Багата Україна на красних козакiв. В життi кожного з нас трапляються милiстю Божою цiкавi i благодатнi люди, родичi, друзi, спiвробiтники i спiврозмовники, про яких часом хочеться згадати i розповiсти... В життi нашої родини був мiй прадiд, дiд Якiв, Бублик Якiв Павлович (1905-1999), нащадок козакiв-українцiв з дiда-прадiда, грiшних воїнiв Христових зi степiв Поднiпров'я старих часiв. Свiдок епохи, свiдок непростих подiй 20 ст., свiдок Кари i Благодатi Божої на теренах iсторичної Полтавщини в 1910х-1990х.
Народився дiд Якiв далекого 1905 року у селi Капустинцi у складi Пирятинського повiту Полтавської губернiї Росiйської iмперiї.
В 1930х рр. вчився на бiологiчному факультетi Київського Унiверситету. Потiм повернувся у рiдне село i все життя працював у школi вчителем бiологiї i хiмiї. Працював в школi в т.ч. пiд час окупацiї України гiтлерiвцями. В 1943 роцi протягом року працював директором школи.
В 1940х всi брати дiда Якова воювали у складi Червоної Армiї.
Останнi роки життя прожив у селi Шрамкiвка Драбiвського району Київської областi у домi рiдної дочки Анастасiї Якiвни Бублик.
Господи, помилуй нас грiшних молитвами дiда Якова, наших дiдiв-прадiдiв i всiх святих!