В 13 ст. вояцтво Всевеликого Вiйська Степового (Вiчної Божої Орди Степу Безкрайнього) вступило на терени старожитьої Києво-Руської Держави, яка було розквiтла на кордонi Лiсу i Степу, Європи i Скiфiї. Пiсля величезного розгрому i вiйни землi Києво-Руської Держави були включенi до складу Сполучених Вiйськово-Ординських Держав, Царства Вiйськово-Ординського, Iмперiї Монголо-Татарської, Держави Всевеликого Вiйська Степового на вiдносно непоганих умовах.
Але життя йшло далi, мiнялись часи, мiнялось i життя в Царствi Вiйськово-Ординському, Сполучених Вiйськово-Ординських Державах Євразiї. В 15-16 ст. землi Поднiпров'я почали виходили з пiд влади вiйськово-ординських царiв-отаманiв зi столицею на Поволжжi i налагоджувати стосунки з Заходом в особi Литви i Польшi. Це поглиблювало розпад структур Всевеликого Степового Вiйська-Орди так само як i єднiсть тих Вiйськово-Ординських Держав, якi апелювали до наслiддя старожитньої Києво-Руської Держави-Князiвства. Багато степовикiв, особливо руської, християнської вiри переїзджали на Київську Русь-Україну, стаючи пiд руку мiсцевих князiв i служачи їм по захисту мiсцевої людностi вiд нападникiв зi Степу. Так на теренах Київської Русi-України i центральної Євразiї починалась епоха людей самоназви "козак" i одночасно епоха українського козацького народу, людей Бога-Христа i Вiчного Вiйська Божого, вiльних людей по волi Божiй, а не царськiй чи панськiй. Царство небесне i вiчна пам'ять всiм людям тої епохи. Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне. Господи, помилуй!