Аннотация: ДРУГА КАЗКА про вiдважного доброго хлопця Матвiя. Хоча вiн надзвичайно сильний, але має добре серце.
Неподалiк вiд дому Прохора на краю села стояла хата Василини, далi її жила тiльки баба Груня в своїй похилiй старiй, як i вона сама, хатi.
Василина жила удвох з сином, Матвiйкою. Наука хлопчиковi давалася з трудом, а ось силою вiн володiв незвичайною. В руках його була така мiць, що вiн навiть мiг залiзний прут зiгнути навпiл. Однолiтки Матвiйка проти нього здавалися слабаками, а Матвiйко серед них як атлет - ставний, плечистий, а на руках мiцнi м'язи. Бувало, друзi стануть канат перетягувати, бундючаться, стараються, а Матвiйцi хоч би що - один проти трьох стоїть з мiсця не зрушиться.
Нiхто не мiг зрiвнятися силою з Матвiйкою, навiть багато хто з дорослих дядькiв.
*
А для матерi Матвiйко був перший помiчник. Тiльки пiде Василина на рiчку по воду - синок тут як тут.
- Давайте, матусю, коромисло, менi два вiдра донести, що двi склянки.
- Помiчник ти мiй, - не натiшиться Василина, дивлячись на сина.
Ну i що, що наука йому не дається, зате який помiчник в хатi росте. З таким нiяка бiда не страшна.
*
I не тiльки хороший помiчник Матвiйко, а добра чиста душа, жалiсливий, всiх пошкодує, всiх приголубить.
Якось пiшли на заплавний луг Василина i Матвiйко сiна накосити коровi на зиму. Побачив Матвiйко зайченя, в руки взяв.
- Хороший, - каже, - маленький, де ж мамка твоя? Так недовго i пiд косу потрапити. Пiдемо, малюк, вiднесу тебе подалi.
- Матвiйко, в кущi його вiднеси, - радить мати, - там йому легше сховатися. Чи знайде його зайчиха, не переживай, мабуть, сидить десь поруч i спостерiгає, де її малюк.
- А чи не її це вуха в кущах стирчать? - засмiявся Матвiйко i понiс зайченя до кущiв.
I правда, там уже чекала синочка неспокiйна мама-зайчиха. Хлопчик вiдпустив малюка, i вони з мамою-зайчихою помчали в бiк лiсу.
- Бач, спритнi якi, - засмiялася Василина. - Мабуть, приходили на заплавний луг соковитою травою поживитися.
- А в лiсi їм безпечно? - запитав син. - Вовк їх не зловить? Може, треба було їх до нас у двiр забрати?
- Всiх би ти забрав, добра душа. Лiс - їх дiм, для них за кожним деревом i кущем укриття.
- Матусю, ви посидьте на травичцi, я сам трави накошу, - взяв косу син.
- Ну, коси, коси, а потiм я тебе пирогами нагодую, у мене повна корзина, i молочко є.
Косить Матвiйко траву. "Хрусь-трiсь", - хрумтить свiжа трава пiд косою i лягає на землю.
- Буде корiвка з травою взимку, - радiє Василина, - ось Бог помiчника дав, спасибi Йому.
*
А як пiдрiс Матвiй - зовсiм богатирем став, тiльки люди як i ранiше називали його Матвiйкою за чуйнiсть i доброту. Ось недавно такий випадок стався - вiд гори вiдколовся величезний валун, покотився по схилу i лiг поперек струмка. Перегородив камiнь струмок, нiчим бабам город полити, нiде худобi воду попити, а вода зi струмка стала город дiда Федора затоплювати, ось-ось картопля гнити почне.
Дiзнався Матвiйко про те, пiшов до струмка, пiдняв валун i перенiс його знову до гори - нехай собi лежить. А вода, як i ранiше, по руслу потекла бабам i тваринкам на радiсть.
*
Допомагав Матвiйко не тiльки матерi. Старим по господарству допомагав, кому дах пiдлатати, кому води наносити, кому город полити, а кому i дров нарубати. Сокира в його мiцних руках лiтала, здавалося, сама дрова рубала, не було такого полiна, яке б з першого разу не розкололося вiд сильного удару хлопця.
Нарубає дров Матвiйко, складе в стiс - тепер не замерзне взимку нi дiд Федiр, нi баба Груня, нi баба Параска, нi баба Килина.
