Рачковский Ярослав Емельянович : другие произведения.

Цугцванг, або Доба перед весiллям (уривок)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Щоб зустрiти серед численних представниць прекрасної статi свою дiвчину, деколи потрiбно чимало рокiв, а деколи однiєї доби вистачає, щоб зустрiти чимало своїх колишнiх дiвчат i познайомитися з новими. Чи можна, опинившись у калейдоскопi несподiваних i захопливих зустрiчей, не помилитися i вибрати серед подруг справдi свою, справдi кохану дiвчину, якщо, до того ж, менше доби залишається до весiлля з однiєю з них?

  Ярослав Рачковський
  Цугцванг або Доба перед весiллям
  Казка для дорослих
  - У Києвi полудень, - пролунав голос диктора з радiоприймача.
  - I у Львовi полудень, - усмiхнувшись, додала Надя.
  - Невже до весiлля залишилася лише доба? Мабуть, я й досi цiлком не усвiдомив цього, - зауважив Андрiй.
  - Дивуватися не доводиться - родичi звiльнили нас вiд цiлої купи передвесiльних приготувань, тож маємо час навiть на розгадування кросворду...
  Дiвчина прискiпливо поглянула на юнака. Тодi додала:
  - Та розгадуємо його дуже стрiмко... Пiдозрiло стрiмко.
  Молодi люди сидiли у Надi вдома, за кухонним столом, i, витративши хвилин двадцять, вiдповiли за незначним винятком на усi запитання кросворду. Хоча господиня, як правило, читала запитання, а вiдповiдав її хлопець. Спершу дiвчина захоплювалася його непересiчним багажем знань. Невдовзi захоплення трансформувалося у подив, а пiсля того, як без ускладнень було вписано усi слова по вертикалi, виникли певнi пiдозри. Однак лише тодi, коли залишилося вiдповiсти на два пункти, вона врештi спробувала дiзнатися, чи юнак не глузує з неї:
  - Андрiю, визнай: ти знав вiдповiдi на цей кросворд.
  Хлопець, стримуючи смiх, вiдповiв:
  - А звiдки я мiг дiзнатися? Газета, у якiй вмiщено кросворд, вчорашня, а вiдповiдi зазвичай друкують через тиждень пiсля запитань.
  Дiвчина переконалася, що стосовно дати виходу газети юнак сказав правду.
  - Все ж, щось тут не так, - у Надiї залишилися сумнiви.
  Андрiй не стримав смiх, однак i надалi заспокоював її:
  - Читай, будь ласка, далi. Можливо, саме тепер я не знатиму правильної вiдповiдi.
  Надя змусила себе прочитати наступне запитання:
  - У шахах ситуацiя, коли кожен хiд веде до програшу партiї. З восьми лiтер.
  Хлопець начебто замислився, зиркнув на стелю, перевiв погляд на подругу i поцiкавився:
  - А вписанi лiтери вже є?
  - Є, - неохоче повiдомила вона. - Друга - у, сьома - н.
  Андрiй витримав паузу i сказав:
  - Цугцванг.
  Дiвчина прореагувала на почуте дивне слово стримано, заповнила порожнi клiтинки i прочитала останнiй пункт:
  - Необхiднiсть вибору мiж двома можливостями.
  - Дилема, - спокiйно повiдомв хлопець.
  Господиня вписала i це слово, а Андрiй запитав у неї:
  - То що, вже на всi запитання вiдповiли?
  - Нi-нi, - несподiвано зауважила Надiя.
  Андрiй зi здивуванням повiв бровами, а вона продовжила:
  - Iм'я юнака, який полюбляє дивнi жарти. Зi шести лiтер. А - перша, й - остання.
  Iз ледь помiтною усмiшкою Андрiй поцiкавився:
  - На мене натякаєш?
  - А хiба це не правда?
  Хлопець вирiшив врештi задовольнити цiкавiсть подруги i став пояснювати:
  - Дiйсно, я знав вiдповiдi. Але ця iнформацiя не з газети.
