Пантелеймон Кулiш у своєму iсторичному романi "Чорна Рада" передає чудове народне пророцтво засноване вiровченнi трудових козакiв-християн, людей Бога-Спасителя, актуальне для всiх вiльних людей по волi Божiй, а не царськiй чи панськiй на вiки вiчнi:
"
- Смутно менi,- каже Божому Чоловiковi,- що в свiтi ледащо панує, а добре за працю й за горе не має жодної награди!
- Не кажи так, синку,- дав одвiт Божий Чоловiк,- усякому єсть своя кара i награда од Бога.
- Як же? - каже Петро.- Iванець ось вознесен, а Сомко з моїм панотцем гiркую випили.
А Божий Чоловiк:
- Iванця Бог грiхом уже покарав; а праведному чоловiковi якої треба в свiтi награди? Гетьманство, багатство або верх над ворогом? Дiти тiлько ганяються за такими цяцьками; а хто хоть раз заглянув через край свiту, той iншого блага бажає... Немає, кажеш, награди! За що награди? За те, що в мене душа лучча от моїх ближнiх? А се ж хiба мала милость Господня? Мала милость, що моя душа смiє i зможе таке, що iншому й не присниться?.. Iнший iще скаже, що такий чоловiк, як твiй панотець, уганяє за славою? Химера! Слави треба мировi, а не тому, хто славен? Мир нехай навчається добру, слухаючи, як оддавали жизнь за людське благо; а славному слава у Бога! Так проглаголавши, замовк старий, похилив голову, загадавсь i всi задумались од його речi. Далi поклонивсь Божий Чоловiк на всi сторони i пiшов з хати почепивши через плече бандуру."