- Нудьгуєте, стажери?!
   Двоє бакалярiв-межигiрцiв, яким випало нiчне чергування на Яблучного Спаса, пiдхопились, вiтаючи начальника Подiльської Управи сотника Депопало.
   - Сидiть, хлопцi. Я не на службi. Не спиться менi, от i зайшов. Чайку попити, погомонiти. На свята ж чергувати поночi найнуднiше. Нiяких порушень. Вiдьми коли й чаклують, то над перваком, а то вже - до кримiнальної варти, - сотник кинув на стiл в'язку бубликiв, сiв i почав розпалювати люльку.
   - Мабуть жалкуєте, що не потрапили до Печерської Управи? - Депопало випустив першу хмарку диму. - Думаєте, лише там, на пагорбах, робляться великi справи та вiдбуваються значнi подiї?
   Стажери мовчки пiдсунули сотнику склянку чаю.
   - А чи знаєте ви, що саме тут, на Подолi, я чверть столiття тому ось цими руками врятував вiд загибелi бiлий свiт?!
   Смiшливий стажер Балабан вдавився бубликом, а його розважливий однокашник Тудихата, стусонувши товариша по спинi, запитав:
   - Ви маєте на увазi нашу планету, пане сотнику?
   - Саме її, хлопцi... Якби я запiзнився бодай на кiлька секунд... - Депопало вiдкинувся на спинку стiльця i потер скронi:
   
   - Того лiта до нас приїхав всесвiтньо вiдомий штукар Хол Хелвей. Власне, не приїхав, а, зупинився на день, прямуючи з Сибiру до Парижу. Наших людей штукарством не здивуєш, але ж то був сам Хелвей! Тож достойники з Мiнкульту попросили того спритника продемонструвати свої виверти городянам. Вiн погодився i обрав для виступу ратушну площу.
   I лаявся ж тодi наш сотник! Ми саме ловили вiдомого чорнокнижника. Хасана аль Магриба, вiн же Алекс фон Пiлз, вiн же Санько Гриб з кожум'яцьких Басаврюкiв. Дiдуган неточно вимовив франкське закляття вiд голови i став вважати, що йому вiдтяли його дурну макiтру. Тож шукав нової, i примiрявся до голiв перехожих, пiдбираючи пiдходящу. На щастя, вiн думав, що разом з головою втратив зiр, i не вiдходив вiд дому бiльше нiж на пару кварталiв. Але на бiду, в одному з цих кварталiв стояла ратуша. А вибiр голiв пiд час виступу мав бути великий!
   Ви, мабуть, дивуєтесь, чому ми, знаючи про чаклуна так багато, не схопили його одразу? Не схопили, бо не уявляли, як вiн виглядає i де оселився. Все, що нам було вiдомо, ми дiзнавались вiд потерпiлих. Коли примiряєш чужу голову, хлопцi, в нiй неодмiнно залишаються слiди твоїх думок. Але ж у думках слiпця нема нiчого зримого!
   Вiдмiнити виступ було неможливо, тож того дня всi нашi хлопцi були на площi. Мене, наймолодшого, вiдправили з бiноклем на дах Братства. Перехожих на прилеглих вулицях було мало, i я мiг спостерiгати не лише за ними, але й за Хелвеєм.
   Той порозважав публiку, витягаючи з капелюха квiточки та кролiв, а потiм споважнiв i заявив, що зараз спецiально для наших городян повторить номер, яким свого часу вразив британську столицю. Зупинить стрiлки на мiських курантах, а, може, й на годинниках декого з шляхетного панства. Почекавши доки публiка усвiдомить значнiсть подiї, Хелвей повернувся до вежi i, вигукуючи закляття, замахав руками.
   Глядачi, затамувавши подих, дивилися вгору. Хвилинна стрiлка пiдiйшла до останньої передполуденної подiлки, завмерла... i звично скочила далi. Куранти почали видзвонювати полудень. Штукар розгублено дивився на вежу. Вiн був переконаний, що куранти зупиняться, але бездушне залiзяччя продовжувало незворушно вiдбивати удари. П'ятий, шостий, сьомий, вось... Куранти захрипiли й замовкли, а Хелвей схопився за серце, йойкнув i впав. Менi здалося, що на вежi теж хтось скрикнув, але наступної митi знялось таке ревище, що годi було розчути навiть власне чхання.
   Публiка лементувала. Падiння Хелвея нiхто не зауважив, бо всi дивились на свої годинники. А, судячи з вигукiв, обраних було чимало. До того ж, коло їх щомитi зростало. В прямому сенсi слова. Як розходиться по водi коло вiд кинутого камiнця, так розходилась вiд помосту хвиля радiсних зойкiв та пiднятих рук зi змертвiлими годинниками.
   Тут я занепокоївся. I не через Хелвея, до якого вже бiгли хлопцi з варти, а через власного дiда. Колись у молодостi вiн отримав iменного хронометра вiд самої британської королеви. А я того дня нишком взяв цю релiквiю, бо в мого годинника розбилося скло. I ось тепер королiвський презент, що зроду не бував у ремонтi, i якого дiд нi разу не забув завести, мав зупинитись...
   Я спустився у двiр Братства i швидко попрямував геть вiд площi. Витяг з кишенi дiдового хронометра... i мало не перечепився через каменюку, що незворушно вклалась посеред двору. "Якого дiдька?!" - подумки звернувся я до нехлюя будiвничого, але тут розгледiв, що поверхня каменюки поцяцькована цифрами та рисками, а посерединi блищить бронзова пластина. Сонячний годинник. Встановлений, може, ще засновниками Братства чи Академiї...
   Втiм, часу для iсторiографiчних роздумiв не було. Я рушив далi - i застиг. Сонячний годинник... Годинник! Але ж за кiлька хвилин всi годинники навколо зупиняться! Їхнi рухомi частини перестануть рухатись. А рухома частина сонячного годинника, панове товариство, - це Земля! Пригадався урок, на якому вчитель розповiдав про жахливi наслiдки раптової зупинки нашої планети. Про небаченi буревiї, що зметуть все створене Богом i людиною з лиця землi, про океани, що ринуть на сушу, довершуючи руйнування, про iншi катаклiзми, пiсля яких життя на планетi може зникнути взагалi...
   Порятунок релiквiї миттєво став несуттєвим. Рятувати треба людство! Знати б як... Я стояв i напружено думав. Дiдiв хронометр ще цокав, секундна стрiлка звично пiдстрибувала колом, але кожен її скiк мiг виявитись останнiм... Стрiлка... Що точно обiцяв Хелвей? Зупинити стрiлки годинникiв! Не механiзми, а саме стрiлки! А це означає...
   Я вiдклав хронометра i спробував видерти з каменю пластину. Затрiщали штани, i менi стрелило до голови, що негоже зустрiчати кiнець свiту з голим задом. Уявляєте, яка ганьба? Я замислився. А чого, власне, я причепився до цього шматка металу? Адже час у сонячному годиннику вказує не пластина, а її тiнь. Саме тiнь i є тою стрiлкою, яку треба лiквiдувати! Я розстiбнувся, розкинув руки i став спиною до сонця, закриваючи вiд нього каменюку. А ще через десять секунд зупинився британський хронометр...
   