  - А звiдки?.. - спробувала уточнити Надiя.
  - Якщо прочитаєш публiкацiю кросворду до кiнця, то дiзнаєшся.
  Дiвчина неохоче взяла у руки газету знову, глянула i зауважила:
  - Окрiм повiдомлення, хто надiслав цей кросворд, тут бiльше нiчого немає.
  - I хто ж його надiслав?
  У квартирi на кiлька секунд запанувала тиша, не порушував її навiть приймач. Надя прочитала три слова про себе. Тодi вирiшила прочитати вголос:
  - Надiслав Андрiй Вербицький.
  А ще за мить радiсно вигукнула:
  - Не може бути!
  - Чому ж не може бути? Може. Ще й як може. I взагалi, чому ти так здивувалася. Я ж не зробив жодного вiдкриття, лише склав кросворд. У цьому немає нiчого надзвичайного.
  - Все ж приємно. Твоє iм'я та прiзвище надрукували у газетi... I слова якi розумнi використав у кросвордi: дилема, теорема, гiпотеза, метаморфоза i той, як його?..
  - Цугцванг, - пiдказав хлопець.
  - Так-так, цугцванг... Ти - справжнiй ерудит. Не дарма ж я зiбралася виходити за тебе замiж.
  Надя пiднялася, пiдiйшла до Вербицького, присiла у нього на колiнах, обiйняла його.
  - Надю, якщо поглянеш на мене по-новому, то зрозумiєш, що досi недооцiнювала, - Андрiй намагався змiцнити позитивнi враження щодо своєї особи у подруги. - От спробуй описати мене. Який я? Кого ти бачиш поряд зi собою? Тiльки постався до цього вiдповiдально.
  Дiвчина пристала на пропозицiю: заплющила очi, невдовзi вiдкрила їх, зазирнула у вiчi юнаковi i на якусь мить затримала погляд. Далi попросила його вiдкрити рот i сказати "а", запропонувала напружити бiцепси - потрималася за них. Зiйшла з колiн i попросила напружити м'язи пресу. Потiм Андрiй на прохання Надi зробив так званий мiсток, кiльканадцять разiв виконав упор лежачи, а також поприсiдав. Далi господиня перейшла до запитань. Поцiкавилася, скiльки буде три в квадратi, яке мiсто є столицею Iталiї, який звiр зимує у барлозi. На осмислення отриманої iнформацiї дiвчинi не знадобилося багато часу, тож невдовзi вона озвучила характеристику Андрiя:
  - Юнак двадцяти трьох рокiв, добре фiзично розвинутий, хоча й не культурист, приємної зовнiшностi, хоча й не еталон краси. Що ще?..
  - Погляд який?
  - Погляд?.. Погляд здебiльшого привiтний, iнодi веселий... Може, достатньо?
  - Загалом, так. I який висновок можеш зробити на основi свого дослiдження? Хто ж я такий?
  Пiсля тривалих роздумiв дiвчина спромоглася лише знизати плечима. Андрiй зiтхнув, зрозумiвши, що дiзнатися ще щось нереально, i урочисто повiдомив:
  - Дорогенька моя, ти бачиш навпроти себе iнтелiгента. Щоправда, у першому поколiннi.
  Почувши це, подруга пирснула зi смiху:
  - Теж менi iнтелiгент! Склав один кросворд i вже записався до iнтелiгентiв.
  - Ти ж щойно захоплювалася мною, - дивувався вiн.
  - Я жартувала, - парирувала дiвчина.
  - Але ж справа не у кросвордi. Точнiше, не лише у ньому. По-перше, у мене є вища освiта...
  - Ха-ха! Не надто престижний факультет не надто престижного закладу? - продовжила смiятися Надiя. - А я теж буду iнтелiгентом через два роки, коли закiнчу навчання? За цей час постараюся скласти кросворд. А, може, навiть два складу!..
