторiї, навчально-науковi лабораторiї такими, що вiдповiдають сучасному рiвню науки i технiки.

- Дивiться, дивiться, наша Марiя, - Андрiй встав зi стiльця.

- Як завжди, смiється, - сказала Надiя, - значить, все добре.

- Така ж смiхотуха, як ти, - зауважив чоловiк.

- А хто це бiля неї? Чорнявий такий? - запитала Єлизавета Василiвна.

- Це її залицяльник, теж художник, Ростик, - вiдповiла Надiя.

Бабуся здивовано пiдняла брови.

- Ростислав, - пояснив син, - Ростислав Чуднов.

- Звучне iм'я, - зауважила Єлизавета Василiвна.

- Група випускникiв академiї мистецтв, - продовжував професор, - два роки працювала над серiєю панно, якi стали окрасою, родзинкою архiтектурного ансамблю. По сутi, це їх випускна робота, гiдна найвищої оцiнки.

- Це про Марiю, - пояснив Андрiй матерi.

- Молодець Марiйка, - похвалила бабуся.

- Так, мати, печи пироги, будемо гостей кликати, - скомандував Андрiй, - дзвони Марiї, нехай запрошує цього Ростика i всю свою компанiю. Я в маркет. Пиши список.

Репортаж закiнчився. Надiя взяла телефон, зателефонувала доньцi. Її телефон був вiдключений.

Хвилин через п'ятнадцять Марiя сама передзвонила.

- Мамо, ти дзвонила?

- Доню, ми тебе по телевiзору бачили, розумниця наша. Папа сказав запрошувати твоїх друзiв, будемо святкувати.

- Мамо, сьогоднi нiяк не вийде, ми всiм колективом їдемо на озеро на пiкнiк. Ректор запросив. Професор Малiй теж там буде. Я повинна йти. Дома якось посидимо самi. Цiлуй тата i бабусю. Бувайте.

- Я зрозумiв, що пирогiв не буде, - розчаровано сказав батько.

- Пирогiв все одно напечемо. Пiкнiк у них. I професор буде, не може ж вона пропустити момент поспiлкуватися з такими людьми.

- Ох, мати, ладно, печи свої пироги. У мене є наливочка. Самi вiдсвяткуємо, - вiдповiв Андрiй.

- Мамо, ти чого не в лiжку? - пошепки запитала Марiя у матерi, яка дрiмала в крiслi.

- Тебе чекала. Котра година? Пiдемо на кухню.

Мати i дочка тихенько попрямували на кухню, щоб не розбудити бабусю, яка спала у вiтальнi.

- Майже одинадцять, - сказала Марiя, глянувши на настiнний годинник.

- Їсти будеш?

- Що ти, ми були у ректора на дачi, вiн нас юшкою пригощав. У нього такий будинок на озерi! Було так весело! У нього чудова дружина. Вони так запросто спiлкуються з молоддю!

- А що професор? - поцiкавилася Надiя.

- Професор Iван Федорович теж дуже чудовий. Хвалив мене. Дуже йому моя iдея сподобалася з полiптихом.

- Полiптихом? - запитала Надiя.

- Мамо, це кiлька картин, пов'язаних загальним задумом i єднiстю рiшення, - уточнила донька.

- Так ви писали в одному стилi?

- I в єдинiй кольоровiй гамi. Молодцi однокурсники. Так добре написали роботи. Iдеї ??хорошi, виконання. Професор був дуже задоволений.

- А що твiй Ростик? - запитала мати.

- Вiн не мiй. Вiн найкращий друг i чудовий художник, мамо.

- А Федiр був? - не вгамовувалася мати.

- Мама, як же без Федi? Звичайно, був. Вiн нашi очi i вуха. Вiн шкiрою вiдчуває стиль, епоху. Федя - просто скарб.

- Добре, умивайся, завтра розкажеш. Давай вже спати.

Надiя вимкнула свiтло i попрямувала в спальню. Марiя тiльки вiдкрила дверi ванної, як в передпокої задзвонив її мобiльник. Вона швидко вiдкрила сумку, взяла телефон i попрямувала розмовляти у ванну.

Надiя знову пiшла на кухню, щоб почекати дочку i запитати, хто це дзвонить в такий пiзнiй час.

- Мамо, ти не пiшла спати? - запитала Марiя, вийшовши з ванної кiмнати.

- Хто телефонував? - запитала Надiя. - Нiчого не сталося?

- Це Зiнуся, запрошує приїхати. Каже, тiтка Глаша бачила мене по телевiзору, ось Зiнуся i вирiшила зателефонувати. Каже, скоро замiж вийде. Може, я з'їжджу i бабусю вiдвезу заодно?