   ... Спудеї роз'їхались на канiкули. Братам отець-настоятель звелiв того дня сидiти вiд грiха подалi по келiях. Я ж, помiчений лише лискучим вiд поту котом, що нахабно розлiгся в моїй тiнi, тупцював навколо годинника слiдом за сонцем до самiсiнького вечора. Занепокоєнi хлопцi розшукали мене, коли вже смеркалось. Тiла я не вiдчував, голову напекло так, що з носа захлюпала кров, розпухлий язик вiдмовлявся ворушитись... Однак я змiг якось пояснити товаришам, в чому рiч, i впав лише тодi, коли навколо нас iз годинником напнули намет.
   Тепер на мiсцi того намету стоїть чавунний ковпак, схожий на дзвiн. Подейкують, що перед кiнцем свiту вiн пiднiметься iз землi та задзвонить. Але нiхто не знає, що кiнець свiту може настати саме через те, що цей дзвiн пiднiмуть... Хiба що я, та ... але то вам ще рано.
   
   Сотник замовк i заходився вибивати люльку. Стажери теж мовчали. Аж ось Тудихата запитав:
   - А чому ви розповiли про це нам, пане сотнику? Це ж, вважайте, державна таємниця...
   - Молодець! В корiнь дивишся, - похвалив хлопця сотник i витяг з кишенi великого кишенькового дзигаря. - Ось той самий хронометр. А тепер слухайте! - сотник натиснув кнопку, кришка годинника вiдкрилась - i кiмнату заповнила старовинна мелодiя. - Годину тому вiн знову пiшов! Строк дiї закляття скiнчився! Кiнець свiту скасовано!
   З цими словами сотник витяг з-за пазухи пляшку хаджибейського коньяку.
   Меткий Балабан кинувся сполiскувати склянки...
   
   Врятування людства було вiдзначено i сотник, вiдкинувшись на спинку стiльця, знову потонув у хмарi диму. Порожевiлi стажери теж розслабились, але видно було, що Тудихату не полишає якась думка. Нарештi вiн не витримав:
   - Пане сотнику, а що сталося iз тим чорнокнижником?
   - З аль Магрибом? Поки ми видивлялись його у натовпi, вiн спокiйнiсiнько стояв на вежi та перебирав голови. Рiч у тiм, що там мав чергувати Хелвеїв асистент, якому належало рiвно о дванадцятiй зупинити куранти. Але той хлопака, на своє нещастя, йшов уранцi повз Хасанове вiкно, i аль Магриб примiряв його дурну головешку. Пiсля чого асистент був перетворений на крука й залишився у клiтцi на чаклуновiй кухнi, а Хасан, переодягнувшись в його лахи, подався до ратушi. Ясна рiч, допомагати Хелвеєвi вiн не збирався, але за кiлька секунд до полудня саме почав примiряти штукареву макiтру - i вона йому сподобалась. Настiльки, що аль Магриб одразу ж заходився переносити в неї свою свiдомiсть. А оскiльки Хелвей тої митi думав про зупинення стрiлок, Хасанова свiдомiсть за iнерцiєю видала потрiбне закляття, i сталося те, що сталося.
   - Чому ж ви стiльки рокiв чекали? Чому одразу не примусили злодюгу зняти його ж закляття?
   - Бо некромантiя, хлопцi, - пiдняв вказiвного пальця сотник, - рiч суворо заборонена! - Депопало витримав паузу i продовжив. - Хасан вважав себе слiпим. А багато чародiйських обрядiв потребують точного вимiрювання часу. От вiн i синхронiзував ритм свого серця з ритмом свого ж годинника. Що трапилось опiсля, здогадайтесь самi...
   - Ну добре, ви тут хлопцi чергуйте, а я пiшов додому, - сотник пiдвiвся i попрямував до дверей.
   - Буває ж таке... - пробурмотiв Тудихата.
   - Хiба ж то "буває"? - кинув уже з дверей Депопало. - Знали б ви, що було, коли дiд дiзнався про хронометра...

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"