Думка (винесена в епiграф публiкацiї) величного французького державного дiяча, полководця, iмператора Францiї звичайно має право на iснування. Та ось чи завжди народне волевиявлення має значний вплив на правителiв країн? I в першу чергу це стосується нашої неньки України.
8 квiтня 2021-го року Президент України Володимир Зеленський пiдписав Закон "Про всеукраїнський референдум" N 1135-IХ, який Верховна Рада ухвалила 26 сiчня 2021-го року. Цей закон був iнiцiйований Главою держави, щоб надати народу право самостiйно та безпосередньо, без участi полiтикiв, вирiшувати державнi питання.
Вiдповiдно до ст. 3 Закону, предметом всеукраїнського референдуму можуть бути питання:
1) затвердження закону про внесення змiн до роздiлiв I, III, XIII Конституцiї України;
2) загальнодержавного значення;
3) про змiну територiї України;
4) про втрату чинностi законом України або окремими його положеннями.
При цьому Закон передбачає, що рiшення, ухвалене на всеукраїнському референдумi, може бути змiнене виключно шляхом всеукраїнського референдуму не ранiше, нiж через 3 роки з дня його ухвалення. А новий референдум з питань, що ранiше не були пiдтриманi на всеукраїнському референдумi, може бути проведено не ранiше, як через один рiк з дня оголошення результатiв вiдповiдного всеукраїнського референдуму.
Як вiдомо, першим загальнонацiональним референдумом незалежної України був референдум щодо проголошення саме незалежностi нашої держави, який було проведено 1 грудня 1991-го року. На референдум було винесено лише одне питання: "Чи пiдтверджуєте Ви Акт проголошення незалежностi України?". Громадяни України висловились на пiдтримку незалежностi. У референдумi взяли участь 31.891.742 особи ? 84,18 % населення України. З них 28.804.071 особа (90,32 %) проголосувала за незалежнiсть країни, вiдповiвши "Так". I результати цього референдуму були тут же втiленi в життя. Щоправда, ще до того, 17.03.1991-го року у Iвано?Франкiвськiй, Львiвськiй i Тернопiльськiй областях вiдбувся мiсцевий Галицький обласний референдум (одночасно iз Всесоюзним референдумом про збереження СРСР. На нього було винесено питання "Чи хочете Ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостiйно вирiшує всi питання внутрiшньої i зовнiшньої полiтики, забезпечує рiвнi права громадянам, незалежно вiд нацiональної та релiгiйної приналежностi?". Вiдповiдь "Так" дали 88,3 %. Та це й зрозумiло, бо питання практично iдентичнi. А ось далi...
Наприклад, одночасно iз Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991-го року у Закарпатськiй областi вiдбувся загальнообласний референдум, на якому ставилося питання "Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало статус автономної територiї, як суб'єкта у складi незалежної України i не входило в будь-якi iншi адмiнiстративно-територiальнi утворення?". Ствердну вiдповiдь дали 78,6 % виборцiв областi. I що, має Закарпатська область статус автономної?..
А ще до того, 17 березня 1991 року (пiд час так званого "параду суверенiтетiв") в країнi було проведено референдум щодо збереження СРСР як держави. Вiн виявився єдиним всесоюзним референдумом за всю iсторiю iснування СРСР. Але що це був за референдум?.. У XV-му столiттi (1491?1556 рр.) жив такий собi Iгнатiй Лойола ? римський католицький святий, який в 1534-му роцi заснував орден єзуїтiв i з 1541-го року став його генералом. Цей "святий" в своєму творi "Духовнi вправи" виклав систему єзуїтського виховання, метою якого поставив придушення iндивiдуальної волi людини. Так ось, питання, винесене на всенародний референдум, був сформульований, мабуть, у кращих традицiях послiдовникiв Iгнатiя Лойоли: "Чи вважаєте Ви необхiдним збереження Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк як оновленої федерацiї рiвноправних республiк, в якiй повною мiрою гарантованi права i свободи людини i будь-якої нацiональностi?". Вiдповiдей на поставлене запитання передбачалося два: "Так" i "Нi". Ну, i як же можна було вiдповiсти на таке питання? Невже сказати: "Нi"? Зрозумiло, що така обтiчне формулювання означала спробу реанiмацiї вмираючого державного створення.
