Аннотация: Написано на украинском... Реквием утерянной любви...
Реквiєм
Холодно... Вже холодно. А ранiше було тепло... Сонячно, гарно... Життя засинає... Восени... I прокинеться навеснi... А я... Я теж хочу заснути... Забути... Заспокоїтися... Змiритися з дiйснiстю... Проте я не знаю, що буде далi - свiтло або темрява, затишок або бурхливiсть, вiдторгнення або прихильнiсть... А зараз, здається, нiхто - нi я сама, нi хто-небудь iнший - не вилiкує хворобу, яка б"ється у моїх венах... Амнезiя... Хочу амнезiю... Та чому?!.. Чому я дивлюся у себе i вже не бачу вже того серця, яке було... було в менi ще не так давно?... I що менi робити, якщо я ненавиджу те, чим стала?.. Втекти... Втекти вiд реального свiту i загубитися десь в самiй собi... Бо нiхто не чує моїх крикiв... Я залишилася один на один з правдою...
Бо в реальному свiтi в мене нема бажань... Лише пустота... I останнє, що я пам"ятаю - ланцюги жаху, якi зв"язали мою душу... Бо тодi я боролася за можливiсть знову почути брехню... Потiм прокинулася вiд того, що сама й створила... А брехня - минула й сучасна - топить мене з кожною хвилиною... Навiщо їй та, яка прагне чогось бiльшого?.. А я втомилася... Вiд того свiту, в якому я живу...
Я пам"ятаю всi свої дитячi почуття... Проте єдине, що вiд них залишилося - це бiль... Ти вирiшив пiти, але чому я все ще вiдчуваю твою присутнiсть, коли я кожен раз намагаюся довести собi, що ти не зi мною?..
I, напевно, я згадаю кожне мiсце, де ступали ми з тобою... Кожний твiй вчинок, кожне слово, кожний погляд - я все це пам"ятаю... Кожна моя думка - про тебе... Кожна строчка - для тебе i тiльки про тебе... У кожному снi я бачу тебе i чую твiй голос... Ти був моїм богом... Захопив моє серце своїм яскравим життям... I навiть коли ти пiшов, воно ще зв"язує мене... Здається, що мої сльози нiколи не всохнуть, а бiль нiколи не затихне... Кажуть, що час лiкує - але нi... Час не зможе все це вбити...
Я живу лише спогадами... Але навiщо таке життя?.. Чи я коли-небудь зможу вибратися з цього пекла?...
I хоч мої очi заслiпленi сльозами, до них рветься свiтло... Воно чекає мене з простертими руками... Воно хоче, щоб я вижила...
Чуєте музику?.. Нi?.. А я чую... Протяжна, сумна, плачуча мелодiя, яка лунає iз самiсiнького серця... Це реквiєм... Реквiєм загубленого кохання...
Чому я хочу вбити бiль, але на те приношу ще бiльше?..