  Продовжувати розмову у такому ключi за добу до весiлля в Андрiя не було жодного бажання. Тим паче, що з кожною годиною почувався все бiльш схвильованим i напруженим. Вiн прагнув пiти до себе додому, лягти i сховатися пiд одiялом. Тому вирiшив змiнити тему розмови:
  - Як добре, що батьки Сашка дозволили вiдсвяткувати весiлля у їх будинку.
  Дiвчина повернулася на колiна, знову обiйняла його i погодилася iз цим твердженням.
  Друг Андрiя, Олександр Косар, з батьками кiлька рокiв тому перебрався до Канади. Хоч вони i тут жили в достатку (чого вартi лише їх будинки у Брюховичах, у Схiдницi, п'ятикiмнатна квартира у Львовi), та все ж вирiшили мешкати за океаном. Нерухомiсть продавати не стали, запропонувавши Андрiєвi доглядати за нею i за необхiдностi користуватися.
  - Бажання запросити гостей у цей красивий будинок дуже велике. Тож не дивно, що ми наважилися на такий крок, - зазначив юнак i додав: - Сподiваюся, що пiсля весiлля не доведеться запрошувати туди ремонтну бригаду.
  Молодi люди ще кiлька хвилин посидiли мовчки, пiсля чого Вербицький повiдомив:
  - Гаразд, мабуть, вже пiду. Менi ще треба у перукарню. Сьогоднi ввечерi постараюся зайти. Десь до одинадцятої...
  Андрiй поцiлував Надю.
  - Вибач, - попросила вона. - Не хотiла тебе образити.
  - Я не образився, - запевнив хлопець.
  ***
  Вербицький вийшов iз будинку i зупинився. Оглянув простори Сихова, вiдчув гарячий подих липневого вiтру i попрямував до зупинки маршрутних таксi. Чекати довго не довелося. Хвилин через двадцять вiн вже опинився в центрi мiста. У перукарнi, яку вiдвiдував регулярно, на нього чекала несподiванка. Цього дня клiєнтiв обслуговували дiвчата-практикантки. З огляду на те, що якiсть зачiски мала неабияке значення, Андрiй хотiв було пiти звiдти. Однак, уважно поглянувши на молоденьку сором'язливу дiвчину, яка запрошувала його у крiсло, вирiшив ризикнути. Звiсно, вiдразу повiдомив, до якої подiї готується.
  Перукарка взялася за справу. Дiяла вона досить впевнено i без поспiху. Тож у Вербицького було вдосталь часу, щоб поспостерiгати за юною майстринею. Спершу вiн кидав у дзеркало поодинокi погляди, згодом став все бiльше задивлятися на дiвчину, адже вивчати її дiї було дуже цiкаво. Вона старалася i хвилювалася за результат - рум'янець на щоках став помiтнiшим.
  - Як пiдстригати на скронях - прямо чи навскiс? - поцiкавилася практикантка.
  - Єдине прохання, щоб на обох скронях було приблизно однаково, - повiдомив Андрiй.
  Дiвчина на мить зупинилася i глянула на клiєнта - чи, бува, вiн не кепкує з неї. Але вираз обличчя Вербицького залишався доброзичливим i перукарка повернулася до роботи.
  "Яка ж вона все таки симпатична, - розмiрковував юнак. - А скiльки ще таких навколо?.. Проте тепер претендувати на ближче знайомство з котроюсь iз них не варто..."
  Задоволення вiд зачiски отримали i клiєнт, i практикантка. Андрiй навiть вiдзначив про себе, що приємнi торкання рук дiвчини дещо заспокоїли його.