При цьому несхвально зустрiли рiшення про проведення референдуму влади Грузiї, Литви, Молдови, Латвiї, Вiрменiї, Естонiї ? вони, так чи iнакше, перешкоджали проведенню на своїй територiї всесоюзного референдуму. У Грузiї, наприклад, в деяких округах голосування так i не було органiзовано. Але, в цiлому, 76% тих, хто голосував висловилися за те, щоб країна залишалася неподiльною. Але це i зрозумiло ? якщо запитати у людини, чи хоче вона розвалити ту державу, в якiй живе, то вона, звичайно ж, вiдповiсть "Нi".
За часiв незалежної України у нас в країнi вiдбувся (до 2014-го року) лише один референдум. 16 квiтня 2000-го року пройшов Всеукраїнський референдум з приводу реформування системи державного правлiння. Про нього згодом забули звичайнi громадяни, та набагато гiрше (i не зрозумiло) було iнше ? про нього геть забули можновладцi.
Iдея проведення Всеукраїнського референдуму i винесення на нього ряду питань, що змiнюють державний устрiй України, вперше була висловлена ??президентом Леонiдом Кучмою в ходi президентської виборчої кампанiї 1999-го року. Пiсля перемоги Кучми на виборах 7 грудня 1999-го року iнiцiативна група громадян України вже конкретно виступила з пропозицiєю проведення всеукраїнського референдуму i винесення на нього ряду питань, що змiнюють державний устрiй України. Почався збiр пiдписiв, i до середини сiчня наступного року було зiбрано понад 4-х мiльйонiв пiдписiв. З огляду на волевиявлення народу, Президент Леонiд Кучма 15 сiчня 2000-го року видав указ N 65/2000 про проведення 16 квiтня всеукраїнського референдуму за народною iнiцiативою про внесення змiн до Конституцiї України.
Це був Всеукраїнський референдум щодо реформування системи державного управлiння шляхом внесення змiн до Конституцiї України. На референдум були винесенi наступнi питання:
1) про надання президентовi права розпускати Верховну раду, в разi якщо протягом мiсяця вона не сформувала парламентську бiльшiсть або протягом трьох мiсяцiв не затвердила представлений урядом бюджет;
2) про скорочення загального числа депутатiв Верховної Ради з 450 до 300;
3) про необхiднiсть формування двопалатного парламенту;
4) про скасування депутатської недоторканностi. З Конституцiї пропонувалося вилучити ч. 3 ст.80, вiдповiдно до якої без згоди Верховної Ради депутатiв можна притягати до кримiнальної вiдповiдальностi, затримувати i заарештовувати.
Пiзнiше зi статистичних даних стало вiдомо, що в референдумi взяли участь 29.728.575 громадян, що склало 81,15 % вiд загального числа громадян, що мали право брати участь в голосуваннi.
Так, напевно багатьом депутатам i можновладцям не сподобалися питання референдуму, вони б хотiли залишити все, як є. Але їх був мiзер у порiвняннi з тими ж майже 30-ма мiльйонами голосуючих громадян, а тому вони залишаться в меншостi.
В результатi всi питання референдуму були схваленi виборцями, з великою перевагою голосiв громадяни України дали позитивну вiдповiдь на всi 4 питання, винесених на референдум, але Верховна Рада вiдмовилася затверджувати результати народного голосування.
