"Найприємнiшим для мого поколiння було проїхатися на батькiвському конi, скупати його у ставку в тихе надвечiр"я i потiм податися в нiчне пастухування". "Хто не водив коней пасти уночi, тому важко уявити, яке то романтичне заняття. Назбираємо, бувало, сухого пирiю, торiшнього соняшничиння, хмизу, розпалимо багаття. У темрявi злiтають догори тисячi iскор, ми сидимо й пiдкидаємо у вогонь, а вiн наче проковтує все . Десь поруч, у темрявi, хрумкотять траву конi, чмихають, перемовляються iржанням, а ми вгадуємо по тих звуках, де пасеться який кiнь" (український красний козак Iван Степаненко, про своє непросте дитинство в селi Нехайки, 1930х рр.)