Життєпис красного козака Данила Павловича Бублика (1915-1941)
липня 2-е, 1:13
Данило Павлович Бублик народився в 1915 роцi в родинi простих сiльських православних козакiв-християн Київської Русi-України, трудових i бойових, грiшних, але вiльних людей по волi Божiй, а не царськiй чи панськiй, воїнiв Христових, людей Вiчного Робоче-Християнського Красного Вiйська Божого з дiда-прадiда з Поднiпров'я. Серед його предкiв - приписнi козаки i приписнi посполитi (християни) Гетьманщини i Росiйської iмперiї.
Сiм'я україномовна, згодом пiд час навчання i проходження вiйськової служби судячи за все добре вивчив i володiв також росiйською мовою.
Як i багато жителiв регiону, людей його поколiння повiрив i щиро пiдтримав робоче-християнськi, краснокозачi iдеї комунального народовладдя пiд червоними прапорами в Українськiй Державi у складi Радянського Союзу, Сполучених Радянських Держав, на засадах рiвностi i братерства всiх людей незалежно вiд мови, вiри i походження, новi форми народовладдя пiд червоними прапорами.
Разом з тим був свiдком усiх основних подiй 1910-1930х рр. на землях Росiйської iмперiї i Української Республiки - Першої Свiтової Вiйни, розпаду Росiйської iмперiї, проголошення Росiйської i Української Республiк i громадянської вiйни на її теренах, повоєнної вiдбудови i розбудови країни, розкуркулення, колективiзацiї i голодовки 1930х, успiхiв у розвитку загальнобов'язкової освiти, науцi i технiцi. В 1930х рр. сiм'я ледве вижила пiд час голодовки.
Вчився в Києвi (Одесi?) в технiкумi громадського харчування. Перед вiйною призваний у вiйська НКВД. Пiсля закiнчення вiйськової служби пiшов служити далi, по лiнiї НКВД, сверхсрочно. За званням прапорщик чи старшина. Служив у м.Львiв.
Загинув за однiєю версiєю (зi слiв племiнницi Анастасiї Якiвни Бублик) на 8-й день пiсля початку вiйни з Нiмеччиною пiд час бомбардування потяга, на якому вiн їхав на станцiї Бережани, пiд Львовом. За iншою версiєю (зi слiв двоюрiдної сестри Анастасiї Петрiвни Шевченко) був застрелений з-за рогу пiд час перебування на Захiднiй Українi, пiд Львовом.На сайтi http://obd-memorial.ru даних не знайдено. У його племiнницi Анастасiї, дочки його брата Якова, про нього залишилася добра пам'ять i жаль, що вiн загинув таким молодим.
Таким чином доля простого i грiшного українського радянського красного козака i робочого християнина Данила Бублика схожа на долю багатьох людей регiону, якi приймали участь i стали жертвами боротьби за правду, свободу i комунальне народовладдя пiд рiзними гаслами i прапорами на землях колишньої Росiйської iмперiї, Української Держави у складi Сполучених Радянських Держав, сходу Великої Європи i заходу Великої Скiфiї-Тартарiї-Росiї 1917-1947 рр., стали жертвами непорозумiнь мiж рiзними групами людства i правлячих отаманiв регiону, людьми рiзних вiр, мов, свiтоглядiв i самоназв.
Рiдний брат Данила, український радянський вчений Семен Павлович Бублик у своїх спогадах "Наша родословна" в 1970х рр. згадував:
"У 20 рокiв, повернувшись з заробiткiв в село, батько одружився. Взяв вiн собi за дружину гарну i чепурну дiвчину iз сусiднього села Ташанi Лисавету Андрiєвну Кужiльну. Вона була його однолiток, виросла в наймах у князя Горчакова, бо ii батьки Кужiльнi Андрiй та Параска потомственнi його батраки. Звичайно, наша мати була теж неписьменна. Посипались дiти. Першою родилася дiвчинка Марфуша, але, не доживши i року, - померла. Потiм пiшли хлопцi один за одним. В 1901 роцi народився Кузьма, в 1905 - Якiв, в 1909 - Семен, в 1912 - Василь, в 1915 - Данило, в 1918 - Iван i в 1922 - Микола. Його мама родила вже в 45 рокiв. Мамi дуже хотiлося мати собi помiчницю - дочку, але, як то кажуть, бог iй дочки не давав. У 45 рокiв вона i заслабла. Всiм нам, а особливо меншим братам ще дуже була потрiбна мама, а вона все бiльше було скаржиться на своє здоров'я, частiше почала кашляти i важче дихати. Були нездоровi бронхи.
А життя йшло. Сiм хлопцiв-братiв росли. Батько твердо вирiшив додержати свого зароку - зробити синiв грамотними.
