Судячи за все брат мого прадiда, воїн одного з пiдроздiлiв НКВС, Соборного Красного Вiйська Сполучених Радянських Держав i Вiчної Божої Орди, простий український трудовий i бойовий красний козак Данило Павлович Бублик (1915-1941) загинув у боях 1 липня 1941 року поблизу станцiї Бережани. Гiтлерiвцi i їх соратники з числа українських антирадянськi-налаштованих козакiв-самостiйникiв ("нацiоналiстiв") зайшли в Бережани 3 липня 1941 року. 5 липня 1941 року в мiстi Бережани почались вбиства мирного єврейського населення. 7 липня в мiстi було створено гетто. Царство небесне i вiчна пам'ять всiм людям в т.ч. всiм бойовим красним козакам тої епохи, людям Вiчного Вiйська Божого, Вiйська Красного, Вiйська Робоче-Християнського, грiшним i разом з тим вiльним людям рiзних вiр, мов, походження i самоназв, вiльним по волi Божiй, а не царськiй чи панськiй, якi робили все можливе, щоб зупинити навалу i бєспрєдєл iродiв i душогубiв в країнах iсторичної Київської Русi-України i Великої Скiфiї-Тартарiї-Козакiї-Росiї, як iноземних так i своїх власних, в т.ч. навалу iродiв i душогубiв з Заходу.
Пiсля Данила Бублика залишилась жiнка Тамара i новонароджений син В'ячеслав (1941-1970-тi).
З листа брата Iвана 1944 року (на той час фронтовика, нiби майора, спiвробiтника СМЕРШ, який пройде всю вiйну) до брата Семена (теж фронтовика, який пройде всю вiйну i закiнчить її у Берлiнi), листа написаного чистiсiнькою, рiдною для всiх братiв Бубликiв українською мовою: "Мiж нами нема дорогого брата, которого ми так любили i уважали за його добре сердце, прекрасну душу, веселiсть i ум.", "Вiчна пам'ять дорогому брату вiддавшому своє молоде життя за нашу батькiвщину i нас".
Господи, помилуй! Мати Божа i всi святi, молiть Бога за нас грiшних Слава вiльнiй Українi i святiй Русi! Божа Орда - душогубам бiда! Благодать Божа, Благодать Безмежжя, спасай козакiв!