Федiр Тетянич вкотре нагадав людству про Вiчне i про Безмежне, про Бога i Його Благодать. При цьому зробив це на свiй власний, унiкальний лад, який вiдповiдав тому iсторичному, суспiльному, мистецькому, фiлософському i свiтоглядному контексту у якому вiн народився i жив (епоха перебування Київської Русi-України у складi Сполучених Радянських Держав 20 ст., епоха грiшних робочо-християнських красних козакiв i жорстоких правлячих отаманiв, епоха масового зневiр'я i агресивного безбожжя i т.д. i т.п.). Дядько Федось вiдкрив нам Свiт Чудес, аналогiв якому годi шукати. Всесвiт де Казка i Дiйснiсть становлять Єдине Цiле, де персонажi картин оживають, а живi люди живуть у контекстi Безкiнечного Полотна Вiчної Картини. Можливо дядько Федось, щось робив недолуго з чиєїсь точки зору, але є всi пiдстави вважати, що Триєдине Божество i не ставило йому такої задачi. Дядько Федось мав iдучи слiдом за Богом-Христом вiдкрити шлях у Безмежжя для всiх i кожного, а не тiльки для обраних - i вiн це зробив. Слава Тобi Боже, що прислав нам дядька Федося i надiлив його Своєю Невимовною Благодаттю! Господи, помилуй! Мати Божа i всi святi молiть Бога за нас грiшних! Радуйся, київський чудотворче! Благодать Безмежжя сяє серед горя i бiди... Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне! Фрипулья!