Доля iншiх синiв Павла Федоновича склалася по-рiзному i вони розбрелися по всьому бiлому свiту. Так Василь закiнчив Тамбовське кавалерiйське училище, одружився i там залишився служити. Данило закiнчив Одеський харчовий технiкум, але, вiдслуживши службу в армii, працював в органах чекiстом, мешкав у Львовi. Iван спочатку теж вчився у тому ж технiкумi, а пiсля двох рокiв навчання поступив до Вольського авiаучилища, закiнчив його i працював за фахом. Через деякий час став також чекiстом. Микола до Вiтчизняноi вiйни ще був юнаком, вчився у рiдному селi в середнiй школi. В роки вiйни, закiнчивши спецiальну школу, був авiатехнiком в однiй iз авiачастин.
Велика вiтчизняна вiйна залишила крiвавий слiд в нашiй родинi. Ще на її початку загинув Данило. Залишив вiн молоду красиву дружину Тамару Архипiвну Бельську, яка в скорому часi народила сина Славiка. Оселилася Тамара в Одесi в квартирi своєi мами. В 1944 роцi був тяжко поранений Василь. Залишився iнвалiдом 2 гр., повернувся до Тамбова на родину дружини Марii Петрiвни. В них народилося двоє дiтей: Неля i Анатолiй. В 1966 року 22 червня стався трагiчний випадок: пiшов Василь купатись i не повернувся додому, втопився. Похований вiн в Тамбовi.
Загибель Данила, поранення Василя, знущання полiцаiв в роки окупацii пiдiрвало здоров'я нашого батька Павла Федоновича. В 1947 роцi на семидесятому роцi життя вiн помер."
Ось таким був непростий життєвий, трудовий i бойовий шлях українського красного козака Данила Бублика. У сiм'ї про нього як про людину залишились гарнi спогади. Яке ставлення до нього було у iнших людей, з якими зводило його життя ми сказати не можемо. Служба у НКВД у непростий для країни перiод, коли в цiй сферi коїлося багато зловживань звiсно ж не може розглядатись як позитивний факт його життєпису, але i засуджувати його за одне це ми не маємо права, його вiдношення i ставлення до тогочасних репресiй нам достеменно невiдомо, як мiнiмум поки що. Можливо Данило Бублик взагалi спiвчував антирадянським нацiоналiстам з лав ОУН i УПА, як це робило немало українцiв того часу. Можливо з часом тут будуть зробленi якiсь вiдкриття, адже для його родичiв чимала частина його життя i досi залишається невiдомою. Разом з тим фактом є те, що пам'ятаючи про загибель рiдного брата, його рiдний брат Яков, простий український радянський вчитель досить виважено i помiрковано ставився до українського нацiоналiзму, бачив в нацiоналiстах таких самих грiшних українських козакiв як i в комунiстах. Можливо загибель брата тут теж зiграла свою роль, хоча сiм'я Бубликiв i так була досить людинолюбною, був таким за спогадами у свої молодi роки i Данило. Якби там не було, хто може помолiться Богу за грiшну i багатостраждальну душу простого українського козака Данила.
Непросто i трагiчно склалася доля родини Данила Бублика, його дружини i сина. Син вирiс i став вiйськовим, вояком Червоної Орди, Радянського Вiйська, загинув у одному з локальних конфлiктiв на кордонi Таджикистану у 1970х рр. Дружина Данила пiсля втрати сина доживала вiку самотньо, за спогадами рiдних Данила стала дещо несповна розуму, говорила про свої страхи переслiдування, можливо небезпiдставнi. Померла i похована в Одесi.
"15.5.1944 р. Добрий день браток Сеня!
Спышу сповiститы тебе, що нас постигло велике горе. Наш дорогий брат Даня погиб 1 липня 1941 р. Мiж нами нема дорогого брата, которого ми так любили i уважали за його добре сердце, прекрасну душу, веселiсть i ум.
Вiн ушов вiд нас навiк. Дуже жалко. Я пошанував його память сумующiм мiнутним стоянням моя голова вiд жалостi схилилась а з очей довгiм рядком котились сльозы. Я неплакав, но мої сльозы котились.
Я не знаю як тепер Тамаре. Добре як що вона одинока, менше горя, но менi здаеться що есть дитя. Вiдчай лучше, невзыраючи на горе Тамара буде поколiння.
Якщо будеш у Тамары в гостях то будь добрый успокiй Тамару, т.к. її сльозы и неменуема отчаянна грусть, кроме вреда здоровью нiчого не поможе.
Вiчна память дорогому брату вiддавший свое молоде життя за нашу батькiвщину и нас. Ваня"
http://www.shukach.com/ru/node/4769
+ + +
Упокой, Боже, Данила i учини його в раю, де лики святих, Господи, i праведники сiяють яко свiтила; усопшi люди Твої упокой, презираючи їх всi согрєшенiя