  ***
  Далi юнак попрямував на ринок, розташований у кiлькох хвилинах ходьби звiдти, щоб зустрiтися зi своєю близькою подругою. Там вона мала невеликий власний магазин i ятки. Про зустрiч вони не домовлялися, тож юнак зрадiв, коли ще здалеку помiтив її. Вона тримала в руках якийсь журнал i щось записувала. Вербицький зупинився, не став вiдразу пiдходити ближче. Звернувся до дiвчини подумки:
  "Таню! Навiть пiсля одруження ти не станеш для мене чужою людиною. Хiба можна тебе, яка дала менi стiльки ласки i тепла, назвати чужою. Твоя краса додавала менi наснаги, твiй оптимiзм додавав сил у складних ситуацiях. Тебе не назвеш тендiтною i беззахисною. Правильнi риси обличчя, спортивна статура, впевненiсть у поглядi та рухах, вольовий характер допомагають не лише тобi. Ти спонукала й мене бути рiшучим i наполегливим. Не дарма ж я неодноразово пропонував тобi вийти замiж. Але ти щоразу вiдмовляла менi - сумнiвалася, що у нашого зв'язку є належна перспектива. Та хiба ж причиною для вiдмови можуть слугувати п'ять рокiв рiзницi у вiцi?.. То й що, що ти старша за мене?.. На вiдмови я довго не зважав, та все ж зрештою зi своєю пропозицiєю звертатися перестав..."
  Не надто райдужним роздумам на змiну прийшли веселiшi. Увагу Андрiя привернуло Танине волосся.
  "Знову перефарбувала, - зауважив вiн. - Сьогоднi вона бiлявка з косичками".
  Дiвчина регулярно фарбувала волося, змiнюючи кольори i вiдтiнки. Якщо запитували, чому не може зупинитися на якомусь одному, зазначала, що прiзвище у неї - Барвиста.
  Юнак перевiв погляд на Танинi руки, далi зосередився на її очах. Саме в цей час вона вiдволiклася вiд записiв i вiдразу ж помiтила Вербицького попри те, що стояв вiн досить далеко.
  "Дiйсно, вона мене побачила, адже її очi засяяли, як i при кожнiй нашiй зустрiчi", - зауважив хлопець i попрямував до знайомої.
  - Що це ти заглядаєш на мене здалеку? - запитала вона i повернулася до записiв.
  - А ти хiба не знаєш? Звичайно, милуюся. Невже не можна?
  - Чому ж не можна? - iз задоволенням промовила Таня. - Можна. Тим паче, тобi.
  Спiлкуючись, вони поводились як справжнi давнi друзi - легко, невимушено, не надаючи зайвої уваги. Тому молода жiнка не полишала документiв. Андрiй здогадувався, що у неї термiнова справа, тож вирiшив зачекати, коли вона звiльниться i вже тодi повiдомити новину.
  Та Барвиста поцiкавилася сама:
  - Ти прийшов, бо прийшов? Чи з якогось приводу?
  - З приводу. Маю розмову. Хочу дещо тобi повiдомити. Але на це потрiбно хоча б кiлька хвилин твоєї уваги.
  - Скажу тобi щиро, що прийшов ти не надто вчасно. Я саме збираюся везти звiтнiсть у податкову. Як зазвичай, або в останнiй день, або iз запiзненням. Якщо маєш час, то їдь зi мною. Розкажеш у дорозi або потiм заїдемо кудись, посидимо, поговоримо. До речi, я сама тривалий час збираюся з тобою поговорити, та нiяк не наважуся... Можливо, сьогоднi таки наважуся.
  Розмiрковуючи, чи вкладається ця поїздка у його сьогоднiшнi плани, Андрiй не звернув особливої уваги на слова Танi про бажання щось йому розповiсти. Тим часом вона зайшла у магазин, поспiлкувалася з продавцем, вийшла i запитала:
  - То що, їдеш?
  - Хiба ж я маю вибiр? - удавано важко зiтхнув Вербицький. - Звiсно, їду. Сподiваюся, що в межах мiста ти не мчиш зi швидкiстю сто п'ятдесят кiлометрiв за годину, як колись трасою.
  - В залежностi вiд обставин.
  - Вмiєш заспокоїти.
