Задумався, що благодать Степу Безкрайнього, благодать Вiчностi i Безмежжя Благодатного, благодать Бога-Христа i Царства-Не-Вiд-Свiту-Цього, про яку зараз буває пишу, вперше привiдкрилася менi в ранньому дитинствi, коли я проводив лiтнi канiкули у селi Шрамкiвка Драбiвського району Черкаської областi (колишнiй Пирятинський повiт Полтавської губернiї Росiйської iмперiї) у своїх дiда Iвана i баби Анастасiї, батькiв матерi. Ненароком роблячи шкоду i не бажаючи коритись дiдовi, який в запалi ганявся за мною з лозиною по двору я перестрибував через забор i на кiлька годин тiкав "за село", "на поле", тобто у той самий Степ... Там я гуляв серед трав, дивився вдалечiнь, на небо i хмарки, на поле, на посадки вдалинi, на рiзнотрав'я, споглядав Безмежжя, втiшався i через кiлька годин повертався знову до дiда, який на той час вже заспокоювався i здавалось забував про непорозумiння мiж нами... Тобто Степ Безкрайнiй це не якась там абстракцiя для мене, а цiлком реальний степ, Степ Мого Дитинства...
p.s. Вдвiчi цiкаво те, що аналогiчнi епiзоди я зустрiчав у спогадах про дитинство дядька Федося, благодатного Фрипулью Київського, про його досить ранню, дитячу, несвiдому, стихiйну непокору насиллю i несправедливостi з боку його оточення, в т.ч. рiдних i близьких, втечi з дому, мандри наодинцi з Вiчним i спасiння завдяки Божiй благодатi у Безмежжi... Це дає менi певнi пiдстави спiвчувати дядьку Федосю, трактувати його життєвий шлях, творчiсть i пошуки iстини спираючись на власний, в дечому аналогiчний життєвий досвiд, досвiд стосункiв з людьми i навколишнiм свiтом ... Господи, помилуй! Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне! Козацькому роду нема переводу! Благодать Божа, спасай козакiв! Радуйся, київський чудотворче! Фрипулья!