*
Якось раз пiзньої осенi їхав дiд Федiр з базару та ще погодився пiдвести молоду дiвку Капiтолiну з великими бiдонами, молоко вона продавала на базарi.
Поступово погода зовсiм зiпсувалася, почався дощ, на дорогах утворилися калюжi. Раптом вiз в'їхав колесом в яму, нахилився, а колесо вiдпало i покотилося.
- Ой, ой! Що ж ти, старий, в калюжу заїхав! - стала лаятися Капiтолiна. - Того й гляди, мої бiдони в бруд упадуть!
- Став колесо на мiсце! - командувала Капiтолiна. - У мене зараз чобiтки промокнуть!
- Самому менi не впоратися, - зауважив дiд Федiр. - Треба пiдмогу кликати.
- Та ти що! До села верста! Я що, мокнути буду? - нiяк не вгамовувалася Капiтолiна.
На щастя дiда Федора поруч опинився Матвiйко. Почув вiн лайку Капiтолiни, пiдбiг, однiєю рукою пiдняв кут возу i каже:
- Подай, Капо, колесо, зараз вiдремонтуємо, як новенький вiз буде.
- Ось ще, стану я руки бруднити! Нехай дiд Федiр подає!
- Ось, дiвка, в ротi вiтер гуляє, - вилаявся дiд Федiр i пошкандибав за колесом.
- Давай, дiдусю, колесо, - Матвiйко простягнув другу руку, нахилився i надiв колесо на вiсь. - Ось i все, можна їхати.
- От спасибi тобi, Матвiйко, тебе нам на допомогу Бог послав, - радiв Федiр. - Сiдай на вiз, пiдвеземо тебе, - запросив дiд.
- А бiдони куди? - обурилася Капiтолiна. - Мiсця у возi немає.
- Дякую, дiду Федоре, я дощику не боюся, сам доберуся, ви їдьте, у мене чоботи не промокають, а сам я не розмокну, - засмiявся хлопець.
- Ось дiвка, ось змiя, - невдоволено буркнув дiд Федiр. - Но! - взяв вiн вiжки i коняка рушила.
А задоволений Матвiйко покрокував по дорозi додому. Йому було радiсно, ??що виручив вiн дiда Федора, що вчасно опинився поруч. А дощик принишк, нiби не хотiв промочити хорошу людину.
*
Якось влiтку вирiшили мужики баню в селi поставити. Вирiшили - зробили. Вибрали мiсце для лазнi, принесли сокири, цвяхи, привезли колод. А як колоди розвантажували - одна зiрвалася та покотилася з гiрки прямо до криницi, де стояли старi та баби. Котиться колода, пiдскакує, того й дивись, когось зачепить. Мужики завмерли вiд страху - колоду не наздогнати. А баби побачили, що на них колода котиться, швидкiсть набирає, тiльки ойкнули. Молодi-то вiдскочили, а старим - куди, роки не тi. Всi завмерли в очiкуваннi бiди. Один Матвiйко не розгубився. Рвонувся вiн колодi назустрiч.
Зловив вiн її двома руками, уперся, навiть не впав.
- Синку! - прокричала вiд переляку Василина.
Мужики пiдбiгли до хлопця, колоду забрали, давай Матвiйку обiймати, дякувати, що вберiг старих вiд нещастя:
- Спасибi тобi, Матвiєчку, що вберiг вiд бiди, що живi-неушкодженi залишилися.
- Давайте вашi вiдра, бабусi мої, всiм воду вiднесу, - смiється хлопець. - I тобi, дiду Федоре, вiднесу.
- Молодець, Матвiйко, - дякує дiд Федiр. - Бачив я богатирiв на своєму вiку, але такого, як ти не зустрiчав. Це ж треба! Колоду зловив i не ворухнувся! - дивується дiд.
А Матвiйко смiється. Радiсно йому, що всi живi-здоровi.
*
Баба Груня, чия хата стояла на краю села, завозилася якось на городi - морквину поливала. Чує - коза бекає, господиню кличе.
- Iду, iду, - крикнула баба Груня.
А коза за парканом паслася, травичку щипала. Хотiла було баба Груня козу вiдв'язати, а тут з лiсу два розбiйники вийшли:
- Хороша вечеря у нас сьогоднi буде, - засмiявся молодий розбiйник, той, що вище, з кийком.
Вiн взявся за мотузку i потягнув козу.