  За якусь хвилину вони вже їхали у напрямку вулицi Стрийської, а ще хвилин за десять Тетяна припаркувала iномарку поряд iз будiвлею податкової. Залишивши пасажира в салонi, вона пiшла залагоджувати свої справи. На це їй довелося витратити чимало часу, тож юнак, користуючись нагодою, пригадав їх першу зустрiч i деякi епiзоди знайомства.
  ***
  Вони обоє народилися i виросли у Львовi, а от їх зустрiч вiдбулася за кордоном.
  Пiсля школи Вербицький одразу став здобувати вищу освiту. Про це мрiяли його батьки i вiн погодився справдити їх сподiвання. Однак обрана спецiальнiсть, мабуть, не була його покликанням, тому до навчання ставився без особливого ентузiазму. Бiльше того, у травнi, наприкiнцi першого курсу, незадовго до початку весняної сесiї, вiн навiть наважився поїхати на кiлька тижнiв у Польщу на роботу.
  Працювати довелося поряд iз польсько-нiмецьким кордоном - на фермерському господарстi неподалiк Щецина. Там вирощували, зокрема, таку рослину, як спаржа - делiкатес, що користується значним попитом серед споживачiв у багатьох країнах свiту.
  Вже на мiсцi Андрiй дiзнався, що спаржу вирощують у величезних грядках. Грядки цi заввишки близько пiвметра i завдовжки з пiвкiлометра. Треба було ходити вздовж грядок, спостерiгаючи, чи не з'явилися десь на грунтi трiщини. При появi трiщини необхiдно було розгорнути грядку, зрiзати достигле стебло спаржi i загорнути грядку. Не можна було допустити, щоб стебло потрапило пiд сонячнi променi, адже тодi воно змiнювало колiр i втрачало свою цiннiсть.
  Андрiй не мав досвiду важкої фiзичної працi, тому належно виконувати роботу йому не вдавалося. Натомiсть трохи старша за нього дiвчина, що працювала на сусiднiх грядках, виконувала поставленi завдання швидко i якiсно. Цiєю дiвчиною була Таня.
  Звiсно, вона помiчала, що Андрiй завершує роботу одним з останнiх, i якось увечерi вирiшила йому допомогти. Коли хлопець побачив помiчницю, яка рухалася назустрiч вздовж грядки, то знiяковiв, подякував i запевнив, що впорається сам. Однак запевнення, мабуть, були не надто переконливi, тож з роботи того вечора вони поверталися разом. Саме тодi й зав'язалася їх дружба.
  Та у Польщi вони тодi затрималися не надовго. Фермер вiдмовився вiд послуг Андрiя i Тетяни через те, що одного разу вночi обоє без дозволу залишили територiю господарства i поїхали у Щецин. Юнак тодi запросив дiвчину на прогулянку мiстом. У Щецинi вони милувалися нiчним Балтiйським морем, посидiли у барi, потанцювали на дискотецi. У такий спосiб Вербицький спробував вiддячити подрузi за допомогу, надану на полi.
  Повернувшись у Львiв, молодi люди продовжували пiдтримувати дружнi стосунки. Пiсля важкої сiльськогосподарської роботи Таня спробувала повернутися до торговельної справи, а Андрiй на другому курсi знову захотiв вiдпочити вiд навчання. I вiдпочинок знову вибрав своєрiдний - за власним бажанням вирiшив йти до вiйська, хоча мав право на вiдтермiнування призову. Службу розпочав у груднi. Потрапив на Закарпаття, в Ужгород. Спершу служба давалася йому досить важко...
  Добiгав кiнця термiн так званого курсу молодого бiйця, пiсля закiнчення якого Вербицький та iншi новобранцi мали скласти присягу. Андрiй попередив батькiв, що ця подiя вiдбудеться найближчої недiлi. Однак урочистий захiд напередоднi перенесли, а вчасно повiдомити рiдних про змiни багато солдатiв, в тому числi, Вербицький, не встигли. Тож у недiлю чимало родичiв i друзiв молодих воїнiв таки побували у полку.