- Лягай спати, завтра видно буде, - вiдповiла Надiя i попрямувала спати.

- Бабусю, залиш сумки, я сама вiднесу, - Марiя заносила сумки за хвiртку бабусиного двору, таксист допомагав їй.

- Яке повiтря, - сказала бабуся, - рiдне! У рiдному кутку все по нутру.

- Здрастуйте, тiтко Лiзавето, повернулися? - запитала сорокарiчна сусiдка Глаша.

- Повернулася, слава Богу! - вiдповiла радiсна бабуся.

- Курей ваших пiсля обiду пережену, як освоїтеся, - сказала Глаша, - Мурка ваша скучила, он, як зустрiчає!

Кiшка потерлася об ноги бабусi.

- Мурр, - замурчала вона.

- Вiдразу "мур", вiдразу пригощати тебе? - бабуся погладила кiшку по головi. - Пiдемо в дiм, подивимося, що там у нас за гостинцi.

Марiя, забравши сумки, розплатилася з таксистом за подвiйним тарифом, iнакше вiн нiяк не погоджувався їхати в село.

- Бабусю, добре тут у тебе, я так скучила по селу, по твоїм вареникам, по молочку, - сказала Марiя, вносячи сумки в будинок.

- А ми налiпимо, дай часу. I молочка парного у Глашi купимо.

Єлизавета Василiвна попрямувала на кухню.

- Пiдемо, Мурочко, дам тобi ковбаски.

Кiшка побiгла попереду бабусi, прямуючи до своєї миски.

- Бабцю, сядь, вiдпочинь з дороги, - сказала Марiя, - я зараз картоплю викопаю, зваримо, будеш пюре?

- Буду, - сказала бабуся, - я зараз воду поставлю кип'ятити, а ти йди в город. Пам'ятаєш, де картоплю посадили?

Марiя кивнула головою.

- Багато не копай, кiлограмiв зо два, щоб i на завтра було. Ще зеленої цибульки вирви, - наказала бабуся.

- Добре, тiльки перевдягнуся, - сказала Марiя.

- Смачна картопля, бабуся, вгадала ти з сортом, - хвалила Марiя, - бабусю, посуд я помию сама, ти чай будеш або молоко?

- Давай молочка вип'ємо, я так скучила за ним. У мiстi такого немає, суцiльний порошок.

Єлизавета Василiвна наповнила двi чашки парним молоком.

- Ти з печивом будеш? - запитала бабуся. - Уже дзвонить телефон, мабуть, подруга.

Марiя побiгла в спальню, де лежав телефон. Коли вона повернулася в кiмнату, бабуся запитала:

- Зiнаїда?

Марiя ствердно махнула головою:

- На шашлики запросила, в чотири заїдуть за мною.

- Не ходи ти з нею, недолуга вона.

- Чому недолуга, бабусю? Нормальна дiвчина, я її стiльки рокiв знаю, - заперечила Марiя.

- А я кажу тобi - недолуга вона. Не ходи, а то втягне тебе куди-небудь.

- Бабцю, я ж доросла, куди мене можна втягнути?

- У бiду втягнути, - сердилася бабуся.

- Бабцю, не хвилюйся, я недовго, на годинку, добре? - вмовляла Марiя, збираючи посуд зi столу. - А ввечерi будемо з тобою серiал дивитися, хочеш?

- На годинку ладно, - погодилася Єлизавета Василiвна.

ПОВНУ ВЕРСIЮ КНИГИ ДИВIТЬСЯ НА АНДРОНУМI

https://andronum.com/product/ros-ganna-hram-na-vodi/

Оставить комментарий © Copyright Рось Анна (anna.ros@ukr.net) Размещен: 14/02/2020, изменен: 14/02/2020. 12k. Статистика. Рассказ: Фэнтези Українське фентезі - містичне, міське, християнське Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: Одна з героїнь оповiдання - молода художниця Марiя Iванчай, красива дiвчина i предмет мрiй багатьох друзiв, виявляється в старовинному храмi. Хоча Марiя з дитинства бачила цей храм, але пiсля того, як вона стала професiйною художницею i з нею сталося диво, вона по-iншому подивилася на древнiй храм. Хто буде надавати допомогу Марiї у вiдновленнi храму, якi трагiчнi подiї будуть супроводжувати життя матiнки i якi чудеса будуть зустрiчатися на її життєвому шляху? Чи вiдбудеться Марiя, як художниця - читайте i вiдпочивайте душею.

Рось Анна : другие произведения.

Храм на водi