Галина Мельник : другие произведения.

Церквi - понад двiстi рокiв

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Про церкву в селi Довгалiвка на Рiвненщинi


  
  
  
   Пам'ятки дерев'яного зодчества
  
   Церквi - понад два столiття
  
   У кожної людини своя доля, своє життя. У кожного села, храму своя iсторiя. Але в нашого - особлива. А втiм, про все за порядком.
   За давнiми переказа­ми та спогадами, стояла церква на березi рiчки Пляшiвки. Перша доку­мен­­тальна згадка про храм святого предтечi Iоана Хрестителя датується 1772 роком. Тодi церква була перекладена без єди­ного цвяха на тепе­рiш­ньому мiсцi i бiльше двох столiть височить над се­лом Великi Жабокрики (ни­нi Довгалiв­ка, Радивилiвського району), виблис­куючи банями куполiв. До речi, першi письмовi згад­ки про село - 1545 року. Тодi й пiзнi­ше його части­нами i ним самим володi­ли земле­влас­ники Жабо­крицькi, Журавницькi, кня­зi Макси­мiлiан Вишне­вець­кий, Бо­гуш Корецький та iншi.
   Як дiзнаємося iз опису церков та парафiй Волин­сь­­кої єпархiї, зробленого у ХIХ ст. Миколою Теодо­ро­вичем, дерев'яний храм було зведено на кошти братiв помiщикiв Кон­дра­ць­ких i парафiян. У 1876 роцi культову будiв­лю було вiдремонтовано. Вi­до­мо також, що з 1888 р. свя­щеником був Павло Iва­нович Шумський, з 1885 р. псаломщиком - Андрiй Орестович Шеметило, з 1870 р. пономарем - Iван Лаврентiйович Васькевич. До цiєї парафiї належала церква в Малих Жабокри­ках (нинi Бригадирiвка).
   У 1902 - 1905 роках при церквi Iоана Хрести­те­ля збудовано дзвiницю - замiсть старої, ветхої. При сприяннi священика Уло­вича дзвони привезенi iз Кременця i Почаєва. Везли пiдводами, запряженими волами. Дзвiн вагою по­над тонну линвами пiднi­ма­ли на дзвiницю. Все було зроблено вручну, самими парафiянами.
   З початком Першої свi­тової вiйни бiженцi ви­їжджали у Катеринослав­ську губернiю. Знiмали i забирали дзвони з собою. При поверненнi знову вста­новили їх на дзвiницю.
   У Другу свiтову вiйну, з приходом нiмцiв, дзвони знову знiмали. А з'ясову­валася ситуацiя - повер­та­ли їх на мiсце. I так кiль­канадцять разiв їх ря­тували вiд усiляких бiд. Пережив­ши все разом iз парафiя­нами, дзвони пiд вправни­ми рухами дзво­на­рiв знов i знов наче виспi­вували чу­де­снi мелодiї, скли­каю­чи всiх на лiтургiю.
   Не одне поколiння хре­с­­тилося, вiнчалося, вiд­ходило у вiчнiсть, - i все через молитву у храмi.
   Поколiння 50-60 рокiв ХХ столiття вже росло i ви­ховувалося пiд сильним впливом атеїстичної про­па­ганди. I згасала вiра, забувалися традицiї, зви­чаї. Всiлякими правдами i навiть неправдами нашi дiди, батьки старалися збе­­регти те, що для них було святе, - i по можли­вос­тi передати нам, дiтям.
   Фатальним став 1962 рiк. Важка залiзна колодка не на одне десятирiччя за­кувала дверi храму. Це все дуже боляче вiдiзва­ло­ся у душах людей, особ­ливо старшого вiку. Адже не можна вирубати пiд ко­рiнь усе те, що посаджено i доглянуто.
   Ходили до сусiднього храму в селi Бригадирiвцi.
   Таємно приходили до свого храму в Довгалiвцi i, як могли, прибирали, пiд­тримували все в належ­ному станi. Дуже хотiли окремi ра­­йоннi керiвники вiдiбра­ти ключi у старости. Були погрози, начальни­ць­кi на­їзди, особливо но­ча­ми. Та нiчого не змогли вдiяти.