Однак, незважаючи на легiтимнiсть його результатiв, рiшення цього референдуму залишилися нереалiзованим, що i стало причиною недовiри громадян України до цiєї форми демократiї. Потрiбно вiддати належне Президенту Леонiду Кучмi, який стверджував, що Верховна Рада зобов'язана прийняти результати даного народного голосування, а мiнiстр юстицiї Сюзанна Романiвна Станiк стверджувала, що навпаки, не зобов'язана ? цi результати, мовляв, можуть бути затвердженi або не затвердженi. У пiдсумку вiдповiднi змiни в законодавство так i не були внесенi Верховною Радою України, що було iгноруванням владою країни волевиявлення населення. Референдум вiдбувся, але залишилося без вiдповiдi питання балансу влади в державi пiсля оприлюднення його результатiв. Хоча пiзнiше Конституцiйний Суд у своєму рiшеннi N 6-рп / 2008 вiд 16 квiтня 2008-го року пiдтвердив обов'язковiсть затвердження Верховною Радою винесених на референдум законiв, в тому числi i Конституцiї (пункт 5).
А у країнi тим часом велись дебати про керiвникiв держави, обраних народом депутатiв, а також про =про дурiсть i мудрiсть окремих високопосадовцiв. Висловлювалася така думка: "Мудрiсть не завжди приходить з вiком. Буває, що вiк приходить один". Так, вона воно i стосувалося конкретних осiб в, але в цiлому це була не дурiсть. Скринька розкривалася досить просто ? можновладцi творили те, що було вигiдно саме їм, а не народу незалежної України.
Повертаючись до Закону (2021 р.) про Всеукраїнський референдум, залишається лише гадати, чи в майбутньому не повториться ситуацiя року 2000-го?..
Так у Законi про референдум вказується, що референдум не пiдмiнятиме роботу Верховної Ради щодо ухвалення законiв, але громадяни отримають iнструмент прямого впливу на ухвалення рiшень у державi. Референдум дасть змогу народу говорити вирiшальне слово без посередництва полiтикiв, через що багато хто з них втратить свiй вплив у суспiльствi. Те, що референдум не пiдмiнятиме роботу Верховної Ради, зрозумiло. А ось iз зворотною пiдмiною теж так все просто?..
Закон також передбачає, що результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумi з предметiв, передбачених згаданими п. 1, 3 та 4, не потребують додаткового затвердження будь?яким органом державної влади та є обов'язковими. Та чи це насправдi так?.. Адже у його статтi 4 говориться, що результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумi з предмета, передбаченого пунктом 2 частини першої статтi 3 цього Закону, є обов'язковими для розгляду i прийняття рiшення у порядку, визначеному Конституцiєю та законами України. А згiдно з Конституцiєю єдиним органом законодавчої влади в Українi є парламент ? Верховна Рада України. То що, близько 30-и мiльйонiв громадян дадуть ствердну вiдповiдь на якесь питання референдуму, а далi усього лише якiсь там 200 з лишком марiонеток?депутатiв (яким накажуть прогодувати проти прийняття пiдсумкiв референдуму) знову?таки пiдуть наперекiр волевиявленню народу?.. Чому, приймаючи Закон про Всеукраїнськiй референдум, не було чiтко записано, що результати референдуму обговоренню не належать, не виносяться на затвердження будь?яким органом (чи особою) країни i у певнi строки мають бути втiленi в життя?!..
I це вже не говорячи про iншi недолiки Закону про референдум.
Адже процедура його проведення настiльки ускладнена, що провести його в дiйсностi практично неможливо ? посилання на те, що зiбранi 3 млн. пiдписiв спочатку повиннi пройти перевiрку в ЦВК, а остаточне слово про те, чи оголошувати референдум, потiм залишиться за президентом. Тому процедура проведення референдуму мало реалiстична, а сам закон ? це лише, так би мовити iмiтацiя народовладдя.