- Ох! - тiльки i скрикнула господиня, схрещуючи руки на грудях. - Маняшо!
А коза Маняшка з розбiйниками йти не хоче, упирається, бекає на всю округу.
А Матвiйко у себе у дворi город копав, чує - коза надривається. Дивиться вiн, а за парканом баби Грунi розбiйники, у одного топiрець в руках.
- А-ну, вiдпустiть козу! - грiзно закричав Матвiйко и кинувся бiгти рятувати бабу Груню та її козу.
Дивляться розбiйники - бiжить на них богатир, махає кулаками, а кулачища у нього, що голова у них.
- Це той богатир, що в селi живе, - з жахом сказав молодий розбiйник i позадкував.
- Уносимо ноги! - скомандував сивий розбiйник i вони обидва кинулись бiгти до лiсу.
Прибiг Матвiйко, а розбiйникiв i слiд прохолов. Обняла баба Груня хлопця, плаче:
- Рятiвник ти наш! Спасибi тобi вiд мене i вiд Маняшi.
- Не плач, бабо Груню, - втiшає її Матвiйко, - думаю, не прийдуть бiльше розбiйники, побояться.
- Злякалася я сильно, занадто грiзний розбiйник з топiрцем, - утерла сльози бабуся.
А коза Маняшка немов зрозумiла, що це її Матвiйко врятував, подивилася йому в очi.
- Ме-е-е, - каже i головою махає вгору-вниз, вгору-вниз.
- I Маняша тобi дякує, - посмiхнулася бабуся.
- Ходiмо, я вас до хати проводжу, ще дров нарубаю, - пообiцяв богатир.
- Добра твоя душа, - зрадiла бабуся, - всiм селом будемо за тебе Богу молитися.
*
А наступного дня баба Груня прийшла до сусiда Прохора:
- Прийшла до вас, сусiди, маслечка попросити. Хочу пирогiв з маком спекти для Матвiйки.
- Для Матвiйки? - здивувалася Явдоха. - А чим же вiн заслужив таку шану?
- Як же, вчора мене вiд розбiйникiв врятував i Маняшу мою. Хотiли вони козу забрати. Мовчи, кажуть, бабця, а то смерть твоя прийде.
- Дай, Явдосю, стiлець гостi, - наказав Прохор своїй невiстцi. - Сiдай, Груню, розповiдай, як справа була.
Тут сусiдка i розповiла всю iсторiю про розбiйникiв, про козу i про Матвiйку.
- Ще й дров менi наколов, так-то, - закiнчила розповiдь бабуся. - Злякалися розбiйники кулакiв-то нашого богатиря.
- Добро має бути з кулаками, - задумливо сказав Прохор. - А кулаки у хлопця знатнi, цвях може забити.
- Чи будете з нами обiдати, бабо Груню? - несподiвано запитала Явдоха. - Я i борщу наварила вже.
- Дякую, сусiди дорогi, - подякувала стара, - менi треба додому, а вiд маслечка не вiдмовлюся.
- Ось вам масло, - Явдоха простягнула пакунок.
- От спасибi, пiду тiсто ставити, пироги пекти. I вам принесу, як спечуться.
- Смачнi у тебе пироги, знатнi, не вiдмовимося, - посмiхнувся Прохор.
Сусiдка пiшла. Невiстка налила миску борщу свекру i стала збиратися.
- Куди ти, Явдосю? - запитав Прохор.
- Ви, татко, снiдайте, я скоро прийду, - невiстка прошмигнула за дверi.
Прохор вiдкусив шматок запашного хлiба i зачерпнув борщу дерев'яною ложкою.
- Понесла новини по селу, не тримаються новини за зубами, - сказав старий. - А борщ смачний, наваристий. Ех, Явдохо, Явдохо, хороша ти баба, тiльки на язик скора.
- Мур, - вiдгукнулася кiшка Мотька з-за печi.
- Iди, дам тобi шкурочку, пригощайся, - дiд поклав частування на блюдце на пiдлозi.
- Мур, - кiшка з апетитом накинулася на курячу шкурочку.
*
А Явдоха насамперед побiгла до колодязя. Там вона зустрiла Катрусю з повними вiдрами води, бабу Параску та бабу Килину.
- Ой, баби, що вам скажу, - почала Явдоха.
- А що? - запитала баба Килина.
- На нашу бабу Груню учора розбiйники напали. Прийшли до дому, кажуть - козу вiддавай.
