Вiдкрита школа красних козакiв вiльної України (i святої Русi) iменi Кузьми Бублика, вiдкрита школа красних козакiв дiда Якова. Iсторiя козацько-християнської цивiлiзацiї регiону, iсторiя козакiв-українцiв, грiшних воїнiв Христових обох берегiв Днiпра, трудових i бойових з дiда-прадiда. Iсторiя представникiв спiльноти козакiв-українцiв Поднiпров'я на прикладi iсторiї членiв власної родини. Листування двох братiв блаженного дiда Якова з Капустинець, Якова Павловича Бублика, Iвана Павловича i Семена Павловича з приводу смертi третього, Данила Павловича Бублика, який загинув у першi днi вiйни на українсько-польському кордонi. Примiтно, що Iван Павлович Бублик, рiдний брат красного козака Кузьми Павловича Бублика (1901-1925) в цей час був спiвробiтником (офiцером) вiдомої радянської спецслужби СМЕРШ, однак листувався з братами (а листи тодi перевiряли) цiлком собi українською лiтературною мовою. Також примiтне твердження Iвана Павловича, що Данило Павлович Бублик вiддав своє молоде життя за Батькiвщину, за рiдних, близьких i землякiв (а не за товариша Сталiна, ВКП(б) чи комунiзм як по логiцi сучасних антирадянщикiв-українофобiв мали б писати козаки-українцi тої епохи в данiй ситуацiї, якi нiбито поголовно "плазували перед системою"). Тобто цей лист теж вносить свою маленьку лепту у розвiнчування численних мiфiв про козакiв-українцiв у складi структур СРСР, РСЧА i радянських спецслужб, про їх свiтогляд i погляди на життя, про нiбито тотальну українофобiю i ненависть до рiдної землi i її народу, яка там насаджувалися чи панували. У Бога всi живi, Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне. Господи, помилуй нас грiшних молитвами дiда Якова, блаженного красного козака вiльної України i святої Русi, наших дiдiв-прадiдiв i всiх святих:
Данило Павлович Бублик (1915 - 01.07.1941)
"15.5.1944 р. Добрий день братiчок Сеня! Спiшу сповiстити тебе, що нас постигло велике горе, наш дорогий брат Даня погиб 1 липня 1941 р. Мiж нами нема дорогого брата, которого ми так любили i уважали за його добре серце, прекрасну душу, веселiсть i ум.
Вiн ушов вiд нас навiк. Дуже жалко. Я пошанував його пам'ять слiдующiм а?? стоянням. Моя голова вiд жалостi схилилась, а з очей довгiм рядком покотились сльози. Я неплакав, но мої сльози котились.
Я незнаю як тепер Тамаре. Добре як що вона одинока, менше горя, но менi здається, що єсть дитя. Вiдчай лучше, невзираючи на горе Тамара буде поколiння.
Як що будеш у Тамары в гостях то будь добрый успокiй Тамару, т.к. її сльозы "неменуема опаяна грусть, кроме вреда здоровью нiчого не поможе.
Вiчна пам'ять дорогому брату вiддавшему своє молоде життя за нашу батькiвщину i нас. Ваня"