Крiм того, щоб iнiцiювати всеукраїнський референдум, потрiбно зiбрати 3.000.000 пiдписiв, а Конституцiйний суд повинен перевiрити конституцiйнiсть питання, яке виноситься на референдум. Тiльки пiсля цього президент може призначити його проведення. Та до цього, скорiш за все, справа не дiйде. А тому iнструменти референдумiв в Українi, скорiше, будуть просто використовувати полiтики i партiї для пiару та полiтичних манiпуляцiй.
А чому на Всеукраїнськiй референдум не можна виносити фiнансовi питання?!.. Нi в якому разi, борони, Боже! Українська влада мабуть, вважає, що питання грошей мають розглядати лише тi, у кого їх не мiряно... ? так чи що? А з розподiлом фiнансiв у країнi є якраз дуже багато питань. А з цього приводу є ще одне досить цiкаве питання. Яке мають право депутати встановлювати самi собi зарплати (голосуючи за подiбнi питання на Верховнiй радi)?.. Їх вибирав народ, ось нехай народ i встановлює їм зарплати! А нi, то давайте дозволимо на державних виробництвах давати право робочим самим встановлювати собi зарплати.
Крiм того, окремi дуже вже "розумнi" особи iз владних структур планують винести на референдум питання про подвiйне громадянство. Але це сама що не є необдумана дур! Багато чиновникiв у владних структурах i так мають закордоннi паспорти. Ось i планують це узаконити. Але це дасть можливiсть узаконити росiйськi паспорти на Донбасi, чого робити нi в якому разi не можна! Крiм того, чому не можна виносити фiнансовi питання?! ... Яке мають право депутати встановлювати самi собi зарплати? ... Їх вибирав народ, ось нехай народ i встановлює їм зарплати!
А що стосується iнiцiатив проведення референдуму. Чому саме потрiбно збирати саме 3 мiльйони пiдписiв? Адже це понад 10 % громадян, якi за вiком можуть брати участь у референдумi. Така кiлькiсть пiдписiв стосовно проведення референдуму є набагато бiльшою, нiж у будь?якiй країнi Європи! З яких упевнених мiркувань та беззаперечних пiдстав виникла ця кiлькiсть пiдписiв?.. Робилося все, щоб таку кiлькiсть пiдписiв зiбрати було неможливо.
Наприклад, в Росiї, з населенням утричi бiльшим нiж в Українi, референдум iнiцiюється двома мiльйонами громадян. В Iталiї, де виборцiв майже в 1,5 рази бiльше, нiж у нашiй країнi, референдум проголошується за волею 500 тисяч громадян.
Така ж саме картина в Iспанiї, з кiлькiстю населення майже такою, як в Українi, де подiбна народна iнiцiатива чиниться також 500 тисячами громадян. А також у Польщi з населенням усього менше на 15 % вiд України. Там для проведення референдуму за волею народу достатньо згоди також 500 тисяч виборцiв.
Отож, iнiцiйований Президентом Закон про Всеукраїнський референдум - це дiйсно чистiсiнької води пiар. Просто В. О. Зеленський хоче, щоб вiн хоча б чимось запам'ятався народу України... Те, що у найближчi роки нiякого референдуму в Українi не буде, зрозумiло всiм.
Пару мiсяцiв тому Президент України Володимир Зеленський заявив, що питання ситуацiї на Донбасi може бути винесене на загальнодержавний референдум. Про це вiн сказав на пресконференцiї за результатами двох рокiв своєї роботи на посадi (у 3-й декадi травня 2021-го року). Та вже в червнi Голова Верховної Ради Дмитро Разумков заявив, що "змiни, якi нестимуть iз собою змiну територiальної цiлiсностi держави, навряд чи будуть розглядатися i тим бiльше прийматися українським народом".
А, можливо, й варто було б провести референдум по Донбасу?.. Народ України точно пiдтримає лозунг цiлiсностi й унiтарностi України. А результати референдуму остаточно показали б усьому свiтовi позицiю України у цьому питаннi. Та це був би ще один великий камiнь в горо?д Путiна та всiєї Кремлiвської влади.