   Ранок 1983 року ви­дав­ся звичайний. Усi мету­шилися, спiшили хто ку­ди. Та всi, хто були у полi чи вдома, звернули увагу на колону технiки, яка ру­халася зi сторони Радиви­лова польовими дорогами до нашого се­ла. Поява та­кої кiлькостi тех­нiки (у то­му чис­лi вi­й­сь­кової) не мо­­г­ла не зацiка­вити. Ма­шини по­вернули в се­ло i зупинилися бiля церкви. По­­­ча­ли схо­ди­тися люди, пе­ре­­важ­но пен­сiй­­ного вi­ку. Приїжджi ото­­чи­ли церк­­ву, на­че полонянку. I почалося ней­мовiрне: ви­но­си­ли хоругви, кни­ги, iкони i не­дба­ло кидали на машину. Се­ля­ни в нiмому за­цi­пе­нiннi спо­сте­рi­га­ли мовч­ки, i тiль­­ки тодi, коли винесли iкону Божої ма­терi i стрiчки за­майорiли на вiт­рi та почали опа­­­­дати, жiно­чий розпачли­вий крик: "Лю­ди, чого стоїте? Спасайте" наче пробудив усiх. Жiнки кинули­ся до ма­ши­ни, благаючи, щоб залишити хоч найцiннiше. I здригнулися камiннi сер­ця можновладцiв, багато чого було залише­но на збе­рiгання людям. Решту перевезли на збе­рiгання у храм Бригади­рiвки.
   Мов пiсля татарського розбою, все було вiдкрито навстiж, вiтер шугав две­ри­ма, трава була стоптана, наче пронiсся табун ко­-ней. I лишилася церква, святиня вiкiв, обшарпана, обдерта, сам на сам iз сво­їми бiдами i триво­гами.
   Почала протiкати по­крiвля, голуби знайшли со­бi помешкання, стали зникати деякi речi. Навiть дзвони хотiли зняти, та вда­лося зберегти.
   Подiї 1983 року мали бути доведенi до "логiч­ного завершення" - церк­ва пiдлягала знищенню. Та люди були насторожi, адже повчальним прикла­дом слугувала руйнацiя церкви в сусiдньому селi Боратинi (на територiї тiєї ж сiльради). Почалися по­шу­ки порозумiння iз на­чаль­никами. Завдяки спри­­­янню голови райви­конкому Бориса Ворож­би­та i голови колгоспу Ва­силя Ральця (нинi покiйнi) храм вдалося зберегти вiд руйнування - у ньому бу­ло створено музей села. Так було збережено й вi­втар iз розписом та iко­нами ХYI - ХYII столiть.
   У музеї рiдко хто бу­вав. Парафiян не покидала надiя вiдродити церкву. Бу­ло немало й таких, якi не вiрили в це. Та коли з'я­вилася можливiсть зро­бити першi кроки для вiд­родження, парафiяни з Дов­галiвки, Станiславiв, Радихiвщини з таким зав­зяттям i наполегливiстю по­чали вiдбудову, що на­вiть скептикам довелось повiрити в реальнiсть змiн. Кожний, хто як мiг, не ра­хуючись iз часом, допома­гав, щоб хоч якусь часточ­ку внести у вiдбудову.
   21 жовтня 1989 року стояла золота осiнь, сон­це вигравало промiнням на банях куполiв, проникаю­чи у храм, наповнювало його величчю. Дверi було широко вiдчинено.
   Дзвони пiсля кiлькох десятирiч мовчання спо­вiстили людям про друге народження храму. Вiд­лун­ня було чути досить да­­леко. Iз усiх околиць схо­дилися християни, щоб приклонитися, помолитися у храмi Iоана Хрестителя, великого Христового по­движника, покровитель­ст­во якого береже храм уп­ро­довж столiть.
   Храмовим святом i празд­ником є Собор про­­­рока Iоана Хрес­ти­теля, який святкувався i недавно, 20 сiчня. Церк­вi випов­нюється 235 рокiв вiд часу її перекладення.
   Галина Мельник.
   с.Довгалiвка.
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"