  Наступного тижня ситуацiя повторилася з точнiстю до навпаки. Рiшення про складання присяги оприлюднили лише у суботу. Тому морозяного недiльного ранку бiля входу у вiйськову частину зустрiчi зi солдатами очiкували нечисленнi гостi.
  Саме розпочалася друга декада сiчня. Снiгу на той час випало вдосталь. Лише полковий плац, бездоганно вiдчищений вiд бiлого килиму, дивував бетонною сiрiстю.
  Пiсля снiданку черговi на контрольно-пропускному пунктi стали викликати воїнiв, до яких приїхали гостi. Минаючи КПП, Вербицький вирiшив про всяк випадок заглянути туди, хоч i не надто сподiвався побачити знайомих. Оглянув присутнiх i хотiв було вже повертатися у казарму, та саме в цей момент дверi вiдчинилися i у примiщення увiйшла красива молода жiнка, одягнена i нафарбована дещо з викликом, та в межах здорового глузду. Її поява привернула загальну увагу: до кого ж приїхала ця красуня?
  Таня, а це була саме вона, i Андрiй зустрiлися поглядами. Згодом дiвчина визнала, що побачивши його, ледь стримала сльози. I не лише вiд хвилювання. Справа в тому, що Андрiй помiтно схуд. Незвично також було бачити його коротко пiдстриженим. Проте дiвчина лише радiсно привiтала його. Вони наблизилися i обiйнялися, наче двоє закоханих. Хоча обiймалися вперше.
  Звiстка про Андрiєву суперподругу швидко поширилася не лише у середовищi новобранцiв, але й у полку загалом. I ще до урочистого шикування побачити Тетяну спромоглися чи не всi охочi.
  Складання присяги тривало близько години. Опiсля вже справжнiм воїнам видали звiльнення до десятої вечора. Барвиста i Вербицький, не гаючи часу, вирушили гуляти мiстом. Адже у частинi постiйно перебували пiд пильними поглядами солдатiв.
  - Куди йдемо, мiй генерале? - поцiкавився рядовий Андрiй.
  - Спершу прогулянка мiстом. Тодi обiд. У Польщi колись ти пригощав мене. В Ужгородi я запрошую тебе... - повiдомила Таня.
  Вже за столом у ресторанi одного з готелiв Вербицький запитав:
  - Таню, ти знала, що сьогоднi я складатиму присягу?
  - Нi, я нiчого не знала про це. А приїхати вирiшила, прочитавши твiй лист. Хоча ти писав, що все добре, але мiж рядками я читала, що тобi потрiбна пiдтримка. Саме для цього я тут. Сподiвалася, що у будь-якому випадку тебе вiдпустять хоча б на кiлька годин...
  - Важко передати словами мої вiдчуття у той момент, коли побачив тебе... Я просто щасливий... Звiсно, тут не легко. Та переконаний, що незабаром я звикну. Бiльше того, у мене немає морального права скиглити, адже пiшов до вiйська за власної iнiцiативи... Вибач, що сам не наважувався запросити тебе на присягу. Мав сумнiви, що у тебе буде бажання їхати сюди. Тож не хотiв, щоб ти почувалася незручно.
  Нiжно усмiхнувшись, дiвчина пiдсумувала розлогi висловлювання хлопця:
  - Та годi вже з усiм цим. Головне, що зараз ми тут разом. I обоє задоволенi, що таки зустрiлися i сидимо за цим столом.
  Андрiй не забарився пiдтвердити сказане Танею.
  Таня замовила чимало страв, та солдат швидко i успiшно впорався з усiма. Щоб обiдати без поспiху, йому доводилося докладати значнi зусилля. Зрештою вони встали з-за столу i Вербицький спрямував свiй погляд до виходу. Але дiвчина, взявши його за руку, повела зовсiм в iншу сторону. Молодi люди пiшли до внутрiшнiх дверей. Переступивши порiг, опинилися у холi готелю.
  
  Полный вариант книги - https://andronum.com/product/rachkovskiy-yaroslav-tsugtsvang-abo-doba-pered-vesillyam/
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"