Багата Україна на красних козакiв. Розповiм тут про свого прадiда Михайла, Михайла Васильовича Гончаренка, батька мого дiда Iвана, убитого гiтлерiвськими окупантами i їх пособниками в рiдному для нього селi Княжичi у 1943 роцi.
Народився в селi Княжичi Остерського повiту Чернiгiвської губернiї у кiнцi 20 ст.
В часи Першої Свiтової Вiйни потрапив на навчання в Київську школу вiйськових фельдшерiв, серед випускникiв якої було чимало видатних особистостей. Досить згадати того ж Iвана Огiєнка.
Одружився з приписною козачкою iз сусiднього села Гоголева, Євдокiєю Василiвною Деревець, познайомилися швидше за все завдяки батькам, якi мали спiльнi справи.
В 1920х рр. свiдок громадянської вiйни в Українськiй Республiцi. У 1930х рр. свiдок голодовки, розкуркулення власної родини, репресiй i багатьох iнших неподобств, якi творили тодiшнi партiйнi керiвники за мовчазної згоди громади. З iншого боку добре пам'ятав i часом розказував дiтям про грiхи i неподобства, якi творилися за часiв царської влади, тобто владу не iдеалiзував i не засуджував, просто оцiнював так як бачив i так як умiв. В цей час працював у колгоспi фельдшером.
В 1932-1934 рр. коли його сини Микола i Iван вступали в комсомол за спогадами старшого сина Миколи напутствував їх так: "всi туди iдiть i ви iдiть, але за Бога не забувайте - Бог Вiн i в комсомолi є...". Ця фраза дає непогане уявлення i про його власний свiтогляд i про свiтогляд частини його поколiння, де вiра в Бога цiлком собi поєднувалася з хоч i критичним, але доволi неоднозначним сприйняттям тодiшньої партiйної влади i її рiшень щодо управлiння країною i вирiшення тих чи iнших справ на мiсцях, досить точною i зваженою оцiнкою того, що вiдбувалося навколо.
У кiнцi 1930х рр. на його обiйстi переховувався рiдний брат дружини, Андрiй Васильович Деревець з роду розкуркулених, про що потiм згадував його старший син Микола.
У вереснi 1943 року пiд час звiльнення рiдного села убитий вiдступаючими окупантами i їх посiбниками разом з рiдним братом i племiнником i iншими односельцями. Син Iван, свiдок трагедiї, який чудом, милiстю Божою врятувався з того пекла завдяки знанню нiмецької мови, все життя важко переживав загибель батька i хоч не любив "iродiв i душогубiв", особливо Сталiна i його соратникiв i союзникiв, але певною мiрою вибачав їм їх злочини саме через те, що вони "зупинили iнших iродiв i душогубiв", Гiтлера i його соратникiв i союзникiв, винних у смертi його батька, дядька, брата i iнших рiдних i близьких йому людей.
Iм'я дiда Михайла, простого українського трудового козака i робочого християнина Михайла Васильовича Гончаренка можна знайти на пам'ятнику загиблим 1943 року, який знаходиться на теренах Спасо-Преображенського монастиря у селi Княжичi, у будiвництвi якого приймали участь в т.ч. нащадки, родичi, односельцi i земляки Михайла, в т.ч. його онука, проста українська християнка Галина Костянтинiвна Тетянич, рiдна сестра iншого його онука, знаменитого на весь свiт блаженного українського красного козака, художника i фiлософа, Живого Бога (Безмежжя, Фрипульї) ради юродивого, доброго учителя i молитвенника за все грiшне людство Феодосiя Тетянича, вiдомого завдяки його унiкальним концепцiям, а також яскравим вуличним iнсталяцiям i перфомансам багатьом жителям i гостям Києва 1980х-2000х рр., якому на момент смертi його дiда не було i двох рокiв.
Якщо судити по його численним нащадкам i їх творчостi, то простий український робочий християнин дiд Михайло залишив по собi багату спадщину, яка постiйно примножується i дає все новi i новi добрi плоди.
Дiду Михайле, разом з нашими дiдами-прадiдами i усiма святими, моли Бога за нас грiшних!