Як описати iдеальний портрет простого i грiшного красного козака вiльної України (святої Русi) 1920х рр., який був склався у моїй уявi. Не знаю, це дуже непростий, збiрний i багатогранний образ. В бiльшостi випадкiв це простий i непоказний на перший погляд представник простого народу, часто з сiльської мiсцевостi, хоч можливо i мiський, нащадок трудових i бойових козакiв-християн регiону з дiда-прадiда або представник того чи iншого народу-племенi, доля якого переплелася з представниками козацько-християнської цивiлiзацiї в цю епоху, грiшна, але в тiй чи iншiй мiрi вiльна людина по волi Божiй, а не царськiй чи панськiй, представник крестьянського, козацького чи мiщанського, рiдше священницького чи дворянського сословiй Iмперiї, який вирiшив захищати, утверджувати i поширювати Правду Життя так як вiн бачить i розумiє, так як йому це було вiдкрито Самим Життям. Нерiдко це фронтовик, який побачив смерть, горе i сльози на фронтах Першої свiтової вiйни, який знає, що таке справжня людина, знає цiну горя i страждань, пiдлостi i зради, який пройшовши через безлiч випробувань перестав дiлити людей за нацiональностями, важливiше аби людина була людяна i порядна. Якраз такi люди в 1917-1920х рр., в роки громадянської вiйни на теренах колишньої Росiйської iмперiї массово стали горою за радянську владу, комунальне народовладдя пiд красними прапорами, за краще життя для себе, своїх рiдних i близьких, друзiв i землякiв, наступних поколiнь, своїх дiтей так онукiв i врештi решт для всього людства. Багато з них наклало тодi головою, багато втратило на фронтах громадянської вiйни своє здоров'я, рiдних i близьких, друзiв i побратимiв, але разом з тим багато з них повернулося до мирного життя, створили сiм'ї, зробили кар'єру, виховали дiтей, прийняли посильну участь у розбудовi Української Республiки на теренах iсторичної Київської Русi-України i Радянського Союзу в цiлому на теренах Великої Європи i Великої Росiї. Пам'ятаймо про них. Козацькому роду нема переводу, Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне! Сонце Правди, помилуй нас грiшних!