Християни-степовики Поднiпров'я 1940х. Блаженний дiд Якiв з Капустинець i наука його поколiння. Пам'ятi всiх хто жив i працював у 1940х рр., як очевидцiв i учасникiв тих подiй, якi пережили вiйну i окупацiю, так i тих хто загинув. Дiд Якiв пережив вiйну вiд першого до останнього дня у рiдному селi Капустинцi. Простий козак-українець з дiда-прадiда, який хотiв мирно жити i працювати на рiднiй землi, не хотiв нi кому нiчого доказувати i нi з ким воювати, який на дух не переносив "iродiв i душогубiв". Простий український радянський вчитель, випускник Київського Унiверситету, очевидець громадянської вiйни 1920х, голодомору, репресiй 1930х i окупацiї 1940х рр., непридатний до вiйськової служби за станом здоров'я. I якщо у 1941 роцi вiн разом з ще одним односельцем як видатний молодий чоловiк (по мiркам рiдного села) за дорученням сiльської громади зустрiчав нiмцiв на краю села хлiбом-сiллю, маючи при цьому деяку надiю, що при них буде легше чим при душогубi Сталiнi i його порядках, то у 1943 роцi змушений був вже ховатися вiд вiдступаючих гiтлерiвцiв, якi нiби хотiли його вбити, натомiсть радiючи поверненню сталiнцiв i Червоної Армiї, у якiй воювало чимало його родичiв i односельцiв. За цей час схоже дiд Якiв багато чого пережив i переосмислив. I про українсько-неукраїнськi стосунки i про комунiзм i про нацiоналiзм i про Україну, Росiю, Європу тощо. В тому числi зрозумiв, що свої "iроди i душогуби" часом все таки трошки краще чужих i приїзджих, вже просто тому, що вони свої. I що Богу на його рiднiй Українi на голову нiхто не сяде. Нi при сталiнцях, нi при гiтлерiвцях. Як вiн потiм сам свiдчив: "старi люди правду кажуть - єсть Бог на свiтi". Господи, помилуй нас грiшних його молитвами, молитвами наших дiдiв-прадiдiв i всiх святих!